Завантаження...
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
Старий Заповіт

• Быт.

• Суд. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • Юдиф.

• Пс. • Притч.

• Іс. • Єз.

Новий Заповіт

• Мѳ. • Мк. • Лк. • Ін.

• Дѣян.

• Іак. • 1 Пет. • 2 Пет.

Порівняти:
⇄

Ца́рствъ 2-я
Друга книга Царств
* У євреїв: «Друга Самуїла».
Глава 1
Глава 1
1
1
И бы́сть єгда́ у́мре Сау́лъ, и даві́дъ возврати́ся побѣди́въ Амали́ка, и пребы́сть даві́дъ въ секела́зѣ дни́ два́.
Після смерти Саула, коли Давид повернувся після поразки амаликитян і пробув у Секелагу два дні,
2
2
И бы́сть въ тре́тій де́нь, и се́, му́жъ пріи́де от полка́ люді́й Сау́ловыхъ, ри́зы же єго́ [бя́ху] раздра́ны, и пе́рсть на главѣ́ єго́: и бы́сть єгда́ вни́де къ даві́ду [о́трокъ], и па́дъ на земли́ поклони́ся єму́.
ось, на третій день приходить чоловік зі стану Саулового; одяг на ньому розідраний і порох на голові його. Прийшовши до Давида, він упав на землю і поклонився [йому].
3
3
И рече́ єму́ даві́дъ: отку́ду ты́ прише́лъ єси́? И рече́ єму́: от полка́ Ізра́илева а́зъ избѣго́хъ.
І сказав йому Давид: звідки ти прийшов? І сказав той: я втік зі стану ізраїльського.
4
4
И рече́ єму́ даві́дъ: что́ сло́во сіє́? возвѣсти́ ми. И рече́: я́ко побѣго́ша лю́діє от бра́ни, и падо́ша мно́зи от люді́й, и измро́ша, и Сау́лъ и Іонаѳа́нъ сы́нъ єго́ у́мре.
І сказав йому Давид: що відбулося? розкажи мені. І той сказав: народ побіг з битви, і безліч народу впало і померло, і вмерли і Саул і син його Іонафан.
5
5
И рече́ даві́дъ о́троку возвѣсти́вшему єму́: ка́ко зна́єши, я́ко у́мре Сау́лъ и Іонаѳа́нъ сы́нъ єго́?
І сказав Давид отрокові, який розповідав йому: як ти знаєш, що Саул і син його Іонафан померли?
6
6
И рече́ о́трокъ возвѣща́яй єму́: по слу́чаю пріидо́хъ въ го́ру гелву́йскую, и се́, Сау́лъ напада́ше на копіє́ своє́, и се́, колесни́цы и вельмо́жи собра́шася на́нь:
І сказав отрок, який розповідав йому: я випадково прийшов на гору Гелвуйську, і ось, Саул упав на свій спис, колісниці ж і вершники наздоганяли його.
7
7
и обозрѣ́ся вспя́ть [сау́лъ] и ви́дѣ мя́, и призва́ мя, и рѣ́хъ: се́, а́зъ:
Тоді він оглянувся назад і, побачивши мене, покликав мене.
8
8
и рече́ ми: кто́ ты́ єси́? и рѣ́хъ: Амаликі́тинъ є́смь а́зъ:
І я сказав: ось я. Він сказав мені: хто ти? І я сказав йому: я — амаликитянин.
9
9
и рече́ ми: пріиди́ у́бо на мя́ и убі́й мя́, я́ко объя́тъ мя́ тма́ лю́тая, я́ко єще́ душа́ моя́ во мнѣ́:
Тоді він сказав мені: підійди до мене й убий мене, бо туга смертна охопила мене, душа моя усе ще в мені.
10
10
и ста́хъ надъ ни́мъ, и уби́хъ єго́: вѣ́дѣхъ бо, я́ко не бу́детъ жи́въ по паде́ніи своє́мъ: и взя́въ вѣне́цъ ца́рскій, и́же бѣ́ на главѣ́ єго́, и нара́мницу, я́же бѣ́ на плещу́ єго́, и принесо́хъ сія́ къ господи́ну моєму́ сѣ́мо.
І я підійшов до нього й убив його, бо знав, що він не буде живий після свого падіння; і взяв я [царський] вінець, який був на голові його, і зап’ястя, яке було на руці його, і приніс їх до господаря мого сюди.
11
11
И є́мься даві́дъ за ри́зы своя́, и раздра́ я́, и вси́ му́жіє и́же съ ни́мъ раздра́ша ри́зы своя́,
Тоді схопив Давид одяг свій і роздер його, також і всі люди, які були з ним, [роздерли одяг свій,]
12
12
и рыда́ша и пла́кашася, и пости́шася до ве́чера о Сау́лѣ, и о Іонаѳа́нѣ сы́нѣ єго́, и о лю́дехъ Іу́диныхъ и о до́мѣ Ізра́илевѣ, я́ко избіє́ни бы́ша мече́мъ.
і ридали і плакали, і постилися до вечора за Саула і за сина його Іонафана, і за народ Господній і за дім Ізраїлів, що впали вони від меча.
13
13
И рече́ даві́дъ о́троку возвѣсти́вшему єму́: отку́ду ты́ єси́? И рече́: сы́нъ му́жа прише́лца Амаликі́тина є́смь а́зъ.
І сказав Давид отроку, який розповідав йому: звідки ти? І сказав він: я — син прибульця амаликитянина.
14
14
И рече́ єму́ даві́дъ: ка́ко не убоя́лся єси́ воздви́гнути ру́ку твою́ погуби́ти хріста́ Госпо́дня?
Тоді Давид сказав йому: як не побоявся ти підняти руку, щоб убити помазаника Господнього?
15
15
И призва́ даві́дъ єди́наго от о́трокъ свои́хъ и рече́: иди́, убі́й єго́. И уби́ єго́, и у́мре.
І покликав Давид одного зі слуг і сказав йому: підійди, убий його.
16
16
И рече́ єму́ даві́дъ: кро́вь твоя́ на главѣ́ твоє́й, я́ко уста́ твоя́ на тя́ возвѣща́ша, глаго́люще: я́ко а́зъ уби́хъ хріста́ Госпо́дня.
І той убив його, і він помер. І сказав до нього Давид: кров твоя на голові твоїй, бо твої вуста свідчили проти тебе, коли ти говорив: я убив помазаника Господнього.
17
17
И пла́кася даві́дъ пла́чемъ си́мъ о Сау́лѣ и о Іонаѳа́нѣ сы́нѣ єго́,
І оплакав Давид Саула і сина його Іонафана цією плачевною піснею,
18
18
и рече́ є́же научи́ти сы́ны Іу́дины стрѣля́нію. Се́ напи́сано въ кни́зѣ пра́веднаго.
і повелів навчити синів Іудиних луку, як написано в книзі Праведного, і сказав:
19
19
И рече́: воздви́гни сто́лпъ, Ізра́илю, надъ уме́ршими на высо́кихъ твои́хъ я́звеными: ка́ко падо́ша си́льніи?
краса твоя, о Ізраїлю, вражена на висотах твоїх! як упали сильні!
20
20
не возвѣща́йте въ ге́ѳѣ, ниже́ повѣ́дайте на исхо́дищихъ Аскало́нихъ, да не возвеселя́тся дще́ри иноплеме́нничи, ни да возра́дуются дще́ри необрѣ́занныхъ.
Не розповідайте в Гефі, не сповіщайте на вулицях Аскалона, щоб не раділи дочки филистимлян, щоб не торжествували дочки необрізаних.
21
21
Го́ры гелву́йскія, да не сни́детъ роса́ ниже́ до́ждь на ва́съ: и се́ла нача́тковъ [жи́тныхъ], я́ко та́мо пове́рженъ бы́сть щи́тъ си́льныхъ: щи́тъ Сау́ловъ не бы́ти пома́занъ єле́ємъ:
Гори Гелвуйські! нехай [не зійде] ні роса, ні дощ на вас, і нехай не буде на вас полів з плодами, бо там уражений щит сильних, щит Саула, ніби не був він помазаний єлеєм.
22
22
от кро́ве я́звеныхъ и от ту́ка си́льныхъ лу́къ Іонаѳа́новъ не возврати́ся то́щь вспя́ть, и ме́чь Сау́ловъ не возврати́ся то́щь:
Без крови поранених, без жиру сильних лук Іонафана не повертався назад, і меч Саула не повертався марно.
23
23
Сау́лъ и Іонаѳа́нъ возлю́бленніи и прекра́сніи неразлу́чни, благолѣ́пни въ животѣ́ своє́мъ, и въ сме́рти своє́й не разлучи́шася: па́че орло́въ ле́гцы и па́че льво́въ крѣ́пцы:
Саул та Іонафан, люб’язні і злагідні в житті своєму, не розлучилися й у смерті своїй; швидші за орлів, сильніші за левів вони були.
24
24
пла́чите по Сау́лѣ, дще́ри Ізра́илевы, и́же ва́съ облача́ше въ червлени́цы со украше́ніємъ ва́шимъ, и возлага́ше украше́ніє зла́то на ри́зы ва́шя:
Дочки ізраїльські! плачте за Саулом, який одягав вас у багряницю з прикрасами і діставав на одяг ваш золоті прикраси.
25
25
ка́ко падо́ша си́льніи посредѣ́ бра́ни? Іонаѳа́не, до сме́рти на высо́кихъ твои́хъ я́звенъ єси́:
Як упали сильні на полі битви! Убитий Іонафан на висотах твоїх.
26
26
болѣ́зную о тебѣ́, бра́те мо́й Іонаѳа́не, кра́сный ми́ зѣло́, удиви́ся любо́вь твоя́ от мене́ па́че любве́ же́нскія:
Тужу за тобою, брате мій Іонафане; ти був дуже дорогим для мене; любов твоя була для мене вище за любов жіночу.
27
27
ка́ко падо́ша си́льніи, и погибо́ша ору́жія бра́нная?
Як упали сильні, загинула зброя військова!
Глава 2
Глава 2
1
1
И бы́сть по си́хъ, и вопроси́ даві́дъ Го́спода, глаго́ля: вни́ду ли въ єди́нъ от градо́въ Іу́диныхъ? И рече́ Госпо́дь къ нему́: и вни́ди. И рече́ даві́дъ: ка́мо вни́ду? И рече́: въ Хевро́нъ.
Після цього Давид запитав Господа, говорячи: чи йти мені в яке-небудь місто Іудине? І сказав йому Господь: іди. І сказав Давид: куди йти? І сказав Він: у Хеврон.
2
2
И и́де та́мо даві́дъ въ Хевро́нъ, и о́бѣ жены́ єго́, Ахінаа́мъ Ієзраилі́тыня и Авіге́а [бы́вшая] жена́ Нава́ла карми́лскаго,
І пішов туди Давид і обидві дружини його, Ахиноама ізреелитянка й Авигея, колишня дружина Навала, кармилитянка.
3
3
и му́жіє и́же съ ни́мъ кі́йждо, и до́мове и́хъ, и нача́ша жи́ти во градѣ́хъ Хевро́нскихъ.
І людей, які були з ним, привів Давид, кожного з родиною його, й оселилися в місті Хевроні.
4
4
И пріидо́ша му́жіє от Іуде́и и пома́заша та́мо даві́да, да ца́рствуєтъ надъ до́момъ Іу́динымъ. И возвѣсти́ша даві́ду, глаго́люще: я́ко му́жіє Іаві́са Галаадіті́тскаго погребо́ша Сау́ла.
І прийшли мужі Іудині і помазали там Давида на царство над домом Іудиним. І донесли Давиду, що жителі Іависа галаадського поховали Саула.
5
5
И посла́ даві́дъ послы́ къ старѣ́йшинамъ Іаві́са Галаадіті́тскаго и рече́ къ ни́мъ даві́дъ: благослове́ни вы́ Го́споду, я́ко сотвори́сте ми́лость сію́ надъ господи́номъ ва́шимъ Сау́ломъ, хрісто́мъ Госпо́днимъ, и погребо́сте єго́ и Іонаѳа́на сы́на єго́:
І відправив Давид послів до жителів Іависа галаадського, сказати їм: благословенні ви у Господа за те, що зробили цю милість господареві своєму Саулу, [помазаникові Господньому,] і поховали його [та Іонафана, сина його],
6
6
и ны́нѣ да сотвори́тъ Госпо́дь съ ва́ми ми́лость и и́стину: и а́зъ сотворю́ съ ва́ми сіє́ благо́є, поне́же сотвори́сте глаго́лъ се́й:
і нині нехай віддасть вам Господь милістю й істиною; і я зроблю вам благодіяння за те, що ви це зробили;
7
7
и ны́нѣ да укрѣпя́тся ру́ки ва́шя, и да бу́дете сы́нове си́льніи, я́ко у́мре господи́нъ ва́шъ Сау́лъ, мене́ же пома́за до́мъ Іу́динъ, да ца́рствую надъ ни́ми.
нині нехай зміцняться руки ваші, і будьте мужні; бо господар ваш Саул помер, а мене помазав дім Іудин царем над собою.
8
8
И Авени́ръ сы́нъ ни́ровъ, нача́лный воєво́да Сау́ловъ, взя́ Ієвосѳе́а сы́на Сау́ля, и изведе́ єго́ изъ полка́ въ Манає́мъ,
Але Авенир, син Нирів, начальник війська Саулового, взяв Ієвосфея, сина Саулового, і привів його в Маханаїм,
9
9
и воцари́ єго́ надъ Галааді́тією и надъ Ѳасірі́єю и надъ Ієзраи́лемъ и надъ Єфре́момъ и надъ Веніамі́номъ и надъ всѣ́мъ Ізра́илемъ.
і поставив його царем над Галаадом, і Ашуром, і Ізреелем, і Єфремом, і Веніаміном, і над усім Ізраїлем.
10
10
Четы́редесять лѣ́тъ Ієвосѳе́ю бѣ́ сы́ну Сау́лову, єгда́ нача́ ца́рствовати надъ Ізра́илемъ, и два́ лѣ́та ца́рствова, кромѣ́ до́му Іу́дина, и́же бы́сть за даві́домъ.
Сорок років було Ієвосфею, синові Сауловому, коли він став царем над Ізраїлем, і царював два роки. Тільки дім Іудин залишився з Давидом.
11
11
И бы́ша дні́є, въ ня́же даві́дъ ца́рствова въ Хевро́нѣ надъ до́момъ Іу́динымъ, се́дмь лѣ́тъ и ше́сть ме́сяцъ.
Всього часу, в який Давид царював у Хевроні над домом Іудиним, було сім років і шість місяців.
12
12
И изы́де Авени́ръ сы́нъ ни́ровъ и о́троцы Ієвосѳе́а сы́на Сау́ля изъ Манає́ма въ гавао́нъ.
І вийшов Авенир, син Нирів, і слуги Ієвосфея, сина Саулового, з Маханаїма в Гаваон.
13
13
И Іоа́въ сы́нъ саруі́євъ и о́троцы даві́довы изыдо́ша от Хевро́на и срѣто́шася съ ни́ми у пото́ка гавао́ня ку́пно, и сѣдо́ша сі́и надъ пото́комъ отсю́ду, и ті́и отту́ду.
Вийшов і Іоав, син Саруї, зі слугами Давида, і зустрілися біля Гаваонського ставу, і засіли ті на одній стороні ставу, а ці на іншій стороні ставу.
14
14
И рече́ Авени́ръ ко Іоа́ву: да воста́нутъ ны́нѣ о́троцы и да поигра́ютъ предъ на́ми. И рече́ Іоа́въ: да воста́нутъ.
І сказав Авенир Іоаву: нехай встануть юнаки і пограють перед нами. І сказав Іоав: нехай встануть.
15
15
И воста́ша и преидо́ша от о́трокъ Веніамі́новыхъ, число́мъ двана́десять Ієвосѳе́а сы́на Сау́ля, и от о́трокъ даві́довыхъ двана́десять:
І встали і пішли кількістю дванадцять веніамитян з боку Ієвосфея, сина Саулового, і дванадцять зі слуг Давидових.
16
16
и взя́ кі́йждо руко́ю за главу́ и́скренняго своєго́, и ме́чь єго́ въ ре́бра и́скренняго єго́, и падо́ша вку́пѣ: и нарече́ся и́мя мѣ́сту тому́ ча́сть навѣ́тниковъ, я́же є́сть въ гавао́нѣ.
Вони схопили один одного за голову, встромили меч один одному в бік і упали разом. І було названо це місце Хелкаф-Хаццурим, що в Гаваоні.
17
17
И бы́сть бра́нь же́стока зѣло́ въ то́й де́нь: и паде́ Авени́ръ и му́жіє Ізра́илстіи предъ о́троки даві́довы.
І відбулася в той день найжорстокіша битва, і Авенир з людьми ізраїльськими був уражений слугами Давида.
18
18
И бы́ша та́мо три́ сы́нове саруі́євы, Іоа́въ и Аве́сса и Асаи́лъ: Асаи́лъ же бѣ́ лего́къ нога́ма свои́ма, я́ко єди́на се́рна от су́щихъ на селѣ́.
І були там три сини Саруї: Іоав, і Авесса, й Асаїл. Асаїл же був легкий на ноги, як сарна в полі.
19
19
И погна́ Асаи́лъ вслѣ́дъ Авени́ра, и не уклони́ся ни на де́сно ни на лѣ́во, но вслѣ́дъ Авени́ра:
І погнався Асаїл за Авениром і переслідував його, не ухиляючись ні праворуч, ні ліворуч від слідів Авенира.
20
20
и озрѣ́ся Авени́ръ наза́дъ себе́ и рече́: ты́ ли єси́ са́мъ, Асаи́ле? И рече́: а́зъ є́смь.
І оглянувся Авенир назад і сказав: чи ти це, Асаїл? Той сказав: я.
21
21
И рече́ єму́ Авени́ръ: уклони́ся ты́ на де́сно или́ на шу́єє, и возми́ себѣ́ єди́наго от о́трокъ, и возми́ себѣ́ все́ ору́жіє єго́. И не восхотѣ́ Асаи́лъ уклони́тися от него́.
І сказав йому Авенир: ухилися праворуч або ліворуч, і вибери собі одного зі слуг і візьми собі його озброєння. Але Асаїл не захотів відстати від нього.
22
22
И приложи́ єще́ Авени́ръ глаго́лати ко Асаи́лу: отступи́ от мене́, да не поражу́ тя о зе́млю: и ка́ко явлю́ лице́ моє́ ко Іоа́ву?
І повторив Авенир ще, говорячи Асаїлу: відстань від мене, щоб я не повалив тебе на землю; тоді з яким лицем з’явлюся я до Іоава, брата твого?
23
23
и гдѣ́ су́ть сія́? возврати́ся ко Іоа́ву бра́ту твоєму́. И не хотя́ше отступи́ти. И уда́ри єго́ Авени́ръ копіє́мъ созади́ въ ля́двія: и про́йде копіє́ сквозѣ́ єго́, и паде́ та́мо и у́мре предъ ни́мъ: и бы́сть вся́къ приходя́й до мѣ́ста, идѣ́же паде́ Асаи́лъ и у́мре, и остановля́шеся.
[і де це буває? повернися до брата твого Іоава.] Але той не захотів відстати. Тоді Авенир, повернувши спис, уразив його в живіт; спис пройшов наскрізь його, і він упав там же і помер на місці. Усі, проходячи через те місце, де упав і помер Асаїл, зупинялися.
24
24
И погна́ша Іоа́въ и Аве́сса вслѣ́дъ Авени́ра, и со́лнце заходя́ше: и ті́и пріидо́ша да́же до холма́ Амма́, и́же є́сть предъ лице́мъ га́и, пу́ть пусты́ни гавао́ни.
І переслідували Іоав і Авесса Авенира. Сонце вже зайшло, коли вони прийшли до пагорба Амма, що проти Гиаха, на дорозі до пустелі Гаваонської.
25
25
И собра́шася сы́нове Веніамі́новы за Авени́ромъ и бы́ша въ сни́тіи єди́нѣмъ, и ста́ша на версѣ́ холма́ єди́наго.
І зібралися веніамитяни навколо Авенира і склали одне ополчення, і стали на вершині одного пагорба.
26
26
И воззва́ Авени́ръ ко Іоа́ву и рече́: єда́ въ побѣ́ду поя́стъ ме́чь? или́ не вѣ́си, я́ко горька́ бу́дутъ послѣ́дняя? и доко́лѣ не рече́ши лю́демъ возврати́тися созади́ бра́тій на́шихъ?
І звернувся Авенир до Іоава, і сказав: чи вічно буде пожирати меч? Чи ти не знаєш, що наслідки будуть сумні? І доки ти не скажеш людям, щоб вони перестали переслідувати братів своїх?
27
27
И рече́ Іоа́въ: жи́въ Госпо́дь, я́ко, а́ще бы не ре́клъ єси́, тогда́ от у́тра бы лю́діє мои́ преста́ли гоня́ще кі́йждо вслѣ́дъ бра́та своєго́.
І сказав Іоав: живий Бог! якби ти не говорив інше, то ще ранком перестали б люди переслідувати братів своїх.
28
28
И воструби́ Іоа́въ трубо́ю, и ста́ша вси́ лю́діє, и не погна́ша вслѣ́дъ Ізра́илтянъ, и не приложи́ша ктому́ ра́товати.
І засурмив Іоав трубою, і зупинився весь народ, і не переслідували більше ізраїльтян; битва припинилася.
29
29
Авени́ръ же и му́жіє єго́ идо́ша на за́падъ всю́ но́щь о́ну, и преидо́ша Іорда́нъ, и проидо́ша всю́ страну́ ту́, и пріидо́ша въ по́лкъ.
Авенир же і люди його йшли рівниною всю ту ніч і перейшли Йордан, і пройшли весь Битрон, і прийшли в Маханаїм.
30
30
И Іоа́въ возврати́ся вспя́ть от Авени́ра, и собра́ вся́ лю́ди, и исчи́слиша о́трокъ даві́довыхъ [па́дшихъ] девятьна́десять муже́й, и Асаи́ла.
І повернувся Іоав від переслідування Авенира і зібрав весь народ, і бракувало зі слуг Давидових дев’ятнадцять чоловік, крім Асаїла.
31
31
О́троцы же даві́довы уби́ша сыно́въ Веніамі́нихъ муже́й Авени́ровыхъ три́ста и шестьдеся́тъ муже́й.
Слуги ж Давидові вразили веніамитян і людей Авенирових; упало їх триста шістдесят чоловік.
32
32
И взя́ша Асаи́ла, и погребо́ша єго́ во гро́бѣ отца́ єго́ въ Виѳлеє́мѣ. И и́де Іоа́въ и му́жіє єго́ съ ни́мъ всю́ но́щь, и освѣто́ша въ Хевро́нѣ.
І взяли Асаїла і поховали його в гробі батька його, що у Вифлеємі. Іоав же з людьми своїми йшов усю ніч і на світанку прибув у Хеврон.
Глава 3
Глава 3
1
1
И бы́сть бра́нь на мно́го между́ до́момъ Сау́лимъ и между́ до́момъ даві́довымъ, и до́мъ даві́довъ возвыша́шеся и укрѣпля́шеся, до́мъ же Сау́ль идя́ше и изнемога́ше.
І був довгочасний розбрат між домом Сауловим і домом Давидовим. Давид все більше і більше дужчав, а дім Саулів більше і більше слабшав.
2
2
И роди́шася даві́ду въ Хевро́нѣ сыно́въ ше́сть: и бѣ́ перворо́дный єму́ Амно́нъ от Ахінаа́мы Ієзраилі́тыни,
І народилися у Давида [шість] синів у Хевроні. Первісток його був Амнон від Ахиноами ізреелитянки,
3
3
и вторы́й єму́ сы́нъ далуі́а от Авіге́и карми́лскія, и тре́тій Авессало́мъ сы́нъ маа́хи дще́ре Ѳолмі́ царя́ гессі́рска,
а другий [син] його — Далуя від Авигеї, колишньої дружини Навала, кармилитянки; третій — Авессалом, син Маахи, дочки Фалмая, царя Гессурського;
4
4
четве́ртый Адо́ніа сы́нъ Аггі́ѳы, и пя́тый Сафаті́а от Авіта́лы,
четвертий — Адонія, син Аггифи; п’ятий — Сафатія, син Авитали;
5
5
и шесты́й Ієѳераа́мъ от є́глы жены́ даві́довы: сі́и роди́шася даві́ду въ Хевро́нѣ.
шостий — Ієфераам від Егли, дружини Давидової. Вони народилися у Давида у Хевроні.
6
6
И бы́сть внегда́ бы́ти бра́ни между́ до́момъ Сау́лимъ и между́ до́момъ даві́довымъ, и бя́ше Авени́ръ держа́ до́мъ Сау́ловъ.
Коли був розбрат між домом Саула і домом Давида, то Авенир підтримував дім Саула.
7
7
И Сау́лова подло́жница бѣ́, є́йже бѣ́ и́мя ресфа́, дще́рь Іо́ля. И вни́де къ не́й Авени́ръ, и рече́ Ієвосѳе́й сы́нъ Сау́ль ко Авени́ру: что́ я́ко вше́лъ єси́ къ подло́жницѣ отца́ моєго́?
У Саула була наложниця, на ім’я Рицпа, дочка Айя [і ввійшов до неї Авенир]. І сказав [Ієвосфей] Авениру: навіщо ти ввійшов до наложниці батька мого?
8
8
И разгнѣ́вася зѣло́ Авени́ръ о словеси́ се́мъ на Ієвосѳе́а и рече́ єму́ Авени́ръ: єда́ пе́сія глава́ є́смь а́зъ? сотвори́хъ дне́сь ми́лость до́му Сау́ла отца́ твоєго́ и бра́тіи и зна́ємымъ, и не отступи́хъ въ до́мъ даві́довъ, и и́щеши на мнѣ́ ты́ о непра́вдѣ жены́ дне́сь?
Авенир же сильно розгнівався на слова Ієвосфея і сказав: хіба я — собача голова? Я проти Іуди зробив нині милість дому Саула, батька твого, братам його і друзям його, і не видав тебе в руки Давида, а ти звинувачуєш нині мене у гріху через жінку.
9
9
сія́ да сотвори́тъ Бо́гъ Авени́ру и сія́ да приложи́тъ єму́, зане́ я́коже кля́тся Госпо́дь даві́ду, та́ко сотворю́ єму́ въ се́й де́нь,
Те і те нехай зробить Бог Авениру і ще більше зробить йому! Як клявся Господь Давиду, так і зроблю йому [в цей день]:
10
10
є́же отъя́ти ца́рство от до́му Сау́ля и воздви́гнути престо́лъ даві́довъ во Ізра́или и во Іу́дѣ от Да́на да́же до вирсаві́и.
відніму царство від дома Саулового і поставлю престіл Давида над Ізраїлем і над Іудою, від Дана до Вирсавії.
11
11
И не возмо́же ктому́ Ієвосѳе́й отвѣща́ти Авени́ру словесе́ от боя́зни, я́же къ нему́.
І не міг Ієвосфей заперечити Авениру, бо боявся його.
12
12
И посла́ Авени́ръ къ даві́ду послы́ въ Ѳела́мъ, идѣ́же бѣ́, а́біє, глаго́ля: положи́ завѣ́тъ тво́й со мно́ю, и се́, рука́ моя́ съ тобо́ю, є́же возврати́ти ми́ къ тебѣ́ ве́сь до́мъ Ізра́илевъ.
І послав Авенир від себе послів до Давида [у Хеврон, де він знаходився], сказати: чия ця земля? І ще сказати: уклади союз зі мною, і рука моя буде з тобою, щоб навернути до тебе весь народ ізраїльський.
13
13
И рече́ даві́дъ: до́брѣ, а́зъ положу́ съ тобо́ю завѣ́тъ, то́кмо словесе́ єди́наго прошу́ у тебе́, глаго́ля: не и́маши ви́дѣти лица́ моєго́, а́ще не приведе́ши Мелхо́лы дще́ре Сау́ли, приходя́щу ти́ ви́дѣти лице́ моє́.
І сказав [Давид]: добре, я укладу союз з тобою, тільки прошу тебе про одне, а саме — ти не побачиш лиця мого, якщо не приведеш із собою Мелхоли, дочки Саула, коли прийдеш побачитися зі мною.
14
14
И посла́ даві́дъ ко Ієвосѳе́ю сы́ну Сау́лю вѣ́стники, глаго́ля: отда́ждь мнѣ́ жену́ мою́ Мелхо́лу, ю́же взя́хъ за сто́ необрѣ́заній иноплеме́нничихъ.
І відправив Давид послів до Ієвосфея, сина Саулового, сказати: віддай дружину мою Мелхолу, яку я одержав за сто краєобрізань филистимських.
15
15
И посла́ Ієвосѳе́й, и взя́тъ ю́ от му́жа єя́ от Фалтіи́ла сы́на Селли́мова.
І послав Ієвосфей і взяв її від чоловіка, від Фалтія, сина Лаїшевого.
16
16
И идя́ше му́жъ єя́ съ не́ю пла́чася да́же до Варакі́ма. И рече́ къ нему́ Авени́ръ: иди́, возврати́ся. И возврати́ся.
Пішов з нею і чоловік її і з плачем проводжав її до Бахурима; але Авенир сказав йому: йди назад. І він повернувся.
17
17
И рече́ Авени́ръ къ старѣ́йшинамъ Ізра́илевымъ, глаго́ля: вчера́ и тре́тіяго дне́ иска́сте даві́да, да ца́рствуєтъ надъ ва́ми:
І звернувся Авенир до старійшин ізраїльських, говорячи: і вчора і третього дня ви бажали, щоб Давид був царем над вами,
18
18
и ны́нѣ сотвори́те, я́коже Госпо́дь глаго́ла о даві́дѣ, глаго́ля: руко́ю раба́ моєго́ даві́да спасу́ лю́ди моя́ Ізра́иля от руки́ иноплеме́нничи и от руки́ всѣ́хъ враго́въ и́хъ.
тепер зробіть це, бо Господь сказав Давиду: «рукою раба Мого Давида Я спасу народ Мій Ізраїля від руки филистимлян і від руки усіх ворогів його».
19
19
И глаго́ла Авени́ръ во у́шы Веніамі́ну: и и́де Авени́ръ глаго́лати во у́шы даві́довы въ Хевро́нъ вся́, єли́ка уго́дна бѣ́ша предъ очи́ма Ізра́илевыма и предъ очи́ма всего́ до́му Веніамі́ня.
Те саме говорив Авенир і веніамитянам. І пішов Авенир у Хеврон, щоб переказати Давиду все, чого бажав Ізраїль і весь дім Веніамінів.
20
20
И пріи́де Авени́ръ къ даві́ду въ Хевро́нъ, и съ ни́мъ два́десять муже́й. И сотвори́ даві́дъ пи́ръ Авени́ру и муже́мъ єго́ и́же съ ни́мъ.
І прийшов Авенир до Давида в Хеврон і з ним двадцять чоловік, і зробив Давид бенкет для Авенира і людей, які були з ним.
21
21
И рече́ Авени́ръ къ даві́ду: воста́ну ны́нѣ и пойду́ и соберу́ къ господи́ну моєму́ царю́ всего́ Ізра́иля, и положу́ съ ни́мъ завѣ́тъ, и ца́рствовати и́маши всѣ́ми, и́хже жела́єтъ душа́ твоя́. И посла́ даві́дъ Авени́ра, и и́де съ ми́ромъ.
І сказав Авенир Давиду: я встану і піду і зберу до господаря мого царя весь народ ізраїльський, і вони вступлять у завіт з тобою, і будеш царювати над усіма, як бажає душа твоя. І відпустив Давид Авенира, і він пішов з миром.
22
22
И се́, о́троцы даві́довы и Іоа́въ идя́ху от исхо́да и коры́сть мно́гу неся́ху съ собо́ю, и Авени́ръ уже́ не бѣ́ съ даві́домъ въ Хевро́нѣ, я́ко отсла́нъ бя́ше, и отъи́де съ ми́ромъ.
І ось, слуги Давидові з Іоавом прийшли з походу і принесли із собою багато здобичі; але Авенира вже не було з Давидом у Хевроні, бо Давид відпустив його, і він пішов з миром.
23
23
Іоа́въ же и все́ во́инство єго́ пріи́де: и возвѣсти́ша Іоа́ву, глаго́люще: прихожда́ше Авени́ръ сы́нъ ни́ровъ къ даві́ду, и отсла́ єго́, и отъи́де съ ми́ромъ.
Коли Іоав і усе військо, що ходило з ним, прийшли, то Іоаву розповіли: приходив Авенир, син Нирів, до царя, і той відпустив його, і він пішов з миром.
24
24
И вни́де Іоа́въ къ царю́ и рече́: что́ сіє́ сотвори́лъ єси́? се́, прихожда́ше Авени́ръ къ тебѣ́, и почто́ отпусти́лъ єси́ єго́, и отъи́де съ ми́ромъ?
І прийшов Іоав до царя і сказав: що ти зробив? Ось, приходив до тебе Авенир; навіщо ти відпустив його, і він пішов?
25
25
или́ не вѣ́си зло́бы Авени́ра сы́на ни́рова, я́ко слука́вствовати къ тебѣ́ пріи́де, и уразумѣ́ти исхо́дъ тво́й и вхо́дъ тво́й, и увѣ́дати вся́ єли́ка твори́ши ты́?
Ти знаєш Авенира, сина Нирового: він приходив обманути тебе, довідатися про вихід твій і вхід твій і розвідати все, що ти робиш.
26
26
И возврати́ся Іоа́въ от даві́да, и посла́ послы́ вслѣ́дъ Авени́ра, и возврати́ша єго́ от кла́дязя сеіра́мска: даві́дъ же не вѣ́дяше.
І вийшов Іоав від Давида і послав гінців слідом за Авениром; і повернули вони його від колодязя Сиру, без відома Давида.
27
27
И возврати́ Авени́ра въ Хевро́нъ, и соврати́ єго́ Іоа́въ на страну́ от вра́тъ глаго́лати къ нему́ лука́вно: и уда́ри єго́ въ ля́двія, и у́мре въ кро́ви Асаи́ла бра́та Іоа́вля.
Коли Авенир повернувся в Хеврон, то Іоав відвів його усередину воріт, начебто для того, щоб поговорити з ним таємно, і там уразив його в живіт. І помер Авенир за кров Асаїла, брата Іоавового.
28
28
И услы́ша даві́дъ по си́хъ и рече́: чи́стъ є́смь а́зъ и ца́рство моє́ от Го́спода и отны́нѣ и до вѣ́ка от кро́ве Авени́ра сы́на ни́рова:
І почув опісля Давид про це і сказав: невинний я і царство моє повік перед Господом у крові Авенира, сина Нирового;
29
29
да сни́детъ на главу́ Іоа́влю и на ве́сь до́мъ отца́ єго́, и да не оскудѣ́єтъ от до́му Іоа́вля излива́яй сѣ́мя, и прокаже́нный, и держа́йся жезла́, и па́даяй ору́жіємъ, и ума́ленный хлѣ́бами.
нехай упаде вона на голову Іоава і на весь дім батька його; нехай ніколи не залишається дім Іоава без сіменеточивого, або прокаженого, або того, хто спирається на посох, або того, хто падає від меча, або того, хто потребує хліба.
30
30
Іоа́въ же и Аве́сса бра́тъ єго́ наблюда́ху Авени́ра, поне́же уби́ Асаи́ла бра́та и́хъ въ гавао́нѣ на бра́ни.
Іоав же і брат його Авесса убили Авенира за те, що він умертвив брата їхнього Асаїла в битві біля Гаваона.
31
31
И рече́ даві́дъ ко Іоа́ву и ко всѣ́мъ лю́демъ єго́: раздери́те ри́зы ва́шя и препоя́шитеся вре́тищы, и рыда́йте о Авени́рѣ. Са́мъ же ца́рь даві́дъ идя́ше вслѣ́дъ одра́.
І сказав Давид Іоаву і всім людям, які були з ним: роздеріть одяг ваш й одягніться у волосяницю і плачте над Авениром. І цар Давид ішов за гробом його.
32
32
И погребо́ша Авени́ра въ Хевро́нѣ. И воздви́же ца́рь гла́съ сво́й и пла́кася надъ гро́бомъ єго́, и вси́ лю́діє пла́каша о Авени́рѣ.
Коли погребали Авенира в Хевроні, то цар голосно плакав над гробом Авенира; плакав і весь народ.
33
33
И пла́кася ца́рь надъ Авени́ромъ и рече́: єда́ сме́ртію Нава́ла у́мре Авени́ръ?
І оплакав цар Авенира, говорячи: чи смертю підлого помирати Авениру?
34
34
ру́цѣ твои́ не свя́заны, но́зѣ твои́ не во око́вахъ: не приступи́лъ єси́ я́коже Нава́лъ, предъ сынми́ непра́вды па́лъ єси́. И собра́шася вси́ лю́діє пла́катися єго́,
Руки твої не були зв’язані, і ноги твої не в кайданах, і ти упав, як падають від розбійників. І весь народ став ще більше плакати над ним.
35
35
и пріидо́ша вси́ лю́діє предложи́ти даві́ду я́сти хлѣ́бы єще́ су́щу дни́. И кля́тся даві́дъ, глаго́ля: сія́ да сотвори́тъ ми́ Бо́гъ и сія́ да приложи́тъ, я́ко а́ще не за́йдетъ со́лнце, не и́мамъ вкуси́ти хлѣ́ба ни ино́го чего́.
І прийшов весь народ запропонувати Давиду хліба, коли ще тривав день; але Давид поклявся, говорячи: те і те нехай зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо я до заходу сонця споживу хліба або чого-небудь.
36
36
И позна́ша вси́ лю́діє, и уго́дна бы́ша предъ ни́ми вся́, єли́ка сотвори́ ца́рь предъ людьми́.
І весь народ довідався про це, і сподобалося йому це, як і все, що робив цар, подобалося всьому народові.
37
37
И разумѣ́ша вси́ лю́діє и ве́сь Ізра́иль въ то́й де́нь, я́ко не бы́сть от царя́ убі́йства Авени́ру сы́ну ни́рову.
І дізнався весь народ і весь Ізраїль у той день, що не від царя сталося умертвлення Авенира, сина Нирового.
38
38
И рече́ ца́рь отроко́мъ свои́мъ: не вѣ́сте ли, я́ко властели́нъ вели́къ паде́ въ се́й де́нь во Ізра́или?
І сказав цар слугам своїм: чи знаєте, що вождь і великий муж упав у цей день в Ізраїлі?
39
39
и я́ко а́зъ є́смь бли́жній дне́сь и возста́вленъ въ царя́? му́жіє же сі́и сы́нове сару́ины жесточа́йшіи мене́ су́ть: да возда́стъ Госпо́дь творя́щему лука́вная по зло́бѣ єго́.
Я тепер ще слабкий, хоча і помазаний на царство, а ці люди, сини Саруї, сильніші за мене; нехай же віддасть Господь тому, хто чинить зле, за злобою його!
Глава 4
Глава 4
1
1
И слы́ша Ієвосѳе́й сы́нъ Сау́ль, я́ко у́мре Авени́ръ сы́нъ ни́ровъ въ Хевро́нѣ, и ослабѣ́ша ру́цѣ єго́, и вси́ му́жіє Ізра́илевы изнемого́ша.
І почув [Ієвосфей,] син Саулів, що помер Авенир у Хевроні, й опустилися руки його, і весь Ізраїль збентежився.
2
2
И два́ му́жа старѣ́йшины полко́въ Ієвосѳе́а сы́на Сау́ля: и́мя єди́ному Ваана́ и и́мя друго́му риха́въ, сы́нове реммо́на вироѳе́йскаго от сыно́въ Веніамі́нихъ: я́ко виро́ѳъ вмѣня́шеся въ сынѣ́хъ Веніамі́нихъ.
У [Ієвосфея,] сина Саулового, два було начальники війська; ім’я одного — Баана й ім’я другого — Рихав, сини Реммона беерофянина, з нащадків Веніамінових, бо і Беероф зараховувався до Веніаміна.
3
3
И отбѣго́ша вироѳе́є въ геѳе́мъ, и бѣ́ша та́мо живу́ще до дне́шняго дне́.
І втекли беерофяни в Гиффаїм і залишилися там прибульцями до цього дня.
4
4
И Іонаѳа́ну сы́ну Сау́лю сы́нъ бѣ́ хро́мъ нога́ма, сы́нъ пяти́ лѣ́тъ: и то́й, єгда́ пріи́де возвѣще́ніє о Сау́лѣ и Іонаѳа́нѣ сы́нѣ єго́ от Ієзрає́ля, и взя́тъ єго́ пѣ́стунница єго́, и бѣжа́: и бы́сть тща́щейся є́й на отше́ствіє, и паде́, и охромѣ́, и́мя же єму́ мемфівосѳе́й.
В Іонафана, сина Саулового, був син кульгавий. П’ять років було йому, коли прийшла звістка про Саула та Іонафана з Ізрееля, і нянька, узявши його, побігла. І коли вона бігла поспішно, то він упав, і зробився кульгавим. Ім’я його Мемфивосфей.
5
5
И поидо́ста сы́нове реммо́на вироѳе́йскаго, риха́въ и Ваана́, и внидо́ста во вре́мя зно́я дневна́го въ до́мъ Ієвосѳе́овъ, и то́й почива́ше на одрѣ́ въ полу́дне:
І пішли сини Реммона беерофянина, Рихав і Баана, і прийшли в саму спеку дня до дому Ієвосфея; а він спав на постілі опівдні.
6
6
и се́, вра́тникъ до́му очища́ше пшени́цу и воздрема́ и спа́ше, риха́въ же и Ваана́ бра́тія утаи́вшася внидо́ста въ до́мъ:
[А воротар дому, який очищав пшеницю, задрімав і заснув] і Рихав і Баана, брат його, ввійшли усередину дому, ніби для того, щоб узяти пшениці; і вразили його в живіт і утекли.
7
7
Ієвосѳе́й же почива́ше на одрѣ́ своє́мъ въ ло́жницѣ своє́й: и би́ста єго́, и умертви́ста єго́, и отъя́ста главу́ єго́, и взя́ста главу́ єго́, и отидо́ста путе́мъ и́же на за́падъ всю́ но́щь:
Коли вони ввійшли в дім, [Ієвосфей] лежав на постілі своїй, у спальній кімнаті своїй; і вони вразили його, і умертвили його, і відрубали голову його, і взяли голову його із собою, і йшли безлюдною дорогою всю ніч;
8
8
и принесо́ста главу́ Ієвосѳе́ову къ даві́ду въ Хевро́нъ и рѣ́ста къ царю́: се́, глава́ Ієвосѳе́а сы́на Сау́лова врага́ твоєго́, и́же иска́ше души́ твоєя́, и даде́ Госпо́дь господи́ну на́шему царю́ отмще́ніє враго́въ єго́, я́коже де́нь се́й, от Сау́ла врага́ твоєго́ и от сѣ́мене єго́.
і принесли голову Ієвосфея до Давида в Хеврон і сказали цареві: ось голова Ієвосфея, сина Саула, ворога твого, який шукав душі твоєї; нині Господь помстився за господаря мого царю Саулу, [ворогові твоєму] і нащадкам його.
9
9
И отвѣща́ даві́дъ риха́ву и Ваанѣ́ бра́ту єго́, сыно́мъ реммо́на вироѳе́йскаго, и рече́ и́ма: жи́въ Госпо́дь, и́же изба́ви ду́шу мою́ от вся́кія ско́рби:
І відповів Давид Рихаву і Баані, братові його, синам Реммона беерофянина, і сказав їм: живий Господь, Який визволив душу мою від усякої скорботи!
10
10
и́бо возвѣсти́вый мнѣ́, я́ко у́мре Сау́лъ и Іонаѳа́нъ, и то́й бя́ше а́ки благовѣству́яй предо мно́ю, и я́хъ єго́ и уби́хъ єго́ въ секела́зѣ, єму́же до́лженъ бѣ́хъ да́ти да́ръ:
якщо того, хто приніс мені звістку, сказавши: «ось, помер Саул, [та Іонафан]», і хто вважав себе радісним вісником, я схопив і убив його в Секелагу, замість того, щоб дати йому нагороду,
11
11
и ны́нѣ му́жіє лука́віи уби́ша му́жа пра́ведна въ дому́ єго́ на одрѣ́ єго́, и ны́нѣ взыщу́ кро́ве єго́ от руки́ ва́шея и искореню́ ва́съ от земли́.
то тепер, коли негідні люди убили людину невинну в її домі на постелі її, невже я не стягну крови його від руки вашої і не знищу вас із землі?
12
12
И заповѣ́да даві́дъ отроко́мъ свои́мъ, и уби́ша и́хъ, и отсѣко́ша ру́цѣ и́хъ и но́зѣ и́хъ, и повѣ́сиша и́хъ надъ исто́чникомъ въ Хевро́нѣ, и главу́ Ієвосѳе́ову погребо́ша во гро́бѣ Авени́ра сы́на ни́рова [въ Хевро́нѣ].
І наказав Давид слугам, і вбили їх, і відрубали їм руки і ноги, і повісили їх над ставом у Хевроні. А голову Ієвосфея взяли і поховали в гробі Авенира, у Хевроні.
Глава 5
Глава 5
1
1
И пріидо́ша вся́ племена́ Ізра́илева къ даві́ду въ Хевро́нъ и глаго́лаша єму́: се́, ко́сти твоя́ и пло́ть твоя́ мы́ єсмы́:
І прийшли всі коліна Ізраїлеві до Давида в Хеврон і сказали: ось, ми — кості твої і плоть твоя;
2
2
и вчера́ и тре́тіяго дне́ Сау́лу су́щу царю́ надъ на́ми, ты́ бы́лъ єси́ вводя́й и изводя́й Ізра́иля, и рече́ Госпо́дь къ тебѣ́: ты́ упасе́ши лю́ди моя́ Ізра́иля и ты́ бу́деши во́ждь лю́демъ мои́мъ Ізра́илю.
ще вчора і третього дня, коли Саул царював над нами, ти виводив і вводив Ізраїля; і сказав Господь тобі: «ти будеш пасти народ Мій Ізраїля і ти будеш вождем Ізраїля».
3
3
И пріидо́ша вси́ старѣ́йшины Ізра́илевы къ царю́ въ Хевро́нъ, и положи́ и́мъ ца́рь даві́дъ завѣ́тъ въ Хевро́нѣ предъ Го́сподемъ: и пома́заша даві́да на ца́рство надъ всѣ́мъ Ізра́илемъ.
І прийшли усі старійшини Ізраїля до царя в Хеврон, і уклав з ними цар Давид завіт у Хевроні перед Господом; і помазали Давида на царя над [усім] Ізраїлем.
4
4
Сы́нъ три́десяти лѣ́тъ даві́дъ внегда́ воцари́тися єму́, и ца́рствова четы́редесять лѣ́тъ:
Тридцять років було Давиду, коли він став царем; царював сорок років.
5
5
се́дмь лѣ́тъ и ме́сяцей ше́сть ца́рствова въ Хевро́нѣ надъ Іу́дою, и три́десять три́ лѣ́та ца́рствова надъ всѣ́мъ Ізра́илемъ и Іу́дою во Ієрусали́мѣ.
У Хевроні царював над Іудою сім років і шість місяців, і в Єрусалимі царював тридцять три роки над усім Ізраїлем та Іудою.
6
6
И по́йде даві́дъ и вси́ му́жіє єго́ во Ієрусали́мъ ко Ієвусе́ю, живу́щему на земли́ то́й. И рѣ́ша даві́ду: не вни́деши сѣ́мо, я́ко воста́ша хромі́и и слѣпі́и глаго́люще: я́ко не вни́детъ даві́дъ сѣ́мо.
І пішов цар і люди його на Єрусалим проти ієвусеїв, жителів тієї країни; але вони говорили Давиду: «ти не ввійдеш сюди; тебе відженуть сліпі й кульгаві», — це значило: «не ввійде сюди Давид».
7
7
И взя́ даві́дъ крѣ́пость Сіо́ню: сія́ є́сть гра́дъ даві́довъ.
Але Давид узяв фортецю Сион: це — місто Давидове.
8
8
И рече́ даві́дъ въ де́нь то́й: вся́къ поража́яй Ієвусе́а да каса́єтся мече́мъ и хромы́хъ и слѣпы́хъ и ненави́дящихъ души́ даві́довы. Сего́ ра́ди реку́тъ: слѣпі́и и хромі́и не вни́дутъ въ до́мъ Госпо́день.
І сказав Давид у той день: усякий, убиваючи ієвусеїв, нехай уражує списом і кульгавих і сліпих, які ненавидять душу Давида. Тому і говориться: сліпий і кульгавий не ввійде в дім [Господній].
9
9
И сѣ́де даві́дъ въ крѣ́пости, и нарече́ся сія́ гра́дъ даві́довъ: и созда́ то́й гра́дъ о́коло от краєгра́дія, и до́мъ сво́й.
І оселився Давид у фортеці, і назвав її містом Давидовим, і оббудував навкруги від Милло й усередині.
10
10
И идя́ше даві́дъ иды́й и велича́ємь, и Госпо́дь Вседержи́тель съ ни́мъ.
І процвітав Давид і підносився, і Господь Бог Саваоф був з ним.
11
11
И посла́ хіра́мъ ца́рь ти́рскій послы́ къ даві́ду, и дре́ва ке́дрова, и древодѣ́лей, и каменодѣ́лателей, и созда́ша до́мъ даві́ду.
І прислав Хирам, цар Тирський, послів до Давида і кедрові дерева, і теслярів і каменярів, і вони побудували дім Давиду.
12
12
И уразумѣ́ даві́дъ, я́ко угото́ва єго́ Госпо́дь въ царя́ надъ Ізра́илемъ, и я́ко вознесе́ся ца́рство єго́ люді́й єго́ ра́ди Ізра́иля.
І зрозумів Давид, що Господь утвердив його царем над Ізраїлем і що підніс царство його заради народу Свого Ізраїля.
13
13
И поя́тъ даві́дъ єще́ жены́ и подло́жницы от Ієрусали́ма по прише́ствіи своє́мъ от Хевро́на: и бы́ша даві́ду єще́ сы́нове и дще́ри.
І взяв Давид ще наложниць і дружин з Єрусалима, після того, як прийшов з Хеврона.
14
14
И сія́ имена́ роди́вшымся єму́ во Ієрусали́мѣ: саму́съ и Сова́въ, и наѳа́нъ и Соломо́нъ,
І народилися ще в Давида сини і дочки. І ось імена народжених у нього в Єрусалимі: Самус, і Совав, і Нафан, і Соломон,
15
15
и євеа́ръ и Єлісу́є, и Нафе́къ и Ієфіє́,
і Евеар, і Елисуа, і Нафек, і Іафія,
16
16
и Єлісама́ и Єлідає́ и Єліфала́ѳъ, самає́, Ієсіва́ѳъ, наѳа́нъ, Галамаа́нъ, Ієваа́ръ, Ѳеису́съ, Єліфала́ѳъ, наге́ѳъ, Нафе́къ, Іанаѳа́нъ и леасами́съ, Вааліма́ѳъ, Єліфаа́ѳъ.
і Елисама, і Елидає, і Елифалеф, [Самає, Іосиваф, Нафан, Галамаан, Ієваар, Феїсус, Елифалаф, Нагев, Нафек, Іонафан, Леасамис, Ваалимаф і Елифааф].
17
17
И услы́шаша иноплеме́нницы, я́ко пома́зася даві́дъ ца́рь надъ Ізра́илемъ, и взыдо́ша вси́ иноплеме́нницы иска́ти даві́да. И услы́ша даві́дъ, и сни́де въ крѣ́пость.
Коли филистимляни почули, що Давида помазали на царство над Ізраїлем, то піднялися усі филистимляни шукати Давида. І почув Давид і пішов у фортецю.
18
18
Иноплеме́нницы же пріидо́ша и соєдини́шася во юдо́ли тіта́нстѣй.
А филистимляни прийшли і розташувалися в долині Рефаїм.
19
19
И вопроси́ даві́дъ Го́спода, глаго́ля: взы́ду ли ко иноплеме́нникомъ? и преда́си ли я́ въ ру́цѣ мои́? И рече́ Госпо́дь къ даві́ду: взы́ди, я́ко предая́ преда́мъ иноплеме́нники въ ру́цѣ твои́.
І запитав Давид Господа, говорячи: чи йти мені проти филистимлян? чи віддаси їх у руки мої? І сказав Господь Давиду: йди, бо Я видам филистимлян у руки твої.
20
20
И пріи́де даві́дъ съ вы́шнихъ сѣ́чей и посѣче́ иноплеме́нники та́мо. И рече́ даві́дъ: изсѣче́ Госпо́дь враги́ моя́ иноплеме́нники предо мно́ю, я́коже пресѣка́ются во́ды. Сего́ ра́ди нарече́ся и́мя мѣ́ста того́ свы́ше сѣ́чей.
І пішов Давид у Ваал-Перацим і вразив їх там, і сказав Давид: Господь розніс ворогів моїх переді мною, як розносить вода. Тому і місцю тому дано ім’я Ваал-Перацим.
21
21
И оста́виша та́мо [иноплеме́нницы] бо́ги своя́, и взя́ и́хъ даві́дъ и му́жіє и́же съ ни́мъ [и рече́ даві́дъ сожещи́ и́хъ во огни́].
І залишили там [филистимляни] ідолів своїх, а Давид з людьми своїми взяв їх [і повелів спалити їх у вогні].
22
22
И приложи́ша па́ки пріити́ иноплеме́нницы и собра́шася на юдо́ли тіта́нстѣй.
І прийшли знову филистимляни і розташувалися в долині Рефаїм.
23
23
И вопроси́ даві́дъ Го́спода: взы́ду ли ко иноплеме́нникомъ? и преда́си ли и́хъ въ ру́цѣ мои́? И рече́ єму́ Госпо́дь: не исходи́ на срѣ́теніє и́мъ, но уклони́ся от ни́хъ, и присту́пиши къ ни́мъ бли́зъ дубра́вы пла́ча:
І запитав Давид Господа, [чи йти мені проти филистимлян, і чи віддаси їх у руки мої?] І Він відповів йому: не виходь назустріч їм, а зайди їм з тилу і йди до них з боку шовковичного гаю;
24
24
и бу́детъ, єгда́ услы́шиши гла́съ шу́ма от дубра́вы пла́ча, тогда́ сни́деши къ ни́мъ, я́ко тогда́ изы́детъ Госпо́дь предъ тобо́ю сѣщи́ на бра́ни иноплеме́нники.
і коли почуєш шум, ніби хтось іде по вершинах шовковичних дерев, то рушай, бо тоді пішов Господь перед тобою, щоб уразити військо филистимське.
25
25
И сотвори́ даві́дъ, я́коже заповѣ́да єму́ Госпо́дь, и изби́ иноплеме́нники от гавао́на да́же до земли́ гази́ра.
І зробив Давид, як повелів йому Господь, і вразив филистимлян від Гаваї до Газера.
Глава 6
Глава 6
1
1
И собра́ даві́дъ єще́ вся́каго ю́ношу от Ізра́иля, я́ко се́дмьдесятъ ты́сящъ.
І зібрав знову Давид усіх добірних людей з Ізраїля, тридцять тисяч*.
2
2
И воста́ и и́де даві́дъ и вси́ лю́діє, и́же съ ни́мъ, и от князе́й Іу́диныхъ, на восхо́дъ, є́же вознести́ отту́ду ківо́тъ Бо́жій, надъ ни́мже призва́ся и́мя Го́спода си́лъ, сѣдя́щаго на херуві́мѣхъ надъ ни́мъ:
І встав і пішов Давид і весь народ, який був з ним з Ваала Іудиного, щоб перенести звідти ковчег Божий, на якому нарікається ім’я Господа Саваофа, Який сидить на херувимах.
3
3
и возложи́ша ківо́тъ Госпо́день на колесни́цу но́ву, и отвезо́ша єго́ изъ до́му Амінада́вля и́же на хо́лмѣ: оза́ же и бра́тія єго́ сы́нове Амінада́вли везя́ху колесни́цу съ ківо́томъ [Госпо́днимъ]:
І поставили ковчег Божий на нову колісницю і вивезли його з дому Аминадава, що на пагорбі. Сини ж Аминадава, Оза й Ахио, вели нову колісницю.
4
4
и бра́тія єго́ идя́ху предъ ківо́томъ [Бо́жіимъ],
І повезли її з ковчегом Божим з дому Аминадава, що на пагорбі; і Ахио йшов перед ковчегом [Господнім].
5
5
даві́дъ же и сы́нове Ізра́илевы [идя́ху] предъ Го́сподемъ, игра́юще во орга́ны устро́єнныя въ крѣ́пости, и въ пѣ́ніихъ и въ гу́слехъ, и въ свирѣ́лехъ и въ тимпа́нѣхъ, и въ кимва́лѣхъ и въ цѣвни́цахъ,
А Давид і всі сини Ізраїлеві грали перед Господом на різних музичних інструментах з кипарисового дерева, і на цитрах, і на псалтирях, і на тимпанах, і на систрах, і на кимвалах.
6
6
и пріидо́ша до гумна́ Нахо́рова. И простре́ оза́ ру́ку свою́ на ківо́тъ Бо́жій придержа́ти єго́, и я́тся за него́, поне́же превраща́ше єго́ теле́цъ.
І коли дійшли до току Нахонового, Оза простяг руку свою до ковчега Божого [щоб притримати його] і взявся за нього, бо воли нахилили його.
7
7
И разгнѣ́вася гнѣ́вомъ Госпо́дь на озу́ и порази́ єго́ та́мо Бо́гъ, и у́мре та́мо у ківо́та Госпо́дня предъ Бо́гомъ.
Але Господь прогнівався на Озу, і вразив його Бог там же за завзятість, і помер він там біля ковчега Божого.
8
8
И опеча́лися даві́дъ, поне́же порази́ Госпо́дь пораже́ніємъ озу́: и нарече́ся мѣ́сто то́ пораже́ніє ози́но и до сего́ дне́.
І засмутився Давид, що Господь уразив Озу. Місце це і донині називається: «ураження Ози».
9
9
И убоя́ся Го́спода даві́дъ въ де́нь то́й, глаго́ля: ка́ко вни́детъ ко мнѣ́ ківо́тъ Госпо́день?
І убоявся Давид у той день Господа і сказав: як увійти до мене ковчегу Господньому?
10
10
И не хотя́ше даві́дъ, да пріи́детъ къ нему́ ківо́тъ завѣ́та Госпо́дня во гра́дъ даві́довъ: и уклони́ єго́ даві́дъ въ до́мъ Аведда́ра геѳе́анина.
І не захотів Давид везти ковчег Господній до себе, в місто Давидове, а завернув його в дім Аведдара гефянина.
11
11
И стоя́ше ківо́тъ Госпо́день въ дому́ Аведда́ра геѳе́анина ме́сяцы три́, и благослови́ Госпо́дь ве́сь до́мъ Аведда́ровъ и вся́, я́же єго́.
І залишався ковчег Господній у домі Аведдара гефянина три місяці, і благословив Господь Аведдара і весь дім його.
12
12
И возвѣсти́ша царю́ даві́ду, глаго́люще: благослови́ Госпо́дь до́мъ Аведда́ровъ и вся́, я́же єго́, ківо́та ра́ди Бо́жія. И и́де даві́дъ, и взя́ ківо́тъ Бо́жій изъ до́му Аведда́рова во гра́дъ даві́довъ въ весе́ліи:
Коли донесли царю Давиду, говорячи: «Господь благословив дім Аведдара й усе, що було в нього, заради ковчега Божого», то пішов Давид і урочисто переніс ковчег Божий з дому Аведдара в місто Давидове.
13
13
и бѣ́ша съ ни́мъ несу́ще ківо́тъ Госпо́день се́дмь лико́въ, и же́ртва теле́цъ и а́гнцы:
І коли ті, що несли ковчег Господній, проходили по шість кроків, він приносив у жертву тельця й барана.
14
14
и даві́дъ бряца́ше во орга́ны устро́єны предъ Го́сподемъ, и оболче́нъ бы́сть даві́дъ во оде́жду изя́щну:
Давид скакав із усієї сили перед Господом; одягнений же був Давид у лляний ефод.
15
15
и даві́дъ и ве́сь до́мъ Ізра́илевъ неся́ху ківо́тъ Госпо́день съ во́племъ и со гла́сомъ тру́бнымъ.
Так Давид і весь дім Ізраїлів несли ковчег Господній з вигуками і трубними звуками.
16
16
И бы́сть ківо́ту приноси́му ко гра́ду даві́дову, и Мелхо́ла дщи́ Сау́лова приница́ше око́нцемъ и ви́дѣ царя́ даві́да ска́чуща и игра́юща предъ Го́сподемъ, и уничижи́ єго́ въ се́рдцы своє́мъ.
Коли входив ковчег Господній у місто Давидове, Мелхола, дочка Саула, дивилася у вікно і, побачивши царя Давида, що скакає і танцює перед Господом, принизила його в серці своєму.
17
17
И внесо́ша ківо́тъ Госпо́день, и поста́виша єго́ на мѣ́стѣ єго́ посредѣ́ ски́ніи, ю́же поста́ви єму́ даві́дъ: и вознесе́ даві́дъ всесожига́ємая предъ Го́спода и ми́рная,
І принесли ковчег Господній і поставили його на своєму місці посеред скинії, яку спорудив для нього Давид; і приніс Давид всепалення перед Господом і жертви мирні.
18
18
и соверши́ даві́дъ вознося́й всесожже́нія и ми́рная, и благослови́ лю́ди о и́мени Го́спода си́лъ,
Коли Давид закінчив приношення всепалень і жертв мирних, то благословив він народ ім’ям Господа Саваофа;
19
19
и раздѣли́ всѣ́мъ лю́демъ на всю́ си́лу Ізра́илеву от Да́на да́же до вирсаві́и, и от му́жа да́же до жены́, коєму́ждо по укру́ху хлѣ́ба, и по ча́сти пече́наго мя́са, и по сковрадно́му млину́. И отидо́ша вси́ лю́діє, кі́йждо въ до́мъ сво́й.
і роздав усьому народові, усій безлічі ізраїльтян [від Дана навіть до Вирсавії], як чоловікам, так і жінкам, по одному хлібу і по шматку смаженого м’яса і по одному коржу кожному. І пішов весь народ, кожен у дім свій.
20
20
И возврати́ся даві́дъ благослови́ти до́мъ сво́й, и изы́де Мелхо́ла дщи́ Сау́лова на срѣ́теніє даві́ду, и благослови́ єго́ и рече́: ко́ль просла́вися дне́сь ца́рь Ізра́илевъ, и́же откры́ся дне́сь предъ очи́ма рабы́нь рабо́въ свои́хъ, я́коже открыва́єтся откры́вшійся єди́нъ от пля́шущихъ?
Коли Давид повернувся, щоб благословити дім свій, то Мелхола, дочка Саула, вийшла до нього назустріч, [і вітала його] і сказала: як відзначився сьогодні цар Ізраїлів, оголившись сьогодні перед очима рабинь рабів своїх, як оголюється яка-небудь пуста людина!
21
21
И рече́ даві́дъ къ Мелхо́лѣ: предъ Го́сподемъ пляса́ти бу́ду: и благослове́нъ Госпо́дь, и́же избра́ мя па́че отца́ твоєго́ и па́че всего́ до́му єго́, поста́вити мя́ властели́на надъ людьми́ свои́ми надъ Ізра́илемъ, и бу́ду игра́ти и пляса́ти предъ Го́сподемъ:
І сказав Давид Мелхолі: перед Господом [танцювати буду. І благословенний Господь], Який віддав перевагу мені перед батьком твоїм і всім домом його, утвердивши мене вождем народу Господнього, Ізраїля; перед Господом грати і танцювати буду;
22
22
и откры́юся єще́ та́кожде и бу́ду непотре́бенъ предъ очи́ма твои́ма, и съ рабы́нями, о ни́хже рекла́ єси́, непросла́влену бы́ти ми́.
і я ще більше принижусь, і зроблюся ще мізернішим в очах моїх, і перед служницями, про яких ти говориш, я буду славний.
23
23
И у Мелхо́лы дще́ре Сау́ли не бы́сть дѣ́тища до дне́ сме́рти єя́.
І у Мелхоли, дочки Саулової, не було дітей до дня смерти її.
Глава 7
Глава 7
1
1
И бы́сть єгда́ ся́де ца́рь въ дому́ своє́мъ, и Госпо́дь унаслѣ́ди єго́ о́крестъ от всѣ́хъ враго́въ єго́ окре́стныхъ,
Коли цар жив у домі своєму, і Господь заспокоїв його від усіх навколишніх ворогів його,
2
2
и рече́ ца́рь къ наѳа́ну проро́ку: се́, ны́нѣ а́зъ живу́ въ дому́ ке́дровѣмъ, ківо́тъ же Бо́жій стои́тъ посредѣ́ ски́ніи.
тоді сказав цар пророку Нафану: ось, я живу в домі кедровому, а ковчег Божий знаходиться під наметом.
3
3
И рече́ наѳа́нъ къ царю́: вся́ єли́ка су́ть въ се́рдцы твоє́мъ, иди́ и твори́, я́ко Госпо́дь съ тобо́ю.
І сказав Нафан царю: усе, що в тебе на серці, йди, роби; бо Господь з тобою.
4
4
И бы́сть въ нощи́ то́й, и бы́сть сло́во Госпо́дне къ наѳа́ну, глаго́ля:
Але в ту ж ніч було слово Господа до Нафана:
5
5
иди́ и рцы́ рабу́ моєму́ даві́ду: сія́ глаго́летъ Госпо́дь: не ты́ сози́ждеши мнѣ́ до́мъ, є́же обита́ти мнѣ́:
йди, скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь: чи ти побудуєш Мені дім для Мого перебування,
6
6
я́ко не обита́хъ въ дому́, от него́же дне́ изведо́хъ сы́ны Ізра́илевы изъ земли́ Єги́петскія до дне́ сего́, но бѣ́хъ ходя́ во обита́лищи и въ ку́щи,
коли Я не жив у домі з того часу, як вивів синів Ізраїлевих з Єгипту, і до цього дня, але переходив у наметі й у скинії?
7
7
во всѣ́хъ идѣ́же хожда́хъ во все́мъ Ізра́или: а́ще глаго́ля глаго́лахъ ко єди́ному колѣ́ну Ізра́илеву, єму́же заповѣ́дахъ пасти́ лю́ди моя́ Ізра́иля, глаго́ля: почто́ не созда́сте ми́ до́му ке́дрова?
Де Я не ходив із усіма синами Ізраїля, чи говорив Я хоча слово якому-небудь з колін, якому Я призначив пасти народ Мій Ізраїля: «чому не побудуєте Мені кедрового дому»?
8
8
и ны́нѣ сія́ рече́ши рабу́ моєму́ даві́ду: си́це глаго́летъ Госпо́дь Вседержи́тель: поя́хъ тя́ от па́жити о́вчія на властели́нство лю́демъ мои́мъ Ізра́илю,
І тепер так скажи рабові Моєму Давиду: так говорить Господь Саваоф: Я взяв тебе від отари овець, щоб ти був вождем народу Мого, Ізраїля;
9
9
и бѣ́хъ съ тобо́ю во всѣ́хъ, а́може ходи́лъ єси́, и искорени́хъ вся́ враги́ твоя́ от лица́ твоєго́, и сотвори́хъ тя́ имени́та по и́мени вели́кихъ и́же на земли́,
і був з тобою скрізь, куди не ходив ти, і знищив усіх ворогів твоїх перед лицем твоїм, і зробив ім’я твоє великим, як ім’я великих на землі.
10
10
и положу́ мѣ́сто лю́демъ мои́мъ Ізра́илю, и насажду́ и́хъ, и вселя́тся о себѣ́ са́ми, и не попеку́тся ктому́: и не приложи́тъ сы́нъ непра́вды оби́дѣти и́хъ, я́коже испе́рва,
І Я влаштую місце для народу Мого, для Ізраїля, й укоріню його, і буде він спокійно жити на місці своєму, і не буде тривожитися більше, і люди нечестиві не стануть більше тіснити його, як колись,
11
11
и от дні́й въ ня́же поста́вихъ судіи́ въ лю́дехъ мои́хъ во Ізра́или: и упоко́ю тя́ от всѣ́хъ вра́гъ твои́хъ: и возвѣсти́тъ ти́ Госпо́дь, я́ко сози́ждеши до́мъ єму́:
з того часу, як Я поставив суддів над народом Моїм, Ізраїлем; і Я заспокою тебе від усіх ворогів твоїх. І Господь сповіщає тобі, що Він влаштує тобі дім.
12
12
и бу́детъ єгда́ испо́лнятся дні́є твои́, и у́снеши со отцы́ твои́ми, и возста́влю сѣ́мя твоє́ по тебѣ́, и́же бу́детъ от чре́ва твоєго́, и угото́влю ца́рство єго́:
Коли ж сповняться дні твої, і ти спочинеш з батьками твоїми, то Я поставлю після тебе сíм’я твоє, яке народиться від стегон твоїх, і зміцню царство його.
13
13
то́й сози́ждетъ до́мъ и́мени моєму́, и упра́влю престо́лъ єго́ до вѣ́ка:
Він побудує дім імені Моєму, і Я утверджу престіл царства його повіки.
14
14
а́зъ бу́ду єму́ во отца́, и то́й бу́детъ ми́ въ сы́на: и а́ще пріи́детъ непра́вда єго́, и обличу́ єго́ жезло́мъ муже́й и я́звами сыно́въ человѣ́ческихъ:
Я буду йому батьком, і він буде Мені сином; і якщо він згрішить, Я покараю його жезлом мужів і ударами синів людських;
15
15
ми́лости же моєя́ не отста́влю от него́, я́коже отста́вихъ от тѣ́хъ, и́хже отста́вихъ от лица́ моєго́:
але милости Моєї не відніму від нього, як Я відняв від Саула, якого Я відкинув перед лицем твоїм.
16
16
и вѣ́ренъ бу́детъ до́мъ єго́ и ца́рство єго́ до вѣ́ка предо мно́ю: и престо́лъ єго́ бу́детъ испра́вленъ во вѣ́къ.
І буде непохитний дім твій і царство твоє навіки перед лицем Моїм, і престіл твій устоїть повіки.
17
17
По всѣ́мъ словесе́мъ си́мъ и по всему́ видѣ́нію сему́, та́ко глаго́ла наѳа́нъ ко даві́ду.
Усі ці слова і все це видіння Нафан переказав Давиду.
18
18
И вни́де ца́рь даві́дъ и сѣ́де предъ Го́сподемъ и рече́: кто́ єсмь а́зъ, Го́споди мо́й, Го́споди? и что́ до́мъ мо́й, я́ко возлюби́лъ мя́ єси́ да́же до си́хъ?
І пішов цар Давид, і став перед лицем Господа, і сказав: хто я, Господи [мій], Господи, і що таке дім мій, що Ти мене так звеличив!
19
19
и ма́ла сія́ предъ тобо́ю су́ть, Го́споди мо́й, Го́споди, и глаго́лалъ єси́ о до́мѣ раба́ твоєго́ вдале́ко: се́й же зако́нъ человѣ́ка, Го́споди мо́й, Го́споди:
І цього ще мало здалося в очах Твоїх, Господи мій, Господи; але Ти звістив ще про дім раба Твого в майбутньому. Це вже по-людськи. Господи мій, Господи!
20
20
и что́ приложи́тъ даві́дъ єще́ глаго́лати къ тебѣ́? и ны́нѣ ты́ вѣ́си раба́ твоєго́, Го́споди мо́й, Го́споди,
Що ще може сказати Тобі Давид? Ти знаєш раба Твого, Господи мій, Господи!
21
21
и раба́ твоєго́ ра́ди сотвори́лъ єси́ и по се́рдцу твоєму́ сотвори́лъ єси́ все́ вели́чество сіє́, сказа́ти рабу́ твоєму́,
Заради слова Твого і за серцем Твоїм Ти робиш це, відкриваючи все це велике рабові Твоєму.
22
22
вели́чія ра́ди твоєго́, Го́споди мо́й, Го́споди: нѣ́сть бо и́нъ я́коже ты́, и нѣ́сть Бо́га ра́звѣ тебе́ во всѣ́хъ, я́же слы́шахомъ уши́ма на́шима:
В усьому великий Ти, Господи мій, Господи! бо немає подібного Тобі і немає Бога, крім Тебе, в усьому, що чули ми своїми вухами.
23
23
и кто́ я́коже лю́діє твои́ Ізра́иль язы́къ и́нъ на земли́? я́ко наста́ви и́хъ Бо́гъ, є́же изба́вити себѣ́ люді́й, є́же положи́ти тебѣ́ и́мя, є́же сотвори́ти вели́чіє и просвѣще́ніє, є́же изри́нути тебѣ́ от лица́ люді́й твои́хъ, и́хже изба́вилъ єси́ себѣ́ от Єги́пта, язы́ки и селе́нія,
І хто подібний до народу Твого, Ізраїля, єдиного народу на Землі, заради якого приходив Бог, щоб придбати його Собі за народ і прославити Своє ім’я і звершити велике і страшне перед народом Твоїм, який Ти придбав Собі від єгиптян, вигнавши народи і богів їхніх?
24
24
и угото́валъ єси́ себѣ́ лю́ди твоя́ Ізра́иля въ лю́ди до вѣ́ка, и ты́, Го́споди, бы́лъ єси́ и́мъ въ Бо́га:
І Ти укріпив за Собою народ Твій, Ізраїля, як власний народ, навіки, і Ти, Господи, зробився його Богом.
25
25
и ны́нѣ, Го́споди мо́й, Го́споди, сло́во, є́же глаго́лалъ єси́ о рабѣ́ твоє́мъ и о до́мѣ єго́, увѣ́ри до вѣ́ка, я́коже глаго́лалъ єси́, сотвори́:
І нині, Господи Боже, утверди повіки слово, яке промовив Ти про раба Твого і про дім його, і виконай те, що Ти промовив.
26
26
и ны́нѣ да возвели́чится и́мя твоє́ до вѣ́ка, глаго́ля: Госпо́дь Вседержи́тель Бо́гъ надъ Ізра́илемъ, и до́мъ раба́ твоєго́ даві́да да бу́детъ испра́вленъ предъ тобо́ю:
І нехай звеличиться ім’я Твоє повіки, щоб говорили: «Господь Саваоф — Бог над Ізраїлем». І дім раба Твого Давида нехай буде міцним перед лицем Твоїм.
27
27
я́ко ты́ Госпо́дь Вседержи́тель Бо́гъ Ізра́илевъ, отве́рзлъ єси́ у́хо рабу́ твоєму́, глаго́ля: до́мъ сози́жду тебѣ́: сего́ ра́ди обрѣ́те ра́бъ тво́й се́рдце своє́ є́же помоли́тися къ тебѣ́ моли́твою се́ю:
Оскільки ти, Господи Саваофе, Боже Ізраїлів, відкрив рабові Твоєму, говорячи: «влаштую тобі дім», то раб Твій уготував серце своє, щоб молитися Тобі такою молитвою.
28
28
и ны́нѣ, Го́споди мо́й, Го́споди, ты́ єси́ Бо́гъ, и словеса́ твоя́ бу́дутъ и́стинна, и глаго́лалъ єси́ о рабѣ́ твоє́мъ блага́я сія́,
Отже, Господи мій, Господи! Ти Бог, і слова Твої непорушні, і Ти звістив рабові Твоєму таке благо!
29
29
и ны́нѣ начни́ и благослови́ до́мъ раба́ твоєго́, є́же бы́ти єму́ во вѣ́къ предъ тобо́ю, я́ко ты́, Го́споди мо́й, Го́споди, глаго́лалъ єси́, и от благослове́нія твоєго́ да благослови́тся до́мъ раба́ твоєго́, є́же бы́ти во вѣ́къ предъ тобо́ю.
І нині почни і благослови дім раба Твого, щоб він був вічно перед лицем Твоїм, бо Ти, Господи мій, Господи, звістив це, і благословенням Твоїм стане дім раба Твого благословенним, [щоб бути йому перед Тобою] повіки.
Глава 8
Глава 8
1
1
И бы́сть по си́хъ, и порази́ даві́дъ иноплеме́нники и побѣди́ и́хъ, и взя́ даві́дъ отлуче́нноє от руки́ иноплеме́нничи.
Після цього Давид уразив филистимлян і упокорив їх, і взяв Давид Мефег-Гаамма з рук филистимлян.
2
2
И порази́ даві́дъ Моа́ва, и размѣ́ри и́хъ у́жами, положи́въ и́хъ на земли́: и бы́ша два́ у́жа на умерщвле́ниє, и два́ у́жа на оживле́ніє: и бы́сть Моа́въ даві́ду въ раба́ даю́ща да́нь.
І вразив моавитян і зміряв їх мотузкою, поклавши їх на землю; і відміряв дві мотузки на умертвлення, а одну мотузку на залишення в живих. І зробилися моавитяни у Давида рабами, які платять данину.
3
3
И порази́ даві́дъ Адрааза́ра сы́на раа́ва царя́ су́вска, иду́щу єму́ поста́вити ру́ку свою́ на рѣцѣ́ Євфра́тѣ:
І вразив Давид Адраазара, сина Реховового, царя Сувського, коли той ішов, щоб відновити своє панування при ріці [Євфраті];
4
4
и предвзя́ даві́дъ от него́ ты́сящу колесни́цъ и се́дмь ты́сящъ ко́нникъ и два́десять ты́сящъ муже́й пѣшце́въ, и разруши́ даві́дъ вся́ колесни́цы, и оста́ви себѣ́ от ни́хъ сто́ колесни́цъ.
і взяв Давид у нього тисячу сімсот вершників* і двадцять тисяч чоловік піших, і підрізав Давид жили у всіх коней колісничних, залишивши [собі] з них для ста колісниць.
5
5
И пріи́де сирі́а Дама́скова помощи́ Адрааза́ру царю́ су́вску, и порази́ даві́дъ от сирі́и два́десять двѣ́ ты́сящы муже́й,
І прийшли сирійці дамаські на допомогу Адраазару, царю Сувському; але Давид уразив двадцять дві тисячі чоловік сирійців.
6
6
и поста́ви даві́дъ стра́жу въ сирі́и, я́же подъ Дама́скомъ, и бы́сть сирі́а даві́ду въ рабы́ даю́щыя да́нь: и спасе́ Госпо́дь даві́да во всѣ́хъ, а́може хожда́ше.
І поставив Давид охоронні війська в Сирії Дамаській, і стали сирійці у Давида рабами, які платять данину. І зберігав Господь Давида скрізь, куди тільки він ходив.
7
7
И взя́ даві́дъ гри́вны златы́я, я́же бы́ша на о́троцѣхъ Адрааза́ра царя́ су́вска, и принесе́ я́ во Ієрусали́мъ: и взя́ и́хъ сусакі́мъ ца́рь Єги́петскъ, єгда́ взы́де во Ієрусали́мъ во дни́ ровоа́ма сы́на Соломо́ня.
І взяв Давид золоті щити, що були у рабів Адраазара, і приніс їх в Єрусалим. [Їх узяв потім Сусаким, цар Єгипетський, під час навали своєї на Єрусалим, у дні Ровоама, сина Соломонового.]
8
8
И от Метева́ка и от избра́нныхъ градо́въ Адрааза́ровыхъ взя́ даві́дъ мѣ́дь мно́гу зѣло́, изъ нея́же сотвори́ Соломо́нъ мо́ре мѣ́дяно и столпы́, и умыва́лницы и вся́ сосу́ды.
А в Бефі і Берофі, містах Адраазарових, узяв цар Давид дуже багато міді, [з якої Соломон улаштував мідне море і стовпи, й умивальниці і всі сосуди].
9
9
И услы́ша Ѳо́а ца́рь има́ѳскій, я́ко порази́ даві́дъ всю́ си́лу Адрааза́рову,
І почув Фой, цар Імафа, що Давид уразив усе військо Адраазарове,
10
10
и посла́ Ѳо́а Ієддура́ма сы́на своєго́ къ царю́ даві́ду вопроси́ти єго́ я́же о ми́рѣ, и благослови́ти єго́, поне́же побѣди́ Адрааза́ра и уби́ єго́, зане́ сопротивля́яся бѣ́ Адрааза́ру: и въ руку́ єго́ бы́ша сосу́ды сре́бряны и сосу́ды зла́ты и сосу́ды мѣ́дяны:
і послав Фой Іорама, сина свого, до царя Давида, вітати його і дякувати йому за те, що він воював з Адраазаром і вразив його; тому що Адраазар вів війни з Фоєм. У руках же Іорама були сосуди срібні, золоті й мідні.
11
11
и сія́ освяти́ ца́рь даві́дъ Го́споду со сребро́мъ и зла́томъ, є́же освяти́ от всѣ́хъ градо́въ, и́миже возоблада́,
Їх також присвятив цар Давид Господу, разом зі сріблом і золотом, яке присвятив із взятого у всіх підкорених ним народів:
12
12
от Ідуме́и и от Моа́ва, и от сыно́въ Аммо́нихъ и от иноплеме́нникъ, и от Амали́ка и от коры́стей Адрааза́ра сы́на раа́ва, царя́ су́вска.
у сирійців, і моавитян, і аммонитян, і филистимлян, і амаликитян, і з узятого у Адраазара, сина Реховового, царя Сувського.
13
13
И сотвори́ даві́дъ [себѣ́] и́мя: и єгда́ возвраща́шеся, порази́ Ідуме́ю въ Гевеле́мѣ, до осмина́десять ты́сящъ:
І зробив Давид собі ім’я, повертаючись з ураження вісімнадцяти тисяч сирійців у долині Солоній.
14
14
и поста́ви во Ідуме́и даві́дъ стра́жу, во все́й Ідуме́и, и бы́ша вси́ Ідуме́ане раби́ царю́ даві́ду: и спасе́ Госпо́дь даві́да во всѣ́хъ, а́може хожда́ше.
І поставив він охоронні війська в Ідумеї; у всій Ідумеї поставив охоронні війська, і всі ідумеяни були рабами Давида. І зберігав Господь Давида скрізь, куди тільки він ходив.
15
15
И ца́рствова даві́дъ надъ всѣ́мъ Ізра́илемъ, и бѣ́ даві́дъ творя́й су́дъ и пра́вду надъ всѣ́ми людьми́ свои́ми.
І царював Давид над усім Ізраїлем, і чинив Давид суд і правду над усім народом своїм.
16
16
И Іоа́въ сы́нъ сару́инъ надъ во́инствы [єго́], и Іосафа́тъ сы́нъ Ахілу́довъ надъ памятописа́нми,
Іоав же, син Саруї, був начальником війська; й Іосафат, син Ахилуда, — діловодом;
17
17
и садо́къ сы́нъ Ахі́товъ и Ахіме́лехъ сы́нъ Авіаѳа́рь жерцы́, и саса́ кни́жникъ,
Садок, син Ахитува, й Ахимелех, син Авиафара, — священиками, Сераія — писарем;
18
18
и ване́а сы́нъ Іода́євъ совѣ́тникъ, и хелеѳі́й и фелеті́й, и сы́нове даві́довы нача́лницы двора́ бы́ша.
і Ванея, син Іодая, — начальником над хелефеями і фелефеями, і сини Давида — першими при дворі.
Глава 9
Глава 9
1
1
И рече́ даві́дъ: є́сть ли єще́ оста́вшійся въ дому́ Сау́ли, и сотворю́ съ ни́мъ ми́лость Іонаѳа́на ра́ди?
І сказав Давид: чи не залишився ще хто-небудь з дому Саулового? я зробив би йому милість заради Іонафана.
2
2
И от до́му Сау́ля бѣ́ о́трокъ, и и́мя єму́ Сіва́: и призва́ша єго́ къ даві́ду, и рече́ къ нему́ ца́рь: ты́ ли єси́ Сіва́? И рече́: а́зъ ра́бъ тво́й.
В домі Саула був раб, на ім’я Сива; і покликали його до Давида, і сказав йому цар: чи ти Сива? І той сказав: я, раб твій.
3
3
И рече́ ца́рь: оста́ся ли от до́му Сау́ля єще́ му́жъ, и сотворю́ съ ни́мъ ми́лость Бо́жію? И рече́ Сіва́ къ царю́: єще́ є́сть сы́нъ Іонаѳа́новъ, хро́мъ нога́ма.
І сказав цар: чи немає ще кого-небудь з дому Саулового? я зробив би йому милість Божу. І сказав Сива цареві: є син Іонафана, кульгавий на ноги.
4
4
И рече́ ца́рь: гдѣ́ єсть? И рече́ Сіва́ къ царю́: се́, въ дому́ Махі́ра сы́на Аміи́ля от лода́вара.
І сказав йому цар: де він? І сказав Сива цареві: ось, він у домі Махира, сина Аммиелового, у Лодеварі.
5
5
И посла́ ца́рь даві́дъ, и взя́ єго́ изъ до́му Махі́ра сы́на Аміи́ля от лода́вара.
І послав цар Давид, і взяли його з дому Махира, сина Аммиелового, з Лодевара.
6
6
И пріи́де мемфівосѳе́й сы́нъ Іонаѳа́на сы́на Сау́лова къ царю́ даві́ду, и паде́ на лицы́ своє́мъ и поклони́ся єму́. И рече́ єму́ даві́дъ: мемфівосѳе́є. И рече́: се́, ра́бъ тво́й.
І прийшов Мемфивосфей, син Іонафана, сина Саулового, до Давида, і упав на лице своє, і поклонився [цареві]. І сказав Давид: Мемфивосфею! І сказав той: ось раб твій.
7
7
И рече́ єму́ даві́дъ: не бо́йся, я́ко творя́ сотворю́ съ тобо́ю ми́лость Іонаѳа́на ра́ди отца́ твоєго́, и возвращу́ тебѣ́ вся́ се́ла Сау́ла дѣ́да твоєго́, и ты́ я́ждь хлѣ́бъ на трапе́зѣ моє́й всегда́.
І сказав йому Давид: не бійся; я зроблю тобі милість заради батька твого Іонафана і поверну тобі всі поля Саула, батька твого, і ти завжди будеш їсти хліб за моїм столом.
8
8
И поклони́ся єму́ мемфівосѳе́й и рече́: кто́ єсмь а́зъ ра́бъ тво́й, я́ко призрѣ́лъ єси́ на пса́ уме́ршаго подо́бнаго мнѣ́?
І поклонився [Мемфивосфей] і сказав: що таке раб твій, що ти зглянувся на такого мертвого пса, як я?
9
9
И призва́ ца́рь Сіву́ о́трочища Сау́ля, и рече́ єму́: вся́ єли́ка су́ть Сау́ля и ве́сь до́мъ єго́ да́хъ сы́ну господи́на твоєго́:
І покликав цар Сиву, слугу Саула, і сказав йому: усе, що належало Саулу і всьому дому його, я віддаю синові господаря твого;
10
10
и дѣ́лай єму́ зе́млю ты́ и сы́нове твои́ и раби́ твои́, и да прино́сиши сы́ну господи́на твоєго́ хлѣ́бы, да я́стъ: и мемфівосѳе́й сы́нъ господи́на твоєго́ да я́стъ хлѣ́бъ всегда́ на трапе́зѣ моє́й. У Сівы́ же бя́ху пятьна́десять сыно́въ и два́десять рабо́въ.
отже, обробляй для нього землю ти і сини твої і раби твої, і доставляй плоди її, щоб у сина господаря твого був хліб для їжі; Мемфивосфей же, син господаря твого, завжди буде їсти за моїм столом. У Сиви було п’ятнадцять синів і двадцять рабів.
11
11
И рече́ Сіва́ къ царю́: по всѣ́мъ, єли́ка заповѣ́да господи́нъ мо́й ца́рь рабу́ своєму́, та́ко сотвори́тъ ра́бъ тво́й. И мемфівосѳе́й ядя́ше на трапе́зѣ даві́довѣ, я́коже єди́нъ от сыно́въ царе́выхъ.
І сказав Сива цареві: усе, що наказує господар мій цар рабові своєму, виконає раб твій. Мемфивосфей їв за столом [Давида], як один із синів царя.
12
12
И мемфівосѳе́ю сы́нъ бѣ́ ма́лъ, и и́мя єму́ мі́ха, и все́ обита́ніє до́му Сіви́на раби́ бя́ху мемфівосѳе́овы.
У Мемфивосфея був малолітній син, на ім’я Миха. Усі, хто жив у домі Сиви, були рабами Мемфивосфея.
13
13
И мемфівосѳе́й живя́ше во Ієрусали́мѣ, я́ко на трапе́зѣ царе́вѣ ядя́ше всегда́: и то́й бя́ше хро́мъ обѣ́ма нога́ма свои́ма.
І жив Мемфивосфей в Єрусалимі, тому що він їв завжди за царським столом. Він був кульгавий на обидві ноги.
Глава 10
Глава 10
1
1
И бы́сть по си́хъ, и у́мре ца́рь сыно́въ Аммо́нихъ, и ца́рствова сы́нъ єго́ Анно́нъ вмѣ́сто єго́.
Через деякий час помер цар Аммонитський, і запанував замість нього син його Аннон.
2
2
И рече́ даві́дъ: сотворю́ ми́лость со Анно́номъ сы́номъ Наа́совымъ, и́мже о́бразомъ сотвори́ оте́цъ єго́ ми́лость со мно́ю. И посла́ даві́дъ утѣ́шити єго́ руко́ю рабо́въ свои́хъ о отцѣ́ єго́. И пріидо́ша о́троцы даві́довы въ зе́млю сыно́въ Аммо́нихъ.
І сказав Давид: зроблю я милість Аннону, синові Наасовому, за благодіяння, які зробив мені батько його. І послав Давид слуг своїх утішити Аннона за батька його. І прийшли слуги Давидові в землю Аммонитську.
3
3
И рѣ́ша старѣ́йшины сыно́въ Аммо́нихъ ко Анно́ну господи́ну своєму́: єда́ прославле́нія ра́ди отца́ твоєго́ предъ тобо́ю посла́ къ тебѣ́ даві́дъ утѣ́шители? не да испыта́ютъ ли гра́дъ, и согля́даютъ єго́, є́же разруши́ти єго́, посла́ даві́дъ рабы́ своя́ къ тебѣ́?
Але князі аммонитські сказали Аннону, господареві своєму: невже ти думаєш, що Давид з поваги до батька твого надіслав до тебе утішителів? чи не для того, щоб оглянути місто і виглядіти в ньому і потім зруйнувати його, надіслав Давид слуг своїх до тебе?
4
4
И взя́ Анно́нъ о́троки даві́довы, и остриже́ полови́ну бра́дъ и́хъ, и обрѣ́за одѣя́нія и́хъ полови́ну да́же до чре́слъ и́хъ, и отпусти́ и́хъ.
І взяв Аннон слуг Давидових, і поголив кожному з них половину бороди, і обрізав одяг їх наполовину, до стегон, й відпустив їх.
5
5
И возвѣсти́ша даві́ду о муже́хъ, и посла́ въ срѣ́теніє и́мъ, я́ко бѣ́ша му́жіє ті́и обезче́щени зѣло́. И рече́ ца́рь: сѣди́те во ієріхо́нѣ, до́ндеже возрасту́тъ брады́ ва́шя, и возвратите́ся.
Коли донесли про це Давиду, то він послав до них назустріч, бо вони були дуже знечещені. І повелів цар сказати їм: залишайтеся в Єрихоні, поки відростуть бороди ваші, і тодіповернетеся.
6
6
И ви́дѣша сы́нове Аммо́ни, я́ко посра́млени бы́ша лю́діє даві́довы: и посла́ша сы́нове Аммо́ни, и ная́ша сирі́ю веѳраа́млю, и сирі́ю су́вску и роо́влю два́десять ты́сящъ пѣшце́въ, и царя́ Амали́ка маа́ха ты́сящу муже́й, и істо́ва двана́десять ты́сящъ муже́й.
І побачили аммонитяни, що вони зробилися ненависними для Давида; і послали аммонитяни найняти сирійців з Беф-Рехова і сирійців Суви двадцять тисяч піших, у царя [Амаликитського] Маахи тисячу чоловік і з Істова дванадцять тисяч чоловік.
7
7
И слы́ша даві́дъ, и посла́ Іоа́ва и всю́ си́лу си́льныхъ.
Коли почув про це Давид, то послав Іоава з усім військом хоробрих.
8
8
И изыдо́ша сы́нове Аммо́ни, и устро́иша бра́нь предъ враты́ гра́да: сирі́а же су́вска и роо́въ, и істо́въ и Амали́къ, єди́ни [ста́ша] на селѣ́.
І вийшли аммонитяни і розташувалися до битви біля воріт, а сирійці Суви і Рехова, й Істова, і Маахи, стали окремо в полі.
9
9
И ви́дѣ Іоа́въ, я́ко бы́сть на него́ проти́вноє лице́ бра́ни сопреди́ и созади́, и избра́ от всѣ́хъ ю́ношъ Ізра́илевыхъ, и устро́и и́хъ проти́ву сирі́анъ,
І побачив Іоав, що вороже військо було поставлено проти нього і спереду і ззаду, і вибрав воїнів з усіх добірних в Ізраїлі, і вишикував їх проти сирійців;
10
10
оста́нокъ же люді́й даде́ въ ру́цѣ бра́ту своєму́ Аве́ссѣ и устро́и я́ проти́ву сыно́въ Аммо́нихъ,
іншу ж частину людей доручив Авессі, братові своєму, щоб він вишикував їх проти аммонитян.
11
11
и рече́ [Іоа́въ ко Аве́ссѣ]: а́ще укрѣпи́тся сирі́а па́че мене́, и бу́дете мнѣ́ на спасе́ніє: а́ще же укрѣпя́тся сы́нове Аммо́ни па́че тебе́, и бу́демъ спаса́ти тя́:
І сказав Іоав: якщо сирійці будуть долати мене, ти допоможеш мені; а якщо аммонитяни тебе будуть долати, я прийду до тебе на допомогу;
12
12
мужа́имся и укрѣпи́мся о лю́дехъ на́шихъ и о градѣ́хъ Бо́га на́шего, и Госпо́дь сотвори́тъ благо́є предъ очи́ма свои́ма.
будь мужній, і будемо стояти твердо за народ наш і за міста Бога нашого, а Господь зробить, що Йому вгодно.
13
13
И пріи́де Іоа́въ и лю́діє єго́ съ ни́мъ на бра́нь на сирі́ю, и побѣго́ша от лица́ єго́.
І вступив Іоав з народом, який був у нього, у битву із сирійцями, і вони побігли від нього.
14
14
И ви́дѣша сы́нове Аммо́ни, я́ко бѣжа́ша сирі́ане, и бѣжа́ша от лица́ Аве́ссы и внидо́ша во гра́дъ. И возврати́ся Іоа́въ от сыно́въ Аммо́нихъ, и пріи́де во Ієрусали́мъ.
Аммонитяни ж, побачивши, що сирійці біжать, побігли від Авесси і ввійшли в місто. І повернувся Іоав від аммонитян і прийшов у Єрусалим.
15
15
И ви́дѣша сирі́ане, я́ко падо́ша предъ Ізра́илемъ, и собра́шася вку́пѣ.
Сирійці, бачачи, що вони уражені ізраїльтянами, зібралися разом.
16
16
И посла́ Адрааза́ръ, и собра́ сирі́аны, и́же объ о́нъ по́лъ рѣки́ халама́ка, и пріидо́ша во Єла́мъ: и Сова́къ старѣ́йшина си́лы Адрааза́ровы предъ ни́ми.
І послав Адраазар і покликав сирійців, які за річкою [Халамаком], і прийшли вони до Елама; а Совак, воєначальник Адраазарів, начальствував над ними.
17
17
И возвѣсти́ша даві́ду, и собра́ всего́ Ізра́иля, и пре́йде Іорда́нъ, и пріи́де во Єла́мъ. И устро́ишася сирі́ане на даві́да, и бра́шася съ ни́мъ,
Коли донесли про це Давиду, то він зібрав усіх ізраїльтян, і перейшов Йордан і прийшов до Елама. Сирійці вишикувалися проти Давида й билися з ним.
18
18
и бѣжа́ша сирі́ане от лица́ Ізра́илтянъ. И отъя́ даві́дъ от сирі́и се́дмь со́тъ колесни́цъ и четы́редесять ты́сящъ ко́нникъ, и Совака́ старѣ́йшину си́лы єго́ уби́, и у́мре та́мо.
І побігли сирійці від ізраїльтян. Давид знищив у сирійців сімсот колісниць і сорок тисяч вершників; уразив і воєначальника Совака, який там і помер.
19
19
И ви́дѣша вси́ ца́ріє раби́ Адрааза́ровы, я́ко падо́ша предъ Ізра́илемъ, и пребѣго́ша ко Ізра́илю и рабо́таша и́мъ: и убоя́шася сирі́ане спаса́ти ктому́ сыно́въ Аммо́нихъ.
Коли всі царі, покірні Адраазару, побачили, що вони уражені ізраїльтянами, то уклали мир з ізраїльтянами і підкорилися їм. А сирійці боялися надалі допомагати аммонитянам.
Глава 11
Глава 11
1
1
И бы́сть по возвраще́ніи лѣ́та, во вре́мя исхожде́нія царе́й [на бра́нь], и посла́ даві́дъ Іоа́ва и о́троки своя́ съ ни́мъ, и всего́ Ізра́иля: и расточи́ша сы́ны Аммо́ни и обсѣдо́ша о́крестъ равва́ѳа, и даві́дъ сѣ́де во Ієрусали́мѣ.
Через рік, у той час, коли виходять царі в походи, Давид послав Іоава і слуг своїх з ним і всіх ізраїльтян; і вони вразили аммонитян і обложили Равву; Давид же залишався в Єрусалимі.
2
2
И бы́сть при ве́черѣ, и воста́ даві́дъ от ло́жа своєго́, и хожда́ше на кро́вѣ до́му ца́рскаго, и уви́дѣ жену́ съ кро́ва мы́ющуюся: жена́ же взо́ромъ добра́ велми́:
Одного разу надвечір Давид, вставши з постелі, прогулювався на покрівлі царського дому і побачив з покрівлі жінку, яка купається; а та жінка була дуже красива.
3
3
и посла́ даві́дъ, и взыска́ жену́, и рече́: не сія́ ли вирсаві́а дще́рь Єліа́вля, жена́ урі́и Хетте́анина?
І послав Давид розвідати, хто ця жінка? І сказали йому: це Вирсавія, дочка Елиама, дружина Урії хеттеянина.
4
4
И посла́ даві́дъ слуги́, и взя́ ю́, и вни́де къ не́й, и преспа́ съ не́ю: и та́ бѣ́ очи́стилася от нечистоты́ своєя́, и возврати́ся въ до́мъ сво́й.
Давид послав слуг узяти її; і вона прийшла до нього, і він спав з нею. Коли ж вона очистилася від нечистоти своєї, повернулася в дім свій.
5
5
И зача́тъ жена́ во чре́вѣ: и посла́вши возвѣсти́ даві́ду и рече́: се́, а́зъ є́смь во чре́вѣ иму́щая.
Жінка ця зробилася вагітною і послала сповістити Давида, говорячи: я вагітна.
6
6
И посла́ даві́дъ ко Іоа́ву, глаго́ля: посли́ ко мнѣ́ урі́ю Хетте́анина. И посла́ Іоа́въ урі́ю къ даві́ду.
І послав Давид сказати Іоаву: пришли до мене Урію хеттеянина. І послав Іоав Урію до Давида.
7
7
И пріи́де урі́а и вни́де къ нему́, и вопроси́ єго́ даві́дъ о ми́рѣ Іоа́ва и о ми́рѣ люді́й и о ми́рѣ бра́ни.
І прийшов до нього Урія, і розпитав його Давид про становище Іоава і про становище народу, і про хід війни.
8
8
И рече́ даві́дъ ко урі́и: иди́ въ до́мъ тво́й, и умы́й но́зѣ твои́. И изы́де урі́а изъ до́му царе́ва, и и́де вслѣ́дъ єго́ снѣ́дь царе́ва.
І сказав Давид Урії: йди додому й омий ноги свої. І вийшов Урія з дому царського, а слідом за ним понесли і царську страву.
9
9
И спа́ урі́а предъ враты́ до́му царе́ва съ рабы́ господи́на своєго́, а не и́де въ до́мъ сво́й.
Але Урія спав біля воріт царського дому з усіма слугами свого господаря, і не пішов у свій дім.
10
10
И возвѣсти́ша даві́ду, глаго́люще: я́ко не ходи́ урі́а въ до́мъ сво́й. И рече́ даві́дъ ко урі́и: не съ пути́ ли прише́лъ єси́? почто́ не вше́лъ єси́ въ до́мъ тво́й?
І донесли Давиду, говорячи: не пішов Урія в дім свій. І сказав Давид Урії: ось, ти прийшов з дороги; чому ж не пішов ти в дім свій?
11
11
И рече́ урі́а къ даві́ду: ківо́тъ Бо́жій и Ізра́иль и Іу́да пребыва́ютъ въ ку́щахъ, и господи́нъ мо́й Іоа́въ и раби́ господи́на моєго́ на лицы́ се́лъ пребыва́ютъ, а́зъ же вни́ду ли въ до́мъ мо́й я́сти и пи́ти и спа́ти съ жено́ю моє́ю? ка́ко? жива́ душа́ твоя́, а́ще сотворю́ глаго́лъ се́й.
І сказав Урія Давиду: ковчег [Божий] і Ізраїль й Іуда знаходяться в наметах, і господар мій Іоав і раби господаря мого перебувають у полі, а я ввійшов би в дім свій їсти і пити і спати зі своєю дружиною! Клянуся твоїм життям і життям душі твоєї, цього я не зроблю.
12
12
И рече́ даві́дъ ко урі́и: посѣди́ здѣ́ и дне́сь, и зау́тра отпущу́ тя. И пребы́сть урі́а во Ієрусали́мѣ въ то́й де́нь и во у́трешній.
І сказав Давид Урії: залишся тут і на цей день, а завтра я відпущу тебе. І залишився Урія в Єрусалимі на цей день до завтра.
13
13
И призва́ єго́ даві́дъ, и яде́ предъ ни́мъ и пія́ше, и упои́ єго́, и отъи́де въ ве́черъ спа́ти на ло́же своє́ съ рабы́ господи́на своєго́, въ до́мъ же сво́й не и́де.
І запросив його Давид, і їв Урія перед ним і пив, і напоїв його Давид. Але ввечері Урія пішов спати на постіль свою з рабами господаря свого, а у свій дім не пішов.
14
14
И бы́сть у́тро, и написа́ даві́дъ писа́ніє ко Іоа́ву, и посла́ руко́ю урі́иною.
Зранку Давид написав листа до Іоава і послав його з Урією.
15
15
И написа́ въ писа́ніи, глаго́ля: введи́ урі́ю проти́ву бра́ни крѣ́пкія и возврати́теся вспя́ть от него́, да я́звенъ бу́детъ и у́мретъ.
В листі він написав так: поставте Урію там, де буде найсильніша битва, і відступіть від нього, щоб він був уражений і помер.
16
16
И бы́сть єгда́ стрежа́ше Іоа́въ у гра́да, и поста́ви урі́ю на мѣ́стѣ, идѣ́же вѣ́дяше, я́ко му́жіє си́льни та́мо.
Тому, коли Іоав облягав місто, то поставив він Урію на такому місці, про яке знав, що там хоробрі люди.
17
17
И изыдо́ша му́жіє изъ гра́да и бія́хуся со Іоа́вомъ: и падо́ша от люді́й от рабо́въ даві́довыхъ, у́мре же и урі́а Хетте́анинъ.
І вийшли люди з міста й билися з Іоавом, і впали деякі з народу, зі слуг Давидових; був убитий також і Урія хеттеянин.
18
18
И посла́ Іоа́въ, и возвѣсти́ даві́ду вся́ словеса́, я́же о бра́ни, глаго́лати къ царю́.
І послав Іоав донести Давиду про весь хід битви.
19
19
И заповѣ́да [Іоа́въ] послу́, глаго́ля: єгда́ сконча́єши вся́ рѣ́чи, я́же от бра́ни, къ царю́ глаго́лати,
І наказав посланому, говорячи: коли ти розповіси цареві про весь хід битви
20
20
и бу́детъ а́ще разгнѣ́ваєтся ца́рь и рече́тъ ти́: почто́ прибли́жистеся ко гра́ду на бра́нь? не вѣ́дасте ли, я́ко стрѣля́ти бу́дутъ съ стѣны́?
і побачиш, що цар розгнівався, і скаже тобі: «навіщо ви так близько підходили до міста битися? хіба ви не знали, що зі стіни будуть кидати на вас?
21
21
кто́ уби́ Авімеле́ха сы́на ієроваа́ля сы́на ни́рова? не жена́ ли ве́рже на́нь уло́мкомъ же́рнова съ стѣны́, [и урази́ єго́,] и у́мре въ Ѳама́сѣ? почто́ приступа́сте къ стѣнѣ́? и рече́ши: и ра́бъ тво́й урі́а Хетте́анинъ [убіє́нъ бы́сть, и] у́мре.
хто убив Авимелеха, сина Ієроваалового? чи не жінка кинула на нього зі стіни уламок жорна [й уразила його], і він помер у Тевеці? Навіщо ж ви близько підходили до стіни?», тоді ти скажи: і раб твій Урія хеттеянин також [уражений і] помер.
22
22
И и́де посо́лъ Іоа́вль къ царю́ во Ієрусали́мъ, и пріи́де, и возвѣсти́ даві́ду вся́, єли́ка глаго́ла єму́ Іоа́въ, вся́ глаго́лы бра́ни. И разгнѣ́вася даві́дъ на Іоа́ва и рече́ къ послу́: почто́ прибли́жистеся ко гра́ду би́тися? не вѣ́дасте ли, я́ко я́звени бу́дете со стѣны́? кто́ уби́ Авімеле́ха сы́на ієроваа́ля? не жена́ ли ве́рже на́нь уло́мокъ же́рнова со стѣны́, и у́мре въ Ѳама́сѣ? почто́ прибли́жистеся къ стѣнѣ́?
І пішов [посланий від Іоава до царя в Єрусалим], і прийшов, і розповів Давиду про все, для чого послав його Іоав, про весь хід битви. [І розгнівався Давид на Іоава і сказав посланому: навіщо ви близько підходили до міста битися? хіба ви не знали, що вас уражати будуть зі стіни? хто убив Авимелеха, сина Ієроваалового? чи не жінка кинула на нього зі стіни уламок жорна, і він помер у Тевеці? Навіщо ви близько підходили до стіни?]
23
23
И рече́ посо́лъ къ даві́ду: я́ко укрѣпи́шася на ны́ му́жіє и изыдо́ша на ны́ на село́, и гони́хомъ я́ до вра́тъ гра́да:
Тоді посланий сказав Давиду: долали нас ті люди і вийшли до нас у поле, і ми переслідували їх до входу у ворота;
24
24
и стрѣля́ша стрѣлцы́ со стѣны́ на рабы́ твоя́, и умро́ша от о́трокъ ца́рскихъ, и ра́бъ тво́й урі́а Хетте́анинъ у́мре.
тоді стріляли стрільці зі стіни на рабів твоїх, і померли деякі з рабів царя; помер також і раб твій Урія хеттеянин.
25
25
И рече́ даві́дъ къ послу́: си́це да рече́ши ко Іоа́ву: да не бу́детъ зло́ предъ очи́ма твои́ма сло́во сіє́, я́ко овогда́ у́бо си́це, овогда́ же ина́ко пояда́єтъ ме́чь: укрѣпи́ бра́нь твою́ на гра́дъ, и раскопа́й и́: и укрѣпи́ єго́.
Тоді сказав Давид посланому: так скажи Іоаву: «нехай не бентежить тебе ця справа, тому що меч поїдає іноді того, іноді цього; посиль війну твою проти міста і зруйнуй його». Так підбадьор його.
26
26
И услы́ша жена́ урі́ина, я́ко у́мре урі́а му́жъ єя́, и рыда́ше по му́жи своє́мъ.
І почула дружина Урії, що помер Урія, чоловік її, і плакала за чоловіком своїм.
27
27
И пре́йде пла́чь, и посла́ даві́дъ, и введе́ ю́ въ до́мъ сво́й, и бы́сть єму́ жена́, и роди́ єму́ сы́на. И зо́лъ яви́ся глаго́лъ, єго́же сотвори́ даві́дъ, предъ очи́ма Госпо́днима.
Коли скінчився час плачу, Давид послав, і взяв її в дім свій, і вона стала його дружиною і народила йому сина. І було це діло, яке вчинив Давид, зле в очах Господа.
Глава 12
Глава 12
1
1
И посла́ Госпо́дь наѳа́на проро́ка къ даві́ду. И вни́де къ нему́ [и рече́ єму́: отвѣща́й ми́, царю́, ны́нѣ су́дъ се́й:] и рече́ єму́: два́ му́жа бѣ́ста во єди́нѣмъ гра́дѣ, єди́нъ бога́тъ, а другі́й убо́гъ:
І послав Господь Нафана [пророка] до Давида, і той прийшов до нього і сказав йому: в одному місті було два чоловіка, один багатий, а другий бідний;
2
2
и у бога́таго стада́ бя́ху и бу́йволи мно́зи зѣло́,
у багатого було дуже багато дрібної і великої худоби,
3
3
у убо́гаго же ничто́же бѣ́, но то́кмо а́гница єди́на ма́ла, ю́же стяжа́ и снабдѣ́, и вскорми́ ю́, и возрасте́ съ ни́мъ и съ сына́ми єго́ вку́пѣ: от хлѣ́ба єго́ ядя́ше и от ча́ши єго́ пія́ше, и на ло́нѣ єго́ почива́ше, и бѣ́ єму́ я́ко дще́рь:
а у бідного нічого, крім однієї овечки, яку він купив маленькою і вигодував, і вона виросла в нього разом з дітьми його; від хліба його вона їла, і з його чаші пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як дочка;
4
4
и пріи́де нѣ́кто съ пути́ къ му́жу бога́тому, и не восхотѣ́ взя́ти от ста́дъ свои́хъ и от бу́йволицъ свои́хъ на сотворе́ніє обѣ́да пу́тнику прише́дшу къ нему́: но взя́ а́гницу убо́гаго, и угото́ва ю́ на обѣ́дъ му́жу прише́дшу къ нему́.
і прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього.
5
5
И разгнѣ́вася гнѣ́вомъ зѣло́ даві́дъ на му́жа [того́], и рече́ даві́дъ къ наѳа́ну: жи́въ Госпо́дь, я́ко сы́нъ сме́рти є́сть му́жъ сотвори́вый сіє́:
Сильно розгнівався Давид на цього чоловіка і сказав Нафану: живий Господь! гідний смерти чоловік, який зробив це;
6
6
и а́гницу возврати́тъ седмери́цею за сіє́, я́ко сотвори́лъ глаго́лъ се́й, и за сіє́, я́ко не пощадѣ́.
і за овечку він повинен заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, і за те, що не мав жалю.
7
7
И рече́ наѳа́нъ къ даві́ду: ты́ єси́ му́жъ сотвори́вый сіє́: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ: а́зъ є́смь пома́завый тя́ въ царя́ надъ Ізра́илемъ, и а́зъ є́смь изба́вивый тя́ от руки́ Сау́ловы:
І сказав Нафан Давиду: ти — той чоловік, [який зробив це]. Так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем і Я визволив тебе від руки Саула,
8
8
и да́хъ ти́ до́мъ господи́на твоєго́ и жены́ господи́на твоєго́ на ло́но твоє́, и да́хъ ти́ до́мъ Ізра́илевъ и Іу́динъ: и а́ще ма́ло ти́ є́сть, приложу́ тебѣ́ къ си́мъ:
і дав тобі дім господаря твого і дружин господаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів та Іудин, і, якщо цього [для тебе] мало, додав би тобі ще більше;
9
9
и что́ я́ко презрѣ́лъ єси́ сло́во Госпо́дне, є́же сотвори́ти лука́воє предъ очи́ма єго́? урі́ю Хетте́анина уби́лъ єси́ мече́мъ, и жену́ єго́ поя́лъ єси́ себѣ́ въ жену́, и того́ уби́лъ єси́ мече́мъ сыно́въ Аммо́нихъ:
навіщо ж ти зневажив слово Господа, зробивши зле перед очима Його? Урію хеттеянина ти вразив мечем; дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонитян;
10
10
и ны́нѣ не отсту́питъ ме́чь от до́му твоєго́ до вѣ́ка: зане́ уничижи́лъ мя́ єси́ и поя́лъ єси́ жену́ урі́и Хетте́анина въ жену́ себѣ́:
отже, не відступить меч від дому твого повіки, за те, що ти зневажив Мене і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.
11
11
сія́ глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ воздви́гну на тя́ зла́я от до́му твоєго́, и возму́ жены́ твоя́ предъ очи́ма твои́ма и да́мъ бли́жнему твоєму́, и бу́детъ спа́ти со жена́ми твои́ми предъ со́лнцемъ си́мъ:
Так говорить Господь: ось, Я пошлю на тебе зло з дому твого, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати з дружинами твоїми перед цим сонцем;
12
12
я́ко ты́ сотвори́лъ єси́ вта́йнѣ, а́зъ же сотворю́ глаго́лъ се́й предъ всѣ́мъ Ізра́илемъ и предъ со́лнцемъ си́мъ.
ти зробив таємно, а Я зроблю це перед усім Ізраїлем і перед сонцем.
13
13
И рече́ даві́дъ къ наѳа́ну: согрѣши́хъ ко Го́споду. И рече́ наѳа́нъ къ даві́ду: и Госпо́дь отъя́ согрѣше́ніє твоє́, не у́мреши:
І сказав Давид Нафану: згрішив я перед Господом. І сказав Нафан Давиду: і Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш;
14
14
оба́че я́ко поощря́я изостри́лъ єси́ враго́въ Госпо́днихъ глаго́ломъ си́мъ, и сы́нъ тво́й роди́выйся тебѣ́ сме́ртію у́мретъ.
але оскільки ти цим ділом подав привід ворогам Господа хулити Його, то помре народжений у тебе син.
15
15
И отъи́де наѳа́нъ въ до́мъ сво́й. И сокруши́ Госпо́дь дѣ́тище, є́же роди́ жена́ урі́ина даві́ду, и разболѣ́ся.
І пішов Нафан у дім свій. І вразив Господь дитя, яке народила дружина Урії Давиду, і воно занедужало.
16
16
И взыска́ даві́дъ Бо́га о дѣ́тищи, и пости́ся даві́дъ посто́мъ, и вни́де и водвори́ся, и лежа́ше на земли́:
І молився Давид Богу за немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі.
17
17
и внидо́ша къ нему́ старѣ́йшины до́му єго́ воздви́гнути єго́ от земли́, и не восхотѣ́, и не яде́ съ ни́ми хлѣ́ба.
І ввійшли до нього старійшини дому його, щоб підняти його з землі; але він не хотів, і не їв з ними хліба.
18
18
И бы́сть въ де́нь седмы́й, и у́мре отроча́. И убоя́шася раби́ даві́довы повѣ́дати єму́, я́ко у́мре отроча́, рѣ́ша бо: се́, єгда́ отроча́ єще́ жи́во бя́ше, глаго́лахомъ къ нему́, и не послу́ша гла́са на́шего: и ка́ко рече́мъ къ нему́, я́ко у́мре отроча́, и сотвори́тъ зла́я?
На сьомий день дитя померло, і слуги Давидові боялися донести йому, що померло немовля; тому що, говорили вони, коли немовля було ще живе, і ми умовляли його, і він не слухав голосу нашого, як же ми скажемо йому: «померло дитя»? Він зробить що-небудь зле.
19
19
И разумѣ́ даві́дъ, я́ко о́троцы єго́ ше́пчутъ, и позна́ даві́дъ, я́ко у́мре отроча́. И рече́ даві́дъ отроко́мъ свои́мъ: у́мре ли отроча́? и рѣ́ша: у́мре.
І побачив Давид, що слуги його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид слуг своїх: померло дитя? І сказали: померло.
20
20
И воста́ даві́дъ от земли́, и умы́ся и пома́зася, и измѣни́ ри́зы своя́, и вни́де въ до́мъ Бо́жій, и поклони́ся єму́, и вни́де въ до́мъ сво́й, и проси́ я́сти хлѣ́ба, и предложи́ша єму́ хлѣ́бъ, и яде́.
Тоді Давид встав із землі й умився, і помазався, і перемінив одяг свій, і пішов у дім Господній, і молився. Повернувшись додому, повелів, щоб подали йому хліба, і він їв.
21
21
И рѣ́ша о́троцы єго́ къ нему́: что́ глаго́лъ се́й, єго́же сотвори́лъ єси́ отроча́те ра́ди, я́ко єще́ су́щу отроча́ти жи́ву, пости́лся єси́ и пла́калъ и бдѣ́лъ єси́: єгда́ же у́мре отроча́, воста́лъ, и я́лъ єси́ хлѣ́бъ, и пи́лъ єси́?
І сказали йому слуги його: що означає, що ти так робиш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав [і не спав]; а коли дитя померло, ти встав і їв хліб [і пив]?
22
22
И рече́ даві́дъ: єгда́ бѣ́ отроча́ єще́ жи́во, пости́хся и пла́кахъ, я́ко рѣ́хъ: кто́ вѣ́сть, поми́луєтъ ли мя́ Госпо́дь и жи́во бу́детъ отроча́?
І сказав Давид: доки дитя було живе, я постився і плакав, бо думав: хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим?
23
23
ны́нѣ же у́мре, почто́ мнѣ́ пости́тися? єда́ возмогу́ возврати́ти є́ ктому́? а́зъ и́мамъ ити́ къ нему́, то́є же не возврати́тся ко мнѣ́.
А тепер воно померло; навіщо ж мені поститися? Хіба я можу повернути його? Я піду до нього, а воно не повернеться до мене.
24
24
И утѣ́ши даві́дъ вирсаві́ю жену́ свою́, и вни́де къ не́й и спа́ съ не́ю, и зача́ и роди́ сы́на, и нарече́ и́мя єму́ Соломо́нъ: и Госпо́дь возлюби́ єго́.
І утішив Давид Вирсавію, дружину свою, і ввійшов до неї і спав з нею; і вона [зачала і] народила сина, і нарекла йому ім’я: Соломон. І Господь полюбив його
25
25
И посла́ руко́ю наѳа́на проро́ка, и нарече́ и́мя єму́ Ієддеді́ сло́вомъ Госпо́днимъ.
і послав пророка Нафана, і він нарік йому ім’я: Ієдидія* за словом Господа.
26
26
Іоа́въ же воєва́ въ равва́ѳѣ сыно́въ Аммо́нихъ и взя́ гра́дъ ца́рства.
Іоав воював проти Равви аммонитської і майже взяв цареве місто.
27
27
И посла́ Іоа́въ вѣ́стники къ даві́ду и рече́: воєва́хъ на равва́ѳъ и взя́хъ гра́дъ во́дъ:
І послав Іоав до Давида сказати йому: я напав на Равву й оволодів водою міста;
28
28
и ны́нѣ собери́ оста́нокъ люді́й и ополчи́ся на гра́дъ, и пріими́ єго́, да не а́зъ возму́ гра́дъ, и нарече́тся и́мя моє́ на не́мъ.
тепер збери інших людей і підступи до міста і візьми його; тому що, коли я візьму його, то моє ім’я буде наречене йому.
29
29
И собра́ даві́дъ вся́ лю́ди, и по́йде въ равва́ѳъ, и ополчи́ся на́нь, и взя́ єго́:
І зібрав Давид весь народ і пішов до Равви, і воював проти неї і взяв її.
30
30
и взя́ вѣне́цъ молхо́ма царя́ и́хъ съ главы́ єго́, тала́нтъ зла́та вѣ́съ єго́, и от ка́менія дра́га, и бѣ́ на главѣ́ даві́довѣ, и коры́сть изнесе́ изъ гра́да мно́гу зѣло́:
І взяв Давид вінець царя їх з голови його, — а в ньому було золота талант і дорогоцінний камінь, — і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато.
31
31
и лю́ди су́щыя въ не́мъ изведе́, и положи́ на пилы́ и на трезу́бы желѣ́зны и сѣки́ры желѣ́зны, и превожда́ше и́хъ сквозѣ́ пе́щь плі́нѳяну. И та́ко сотвори́ всѣ́мъ градо́мъ сыно́въ Аммо́нихъ. И возврати́ся даві́дъ и ве́сь Ізра́иль во Ієрусали́мъ.
А людей, які були у ньому, він вивів і поклав їх під пилки, під залізні молотарки, під залізні сокири, і кинув їх у випалювальні печі. Так він учинив з усіма містами аммонитськими. І повернувся після того Давид і весь народ в Єрусалим.
Глава 13
Глава 13
1
1
И бы́сть по си́хъ, и у Авессало́ма сы́на даві́дова бѣ́ сестра́ добра́ взо́ромъ зѣло́, и́мя же є́й Ѳама́рь, и возлюби́ ю́ Амно́нъ сы́нъ даві́довъ:
І було після того: в Авессалома, сина Давидового, була сестра красива, на ім’я Фамар, і полюбив її Амнон, син Давида.
2
2
и скорбя́ше Амно́нъ, я́ко и разболѣ́тися [єму́] сестры́ своєя́ ра́ди Ѳама́ры, зане́ дѣ́ва бя́ше сія́, и не удо́бно бѣ́ предъ очи́ма Амно́нима что́ сотвори́ти є́й.
Й уболівав Амнон до того, що занедужав через Фамар, сестру свою; тому що вона була дівчина, і Амнону здавалося тяжким що-небудь зробити з нею.
3
3
И бѣ́ Амно́ну дру́гъ, и́мя же єму́ Іонада́въ, сы́нъ самаа́ бра́та даві́дова, и Іонада́въ му́жъ му́дръ зѣло́.
Але в Амнона був друг, на ім’я Іонадав, син Самая, брата Давидового; і був Іонадав людиною дуже хитрою.
4
4
И рече́ єму́ [Іонада́въ]: что́ ти, я́ко ты́ та́ко боли́ши, сы́не царе́въ, у́тро у́тро? и не возвѣща́єши ми́? И рече́ єму́ Амно́нъ: Ѳама́ру сестру́ Авессало́ма бра́та моєго́ а́зъ люблю́.
І він сказав йому: від чого ти так худнеш з кожним днем, сину царя, — чи не відкриєш мені? І сказав йому Амнон: Фамар, сестру Авессалома, брата мого, люблю я.
5
5
И рече́ єму́ Іонада́въ: ля́зи на посте́ли твоє́й и разболи́ся, и вни́детъ оте́цъ тво́й ви́дѣти тя́, и рече́ши къ нему́: да пріи́детъ ны́нѣ Ѳама́рь сестра́ моя́, и да ми́ да́стъ я́сти, и да сотвори́тъ предъ очи́ма мои́ма снѣ́дь, да уви́жду и вкушу́ от ру́къ єя́.
І сказав йому Іонадав: лягай у постіль твою, і прикинься хворим; і коли батько твій прийде відвідати тебе, скажи йому: нехай прийде Фамар, сестра моя, і підкріпить мене їжею, приготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив, і їв з рук її.
6
6
И ля́же Амно́нъ и разболѣ́ся: и вни́де ца́рь ви́дѣти єго́. И рече́ Амно́нъ къ царю́: да пріи́детъ ны́нѣ Ѳама́рь сестра́ моя́ ко мнѣ́ и да испече́тъ два́ пря́жма предъ очи́ма мои́ма, и и́мамъ я́сти от руку́ єя́.
І ліг Амнон і прикинувся хворим, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон царю: нехай прийде Фамар, сестра моя, і спече на моїх очах корж, або два, і я поїм з рук її.
7
7
И посла́ даві́дъ къ Ѳама́рѣ въ до́мъ, глаго́ля: иди́ ны́нѣ въ до́мъ Амно́на бра́та твоєго́ и сотвори́ єму́ снѣ́дь.
І послав Давид до Фамар в дім сказати: піди в дім Амнона, брата твого, і приготуй йому страву.
8
8
И и́де Ѳама́рь въ до́мъ Амно́на бра́та своєго́, и то́й лежа́ше. И взя́ тѣ́сто, и смѣси́, и устро́и предъ очи́ма єго́, и испече́ пря́жма:
І пішла вона в дім брата свого Амнона; а він лежить. І взяла вона борошна і замісила, і приготувала на очах його і спекла коржі,
9
9
и взя́ сковраду́ и изложи́ предъ него́, и не восхотѣ́ я́сти. И рече́ Амно́нъ: изжени́те вся́ му́жы от мене́. И изгна́ша вся́ му́жы от него́.
і взяла сковороду і виклала перед ним; але він не хотів їсти. І сказав Амнон: нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди,
10
10
И рече́ Амно́нъ къ Ѳама́рѣ: внеси́ ми снѣ́дь во вну́треннюю хра́мину, и я́мъ от руку́ твоє́ю. И взя́ Ѳама́рь пря́жма, я́же испече́, и внесе́ Амно́ну бра́ту своєму́ во вну́треннюю хра́мину,
і сказав Амнон Фамар: віднеси страву у внутрішню кімнату, і я поїм з рук твоїх. І взяла Фамар коржі, що приготувала, і віднесла Амнону, братові своєму, у внутрішню кімнату.
11
11
и предста́ви єму́ да я́стъ. И я́тъ ю́, и рече́ є́й: гряди́, ля́зи со мно́ю, сестро́ моя́.
І коли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: іди, лягай зі мною, сестро моя.
12
12
И рече́ єму́: ни́, бра́те мо́й, не обруга́й мене́, поне́же не сотвори́тся та́ко во Ізра́или, не сотвори́ безу́мія сего́:
Але вона сказала: ні, брате мій, не знечещуй мене, тому що не робиться так в Ізраїлі; не роби цього безумства.
13
13
и а́зъ ка́мо скры́ю безче́стіє моє́? и ты́ бу́деши я́ко єди́нъ от безу́мныхъ во Ізра́или: и ны́нѣ глаго́ли къ царю́, да не отлучи́тъ мене́ от тебе́.
І я, куди я піду з моїм нечестям? І ти, ти будеш одним із безумних в Ізраїлі. Ти поговори з царем; він не відмовить віддати мене тобі.
14
14
И не восхотѣ́ Амно́нъ послу́шати гла́са єя́, и преодолѣ́ є́й, и смири́ ю́, и преспа́ съ не́ю.
Але він не хотів слухати слів її, і переборов її, і зґвалтував її, і лежав з нею.
15
15
И возненави́дѣ ю́ Амно́нъ не́навистію вели́кою зѣло́, я́ко ве́ліимъ ненавидѣ́ніємъ возненави́дѣ ю́ па́че любве́, є́юже любля́ше ю́, и рече́ є́й Амно́нъ: воста́ни и отиди́.
Потім зненавидів її Амнон величезною ненавистю, так що ненависть, якою він зненавидів її, була сильнішою за любов, яку мав до неї; і сказав Амнон: встань, іди.
16
16
И рече́ єму́ Ѳама́рь: [ни́, бра́те,] я́ко зло́ба бо́лши є́сть послѣ́дняя па́че пе́рвыя, ю́же сотвори́лъ єси́ со мно́ю, є́же отсла́ти мене́. И не восхотѣ́ Амно́нъ слы́шати гла́са єя́.
І [Фамар] сказала йому: ні, [брате]; прогнати мене — це зло більше за перше, яке ти зробив із мною. Але він не хотів слухати її.
17
17
И призва́ о́трока своєго́, приста́вника до́му своєго́, и рече́ єму́: отсли́ ны́нѣ сію́ от мене́ во́нъ, и заключи́ две́ри вслѣ́дъ єя́.
І покликав слугу свого, який служив йому, і сказав: прожени цю від мене геть і замкни двері за нею.
18
18
И бѣ́ ри́за на не́й испещре́на, поне́же та́ко облача́хуся дще́ри царе́вы, су́щыя дѣви́цы, во оде́жды своя́. И изведе́ ю́ во́нъ слуга́ єго́ и затвори́ две́ри вслѣ́дъ єя́.
На ній був різнобарвний одяг, бо такий верхній одяг носили царські дочки-дівчата. І вивів її слуга геть і замкнув за нею двері.
19
19
И взя́ Ѳама́рь пе́пелъ, и насы́па на главу́ свою́, и оде́жду испещре́нную растерза́ на себѣ́, и возложи́ ру́цѣ свои́ на главу́ свою́, и иду́щи идя́ше и вопія́ше.
І посипала Фамар попелом голову свою, і роздерла різнобарвний одяг, який мала на собі, і поклала руки свої на голову свою, і так ішла і волала.
20
20
И рече́ къ не́й Авессало́мъ бра́тъ єя́: єда́ Амно́нъ бра́тъ тво́й бы́сть съ тобо́ю? и ны́нѣ, сестро́ моя́, умолчи́, я́ко бра́тъ тво́й є́сть: не полага́й на се́рдцы твоє́мъ є́же глаго́лати сло́во сіє́. И сѣ́де Ѳама́рь вдо́вствующи въ дому́ Авессало́ма бра́та своєго́.
І сказав їй Авессалом, брат її: чи не Амнон, брат твій, був з тобою? — але тепер мовчи, сестро моя; він — брат твій; не тужи серцем твоїм про цю справу. І жила Фамар на самоті в домі Авессалома, брата свого.
21
21
И слы́ша ца́рь даві́дъ вся́ словеса́ сія́, и разгнѣ́вася зѣло́, и не опеча́ли ду́ха Амно́на сы́на своєго́, поне́же любля́ше єго́, я́ко пе́рвенецъ бѣ́ єму́.
І почув цар Давид про все це, і дуже розгнівався, [але не засмутив духу Амнона, сина свого, тому що любив його, бо він був первісток його].
22
22
И не глаго́ла Авессало́мъ со Амно́номъ ни о добрѣ́, ни о злѣ́, поне́же возненави́дѣ Авессало́мъ Амно́на того́ ра́ди, поне́же Ѳама́ру сестру́ єго́ обруга́лъ.
Авессалом же не говорив з Амноном ні поганого, ні доброго; бо зненавидів Авессалом Амнона за те, що він знечестив Фамар, сестру його.
23
23
И бы́сть по дву́хъ лѣ́тѣхъ дні́й, и бѣ́ша стригу́ще [о́вцы] Авессало́мовы [раби́] въ веласо́рѣ бли́зъ Єфре́ма: и призва́ Авессало́мъ вся́ сы́ны царе́вы.
Через два роки було стриження овець в Авессалома у Ваал-Гацорі, що в Єфрема, і покликав Авессалом усіх синів царських.
24
24
И пріи́де Авессало́мъ ко царю́ и рече́: се́, ны́нѣ стригу́тъ рабу́ твоєму́, да и́детъ у́бо ца́рь и о́троцы єго́ съ рабо́мъ твои́мъ.
І прийшов Авессалом до царя і сказав: ось, нині стриження овець у раба твого; нехай піде цар і слуги його з рабом твоїм.
25
25
И рече́ ца́рь ко Авессало́му: ни́, сы́не мо́й, да не по́йдемъ вси́ мы́, и да не отяготи́мъ тя́. И нужда́ше єго́: и не восхотѣ́ [ца́рь] ити́, и благослови́ єго́.
Але цар сказав Авессалому: ні, сину мій, ми не підемо всі, щоб не бути тобі за тягар. І сильно просив його Авессалом; але він не захотів іти, і благословив його.
26
26
И рече́ Авессало́мъ къ нему́: а́ще же ни́, поне́ да и́детъ съ на́ми Амно́нъ бра́тъ мо́й. И рече́ єму́ ца́рь: почто́ и́детъ съ тобо́ю Амно́нъ?
І сказав йому Авессалом: принаймні нехай піде з нами Амнон, брат мій. І сказав йому цар: навіщо йому йти з тобою?
27
27
И прину́ди єго́ Авессало́мъ, и отпусти́ съ ни́мъ Амно́на и вся́ сы́ны царе́вы. И сотвори́ Авессало́мъ пи́ръ, я́коже твори́тъ пи́ръ ца́рь.
Але Авессалом ублагав його, і він відпустив з ним Амнона і всіх царських синів; [і зробив Авессалом бенкет, як цар робить бенкет].
28
28
И заповѣ́да Авессало́мъ отроко́мъ свои́мъ, глаго́ля: ви́дите єгда́ возблажа́єтъ се́рдце Амно́не от віна́, и реку́ ва́мъ: порази́те Амно́на, и умертви́те єго́: не убо́йтеся, я́ко не а́зъ ли є́смь повелѣва́яй ва́мъ? мужа́йтеся и бу́дите въ сы́ны си́лы.
Авессалом же наказав слугам своїм, сказавши: дивіться, як тільки розвеселиться серце Амнона від вина, і я скажу вам: «уразьте Амнона», тоді убийте його, не бійтеся; це я наказую вам, будьте сміливі й мужні.
29
29
И сотвори́ша о́троцы Авессало́мли Амно́ну, я́коже заповѣ́да и́мъ Авессало́мъ. И воста́ша вси́ сы́нове царе́вы, и всѣ́де кі́йждо на мска́ своєго́, и бѣжа́ша.
І вчинили слуги Авессалома з Амноном, як наказав Авессалом. Тоді встали всі царські сини, сіли кожен на мула свого й утекли.
30
30
И бы́сть, су́щымъ и́мъ на пути́, и слу́хъ до́йде до даві́да, глаго́ля: изби́ Авессало́мъ вся́ сы́ны царе́вы, и не избы́сть от ни́хъ ни єди́нъ.
Коли вони були ще в дорозі, дійшла чутка до Давида, що Авессалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них.
31
31
И воста́ ца́рь, и растерза́ ри́зы своя́, и ля́же на земли́, и вси́ о́троцы єго́ предстоя́щіи єму́ растерза́ша ри́зы своя́.
І встав цар, і роздер одяг свій, і простягнувся на землі, і всі слуги його, які стоять перед ним, роздерли одяг свій.
32
32
И рече́ Іонада́въ, сы́нъ самаа́ бра́та даві́дова, и рече́: да не рече́тъ господи́нъ мо́й ца́рь, я́ко вся́ о́троки сы́ны царе́вы уби́, но Амно́нъ є́сть єди́нъ убіє́нъ, я́ко то́й изъ у́стъ Авессало́му не исхожда́ше, отне́лѣже обруга́ сестру́ єго́ Ѳама́ру:
Але Іонадав, син Самая, брата Давидового, сказав: нехай не думає господар мій [цар], що всіх отроків, царських синів, умертвили; один тільки Амнон помер, тому що в Авессалома був цей задум з того дня, як Амнон знечестив сестру його;
33
33
и ны́нѣ да не полага́єтъ господи́нъ мо́й ца́рь словесе́ на се́рдцы своє́мъ, глаго́ля: вси́ сы́нове царе́вы умро́ша: я́ко Амно́нъ єди́нъ у́мре.
отже, нехай господар мій, цар, не тривожиться думкою про те, начебто померли всі царські сини: помер один тільки Амнон.
34
34
И побѣже́ Авессало́мъ. И воздви́же о́трокъ стра́жъ очеса́ своя́ и ви́дѣ: и се́, лю́діє мно́зи иду́ще путе́мъ вслѣ́дъ єго́ со страны́ го́ръ въ низхожде́ніє. И пріи́де стра́жъ и возвѣсти́ царю́ и рече́: му́жы ви́дѣхъ от пути́ оро́нска со страны́ горы́.
І втік Авессалом. І підняв слуга, який стояв на сторожі, очі свої, і побачив: ось, багато народу йде по дорозі на схилі гори. [І прийшов вартовий, і сповістив царю, і сказав: я бачив людей на дорозі Оронській на схилі гори.]
35
35
И рече́ Іонада́въ ко царю́: се́, сы́нове царе́вы прихо́дятъ: по словеси́ раба́ твоєго́, та́ко бы́сть.
Тоді Іонадав сказав цареві: це йдуть царські сини; як говорив раб твій, так і є.
36
36
И бы́сть єгда́ сконча́ глаго́ля, и се́, сы́нове царе́вы пріидо́ша и воздвиго́ша гла́съ сво́й и пла́каша: и са́мъ ца́рь и вси́ о́троцы єго́ пла́каша пла́чемъ вели́кимъ зѣло́.
І ледь тільки сказав він це, ось прийшли царські сини, і підняли крик і плакали. І сам цар і всі слуги його плакали дуже великим плачем.
37
37
И Авессало́мъ убѣже́, и пріи́де ко Ѳо́лму сы́ну Єміу́да, царю́ гедсу́рску, въ зе́млю хамааха́дску. И пла́каше даві́дъ ца́рь о сы́нѣ своє́мъ вся́ дни́.
Авессалом же утік і пішов до Фалмая, сина Емиуда, царя Гессурського [у землю Хамаахадську]. І плакав [цар] Давид за сином своїм в усі дні.
38
38
И Авессало́мъ убѣже́, и и́де въ гедсу́ръ, и бѣ́ та́мо три́ лѣ́та.
Авессалом утік і прийшов у Гессур і пробув там три роки.
39
39
И оста́ви ца́рь даві́дъ изы́ти вслѣ́дъ Авессало́ма, я́ко утѣ́шися о Амно́нѣ, я́ко у́мре.
І не став цар Давид переслідувати Авессалома; бо втішився після смерти Амнона.
Глава 14
Глава 14
1
1
И разумѣ́ Іоа́въ сы́нъ сару́инъ, я́ко се́рдце царе́во преклони́ся ко Авессало́му.
І помітив Іоав, син Саруї, що серце царя навернулося до Авессалома.
2
2
И посла́ Іоа́въ въ Ѳеко́ю, и взя́ отту́ду жену́ му́дру и рече́ къ не́й: сѣ́туй ны́нѣ, и облецы́ся въ ри́зы сѣ́тованія, и не пома́жися єле́ємъ, и бу́деши я́ко жена́ сѣ́тующая о уме́ршемъ дни́ мно́ги:
І послав Іоав у Фекою, і взяв звідти розумну жінку і сказав їй: прикинься, що ти плачеш, і одягни печальний одяг, і не намащуйся єлеєм, і представся жінкою, яка багато днів плакала за померлим;
3
3
и вни́деши ко царю́ и рече́ши къ нему́ по глаго́лу сему́. И положи́ Іоа́въ словеса́ своя́ во уста́ єя́.
і піди до царя і скажи йому так і так. І вклав Іоав у вуста її, що сказати.
4
4
И вни́де жена́ Ѳекоі́тяныня ко царю́ и паде́ на лицы́ своє́мъ на зе́млю, и поклони́ся єму́, и рече́: спаси́, царю́, спаси́ мя.
І ввійшла жінка фекоїтянка до царя й упала лицем своїм на землю, і поклонилася і сказала: допоможи, царю, [допоможи]!
5
5
И рече́ є́й ца́рь: что́ ти є́сть? Она́ же рече́: изда́вна вдова́ жена́ а́зъ є́смь, и у́мре му́жъ мо́й:
І сказав їй цар: що тобі? І сказала вона: я [давно] вдова, чоловік мій помер;
6
6
и рабѣ́ твоє́й два́ сы́на, и би́стася о́ба на селѣ́, и не бы́сть кто́ бы и́хъ разлучи́лъ, и нападе́ єди́нъ на бра́та своєго́, и умертви́ єго́:
і у раби твоєї було два сини; вони посварилися в полі, і не було кому розняти їх, і вразив один другого й умертвив його.
7
7
и се́, воста́ все́ оте́чество на рабу́ твою́ и рѣ́ша: да́й уби́вшаго бра́та своєго́, и умертви́мъ єго́ вмѣ́сто души́ бра́та, єго́же уби́, и погуби́мъ и наслѣ́дника ва́шего: и угася́тъ и́скру мою́ оста́вшуюся, я́ко не оста́вити му́жу моєму́ оста́нка и и́мене на лицы́ земли́.
І ось, повстали всі родичі на рабу твою, і говорять: «віддай убивцю брата свого; ми вб’ємо його за душу брата його, якого він згубив, і знищимо навіть спадкоємця». І так вони погасять останню іскру мою, щоб не залишити чоловікові моєму імені і потомства на лиці землі.
8
8
И рече́ ца́рь къ женѣ́: иди́ здра́ва въ до́мъ сво́й, и а́зъ заповѣ́даю о тебѣ́.
І сказав цар жінці: йди спокійно додому, я дам наказ про тебе.
9
9
И рече́ жена́ Ѳекоі́тяныня ко царю́: на мнѣ́ беззако́ніє, го́споди мо́й царю́, и на дому́ отца́ моєго́, ца́рь же и престо́лъ єго́ непови́ненъ.
Але жінка фекоїтянка сказала цареві: на мені, господарю мій царю, нехай буде провина і на домі батька мого, цар же і престіл його невинний.
10
10
И рече́ ца́рь: кто́ глаго́ляй къ тебѣ́, и приведе́ши єго́ ко мнѣ́, и не приложи́тъ ктому́ косну́тися єму́?
І сказав цар: того, хто буде проти тебе, приведи до мене, і він більше не торкнеться тебе.
11
11
И рече́ жена́: да воспомя́нетъ ны́нѣ ца́рь Го́спода Бо́га своєго́, внегда́ умно́жити у́жика кро́ве, є́же растли́ти, и не и́мутъ погуби́ти сы́на моєго́. И рече́ [ца́рь]: жи́въ Госпо́дь, а́ще и вла́съ паде́тъ сы́ну твоєму́ съ главы́ на зе́млю.
Вона сказала: пом’яни, царю, Господа Бога твого, щоб не примножилися месники за кров і не погубили сина мого. І сказав цар: живий Господь! не упаде і волосина сина твого на землю.
12
12
И рече́ жена́: да глаго́летъ ны́нѣ раба́ твоя́ ко господи́ну моєму́ царю́ сло́во. О́нъ же рече́: глаго́ли.
І сказала жінка: дозволь рабі твоїй сказати ще слово господарю моєму царю.
13
13
И рече́ жена́: почто́ помы́слилъ єси́ та́ко о лю́дехъ Бо́жіихъ? єда́ от у́стъ царе́выхъ сло́во сіє́ а́ки преступле́ніє, є́же не возврати́ти царю́ отринове́ннаго своєго́?
Він сказав: говори. І сказала жінка: чому ти так думаєш проти народу Божого? Цар, сказавши це слово, звинуватив себе самого, тому що не повертає вигнанця свого.
14
14
я́ко сме́ртію у́мремъ, и я́ко вода́ низходя́щая на зе́млю, я́же не собере́тся, и пріи́метъ Бо́гъ ду́шу, и помышля́яй спасти́ от него́ отринове́ннаго:
Ми помремо і будемо, як вода, вилита на землю, яку не можна зібрати; але Бог не бажає погубити душу і помишляє, як би не відкинути від Себе і відкинутого.
15
15
и ны́нѣ я́ко пріидо́хъ глаго́лати ко царю́ господи́ну моєму́ глаго́лъ се́й, я́ко уви́дятъ мя́ лю́діє, и рече́тъ раба́ твоя́: да глаго́летъ у́бо ко господи́ну моєму́ царю́, не́гли сотвори́тъ ца́рь сло́во рабы́ своєя́,
І тепер я прийшла сказати цареві, господарю моєму, ці слова, тому що народ лякає мене; і раба твоя сказала: поговорю я з царем, чи не зробить він за словом раби своєї;
16
16
я́ко услы́шитъ ца́рь: да и́зметъ рабу́ свою́ изъ ру́къ муже́й и́щущихъ погуби́ти мя́ и сы́на моєго́ от уча́стія Бо́жія:
цар вислухає і визволить рабу свою від руки людей, які хочуть знищити мене разом із сином моїм із насліддя Божого.
17
17
и рече́тъ раба́ твоя́: да бу́детъ ны́нѣ сло́во го́спода моєго́ царя́ на же́ртву: я́коже бо а́нгелъ Бо́жій, та́ко госпо́дь мо́й ца́рь, є́же слы́шати благо́є и зло́є: и Госпо́дь Бо́гъ тво́й бу́детъ съ тобо́ю.
І сказала раба твоя: нехай буде слово господаря мого царя в утіху мені, тому що господар мій цар, як ангел Божий, і може вислухати і добре і лихе. І Господь Бог твій буде з тобою.
18
18
И отвѣща́ ца́рь и рече́ къ женѣ́: ника́коже да утаи́ши от мене́ глаго́ла, о не́мже а́зъ вопрошу́ тя. И рече́ жена́: да глаго́летъ у́бо госпо́дь мо́й ца́рь.
І відповів цар і сказав жінці: не втаї від мене, про що я запитаю тебе. І сказала жінка: говори, господарю мій царю.
19
19
И рече́ ца́рь: єда́ рука́ Іоа́вля о все́мъ се́мъ съ тобо́ю? И рече́ жена́ къ царю́: да живе́тъ душа́ твоя́, го́споди мо́й царю́, а́ще є́сть одесну́ю или́ ошу́юю от всѣ́хъ, я́же глаго́ла господи́нъ мо́й ца́рь, я́ко ра́бъ тво́й Іоа́въ то́й заповѣ́да мнѣ́, и то́й вложи́ во уста́ рабѣ́ твоє́й вся́ словеса́ сія́:
І сказав цар: чи не рука Іоава у всьому цьому з тобою? І відповіла жінка і сказала: нехай живе душа твоя, господарю мій царю; ні праворуч, ні ліворуч не можна ухилитися від того, що сказав господар мій, цар; справді, раб твій Іоав наказав мені, і він вклав у вуста раби твоєї усі ці слова;
20
20
за є́же пріити́ лицу́ глаго́ла сего́, є́же сотвори́ ра́бъ тво́й Іоа́въ сло́во сіє́: господи́нъ же мо́й ца́рь му́дръ, я́коже му́дрость а́нгела Бо́жія, є́же разумѣ́ти вся́, я́же на земли́.
щоб притчею дати ділу такий вигляд, раб твій Іоав навчив мене; але господар мій [цар] мудрий, як мудрий ангел Божий, щоб знати все, що на землі.
21
21
И рече́ ца́рь ко Іоа́ву: се́, ны́нѣ сотвори́хъ ти́ по словеси́ твоєму́ сему́: иди́, возврати́ о́трока Авессало́ма.
І сказав цар Іоаву: ось, я зробив [за словом твоїм]; піди ж, поверни отрока Авессалома.
22
22
И паде́ на лицы́ своє́мъ Іоа́въ на зе́млю, и поклони́ся, и благослови́ царя́. И рече́ Іоа́въ: дне́сь позна́ ра́бъ тво́й, я́ко обрѣто́хъ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, го́споди мо́й царю́, я́ко сотвори́ господи́нъ мо́й ца́рь сло́во раба́ своєго́.
Тоді Іоав упав лицем на землю і поклонився, і благословив царя і сказав: тепер знає раб твій, що знайшов благовоління перед очима твоїми, господарю мій царю, тому що цар зробив за словом раба свого.
23
23
И воста́ Іоа́въ и и́де въ гедсу́ръ, и приведе́ Авессало́ма во Ієрусали́мъ.
І встав Іоав, і пішов у Гессур, і привів Авессалома в Єрусалим.
24
24
И рече́ ца́рь: да возврати́тся въ до́мъ сво́й, лица́ же моєго́ да не ви́дитъ. И возврати́ся Авессало́мъ въ до́мъ сво́й, лица́ же царе́ва не ви́дѣ.
І сказав цар: нехай він повернеться в дім свій, а лиця мого не бачить. І пішов Авессалом у свій дім, а лиця царевого не бачив.
25
25
И я́коже Авессало́мъ не бѣ́ му́жъ во все́мъ Ізра́или хва́ленъ зѣло́: от пяты́ ноги́ єго́ и до верха́ єго́ не бѣ́ въ не́мъ поро́ка:
Не було в усьому Ізраїлі чоловіка настільки красивого, як Авессалом, і стільки хвалимого, як він; від підошви ніг до верха голови його не було в нього недоліку.
26
26
и внегда́ стрищи́ єму́ главу́ свою́, и бы́сть от нача́ла дні́й до дні́й въ ня́же стрижа́шеся, я́ко тя́жко бя́ше єму́ от ни́хъ, и стригу́щься вѣ́сяше власы́ главы́ своєя́ двѣ́сти сі́клей по сі́клю ца́рскому.
Коли він стриг голову свою, — а він стриг її щороку, тому що вона обтяжувала його, — то волосся з голови його важило двісті сиклів за вагою царською.
27
27
И роди́шася Авессало́му три́ сы́ны и дще́рь єди́на, и и́мя є́й Ѳама́рь: сія́ бѣ́ жена́ добра́ зѣло́ взо́ромъ, и бы́сть жена́ ровоа́му сы́ну Соломо́ню, и роди́ єму́ Аві́ю.
І народилися в Авессалома три сини й одна дочка, на ім’я Фамар; вона була жінка красива [і стала дружиною Ровоама, сина Соломонового, і народила йому Авию].
28
28
И сѣдя́ше Авессало́мъ во Ієрусали́мѣ два́ лѣ́та дні́й, и лица́ царе́ва не ви́дѣ.
І залишався Авессалом в Єрусалимі два роки, а лиця царевого не бачив.
29
29
И посла́ Авессало́мъ ко Іоа́ву, дабы́ посла́ти єго́ ко царю́, и не восхотѣ́ пріити́ къ нему́: и посла́ второ́є къ нему́, и не восхотѣ́ пріити́.
І послав Авессалом за Іоавом, щоб послати його до царя, але той не захотів прийти до нього. Послав і вдруге; але той не захотів прийти.
30
30
И рече́ Авессало́мъ ко отроко́мъ свои́мъ: ви́дите, ча́сть на селѣ́ Іоа́вли бли́зъ мене́, єго́ та́мо ячме́нь, иди́те и запали́те єго́ огне́мъ. И запали́ша раби́ Авессало́мли ча́сть [Іоа́влю] огне́мъ. И пріидо́ша раби́ Іоа́вли къ нему́ раздра́вше ри́зы своя́, и рѣ́ша: пожго́ша раби́ Авессало́мли ча́сть твою́ огне́мъ.
І сказав [Авессалом] слугам своїм: бачите ділянку поля Іоава поряд з моїм, і в нього там ячмінь; підіть, випаліть його вогнем. І випалили слуги Авессалома ту ділянку поля вогнем. [І прийшли слуги Іоава до нього, роздерши одяг свій, і сказали: слуги Авессалома випалили ділянку твою вогнем.]
31
31
И воста́ Іоа́въ и пріи́де ко Авессало́му въ до́мъ, и рече́ къ нему́: почто́ сожго́ша раби́ твои́ ча́сть мою́ огне́мъ?
І встав Іоав, і прийшов до Авессалома в дім, і сказав йому: навіщо слуги твої випалили мою ділянку вогнем?
32
32
И рече́ Авессало́мъ ко Іоа́ву: се́, посыла́хъ къ тебѣ́, глаго́ля: иди́ сѣ́мо, и послю́ тя ко царю́, глаго́ля: почто́ пріидо́хъ изъ гедсу́ра? лу́чше ми́ бѣ́ бы́ти єще́ та́мо: и ны́нѣ се́, лица́ царе́ва не ви́дѣхъ: а́ще же є́сть во мнѣ́ непра́вда, то́ умертви́ мя.
І сказав Авессалом Іоаву: ось, я посилав за тобою, говорячи: прийди сюди, і я пошлю тебе до царя сказати: навіщо я прийшов з Гессура? Краще було б мені залишатися там. Я хочу побачити лице царя. Якщо ж я винен, то убий мене.
33
33
И вни́де Іоа́въ ко царю́ и возвѣсти́ єму́. И призва́ Авессало́ма, и пріи́де ко царю́, и поклони́ся єму́, и паде́ лице́мъ свои́мъ на зе́млю предъ лице́мъ царе́вымъ, и облобыза́ ца́рь Авессало́ма.
І пішов Іоав до царя і переказав йому це. І покликав цар Авессалома; він прийшов до царя, [поклонився йому] й упав лицем своїм на землю перед царем; і поцілував цар Авессалома.
Глава 15
Глава 15
1
1
И бы́сть по си́хъ, и сотвори́ себѣ́ Авессало́мъ колесни́цы и ко́ни и пятьдеся́тъ му́жъ теку́щихъ предъ ни́мъ:
Після цього Авессалом завів у себе колісниці і коней і п’ятдесят скороходів.
2
2
и востава́ше ра́но Авессало́мъ, и стоя́ше при са́мѣмъ пути́ вра́тъ: и бы́сть вся́къ му́жъ, єму́же бя́ше пря́, пріи́де предъ царя́ на су́дъ, и возопи́ къ нему́ Авессало́мъ, и глаго́лаше єму́: от ко́єго гра́да ты́ єси́? И рече́ єму́ му́жъ: от єди́наго колѣ́нъ Ізра́илевыхъ ра́бъ тво́й.
І вставав Авессалом рано-вранці, і ставав при дорозі біля воріт, і коли хто-небудь, маючи позов, ішов до царя на суд, то Авессалом підкликав його до себе і запитував: з якого міста ти? І коли той відповідав: з такого-то коліна Ізраїлевого раб твій,
3
3
И рече́ къ нему́ Авессало́мъ: се́, словеса́ твоя́ бла́га и удо́бна, но слу́шающаго нѣ́сть ти́ от царя́.
тоді говорив йому Авессалом: ось, справа твоя добра і справедлива, але у царя нема кому вислухати тебе.
4
4
И рече́ Авессало́мъ: кто́ мя поста́витъ судію́ на земли́, и ко мнѣ́ пріи́детъ вся́къ му́жъ имѣ́яй прю́ и су́дъ, и оправда́ю єго́?
І говорив Авессалом: о, якби мене поставили суддею в цій землі! До мене приходив би всякий, хто має суперечку і позов, і я судив би його за правдою.
5
5
И бы́сть єгда́ приближа́шеся му́жъ поклони́тися єму́, и простира́ше ру́ку свою́, и пріима́ше єго́, и цѣлова́ше єго́.
І коли підходив хто-небудь поклонитися йому, то він простягав руку свою й обіймав його і цілував його.
6
6
И сотвори́ Авессало́мъ по глаго́лу сему́ всему́ Ізра́илю приходя́щымъ на су́дъ къ царю́ и приусво́и Авессало́мъ сердца́ сыно́въ Ізра́илевыхъ.
Так робив Авессалом із кожним ізраїльтянином, який приходив на суд до царя, і приваблював Авессалом до себе серця ізраїльтян.
7
7
И бы́сть от конца́ четы́редесяти лѣ́тъ, и рече́ Авессало́мъ ко отцу́ своєму́: пойду́ ны́нѣ и возда́мъ обѣ́ты моя́, я́же обѣща́хъ Го́споду въ Хевро́нѣ:
Коли минуло сорок років царювання Давида, Авессалом сказав цареві: піду я і виконаю обітницю мою, яку я дав Господу, у Хевроні;
8
8
зане́ обѣ́тъ обѣща́ ра́бъ тво́й, єгда́ жи́хъ въ гедсу́рѣ сирі́йстѣмъ, глаго́ля: а́ще возвраща́я возврати́тъ мя́ Госпо́дь во Ієрусали́мъ, и послужу́ Го́споду.
бо я, раб твій, живучи в Гессурі в Сирії, дав обітницю: якщо Господь поверне мене в Єрусалим, то я принесу жертву Господу.
9
9
И рече́ єму́ ца́рь: иди́ съ ми́ромъ. И воста́въ и́де въ Хевро́нъ.
І сказав йому цар: іди з миром. І встав він і пішов у Хеврон.
10
10
И посла́ Авессало́мъ согляда́таи во вся́ колѣ́на Ізра́илева, глаго́ля: єгда́ услы́шите вы́ гла́съ трубы́ ро́жаны, и рцы́те: воцари́ся ца́рь Авессало́мъ въ Хевро́нѣ.
І розіслав Авессалом спостерігачів в усі коліна Ізраїлеві, сказавши: коли ви почуєте звук труби, то говоріть: Авессалом став царем у Хевроні.
11
11
И идо́ша со Авессало́момъ двѣ́сти муже́й от Ієрусали́ма по́звани: и идя́ху въ простотѣ́ своє́й, и не разумѣ́ша вся́каго глаго́ла.
З Авессаломом пішли з Єрусалима двісті чоловік, які були запрошені ним, і пішли з простоти своєї, не знаючи, в чому справа.
12
12
И посла́ Авессало́мъ, и призва́ Ахітофе́ла Галамоні́йскаго, совѣ́тника даві́дова, от гра́да єго́ Гола́мы, єгда́ жря́ше же́ртвы. И бы́сть смяте́ніє крѣ́пко: и люді́й мно́жество иду́щихъ со Авессало́момъ.
Під час жертвоприношення Авессалом послав і прикликав Ахитофела гилонянина, радника Давидового, з його міста Гило. І склалася сильна змова, і народ стікався і збільшувався навколо Авессалома.
13
13
И пріи́де вѣ́стникъ къ даві́ду, глаго́ля: бы́сть се́рдце муже́й Ізра́илевыхъ со Авессало́момъ.
І прийшов вісник до Давида і сказав: серце ізраїльтян схилилося на бік Авессалома.
14
14
И рече́ даві́дъ всѣ́мъ отроко́мъ свои́мъ су́щымъ съ ни́мъ во Ієрусали́мѣ: воста́ните, и бѣжи́мъ, я́ко нѣ́сть на́мъ спасе́нія от лица́ Авессало́мля: ускори́те ити́, да не ускори́тъ и во́зметъ на́съ, и наведе́тъ на на́съ зло́бу, и избіє́тъ гра́дъ о́стріємъ меча́.
І сказав Давид усім слугам своїм, які були при ньому в Єрусалимі: встаньте, втечімо, тому що не буде нам порятунку від Авессалома; поспішайте, щоб нам утекти, щоб він не застиг і не захопив нас, і не навів на нас лиха і не знищив міста мечем.
15
15
И рѣ́ша о́троцы царе́вы къ царю́: вся́ єли́ка заповѣ́сть госпо́дь на́шъ ца́рь, се́, мы́ о́троцы твои́.
І сказали слуги царські царю: в усьому, що вгодно господарю нашому царю, ми — раби твої.
16
16
И изы́де ца́рь и ве́сь до́мъ єго́ нога́ми свои́ми, и оста́ви ца́рь де́сять же́нъ подло́жницъ свои́хъ храни́ти до́мъ.
І вийшов цар і весь дім його за ним пішки. Залишив же цар десять дружин, наложниць [своїх], для збереження дому.
17
17
И изы́де ца́рь и вси́ о́троцы єго́ пѣ́ши и ста́ша въ дому́ су́щемъ дале́че:
І вийшов цар і весь народ пішки, і зупинилися в Беф-Мерхата.
18
18
и вси́ о́троцы єго́ от обою́ страну́ єго́ идя́ху, и вси́ хелеѳе́є и вси́ фелеѳе́є и вси́ геѳе́є, ше́сть со́тъ муже́й ше́дше пѣ́ши от ге́ѳа предъидя́ху предъ лице́мъ царе́вымъ.
І всі слуги його йшли по боках його, і всі хелефеї, і всі фелефеї, і всі гефяни до шестисот чоловік, які прийшли разом з ним з Гефа, йшли попереду царя.
19
19
И рече́ ца́рь ко єѳѳе́ю геѳѳе́ину: почто́ и ты́ и́деши съ на́ми? возврати́ся и живи́ съ царе́мъ, я́ко чу́ждь єси́ ты́, и я́ко пресели́лся єси́ ты́ от мѣ́ста твоєго́:
І сказав цар Еффею гефянину: навіщо і ти йдеш з нами? Повернися і залишайся з тим царем; тому що ти — чужеземець і прийшов сюди зі свого місця;
20
20
а́ще вчера́ прише́лъ єси́, и дне́сь ли подви́гну тя́ ити́ съ на́ми? и а́зъ иду́, а́може пойду́: иди́ и возврати́ся, и возврати́ бра́тію твою́ съ тобо́ю, и Госпо́дь да сотвори́тъ съ тобо́ю ми́лость и и́стину.
вчора ти прийшов, а сьогодні я змушу тебе йти з нами? Я йду, куди трапиться; повернися і поверни братів своїх із собою, [нехай учинить Господь] милість і істину [з тобою]!
21
21
И отвѣща́ єѳѳе́й къ царю́ и рече́: жи́въ Госпо́дь, и жи́въ господи́нъ мо́й ца́рь, я́ко на мѣ́стѣ, идѣ́же бу́детъ господи́нъ мо́й ца́рь, или́ въ сме́рти, или́ въ животѣ́, та́мо бу́детъ ра́бъ тво́й.
І відповів Еффей царю і сказав: живий Господь, і нехай живе господар мій цар: де б не був господар мій цар, чи в житті, а чи у смерті, там буде і раб твій.
22
22
И рече́ ца́рь ко єѳѳе́ю: гряди́, и прейди́ со мно́ю. И пре́йде єѳѳе́й геѳѳе́инъ и ца́рь и вси́ о́троцы єго́ и ве́сь наро́дъ и́же съ ни́мъ.
І сказав Давид Еффею: отже, йди і ходи зі мною. І пішов Еффей гефянин і всі люди його і всі діти, які були з ним.
23
23
И вся́ земля́ пла́кашеся гла́сомъ вели́кимъ. И вси́ лю́діє прехожда́ху по пото́ку ке́дрску, и ца́рь пре́йде чрезъ пото́къ ке́дрскій, и вси́ лю́діє и ца́рь идя́ху къ лицу́ пути́ пусты́ннаго.
І плакала вся земля голосно. І весь народ переходив, і цар перейшов потік Кедрон; і пішов весь народ [і цар] по дорозі до пустелі.
24
24
И се́, и садо́къ ієре́й и вси́ леві́ти съ ни́мъ, нося́ще ківо́тъ завѣ́та Госпо́дня от веѳа́ры: и поста́виша ківо́тъ Бо́жій: и Авіа́ѳаръ взы́де, до́ндеже преста́ша вси́ лю́діє исходи́ти изъ гра́да.
Ось і Садок [священик], і всі левити з ним несли ковчег завіту Божого з Вефари і поставили ковчег Божий; Авиафар же стояв на підвищенні, доки весь народ не вийшов з міста.
25
25
И рече́ ца́рь къ садо́ку: возврати́ ківо́тъ Бо́жій во гра́дъ, и да ста́нетъ на мѣ́стѣ своє́мъ: а́ще обря́щу благода́ть предъ очи́ма Госпо́днима, и возврати́тъ мя́, и пока́жетъ ми́ єго́ и лѣ́поту єго́:
І сказав цар Садокові: поверни ковчег Божий у місто [і нехай він стоїть на своєму місці]. Якщо я знайду милість перед очима Господа, то Він поверне мене і дасть мені бачити його й оселю його.
26
26
и а́ще та́ко рече́тъ: не благоволи́хъ въ тебѣ́: се́, а́зъ є́смь, да сотвори́тъ ми́ по благо́му предъ очи́ма свои́ма.
А якщо Він скаже так: «немає Мого благовоління до тебе», то ось я; нехай творить зі мною, що Йому благовгодно.
27
27
И рече́ ца́рь садо́ку ієре́ю: ви́дите, ты́ возвраща́єшися во гра́дъ съ ми́ромъ и Ахімаа́съ сы́нъ тво́й и Іонаѳа́нъ сы́нъ Авіа́ѳаровъ, два́ сы́ны ва́ши съ ва́ми:
І сказав цар Садоку священику: чи бачиш, — повернися в місто з миром, і Ахимаас, син твій, і Іонафан, син Авиафара, обидва сини ваші з вами;
28
28
ви́дите, а́зъ вселя́юся во Араво́ѳъ пусты́нный, до́ндеже пріи́детъ ми́ сло́во от ва́съ, є́же возвѣсти́ти ми́.
чи бачите, я затримаюся на рівнині в пустелі, доки не прийде звістка від вас до мене.
29
29
И возврати́ садо́къ и Авіа́ѳаръ ківо́тъ Бо́жій во Ієрусали́мъ, и сѣ́де та́мо.
І повернули Садок і Авиафар ковчег Божий в Єрусалим, і залишилися там.
30
30
И даві́дъ восхожда́ше восхо́домъ на го́ру Єлео́нскую восходя́ и пла́чася, и покры́въ главу́ свою́, и са́мъ идя́ше босы́ма нога́ма: и вси́ лю́діє и́же съ ни́мъ покры́ша кі́йждо главу́ свою́, и восхожда́ху восходя́ще и пла́чущеся.
А Давид пішов на гору Елеонську, йшов і плакав; голова в нього була покрита; він ішов босий, і всі люди, які були з ним, покрили кожен голову свою, йшли і плакали.
31
31
И возвѣсти́ша даві́ду глаго́люще: и Ахітофе́лъ въ мяте́жницѣхъ со Авессало́момъ. И рече́ даві́дъ: разруши́ совѣ́тъ Ахітофе́левъ, Го́споди, Бо́же мо́й.
Донесли Давиду і сказали: і Ахитофел у числі змовників з Авессаломом. І сказав Давид: Господи [Боже мій!] зруйнуй раду Ахитофела.
32
32
И бѣ́ даві́дъ гряды́й да́же до Ро́са, идѣ́же поклони́ся Бо́гу. И се́, на срѣ́теніє єму́ [изы́де] хусі́й пе́рвый дру́гъ даві́довъ, растерза́въ ри́зы своя́, и пе́рсть на главѣ́ єго́.
Коли Давид зійшов на вершину гори, де він поклонявся Богу, ось назустріч йому йде Хусій архитянин, друг Давидів; одяг на ньому був розідраний, і порох на голові його.
33
33
И рече́ єму́ даві́дъ: а́ще по́йдеши со мно́ю, и бу́деши ми́ въ тя́гость:
І сказав йому Давид: якщо ти підеш зі мною, то будеш мені за тягар;
34
34
а́ще же возврати́шися во гра́дъ и рече́ши Авессало́му: мину́ша бра́тія твоя́, и ца́рь за мно́ю мину́ оте́цъ тво́й, и ны́нѣ ра́бъ тво́й є́смь, царю́, пощади́ мя жи́ва бы́ти: ра́бъ бѣ́хъ отца́ твоєго́ тогда́ и досе́лѣ, ны́нѣ же а́зъ тво́й ра́бъ: и разруши́ ми совѣ́тъ Ахітофе́левъ:
але якщо повернешся в місто і скажеш Авессалому: «царю, [пройшли мимо брати твої, і цар батько твій пройшов, і нині] я раб твій; [залиш мене в живих;] досі я був рабом батька твого, а тепер я — твій раб»: то ти зруйнуєш для мене раду Ахитофела.
35
35
и се́, съ тобо́ю та́мо садо́къ и Авіа́ѳаръ ієре́є: и бу́детъ вся́къ глаго́лъ, єго́же услы́шиши изъ у́стъ ца́рскихъ, и ска́жеши садо́ку и Авіа́ѳару ієре́ємъ:
Ось, там з тобою Садок і Авиафар священики, і всяке слово, яке почуєш з дому царя, переказуй Садоку й Авиафару священикам.
36
36
се́, та́мо съ ни́ми два́ сы́на и́хъ, Ахімаа́съ сы́нъ садо́ковъ и Іонаѳа́нъ сы́нъ Авіа́ѳаровъ: и посли́те руко́ю и́хъ ко мнѣ́ вся́къ глаго́лъ, єго́же а́ще услы́шите.
Там з ними і два сини їхні, Ахимаас, син Садока, та Іонафан, син Авиафара; через них посилайте до мене всяку звістку, яку почуєте.
37
37
И вни́де хусі́й дру́гъ даві́довъ во гра́дъ, и Авессало́мъ тогда́ вхожда́ше во Ієрусали́мъ.
І прийшов Хусій, друг Давидів, у місто; Авессалом же вступав тоді в Єрусалим.
Глава 16
Глава 16
1
1
И даві́дъ пре́йде ма́ло что́ от Ро́са, и се́, Сіва́ о́трокъ мемфівосѳе́овъ въ срѣ́теніє єму́: и супру́гъ осля́тъ осѣ́дланыхъ, и на ни́хъ двѣ́сти хлѣ́бовъ, и сто́ гро́здій, и сто́ фі́ніковъ, и мѣ́хъ віна́.
Коли Давид трохи зійшов з вершини гори, ось зустрічається йому Сива, слуга Мемфивосфея, з парою нав’ючених ослів, і на них двісті хлібів, сто зв’язок ізюма, сто зв’язок смокв і міх з вином.
2
2
И рече́ ца́рь къ Сівѣ́: что́ сія́ тебѣ́? И рече́ Сіва́: осля́та на яжде́ніє до́му царе́ву, а хлѣ́бы и фі́ніки на снѣде́ніє отроко́мъ, и віно́ пи́ти ослабѣ́вшымъ въ пусты́ни.
І сказав цар Сиві: для чого це в тебе? І відповів Сива: осли для дому царського, для їзди, а хліб і плоди для їжі слугам, а вино для пиття ослаблим у пустелі.
3
3
И рече́ ца́рь: и гдѣ́ сы́нъ господи́на твоєго́? И рече́ Сіва́ ко царю́: се́, сѣди́тъ во Ієрусали́мѣ, я́ко рече́: дне́сь возвратя́тъ ми́ ве́сь до́мъ Ізра́илевъ ца́рство отца́ моєго́.
І сказав цар: де син господаря твого? І відповів Сива цареві: ось, він залишився в Єрусалимі і говорить: тепер дім Ізраїлів поверне мені царство батька мого.
4
4
И рече́ ца́рь къ Сівѣ́: се́, тебѣ́ вся́ єли́ка су́ть мемфівосѳе́ова. И рече́ Сіва́ поклони́вся: да обря́щу благода́ть предъ очи́ма твои́ма, го́споди мо́й царю́.
І сказав цар Сиві: ось тобі все, що в Мемфивосфея. І відповів Сива, поклонившись: нехай знайду милість в очах господаря мого царя!
5
5
И пріи́де даві́дъ ца́рь до ваѳірі́ма, и се́, отту́ду му́жъ исхожда́ше от ро́да до́му Сау́ля, и́мя же єму́ Семе́й сы́нъ Гира́нь: изы́де же исходя́ и проклина́я
Коли дійшов цар Давид до Бахурима, ось вийшов звідти чоловік з роду дома Саулового, на ім’я Семей, син Гери; він ішов і лихословив,
6
6
и ка́меніємъ мета́я на даві́да и на вся́ о́троки царя́ даві́да: и вси́ лю́діє и вси́ си́льніи одесну́ю и ошу́юю царя́ бя́ху.
і кидав каменями на Давида і на всіх рабів царя Давида; всі ж люди і всі хоробрі були праворуч і ліворуч [царя].
7
7
И та́ко рече́ Семе́й проклина́я єго́: изы́ди, изы́ди, му́жу крове́й и му́жу беззако́нный:
Так говорив Семей, лихословлячи його: іди, іди, убивця і беззаконник!
8
8
возврати́ на тя́ Госпо́дь вся́ кро́ви до́му Сау́ля, поне́же воцари́лся єси́ вмѣ́сто єго́: и даде́ Госпо́дь ца́рство въ ру́цѣ Авессало́ма сы́на твоєго́: и се́, ты́ въ зло́бѣ твоє́й, я́ко му́жъ крове́й ты́.
Господь повернув на тебе всю кров дому Саулового, замість якого ти став царем, і віддав Господь царство в руки Авессалома, сина твого; і ось, ти в біді, бо ти — кровожер.
9
9
И рече́ Аве́сса сы́нъ сару́инъ ко царю́: почто́ проклина́єтъ пе́съ уме́ршій се́й господи́на моєго́ царя́? ны́нѣ пойду́, и отиму́ главу́ єго́.
І сказав Авесса, син Саруїн, царю: навіщо лихословить цей мертвий пес господаря мого царя? піду я і зніму з нього голову.
10
10
И рече́ ца́рь ко Аве́ссѣ: что́ мнѣ́ и ва́мъ, сы́нове сару́ины? оста́вите єго́, и та́ко да проклина́єтъ, я́ко Госпо́дь рече́ єму́ проклина́ти даві́да: и кто́ рече́тъ: почто́ сотвори́лъ єси́ та́ко?
І сказав цар: що мені і вам, сини Саруїни? [залиште його,] нехай він лихословить, тому що Господь повелів йому лихословити Давида. Хто ж може сказати: навіщо ти так робиш?
11
11
И рече́ даві́дъ ко Аве́ссѣ и ко всѣ́мъ отроко́мъ свои́мъ: се́, сы́нъ мо́й изше́дый изъ чре́ва моєго́ и́щетъ души́ моєя́, а кольми́ па́че сы́нъ Ієміні́євъ: оста́вите єго́ проклина́ти мя́, я́ко рече́ єму́ Госпо́дь:
І сказав Давид Авессі і всім слугам своїм: ось, якщо мій син, який вийшов із стегон моїх, шукає душі моєї, тим більше син веніамитянина; залиште його, нехай лихословить, тому що Господь повелів йому;
12
12
не́гли при́зритъ Госпо́дь на смире́ніє моє́, и возврати́тъ ми́ блага́я вмѣ́сто кля́твы єго́ во дне́шній де́нь.
може бути, Господь зглянеться на приниження моє, і воздасть мені Господь благістю за теперішнє його лихослів’я.
13
13
И идя́ше даві́дъ и вси́ му́жіє єго́ путе́мъ: а Семе́й идя́ше со страны́ горы́ бли́зъ єго́ иды́й и проклина́я, и ка́меніємъ меща́ со страны́ єго́, и пе́рстію сы́пая.
І йшов Давид і люди його своєю дорогою, а Семей ішов по краю гори, з боку його, йшов і лихословив, і кидав каменями в бік його і пилом.
14
14
И пріи́де ца́рь и вси́ лю́діє и́же съ ни́мъ утружде́ни, и препочи́ша ту́.
І прийшов цар і весь народ, який був з ним, стомлений, і відпочивав там.
15
15
Авессало́мъ же и вси́ му́жіє Ізра́илевы внидо́ша во Ієрусали́мъ, и Ахітофе́лъ съ ни́мъ.
Авессалом же і весь народ ізраїльський прийшли в Єрусалим, і Ахитофел з ним.
16
16
И бы́сть єгда́ пріи́де хусі́й пе́рвый дру́гъ даві́довъ ко Авессало́му: и рече́ хусі́й ко Авессало́му: да живе́тъ ца́рь.
Коли Хусій архитянин, друг Давидів, прийшов до Авессалома, то сказав Хусій Авессалому: нехай живе цар, нехай живе цар!
17
17
И рече́ Авессало́мъ къ хусі́ю: сія́ ли ми́лость твоя́ со дру́гомъ твои́мъ? почто́ не отше́лъ єси́ со дру́гомъ твои́мъ?
І сказав Авессалом Хусію: така твоя ревність до твого друга! чому ти не пішов із другом твоїм?
18
18
И рече́ хусі́й ко Авессало́му: ни́, но вслѣ́дъ [иду́], єго́же избра́ Госпо́дь и лю́діє сі́и и вси́ му́жіє Ізра́илевы, того́ є́смь, и съ тѣ́мъ бу́ду:
І сказав Хусій Авессалому: ні, [я піду услід того,] кого обрав Господь і цей народ і весь Ізраїль, з тим і я, і з ним залишусь.
19
19
и второ́є, кому́ а́зъ порабо́таю? не предъ сы́номъ ли єго́? я́коже рабо́тахъ предъ отце́мъ твои́мъ, та́ко бу́ду и предъ тобо́ю.
І притому кому я буду служити? Чи не синові його? Як служив я батькові твоєму, так буду служити і тобі.
20
20
И рече́ Авессало́мъ ко Ахітофе́лу: дади́те себѣ́ совѣ́тъ, что́ сотвори́мъ?
І сказав Авессалом Ахитофелу: дай пораду, що нам робити.
21
21
И рече́ Ахітофе́лъ ко Авессало́му: вни́ди къ подло́жницамъ отца́ твоєго́, я́же оста́ви стрещи́ до́мъ сво́й, и услы́шатъ вси́ Ізра́илтяне, я́ко посрами́лъ єси́ отца́ твоєго́, и возмо́гутъ ру́ки всѣ́хъ су́щихъ съ тобо́ю.
І сказав Ахитофел Авессалому: увійди до наложниць батька твого, яких він залишив охороняти дім свій; і почують усі ізраїльтяни, що ти став ненависним для батька твого, і зміцняться руки всіх, хто з тобою.
22
22
И поста́виша Авессало́му шате́ръ на пала́тѣ, и вни́де Авессало́мъ къ подло́жницамъ отца́ своєго́ предъ очи́ма всѣ́хъ Ізра́илтянъ.
І поставили для Авессалома намет на покрівлі, і ввійшов Авессалом до наложниць батька свого перед очима всього Ізраїля.
23
23
И совѣ́тъ Ахітофе́левъ, єго́же совѣщава́ше во дни́ пе́рвыя, и́мже о́бразомъ вопроси́лъ бы кто́ Бо́га о словеси́, та́ко вся́къ совѣ́тъ Ахітофе́левъ, и и́же даві́ду, и и́же Авессало́му.
Поради ж Ахитофела, які він давав, у той час вважалися, наче якби хто запитував наставляння в Бога. Такою була всяка рада Ахитофела як для Давида, так і для Авессалома.
Глава 17
Глава 17
1
1
И рече́ Ахітофе́лъ ко Авессало́му: изберу́ ны́нѣ себѣ́ двана́десять ты́сящъ муже́й и воста́ну, и пожену́ вслѣ́дъ даві́да но́щію,
І сказав Ахитофел Авессалому: виберу я дванадцять тисяч чоловік і встану і піду в погоню за Давидом у цю ніч;
2
2
и найду́ на него́, и то́й утружде́нъ и осла́бленъ рука́ми, и устрашу́ єго́, и побѣжа́тъ вси́ лю́діє и́же съ ни́мъ, и убію́ царя́ єди́наго:
і нападу на нього, коли він буде стомлений і з опущеними руками, і приведу його в страх; і всі люди, які з ним, розбіжаться; і я уб’ю одного царя
3
3
и возвращу́ вся́ лю́ди къ тебѣ́, и́мже о́бразомъ обраща́єтся невѣ́ста къ му́жеви своєму́: ты́ бо то́кмо души́ єди́наго му́жа и́щеши, всѣ́мъ же лю́демъ бу́детъ ми́ръ.
і всіх людей поверну до тебе; і коли не буде одного, душу якого ти шукаєш, тоді весь народ буде в мирі.
4
4
И уго́дно сло́во бы́сть предъ очи́ма Авессало́млима и предъ очи́ма всѣ́хъ старѣ́йшинъ Ізра́илевыхъ.
І сподобалося це слово Авессалому і всім старійшинам Ізраїлевим.
5
5
И рече́ Авессало́мъ: призови́те же и хусі́а Арахі́ина, и услы́шимъ что́ изъ у́стъ єго́.
І сказав Авессалом: покличте Хусія архитянина; послухаємо, що він скаже.
6
6
И вни́де хусі́й ко Авессало́му, и рече́ Авессало́мъ къ нему́, глаго́ля: по глаго́лу сему́ глаго́ла Ахітофе́лъ: сотвори́мъ ли по словеси́ єго́? а́ще же ни́, ты́ глаго́ли.
І прийшов Хусій до Авессалома, і сказав йому Авессалом, говорячи: ось що говорить Ахитофел; чи зробити за його словами? а якщо ні, то говори ти.
7
7
И рече́ хусі́й ко Авессало́му: не бла́гъ совѣ́тъ се́й, єго́же совѣща́ Ахітофе́лъ єди́ною сіє́.
І сказав Хусій Авессалому: недобра цього разу порада, яку дав Ахитофел.
8
8
И рече́ хусі́й: ты́ вѣ́си отца́ твоєго́ и муже́й єго́, я́ко си́льни су́ть зѣло́, и гнѣвли́ви душа́ми свои́ми, я́ко медвѣ́дица ча́дъ лише́ная на селѣ́, и а́ки ве́прь свирѣ́пый на по́ли: и оте́цъ тво́й му́жъ боре́цъ, и не да́стъ почи́ти лю́демъ:
І продовжував Хусій: ти знаєш твого батька і людей його; вони хоробрі і сильно роздратовані, як ведмедиця в полі, у якої відняли дітей, [і як вепр лютий на полі,] і батько твій — людина войовнича; він не зупиниться ночувати з народом.
9
9
се́ бо, то́й ны́нѣ скры́ся на нѣ́которѣмъ хо́лмѣ или́ на нѣ́которѣмъ мѣ́стѣ: и бу́детъ внегда́ напа́сти на ни́хъ въ нача́лѣ, и услы́шитъ слу́шаяй, и рече́тъ: бы́сть сокруше́ніє въ лю́дехъ и́же за Авессало́момъ:
Ось, тепер він ховається в якій-небудь печері, або в іншому місці, і якщо хто впаде при першому нападі на них, і почують і скажуть: «була поразка людей, які пішли за Авессаломом»,
10
10
и то́й сы́нъ си́лы, єму́же се́рдце я́коже се́рдце льву́ та́ящо иста́єтъ: поне́же вѣ́сть ве́сь Ізра́иль, я́ко си́ленъ оте́цъ тво́й, и сы́нове си́лы вси́ и́же съ ни́мъ:
тоді і найхоробріший, у якого серце, як серце левине, впаде духом; тому що всьому Ізраїлю відомо, який хоробрий батько твій і мужні ті, які з ним.
11
11
та́ко совѣ́туя а́зъ усовѣ́товахъ, и собира́яся собере́тся къ тебѣ́ ве́сь Ізра́иль от Да́на и до вирсаві́и, а́ки песо́къ и́же при мо́ри во мно́жествѣ, и лице́ твоє́ иду́щеє посредѣ́ и́хъ:
Тому я раджу: нехай збереться до тебе весь Ізраїль, від Дана до Вирсавії, у безлічі, як пісок при морі, і ти сам підеш серед нього;
12
12
и пріи́демъ къ нему́ на єди́но мѣ́сто, идѣ́же обря́щемъ єго́ та́мо, и ополчи́мся на него́, я́коже спа́даєтъ роса́ на зе́млю, и не оста́вимъ въ не́мъ и въ муже́хъ єго́ и́же съ ни́мъ ни́ єди́наго:
і тоді ми підемо проти нього, в якому б місці він не знаходився, і нападемо на нього, як падає роса на землю; і не залишиться в нього жодної людини з усіх, хто з ним;
13
13
и а́ще во гра́дъ соберу́тся, и во́зметъ ве́сь Ізра́иль ко гра́ду тому́ у́жы, и совлече́мъ єго́ въ пото́къ, до́ндеже не оста́нется та́мо ниже́ ка́мень.
а якщо він увійде в яке-небудь місто, то весь Ізраїль принесе до того міста мотузки, і ми стягнемо його в ріку, так що не залишиться жодного камінчика.
14
14
И рече́ Авессало́мъ и вси́ му́жіє Ізра́илтестіи: бла́гъ совѣ́тъ хусі́а Арахі́ина па́че совѣ́та Ахітофе́лева. И Госпо́дь заповѣ́да разори́ти совѣ́тъ Ахітофе́левъ благі́й, я́ко да наведе́тъ Госпо́дь на Авессало́ма зла́я вся́.
І сказав Авессалом і весь Ізраїль: порада Хусія архитянина краща за пораду Ахитофела. Так Господь судив зруйнувати кращу пораду Ахитофела, щоб навести Господу біду на Авессалома.
15
15
И рече́ хусі́й Арахі́инъ ко садо́ку и Авіаѳа́ру ієре́ємъ: та́ко и та́ко совѣ́това Ахітофе́лъ Авессало́му и старѣ́йшинамъ Ізра́илевымъ: и а́зъ та́ко и та́ко совѣ́товахъ:
І сказав Хусій Садокові й Авиафарові священикам: так і так радив Ахитофел Авессалому і старійшинам Ізраїлевим, а так і так порадив я.
16
16
и ны́нѣ посли́те ско́ро и возвѣсти́те даві́ду, глаго́люще: не пребу́ди но́щь сію́ во Араво́ѳѣ пусты́ни, но пойти́ потщи́ся, да не ка́ко поже́ртъ бу́детъ ца́рь и вси́ лю́діє и́же съ ни́мъ.
І тепер пошліть швидше і скажіть Давиду так: не залишайся в цю ніч на рівнині в пустелі, але швидше перейди, щоб не загинути царю і всім людям, які з ним.
17
17
И Іонаѳа́нъ и Ахімаа́съ стоя́ста на студенцѣ́ роги́ли, и и́де рабы́ня и повѣ́да и́ма: и ті́и идо́ста и возвѣсти́ста даві́ду царю́, я́ко не мого́ста яви́тися є́же вни́ти во гра́дъ.
Іонафан і Ахимаас стояли біля джерела Рогель. І пішла служниця і розповіла їм, а вони пішли і сповістили царя Давида; бо вони не могли показатися в місті.
18
18
И ви́дѣ и́хъ о́трочищь и повѣ́да Авессало́му. И идо́ста о́ба ско́ро и пріидо́ста въ до́мъ му́жа въ ваурі́мъ: и тому́ ро́въ на дворѣ́, и снидо́ста та́мо.
І побачив їх слуга і доніс Авессалому; але вони обидва незабаром пішли і прийшли в Бахурим, у дім одного чоловіка, в якого у дворі був колодязь, і спустилися туди.
19
19
И взя́ жена́, и положи́ покро́въ на у́стіи ро́ва, и су́ши на не́мъ Арафо́ѳъ, и не позна́ся глаго́лъ.
А жінка взяла і розтягла над отвором колодязя покривало і насипала на нього крупи, так що не було нічого помітно.
20
20
И пріидо́ша о́троцы Авессало́мли къ женѣ́ въ до́мъ и рѣ́ша: гдѣ́ Ахімаа́съ и Іонаѳа́нъ? И рече́ и́мъ жена́: преидо́ста вма́лѣ во́ду. И иска́ша, и не обрѣто́ша, и возврати́шася во Ієрусали́мъ.
І прийшли раби Авессалома до жінки в дім, і сказали: де Ахимаас та Іонафан? І сказала їм жінка: вони перейшли убрід ріку. І шукали вони, і не знайшли, і повернулися в Єрусалим.
21
21
Бы́сть же по отше́ствіи и́хъ, и излѣзо́ста изъ ро́ва, и идо́ста, и возвѣсти́ста даві́ду царю́ и глаго́ласта єму́: воста́ните, и прейди́те ско́ро во́ду, я́ко си́це совѣща́ на вы́ Ахітофе́лъ.
Коли вони пішли, ті вийшли з колодязя, пішли і сповістили царя Давида і сказали Давиду: встаньте і швидше перейдіть воду; бо так і так радив про вас Ахитофел.
22
22
И воста́ даві́дъ и вси́ лю́діє и́же съ ни́мъ и преидо́ша Іорда́нъ до свѣ́та зау́тра, и ни єди́нъ не оста́, и́же бы не преше́лъ Іорда́на.
І встав Давид і всі люди, які були з ним, і перейшли Йордан; до світанку не залишилося жодного, який не перейшов би Йордан.
23
23
И Ахітофе́лъ ви́дѣ, я́ко не сбы́стся совѣ́тъ єго́, и осѣдла́ осля́ своє́, и воста́, и отъи́де въ до́мъ сво́й, во гра́дъ сво́й: и заповѣ́да до́му своєму́, и удави́ся, и у́мре, и погребе́нъ бы́сть во гро́бѣ отца́ своєго́.
І побачив Ахитофел, що не виконали поради його, і осідлав осла, і зібрався, і пішов у дім свій, у місто своє, і зробив заповіт дому своєму, і повісився, і помер, і був похований у гробі батька свого.
24
24
И даві́дъ пре́йде въ Манаі́мъ, Авессало́мъ же пре́йде Іорда́нъ са́мъ и вси́ му́жіє Ізра́илтестіи съ ни́мъ.
І прийшов Давид у Маханаїм, а Авессалом перейшов Йордан, сам і весь Ізраїль з ним.
25
25
И Амесса́я поста́ви Авессало́мъ вмѣ́сто Іоа́ва надъ си́лою: Амесса́й же сы́нъ му́жа, єму́же и́мя Ієѳе́ръ Ієзраилі́тинъ, се́й вни́де ко Авіге́и дще́ри Ієссе́инѣ, сестрѣ́ саруі́и ма́тере Іоа́вли.
Авессалом поставив Амессая, замість Іоава, над військом. Амессай був сином одного чоловіка, на ім’я Ієфера з Ізрееля, який ввійшов до Авигеї, дочки Нааса, сестри Саруї, матері Іоава.
26
26
И ополчи́ся Авессало́мъ и ве́сь Ізра́иль въ земли́ Галаа́дстѣй.
І Ізраїль з Авессаломом розташувався станом в землі Галаадській.
27
27
И бы́сть єгда́ вни́де даві́дъ въ Манаі́мъ, и уєсві́й сы́нъ Наа́совъ от равва́ѳа сыно́въ Аммо́нихъ, и Махі́ръ сы́нъ Аміи́ль и́же изъ лодава́ра, и верзеллі́й Галааді́тинъ изъ рогеллі́ма,
Коли Давид прийшов у Маханаїм, то Сови, син Нааса, з Равви аммонитської, і Махир, син Аммиїла, з Лодавара, і Верзеллій галаадитянин з Роглима,
28
28
принесо́ша де́сять посте́ль устро́єныхъ и коно́бовъ де́сять и сосу́ды скуде́лны и пшени́цу и ячме́нь и муку́ и пшено́ и бо́бъ и сочеви́цу
принесли [десять приготованих] постелей, [десять] блюд і глиняних посудин, і пшениці, і ячменю, і борошна, і пшона, і бобів, і сочевиці, і смажених зерен,
29
29
и ме́дъ и ма́сло и о́вцы и сы́ры кра́вія, и принесо́ша даві́ду и лю́демъ и́же съ ни́мъ я́сти: бы́ша бо лю́діє гла́дни и утружде́ни и жа́ждни въ пусты́ни.
і меду, й олії, і овець, і сиру коров’ячого, принесли Давиду і людям, які були з ним, у їжу; бо говорили вони: народ голодний і стомлений і терпів спрагу в пустелі.
Глава 18
Глава 18
1
1
И согля́да даві́дъ всѣ́хъ люді́й су́щихъ съ ни́мъ, и поста́ви надъ ни́ми тысященача́лники и со́тники.
І оглянув Давид людей, які були з ним, і поставив над ними тисячоначальників і сотників.
2
2
И посла́ даві́дъ тре́тію ча́сть люді́й подъ руко́ю Іоа́влею и тре́тію ча́сть подъ руко́ю Аве́ссы сы́на сару́ина бра́та Іоа́вля, и тре́тію ча́сть подъ руко́ю єѳѳе́а геѳѳе́ина, и рече́ даві́дъ къ лю́демъ: ше́дъ изы́ду и а́зъ съ ва́ми.
І відправив Давид людей — третю частину під проводом Іоава, третю частину під проводом Авесси, сина Саруїного, брата Іоава, третю частину під проводом Еффея гефянина. І сказав цар людям: я сам піду з вами.
3
3
И рѣ́ша: не изы́ди, я́ко а́ще бѣ́гствомъ побѣ́гнемъ, не положа́тъ на на́съ се́рдца: и а́ще у́мремъ по́лъ на́съ, не положа́тъ на на́съ се́рдца, поне́же ты́ а́ки мы́ де́сять ты́сящъ: и ны́нѣ лу́чше, я́ко оста́неши во гра́дѣ на по́мощь на́мъ.
Але люди відповіли йому: не ходи; бо, якщо ми і побіжимо, то не звернуть уваги на це; якщо і помре половина з нас, також не звернуть уваги; а ти один те саме, що нас десять тисяч; отже, для нас краще, щоб ти допомагав нам з міста.
4
4
И рече́ и́мъ ца́рь: є́же уго́дно предъ очи́ма ва́шима, сотворю́. И ста́ ца́рь при вратѣ́хъ: и вси́ лю́діє исхожда́ху ста́ми и ты́сящами.
І сказав їм цар: що угодно в очах ваших, те і зроблю. І став цар біля воріт, і весь народ виходив по сотнях і по тисячах.
5
5
И заповѣ́да ца́рь Іоа́ву и Аве́ссѣ и єѳѳе́єви, глаго́ля: пощади́те ми́ о́трока Авессало́ма. И вси́ лю́діє слы́шаша заповѣ́дающа царя́ всѣ́мъ князе́мъ о Авессало́мѣ.
І наказав цар Іоаву й Авессі й Еффею, говорячи: збережіть мені отрока Авессалома. І всі люди чули, як наказував цар усім начальникам про Авессалома.
6
6
И изыдо́ша вси́ лю́діє въ дубра́ву сопроти́въ Ізра́илю: и бы́сть бра́нь въ дубра́вѣ Єфре́мли.
І вийшли люди в поле назустріч ізраїльтянам, і була битва у лісі Єфремовому.
7
7
И падо́ша та́мо лю́діє Ізра́илевы предъ о́троки даві́довыми, и бы́сть сокруше́ніє вели́ко въ то́й де́нь, я́ко два́десять ты́сящъ муже́й.
І був уражений народ ізраїльський рабами Давида; була там поразка велика в той день, — уражені двадцять тисяч [чоловік].
8
8
И бы́сть та́мо бра́нь разсы́пана по лицу́ всея́ земли́: и умно́жи дубра́ва пояда́ти люді́й, па́че не́же и́хъ пояде́ ме́чь въ то́й де́нь.
Битва поширилася по всьому тому краю, і ліс погубив народу більше, ніж скільки знищив меч, у той день.
9
9
И набѣжа́ Авессало́мъ на о́троки даві́довы: Авессало́мъ же бѣ́ сѣдя́й на мскѣ́ своє́мъ, и вбѣжа́ [съ ни́мъ] ме́скъ въ ча́щу ду́ба вели́каго, и обви́шася власы́ главы́ єго́ на ду́бѣ, и пови́сѣ между́ не́бомъ и земле́ю, ме́скъ же подъ ни́мъ про́йде.
І зустрівся Авессалом з рабами Давидовими; він був на мулі. Коли мул вбіг з ним під гілки великого дуба, то Авессалом заплутався волоссям своїм у гілках дуба і повис між небом і землею, а мул, який був під ним, утік.
10
10
И ви́дѣ му́жъ єди́нъ и возвѣсти́ Іоа́ву, и рече́: се́, ви́дѣхъ ви́сяща Авессало́ма на ду́бѣ.
І побачив це хтось і доніс Іоаву, говорячи: ось, я бачив Авессалома, що висить на дубі.
11
11
И рече́ Іоа́въ му́жу возвѣсти́вшему єму́: а́ще ви́дѣлъ єси́, почто́ не уби́лъ єси́ єго́ та́мо на зе́млю? и а́зъ да́лъ бы́хъ тебѣ́ пятьдеся́тъ Сі́кль сребра́ и по́ясъ єди́нъ.
І сказав Іоав чоловікові, який доніс про це: ось, ти бачив; чому ж ти не повалив його там на землю? я дав би тобі десять сиклів срібла й один пояс.
12
12
И рече́ му́жъ Іоа́ву: а́ще ты́ вложи́ши въ ру́цѣ мои́ и ты́сящу Сі́кль сребра́, то́ не возложу́ руки́ моєя́ на сы́на царе́ва, я́ко при ушеса́хъ на́шихъ заповѣ́да ца́рь тебѣ́ и Аве́ссѣ и єѳѳе́єви, глаго́ля: соблюди́те ми́ отроча́ Авессало́ма,
І відповів той Іоаву: якби поклали в руки мої і тисячу сиклів срібла, і тоді я не підняв би руки на царського сина; бо ми чули, як цар наказував тобі й Авессі та Еффею, говорячи: «збережіть мені отрока Авессалома»;
13
13
не сотвори́ти души́ єго́ непра́вды: и вся́ко сло́во не утаи́тся предъ царе́мъ, ты́ же стои́ши сопроти́вно.
і якби я зробив інакше з небезпекою для життя мого, то це не утаїлося б від царя, і ти ж повстав би проти мене.
14
14
И рече́ Іоа́въ: сіє́ а́зъ начну́, не та́ко пребу́ду предъ тобо́ю. И взя́ Іоа́въ три́ стрѣлы́ въ ру́цѣ свои́, и вонзе́ я́ въ се́рдце Авессало́му. И єще́ єму́ жи́ву су́щу на ду́бѣ,
Іоав сказав: нема чого мені баритися з тобою. І взяв у руки три стріли і встромив їх у серце Авессалома, який був ще живий на дубі.
15
15
и обступи́ша де́сять о́трокъ нося́щіи ору́жіє Іоа́вле, и порази́ша Авессало́ма, и умертви́ша єго́.
І оточили Авессалома десять слуг, зброєносців Іоава, й уразили й умертвили його.
16
16
И воструби́ Іоа́въ трубо́ю ро́жаною, и возврати́шася лю́діє не гна́ти вслѣ́дъ Ізра́иля, я́ко щадя́ше Іоа́въ люді́й.
І засурмив Іоав трубою, і повернулися люди з погоні за Ізраїлем, бо Іоав щадив народ.
17
17
И взя́ Іоа́въ Авессало́ма, и вве́рже єго́ въ про́пасть вели́ку въ дубра́вѣ, и складе́ надъ ни́мъ ку́пу ка́менія вели́ку зѣло́. И вси́ Ізра́илтяне бѣжа́ша кі́йждо въ селе́нія своя́.
І взяли Авессалома, і кинули його в лісі у глибоку яму, і навалили над ним величезну купу каміння. І всі ізраїльтяни розбіглися, кожен у намет свій.
18
18
Авессало́мъ же єще́ жи́въ сы́й, взя́ и поста́ви себѣ́ сто́лпъ во юдо́ли ца́рстѣй, рече́ бо, я́ко нѣ́сть ми́ сы́на на па́мять и́мене моєго́: и нарече́ сто́лпъ и́менемъ свои́мъ и нарече́ єго́ рука́ Авессало́мля, да́же до дне́шняго дне́.
Авессалом ще за життя свого взяв і поставив собі пам’ятник у царській долині; бо сказав він: немає в мене сина, щоб збереглася пам’ять імені мого. І назвав пам’ятник своїм ім’ям. І називається він «пам’ятник Авессалома» до цього дня.
19
19
И Ахімаа́съ сы́нъ садо́ковъ рече́ ко Іоа́ву: потеку́ ны́нѣ и возвѣщу́ царю́, я́ко суди́ єму́ Госпо́дь от руки́ враго́въ єго́.
Ахимаас, син Садоків, сказав Іоаву: побіжу я, сповіщу царя, що Господь судом Своїм визволив його від рук ворогів його.
20
20
И рече́ єму́ Іоа́въ: нѣ́си му́жъ ты́ возвѣща́яй бла́го дне́сь, но возвѣсти́ши въ де́нь другі́й: въ дне́шній же де́нь не добро́ возвѣще́ніє, поне́же сы́нъ царе́въ у́мре.
Але Іоав сказав йому: не будеш ти сьогодні добрим вісником; сповістиш в інший день, а не сьогодні, тому що помер син царя.
21
21
И рече́ Іоа́въ хусі́ю: ше́дъ повѣ́ждь царю́ єли́ка ви́дѣлъ єси́. И поклони́ся хусі́й Іоа́ву и отъи́де.
І сказав Іоав Хусію: піди, донеси цареві, що бачив ти. І поклонився Хусій Іоаву і побіг.
22
22
И приложи́ єще́ Ахімаа́съ сы́нъ садо́ковъ и рече́ ко Іоа́ву: что́ бу́детъ, а́ще и а́зъ теку́ вслѣ́дъ хусі́а? И рече́ Іоа́въ: почто́ ты́ хо́щеши тещи́, сы́не мо́й? гряди́, нѣ́сть тебѣ́ возвѣще́ніє въ по́льзу иду́щему.
Але Ахимаас, син Садоків, наполягав і говорив Іоаву: що б не було, але і я побіжу за Хусієм. Іоав же відповів: навіщо бігти тобі, сину мій? не принесеш ти доброї вістки.
23
23
И рече́ Ахімаа́съ: что́ бо а́ще потеку́? И рече́ єму́ Іоа́въ: тецы́. И бѣжа́ше Ахімаа́съ путе́мъ ра́внымъ и предвари́ хусі́а.
[І сказав Ахимаас:] нехай так, але я побіжу. І сказав йому [Іоав]: біжи. І побіг Ахимаас по прямій дорозі і випередив Хусія.
24
24
Даві́дъ же сѣдя́ще посредѣ́ двою́ вра́тъ. И изы́де стра́жъ на кро́въ вра́тъ ко стѣнѣ́, и воздви́же о́чи свои́, и ви́дѣ, и се́, му́жъ текі́й єди́нъ предъ ни́мъ.
Давид тоді сидів між двома воротами. І сторож піднявся на покрівлю воріт до стіни і, звівши очі, побачив: ось, біжить одна людина.
25
25
И возопи́ стра́жъ и сказа́ царе́ви. И рече́ ца́рь: а́ще єди́нъ є́сть, бла́го возвѣще́ніє во устѣ́хъ єго́. И идя́ше иды́й и приближа́яся.
І закричав сторож і сповістив царя. І сказав цар: якщо один, то вістка у вустах його. А той підходив усе ближче і ближче.
26
26
И ви́дѣ стра́жъ му́жа друга́го теку́ща, и возопи́ къ две́ремъ и рече́: се́, му́жъ и другі́й теку́щь єди́нъ. И рече́ ца́рь: и то́й є́сть бла́го возвѣща́яй.
Сторож побачив і іншу людину, яка біжить; і закричав сторож воротареві: ось, ще біжить одна людина. Цар сказав: і це — вісник.
27
27
И рече́ стра́жъ: а́зъ ви́жду тече́ніє пе́рваго, я́ко тече́ніє Ахімаа́са сы́на садо́кова. И рече́ ца́рь: му́жъ бла́гъ се́й, и возвѣ́стіє благо́є пріи́детъ.
Сторож сказав: я бачу ходу першого, схожу на ходу Ахимааса, сина Садокового. І сказав цар: це людина добра і йде з хорошою вісткою.
28
28
И возопи́ Ахімаа́съ и рече́ ко царю́: ми́ръ. И поклони́ся царю́ лице́мъ свои́мъ на зе́млю и рече́: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ тво́й, и́же затвори́ муже́й воздви́гшихъ ру́ки своя́ на господи́на моєго́ царя́.
І викликнув Ахимаас і сказав цареві: мир. І поклонився цареві лицем своїм до землі і сказав: благословенний Господь Бог твій, що видав людей, які підняли руки свої на господаря мого царя!
29
29
И рече́ ца́рь: ми́ръ ли о́трочищу Авессало́му? И рече́ Ахімаа́съ: ви́дѣхъ мно́жество вели́ко веселя́щеєся, єгда́ отпуща́ше ра́бъ царе́въ Іоа́въ раба́ твоєго́, и не разумѣ́хъ что́ та́мо.
І сказав цар: чи благополучний отрок Авессалом? І сказав Ахимаас: я бачив велике хвилювання, коли раб царя Іоав посилав раба твого; але я не знаю, що [там] було.
30
30
И рече́ ца́рь: возврати́ся, и ста́ни здѣ́. И ше́дъ ста́ созади́.
І сказав цар: відійди, стань тут. Він відійшов і став.
31
31
И се́, хусі́й вслѣ́дъ єго́ пріи́де и рече́ царю́: возвѣща́єтся бла́го господи́ну моєму́ царю́, я́ко суди́ тебѣ́ Госпо́дь дне́сь от руки́ всѣ́хъ востаю́щихъ на тя́.
Ось, прийшов і Хусій [слідом за ним]. І сказав Хусій [царю]: добра звістка господарю моєму цареві! Господь явив тобі нині правду у спасінні від руки всіх, хто повстав проти тебе.
32
32
И рече́ ца́рь къ хусі́ю: ми́ръ ли о́трочищу Авессало́му? И рече́ хусі́й: да бу́дутъ, я́коже о́трочищь, врази́ господи́на моєго́ царя́, и вси́ єли́цы воста́ша на́нь зло́бою.
І сказав цар Хусію: чи благополучний отрок Авессалом? І сказав Хусій: нехай буде з ворогами господаря мого царя і з усіма, хто замишляє лихе проти тебе, те саме, що стало з отроком!
33
33
И смяте́ся ца́рь, и взы́де на го́рницу я́же на вратѣ́хъ, и пла́кася: и та́ко глаго́лаше, єгда́ пла́каше: сы́не мо́й, Авессало́ме, сы́не мо́й, сы́не мо́й, Авессало́ме: кто́ да́стъ сме́рть мнѣ́ вмѣ́сто тебе́? а́зъ вмѣ́сто тебе́, Авессало́ме, сы́не мо́й, сы́не мо́й, сы́не мо́й Авессало́ме.
І засмутився цар, і пішов у світлицю над воротами, і плакав, і коли йшов, говорив так: сину мій Авессаломе! сину мій, сину мій Авессаломе! о, хто дав би мені померти замість тебе, Авессаломе, сину мій, сину мій!
Глава 19
Глава 19
1
1
И повѣ́даша Іоа́ву, глаго́люще: се́, ца́рь пла́четъ и рыда́єтъ о Авессало́мѣ.
І сказали Іоаву: ось, цар плаче і ридає за Авессаломом.
2
2
И бы́сть спасе́ніє въ то́й де́нь въ рыда́ніє всѣ́мъ лю́демъ, услы́шаша бо лю́діє въ то́й де́нь, глаго́люще: я́ко печа́ленъ є́сть ца́рь о сы́нѣ своє́мъ.
І обернулася перемога того дня на плач для всього народу; бо народ почув у той день і говорив, що цар у скорботі за свого сина.
3
3
И украда́хуся лю́діє въ то́й де́нь є́же входи́ти во гра́дъ, я́коже украда́ются лю́діє посра́мленніи, внегда́ бѣ́гати и́мъ на бра́ни.
І входив тоді народ у місто крадькома, як скрадаються люди, які соромляться, що під час битви кинулися навтіки.
4
4
И ца́рь покры́ лице́ своє́: и возопи́ ца́рь гла́сомъ вели́кимъ, глаго́ля: сы́не мо́й, Авессало́ме, Авессало́ме, сы́не мо́й.
А цар закрив лице своє і голосно взивав: сину мій Авессаломе! Авессаломе, сину мій, сину мій!
5
5
И вни́де Іоа́въ къ царю́ въ до́мъ и рече́: посрами́лъ єси́ дне́сь ли́ца ра́бъ твои́хъ всѣ́хъ изъе́мшихъ тя́ дне́сь и ду́шу сыно́въ твои́хъ и дще́рей твои́хъ и ду́шу же́нъ твои́хъ и подло́жницъ твои́хъ,
І прийшов Іоав до царя в дім і сказав: ти в сором привів сьогодні всіх слуг твоїх, які врятували нині життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх;
6
6
є́же люби́ти ненави́дящыя тебе́ и ненави́дѣти лю́бящыя тя́: и яви́лъ єси́ дне́сь, я́ко не су́ть тебѣ́ кня́зи, ниже́ о́троцы: но разумѣ́хъ дне́сь, я́ко а́ще бы Авессало́мъ жи́въ бы́лъ, мы́ вси́ дне́сь ме́ртвы бы́хомъ бы́ли, я́ко тогда́ пра́во бы́ло бы предъ очи́ма твои́ма:
ти любиш ненависників твоїх і ненавидиш тих, що люблять тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді і слуги; сьогодні я довідався, що якби Авессалом залишився живий, а ми усі померли, то тобі було б приємніше;
7
7
и ны́нѣ воста́въ изы́ди и глаго́ли въ сердца́ рабо́въ твои́хъ, я́ко о Го́сподѣ кля́хся, я́ко а́ще не изы́деши дне́сь, не оста́нетъ ни́ єди́нъ му́жъ съ тобо́ю въ но́щь сію́: и разумѣ́й въ себѣ́, я́ко зло́ ти́ є́сть сіє́ па́че всѣ́хъ зо́лъ, я́же пріидо́ша на тя́ от ю́ности твоєя́ до ны́нѣ.
отже, встань, вийди і поговори до серця рабів твоїх, бо клянуся Господом, що, коли ти не вийдеш, у цю ніч не залишиться в тебе жодної людини; і це буде для тебе гірше за всі біди, які находили на тебе від юности твоєї донині.
8
8
И воста́ ца́рь и сѣ́де при две́рехъ. И возвѣсти́ша всѣ́мъ лю́демъ глаго́люще: се́, ца́рь сѣди́тъ въ две́рехъ. И внидо́ша вси́ лю́діє предъ лице́ царе́во предъ две́ри: му́жіє же Ізра́илевы бѣжа́ша во селе́нія своя́.
І встав цар і сів біля воріт, а весь народ сповістили, що цар сидить біля воріт. І прийшов весь народ перед лице царя [до воріт]; ізраїльтяни ж розбіглися по своїх наметах.
9
9
И пря́хуся вси́ лю́діє во всѣ́хъ колѣ́нахъ Ізра́илевыхъ, глаго́люще: ца́рь даві́дъ изба́ви ны́ от всѣ́хъ вра́гъ на́шихъ, и се́, изъя́ на́съ от руки́ иноплеме́нничи, и ны́нѣ бѣжа́ от земли́ и от ца́рства своєго́ и от Авессало́ма:
І весь народ у всіх колінах Ізраїлевих сперечався і говорив: цар [Давид] визволив нас від рук ворогів наших і звільнив нас від рук филистимлян, а тепер сам утікав із землі цієї [з царства свого] від Авессалома.
10
10
Авессало́мъ же, єго́же пома́захомъ надъ на́ми, у́мре на бра́ни: и ны́нѣ что́ вы́ молчи́те, є́же возврати́ти царя́? И глаго́лъ всего́ Ізра́иля пріи́де ко царю́.
Але Авессалом, якого ми помазали на царя над нами, помер на війні; чому ж тепер ви баритеся повернути царя? [І ці слова всього Ізраїля дійшли до царя.]
11
11
И ца́рь даві́дъ посла́ ко садо́ку и ко Авіаѳа́ру ієре́омъ, глаго́ля: рцы́те старѣ́йшинамъ Іу́динымъ, глаго́люще: почто́ бы́сте послѣ́дніи, є́же возврати́ти царя́ въ до́мъ єго́? сло́во же всего́ Ізра́иля пріи́де къ царю́ въ до́мъ єго́:
І цар Давид послав сказати священикам Садокові й Авиафарові: скажіть старійшинам Іудиним: чому ви хочете бути останніми, щоб повернути царя в дім його, тоді як слова всього Ізраїля дійшли до царя в дім його?
12
12
бра́тія моя́ вы́, ко́сти моя́ и пло́ть моя́ вы́ єсте́, то́ почто́ бы́сте послѣ́дніи, є́же возврати́ти царя́ въ до́мъ єго́?
Ви брати мої, кості мої і плоть моя — ви; чому ви хочете бути останніми в поверненні царя в дім його?
13
13
и Амесса́ю рцы́те: нѣ́си ли ко́сть моя́ и пло́ть моя́ ты́? и ны́нѣ сія́ ми́ да сотвори́тъ Бо́гъ и сія́ да приложи́тъ, а́ще не бу́деши кня́зь си́лы предо мно́ю во вся́ дни́ вмѣ́сто Іоа́ва.
І Амессаю скажіть: чи не кость моя і плоть моя — ти? Нехай те і те зробить зі мною Бог і ще більше зробить, якщо ти не будеш воєначальником при мені, замість Іоава, назавжди!
14
14
И преклони́ сердца́ всѣ́хъ муже́й Іу́диныхъ я́ко му́жа єди́наго. И посла́ша къ царю́, глаго́люще: возврати́ся ты́ и вси́ раби́ твои́.
І прихилив він серце всіх юдеїв, як однієї людини; і послали вони до царя сказати: повернися ти й усі слуги твої.
15
15
И возврати́ся ца́рь и пріи́де до Іорда́на, и му́жіє Іу́дины пріидо́ша въ Галга́лы є́же изы́ти на срѣ́теніє царю́, превести́ царя́ чрезъ Іорда́нъ.
І повернувся цар, і прийшов до Йордану, а юдеї прийшли в Галгал, щоб зустріти царя і перевезти царя через Йордан.
16
16
И ускори́ Семе́й сы́нъ Гира́нь сы́на Ієміні́єва, и́же от ваурі́ма, и сни́де съ мужми́ Іу́диными во срѣ́теніє царю́ даві́ду,
І поспішив Семей, син Гери, веніамитянин з Бахурима, і пішов з юдеями назустріч царю Давиду,
17
17
и ты́сяща муже́й съ ни́мъ от Веніамі́на, и Сіва́ о́трокъ до́му Сау́ля, и пятьна́десять сыно́въ єго́ съ ни́мъ, и два́десять рабо́въ єго́ съ ни́мъ: и упра́виша на Іорда́нъ пу́ть предъ царе́мъ,
і тисяча чоловік з веніамитян з ним, і Сива, слуга дому Саулового, з п’ятнадцятьма синами своїми і двадцятьма рабами своїми; і перейшли вони Йордан перед лицем царя [і приготували для царя переправу через Йордан].
18
18
и послужи́ша служе́ніємъ о преведе́ніи царе́вѣ. И пре́йде прехо́дъ є́же превести́ до́мъ царе́въ и сотвори́ти пра́воє предъ очи́ма єго́. И Семе́й сы́нъ Гира́нь паде́ на лицы́ своє́мъ предъ царе́мъ, єгда́ прехожда́ше Іорда́нъ,
Коли переправили судно, щоб перевезти дім царя і послужити йому, тоді Семей, син Гери, упав [на лице своє] перед царем, як тільки він перейшов Йордан,
19
19
и рече́ ко царю́: да не вмѣни́тъ господи́нъ мо́й беззако́нія, и не помяни́ єли́ка непра́вдова ра́бъ тво́й въ де́нь о́нъ, въ о́ньже господи́нъ мо́й ца́рь исхожда́ше изъ Ієрусали́ма, є́же содержа́ти царю́ въ се́рдцы своє́мъ:
і сказав цареві: не постав мені, господарю мій, за злочин, і не пом’яни того, чим згрішив раб твій у той день, коли господар мій цар виходив з Єрусалима, і не тримай того, царю, на серці своєму;
20
20
поне́же разумѣ́ ра́бъ тво́й, я́ко а́зъ согрѣши́хъ, и се́, а́зъ пріидо́хъ дне́сь пе́рвѣє всего́ Ізра́иля и до́му Іо́сифля, є́же сни́ти ми́ на срѣ́теніє господи́ну моєму́ царю́.
бо знає раб твій, що згрішив, і ось, нині я прийшов перший з усього дому Йосифового, щоб вийти назустріч господареві моєму царю.
21
21
И отвѣща́ Аве́сса сы́нъ сару́инъ и рече́: сего́ ли ра́ди не умертви́тся Семе́й, я́ко прокля́ хріста́ Госпо́дня?
І відповів Авесса, син Саруїн, і сказав: невже Семей не помре за те, що лихословив помазаника Господнього?
22
22
И рече́ даві́дъ: что́ мнѣ́ и ва́мъ, сы́нове сару́ины, я́ко бы́сте мнѣ́ дне́сь въ навѣ́тъ? дне́сь не умертви́тся му́жъ от Ізра́иля, поне́же не вѣ́мъ ли, я́ко дне́сь ца́рствую а́зъ надъ Ізра́илемъ?
І сказав Давид: що мені і вам, сини Саруїни, що ви робитеся нині мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я — цар над Ізраїлем?
23
23
и рече́ ца́рь и Семе́ю: не у́мреши. И кля́тся єму́ ца́рь.
І сказав цар Семею: ти не помреш. І поклявся йому цар.
24
24
И се́, мемфівосѳе́й сы́нъ Іонаѳа́на сы́на Сау́ля сни́де на срѣ́теніє царю́, и не омы́ но́гъ свои́хъ, и не обрѣ́за ногте́й, ниже́ упра́ви брады́ своєя́, и ри́зъ свои́хъ не измы́ от дне́ того́, въ о́ньже изы́де ца́рь, до дне́ въ о́ньже то́й возврати́ся съ ми́ромъ.
І Мемфивосфей, син [Іонафана, сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не омивав ніг своїх, [не обрізував нігтів,] не піклувався про бороду свою і не мив одягу свого з того дня, як вийшов цар, до дня, коли він повернувся з миром.
25
25
И бы́сть єгда́ вни́де во Ієрусали́мъ на срѣ́теніє царю́, и рече́ єму́ ца́рь: что́ я́ко не поше́лъ єси́ со мно́ю, мемфівосѳе́є?
Коли він вийшов з Єрусалима назустріч царю, цар сказав йому: чому ти, Мемфивосфею, не пішов зі мною?
26
26
И рече́ къ нему́ мемфівосѳе́й: го́споди мо́й царю́, пренебреже́ мене́ ра́бъ мо́й, я́ко рече́ ра́бъ тво́й єму́: осѣдла́й ми́ осля́, и вся́ду на не́, и пойду́ съ царе́мъ, я́ко хро́мъ ра́бъ тво́й:
Той відповів: господарю мій царю! слуга мій обманув мене; бо я, раб твій, говорив: «осідлаю собі осла і сяду на нього і поїду з царем», оскільки раб твій кульгавий.
27
27
и оболга́ раба́ твоєго́ ко господи́ну моєму́ царю́: и господи́нъ мо́й ца́рь я́ко а́нгелъ Бо́жій, и сотвори́ благо́є предъ очи́ма твои́ма:
А він звів наклеп на раба твого перед господарем моїм царем. Але господар мій цар, як ангел Божий; роби, що тобі угодно;
28
28
я́ко не бѣ́ ве́сь до́мъ отца́ моєго́, ра́звѣ му́жіє [пови́нніи] сме́рти господи́ну моєму́ царю́, и посади́лъ єси́ раба́ твоєго́ съ яду́щими на трапе́зѣ твоє́й: и ко́є є́сть мнѣ́ єще́ оправда́ніє, и возопи́ти мнѣ́ єще́ къ царю́?
хоча весь дім батька мого був повинен умерти перед господарем моїм царем, але ти посадив раба твого між тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж маю я право скаржитися ще перед царем?
29
29
И рече́ єму́ ца́рь: почто́ глаго́леши єще́ словеса́ твоя́? рѣ́хъ тебѣ́ и Сівѣ́: раздѣли́те себѣ́ се́ла.
І сказав йому цар: до чого ти говориш усе це? я сказав, щоб ти і Сива розділили між собою поля.
30
30
И рече́ мемфівосѳе́й къ царю́: и вся́ да во́зметъ, повнегда́ пріити́ господи́ну моєму́ царю́ въ ми́рѣ въ до́мъ сво́й.
Але Мемфивосфей відповів цареві: нехай він візьме навіть усе, після того як господар мій цар з миром повернувся в дім свій.
31
31
И верзеллі́й Галааді́тинъ сни́де изъ рогеллі́ма, и пре́йде съ царе́мъ Іорда́нъ, є́же превести́ єго́ чрезъ Іорда́нъ.
І Верзеллій галаадитянин прийшов з Роглима і перейшов із царем Йордан, щоб провести його за Йордан.
32
32
И верзеллі́й му́жъ ста́ръ зѣло́, сы́нъ осми́десяти лѣ́тъ, и то́й препита́ царя́, єгда́ живя́ше въ Манаі́мѣ, я́ко му́жъ бѣ́ ве́лій зѣло́.
Верзеллій же був дуже старий, років вісімдесяти. Він постачав царя продовольством під час перебування його в Маханаїмі, тому що був людиною багатою.
33
33
И рече́ ца́рь къ верзеллі́ю: ты́ пре́йдеши со мно́ю, и препита́ю ста́рость твою́ со мно́ю во Ієрусали́мѣ.
І сказав цар Верзеллію: йди зі мною, і я буду годувати тебе в Єрусалимі.
34
34
И рече́ верзеллі́й къ царю́: коли́цы дни́ лѣ́тъ живота́ моєго́, я́ко да взы́ду съ царе́мъ во Ієрусали́мъ?
Але Верзеллій відповів цареві: чи довго мені залишилося жити, щоб іти з царем в Єрусалим?
35
35
сы́нъ осми́десяти лѣ́тъ а́зъ дне́сь є́смь: єда́ уразумѣ́ю посредѣ́ бла́га и посредѣ́ лука́ва? или́ уразумѣ́єтъ єще́ ра́бъ тво́й, є́же я́мъ, или́ є́же пію́? или́ услы́шу гла́съ єще́ пою́щихъ и воспѣва́ющихъ? и вску́ю бу́детъ єще́ ра́бъ тво́й въ тя́жесть господи́ну моєму́ царю́?
Мені тепер вісімдесят років; чи відрізню добре від злого? Чи узнає раб твій смак того, що буду їсти, і того, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Навіщо ж рабу твоєму бути за тягар господарю моєму царю?
36
36
ма́ло пре́йдетъ ра́бъ тво́й Іорда́нъ съ царе́мъ: и почто́ воздає́тъ ми́ ца́рь воздая́ніє сіє́?
Ще трохи пройде раб твій з царем за Йордан; за що ж царю нагороджувати мене такою милістю?
37
37
да возврати́тся ны́нѣ ра́бъ тво́й, и умру́ во гра́дѣ моє́мъ, у гро́ба отца́ моєго́ и ма́тере моєя́: и се́, ра́бъ тво́й сы́нъ мо́й хамаа́мъ пре́йдетъ съ го́сподемъ мои́мъ царе́мъ, и сотвори́ єму́ благо́є предъ очи́ма твои́ма.
Дозволь рабу твоєму повернутися, щоб померти у своєму місті, біля гробу батька мого і матері моєї. Але ось, раб твій [син мій] Кимгам нехай піде з господарем моїм, царем, і роби з ним, як тобі вгодно.
38
38
И рече́ ца́рь: со мно́ю да пре́йдетъ хамаа́мъ, и а́зъ сотворю́ єму́ благо́є предъ очи́ма мои́ма, и вся́ єли́ка избере́тъ себѣ́ у мене́, сотворю́ тебѣ́.
І сказав цар: нехай іде зі мною Кимгам, і я зроблю для нього, що тобі вгодно; і все, чого б не побажав ти від мене, я зроблю для тебе.
39
39
И преидо́ша вси́ лю́діє Іорда́нъ, и ца́рь пре́йде, и цѣлова́ ца́рь верзеллі́а и благослови́ єго́, и отпусти́ єго́ въ до́мъ єго́.
І перейшов весь народ Йордан, і цар також. І поцілував цар Верзеллія і благословив його, і він повернувся в місце своє.
40
40
И пре́йде ца́рь въ Галга́лы, и хамаа́мъ пре́йде съ ни́мъ, и вси́ лю́діє Іу́дины провожда́ху царя́ и по́лъ люді́й Ізра́илевыхъ.
І вирушив цар у Галгал, рушив з ним і Кимгам; і весь народ юдейський проводжав царя, і половина народу ізраїльського.
41
41
И се́, вси́ му́жіє Ізра́илевы пріидо́ша къ царю́ и рѣ́ша къ царю́: что́ я́ко украдо́ша тебе́ бра́тія на́шя му́жіє Іу́дины, и преведо́ша царя́ и до́мъ єго́ чрезъ Іорда́нъ, и вси́ му́жіє даві́довы съ ни́мъ?
І ось, усі ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: навіщо брати наші, мужі Іудині, викрали тебе і провели царя і дім його і всіх людей Давида з ним через Йордан?
42
42
И отвѣща́ша вси́ му́жіє Іу́дины къ муже́мъ Ізра́илевымъ и рѣ́ша: зане́ бли́жній на́мъ ца́рь: и почто́ та́ко разгнѣ́вастеся от словеси́ се́мъ? єда́ я́ди ядо́хомъ от царя́? или́ да́ры даде́ на́мъ, или́ да́ни отъя́ от на́съ?
І відповіли всі мужі Іудині ізраїльтянам: тому, що цар ближній нам; і через що сердитися вам на це? Хіба ми що-небудь з’їли в царя, або одержали від нього подарунки? [Або від податків звільнив він нас?]
43
43
И отвѣща́ша му́жіє Ізра́илстіи къ муже́мъ Іу́динымъ и рѣ́ша: де́сять ру́къ мы́ у царя́, и въ даві́дѣ єсмы́ па́че тебе́, и пе́рвенецъ а́зъ, не́жели ты́: и почто́ си́це укоря́єши мя́? и не вмѣни́ся сло́во моє́ пре́жде мене́ Іу́дѣ возврати́ти царя́ мнѣ́? И отягча́ сло́во муже́й Іу́диныхъ па́че слове́съ муже́й Ізра́илевыхъ.
І відповіли ізраїльтяни мужам Іудиним і сказали: ми десять частин у царя, також і в Давида ми більше, ніж ви; [ми первісток, а не ви;] навіщо ж ви принизили нас? Чи не нам належало перше слово про те, щоб повернути нашого царя? Але слово мужів Іудиних було сильнішим, ніж слово ізраїльтян.
Глава 20
Глава 20
1
1
И та́мо бя́ше сы́нъ беззако́нный, и́мя же єму́ Саве́й, сы́нъ вохо́ровъ, му́жъ Ієміні́овъ, и воструби́ трубо́ю ро́жаною и рече́: нѣ́сть на́мъ ча́сти въ даві́дѣ, ниже́ наслѣ́дія на́мъ въ сы́нѣ Ієссе́євѣ: [возврати́теся,] му́жіє Ізра́илтестіи, въ селе́нія ва́ша.
Там випадково знаходилася одна негідна людина, на ім’я Савей, син Бихри, веніамитянин; він засурмив трубою і сказав: немає нам частини у Давида, і немає нам частки у сині Ієссеєвому; усі по наметах своїх, ізраїльтяни!
2
2
И отступи́ша вси́ му́жіє Ізра́илевы от даві́да вслѣ́дъ Саве́а сы́на вохо́рова: му́жіє же Іу́дины прилѣпи́шася къ царю́ своєму́ от Іорда́на да́же и до Ієрусали́ма.
І відокремилися всі ізраїльтяни від Давида і пішли за Савеєм, сином Бихри; юдеї ж залишилися на боці царя свого, від Йордану до Єрусалима.
3
3
И вни́де даві́дъ въ до́мъ сво́й во Ієрусали́мъ, и взя́ ца́рь де́сять же́нъ подло́жницъ свои́хъ, я́же оста́ви стрещи́ до́мъ, и даде́ и́хъ въ до́мъ стражбы́: и препита́ и́хъ, и [отто́лѣ] не вни́де къ ни́мъ: и бѣ́ша храни́ми до дне́ сме́рти своєя́, вдо́вски живу́щя.
І прийшов Давид у свій дім в Єрусалимі, і взяв цар десять дружин наложниць, яких він залишав стерегти дім, і помістив їх в особливий дім під нагляд, і утримував їх, але не ходив до них. І утримувалися вони там до дня смерти своєї, живучи як вдови.
4
4
И рече́ ца́рь ко Амесса́ю: созови́ ми му́жы Іу́дины въ три́ дни́, ты́ же здѣ́ ста́ни.
І сказав Давид Амессаю: склич до мене юдеїв протягом трьох днів і сам з’явися сюди.
5
5
И по́йде Амесса́й созва́ти муже́й Іу́диныхъ, и уме́дли от вре́мене, въ не́же повелѣ́ єму́ даві́дъ.
І пішов Амессай скликати юдеїв, але забарився більше призначеного йому часу.
6
6
И рече́ даві́дъ ко Аве́ссѣ: ны́нѣ зло́ сотвори́тъ на́мъ Саве́й сы́нъ вохо́рь па́че Авессало́ма: и ны́нѣ ты́ поими́ съ собо́ю о́троки господи́на своєго́, и пожени́ вслѣ́дъ єго́, да не ка́ко обря́щетъ себѣ́ гра́ды тве́рды и застѣни́тся от оче́съ на́шихъ.
Тоді Давид сказав Авессі: тепер наробить нам зла Савей, син Бихри, більше, ніж Авессалом; візьми ти слуг господаря твого і переслідуй його, щоб він не знайшов собі укріплених міст і не сховався від очей наших.
7
7
И изыдо́ша вслѣ́дъ єго́ Аве́сса и му́жіє Іоа́вли, и хереѳѳі́ и фелеѳѳі́ и вси́ си́льніи, и изыдо́ша изъ Ієрусали́ма гна́ти вслѣ́дъ Саве́а сы́на вохо́рова.
І вийшли за ним люди Іоавові, і хелефеї і фелефеї, і всі хоробрі пішли з Єрусалима переслідувати Савея, сина Бихри.
8
8
И ті́и [бя́ху] у ка́мене вели́каго, и́же въ гавао́нѣ, и Амесса́й вни́де предъ ни́ми: Іоа́въ же препоя́санъ ри́зами одѣя́нія своєго́, и верху́ того́ препоя́санъ мече́мъ припря́женымъ при чре́слѣхъ єго́ въ ножна́хъ єго́, и єгда́ отъи́де, и ме́чь изсу́нуся и паде́.
І коли вони були поблизу великого каменя, біля Гаваона, то зустрівся з ними Амессай. Іоав був одягнений у військовий одяг свій і оперезаний мечем, що висів при стегні в піхвах і який легко виходив з них і входив.
9
9
И рече́ Іоа́въ Амесса́ю: здра́въ ли єси́, бра́те? И взя́ Іоа́въ руко́ю десно́ю за браду́ Амесса́єву лобза́ти єго́:
І сказав Іоав Амессаю: чи здоровий ти, брате мій? І взяв Іоав правою рукою Амессая за бороду, щоб поцілувати його.
10
10
Амесса́й же не побреже́ся меча́, и́же въ руцѣ́ Іоа́вли: и уда́ри єго́ Іоа́въ мече́мъ въ чре́сла єго́, и излія́ся чре́во єго́ на зе́млю, и не повтори́ єму́, и у́мре [амесса́й]. Іоа́въ же и Аве́сса бра́тъ єго́ гна́ста вслѣ́дъ Саве́а сы́на вохо́ря.
Амессай же не остерігався меча, що був у руці Іоава, і той уразив його ним у живіт, так що випали нутрощі його на землю, і не повторив йому удару, і він помер. Іоав і Авесса, брат його, погналися за Савеєм, сином Бихри.
11
11
И му́жъ ста́ надъ ни́мъ от о́трокъ Іоа́влихъ и рече́: кто́ хо́щетъ [бы́ти] Іоа́вль, и кто́ даві́довъ, вслѣ́дъ Іоа́ва [да и́детъ].
Один зі слуг Іоавових стояв над Амессаєм і говорив: той, хто відданий Іоаву і хто за Давида, нехай іде за Іоавом!
12
12
Амесса́й же ме́ртвъ валя́шеся въ крови́ посредѣ́ пути́. И ви́дѣ му́жъ, я́ко остановля́хуся надъ ни́мъ вси́ лю́діє, и соврати́ Амесса́я съ пути́ на село́, и возложи́ на него́ ри́зу, поне́же ви́дяше вся́каго приходя́ща надъ ни́мъ стоя́вша:
Амессай же [мертвий] лежав у крові серед дороги; і той чоловік, побачивши, що весь народ зупиняється над ним, стягнув Амессая з дороги в поле і накинув на нього одяг, оскільки він бачив, що кожен, хто минав, зупинявся над ним.
13
13
и бы́сть єгда́ принесе́ от пути́, преидо́ша вси́ му́жіє Ізра́илевы вслѣ́дъ Іоа́ва, є́же гна́ти вслѣ́дъ Саве́а сы́на вохо́ря.
Але коли він був стягнутий з дороги, то весь народ ізраїльський пішов слідом за Іоавом переслідувати Савея, сина Бихри.
14
14
И се́й про́йде вся́ колѣ́на Ізра́илева во Аве́ль и во веѳма́ху: и вси́ въ ха́ррѣ, и вси́ гра́ды собра́шася, и идо́ша вслѣ́дъ єго́,
А він пройшов через усі коліна Ізраїльські до Авела-Беф-Мааха і через весь Берим; і [всі жителі міст] збиралися і йшли за ним.
15
15
и пріидо́ша и ополчи́шася на него́ о́крестъ во Аве́ли и во веѳма́хѣ: и насы́паша зе́млю ко гра́ду, и ста́ на предстѣ́ніи: и вси́ лю́діє и́же со Іоа́вомъ помышля́ху низложи́ти стѣ́ну [гра́дскую].
І прийшли й обложили його в Авелі-Беф-Мааху; і насипали вал перед містом і підступили до стіни, і всі люди, які були з Іоавом, намагалися зруйнувати стіну.
16
16
И возопи́ жена́ му́драя со стѣны́ и рече́: слы́шите, слы́шите, рцы́те ны́нѣ Іоа́ву, да прибли́жится до здѣ́, и возглаго́лю къ нему́.
Тоді одна розумна жінка закричала зі стіни міста: послухайте, послухайте, скажіть Іоаву, щоб він підійшов сюди, і я поговорю з ним.
17
17
И прибли́жися къ не́й [Іоа́въ], и рече́ жена́: ты́ ли єси́ Іоа́въ? О́нъ же рече́: а́зъ. И рече́ єму́: послу́шай слове́съ рабы́ твоєя́. И рече́ Іоа́въ: послу́шаю, а́зъ є́смь.
І підійшов до неї Іоав, і сказала жінка: чи ти Іоав? І сказав: я. Вона сказала: послухай слів раби твоєї. І сказав він: слухаю.
18
18
И рече́ глаго́лющи: сло́во глаго́лаша въ пе́рвыхъ, глаго́люще: вопроша́ємь вопроше́нъ бы́сть во Аве́ли и въ да́нѣ, а́ще оскудѣ́ша, я́же положи́ша вѣ́рніи Ізра́илевы: вопроша́юще да вопро́сятъ во Аве́ли, и та́ко рече́, а́ще оскудѣ́ша:
Вона сказала: колись говорили: «хто хоче запитати, запитай в Авелі»; і так вирішували справу. [Чи залишилися такі, які вирішили бути вірними ізраїльтянами? Нехай запитають в Авелі: чи залишилися?]
19
19
а́зъ є́смь ми́рная утвержде́ній Ізра́илевыхъ, ты́ же и́щеши умертви́ти гра́дъ и ма́терь градо́въ Ізра́илевыхъ: и почто́ потопля́єши достоя́ніє Госпо́дне?
Я з мирних, вірних міст Ізраїля; а ти хочеш знищити місто, і притому матір [міст] в Ізраїлі; для чого тобі руйнувати насліддя Господнє?
20
20
И отвѣща́ Іоа́въ и рече́: ми́лостивъ мнѣ́, ми́лостивъ мнѣ́, а́ще потоплю́ и а́ще разрушу́:
І відповів Іоав і сказав: нехай не буде цього від мене, щоб я знищив або зруйнував!
21
21
не та́ко сло́во, я́ко му́жъ съ горы́ Єфре́мли, Саве́й сы́нъ вохо́рь и́мя єму́, и воздви́же ру́ку свою́ на царя́ даві́да: дади́те ми́ того́ єди́наго, и отиду́ от гра́да. И рече́ жена́ ко Іоа́ву: се́, глава́ єго́ све́ржется къ тебѣ́ со стѣны́.
Це не так; але чоловік з гори Єфремової, на ім’я Савей, син Бихри, підняв руку свою на царя Давида; видайте мені його одного, і я відступлю від міста. І сказала жінка Іоаву: ось, голова його буде тобі кинута зі стіни.
22
22
И вни́де жена́ ко всѣ́мъ лю́демъ и глаго́ла ко всему́ гра́ду му́дростію своє́ю, отъя́ти главу́ Саве́а сы́на вохо́ря. И отсѣко́ша главу́ Саве́а сы́на вохо́ря, и сверго́ша ю́ ко Іоа́ву. И Іоа́въ воструби́ въ трубу́, и разыдо́шася му́жіє от гра́да вси́ въ селе́нія своя́. Іоа́въ же возврати́ся во Ієрусали́мъ ко царю́.
І пішла жінка до всього народу зі своїм розумним словом [і говорила до всього міста, щоб відтяти голову Савею, синові Бихри]; і відтяли голову Савею, синові Бихри, і кинули Іоаву. Тоді [Іоав] засурмив трубою, і розійшлися від міста всі [люди] по своїх наметах; Іоав же повернувся в Єрусалим до царя.
23
23
И [бѣ́] Іоа́въ надъ все́ю си́лою Ізра́илевою, и ване́а сы́нъ Іода́євъ надъ хереѳѳі́ и надъ фелеѳѳі́,
І був Іоав поставлений над усім військом ізраїльським, а Ванея, син Іодаїв, — над хелефеями і над фелефеями;
24
24
Адоніра́мъ же надъ да́нми, и Іосафа́тъ сы́нъ Ахілу́ѳовъ воспомина́яй,
Адорам — над збиранням податків; Іосафат, син Ахилуда, — діловодом;
25
25
и суса́ книго́чій, садо́къ же и Авіаѳа́ръ ієре́є,
Суса — писарем; Садок і Авиафар — священиками;
26
26
Іра́съ же Іарі́нь бы́сть жре́цъ даві́довъ.
також і Іра іаритянин був священиком у Давида.
Глава 21
Глава 21
1
1
И бы́сть гла́дъ на земли́ во дни́ даві́довы три́ лѣ́та, лѣ́то по лѣ́ту. И вопроси́ даві́дъ лица́ Госпо́дня и рече́ Госпо́дь: надъ Сау́ломъ и надъ до́момъ єго́ оби́да въ сме́рти крове́й єго́, поне́же умертви́ гаваоні́ты.
Був голод на землі у дні Давида три роки, рік за роком. І запитав Давид Господа. І сказав Господь: це заради Саула і кровожерливого дому його, за те, що він умертвив гаваонитян.
2
2
И призва́ ца́рь даві́дъ гаваоні́ты и рече́ къ ни́мъ: и гаваоні́тяне не су́ть сы́нове Ізра́илевы, но то́кмо от оста́тковъ Аморре́йскихъ, и сы́нове Ізра́илевы кля́шася и́мъ: Сау́лъ же взыска́ порази́ти я́, внегда́ поревнова́ти єму́ по сынѣ́хъ Ізра́илевыхъ и Іу́диныхъ.
Тоді цар покликав гаваонитян і говорив з ними. Гаваонитяни були не із синів Ізраїлевих, але із залишків аморреїв; ізраїльтяни ж дали їм клятву, але Саул хотів знищити їх через ревність свою за нащадків Ізраїля й Іуди.
3
3
И рече́ даві́дъ ко гаваоні́тяномъ: что́ сотворю́ ва́мъ? и чи́мъ умолю́, да благослови́те достоя́ніє Госпо́дне?
І сказав Давид гаваонитянам: що мені зробити для вас, і чим примирити вас, щоб ви благословили насліддя Господнє?
4
4
И рѣ́ша єму́ гаваоні́тяне: нѣ́сть на́мъ сребра́ или́ зла́та со Сау́ломъ и съ до́момъ єго́, и нѣ́сть на́мъ му́жа умертви́ти от всего́ Ізра́иля. И рече́: что́ вы́ глаго́лете, и сотворю́ ва́мъ?
І сказали йому гаваонитяни: не потрібно нам ні срібла, ні золота від Саула, або від дому його, і не потрібно нам, щоб умертвили когось в Ізраїлі. Він сказав: чого ж ви хочете? я зроблю для вас.
5
5
И рѣ́ша ко царю́: му́жа, и́же соверши́ надъ на́ми и погна́ ны, и́же умы́сли потреби́ти ны́, потреби́мъ єго́, да не бу́детъ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ Ізра́илевыхъ:
І сказали вони царю: того чоловіка, який губив нас і хотів знищити нас, щоб не було нас у жодному з наділів Ізраїлевих, —
6
6
дади́те на́мъ се́дмь муже́й от сыно́въ єго́, и повѣ́симъ и́хъ на со́лнцѣ Го́сподеви въ гавао́нѣ Сау́ли избра́нныхъ Госпо́днихъ. И рече́ ца́рь: а́зъ да́мъ.
з його нащадків видай нам сім чоловік, і ми повісимо їх [на сонці] перед Господом біля Гиви Саула, обраного Господом. І сказав цар: я видам.
7
7
И пощадѣ́ ца́рь мемфівосѳе́а, сы́на Іонаѳа́ня сы́на Сау́ля, кля́твы ра́ди Госпо́дни, я́же посредѣ́ и́хъ и посредѣ́ даві́да и посредѣ́ Іонаѳа́на сы́на Сау́ля.
Але пощадив цар Мемфивосфея, сина Іонафана, сина Саулового, заради клятви ім’ям Господнім, яка була між ними, між Давидом та Іонафаном, сином Сауловим.
8
8
И взя́ ца́рь два́ сы́на ресфы́ дще́ре Аі́а, подло́жницы Сау́ли, и́хже роди́ Сау́лу, єрмоні́а и мемфівосѳе́а, и пя́ть сыно́въ Мелхо́лы дще́ре Сау́ли и́хже роди́ єсдріи́лу сы́ну верзеллі́а моулаѳі́єва,
І взяв цар двох синів Рицпи, дочки Айя, яка народила Саулу Армона і Мемфивосфея, і п’ять синів Мелхоли, дочки Саулової, яких вона народила Адриелу, синові Верзеллія з Мехоли,
9
9
и даде́ и́хъ въ ру́ки гаваоні́томъ. И повѣ́сиша я́ на со́лнцѣ на горѣ́ предъ Го́сподемъ, и падо́ша та́мо сі́и се́дмь вку́пѣ: ті́и же умро́ша во дне́хъ жа́твы пе́рвыхъ, въ нача́лѣ жа́твы ячме́ня.
і віддав їх у руки гаваонитян, і вони повісили їх [на сонці] на горі перед Господом. І загинули всі сім разом; вони умертвлені в перші дні жнив, на початку жнив ячменю.
10
10
И взя́ ресфа́ дщи́ Аі́ина вре́тище, и потче́ є́ себѣ́ при ка́мени, въ нача́лѣ жа́твы ячме́ня до́ндеже снидо́ша на ни́хъ во́ды Бо́жія съ небесе́, и не даде́ пти́цамъ небе́снымъ дне́мъ почи́ти на ни́хъ, ниже́ звѣре́мъ земны́мъ но́щію.
Тоді Рицпа, дочка Айя, взяла ряднину і розстелила її для себе на тій горі і сиділа від початку жнив до того часу, поки не полилися на них води Божі з неба, і не допускала доторкатися до них птахам небесним вдень і звірам польовим уночі.
11
11
И повѣ́даша даві́ду вся́ єли́ка сотвори́ ресфа́ дще́рь Аі́а, подло́жница Сау́ля. И истлѣ́ша, и взя́ я́ да́нъ сы́нъ Іо́й, и́же от исча́дій исполи́новыхъ.
І донесли Давиду, що зробила Рицпа, дочка Айя, наложниця Саула. [І зотліли вони; і взяв їх Дан, син Іої, з нащадків велетнів.]
12
12
И и́де даві́дъ, и взя́ ко́сти Сау́ли и ко́сти Іонаѳа́на сы́на єго́ от муже́й сыно́въ Іаві́са Галаа́дскаго, и́же украдо́ша и́хъ от сто́гны веѳса́ни, зане́ повѣ́сиша и́хъ та́мо иноплеме́нницы въ де́нь, въ о́ньже порази́ша иноплеме́нницы Сау́ла въ гелву́и.
І пішов Давид і взяв кістки Саула і кістки Іонафана, сина його, у жителів Іависа галаадського, які таємно взяли їх із площі Беф-Сана, де вони були повішені филистимлянами, коли убили филистимляни Саула на Гелвуї.
13
13
И вознесе́ даві́дъ ко́сти Сау́ли отту́ду и ко́сти Іонаѳа́на сы́на єго́, и собра́ ко́сти повѣ́шеныхъ на со́лнцѣ:
І переніс він звідти кістки Саула і кістки Іонафана, сина його; і зібрали кістки повішених [на сонці].
14
14
и погребо́ша ко́сти Сау́ли и ко́сти Іонаѳа́на сы́на єго́, и ко́сти повѣ́шеныхъ на со́лнцѣ, въ земли́ Веніамі́новѣ, при краи́ во гро́бѣ кі́са отца́ єго́, и сотвори́ша вся́ єли́ка заповѣ́да ца́рь. И послу́ша Бо́гъ земли́ по си́хъ.
І поховали кістки Саула та Іонафана, сина його, [і кістки повішених на сонці] у землі Веніаміновій, у Цела, у гробі Киса, батька його. І зробили все, що повелів цар, і змилостивився Бог над країною після того.
15
15
И бы́сть па́ки бра́нь иноплеме́нникомъ со Ізра́илтяны. И сни́де даві́дъ и о́троцы єго́ съ ни́мъ, и би́шася со иноплеме́нники: и утруди́ся даві́дъ.
І почалася знову війна між филистимлянами й ізраїльтянами. І вийшов Давид і слуги його з ним, і воювали з филистимлянами; і Давид втомився.
16
16
И Ієсві́й, и́же бѣ́ от вну́къ Рафа́нихъ, [у него́же] бѣ́ вѣ́съ копія́ єго́ три́ста Сі́кль вѣ́са мѣ́дяна, и то́й бѣ́ препоя́санъ ору́жіємъ, и хотя́ше порази́ти даві́да.
Тоді Ієсвий, один з нащадків рефаїмів, у якого спис був вагою в триста сиклів міді і який був оперезаний новим мечем, хотів уразити Давида.
17
17
И помо́же єму́ Аве́сса сы́нъ сару́инъ, и изба́ви даві́да Аве́сса, и порази́ иноплеме́нника, и умертви́ єго́. Тогда́ кля́шася му́жіє даві́довы, глаго́люще: не изы́деши ктому́ съ на́ми на бра́нь, да не угаси́ши свѣти́лника Ізра́илева.
Але йому допоміг Авесса, син Саруїн, [і врятував Давида Авесса] і вразив филистимлянина й умертвив його. Тоді люди Давидові поклялися, говорячи: не вийдеш ти більше з нами на війну, щоб не погас світильник Ізраїля.
18
18
И бы́сть по си́хъ єще́ бра́нь въ ге́ѳѣ со иноплеме́нники: тогда́ порази́ совохе́й и́же от Асо́ѳы со́бранныя вну́ки гіга́нтовы.
Потім була знову війна з филистимлянами в Гобі; тоді Совохай хушатянин убив Сафута, одного з нащадків рефаїмів.
19
19
И бы́сть па́ки бра́нь въ ро́мѣ со иноплеме́нники: и порази́ Єлеана́нъ сы́нъ Аріоргі́ма Виѳлеє́млянинъ голіа́ѳа и́же от геѳѳе́а, и дре́во копія́ єго́ бы́сть а́ки наво́й тку́щихъ.
Була й інша битва у Гобі; тоді убив Елханан, син Ягаре-Оргима вифлеємського, Голіафа гефянина, у якого ратище списа було, як навій у ткачів.
20
20
И бы́сть па́ки бра́нь въ ге́ѳѣ: и бѣ́ му́жъ от Мадо́на, и пе́рсты ру́къ єго́ и пе́рсты но́гъ єго́ по шести́, число́мъ два́десять четы́ри: и то́й роди́ся от Рафы́,
Була ще битва біля Гефи; і був там один чоловік високий на зріст, який мав по шість пальців на руках і на ногах, усього двадцять чотири, також з нащадків рефаїмів,
21
21
и уничижи́ Ізра́иля: и уби́ єго́ Іонаѳа́нъ сы́нъ Сафа́я бра́та даві́дова.
і він паплюжив ізраїльтян; але його убив Іонафан, син Сафая, брата Давидового.
22
22
Четы́ри сі́и роди́шася вну́цы гіга́нтовы Рафѣ́ въ ге́ѳѣ, и падо́ша от руку́ даві́дову и от руку́ рабо́въ єго́.
Ці чотири були з роду рефаїмів у Гефі, і вони загинули від руки Давида і слуг його.
Глава 22
Глава 22
1
1
И глаго́ла даві́дъ ко Го́споду словеса́ пѣ́сни сея́ въ де́нь, въ о́ньже изба́ви и Госпо́дь изъ руки́ всѣ́хъ вра́гъ єго́ и изъ руки́ Сау́ловы,
І заспівав Давид пісню Господу в день, коли Господь визволив його від руки усіх ворогів його і від руки Саула, і сказав:
2
2
и рече́ пѣ́снь: Го́споди, ка́меню мо́й и утвержде́ніє моє́, и избавля́яй мя́ мнѣ́:
Господь — твердиня моя і кріпкість моя і спаситель мій.
3
3
Бо́гъ мо́й, храни́тель мо́й бу́детъ мнѣ́, упова́я бу́ду на него́: защи́тникъ мо́й и ро́гъ спасе́нія моєго́, засту́пникъ мо́й и прибѣ́жище моє́ спасе́нія моєго́, от непра́веднаго спасе́ши мя́.
Бог мій — скеля моя; на Нього я уповаю; щит мій, ріг спасіння мого, огородження моє і притулок мій; Спасителю мій, від лих Ти визволив мене!
4
4
Хва́льнаго призову́ Го́спода, и от вра́гъ мои́хъ спасу́ся:
Закличу Господа всехвального і від ворогів моїх спасуся.
5
5
я́ко одержа́ша мя́ болѣ́зни сме́ртныя и пото́цы беззако́нія смято́ша мя́,
Обняли мене хвилі смерти, і потоки беззаконня устрашили мене;
6
6
болѣ́зни сме́ртныя обыдо́ша мя́, предвари́ша мя́ жесто́кости сме́ртныя.
кайдани пекла облягли мене, і сіті смерти обплутали мене.
7
7
Внегда́ скорбѣ́ти ми́ призову́ Го́спода, и къ Бо́гу моєму́ воззову́, и услы́шитъ от хра́ма свята́го своєго́ гла́съ мо́й, и во́пль мо́й вни́детъ во у́шы єго́.
Але в тісноті моїй я прикликав Господа і до Бога мого воззвав, і Він почув із [святого] чертога Свого голос мій, і волання моє дійшло до слуху Його.
8
8
И смяте́ся и тре́петна бы́сть земля́, и основа́нія небесе́ смято́шася и подвиго́шася, я́ко прогнѣ́вася на ня́ Госпо́дь:
Затряслася, захиталася земля, здригнулися і стряслися основи небес, бо розгнівався [на них Господь].
9
9
взы́де ды́мъ гнѣ́вомъ єго́, и о́гнь изъ у́стъ єго́ поя́стъ: у́гліє возгорѣ́шася от него́,
Піднявся дим від гніву Його і з вуст Його вогонь, що поїдає; розпечені вуглини сипалися від Нього.
10
10
и преклони́ небеса́ и сни́де, и мра́къ подъ нога́ма єго́,
Нахилив Він небеса і зійшов; і морок під ногами Його;
11
11
и всѣ́де на херуві́мы и летѣ́, и яви́ся на крилу́ вѣ́треню,
і возсів на херувимах, і полетів, і понісся на крилах вітру;
12
12
и положи́ тму́ закро́въ сво́й: о́крестъ єго́ селе́ніє єго́, темноту́ во́дъ огусти́ во о́блацѣхъ возду́шныхъ:
і мороком покрив Себе, як сінню, згустивши води хмар небесних;
13
13
от сія́нія предъ ни́мъ разгорѣ́шася у́гліє о́гненніи.
від блискання перед Ним розпалювалися вуглини вогненні.
14
14
И возгремѣ́ съ небесе́ Госпо́дь, и вы́шній даде́ гла́съ сво́й,
Загримів з небес Господь, і Всевишній дав глас Свій;
15
15
и посла́ стрѣ́лы, и расточи́ и́хъ: и блесну́ мо́лнію, и устраши́ я́:
пустив стріли і розсіяв їх; [блиснув] блискавкою і знищив їх.
16
16
и яви́шася исто́чницы морсті́и, и откры́шася основа́нія вселе́нныя от запреще́нія Госпо́дня, от дохнове́нія Ду́ха гнѣ́ва єго́:
І відкрилися джерела моря, оголилися основи всесвіту від грізного гласу Господа, від подуву духу гніву Його.
17
17
посла́ съ высоты́ и прія́тъ мя́, извлече́ мя от во́дъ мно́гихъ:
Простер Він руку з висоти і взяв мене, і вивів мене з вод великих;
18
18
изба́ви мя́ от вра́гъ мои́хъ си́льныхъ и от ненави́дящихъ мя́, я́ко укрѣпи́шася па́че мене́:
визволив мене від ворога мого сильного, від ненависників моїх, які були сильніші за мене.
19
19
предвари́ша мя́ въ де́нь печа́ли моєя́. И бы́сть Госпо́дь утвержде́ніє моє́,
Вони повстали на мене в день біди моєї; але Господь був опорою для мене
20
20
и изведе́ мя на широту́, и изба́ви мя́, я́ко благоволи́ во мнѣ́.
і вивів мене на просторе місце, визволив мене, бо Він благоволить до мене.
21
21
И воздаде́ ми Госпо́дь по пра́вдѣ моє́й, и по чистотѣ́ руку́ моє́ю воздаде́ ми,
Воздав мені Господь за правдою моєю, за чистотою рук моїх нагородив мене.
22
22
я́ко сохрани́хъ пути́ Госпо́дни и не нече́ствовахъ от Бо́га моєго́,
Бо я зберігав путі Господа і не був нечестивим перед Богом моїм,
23
23
я́ко вся́ судьбы́ єго́ предо мно́ю, и оправда́нія єго́ не отступи́ша от мене́,
бо всі заповіді Його переді мною, і від уставів Його я не відступав,
24
24
и бу́ду непоро́ченъ єму́, и сохраню́ся от беззако́нія моєго́.
і був непорочним перед Ним, і остерігався, щоб не згрішити мені.
25
25
И возда́стъ ми́ Госпо́дь по пра́вдѣ моє́й и по чистотѣ́ руку́ моє́ю предъ очи́ма єго́.
І воздав мені Господь за правдою моєю, за чистотою моєю перед очима Його.
26
26
Съ преподо́бнымъ преподо́бенъ бу́деши, и съ му́жемъ непови́ннымъ непови́ненъ бу́деши:
З милостивим Ти чиниш милостиво, з мужем щирим — щиро,
27
27
и со избра́ннымъ избра́нъ бу́деши, и со стропти́вымъ разврати́шися:
з чистим — чисто, а з лукавим — за лукавством його.
28
28
лю́ди же смире́нныя спасе́ши, и о́чи го́рдыхъ смири́ши.
Людей пригноблених Ти спасаєш і поглядом Своїм принижуєш гордовитих.
29
29
Я́ко ты́ просвѣща́єши свѣти́лникъ мо́й, Го́споди, и Госпо́дь просвѣти́тъ ми́ тму́ мою́:
Ти, Господи, світильник мій; Господь просвічує темряву мою.
30
30
я́ко тобо́ю потеку́ препоя́санъ, и о Бо́зѣ моє́мъ прелѣ́зу стѣ́ну.
З Тобою я вражаю військо; з Богом моїм піднімаюся на стіну.
31
31
Крѣ́покъ, непоро́ченъ пу́ть єго́: глаго́лъ Госпо́день держа́венъ, разжже́нъ: защи́тникъ є́сть всѣ́мъ упова́ющымъ на него́.
Бог! — непорочна путь Його, чисте слово Господа, щит Він для всіх, які надіються на Нього.
32
32
Я́ко кто́ крѣ́покъ ра́звѣ Го́спода? и кто́ творе́цъ ра́звѣ Бо́га на́шего?
Бо хто Бог, крім Господа, і хто захист, крім Бога нашого?
33
33
Крѣ́покъ укрѣпля́яй мя́ си́лою, и положи́ непоро́ченъ пу́ть мо́й:
Бог підперезує мене силою, влаштовує мені вірну путь;
34
34
положи́вый но́зѣ мои́ я́ко єле́ни, и на высо́кихъ поставля́яй мя́:
робить ноги мої, як оленячі, і на висотах поставляє мене;
35
35
науча́яй ру́цѣ мои́ на бра́нь, и положи́вый лу́къ мѣ́дянъ мы́шца моя́.
навчає руки мої для битви і м’язи мої напружує, як мідний лук.
36
36
И да́лъ ми́ єси́ защище́ніє спасе́нія моєго́, и кро́тость твоя́ умно́жи мя́.
Ти даєш мені щит спасіння Твого, і милість Твоя звеличує мене.
37
37
Разшири́лъ єси́ стопы́ моя́ подо мно́ю, и не позы́бнустѣся го́лени мои́.
Ти розширюєш крок мій піді мною, і не хитаються ноги мої.
38
38
Пожену́ враги́ моя́ и потреблю́ я́, и не возвращу́ся до́ндеже сконча́ю и́хъ:
Я ганяюся за ворогами моїми і знищую їх, і не повертаюся, доки не знищу їх;
39
39
и сокрушу́ и́хъ, и не воста́нутъ, и паду́тъ подъ нога́ма мои́ма.
і знищую їх і вражаю їх, і не встають і падають під ноги мої.
40
40
И укрѣпи́ши мя́ си́лою на бра́нь, подклони́ши востаю́щыя на мя́ подъ мя́.
Ти підперезуєш мене силою для війни і знищуєш переді мною тих, хто повстає проти мене;
41
41
И враги́ моя́ да́лъ ми́ єси́ хребе́тъ, ненави́дящыя мя́, и умертви́лъ єси́ и́хъ:
Ти повертаєш до мене тил ворогів моїх, і я знищую ненависників моїх.
42
42
возопію́тъ, и нѣ́сть помо́щника, ко Го́споду, и не услы́ша и́хъ:
Вони волають, але немає того, хто рятує, — до Господа, але Він не слухає їх.
43
43
и истни́хъ я́ я́ко пра́хъ земны́й, я́ко бре́ніє путі́й истончи́хъ я́.
Я розвіюю їх, як порох земний, як грязь вуличну мну їх і топчу їх.
44
44
И изба́виши мя́ от прерѣка́нія люді́й мои́хъ, сохрани́ши мя́ въ главу́ язы́ковъ. И лю́діє, и́хже не вѣ́дяхъ, рабо́таша ми́.
Ти визволив мене від заколоту народу мого; Ти зберіг мене, щоб бути мені главою над іноплемінниками; народ, якого я не знав, служить мені.
45
45
Сы́нове чужді́и солга́ша ми́, въ слу́хъ у́ха услы́ша мя́:
Іноплемінники підлещуються переді мною; за чуткою про мене підкорюються мені.
46
46
сы́нове чужді́и отве́ржени бу́дутъ, и вострепе́щутъ во градѣ́хъ свои́хъ.
Іноплемінники бліднуть і тремтять в укріпленнях своїх.
47
47
Жи́въ Госпо́дь, и благослове́нъ храни́тель мо́й, и вознесе́тся Бо́гъ мо́й, храни́тель спасе́нія моєго́.
Живий Господь і благословенний захисник мій! Нехай буде звеличений Бог, пристановище спасіння мого,
48
48
Крѣ́пкій Госпо́дь дая́й отмще́нія мнѣ́ и наказу́яй лю́ди подъ мя́,
Бог, Який мститься за мене і підкорює мені народи
49
49
и изводя́й мя́ от вра́гъ мои́хъ, и от востаю́щихъ на мя́ вознесе́ши мя́, от му́жа непра́ведна изба́виши мя́.
і визволяє мене від ворогів моїх! Над тими, що повстають проти мене, Ти підняв мене; від людини жорстокої Ти визволив мене.
50
50
Сего́ ра́ди исповѣ́мся тебѣ́, Го́споди, во язы́цѣхъ, и и́мени твоєму́ воспою́:
За те я буду славити Тебе, Господи, між іноплемінниками і буду співати імені Твоєму,
51
51
велича́яй спасе́нія царя́ своєго́, и творя́й ми́лость хрісту́ своєму́ даві́ду и сѣ́мени єго́ до вѣ́ка.
що велично спасаєш царя Свого і, твориш милість помазаникові Своєму Давиду і потомству його повіки!
Глава 23
Глава 23
1
1
И сія́ словеса́ даві́дова послѣ́дняя. Вѣ́ренъ даві́дъ сы́нъ Ієссе́овъ, и вѣ́ренъ му́жъ, єго́же возста́ви Госпо́дь въ хріста́ Бо́га Іа́ковля, и благолѣ́пны псалмы́ Ізра́илевы.
Ось останні слова Давида, висловлювання Давида, сина Ієссеєвого, висловлювання мужа, поставленого високо, помазаника Бога Якова і солодкого співака Ізраїлевого:
2
2
И Ду́хъ Госпо́день глаго́ла во мнѣ́, и сло́во єго́ на язы́цѣ моє́мъ.
Дух Господній говорить у мені, і слово Його на язиці моєму.
3
3
Глаго́летъ Бо́гъ Ізра́илевъ: мнѣ́ глаго́ла храни́тель Ізра́илевъ при́тчу: рѣ́хъ въ человѣ́цѣхъ: ка́ко удержите́ стра́хъ Бо́жій?
Сказав Бог Ізраїлів, говорила про мене скеля Ізраїлева: той, хто володарює над людьми, буде праведний, володарюючи в страху Божому.
4
4
И во свѣ́тѣ Бо́жіи у́треннѣмъ, и возсія́ со́лнце зау́тра, не пре́йде от сія́нія, и я́ко от дождя́ зла́чна от земли́.
І як на світанку ранковому, при сході сонця на безхмарному небі, від сяйва після дощу виростає трава з землі,
5
5
Не та́ко бо до́мъ мо́й съ крѣ́пкимъ: завѣ́тъ бо вѣ́ченъ положи́ ми, гото́въ во вся́комъ вре́мени сохране́нъ: я́ко все́ спасе́ніє моє́ и все́ хотѣ́ніє во Го́сподѣ, я́ко не и́мать прозя́бнути беззако́нный.
чи не так дім мій у Бога? Бо завіт вічний уклав Він зі мною, міцний і непорушний. Чи не так виходить від Нього все спасіння моє і все бажання моє?
6
6
Я́коже те́рніє изве́ржено вси́ сі́и, я́ко не во́змутся руко́ю,
А нечестиві будуть, як викинуте терня, яке не беруть рукою;
7
7
и му́жъ не потруди́тся въ ни́хъ: и мно́жество желѣ́за, и дре́во копі́йноє, и огне́мъ сожже́тъ, и попаля́тся въ срамоту́ свою́.
але хто торкається його, озброюється залізом або деревом списа, і вогнем спалює його на місці.
8
8
Сія́ имена́ си́льныхъ даві́довыхъ: Ієвосѳе́й Ханане́анинъ кня́зь тре́тіяго є́сть: Адіно́нъ Асоне́й, се́й обнажи́ ме́чь сво́й на о́смь со́тъ во́иновъ [и побѣди́] єди́ною.
Ось імена хоробрих у Давида: Ісбосеф ахаманитянин, головний із трьох; він підняв спис свій на вісімсот чоловік і вразив їх в один раз.
9
9
И по не́мъ Єлеаза́ръ, сы́нъ отца́ бра́та єго́, въ тріє́хъ си́льныхъ бра́тіяхъ, се́й бѣ́ со даві́домъ [во сирра́нѣ] внегда́ поноси́ти єму́ во иноплеме́нницѣхъ: и иноплеме́нницы собра́шася та́мо на бра́нь,
За ним Єлеазар, син Додо, сина Ахохи, із трьох хоробрих, які були з Давидом, коли вони осудженням викликали филистимлян, які зібралися на війну;
10
10
и изыдо́ша му́жіє Ізра́илевы проти́ву лица́ и́хъ, и то́й воста́ и убива́ше иноплеме́нники, до́ндеже утруди́ся рука́ єго́ и прильпе́ рука́ єго́ къ мечу́: и сотвори́ Госпо́дь спасе́ніє вели́ко въ то́й де́нь: и лю́діє обрати́шася вслѣ́дъ єго́ то́кмо совлача́ти.
ізраїльтяни вийшли проти них, і він став і вражав филистимлян до того, що рука його стомилася і прилипла до меча. І дарував Господь у той день велику перемогу, і народ пішов за ним тільки для того, щоб оббирати вбитих.
11
11
И по не́мъ самаі́а сы́нъ а́сы, Арухе́йскій: и собра́шася иноплеме́нницы во Ѳирі́ю: и бѣ́ та́мо ча́сть села́ испо́лнь ля́щи: и лю́діє бѣжа́ша от лица́ иноплеме́ннича:
За ним Шамма, син Аги, гараритянин. Коли филистимляни зібралися у Фириї, де було поле, засіяне сочевицею, і народ побіг від филистимлян,
12
12
и ста́ а́ки сто́лпъ посредѣ́ ча́сти, и исхи́ти ю́, и порази́ иноплеме́нники: и сотвори́ Госпо́дь спасе́ніє вели́ко.
то він став серед поля і зберіг його і вразив филистимлян. І дарував тоді Господь велику перемогу.
13
13
И снидо́ша три́ кня́зи от три́десятихъ, и пріидо́ша въ касо́нъ къ даві́ду въ верте́пъ Одолла́мъ: и чи́нове иноплеме́нникъ ополчи́шася во юдо́ли Рафаі́нстѣй.
Троє цих головних із тридцяти вождів пішли і ввійшли під час жнив до Давида в печеру Одоллам, коли юрби филистимлян стояли в долині рефаїмів.
14
14
И даві́дъ тогда́ бѣ́ во обдержа́ніи, и ста́нъ иноплеме́нническъ бѣ́ тогда́ въ Виѳлеє́мѣ.
Давид був тоді в укріпленому місці, а загін филистимлян — у Вифлеємі.
15
15
И возжада́ даві́дъ и рече́: кто́ напои́тъ мя́ водо́ю изъ ро́ва, и́же въ Виѳлеє́мѣ при вратѣ́хъ? ста́нъ же бѣ́ тогда́ иноплеме́нничь въ Виѳлеє́мѣ.
І захотів Давид пити, і сказав: хто напоїть мене водою з колодязя Вифлеємського, що біля воріт?
16
16
И расторго́ша тріє́ си́льніи ополче́ніє иноплеме́нничо, и почерпо́ша воды́ изъ ро́ва Виѳлеє́мскаго, и́же при вратѣ́хъ: и взя́ша, и пріидо́ша ко даві́ду, и не восхотѣ́ пи́ти єя́: и возлія́ ю́ Го́споду
Тоді троє цих хоробрих пробилися крізь стан филистимський і почерпнули води з колодязя Вифлеємського, що біля воріт, і взяли і принесли Давиду. Але він не захотів пити її і вилив її у славу Господа,
17
17
и рече́: ми́лостивъ мнѣ́, Го́споди, є́же сотвори́ти сіє́, кро́вь ли муже́й поше́дшихъ въ душа́хъ свои́хъ пи́ти и́мамъ? И не восхотѣ́ пи́ти єя́. Сія́ сотвори́ша тріє́ си́льніи.
і сказав: збережи мене Господи, щоб я зробив це! чи не кров це людей, які ходили з небезпекою для власного життя? І не захотів пити її. Ось що зробили ці троє хоробрих!
18
18
И Аве́сса бра́тъ Іоа́вль сы́нъ сару́инъ, се́й бѣ́ кня́зь въ тріє́хъ, и се́й воздви́же копіє́ своє́ на три́ста я́звеныхъ, и тому́ и́мя є́сть въ тріє́хъ.
І Авесса, брат Іоава, син Саруїн, був головним із трьох; він убив списом своїм триста чоловік і був у славі у тих трьох.
19
19
От тріє́хъ о́ныхъ сла́вный, и бы́сть и́мъ кня́зь, и да́же до тріє́хъ не пріи́де.
Із трьох він був найзнатнішим і був начальником, але з тими трьома не рівнявся.
20
20
И ване́а сы́нъ Іода́євъ, му́жъ се́й премно́гъ въ дѣ́лѣхъ, от кавасаи́ла, и се́й уби́ два́ сы́на Аріи́ла Моа́вскаго: и то́й сни́де, и уби́ льва́ посредѣ́ ро́ва въ де́нь снѣ́женъ:
Ванея, син Іодая, чоловіка хороброго, великий за ділами, з Кавцеїла; він уразив двох синів Ариїла моавитського; він же спустився й убив лева у рові в сніжний час;
21
21
и то́й порази́ му́жа Єги́птянина, му́жа кра́сна, въ руцѣ́ же Єги́птянина копіє́ я́ко дре́во лѣ́ствицы кора́бленыя: и сни́де къ нему́ со па́лицею, и исто́рже копіє́ изъ руку́ Єги́птянина, и уби́ єго́ копіє́мъ єго́:
він же убив одного єгиптянина, людину поважну; у руці єгиптянина був спис, а він пішов до нього з палкою і відняв спис з руки єгиптянина, й убив його власним його списом:
22
22
сія́ сотвори́ ване́а сы́нъ Іода́євъ, и тому́ и́мя въ тріє́хъ си́льныхъ,
ось що зробив Ванея, син Іодаїв, і він був у славі у трьох хоробрих;
23
23
от тріє́хъ сла́вный, и ко тріє́мъ не пріи́де: и поста́ви єго́ даві́дъ надъ таи́нники свои́ми.
він був знатнішим тридцяти, але з тими трьома не рівнявся. І поставив його Давид найближчим виконавцем своїх наказів.
24
24
И сія́ имена́ си́льныхъ даві́да царя́: Асаи́лъ бра́тъ Іоа́вль, се́й въ три́десятихъ: Єлеана́нъ сы́нъ отца́ бра́та єго́ от Виѳлеє́ма:
[Ось імена сильних царя Давида:] Асаїл, брат Іова, — у числі тридцяти; Елханан, син Додо, з Вифлеєма,
25
25
семо́ѳъ Ародіи́нъ:
Шамма хародитянин, Елика хародитянин,
26
26
хелли́съ келоѳі́йскій: Іра́ сы́нъ єккі́са Ѳекоі́тскаго:
Херец палтитянин, Іра, син Ікеша, фекоїтянин,
27
27
Авієзе́ръ Анаѳоѳі́тскій: Савухе́й и́же от Асоѳі́ты:
Евиезер анафофянин, Мебуннай хушатянин,
28
28
Єлло́нъ алоні́тскій: моє́й нетофаѳі́тянинъ:
Цалмон ахохитянин, Магарай нетофафянин,
29
29
єли́ сы́нъ Ваа́нь, и́же от нетофаѳі́тъ: єѳѳі́ сы́нъ Ріва́нь от гавао́на сыно́въ Веніамі́нихъ:
Хелев, син Баани, нетофафянин, Іттай, син Рибая, з Гиви синів Веніамінових,
30
30
ване́асъ фараѳоні́тскій: урі́й от Наалге́а:
Ванея пирафонянин, Іддай з Нахле-Гааша,
31
31
Аріи́лъ сы́нъ Аравоѳі́тянина: зао́ръ Варсамі́тскій:
Ави-Албон арбатитянин, Азмавет бархюмитянин,
32
32
Єлеа́са сы́нъ Салавоні́тскій: Васе́й гони́тскій:
Елияхба шаалбонянин; із синів Яшена — Іонафан,
33
33
Іонаѳа́нъ сы́нъ сама́на Арорі́тскаго: Ахіа́нъ сы́нъ Арати́ Араѳу́рскаго:
Шама гараритянин, Ахиам, син Шарара, араритянин,
34
34
Єліфала́ѳъ сы́нъ маахіа́вль: Єліа́въ сы́нъ Ахітофе́ла гелоні́тскаго:
Елифелет, син Ахасбая, сина Магахати, Елиам, син Ахитофела, гилонянин,
35
35
Асараі́ карми́лскій: уре́мъ сы́нъ Асви́:
Хецрай кармилитянин, Паарай арбитянин,
36
36
и га́ла сы́нъ наѳа́новъ: и Ваа́нъ сы́нъ агарі́нъ:
Ігал, син Нафана, з Цоби, Бані гадитянин,
37
37
є́лли Аммані́тскій: гелоре́й вироѳі́йскій, нося́й ору́жіє Іоа́ва сы́на сару́ина:
Целек аммонитянин, Нахарай беротянин, зброєносець Іоава, сина Саруї,
38
38
Іра́съ єѳѳі́рскій: гаре́въ ієрѳе́йскій: и урі́а геѳе́йскій.
Іра ітритянин, Гареб ітритянин,
39
39
Всѣ́хъ три́десять и се́дмь.
Урія хеттеянин. Усіх тридцять сім.
Глава 24
Глава 24
1
1
И приложи́ Госпо́дь гнѣ́ву разгорѣ́тися во Ізра́или, и подви́же въ ни́хъ даві́да, глаго́ля: иди́ и изочти́ Ізра́иля и Іу́ду.
Гнів Господній знову запалав на ізраїльтян, і побудив він проти них Давида сказати: піди, порахуй Ізраїля й Іуду.
2
2
И рече́ ца́рь ко Іоа́ву кня́зю си́лы и́же съ ни́мъ: пройди́ ны́нѣ вся́ колѣ́на Ізра́илева и Іу́дина, от Да́на да́же и до вирсаві́и, и сочти́ лю́ди, и да увѣ́мъ число́ лю́демъ.
І сказав цар Іоаву воєначальникові, який був при ньому: пройди по всіх колінах Ізраїлевих [і Іудиних] від Дана до Вирсавії, і порахуй народ, щоб знати мені кількість народу.
3
3
И рече́ Іоа́въ ко царю́: да приложи́тъ Госпо́дь Бо́гъ тво́й къ лю́демъ твои́мъ, я́коже бы́ти и́мъ стори́цею, и о́чи господи́на моєго́ царя́ да уви́дятъ: и господи́нъ мо́й ца́рь почто́ помышля́єтъ о словеси́ се́мъ?
І сказав Іоав царю: Господь Бог твій нехай примножить стільки народу, скільки є, і ще у сто разів стільки, а очі господаря мого царя нехай побачать це; але для чого господар мій цар бажає цієї справи?
4
4
И превозмо́же сло́во царе́во ко Іоа́ву и ко князе́мъ си́лы. И изы́де Іоа́въ и кня́зи крѣ́пости предъ царе́мъ сочести́ лю́ди Ізра́илевы.
Але слово царя до Іоава і воєначальників перемогло; і пішов Іоав з воєначальниками від царя рахувати народ ізраїльський.
5
5
И преидо́ша Іорда́нъ, и ополчи́шася во Арои́рѣ одесну́ю гра́да и́же посредѣ́ де́бри га́дъ и Єлієзе́ръ.
І перейшли вони Йордан і зупинилися в Ароері, на правому боці міста, що серед долини Гадової, до Іазера;
6
6
И пріидо́ша въ Галаа́дъ и въ зе́млю Ѳавасо́нъ и істо́нъ и въ Да́су, и внидо́ша въ даніда́нъ и обыдо́ша Сідо́нъ,
і прийшли в Галаад і в землю Тахтим-Ходши; і прийшли в Дан-Яан і обійшли Сидон;
7
7
и пріидо́ша во мапса́ръ ти́рскій и во вся́ гра́ды Єве́ины и въ Ханане́ины, и идо́ша на ю́гъ Іу́ды въ вирсаві́ю,
і прийшли до укріплення Тира і в усі міста хивеян і хананеян і вийшли на південь Юдеї у Вирсавію;
8
8
и обыдо́ша всю́ зе́млю, и пріидо́ша во Ієрусали́мъ, сконча́вше де́вять ме́сяцъ и два́десять дні́й.
і обійшли всю землю і прийшли через дев’ять місяців і двадцять днів у Єрусалим.
9
9
И даде́ Іоа́въ число́ сочте́ныхъ люді́й царю́: и бѣ́ Ізра́иля число́мъ о́смь со́тъ ты́сящъ си́льныхъ держа́щихъ ору́жіє, и муже́й Іу́диныхъ пя́ть со́тъ ты́сящъ муже́й борце́въ.
І подав Іоав список народного перепису царю; і виявилося, що ізраїльтян було вісімсот тисяч чоловіків сильних, здатних до війни, а юдеян п’ятсот тисяч.
10
10
И убоя́ся се́рдце даві́дово по счисле́ніи люді́й, и рече́ даві́дъ ко Го́споду: согрѣши́хъ зѣло́, я́ко сотвори́хъ глаго́лъ се́й: и ны́нѣ, Го́споди, отими́ беззако́ніє раба́ твоєго́, я́ко обуя́хъ зѣло́.
І здригнулося серце Давидове після того, як він порахував народ. І сказав Давид Господу: тяжко згрішив я, вчинивши так; і нині молю Тебе, Господи, прости гріх раба Твого, бо вкрай нерозумно зробив я.
11
11
И воста́ даві́дъ зау́тра: и сло́во Госпо́дне бы́сть ко га́ду проро́ку прозорли́вцу, глаго́ля:
Коли Давид устав на другий день ранком, то було слово Господа до Гада пророка, прозорливця Давида:
12
12
иди́ и рцы́ даві́ду, глаго́ля: та́ко глаго́летъ Госпо́дь: тро́є а́зъ наведу́ на тя́, и избери́ себѣ́ єди́но от си́хъ, и сотворю́ ти.
піди і скажи Давиду: так говорить Господь: три покарання пропоную Я тобі; вибери собі одне з них, яке звершилося б над тобою.
13
13
И вни́де га́дъ къ даві́ду, и повѣ́да, и рече́ єму́: избери́ себѣ́ бы́ти: или́ пріи́дутъ тебѣ́ три́ лѣ́та гла́да на зе́млю твою́: или́ три́ ме́сяцы бѣ́гати и́маши предъ враги́ твои́ми, и бу́дутъ гоня́ще тя́: или́ три́ дни́ бы́ти сме́рти въ земли́ твоє́й: ны́нѣ у́бо разумѣ́й и ви́ждь, что́ отвѣща́ю посла́вшему мя́.
І прийшов Гад до Давида, і сповістив йому, і сказав йому: обирай собі, чи бути голоду в країні твоїй сім років, чи щоб ти три місяці бігав від ворогів твоїх, і вони переслідували тебе, чи щоб упродовж трьох днів була моровиця в країні твоїй? тепер розсуди і виріши, що мені відповісти Тому, Хто послав мене.
14
14
И рече́ даві́дъ ко га́ду: тѣ́сна ми́ су́ть отвсю́ду зѣло́ три́ сія́: да впаду́ у́бо въ ру́цѣ Госпо́дни, я́ко мно́ги су́ть щедро́ты єго́ зѣло́: въ ру́цѣ же человѣ́чи да не впаду́. И избра́ себѣ́ даві́дъ сме́рть и дни́ жа́твенныя пшени́цы.
І сказав Давид Гадові: тяжко мені дуже; але нехай упаду я в руки Господа, бо велике милосердя Його; тільки б у руки людські не впасти мені. [І обрав собі Давид моровицю під час жнив пшениці.]
15
15
И даде́ Госпо́дь сме́рть во Ізра́или от у́тра до часа́ обѣ́дняго, и нача́ся я́зва бы́ти въ лю́дехъ, и умро́ша от люді́й Госпо́днихъ от Да́на и до вирсаві́и се́дмьдесятъ ты́сящъ муже́й.
І послав Господь моровицю на ізраїльтян від ранку до призначеного часу; [і почалася моровиця в народі] і померло з народу, від Дана до Вирсавії, сімдесят тисяч чоловік.
16
16
И простре́ а́нгелъ Бо́жій ру́ку свою́ на Ієрусали́мъ погуби́ти єго́, и раска́яся Госпо́дь о злѣ́, и рече́ а́нгелу погубля́ющему лю́ди: дово́лно ны́нѣ, отими́ ру́ку твою́. И а́нгелъ Госпо́день бѣ́ стоя́ предъ гумно́мъ о́рны Ієвусе́анина.
І простяг ангел [Божий] руку свою на Єрусалим, щоб спустошити його; але Господь пожалів про біду і сказав ангелові, який уражав народ: досить, тепер опусти руку твою. Ангел же Господній був тоді біля току Орни ієвусеянина.
17
17
И рече́ даві́дъ ко Го́споду, єгда́ ви́дѣ а́нгела бію́ща лю́ди, и рече́: се́, а́зъ є́смь согрѣши́вый, а́зъ є́смь па́стырь зло́ сотвори́вый, а сі́и о́вцы что́ сотвори́ша? да бу́детъ ны́нѣ рука́ твоя́ на мнѣ́ и на дому́ отца́ моєго́.
І сказав Давид Господу, коли побачив ангела, який уражав народ, говорячи: ось, я згрішив, я [пастир] вчинив беззаконно; а ці вівці, що зробили вони? нехай же рука Твоя обернеться на мене і на дім батька мого.
18
18
И пріи́де га́дъ къ даві́ду въ де́нь то́й и рече́ єму́: взы́ди, и поста́ви Го́сподеви олта́рь на гумнѣ́ о́рны Ієвусе́анина.
І прийшов у той день Гад до Давида і сказав: іди, постав жертовник Господу на току Орни ієвусеянина.
19
19
И взы́де даві́дъ по глаго́лу га́да проро́ка, и́мже о́бразомъ заповѣ́да єму́ Госпо́дь.
І пішов Давид за словом Гада [пророка], як повелів Господь.
20
20
И преклони́ся о́рна, и ви́дѣ царя́ и о́троки єго́ восходя́щыя вы́ше єго́, и изы́де о́рна, и поклони́ся царю́ на лицы́ своє́мъ на земли́,
І глянув Орна і побачив царя і слуг його, які йшли до нього, і вийшов Орна й уклонився цареві лицем своїм до землі.
21
21
и рече́ о́рна: что́ я́ко пріи́де господи́нъ мо́й ца́рь къ рабу́ своєму́? И рече́ даві́дъ: купи́ти у тебе́ гумно́ [пріидо́хъ], на созда́ніє олтаря́ Госпо́дня, и преста́нетъ я́зва от люді́й.
І сказав Орна: навіщо прийшов господар мій цар до раба свого? І сказав Давид: купити в тебе тік для спорудження жертовника Господу, щоб припинилось ураження народу.
22
22
И рече́ о́рна къ даві́ду: да пріи́метъ и вознесе́тъ господи́нъ мо́й ца́рь Го́споду [Бо́гу] є́же бла́го предъ очи́ма єго́: се́, воло́ве во всесожже́ніє, и коле́са и сосу́ди воло́въ на дрова́.
І сказав Орна Давиду: нехай візьме і принесе в жертву, господар мій, цар, що йому вгодно. Ось воли для всепалення і вози й упряж волова на дрова.
23
23
Вся́ даде́ о́рна царю́. И рече́ о́рна къ царю́: Госпо́дь Бо́гъ тво́й да благослови́тъ тя́.
Все це, царю, Орна віддає цареві. Ще сказав Орна царю: Господь Бог твій нехай буде милостивим до тебе!
24
24
И рече́ ца́рь ко о́рнѣ: ни́, но то́кмо купу́я куплю́ от тебе́ цѣно́ю, и не вознесу́ Го́споду Бо́гу моєму́ всесожже́нія ту́не. И купи́ даві́дъ гумно́ и волы́ на пяти́десяти сі́клехъ сребра́.
Але цар сказав Орні: ні, я заплачу́ тобі, що коштує, і не принесу Господу Богу моєму жертви, взятої задарма. І купив Давид тік і волів за п’ятдесят сиклів срібла.
25
25
И созда́ та́мо даві́дъ олта́рь Го́сподеви: и вознесе́ всесожже́нія и ми́рная. И приложи́ Соломо́нъ ко олтарю́ послѣди́, зане́ ма́лъ бѣ́ пре́жде. И послу́ша Госпо́дь земли́, и отъя́тъ я́зву от Ізра́иля.
І спорудив там Давид жертовник Господу і приніс всепалення і мирні жертви. [Потім Соломон розширив жертовник, бо він був малий.] І змилостивився Господь над країною, і припинилось ураження ізраїльтян.

Старий Заповіт

• Быт.

• Суд. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • Юдиф.

• Пс. • Притч.

• Іс. • Єз.

Новий Заповіт

• Мѳ. • Мк. • Лк. • Ін.

• Дѣян.

• Іак. • 1 Пет. • 2 Пет.