Порівняти Біблія церковнослов'янською (громадянський шрифт) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - От Ма́рка

Порівняти:

⇄

От Ма́рка	Євангеліє від Марка

Глава 1	Глава 1

1	1
Зача́ло Єва́нгеліа Іису́са Христа́, Сы́на Бо́жія,	Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого.
2	2
я́коже є́сть пи́сано во проро́цѣхъ: се́, А́зъ посыла́ю А́нгела Моєго́ предъ лице́мъ Твои́мъ, и́же угото́витъ пу́ть Тво́й предъ Тобо́ю.	Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою.
3	3
Гла́съ вопію́щаго въ пусты́ни: угото́вайте пу́ть Госпо́день, пра́вы твори́те стези́ Єго́.	Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому.
4	4
Бы́сть Іоа́ннъ крестя́й въ пусты́ни и проповѣ́дая креще́ніє покая́нія во отпуще́ніє грѣхо́въ.	Явився Іоан, який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для відпущення гріхів.
5	5
И исхожда́ше къ нему́ вся́ Іуде́йская страна́ и Ієрусали́мляне: и креща́хуся вси́ во Іорда́нѣ рѣцѣ́ от него́, исповѣ́дающе грѣхи́ своя́.	І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої.
6	6
Бѣ́ же Іоа́ннъ оболче́нъ власы́ велблу́жди, и по́ясъ усме́нъ о чреслѣ́хъ єго́, и яды́й акри́ды и ме́дъ ди́вій.	Іоан же носив одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх і їв акриди^* та дикий мед.
7	7
И проповѣ́даше, глаго́ля: гряде́тъ Крѣ́плій мене́ вслѣ́дъ мене́, Єму́же нѣ́смь досто́инъ прекло́нься разрѣши́ти реме́нь сапо́гъ Єго́:	І проповідував, кажучи: гряде Сильніший за мене слідом за мною, Якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його.
8	8
а́зъ у́бо крести́хъ вы́ водо́ю: То́й же крести́тъ вы́ Ду́хомъ Святы́мъ.	Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим.
9	9
И бы́сть во о́нѣхъ дне́хъ, пріи́де Іису́съ от Назаре́та Галіле́йскаго и крести́ся от Іоа́нна во Іорда́нѣ.	І сталось у ті дні, прийшов Ісус із Назарета галилейського і хрестився від Іоана в Йордані.
10	10
И а́біє восходя́ от воды́, ви́дѣ разводя́щася небеса́ и Ду́ха я́ко го́лубя, сходя́ща На́нь.	І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього.
11	11
И гла́съ бы́сть съ небесе́: Ты́ єси́ Сы́нъ Мо́й возлю́бленный, о Не́мже благоволи́хъ.	І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління.
12	12
И а́біє Ду́хъ изведе́ Єго́ въ пусты́ню.	Негайно після того Дух веде Його в пустелю.
13	13
И бѣ́ ту́ въ пусты́ни дні́й четы́редесять, искуша́ємь сатано́ю, и бѣ́ со звѣрьми́: и А́нгели служа́ху Єму́.	І пробув Він там у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною, і був із звірами; і ангели служили Йому.
14	14
По преда́ніи же Іоа́нновѣ, пріи́де Іису́съ въ Галіле́ю, проповѣ́дая Єва́нгеліє Ца́рствія Бо́жія	Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого
15	15
и глаго́ля, я́ко испо́лнися вре́мя и прибли́жися Ца́рствіє Бо́жіє: пока́йтеся и вѣ́руйте во Єва́нгеліє.	і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє.
16	16
Ходя́ же при мо́ри Галіле́йстѣмъ, ви́дѣ Си́мона и Андре́а бра́та [того́] Си́мона, вмета́юща мре́жи въ мо́ре: бѣ́ста бо ры́баря.	Проходячи ж біля моря Галилейського, побачив Симона і Андрія, брата Симонового, що закидали неводи в море, бо вони були рибалками.
17	17
И рече́ и́ма Іису́съ: пріиди́та вслѣ́дъ Мене́, и сотворю́ ва́съ бы́ти ловца́ человѣ́комъ.	І сказав їм Ісус: ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей.
18	18
И а́біє оста́вльша мре́жи своя́, по Не́мъ идо́ста.	І вони відразу ж, покинувши свої сіті, пішли за Ним.
19	19
И преше́дъ ма́ло отту́ду, узрѣ́ Іа́кова Зеведе́ова и Іоа́нна бра́та єго́, и та́ въ корабли́ стро́яща мре́жа:	І, пройшовши звідтіля трохи, Він побачив Якова Зеведеєвого і Іоана, брата його, які також були у човні, лагодили сіті;
20	20
и а́біє воззва́ я́. И оста́вльша отца́ своєго́ Зеведе́а въ корабли́ съ нає́мники, по Не́мъ идо́ста.	і зараз же покликав їх. І вони, залишивши батька свого Зеведея в човні з наймитами, пішли за Ним.
21	21
И внидо́ша въ Капернау́мъ: и а́біє въ суббо́ты вше́дъ въ со́нмище, уча́ше.	І приходять до Капернаума; і незабаром у суботу увійшов Він у синагогу і навчав.
22	22
И дивля́хуся о уче́ніи Єго́: бѣ́ бо учя́ и́хъ я́ко вла́сть имы́й, и не я́ко кни́жницы.	І дивувалися вченню Його; бо Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники.
23	23
И бѣ́ въ со́нмищи и́хъ человѣ́къ въ ду́сѣ нечи́сте, и воззва́,	І був у синагозі їхній чоловік, який мав у собі духа нечистого, і закричав:
24	24
глаго́ля: оста́ви, что́ на́мъ и Тебѣ́, Іису́се Назаряни́не? Прише́лъ єси́ погуби́ти на́съ: вѣ́мъ Тя́, кто́ єси́, Святы́й Бо́жій.	облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас! Знаю Тебе, хто Ти, — Святий Божий.
25	25
И запрети́ єму́ Іису́съ, глаго́ля: умолчи́ и изы́ди изъ него́.	І заборонив йому Ісус, кажучи: замовкни і вийди з нього.
26	26
И стрясе́ єго́ ду́хъ нечи́стый, и возопи́ гла́сомъ вели́кимъ, и изы́де изъ него́.	І стряс його дух нечистий і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього.
27	27
И ужасо́шася вси́, я́коже стяза́тися и́мъ къ себѣ́, глаго́лющымъ: что́ є́сть сіє́? [и] что́ уче́ніє но́воє сіє́, я́ко по о́бласти и духово́мъ нечи́стымъ вели́тъ, и послу́шаютъ Єго́?	І вжахнулися всі так, що один одного питали: що це, що це за нове вчення, що Він владно і духам нечистим наказує, і вони слухаються Його?
28	28
Изы́де же слу́хъ Єго́ а́біє во всю́ страну́ Галіле́йску.	І враз розійшлися про Нього чутки по всій країні Галилейській.
29	29
И а́біє изъ со́нмища изше́дше, пріидо́ша въ до́мъ Си́моновъ и Андре́овъ, со Іа́ковомъ и Іоа́нномъ.	Вийшовши невдовзі з синагоги, прийшли до господи Симона і Андрія, з Яковом та Іоаном.
30	30
Те́ща же Си́монова лежа́ше огне́мъ жего́ма: и а́біє глаго́лаша Єму́ о не́й.	Теща ж Симонова лежала в гарячці; і зразу сказали Йому про неї.
31	31
И присту́пль воздви́же ю́, є́мь за ру́ку єя́: и оста́ви ю́ о́гнь а́біє, и служа́ше и́мъ.	І, підійшовши, Він підняв її, взявши її за руку; і гарячка зараз же залишила її, і вона почала слугувати їм.
32	32
По́здѣ же бы́вшу, єгда́ захожда́ше со́лнце, приноша́ху къ Нему́ вся́ неду́жныя и бѣсны́я.	Надвечір, коли заходило сонце, приносили до Нього всіх недужих і біснуватих.
33	33
И бѣ́ ве́сь гра́дъ собра́лся къ две́ремъ.	І все місто зібралося біля дверей.
34	34
И исцѣли́ мно́ги злѣ́ стра́ждущыя разли́чными неду́ги: и бѣ́сы мно́ги изгна́, и не оставля́ше глаго́лати бѣ́сы, я́ко вѣ́дяху Єго́ Христа́ су́ща.	І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос.
35	35
И у́тро, но́щи су́щей зѣло́, воста́въ изы́де, и и́де въ пу́сто мѣ́сто, и ту́ моли́тву дѣ́яше.	А вранці, ще затемна, вставши, вийшов і пішов у безлюдне місце і там молився.
36	36
И гна́ша Єго́ Си́монъ и и́же съ ни́мъ:	І поспішили за Ним Симон і ті, що були з Ним,
37	37
и обрѣ́тше Єго́, глаго́лаша Єму́, я́ко вси́ Тебе́ и́щутъ.	і, знайшовши Його, кажуть Йому: всі Тебе шукають.
38	38
И глаго́ла и́мъ: и́демъ въ бли́жнія ве́си и гра́ды, да и та́мо проповѣ́мъ: на сіє́ бо изыдо́хъ.	Він говорить їм: ходімо в найближчі села та міста, щоб Мені і там проповідувати; бо Я для того прийшов.
39	39
И бѣ́ проповѣ́дая на со́нмищихъ и́хъ, во все́й Галіле́и, и бѣ́сы изгоня́.	І Він проповідував у синагогах їхніх по всій Галилеї і виганяв бісів.
40	40
И пріи́де къ Нему́ прокаже́нъ, моля́ Єго́ и на колѣ́ну припада́я предъ Ни́мъ, и глаго́ля Єму́, я́ко, а́ще хо́щеши, мо́жеши мя́ очи́стити.	Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, говорить Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити.
41	41
Іису́съ же милосе́рдовавъ, просте́ръ ру́ку, косну́ся єго́, и глаго́ла єму́: хощу́, очи́стися.	Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очисться.
42	42
И ре́кшу єму́, а́біє отъи́де от него́ прокаже́ніє, и чи́стъ бы́сть.	І як тільки сказав, зараз же зійшла з нього проказа, і він став чистим.
43	43
И запре́щь єму́, а́біє изгна́ єго́:	І, заборонивши йому, негайно відіслав його.
44	44
и глаго́ла єму́: блюди́, никому́же ничесо́же рцы́: но ше́дъ покажи́ся ієре́єви и принеси́ за очище́ніє твоє́, я́же повелѣ́ Моисе́й, во свидѣ́телство и́мъ.	І сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи, але піди покажись священикові і принеси за очищення твоє, що повелів Мойсей, — на свідчення їм.
45	45
О́нъ же изше́дъ нача́тъ проповѣ́дати мно́го и проноси́ти сло́во, я́коже ктому́ не мощи́ Єму́ я́вѣ во гра́дъ вни́ти: но внѣ́ въ пусты́хъ мѣ́стѣхъ бѣ́. И прихожда́ху къ Нему́ отвсю́ду.	А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася, так що Ісус не міг уже явно ввійти до міста, але перебував зовні, в безлюдних місцях. І приходили до Нього звідусіль.
Глава 2	Глава 2

1	1
И вни́де па́ки въ Капернау́мъ по дне́хъ: и слы́шано бы́сть, я́ко въ дому́ є́сть.	Коли через кілька днів знову прийшов до Капернаума, пішла чутка, що Він у домі.
2	2
И а́біє собра́шася мно́зи, я́коже ктому́ не вмеща́тися ни при две́рехъ: и глаго́лаше и́мъ сло́во.	Зразу ж зібралося багато людей, так що вже не вміщалися біля дверей, і Він говорив їм слово.
3	3
И пріидо́ша къ Нему́ нося́ще разсла́бленна [жи́лами], носи́ма четы́рьми:	І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо.
4	4
и не могу́щымъ прибли́житися къ Нему́ наро́да ра́ди, откры́ша покро́въ, идѣ́же бѣ́, и прокопа́вше свѣ́сиша о́дръ, на не́мже разсла́бленный лежа́ше.	І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений.
5	5
Ви́дѣвъ же Іису́съ вѣ́ру и́хъ, глаго́ла разсла́бленному: ча́до, отпуща́ются тебѣ́ грѣси́ твои́.	Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої.
6	6
Бя́ху же нѣ́цыи от кни́жникъ ту́ сѣдя́ще и помышля́юще въ сердца́хъ свои́хъ:	Були там деякі з книжників, що сиділи і помишляли в серцях своїх:
7	7
что́ Се́й та́ко глаго́летъ хулы́? Кто́ мо́жетъ оставля́ти грѣхи́, то́кмо єди́нъ Бо́гъ?	чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?
8	8
И а́біє разумѣ́въ Іису́съ ду́хомъ Свои́мъ, я́ко та́ко ті́и помышля́ютъ въ себѣ́, рече́ и́мъ: что́ сія́ помышля́ете въ сердца́хъ ва́шихъ?	Ісус, відразу зрозумівши духом Своїм, що вони так помишляють у собі, сказав їм: навіщо так помишляєте в серцях ваших?
9	9
Что́ є́сть удо́бѣе? Рещи́ разсла́бленному: отпуща́ются тебѣ́ грѣси́? Или́ рещи́: воста́ни, и возми́ о́дръ тво́й, и ходи́?	Що легше — сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи?
10	10
Но да увѣ́сте, я́ко вла́сть и́мать Сы́нъ Человѣ́ческій на земли́ отпуща́ти грѣхи́: глаго́ла разсла́бленному:	Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — говорить розслабленому:
11	11
тебѣ́ глаго́лю: воста́ни, и возми́ о́дръ тво́й, и иди́ въ до́мъ тво́й.	тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого.
12	12
И воста́ а́біє, и взе́мъ о́дръ, изы́де предъ всѣ́ми: я́ко диви́тися всѣ́мъ и сла́вити Бо́га, глаго́лющымъ, я́ко николи́же та́ко ви́дѣхомъ.	Він зараз же встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили.
13	13
И изы́де па́ки къ мо́рю: и ве́сь наро́дъ идя́ше къ Нему́, и уча́ше и́хъ.	І вийшов Ісус знову до моря; і весь народ пішов до Нього, і учив їх.
14	14
И мимогря́дый ви́дѣ Леві́ю Алфе́ова, сѣдя́ща на мы́тницѣ, и глаго́ла єму́: по Мнѣ́ гряди́. И воста́въ вслѣ́дъ Єго́ и́де.	Проходячи, побачив Він Левія Алфеєвого, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. І той, вставши, пішов за Ним.
15	15
И бы́сть возлежа́щу Єму́ въ дому́ єго́, и мно́зи мытари́ и грѣ́шницы возлежа́ху со Іису́сомъ и со ученики́ Єго́: бя́ху бо мно́зи, и по Не́мъ идо́ша.	І коли Ісус возлежав у господі його, возлежали з Ним і ученики Його і багато митарів та грішників; бо багато їх було, і вони йшли за Ним.
16	16
И кни́жницы и фарісе́є, ви́дѣвше Єго́ яду́ща съ мытари́ и грѣ́шники, глаго́лаху ученико́мъ Єго́: что́ я́ко съ мытари́ и грѣ́шники я́стъ и піє́тъ?	Книжники й фарисеї, побачивши, що Він їсть з митарями і грішниками, говорили ученикам Його: як це Він їсть і п’є з митарями і грішниками?
17	17
И слы́шавъ Іису́съ глаго́ла и́мъ: не тре́буютъ здра́віи врача́, но боля́щіи: не пріидо́хъ призва́ти пра́ведники, но грѣ́шники на покая́ніє.	Почувши це, Ісус говорить їм: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння.
18	18
И бя́ху ученицы́ Іоа́нновы и фарісе́йстіи постя́щеся. И пріидо́ша и глаго́лаша Єму́: почто́ ученицы́ Іоа́нновы и фарісе́йстіи постя́тся, а Твои́ ученицы́ не постя́тся?	Учні Іоанові та фарисейські постили. Приходять до Нього і кажуть: чому учні Іоанові та фарисейські постять, а Твої ученики не постять?
19	19
И рече́ и́мъ Іису́съ: єда́ мо́гутъ сы́нове бра́чніи, до́ндеже жени́хъ съ ни́ми є́сть, пости́тися? Єли́ко вре́мя съ собо́ю и́мутъ жениха́, не мо́гутъ пости́тися:	І сказав їм Ісус: чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених? Доки з ними жених, не можуть постити.
20	20
пріи́дутъ же дні́є, єгда́ отъи́мется от ни́хъ жени́хъ, и тогда́ постя́тся въ ты́я дни́:	Прийдуть же дні, коли заберуть від них жениха, і тоді поститимуть у ті дні.
21	21
и никто́же приложе́нія пла́та небѣ́лена пришива́єтъ къ ри́зѣ ве́тсѣ: а́ще ли же ни́, во́зметъ коне́цъ єго́ но́воє от ве́тхаго, и го́рша дира́ бу́детъ:	І ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі: інакше нове відірветься від старого, і ще гірша дірка буде.
22	22
и никто́же влива́єтъ вина́ но́ва въ мѣ́хи ве́тхи: а́ще ли же ни́, просади́тъ віно́ но́воє мѣ́хи, и віно́ проліє́тся, и мѣ́си поги́бнутъ: но віно́ но́воє въ мѣ́хи но́вы влія́ти [подоба́єтъ].	І ніхто не вливає вина молодого в міхи старі: інакше молоде вино прорве міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вино молоде треба вливати в міхи нові.
23	23
И бы́сть мимоходи́ти Єму́ въ суббо́ты сквозѣ́ сѣ́янія, и нача́ша ученицы́ Єго́ пу́ть твори́ти, востерза́юще кла́сы.	І довелося Йому в суботу проходити через посіви, і ученики Його дорогою почали рвати колоски.
24	24
И фарісе́є глаго́лаху Єму́: ви́ждь, что́ творя́тъ въ суббо́ты, єго́же не досто́итъ?	І фарисеї сказали Йому: дивись, що вони роблять у суботу, чого не слід робити.
25	25
И То́й глаго́лаше и́мъ: нѣ́сте ли николи́же чли́, что́ сотвори́ Дави́дъ, єгда́ тре́бованіє имѣ́ и взалка́ са́мъ и и́же съ ни́мъ?	Він сказав їм: невже ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу, бо зголоднів сам і ті, що були з ним?
26	26
Ка́ко вни́де въ до́мъ Бо́жій при Авіаѳа́рѣ архієре́и, и хлѣ́бы предложе́нія снѣде́, и́хже не достоя́ше я́сти то́кмо ієре́ємъ, и даде́ и су́щымъ съ ни́мъ?	Як увійшов він у дім Божий за первосвященика Авиафара і їв хліби принесення, яких не повинен їсти ніхто, крім священиків, і дав тим, що були з ним?
27	27
И глаго́лаше и́мъ: суббо́та человѣ́ка ра́ди бы́сть, а не человѣ́къ суббо́ты ра́ди:	І сказав їм: субота для людини, а не людина для суботи;
28	28
тѣ́мже Госпо́дь є́сть Сы́нъ Человѣ́ческій и суббо́тѣ.	тому Син Людський є господар і суботи.
Глава 3	Глава 3

1	1
И вни́де па́ки въ со́нмище: и бѣ́ та́мо человѣ́къ, су́ху имы́й ру́ку.	І знов увійшов до синагоги. І там був чоловік, який мав усохлу руку.
2	2
И назира́ху Єго́, а́ще въ суббо́ты исцѣли́тъ єго́, да На́нь возглаго́лютъ.	І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його.
3	3
И глаго́ла человѣ́ку су́ху иму́щему ру́ку: ста́ни посредѣ́.	Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині.
4	4
И глаго́ла и́мъ: досто́итъ ли въ суббо́ты добро́ твори́ти, или́ зло́ твори́ти? Ду́шу спасти́, или́ погуби́ти? Они́ же молча́ху.	А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити — душу спасти чи загубити? Вони ж мовчали.
5	5
И воззрѣ́въ на ни́хъ со гнѣ́вомъ, скорбя́ о окамене́ніи серде́цъ и́хъ, глаго́ла человѣ́ку: простри́ ру́ку твою́. И простре́: и утверди́ся рука́ єго́ цѣла́ я́ко друга́я.	І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга.
6	6
И изше́дше фарісе́є, а́біє со иродіа́ны совѣ́тъ творя́ху На́нь, ка́ко Єго́ погубя́тъ.	Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іродіанами проти Нього, як би погубити Його.
7	7
Іису́съ же отъи́де со ученики́ Свои́ми къ мо́рю: и мно́гъ наро́дъ от Галіле́и по Не́мъ и́де, и от Іуде́и,	Але Ісус з учениками Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї,
8	8
и от Ієрусали́ма, и от Ідуме́и, и со о́наго по́лу Іорда́на. И от Ти́ра и Сидо́на мно́жество мно́гоє, слы́шавше, єли́ка творя́ше, [и] пріидо́ша къ Нему́.	з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості.
9	9
И рече́ ученико́мъ Свои́мъ, да кора́бль бу́детъ у Него́ наро́да ра́ди, да не стужа́ютъ Єму́.	І сказав ученикам Своїм, щоб приготували для Нього човен, через багатолюдність, аби не тіснилися до Нього.
10	10
Мно́ги бо исцѣли́, я́коже напада́ти на Него́, да Єму́ прико́снутся, єли́цы имѣя́ху ра́ны.	Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидалися до Нього, щоб торкнутися Його.
11	11
И ду́си нечи́стіи, єгда́ ви́дяху Єго́, припада́ху къ Нему́ и зва́ху, глаго́люще, я́ко Ты́ єси́ Сы́нъ Бо́жій.	І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий.
12	12
И мно́го преща́ше и́мъ, да не явле́на Єго́ сотворя́тъ.	Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим.
13	13
И взы́де на гору́ и призва́, и́хже хотя́ше Са́мъ: и пріидо́ша къ Нему́.	Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього.
14	14
И сотвори́ двана́десяте, да бу́дутъ съ Ни́мъ, и да посыла́єтъ и́хъ проповѣ́дати,	І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь,
15	15
и имѣ́ти вла́сть цѣли́ти неду́ги и изгони́ти бѣ́сы:	і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів.
16	16
и нарече́ Си́мону и́мя Пе́тръ:	І поставив Симона, давши йому ім’я Петро,
17	17
и Іа́кова Зеведе́ова и Іоа́нна бра́та Іа́ковля: и нарече́ и́ма имена́ Воанерге́съ, є́же є́сть сы́на гро́мова:	Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Воанергес, тобто «сини громові»,
18	18
и Андре́а, и Фили́ппа, и Варѳоломе́а, и Матѳе́а, и Ѳому́, и Іа́кова Алфе́ова, и Ѳадде́а, и Си́мона Канани́та,	Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта
19	19
и Іу́ду Іскаріо́тскаго, и́же и предаде́ Єго́.	та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його.
20	20
И пріидо́ша въ до́мъ: и собра́ся па́ки наро́дъ, я́ко не мощи́ и́мъ ни хлѣ́ба я́сти.	Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти.
21	21
И слы́шавше и́же бя́ху у Него́, изыдо́ша, да и́мутъ Єго́: глаго́лаху бо, я́ко неи́стовъ є́сть.	І, почувши, ті, хто був у Нього, пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі.
22	22
И кни́жницы, и́же от Ієрусали́ма низше́дшіи, глаго́лаху, я́ко веєльзеву́ла и́мать и я́ко о кня́зи бѣсо́встѣмъ изго́нитъ бѣ́сы.	А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів.
23	23
И призва́въ и́хъ, въ при́тчахъ глаго́лаше и́мъ: ка́ко мо́жетъ сатана́ сатану́ изгони́ти?	І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану?
24	24
И а́ще ца́рство на ся́ раздѣли́тся, не мо́жетъ ста́ти ца́рство то́:	Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те.
25	25
и а́ще до́мъ на ся́ раздѣли́тся, не мо́жетъ ста́ти до́мъ то́й:	І якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той.
26	26
и а́ще сата́на воста́ на ся́ са́мъ и раздѣли́ся, не мо́жетъ ста́ти, но коне́цъ и́мать.	І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його.
27	27
Никто́же мо́жетъ сосу́ды крѣ́пкаго, вше́дъ въ до́мъ єго́, расхи́тити, а́ще не пе́рвѣе крѣ́пкаго свя́жетъ: и тогда́ до́мъ єго́ расхи́титъ.	Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його.
28	28
Ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вся́ отпу́стятся согрѣше́нія сыно́мъ человѣ́ческимъ, и хуле́нія, єли́ка а́ще восхуля́тъ:	Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили;
29	29
а и́же восху́литъ на Ду́ха Свята́го, не и́мать отпуще́нія во вѣ́ки, но пови́ненъ є́сть вѣ́чному суду́.	хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду.
30	30
Зане́ глаго́лаху: ду́ха нечи́стаго и́мать.	Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух.
31	31
Пріидо́ша у́бо Ма́ти и бра́тія Єго́, и внѣ́ стоя́ще посла́ша къ Нему́, зову́ще Єго́.	Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його.
32	32
И сѣдя́ше наро́дъ о́крестъ Єго́. Рѣ́ша же Єму́: се́, Ма́ти Твоя́ и бра́тія Твоя́ [и сестры́ Твоя́] внѣ́ и́щутъ Тебе́.	Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе.
33	33
И отвѣща́ и́мъ, глаго́ля: кто́ є́сть ма́ти Моя́, или́ бра́тія Моя́?	І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої?
34	34
И согля́давъ о́крестъ Себе́ сѣдя́щыя, глаго́ла: се́, ма́ти Моя́ и бра́тія Моя́:	І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої;
35	35
и́же бо а́ще сотвори́тъ во́лю Бо́жію, се́й бра́тъ Мо́й и сестра́ Моя́ и ма́ти [Ми́] є́сть.	бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя.
Глава 4	Глава 4

1	1
И па́ки нача́тъ учи́ти при мо́ри: и собра́ся къ Нему́ наро́дъ мно́гъ, я́коже Самому́ влѣ́зшу въ кора́бль, сѣдѣ́ти въ мо́ри: и ве́сь наро́дъ при́ мо́ри на земли́ бя́ше.	І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі.
2	2
И уча́ше и́хъ при́тчами мно́го и глаго́лаше и́мъ во уче́ніи Своє́мъ:	І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм:
3	3
слы́шите: се́, изы́де сѣ́яй сѣ́яти:	слухайте, ось вийшов сівач сіяти;
4	4
и бы́сть єгда́ сѣ́яше, о́во паде́ при пути́, и пріидо́ша пти́цы, и позоба́ша є́:	і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його.
5	5
друго́є же паде́ при ка́мени, идѣ́же не имя́ше земли́ мно́ги, и а́біє прозябе́, зане́ не имя́ше глубины́ земны́я:	Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
6	6
со́лнцу же возсія́вшу присвя́де, и зане́ не имя́ше ко́рене, и́зсше:	Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло.
7	7
и друго́є паде́ въ те́рніи, и взы́де те́рніє, и подави́ є́: и плода́ не даде́:	Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду.
8	8
и друго́є паде́ на земли́ до́брѣй, и дая́ше пло́дъ восходя́щь и расту́щь, и припло́доваше на три́десять, и на шестьдеся́тъ, и на сто́.	А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ.
9	9
И глаго́лаше: имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ.	І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає!
10	10
Єгда́ же бы́сть єди́нъ, вопроси́ша Єго́, и́же бя́ху съ Ни́мъ, со обѣмана́десяте о при́тчи.	Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу.
11	11
И глаго́лаше и́мъ: ва́мъ є́сть дано́ вѣ́дати та́йны Ца́рствія Бо́жія: о́нѣмъ же внѣ́шнимъ въ при́тчахъ вся́ быва́ютъ,	І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах,
12	12
да ви́дяще ви́дятъ, и не у́зрятъ: и слы́шаще слы́шатъ, и не разумѣ́ютъ: да не когда́ обратя́тся, и оста́вятся и́мъ грѣси́.	так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи.
13	13
И глаго́ла и́мъ: не вѣ́сте ли при́тчи сея́? И ка́ко вся́ при́тчи уразумѣ́ете?	І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі?
14	14
Сѣ́яй, сло́во сѣ́етъ.	Сівач слово сіє.
15	15
Сі́и же су́ть, и́же при пути́, идѣ́же сѣ́ется сло́во, и єгда́ услы́шатъ, а́біє прихо́дитъ сатана́ и отъе́млетъ сло́во сѣ́янноє въ сердца́хъ и́хъ.	Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх.
16	16
И сі́и су́ть та́кожде и́же на ка́менныхъ сѣ́еміи, и́же єгда́ услы́шатъ сло́во, а́біє съ ра́достію пріє́млютъ є́:	Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його,
17	17
и не и́мутъ коре́нія въ себѣ́, но привре́менни су́ть: та́же бы́вшей печа́ли или́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ются.	але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються.
18	18
А сі́и су́ть, и́же въ те́рніи сѣ́еміи, слы́шащіи сло́во:	Посіяне між терням означає тих, що слухають слово,
19	19
и печа́ли вѣ́ка сего́, и ле́сть бога́тства, и о про́чихъ по́хоти входя́щыя подавля́ютъ сло́во, и безпло́дно быва́єтъ.	але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває.
20	20
И сі́и су́ть, и́же на земли́ до́брѣй сѣ́янніи, и́же слы́шатъ сло́во и пріє́млютъ, и пло́дствуютъ на три́десять, и на шестьдеся́тъ, и на сто́.	А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ.
21	21
И глаго́лаше и́мъ: єда́ свѣти́лникъ прихо́дитъ , да подъ спу́домъ положа́тъ єго́ или́ подъ одро́мъ? Не да ли на свѣ́щницѣ положе́нъ бу́детъ?	І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику?
22	22
нѣ́сть бо та́йно, є́же не яви́тся, ниже́ бы́сть потає́но, но да пріи́детъ въ явле́ніє:	Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б.
23	23
а́ще кто́ и́мать у́шы слы́шати, да слы́шитъ.	Коли хто має вуха слухати, нехай слухає!
24	24
И глаго́лаше и́мъ: блюди́те что́ слы́шите: въ ню́же мѣ́ру мѣ́рите, возмѣ́рится ва́мъ, и приложи́тся ва́мъ слы́шащымъ:	І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають.
25	25
и́же бо а́ще и́мать, да́стся єму́: а и́же не и́мать, и є́же и́мать, отъи́мется от него́.	Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має.
26	26
И глаго́лаше: та́ко є́сть [и] Ца́рствіє Бо́жіє, я́коже человѣ́къ вмета́єтъ сѣ́мя въ зе́млю,	І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю;
27	27
и спи́тъ, и востає́тъ но́щію и дні́ю: и сѣ́мя прозяба́єтъ и расте́тъ, я́коже не вѣ́сть о́нъ:	і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він.
28	28
от себе́ бо земля́ плоди́тъ пре́жде траву́, пото́мъ кла́съ, та́же исполня́етъ пшени́цу въ кла́сѣ:	Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі.
29	29
егда́ же созрѣ́етъ пло́дъ, а́біє по́слетъ се́рпъ, я́ко наста́ жа́тва.	Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива.
30	30
И глаго́лаше: чесому́ уподо́бимъ Ца́рствіє Бо́жіє? Или́ ко́єй при́тчи приложи́мъ є́?	І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його?
31	31
я́ко зе́рно гору́шично, є́же єгда́ всѣ́яно бу́детъ въ земли́, мнѣ́е всѣ́хъ сѣ́менъ є́сть земны́хъ:	Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі.
32	32
и єгда́ всѣ́яно бу́детъ, возраста́єтъ, и быва́єтъ бо́лѣе всѣ́хъ зе́лій, и твори́тъ вѣ́тви ве́лія, я́ко мощи́ подъ сѣ́нію єго́ пти́цамъ небе́снымъ вита́ти.	А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні.
33	33
И таковы́ми при́тчами мно́гими глаго́лаше и́мъ сло́во, я́коже можа́ху слы́шати.	І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати.
34	34
Безъ при́тчи же не глаго́лаше и́мъ словесе́: осо́бь же ученико́мъ Свои́мъ сказа́ше вся́.	Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе.
35	35
И глаго́ла и́мъ въ то́й де́нь, ве́черу бы́вшу: пре́йдемъ на о́нъ по́лъ.	І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік.
36	36
И отпу́щше наро́ды, поя́ша Єго́ я́коже бѣ́ въ корабли́: и ині́и же корабли́ бя́ху съ Ни́мъ.	І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни.
37	37
И бы́сть бу́ря вѣ́трена вели́ка: во́лны же влива́хуся въ кора́бль, я́ко уже́ погружа́тися єму́.	І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою.
38	38
И бѣ́ Са́мъ на кормѣ́ на возгла́вницѣ спя́. И возбуди́ша Єго́ и глаго́лаша Єму́: Учи́телю, не ради́ши ли, я́ко погиба́ємъ?	А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо?
39	39
И воста́въ запрети́ вѣ́тру и рече́ мо́рю: молчи́, преста́ни. И уле́же вѣ́тръ, и бы́сть тишина́ ве́лія.	І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша.
40	40
И рече́ и́мъ: что́ та́ко страшли́ви єсте́? Ка́ко не и́мате вѣ́ры?	І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри?
41	41
И убоя́шася стра́хомъ ве́ліимъ и глаго́лаху дру́гъ ко дру́гу: кто́ у́бо Се́й є́сть, я́ко и вѣ́тръ и мо́ре послу́шаютъ Єго́?	І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його?
Глава 5	Глава 5

1	1
И пріидо́ша на о́нъ по́лъ мо́ря, во страну́ Гадари́нскую.	І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську.
2	2
И излѣ́зшу Єму́ изъ корабля́, а́біє срѣ́те Єго́ от гробо́въ человѣ́къ въ ду́сѣ нечи́стѣ,	І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого;
3	3
и́же жили́ще имя́ше во гробѣ́хъ, и ни вери́гами никто́же можа́ше єго́ связа́ти:	він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами,
4	4
зане́ єму́ мно́гажды пу́ты и у́жы [желѣ́зны] свя́зану су́щу, и растерза́тися от него́ у́жемъ [желѣ́знымъ] и пу́томъ сокруша́тися: и никто́же можа́ше єго́ уму́чити :	бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його.
5	5
и вы́ну но́щь и де́нь во гробѣ́хъ и въ гора́хъ бѣ́, вопія́ и толкі́йся ка́меніємъ.	Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння.
6	6
Узрѣ́въ же Іису́са издале́ча, тече́ и поклони́ся Єму́,	Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому.
7	7
и возопи́въ гла́сомъ ве́ліимъ, рече́: что́ мнѣ́ и Тебѣ́, Іису́се, Сы́не Бо́га Вы́шняго? Заклина́ю Тя́ Бо́гомъ, не му́чи мене́.	І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене!
8	8
Глаго́лаше бо єму́: изы́ди, ду́ше нечи́стый, от человѣ́ка.	Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка.
9	9
И вопроша́ше єго́: что́ ти є́сть и́мя? И отвѣща́ глаго́ля: легео́нъ и́мя мнѣ́, я́ко мно́зи єсмы́.	І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас.
10	10
И моли́ша Єго́ мно́го, да не по́слетъ и́хъ внѣ́ страны́.	І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї.
11	11
Бѣ́ же ту́ при горѣ́ ста́до свино́є ве́ліє пасо́мо.	Паслось же там біля гори велике стадо свиней.
12	12
И моли́ша Єго́ вси́ бѣ́си, глаго́люще: посли́ ны во свинія́, да въ ня́ вни́демъ.	І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них.
13	13
И повелѣ́ и́мъ а́біє Іису́съ. И изше́дше ду́си нечи́стіи, внидо́ша во свинія́: и устреми́ся ста́до по бре́гу въ мо́ре, бя́ху же я́ко двѣ́ ты́сящы, и утопа́ху въ мо́ри.	Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі.
14	14
Пасу́щіи же свинія́ бѣжа́ша и возвѣсти́ша во гра́дѣ и въ се́лѣхъ. И изыдо́ша ви́дѣти, что́ є́сть бы́вшеє.	Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося.
15	15
И пріидо́ша ко Іису́сови, и ви́дѣша бѣснова́вшагося сѣдя́ща и оболче́на и смы́сляща, имѣ́вшаго легео́нъ: и убоя́шася.	Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися.
16	16
Повѣ́даша же и́мъ ви́дѣвшіи, ка́ко бы́сть бѣсно́му, и о свинія́хъ.	Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней.
17	17
И нача́ша моли́ти Єго́ отити́ от предѣ́лъ и́хъ.	І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх.
18	18
И влѣ́зшу Єму́ въ кора́бль, моля́ше Єго́ бѣснова́выйся, дабы́ бы́лъ съ Ни́мъ.	І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним.
19	19
Іису́съ же не даде́ єму́, но рече́ єму́: иди́ въ до́мъ тво́й ко твои́мъ и возвѣсти́ и́мъ, єли́ка ти́ Госпо́дь сотвори́ и поми́лова тя́.	Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе.
20	20
И и́де и нача́ проповѣ́дати въ десяти́ гра́дѣхъ, єли́ка сотвори́ єму́ Іису́съ. И вси́ дивля́хуся.	І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися.
21	21
И преше́дшу Іису́су въ корабли́ па́ки на о́нъ по́лъ, собра́ся наро́дъ мно́гъ о Не́мъ . И бѣ́ при мо́ри.	Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря.
22	22
И се́, пріи́де єди́нъ от архисинаго́гъ, и́менемъ Іаи́ръ, и ви́дѣвъ Єго́, паде́ при ногу́ Єго́	І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його
23	23
и моля́ше єго́ мно́го, глаго́ля, я́ко дщи́ моя́ на кончи́нѣ є́сть: да прише́дъ возложи́ши на ню́ ру́цѣ, я́ко да спасе́тся и жива́ бу́детъ.	і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива.
24	24
И и́де съ ни́мъ: и по Не́мъ идя́ху наро́ди мно́зи и угнета́ху Єго́.	Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього.
25	25
И жена́ нѣ́кая су́щи въ точе́ніи кро́ве лѣ́тъ двана́десяте,	Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років,
26	26
и мно́го пострада́вши от мно́гъ враче́въ, и изда́вши своя́ вся́, и ни єди́ныя по́льзы обрѣ́тши, но па́че въ го́ршеє прише́дши:	багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, —
27	27
слы́шавши о Іису́сѣ, прише́дши въ наро́дѣ созади́, прикосну́ся ри́зѣ Єго́:	почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його,
28	28
глаго́лаше бо, я́ко, а́ще прикосну́ся ри́замъ Єго́, спасе́на бу́ду.	бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю.
29	29
И а́біє изся́кну исто́чникъ кро́ве єя́: и разумѣ́ тѣ́ломъ, я́ко исцѣлѣ́ от ра́ны.	І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги.
30	30
И а́біє Іису́съ разумѣ́ въ Себѣ́ си́лу изше́дшую от Него́, [и] обра́щься въ наро́дѣ, глаго́лаше: кто́ прикосну́ся ри́замъ Мои́мъ?	І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї?
31	31
И глаго́лаху Єму́ ученицы́ Єго́: ви́диши наро́дъ угнета́ющь Тя́, и глаго́леши: кто́ прикосну́ся Мнѣ́?	Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене?
32	32
И обгля́даше ви́дѣти сотво́ршую сіє́.	Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це.
33	33
Жена́ же убоя́вшися и трепе́щущи, вѣ́дящи, є́же бы́сть є́й, пріи́де и припаде́ къ Нему́ и рече́ Єму́ всю́ и́стину.	Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду.
34	34
О́нъ же рече́ є́й: дщи́, вѣ́ра твоя́ спасе́ тя: иди́ въ ми́рѣ и бу́ди цѣла́ от ра́ны твоєя́.	Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.
35	35
Єще́ Єму́ глаго́лющу, [и] пріидо́ша от архисинаго́га, глаго́люще, я́ко дщи́ твоя́ у́мре: что́ єще́ дви́жеши Учи́теля?	Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя?
36	36
Іису́съ же а́біє слы́шавъ сло́во глаго́лемоє, глаго́ла архисинаго́гови: не бо́йся, то́кмо вѣ́руй.	Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй.
37	37
И не оста́ви по Себѣ́ ни єди́наго ити́, то́кмо Петра́ и Іа́кова и Іоа́нна бра́та Іа́ковля.	І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова.
38	38
И пріи́де въ до́мъ архисинаго́говъ и ви́дѣ молву́, пла́чущыяся и крича́щыя мно́го.	І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили.
39	39
И вше́дъ глаго́ла и́мъ: что́ мо́лвите и пла́четеся? Отрокови́ца нѣ́сть умерла́, но спи́тъ.	І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить.
40	40
И руга́хуся Єму́. О́нъ же изгна́въ вся́, поя́тъ отца́ отрокови́цы и ма́терь, и и́же [бѣ́ху] съ Ни́мъ, и вни́де, идѣ́же бѣ́ отрокови́ца лежа́щи.	І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина.
41	41
И є́мь за ру́ку отрокови́цу, глаго́ла є́й: талиѳа́ куми́: є́же є́сть сказа́ємо: дѣви́це, тебѣ́ глаго́лю, воста́ни.	І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань.
42	42
И а́біє воста́ дѣви́ца и хожда́ше: бѣ́ бо лѣ́тъ двоюна́десяте. И ужасо́шася у́жасомъ ве́ліимъ.	В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого.
43	43
И запрети́ и́мъ мно́го, да никто́же увѣ́сть сего́, и рече́: дади́те є́й я́сти.	І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти.
Глава 6	Глава 6

1	1
И изы́де отту́ду и пріи́де во оте́чествіє Своє́: и по Не́мъ идо́ша ученицы́ Єго́.	І вийшов звідти Він, і прийшов у Свою батьківщину, і за Ним ішли ученики Його.
2	2
И бы́вшей суббо́тѣ, нача́тъ на со́нмищи учи́ти. И мно́зи слы́шащіи дивля́хуся, глаго́люще: отку́ду Сему́ сія́? И что́ прему́дрость да́нная Єму́, и си́лы таковы́ рука́ма Єго́ быва́ютъ?	Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його?
3	3
Не Се́й ли є́сть текто́нъ, сы́нъ Марі́инъ, бра́тъ же Іа́кову и Іосі́и и Іу́дѣ и Си́мону? И не сестры́ ли Єго́ здѣ́ [су́ть] въ на́съ? И блажня́хуся о Не́мъ.	Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього.
4	4
Глаго́лаше же и́мъ Іису́съ, я́ко нѣ́сть проро́къ безъ че́сти, то́кмо во оте́чествіи своє́мъ, и въ сро́дствѣ и въ дому́ своє́мъ.	Ісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм.
5	5
И не можа́ше ту́ ни єди́ныя си́лы сотвори́ти, то́кмо ма́ло неду́жныхъ, возло́жь ру́цѣ, исцѣли́.	І не міг створити там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки.
6	6
И дивля́шеся за невѣ́рствіє и́хъ: и обхожда́ше ве́си о́крестъ учя́.	І дивувався невір’ю їхньому; і обходив села навколишні, і навчав.
7	7
И призва́ обана́десяте, и нача́тъ и́хъ посыла́ти два́ два́, и дая́ше и́мъ вла́сть надъ ду́хи нечи́стыми.	І покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами.
8	8
И заповѣ́да и́мъ, да ничесо́же во́змутъ на пу́ть, то́кмо же́злъ єди́нъ: ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни при по́ясѣ мѣ́ди:	І заповідав їм нічого не брати в дорогу, тільки один жезл: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі,
9	9
но обуве́ни въ санда́лія: и не облачи́тися въ двѣ́ ри́зѣ.	щоб були взуті у сандалі і не зодягалися у дві одежі.
10	10
И глаго́лаше и́мъ: идѣ́же а́ще вни́дете въ до́мъ, ту́ пребыва́йте, до́ндеже изы́дете отту́ду:	І сказав їм: коли де увійдете в дім, залишайтеся в ньому, доки не підете з того місця.
11	11
и єли́цы а́ще не пріи́мутъ вы́, ниже́ послу́шаютъ ва́съ, исходя́ще отту́ду, оттряси́те пра́хъ, и́же подъ нога́ми ва́шими, во свидѣ́телство и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, отра́днѣе бу́детъ Cодо́момъ и Гомо́рромъ въ де́нь су́дный, не́же гра́ду тому́.	І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, на свідчення проти них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день судний, ніж місту тому.
12	12
И изше́дше проповѣ́даху, да пока́ются:	Вони пішли і проповідували, щоб покаялися;
13	13
и бѣ́сы мно́ги изгоня́ху: и ма́заху ма́сломъ мно́ги неду́жныя, и исцѣлѣва́ху.	виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли.
14	14
И услы́ша ца́рь И́родъ: я́вѣ бо бы́сть и́мя Єго́: и глаго́лаше, я́ко Іоа́ннъ Крести́тель от ме́ртвыхъ воста́, и сего́ ра́ди си́лы дѣ́ются о не́мъ.	Цар Ірод, почувши про Ісуса [бо Його ім’я стало відомим], говорив: це Іоан Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним.
15	15
Ині́и глаго́лаху, я́ко Иліа́ є́сть: ині́и же глаго́лаху, я́ко проро́къ є́сть, или́ я́ко єди́нъ от проро́къ.	Одні говорили, що це Ілля, а інші говорили, що то пророк або один з пророків.
16	16
Слы́шавъ же И́родъ рече́, я́ко, єго́же а́зъ усѣ́кнухъ Іоа́нна, то́й є́сть: то́й воста́ от ме́ртвыхъ.	Ірод же, почувши, сказав: це Іоан, якому я відсік голову; він воскрес з мертвих.
17	17
То́й бо И́родъ посла́въ, я́тъ Іоа́нна и связа́ єго́ въ темни́цѣ, Иродіа́ды ра́ди жены́ Фили́ппа бра́та своєго́, я́ко ожени́ся є́ю.	Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоана і посадив його у в’язницю, через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився.
18	18
Глаго́лаше бо Іоа́ннъ И́родови: не достои́тъ тебѣ́ имѣ́ти жену́ [Фили́ппа] бра́та твоєго́.	Бо Іоан говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого.
19	19
Ироді́а же гнѣ́вашеся на него́ и хотя́ше єго́ уби́ти: и не можа́ше.	Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла.
20	20
И́родъ бо боя́шеся Іоа́нна, вѣ́дый єго́ му́жа пра́ведна и свя́та, и соблюда́ше єго́: и послу́шавъ єго́, мно́га творя́ше, и въ сла́дость єго́ послу́шаше.	Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його.
21	21
И приклю́чшуся дню́ потре́бну [удо́бну], єгда́ И́родъ рождеству́ своєму́ ве́черю творя́ше князе́мъ свои́мъ и ты́сящникомъ и старѣ́йшинамъ Галіле́йскимъ:	І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських;
22	22
и вше́дши дще́рь тоя́ Иродіа́ды, и пляса́вши, и уго́ждши И́родови и возлежа́щымъ съ ни́мъ, рече́ ца́рь дѣви́цѣ: проси́ у мене́ єго́же а́ще хо́щеши, и да́мъ ти́.	і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі.
23	23
И кля́тся є́й: я́ко єго́же а́ще попроси́ши у мене́, да́мъ ти́, и до по́лъ ца́рствія моєго́.	І клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства.
24	24
Она́ же изше́дши рече́ ма́тери своє́й: чесо́ прошу́? Она́ же рече́: главы́ Іоа́нна Крести́теля.	Вона вийшла і спитала у матері своєї: що просити? Та відповіла: голову Іоана Хрестителя.
25	25
И вше́дши а́біє со тща́ніємъ къ царю́, прося́ше, глаго́лющи: хощу́, да ми́ да́си от него́ [а́біє] на блю́дѣ главу́ Іоа́нна Крести́теля.	Вона відразу ж пішла з поспішністю до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя.
26	26
И приско́рбенъ бы́въ ца́рь, кля́твы [же] ра́ди и за возлежа́щихъ съ ни́мъ не восхотѣ́ отрѣщи́ є́й.	Цар засмутився, але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй.
27	27
И а́біє посла́въ ца́рь спекула́тора, повелѣ́ принести́ главу́ єго́.	І негайно, пославши ката, цар звелів принести голову його.
28	28
О́нъ же ше́дъ усѣ́кну єго́ въ темни́цѣ, и принесе́ главу́ єго́ на блю́дѣ, и даде́ ю́ дѣви́цѣ: и дѣви́ца даде́ ю́ ма́тери своє́й.	Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівчині, а дівчина віддала її матері своїй.
29	29
И слы́шавше ученицы́ єго́, пріидо́ша и взя́ша тру́пъ єго́, и положи́ша єго́ во гро́бѣ.	Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі.
30	30
И собраша́ся апо́столи ко Іису́су и возвѣсти́ша Єму́ вся́, и єли́ка сотвори́ша, и єли́ка научи́ша.	І зібрались апостоли до Ісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили.
31	31
И рече́ и́мъ: пріиди́те вы́ са́ми въ пу́сто мѣ́сто єди́ни [осо́бъ] и почі́йте ма́ло. Бя́ху бо приходя́щіи и отходя́щіи мно́зи, и ни я́сти и́мъ бѣ́ когда́.	Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, — бо так багато народу приходило і відходило, що їм ніколи було і їсти.
32	32
И идо́ша въ пу́сто мѣ́сто корабле́мъ єди́ни.	І вирушили в безлюдне місце в човні одні.
33	33
И ви́дѣша и́хъ иду́щихъ наро́ди, и позна́ша и́хъ мно́зи: и пѣ́ши от всѣ́хъ градо́въ стица́хуся та́мо, и предвари́ша и́хъ, и снидо́шася къ Нему́.	І побачили їх, як вони вирушали, і багато хто впізнав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього.
34	34
И изше́дъ ви́дѣ Іису́съ наро́дъ мно́гъ и милосе́рдова о ни́хъ, зане́ бя́ху я́ко о́вцы не иму́щыя па́стыря: и нача́тъ и́хъ учи́ти мно́го.	Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх багато.
35	35
И уже́ часу́ мно́гу бы́вшу, присту́пльше къ Нему́ ученицы́ Єго́, глаго́лаша, я́ко пу́сто є́сть мѣ́сто, и уже́ ча́съ мно́гъ:	І вже минуло багато часу, коли ученики Його приступили до Нього, кажучи: місце тут людне, а час уже пізній, —
36	36
отпусти́ и́хъ, да ше́дше во окре́стныхъ се́лѣхъ и ве́сехъ ку́пятъ себѣ́ хлѣ́бы: не и́мутъ бо чесо́ я́сти.	відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти.
37	37
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: дади́те и́мъ вы́ я́сти. И глаго́лаша Єму́: да ше́дше ку́пимъ двѣма́ сто́ма пѣ́нязь хлѣ́бы и да́мы и́мъ я́сти?	Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти?
38	38
О́нъ же рече́ и́мъ: коли́ко хлѣ́бы и́мате? Иди́те и ви́дите. И увѣ́дѣвше глаго́лаша: пя́ть [хлѣ́бъ], и двѣ́ ры́бѣ.	Але Він сказав їм: скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться. Вони, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини.
39	39
И повелѣ́ и́мъ посади́ти вся́ на спо́ды на спо́ды [во окру́гъ] на травѣ́ зеленѣ́.	Тоді повелів їм розсадити всіх рядами на зеленій траві.
40	40
И возлего́ша на лѣ́хи на лѣ́хи [на ку́чы] по сту́ и по пяти́десятъ.	І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят.
41	41
И пріє́мь пя́ть хлѣ́бъ и двѣ́ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, благослови́ и преломи́ хлѣ́бы, и дая́ше ученико́мъ Свои́мъ, да предлага́ютъ предъ ни́ми: и о́бѣ ры́бѣ раздѣли́ всѣ́мъ.	Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали їм; і обидві рибини поділив на всіх.
42	42
И ядо́ша вси́ и насы́тишася:	І всі їли, і наситились.
43	43
и взя́ша укру́хи, двана́десяте ко́шя испо́лнь, и от ры́бу.	І набрали шматків хліба і залишків від риб дванадцять повних кошиків.
44	44
Бя́ше же я́дшихъ хлѣ́бы я́ко пя́ть ты́сящъ муже́й.	Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів.
45	45
И а́біє пону́ди ученики́ Своя́ вни́ти въ кора́бль и вари́ти [предвари́ти] Єго́ на о́нъ по́лъ къ Виѳсаи́дѣ, до́ндеже Са́мъ отпу́ститъ наро́ды.	І зразу наказав ученикам Своїм увійти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік до Вифсаїди, поки Він відпустить народ.
46	46
И отре́кся и́мъ [і отпути́въ я], и́де въ го́ру помоли́тися.	І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись.
47	47
И ве́черу бы́вшу, бѣ́ кора́бль посредѣ́ мо́ря, и Са́мъ єди́нъ на земли́.	Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі.
48	48
И ви́дѣ и́хъ стра́ждущихъ въ пла́ваніи: бѣ́ бо вѣ́тръ проти́венъ и́мъ: и о четве́ртѣй стра́жи нощнѣ́й пріи́де къ ни́мъ, по мо́рю ходя́й, и хотя́ше мину́ти и́хъ.	І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх.
49	49
Они́ же ви́дѣвше Єго́ ходя́ща по мо́рю, мня́ху призра́къ бы́ти и возопи́ша.	Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали.
50	50
Вси́ бо Єго́ ви́дѣша и смути́шася. И а́біє глаго́ла съ ни́ми и рече́ и́мъ: дерза́йте: А́зъ є́смь, не бо́йтеся.	Бо всі побачили Його і стривожилися. І зараз же заговорив з ними і сказав їм: підбадьоріться! Це Я, не бійтеся!
51	51
И вни́де къ ни́мъ въ кора́бль: и уле́же вѣ́тръ. И зѣло́ и́злиха въ себѣ́ ужаса́хуся и дивля́хуся.	І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно про себе жахалися і дивувалися,
52	52
Не разумѣ́ша бо о хлѣ́бѣхъ: бѣ́ бо се́рдце и́хъ окамене́но.	бо не зрозуміли і чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле.
53	53
И преше́дше пріидо́ша въ зе́млю Геннисаре́тску и приста́ша.	І, переправившись, були в землю Генісаретську і причалили до берега.
54	54
И изше́дшымъ и́мъ изъ корабля́, а́біє позна́ша Єго́,	Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його,
55	55
обте́кше всю́ страну́ ту́, нача́ша на одрѣ́хъ приноси́ти боля́щыя, идѣ́же слы́шаху, я́ко ту́ є́сть.	оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де тільки чули, що Він є.
56	56
И а́може а́ще вхожда́ше въ ве́си, или́ во гра́ды, или́ се́ла, на распу́тіихъ полага́ху неду́жныя и моля́ху Єго́, да поне́ воскри́лію ри́зы Єго́ прико́снутся: и єли́цы а́ще прикаса́хуся Єму́, спаса́хуся.	І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, на перехрестях клали недужих і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і ті, які доторкалися до Нього, зцілялись.
Глава 7	Глава 7

1	1
И собра́шася къ Нему́ фарісе́є и нѣ́цыи от кни́жникъ, прише́дшіи от Ієрусали́ма:	Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з Єрусалима,
2	2
и ви́дѣвше нѣ́кіихъ от учени́къ Єго́ нечи́стыми рука́ми, си́рѣчь неумове́ными, яду́щихъ хлѣ́бы, руга́хуся.	І, побачивши, що деякі з учеників Його їли хліб нечистими, тобто немитими, руками, докоряли їм.
3	3
Фарисе́є бо и вси́ Іуде́є, а́ще не тры́юще умы́ютъ ру́къ, не ядя́тъ, держа́ще преда́нія ста́рецъ:	Бо фарисеї і всі юдеї не їдять, не вимивши старанно рук, додержуючись передань предків.
4	4
и от то́ржища, а́ще не поку́плются, не ядя́тъ. И и́на мно́га су́ть, я́же прія́ша держа́ти: погруже́нія сткля́ницамъ и чва́номъ и котло́мъ и одро́мъ.	І після торжища, доки не обмиються, не їдять. Є і багато іншого, чого у них прийнято дотримуватись: обмивання чаш, кухлів, казанів і лавок.
5	5
Пото́мъ же вопроша́ху Єго́ фарісе́є и кни́жницы: почто́ ученицы́ Твои́ не хо́дятъ по преда́нію ста́рецъ, но неумове́ными рука́ми ядя́тъ хлѣ́бъ?	Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не роблять за переданням предків, а їдять хліб немитими руками?
6	6
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ, я́ко до́брѣ проро́чествова Іса́іа о ва́съ лицемѣ́рѣхъ, я́коже є́сть пи́сано: сі́и лю́діє устна́ми Мя́ чту́тъ, се́рдце же и́хъ дале́че отстои́тъ от Мене́,	Він сказав їм у відповідь: добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене.
7	7
всу́є же чту́тъ Мя́, уча́ще уче́ніємъ, за́повѣдемъ человѣ́ческимъ:	Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських.
8	8
оста́вльше бо за́повѣдь Бо́жію, держите́ преда́нія человѣ́ческая, креще́нія чва́номъ и сткля́ницамъ, и и́на подо́бна такова́ мно́га творите́.	Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного.
9	9
И глаго́лаше и́мъ: до́брѣ отмета́єте за́повѣдь Бо́жію, да преда́ніє ва́ше соблюдете́:	І сказав їм: чи добре, що відкидаєте заповідь Божу, щоб дотримуватися свого передання?
10	10
Моисе́й бо рече́: чти́ отца́ твоєго́ и ма́терь твою́: и и́же злосло́витъ отца́ или́ ма́терь, сме́ртію да у́мретъ:	Бо Мойсей сказав: шануй батька свого і матір свою; і: хто лихословить на батька або матір, нехай смертю помре.
11	11
вы́ же глаго́лете: а́ще рече́тъ человѣ́къ отцу́ или́ ма́тери: корва́нъ, є́же є́сть да́ръ, и́же а́ще по́льзовался єси́ от мене́:	А ви кажете: якщо скаже людина батькові чи матері: «корван», тобто дар Богові те, чим би ти скористався від мене,
12	12
и не ктому́ оставля́ете єго́ что́ сотвори́ти отцу́ своєму́ или́ ма́тери своє́й,	то вже дозволено нічого не робити для батька свого або матері своєї.
13	13
преступа́юще сло́во Бо́жіє преда́ніємъ ва́шимъ, є́же преда́сте: и подо́бна такова́ мно́га творите́.	Переступаєте слово Боже переданням вашим, яке ви ж і установили; і робите багато чого, до цього подібного.
14	14
И призва́въ ве́сь наро́дъ, глаго́лаше и́мъ: послу́шайте Мене́ вси́ и разумѣ́йте:	І, покликавши весь народ, говорив йому: слухайте Мене всі і розумійте:
15	15
ничто́же є́сть внѣу́ду человѣ́ка входи́мо въ о́нь, є́же мо́жетъ оскверни́ти єго́: но исходя́щая от него́, та́ су́ть скверня́щая человѣ́ка:	нічого нема поза людиною, що входило б у неї і оскверняло її; але те, що виходить з неї, — те й оскверняє людину.
16	16
а́ще кто́ и́мать у́шы слы́шати, да слы́шитъ.	Якщо хто має вуха слухати, нехай слухає!
17	17
И єгда́ вни́де въ до́мъ от наро́да, вопроша́ху Єго́ ученицы́ Єго́ о при́тчи.	І коли Він увійшов у дім від народу, ученики Його спитали Його про притчу.
18	18
И глаго́ла и́мъ: та́ко ли и вы́ неразу́мливи єсте́? Не разумѣ́ете ли, я́ко все́, є́же извнѣ́ входи́моє въ человѣ́ка, не мо́жетъ оскверни́ти єго́?	Він сказав їм: невже ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її?
19	19
я́ко не вхо́дитъ єму́ въ се́рдце, но во чре́во: и афедро́номъ исхо́дитъ, истребля́я вся́ бра́шна.	Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа.
20	20
Глаго́лаше же, я́ко исходя́щеє от человѣ́ка, то́ скверни́тъ человѣ́ка:	Далі сказав: те, що виходить з людини, оскверняє людину.
21	21
извну́трь бо от се́рдца человѣ́ческа помышле́нія зла́я исхо́дятъ, прелюбодѣя́нія, любодѣя́нія, уби́йства,	Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства,
22	22
татьбы́, лихои́мства, [оби́ды,] лука́вствія, ле́сть, студодѣя́нія, о́ко лука́во, хула́, горды́ня, безу́мство:	злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, —
23	23
вся́ сія́ зла́я извну́трь исхо́дятъ и скверня́тъ человѣ́ка.	все це зло зсередини виходить і оскверняє людину.
24	24
И отту́ду воста́въ, и́де въ предѣ́лы Ти́рски и Сідо́нски: и вше́дъ въ до́мъ, ни кого́же хотя́ше, дабы́ єго́ чу́лъ: и не мо́же утаи́тися.	І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися.
25	25
Слы́шавши бо жена́ о Не́мъ, єя́же дщи́ имя́ше ду́ха нечи́ста, прише́дши припаде́ къ нога́ма Єго́:	Бо почула про Нього жінка, в якої дочка мала нечистого духа, прийшла і припала до ніг Його;
26	26
жена́ же бѣ́ є́ллинска, сирофиники́сса ро́домъ: и моля́ше Єго́, да бѣ́са изжене́тъ изъ дще́ре єя́.	а жінка та була язичниця, родом сирофінікіянка; і благала Його, щоб вигнав біса з дочки її.
27	27
Іису́съ же рече́ є́й: оста́ви, да пе́рвѣе насы́тятся ча́да: нѣ́сть бо добро́ отъя́ти хлѣ́бъ ча́домъ и поврещи́ псо́мъ.	Ісус же сказав їй: дай перше насититися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.
28	28
Она́ же отвѣща́вши глаго́ла Єму́: є́й, Го́споди: и́бо и пси́ подъ трапе́зою ядя́тъ от крупи́цъ дѣте́й.	Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але і пси під столом їдять крихти від дітей.
29	29
И рече́ є́й: за сіє́ сло́во, иди́: изы́де бѣ́съ изъ дще́ре твоєя́.	І сказав їй: за це слово, іди; вийшов біс із дочки твоєї.
30	30
И ше́дши въ до́мъ сво́й, обрѣ́те бѣ́са изше́дша и дще́рь лежа́щу на одрѣ́.	І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі.
31	31
И па́ки изше́дъ Іису́съ от предѣ́лъ Ти́рскихъ и Сідо́нскихъ, пріи́де на мо́ре Галіле́йско, между́ предѣ́лы Декапо́льски.	Вийшовши з країв Тирських і Сидонських, Ісус знову пішов до моря Галилейського через околиці Десятиграддя.
32	32
И приведо́ша къ Нему́ глу́ха и гугни́ва, и моля́ху Єго́, да возложи́тъ на́нь ру́ку.	І привели до Нього глухого й гугнявого, і благали Його, щоб поклав на нього руку.
33	33
И поє́мь єго́ от наро́да єди́наго [осо́бь], вложи́ пе́рсты Своя́ во у́шы єго́ и плю́нувъ косну́ся язы́ка єго́:	Ісус, одвівши його одного вбік від народу, вклав пальці Свої у вуха його і, сплюнувши, доторкнувся до його язика.
34	34
и воззрѣ́въ на не́бо, воздохну́ и глаго́ла єму́: єффаѳа́, є́же є́сть разве́рзися.	І, звівши очі на небо, зітхнув і сказав йому: «єффафа», тобто відкрийся.
35	35
И а́біє разверзо́стася слу́ха єго́, и разрѣши́ся у́за язы́ка єго́, и глаго́лаше пра́во.	І відразу відкрився у нього слух, і розв’язались пута язика його, і почав говорити правильно.
36	36
И запрети́ и́мъ, да ни кому́же повѣ́дятъ: єли́ко же и́мъ То́й запреща́ше, па́че и́злиха проповѣ́даху.	І наказав їм, щоб нікому не розповідали. Та скільки Він не забороняв їм, вони ще більше розголошували.
37	37
И преи́злиха дивля́хуся, глаго́люще: до́брѣ все́ твори́тъ: и глухі́я твори́тъ слы́шати, и нѣмы́я глаго́лати.	І надзвичайно дивувалися, кажучи: все добре робить, — глухим дає чути, і німим — говорити.
Глава 8	Глава 8

1	1
Въ ты́я дни́, зѣло́ мно́гу наро́ду су́щу, и не иму́щымъ чесо́ я́сти, призва́въ Іису́съ ученики́ Своя́, глаго́ла и́мъ:	У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм:
2	2
милосе́рдую о наро́дѣ, я́ко уже́ три́ дни́ присѣдя́тъ Мнѣ́ и не и́мутъ чесо́ я́сти:	жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти.
3	3
и а́ще отпущу́ и́хъ не я́дшихъ въ до́мы своя́, ослабѣ́ютъ на пути́: мно́зи бо от ни́хъ издале́ча пришли́ су́ть.	Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека.
4	4
И отвѣща́ша Єму́ ученицы́ Єго́: отку́ду си́хъ возмо́жетъ кто́ здѣ́ насы́тити хлѣ́бы въ пусты́ни?	Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі?
5	5
И вопроси́ и́хъ: коли́ко и́мате хлѣ́бовъ? Они́ же рѣ́ша: се́дмь.	І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім.
6	6
И повелѣ́ наро́ду возлещи́ на земли́: и пріє́мь се́дмь хлѣ́бовъ, хвалу́ возда́въ, преломи́ и дая́ше ученико́мъ Свои́мъ, да предлага́ютъ: и предложи́ша предъ наро́домъ.	Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям.
7	7
И имя́ху ры́бицъ ма́ло: и [сія́] благослови́въ, рече́ предложи́ти и ты́я.	Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її.
8	8
Ядо́ша же и насы́тишася: и взя́ша избы́тки укру́хъ, се́дмь ко́шницъ.	І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків.
9	9
Бя́ху же я́дшихъ я́ко четы́ре ты́сящы. И отпусти́ и́хъ.	А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх.
10	10
И а́біє влѣ́зъ въ кора́бль со ученики́ Свои́ми, пріи́де во страны́ Далмануѳа́нски.	І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські.
11	11
И изыдо́ша фарісе́є и нача́ша стяза́тися съ Ни́мъ, и́щуще от Него́ зна́менія съ небесе́, искуша́юще Єго́.	Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його.
12	12
И воздохну́въ ду́хомъ Свои́мъ, глаго́ла: что́ ро́дъ се́й зна́менія и́щетъ? Ами́нь глаго́лю ва́мъ, а́ще да́стся ро́ду сему́ зна́меніє.	І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення.
13	13
И оста́вль и́хъ, влѣ́зъ па́ки въ кора́бль, [и] и́де на о́нъ по́лъ.	І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік.
14	14
И забы́ша ученицы́ Єго́ взя́ти хлѣ́бы и ра́звѣ єди́наго хлѣ́ба не имя́ху съ собо́ю въ корабли́.	При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого.
15	15
И преща́ше и́мъ, глаго́ля: зри́те, блюди́теся от ква́са фарісе́йска и от ква́са И́родова.	А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової.
16	16
И помышля́ху, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлѣ́бы не и́мамы.	І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них.
17	17
И разумѣ́въ Іису́съ, глаго́ла и́мъ: что́ помышля́ете, я́ко хлѣ́бы не и́мате? Не у́ ли чу́вствуєте, ниже́ разумѣ́ете? Єще́ ли окамене́но се́рдце ва́ше и́мате?	Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце?
18	18
О́чи иму́ще не ви́дите? И у́шы иму́ще не слы́шите? И не по́мните ли,	Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте?
19	19
егда́ пя́ть хлѣ́бы преломи́хъ въ пя́ть ты́сящъ, коли́ко ко́шъ испо́лнь укру́хъ прія́сте? Глаго́лаша Єму́: двана́десять.	Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять.
20	20
Єгда́ же се́дмь въ четы́ре ты́сящы, коли́ко ко́шницъ исполне́нія укру́хъ взя́сте? Они́ же рѣ́ша: се́дмь.	А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім.
21	21
И глаго́ла и́мъ: ка́ко не разумѣ́ете?	І сказав їм: як же не розумієте?
22	22
И пріи́де въ Виѳсаи́ду: и приведо́ша къ Нему́ слѣ́па, и моля́ху Єго́, да єго́ ко́снется.	Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього.
23	23
И є́мь за ру́ку слѣпа́го, изведе́ єго́ во́нъ изъ ве́си: и плю́нувъ на о́чи єго́, [и] возло́жь ру́цѣ на́нь, вопроша́ше єго́, а́ще что́ ви́дитъ?	Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що.
24	24
И воззрѣ́въ глаго́лаше: ви́жу человѣ́ки я́ко дре́віє ходя́щя.	Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять.
25	25
Пото́мъ [же] па́ки возложи́ ру́цѣ на о́чи єго́ и сотвори́ єго́ прозрѣ́ти: и утвори́ся и узрѣ́ свѣ́тло все́.	Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно.
26	26
И посла́ єго́ въ до́мъ єго́, глаго́ля: ни въ ве́сь вни́ди, ни повѣ́ждь кому́ въ ве́си.	І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай.
27	27
И изы́де Іису́съ и ученицы́ Єго́ въ ве́си Кесарі́и Фили́пповы: и на пути́ вопроша́ше ученики́ Своя́, глаго́ля и́мъ: кого́ Мя глаго́лютъ человѣ́цы бы́ти?	І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди?
28	28
Они́ же отвѣща́ша: Іоа́нна Крести́теля: и ині́и Илію́: друзі́и же єди́наго от проро́къ.	Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків.
29	29
И То́й глаго́ла и́мъ: вы́ же кого́ Мя глаго́лете бы́ти? Отвѣща́въ же Пе́тръ глаго́ла Єму́: Ты́ єси́ Христо́съ.	Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос.
30	30
И запрети́ и́мъ, да ни кому́же глаго́лютъ о Не́мъ.	І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього.
31	31
И нача́тъ учи́ти и́хъ, я́ко подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому мно́го пострада́ти, и искуше́ну бы́ти от ста́рецъ и архієре́й и кни́жникъ, и убіє́ну бы́ти, и въ тре́тій де́нь воскре́снути.	І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне.
32	32
И не обину́яся сло́во глаго́лаше. И пріє́мь Єго́ Пе́тръ, нача́тъ прети́ти Єму́.	І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому.
33	33
О́нъ же обра́щься и воззрѣ́въ на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ви, глаго́ля: иди́ за Мно́ю, сатано́: я́ко не мы́слиши, я́же [су́ть] Бо́жія, но я́же человѣ́ческа.	Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське.
34	34
И призва́въ наро́ды со ученики́ Свои́ми, рече́ и́мъ: и́же хо́щетъ по Мнѣ́ ити́, да отве́ржется себе́, и во́зметъ кре́стъ сво́й, и по Мнѣ́ гряде́тъ:	І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде.
35	35
и́же бо а́ще хо́щетъ ду́шу свою́ спасти́, погуби́тъ ю́: а и́же погуби́тъ ду́шу свою́ Мене́ ра́ди и Єва́нгеліа, то́й спасе́тъ ю́:	Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її.
36	36
ка́я бо по́льза человѣ́ку, а́ще пріобря́щетъ мі́ръ ве́сь, и отщети́тъ ду́шу свою́?	Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?
37	37
или́ что́ да́стъ человѣ́къ измѣ́ну на души́ своє́й?	Або що дасть людина взамін за душу свою?
38	38
И́же бо а́ще постыди́тся Мене́ и Мои́хъ слове́съ въ ро́дѣ се́мъ прелюбодѣ́йнѣмъ и грѣ́шнѣмъ, и Сы́нъ Человѣ́ческій постыди́тся єго́, єгда́ пріи́детъ во сла́вѣ Отца́ Своєго́ со А́нгелы святы́ми.	Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.
Глава 9	Глава 9

1	1
И глаго́лаше и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко су́ть нѣ́цыи от здѣ́ стоя́щихъ, и́же не и́мутъ вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дятъ Ца́рствіє Бо́жіє прише́дшеє въ си́лѣ.	І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі.
2	2
И по шести́ дне́хъ поя́тъ Іису́съ Петра́ и Іа́кова и Іоа́нна, и возведе́ и́хъ на гору́ высоку́ осо́бь єди́ны: и преобрази́ся предъ ни́ми.	І через шість днів узяв Ісус Петра, Якова та Іоана, і вивів лише їх одних на гору високу, і преобразився перед ними.
3	3
И ри́зы Єго́ бы́ша блеща́щяся, бѣлы́ зѣло́ я́ко снѣ́гъ, яцѣ́хже не мо́жетъ бѣли́лникъ убѣли́ти на земли́.	Одяг Його став блискучим, дуже білим, мов сніг, як жоден білильник не може вибілити на землі.
4	4
И яви́ся и́мъ Иліа́ съ Моисе́ємъ: и бѣ́ста со Іису́сомъ глаго́люща.	І явилися їм Ілля з Мойсеєм, і розмовляли з Ісусом.
5	5
И отвѣща́въ Пе́тръ глаго́ла Іису́сови: Равви́, добро́ є́сть на́мъ здѣ́ бы́ти: и сотвори́мъ кро́вы три́, Тебѣ́ єди́нъ, и Моисе́єви єди́нъ, и Иліи́ єди́нъ.	При цьому Петро сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один.
6	6
Не вѣ́дяше бо, что́ рѣщи́: бя́ху бо пристра́шни.	Бо не знав, що сказати; тому що страх охопив їх.
7	7
И бы́сть о́блакъ осѣня́я и́хъ: и пріи́де гла́съ изъ о́блака, глаго́ля: Се́й є́сть Сы́нъ Мо́й возлю́бленный, Того́ послу́шайте.	І з’явилася хмара, і осінила їх, і пролунав голос із хмари, кажучи: Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте!
8	8
И внеза́пу воззрѣ́вше, ктому́ ни кого́же ви́дѣша, то́кмо Іису́са єди́наго съ собо́ю.	І тут же, поглянувши, нікого вже не побачили, крім одного Ісуса з собою.
9	9
Сходя́щымъ же и́мъ съ горы́, запрети́ и́мъ, да ни кому́же повѣ́дятъ, я́же ви́дѣша, то́кмо єгда́ Сы́нъ Человѣ́ческій изъ ме́ртвыхъ воскре́снетъ.	Коли ж вони сходили з гори, Він наказав їм нікому не розповідати про те, що бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих.
10	10
И сло́во удержа́ша въ себѣ́, стяза́ющеся, что́ є́сть, є́же изъ ме́ртвыхъ воскре́снути.	І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, — воскреснути з мертвих.
11	11
И вопроша́ху Єго́ глаго́люще: ка́ко глаго́лютъ кни́жницы, я́ко Иліи́ подоба́єтъ пріити́ пре́жде?	І спитали Його: як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі?
12	12
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: Иліа́ у́бо прише́дъ пре́жде, устро́итъ вся́: и ка́ко є́сть пи́сано о Сы́нѣ Человѣ́честѣмъ, да мно́го постра́ждетъ и уничиже́нъ бу́детъ:	Він же відповів їм: Ілля повинен прийти раніш і приготувати все; і як написано про Сина Людського, Йому належить багато постраждати і бути зневаженим.
13	13
но глаго́лю ва́мъ, я́ко и Иліа́ пріи́де, и сотвори́ша єму́, єли́ка хотѣ́ша, я́коже є́сть пи́сано о не́мъ.	Але кажу вам, що Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього.
14	14
И прише́дъ ко ученико́мъ, ви́дѣ наро́дъ мно́гъ о ни́хъ и кни́жники стяза́ющяся съ ни́ми.	Прийшовши до учеників, побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними.
15	15
И а́біє ве́сь наро́дъ ви́дѣвъ Єго́ ужасе́ся, и прири́щуще цѣлова́ху Єго́.	І відразу, побачивши Його, всі люди здивувалися, і, підбігаючи, вітали Його.
16	16
И вопроси́ кни́жники: что́ стяза́єтеся къ себѣ́ ?	Він запитав книжників: про що сперечаєтеся між собою?
17	17
И отвѣща́въ єди́нъ от наро́да рече́: Учи́телю, приведо́хъ сы́на моєго́ къ Тебѣ́, иму́ща ду́ха нѣ́ма:	Один з натовпу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого.
18	18
и идѣ́же коли́ждо и́метъ єго́, разбива́єтъ єго́, и пѣ́ны тещи́тъ, и скреже́щетъ зубы́ свои́ми, и оцѣпенѣва́єтъ: и рѣ́хъ ученико́мъ Твои́мъ, да изжену́тъ єго́, и не возмого́ша.	Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли.
19	19
О́нъ же отвѣща́въ єму́ глаго́ла: о, ро́де невѣ́ренъ, доко́лѣ въ ва́съ бу́ду? Доко́лѣ терплю́ вы? Приведи́те єго́ ко Мнѣ́.	Він же, відповідаючи йому, сказав: о роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Приведіть його до Мене.
20	20
И привѣдо́ша єго́ къ Нему́. И ви́дѣвъ Єго́, а́біє ду́хъ стрясе́ єго́: и па́дъ на земли́, валя́шеся, пѣ́ны тещя́.	І привели його до Нього. Побачивши Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну.
21	21
И вопроси́ отца́ єго́: коли́ко лѣ́тъ є́сть, отне́лѣже сіє́ бы́сть єму́? О́нъ же рече́: издѣ́тска:	Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства;
22	22
и мно́гажды во о́гнь вве́рже єго́ и въ во́ды, да погуби́тъ єго́: но а́ще что́ мо́жеши, помози́ на́мъ, милосе́рдовавъ о на́съ.	багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його; але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами.
23	23
Іису́съ же рече́ єму́: є́же а́ще что́ мо́жеши вѣ́ровати, вся́ возмо́жна вѣ́рующему.	Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому.
24	24
И а́біє возопи́въ оте́цъ отроча́те, со слеза́ми глаго́лаше: вѣ́рую, Го́споди: помози́ моєму́ невѣ́рію.	І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству.
25	25
Ви́дѣвъ же Іису́съ, я́ко сри́щется наро́дъ, запрети́ ду́ху нечи́стому, глаго́ля єму́: ду́ше нѣмы́й и глухі́й, А́зъ ти́ повѣлева́ю: изы́ди изъ него́ и ктому́ не вни́ди въ него́.	Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив духові нечистому, сказавши йому: душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього.
26	26
И возопи́въ и мно́го пружа́вся, изы́де: и бы́сть я́ко ме́ртвъ, я́коже мно́зѣмъ глаго́лати, я́ко у́мре.	І, закричавши та сильно напружившись, вийшов; і він став наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер.
27	27
Іису́съ же є́мь єго́ за ру́ку, воздви́же єго́: и воста́.	Але Ісус, взявши його за руку, підняв його; і той устав.
28	28
И вше́дшу Єму́ въ до́мъ, ученицы́ Єго́ вопроша́ху Єго́ єди́наго: я́ко мы́ не возмого́хомъ изгна́ти єго́?	Коли Ісус увійшов у дім, ученики спитали Його на самоті: чому ми не змогли вигнати його?
29	29
И рече́ и́мъ: се́й ро́дъ ничи́мже мо́жетъ изы́ти, то́кмо моли́твою и посто́мъ.	І сказав їм: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту.
30	30
И отту́ду изше́дше, идя́ху сквозѣ́ Галіле́ю: и не хотя́ше, да кто́ увѣ́сть.	Вийшовши звідти, проходили через Галилею, і Він не хотів, щоб хто довідався.
31	31
Уча́ше бо ученики́ Своя́ и глаго́лаше и́мъ, я́ко Сы́нъ Человѣ́ческій пре́данъ бу́детъ въ ру́цѣ человѣ́честѣ, и убію́тъ Єго́: и убіє́нъ бы́въ, въ тре́тій де́нь воскре́снетъ.	Бо навчав учеників Своїх і говорив їм, що Сина Людського видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і, вбитий будучи, Він на третій день воскресне.
32	32
Они́ же не разумѣва́ху глаго́ла и боя́хуся Єго́ вопроси́ти.	Вони ж не розуміли цих слів, а запитати Його боялися.
33	33
И пріи́де въ Капернау́мъ: и въ дому́ бы́въ, вопроша́ше и́хъ: что́ на пути́ въ себѣ́ помышля́сте?	Прийшли до Капернаума; і коли був у домі, запитав їх: про що дорогою ви міркували між собою?
34	34
Они́ же молча́ху: дру́гъ ко дру́гу бо стяза́шася на пути́, кто́ [е́сть] бо́лій.	Вони мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто більший.
35	35
И сѣ́дъ пригласи́ обана́десяте и глаго́ла и́мъ: а́ще кто́ хо́щетъ ста́рѣй бы́ти, да бу́детъ всѣ́хъ ме́ншій и всѣ́мъ слуга́.	І, сівши, запросив дванадцятьох і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою.
36	36
И пріи́мь отроча́, поста́ви є́ посредѣ́ и́хъ: и объе́мь є́, рече́ и́мъ:	І, взявши дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, сказав їм:
37	37
и́же а́ще єди́но таковы́хъ отроча́тъ пріи́метъ во и́мя Моє́, Мене́ пріє́млетъ: и и́же Мене́ пріє́млетъ, не Мене́ пріє́млетъ, но Посла́вшаго Мя́.	хто одного з таких дітей прийме в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене.
38	38
Отвѣща́ єму́ Іоа́ннъ, глаго́ля: Учи́телю, ви́дѣхомъ нѣ́коєго и́менемъ Твои́мъ изгоня́ща бѣ́сы, и́же не хо́дитъ по на́съ: и возбрани́хомъ єму́, я́ко не послѣ́дуєтъ на́мъ.	Відповів Йому Іоан, сказавши: Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами.
39	39
Іису́съ же рече́: не брани́те єму́: никто́же бо є́сть, и́же сотвори́тъ си́лу о и́мени Моє́мъ, и возмо́жетъ вско́рѣ злосло́вити Мя́.	Ісус сказав: не бороніть йому, бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене.
40	40
И́же бо нѣ́сть на вы́, по ва́съ є́сть.	Бо хто не проти вас, той за вас.
41	41
И́же бо а́ще напои́тъ вы́ ча́шею воды́ во и́мя Моє́, я́ко Христо́вы єсте́, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не погуби́тъ мзды́ своєя́.	І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди.
42	42
И и́же а́ще соблазни́тъ єди́наго от ма́лыхъ си́хъ вѣ́рующихъ въ Мя́, до́брѣе є́сть єму́ па́че, а́ще облѣжи́тъ ка́мень же́рновный о вы́и єго́, и вве́рженъ бу́детъ въ мо́ре.	А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море.
43	43
И а́ще соблажня́етъ тя́ рука́ твоя́, отсѣцы́ ю́: до́брѣе ти́ є́сть бѣ́днику [бе́з руки́] въ живо́тъ вни́ти, не́же о́бѣ ру́цѣ иму́щу вни́ти въ геє́нну, во о́гнь неугаса́ющій,	І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий,
44	44
идѣ́же че́рвь и́хъ не умира́єтъ, и о́гнь не угаса́єтъ.	де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
45	45
И а́ще нога́ твоя́ соблажня́етъ тя́, отсѣцы́ ю́: до́брѣе ти́ є́сть вни́ти въ живо́тъ хро́му, не́же двѣ́ но́зѣ иму́щу вве́ржену бы́ти въ геє́нну, во о́гнь неугаса́ющій,	І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий,
46	46
идѣ́же че́рвь и́хъ не умира́єтъ, и о́гнь не угаса́єтъ.	де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
47	47
И а́ще о́ко твоє́ соблажня́етъ тя́, исткни́ є́: до́брѣе ти́ є́сть со єди́нѣмъ о́комъ вни́ти въ Ца́рствіє Бо́жіє, не́же двѣ́ о́цѣ иму́щу вве́ржену бы́ти въ геє́нну о́гненную,	І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну,
48	48
идѣ́же че́рвь и́хъ не умира́єтъ, и о́гнь не угаса́єтъ.	де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
49	49
Вся́къ бо огне́мъ осоли́тся, и вся́ка же́ртва со́лію осоли́тся.	Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться.
50	50
Добро́ со́ль: а́ще же со́ль не слана́ бу́детъ, чи́мъ осоли́тся? Имѣ́йте со́ль въ себѣ́, и ми́ръ имѣ́йте между́ собо́ю.	Сіль — добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою.
Глава 10	Глава 10

1	1
И отту́ду воста́въ пре́йде въ предѣ́лы Іуде́йскія, [чре́зъ страну́ я́же] объ о́нъ по́лъ Іорда́на. И снидо́шася па́ки наро́ди къ Нему́: и я́ко обы́чай имѣ́, па́ки уча́ше и́хъ.	Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх.
2	2
И присту́пльше фарісе́є вопроси́ша Єго́: а́ще досто́итъ му́жу жену́ пусти́ти? Искуша́юще Єго́.	Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою?
3	3
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: что́ ва́мъ заповѣ́да Моисе́й?	Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей?
4	4
Они́ же рѣ́ша: Моисе́й повелѣ́ кни́гу распу́стную написа́ти, и пусти́ти.	Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись.
5	5
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: по жестосе́рдію ва́шему написа́ ва́мъ за́повѣдь сію́:	Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю.
6	6
от нача́ла же созда́нія, му́жа и жену́ сотвори́лъ я́ є́сть Бо́гъ:	На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог.
7	7
сего́ ра́ди оста́витъ человѣ́къ отца́ своєго́ и ма́терь	Ось чому залишить чоловік батька свого і матір
8	8
и прилѣпи́тся къ женѣ́ своє́й, и бу́дета о́ба въ пло́ть єди́ну: тѣ́мже уже́ нѣ́ста два́, но пло́ть єди́на:	і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть.
9	9
е́же у́бо Бо́гъ сочета́, человѣ́къ да не разлуча́єтъ.	Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.
10	10
И въ дому́ па́ки ученицы́ Єго́ о се́мъ вопроси́ша Єго́.	У домі ученики Його знову запитали Його про те саме.
11	11
И глаго́ла и́мъ: и́же а́ще пу́ститъ жену́ свою́ и оже́нится ино́ю, прелюбы́ твори́тъ на ню́:	Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею.
12	12
и а́ще жена́ пу́ститъ му́жа [му́жа своєго́] и пося́гнетъ за ино́го, прелюбы́ твори́тъ.	І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить.
13	13
И приноша́ху къ Нему́ дѣ́ти, да ко́снется и́хъ: ученицы́ же преща́ху принося́щымъ.	Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили.
14	14
Ви́дѣвъ же Іису́съ негодова́ и рече́ и́мъ: оста́вите дѣте́й приходи́ти ко Мнѣ́ и не брани́те и́мъ, тацѣ́хъ бо є́сть Ца́рствіє Бо́жіє:	Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже.
15	15
ами́нь глаго́лю ва́мъ: и́же а́ще не пріи́метъ Ца́рствія Бо́жія я́ко отроча́, не и́мать вни́ти въ не́.	Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього.
16	16
И объе́мь и́хъ, возло́жь ру́цѣ на ни́хъ, благословля́ше и́хъ.	І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх.
17	17
И исходя́щу Єму́ на пу́ть, прите́къ нѣ́кій и покло́нься на колѣ́ну Єму́, вопроша́ше Єго́: Учи́телю благі́й, что́ сотворю́, да живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дствую?	Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати?
18	18
Іису́съ же рече́ єму́: что́ Мя́ глаго́леши бла́га? Никто́же бла́гъ, то́кмо єди́нъ Бо́гъ.	Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог.
19	19
За́повѣди вѣ́си: не прелюбы́ сотвори́ши: не убі́й: не укра́ди: не лжесвидѣ́телствуй: не оби́ди: чти́ отца́ твоєго́ и ма́терь.	Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір.
20	20
О́нъ же отвѣща́въ рече́ Єму́: Учи́телю, сія́ вся́ сохрани́хъ от ю́ности моєя́.	Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї.
21	21
Іису́съ же воззрѣ́въ на́нь, возлюби́ єго́ и рече́ єму́: єди́наго єси́ не доконча́лъ: иди́, єли́ка и́маши, прода́ждь и да́ждь ни́щымъ, и имѣ́ти и́маши сокро́вище на небеси́: и пріиди́ [и] ходи́ вслѣ́дъ Мене́, взе́мъ кре́стъ.	Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест.
22	22
О́нъ же дря́хлъ бы́въ о словеси́ [о словесі́ се́мъ], отъи́де скорбя́: бѣ́ бо имѣ́я стяжа́нія мно́га.	Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство.
23	23
И воззрѣ́въ Іису́съ глаго́ла ученико́мъ Свои́мъ: ка́ко неудо́бь иму́щіи бога́тство въ Ца́рствіє Бо́жіє вни́дутъ.	І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже.
24	24
Ученицы́ же ужаса́хуся о словесѣ́хъ Єго́. Іису́съ же па́ки отвѣща́въ глаго́ла и́мъ: ча́да, ка́ко неудо́бь упова́ющымъ на бога́тство въ Ца́рствіє Бо́жіє вни́ти:	Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже!
25	25
удо́бѣе бо є́сть велбу́ду сквозѣ́ иглинѣ́ у́шы проити́, не́же бога́ту въ Ца́рствіє Бо́жіє вни́ти.	Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже.
26	26
Они́ же и́злиха дивля́хуся, глаго́люще къ себѣ́: то́ кто́ мо́жетъ спасе́нъ бы́ти?	Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись?
27	27
Воззрѣ́въ же на ни́хъ Іису́съ глаго́ла: у человѣ́къ невозмо́жно, но не у Бо́га: вся́ бо возмо́жна су́ть у Бо́га.	Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.
28	28
Нача́тъ же Пе́тръ глаго́лати Єму́: се́, мы́ оста́вихомъ вся́ и вслѣ́дъ Тебе́ идо́хомъ.	І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою.
29	29
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: ами́нь глаго́лю ва́мъ: никто́же є́сть, и́же оста́вилъ є́сть до́мъ, или́ бра́тію, или́ сестры́, или́ отца́, или́ ма́терь, или́ жену́, или́ ча́да, или́ се́ла, Мене́ ра́ди и Єва́нгеліа ра́ди:	Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія
30	30
а́ще не пріи́метъ стори́цею ны́нѣ во вре́мя сіє́, домо́въ, и бра́тій, и се́стръ, и отца́, и ма́тере, и ча́дъ, и се́лъ, во изгна́ніи, и въ вѣ́къ гряду́щій живо́тъ вѣ́чный:	і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне.
31	31
мно́зи же бу́дутъ пе́рвіи послѣ́дни, и послѣ́дніи пе́рви.	І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.
32	32
Бя́ху же на пути́, восходя́ще во Ієрусали́мъ: и бѣ́ варя́я и́хъ Іису́съ, и ужаса́хуся, и вслѣ́дъ иду́ще, боя́хуся. И поє́мь па́ки обана́десять, нача́тъ и́мъ глаго́лати, я́же хотя́ху Єму́ бы́ти:	Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися.
33	33
я́ко, се́, восхо́димъ во Ієрусали́мъ, и Сы́нъ Человѣ́ческій пре́данъ бу́детъ архієре́омъ и кни́жникомъ, и осу́дятъ Єго́ на сме́рть, и предадя́тъ Єго́ язы́комъ:	Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам;
34	34
и поруга́ются Єму́, и уя́звятъ Єго́, и оплю́ютъ Єго́, и убію́тъ Єго́: и въ тре́тій де́нь воскре́снетъ.	і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне.
35	35
И предъ Него́ пріидо́ста Іа́ковъ и Іоа́ннъ, сы́на Зеведе́єва, глаго́люща: Учи́телю, хо́щева, да, є́же а́ще про́сива, сотвори́ши на́ма.	Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо.
36	36
О́нъ же рече́ и́ма: что́ хо́щета, да сотворю́ ва́ма?	Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам?
37	37
О́на же рѣ́ста Єму́: да́ждь на́мъ, да єди́нъ о десну́ю Тебе́ и єди́нъ о шу́юю Тебе́ ся́дева во сла́вѣ Твоє́й.	Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй.
38	38
Іису́съ же рече́ и́ма: не вѣ́ста, чесо́ про́сита: мо́жета ли пи́ти ча́шу, ю́же А́зъ пію́, и креще́ніємъ, и́мже А́зъ креща́юся, крести́тися?	Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?
39	39
О́на же рѣ́ста Єму́: мо́жева. Іису́съ же рече́ и́ма: ча́шу у́бо, ю́же А́зъ пію́, испіє́та, и креще́ніємъ, и́мже А́зъ креща́юся, крести́тася:	Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся;
40	40
а є́же сѣ́сти о десну́ю Мене́ и о шу́юю, нѣ́сть Мнѣ́ да́ти, но и́мже угото́вано є́сть.	але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене — не від Мене залежить, а кому уготовано.
41	41
И слы́шавше де́сять, нача́ша негодова́ти о Іа́ковѣ и Іоа́ннѣ.	І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана.
42	42
Іису́съ же призва́въ и́хъ, глаго́ла и́мъ: вѣ́сте, я́ко мня́щіися владѣ́ти язы́ки, соодолѣва́ютъ и́мъ, и вели́цыи и́хъ облада́ютъ и́ми:	Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними.
43	43
не та́ко же бу́детъ въ ва́съ: но и́же а́ще хо́щетъ въ ва́съ вя́щшій бы́ти, да бу́детъ ва́мъ слуга́:	Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою.
44	44
и и́же а́ще хо́щетъ въ ва́съ бы́ти ста́рѣй, да бу́детъ всѣ́мъ ра́бъ:	І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом.
45	45
и́бо Сы́нъ Человѣ́чь не пріи́де, да послу́жатъ Єму́, но да послу́житъ и да́стъ ду́шу Свою́ избавле́ніє за мно́ги.	Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох.
46	46
И пріидо́ша во Ієрихо́нъ. И исходя́щу Єму́ от Ієрихо́на, и ученико́мъ Єго́, и наро́ду мно́гу, сы́нъ Тіме́овъ Варті́мей слѣпы́й сѣдя́ше при пути́, прося́.	Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню.
47	47
И слы́шавъ, я́ко Іису́съ Назоряни́нъ є́сть, нача́тъ зва́ти и глаго́лати: Сы́не Дави́довъ Іису́се, поми́луй мя́.	Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене.
48	48
И преща́ху єму́ мно́зи, да умолчи́тъ: о́нъ же мно́жає па́че зва́ше: Сы́не Дави́довъ, поми́луй мя́.	І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене!
49	49
И ста́въ Іису́съ, рече́ єго́ возгласи́ти. И возгласи́ша слѣпца́, глаго́люще єму́: дерза́й, воста́ни, зове́тъ тя́.	Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе.
50	50
О́нъ же отве́ргъ ри́зы своя́, воста́въ пріи́де ко Іису́сови.	Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса.
51	51
И отвѣща́въ глаго́ла єму́ Іису́съ: что́ хо́щеши, да сотворю́ тебѣ́? Слѣпы́й же глаго́ла єму́: учи́телю, да прозрю́.	Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів.
52	52
Іису́съ же рече́ єму́: иди́: вѣ́ра твоя́ спасе́ тя. И а́біє прозрѣ́ и по Іису́сѣ и́де въ пу́ть.	Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом.
Глава 11	Глава 11

1	1
И єгда́ прибли́жи[ша]ся во Ієрусали́мъ, въ Виѳсфагі́ю и Виѳа́нію, къ горѣ́ Єлео́нстѣй, посла́ два́ от учени́къ Свои́хъ	Коли наблизились до Єрусалима, до Виффагії та Вифанії, до гори Елеонської, Ісус посилає двох з учеників Своїх
2	2
и глаго́ла и́ма: иди́та въ ве́сь, я́же є́сть пря́мо ва́ма: и а́біє входя́ща въ ню́, обря́щета жребя́ привя́зано, на не́же никто́же от человѣ́къ всѣ́де: отрѣ́шша є́, приведи́та:	і говорить їм: підіть у селище, яке прямо перед вами; і як тільки ввійдете в нього, зараз же знайдете осля прив’язане, на якого ніхто з людей ще не сідав; відв’язавши його, приведіть.
3	3
и а́ще кто́ ва́ма рече́тъ: что́ твори́та сіє́? Рцы́та, я́ко Госпо́дь тре́буєтъ є́: и а́біє по́слетъ є́ сѣ́мо.	І якщо хто скаже вам: що це ви робите, — відповідайте, що Господь потребує його; і відразу ж пошле його сюди.
4	4
Идо́ста же, и обрѣто́ста жребя́ привя́зано при две́рехъ внѣ́ на распу́тіи, и отрѣши́ста є́.	Вони пішли і знайшли молодого осла, прив’язаного на вулиці біля воріт, і відв’язали його.
5	5
И нѣ́цыи от стоя́щихъ ту́ глаго́лаху и́ма: что́ дѣ́ета отрѣша́юща жребя́?	І деякі з тих, що там стояли, говорили їм: що робите, навіщо відв’язуєте осля?
6	6
О́на же рѣ́ста и́мъ, я́коже заповѣ́да и́ма Іису́съ: и оста́виша я́.	Вони відповіли їм, як велів Ісус, і ті відпустили їх.
7	7
И приведо́ста жребя́ ко Іису́сови: и возложи́ша на не́ ри́зы своя́, и всѣ́де на не́.	І привели осля до Ісуса; і поклали на нього одяг свій; і сів на нього.
8	8
Мно́зи же ри́зы своя́ постла́ша по пути́: друзі́и же ва́іа рѣ́заху от дре́вія и постила́ху по пути́.	Багато хто стелив свій одяг по дорозі; а інші різали гілки з дерев і встилали ними дорогу.
9	9
И предходя́щіи и вслѣ́дъ гряду́щіи вопія́ху, глаго́люще: оса́нна, благослове́нъ Гряды́й во и́мя Госпо́дне,	І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє!
10	10
благослове́но гряду́щеє ца́рство во и́мя Го́спода отца́ на́шего Дави́да: оса́нна въ вы́шнихъ.	Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!
11	11
И вни́де во Ієрусали́мъ Іису́съ и въ це́рковь: и согля́давъ вся́, по́здѣ уже́ су́щу часу́, изы́де въ Виѳа́нію со обѣмана́десяте.	І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма.
12	12
И нау́тріє изше́дшымъ и́мъ от Виѳа́ніи, взалка́:	На другий день, коли вони вийшли з Вифанії, зголоднів.
13	13
и ви́дѣвъ смоко́вницу издале́ча, иму́щу ли́ствіє, пріи́де, а́ще у́бо что́ обря́щетъ на не́й: и прише́дъ къ не́й, ничесо́же обрѣ́те, то́кмо ли́ствіє: не у́ бо бѣ́ вре́мя смо́квамъ.	І, побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, пішов, чи не знайде чого на ній; але, прийшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не час був для смокв.
14	14
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ є́й: да не ктому́ от тебе́ во вѣ́ки никто́же плода́ снѣ́сть. И слы́шаху ученицы́ Єго́.	І сказав їй Ісус: віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть. І чули те ученики Його.
15	15
И пріидо́ша [па́ки] во Ієрусали́мъ. И вше́дъ Іису́съ въ це́рковь, нача́тъ изгони́ти продаю́щыя и купу́ющыя въ це́ркви: и трапе́зы торжнико́мъ и сѣда́лища продаю́щихъ го́луби испрове́рже:	Прийшли до Єрусалима. Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав.
16	16
и не дая́ше, да кто́ мимонесе́тъ сосу́дъ сквозѣ́ це́рковь.	І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ.
17	17
И уча́ше, глаго́ля и́мъ: нѣ́сть ли пи́сано, я́ко хра́мъ Мо́й хра́мъ моли́твы нарече́тся всѣ́мъ язы́комъ? Вы́ же сотвори́сте єго́ верте́пъ разбо́йникомъ.	І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників.
18	18
И слы́шаша кни́жницы и архієре́є, и иска́ху, ка́ко Єго́ погубя́тъ: боя́хубося Єго́, я́ко ве́сь наро́дъ дивля́шеся о уче́ніи Єго́.	Почули це книжники і первосвященики і шукали, як би погубити Його, але боялися, тому що весь народ дивувався Його вченню.
19	19
И я́ко по́здѣ бы́сть, исхожда́ше во́нъ изъ гра́да.	Коли ж стало пізно, Він вийшов геть з міста.
20	20
И у́тро мимоходя́ще, ви́дѣша смоко́вницу изсо́хшу изъ коре́нія.	Проходячи вранці, побачили смоковницю, що всохла до кореня.
21	21
И воспомяну́въ Пе́тръ глаго́ла Єму́: Равви́, ви́ждь, смоко́вница, ю́же прокля́лъ єси́, у́сше.	І, згадавши, Петро сказав Йому: Учителю, дивись, смоковниця, яку Ти прокляв, усохла.
22	22
И отвѣща́въ Іису́съ глаго́ла и́мъ:	Ісус, відповідаючи, говорить їм:
23	23
имѣ́йте вѣ́ру Бо́жію: ами́нь бо глаго́лю ва́мъ, я́ко, и́же а́ще рече́тъ горѣ́ се́й: дви́гнися и ве́рзися въ мо́ре: и не размы́слитъ въ се́рдцы своє́мъ, но вѣ́ру и́метъ, я́ко є́же глаго́летъ, быва́єтъ: бу́детъ єму́, є́же а́ще рече́тъ:	майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже.
24	24
сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ: вся́ єли́ка а́ще моля́щеся про́сите, вѣ́руйте, я́ко пріє́млете: и бу́детъ ва́мъ:	Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам.
25	25
и єгда́ стоите́ моля́щеся, отпуща́йте, а́ще что́ и́мате на кого́, да и Оте́цъ ва́шъ, И́же є́сть на небесѣ́хъ, отпу́ститъ ва́мъ согрѣше́нія ва́ша:	І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші.
26	26
а́ще ли же вы́ не отпуща́єте, ни Оте́цъ ва́шъ, И́же є́сть на небесѣ́хъ, отпу́ститъ ва́мъ согрѣше́ній ва́шихъ.	Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших.
27	27
И пріидо́ша па́ки во Ієрусали́мъ. И въ це́ркви ходя́щу Єму́, пріидо́ша къ Нему́ архієре́є и кни́жницы и ста́рцы	Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини
28	28
и глаго́лаша Єму́: ко́єю о́бластію сія́ твори́ши? И кто́ Ти́ о́бласть сію́ даде́, да сія́ твори́ши?	і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити?
29	29
Іису́съ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: вопрошу́ вы и А́зъ словесе́ єди́наго, и отвѣща́йте Ми́: и реку́ ва́мъ, ко́єю о́бластію сія́ творю́:	Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю.
30	30
креще́ніє Іоа́нново съ небесе́ ли бѣ́, или́ от человѣ́къ? Отвѣща́йте Ми́.	Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені.
31	31
И мы́сляху въ себѣ́, глаго́люще: а́ще рече́мъ, съ небесе́, рече́тъ: почто́ у́бо не вѣ́ровасте єму́?	Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
32	32
Но а́ще рече́мъ, от человѣ́къ: боя́хуся люді́й: вси́ бо имѣ́яху Іоа́нна, я́ко вои́стинну проро́къ бѣ́.	А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк.
33	33
И отвѣща́вше глаго́лаша Іису́сови: не вѣ́мы. И отвѣща́въ Іису́съ глаго́ла и́мъ: ни А́зъ глаго́лю ва́мъ, ко́єю о́бластію сія́ творю́.	І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
Глава 12	Глава 12

1	1
И нача́тъ и́мъ въ при́тчахъ глаго́лати: віногра́дъ насади́ человѣ́къ, и огради́ опло́томъ, и ископа́ точи́ло, и созда́ сто́лпъ, и предаде́ єго́ тяжа́телемъ , и отъи́де.	І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік^*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав.
2	2
И посла́ къ тяжа́телемъ во вре́мя раба́, да от тяжа́тель пріи́метъ от плода́ віногра́да:	І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника.
3	3
они́ же є́мше єго́ би́ша и отосла́ша тща́.	Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим.
4	4
И па́ки посла́ къ ни́мъ друга́го раба́: и того́ ка́меніємъ би́вше, проби́ша главу́ єму́ и посла́ша безче́стна.	Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям.
5	5
И па́ки ино́го посла́: и того́ уби́ша: и мно́ги и́ны, о́вы у́бо бію́ще, о́вы же убива́юще.	І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали.
6	6
Єще́ у́бо єди́наго сы́на имѣ́ возлю́бленнаго своєго́, посла́ и того́ къ ни́мъ послѣди́, глаго́ля, я́ко усрамя́тся сы́на моєго́.	Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого.
7	7
О́ни же тяжа́теле рѣ́ша къ себѣ́, я́ко се́й є́сть наслѣ́дникъ: пріиди́те, убіє́мъ єго́, и на́ше бу́детъ наслѣ́дствіє.	Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша.
8	8
И є́мше єго́ уби́ша и изверго́ша єго́ во́нъ изъ віногра́да.	І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника.
9	9
Что́ у́бо сотвори́тъ госпо́дь віногра́да? Пріи́детъ и погуби́тъ тяжа́тели и да́стъ віногра́дъ инѣ́мъ.	Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим.
10	10
Ни Писа́нія ли сего́ чли́ єсте́: ка́мень, єго́же не въ ряду́ сотвори́ша зи́ждущіи, се́й бы́сть во главу́ у́гла:	Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем.
11	11
от Го́спода бы́сть сіє́, и є́сть ди́вно во о́чію на́шею?	Це від Господа, і дивним є в очах наших.
12	12
И иска́ху Єго́ я́ти, и убоя́шася наро́да: разумѣ́ша бо, я́ко къ ни́мъ при́тчу рече́: и оста́вльше Єго́ отидо́ша.	І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли.
13	13
И посла́ша къ Нему́ нѣ́кія от фарісе́й и иродіа́нъ, да Єго́ обольстя́тъ сло́вомъ.	І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові.
14	14
Они́ же прише́дше глаго́лаша Єму́: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ єси́ и не ради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́ковъ, но вои́стинну пути́ Бо́жію учи́ши: досто́итъ ли кинсо́нъ ке́сареви да́ти, или́ ни́? Да́мы ли, или́ не да́мы?	Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати?
15	15
О́нъ же вѣ́дый и́хъ лицемѣ́ріє, рече́ и́мъ: что́ Мя искуша́єте? Принеси́те Ми́ пѣ́нязь, да ви́жу.	Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його.
16	16
Они́ же принесо́ша. И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ сі́й и написа́ніє? Они́ же рѣ́ша Єму́: ке́саревъ.	Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря.
17	17
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: воздади́те ке́сарева ке́сареви и Бо́жія Богови. И чуди́шася о Не́мъ.	Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому.
18	18
И пріидо́ша саддуке́є къ Нему́, и́же глаго́лютъ воскресе́нію не бы́ти: и вопроси́ша Єго́, глаго́люще:	Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння, і запитали Його, кажучи:
19	19
Учи́телю, Моисе́й написа́ на́мъ, я́ко а́ще кому́ бра́тъ у́мретъ и оста́витъ жену́, а ча́дъ не оста́витъ: да по́йметъ бра́тъ єго́ жену́ єго́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́ту своєму́.	Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму.
20	20
Се́дмь бра́тій бѣ́: и пе́рвый поя́тъ жену́ и умира́я не оста́ви сѣ́мене:	Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей.
21	21
и вторы́й поя́тъ ю́ и у́мре, и ни то́й оста́ви сѣ́мене: и тре́тій та́кожде:	Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само.
22	22
и поя́ша ю́ се́дмь и не оста́виша сѣ́мене: послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́.	Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка.
23	23
Въ воскресе́ніє у́бо, єгда́ воскре́снутъ, кото́рому и́хъ бу́детъ жена́: се́дмь бо имѣ́ша ю́ жену́.	Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку.
24	24
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: не сего́ ли ра́ди прельща́єтеся, не вѣ́дуще Писа́нія, ни си́лы Бо́жія?	Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої?
25	25
Єгда́ бо изъ ме́ртвыхъ воскре́снутъ, ни же́нятся, ни посяга́ютъ, но су́ть я́ко а́нгели на небесѣ́хъ:	Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах.
26	26
о ме́ртвыхъ же, я́ко востаю́тъ, нѣ́сте ли чли́ въ кни́гахъ Моисе́овыхъ, при купинѣ́ я́ко рече́ єму́ Бо́гъ, глаго́ля: А́зъ Бо́гъ Авраа́мовъ и Бо́гъ Ісаа́ковъ и Бо́гъ Іа́ковль?	А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова?
27	27
Нѣ́сть Бо́гъ ме́ртвыхъ, но Бо́гъ живы́хъ: вы́ у́бо мно́го прельща́єтеся.	Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь.
28	28
И присту́пль єди́нъ от кни́жникъ, слы́шавъ и́хъ стяза́ющихся и ви́дѣвъ, я́ко до́брѣ отвѣща́ и́мъ, вопроси́ Єго́: ка́я є́сть пе́рвая всѣ́хъ за́повѣдій?	І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей?
29	29
Іису́съ же отвѣща́ єму́: я́ко пе́рвѣйши всѣ́хъ за́повѣдій: слы́ши, Изра́илю, Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ Госпо́дь єди́нъ є́сть:	Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний.
30	30
и возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и все́ю душе́ю твоє́ю, и всѣ́мъ умо́мъ твои́мъ, и все́ю крѣ́постію твоє́ю: сія́ є́сть пе́рвая за́повѣдь.	І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь!
31	31
И втора́я подо́бна є́й: возлю́биши бли́жняго своєго́ я́ко са́мъ себе́. Бо́лшая сею́ и́на за́повѣдь нѣ́сть.	І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає.
32	32
И рече́ Єму́ кни́жникъ: до́брѣ, Учи́телю, вои́стинну ре́клъ єси́, я́ко єди́нъ є́сть Бо́гъ, и нѣ́сть и́нъ ра́звѣ Єго́:	Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього;
33	33
и є́же люби́ти Єго́ всѣ́мъ се́рдцемъ, и всѣ́мъ ра́зумомъ, и все́ю душе́ю, и все́ю крѣ́постію: и є́же люби́ти бли́жняго я́ко себе́, бо́лѣ є́сть всѣ́хъ всесожже́ній и же́ртвъ.	і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви.
34	34
Іису́съ же ви́дѣвъ, я́ко смы́сленно отвѣща́, рече́ єму́: не дале́че єси́ от Ца́рствія Бо́жія. И никто́же смѣ́яше ктому́ Єго́ вопроси́ти.	Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його.
35	35
И отвѣща́въ Іису́съ глаго́лаше, учя́ въ це́ркви: ка́ко глаго́лютъ кни́жницы, я́ко Христо́съ Сы́нъ є́сть Дави́довъ?	Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів?
36	36
То́й бо Дави́дъ рече́ Ду́хомъ Святы́мъ: глаго́ла Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твои́ма.	Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх.
37	37
Са́мъ у́бо Дави́дъ глаго́летъ Єго́ Го́спода: и отку́ду Сы́нъ єму́ є́сть? И мно́гъ наро́дъ послу́шаше Єго́ въ сла́дость.	Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою.
38	38
И глаго́лаше и́мъ во уче́ніи Своє́мъ: блюди́теся от кни́жникъ, хотя́щихъ во одѣя́ніихъ ходи́ти, и цѣлова́нія на то́ржищихъ,	І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях,
39	39
и преждесѣда́нія на со́нмищихъ, и первовозлежа́нія на ве́черяхъ:	сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, —
40	40
пояда́юще до́мы вдови́цъ и непщева́ніємъ надо́лзѣ моля́щеся, сі́и пріи́мутъ ли́шшеє осужде́ніє.	ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження.
41	41
И сѣ́дъ Іису́съ пря́мо сокро́вищному храни́лищу, зря́ше, ка́ко наро́дъ ме́щетъ мѣ́дь въ сокро́вищноє храни́лище. И мно́зи бога́тіи вмета́ху мно́га.	І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато.
42	42
И прише́дши єди́на вдови́ца убо́га, вве́рже ле́птѣ двѣ́, є́же є́сть кодра́нтъ.	Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант.
43	43
И призва́въ ученики́ Своя́, рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вдови́ца сія́ убо́гая мно́жає всѣ́хъ вве́рже вмета́ющихъ въ сокро́вищноє храни́лище:	Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю,
44	44
вси́ бо от избы́тка своєго́ вверго́ша: сія́ же от лише́нія своєго́ вся́, єли́ка имѣ́яше, вве́рже, все́ житіє́ своє́.	бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій.
Глава 13	Глава 13

1	1
И исходя́щу Єму́ от це́ркве, глаго́ла Єму́ єди́нъ от учени́къ Єго́: Учи́телю, ви́ждь, каково́ ка́меніє и какова́ зда́нія.	І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі!
2	2
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ єму́: ви́диши ли сія́ вели́кая зда́нія? Не и́мать оста́ти здѣ́ ка́мень на ка́мени, и́же не разори́тся.	Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені.
3	3
И сѣдя́щу Єму́ на горѣ́ Єлео́нстѣй пря́мо це́ркве, вопроша́ху Єго́ єди́наго Пе́тръ и Іа́ковъ, и Іоа́ннъ и Андре́й:	І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті:
4	4
рцы́ на́мъ, когда́ сія́ бу́дутъ? И ко́є [бу́детъ] зна́меніє, єгда́ и́мутъ вся́ сія́ сконча́тися?	скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися?
5	5
Іису́съ же отвѣща́въ и́мъ, нача́тъ глаго́лати: блюди́теся, да не кто́ ва́съ прельсти́тъ.	Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас,
6	6
Мно́зи бо пріи́дутъ во и́мя Моє́, глаго́люще, я́ко А́зъ є́смь: и мно́ги прельстя́тъ.	бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять.
7	7
Єгда́ же услы́шите бра́ни и слы́шанія бра́немъ, не ужаса́йтеся: подоба́єтъ бо бы́ти: но не у́ кончи́на.	Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець.
8	8
Воста́нетъ бо язы́къ на язы́къ, и ца́рство на ца́рство: и бу́дутъ тру́си по мѣ́стомъ, и бу́дутъ гла́ди и мяте́жи. Нача́ло болѣ́знемъ сія́.	Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб.
9	9
Блюди́теся же вы́ са́ми: предадя́тъ бо вы́ въ со́нмища, и на собо́рищихъ біє́ни бу́дете: и предъ воєво́ды и цари́ веде́ни бу́дете Мене́ ра́ди, во свидѣ́телство и́мъ.	Стережіться ж ви самі, бо вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними.
10	10
И во всѣ́хъ язы́цѣхъ подоба́єтъ пре́жде проповѣ́датися Єва́нгелію.	І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє.
11	11
Єгда́ же поведу́тъ вы́ предаю́ще, не пре́жде пецы́теся, что́ возглаго́лете, ни поуча́йтеся: но є́же а́ще да́стся ва́мъ въ то́й ча́съ, се́ глаго́лите: не вы́ бо бу́дете глаго́лющіи, но Ду́хъ Святы́й.	Коли ж поведуть видавати вас, то не турбуйтесь заздалегідь, що вам говорити, і не обдумуйте; але, що дасться вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий.
12	12
Преда́стъ же бра́тъ бра́та на сме́рть, и оте́цъ ча́до: и воста́нутъ ча́да на роди́тели и убію́тъ и́хъ.	Видасть же брат брата на смерть, і батько — дітей; і постануть діти на батьків, і уб’ють їх.
13	13
И бу́дете ненави́дими всѣ́ми и́мене Моєго́ ра́ди: претерпѣ́вый же до конца́, то́й спасе́нъ бу́детъ.	І ненавидітимуть вас усі за ім’я Моє; хто ж перетерпить до кінця, той спасеться.
14	14
Єгда́ же у́зрите ме́рзость запустѣ́нія, рече́нную Даніи́ломъ проро́комъ, стоя́щу, идѣ́же не подоба́єтъ: чты́й да разумѣ́етъ: тогда́ су́щіи во Іуде́и да бѣжа́тъ на го́ры:	Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори;
15	15
и и́же на кро́вѣ, да не сла́зитъ въ до́мъ, ни да вни́детъ взя́ти чесо́ от до́му своєго́:	а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого;
16	16
и и́же на селѣ́ сы́й, да не возврати́тся вспя́ть взя́ти ри́зу свою́.	і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій.
17	17
Го́ре же непра́зднымъ и доя́щымъ въ ты́я дни́.	Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні!
18	18
Моли́теся же, да не бу́детъ бѣ́гство ва́ше въ зимѣ́.	Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку.
19	19
Бу́дутъ бо дні́є ті́и ско́рбь, якова́ не бы́сть такова́ от нача́ла созда́нія, є́же созда́ Бо́гъ, доны́нѣ, и не бу́детъ.	Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде.
20	20
И а́ще не бы́ Госпо́дь прекрати́лъ дні́й, не бы́ у́бо спасла́ся вся́ка пло́ть: но избра́нныхъ ра́ди, и́хже избра́, прекрати́тъ дни́.	І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні.
21	21
Тогда́ а́ще кто́ рече́тъ ва́мъ: се́, здѣ́ Христо́съ, или́: се́, о́ндѣ: не ими́те вѣ́ры.	Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри.
22	22
Воста́нутъ бо лжехри́сти и лжепроро́цы и дадя́тъ зна́менія и чудеса́, є́же прельсти́ти, а́ще возмо́жно, и избра́нныя.	Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних.
23	23
Вы́ же блюди́теся: се́, пре́жде рѣ́хъ ва́мъ вся́.	Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе.
24	24
Но въ ты́я дни́, по ско́рби то́й, со́лнце поме́ркнетъ, и луна́ не да́стъ свѣ́та своєго́,	Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла,
25	25
и звѣ́зды бу́дутъ съ небесе́ спа́дающя, и си́лы, я́же на небесѣ́хъ, подви́жутся.	і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться.
26	26
И тогда́ у́зрятъ Сы́на Человѣ́ческаго гряду́ща на о́блацѣхъ съ си́лою и сла́вою мно́гою.	І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою.
27	27
И тогда́ по́слетъ А́нгелы Своя́ и собере́тъ избра́нныя Своя́ от четы́рехъ вѣ́тръ, от конца́ земли́ до конца́ не́ба.	І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба.
28	28
От смоко́вницы же научи́теся при́тчи: єгда́ уже́ вѣ́твіє єя́ бу́детъ мла́до и израща́єтъ ли́ствіє, вѣ́дите, я́ко бли́зъ є́сть жа́тва:	Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо.
29	29
та́ко и вы́, єгда́ сія́ ви́дите быва́юща, вѣ́дите, я́ко бли́зъ є́сть, при две́рехъ.	Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях.
30	30
Ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко не и́мать прейти́ ро́дъ се́й, до́ндеже вся́ сія́ бу́дутъ.	Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде.
31	31
Не́бо и земля́ пре́йдутъ, словеса́ же Моя́ не пре́йдутъ.	Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть.
32	32
О дни́ же то́мъ или́ о часѣ́ никто́же вѣ́сть, ни А́нгели, и́же су́ть на небесѣ́хъ, ни Сы́нъ, то́кмо Оте́цъ.	Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець.
33	33
Блюди́те, бди́те и моли́теся: не вѣ́сте бо, когда́ вре́мя бу́детъ.	Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей.
34	34
Я́коже человѣ́къ отходя́ оста́вль до́мъ сво́й, и да́въ рабо́мъ свои́мъ вла́сть, и кому́ждо дѣ́ло своє́, и вратарю́ повелѣ́, да бди́тъ.	Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати,
35	35
Бди́те у́бо: не вѣ́сте бо, когда́ госпо́дь до́му пріи́детъ, ве́черъ, или́ полу́нощи, или́ въ пѣтлоглаше́ніє, или́ у́тро:	так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці.
36	36
да не прише́дъ внеза́пу, обря́щетъ вы́ спя́щя.	Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали.
37	37
А я́же ва́мъ глаго́лю, всѣ́мъ глаго́лю: бди́те.	А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте.
Глава 14	Глава 14

1	1
Бѣ́ же Па́сха и опрѣсно́цы по двою́ дні́ю: и иска́ху архієре́є и кни́жницы, ка́ко Єго́ ле́стію є́мше убію́тъ:	Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити.
2	2
глаго́лаху же: (но) не въ пра́здникъ, єда́ [да не] ка́ко молва́ бу́детъ лю́дска.	Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі.
3	3
И су́щу Єму́ въ Виѳа́ніи, въ дому́ Си́мона прокаже́ннаго, возлежа́щу Єму́, пріи́де жена́, иму́щи алава́стръ ми́ра на́рднаго пистикі́а многоцѣ́нна: и сокру́шши алава́стръ, возлива́ше Єму́ на главу́.	І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову.
4	4
Бя́ху же нѣ́цыи негоду́юще въ себѣ́ и глаго́люще: почто́ ги́бель сія́ ми́рная бы́сть?	Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира?
5	5
можа́ше бо сіє́ продано́ бы́ти вя́щше тріє́хъ со́тъ пѣ́нязь и да́тися ни́щымъ. И преща́ху є́й.	Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй.
6	6
Іису́съ же рече́: оста́вите ю́: что́ є́й труды́ даєте́? Добро́ дѣ́ло содѣ́ла о Мнѣ́.	Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене.
7	7
Всегда́ бо ни́щыя и́мате съ собо́ю, и єгда́ хо́щете, мо́жете и́мъ добро́ твори́ти: Мене́ же не всегда́ и́мате.	Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте.
8	8
Є́же имѣ́ [возмо́же] сія́, сотвори́: предвари́ пома́зати Моє́ тѣ́ло на погребе́ніє.	Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння.
9	9
Ами́нь глаго́лю ва́мъ: идѣ́же а́ще проповѣ́стся Єва́нгеліє сіє́ во все́мъ мі́рѣ, и є́же сотвори́ сія́, глаго́лано бу́детъ въ па́мять єя́.	Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила.
10	10
И Іу́да Іскаріо́тскій, єди́нъ от обоюна́десяте, и́де ко архієре́ємъ, да преда́стъ Єго́ и́мъ.	І пішов Іуда Іскаріотський, один з дванадцяти, до первосвящеників, щоб видати Його їм.
11	11
Они́ же слы́шавше возра́довашася и обѣща́ша єму́ сре́бреники да́ти. И иска́ше, ка́ко Єго́ въ удо́бно вре́мя преда́стъ.	Вони ж, почувши, зраділи і пообіцяли дати йому срібників. І він шукав, як би в слушний час видати Його.
12	12
И въ пе́рвый де́нь опрѣсно́къ, єгда́ па́сху жря́ху, глаго́лаша Єму́ ученицы́ Єго́: гдѣ́ хо́щеши, ше́дше угото́ваємъ, да я́си па́сху?	У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо.
13	13
И посла́ два́ от учени́къ Свои́хъ и глаго́ла и́ма: иди́та во гра́дъ: и сря́щетъ ва́съ человѣ́къ въ скуде́льницѣ во́ду нося́: по не́мъ иди́та,	І посилає двох з учеників Своїх, і каже їм: підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води; підіть за ним,
14	14
и идѣ́же а́ще вни́детъ, рцы́та господи́ну до́му, я́ко Учи́тель глаго́летъ: гдѣ́ є́сть вита́лница, идѣ́же па́сху со ученики́ Мои́ми снѣ́мъ?	і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже — де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками?
15	15
И то́й ва́ма пока́жетъ го́рницу ве́лію, по́стлану, гото́ву: ту́ угото́вайта на́мъ.	І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам.
16	16
И изыдо́ста ученика́ Єго́, и пріидо́ста во гра́дъ, и обрѣто́ста, я́коже рече́ и́ма: и угото́васта па́сху.	І пішли ученики Його, і прийшли до міста, і знайшли, як сказав їм; і приготували паску.
17	17
И ве́черу бы́вшу пріи́де со обѣмана́десяте.	Як настав вечір, Він прийшов з дванадцятьма.
18	18
И возлежа́щымъ и́мъ и яду́щымъ, рече́ Іису́съ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко єди́нъ от ва́съ преда́стъ Мя́, яды́й со Мно́ю.	І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене.
19	19
Они́ же нача́ша скорбѣ́ти и глаго́лати Єму́ єди́нъ по єди́ному: єда́ а́зъ? И другі́й: єда́ а́зъ?	Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я?
20	20
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: єди́нъ от обоюна́десяте, омочи́вый со Мно́ю въ соли́ло.	Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо.
21	21
Сы́нъ у́бо Человѣ́ческій и́детъ, я́коже є́сть пи́сано о Не́мъ: го́ре же человѣ́ку тому́, и́мже Сы́нъ Человѣ́ческій преда́стся: до́брѣе бы́ло бы єму́, а́ще не бы́ роди́лся человѣ́къ то́й.	Та Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.
22	22
И яду́щымъ и́мъ, пріє́мь Іису́съ хлѣ́бъ, [и] благослови́въ, преломи́ и даде́ и́мъ, и рече́: пріими́те, яди́те: сіє́ є́сть Тѣ́ло Моє́.	І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.
23	23
И пріи́мъ ча́шу, хвалу́ возда́въ, даде́ и́мъ: и пи́ша от нея́ вси́.	І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі.
24	24
И рече́ и́мъ: сія́ є́сть Кро́вь Моя́ Но́ваго Завѣ́та, за мно́ги излива́єма:	І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається.
25	25
ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко ктому́ не и́мамъ пи́ти от плода́ ло́знаго до дне́ того́, єгда́ є́ пію́ но́во во Ца́рствіи Бо́жіи.	Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому.
26	26
И воспѣ́вше изыдо́ша въ го́ру Єлео́нскую.	І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.
27	27
И глаго́ла и́мъ Іису́съ, я́ко вси́ соблазните́ся о Мнѣ́ въ но́щь сію́: пи́сано бо є́сть: поражу́ па́стыря, и разы́дутся о́вцы.	І сказав їм Ісус: цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці.
28	28
Но пото́мъ, єгда́ воскре́сну, варя́ю вы́ въ Галіле́и.	По воскресінні ж Моїм буду раніше за вас у Галилеї.
29	29
Пе́тръ же рече́ Єму́: а́ще и вси́ соблазня́тся, но не а́зъ.	Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я.
30	30
И глаго́ла єму́ Іису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко ты́ дне́сь въ но́щь сію́, пре́жде да́же втори́цею пѣ́тель не возгласи́тъ, трикра́ты отве́ржешися Мене́.	І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.
31	31
О́нъ же мно́жає глаго́лаше па́че: а́ще [же] ми́ є́сть съ Тобо́ю и умре́ти, не отве́ргуся Тебе́. Та́кожде и вси́ глаго́лаху.	Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили.
32	32
И пріидо́ша въ ве́сь, є́йже и́мя Геѳсима́ніа: и глаго́ла ученико́мъ Свои́мъ: сѣди́те здѣ́, до́ндеже ше́дъ помолю́ся.	Прийшли до місця, що зветься Гефсиманія; і Він сказав ученикам Своїм: посидьте тут, поки Я помолюся.
33	33
И поя́тъ Петра́ и Іа́кова и Іоа́нна съ Собо́ю: и нача́тъ ужаса́тися и тужи́ти.	І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати.
34	34
И глаго́ла и́мъ: приско́рбна є́сть душа́ Моя́ до сме́рти: бу́дите здѣ́ и бди́те.	І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте.
35	35
И преше́дъ ма́ло, паде́ на земли́ и моля́шеся, да, а́ще возмо́жно є́сть, ми́мо и́детъ от Него́ ча́съ:	І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця.
36	36
и глаго́лаше: А́вва О́тче, вся́ возмо́жна Тебѣ́: ми́мо неси́ от Мене́ ча́шу сію́: но не є́же А́зъ хощу́, но є́же Ты́.	І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти.
37	37
И пріи́де, и обрѣ́те и́хъ спя́щихъ, и глаго́ла Петро́ви: Си́моне, спи́ши ли? Не возмо́глъ єси́ єди́наго часа́ побдѣ́ти?	Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години?
38	38
Бди́те и моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть: ду́хъ у́бо бо́дръ, пло́ть же немощна́.	Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.
39	39
И па́ки ше́дъ помоли́ся, то́жде сло́во ре́къ.	І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово.
40	40
И возвра́щься обрѣ́те я́ па́ки спя́ща: бя́ху бо очеса́ и́мъ тя́готна: и не вѣ́дяху, что́ бы́ша Єму́ отвѣща́ли.	І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати.
41	41
И пріи́де трети́цею и глаго́ла и́мъ: спи́те про́чеє и почива́йте: приспѣ́ коне́цъ, пріи́де ча́съ: се́, предає́тся Сы́нъ Человѣ́ческій въ ру́ки грѣ́шникомъ:	І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників.
42	42
воста́ните, и́демъ: се́, предая́й Мя́ прибли́жися.	Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене.
43	43
И а́біє, єще́ Єму́ глаго́лющу, пріи́де Іу́да, єди́нъ сы́й от обоюна́десяте, и съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ору́жіємъ и дреко́льми, от архієре́й и кни́жникъ и ста́рецъ.	І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин.
44	44
Даде́ же предая́й Єго́ зна́меніє и́мъ, глаго́ля: Єго́же а́ще лобжу́, То́й є́сть: ими́те Єго́ и веди́те [Єго́] сохра́нно.	Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно.
45	45
И прише́дъ, а́біє присту́пль къ Нему́, глаго́ла [Єму́]: Равви́, Равви́. И облобыза́ Єго́.	І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його.
46	46
Они́ же возложи́ша ру́цѣ Свои́ на Него́ и я́ша Єго́.	А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його.
47	47
Єди́нъ же нѣ́кто от стоя́щихъ извле́къ но́жъ, уда́ри раба́ архієре́ова и урѣ́за єму́ у́хо.	Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо.
48	48
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жіємъ и дреко́льми я́ти Мя́?	Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти.
49	49
По вся́ дни́ бѣ́хъ при ва́съ въ це́ркви учя́, и не я́сте Мене́: но да сбу́дется Писа́ніє.	Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання.
50	50
И оста́вльше Єго́, вси́ бѣжа́ша.	Тоді, залишивши Його, всі повтікали.
51	51
И єди́нъ нѣ́кто ю́ноша и́де по Не́мъ, одѣ́янъ въ плащани́цу по на́гу: и я́ша того́ ю́ношу.	Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його.
52	52
О́нъ же оста́вль плащани́цу, на́гъ бѣжа́ от ни́хъ.	Але він, покинувши покривало, голим утік від них.
53	53
И ведо́ша Іису́са ко архієре́ю: и снидо́шася къ нему́ вси́ архієре́є и кни́жницы и ста́рцы.	І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини.
54	54
И Пе́тръ издале́ча вслѣ́дъ Єго́ и́де до вну́трь во дво́ръ архієре́овъ: и бѣ́ сѣдя́ со слуга́ми и грѣ́яся при свѣщи́ .	Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню.
55	55
Архієре́є же и ве́сь со́нмъ иска́ху на Іису́са свидѣ́телства, да умертвя́тъ Єго́: и не обрѣта́ху.	Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили.
56	56
Мно́зи бо лжесвидѣ́телствоваху на Него́, и ра́вна свидѣ́телства не бя́ху.	Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились.
57	57
И нѣ́цыи воста́вше лжесвидѣ́телствоваху на Него́, глаго́люще:	І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили:
58	58
я́ко мы́ слы́шахомъ Єго́ глаго́люща, я́ко А́зъ разорю́ це́рковь сію́ рукотворе́ную и треми́ де́нми и́ну нерукотворе́ну сози́жду.	ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний.
59	59
И ни та́ко ра́вно бѣ́ свидѣ́телство и́хъ.	Але й таке свідчення їхнє не сходилось.
60	60
И воста́въ архієре́й посредѣ́, вопроси́ Іису́са, глаго́ля: не отвѣщава́єши ли ничесо́же? Что́ сі́и на Тя́ свидѣ́телствуютъ?	Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать?
61	61
О́нъ же молча́ше и ничто́же отвѣщава́ше. Па́ки архієре́й вопроси́ Єго́ и глаго́ла Єму́: Ты́ ли єси́ Христо́съ, Сы́нъ Благослове́ннаго?	Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного?
62	62
Іису́съ же рече́: А́зъ є́смь: и у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго о десну́ю сѣдя́ща си́лы и гряду́ща со о́блаки небе́сными.	Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними.
63	63
Архієре́й же растерза́въ ри́зы своя́, глаго́ла: что́ єще́ тре́буємъ свидѣ́телей?	Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки?
64	64
Слы́шасте хулу́: что́ ва́мъ мни́тся? Они́ же вси́ осуди́ша Єго́ бы́ти пови́нна сме́рти.	Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти.
65	65
И нача́ша нѣ́цыи плюва́ти На́нь, и прикрыва́ти лице́ Єго́, и му́чити Єго́, и глаго́лати Єму́: прорцы́. И слуги́ по лани́тома Єго́ бія́ху.	І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках.
66	66
И су́щу Петро́ви во дворѣ́ ни́зу, пріи́де єди́на от рабы́нь архієре́овыхъ,	Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика
67	67
и ви́дѣвши Петра́ грѣ́ющася, воззрѣ́вши на него́, глаго́ла: и ты́ съ Назаряни́номъ Іису́сомъ бы́лъ єси́.	і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином.
68	68
О́нъ же отве́ржеся, глаго́ля: не вѣ́мъ, ниже́ зна́ю, что́ ты́ глаго́леши. И изы́де во́нъ на преддво́ріє: и але́кторъ возгласи́.	Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень.
69	69
И рабы́ня ви́дѣвши єго́ па́ки, нача́тъ глаго́лати предстоя́щымъ, я́ко се́й от ни́хъ є́сть.	Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них.
70	70
О́нъ же па́ки отмета́шеся. И пома́лѣ па́ки предстоя́щіи глаго́лаху Петро́ви: вои́стинну от ни́хъ єси́: и́бо Галіле́анинъ єси́, и бесѣ́да твоя́ подо́бится.	Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа.
71	71
О́нъ же нача́ роти́тися и кля́тися, я́ко не вѣ́мъ Человѣ́ка Сего́, Єго́же вы́ глаго́лете.	Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите.
72	72
И второ́є але́кторъ возгласи́. И помяну́ Пе́тръ глаго́лъ, єго́же рече́ єму́ Іису́съ, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ двакра́ты, отве́ржешися Мене́ трикра́ты. И наче́нъ пла́кашеся.	Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати.
Глава 15	Глава 15

1	1
И а́біє нау́тріє совѣ́тъ сотвори́ша архієре́є со ста́рцы и кни́жники, и ве́сь со́нмъ, связа́вше Іису́са ведо́ша и преда́ша [Єго́] Піла́ту.	Рано-вранці первосвященики зі старійшинами та книжниками і весь синедріон негайно зібрали раду і, зв’язавши Ісуса, відвели і видали Пилатові.
2	2
И вопроси́ Єго́ Піла́тъ: Ты́ ли єси́ Ца́рь Іуде́йскій? О́нъ же отвѣща́въ рече́ єму́: ты́ глаго́леши.	Пилат спитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти говориш.
3	3
И глаго́лаху на Него́ архієре́є мно́го.	І первосвященики звинувачували Його багато в чому.
4	4
Піла́тъ же па́ки вопроси́ Єго́, глаго́ля: не отвѣщава́єши ли ничто́же? Ви́ждь, коли́ка на Тя́ свидѣ́телствуютъ.	Пилат же знову спитав Його: Ти нічого не відповідаєш, бачиш, як багато звинувачень проти Тебе?
5	5
Іису́съ же ктому́ ничто́же отвѣща́, я́ко диви́тися Піла́ту.	Але Ісус і на це нічого не відповів, так що Пилат дивувався.
6	6
На [вся́къ] же пра́здникъ отпуща́ше и́мъ єди́наго свя́зня, єго́же проша́ху.	На всяке ж свято він відпускав їм одного в’язня, за якого вони просили.
7	7
Бѣ́ же нарица́ємый Вара́вва со ско́вники свои́ми свя́занъ, и́же въ ко́вѣ убі́йство сотвори́ша.	Тоді був у темниці один на ім’я Варавва, із своїми спільниками, які під час бунту вчинили вбивство.
8	8
И возопи́въ наро́дъ нача́ проси́ти, я́коже всегда́ творя́ше и́мъ.	І народ почав кричати і просити Пилата про те, що він завжди робив для них.
9	9
Піла́тъ же отвѣща́ и́мъ, глаго́ля: хо́щете ли, пущу́ ва́мъ Царя́ Іуде́йска?	Він сказав їм у відповідь: чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
10	10
Вѣ́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Єго́ архієре́є.	Бо знав, що це через заздрість видали Його первосвященики.
11	11
Архієре́є же поману́ша наро́ду, да па́че Вара́вву пу́ститъ и́мъ.	Та первосвященики підмовили народ просити, щоб краще відпустив їм Варавву.
12	12
Піла́тъ же отвѣща́въ па́ки рече́ и́мъ: что́ у́бо хо́щете сотворю́, Єго́же глаго́лете Царя́ Іуде́йска?	Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським?
13	13
Они́ же па́ки возопи́ша [глаго́люще]: пропни́ Єго́.	Вони знову закричали: розіпни Його.
14	14
Піла́тъ же глаго́лаше и́мъ: что́ бо зло́ сотвори́? Они́ же и́злиха вопія́ху: пропни́ Єго́.	Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його!
15	15
Піла́тъ же хотя́ наро́ду хотѣ́ніє сотвори́ти, пусти́ и́мъ Вара́вву: и предаде́ Іису́са, би́въ, да про́пнутъ Єго́.	Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.
16	16
Во́ини же ведо́ша Єго́ вну́трь двора́, є́же є́сть прето́ръ: и созва́ша всю́ спі́ру,	Воїни відвели Його всередину двору, тобто в преторію, і зібрали весь полк,
17	17
и облеко́ша Єго́ въ препря́ду, и возложи́ша на Него́ спле́тше терно́въ вѣне́цъ,	і одягли Його в багряницю та, сплівши терновий вінець, поклали на Нього;
18	18
и нача́ша цѣлова́ти Єго́ [и глаго́лати]: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йскій.	і почали вітати Його: радуйся, Царю Юдейський!
19	19
И бія́ху Єго́ по главѣ́ тро́стію, и плюва́ху на Него́, и прегиба́юще колѣ́на покланя́хуся Єму́.	І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього та, ставши на коліна, кланялися Йому.
20	20
И єгда́ поруга́шася Єму́, совлеко́ша съ Него́ препря́ду и облеко́ша Єго́ въ ри́зы Своя́: и изведо́ша Єго́, да про́пнутъ Єго́.	Коли ж наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю, одягли Його у власний одяг і повели Його, щоб розіп’яти.
21	21
И задѣ́ша мимоходя́щу нѣ́коєму Си́мону Кирине́ю, гряду́щу съ села́, отцу́ Алекса́ндрову и Ру́фову, да во́зметъ кре́стъ Єго́.	І примусили одного перехожого, який ішов з поля, якогось киринеянина Симона, батька Олександра і Руфа, нести хрест Його.
22	22
И приведо́ша Єго́ на Голго́ѳу мѣ́сто, є́же є́сть сказа́ємо Ло́бноє мѣ́сто.	І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце.
23	23
И дая́ху Єму́ пи́ти єсмирнисме́но віно́: О́нъ же не прія́тъ.	І давали Йому пити вино зі смирною; але Він не прийняв.
24	24
И распе́ншіи Єго́ раздѣли́ша ри́зы Єго́, мета́юще жре́бій о ни́хъ, кто́ что́ во́зметъ.	Ті, що розпинали Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб, кому що взяти.
25	25
Бѣ́ же ча́съ тре́тій, и распя́ша Єго́.	Була третя година, і розіп’яли Його.
26	26
И бѣ́ написа́ніє вины́ Єго́ напи́сано: Ца́рь Іуде́йскъ.	І був напис провини Його: Цар Юдейський.
27	27
И съ Ни́мъ распя́ша два́ разбо́йника, єди́наго о десну́ю и єди́наго о шу́юю Єго́.	З Ним розіп’яли двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч Нього.
28	28
И сбы́стся Писа́ніє, є́же глаго́летъ: и со беззако́нными вмѣни́ся.	І збулося Писання, яке говорить: і до злочинців приєднаний.
29	29
И мимоходя́щіи ху́ляху Єго́, покива́юще глава́ми свои́ми и глаго́люще: уа́, разоря́яй це́рковь и треми́ де́нми созида́яй,	Ті, що проходили, лихословили на Нього, киваючи головами своїми і кажучи: гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш!
30	30
спаси́ся Са́мъ и сни́ди со кре́ста́.	Спаси Себе Самого і зійди з хреста.
31	31
Та́кожде и архієре́є руга́ющеся, дру́гъ ко дру́гу съ кни́жники глаго́лаху: и́ны спасе́, Себе́ ли не мо́жетъ спасти́?	Так само і первосвященики з книжниками, глузуючи, говорили один одному: інших спасав, а Себе не може спасти!
32	32
Христо́съ, Ца́рь Изра́илевъ, да сни́детъ ны́нѣ со кре́ста́, да ви́димъ и вѣ́ру и́мемъ Єму́. И распя́тая съ Ни́мъ поноша́ста Єму́.	Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо. І розп’яті з Ним ганьбили Його.
33	33
Бы́вшу же часу́ шесто́му, тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго.	О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години.
34	34
И въ ча́съ девя́тый возопи́ Іису́съ гла́сомъ ве́ліимъ, глаго́ля: Єлоі́, Єлоі́, лама́ савахѳані́? Є́же є́сть сказа́ємо: Бо́же Мо́й, Бо́же Мо́й, почто́ Мя́ оста́вилъ єси́?	О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?
35	35
И нѣ́цыи от предстоя́щихъ слы́шавше, глаго́лаху: се́, Илію́ гласи́тъ.	Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе.
36	36
Те́къ же єди́нъ, и напо́лнивъ гу́бу о́цта, и возло́жь на тро́сть, напая́ше Єго́, глаго́ля: оста́вите, да ви́димъ, а́ще пріи́детъ Иліа́ сня́ти Єго́.	А один побіг, намочив губку оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його.
37	37
Іису́съ же пу́щь гла́съ ве́лій, и́здше.	Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух.
38	38
И завѣ́са церко́вная раздра́ся на дво́є, свы́ше до ни́зу.	І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу.
39	39
Ви́дѣвъ же со́тникъ стоя́й пря́мо Єму́, я́ко та́ко возопи́въ и́здше, рече́: вои́стинну Человѣ́къ Се́й Сы́нъ бѣ́ Бо́жій.	Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий.
40	40
Бя́ху же и жены́ издале́ча зря́щя, въ ни́хже бѣ́ Марі́а Магдали́на, и Марі́а Іа́кова ма́лаго и Іосі́и ма́ти, и Саломі́а,	Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія,
41	41
я́же, и єгда́ бѣ́ въ Галіле́и, хожда́ху по Не́мъ и служа́ху Єму́: и и́ны мно́гія, я́же взыдо́ша съ Ни́мъ во Ієрусали́мъ.	які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима.
42	42
И уже́ по́здѣ бы́вшу, поне́же бѣ́ пято́къ, є́же є́сть къ суббо́тѣ,	І настав уже вечір [бо була п’ятниця, тобто день перед суботою].
43	43
пріи́де Іо́сифъ, и́же от Арімаѳе́а, благообра́зенъ совѣ́тникъ, и́же и то́й бѣ́ ча́я Ца́рствія Бо́жія, дерзну́въ вни́де къ Піла́ту, и проси́ тѣлесе́ Іису́сова.	Прийшов Йосиф із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове.
44	44
Піла́тъ же диви́ся, а́ще уже́ у́мре: и призва́въ со́тника, вопроси́ єго́: а́ще уже́ у́мре?	Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер.
45	45
И увѣ́дѣвъ от со́тника, даде́ тѣ́ло Іо́сифови.	І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосифові.
46	46
И купи́въ плащани́цу и сне́мь Єго́, обви́тъ плащани́цею: и положи́ Єго́ во гро́бъ, и́же бѣ́ изсѣ́ченъ от ка́мене: и привали́ ка́мень надъ две́ри гро́ба.	Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу.
47	47
Марі́а же Магдали́на и Марі́а Іосі́єва зря́стѣ, гдѣ́ Єго́ полага́ху.	Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали.
Глава 16	Глава 16

1	1
И мину́вшей суббо́тѣ, Марі́а Магдали́на и Марі́а Іа́ковля и Саломі́а купи́ша арома́ты, да прише́дшя пома́жутъ Іису́са.	Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія купили пахощі, щоб піти помазати Ісуса.
2	2
И зѣло́ зау́тра во єди́ну от суббо́тъ пріидо́ша на гро́бъ, возсія́вшу со́лнцу,	І дуже рано, в перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце.
3	3
и глаго́лаху къ себѣ́: кто́ отвали́тъ на́мъ ка́мень от две́рій гро́ба?	І говорять між собою: хто відвалить нам камінь від дверей гробу?
4	4
И воззрѣ́вшя ви́дѣша, я́ко отвале́нъ бѣ́ ка́мень: бѣ́ бо ве́лій зѣло́.	І, глянувши, побачили, що камінь відвалений; а він був дуже великий.
5	5
И вше́дшя во гро́бъ, ви́дѣша ю́ношу сѣдя́ща въ десны́хъ, одѣ́яна во оде́жду бѣлу́: и ужасо́шася.	І, увійшовши у гріб, побачили юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу; і вжахнулися.
6	6
О́нъ же глаго́ла и́мъ: не ужаса́йтеся: Іису́са и́щете Назаряни́на распя́таго: воста́, нѣ́сть здѣ́: се́, мѣ́сто, идѣ́же положи́ша Єго́:	А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес — Його нема тут. Ось місце, де поклали Його.
7	7
но иди́те, рцы́те ученико́мъ Єго́ и Петро́ви, я́ко варя́етъ вы́ въ Галіле́и: та́мо Єго́ ви́дите, я́коже рече́ ва́мъ.	Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам.
8	8
И изше́дшя бѣжа́ша от гро́ба: имя́ше же и́хъ тре́петъ и у́жасъ: и ни кому́же ничто́же рѣ́ша: боя́хубося.	І, вийшовши, вони побігли від гробу. Охопив їх трепет і жах. І нікому нічого не сказали, бо боялися.
9	9
Воскре́съ же [Іису́съ] зау́тра въ пе́рвую суббо́ту, яви́ся пре́жде Марі́и Магдали́ни, изъ нея́же изгна́ се́дмь бѣсо́въ.	Ісус же, воскреснувши вранці в перший після суботи день, насамперед явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів.
10	10
Она́ [же] ше́дши возвѣсти́ съ Ни́мъ бы́вшымъ, пла́чущымся и рыда́ющымъ:	Вона пішла і сповістила тих, які були з Ним, що плакали і ридали.
11	11
и они́ слы́шавше, я́ко жи́въ є́сть и ви́дѣнъ бы́сть от нея́, не я́ша вѣ́ры.	Та вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, — не повірили.
12	12
По си́хъ же двѣма́ от ни́хъ гряду́щема яви́ся инѣ́мъ о́бразомъ, иду́щема на село́.	Після цього явився в іншому образі двом з них на дорозі, коли вони йшли до села.
13	13
И та́ ше́дша возвѣсти́ста про́чымъ: и ни тѣ́ма вѣ́ры я́ша.	І ті, повернувшись, сповістили іншим; але й тим не повірили.
14	14
Послѣди́ [же] возлежа́щымъ и́мъ єдиномуна́десяте яви́ся, и поноси́ невѣ́рствію и́хъ и жестосе́рдію, я́ко ви́дѣвшымъ Єго́ воста́вша не я́ша вѣ́ры.	Нарешті Він явився самим одинадцятьом, коли вони возлежали на вечері, і дорікав їм за невір’я і жорстокосердість, що не повірили тим, які бачили Його воскреслим.
15	15
И рече́ и́мъ: ше́дше въ мі́ръ ве́сь, проповѣ́дите Єва́нгеліє все́й тва́ри.	І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню.
16	16
И́же вѣ́ру и́метъ и крести́тся, спасе́нъ бу́детъ: а и́же не и́метъ вѣ́ры, осужде́нъ бу́детъ.	Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений.
17	17
Зна́менія же вѣ́ровавшымъ сія́ послѣ́дуютъ: и́менемъ Мои́мъ бѣ́сы иждену́тъ: язы́ки возглаго́лютъ но́вы:	Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами,
18	18
змія́ во́змутъ: а́ще и что́ сме́ртно испію́тъ, не вреди́тъ и́хъ: на неду́жыя ру́ки возложа́тъ, и здра́ви бу́дутъ.	братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові.
19	19
Госпо́дь же у́бо, по глаго́ланіи [Єго́] къ ни́мъ, вознесе́ся на небо и сѣ́де о десну́ю Бо́га.	Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога.
20	20
Они́ же изше́дше проповѣ́даша всю́ду, Го́споду поспѣ́шствующу и сло́во утвержда́ющу послѣ́дствующими зна́меньми. Ами́нь. Коне́цъ є́же от ма́рка свята́го єва́нгеліа: и́мать въ себѣ́ гла́въ 16, зача́лъ же церко́вныхъ 71.	Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями. Амінь.

← От Матѳе́а

От Луки́ →

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт