(Зач. 1) Въ нача́лѣ бѣ́ Сло́во, и Сло́во бѣ́ къ Бо́гу [у Бо́га], и Бо́гъ бѣ́ Сло́во.

Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог.

Се́й бѣ́ искони́ къ Бо́гу [у Бо́га]:

Воно було споконвіку в Бога.

вся́ Тѣ́мъ бы́ша, и безъ Него́ ничто́же бы́сть, є́же бы́сть.

Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталося, що сталося.

Въ То́мъ живо́тъ бѣ́, и живо́тъ бѣ́ свѣ́тъ человѣ́комъ:

У Ньому було життя, і життя було світлом людям.

и свѣ́тъ во тмѣ́ свѣ́тится, и тма́ єго́ не объя́тъ.

І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його.

Бы́сть человѣ́къ по́сланъ от Бо́га, и́мя єму́ Іоа́ннъ:

Був чоловік, посланий від Бога; ім’я йому Іоан.

се́й пріи́де во свидѣ́телство, да свидѣ́телствуєтъ о Свѣ́тѣ, да вси́ вѣ́ру и́мутъ єму́.

Він прийшов для свідчення, щоб свідчити про Світло, щоб усі увірували через нього.

Не бѣ́ то́й свѣ́тъ, но да свидѣ́телствуєтъ о Свѣ́тѣ:

Він не був світлом, але був посланий, щоб свідчити про Світло.

бѣ́ Свѣ́тъ и́стинный, И́же просвѣща́єтъ вся́каго человѣ́ка гряду́щаго въ мі́ръ:

Було Світло істинне, що освітлює кожну людину, яка приходить у світ.

въ мі́рѣ бѣ́, и мі́ръ Тѣ́мъ бы́сть, и мі́ръ Єго́ не позна́:

У світі був, і світ через Нього постав, і світ Його не пізнав.

во своя́ пріи́де, и свои́ Єго́ не прія́ша.

До своїх прийшов, і свої Його не прийняли.

Єли́цы же прія́ша Єго́, даде́ и́мъ о́бласть ча́домъ Бо́жіимъ бы́ти, вѣ́рующымъ во и́мя Єго́,

А тим, які прийняли Його, що вірують в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути,

и́же не от кро́вѣ, ни от по́хоти плотскі́я, ни от по́хоти му́жескія, но от Бо́га роди́шася.

які не від крови, не від похоті плотської, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися.

И Сло́во пло́ть бы́сть и всели́ся въ ны́, и ви́дѣхомъ сла́ву Єго́, сла́ву я́ко Єдиноро́днаго от Отца́, испо́лнь благода́ти и и́стины.

І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця.

Іоа́ннъ свидѣ́телствуєтъ о Не́мъ и воззва́ глаго́ла: Се́й бѣ́, Єго́же рѣ́хъ, И́же по мнѣ́ Гряды́й, предо мно́ю бы́сть, я́ко пе́рвѣє мене́ бѣ́.

Іоан свідчить про Нього і голосно каже: це Той, про Кого я говорив; Той, Хто йде за мною, став попереду мене, бо раніше від мене був.

И от исполне́нія Єго́ мы́ вси́ прія́хомъ и благода́ть возъ благода́ть:

І від повноти Його ми всі прийняли і благодать на благодать,

я́ко зако́нъ Моисе́омъ да́нъ бы́сть, благода́ть [же] и и́стина Іису́съ Христо́мъ бы́сть.

бо закон був даний через Мойсея; а благодать і істина через Ісуса Христа сталися.

(Зач. 2) Бо́га никто́же ви́дѣ нигдѣ́же: Єдиноро́дный Сы́нъ, сы́й въ ло́нѣ О́тчи, То́й исповѣ́да.

Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив.

И сіє́ є́сть свидѣ́телство Іоа́нново, єгда́ посла́ша Жи́дове от Ієрусали́ма ієре́євъ и леві́товъ, да вопро́сятъ єго́: ты́ кто́ єси́?

І ось свідчення Іоана, коли юдеї послали з Єрусалима священиків і левитів спитати його: хто ти є?

И исповѣ́да и не отве́ржеся: и исповѣ́да, я́ко нѣ́смь а́зъ Христо́съ.

Він визнав, і не зрікся, і визнав, що: я — не Христос.

И вопроси́ша єго́: что́ у́бо? Иліа́ ли єси́ ты́? И глаго́ла: нѣ́смь. Проро́къ ли єси́? И отвѣща́: ни́.

І запитали його: то хто ж ти? Чи не Ілля? Він сказав: ні. Ти пророк? Він відповів: ні.

Рѣ́ша же єму́: кто́ єси́? Да отвѣ́тъ да́мы посла́вшымъ ны́: что́ глаго́леши о тебѣ́ самѣ́мъ?

Тоді сказали йому: хто ж ти такий? Щоб нам відповідь дати тим, що послали нас; що ти скажеш про самого себе?

Рече́: а́зъ гла́съ вопію́щаго въ пусты́ни: испра́вите пу́ть Госпо́день, я́коже рече́ Иса́іа проро́къ.

Він сказав: я глас вопіющого в пустелі; приготуйте путь Господеві, як сказав Ісая пророк.

И по́сланніи бѣ́ху от фарісе́й:

А посланці були від фарисеїв.

и вопроси́ша єго́ и рѣ́ша єму́: что́ у́бо креща́єши, а́ще ты́ нѣ́си Христо́съ, ни Иліа́, ни проро́къ?

І вони запитали його і сказали йому: що ж ти хрестиш, якщо ти не є Христос, ні Ілля, ні пророк?

Отвѣща́ и́мъ Іоа́ннъ, глаго́ля: а́зъ креща́ю водо́ю: посредѣ́ же ва́съ стои́тъ, Єго́же вы́ не вѣ́сте:

Іоан сказав їм у відповідь: я хрещу водою; але серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте;

То́й є́сть Гряды́й по мнѣ́, И́же предо мно́ю бы́сть, Єму́же нѣ́смь а́зъ досто́инъ, да отрѣшу́ реме́нь сапогу́ Єго́.

Він гряде за мною, але переді мною був; я недостойний розв’язати ремінь взуття Його.

Сія́ въ Виѳава́рѣ бы́ша объ о́нъ по́лъ Іорда́на, идѣ́же бѣ́ Іоа́ннъ крестя́.

Це сталося у Вифаварі по той бік Йордану, де хрестив Іоан.

(Зач. 3) Во у́трій (же) ви́дѣ Іоа́ннъ Іису́са гряду́ща къ себѣ́ и глаго́ла: се́, А́гнецъ Бо́жій, взе́мляй грѣхи́ мі́ра:

Наступного дня бачить Іоан Ісуса, Який іде до нього, і говорить: ось Агнець Божий, Який бере на себе гріхи світу.

Се́й є́сть, о Не́мже а́зъ рѣ́хъ: по мнѣ́ гряде́тъ Му́жъ, И́же предо мно́ю бы́сть, я́ко пе́рвѣє мене́ бѣ́:

Це Той, про Якого я сказав: за мною гряде Муж, Який переді мною був, бо Він був раніше від мене.

и а́зъ не вѣ́дѣхъ Єго́: но да яви́тся Ізра́илеви, сего́ ра́ди пріидо́хъ а́зъ водо́ю крестя́.

Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві.

И свидѣ́телствова Іоа́ннъ, глаго́ля, я́ко ви́дѣхъ Ду́ха сходя́ща я́ко го́лубя съ небесе́, и пребы́сть на Не́мъ:

І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, Який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому.

и а́зъ не вѣ́дѣхъ Єго́: но Посла́вый мя́ крести́ти водо́ю, То́й мнѣ́ рече́: надъ Него́же у́зриши Ду́ха сходя́ща и пребыва́юща на Не́мъ, То́й є́сть крестя́й Ду́хомъ Святы́мъ:

Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, Який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим.

и а́зъ ви́дѣхъ и свидѣ́телствовахъ, я́ко Се́й є́сть Сы́нъ Бо́жій.

І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий.

(Зач. 4) Во у́трій (же) па́ки стоя́ше Іоа́ннъ, и от учени́къ єго́ два́.

Наступного дня знову стояв Іоан з двома з його учнів.

И узрѣ́въ Іису́са гряду́ща, глаго́ла: се́, А́гнецъ Бо́жій.

І, побачивши Ісуса, Який ішов, сказав: ось Агнець Божий.

И слы́шаста єго́ о́ба ученика́ глаго́лющаго, и по Іису́сѣ идо́ста.

Почувши від нього ці слова, обидва учні пішли за Ісусом.

Обра́щься же Іису́съ и ви́дѣвъ я́ по Себѣ́ иду́ща, глаго́ла и́ма: чесо́ и́щета? О́на же рѣ́ста Єму́: Равві́, є́же глаго́лется сказа́ємо Учи́телю, гдѣ́ живе́ши?

Ісус же, обернувшись і побачивши, що вони йдуть за Ним, говорить їм: чого ви шукаєте? Вони сказали Йому: Равві [що означає: Учителю]! Де Ти живеш?

(И) глаго́ла и́ма: пріиди́та и ви́дита. Пріидо́ста и ви́дѣста, гдѣ́ живя́ше, и у Него́ пребы́ста де́нь то́й. Бѣ́ же ча́съ деся́тый.

Говорить їм: підіть і побачите. Вони пішли і побачили, де Він живе; і пробули у Нього той день, а було близько десятої години.

Бѣ́ (же) Андре́й, бра́тъ Сі́мона Петра́, єди́нъ от обою́ слы́шавшею от Іоа́нна и по Не́мъ ше́дшею.

Одним з тих двох, які чули від Іоана про Ісуса і пішли за Ним, був Андрій, брат Симона-Петра.

Обрѣ́те се́й пре́жде бра́та своєго́ Сі́мона и глаго́ла єму́: обрѣто́хомъ Мессі́ю, є́же є́сть сказа́ємо Христо́съ.

Він спочатку розшукав брата свого Симона і каже йому: ми знайшли Месію, що означає: Христос.

И приведе́ єго́ ко Іису́сови. Воззрѣ́въ же на́нь Іису́съ рече́: ты́ єси́ Сі́монъ сы́нъ Іо́нинъ: ты́ нарече́шися Ки́фа, є́же сказа́єтся Пе́тръ.

І привів його до Ісуса. Ісус же, поглянувши на нього, сказав: ти — Симон, син Іони; ти наречешся Кифа, що означає камінь [Петро].

(Зач. 5) Во у́трій (же) восхотѣ́ изы́ти въ Галіле́ю: и обрѣ́те Філі́ппа и глаго́ла єму́: гряди́ по Мнѣ́.

Наступного дня Ісус захотів йти до Галилеї; і знаходить Филипа, і каже йому: йди за Мною.

Бѣ́ (же) Філі́ппъ от Виѳсаі́ды, от гра́да Андре́ова и Петро́ва.

Филип же був з Вифсаїди, з одного міста з Андрієм і Петром.

Обрѣ́те Філі́ппъ Наѳана́ила и глаго́ла єму́: Єго́же писа́ Моисе́й въ зако́нѣ и проро́цы, обрѣто́хомъ Іису́са сы́на Іо́сифова, и́же от Назаре́та.

Филип знаходить Нафанаїла і каже йому: ми знайшли Того, про Якого писали Мойсей у законі і пророки, Ісуса, сина Йосифа, з Назарета.

И глаго́ла єму́ Наѳана́илъ: от Назаре́та мо́жетъ ли что́ добро́ бы́ти? Глаго́ла єму́ Філі́ппъ: пріиди́ и ви́ждь.

Але Нафанаїл сказав йому: чи може щось добре бути з Назарета? Филип говорить йому: піди і подивись.

Ви́дѣ (же) Іису́съ Наѳана́ила гряду́ща къ Себѣ́ и глаго́ла о не́мъ: се́, вои́стинну Ізра́илтянинъ, въ не́мже льсти́ нѣ́сть.

Ісус, побачивши Нафанаїла, який ішов до Нього, говорить про нього: ось воістину ізраїльтянин, у якому нема лукавства.

Глаго́ла Єму́ Наѳана́илъ: ка́ко мя́ зна́єши? Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: пре́жде да́же не возгласи́ тебе́ Філі́ппъ, су́ща тя́ подъ смоко́вницею ви́дѣхъ тя́.

Нафанаїл говорить Йому: звідки Ти мене знаєш? Ісус відповів йому: перше ніж покликав тебе Филип, Я бачив тебе під смоковницею.

Отвѣща́ Наѳана́илъ и глаго́ла Єму́: Равві́, Ты́ єси́ Сы́нъ Бо́жій, Ты́ єси́ Ца́рь Ізра́илевъ.

Нафанаїл відповів Йому: Учителю! Ти — Син Божий, Ти — Цар Ізраїлів.

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: зане́ рѣ́хъ ти́, я́ко ви́дѣхъ тя́ подъ смоко́вницею, вѣ́руєши: бо́лша си́хъ у́зриши.

Ісус сказав йому у відповідь: через те, що Я сказав тобі, що бачив тебе під смоковницею, ти віруєш; більше цього побачиш.

И глаго́ла єму́: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, отсе́лѣ у́зрите не́бо отве́рсто и А́нгелы Бо́жія восходя́щыя и низходя́щыя надъ Сы́на Человѣ́ческаго.

І говорить йому: істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським.

(Зач. 6) И въ тре́тій де́нь бра́къ бы́сть въ Ка́нѣ Галіле́йстѣй: и бѣ́ Ма́ти Іису́сова ту́.

На третій день було весілля в Кані галилейській, і Мати Ісусова була там.

Зва́нъ же бы́сть Іису́съ и ученицы́ Єго́ на бра́къ.

Був також запрошений на весілля Ісус з учениками Його.

И недоста́вшу віну́, глаго́ла Ма́ти Іису́сова къ Нему́: віна́ не и́мутъ.

Коли не вистачило вина, Мати Ісуса каже Йому: вина не мають.

Глаго́ла Є́й Іису́съ: что́ [є́сть] Мнѣ́ и Тебѣ́, Же́но? Не у́ пріи́де ча́съ Мо́й.

Ісус говорить Їй: що Мені і Тобі, Жоно? Ще не прийшов час Мій.

Глаго́ла Ма́ти Єго́ слуга́мъ: є́же а́ще глаго́летъ ва́мъ, сотвори́те.

Мати Його говорить слугам: що скаже Він вам, те зробіть.

Бѣ́ху же ту́ водоно́си ка́менни ше́сть, лежа́ще по очище́нію Іуде́йску, вмѣстя́щій по двѣма́ или́ тріє́мъ мѣ́рамъ.

Було ж тут шість кам’яних водоносів, що стояли за звичаєм для очищення юдейського, кожен вміщав по дві чи по три міри.

Глаго́ла и́мъ Іису́съ: напо́лните водоно́сы воды́. И напо́лниша и́хъ до верха́.

Ісус говорить їм: наповніть посудини водою. І наповнили їх до верху.

И глаго́ла и́мъ: почерпи́те ны́нѣ и принеси́те архітриклі́нови. И принесо́ша.

І говорить їм: тепер зачерпніть і несіть до розпорядника весілля. І понесли.

Я́коже вкуси́ архітриклі́нъ віна́ бы́вшаго от воды́, и не вѣ́даше, отку́ду є́сть: слу́ги же вѣ́дяху поче́рпшіи во́ду: пригласи́ жениха́ архітриклі́нъ.

Коли ж розпорядник покуштував воду, що стала вином [а він не знав, звідки це вино, знали ж тільки слуги, які набирали воду], тоді розпорядник кличе жениха

И глаго́ла єму́: вся́къ человѣ́къ пре́жде до́броє віно́ полагає́тъ, и єгда́ упію́тся, тогда́ ху́ждшеє: ты́ [же] соблю́лъ єси́ до́броє віно́ досе́лѣ.

і говорить йому: кожна людина спочатку добре вино подає, а коли нап’ються, тоді гірше; а ти добре вино зберіг аж досі.

Се́ сотвори́ нача́токъ зна́меніємъ Іису́съ въ Ка́нѣ Галіле́йстѣй и яви́ сла́ву Свою́: и вѣ́роваша въ Него́ ученицы́ Єго́.

Так поклав Ісус початок чудесам у Кані галилейській і явив славу Свою; і увірували в Нього ученики Його.

(Зач. 7) По се́мъ сни́де въ Капернау́мъ Са́мъ и Ма́ти Єго́, и бра́тія Єго́: и ту́ не мно́ги дни́ пребы́ша.

Після цього прийшов Ісус до Капернаума, Сам і Мати Його, і брати Його, і ученики Його; і пробули там небагато днів.

И бли́зъ бѣ́ Па́сха Іуде́йска, и взы́де во Ієрусали́мъ Іису́съ

Наближалася Пасха юдейська, і Ісус прийшов до Єрусалима.

и обрѣ́те въ це́ркви продаю́щая о́вцы и волы́ и го́луби, и пѣ́няжники сѣдя́щыя.

І знайшов, що в храмі продавали волів, овець і голубів, і сиділи міняльники грошей.

И сотвори́въ би́чь от ве́рвій, вся́ изгна́ изъ це́ркве, о́вцы и волы́: и торжнико́мъ разсы́па пѣ́нязи и дски́ опрове́рже:

І, зробивши бич з вірьовок, вигнав з храму всіх, овець і волів; і розсипав гроші міняльників, а столи їхні поперекидав.

и продаю́щымъ го́луби рече́: возми́те сія́ отсю́ду и не твори́те до́му Отца́ Моєго́ до́му ку́пленаго [ку́пли].

І сказав продавцям голубів: візьміть це звідси і не робіть дому Отця Мого домом торгівлі.

Помяну́ша же ученицы́ Єго́, я́ко пи́сано є́сть: жа́лость до́му Твоєго́ снѣ́сть Мя́ [ре́вность до́му Твоєго́ снѣде́ Мя́].

При цьому ученики Його згадали, що написано: ревність до дому Твого з’їдає Мене.

Отвѣща́ша же Іуде́є и рѣ́ша Єму́: ко́є зна́меніє явля́єши на́мъ, я́ко сія́ твори́ши.

На це юдеї сказали Йому: яке знамення покажеш нам, що маєш владу так чинити?

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: разорите́ це́рковь сію́, и тре́ми де́нми воздви́гну ю́.

Ісус сказав їм у відповідь: зруйнуйте храм цей, і Я за три дні поставлю його.

Рѣ́ша же Іуде́є: четы́редесять и шестію́ лѣ́тъ создана́ бы́сть це́рковь сія́, и Ты́ ли тре́ми де́нми воздви́гнеши ю́?

На це сказали юдеї: сорок шість років будувався храм цей, а Ти за три дні поставиш його?

О́нъ же глаго́лаше о це́ркви тѣ́ла Своєго́.

Він же говорив про храм тіла Свого.

Єгда́ у́бо воста́ от ме́ртвыхъ, помяну́ша ученицы́ Єго́, я́ко се́ глаго́лаше, и вѣ́роваша Писа́нію и словеси́, є́же рече́ Іису́съ.

Коли ж Він воскрес з мертвих, то згадали ученики Його, що Він казав їм це, і повірили Писанню і слову, яке сказав Ісус.

Єгда́ же бѣ́ въ Ієрусали́мѣхъ въ пра́здникъ Па́схи, мно́зи вѣ́роваша во и́мя Єго́, ви́дяще зна́менія Єго́, я́же творя́ше.

І коли Він був у Єрусалимі на святі Пасхи, багато хто увірував в ім’я Його, побачивши чудеса, які Він творив.

Са́мъ же Іису́съ не вдая́ше Себе́ въ вѣ́ру и́хъ, зане́ Са́мъ вѣ́дяше вся́,

Але Сам Ісус не ввіряв Себе їм, бо знав усіх;

и я́ко не тре́боваше, да кто́ свидѣ́телствуєтъ о человѣ́цехъ: Са́мъ бо вѣ́дяше, что́ бѣ́ въ человѣ́цехъ.

і не треба було Йому, щоб хтось засвідчив про людину, бо Сам знав, що було в людині.

(Зач. 8) Бѣ́ же человѣ́къ от фарісе́й, Нікоди́мъ и́мя єму́, кня́зь Жидо́вскій:

Був же чоловік з фарисеїв на ім’я Никодим, начальник юдейський.

се́й пріи́де ко Іису́су но́щію, и рече́ Єму́: Равві́, вѣ́мъ, я́ко от Бо́га прише́лъ єси́ Учи́тель: никто́же бо мо́жетъ зна́меній си́хъ твори́ти, я́же Ты́ твори́ши, а́ще не бу́детъ Бо́гъ съ ни́мъ.

Він уночі прийшов до Ісуса і сказав Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти Учитель, Який прийшов від Бога; бо ніхто не може таких чудес творити, які Ти твориш, якби Бог не був з ним.

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: а́ще кто́ не роди́тся свы́ше, не мо́жетъ ви́дѣти Ца́рствія Бо́жія.

Ісус сказав йому у відповідь: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться звище, не може бачити Царства Божого.

Глаго́ла къ Нему́ Нікоди́мъ: ка́ко мо́жетъ человѣ́къ роди́тися ста́ръ сы́й? Єда́ мо́жетъ второ́є вни́ти во утро́бу ма́тере своєя́ и роди́тися?

Никодим говорить Йому: як може людина народитися, будучи старою? Хіба вона може вдруге ввійти в утробу матері своєї і народитися?

Отвѣща́ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: а́ще кто́ не роди́тся водо́ю и Ду́хомъ, не мо́жетъ вни́ти во Ца́рствіє Бо́жіє:

Ісус відповів: істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться водою і Духом, не може увійти в Царство Боже.

рожде́нноє от пло́ти пло́ть є́сть, и рожде́нноє от Ду́ха ду́хъ є́сть.

Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духа є дух.

Не диви́ся, я́ко рѣ́хъ ти́: подоба́єтъ ва́мъ роди́тися свы́ше.

Не дивуйся тому, що Я сказав тобі; треба вам народитися звище.

Ду́хъ, идѣ́же хо́щетъ, ды́шетъ, и гла́съ єго́ слы́шиши, но не вѣ́си, отку́ду прихо́дитъ и ка́мо и́детъ: та́ко є́сть вся́къ [человѣ́къ] рожде́нный от Ду́ха.

Дух дише де хоче, і голос його чуєш, але не знаєш, звідки він приходить і куди йде: так буває з кожною людиною, народженою від Духа.

Отвѣща́ Нікоди́мъ и рече́ Єму́: ка́ко мо́гутъ сія́ бы́ти?

Никодим сказав Йому у відповідь: як це може бути?

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: ты́ єси́ учи́тель Ізра́илевъ, и си́хъ ли не вѣ́си?

Ісус відповів йому і сказав: ти — учитель Ізраїлів, і чи цього не знаєш?

Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко, є́же вѣ́мы, глаго́лемъ, и, є́же ви́дѣхомъ, свидѣ́телствуємъ, и свидѣ́телства На́шего не пріє́млете:

Істинно, істинно кажу тобі: Ми говоримо про те, що знаємо, і свідчимо про те, що бачили, а ви свідчення Нашого не приймаєте.

а́ще земна́я реко́хъ ва́мъ, и не вѣ́руєте: ка́ко, а́ще реку́ ва́мъ небе́сная, увѣ́руєте?

Якщо Я сказав вам про земне і ви не вірите, то як повірите, коли буду говорити вам про небесне?

(Зач. 9) И никто́же взы́де на не́бо, то́кмо сше́дый съ небесе́ Сы́нъ Человѣ́ческій, сы́й на небеси́:

Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах.

и я́коже Моисе́й вознесе́ змію́ въ пусты́ни, та́ко подоба́єтъ вознести́ся Сы́ну Человѣ́ческому,

І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському,

да вся́къ вѣ́руяй въ О́нь не поги́бнетъ, но и́мать живо́тъ вѣ́чный.

щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне.

(Зач. 10) Та́ко бо возлюби́ Бо́гъ мі́ръ, я́ко и Сы́на Своєго́ Єдиноро́днаго да́лъ є́сть, да вся́къ вѣ́руяй въ О́нь не поги́бнетъ, но и́мать живо́тъ вѣ́чный.

Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне.

Не посла́ бо Бо́гъ Сы́на Своєго́ въ мі́ръ, да су́дитъ мі́рови, но да спасе́тся И́мъ мі́ръ.

Бо не послав Бог Сина Свого в світ, щоб судити світ, а щоб світ спасся через Нього.

Вѣ́руяй въ О́нь не бу́детъ осужде́нъ: а не вѣ́руяй уже́ осужде́нъ є́сть, я́ко не вѣ́рова во и́мя Єдиноро́днаго Сы́на Бо́жія.

Хто вірує в Нього, не буде осуджений, а хто не вірує, вже осуджений, бо не увірував в ім’я Єдинородного Сина Божого.

Се́й же є́сть су́дъ, я́ко свѣ́тъ пріи́де въ мі́ръ, и возлюби́ша человѣ́цы па́че тму́, не́же свѣ́тъ: бѣ́ша бо и́хъ дѣла́ зла́.

Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі;

Вся́къ бо дѣ́лаяй зла́я ненави́дитъ свѣ́та и не прихо́дитъ къ свѣ́ту, да не облича́тся дѣла́ єго́, я́ко лука́ва су́ть:

бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі.

творя́й же и́стину гряде́тъ къ свѣ́ту, да я́вятся дѣла́ єго́, я́ко о Бо́зѣ су́ть содѣ́лана.

А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі.

(Зач. 11) По си́хъ (же) пріи́де Іису́съ и ученицы́ Єго́ въ Жидо́вскую зе́млю: и ту́ живя́ше съ ни́ми, и креща́ше.

Після цього прийшов Ісус з учениками Своїми в Юдейську землю, і там жив з ними і хрестив.

Бѣ́ же Іоа́ннъ крестя́ во Єно́нѣ бли́зъ Салі́ма, я́ко во́ды мно́ги бя́ху ту́: и прихожда́ху и креща́хуся:

Іоан же хрестив в Еноні, поблизу Салима, бо там було багато води; і приходили туди, і хрестилися,

не у́ бо бѣ́ всажде́нъ въ темни́цу Іоа́ннъ.

бо Іоан ще не був посаджений до в’язниці.

Бы́сть же стяза́ніє от учени́къ Іоа́нновыхъ со Іуде́и о очище́ніи:

Тоді виникла суперечка учнів Іоанових з юдеями про очищення.

и пріидо́ша ко Іоа́нну, и реко́ша єму́: равві́, И́же бѣ́ съ тобо́ю объ о́нъ по́лъ Іорда́на, Єму́же ты́ свидѣ́телствовалъ єси́, се́ Се́й креща́єтъ, и вси́ гряду́тъ къ Нему́.

І прийшли до Іоана і сказали йому: учителю! Той, Який був з тобою по той бік Йордану, про Якого ти свідчив, ось Він хрестить, і всі йдуть до Нього.

Отвѣща́ Іоа́ннъ и рече́: не мо́жетъ человѣ́къ пріима́ти ничесо́же, а́ще не бу́детъ дано́ єму́ съ небесе́.

Іоан сказав у відповідь: не може людина приймати на себе нічого, якщо не буде дано їй з неба.

Вы́ са́ми мнѣ́ свидѣ́телствуєте, я́ко рѣ́хъ: нѣ́смь а́зъ Христо́съ, но я́ко по́сланъ є́смь предъ Ни́мъ.

Ви самі мені свідчите про те, що я сказав: я не Христос, але я посланий перед Ним.

Имѣ́яй невѣ́сту жени́хъ є́сть: а дру́гъ женихо́въ, стоя́ и послу́шая єго́, ра́достію ра́дуєтся за гла́съ женихо́въ: сія́ у́бо ра́дость моя́ испо́лнися:

Хто має наречену, той жених, а друг жениха, стоячи і слухаючи його, радістю радіє, чуючи голос жениха. Отже, ця радість моя сповнилася.

О́ному подоба́єтъ расти́, мнѣ́ же ма́литися.

Йому належить рости, а мені умалятися.

Гряды́й свы́ше надъ всѣ́ми є́сть: сы́й от земли́, от земли́ є́сть, и от земли́ глаго́летъ: Гряды́й съ небесе́ надъ всѣ́ми є́сть:

Хто приходить згори, Той над усіма є, хто від землі — земний є і по-земному говорить. Хто з неба йде, Той над усіма є.

и є́же ви́дѣ и слы́ша, сіє́ свидѣ́телствуєтъ: и свидѣ́телства Єго́ никто́же пріє́млетъ.

І що Він бачив і чув, про те й свідчить; і свідчення Його ніхто не приймає.

Пріє́мый Єго́ свидѣ́телство вѣ́рова [утверди́] я́ко Бо́гъ и́стиненъ є́сть.

Хто прийняв Його свідчення, той ствердив, що Бог є істинний.

Єго́же бо посла́ Бо́гъ, глаго́лы Бо́жія глаго́летъ: не въ мѣ́ру бо Бо́гъ дає́тъ Ду́ха.

Бо Той, Кого послав Бог, говорить слова Божі; бо без міри дає Бог Духа.

Оте́цъ (бо) лю́битъ Сы́на, и вся́ даде́ въ ру́цѣ Єго́.

Отець любить Сина і все дав у руки Йому.

Вѣ́руяй въ Сы́на и́мать живо́тъ вѣ́чный: а и́же не вѣ́руєтъ въ Сы́на, не у́зритъ живота́, но гнѣ́въ Бо́жій пребыва́єтъ на не́мъ.

Хто вірує в Сина, має життя вічне, а хто не вірує в Сина, не побачить життя, але гнів Божий перебуває на ньому.

Єгда́ у́бо разумѣ́ Іису́съ, я́ко услы́шаша фарісе́є, я́ко Іису́съ мно́жайшыя ученики́ твори́тъ и креща́єтъ, не́же Іоа́ннъ:

Коли ж Ісус довідався про почуте фарисеями, що Ісус більше збирає учеників і хрестить, ніж Іоан, —

Іису́съ же Са́мъ не креща́ше, но ученицы́ Єго́:

хоч Ісус Сам не хрестив, а ученики Його, —

оста́ви Іуде́ю, и и́де па́ки въ Галіле́ю.

то залишив Юдею і знову пішов до Галилеї.

Подоба́ше же Єму́ проити́ сквозѣ́ Самарі́ю.

Належало ж Йому проходити через Самарію.

(Зач. 12) Пріи́де у́бо во гра́дъ Самарі́йскій, глаго́лемый Сіха́рь, бли́зъ ве́си, ю́же даде́ Іа́ковъ Іо́сифу сы́ну своєму́:

Ось приходить Він до міста самарянського, що зветься Сихар, поблизу землі, яку Яків дав синові своєму Йосифу.

бѣ́ же ту́ исто́чникъ Іа́ковль. Іису́съ же утру́ждся от пути́, сѣдя́ше та́ко на исто́чницѣ: бѣ́ (же) я́ко ча́съ шесты́й.

Була там криниця Якова. Ісус, утомившись з дороги, сів біля криниці, а було близько шостої години.

Пріи́де жена́ от Самарі́и почерпа́ти во́ду. Глаго́ла є́й Іису́съ: да́ждь Ми́ пи́ти.

Приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус говорить їй: дай Мені напитися.

Ученицы́ бо Єго́ отшли́ бя́ху во гра́дъ, да бра́шно ку́пятъ.

Бо ученики Його пішли до міста, щоб купити їжі.

Глаго́ла Єму́ жена́ Самаряны́ня: ка́ко Ты́ Жидови́нъ сы́й от мене́ пи́ти про́сиши, жены́ Самаряны́ни су́щія, не прикаса́ютбося Жи́дове Самаря́номъ.

Жінка-самарянка каже Йому: як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами.

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ є́й: а́ще бы вѣ́дала єси́ да́ръ Бо́жій, и Кто́ є́сть глаго́ляй ти́: да́ждь Ми́ пи́ти: ты́ бы проси́ла у Него́, и да́лъ бы ти́ во́ду жи́ву.

Ісус сказав їй у відповідь: якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, — то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої.

Глаго́ла Єму́ жена́: Го́споди, ни почерпа́ла има́ши, и студене́цъ є́сть глубо́къ: отку́ду у́бо има́ши во́ду жи́ву,

Говорить Йому жінка: Господи! Тобі і зачерпнути нема чим, а криниця глибока; звідки ж Ти маєш воду живу?

єда́ Ты́ бо́ліи єси́ отца́ на́шего Іа́кова, и́же даде́ на́мъ студене́цъ се́й, и то́й изъ него́ пи́тъ, и сы́нове єго́, и ско́ти єго́?

Невже Ти більший за отця нашого Якова, який дав нам криницю оцю і сам з неї пив, і діти його, і худоба його?

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ є́й: вся́къ пія́й от воды́ сея́ вжа́ждется па́ки:

Ісус сказав їй у відповідь: всякий, хто п’є цю воду, знову буде спраглим.

а и́же піє́тъ от воды́, ю́же А́зъ да́мъ єму́, не вжа́ждется во вѣ́ки: но вода́, ю́же (А́зъ) да́мъ єму́, бу́детъ въ не́мъ исто́чникъ воды́ теку́щія въ живо́тъ вѣ́чный.

А хто питиме воду, яку дам Я йому, той не буде спраглим повік; але вода, яку дам йому Я, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне.

Глаго́ла къ Нему́ жена́: Го́споди, да́ждь ми́ сію́ во́ду, да ни жа́жду, ни прихожду́ сѣ́мо почерпа́ти.

Говорить Йому жінка: Господи, дай мені цієї води, щоб я не хотіла пити і не приходила сюди черпати.

Глаго́ла є́й Іису́съ: иди́, пригласи́ му́жа твоєго́ и пріиди́ сѣ́мо.

Ісус говорить їй: іди поклич чоловіка свого і приходь сюди.

Отвѣща́ жена́ и рече́ (Єму́): не и́мамъ му́жа. Глаго́ла є́й Іису́съ: до́брѣ рекла́ єси́, я́ко му́жа не и́мамъ:

Жінка сказала Йому у відповідь: не маю я чоловіка. Говорить їй Ісус: правду сказала, що чоловіка не маєш,

пя́ть бо муже́й имѣ́ла єси́, и ны́нѣ, єго́же и́маши, нѣ́сть ти́ му́жъ: се́ вои́стинну рекла́ єси́.

бо п’ять чоловіків мала, і той, кого маєш тепер, не чоловік тобі; це ти правду сказала.

Глаго́ла Єму́ жена́: Го́споди, ви́жу, я́ко проро́къ єси́ Ты́:

Жінка говорить Йому: Господи, бачу, що Ти пророк.

отцы́ на́ши въ горѣ́ се́й поклони́шася: и вы́ глаго́лете, я́ко во Ієрусали́мѣхъ є́сть мѣ́сто, и́дѣже кла́нятися подоба́єтъ.

Батьки наші поклонялися на цій горі, а ви говорите, що місце, де належить поклонятися, знаходиться в Єрусалимі.

Глаго́ла є́й Іису́съ: же́но, вѣ́ру Ми́ ими́, я́ко гряде́тъ ча́съ, єгда́ ни въ горѣ́ се́й, ни во Ієрусали́мѣхъ покло́нитеся Отцу́:

Ісус говорить їй: жінко, повір Мені, що надходить час, коли будете поклонятись Отцеві, і не на цій горі, і не в Єрусалимі.

вы́ кла́няєтеся, єго́же не вѣ́сте: мы́ кла́няємся, єго́же вѣ́мы, я́ко спасе́ніє от Іуде́и є́сть:

Ви кланяєтеся тому, чого не знаєте, а ми кланяємося тому, що знаємо, бо спасіння — від юдеїв.

но гряде́тъ ча́съ, и ны́нѣ є́сть, єгда́ и́стинніи покло́нницы покло́нятся Отцу́ ду́хомъ и и́стиною: и́бо Оте́цъ таковы́хъ и́щетъ покланя́ющихся Єму́:

Але прийде час, і нині вже є, коли справжні поклонники кланятимуться Отцеві духом та істиною, бо таких поклонників шукає Отець Собі.

ду́хъ (є́сть) Бо́гъ: и и́же кла́няєтся Єму́, ду́хомъ и и́стиною досто́итъ кла́нятися.

Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною.

Глаго́ла Єму́ жена́: вѣ́мъ, я́ко Мессі́а пріи́детъ, глаго́лемый Христо́съ: єгда́ То́й пріи́детъ, возвѣсти́тъ на́мъ вся́.

Жінка говорить Йому: знаю, що прийде Месія, званий Христос; коли Він прийде, сповістить нам усе.

Глаго́ла є́й Іису́съ: А́зъ є́смь, глаго́ляй съ тобо́ю.

Ісус сказав їй: це Я, Який розмовляю з тобою.

И тогда́ пріидо́ша ученицы́ Єго́ и чудя́хуся, я́ко съ же́ною глаго́лаше: оба́че никто́же рече́: чесо́ и́щеши? Или́: что́ глаго́леши съ не́ю?

В цей час прийшли ученики Його і здивувалися, що Він розмовляє з жінкою; проте ніхто не сказав: чого Тобі треба? Або: про що говориш з нею?

Оста́ви же водоно́съ сво́й жена́, и и́де во гра́дъ, и глаго́ла человѣ́комъ:

Тоді жінка залишила свій водонос, пішла до міста і сказала людям:

пріиди́те (и) ви́дите Человѣ́ка, И́же рече́ ми вся́, єли́ка сотвори́хъ: єда́ То́й є́сть Христо́съ?

ідіть, побачите Чоловіка, Який сказав мені про все, що я зробила; чи не Він Христос?

Изыдо́ша же изъ гра́да, и грядя́ху къ Нему́.

Вони вийшли з міста і пішли до Нього.

Между́ же си́мъ моля́ху Єго́ ученицы́ (Єго́), глаго́люще: Равві́, я́ждь.

Тим часом ученики просили Його, кажучи: Учителю, їж.

О́нъ же рече́ и́мъ: А́зъ бра́шно и́мамъ я́сти, єго́же вы́ не вѣ́сте.

Він же сказав їм: Я маю їжу, якої ви не знаєте.

Глаго́лаху у́бо ученицы́ къ себѣ́: єда́ кто́ принесе́ Єму́ я́сти?

Тому ученики говорили між собою: хіба хто приніс Йому їсти?

Глаго́ла и́мъ Іису́съ: Моє́ бра́шно є́сть, да сотворю́ во́лю Посла́вшаго Мя́ и совершу́ дѣ́ло Єго́.

Ісус говорить їм: Моя їжа є творити волю Того, Хто послав Мене, і звершити діло Його.

Не вы́ ли глаго́лете, я́ко єще́ четы́ри мѣ́сяцы су́ть, и жа́тва пріи́детъ? Се́ глаго́лю ва́мъ: возведи́те о́чи ва́ши, и ви́дите ни́вы, я́ко пла́вы су́ть къ жа́твѣ уже́:

Чи не кажете ви, що ще чотири місяці, і настануть жнива? А Я говорю вам: зведіть очі ваші і погляньте на ниви, як вони пополовіли і готові до жнив.

и жня́й мзду́ пріє́млетъ, и собира́єтъ пло́дъ въ живо́тъ вѣ́чный, да и сѣ́яй вку́пѣ ра́дуєтся, и жня́й:

Хто жне, той одержує нагороду і збирає плід у життя вічне, щоб і сівач, і жнець разом раділи.

о се́мъ бо сло́во є́сть и́стинноє, я́ко и́нъ є́сть сѣ́яй, и и́нъ є́сть жня́й:

Бо про це є правдиве слово: один сіє, а інший жне.

А́зъ посла́хъ вы́ жа́ти, идѣ́же вы́ не труди́стеся: ині́и труди́шася, и вы́ въ тру́дъ и́хъ внидо́сте.

Я послав вас жати те, над чим ви не працювали: інші працювали, а ви ввійшли в їхню працю.

От гра́да же того́ мно́зи вѣ́роваша въ О́нь от Самаря́нъ, за сло́во жены́ свидѣ́телствующія, я́ко рече́ ми вся́, єли́ка сотвори́хъ.

І багато самарян з міста того увірували в Нього за словом жінки, яка засвідчила, що Він сказав їй про все, що вона зробила.

Єгда́ у́бо пріидо́ша къ Нему́ Самаря́не, моля́ху Єго́, да бы пребы́лъ у ни́хъ: и пребы́сть ту́ два́ дни́.

І тому, коли прийшли до Нього самаряни, то просили Його побути в них; і Він пробув там два дні.

И мно́го па́че вѣ́роваша за сло́во Єго́:

І ще більше увірувало в Нього за Його словом.

женѣ́ же глаго́лаху, я́ко не ктому́ за твою́ бесѣ́ду вѣ́руємъ: са́ми бо слы́шахомъ, и вѣ́мы, я́ко Се́й є́сть вои́стинну Спа́съ мі́ру, Христо́съ.

А жінці тій говорили: вже не через твої слова віруємо, бо самі чули і знаємо, що Він істинно Спаситель світу, Христос.

По двою́ же дню́ изы́де отту́ду, и и́де въ Галіле́ю:

Як минуло ж два дні, Він вийшов звідти і пішов до Галилеї,

Са́мъ бо Іису́съ свидѣ́телствова, я́ко проро́къ во своє́мъ оте́чествіи че́сти не и́мать.

бо Сам Ісус свідчив, що пророк у своїй батьківщині не має чести.

Єгда́ же пріи́де въ Галіле́ю, прія́ша Єго́ Галіле́ане, вся́ ви́дѣвше, я́же сотвори́ во Ієрусали́мѣхъ въ пра́здникъ: и ті́и бо пріидо́ша въ пра́здникъ.

Коли Він прийшов до Галилеї, то галилеяни прийняли Його, побачивши все, що Він зробив в Єрусалимі під час свята, бо і вони ходили на свято.

Пріи́де же па́ки Іису́съ въ Ка́ну Галіле́йскую, идѣ́же претвори́ во́ду въ віно́. (Зач. 13) И бѣ́ нѣ́кій царе́въ му́жъ, єго́же сы́нъ боля́ше въ Капернау́мѣ.

Отже, Ісус знову прийшов до Кани галилейської, де перетворив воду на вино. Був у Капернаумі царедворець, у якого син був хворий.

Се́й слы́шавъ, я́ко Іису́съ пріи́де от Іуде́и въ Галіле́ю, и́де къ Нему́ и моля́ше Єго́, да сни́детъ и исцѣли́тъ сы́на єго́: имѣ́яше бо умре́ти.

Він, почувши, що Ісус прийшов з Юдеї в Галилею, прийшов до Нього і просив Його прийти і зцілити його сина, який був при смерті.

Рече́ у́бо Іису́съ къ нему́: а́ще зна́меній и чуде́съ не ви́дите, не и́мате вѣ́ровати.

Ісус сказав йому: ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес.

Глаго́ла къ Нему́ царе́въ му́жъ: Го́споди, сни́ди, пре́жде да́же не у́мретъ отроча́ моє́.

Царедворець говорить Йому: Господи! Прийди, поки не помер син мій.

Глаго́ла єму́ Іису́съ: иди́, сы́нъ тво́й жи́въ є́сть. И вѣ́рова человѣ́къ словеси́, є́же рече́ єму́ Іису́съ, и идя́ше.

Ісус каже йому: іди, син твій живий. І повірив чоловік слову, яке сказав йому Ісус, і пішов.

А́біє же входя́щу єму́, (се́,) раби́ єго́ срѣто́ша єго́, и возвѣсти́ша (єму́), глаго́люще, я́ко сы́нъ тво́й жи́въ є́сть.

Одразу, як тільки він входив, зустріли його слуги його і сказали: син твій живий.

Вопроша́ше у́бо от ни́хъ о ча́сѣ, въ кото́рый легча́є єму́ бы́сть, и рѣ́ша єму́, я́ко вчера́ въ ча́съ седмы́й оста́ви єго́ о́гнь.

Він спитав у них: о котрій годині стало йому легше? Йому сказали: вчора о сьомій годині покинула його гарячка.

Разумѣ́ же оте́цъ, я́ко то́й бѣ́ ча́съ, въ о́ньже рече́ єму́ Іису́съ, я́ко сы́нъ тво́й жи́въ є́сть: и вѣ́рова са́мъ и ве́сь до́мъ єго́.

Зрозумів батько, що це був саме той час, коли Ісус сказав йому: син твій живий, і увірував сам і весь дім його.

Сіє́ па́ки второ́є зна́меніє сотвори́ Іису́съ, прише́дъ от Іуде́и въ Галіле́ю.

Це вже друге чудо сотворив Ісус, повернувшись з Юдеї в Галилею.

(Зач. 14) По си́хъ [же] бѣ́ пра́здникъ Іуде́йскій, и взы́де Іису́съ во Ієрусали́мъ.

Після цього було юдейське свято, і прийшов Ісус до Єрусалима.

Є́сть же во Ієрусали́мѣхъ О́вчая купѣ́ль, я́же глаго́лется євре́йски Виѳесда́, пя́ть притво́ръ иму́щи:

В Єрусалимі ж біля Овечих воріт є купальня, що по-єврейськи зветься Вифезда, яка мала п’ять критих входів.

въ тѣ́хъ слежа́ше мно́жество боля́щихъ, слѣпы́хъ, хромы́хъ, сухи́хъ, ча́ющихъ движе́нія воды́:

У них лежало багато хворих, сліпих, кривих, сухих, що чекали руху води,

А́нгелъ бо Госпо́день на [вся́ко] лѣ́то схожда́ше въ купѣ́ль и возмуща́ше во́ду: [и] и́же пе́рвѣє вла́зяше по возмуще́ніи воды́, здра́въ быва́ше, яцѣ́мъ же неду́гомъ одержи́мь быва́ше.

бо ангел Господній щороку сходив у купальню і збурював воду; і хто перший входив після збурення води, той одужував, хоч би яку недугу мав.

Бѣ́ же ту́ нѣ́кій человѣ́къ, три́десять и о́смь лѣ́тъ имы́й въ неду́зѣ [своє́мъ].

Тут був чоловік, який хворів тридцять вісім років.

Сего́ ви́дѣвъ Іису́съ лежа́ща, и разумѣ́въ, я́ко мно́га лѣ́та уже́ имя́ше [въ неду́зѣ], глаго́ла єму́: хо́щеши ли цѣ́лъ бы́ти?

Ісус, побачивши, що він лежить, і знаючи, що вже довго хворіє, говорить йому: чи хочеш бути здоровим?

Отвѣща́ Єму́ неду́жный: є́й, Го́споди, человѣ́ка не и́мамъ, да, єгда́ возмути́тся вода́, вве́ржетъ мя́ въ купѣ́ль: єгда́ же прихожду́ а́зъ, и́нъ пре́жде мене́ сла́зитъ.

Недужий відповів Йому: так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить.

Глаго́ла єму́ Іису́съ: воста́ни, возми́ о́дръ тво́й, и ходи́.

Ісус говорить йому: встань, візьми постіль твою і ходи.

И а́біє здра́въ бы́сть человѣ́къ: и взе́мъ о́дръ сво́й, и хожда́ше. Бѣ́ же суббо́та въ то́й де́нь.

І він одразу одужав, взяв постіль свою і пішов. Була ж субота у той день.

Глаго́лаху же Жи́дове исцѣлѣ́вшему: суббо́та є́сть, и не досто́итъ ти́ взя́ти одра́ [твоєго́].

Тому юдеї говорили зціленому: сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою.

О́нъ [же] отвѣща́ и́мъ: И́же мя́ сотвори́ цѣ́ла, То́й мнѣ́ рече́: возми́ о́дръ тво́й и ходи́.

Він відповів їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: візьми постіль твою і ходи.

Вопроси́ша же єго́: кто́ є́сть Человѣ́къ рекі́и ти́: возми́ о́дръ тво́й и ходи́?

Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи?

Исцѣлѣ́вый же не вѣ́дяше, кто́ є́сть: Іису́съ бо уклони́ся, наро́ду су́щу на мѣ́стѣ.

А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі, що був на тому місці.

Пото́мъ [же] обрѣ́те єго́ Іису́съ въ це́ркви, и рече́ єму́: се́ здра́въ є́си: ктому́ не согрѣша́й, да не го́рше ти́ что́ бу́детъ.

Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталося чого гіршого.

И́де [же] человѣ́къ, и повѣ́да Іуде́омъ, я́ко Іису́съ є́сть, и́же мя́ сотвори́ цѣ́ла.

Чоловік цей пішов і сказав юдеям, що Той, Хто зцілив його, є Ісус.

И сего́ ра́ди гоня́ху Іису́са Іуде́є, и иска́ху Єго́ уби́ти, зане́ сія́ творя́ше въ суббо́ту.

І почали юдеї переслідувати Ісуса, і шукали, як Його вбити за те, що творив такі діла в суботу.

Іису́съ же отвѣща́ваше и́мъ: (Зач. 15) Оте́цъ Мо́й досе́лѣ дѣ́лаєтъ, и А́зъ дѣ́лаю.

Ісус же говорив їм: Отець Мій донині робить, і Я роблю.

И сего́ ра́ди па́че иска́ху Єго́ Іуде́є уби́ти, я́ко не то́кмо разоря́ше суббо́ту, но и Отца́ Своєго́ глаго́лаше Бо́га, ра́венъ Ся́ творя́ Бо́гу.

Юдеї ще більше вишукували, як Його вбити за те, що Він не тільки порушував суботу, але й Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе до Бога.

Отвѣща́ же Іису́съ и рече́ и́мъ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не мо́жетъ Сы́нъ твори́ти о Себѣ́ ничесо́же, а́ще не є́же ви́дитъ Отца́ творя́ща: я́же бо О́нъ твори́тъ, сія́ и Сы́нъ та́кожде тво́ритъ.

На це Ісус сказав: істинно, істинно говорю вам: Син нічого не може творити Сам від Себе, якщо не побачить, як творить Отець; бо, що Він творить, те так само творить і Син.

Оте́цъ бо лю́битъ Сы́на, и вся́ показу́єтъ Єму́, я́же Са́мъ твори́тъ: и бо́лша си́хъ пока́жетъ Єму́ дѣла́, да вы́ чудите́ся.

Бо Отець любить Сина і показує Йому все, що Сам творить; і покаже Йому діла більші від цих, щоб ви дивувались.

Я́коже бо Оте́цъ воскреша́єтъ ме́ртвыя и живи́тъ, та́ко и Сы́нъ, и́хже хо́щетъ, живи́тъ.

Бо, як Отець воскрешає мертвих і оживляє, так і Син оживляє, кого хоче.

Оте́цъ бо не су́дитъ ни кому́же, но су́дъ ве́сь даде́ Сы́нови,

Бо Отець не судить нікого, а весь суд віддав Синові,

да вси́ чту́тъ Сы́на, я́коже чту́тъ Отца́. [А] и́же не чти́тъ Сы́на, не чти́тъ Отца́ посла́вшаго Єго́.

щоб усі шанували Сина, як шанують Отця; а хто не шанує Сина, той не шанує і Отця, Який послав Його.

(Зач. 16) Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко слу́шаяй словесе́ Моєго́ и вѣ́руяй Посла́вшему Мя́ и́мать живо́тъ вѣ́чный, и на су́дъ не пріи́детъ, но преи́детъ от сме́рти въ живо́тъ.

Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має вічне життя і на суд не приходить, а перейшов від смерти до життя.

Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко гряде́тъ ча́съ, и ны́нѣ є́сть, єгда́ ме́ртвіи услы́шатъ гла́съ Сы́на Бо́жія, и услы́шавше оживу́тъ.

Істинно, істинно кажу вам, що настане час, і нині вже є, коли мертві почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть.

Я́коже бо Оте́цъ и́мать живо́тъ въ Себѣ́, та́ко даде́ и Сы́нови живо́тъ имѣ́ти въ Себѣ́

Бо як Отець має життя в Самому Собі, так і Синові дав мати життя в Самому Собі.

и о́бласть даде́ Єму́ и су́дъ твори́ти, я́ко Сы́нъ Человѣ́чь є́сть.

І дав Йому владу суд творити, бо Він є Син Людський.

Не диви́теся сему́: я́ко гряде́тъ ча́съ, въ о́ньже вси́ су́щіи во гробѣ́хъ услы́шатъ гла́съ Сы́на Бо́жія,

Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого;

и изы́дутъ сотво́ршіи блага́я въ воскреше́ніє живота́, а сотво́ршіи зла́я въ воскреше́ніє суда́.

і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, — у воскресіння суду.

Не могу́ А́зъ о Себѣ́ твори́ти ничесо́же. (Зач. 17) Я́коже слы́шу, сужду́, и су́дъ Мо́й пра́веденъ є́сть, я́ко не ищу́ во́ли Моєя́, но во́ли посла́вшаго Мя́ Отца́.

Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний; бо не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене.

А́ще А́зъ свидѣ́телствую о Мнѣ́, свидѣ́телство Моє́ нѣ́сть и́стинно:

Коли Я свідчу Сам про Себе, то свідчення Моє не є істинне.

и́нъ є́сть свидѣ́телствуяй о Мнѣ́, и вѣ́мъ, я́ко и́стинно є́сть свидѣ́телство, є́же свидѣ́телствуєтъ о Мнѣ́:

Є інший, який свідчить про Мене; і Я знаю, що істинне те свідчення, яким він свідчить про Мене.

вы́ посла́сте ко Іоа́нну, и свидѣ́телствова о и́стинѣ.

Ви посилали до Іоана, і він засвідчив істину.

А́зъ же не от человѣ́ка свидѣ́телства пріє́млю, но сія́ глаго́лю, да вы́ спасе́ни бу́дете.

А втім, Я не від людини приймаю свідчення, але говорю це для того, щоб ви спаслися.

О́нъ бѣ́ свѣти́лникъ горя́ и свѣтя́: вы́ же восхотѣ́сте возра́доватися въ ча́съ свѣтѣ́нія єго́.

Він був світильник, який горів і світив; ви ж хотіли короткий час порадуватися при світлі його.

А́зъ же и́мамъ свидѣ́телство бо́лѣє Іоа́ннова: дѣла́ бо, я́же даде́ Мнѣ́ Оте́цъ, да совершу́ я́, та́ дѣла́, я́же А́зъ творю́, свидѣ́телствуютъ о Мнѣ́, я́ко Оте́цъ Мя́ посла́.

Я ж маю свідчення більше за Іоанове: бо діла, які Отець дав Мені звершити, саме ці діла, які Я творю, свідчать про Мене, що Отець Мене послав.

И посла́вый Мя́ Оте́цъ Са́мъ свидѣ́телствова о Мнѣ́. Ни гла́са Єго́ нигдѣ́же слы́шасте, ни видѣ́нія Єго́ ви́дѣсте,

І Отець, Який послав Мене, Сам засвідчив про Мене. А ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його ніколи не бачили;

и словесе́ Єго́ не и́мате пребыва́юща въ ва́съ, зане́, Єго́же То́й посла́, Сему́ вы́ вѣ́ры не є́млете.

і не маєте слова Його, яке перебувало б у вас; бо ви не віруєте в Того, Кого Він послав.

Испыта́йте Писа́ній, я́ко вы́ мните́ въ ни́хъ имѣ́ти живо́тъ вѣ́чный: и та́ су́ть свидѣ́телствующая о Мнѣ́.

Дослідіть Писання, бо ви сподіваєтесь через них мати життя вічне; а вони свідчать про Мене.

И не хо́щете пріити́ ко Мнѣ́, да живо́тъ и́мате.

Але ви не хочете прийти до Мене, щоб мати життя.

Сла́вы от человѣ́къ не пріє́млю,

Не приймаю слави від людей,

но разумѣ́хъ вы́, я́ко любве́ Бо́жія не и́мате въ себѣ́.

але знаю вас: ви не маєте в собі любови до Бога.

А́зъ пріидо́хъ во и́мя Отца́ Моєго́, и не пріє́млете Мене́: а́ще и́нъ пріи́детъ во и́мя своє́, того́ пріє́млете.

Я прийшов в ім’я Отця Мого, і не приймаєте Мене; а коли інший прийде в ім’я своє, того приймете.

Ка́ко вы́ мо́жете вѣ́ровати, сла́ву дру́гъ от дру́га пріє́млюще, и сла́вы, я́же от Єди́наго Бо́га, не и́щете?

Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?

Не мни́те, я́ко А́зъ на вы́ реку́ ко Отцу́: є́сть, и́же на вы́ глаго́летъ, Моисе́й, на́ньже вы́ упова́єте.

Не думайте, що Я буду звинувачувати вас перед Отцем: є той, хто вас звинувачує, — Мойсей, на якого ви уповаєте.

А́ще бо бы́сте вѣ́ровали Моисе́ови, вѣ́ровали бы́сте [у́бо и] Мнѣ́: о Мнѣ́ бо то́й писа́.

Бо якби ви вірили Мойсеєві, то повірили б і Мені, тому що він писав про Мене.

А́ще ли того́ Писа́ніємъ не вѣ́руєте, ка́ко Мои́мъ глаго́ломъ вѣ́ру и́мете?

Якщо ж його Писанням не вірите, то як повірите Моїм словам?

По си́хъ и́де Іису́съ на о́нъ по́лъ мо́ря Галіле́и Тіверіа́дска:

Після цього пішов Ісус на той бік Тиверіадського моря в Галилеї.

и по Не́мъ идя́ше наро́дъ мно́гъ, я́ко ви́дяху зна́менія Єго́, я́же творя́ше надъ неду́жными.

За Ним ішло багато народу, бо бачили чудеса, які Він творив над недужими.

Взы́де же на го́ру Іису́съ, и ту́ сѣдя́ше со ученики́ Свои́ми.

Ісус зійшов на гору і сидів там з учениками Своїми.

Бѣ́ же бли́зъ Па́сха, пра́здникъ Жидо́вскій.

Наближалася ж Пасха, юдейське свято.

(Зач. 18) Возве́дъ у́бо Іису́съ о́чи и ви́дѣвъ, я́ко мно́гъ наро́дъ гряде́тъ къ Нему́, глаго́ла къ Філі́ппу: чи́мъ ку́пимъ хлѣ́бы, да ядя́тъ сі́и?

Ісус, звівши очі і побачивши, що багато народу йде до Нього, говорить Филипові: за що нам купити хлібів, щоб їх нагодувати?

Сіє́ же глаго́лаше, искуша́я єго́: Са́мъ бо вѣ́дяше, что́ хо́щетъ сотвори́ти.

Говорив же це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів зробити.

Отвѣща́ Єму́ Філі́ппъ: двѣма́ сто́ма пѣ́нязей хлѣ́бы не довлѣ́ютъ и́мъ, да кі́иждо и́хъ ма́ло что́ пріи́метъ.

Филип відповів Йому: і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожний з них хоч трохи одержав.

Глаго́ла Єму́ єди́нъ от учени́къ Єго́, Андре́й, бра́тъ Сі́мона Петра́:

Один з учеників Його, Андрій, брат Симона-Петра, говорить Йому:

є́сть о́трочищь здѣ́ єди́нъ, и́же и́мать пя́ть хлѣ́бъ ячме́нныхъ и двѣ́ ры́бѣ: но сі́и что́ су́ть на толи́ко?

тут є один юнак, який має п’ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч?

Рече́ же Іису́съ: сотвори́те человѣ́ки возлещи́. Бѣ́ же трава́ мно́га на мѣ́стѣ. Возлеже́ у́бо муже́й число́мъ я́ко пя́ть ты́сящъ.

Ісус сказав: звеліть людям сісти. Було ж на тому місці багато трави. Отже, сіло людей близько п’яти тисяч.

Прія́тъ же хлѣ́бы Іису́съ и, хвалу́ возда́въ, подаде́ ученико́мъ, ученицы́ же возлежа́щымъ: та́кожде и от ры́бу, єли́ко хотя́ху.

Ісус, взявши хліби і воздавши хвалу, роздав ученикам, а ученики — тим, що сиділи, також і риби, скільки хто хотів.

И я́ко насы́тишася, глаго́ла ученико́мъ Свои́мъ: собери́те избы́тки укру́хъ, да не поги́бнетъ ничто́же.

І коли наситилися, то сказав ученикам Своїм: зберіть залишки, щоб нічого не пропало.

Собра́ша же, и испо́лниша двана́десяте ко́шя укру́хъ от пяти́хъ хлѣ́бъ ячме́нныхъ, и́же избы́ша я́дшымъ.

І зібрали, і наповнили дванадцять кошиків залишками від п’яти ячмінних хлібів, що їли.

(Зач. 19) Человѣ́цы же ви́дѣвше зна́меніє, є́же сотвори́ Іису́съ, глаго́лаху, я́ко Се́й є́сть вои́стинну Проро́къ Гряды́й въ мі́ръ.

Тоді люди, побачивши, яке чудо сотворив Ісус, сказали: це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ.

Іису́съ у́бо разумѣ́въ, я́ко хотя́тъ пріити́, да восхи́тятъ Єго́ и сотворя́тъ Єго́ царя́, отъи́де па́ки въ го́ру єди́нъ.

Ісус же, дізнавшись, що хочуть прийти, несподівано взяти Його і зробити царем, знову пішов на гору один.

Я́ко по́здѣ бы́сть, снидо́ша ученицы́ Єго́ на мо́ре,

Коли ж настав вечір, то ученики Його зійшли до моря.

и влѣзо́ша въ кора́бль, и идя́ху на о́нъ по́лъ мо́ря въ Капернау́мъ. И тма́ а́біє бы́сть, и не [у́] бѣ́ прише́лъ къ ни́мъ Іису́съ.

І, сівши в човен, попливли на другий бік моря до Капернаума. Було вже темно, а Ісус не приходив до них.

Мо́ре же, вѣ́тру ве́лію дыха́ющу, воздвиза́шеся.

Дув сильний вітер, і море хвилювалося.

Гре́бше же я́ко ста́дій два́десять пя́ть или́ три́десять, узрѣ́ша Іису́са ходя́ща по мо́рю и бли́зъ корабля́ бы́вша, и убоя́шася.

Пропливши стадій близько двадцяти п’яти чи тридцяти^*, вони побачили Ісуса, Який ішов по морю і вже наближався до човна, і злякались.

О́нъ же глаго́ла и́мъ: А́зъ є́смь, не бо́йтеся.

Але Він сказав їм: це Я, не бійтеся.

Хотя́ху у́бо прія́ти Єго́ въ кора́бль: и а́біє кора́бль бы́сть на земли́, въ ню́же идя́ху.

Вони хотіли взяти Його в човен; і у ту ж мить човен пристав до берега, куди пливли.

Во у́трій [же] наро́дъ, и́же стоя́ше объ о́нъ по́лъ мо́ря, ви́дѣвъ, я́ко корабля́ ино́го не бѣ́ ту́, то́кмо єди́нъ то́й, въ о́ньже внидо́ша ученицы́ Єго́, и я́ко не вни́де со ученики́ Свои́ми Іису́съ въ кора́бль, но єди́ни ученицы́ Єго́ идо́ша:

Наступного дня народ, який стояв по той бік моря, бачив, що іншого човна не було там, крім того, в який увійшли ученики Його, і що Ісус не входив у човен з учениками Своїми, а відпливли одні ученики Його.

и и́ни пріидо́ша корабли́ от Тіверіа́ды бли́зъ мѣ́ста, идѣ́же ядо́ша хлѣ́бы, хвалу́ возда́вше Го́сподеви:

Тим часом прийшли з Тиверіади інші човни до того місця, де їли хліб за благословенням Господнім.

єгда́ же ви́дѣша наро́ди, я́ко Іису́са не бы́сть ту́, ни учени́къ Єго́, влѣзо́ша са́ми въ корабли́, и пріидо́ша въ Капернау́мъ, и́щуще Іису́са,

Коли ж люди побачили, що тут немає ні Ісуса, ні учеників Його, то посідали в човни і попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса.

и обрѣ́тше Єго́ объ о́нъ по́лъ мо́ря, рѣ́ша Єму́: Равві́, когда́ здѣ́ бы́сть?

І, знайшовши Його по той бік моря, сказали Йому: Учителю, коли Ти прибув сюди?

Отвѣща́ и́мъ Іису́съ и рече́: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, и́щете Мене́, не я́ко ви́дѣсте зна́меніє, но я́ко я́ли єсте́ хлѣ́бы и насы́тистеся:

Ісус сказав їм у відповідь: істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились.

(Зач. 20) дѣ́лайте же не бра́шно ги́блющеє, но бра́шно пребыва́ющеє въ живо́тъ вѣ́чный, є́же Сы́нъ Человѣ́ческій ва́мъ да́стъ: Сего́ бо Оте́цъ зна́мена Бо́гъ.

Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський, бо назнаменував Його Отець, Бог.

Рѣ́ша же къ Нему́: что́ сотвори́мъ, да дѣ́лаємъ дѣла́ Бо́жія?

Вони сказали Йому: що нам робити, щоб чинити діла Божі?

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: се́ є́сть дѣ́ло Бо́жіє, да вѣ́руєте въ Того́, Єго́же посла́ О́нъ.

Ісус сказав їм у відповідь: ось діло Боже, щоб ви увірували в Того, Кого Він послав.

Рѣ́ша же Єму́: ко́є у́бо Ты́ твори́ши зна́меніє, да ви́димъ и вѣ́ру и́мемъ Тебѣ́, что́ дѣ́лаєши,

На це вони сказали Йому: яке ж знамення Ти створиш, щоб ми побачили і увірували в Тебе? Що Ти чиниш?

отцы́ на́ши ядо́ша ма́нну въ пусты́ни, я́коже є́сть пи́сано: хлѣ́бъ съ небесе́ даде́ и́мъ я́сти.

Батьки наші їли манну в пустелі, як написано: хліб з неба дав їм їсти.

Рече́ у́бо и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не Моисе́й даде́ ва́мъ хлѣ́бъ съ небесе́, но Оте́цъ Мо́й дає́тъ ва́мъ хлѣ́бъ и́стинный съ небесе́:

Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес.

хлѣ́бъ бо Бо́жій є́сть сходя́й съ небесе́ и дая́й живо́тъ мі́ру.

Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові.

Рѣ́ша у́бо къ Нему́: Го́споди, всегда́ да́ждь на́мъ хлѣ́бъ се́й.

На це сказали Йому: Господи! Завжди давай нам хліб цей.

Рече́ же и́мъ Іису́съ: (Зач. 21) А́зъ є́смь хлѣ́бъ живо́тный: гряды́й ко Мнѣ́ не и́мать взалка́тися, и вѣ́руяй въ Мя́ не и́мать вжа́ждатися никогда́же.

Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги.

Но рѣ́хъ ва́мъ, я́ко и ви́дѣсте Мя́, и не вѣ́руєте.

Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте.

Все́, є́же дає́тъ Мнѣ́ Оте́цъ, ко Мнѣ́ пріи́детъ, и гряду́щаго ко Мнѣ́ не изжену́ во́нъ:

Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть.

я́ко снидо́хъ съ небесе́, не да творю́ во́лю Мою́, но во́лю посла́вшаго Мя́ Отца́.

Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене.

Се́ же є́сть во́ля посла́вшаго Мя́ Отца́, да все́, є́же да́де Ми́, не погублю́ от Него́, но воскрешу́ є́ въ послѣ́дній де́нь.

Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день.

(Зач. 22) Се́ же є́сть во́ля Посла́вшаго Мя́, да вся́къ ви́дяй Сы́на и вѣ́руяй въ Него́ и́мать живо́тъ вѣ́чный, и воскрешу́ єго́ А́зъ въ послѣ́дній де́нь.

Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день.

Ропта́ху у́бо Іуде́є о Не́мъ, я́ко рече́: А́зъ є́смь хлѣ́бъ сше́дый съ небесе́.

Ремствували на Нього юдеї за те, що Він казав: Я є хліб, який зійшов з небес.

И глаго́лаху: не Се́й ли є́сть Іису́съ сы́нъ Іо́сифовъ, Єго́же мы́ зна́ємъ отца́ и Ма́терь, ка́ко у́бо глаго́летъ Се́й, я́ко съ небесе́ снидо́хъ?

І говорили: чи це не Ісус, син Йосифів, батька і матір Якого ми знаємо? Як же говорить Він: Я зійшов з небес?

Отвѣща́ у́бо Іису́съ и рече́ и́мъ: не ропщи́те между́ собо́ю:

Ісус сказав їм у відповідь: не ремствуйте між собою.

никто́же мо́жетъ пріити́ ко Мнѣ́, а́ще не Оте́цъ посла́вый Мя́ привлече́тъ єго́, и А́зъ воскрешу́ єго́ въ послѣ́дній де́нь.

Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його; і Я воскрешу його в останній день.

Є́сть пи́сано во проро́цѣхъ: и бу́дутъ вси́ науче́ни Бо́гомъ. Вся́къ слы́шавый от Отца́ и навы́къ, пріи́детъ ко Мнѣ́.

У пророків написано: і будуть усі навчені Богом. Кожен, хто чув Отця і навчився, приходить до Мене.

Не я́ко Отца́ ви́дѣлъ є́сть кто́, то́кмо сы́й от Бо́га, Се́й ви́дѣ Отца́.

Це не значить, що хтось бачив Отця, хіба лише Той, Хто від Бога; Він бачив Отця.

Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: вѣ́руяй въ Мя́ и́мать живо́тъ вѣ́чный.

Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне.

(Зач. 23) А́зъ є́смь хлѣ́бъ живо́тный:

Я є хліб життя.

отцы́ ва́ши ядо́ша ма́нну въ пусты́ни, и умро́ша:

Батьки ваші їли манну в пустелі — й померли.

се́й є́сть хлѣ́бъ сходя́й съ небесе́, да, а́ще кто́ от него́ я́стъ, не у́мретъ:

Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре.

А́зъ є́смь хлѣ́бъ живо́тный, и́же сше́дый съ небесе́: а́ще кто́ снѣ́сть от хлѣ́ба сего́, жи́въ бу́детъ во вѣ́ки: и хлѣ́бъ, єго́же А́зъ да́мъ, Пло́ть Моя́ є́сть, ю́же А́зъ да́мъ за живо́тъ мі́ра.

Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу.

Пря́хуся же между́ собо́ю Жи́дове, глаго́люще: ка́ко мо́жетъ Се́й на́мъ да́ти Пло́ть [Свою́] я́сти?

Тоді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти?

Рече́ же и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще не снѣ́сте Пло́ти Сы́на Человѣ́ческаго, ни піє́те Кро́ве Єго́, живота́ не и́мате въ себѣ́.

Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі.

Яды́й Мою́ Пло́ть и пія́й Мою́ Кро́вь и́мать живо́тъ вѣ́чный, и А́зъ воскрешу́ єго́ въ послѣ́дній де́нь.

Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.

Пло́ть бо Моя́ и́стинно є́сть бра́шно, и Кро́вь Моя́ и́стинно є́сть пи́во.

Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям.

(Зач. 24) Яды́й Мою́ Пло́ть и пія́й Мою́ Кро́вь во Мнѣ́ пребыва́єтъ, и А́зъ въ не́мъ.

Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому.

Я́коже посла́ Мя живы́й Оте́цъ, и А́зъ живу́ Отца́ ра́ди: и яды́й Мя́, и то́й жи́въ бу́детъ Мене́ ра́ди.

Як послав Мене Живий Отець, — і Я живу Отцем, — так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене.

Се́й є́сть хлѣ́бъ сше́дый съ небесе́: не я́коже ядо́ша отцы́ ва́ши ма́нну, и умро́ша: яды́й хлѣ́бъ се́й жи́въ бу́детъ во вѣ́ки.

Цей і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік.

Сія́ рече́ на со́нмищи, учя́ въ Капернау́мѣ.

Це Він говорив, навчаючи у синагозі, в Капернаумі.

Мно́зи у́бо слы́шавше от учени́къ Єго́, рѣ́ша: жесто́ко є́сть сло́во сіє́: [и] кто́ мо́жетъ єго́ послу́шати?

Багато хто з учеників Його, слухаючи те, говорили: жорстоке це слово! Хто може це слухати?

Вѣ́дый же Іису́съ въ Себѣ́, я́ко ро́пщутъ о се́мъ ученицы́ Єго́, рече́ и́мъ: сіє́ ли вы́ блазни́тъ?

Але Ісус, знаючи Сам у Собі, що ученики Його ремствують на те, сказав їм: чи це спокушає вас?

А́ще у́бо у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго восходя́ща, идѣ́же бѣ́ пре́жде?

А що ж, коли побачите Сина Людського, Який возноситься туди, де був раніш?

Ду́хъ є́сть, и́же оживля́єтъ, пло́ть не по́льзуєтъ ничто́же: глаго́лы, я́же А́зъ глаго́лахъ ва́мъ, ду́хъ су́ть и живо́тъ су́ть:

Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає.

но су́ть от ва́съ нѣ́цыи, и́же не вѣ́руютъ. Вѣ́дяше бо искони́ Іису́съ, кі́и су́ть невѣ́рующіи, и кто́ є́сть предая́й Єго́.

Але є між вами деякі, що не вірують. Бо Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його.

И глаго́лаше: сего́ ра́ди рѣ́хъ ва́мъ, я́ко никто́же мо́жетъ пріити́ ко Мнѣ́, а́ще не бу́детъ єму́ дано́ от Отца́ Моєго́.

І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого.

От сего́ мно́зи от учени́къ Єго́ идо́ша вспя́ть, и ктому́ не хожда́ху съ Ни́мъ.

Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили.

Рече́ же Іису́съ обѣмана́десяте: єда́ и вы́ хо́щете ити́?

Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви?

Отвѣща́ у́бо Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, къ кому́ и́демъ? Глаго́лы живота́ вѣ́чнаго и́маши,

Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного,

и мы́ вѣ́ровахомъ, и позна́хомъ, я́ко Ты́ єси́ Христо́съ, Сы́нъ Бо́га жива́го.

і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого.

Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: не А́зъ ли ва́съ двана́десяте избра́хъ? И єди́нъ от ва́съ діа́волъ є́сть.

Ісус відповів їм: чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол.

Глаго́лаше же Іу́ду Сімо́нова Іскаріо́та: се́й бо хотя́ше преда́ти Єго́, єди́нъ сы́й от обоюна́десяте.

Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох.

(Зач. 25) И хожда́ше Іису́съ по си́хъ въ Галіле́и: не хотя́ше бо во Іуде́и ходи́ти, я́ко иска́ху Єго́ Іуде́є уби́ти.

Після цього Ісус ходив Галилеєю, бо не хотів ходити по Юдеї, тому що шукали юдеї, як вбити Його.

Бѣ́ же бли́зъ пра́здникъ Іуде́йскій, потче́ніє сѣ́ни.

Наближалося свято юдейське — ставлення кущів.

Рѣ́ша у́бо къ Нему́ бра́тія Єго́: прейди́ отсю́ду, и иди́ во Іуде́ю, да и ученицы́ Твои́ ви́дятъ дѣла́ Твоя́, я́же твори́ши:

Тоді брати Його сказали Йому: вийди звідси та іди до Юдеї, щоб і ученики Твої бачили діла, які Ти твориш.

никто́же бо въ та́йнѣ твори́тъ что́, и и́щетъ са́мъ я́вѣ бы́ти: а́ще сія́ твори́ши, яви́ Себе́ мі́рови.

Бо ніхто не робить щось таємно, коли сам домагається бути відомим. Якщо Ти твориш такі діла, яви Себе світові.

Ни бра́тія бо Єго́ вѣ́роваху въ Него́.

Бо і брати Його не вірували в Нього.

Глаго́ла у́бо и́мъ Іису́съ: вре́мя Моє́ не у́ пріи́де: вре́мя же ва́ше всегда́ гото́во є́сть:

На це Ісус сказав їм: Мій час ще не настав, час же вам завжди готовий.

не мо́жетъ мі́ръ ненави́дѣти ва́съ: Мене́ же ненави́дитъ, я́ко А́зъ свидѣ́телствую о не́мъ, я́ко дѣла́ єго́ зла́ су́ть:

Не може світ ненавидіти вас, а Мене ненавидить, бо Я свідчу про нього, що діла його злі.

вы́ взы́дите въ пра́здникъ се́й: А́зъ не взы́ду въ пра́здникъ се́й, я́ко вре́мя Моє́ не у́ испо́лнися.

Ви йдіть на свято це, а Я ще не піду на це свято, бо час Мій ще не настав.

Сія́ ре́къ и́мъ, оста́ въ Галіле́и.

Сказавши це їм, залишився в Галилеї.

Єгда́ же взыдо́ша бра́тія Єго́ въ пра́здникъ, тогда́ и Са́мъ взы́де, не я́вѣ, но я́ко та́й.

Але коли брати Його прийшли на свято, тоді і Він прийшов, та не явно, а ніби таємно.

Жи́дове же иска́ху Єго́ въ пра́здникъ, и глаго́лаху: гдѣ́ є́сть О́нъ?

Юдеї ж шукали Його на святі і говорили: де Він?

И ро́потъ мно́гъ бѣ́ о Не́мъ въ наро́дѣхъ: о́віи глаго́лаху, я́ко бла́гъ є́сть: ині́и же глаго́лаху: ни́, но льсти́тъ наро́ды.

І багато було розмов про Нього в народі. Одні говорили, що Він добрий, інші казали, що ні, Він зваблює народ.

Никто́же у́бо я́вѣ глаго́лаше о Не́мъ, стра́ха ра́ди Іуде́йскаго.

Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялись юдеїв.

(Зач. 26) А́біє же въ преполове́ніє пра́здника взы́де Іису́съ во це́рковь, и уча́ше.

У переполовення свята Ісус увійшов у храм і навчав.

И дивля́хуся Іуде́є, глаго́люще: ка́ко Се́й кни́ги вѣ́сть не учи́вся?

І дивувалися юдеї, кажучи: як Він знає Писання, не вчившись?

Отвѣща́ [у́бо] и́мъ Іису́съ и рече́: Моє́ уче́ніє нѣ́сть Моє́, но Посла́вшаго Мя́:

Ісус сказав їм у відповідь: Моє вчення — не Моє, а Того, Хто послав Мене;

а́ще кто́ хо́щетъ во́лю Єго́ тво́рити, разумѣ́єтъ о уче́ніи, ко́є от Бо́га є́сть, или́ А́зъ от Себе́ глаго́лю:

хто хоче творити волю Його, той довідається про це вчення, чи воно від Бога, чи Я Сам від Себе кажу.

глаго́ляй от себе́, сла́вы своєя́ и́щетъ: а Ищя́й сла́вы Посла́вшаго Єго́, Се́й и́стиненъ є́сть, и нѣ́сть непра́вды въ Не́мъ.

Хто говорить сам від себе, той шукає слави собі, а Хто шукає слави Тому, Хто послав Його, Той є істинний, і неправди немає в Ньому.

Не Моисе́й ли даде́ ва́мъ зако́нъ? И никто́же от ва́съ твори́тъ зако́на. Что́ Мене́ и́щете уби́ти?

Чи не дав вам Мойсей закон? І ніхто з вас не виконує закону. Чого ж шукаєте, як вбити Мене?

Отвѣща́ наро́дъ и рече́: бѣ́са ли и́маши? Кто́ Тебе́ и́щетъ уби́ти?

Народ сказав у відповідь: чи не біс у Тобі? Хто хоче Тебе вбити?

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: єди́но дѣ́ло сотвори́хъ, и вси́ дивите́ся:

Ісус далі сказав їм: одне діло зробив Я, і ви всі дивуєтеся.

сего́ ра́ди Моисе́й даде́ ва́мъ обрѣ́заніє, не я́ко от Моисе́а є́сть, но от оте́цъ: и въ суббо́ту обрѣ́заєте человѣ́ка:

Мойсей дав вам обрізання [хоч воно не від Мойсея, а від отців], і в суботу ви обрізуєте чоловіка.

а́ще обрѣ́заніє пріє́млетъ человѣ́къ въ суббо́ту, да не разори́тся зако́нъ Моисе́овъ: на Мя́ ли гнѣ́ваєтеся, я́ко всего́ человѣ́ка здра́ва сотвори́хъ въ суббо́ту?

Якщо в суботу приймає чоловік обрізання, щоб не порушити закону Мойсеєвого, — то чому на Мене ремствуєте за те, що Я всього чоловіка зцілив у суботу?

Не суди́те на лица́, но пра́ведный су́дъ суди́те.

Не судіть з вигляду, а судіть судом справедливим.

Глаго́лаху у́бо нѣ́цыи от Ієрусали́млянъ: не Се́й ли є́сть, Єго́же и́щутъ уби́ти?

Тут деякі з єрусалимлян говорили: чи не Той це, Якого хочуть убити?

И се́, не обину́яся глаго́летъ, и ничесо́же Єму́ не глаго́лютъ: єда́ ка́ко разумѣ́ша кня́зи, я́ко Се́й є́сть Христо́съ?

Ось Він говорить відкрито, і нічого не кажуть Йому; чи не переконалися начальники, що Він справді Христос?

Но Сего́ вѣ́мы, отку́ду є́сть: Христо́съ же єгда́ пріи́детъ, никто́же вѣ́сть, отку́ду бу́детъ.

Але ж ми знаємо, звідки Він; Христос же, коли прийде, ніхто не знатиме, звідки Він.

Воззва́ у́бо въ це́ркви учя́ Іису́съ и глаго́ля: и Мене́ вѣ́сте, и вѣ́сте, отку́ду є́смь: и о Себѣ́ не пріидо́хъ, но є́сть и́стиненъ Посла́вый Мя́, Єго́же вы́ не вѣ́сте:

Тоді Ісус, навчаючи, голосно заговорив у храмі: і Мене знаєте, і знаєте звідки Я; і Я прийшов не Сам від Себе, але є істинний Той, Хто послав Мене, Якого ви не знаєте.

А́зъ вѣ́мъ Єго́, я́ко от Него́ є́смь, и То́й Мя́ посла́.

Я ж знаю Його, бо Я від Нього, і Він послав Мене.

Иска́ху у́бо, да и́мутъ Єго́: и никто́же возложи́ На́нь руки́, я́ко не у́ бѣ́ прише́лъ ча́съ Єго́.

І хотіли схопити Його, але ніхто не наклав на Нього руки, бо ще не настав час Його.

Мно́зи же от наро́да вѣ́роваша въ Него́, и глаго́лаху, я́ко Христо́съ, єгда́ пріи́детъ, єда́ бо́лша зна́менія сотвори́тъ, я́же Се́й твори́тъ?

Багато ж з народу увірували в Нього і говорили: коли Христос прийде, невже створить більші чудеса, ніж Цей створив?

Слы́шаша фарісе́є наро́дъ ро́пщущь о Не́мъ сія́: и посла́ша фарісе́є и архієре́є слуги́, да и́мутъ Єго́.

Фарисеї почули, що таке говорить про Нього народ, і послали фарисеї та первосвященики слуг схопити Його.

Рече́ у́бо Іису́съ: єще́ ма́ло вре́мя съ ва́ми є́смь, и иду́ къ Посла́вшему Мя́:

Ісус же сказав їм: ще недовго бути Мені з вами, і Я піду до Того, Хто Мене послав.

взы́щете Мене́, и не обря́щете: и идѣ́же є́смь А́зъ, вы́ не мо́жете пріити́.

Шукатимете Мене, і не знайдете; і де буду Я, туди ви не зможете прийти.

Рѣ́ша же Іуде́є къ себѣ́: ка́мо Се́й хо́щетъ ити́, я́ко мы́ не обря́щемъ Єго́? Єда́ въ разсѣ́яніє Є́ллинскоє хо́щетъ ити́ и учи́ти Є́ллины?

При цьому юдеї говорили між собою: куди Він хоче йти, що ми не знайдемо Його? Чи не хоче Він іти в еллінське розсіяння і вчити еллінів?

Что́ є́сть сіє́ сло́во, є́же рече́: взы́щете Мене́, и не обря́щете? И идѣ́же є́смь А́зъ, вы́ не мо́жете пріити́?

Що означають слова ці, які Він сказав: будете шукати Мене і не знайдете; і де Я буду, туди ви не зможете прийти?

(Зач. 27) Въ послѣ́дній же де́нь вели́кій пра́здника стоя́ше Іису́съ, и зва́ше, глаго́ля: а́ще кто́ жа́ждетъ, да пріи́детъ ко Мнѣ́ и піє́тъ:

В останній же великий день свята стояв Ісус і голосно говорив: хто спраглий, нехай іде до Мене і п’є.

вѣ́руяй въ Мя́, я́коже рече́ Писа́ніє, рѣ́ки от чре́ва єго́ истеку́тъ воды́ жи́вы.

Хто вірує в Мене, у того, як сказано в Писанні, з утроби його потечуть ріки води живої.

Сіє́ же рече́ о Ду́сѣ, Єго́же хотя́ху пріима́ти вѣ́рующіи во и́мя Єго́: не у́ бо бѣ́ Ду́хъ Святы́й, я́ко Іису́съ не у́ бѣ́ просла́вленъ.

Це сказав Він про Духа, Якого мали прийняти віруючі в ім’я Його; бо ще не було на них Духа Святого, оскільки Ісус ще не був прославлений.

Мно́зи же от наро́да слы́шавше сло́во, глаго́лаху: Се́й є́сть вои́стинну проро́къ.

Багато ж з народу, почувши ці слова, говорили: Він воістину пророк.

Друзі́и глаго́лаху: Се́й є́сть Христо́съ. О́віи же глаго́лаху: єда́ от Галіле́и Христо́съ прихо́дитъ?

Інші говорили: Це Христос. А ще інші казали: хіба з Галилеї Христос прийде?

Не Писа́ніє ли рече́, я́ко от сѣ́мене Дави́дова и от Виѳлеє́мскія ве́си, идѣ́же бѣ́ Дави́дъ, Христо́съ пріи́детъ?

Чи не сказано в Писанні, що Христос прийде з роду Давидового і з Вифлеєма, з того міста, звідки був Давид?

Ра́спря у́бо бы́сть въ наро́дѣ Єго́ ра́ди.

Отже, виникла в народі через Нього незгода.

Нѣ́цыи же от ни́хъ хотя́ху я́ти Єго́: но никто́же возложи́ На́нь ру́цѣ.

Деякі з них хотіли схопити Його; але ніхто не наклав на Нього рук.

Пріидо́ша же слуги́ ко архієре́омъ и фарісе́омъ: и рѣ́ша и́мъ ті́и: почто́ не приведо́сте Єго́?

І слуги повернулися до первосвящеників і фарисеїв; і дорікали їм: чому не привели Його?

Отвѣща́ша слуги́: николи́же та́ко є́сть глаго́лалъ человѣ́къ, я́ко Се́й Человѣ́къ.

Слуги відповіли: ніколи не говорила людина так, як Цей Чоловік.

Отвѣща́ша у́бо и́мъ фарісе́є: єда́ и вы́ прельще́ни бы́сте?

Фарисеї ж сказали їм: невже і ви спокусилися?

Єда́ кто́ от кня́зь вѣ́рова въ О́нь, или́ от фарісе́й?

Хіба увірував у Нього хтось з начальників або з фарисеїв?

Но наро́дъ се́й, и́же не вѣ́сть зако́на, про́кляти су́ть.

Але цей народ, що не знає закону, проклятий він.

Глаго́ла Нікоди́мъ къ ни́мъ, и́же прише́дый къ Нему́ но́щію, єди́нъ сы́й от ни́хъ:

Никодим, один з них, який приходив до Нього вночі, говорить їм:

єда́ зако́нъ на́шъ су́дитъ человѣ́ку, а́ще не слы́шитъ от него́ пре́жде и разумѣ́єтъ, что́ твори́тъ?

хіба закон наш судить людину, якщо раніше не вислухають її і не дізнаються, що вона робить?

Отвѣща́ша и реко́ша єму́: єда́ и ты́ от Галіле́и єси́? Испыта́й и ви́ждь, я́ко проро́къ от Галіле́и не прихо́дитъ.

На це сказали йому: чи й ти не з Галилеї? Роздивись і побачиш, що пророк з Галилеї не приходить.

И и́де кі́йждо въ до́мъ сво́й.

І кожний пішов до свого дому.

Іису́съ же и́де въ го́ру Єлео́нску.

Ісус же пішов на гору Елеонську.

Зау́тра же па́ки пріи́де въ це́рковь, и вси́ лю́діє идя́ху къ Нему́: и сѣ́дъ уча́ше и́хъ.

А вранці знову прийшов у храм, і весь народ ішов до Нього. Він сів і навчав їх.

(Зач. 28) Приведо́ша же кни́жницы и фарісе́є къ Нему́ жену́ въ прелюбодѣя́ніи я́ту, и поста́вивше ю́ посредѣ́,

Приводять книжники і фарисеї до Нього жінку, схоплену під час перелюбу, і, поставивши її посередині, кажуть Йому:

глаго́лаша Єму́: Учи́телю, сія́ жена́ я́та є́сть ны́нѣ въ прелюбодѣя́ніи:

Учителю, цю жінку взяли нині на перелюбі;

въ зако́нѣ же на́мъ Моисе́й повелѣ́ таковы́я ка́меніємъ побива́ти: Ты́ же что́ глаго́леши?

а Мойсей в законі повелів нам побивати таких камінням; а Ти що скажеш?

Сіє́ же рѣ́ша искуша́юще Єго́, да бы́ша имѣ́ли что́ глаго́лати На́нь. Іису́съ же до́лу прекло́нься, пе́рстомъ писа́ше на земли́, не слага́я [и́мъ].

Говорили ж це, спокушаючи Його, щоб знайти, за що Його звинуватити. Але Ісус, нахилившись додолу, пальцем писав по землі, не звертаючи на них уваги.

Я́коже прилѣжа́ху вопроша́юще Єго́, воскло́нься рече́ къ ни́мъ: и́же є́сть безъ грѣха́ въ ва́съ, пре́жде ве́рзи ка́мень на ню́.

Коли ж продовжували запитувати Його, Він, підвівшись, сказав їм: хто з вас без гріха, перший кинь у неї камінь.

И па́ки до́лу прекло́нься, писа́ше на земли́.

І знов, нахилившись додолу, писав на землі.

Они́ же слы́шавше и со́вѣстію облича́єми, исхожда́ху єди́нъ по єди́ному, наче́нше от ста́рецъ до послѣ́днихъ: и оста́ єди́нъ Іису́съ, и жена́ посредѣ́ су́щи.

Вони ж, почувши це, докорені совістю, почали виходити один за одним, починаючи від старших до останніх; і залишився один Ісус і жінка, яка стояла посередині.

Воскло́нься же Іису́съ, и ни єди́наго ви́дѣвъ, то́чію жену́, рече́ є́й: же́но, гдѣ́ су́ть, и́же важда́ху на тя́? Никі́йже ли тебе́ осуди́?

Ісус, підвівшись і нікого не побачивши, крім жінки, сказав їй: жінко! Де ті, що звинувачували тебе? Ніхто тебе не осудив?

Она́ же рече́: никто́же, Го́споди. Рече́ же є́й Іису́съ: ни А́зъ тебе́ осужда́ю: иди́, и отсе́лѣ ктому́ не согрѣша́й.

Вона відповіла: ніхто, Господи. Ісус сказав їй: і Я не осуджую тебе; іди, і віднині більше не гріши.

(Зач. 29) Па́ки же и́мъ Іису́съ рече́, глаго́ля: А́зъ є́смь свѣ́тъ мі́ру: ходя́й по Мнѣ́ не и́мать ходи́ти во тмѣ́, но и́мать свѣ́тъ живо́тный.

Ісус знову говорив до народу, кажучи: Я — Світло для світу; хто піде вслід за Мною, той не ходитиме в темряві, а матиме світло життя.

Рѣ́ша у́бо Єму́ фарісе́є: Ты́ о Себѣ́ Са́мъ свидѣ́телствуєши: свидѣ́телство Твоє́ нѣ́сть и́стинно.

Тоді фарисеї сказали Йому: Ти Сам про Себе свідчиш, і свідчення Твоє неправдиве.

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ и́мъ: а́ще А́зъ свидѣ́телствую о Себѣ́, и́стинно є́сть свидѣ́телство Моє́: я́ко вѣ́мъ, отку́ду пріидо́хъ и ка́мо иду́: вы́ же не вѣ́сте, отку́ду прихожду́ и ка́мо гряду́:

Ісус сказав їм у відповідь: якщо і Сам про Себе свідчу, свідчення Моє правдиве, бо Я знаю, звідки прийшов і куди йду; а ви не знаєте, звідки Я і куди йду.

вы́ по пло́ти су́дите, А́зъ не сужду́ никому́же:

Ви судите за плоттю; а Я не суджу нікого.

и а́ще сужду́ А́зъ, су́дъ Мо́й и́стиненъ є́сть: я́ко єди́нъ нѣ́смь, но А́зъ и посла́вый Мя́ Оте́цъ:

А якщо і суджу Я, то суд Мій праведний, бо Я не один, а Я і Отець, Який Мене послав.

и въ зако́нѣ же ва́шемъ пи́сано є́сть, я́ко двою́ человѣ́ку свидѣ́телство и́стинно є́сть:

У законі вашому написано, що свідчення двох людей є правдиве.

А́зъ є́смь свидѣ́телствуяй о Мнѣ́ Само́мъ, и свидѣ́телствуєтъ о Мнѣ́ посла́вый Мя́ Оте́цъ.

Я Сам свідчу про Себе, і свідчить про Мене Отець, Який Мене послав.

Глаго́лаху же Єму́: гдѣ́ є́сть Оте́цъ Тво́й? Отвѣща́ Іису́съ: ни Мене́ вѣ́сте, ни Отца́ Моєго́: а́ще Мя́ бы́сте вѣ́дали, и Отца́ Моєго́ вѣ́дали бы́сте.

Тоді сказали Йому: де Твій Отець? Ісус відповів: ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого; якби ви знали Мене, то знали б і Отця Мого.

Сія́ глаго́лы глаго́ла Іису́съ въ газофилакі́и, учя́ въ це́ркви: и никто́же я́тъ Єго́, я́ко не у́ бѣ́ прише́лъ ча́съ Єго́.

Ці слова говорив Ісус біля скарбниці, коли навчав у храмі; і ніхто не взяв Його, бо ще не прийшов час Його.

(Зач. 30) Рече́ же и́мъ па́ки Іису́съ: А́зъ иду́, и взы́щете Мене́, и во грѣсѣ́ ва́шемъ у́мрете: а́може А́зъ иду́, вы́ не мо́жете пріити́.

Знову сказав їм Ісус: Я відходжу, і будете шукати Мене, і помрете в гріху вашому. Куди Я йду, туди ви не можете прийти.

Глаго́лаху у́бо Іуде́є: єда́ Ся́ Са́мъ убіє́тъ, я́ко глаго́летъ: а́може А́зъ иду́, вы́ не мо́жете пріити́?

Говорили ж юдеї: невже Він уб’є Сам Себе, що каже: куди Я іду, ви не можете прийти?

И рече́ и́мъ: вы́ от ни́жнихъ єсте́, А́зъ от вы́шнихъ є́смь: вы́ от мі́ра сего́ єсте́, А́зъ нѣ́смь от мі́ра сего́:

Він сказав їм: ви від нижніх, Я ж від вишніх; ви від світу цього, Я ж не від цього світу.

рѣ́хъ у́бо ва́мъ, я́ко у́мрете во грѣсѣ́хъ ва́шихъ: а́ще бо не и́мете вѣ́ры, я́ко А́зъ є́смь, у́мрете во грѣсѣ́хъ ва́шихъ.

Тому Я сказав вам, що ви помрете в гріхах ваших. Бо якщо не увіруєте, що це Я, то помрете в гріхах ваших.

Глаго́лаху у́бо Єму́: Ты́ кто́ єси́? И рече́ и́мъ Іису́съ: Нача́токъ, я́ко и глаго́лю ва́мъ:

Тоді сказали Йому: Хто ж Ти? Ісус відповів їм: Початок всього, що й кажу вам.

мно́га и́мамъ о ва́съ глаго́лати и суди́ти: но Посла́вый Мя́ и́стиненъ є́сть, и А́зъ я́же слы́шахъ от Него́, сія́ глаго́лю въ мі́рѣ.

Багато чого маю говорити і судити про вас, але Той, Хто послав Мене, істинний є, і що почув Я від Нього, те й кажу світові.

Не разумѣ́ша [у́бо], я́ко Отца́ и́мъ глаго́лаше.

Не зрозуміли, що Він говорив їм про Отця.

Рече́ же и́мъ Іису́съ: єгда́ вознесе́те Сы́на Человѣ́ческаго, тогда́ уразумѣ́єте, я́ко А́зъ є́смь, и о Себѣ́ ничесо́же творю́, но, я́коже научи́ Мя Оте́цъ Мо́й, сія́ глаго́лю:

Сказав же їм Ісус: коли піднесете Сина Людського, тоді зрозумієте, що це Я, і що нічого не роблю від Себе, а як навчив Мене Отець Мій, так і говорю.

и Посла́вый Мя́ со Мно́ю є́сть: не оста́ви Мене́ єди́наго Оте́цъ, я́ко А́зъ уго́дная Єму́ всегда́ творю́.

Той, Хто послав Мене, є зі Мною; Отець не залишив Мене одного, бо Я завжди роблю угодне Йому.

Сія́ Єму́ глаго́лющу, мно́зи вѣ́роваша въ Него́.

Коли Він це говорив, багато хто увірував у Нього.

(Зач. 31) Глаго́лаше у́бо Іису́съ къ вѣ́ровавшымъ Єму́ Іуде́омъ: а́ще вы́ пребу́дете во словеси́ Моє́мъ, вои́стинну ученицы́ Мои́ бу́дете:

Тоді Ісус сказав юдеям, які увірували в Нього: якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно будете Моїми учениками;

и уразумѣ́єте и́стину, и и́стина свободи́тъ вы́.

і пізнаєте істину, і істина визволить вас.

Отвѣща́ша [и рѣ́ша] Єму́: сѣ́мя Авраа́мле єсмы́, и никому́же рабо́тахомъ николи́же: ка́ко Ты́ глаго́леши, я́ко свобо́дни бу́дете?

Йому відповіли: ми рід Авраамів, і ніколи не були рабами нікому, як же Ти кажеш: станете вільними?

Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вся́къ творя́й грѣ́хъ ра́бъ є́сть грѣха́:

Ісус відповів їм: істинно, істинно кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, є раб гріха.

ра́бъ же не пребыва́єтъ въ дому́ во вѣ́къ: сы́нъ пребыва́єтъ во вѣ́къ:

Але раб не перебуває в домі вічно, а Син перебуває вічно.

а́ще у́бо Сы́нъ вы́ свободи́тъ, вои́стинну свобо́дни бу́дете:

Отже, якщо Син визволить вас, то справді будете вільними.

вѣ́мъ, я́ко сѣ́мя Авраа́мле єсте́: но и́щете Мене́ уби́ти, я́ко сло́во Моє́ не вмѣща́єтся въ вы́:

Знаю, що ви рід Авраамів, однак шукаєте, як вбити Мене, бо слово Моє не вміщається у вас.

А́зъ, є́же ви́дѣхъ у Отца́ Моєго́, глаго́лю: и вы́ у́бо, є́же ви́дѣсте у отца́ ва́шего, творите́.

Я говорю те, що бачив у Отця Мого; і ви робите те, що бачили в отця вашого.

Отвѣща́ша и рѣ́ша Єму́: оте́цъ на́шъ Авраа́мъ є́сть. Глаго́ла и́мъ Іису́съ: а́ще ча́да Авраа́мля бы́сте бы́ли, дѣла́ Авраа́мля бы́сте твори́ли:

Сказали Йому у відповідь: отець наш є Авраам. Ісус сказав їм: якби ви були дітьми Авраама, то чинили б діла Авраамові.

ны́нѣ же и́щете Мене́ уби́ти, Человѣ́ка, И́же и́стину ва́мъ глаго́лахъ, ю́же слы́шахъ от Бо́га: сего́ Авраа́мъ нѣ́сть сотвори́лъ:

Нині ж шукаєте, як вбити Мене, Чоловіка, Який сповістив вам правду, почуту від Бога; Авраам цього не робив.

вы́ творите́ дѣла́ отца́ ва́шего. Рѣ́ша же Єму́: мы́ от любодѣя́нія нѣ́смы рожде́ни: єди́наго Отца́ и́мамы, Бо́га.

Ви робите діла отця вашого. На це сказали Йому: ми не від любодійства народжені; маємо одного Отця — Бога.

(Зач. 32) Рече́ же и́мъ Іису́съ: а́ще Бо́гъ Оте́цъ ва́шъ [бы] бы́лъ, люби́ли бы́сте [у́бо] Мене́: А́зъ бо от Бо́га изыдо́хъ и пріидо́хъ: не о Себѣ́ бо пріидо́хъ, но То́й Мя́ посла́:

Ісус сказав їм: якби Бог був Отець ваш, то ви любили б Мене, тому що Я вийшов і прийшов від Бога; бо Я не Сам від Себе прийшов, а Він послав Мене.

почто́ бесѣ́ды Моєя́ не разумѣ́єте? Я́ко не мо́жете слы́шати словесе́ Моєго́:

Чому ви не розумієте Моїх слів? Тому що не можете чути слова Мого.

вы́ отца́ [ва́шего] діа́вола єсте́, и по́хоти отца́ ва́шего хо́щете твори́ти: о́нъ человѣкоубі́йца бѣ́ искони́, и во и́стинѣ не стои́тъ, я́ко нѣ́сть и́стины въ не́мъ: єгда́ глаго́летъ лжу́, от свои́хъ глаго́летъ: я́ко ло́жь є́сть и оте́цъ лжи́:

Ваш батько є диявол; і ви хочете виконувати похоті батька вашого. Він людиновбивцею був споконвіку і не стоїть в істині, бо істини немає в ньому. Коли він говорить неправду, від себе говорить, бо він неправдомовець і батько неправди.

А́зъ же зане́ и́стину глаго́лю, не вѣ́руєте Мнѣ́:

А коли Я істину говорю, то не вірите Мені.

кто́ от ва́съ облича́єтъ Мя́ о грѣсѣ́? А́ще ли и́стину глаго́лю, почто́ вы́ не вѣ́руєте Мнѣ́?

Хто з вас викриє Мене у гріху? Якщо ж Я говорю істину, то чому ви не вірите Мені?

И́же є́сть от Бо́га, глаго́ловъ Бо́жіихъ послу́шаєтъ: сего́ ра́ди вы́ не послу́шаєте, я́ко от Бо́га нѣ́сте.

Хто від Бога, той слова Божі слухає; ви тому не слухаєте, що ви не від Бога.

Отвѣща́ша у́бо Іуде́є и рѣ́ша Єму́: не до́брѣ ли мы́ глаго́лемъ, я́ко Самаряни́нъ єси́ Ты́ и бѣ́са и́маши?

На це юдеї сказали Йому у відповідь: чи не правду ми говоримо, що Ти самарянин і що біс у Тобі?

Отвѣща́ Іису́съ: А́зъ бѣ́са не и́мамъ, но чту́ Отца́ Моєго́, и вы́ не чте́те Мене́:

Ісус відповів: у Мені біса нема, але Я шаную Отця Мого, а ви зневажаєте Мене.

А́зъ же не ищу́ сла́вы Моєя́: є́сть Ищя́ и Судя́:

А втім, Я не шукаю слави Моєї; є Той, Хто шукає і судить.

(Зач. 33) ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще кто́ сло́во Моє́ соблюде́тъ, сме́рти не и́мать ви́дѣти во вѣ́ки.

Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє збереже, той не побачить смерти повік.

Рѣ́ша у́бо Єму́ Жи́дове: ны́нѣ разумѣ́хомъ, я́ко бѣ́са и́маши: Авраа́мъ у́мре и проро́цы, и Ты́ глаго́леши: а́ще кто́ сло́во Моє́ соблюде́тъ, сме́рти не и́мать вкуси́ти во вѣ́ки:

Юдеї сказали Йому: тепер ми зрозуміли, що біс у Тобі. Авраам і пророки померли, а Ти кажеш, що хто слово Моє збереже, той не зазнає смерти повік.

єда́ Ты́ бо́лій єси́ отца́ на́шего Авраа́ма, и́же у́мре? И проро́цы умро́ша: кого́ Себе́ Са́мъ Ты́ твори́ши?

Невже Ти більший від отця нашого Авраама, який помер? [Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе?]^*

Отвѣща́ Іису́съ: а́ще А́зъ сла́влюся Са́мъ, сла́ва Моя́ ничесо́же є́сть: є́сть Оте́цъ Мо́й сла́вяй Мя́, Єго́же вы́ глаго́лете, я́ко Бо́гъ ва́шъ є́сть:

Ісус відповів: якщо Я Сам Себе славлю, то слава Моя ніщо. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви говорите, що Він Бог ваш.

и не позна́сте Єго́, А́зъ же вѣ́мъ Єго́: и а́ще реку́, я́ко не вѣ́мъ Єго́, бу́ду подо́бенъ ва́мъ ло́жь: но вѣ́мъ Єго́, и сло́во Єго́ соблюда́ю:

І ви не пізнали Його, а Я знаю Його; і якщо скажу, що не знаю Його, то буду подібним до вас неправдомовцем. Але Я знаю Його і слово Його зберігаю.

Авраа́мъ оте́цъ ва́шъ ра́дъ бы бы́лъ, да бы́ ви́дѣлъ де́нь Мо́й: и ви́дѣ, и возра́довася.

Авраам, отець ваш, був би радий побачити день Мій; і побачив, і зрадів.

Рѣ́ша у́бо Іуде́є къ Нему́: пяти́десятъ лѣ́тъ не у́ и́маши, и Авраа́ма ли́ єси́ ви́дѣлъ?

На це сказали Йому юдеї: Тобі немає ще й п’ятдесяти років, і Ти бачив Авраама?

Рече́ [же] и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: пре́жде да́же Авраа́мъ не бы́сть, А́зъ є́смь.

Ісус сказав їм: істинно, істинно кажу вам: раніш, ніж був Авраам, Я є.

Взя́ша у́бо ка́меніє, да ве́ргутъ На́нь: Іису́съ же скры́ся, и изы́де изъ це́ркве, проше́дъ посредѣ́ и́хъ: и мимохожда́ше та́ко.

Тоді взяли каміння, щоб кинути на Нього; але Ісус сховався і вийшов з храму, пройшовши посеред них, і пішов далі.

(Зач. 34) И мимоиды́й ви́дѣ человѣ́ка слѣ́па от рождества́.

І, проходячи, побачив чоловіка, сліпого від народження.

И вопроси́ша Єго́ ученицы́ Єго́, глаго́люще: Равві́, кто́ согрѣши́, се́й ли, или́ роди́теля єго́, я́ко слѣ́пъ роди́ся?

Ученики Його запитали в Нього: Учителю, хто згрішив, — він чи батьки його, що сліпим народився?

Отвѣща́ Іису́съ: ни се́й согрѣши́, ни роди́теля єго́, но да явя́тся дѣла́ Бо́жія на не́мъ:

Ісус відповів: ні він не згрішив, ні батьки його, а це для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі.

Мнѣ́ подоба́єтъ дѣ́лати дѣла́ Посла́вшаго Мя́, до́ндеже де́нь є́сть: пріи́детъ но́щь, єгда́ никто́же мо́жетъ дѣ́лати:

Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе.

єгда́ въ мі́рѣ є́смь, свѣ́тъ є́смь мі́ру.

Доки Я в світі, Я Світло для світу.

Сія́ ре́къ, плю́ну на зе́млю, и сотвори́ бре́ніє от плюнове́нія, и пома́за о́чи бре́ніємъ слѣпо́му,

Сказавши це, плюнув на землю, зробив із слини суміш і помазав сумішшю очі сліпому.

и рече́ єму́: иди́, умы́йся въ купѣ́ли Сілоа́мстѣ, є́же сказа́єтся, по́сланъ. И́де у́бо, и умы́ся, и пріи́де ви́дя.

І сказав йому: іди, вмийся у купальні Силоам, що означає: посланий. Він пішов і вмився, і прийшов зрячим.

Сосѣ́ди же и и́же бя́ху ви́дѣли єго́ пре́жде, я́ко слѣ́пъ бѣ́, глаго́лаху: не се́й ли́ є́сть сѣдя́й и прося́й?

Сусіди і ті, що бачили його раніше, як він був сліпим, говорили: чи не той це, що сидів і просив?

О́віи глаго́лаху, я́ко се́й є́сть: ині́и же глаго́лаху, я́ко подо́бенъ єму́ є́сть. О́нъ [же] глаго́лаше, я́ко а́зъ є́смь.

Одні говорили, що це той; інші ж — що схожий на нього. Він же сказав: це я.

Глаго́лаху же єму́: ка́ко ти́ отверзо́стѣся о́чи?

Тоді запитали в нього: як відкрилися в тебе очі?

Отвѣща́ о́нъ и рече́: Человѣ́къ нарица́ємый Іису́съ бре́ніє сотвори́, и пома́за о́чи мои́, и рече́ ми: иди́ въ купѣ́ль Сілоа́млю и умы́йся. Ше́дъ же и умы́вся, прозрѣ́хъ.

Він казав їм у відповідь: Чоловік, Якого звуть Ісус, зробив суміш, помазав очі мої і сказав мені: іди в купальню Силоам і вмийся. Я пішов, умився і прозрів.

Рѣ́ша у́бо єму́: кто́ То́й є́сть? Глаго́ла: не вѣ́мъ.

Тоді сказали йому: де ж Він? Він відповів: не знаю.

Ведо́ша [же] єго́ къ фарісе́омъ, и́же бѣ́ иногда́ слѣ́пъ.

Повели цього колишнього сліпця до фарисеїв.

Бѣ́ же суббо́та, єгда́ сотвори́ бре́ніє Іису́съ и отве́рзе єму́ о́чи.

А була субота, коли Ісус зробив суміш і відкрив йому очі.

Па́ки же вопроша́ху єго́ и фарісе́є, ка́ко прозрѣ́. О́нъ же рече́ и́мъ: бре́ніє положи́ мнѣ́ на о́чи, и умы́хся, и ви́жу.

Спитали його також фарисеї, як він прозрів. Він же сказав їм: суміш поклав Він на мої очі, і я вмився і бачу.

Глаго́лаху у́бо от фарісе́и нѣ́цыи: нѣ́сть Се́й от Бо́га Человѣ́къ, я́ко суббо́ту не храни́тъ. О́віи глаго́лаху: ка́ко мо́жетъ человѣ́къ грѣ́шенъ сицева́ зна́менія твори́ти? И ра́спря бѣ́ въ ни́хъ.

Тоді деякі з фарисеїв говорили: Чоловік Цей не від Бога, бо не шанує суботи. Інші говорили: як може грішний чоловік такі чудеса творити? І сталася між ними суперечка.

Глаго́лаху [у́бо] слѣпцу́ па́ки: ты́ что́ глаго́леши о Не́мъ, я́ко отве́рзе о́чи твои́? О́нъ же рече́, я́ко проро́къ є́сть.

Знов говорять сліпому: що ти скажеш про Того, Хто відкрив тобі очі? Він сказав: це пророк.

Не я́ша у́бо вѣ́ры Іуде́є о не́мъ, я́ко слѣ́пъ бѣ́ и прозрѣ́, до́ндеже возгласи́ша роди́теля того́ прозрѣ́вшаго

Але юдеї не повірили, що він був сліпим і прозрів, доки не покликали батьків того, хто прозрів,

и вопроси́ша я́, глаго́люще: се́й ли є́сть сы́нъ ва́ю, єго́же вы́ глаго́лете, я́ко слѣ́пъ роди́ся? Ка́ко у́бо ны́нѣ ви́дитъ?

і запитали, кажучи: чи це син ваш, про якого ви кажете, що народився сліпим? Як же він тепер бачить?

Отвѣща́ста [же] и́мъ роди́теля єго́ и рѣ́ста: вѣ́мы, я́ко се́й є́сть сы́нъ на́ю и я́ко слѣ́пъ роди́ся:

Батьки його сказали їм у відповідь: ми знаємо, що він — це син наш і що він сліпим народився,

ка́ко же ны́нѣ ви́дитъ, не вѣ́мы: или́ кто́ отве́рзе єму́ о́чи, мы́ не вѣ́мы: са́мъ во́зрастъ и́мать, самого́ вопроси́те, са́мъ о себѣ́ да глаго́летъ.

а як тепер бачить, не знаємо, і хто відкрив йому очі, ми не знаємо. Він сам уже дорослий; самого спитайте, нехай сам про себе скаже.

Сія́ реко́ста роди́теля єго́, я́ко боя́стася Жидо́въ: уже́ бо бя́ху сложи́лися Жи́дове, да, а́ще кто́ Єго́ исповѣ́сть Христа́, отлуче́нъ от со́нмища бу́детъ:

Так відповіли батьки його, тому що боялись юдеїв; бо юдеї вже змовилися, щоб того, хто визнає Його за Христа, відлучити від синагоги.

сего́ ра́ди роди́теля єго́ реко́ста, я́ко во́зрастъ и́мать, самого́ вопроси́те.

Тому-то батьки його сказали: він уже дорослий, самого запитайте.

Возгласи́ша же втори́цею человѣ́ка, и́же бѣ́ слѣ́пъ, и рѣ́ша єму́: да́ждь сла́ву Бо́гу: мы́ вѣ́мы, я́ко Человѣ́къ Се́й грѣ́шенъ є́сть.

Отже, вдруге покликали чоловіка, який був сліпим, і сказали йому: віддай славу Богові; ми знаємо, що Чоловік Той — грішник.

Отвѣща́ у́бо о́нъ и рече́: а́ще грѣ́шенъ є́сть, не вѣ́мъ: єди́но вѣ́мъ, я́ко слѣ́пъ бѣ́хъ, ны́нѣ же ви́жу.

Він сказав їм у відповідь: чи Він — грішник, не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу.

Рѣ́ша же єму́ па́ки: что́ сотвори́ тебѣ́? Ка́ко отве́рзе о́чи твои́?

Знову запитали його: що Він зробив з тобою? Як відкрив твої очі?

Отвѣща́ и́мъ: реко́хъ ва́мъ уже́, и не слы́шасте: что́ па́ки хо́щете слы́шати? Єда́ и вы́ ученицы́ Єго́ хо́щете бы́ти?

Відповів їм: я вже сказав вам, і ви не вислухали; що ще хочете почути? Чи не хочете і ви стати Його учениками?

Они́ же укори́ша єго́ и рѣ́ша єму́: ты́ учени́къ єси́ Того́: мы́ же Моисе́овы єсмы́ ученицы́:

Вони ж докорили йому і сказали: ти Його ученик, ми ж Мойсеєві учні.

мы́ вѣ́мы, я́ко Моисе́ови глаго́ла Бо́гъ: Сего́ же не вѣ́мы, отку́ду є́сть.

Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог; а про Цього ж не знаємо, звідки Він.

Отвѣща́ человѣ́къ и рече́ и́мъ: о се́мъ бо ди́вно є́сть, я́ко вы́ не вѣ́сте, отку́ду є́сть, и отве́рзе о́чи мои́:

Чоловік, який прозрів, сказав їм у відповідь: це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі.

вѣ́мы же, я́ко грѣ́шники Бо́гъ не послу́шаєтъ: но а́ще кто́ Богочте́цъ є́сть и во́лю Єго́ твори́тъ, того́ послу́шаєтъ:

Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає.

от вѣ́ка нѣ́сть слы́шано, я́ко кто́ отве́рзе о́чи слѣ́пу рожде́ну:

Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження.

а́ще не бы́ бы́лъ Се́й от Бо́га, не мо́глъ бы твори́ти ничесо́же.

Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити.

Отвѣща́ша и рѣ́ша єму́: во грѣсѣ́хъ ты́ роди́лся єси́ ве́сь, и ты́ ли ны́ у́чиши? И изгна́ша єго́ во́нъ.

Сказали йому у відповідь: у гріхах ти весь народився, і чи ти нас учиш? І вигнали його геть.

Услы́ша Іису́съ, я́ко изгна́ша єго́ во́нъ: и обрѣ́тъ єго́, рече́ єму́: ты́ вѣ́руєши ли въ Сы́на Бо́жія?

Ісус, почувши, що вигнали його геть, знайшов його і сказав йому: чи віруєш ти в Сина Божого?

Отвѣща́ о́нъ и рече́: и кто́ є́сть, Го́споди, да вѣ́рую въ Него́?

Він відповів і сказав: а хто Він, Господи, щоб мені вірувати в Нього?

Рече́ же єму́ Іису́съ: и ви́дѣлъ єси́ Єго́, и глаго́ляй съ тобо́ю То́й є́сть.

Ісус сказав йому: і бачив ти Його, і Він говорить з тобою.

О́нъ же рече́: вѣ́рую, Го́споди. И поклони́ся Єму́.

Він же промовив: вірую, Господи! І поклонився Йому.

(Зач. 35) И рече́ Іису́съ: на су́дъ А́зъ въ мі́ръ се́й пріидо́хъ, да неви́дящіи ви́дятъ, и ви́дящіи слѣ́пи бу́дутъ.

І сказав Ісус: на суд Я прийшов у світ цей, щоб незрячі бачили, а зрячі стали сліпими.

И слы́шаша от фарісе́й сія́ су́щіи съ Ни́мъ, и рѣ́ша Єму́: єда́ и мы́ слѣ́пи єсмы́?

Почувши це, деякі з фарисеїв, що були з Ним, сказали Йому: невже і ми сліпі?

Рече́ и́мъ Іису́съ: а́ще бы́сте слѣ́пи бы́ли, не бы́сте имѣ́ли грѣха́: ны́нѣ же глаго́лете, я́ко ви́димъ: грѣ́хъ у́бо ва́шъ пребыва́єтъ.

Ісус сказав їм: якби ви були сліпі, то не мали б на собі гріха, але як ви говорите, що бачите, то гріх лишається на вас.

Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: не входя́й две́рьми во дво́ръ о́вчій, но прела́зя и́нудѣ, то́й та́ть є́сть и разбо́йникъ:

Істинно, істинно кажу вам: хто входить в овечий двір не дверима, а десь перелазить, той злодій і розбійник.

а входя́й две́рьми па́стырь є́сть овца́мъ:

А хто входить у двері, той пастир овець.

сему́ две́рникъ отверза́єтъ, и о́вцы гла́съ єго́ слы́шатъ, и своя́ о́вцы глаша́єтъ по и́мени, и изго́нитъ и́хъ:

Йому воротар відчиняє, і вівці голос його чують, він кличе своїх овець на ймення і виводить їх.

и єгда́ своя́ о́вцы иждене́тъ, предъ ни́ми хо́дитъ: и о́вцы по не́мъ и́дутъ, я́ко вѣ́дятъ гла́съ єго́:

І коли виведе своїх овець, йде поперед них, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос.

по чужде́мъ же не и́дутъ, но бѣжа́тъ от него́, я́ко не зна́ютъ чужда́го гла́са.

За чужим же не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу.

Сію́ при́тчу рече́ и́мъ Іису́съ: они́ же не разумѣ́ша, что́ бя́ше, я́же глаго́лаше и́мъ.

Цю притчу сказав їм Ісус; але вони не зрозуміли, про що Він говорив їм.

Рече́ же па́ки и́мъ Іису́съ: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко А́зъ є́смь две́рь овца́мъ.

Отже, знову сказав їм Ісус: істинно, істинно кажу вам, що Я двері вівцям.

Вси́, єли́ко [и́хъ] пріи́де пре́жде Мене́, та́тіє су́ть и разбо́йницы: но не послу́шаша и́хъ о́вцы.

Всі, скільки їх приходило переді Мною, є злодії й розбійники; але вівці не послухали їх.

(Зач. 36) А́зъ є́смь две́рь: Мно́ю а́ще кто́ вни́детъ, спасе́тся: и вни́детъ и изы́детъ, и па́жить обря́щетъ.

Я є двері: хто через Мене увійде, той спасеться, і увійде, і вийде, і пасовище знайде.

Та́ть не прихо́дитъ, ра́звѣ да укра́детъ и убіє́тъ и погуби́тъ: А́зъ пріидо́хъ, да живо́тъ и́мутъ и ли́шше и́мутъ.

Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити й погубити. Я прийшов для того, щоб мали життя, і надто мали.

А́зъ є́смь па́стырь до́брый: па́стырь до́брый ду́шу свою́ полага́єтъ за о́вцы:

Я Пастир Добрий: пастир добрий душу свою покладає за овець.

а нає́мникъ, и́же нѣ́сть па́стырь, єму́же не су́ть о́вцы своя́, ви́дитъ во́лка гряду́ща, и оставля́єтъ о́вцы, и бѣ́гаєтъ: и во́лкъ расхи́титъ и́хъ, и распу́дитъ о́вцы:

А наймит, не пастир, якому вівці не свої, побачивши, що йде вовк, кидає овець і тікає, а вовк хапає і розганяє овець.

а нає́мникъ бѣжи́тъ, я́ко нає́мникъ є́сть, и неради́тъ о овца́хъ.

А наймит тікає, бо він наймит, і не турбується про овець.

А́зъ є́смь па́стырь до́брый: и зна́ю Моя́, и зна́ютъ Мя́ Моя́:

Я ж Пастир Добрий; і знаю Моїх, і знають Мене Мої.

я́коже зна́єтъ Мя́ Оте́цъ, и А́зъ зна́ю Отца́: и ду́шу Мою́ полага́ю за о́вцы.

Як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця; і душу Мою покладаю за овець.

И и́ны о́вцы и́мамъ, я́же не су́ть от двора́ сего́: и ты́я Ми́ подоба́єтъ привести́, и гла́съ Мо́й услы́шатъ: и бу́детъ єди́но ста́до и єди́нъ Па́стырь.

Й інших овець маю, які не з цього двору, і тих Мені треба привести; і голос Мій почують, і буде одне стадо і один Пастир.

(Зач. 37) Сего́ ра́ди Мя́ Оте́цъ лю́битъ, я́ко А́зъ ду́шу Мою́ полага́ю, да па́ки пріиму́ ю́:

Тому любить Мене Отець, що Я душу Мою віддаю, щоб знову прийняти її.

никто́же во́зметъ ю́ от Мене́, но А́зъ полага́ю ю́ о Себѣ́: о́бласть и́мамъ положи́ти ю́, и о́бласть и́мамъ па́ки прія́ти ю́. Сію́ за́повѣдь прія́хъ от Отца́ Моєго́.

Ніхто не відбирає її від Мене, але Я Сам віддаю її. Маю владу віддати її і владу маю знову прийняти її. Цю заповідь Я прийняв від Отця Мого.

Ра́спря же па́ки бы́сть во Іуде́єхъ за словеса́ сія́.

Через ці слова знову виникла суперечка між юдеями.

Глаго́лаху же мно́зи от ни́хъ: бѣ́са и́мать и неи́стовъ є́сть: что́ Єго́ послу́шаєте?

Багато з них говорили: Він біса має і безумствує; чому ж слухаєте Його?

Ині́и глаго́лаху: Сіи́ глаго́ли не су́ть бѣсну́ющагося: єда́ мо́жетъ бѣ́съ слѣпы́мъ о́чи отве́рсти?

Інші говорили: це слова не біснуватого; хіба може біс відкривати очі сліпим?

(Зач.) Бы́ша же [тогда́] обновле́нія во Ієрусали́мѣхъ, и зима́ бѣ́.

Було тоді в Єрусалимі свято оновлення, і стояла зима.

И хожда́ше Іису́съ въ це́ркви, въ притво́рѣ Соломо́ни.

Ісус ходив у храмі, у притворі Соломоновім.

Обыдо́ша же Єго́ Іуде́є, и глаго́лаху Єму́: доко́лѣ ду́шы на́шя взе́млеши, а́ще Ты́ єси́ Христо́съ, рцы́ на́мъ не обину́яся.

Тут юдеї обступили Його і говорили Йому: чи довго триматимеш душі наші у невіданні? Якщо Ти Христос, скажи нам прямо.

Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: рѣ́хъ ва́мъ, и не вѣ́руєте: дѣла́, я́же А́зъ творю́ о и́мени Отца́ Моєго́, та́ свидѣ́телствуютъ о Мнѣ́:

Ісус відповів їм: Я сказав вам, і не вірите; діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене.

но вы́ не вѣ́руєте: нѣ́сте бо от ове́цъ Мои́хъ, я́коже рѣ́хъ ва́мъ:

Але ви не вірите, бо ви не з Моїх овець, як Я сказав вам.

(Зач. 38) о́вцы Моя́ гла́са Моєго́ слу́шаютъ, и А́зъ зна́ю и́хъ, и по Мнѣ́ гряду́тъ:

Вівці Мої голосу Мого слухаються, і Я знаю їх; і вони йдуть за Мною.

и А́зъ живо́тъ вѣ́чный да́мъ и́мъ, и не поги́бнутъ во вѣ́ки, и не восхи́титъ и́хъ никто́же от руки́ Моєя́:

І Я дам їм життя вічне, і не загинуть повік; і ніхто не викраде їх з руки Моєї.

Оте́цъ Мо́й, И́же даде́ Мнѣ́, бо́лій всѣ́хъ є́сть: и никто́же мо́жетъ восхи́тити и́хъ от руки́ Отца́ Моєго́:

Отець Мій, Який дав Мені їх, більший за всіх, і ніхто не може викрасти їх з руки Отця Мого.

А́зъ и Оте́цъ єди́но єсма́.

Я і Отець — єдине.

Взя́ша же ка́меніє па́ки Іуде́є, да побію́тъ Єго́.

Тут знов юдеї схопили каміння, щоб побити Його.

Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: мно́га добра́ дѣла́ яви́хъ ва́мъ от Отца́ Моєго́: за ко́є и́хъ дѣ́ло ка́меніє ме́щете на Мя́?

Ісус відповів їм: багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого; за яке з них хочете побити Мене камінням?

Отвѣща́ша Єму́ Іуде́є, глаго́люще: о добрѣ́ дѣ́лѣ ка́меніє не ме́щемъ на Тя́, но о хулѣ́, я́ко Ты́, человѣ́къ сы́й, твори́ши Себе́ Бо́га.

Юдеї сказали Йому у відповідь: не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство і за те, що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом.

Отвѣща́ и́мъ Іису́съ: нѣ́сть ли пи́сано въ зако́нѣ ва́шемъ: А́зъ рѣ́хъ: бо́зи єсте́?

Ісус відповів їм: чи не написано в законі вашому: Я сказав, що ви боги?

А́ще о́ныхъ рече́ бого́въ, къ ни́мже сло́во Бо́жіє бы́сть, и не мо́жетъ разори́тися Писа́ніє:

Якщо назвав богами тих, до кого було слово Боже, і не може порушитись Писання, —

Єго́же Оте́цъ святи́ и посла́ въ мі́ръ, вы́ глаго́лете, я́ко хулу́ глаго́леши, зане́ рѣ́хъ: Сы́нъ Бо́жій є́смь.

чи Тому, Якого Отець освятив і послав у світ, ви говорите, що богохульствує, бо сказав: Я Син Божий?

А́ще не творю́ дѣла́ Отца́ Моєго́, не ими́те Ми́ вѣ́ры:

Якщо Я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені;

а́ще ли творю́, а́ще и Мнѣ́ не вѣ́руєте, дѣло́мъ [Мои́мъ] вѣ́руйте: да разумѣ́єте и вѣ́руєте, я́ко во Мнѣ́ Оте́цъ, и А́зъ въ Не́мъ.

а якщо творю, то, коли не вірите Мені, вірте ділам Моїм, щоб пізнати і повірити, що Отець в Мені і Я в Ньому.

Иска́ху у́бо па́ки я́ти Єго́: и изы́де от ру́къ и́хъ,

Тоді знову намагалися Його схопити; але Він ухилився від рук їхніх.

и и́де па́ки на о́нъ по́лъ Іорда́на, на мѣ́сто, идѣ́же бѣ́ Іоа́ннъ пре́жде крестя́: и пребы́сть ту́.

І пішов знову на той бік Йордану, на те місце, де раніше хрестив Іоан, і залишився там.

И мно́зи пріидо́ша къ Нему́, и глаго́лаху, я́ко Іоа́ннъ у́бо зна́менія не сотвори́ ни єди́наго: вся́ же, єли́ка рече́ Іоа́ннъ о Се́мъ, и́стинна бя́ху.

І багато прийшло до Нього і говорили, що Іоан не створив жодного чуда, але все, що Іоан сказав про Нього, було правдою.

И мно́зи вѣ́роваша въ Него́ ту́.

І багато хто там увірував у Нього.

(Зач. 39) Бѣ́ же нѣ́кто боля́ Ла́зарь от Виѳа́ніи, от ве́си Марі́ины и Ма́рѳы сестры́ єя́.

Був один недужий — Лазар з Вифанії, села Марії та її сестри Марфи.

Бѣ́ же Марі́а пома́завшая Го́спода ми́ромъ и оте́ршая но́зѣ Єго́ власы́ свои́ми, єя́же бра́тъ Ла́зарь боля́ше.

Марія ж, брат якої Лазар був недужий, була та, що помазала Господа миром і обтерла ноги Його волоссям своїм.

Посла́стѣ у́бо сестрѣ́ къ Нему́, глаго́лющѣ: Го́споди, се́, єго́же лю́биши, боли́тъ.

Сестри послали сказати Йому: Господи, ось, кого Ти любиш, нездужає.

Слы́шавъ же Іису́съ рече́: сія́ болѣ́знь нѣ́сть къ сме́рти, но о сла́вѣ Бо́жіи, да просла́вится Сы́нъ Бо́жій єя́ ра́ди.

Ісус, почувши те, сказав: ця недуга не на смерть, а на славу Божу, щоб через неї прославився Син Божий.

Любля́ше же Іису́съ Ма́рѳу и сестру́ єя́ и Ла́заря.

Ісус же любив Марфу і сестру її та Лазаря.

Єгда́ же услы́ша, я́ко боли́тъ, тогда́ пребы́сть на не́мже бѣ́ мѣ́стѣ два́ дни́.

Коли ж почув, що він хворий, то пробув два дні на тому місці, де знаходився.

Пото́мъ же глаго́ла ученико́мъ: и́демъ во Іуде́ю па́ки.

Після цього сказав ученикам: підемо знову до Юдеї.

Глаго́лаша Єму́ ученицы́: Равві́, ны́нѣ иска́ху Тебе́ ка́меніємъ поби́ти Іуде́є, и па́ки ли и́деши та́мо?

Ученики сказали Йому: Учителю, чи давно юдеї намагалися побити Тебе камінням, і Ти знову йдеш туди?

Отвѣща́ Іису́съ: не два́ ли на́десяте часа́ єста́ во дни́? А́ще кто́ хо́дитъ во дни́, не по́ткнется, я́ко свѣ́тъ мі́ра сего́ ви́дитъ:

Ісус відповів: чи не дванадцять годин є у дні? Хто ходить удень, той не спотикається, тому що бачить світло світу цього;

а́ще же кто́ хо́дитъ въ нощи́, по́ткнется, я́ко нѣ́сть свѣ́та въ не́мъ.

а хто ходить уночі, спотикається, бо немає світла з ним.

Сія́ рече́, и посе́мъ глаго́ла и́мъ: Ла́зарь дру́гъ на́шъ у́спе: но иду́, да возбужу́ єго́.

Сказавши це, говорить їм потім: Лазар, друг наш, заснув; але Я йду розбудити його.

Рѣ́ша у́бо ученицы́ Єго́: Го́споди, а́ще у́спе, спасе́нъ бу́детъ.

Ученики Його сказали: Господи, якщо заснув, то одужає.

Рече́ же Іису́съ о сме́рти єго́: они́ же мнѣ́ша, я́ко о успе́ніи сна́ глаго́летъ.

Ісус говорив про смерть його, а вони думали, що Він говорить про звичайний сон.

Тогда́ рече́ и́мъ Іису́съ не обину́яся: Ла́зарь у́мре:

Тоді Ісус сказав їм просто: Лазар помер;

и ра́дуюся ва́съ ра́ди, да вѣ́руєте, я́ко не бѣ́хъ та́мо: но и́демъ къ нему́.

і радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували; але ходімо до нього.

Рече́ же Ѳома́, глаго́лемый Близне́цъ, ученико́мъ: и́демъ и мы́, да у́мремъ съ Ни́мъ.

Тоді Фома, званий ще Близнюком, сказав ученикам: ходімо й ми і помремо з Ним.

Прише́дъ же Іису́съ, обрѣ́те єго́ четы́ри дни́ уже́ иму́ща во гро́бѣ.

Прийшовши, Ісус знайшов, що він уже чотири дні у гробі.

Бѣ́ же Виѳа́ніа бли́зъ Ієрусали́ма я́ко ста́дій пятьна́десять,

Вифанія ж була поблизу Єрусалима, стадій з п’ятнадцять.

и мно́зи от Іуде́й бя́ху пришли́ къ Ма́рѳѣ и Марі́и, да утѣ́шатъ и́хъ о бра́тѣ єю́.

І багато юдеїв прийшли до Марфи й Марії, щоб утішити їх у скорботі за братом їхнім.

Ма́рѳа у́бо єгда́ услы́ша, я́ко Іису́съ гряде́тъ, срѣ́те Єго́: Марі́а же до́ма сѣдя́ше.

Марфа, почувши, що йде Ісус, вийшла назустріч Йому; Марія ж сиділа вдома.

Рече́ же Ма́рѳа ко Іису́су: Го́споди, а́ще бы єси́ здѣ́ бы́лъ, не бы́ бра́тъ мо́й у́мерлъ:

Тоді Марфа сказала Ісусові: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.

но и ны́нѣ вѣ́мъ, я́ко єли́ка а́ще про́сиши от Бо́га, да́стъ Тебѣ́ Бо́гъ.

Але й тепер знаю, що, коли чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог.

Глаго́ла є́й Іису́съ: воскре́снетъ бра́тъ тво́й.

Ісус говорить їй: воскресне брат твій.

Глаго́ла Єму́ Ма́рѳа: вѣ́мъ, я́ко воскре́снетъ въ воскреше́ніє, въ послѣ́дній де́нь.

Марфа сказала Йому: знаю, що воскресне при воскресінні, в останній день.

Рече́ [же] є́й Іису́съ: А́зъ є́смь воскреше́ніє и живо́тъ: вѣ́руяй въ Мя́, а́ще и у́мретъ, оживе́тъ:

Ісус сказав їй: Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе.

и вся́къ живы́й и вѣ́руяй въ Мя́ не у́мретъ во вѣ́ки. Є́млеши ли вѣ́ру сему́?

І кожен, хто живе і вірує в Мене, не помре повік. Чи віриш цьому?

Глаго́ла Єму́: є́й, Го́споди: а́зъ вѣ́ровахъ, я́ко Ты́ єси́ Христо́съ Сы́нъ Бо́жій, И́же въ мі́ръ гряды́й.

Вона говорить Йому: так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, Який гряде у світ.

И сія́ ре́кши, и́де и пригласи́ Марі́ю сестру́ свою́ та́й, ре́кши: Учи́тель прише́лъ є́сть, и глаша́єтъ тя́.

Сказавши так, пішла і покликала Марію, сестру свою, нишком, кажучи: Учитель тут і кличе тебе.

Она́ [же] я́ко услы́ша, воста́ ско́ро и и́де къ Нему́.

Вона, як тільки почула, поспішно встала і пішла до Нього.

Не уже́ бо бѣ́ прише́лъ Іису́съ въ ве́сь, но бѣ́ на мѣ́стѣ, идѣ́же срѣ́те Єго́ Ма́рѳа.

Ісус ще не входив у село, але був на тому місці, де зустріла Його Марфа.

Іуде́є [же] у́бо су́щіи съ не́ю въ дому́ и утѣша́юще ю́, ви́дѣвше Марі́ю, я́ко ско́ро воста́ и изы́де, по не́й идо́ша, глаго́люще, я́ко и́детъ на гро́бъ, да пла́четъ та́мо.

Юдеї, які були з нею в домі і втішали її, коли побачили, що Марія поспішно встала і вийшла, пішли за нею, гадаючи, що вона пішла до гробу — плакати там.

Марі́а же я́ко пріи́де, идѣ́же бѣ́ Іису́съ, ви́дѣвши Єго́, паде́ Єму́ на ногу́, глаго́лющи Єму́: Го́споди, а́ще бы єси́ бы́лъ здѣ́, не бы́ у́мерлъ мо́й бра́тъ.

Марія ж, прийшовши туди, де був Ісус, та побачивши Його, впала до ніг Його і сказала Йому: Господи! Якби Ти був тут, не помер би брат мій.

Іису́съ у́бо, я́ко ви́дѣ ю́ пла́чущуся и прише́дшыя съ не́ю Іуде́и пла́чущя, запрети́ ду́ху, и возмути́ся Са́мъ,

Ісус, коли побачив, що вона плаче і плачуть юдеї, які прийшли з нею, Сам уболівав духом і зворушився.

и рече́: гдѣ́ положи́сте єго́? Глаго́лаша Єму́: Го́споди, пріиди́ и ви́ждь.

І сказав: де ви поклали його? Кажуть Йому: Господи, піди і подивись.

Прослези́ся Іису́съ.

Заплакав Ісус.

Глаго́лаху у́бо Жи́дове: ви́ждь, ка́ко любля́ше єго́.

Тоді юдеї говорили: дивись, як Він любив його.

Нѣ́цыи же от ни́хъ рѣ́ша: не можа́ше ли Се́й, отве́рзый о́чи слѣпо́му, сотвори́ти, да и се́й не у́мретъ?

А деякі з них сказали: чи не міг би Цей, що відкрив очі сліпому, зробити так, щоб і цей не помер?

Іису́съ же па́ки претя́ въ Себѣ́, пріи́де ко гро́бу. Бѣ́ же пеще́ра, и ка́мень лежа́ше на не́й.

Ісус же, знову пройнявшись жалем, приходить до гробу. То була печера, і камінь лежав на ній.

Глаго́ла Іису́съ: возми́те ка́мень. Глаго́ла Єму́ сестра́ уме́ршаго Ма́рѳа: Го́споди, уже́ смерди́тъ: четверодне́венъ бо є́сть.

Ісус говорить: візьміть камінь. Сестра померлого, Марфа, говорить Йому: Господи! Вже смердить, бо чотири дні, як він у гробі.

Глаго́ла є́й Іису́съ: не рѣ́хъ ли ти́, я́ко а́ще вѣ́руєши, у́зриши сла́ву Бо́жію?

Ісус говорить їй: чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?

Взя́ша у́бо ка́мень, идѣ́же бѣ́ уме́рый лежя́. Іису́съ же возведе́ о́чи горѣ́ и рече́: О́тче, хвалу́ Тебѣ́ воздаю́, я́ко услы́шалъ єси́ Мя́:

Відвалили камінь від печери, де лежав померлий. Ісус звів очі до неба і сказав: Отче! Хвалу Тобі воздаю, що Ти почув Мене.

А́зъ же вѣ́дѣхъ, я́ко всегда́ Мя́ послу́шаєши: но наро́да ра́ди стоя́щаго о́крестъ рѣ́хъ, да вѣ́ру и́мутъ, я́ко Ты́ Мя́ посла́лъ єси́.

Я і знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, який стоїть тут, щоб повірили, що Ти послав Мене.

И сія́ ре́къ, гла́сомъ вели́кимъ воззва́: Ла́заре, гряди́ во́нъ.

Сказавши це, Він голосно промовив: Лазарю! Вийди геть.

И изы́де уме́рый, обя́занъ рука́ма и нога́ма укро́ємъ, и лице́ єго́ убру́сомъ обя́зано. Глаго́ла и́мъ Іису́съ: разрѣши́те єго́, и оста́вите ити́.

І вийшов померлий, оповитий по руках і ногах поховальними пеленами, і обличчя його обв’язане було хусткою. Ісус говорить їм: розв’яжіть його, нехай іде.

Мно́зи у́бо от Іуде́й прише́дшіи къ Марі́и и ви́дѣвше, я́же сотвори́ Іису́съ, вѣ́роваша въ Него́:

Тоді багато з юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що сотворив Ісус, увірували в Нього.

нѣ́цыи же от ни́хъ идо́ша къ фарісе́омъ и реко́ша и́мъ, я́же сотвори́ Іису́съ.

А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що зробив Ісус.

(Зач. 40) Собра́ша у́бо архієре́є и фарісе́є со́нмъ, и глаго́лаху: что́ сотвори́мъ? Я́ко Человѣ́къ Се́й мно́га зна́менія твори́тъ:

Тоді первосвященики й фарисеї зібрали раду і говорили: що нам робити? Цей Чоловік багато чудес творить.

а́ще оста́вимъ Єго́ та́ко, вси́ увѣ́руютъ въ Него́: и пріи́дутъ Ри́мляне, и во́змутъ мѣ́сто и язы́къ на́шъ.

Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, і прийдуть римляни і заволодіють містом нашим і народом.

Єди́нъ же нѣ́кто от ни́хъ Каіа́фа, архієре́й сы́й лѣ́ту тому́, рече́ и́мъ: вы́ не вѣ́сте ничесо́же,

Один же з них, на ім’я Каяфа, який був того року первосвящеником, сказав їм: ви нічого не знаєте,

ни помышля́єте, я́ко у́не є́сть на́мъ, да єди́нъ человѣ́къ у́мретъ за лю́ди, а не ве́сь язы́къ поги́бнетъ.

і не подумаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, ніж щоб увесь народ загинув.

Сего́ же о себѣ́ не рече́: но архієре́й сы́й лѣ́ту тому́, прорече́, я́ко хотя́ше Іису́съ умре́ти за лю́ди,

Це ж сказав він не від себе, а, будучи того року первосвящеником, пророкував, що Ісус мав померти за народ, —

и не то́кмо за лю́ди, но да и ча́да Бо́жія расточе́ная собере́тъ во єди́но.

і не тільки за народ, але щоб і розсіяні чада Божі зібрати воєдино.

От того́ у́бо дне́ совѣща́ша, да убію́тъ Єго́.

З того дня змовились убити Його.

Іису́съ же ктому́ не я́вѣ хожда́ше во Іуде́єхъ, но и́де отту́ду во страну́ бли́зъ пусты́ни, во Єфре́мъ нарица́ємый гра́дъ, и ту́ хожда́ше со ученики́ Свои́ми.

І тому Ісус уже не ходив між юдеями явно, а пішов звідти в країну поблизу пустелі, в місто, що зветься Єфрем, і там залишився з учениками Своїми.

Бѣ́ же бли́зъ Па́сха Іуде́йска, и взыдо́ша мно́зи во Ієрусали́мъ от стра́нъ пре́жде Па́схи, да очи́стятся.

Наближалася Пасха юдейська, і багато людей з усієї країни прийшло до Єрусалима перед Пасхою, щоб очиститися.

Иска́ху у́бо Іису́са, и глаго́лаху къ себѣ́, въ це́ркви стоя́ще: что́ мни́тся ва́мъ, я́ко не и́мать ли пріити́ въ пра́здникъ?

Тоді шукали Ісуса і, стоячи в храмі, говорили один одному: як вам здається? Чи не прийде Він на свято?

Да́ша же архієре́є и фарісе́є за́повѣдь, да а́ще кто́ ощути́тъ [Єго́], гдѣ́ бу́детъ, повѣ́сть, я́ко да и́мутъ Єго́.

А первосвященики і фарисеї дали наказ, що, коли хто довідається, де Він буде, нехай повідомить, щоб їм схопити Його.

(Зач. 41) Іису́съ же пре́жде шести́ дні́й Па́схи пріи́де въ Виѳа́нію, идѣ́же бѣ́ Ла́зарь уме́рый, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ.

Ісус же за шість днів до Пасхи прийшов у Вифанію, де був Лазар померлий, якого Він воскресив з мертвих.

Сотвори́ша же Єму́ ве́черю ту́, и Ма́рѳа служа́ше: Ла́зарь же єди́нъ бѣ́ от возлежа́щихъ съ Ни́мъ.

Там приготували Йому вечерю, і Марфа прислуговувала, а Лазар був одним з тих, що возлежали з Ним.

Марі́а же пріє́мши лі́тру ми́ра на́рда пісті́ка многоцѣ́нна, пома́за но́зѣ Іису́совѣ, и отре́ власы́ свои́ми но́зѣ Єго́: хра́мина же испо́лнися от вони́ ма́сти [благово́нныя].

Марія ж, узявши літр нардового чистого дорогоцінного мира, помазала ноги Ісуса і обтерла волоссям своїм ноги Його; і дім наповнився пахощами мира.

Глаго́ла же єди́нъ от учени́къ Єго́, Іу́да Сі́моновъ Іскаріо́тскій, и́же хотя́ше Єго́ преда́ти:

Тоді один з учеників Його, Іуда Симонів Іскаріот, який хотів видати Його, сказав:

чесо́ ра́ди ми́ро сіє́ не про́дано бы́сть на тріє́хъ стѣ́хъ пѣ́нязь и дано́ ни́щымъ?

а чому б було не продати це миро за триста динаріїв і не роздати убогим?

Сіє́ же рече́, не я́ко о ни́щихъ печа́шеся, но я́ко та́ть бѣ́, и ковче́жецъ имѣ́яше, и вмета́ємая ноша́ше.

Сказав же він це не тому, що піклувався про убогих, а тому, що був злодієм. Він мав при собі грошову скриньку і носив, що туди вкидали.

Рече́ же Іису́съ: не дѣ́йте єя́, да въ де́нь погребе́нія Моєго́ соблюде́тъ є́:

Ісус же сказав: залиште її; вона зберегла це на день погребіння Мого.

ни́щыя бо всегда́ и́мате съ собо́ю, Мене́ же не всегда́ и́мате.

Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди.

Разумѣ́ же наро́дъ мно́гъ от Іуде́й, я́ко ту́ є́сть: и пріидо́ша не Іису́са ра́ди то́кмо, но да и Ла́заря ви́дятъ, єго́же воскреси́ от ме́ртвыхъ.

Багато юдеїв дізналися, що Він там, і прийшли не тільки заради Ісуса, але щоб бачити і Лазаря, якого Він воскресив з мертвих.

Совѣща́ша же архієре́є, да и Ла́заря убію́тъ,

Первосвященики ж змовились убити і Лазаря,

я́ко мно́зи єго́ ра́ди идя́ху от Іуде́й и вѣ́роваху во Іису́са.

бо через нього багато хто відходив від юдеїв і вірував в Ісуса.

Во у́трій [же] де́нь наро́дъ мно́гъ прише́дый въ пра́здникъ, слы́шавше, я́ко Іису́съ гряде́тъ во Ієрусали́мъ,

На другий день багато народу прийшло на свято; почувши, що Ісус іде в Єрусалим,

прія́ша ва́іа от фі́нікъ, и изыдо́ша въ срѣ́теніє Єму́, и зва́ху [глаго́люще]: оса́нна, благослове́нъ гряды́й во и́мя Госпо́дне, Ца́рь Ізра́илевъ.

взяли пальмове віття, вийшли назустріч Йому і викликували: осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлів!

Обрѣ́тъ же Іису́съ осля́, всѣ́де на не́, я́коже є́сть пи́сано:

Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано:

не бо́йся, дщи́ Сіо́ня: се́ Ца́рь тво́й гряде́тъ, сѣдя́ на жребя́ти о́сли.

не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі.

Си́хъ же не разумѣ́ша ученицы́ Єго́ пре́жде: но єгда́ просла́вися Іису́съ, тогда́ помяну́ша, я́ко сія́ бы́ша о Не́мъ пи́сана, и сія́ сотвори́ша Єму́.

Ученики Його спочатку не зрозуміли цього, але коли прославився Ісус, тоді згадали, що так було про Нього написано, і це зробили Йому.

Свидѣ́телствоваше у́бо наро́дъ, и́же бѣ́ [пре́жде] съ Ни́мъ, єгда́ Ла́заря возгласи́ от гро́ба и воскреси́ єго́ от ме́ртвыхъ:

Народ, що був з Ним раніш, свідчив, що Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих.

сего́ ра́ди и срѣ́те Єго́ наро́дъ, я́ко слы́шаша Єго́ сіє́ сотво́рша зна́меніє.

Тому і зустрів Його народ, бо чув, що Він сотворив це чудо.

(Зач. 42) Фарісе́є у́бо рѣ́ша къ себѣ́: ви́дите, я́ко ника́яже по́льза є́сть? Се́ мі́ръ по Не́мъ и́детъ.

Фарисеї ж говорили між собою: чи бачите, що нічого не вдієте? Весь світ іде за Ним.

Бя́ху же нѣ́цыи Є́ллини от прише́дшихъ, да покло́нятся въ пра́здникъ:

Між тими, що прийшли поклонитися на свято, деякі були еллінами.

сі́и у́бо приступи́ша къ Філі́ппу, и́же бѣ́ от Виѳсаі́ды Галіле́йскія, и моля́ху єго́, глаго́люще: го́споди, хо́щемъ Іису́са ви́дѣти.

Вони підійшли до Филипа, що був з Вифсаїди галилейської, і просили його, кажучи: господарю, хочемо бачити Ісуса.

Пріи́де Філі́ппъ и глаго́ла Андре́ови: и па́ки Андре́й и Філі́ппъ глаго́ласта Іису́сови.

Филип іде і говорить про те Андрієві; а потім Андрій і Филип розповідають про те Ісусові.

Іису́съ же отвѣща́ и́ма, глаго́ля: пріи́де ча́съ, да просла́вится Сы́нъ Человѣ́ческій:

Ісус же сказав їм у відповідь: настав час прославитися Синові Людському.

ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще зе́рно пшени́чно па́дъ на земли́ не у́мретъ, то́ єди́но пребыва́єтъ: а́ще же у́мретъ, мно́гъ пло́дъ сотвори́тъ:

Істинно, істинно кажу вам: якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів.

любя́й ду́шу свою́, погуби́тъ ю́: и ненави́дяй души́ своєя́ въ мі́рѣ се́мъ, въ живо́тъ вѣ́чный сохрани́тъ ю́:

Хто любить душу свою, погубить її, а хто ненавидить душу свою у світі цьому, збереже її в життя вічне.

а́ще кто́ Мнѣ́ слу́житъ, Мнѣ́ да послѣ́дствуєтъ: и идѣ́же є́смь А́зъ, ту́ и слуга́ Мо́й бу́детъ: и а́ще кто́ Мнѣ́ слу́житъ, почти́тъ єго́ Оте́цъ Мо́й:

Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій.

ны́нѣ душа́ Моя́ возмути́ся и что́ реку́? О́тче, спаси́ Мя от часа́ сего́: но сего́ ра́ди пріидо́хъ на ча́съ се́й:

Нині душа Моя стривожена; і що Мені сказати? Отче, спаси Мене від цієї години! Але задля цього Я і прийшов — на цю годину.

(Зач.) О́тче, просла́ви и́мя Твоє́. Пріи́де же гла́съ съ небесе́: и просла́вихъ, и па́ки просла́влю.

Отче, прослав ім’я Твоє! Тоді зійшов голос з неба: і прославив, і ще прославлю.

Наро́дъ же стоя́й и слы́шавъ, глаго́лаху: гро́мъ бы́сть. Ині́и глаго́лаху: А́нгелъ глаго́ла Єму́.

Народ, який стояв і чув те, говорив: це грім. А інші казали: ангел говорив Йому.

Отвѣща́ Іису́съ и рече́: не Мене́ ра́ди гла́съ се́й бы́сть, но наро́да ра́ди:

Ісус на це сказав: не для Мене був голос цей, а для народу.

ны́нѣ су́дъ є́сть мі́ру сему́: ны́нѣ кня́зь мі́ра сего́ изгна́нъ бу́детъ во́нъ:

Нині суд світові цьому; нині князь світу цього вигнаний буде геть.

и а́ще А́зъ вознесе́нъ бу́ду от земли́, вся́ привлеку́ къ Себѣ́.

І коли Я буду піднесений від землі, то всіх приверну до Себе.

Сіє́ же глаго́лаше, назна́менуя, ко́єю сме́ртію хотя́ше умре́ти.

Це говорив Він, даючи зрозуміти, якою смертю Він помре.

Отвѣща́ Єму́ наро́дъ: мы́ слы́шахомъ от зако́на, я́ко Христо́съ пребыва́єтъ во вѣ́ки: ка́ко Ты́ глаго́леши: вознести́ся подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому? Кто́ є́сть Се́й Сы́нъ Человѣ́ческій?

Народ відповів Йому: ми чули із закону, що Христос перебуває повік; як же Ти говориш, що належить піднестися Синові Людському? Хто є Цей Син Людський?

Рече́ же и́мъ Іису́съ: єще́ ма́ло вре́мя свѣ́тъ въ ва́съ є́сть: ходи́те, до́ндеже свѣ́тъ и́мате, да тма́ ва́съ не и́метъ: и ходя́й во тмѣ́ не вѣ́сть, ка́мо и́детъ:

Тоді Ісус сказав їм: ще короткий час світло є з вами. Ходіть, поки є світло, щоб темрява вас не огорнула; а той, що ходить у темряві, не знає, куди йде.

(Зач. 43) до́ндеже свѣ́тъ и́мате, вѣ́руйте во свѣ́тъ, да сы́нове свѣ́та бу́дете. Сія́ глаго́ла Іису́съ, и отше́дъ скры́ся от ни́хъ.

Доки світло з вами, віруйте у світло, щоб бути вам синами світла. Це промовивши, Ісус відійшов від них і зник.

Толи́ка [же] зна́менія сотво́ршу Єму́ предъ ни́ми, не вѣ́роваху въ Него́,

Стільки чудес сотворив Він перед ними, і вони не вірували в Нього,

да сбу́дется сло́во Иса́іи проро́ка, є́же рече́: Го́споди, кто́ вѣ́рова слу́ху на́шему? И мы́шца Госпо́дня кому́ откры́ся?

щоб справдилося слово пророка Ісаї, який сказав: Господи! Хто повірив тому, що ми чули? І кому відкрилася сила Господня?

Сего́ ра́ди не можа́ху вѣ́ровати, я́ко па́ки рече́ Иса́іа:

Тому не могли вони вірувати, що, як ще сказав Ісая:

ослѣпи́ о́чи и́хъ, и ока́менилъ є́сть сердца́ и́хъ, да не ви́дятъ очи́ма, ни разумѣ́ютъ се́рдцемъ, и обратя́тся, и исцѣлю́ и́хъ.

засліпив очі їхні, закам’янив серця їхні, щоб не бачили очима і не розуміли серцем і не навернулися, щоб Я зцілив їх.

Сія́ рече́ Иса́іа, єгда́ ви́дѣ сла́ву Єго́ и глаго́ла о Не́мъ.

Це сказав Ісая, коли бачив славу Його і говорив про Нього.

Оба́че у́бо и от кня́зь мно́зи вѣ́роваша въ Него́: но фарісе́й ра́ди не исповѣ́доваху, да не изъ со́нмищъ изгна́ни бу́дутъ:

Проте і з начальників багато хто увірував у Нього; та через фарисеїв не признавалися, щоб не відлучили їх від синагоги.

возлюби́ша бо па́че сла́ву человѣ́ческую, не́же сла́ву Бо́жію.

Бо полюбили більше людську славу, ніж славу Божу.

Іису́съ же воззва́ и рече́: вѣ́руяй въ Мя́ не вѣ́руєтъ въ Мя́, но въ Посла́вшаго Мя́:

Ісус же проголосив: хто вірує в Мене, не в Мене вірує, а в Того, Хто послав Мене.

и ви́дяй Мя́ ви́дитъ Посла́вшаго Мя́:

І хто Мене бачить, той бачить Того, Хто послав Мене.

А́зъ свѣ́тъ въ мі́ръ пріидо́хъ, да вся́къ вѣ́руяй въ Мя́ во тмѣ́ не пребу́детъ:

Я Світло, прийшов у світ, щоб усякий, хто в Мене вірує, не залишався у темряві.

и а́ще кто́ услы́шитъ глаго́лы Моя́ и не вѣ́руєтъ, А́зъ не сужду́ єму́: не пріидо́хъ бо, да сужду́ мі́рови, но да спасу́ мі́ръ:

І коли хто почує слова Мої і не повірить, Я не суджу його, бо Я прийшов не судити світ, але спасти світ.

отмета́яйся Мене́ и не пріє́мляй глаго́лъ Мои́хъ и́мать судя́щаго єму́: сло́во, є́же глаго́лахъ, то́ су́дитъ єму́ въ послѣ́дній де́нь:

Хто від Мене відмовляється і не приймає слів Моїх, має собі суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його в останній день.

я́ко А́зъ от Себе́ не глаго́лахъ: но посла́вый Мя́ Оте́цъ, То́й Мнѣ́ за́повѣдь даде́, что́ реку́ и что́ возглаго́лю:

Бо Я говорив не від Себе; а Отець, Який послав Мене, Він дав Мені заповідь, що маю сказати і що говорити.

и вѣ́мъ, я́ко за́повѣдь Єго́ живо́тъ вѣ́чный є́сть: я́же у́бо А́зъ глаго́лю, я́коже рече́ Мнѣ́ Оте́цъ, та́ко глаго́лю.

І Я знаю, що заповідь Його є життя вічне. Отже, що Я говорю, то говорю так, як сказав Мені Отець.

(Зач. 44) Пре́жде же пра́здника Па́схи, вѣ́дый Іису́съ, я́ко пріи́де Єму́ ча́съ, да пре́йдетъ от мі́ра сего́ ко Отцу́, возлю́бль Своя́ су́щыя въ мі́рѣ, до конца́ возлюби́ и́хъ.

Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що прийшов Його час перейти з цього світу до Отця, показав на ділі, що, полюбивши Своїх, які були в світі, до кінця полюбив їх.

И ве́чери бы́вшей, діа́волу уже́ вложи́вшу въ се́рдце Іу́дѣ Сі́монову Іскаріо́тскому, да Єго́ преда́стъ,

І під час вечері, коли диявол уже вклав у серце Іуді Симоновому Іскаріотові видати Його,

вѣ́дый Іису́съ, я́ко вся́ даде́ Єму́ Оте́цъ въ ру́цѣ, и я́ко от Бо́га изы́де и къ Бо́гу гряде́тъ:

Ісус, знаючи, що Отець усе віддав до рук Його і що Він від Бога вийшов і до Бога відходить,

воста́ от ве́чери, и положи́ ри́зы, и пріє́мъ ле́нтіонъ, препоя́сася:

встав від вечері, зняв з Себе верхній одяг і, взявши рушник, підперезався.

пото́мъ влія́ во́ду во умыва́лницу, и нача́тъ умыва́ти но́ги ученико́мъ и отира́ти ле́нтіємъ, и́мже бѣ́ препоя́санъ.

Потім налив води в умивальницю і почав умивати ноги ученикам, і обтирати рушником, яким був підперезаний.

Пріи́де же къ Сі́мону Петру́, и глаго́ла Єму́ то́й: Го́споди, Ты́ ли мои́ умы́єши но́зѣ?

Підходить і до Симона-Петра, а той говорить Йому: Господи! Чи Тобі умивати мої ноги?

Отвѣща́ Іису́съ и рече́ єму́: є́же А́зъ творю́, ты́ не вѣ́си ны́нѣ, уразумѣ́єши же по си́хъ.

Ісус сказав йому у відповідь: що Я роблю, ти тепер не знаєш, а зрозумієш потім.

Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: не умы́єши но́гу моє́ю во вѣ́ки. Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́ще не умы́ю тебе́, не и́маши ча́сти со Мно́ю.

Петро каже Йому: не вмиєш ніг моїх повік. Ісус відповів йому: якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною.

Глаго́ла Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, не но́зѣ мои́ то́кмо, но и ру́цѣ и главу́.

Симон-Петро каже Йому: Господи, не тільки ноги мої, але й руки і голову.

Глаго́ла єму́ Іису́съ: измове́нный не тре́буєтъ, то́кмо но́зѣ умы́ти, є́сть бо ве́сь чи́стъ: и вы́ чи́сти єсте́, но не вси́.

Ісус говорить йому: вмитому треба тільки ноги обмити, бо увесь чистий; і ви чисті, але не всі.

Вѣ́дяше бо предаю́щаго Єго́: се́го ра́ди рече́, я́ко не вси́ чи́сти єсте́.

Бо знав Він зрадника Свого, тому і сказав, що не всі вони чисті.

(Зач. 45) Єгда́ же умы́ но́ги и́хъ, прія́тъ ри́зы Своя́, возле́гъ па́ки, рече́ и́мъ: вѣ́сте ли, что́ сотвори́хъ ва́мъ?

Коли ж умив їм ноги і надів одяг Свій, то знову возліг і сказав їм: чи знаєте, що Я зробив вам?

Вы́ глаша́єте Мя́ Учи́теля и Го́спода: и до́брѣ глаго́лете, є́смь бо.

Ви називаєте Мене Учителем і Господом, і добре кажете, бо Я Той і є.

А́ще у́бо А́зъ умы́хъ ва́ши но́зѣ, Госпо́дь и Учи́тель, и вы́ до́лжни єсте́ дру́гъ дру́гу умыва́ти но́зѣ:

Отже, якщо Я, Господь і Учитель, умив вам ноги, то і ви повинні вмивати ноги один одному.

о́бразъ бо да́хъ ва́мъ, да, я́коже А́зъ сотвори́хъ ва́мъ, и вы́ твори́те.

Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам.

Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: нѣ́сть ра́бъ бо́лій го́спода своєго́, ни посла́нникъ бо́лій посла́вшаго єго́.

Істинно, істинно кажу вам: раб не більший за господаря свого, і посланець не більший за того, хто послав його.

А́ще сія́ вѣ́сте, блаже́ни єсте́, а́ще творите́ я́.

Якщо це знаєте, блаженні ви, коли виконуєте.

Не о всѣ́хъ ва́съ глаго́лю: А́зъ [бо] вѣ́мъ, и́хже избра́хъ: но да Писа́ніє сбу́дется: яды́й со Мно́ю хлѣ́бъ воздви́же на Мя́ пя́ту свою́.

Не про всіх вас кажу; Я знаю тих, кого обрав. Але нехай здійсниться Писання: той, хто їсть зі Мною хліб, підняв на Мене п’яту свою.

Отсе́лѣ глаго́лю ва́мъ, пре́жде да́же не бу́детъ, да, єгда́ бу́детъ, вѣ́ру и́мете, я́ко А́зъ є́смь.

Тепер кажу вам, перш ніж те збудеться, щоб, як станеться, ви повірили, що це Я.

Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: пріє́мляй, а́ще кого́ послю́, Мене́ пріє́млетъ: а пріє́мляй Мене́ пріє́млетъ Посла́вшаго Мя́.

Істинно, істинно кажу вам: хто приймає того, кого Я пошлю, Мене приймає; а хто Мене приймає, приймає Того, Хто послав Мене.

Сія́ ре́къ Іису́съ возмути́ся ду́хомъ и свидѣ́телствова и рече́: ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко єди́нъ от ва́съ преда́стъ Мя́.

Сказавши це, Ісус стривожився духом, і засвідчив, і сказав: істинно, істинно кажу вам, що один з вас видасть Мене.

Сзира́хуся у́бо между́ собо́ю ученицы́, недоумѣ́ющеся, о ко́мъ глаго́летъ.

Тоді ученики озирались один на одного, не розуміючи, про кого Він говорить.

Бѣ́ же єди́нъ от учени́къ Єго́ возлежя́ на ло́нѣ Іису́совѣ, єго́же любля́ше Іису́съ:

Один же з учеників Його, якого любив Ісус, возлежав при лоні Ісусовому.

поману́ же сему́ Сі́монъ Пе́тръ вопроси́ти, кто́ бы бы́лъ, о не́мже глаго́летъ.

Йому Симон-Петро зробив знак, щоб запитав, хто це, про кого Він говорить.

Напа́дъ же то́й на пе́рси Іису́совы, глаго́ла Єму́: Го́споди, кто́ є́сть?

Той, припавши до грудей Ісуса, сказав Йому: Господи, хто це?

Отвѣща́ Іису́съ: то́й є́сть, єму́же А́зъ омочи́въ хлѣ́бъ пода́мъ. И омо́чь хлѣ́бъ, даде́ Іу́дѣ Сі́монову Іскаріо́тскому.

Ісус відповів: той, кому Я, вмочивши, подам хліб. І, вмочивши хліб, подав Іуді Симоновому Іскаріоту.

И по хлѣ́бѣ тогда́ вни́де въ о́нь сатана́. Глаго́ла у́бо єму́ Іису́съ: є́же твори́ши, сотвори́ ско́ро.

І з цим хлібом увійшов у нього сатана. І сказав йому Ісус: що робиш, роби швидше.

Се́го же никто́же разумѣ́ от возлежа́щихъ, къ чесому́ рече́ єму́.

Але ніхто з тих, що возлежали, не зрозумів, до чого Він це сказав йому.

Нѣ́цыи же мня́ху, поне́же ковче́жецъ имя́ше Іу́да, я́ко глаго́летъ єму́ Іису́съ: купи́, є́же тре́буємъ на пра́здникъ: или́ ни́щымъ да нѣ́что да́стъ.

Оскільки в Іуди була грошова скринька, то деякі гадали, що Ісус звелів йому купити те, що треба було до свята, або щоб дав що-небудь убогим.

Пріи́мъ же о́нъ хлѣ́бъ, а́біє изы́де: бѣ́ же но́щь. Єгда́ изы́де,

Він, взявши той хліб, одразу ж вийшов; а була ніч.

глаго́ла Іису́съ: (Зач. 46) ны́нѣ просла́вися Сы́нъ Человѣ́ческій, и Бо́гъ просла́вися о Не́мъ:

Коли він вийшов, Ісус промовив: нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому.

а́ще Бо́гъ просла́вися о Не́мъ, и Бо́гъ просла́витъ Єго́ въ Себѣ́, и а́біє просла́витъ Єго́.

Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в Собі, і скоро прославить Його.

Ча́дца, єще́ съ ва́ми ма́ло є́смь: взы́щете Мене́, и я́коже рѣ́хъ Іуде́омъ, я́ко а́може А́зъ иду́, вы́ не мо́жете пріити́: и ва́мъ глаго́лю ны́нѣ.

Діти! Недовго вже бути Мені з вами. Будете шукати Мене і, як Я сказав юдеям, — куди Я йду, ви не можете прийти, так і вам кажу тепер.

За́повѣдь но́вую даю́ ва́мъ, да лю́бите дру́гъ дру́га: я́коже возлюби́хъ вы́, да и вы́ лю́бите себе́:

Заповідь нову даю вам: щоб ви любили один одного; як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного.

о се́мъ разумѣ́ютъ вси́, я́ко Мои́ ученицы́ єсте́, а́ще любо́вь и́мате между́ собо́ю.

З того знатимуть усі, що ви Мої ученики, якщо будете мати любов між собою.

Глаго́ла Єму́ Сі́монъ Пе́тръ: Го́споди, ка́мо и́деши? Отвѣща́ єму́ Іису́съ: а́може [А́зъ] иду́, не мо́жеши ны́нѣ по Мнѣ́ ити́: послѣди́ же по Мнѣ́ и́деши.

Симон-Петро сказав Йому: Господи, куди Ти йдеш? Ісус відповів йому: куди Я йду, ти не можеш тепер іти за Мною, а згодом підеш за Мною.

Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: Го́споди, почто́ не могу́ ны́нѣ по Тебѣ́ ити́? Ны́нѣ ду́шу мою́ за Тя́ положу́.

Петро сказав Йому: Господи! Чому я не можу йти за Тобою тепер? Я душу мою покладу за Тебе.

Отвѣща́ єму́ Іису́съ: ду́шу ли твою́ за Мя́ положи́ши? Ами́нь, ами́нь глаго́лю тебѣ́: не возгласи́тъ але́кторъ, до́ндеже отве́ржешися Мене́ три́щи.

Ісус відповів йому: душу твою за Мене покладеш? Істинно, істинно кажу тобі: не проспіває півень, як тричі зречешся Мене.

(Зач. 47) Да не смуща́єтся се́рдце ва́ше: вѣ́руйте въ Бо́га, и въ Мя́ вѣ́руйте:

Нехай не тривожиться серце ваше; віруйте в Бога і в Мене віруйте.

въ дому́ Отца́ Моєго́ оби́тели мно́ги су́ть: а́ще ли же ни́, ре́клъ бы́хъ ва́мъ: иду́ угото́вати мѣ́сто ва́мъ:

В домі Отця Мого осель багато. А якби не так, Я сказав би вам: Я йду приготувати місце вам.

и а́ще [а́ще пойду́ и] угото́влю мѣ́сто ва́мъ, па́ки пріиду́ и поиму́ вы́ къ Себѣ́, да, идѣ́же є́смь А́зъ и вы́ бу́дете:

І коли піду і приготую вам місце, прийду знову і візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я.

и а́може А́зъ иду́, вѣ́сте, и пу́ть вѣ́сте.

А куди Я йду, ви знаєте, і путь знаєте.

Глаго́ла Єму́ Ѳома́: Го́споди, не вѣ́мы, ка́мо и́деши: и ка́ко мо́жемъ пу́ть вѣ́дѣти?

Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь?

Глаго́ла єму́ Іису́съ: А́зъ є́смь пу́ть и и́стина и живо́тъ: никто́же пріи́детъ ко Отцу́, то́кмо Мно́ю:

Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене.

а́ще Мя́ бы́сте зна́ли, и Отца́ Моєго́ зна́ли бы́сте (у́бо): и отсе́лѣ позна́сте Єго́, и ви́дѣсте Єго́.

Коли б ви знали Мене, то знали б і Отця Мого. І віднині знаєте Його і бачили Його.

Глаго́ла Єму́ Філі́ппъ: Го́споди, покажи́ на́мъ Отца́, и довлѣ́єтъ на́мъ.

Филип сказав Йому: Господи, покажи нам Отця, і нам вистачить.

Глаго́ла єму́ Іису́съ: толи́ко вре́мя съ ва́ми є́смь, и не позна́лъ єси́ Мене́, Філі́ппе? Ви́дѣвый Мене́ ви́дѣ Отца́: и ка́ко ты́ глаго́леши: покажи́ на́мъ Отца́?

Ісус сказав йому: стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто бачив Мене, той і Отця бачив; як же ти говориш: покажи нам Отця?

Не вѣ́руєши ли, я́ко А́зъ во Отцѣ́, и Оте́цъ во Мнѣ́ є́сть? (Зач. 48) Глаго́лы, я́же А́зъ глаго́лю ва́мъ, о Себѣ́ не глаго́лю: Оте́цъ же во Мнѣ́ пребыва́яй, То́й твори́тъ дѣла́:

Хіба ти не віриш, що Я в Отці і Отець у Мені? Слова, які Я кажу, не від Себе кажу; Отець, Який в Мені перебуває, Він творить діла.

вѣ́руйте Мнѣ́, я́ко А́зъ во Отцѣ́, и Оте́цъ во Мнѣ́: а́ще ли же ни́, за та́ дѣла́ вѣ́ру ими́те Ми́.

Вірте Мені, що Я в Отці і Отець у Мені. Якщо ж ні, то вірте Мені за самими ділами.

Ами́нь, ами́нь глаго́лю ва́мъ: вѣ́руяй въ Мя́, дѣла́, я́же А́зъ творю́, и то́й сотвори́тъ, и бо́лша си́хъ сотвори́тъ: я́ко А́зъ ко Отцу́ Моєму́ гряду́:

Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду.

и є́же а́ще что́ про́сите [от Отца́] во и́мя Моє́, то́ сотворю́, да просла́вится Оте́цъ въ Сы́нѣ:

І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині.

[и] а́ще чесо́ про́сите во и́мя Моє́, А́зъ сотворю́.

І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю.

А́ще лю́бите Мя́, за́повѣди Моя́ соблюди́те,

Якщо любите Мене, то дотримуйтесь Моїх заповідей.

и А́зъ умолю́ Отца́, и ино́го Утѣ́шителя да́стъ ва́мъ, да бу́детъ съ ва́ми въ вѣ́къ,

І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік,