От мирська́го м'яте́жа ізше́д, отверже́нієм же ми́ра Єва́нгельськи Христу́ послі́довал єси́; і равноа́нгельноє житіє́ пожи́в, в ти́хоє приста́нище святи́я гори́ Афо́на дости́гл єси́, отону́дуже благослове́нієм отце́в в го́ру Ки́єва прише́д, і та́мо трудолю́бно жизнь соверши́в, Оте́чество Твоє́ просвіти́л єси́, і мно́жеству мона́шествующих стезю́ веду́щую к Небе́сному Ца́рствію показа́в, Христу́ сія́ приве́л єси́; Єго́же моли́, Анто́ніє преподо́бне, да спасе́ть ду́ші на́ша.

Від мирського неспокою відійшовший відкинувши ж світ, по-євангельськи за Христом пішов ти і, рівноангельське життя проживши, тихого пристановища святої гори Афонської досягнув ти, звідти ж з благословення отців на гори київські прийшов і там трудолюбно життя завершив; вітчизну свою просвітив ти і множеству чернечу стежку, що веде до Небесного Царства, показав — до Христа їх привів ти: Його ж моли, Антонію преподобний, щоб спас душі наші.

Возложи́в себе́ Бо́гу, па́че всіх возлю́бленному от ю́ности, преподо́бне, Тому́ от всея́ душі́ любо́вію послі́довал єси́; ми́раже тлі́нная нівочто́же вміни́в, в землі́ пеще́ру соді́лал єси́, і в ней до́брі проти́ву неви́димаго врага́ ко́зней подвиза́вся, я́ко світоза́рноє со́лнце во вся конці́ землі́ возсія́л єси́; отону́дуже веселя́ся преше́л єси́ к небе́сним черто́гом. І ни́ні со А́нгели Влади́чню престо́лу предстоя́, помина́й нас, чту́щих па́м'ять твою́, да зове́м ті: ра́дуйся, Анто́ніє, о́тче наш.

Присвятивши себе Богу, більше за всіх улюбленому, преподобний, від юности за Ним від усієї душі з любов’ю ти пішов; тлінне ж світу цього на ніщо перетворивши, в землі печеру ти викопав, і в ній добре проти невидимого ворога і спокус змагався; як світлосяйне сонце, в усіх кінцях землі засяяв ти, звідти ж, радіючи, перейшов ти в небесні оселі. І нині, стоячи з ангелами перед небесним престолом, поминай нас, що шануємо пам’ять твою і взиваємо до тебе: радуйся, Антонію, отче наш.