Завантаження...
Старий Заповіт

•  •  •  • 

Новий Заповіт

Біблія церковнослов'янською (громадянський шрифт) :
Порівняти:
⇄
✕

От Ма́рка →
От Матѳе́а
Євангеліє від Матфея
Глава 1
Глава 1
1
1
Кни́га родства́ Іису́са Христа́, Сы́на Дави́дова, Сы́на Авраа́мля. Книга родоводу Ісуса Христа, Сина Давидового, Сина Авраамового.
2
2
Авраа́мъ роди́ Ісаа́ка. Ісаа́къ же роди́ Іа́кова. Іа́ковъ же роди́ Іу́ду и бра́тію єго́. Авраам породив Ісаака; Ісаак породив Якова; Яків породив Іуду та братів його;
3
3
Іу́да же роди́ Фаре́са и За́ру от Ѳама́ры. Фаре́съ же роди́ Єсро́ма. Єсро́мъ же роди́ Ара́ма. Іуда породив Фареса і Зару від Фамари; Фарес породив Есрома; Есром породив Арама;
4
4
Ара́мъ же роди́ Амінада́ва. Амінада́въ же роди́ Наассо́на. Наассо́нъ же роди́ Салмо́на. Арам породив Аминадава; Аминадав породив Наасона; Наасон породив Салмона;
5
5
Салмо́нъ же роди́ Воо́за от Раха́вы. Воо́зъ же роди́ Ови́да от Ру́ѳы. Ови́дъ же роди́ Ієссе́а. Салмон породив Вооза від Рахави; Вооз породив Овида від Руфи; Овид породив Єссея;
6
6
Ієссе́й же роди́ Дави́да царя́. Дави́дъ же ца́рь роди́ Соломо́на от Урі́ины. Єссей породив Давида царя; Давид цар породив Соломона від дружини Урієвої;
7
7
Соломо́нъ же роди́ Ровоа́ма. Ровоа́мъ же роди́ Аві́ю. Аві́а же роди́ А́су. Соломон породив Ровоама; Ровоам породив Авию; Авия породив Асу;
8
8
А́са же роди́ Іосафа́та. Іосафа́тъ же роди́ Іора́ма. Іора́мъ же роди́ Озі́ю. Аса породив Іосафата; Іосафат породив Іорама; Іорам породив Озію;
9
9
Озі́а же роди́ Іоаѳа́ма. Іоаѳа́мъ же роди́ Аха́за. Аха́зъ же роди́ Єзекі́ю. Озія породив Іоафама; Іоафам породив Ахаза; Ахаз породив Єзекію;
10
10
Єзекі́а же роди́ Манассі́ю. Манассі́а же роди́ Амо́на. Амо́нъ же роди́ Іосі́ю. Єзекія породив Манассію; Манассія породив Амона; Амон породив Іосію;
11
11
Іосі́а же роди́ Ієхо́нію и бра́тію єго́, въ преселе́ніє Вавило́нскоє . Іосія породив Іоакима; Іоаким породив Єхонію та братів його до переселення вавилонського.
12
12
По преселе́ніи же Вавило́нстѣмъ, Ієхо́ніа роди́ Салаѳі́иля. Салаѳі́иль же роди́ Зорова́веля. По переселенні ж вавилонському Єхонія породив Салафиїла; Салафиїл породив Зоровавеля;
13
13
Зорова́вель же роди́ Авіу́да. Авіу́дъ же роди́ Єліаки́ма. Єліаки́мъ же роди́ Азо́ра. Зоровавель породив Авиуда; Авиуд породив Єлиакима; Єлиаким породив Азора;
14
14
Азо́ръ же роди́ Садо́ка. Садо́къ же роди́ Ахи́ма. Ахи́мъ же роди́ Єліу́да. Азор породив Садока; Садок породив Ахима; Ахим породив Еліуда;
15
15
Єліу́дъ же роди́ Єлеаза́ра. Єлеаза́ръ же роди́ Матѳа́на. Матѳа́нъ же роди́ Іа́кова. Еліуд породив Єлеазара; Єлеазар породив Матфана; Матфан породив Якова;
16
16
Іа́ковъ же роди́ Іо́сифа, му́жа Марі́ина, изъ Нея́же роди́ся Іису́съ, глаго́лемый Христо́съ. Яків породив Йосифа, чоловіка Марії, від Якої народився Ісус, названий Христом.
17
17
Всѣ́хъ же родо́въ от Авраа́ма до Дави́да ро́дове четырена́десяте: и от Дави́да до преселе́нія Вавило́нскаго ро́дове четырена́десяте: и от преселе́нія Вавило́нскаго до Христа́ ро́дове четырена́десяте. Отже, всіх поколінь від Авраама до Давида чотирнадцять родів; і від Давида до переселення вавилонського чотирнадцять родів; і від переселення вавилонського до Христа чотирнадцять родів.
18
18
Іису́съ Христо́во Рождество́ си́це бѣ́: обруче́ннѣй бо бы́вши Ма́тери Єго́ Марі́и Іо́сифови, пре́жде да́же не сни́тися и́ма, обрѣ́теся иму́щи во чре́вѣ от Ду́ха Свя́та. Різдво Ісуса Христа було так: по зарученні Матері Його Марії з Йосифом, перш ніж зійтися їм, виявилося, що Вона має в утробі від Духа Святого.
19
19
Іо́сифъ же му́жъ Єя́, пра́веденъ сы́й и не хотя́ Єя́ обличи́ти, восхотѣ́ та́й пусти́ти Ю́. Йосиф же, чоловік Її, будучи праведним і не бажаючи ославити Її, хотів потай відпустити Її.
20
20
Сія́ же єму́ помы́слившу, се́, А́нгелъ Госпо́день во снѣ́ яви́ся єму́, глаго́ля: Іо́сифе, сы́не Дави́довъ, не убо́йся прія́ти Маріа́мъ жены́ твоєя́: ро́ждшеєбося въ Не́й, от Ду́ха є́сть Свя́та: Та щойно він помислив це, як ось ангел Господній з’явився йому уві сні, промовляючи: Йосифе, сину Давидів! Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого.
21
21
роди́тъ же Сы́на, и нарече́ши и́мя Єму́ Іису́съ: То́й бо спасе́тъ лю́ди Своя́ от грѣ́хъ и́хъ. Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх.
22
22
Сіє́ же все́ бы́сть, да сбу́дется рече́нноє от Го́спода проро́комъ, глаго́лющимъ: Це ж усе сталося, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить:
23
23
се́, Дѣ́ва во чре́вѣ пріи́метъ и роди́тъ Сы́на, и нареку́тъ и́мя Єму́ Ємману́илъ, є́же є́сть сказа́ємо: съ на́ми Бо́гъ. ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог.
24
24
Воста́въ же Іо́сифъ от сна́, сотвори́ я́коже повелѣ́ єму́ А́нгелъ Госпо́день, и прія́тъ жену́ свою́, Прокинувшись, Йосиф зробив, як звелів йому ангел Господній, і прийняв жону свою.
25
25
и не зна́яше Єя́, до́ндеже роди́ Сы́на Своєго́ пе́рвенца, и нарече́ и́мя Єму́ Іису́съ. І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка, і він нарік ім’я Йому: Ісус.
Глава 2
Глава 2
1
1
Іису́су же ро́ждшуся въ Виѳлеє́мѣ Іуде́йстѣмъ во дни́ И́рода царя́, се́, волсви́ отъ восто́къ пріидо́ша во Ієрусали́мъ, глаго́люще: Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському у дні царя Ірода, волхви* зі сходу прийшли до Єрусалима, кажучи:
2
2
гдѣ́ є́сть рожде́йся Ца́рь Іуде́йскій? Ви́дѣхомъ бо звѣзду́ Єго́ на восто́цѣ и пріидо́хомъ поклони́тися Єму́. де є народжений Цар Юдейський? Бо ми бачили зірку Його на сході і прийшли поклонитися Йому.
3
3
Слы́шавъ же И́родъ ца́рь смути́ся, и ве́сь Ієрусали́мъ съ ни́мъ. Почувши це, Ірод цар стривожився, й увесь Єрусалим з ним.
4
4
И собра́въ вся́ первосвяще́нники и кни́жники людскі́я, вопроша́ше от ни́хъ: гдѣ́ Христо́съ ражда́єтся? І, зібравши всіх первосвящеників і книжників народних, питав у них: де мав би народитися Христос?
5
5
Они́ же реко́ша єму́: въ Виѳлеє́мѣ Іуде́йстѣмъ, та́ко бо пи́сано є́сть проро́комъ: Вони ж сказали йому: у Вифлеємі юдейському, бо так написано пророком:
6
6
и ты́, Виѳлеє́ме, земле́ Іу́дова, ни чи́мже ме́нши єси́ во влады́кахъ Іу́довыхъ: изъ тебе́ бо изы́детъ Во́ждь, И́же упасе́тъ лю́ди Моя́ Изра́иля. і ти, Вифлеєме, земле Іудина, нічим не менший від інших володінь Іудиних; бо з тебе вийде Вождь, Який упасе народ Мій, Ізраїля.
7
7
Тогда́ И́родъ та́й призва́ волхвы́, и испы́товаше от ни́хъ вре́мя я́вльшіяся звѣзды́, Тоді Ірод, потайки покликавши волхвів, вивідав від них час з’явлення зірки
8
8
и посла́въ и́хъ въ Виѳлеє́мъ, рече́: ше́дше испыта́йте извѣ́стно о Отроча́ти: єгда́ же обря́щете, возвѣсти́те ми́, я́ко да и а́зъ ше́дъ поклоню́ся Єму́. і пославши їх до Вифлеєма, сказав: підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому.
9
9
Они́ же послу́шавше царя́, идо́ша. И се́, звѣзда́, ю́же ви́дѣша на восто́цѣ, идя́ше предъ ни́ми, до́ндеже прише́дши ста́ верху́, идѣ́же бѣ́ Отроча́. Вони, вислухавши царя, пішли. І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними, аж поки, нарешті, прийшла і зупинилась над місцем, де було Немовля.
10
10
Ви́дѣвше же звѣзду́, возра́довашася ра́достію ве́лією зѣло́, Побачивши зірку, вони зраділи радістю вельми великою.
11
11
и прише́дше въ хра́мину, ви́дѣша Отроча́ съ Марі́єю Ма́терію Єго́, и па́дше поклони́шася Єму́: и отве́рзше сокро́вища своя́, принесо́ша Єму́ да́ры, зла́то и лива́нъ и сми́рну. І, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну*.
12
12
И вѣ́сть пріє́мше во снѣ́ не возврати́тися ко И́роду, ины́мъ путе́мъ отидо́ша во страну́ свою́. І, одержавши уві сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли до країни своєї.
13
13
Отше́дшымъ же и́мъ, се́, А́нгелъ Госпо́день во снѣ́ яви́ся Іо́сифу, глаго́ля: воста́въ поими́ Отроча́ и Ма́терь Єго́, и бѣжи́ во Єги́петъ, и бу́ди та́мо, до́ндеже реку́ ти: хо́щетъ бо И́родъ иска́ти Отроча́те, да погуби́тъ Є́. Коли ж вони відійшли, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові, говорячи: устань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет і будь там, доки не скажу тобі, бо хоче Ірод шукати Немовля, щоб погубити Його.
14
14
О́нъ же воста́въ, поя́тъ Отроча́ и Ма́терь Єго́ но́щію, и отъи́де во Єги́петъ, Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його вночі та й пішов у Єгипет
15
15
и бѣ́ та́мо до уме́ртвія И́родова: да сбу́дется рече́нноє от Го́спода проро́комъ, глаго́лющимъ: от Єги́пта воззва́хъ Сы́на Моєго́. і був там до смерти Іродової, щоб збулося сказане Господом через пророка, який говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого.
16
16
Тогда́ И́родъ ви́дѣвъ, я́ко пору́ганъ бы́сть от волхво́въ, разгнѣ́вася зѣло́ и посла́въ изби́ вся́ дѣ́ти су́щыя въ Виѳлеє́мѣ и во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ єго́, от двою́ лѣ́ту и нижа́йше, по вре́мени, є́же извѣ́стно испыта́ от волхво́въ. Тоді Ірод, побачивши себе осміяним волхвами, дуже розгнівався і послав повбивати усіх немовлят у Вифлеємі і в усіх околицях його, — від двох років і менше — за часом, про який вивідав у волхвів.
17
17
Тогда́ сбы́стся рече́нноє Ієремі́ємъ проро́комъ, глаго́лющимъ: Тоді збулося сказане через пророка Єремію, який говорить:
18
18
гла́съ въ Ра́мѣ слы́шанъ бы́сть, пла́чь и рыда́ніє и во́пль мно́гъ: Рахи́ль пла́чущися ча́дъ свои́хъ, и не хотя́ше утѣ́шитися, я́ко не су́ть. голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх.
19
19
Уме́ршу же И́роду, се́, А́нгелъ Госпо́день во снѣ́ яви́ся Іо́сифу во Єги́птѣ, Як помер Ірод, то ангел Господній уві сні з’явився Йосифові в Єгипті
20
20
глаго́ля: воста́въ поими́ Отроча́ и Ма́терь Єго́ и иди́ въ зе́млю Изра́илеву, изомро́ша бо и́щущіи души́ Отроча́те. і говорить: устань, візьми Немовля і Матір Його та йди в землю Ізраїлеву, бо вже померли ті, що шукали душу Немовляти.
21
21
О́нъ же воста́въ, поя́тъ Отроча́ и Ма́терь Єго́ и пріи́де въ зе́млю Изра́илеву. Він же, вставши, узяв Немовля і Матір Його і прийшов у землю Ізраїлеву.
22
22
Слы́шавъ же, я́ко Архела́й ца́рствуєтъ во Іуде́и вмѣ́сто И́рода отца́ своєго́, убоя́ся та́мо ити́: вѣ́сть же пріє́мь во снѣ́, отъи́де въ предѣ́лы Галіле́йскія. Почувши ж, що Архелай царює в Юдеї замість Ірода, батька свого, побоявся йти туди; а, одержавши уві сні одкровення, пішов у землю Галилейську.
23
23
И прише́дъ всели́ся во гра́дѣ нарица́ємѣмъ Назаре́тъ: я́ко да сбу́дется рече́нноє проро́ки, я́ко Назоре́й нарече́тся. І, прийшовши, оселився в місті, яке зветься Назарет, щоб збулося сказане через пророків, що Він Назореєм наречеться.
Глава 3
Глава 3
1
1
Во дни́ же о́ны пріи́де Іоа́ннъ Крести́тель, проповѣ́дая въ пусты́ни Іуде́йстѣй У ті дні приходить Іоан Хреститель і проповідує в пустелі Юдейській,
2
2
и глаго́ля: пока́йтеся, прибли́жибося Ца́рствіє Небе́сноє. і каже: покайтеся, наблизилось бо Царство Небесне.
3
3
Се́й бо є́сть рѣче́нный Іса́іємъ проро́комъ, глаго́лющимъ: гла́съ вопію́щаго въ пусты́ни: угото́вайте пу́ть Госпо́день, пра́вы твори́те стези́ Єго́. Бо Він є Той, про Якого сказав пророк Ісая: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому.
4
4
Са́мъ же Іоа́ннъ имя́ше ри́зу свою́ от вла́съ велблу́ждь, и по́ясъ усме́нъ о чреслѣ́хъ свои́хъ: снѣ́дь же єго́ бѣ́ пру́жіє и ме́дъ ди́вій. Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди* та мед дикий.
5
5
Тогда́ исхожда́ше къ нему́ Ієрусали́ма, и вся́ Іуде́а, и вся́ страна́ Іорда́нская, Тоді виходили до нього Єрусалим, і вся Юдея, і вся околиця Йорданська;
6
6
и креща́хуся во Іорда́нѣ от него́, исповѣ́дающе грѣхи́ своя́. І хрестилися в Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої.
7
7
Ви́дѣвъ же [Іоа́ннъ] мно́ги фарісе́и и саддуке́и гряду́щыя на креще́ніє єго́, рече́ и́мъ: рожде́нія єхі́днова, кто́ сказа́ ва́мъ бѣжа́ти от бу́дущаго гнѣ́ва? А побачивши багато фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, Іоан сказав їм: поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву?
8
8
Сотвори́те у́бо пло́дъ досто́инъ покая́нія, Створіть же плід, достойний покаяння.
9
9
и не начина́йте глаго́лати въ себѣ́: отца́ и́мамы Авраа́ма: глаго́лю бо ва́мъ, я́ко мо́жетъ Бо́гъ от ка́менія сего́ воздви́гнути ча́да Авраа́му: І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові. Вже й сокира біля кореня дерева лежить:
10
10
уже́ бо и сѣки́ра при ко́рени дре́ва лежи́тъ: вся́ко у́бо дре́во, є́же не твори́тъ плода́ добра́, посѣка́ємо быва́єтъ и во о́гнь вмета́ємо: бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь.
11
11
а́зъ у́бо креща́ю вы́ водо́ю въ покая́ніє: Гряды́й же по мнѣ́ крѣ́плій мене́ є́сть, Єму́же нѣ́смь досто́инъ сапоги́ понести́: То́й вы́ крести́тъ Ду́хомъ Святы́мъ и огне́мъ: Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене; я недостойний понести взуття Його; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем;
12
12
Єму́же лопа́та въ руцѣ́ Єго́, и отреби́тъ гумно́ Своє́, и собере́тъ пшени́цу Свою́ въ жи́тницу, пле́вы же сожже́тъ огне́мъ негаса́ющимъ. Його лопата* в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить вогнем невгасимим.
13
13
Тогда́ прихо́дитъ Іису́съ от Галіле́и на Іорда́нъ ко Іоа́нну крести́тися от него́. Тоді приходить Ісус з Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього.
14
14
Іоа́ннъ же возбраня́ше Єму́, глаго́ля: а́зъ тре́бую Тобо́ю крести́тися, и Ты́ ли гряде́ши ко мнѣ́? Іоан же стримував Його і говорив: мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?
15
15
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́ къ нему́: оста́ви ны́нѣ: та́ко бо подоба́єтъ на́мъ испо́лнити вся́ку пра́вду. Тогда́ оста́ви Єго́. Але Ісус сказав йому у відповідь: облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду. Тоді Іоан допускає Його.
16
16
И крести́вся Іису́съ взы́де а́біє от воды́: и се́, отверзо́шася Єму́ небеса́, и ви́дѣ Ду́ха Бо́жія сходя́ща я́ко го́лубя и гряду́ща на Него́. І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, — і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього.
17
17
И се́, гла́съ съ небесе́ глаго́ля: Се́й є́сть Сы́нъ Мо́й возлю́бленный, о Не́мже благоволи́хъ. І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління.
Глава 4
Глава 4
1
1
Тогда́ Іису́съ возведе́нъ бы́сть Ду́хомъ въ пусты́ню искуси́тися от діа́вола, Тоді Ісус виведений був Духом у пустелю, щоб спокушав Його диявол.
2
2
и пости́вся дні́й четы́редесять и но́щій четы́редесять, послѣди́ взалка́. І постився сорок днів і сорок ночей, наостанку зголоднів.
3
3
И присту́пль къ Нему́ искуси́тель рече́: а́ще Сы́нъ єси́ Бо́жій, рцы́, да ка́меніє сіє́ хлѣ́бы бу́дутъ. І, приступивши до Нього, спокусник сказав: якщо Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це хлібами стало.
4
4
О́нъ же отвѣща́въ рече́: пи́сано є́сть: не о хлѣ́бѣ єди́нѣмъ жи́въ бу́детъ человѣ́къ, но о вся́цѣмъ глаго́лѣ исходя́щемъ изо у́стъ Бо́жіихъ. Він же сказав йому у відповідь: написано: не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих.
5
5
Тогда́ поя́тъ Єго́ діа́волъ во святы́й гра́дъ, и поста́ви Єго́ на крилѣ́ церко́внѣмъ, Тоді узяв Його диявол до святого міста і поставив Його на крилі храму,
6
6
и глаго́ла Єму́: а́ще Сы́нъ єси́ Бо́жій, ве́рзися ни́зу: пи́сано бо є́сть, я́ко А́нгеломъ Свои́мъ заповѣ́сть о Тебѣ́ [сохрани́ти Тя́], и на рука́хъ во́змутъ Тя́, да не когда́ преткне́ши о ка́мень но́гу Твою́. та й каже Йому: якщо Ти є Син Божий, кинься вниз, бо написано: ангелам Своїм заповість про Тебе, щоб оберігали Тебе, і на руки візьмуть Тебе, щоб не спіткнувся об камінь ногою Твоєю.
7
7
Рече́ [же] єму́ Іису́съ: па́ки пи́сано є́сть: не иску́сиши Го́спода Бо́га твоєго́. Сказав же йому Ісус: написано також: не спокушай Господа Бога твого.
8
8
Па́ки поя́тъ Єго́ діа́волъ на гору́ высоку́ зѣло́, и показа́ Єму́ вся́ ца́рствія мі́ра и сла́ву и́хъ, Знову бере Його диявол на дуже високу гору і показує Йому всі царства світу і славу їхню,
9
9
и глаго́ла Єму́: сія́ вся́ Тебѣ́ да́мъ, а́ще па́дъ поклони́шимися. та й говорить Йому: це все Тобі дам, якщо, впавши, поклонишся мені.
10
10
Тогда́ глаго́ла єму́ Іису́съ: иди́ за Мно́ю, сатано́: пи́сано бо є́сть: Го́споду Бо́гу твоєму́ поклони́шися и Тому́ єди́ному послу́жиши. Тоді Ісус говорить йому: відійди від Мене, сатано, бо написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи.
11
11
Тогда́ оста́ви Єго́ діа́волъ, и се́, А́нгели приступи́ша и служа́ху Єму́. Тоді залишив Його диявол, і ось ангели приступили й служили Йому.
12
12
Слы́шавъ же Іису́съ, я́ко Іоа́ннъ пре́данъ бы́сть, отъи́де въ Галіле́ю, Коли ж почув Ісус, що Іоан відданий під варту, пішов до Галилеї.
13
13
и оста́вль Назаре́тъ, прише́дъ всели́ся въ Капернау́мъ въ помо́ріє, въ предѣ́лѣхъ Завуло́нихъ и Нефѳалі́млихъ: І, залишивши Назарет, прийшов і оселився в Капернаумі приморському, в краях Завулонових і Неффалимових,
14
14
да сбу́дется рече́нноє Иса́іємъ проро́комъ, глаго́лющимъ: щоб збулося сказане пророком Ісаєю, який говорить:
15
15
земля́ Завуло́ня и земля́ Нефѳалі́мля, пу́ть мо́ря объ о́нъ по́лъ Іорда́на, Галіле́а язы́къ, земле Завулонова і земле Неффалимова, за Йорданом на шляху приморському, Галилеє язичників.
16
16
лю́діє сѣдя́щіи во тмѣ́ ви́дѣша свѣ́тъ ве́лій, и сѣдя́щымъ въ странѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй, свѣ́тъ возсія́ и́мъ. Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм.
17
17
Отто́лѣ нача́тъ Іису́съ проповѣ́дати и глаго́лати: пока́йтеся, прибли́жися бо Ца́рство Небе́сноє. Відтоді почав Ісус проповідувати й говорити: покайтеся, наблизилося бо Царство Небесне.
18
18
Ходя́ же при мо́ри Галіле́йстѣмъ, ви́дѣ два́ бра́та, Си́мона глаго́лемаго Петра́, и Андре́а бра́та єго́, вмета́юща мре́жи въ мо́ре, бѣ́ста бо ры́баря: Проходячи ж біля моря Галилейського, Він побачив двох братів: Симона, що звався Петром, і Андрія, брата його, які закидали сіті в море, бо вони були рибалками.
19
19
и глаго́ла и́ма: гряди́та по Мнѣ́, и сотворю́ вы́ ловца́ человѣ́комъ. Та й каже їм: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей.
20
20
О́на же а́біє оста́вльша мре́жи, по Не́мъ идо́ста. І вони зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним.
21
21
И преше́дъ отту́ду, ви́дѣ и́на два́ бра́та, Іа́кова Зеведе́єва, и Іоа́нна бра́та єго́, въ корабли́ съ Зеведе́омъ отце́мъ єю́, завязу́юща мре́жи своя́, и воззва́ я́. І, відійшовши звідтіля, побачив інших двох братів: Якова Зеведеєвого та Іоана, брата його, у човні із Зеведеєм, батьком їхнім, які лагодили сіті свої, і покликав їх.
22
22
О́на же а́біє оста́вльша кора́бль и отца́ своєго́, по Не́мъ идо́ста. Вони, одразу ж покинувши човен і батька свого, пішли за Ним.
23
23
И прохожда́ше всю́ Галіле́ю Іису́съ, учя́ на со́нмищахъ и́хъ и проповѣ́дая Єва́нгеліє Ца́рствія, исцѣля́я вся́къ неду́гъ и вся́ку я́зю въ лю́дехъ. І ходив Ісус по всій Галилеї, навчаючи в синагогах їхніх і проповідуючи Євангеліє Царства, зціляючи всяку недугу і всяку неміч у людях.
24
24
И изы́де слу́хъ Єго́ по все́й Сирі́и: и приведо́ша къ Нему́ вся́ боля́щыя, разли́чными неду́ги и страстьми́ одержи́мы, и бѣ́сны, и мѣ́сячныя, и разсла́бленныя [жи́лами]: и исцѣли́ и́хъ. І розійшлася чутка про Нього по всій Сирії; і приводили до Нього всіх немічних, хворих на всілякі недуги, й одержимих, і біснуватих, і сновид, і розслаблених — і Він зціляв їх.
25
25
И по Не́мъ идо́ша наро́ди мно́зи от Галіле́и и десяти́ гра́дъ, и от Ієрусали́ма и Іуде́и, и со о́наго по́лу Іорда́на. І йшло за Ним багато народу з Галилеї, і з Десятиграддя, і з Єрусалима, і з Юдеї, і з іншого боку Йордана.
Глава 5
Глава 5
1
1
Узрѣ́въ же наро́ды, взы́де на гору́: и сѣ́дшу Єму́, приступи́ша къ Нему́ ученицы́ Єго́. Побачивши народ, Він зійшов на гору; і, коли сів, приступили до Нього ученики Його.
2
2
И отве́рзъ уста́ Своя́, уча́ше и́хъ, глаго́ля: І, відкривши уста Свої, навчав їх, промовляючи:
3
3
блаже́ни ни́щіи ду́хомъ: я́ко тѣ́хъ є́сть Ца́рствіє Небе́сноє. Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.
4
4
Блаже́ни пла́чущіи: я́ко ті́и утѣ́шатся. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
5
5
Блаже́ни кро́тцыи: я́ко ті́и наслѣ́дятъ зе́млю. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
6
6
Блаже́ни а́лчущіи и жа́ждущіи пра́вды: я́ко ті́и насы́тятся. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.
7
7
Блаже́ни ми́лостивіи: я́ко ті́и поми́ловани бу́дутъ. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
8
8
Блаже́ни чи́стіи се́рдцемъ: я́ко ті́и Бо́га у́зрятъ. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
9
9
Блаже́ни миротво́рцы: я́ко ті́и сы́нове Бо́жіи нареку́тся. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
10
10
Блаже́ни изгна́ни пра́вды ра́ди: я́ко тѣ́хъ є́сть Ца́рствіє Небе́сноє. Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
11
11
Блаже́ни єсте́, єгда́ поно́сятъ ва́мъ, и иждену́тъ, и реку́тъ вся́къ зо́лъ глаго́лъ на вы́ лжу́ще, Мене́ ра́ди: Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради.
12
12
ра́дуйтеся и весели́теся, я́ко мзда́ ва́ша мно́га на небесѣ́хъ: та́ко бо изгна́ша проро́ки, и́же [бѣ́ша] пре́жде ва́съ. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах. Так гнали і пророків, які були до вас.
13
13
Вы́ єсте́ со́ль земли́: а́ще же со́ль обуя́етъ, чи́мъ осоли́тся? Ни во что́же бу́детъ ктому́, то́чію да изсы́пана бу́детъ во́нъ и попира́єма человѣ́ки. Ви — сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна, хіба що бути викинутою геть на потоптання людям.
14
14
Вы́ єсте́ свѣ́тъ мі́ра: не мо́жетъ гра́дъ укры́тися верху́ горы́ стоя́: Ви — світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори.
15
15
ниже́ вжига́ютъ свѣти́лника и поставля́ютъ єго́ подъ спу́домъ, но на свѣ́щницѣ, и свѣ́титъ всѣ́мъ, и́же въ хра́минѣ [су́ть]. І не запалюють світильник, щоб поставити його під посудину, але на свічник, — і світить всім у домі.
16
16
Та́ко да просвѣти́тся свѣ́тъ ва́шъ предъ человѣ́ки, я́ко да ви́дятъ ва́ша до́брая дѣла́ и просла́вятъ Отца́ ва́шего, И́же на небесѣ́хъ. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного.
17
17
[Да] не мни́те, я́ко пріидо́хъ разори́ти зако́нъ, или́ проро́ки: не пріидо́хъ разори́ти, но испо́лнити. Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати.
18
18
Ами́нь бо глаго́лю ва́мъ: до́ндеже пре́йдетъ не́бо и земля́, Іо́та єди́на, или́ єди́на черта́ не пре́йдетъ от зако́на, до́ндеже вся́ бу́дутъ. Бо істинно кажу вам: доки існуватимуть небо і земля, жодна йота чи жодна риска не перейде із закону, поки не здійсниться все.
19
19
И́же а́ще разори́тъ єди́ну за́повѣдій си́хъ ма́лыхъ и научи́тъ та́ко человѣ́ки, мні́й нарече́тся въ Ца́рствіи Небе́снѣмъ: а и́же сотвори́тъ и научи́тъ, се́й ве́лій нарече́тся въ Ца́рствіи Небе́снѣмъ. Отже, якщо хто порушить одну з цих заповідей найменших і навчить того людей, той найменшим назветься в Царстві Небесному; а хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному.
20
20
Глаго́лю бо ва́мъ, я́ко а́ще не избу́детъ пра́вда ва́ша па́че кни́жникъ и фарісе́й, не вни́дете въ Ца́рствіє Небе́сноє. Кажу бо вам, якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного.
21
21
Слы́шасте, я́ко рече́но бы́сть дре́внимъ: не убіє́ши: и́же [бо] а́ще убіє́тъ, пови́ненъ є́сть суду́. Ви чули, що було сказано древнім: не вбивай, а хто уб’є, підлягає суду.
22
22
А́зъ же глаго́лю ва́мъ, я́ко вся́къ гнѣ́ваяйся на бра́та своєго́ всу́є пови́ненъ є́сть суду́: и́же бо а́ще рече́тъ бра́ту своєму́: рака́, пови́ненъ є́сть со́нмищу: а и́же рече́тъ: уро́де, пови́ненъ є́сть геє́ннѣ о́гненнѣй. Я ж кажу вам, що всякий, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає суду; а хто скаже на брата свого: «рака»*, підлягає синедріону*; а хто скаже: «потвора», підлягає геєні вогненній.
23
23
А́ще у́бо принесе́ши да́ръ тво́й ко олтарю́ и ту́ помяне́ши, я́ко бра́тъ тво́й и́мать нѣ́что на тя́: Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе,
24
24
оста́ви ту́ да́ръ тво́й предъ олтаре́мъ и ше́дъ пре́жде смири́ся съ бра́томъ твои́мъ, и тогда́ прише́дъ принеси́ да́ръ тво́й. залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій.
25
25
Бу́ди увѣщава́яся съ сопе́рникомъ твои́мъ ско́ро, до́ндеже єси́ на пути́ съ ни́мъ, да не преда́стъ тебе́ сопе́рникъ судіи́, и судія́ тя́ преда́стъ слузѣ́, и въ темни́цу вве́рженъ бу́деши: Мирися з суперником твоїм швидко, доки ти в дорозі з ним, щоб суперник не віддав тебе судді, а суддя не віддав би тебе слузі, і не вкинули б тебе у в’язницю.
26
26
ами́нь глаго́лю тебѣ́: не изы́деши отту́ду, до́ндеже возда́си послѣ́дній кодра́нтъ. Істинно кажу тобі: ти не вийдеш звідти, поки не віддаси останній кодрант*.
27
27
Слы́шасте, я́ко рѣче́но бы́сть дре́внимъ: не прелюбы́ сотвори́ши. Ви чули, що було сказано древнім: не чини перелюбу.
28
28
А́зъ же глаго́лю ва́мъ, я́ко вся́къ, и́же воззри́тъ на жену́ ко є́же вожделѣ́ти єя́, уже́ любодѣ́йствова съ не́ю въ се́рдцы своє́мъ: А Я кажу вам, що всякий, хто погляне на жінку, жадаючи її, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму.
29
29
а́ще же о́ко твоє́ десно́є соблажня́етъ тя́, изми́ є́ и ве́рзи от себе́: у́не бо ти́ є́сть, да поги́бнетъ єди́нъ от у́дъ твои́хъ, а не все́ тѣ́ло твоє́ вве́ржено бу́детъ въ геє́нну [о́гненную]: Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну вогненну.
30
30
и а́ще десна́я твоя́ рука́ соблажня́етъ тя́, усѣцы́ ю́ и ве́рзи от себе́: у́не бо ти́ є́сть, да поги́бнетъ єди́нъ от у́дъ твои́хъ, а не все́ тѣ́ло твоє́ вве́ржено бу́детъ въ геє́нну. І коли правиця твоя спокушає тебе, відсічи її та кинь від себе: бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, аніж щоб усе тіло твоє було ввергнуте в геєну.
31
31
Рече́но же бы́сть, я́ко и́же а́ще пу́ститъ жену́ свою́, да да́стъ є́й кни́гу распу́стную. Сказано також: коли хто розводиться з жінкою своєю, нехай дасть їй лист про розлучення.
32
32
А́зъ же глаго́лю ва́мъ, я́ко вся́къ отпуща́яй жену́ свою́, ра́звѣ словесе́ любодѣ́йнаго, твори́тъ ю́ прелюбодѣ́йствовати: и и́же пущени́цу по́йметъ, прелюбодѣ́йствуєтъ. А Я кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства, і хто візьме шлюб з розлученою, той перелюбствує.
33
33
Па́ки слы́шасте, я́ко рѣче́но бы́сть дре́внимъ: не во лжу́ клене́шися, возда́си же Го́сподеви кля́твы твоя́. Ще чули ви, що було сказано древнім: не клянися неправдиво, а виконуй перед Господом клятви твої.
34
34
А́зъ же глаго́лю ва́мъ не кля́тися вся́ко: ни не́бомъ, я́ко престо́лъ є́сть Бо́жій: А Я кажу вам — не клястися зовсім: ні небом, бо воно є престолом Божим;
35
35
ни земле́ю, я́ко подно́жіє є́сть нога́ма Єго́: ни Ієрусали́момъ, я́ко гра́дъ є́сть вели́каго Царя́: ні землею, бо вона є підніжжям ніг Його; ні Єрусалимом, бо це місто великого Царя.
36
36
ниже́ главо́ю твоє́ю клени́ся, я́ко не мо́жеши вла́са єди́наго бѣ́ла или́ че́рна сотвори́ти: І головою твоєю не клянися, бо не можеш жодної волосини білою або чорною зробити.
37
37
бу́ди же сло́во ва́ше: є́й, є́й: ни́, ни́: ли́шше же сею́ от непрія́зни є́сть. Нехай буде слово ваше: так — так; ні — ні, а що зверх цього, те від лукавого.
38
38
Слы́шасте, я́ко рѣче́но бы́сть: о́ко за о́ко, и зу́бъ за зу́бъ. Ви чули, що було сказано: око за око і зуб за зуб.
39
39
А́зъ же глаго́лю ва́мъ не проти́витися злу́: но а́ще тя́ кто́ уда́ритъ въ десну́ю твою́ лани́ту, обрати́ єму́ и другу́ю: А Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу.
40
40
и хотя́щему суди́тися съ тобо́ю и ри́зу твою́ взя́ти, отпусти́ єму́ и срачи́цу: І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку.
41
41
и а́ще кто́ тя́ по́йметъ по си́лѣ по́прище єди́но, иди́ съ ни́мъ два́. І хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два.
42
42
Прося́щему у тебе́ да́й, и хотя́щаго от тебе́ зая́ти не отврати́. Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся.
43
43
Слы́шасте, я́ко рѣче́но є́сть: возлю́биши и́скренняго твоєго́ и возненави́диши врага́ твоєго́. Ви чули, що було сказано: люби ближнього твого і ненавидь ворога твого.
44
44
А́зъ же глаго́лю ва́мъ: люби́те враги́ ва́шя, благослови́те клену́щыя вы́, добро́ твори́те ненави́дящымъ ва́съ, и моли́теся за творя́щихъ ва́мъ напа́сть и изгоня́щыя вы́, А Я кажу вам: любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас,
45
45
я́ко да бу́дете сы́нове Отца́ ва́шего, И́же є́сть на небесѣ́хъ: я́ко со́лнце Своє́ сія́етъ на злы́я и благі́я и дожди́тъ на пра́ведныя и на непра́ведныя. щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних.
46
46
А́ще бо лю́бите лю́бящихъ ва́съ, ку́ю мзду́ и́мате? Не и мытари́ ли то́жде творя́тъ? Бо коли ви любите тих, хто любить вас, яка вам нагорода? Чи не те саме і митарі роблять?
47
47
И а́ще цѣлу́єте дру́ги ва́шя то́кмо, что́ ли́шше творите́? Не и язы́чницы ли та́кожде творя́тъ? І коли ви вітаєте тільки друзів ваших, що особливого робите? Чи не так само і язичники чинять?
48
48
Бу́дите у́бо вы́ соверше́ни, я́коже Оте́цъ ва́шъ Небе́сный соверше́нъ є́сть. Отже, будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий.
Глава 6
Глава 6
1
1
Внемли́те ми́лостыни ва́шея не твори́ти предъ человѣ́ки, да ви́дими бу́дете и́ми: а́ще ли же ни́, мзды́ не и́мате от Отца́ ва́шего, И́же є́сть на небесѣ́хъ. Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного.
2
2
Єгда́ у́бо твори́ши ми́лостыню, не воструби́ предъ собо́ю, я́коже лицемѣ́ри творя́тъ въ со́нмищихъ и въ сто́гнахъ, я́ко да просла́вятся от человѣ́къ. Ами́нь глаго́лю ва́мъ, воспріє́млютъ мзду́ свою́. Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.
3
3
Тебѣ́ же творя́щу ми́лостыню, да не увѣ́сть шу́йца твоя́, что́ твори́тъ десни́ца твоя́, У тебе ж, як твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить правиця твоя,
4
4
я́ко да бу́детъ ми́лостыня твоя́ въ та́йнѣ: и Оте́цъ тво́й, ви́дяй въ та́йнѣ, то́й возда́стъ тебѣ́ я́вѣ. щоб милостиня твоя була потаємною; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.
5
5
И єгда́ мо́лишися, не бу́ди я́коже лицемѣ́ри, я́ко лю́бятъ въ со́нмищихъ и въ сто́гнахъ путі́й стоя́ще моли́тися, я́ко да явя́тся человѣ́комъ. Ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко воспріє́млютъ мзду́ свою́. І, коли молишся, не будь як лицеміри, які люблять молитися у синагогах і на перехрестях, зупиняючись, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.
6
6
Ты́ же, єгда́ мо́лишися, вни́ди въ клѣ́ть твою́, и затвори́въ две́ри твоя́, помоли́ся Отцу́ твоєму́, И́же въ та́йнѣ: и Оте́цъ тво́й, ви́дяй въ та́йнѣ, возда́стъ тебѣ́ я́вѣ. Ти ж, коли молишся, увійди до кімнати твоєї і, зачинивши двері твої, помолись Отцю твоєму, Який у таїні, і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.
7
7
Моля́щеся же не ли́шше глаго́лите, я́коже язы́чницы: мня́тъ бо, я́ко во многоглаго́ланіи своє́мъ услы́шани бу́дутъ: А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в багатослів’ї своєму почуті будуть.
8
8
не подо́битеся у́бо и́мъ: вѣ́сть бо Оте́цъ ва́шъ, и́хже тре́буєте, пре́жде проше́нія ва́шего. Не уподібнюйтесь їм, бо знає Отець ваш, чого ви потребуєте, раніше за ваше прохання до Нього.
9
9
Си́це у́бо моли́теся вы́: О́тче на́шъ, И́же єси́ на небесѣ́хъ, да святи́тся и́мя Твоє́: Моліться ж так: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє;
10
10
да пріи́детъ Ца́рствіє Твоє́: да бу́детъ во́ля Твоя́, я́ко на небеси́, и на земли́: нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
11
11
хлѣ́бъ на́шъ насу́щный да́ждь на́мъ дне́сь: Хліб наш насущний дай нам сьогодні;
12
12
и оста́ви на́мъ до́лги на́шя, я́ко и мы́ оставля́емъ должнико́мъ на́шымъ: І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;
13
13
и не введи́ на́съ въ напа́сть, но изба́ви на́съ от лука́ваго: я́ко Твоє́ є́сть Ца́рствіє и си́ла и сла́ва во вѣ́ки. Ами́нь. І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Бо Твоє є Царство, і сила, і слава навіки. Амінь.
14
14
А́ще бо отпуща́єте человѣ́комъ согрѣше́нія и́хъ, отпу́ститъ и ва́мъ Оте́цъ ва́шъ Небе́сный: Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний.
15
15
а́ще ли не отпуща́єте человѣ́комъ согрѣше́нія и́хъ, ни Оте́цъ ва́шъ отпу́ститъ ва́мъ согрѣше́ній ва́шихъ. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших.
16
16
Єгда́ же постите́ся, не бу́дите я́коже лицемѣ́ри сѣ́тующе: помрача́ютъ бо ли́ца своя́, я́ко да явя́тся человѣ́комъ постя́щеся. Ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко воспріє́млютъ мзду́ свою́. Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою.
17
17
Ты́ же постя́ся пома́жи главу́ твою́, и лице́ твоє́ умы́й, Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє,
18
18
я́ко да не яви́шися человѣ́комъ постя́ся, но Отцу́ твоєму́, И́же въ та́йнѣ: и Оте́цъ тво́й, ви́дяй въ та́йнѣ, возда́стъ тебѣ́ я́вѣ. щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, — Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.
19
19
Не скрыва́йте себѣ́ сокро́вищъ на земли́, идѣ́же че́рвь и тля́ тли́тъ, и идѣ́же та́тіє подко́пываютъ и кра́дутъ: Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть.
20
20
скрыва́йте же себѣ́ сокро́вище на небеси́, идѣ́же ни че́рвь, ни тля́ тли́тъ, и идѣ́же та́тіє не подко́пываютъ, ни кра́дутъ: Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть,
21
21
идѣ́же бо є́сть сокро́вище ва́ше, ту́ бу́детъ и се́рдце ва́ше. бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.
22
22
Свѣти́лникъ тѣ́лу є́сть о́ко. А́ще у́бо бу́детъ о́ко твоє́ про́сто, все́ тѣ́ло твоє́ свѣ́тло бу́детъ: Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим;
23
23
а́ще ли о́ко твоє́ лука́во бу́детъ, все́ тѣ́ло твоє́ те́мно бу́детъ. А́ще у́бо свѣ́тъ, и́же въ тебѣ́, тма́ є́сть, то́ тма́ кольми́? коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?
24
24
Никто́же мо́жетъ двѣма́ господи́нома рабо́тати: лю́бо єди́наго возлю́битъ, а друга́го возненави́дитъ: или́ єди́наго держи́тся, о друзѣ́мъ же неради́ти на́чнетъ. Не мо́жете Бо́гу рабо́тати и мамо́нѣ. Ніхто не може двом господарям служити: бо або одного полюбить, а другого буде ненавидіти; або одного триматиметься, а другим знехтує. Не можете служити Богові й мамоні*.
25
25
Сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ: не пецы́теся душе́ю ва́шею, что́ я́сте, или́ что́ піє́те: ни тѣ́ломъ ва́шимъ, во что́ облече́теся. Не душа́ ли бо́лши є́сть пи́щи, и тѣ́ло оде́жди? Задля цього кажу вам: не піклуйтеся для душі вашої, що вам їсти чи пити, ні для тіла вашого, у що вдягнутися. Чи душа не більша за їжу, а тіло — за одяг?
26
26
Воззри́те на пти́цы небе́сныя, я́ко не сѣ́ютъ, ни жну́тъ, ни собира́ютъ въ жи́тницы, и Оте́цъ ва́шъ Небе́сный пита́єтъ и́хъ. Не вы́ ли па́че лу́чши и́хъ єсте́? Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають у житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Хіба ж ви не набагато кращі за них?
27
27
Кто́ же от ва́съ пекі́йся мо́жетъ приложи́ти во́зрасту своєму́ ла́коть єди́нъ? Та й хто з вас, турбуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть?
28
28
И о оде́жди что́ пече́теся? Смотри́те крі́нъ се́лныхъ, ка́ко расту́тъ: не тружда́ются, ни пряду́тъ: І про одяг чого піклуєтесь? Подивіться на лілеї польові, як вони ростуть: не трудяться і не прядуть;
29
29
глаго́лю же ва́мъ, я́ко ни Соломо́нъ во все́й сла́вѣ своє́й облече́ся, я́ко єди́нъ от си́хъ: кажу ж вам: що й Соломон у всій славі своїй не одягався так, як кожна з них;
30
30
а́ще же сѣ́но се́лноє, дне́сь су́ще и у́трѣ въ пе́щь вмета́ємо, Бо́гъ та́ко одѣва́єтъ, не мно́го ли па́че ва́съ, маловѣ́ри? якщо ж траву польову, що сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так зодягає, то хіба не набагато краще зодягне вас, маловіри!
31
31
Не пецы́теся у́бо, глаго́люще: что́ я́мы, или́ что́ піє́мъ, или́ чи́мъ оде́ждемся? Тож не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?
32
32
Всѣ́хъ бо си́хъ язы́цы и́щутъ: вѣ́сть бо Оте́цъ ва́шъ Небе́сный, я́ко тре́буєте си́хъ всѣ́хъ. Бо всього цього язичники шукають; знає бо Отець ваш Небесний, що ви маєте потребу в усьому цьому.
33
33
Ищи́те же пре́жде Ца́рствія Бо́жія и пра́вды Єго́, и сія́ вся́ приложа́тся ва́мъ. Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам.
34
34
Не пецы́теся у́бо на у́трей, у́треній бо собо́ю пече́тся: довлѣ́етъ дне́ви зло́ба єго́. Отже, не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтра саме за себе піклуватиметься. Досить кожному дневі своїх турбот.
Глава 7
Глава 7
1
1
Не суди́те, да не суди́ми бу́дете: Не судіть, щоб і вас не судили;
2
2
и́мже бо судо́мъ су́дите, су́дятъ ва́мъ: и въ ню́же мѣ́ру мѣ́рите, возмѣ́рится ва́мъ. бо яким судом судите, таким судитимуть і вас, і якою мірою міряєте, такою відміряється й вам.
3
3
Что́ же ви́диши суче́цъ, и́же во о́цѣ бра́та твоєго́, бревна́ же, є́же є́сть во о́цѣ твоє́мъ, не чу́єши? І чому ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш?
4
4
Или́ ка́ко рече́ши бра́ту твоєму́: оста́ви, да изму́ суче́цъ изъ очесе́ твоєго́: и се́, бревно́ во о́цѣ твоє́мъ? Або, як скажеш братові твоєму: дай я витягну скалку з ока твого, коли колода в оці твоїм?
5
5
Лицемѣ́ре, изми́ пе́рвѣе бревно́ изъ очесе́ твоєго́, и тогда́ у́зриши изъя́ти суче́цъ изъ очесе́ бра́та твоєго́. Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого.
6
6
Не дади́те свята́я псо́мъ, ни помета́йте би́серъ ва́шихъ предъ свинія́ми, да не поперу́тъ и́хъ нога́ми свои́ми и вра́щшеся расто́ргнутъ вы́. Не давайте святого псам і не кидайте перлів ваших перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми і, обернувшись, не пороздирали й вас.
7
7
Проси́те, и да́стся ва́мъ: ищи́те, и обря́щете: толцы́те, и отве́рзется ва́мъ: Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам;
8
8
вся́къ бо прося́й пріє́млетъ, и ищя́й обрѣта́єтъ, и толку́щему отве́рзется. бо кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють.
9
9
Или́ кто́ є́сть от ва́съ человѣ́къ, єго́же а́ще воспро́ситъ сы́нъ єго́ хлѣ́ба, єда́ ка́мень пода́стъ єму́? Чи є між вами така людина, яка, коли син її попросить у неї хліба, подала б йому камінь?
10
10
Или́ а́ще ры́бы про́ситъ, єда́ змію́ пода́стъ єму́? І коли попросить риби, подала б йому змію?
11
11
А́ще у́бо вы́, лука́ви су́ще, умѣ́ете дая́нія бла́га дая́ти ча́домъ ва́шымъ, кольми́ па́че Оте́цъ ва́шъ Небе́сный да́стъ бла́га прося́щымъ у Него́. Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте дари добрі давати дітям вашим, тим паче Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього.
12
12
Вся́ у́бо, єли́ка а́ще хо́щете, да творя́тъ ва́мъ человѣ́цы, та́ко и вы́ твори́те и́мъ: се́ бо є́сть зако́нъ и проро́цы. Отже, все, чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, — бо в цьому є Закон і Пророки.
13
13
Вни́дите у́зкими враты́: я́ко простра́нная врата́ и широ́кій пу́ть вводя́й въ па́губу, и мно́зи су́ть входя́щіи и́мъ: Входьте вузькими воротами, бо просторі ворота і широка дорога ведуть до погибелі, і багато хто йде ними.
14
14
что́ у́зкая врата́, и тѣ́сный пу́ть вводя́й въ живо́тъ, и ма́ло и́хъ є́сть, и́же обрѣта́ютъ єго́. А вузькі ворота і тісна дорога ведуть у життя, і мало тих є, хто знаходить їх.
15
15
Внемли́те же от лжи́выхъ проро́къ, и́же прихо́дятъ къ ва́мъ во оде́ждахъ о́вчихъ, вну́трь же су́ть во́лцы хи́щницы: Остерігайтеся лжепророків, які приходять до вас в одежі овечій, а всередині — вовки хижі.
16
16
от пло́дъ и́хъ позна́єте и́хъ. Єда́ объе́млютъ от те́рнія гро́зды, или́ от ре́пія смо́квы? По плодах їхніх пізнаєте їх. Хіба збирають виноград з терня або смокви з будяків?
17
17
Та́ко вся́ко дре́во до́броє плоды́ добры́ твори́тъ, а зло́є дре́во плоды́ злы́ твори́тъ: Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить.
18
18
не мо́жетъ дре́во добро́ плоды́ злы́ твори́ти, ни дре́во зло́ плоды́ добры́ твори́ти. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити.
19
19
Вся́ко у́бо дре́во, є́же не твори́тъ плода́ добра́, посѣка́ютъ є́ и во о́гнь вмета́ютъ. Всяке дерево, що не дає плоду доброго, зрубують і у вогонь кидають.
20
20
Тѣ́мже у́бо от пло́дъ и́хъ позна́єте и́хъ. Тож за їхніми плодами пізнаєте їх.
21
21
Не вся́къ глаго́ляй Ми́: Го́споди, Го́споди, вни́детъ въ Ца́рствіє Небе́сноє: но творя́й во́лю Отца́ Моєго́, И́же є́сть на небесѣ́хъ. Не кожен, хто говорить Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто виконує волю Отця Мого Небесного.
22
22
Мно́зи реку́тъ Мнѣ́ во о́нъ де́нь: Го́споди, Го́споди, не въ Твоє́ ли и́мя проро́чествовахомъ, и Твои́мъ и́менемъ бѣ́сы изгони́хомъ, и Твои́мъ и́менемъ си́лы мно́ги сотвори́хомъ? Багато хто скаже Мені того дня: Господи! Господи! Чи не Твоїм ім’ям ми пророкували, і чи не Твоїм ім’ям бісів виганяли, і чи не Твоїм ім’ям багато чудес творили?
23
23
И тогда́ исповѣ́мъ и́мъ, я́ко николи́же зна́хъ ва́съ: отиди́те от Мене́, дѣ́лающіи беззако́ніє. І тоді скажу їм: Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня.
24
24
Вся́къ у́бо, и́же слы́шитъ словеса́ Моя́ сія́ и твори́тъ я́, уподо́блю єго́ му́жу му́дру, и́же созда́ хра́мину свою́ на ка́мени: Отже, всякого, хто слухає ці слова Мої і виконує їх, уподібню мужеві мудрому, який збудував будинок свій на камені;
25
25
и сни́де до́ждь, и пріидо́ша рѣ́ки, и возвѣ́яша вѣ́три, и нападо́ша на хра́мину ту́: и не паде́ся, основана́ бо бѣ́ на ка́мени. І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і ринули на будинок той, і він не впав, бо був збудований на камені.
26
26
И вся́къ слы́шай словеса́ Моя́ сія́, и не творя́ и́хъ, уподо́бится му́жу уро́диву, и́же созда́ хра́мину свою́ на песцѣ́: А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться мужеві нерозумному, який збудував будинок свій на піску;
27
27
и сни́де до́ждь, и пріидо́ша рѣ́ки, и возвѣ́яша вѣ́три, и опро́шася хра́минѣ то́й, и паде́ся: и бѣ́ разруше́ніє єя́ ве́ліє. І пішов дощ, і розлилися річки, і знялися вітри, і налягли на будинок той; і він упав, і руйнування його було велике.
28
28
И бы́сть єгда́ сконча́ Іису́съ словеса́ сія́, дивля́хуся наро́ди о уче́ніи Єго́: І коли Ісус скінчив слова ці, народ дивувався вченню Його,
29
29
бѣ́ бо учя́ и́хъ я́ко вла́сть имѣ́я, и не я́ко кни́жницы [и фарісе́є]. бо Він учив їх, як Той, Хто має владу, а не як книжники і фарисеї.
Глава 8
Глава 8
1
1
Сше́дшу же Єму́ съ горы́, вслѣ́дъ Єго́ идя́ху наро́ди мно́зи. Коли ж Він зійшов з гори, слідом за Ним пішло багато народу.
2
2
И се́, прокаже́нъ прише́дъ кла́няшеся Єму́, глаго́ля: Го́споди, а́ще хо́щеши, мо́жеши мя́ очи́стити. І ось підійшов прокажений і, кланяючись Йому, сказав: Господи, коли хочеш, можеш мене очистити.
3
3
И просте́ръ ру́ку Іису́съ, косну́ся єму́, глаго́ля: хощу́, очи́стися. И а́біє очи́стися єму́ прока́за. Ісус, простягши руку, доторкнувся до нього і сказав: хочу, очисться. І він у ту ж мить очистився від прокази.
4
4
И глаго́ла єму́ Іису́съ: ви́ждь, ни кому́же повѣ́ждь: но ше́дъ покажи́ся ієре́ови и принеси́ да́ръ, єго́же повелѣ́ [въ зако́нѣ] Моисе́й, во свидѣ́телство и́мъ. І говорить йому Ісус: гляди ж, нікому не розповідай, але піди покажися священикові і принеси дар, який повелів у законі Мойсей, на свідчення їм.
5
5
Вше́дшу же Єму́ въ Капернау́мъ, приступи́ къ Нему́ со́тникъ, моля́ Єго́ А як увійшов Ісус до Капернаума, підійшов до Нього сотник і благав Його:
6
6
и глаго́ля: Го́споди, о́трокъ мо́й лежи́тъ въ дому́ разсла́бленъ, лю́тѣ стражда́. Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає.
7
7
И глаго́ла єму́ Іису́съ: А́зъ прише́дъ исцѣлю́ єго́. І говорить йому Ісус: Я прийду і зцілю його.
8
8
И отвѣща́въ со́тникъ, рече́ [Єму́]: Го́споди, нѣ́смь досто́инъ, да подъ кро́въ мо́й вни́деши: но то́кмо рцы́ сло́во, и исцѣлѣ́етъ о́трокъ мо́й: Сотник же у відповідь сказав: Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій.
9
9
и́бо а́зъ человѣ́къ є́смь подъ вла́стію, имы́й подъ собо́ю во́ины: и глаго́лю сему́: иди́, и и́детъ: и друго́му: пріиди́, и прихо́дитъ: и рабу́ моєму́: сотвори́ сіє́, и сотвори́тъ. Бо і я — людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить.
10
10
Слы́шавъ же Іису́съ, удиви́ся, и рече́ гряду́щымъ по Не́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ: ни во Изра́или толи́ки вѣ́ры обрѣто́хъ. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри.
11
11
Глаго́лю же ва́мъ, я́ко мно́зи от восто́къ и за́падъ пріи́дутъ и возля́гутъ со Авраа́момъ и Ісаа́комъ и Іа́ковомъ во Ца́рствіи Небе́снѣмъ: Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному;
12
12
сы́нове же ца́рствія изгна́ни бу́дутъ во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ. А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
13
13
И рече́ Іису́съ со́тнику: иди́, и я́коже вѣ́ровалъ єси́, бу́ди тебѣ́. И исцѣлѣ́ о́трокъ єго́ въ то́й ча́съ. І сказав Ісус сотникові: іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить.
14
14
И прише́дъ Іису́съ въ до́мъ Петро́въ, ви́дѣ те́щу єго́ лежа́щу и огне́мъ жего́му, Прийшовши до Петрової господи, Ісус побачив тещу його, що лежала в гарячці,
15
15
и прикосну́ся руцѣ́ єя́, и оста́ви ю́ о́гнь: и воста́ и служа́ше єму́. і доторкнувся до руки її, і гарячка покинула її; і вона встала і слугувала Йому.
16
16
По́здѣ же бы́вшу, приведо́ша къ Нему́ бѣ́сны мно́ги: и изгна́ ду́хи сло́вомъ и вся́ боля́щыя исцѣли́: Коли ж настав вечір, привели до Нього багатьох біснуватих, і Він вигнав духів словом і зцілив усіх недужих,
17
17
да сбу́дется рѣче́нноє Іса́іємъ проро́комъ, глаго́лющимъ: То́й неду́ги на́шя прія́тъ и болѣ́зни понесе́. щоб справдилося сказане пророком Ісаєю, який говорить: Він узяв на Себе недуги наші і поніс хвороби.
18
18
Ви́дѣвъ же Іису́съ мно́ги наро́ды о́крестъ Себе́, повелѣ́ [ученико́мъ] ити́ на о́нъ по́лъ. А як побачив Ісус довкола Себе багато народу, звелів ученикам відпливти на другий бік.
19
19
И присту́пль єди́нъ кни́жникъ, рече́ Єму́: Учи́телю, иду́ по Тебѣ́, а́може а́ще и́деши. Тоді один книжник, підійшовши, сказав Йому: Учителю, я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.
20
20
Глаго́ла єму́ Іису́съ: ли́си я́звины и́мутъ, и пти́цы небе́сныя гнѣ́зда: Сы́нъ же Человѣ́ческій не и́мать гдѣ́ главы́ подклони́ти. І каже йому Ісус: лисиці мають нори і птахи небесні — гнізда, Син же Людський не має де голови прихилити.
21
21
Другі́й же от учени́къ Єго́ рече́ Єму́: Го́споди, повели́ ми пре́жде ити́ и погребсти́ отца́ моєго́. Інший же з учеників Його сказав Йому: Господи! Дозволь мені перше піти і поховати батька мого.
22
22
Іису́съ же рече́ єму́: гряди́ по Мнѣ́ и оста́ви ме́ртвыхъ погребсти́ своя́ мертвецы́. Але Ісус сказав йому: іди за Мною і залиш мертвим ховати своїх мерців.
23
23
И влѣ́зшу Єму́ въ кора́бль, по Не́мъ идо́ша ученицы́ Єго́. І як увійшов Він у човен, за Ним пішли ученики Його.
24
24
И се́, тру́съ вели́къ бы́сть въ мо́ри, я́коже кораблю́ покрыва́тися волна́ми: То́й же спа́ше. І ось піднялися хвилі великі на морі, аж човен покривало; Він же спав.
25
25
И прише́дше ученицы́ Єго́ возбуди́ша Єго́, глаго́люще: Го́споди, спаси́ ны, погиба́ємъ. Тоді ученики Його, підійшовши до Нього, розбудили Його і сказали: Господи, рятуй нас, гинемо.
26
26
И глаго́ла и́мъ: что́ страшли́ви єсте́, маловѣ́ри? Тогда́ воста́въ запрети́ вѣ́тромъ и мо́рю, и бы́сть тишина́ ве́лія. І говорить їм: чого ви такі боязкі, маловіри? Відтак, уставши, заборонив вітрам і морю, і настала велика тиша.
27
27
Человѣ́цы же чуди́шася, глаго́люще: кто́ є́сть Се́й, я́ко и вѣ́три и мо́ре послу́шаютъ Єго́? Люди ж, дивуючись, говорили: Хто Цей, що і вітри, й море слухають Його?
28
28
И прише́дшу Єму́ на о́нъ по́лъ, въ страну́ Гергеси́нскую, срѣто́ста Єго́ два́ бѣ́сна от гро́бъ исходя́ща, лю́та зѣло́, я́ко не мощи́ никому́ мину́ти путе́мъ тѣ́мъ. І коли Він прибув на другий бік, до країни Гергесинської, Його зустріли двоє біснуватих, що вийшли з гробниць, дуже люті, так що ніхто не міг пройти тією дорогою.
29
29
И се́, возопи́ста глаго́люща: что́ на́ма и Тебѣ́, Іису́се Сы́не Бо́жій? Прише́лъ єси́ сѣ́мо пре́жде вре́мене му́чити на́съ. І ось вони закричали: що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас.
30
30
Бя́ше же дале́че от нею́ ста́до свині́й мно́го пасо́мо. А віддалік паслося велике стадо свиней.
31
31
Бѣ́си же моля́ху Єго́, глаго́люще: а́ще изго́ниши ны́, повели́ на́мъ ити́ въ ста́до свино́є. І біси благали Його: якщо виженеш нас, то пошли нас у стадо свиней.
32
32
И рече́ и́мъ: иди́те. Они́ же изше́дше идо́ша въ ста́до свино́є: и се́, [а́біє] устреми́ся ста́до все́ по бре́гу въ мо́ре, и утопо́ша въ вода́хъ. І Він сказав їм: ідіть. І вони, вийшовши, пішли у стадо свиней. І ось усе стадо кинулося з кручі в море і втопилось у воді.
33
33
Пасу́щіи же бѣжа́ша, и ше́дше во гра́дъ, возвѣсти́ша вся́, и о бѣсно́ю. Пастухи ж побігли і, прийшовши у місто, розповіли про все і про те, що було з біснуватими.
34
34
И се́, ве́сь гра́дъ изы́де въ срѣ́теніє Іису́сови: и ви́дѣвше Єго́, моли́ша, я́ко дабы́ преше́лъ от предѣ́лъ и́хъ. І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові; і, побачивши Його, просили, щоб Він відійшов від їхнього краю.
Глава 9
Глава 9
1
1
И влѣ́зъ въ кора́бль, пре́йде и пріи́де во Сво́й гра́дъ. Тоді Він, увійшовши в човен, переплив назад і прибув до Свого міста.
2
2
И се́, принесо́ша Єму́ разсла́блена [жи́лами], на одрѣ́ лежа́ща: и ви́дѣвъ Іису́съ вѣ́ру и́хъ, рече́ разсла́бленному: дерза́й, ча́до, отпуща́ются ти́ грѣси́ твои́. І ось принесли до Нього розслабленого, що лежав на постелі. І, побачивши віру їхню, Ісус сказав розслабленому: дерзай, чадо! Прощаються тобі гріхи твої!
3
3
И се́, нѣ́цыи от кни́жникъ рѣ́ша въ себѣ́: Се́й ху́литъ. При цьому деякі з книжників говорили собі: Він богохульствує.
4
4
И ви́дѣвъ Іису́съ помышле́нія и́хъ, рече́: вску́ю вы́ мы́слите лука́вая въ сердца́хъ свои́хъ? Ісус же, бачачи помисли їхні, промовив: навіщо ви думаєте лукаве в серцях своїх?
5
5
Что́ бо є́сть удо́бѣе рещи́: отпуща́ются ти́ грѣси́: или́ рещи́: воста́ни и ходи́? Бо що легше — сказати: прощаються тобі гріхи, чи сказати: встань і ходи?
6
6
Но да увѣ́сте, я́ко вла́сть и́мать Сы́нъ Человѣ́ческій на земли́ отпуща́ти грѣхи́: тогда́ глаго́ла разсла́бленному: воста́ни, возми́ тво́й о́дръ и иди́ въ до́мъ тво́й. Та щоб знали ви, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи. Тоді говорить розслабленому: встань, візьми постіль твою та йди у дім твій.
7
7
И воста́въ, [взе́мъ о́дръ сво́й,] и́де въ до́мъ сво́й. І той устав, узяв постіль свою і пішов у дім свій.
8
8
Ви́дѣвше же наро́ди чуди́шася и просла́виша Бо́га, да́вшаго вла́сть такову́ю человѣ́комъ. Народ же, побачивши це, здивувався і прославив Бога, Який дав таку владу людям.
9
9
И преходя́ Іису́съ отту́ду, ви́дѣ человѣ́ка сѣдя́ща на мы́тницѣ, Матѳе́а глаго́лема: и глаго́ла єму́: по Мнѣ́ гряди́. И воста́въ по Не́мъ и́де. Проходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним.
10
10
И бы́сть Єму́ возлежа́щу въ дому́, и се́, мно́зи мытари́ и грѣ́шницы прише́дше возлежа́ху со Іису́сомъ и со ученики́ Єго́. І коли Ісус возлежав у домі, прийшло багато митарів і грішників і возлежали з Ним і з учениками Його.
11
11
И ви́дѣвше фарісе́є, глаго́лаху ученико́мъ Єго́: почто́ съ мытари́ и грѣ́шники Учи́тель ва́шъ я́стъ и піє́тъ? Побачивши те, фарисеї сказали ученикам Його: чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками?
12
12
Іису́съ же слы́шавъ рече́ и́мъ: не тре́буютъ здра́віи врача́, но боля́щіи: Ісус же, почувши це, сказав їм: не здорові потребують лікаря, а недужі,
13
13
ше́дше же научи́теся, что́ є́сть: ми́лости хощу́, а не же́ртвы? Не пріидо́хъ бо призва́ти пра́ведники, но грѣ́шники на покая́ніє. підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння.
14
14
Тогда́ приступи́ша къ Нему́ ученицы́ Іоа́нновы, глаго́люще: почто́ мы́ и фарісе́є пости́мся мно́го, ученицы́ же Твои́ не постя́тся? Тоді приступають до Нього ученики Іоанові і кажуть: чому ми і фарисеї постимо багато, Твої ж ученики не постять?
15
15
И рече́ и́мъ Іису́съ: єда́ мо́гутъ сы́нове бра́чніи пла́кати, єли́ко вре́мя съ ни́ми є́сть жени́хъ? Пріи́дутъ же дні́є, єгда́ отъи́мется от ни́хъ жени́хъ, и тогда́ постя́тся. І сказав їм Ісус: чи можуть весільні друзі сумувати, поки з ними жених? Але настануть дні, коли відберуть у них жениха, і тоді поститимуть.
16
16
Никто́же бо приставля́етъ приставле́нія пла́та небѣ́лена ри́зѣ ве́тсѣ: во́зметъ бо кончи́ну свою́ от ри́зы , и го́рша дира́ бу́детъ. Ніхто ж бо на старий одяг не накладає латки з нової тканини, бо відірветься від старого, і дірка буде ще гірша.
17
17
Ниже́ влива́ютъ вина́ но́ва въ мѣ́хи ве́тхи: а́ще ли же ни́, то́ просадя́тся мѣ́си, и віно́ проліє́тся, и мѣ́си поги́бнутъ: но влива́ютъ віно́ но́во въ мѣ́хи но́вы, и обоє́ соблюде́тся. Не вливають також вина молодого в старі міхи, а інакше прорвуться міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вливають вино молоде в нові міхи, і зберігається те і друге.
18
18
Сія́ Єму́ глаго́лющу къ ни́мъ, се́, кня́зь нѣ́кій прише́дъ кла́няшеся Єму́, глаго́ля, я́ко дщи́ моя́ ны́нѣ у́мре: но прише́дъ возложи́ на ню́ ру́ку Твою́, и оживе́тъ. Коли Він говорив їм це, підійшов до Нього якийсь начальник і, кланяючись Йому, сказав: дочка моя нині померла, але Ти прийди, поклади на неї руку Свою, і буде жива.
19
19
И воста́въ Іису́съ по не́мъ и́де, и ученицы́ Єго́. І, вставши, Ісус за ним пішов, і ученики Його.
20
20
И се́, жена́ кровоточи́ва двана́десяте лѣ́тъ, присту́пльши созади́, прикосну́ся воскри́лію ри́зы Єго́, І ось жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, підійшовши ззаду, доторкнулася до краю одягу Його,
21
21
глаго́лаше бо въ себѣ́: а́ще то́кмо прикосну́ся ри́зѣ Єго́, спасе́на бу́ду. бо вона казала сама собі: як тільки доторкнусь до одягу Його, одужаю.
22
22
Іису́съ же обра́щься и ви́дѣвъ ю́, рече́: дерза́й, дщи́, вѣ́ра твоя́ спасе́ тя. И спасе́на бы́сть жена́ от часа́ того́. Ісус же, обернувшись і побачивши її, сказав: дерзай, дочко! Віра твоя спасла тебе. І одужала жінка з того ж часу.
23
23
И прише́дъ Іису́съ въ до́мъ кня́жь, и ви́дѣвъ сопцы́ и наро́дъ мо́лвящь, Прийшов Ісус до господи начальника і побачив сопілкарів та людей, що голосили.
24
24
глаго́ла и́мъ: отиди́те, не у́мре бо дѣви́ца, но спи́тъ. И руга́хуся Єму́. І сказав їм: відійдіть, бо не вмерла дівчина, а спить. І глузували з Нього.
25
25
Єгда́ же изгна́нъ бы́сть наро́дъ, вше́дъ я́тъ ю́ за ру́ку: и воста́ дѣви́ца. Коли ж людей було випроваджено, Він, увійшовши, взяв її за руку, і дівчина встала.
26
26
И изы́де вѣ́сть сія́ по все́й земли́ то́й. І рознеслася чутка про це по всій землі тій.
27
27
И преходя́щу отту́ду Іису́сови, по Не́мъ идо́ста два́ слѣпца́, зову́ща и глаго́люща: поми́луй ны́, [Іису́се] Сы́не Дави́довъ. Коли йшов Ісус звідтіля, за Ним слідом ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів!
28
28
Прише́дшу же Єму́ въ до́мъ, приступи́ста къ Нему́ слѣпца́, и глаго́ла и́ма Іису́съ: вѣ́руєта ли, я́ко могу́ сіє́ сотвори́ти? Глаго́ласта Єму́: є́й, Го́споди. Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи!
29
29
Тогда́ прикосну́ся о́чію и́хъ, глаго́ля: по вѣ́рѣ ва́ю бу́ди ва́ма. Тоді він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам.
30
30
И отверзо́стася о́чи и́ма: и запрети́ и́ма Іису́съ, глаго́ля: блюди́та, да никто́же увѣ́сть. І відкрилися очі їхні; і сказав їм Ісус суворо: пильнуйте ж, щоб ніхто не довідався.
31
31
О́на же изше́дша просла́виста Єго́ по все́й земли́ то́й. Вони ж, вийшовши, прославляли Його по всій землі тій.
32
32
Тѣ́ма же исходя́щема, се́, приведо́ша къ Нему́ человѣ́ка нѣ́ма бѣсну́єма. Коли ж ті виходили, то привели до Нього чоловіка німого, біснуватого.
33
33
И изгна́ну бѣ́су, проглаго́ла нѣмы́й. И диви́шася наро́ди, глаго́люще, я́ко николи́же яви́ся та́ко во Изра́или. І коли біса було вигнано, німий почав говорити. І народ, дивуючись, казав: ніколи не було такого в Ізраїлі.
34
34
Фарисе́є же глаго́лаху: о кня́зи бѣсо́встѣмъ изго́нитъ бѣ́сы. Фарисеї ж говорили: силою князя бісівського виганяє Він бісів.
35
35
И прохожда́ше Іису́съ гра́ды вся́ и ве́си, учя́ на со́нмищихъ и́хъ, и проповѣ́дая Єва́нгеліє Ца́рствія, и цѣля́ вся́къ неду́гъ и вся́ку я́зю въ лю́дехъ. І ходив Ісус по всіх містах і селах, навчаючи в їхніх синагогах, проповідуючи Євангеліє Царства і зціляючи всякі недуги і всяку неміч у людях.
36
36
Ви́дѣвъ же наро́ды, милосе́рдова о ни́хъ, я́ко бя́ху смяте́ни и отве́ржени, я́ко о́вцы не иму́щыя па́стыря. Бачачи безліч людей, Він змилосердився над ними, бо вони були зморені й розпорошені, як вівці, що не мають пастиря.
37
37
Тогда́ глаго́ла ученико́мъ Свои́мъ: жа́тва у́бо мно́га, дѣ́лателей же ма́ло: Тоді говорить до учеників Своїх: жнива багато, а женців замало.
38
38
моли́теся у́бо Го́споди́ну жа́твы, я́ко да изведе́тъ дѣ́латели на жа́тву Свою́. Тож благайте Господаря жнива, щоб вислав женців на жниво Своє.
Глава 10
Глава 10
1
1
И призва́ обана́десять ученики́ Своя́, даде́ и́мъ вла́сть на ду́сѣхъ нечи́стыхъ, я́ко да изго́нятъ и́хъ, и цѣли́ти вся́къ неду́гъ и вся́ку болѣ́знь. Прикликавши дванадцять учеників Своїх, Він дав їм владу над нечистими духами, щоб виганяли їх і зціляли всяку недугу і всяку неміч.
2
2
Два на́десятихъ же апо́столовъ имена́ су́ть сія́: пе́рвый Си́монъ, и́же нарица́єтся Пе́тръ, и Андре́й бра́тъ єго́: Іа́ковъ Зеведе́євъ и Іоа́ннъ бра́тъ єго́: Дванадцяти ж апостолів імена такі: перший Симон, що зветься Петром, і Андрій, брат його, Яків Зеведеїв та Іоан, брат його,
3
3
Фили́ппъ и Варѳоломе́й: Ѳома́ и Матѳе́й мыта́рь: Іа́ковъ Алфе́євъ и Левве́й, нарѣче́нный Ѳадде́й: Филип і Варфоломій, Фома і Матфей-митар, Яків Алфеїв і Леввей, прозваний Фадеєм,
4
4
Си́монъ Канани́тъ и Іу́да Іскаріо́тскій, и́же и предаде́ Єго́. Симон Кананіт та Іуда Іскаріотський, який і зрадив Його.
5
5
Сія́ обана́десять посла́ Іису́съ, заповѣ́да и́мъ, глаго́ля: на пу́ть язы́къ не иди́те и во гра́дъ Самаря́нскій не вни́дите: Цих дванадцятьох послав Ісус і заповів їм, промовляючи: на путь до язичників не ходіть і в місто самарянське не входьте;
6
6
иди́те же па́че ко овца́мъ поги́бшымъ до́му Изра́илева: а йдіть краще до овець загиблих дому Ізраїлевого;
7
7
ходя́ще же проповѣ́дуйте, глаго́люще, я́ко прибли́жися Ца́рствіє Небе́сноє: ходячи ж, проповідуйте, кажучи, що наблизилося Царство Небесне;
8
8
боля́щыя исцѣля́йте, прокаже́нныя очища́йте, ме́ртвыя воскреша́йте, бѣ́сы изгоня́йте: ту́не прія́сте, ту́не дади́те. хворих зціляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте: задарма одержали, задарма давайте.
9
9
Не стяжи́те зла́та, ни сребра́, ни мѣ́ди при поясѣ́хъ ва́шихъ, Не беріть з собою ні золота, ні срібла, ані міді у пояси свої,
10
10
ни пи́ры въ пу́ть, ни двою́ ри́зу, ни сапо́гъ, ни жезла́: досто́инъ бо є́сть дѣ́латель мзды́ своєя́. ні торбини на дорогу, ні двох одежин, ні взуття, ані посоха, бо той, хто трудиться, достойний нагороди своєї.
11
11
Въ о́ньже а́ще [коли́ждо] гра́дъ или́ ве́сь вни́дете, испыта́йте, кто́ въ не́мъ досто́инъ є́сть, и ту́ пребу́дите, до́ндеже изы́дете: В яке б місто або селище не ввійшли ви, довідуйтесь, хто в ньому достойний є, і там залишайтесь, доки не вийдете;
12
12
входя́ще же въ до́мъ цѣлу́йте єго́, глаго́люще: ми́ръ до́му сему́: а входячи в дім, привітайте його, кажучи: мир дому цьому.
13
13
и а́ще у́бо бу́детъ до́мъ досто́инъ, пріи́детъ ми́ръ ва́шъ на́нь: а́ще ли же не бу́детъ досто́инъ, ми́ръ ва́шъ къ ва́мъ возврати́тся. І якщо буде дім достойний, то мир ваш зійде на нього; якщо ж не буде достойний, то мир ваш до вас повернеться.
14
14
И и́же а́ще не пріи́метъ ва́съ, ниже́ послу́шаєтъ слове́съ ва́шихъ, исходя́ще изъ до́му или́ изъ гра́да того́, оттряси́те пра́хъ но́гъ ва́шихъ: А коли хто не прийме вас і не послухає слів ваших, то, виходячи з дому чи з міста того, обтрусіть порох з ніг ваших.
15
15
ами́нь глаго́лю ва́мъ: отра́днѣе бу́детъ земли́ Cодо́мстѣй и Гомо́ррстѣй въ де́нь су́дный, не́же гра́ду тому́. Істинно кажу вам: відрадніше буде землі Содомській і Гоморрській у день судний, аніж місту тому.
16
16
Се́, А́зъ посыла́ю ва́съ я́ко о́вцы посредѣ́ волко́въ: бу́дите у́бо му́дри я́ко змія́, и цѣ́ли я́ко го́лубіє. Ось Я посилаю вас, як овець поміж вовків: отже, будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби.
17
17
Внемли́те же от человѣ́къ: предадя́тъ бо вы́ на со́нмы, и на собо́рищихъ и́хъ бію́тъ ва́съ, Остерігайтеся ж людей: бо вони видаватимуть вас на судилища і в своїх синагогах битимуть вас,
18
18
и предъ влады́ки же и цари́ веде́ни бу́дете Мене́ ра́ди, во свидѣ́телство и́мъ и язы́комъ. і поведуть вас до правителів і царів заради Мене на свідчення їм та язичникам.
19
19
Єгда́ же предаю́тъ вы́, не пецы́теся, ка́ко или́ что́ возглаго́лете: да́стбося ва́мъ въ то́й ча́съ, что́ возглаго́лете: Коли ж видаватимуть вас, не турбуйтеся, як або що говорити; бо в той час дано буде вам, що сказати,
20
20
не вы́ бо бу́дете глаго́лющіи, но Ду́хъ Отца́ ва́шего глаго́ляй въ ва́съ. бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас.
21
21
Преда́стъ же бра́тъ бра́та на сме́рть, и оте́цъ ча́до: и воста́нутъ ча́да на роди́тели и убію́тъ и́хъ: Видасть же брат брата на смерть і батько сина; і повстануть діти на батьків і уб’ють їх;
22
22
и бу́дете ненави́дими всѣ́ми и́мене Моєго́ ра́ди: претерпѣ́вый же до конца́, то́й спасе́нъ бу́детъ. і будуть вас ненавидіти всі за ім’я Моє; а хто витерпить до кінця, той спасенний буде.
23
23
Єгда́ же го́нятъ вы́ во гра́дѣ се́мъ, бѣ́гайте въ другі́й. Ами́нь бо глаго́лю ва́мъ: не и́мате сконча́ти гра́ды Изра́илевы, до́ндеже пріи́детъ Сы́нъ Человѣ́ческій. Коли ж гнатимуть вас в одному місті, біжіть у інше. Бо істинно кажу вам: не встигнете обійти ще міст Ізраїлевих, як прийде Син Людський.
24
24
Нѣ́сть учени́къ надъ учи́теля [своєго́], ниже́ ра́бъ надъ господи́на своєго́: Учень не вищий за вчителя і слуга не вищий за господаря свого.
25
25
довлѣ́етъ ученику́, да бу́детъ я́ко учи́тель єго́, и ра́бъ я́ко госпо́дь єго́. А́ще господи́на до́му веєльзеву́ла нареко́ша, кольми́ па́че дома́шнія єго́? Досить для учня, щоб він був як учитель його, і для слуги, щоб він був як господар його. Якщо господаря дому назвали Вельзевулом, то чи не тим більше — домашніх його?
26
26
Не убо́йтеся у́бо и́хъ: ничто́же бо є́сть покрове́но, є́же не откры́єтся, и та́йно, є́же не увѣ́дѣно бу́детъ. Отже, не бійтесь їх, бо нема нічого прихованого, що не відкрилося б, і потайного, що не стало б відомим.
27
27
Є́же глаго́лю ва́мъ во тмѣ́, рцы́те во свѣ́тѣ: и є́же во у́шы слы́шите, проповѣ́дите на кро́вѣхъ. Що кажу вам у темряві, говоріть при світлі, і що чуєте на вухо, проповідуйте на покрівлях.
28
28
И не убо́йтеся от убива́ющихъ тѣ́ло, души́ же не могу́щихъ уби́ти: убо́йтеся же па́че могу́щаго и ду́шу и тѣ́ло погуби́ти въ геє́ннѣ. І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі не можуть убити; але бійтесь більше Того, Хто може і душу, і тіло погубити в геєні.
29
29
Не двѣ́ ли пти́цѣ цѣни́тѣся єди́ному асса́рію? И ни єди́на от ни́хъ паде́тъ на земли́ безъ Отца́ ва́шего: Чи не дві малі пташки продаються за один асарій*? І жодна з них не впаде на землю без волі Отця вашого;
30
30
ва́мъ же и вла́си главні́и вси́ изочте́ни су́ть: у вас же і волосся на голові все полічено;
31
31
не убо́йтеся у́бо: мно́зѣхъ пти́цъ лу́чши єсте́ вы́. не бійтеся ж: ви дорожчі за багатьох малих пташок.
32
32
Вся́къ у́бо и́же исповѣ́сть Мя́ предъ человѣ́ки, исповѣ́мъ єго́ и А́зъ предъ Отце́мъ Мои́мъ, и́же на небесѣ́хъ: Отже, кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним.
33
33
а и́же отве́ржется Мене́ предъ человѣ́ки, отве́ргуся єго́ и А́зъ предъ Отце́мъ Мои́мъ, и́же на небесѣ́хъ. А хто зречеться Мене перед людьми, зречуся того і Я перед Отцем Моїм Небесним.
34
34
Не мни́те, я́ко пріидо́хъ воврещи́ ми́ръ на зе́млю: не пріидо́хъ воврещи́ ми́ръ, но ме́чь: Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч.
35
35
пріидо́хъ бо разлучи́ти человѣ́ка на отца́ своєго́, и дще́рь на ма́терь свою́, и невѣ́сту на свекро́вь свою́. Бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її.
36
36
И врази́ человѣ́ку дома́шніи єго́. І вороги людини — домашні її.
37
37
И́же лю́битъ отца́ или́ ма́терь па́че Мене́, нѣ́сть Мене́ досто́инъ: и и́же лю́битъ сы́на или́ дще́рь па́че Мене́, нѣ́сть Мене́ досто́инъ: Хто любить батька чи матір більше, ніж Мене, недостойний Мене; і хто любить сина чи дочку більше, ніж Мене, недостойний Мене;
38
38
и и́же не пріи́метъ креста́ своєго́ и вслѣ́дъ Мене́ гряде́тъ, нѣ́сть Мене́ досто́инъ. і хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене.
39
39
Обрѣты́й ду́шу свою́ погуби́тъ ю́: а и́же погуби́тъ ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, обря́щетъ ю́. Хто зберігає душу свою, загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, збереже її.
40
40
И́же ва́съ пріє́млетъ, Мене́ пріє́млетъ: и и́же пріє́млетъ Мене́, пріє́млетъ Посла́вшаго Мя́: Хто вас приймає, той Мене приймає, а хто приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене;
41
41
пріє́мляй проро́ка во и́мя проро́чо, мзду́ проро́чу пріи́метъ: и пріє́мляй пра́ведника во и́мя пра́ведничо, мзду́ пра́ведничу пріи́метъ: хто приймає пророка в ім’я пророка, одержить винагороду пророка; і хто приймає праведника в ім’я праведника, одержить винагороду праведника.
42
42
и и́же а́ще напои́тъ єди́наго от ма́лыхъ си́хъ ча́шею студены́ воды́ то́кмо, во и́мя ученика́, ами́нь глаго́лю ва́мъ, не погуби́тъ мзды́ своєя́. І хто напоїть одного з малих цих чашею холодної води, тільки в ім’я ученика, істинно кажу вам, не втратить нагороди своєї.
Глава 11
Глава 11
1
1
И бы́сть, єгда́ соверши́ Іису́съ заповѣ́дая обѣмана́десяте ученико́ма Свои́ма, пре́йде отту́ду учи́ти и проповѣ́дати во градѣ́хъ и́хъ. І сталося, коли Ісус закінчив наставляти дванадцятьох учеників Своїх, то пішов звідти, щоб учити й проповідувати в містах їхніх.
2
2
Іоа́ннъ же слы́шавъ во узи́лищи дѣла́ Христо́ва, посла́ два́ от учени́къ свои́хъ, Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христові, послав двох з учнів своїх
3
3
рече́ Єму́: Ты́ ли єси́ Гряды́й, или́ ино́го ча́ємъ? запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?
4
4
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́ма: ше́дша возвѣсти́та Іоа́ннови, я́же слы́шита и ви́дита: І сказав їм Ісус у відповідь: підіть та розкажіть Іоанові, що чуєте і бачите:
5
5
слѣпі́и прозира́ютъ и хро́міи хо́дятъ, прокаже́нніи очища́ются и глусі́и слы́шатъ, ме́ртвіи востаю́тъ и ни́щіи благовѣству́ютъ: сліпі прозрівають і криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають і убогі благовістять;
6
6
и блаже́нъ є́сть, и́же а́ще не соблазни́тся о Мнѣ́. і блаженний той, хто не спокуситься через Мене.
7
7
Тѣ́ма же исходя́щема, нача́тъ Іису́съ наро́домъ глаго́лати о Іоа́ннѣ: чесо́ изыдо́сте въ пусты́ню ви́дѣти? Тро́сть ли вѣ́тромъ коле́блему? Коли ж вони відійшли, Ісус почав говорити людям про Іоана: на що дивитися ходили ви в пустелю? Чи на тростину, що вітер колише?
8
8
Но чесо́ изыдо́сте ви́дѣти? Человѣ́ка ли въ мя́гки ри́зы облече́нна? Се́, и́же мя́гкая нося́щіи, въ домѣ́хъ ца́рскихъ су́ть. На що ж дивитися ходили ви? Чи на людину, вдягнену в м’який одяг? Ті, що носять м’який одяг, у палацах царських живуть.
9
9
Но чесо́ изыдо́сте ви́дѣти? Проро́ка ли? Є́й, глаго́лю ва́мъ, и ли́шше проро́ка. На що ж дивитися ходили ви? На пророка? Так, кажу вам, більш як пророка.
10
10
Се́й бо є́сть, о не́мже є́сть пи́сано: се́, А́зъ посыла́ю А́нгела Моєго́ предъ лице́мъ Твои́мъ, и́же угото́витъ пу́ть Тво́й предъ Тобо́ю. Цей бо є той, про якого написано: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує дорогу Твою перед Тобою.
11
11
Ами́нь глаго́лю ва́мъ, не воста́ въ рожде́нныхъ жена́ми бо́лій Іоа́нна Крести́теля: мні́й же во Ца́рствіи Небе́снѣмъ бо́лій єго́ є́сть. Істинно кажу вам: не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього.
12
12
От дні́й же Іоа́нна Крести́теля досе́лѣ Ца́рствіє Небе́сноє ну́дится , и ну́ждницы восхища́ютъ є́: Від днів же Іоана Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його,
13
13
вси́ бо проро́цы и зако́нъ до Іоа́нна прореко́ша. бо всі пророки і закон провіщали до Іоана.
14
14
И а́ще хо́щете прія́ти, то́й є́сть Иліа́ хотя́й пріити́: І коли хочете знати, він є Ілля, що має прийти.
15
15
имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!
16
16
Кому́ же уподо́блю ро́дъ се́й? Подо́бенъ є́сть дѣ́темъ сѣдя́щымъ на то́ржищихъ, и возглаша́ющымъ друго́мъ свои́мъ Кому ж уподібню рід цей? Він подібний до дітей, що сидять на вулиці і, звертаючись до своїх товаришів,
17
17
и глаго́лющымъ: писка́хомъ ва́мъ, и не пляса́сте: пла́кахомъ ва́мъ, и не рыда́сте. кажуть: ми грали вам на сопілках, та ви не танцювали; ми співали вам жалібних пісень, та ви не ридали.
18
18
Пріи́де бо Іоа́ннъ ни яды́й, ни пія́й: и глаго́лютъ: бѣ́са и́мать. Бо прийшов Іоан, який не їсть, не п’є; і кажуть: біса має.
19
19
Пріи́де Сы́нъ Человѣ́ческій яды́й и пія́й: и глаго́лютъ: се́, человѣ́къ я́дца и вінопі́йца, мытаре́мъ дру́гъ и грѣ́шникомъ. И оправди́ся прему́дрость от ча́дъ свои́хъ. Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, і кажуть: цей чоловік, який любить їсти й пити вино, митарям друг і грішникам. І виправдалась премудрість від синів своїх.
20
20
Тогда́ нача́тъ Іису́съ поноша́ти градово́мъ, въ ни́хже бы́ша мно́жайшыя си́лы Єго́, зане́ не пока́яшася: Тоді почав Ісус докоряти містам, у яких явлено було найбільше чудес Його, за те, що вони не покаялися.
21
21
го́ре тебѣ́, Хорази́не, го́ре тебѣ́, Виѳсаи́до: я́ко а́ще въ Ти́рѣ и Сидо́нѣ бы́ша си́лы бы́ли бы́вшыя въ ва́съ, дре́вле у́бо во вре́тищи и пе́пелѣ пока́ялися бы́ша: Горе тобі, Хоразине! Горе тобі, Вифсаїдо! Бо якби у Тирі та Сидоні сталися чудеса, що явлені були у вас, то вони давно покаялися б у веретищі й попелі.
22
22
оба́че глаго́лю ва́мъ Ти́ру и Сидо́ну отра́днѣе бу́детъ въ де́нь су́дный, не́же ва́мъ. Але кажу вам: Тиру й Сидону відрадніше буде в день судний, ніж вам.
23
23
И ты́, Капернау́ме, и́же до небе́съ вознесы́йся, до а́да сни́деши: зане́ а́ще въ Cодо́мѣхъ бы́ша си́лы бы́ли бы́вшыя въ тебѣ́, пребы́ли у́бо бы́ша до дне́шняго дне́: І ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш, бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішнього дня.
24
24
оба́че глаго́лю ва́мъ, я́ко земли́ Cодо́мстѣй отра́днѣе бу́детъ въ де́нь су́дный, не́же тебѣ́. Але кажу вам, що землі Содомській відрадніше буде в день судний, ніж тобі.
25
25
Въ то́ вре́мя отвѣща́въ Іису́съ рече́: исповѣ́даютися, О́тче, Го́споди небесе́ и земли́, я́ко утаи́лъ єси́ сія́ от прему́дрыхъ и разу́мныхъ и откры́лъ єси́ та́ младе́нцемъ: Продовжуючи далі, Ісус сказав: славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам.
26
26
е́й, О́тче, я́ко та́ко бы́сть благоволе́ніє предъ Тобо́ю. Так, Отче, бо таке було Твоє благовоління.
27
27
Вся́ Мнѣ́ пре́дана су́ть Отце́мъ Мои́мъ: и никто́же зна́єтъ Сы́на, то́кмо Оте́цъ: ни Отца́ кто́ зна́єтъ, то́кмо Сы́нъ, и єму́же а́ще во́литъ Сы́нъ откры́ти. Усе Мені передано Отцем Моїм, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; і Отця ніхто не знає, тільки Син, і той, кому Син схоче відкрити.
28
28
Пріиди́те ко Мнѣ́ вси́ тружда́ющіися и обремене́нніи, и А́зъ упоко́ю вы́: Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас;
29
29
воз ми́те и́го Моє́ на себе́ и научи́теся от Мене́, я́ко кро́токъ є́смь и смире́нъ се́рдцемъ: и обря́щете поко́й душа́мъ ва́шымъ: візьміть ярмо Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим;
30
30
и́го бо Моє́ благо, и бре́мя Моє́ легко́ є́сть. бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий.
Глава 12
Глава 12
1
1
Въ то́ вре́мя и́де Іису́съ въ суббо́ты сквозѣ́ сѣ́янія: ученицы́ же Єго́ взалка́ша и нача́ша востерза́ти кла́сы и я́сти. У той час проходив Ісус у суботу засіяними ланами; ученики ж Його зголодніли і почали зривати колоски та їсти.
2
2
Фарисе́є же ви́дѣвше рѣ́ша Єму́: се́, ученицы́ Твои́ творя́тъ, єго́же не досто́итъ твори́ти въ суббо́ту. Фарисеї ж, побачивши це, сказали Йому: ось ученики Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу.
3
3
О́нъ же рече́ и́мъ: нѣ́сте ли чли́, что́ сотвори́ Дави́дъ, єгда́ взалка́ са́мъ и су́щіи съ ни́мъ? Він же сказав їм: хіба ви не читали, що зробив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним?
4
4
Ка́ко вни́де въ хра́мъ Бо́жій и хлѣ́бы предложе́нія снѣде́, и́хже не досто́йно бѣ́ єму́ я́сти, ни су́щымъ съ ни́мъ, то́кмо ієре́ємъ єди́нымъ? Як він увійшов у храм Божий і їв хліби принесення, яких не можна було їсти ні йому, ні тим, що з ним були, а тільки одним священикам?
5
5
Или́ нѣ́сте чли́ въ зако́нѣ, я́ко въ суббо́ты свяще́нницы въ це́ркви суббо́ты скверня́тъ и непови́нни су́ть? Або хіба ви не читали в законі, що по суботах священики в храмі порушують суботу, однак невинні?
6
6
Глаго́лю же ва́мъ, я́ко це́ркве бо́лѣ є́сть здѣ́: Говорю ж вам, що тут Той, Хто більший від храму.
7
7
а́ще ли бы́сте вѣ́дали, что́ є́сть: ми́лости хощу́, а не же́ртвы, николи́же у́бо бы́сте осужда́ли непови́нныхъ: Коли б ви знали, що значить: милости хочу, а не жертви, то не осуджували б невинних.
8
8
Госпо́дь бо є́сть и суббо́ты Сы́нъ Человѣ́ческій. Бо Син Людський є господарем і суботи.
9
9
И преше́дъ отту́ду, пріи́де на со́нмище и́хъ. І відійшовши звідти, прийшов Він до їхньої синагоги.
10
10
И се́, человѣ́къ бѣ́ ту́, ру́ку имы́й су́ху. И вопроси́ша Єго́, глаго́люще: а́ще досто́итъ въ суббо́ты цѣли́ти? Да на Него́ возглаго́лютъ. І ось був там чоловік, що мав суху руку, і спитали Його, чи дозволено зціляти в суботу, щоб звинуватити Його.
11
11
О́нъ же рече́ и́мъ: кто́ є́сть от ва́съ человѣ́къ, и́же и́мать овча́ єди́но, и а́ще впаде́тъ сіє́ въ суббо́ты въ я́му, не и́метъ ли є́ и и́зметъ? Він же сказав їм: чи є між вами людина, яка, маючи одну вівцю, якщо вона впаде в суботу в яму, не візьме і не витягне її?
12
12
Кольми́ у́бо лу́чши є́сть человѣ́къ овча́те? Тѣ́мже досто́итъ въ суббо́ты добро́ твори́ти. Наскільки ж людина краща за вівцю! Отже, дозволено в суботу добро творити.
13
13
Тогда́ глаго́ла человѣ́ку: простри́ ру́ку твою́. И простре́: и утверди́ся цѣла́ я́ко друга́я. Тоді каже чоловікові тому: простягни руку твою. Той простягнув, і стала вона здоровою, як і друга.
14
14
Фарисе́є же ше́дше совѣ́тъ сотвори́ша на Него́, ка́ко Єго́ погубя́тъ. Іису́съ же разумѣ́въ отъи́де отту́ду. Фарисеї ж, вийшовши, радилися проти Нього, як би Його погубити. Але Ісус, дізнавшись, пішов звідти.
15
15
И по Не́мъ идо́ша наро́ди мно́зи, и исцѣли́ и́хъ всѣ́хъ: І пішло за Ним багато народу, і Він зцілив їх усіх.
16
16
и запрети́ и́мъ, да не я́вѣ Єго́ творя́тъ: І заборонив, щоб не являли Його.
17
17
я́ко да сбу́дется рече́нноє Іса́іємъ проро́комъ, глаго́лющимъ: Щоб справдилося сказане Ісайєю пророком, який говорить:
18
18
се́, О́трокъ Мо́й, Єго́же изво́лихъ, Возлю́бленный Мо́й, На́ньже благоволи́ душа́ Моя́: положу́ Ду́хъ Мо́й на Не́мъ, и су́дъ язы́комъ возвѣсти́тъ: це Отрок Мій, Якого Я обрав. Улюблений Мій, до Якого благоволить душа Моя. Покладу Дух Мій на Нього, і Він провістить народам суд.
19
19
не пререче́тъ, ни возопіє́тъ, ниже́ услы́шитъ кто́ на распу́тіихъ гла́са Єго́: Не буде ні суперечити, ні кричати, і ніхто не почує на перехрестях голосу Його;
20
20
тро́сти сокруше́нны не прело́митъ и ле́на вне́мшася не угаси́тъ, до́ндеже изведе́тъ въ побѣ́ду су́дъ: тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить, доки не доведе суду до перемоги;
21
21
и на и́мя Єго́ язы́цы упова́ти и́мутъ. і на ім’я Його уповатимуть народи.
22
22
Тогда́ приведо́ша къ Нему́ бѣсну́ющася слѣ́па и нѣ́ма: и исцѣли́ єго́, я́ко слѣпо́му и нѣмо́му глаго́лати и гля́дати. Тоді привели до Нього біснуватого — сліпого і німого; і Він зцілив його, так що сліпий і німий став говорити й бачити.
23
23
И дивля́хуся вси́ наро́ди глаго́люще: єда́ Се́й є́сть [Христо́съ] Сы́нъ Дави́довъ? І дивувався весь народ і говорив: чи не Цей є Христос, Син Давидів?
24
24
Фарисе́є же слы́шавше рѣ́ша: Се́й не изго́нитъ бѣ́сы, то́кмо о веєльзеву́лѣ кня́зи бѣсо́встѣмъ. Фарисеї ж, почувши це, сказали: Він виганяє бісів не інакше, як силою Вельзевула, князя бісівського.
25
25
Вѣ́дый же Іису́съ мы́сли и́хъ, рече́ и́мъ: вся́коє ца́рство раздѣ́льшеєся на ся́ запустѣ́етъ, и вся́къ гра́дъ или́ до́мъ раздѣли́выйся на ся́ не ста́нетъ. Але Ісус, знаючи думки їхні, сказав їм: усяке царство, що розділилося в собі, запустіє; і всяке місто чи дім, що розділилися у собі, не встоять.
26
26
И а́ще сатана́ сатану́ изго́нитъ, на ся́ раздѣли́лся є́сть: ка́ко у́бо ста́нетъ ца́рство єго́? І якщо сатана сатану виганяє, то він розділився в собі, як же встоїть царство його?
27
27
И а́ще А́зъ о веєльзеву́лѣ изгоню́ бѣ́сы, сы́нове ва́ши о ко́мъ изго́нятъ? Сего́ ра́ди ті́и ва́мъ бу́дутъ судіи́. І якщо Я силою Вельзевула виганяю бісів, то чиєю силою виганяють сини ваші? Тому вони будуть вам суддями.
28
28
А́ще ли же А́зъ о Ду́сѣ Бо́жіи изгоню́ бѣ́сы, у́бо пости́же на ва́съ Ца́рствіє Бо́жіє. Коли ж Я Духом Божим виганяю бісів, то настало для вас Царство Боже.
29
29
Или́ ка́ко мо́жетъ кто́ вни́ти въ до́мъ крѣ́пкаго и сосу́ды єго́ расхи́тити, а́ще не пе́рвѣе свя́жетъ крѣ́пкаго, и тогда́ до́мъ єго́ расхи́титъ? Або як може хто увійти в дім сильного та пограбувати його майно, якщо перше не зв’яже сильного? І тоді розграбує дім його.
30
30
И́же нѣ́сть со Мно́ю, на Мя́ є́сть: и и́же не собира́єтъ со Мно́ю, расточа́єтъ. Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той марнує.
31
31
Сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ: вся́къ грѣ́хъ и хула́ отпу́стится человѣ́комъ: а я́же на Ду́ха хула́ не отпу́стится человѣ́комъ: Тому кажу вам: всякий гріх і хула простяться людям, але на Духа хула не проститься людям.
32
32
и и́же а́ще рече́тъ сло́во на Сы́на Человѣ́ческаго, отпу́стится єму́: а и́же рече́тъ на Ду́ха Свята́го, не отпу́стится єму́ ни въ се́й вѣ́къ, ни въ бу́дущій. І коли хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому, якщо ж хто скаже на Духа Святого, не проститься йому ні в цьому житті, ні в майбутньому.
33
33
Или́ сотворите́ дре́во добро́ и пло́дъ єго́ до́бръ: или́ сотворите́ дре́во зло́ и пло́дъ єго́ зо́лъ: от плода́ бо дре́во позна́но бу́детъ. Або визнайте дерево добрим і плід його добрим; або визнайте дерево поганим і плід його поганим, бо дерево пізнається з плоду.
34
34
Порожде́нія єхи́днова, ка́ко мо́жете добро́ глаго́лати, зли́ су́ще? От избы́тка бо се́рдца уста́ глаго́лютъ. Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи? Від повноти бо серця говорять уста.
35
35
Благі́й человѣ́къ от блага́го сокро́вища изно́ситъ блага́я: и лука́вый человѣ́къ от лука́ваго сокро́вища изно́ситъ лука́вая. Добра людина з доброго скарбу* виносить добре, а зла людина зі злого скарбу виносить лихе.
36
36
Глаго́лю же ва́мъ, я́ко вся́ко сло́во пра́здноє, є́же а́ще реку́тъ человѣ́цы, воздадя́тъ о не́мъ сло́во въ де́нь су́дный: Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний:
37
37
от слове́съ бо свои́хъ оправди́шися и от слове́съ свои́хъ осу́дишися. бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений.
38
38
Тогда́ отвѣща́ша нѣ́цыи от кни́жникъ и фарісе́й, глаго́люще: Учи́телю, хо́щемъ от Тебе́ зна́меніє ви́дѣти. Тоді деякі з книжників і фарисеїв сказали: Учителю, хочемо від Тебе знамення бачити.
39
39
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: ро́дъ лука́въ и прелюбодѣ́й зна́менія и́щетъ, и зна́меніє не да́стся єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ны проро́ка: Він же сказав їм у відповідь: рід лукавий і перелюбний знамення шукає, та знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка.
40
40
я́коже бо бѣ́ Іо́на во чре́вѣ ки́товѣ три́ дни́ и три́ но́щы, та́ко бу́детъ и Сы́нъ Человѣ́ческій въ се́рдцы земли́ три́ дни́ и три́ но́щы. Бо як був Іона в утробі кита три дні і три ночі, так буде і Син Людський в серці землі три дні і три ночі.
41
41
Му́жіє Ниневи́тстіи воста́нутъ на су́дъ съ ро́домъ си́мъ и осу́дятъ єго́, я́ко пока́яшася про́повѣдію Іо́ниною: и се́, бо́лѣ Іо́ны здѣ́. Мужі ниневійські постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялись після проповіді Іониної; а ось тут Більший за Іону.
42
42
Цари́ца ю́жская воста́нетъ на су́дъ съ ро́домъ си́мъ и осу́дитъ и́, я́ко пріи́де от коне́цъ земли́ слы́шати прему́дрость Соломо́нову: и се́, бо́лѣ Соломо́на здѣ́. Цариця південна постане на суд з родом цим і осудить його, бо вона прийшла від краю землі послухати премудрість Соломонову; а ось тут Більший за Соломона.
43
43
Єгда́ же нечи́стый ду́хъ изы́детъ от человѣ́ка, прехо́дитъ сквозѣ́ безво́дная мѣ́ста, ищя́ поко́я, и не обрѣта́єтъ: Коли ж нечистий дух вийде з людини, то блукає безводними місцями, шукаючи спокою, і не знаходить.
44
44
тогда́ рече́тъ: возвращу́ся въ до́мъ мо́й, отню́дуже изыдо́хъ. И прише́дъ обря́щетъ пра́зденъ, помете́нъ и укра́шенъ: Тоді каже: повернуся в дім мій, звідки я вийшов. І, прийшовши, знаходить його порожнім, заметеним і прибраним.
45
45
тогда́ и́детъ и по́йметъ съ собо́ю се́дмь и́ныхъ духо́въ лютѣ́йшихъ себе́, и вше́дше живу́тъ ту́: и бу́дутъ послѣ́дняя человѣ́ку тому́ го́рша пе́рвыхъ. Та́ко бу́детъ и ро́ду сему́ лука́вому. Тоді йде і бере з собою сім інших духів, лютіших за себе, і вони, ввійшовши, живуть там; і буде для тієї людини останнє гірше від першого. Так буде і роду цьому лукавому.
46
46
Єще́ же Єму́ глаго́лющу къ наро́домъ, се́, Ма́ти [Єго́] и бра́тія Єго́ стоя́ху внѣ́, и́щуще глаго́лати Єму́. Коли ж Він ще промовляв до народу, Мати і брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним.
47
47
Рече́ же нѣ́кій Єму́: се́, Ма́ти Твоя́ и бра́тія Твоя́ внѣ́ стоя́тъ, хотя́ще глаго́лати Тебѣ́. І хтось сказав Йому: он Мати Твоя і брати Твої стоять надворі і бажають говорити з Тобою.
48
48
О́нъ же отвѣща́въ рече́ ко глаго́лющему Єму́: кто́ є́сть Ма́ти Моя́, и кто́ су́ть бра́тія Моя́? Він же відповів тому, хто говорив до Нього: хто Мати Моя і хто брати Мої?
49
49
И просте́ръ ру́ку Свою́ на ученики́ Своя́, рече́: се́, ма́ти Моя́ и бра́тія Моя́: І, показавши рукою Своєю на учеників Своїх, сказав: ось мати Моя і брати Мої;
50
50
и́же бо а́ще сотвори́тъ во́лю Отца́ Моєго́, И́же є́сть на небесѣ́хъ, то́й бра́тъ Мо́й, и сестра́, и Ма́ти [Ми́] є́сть. бо хто творитиме волю Отця Мого Небесного, той брат Мій, і сестра, і мати Моя.
Глава 13
Глава 13
1
1
Въ де́нь же то́й изше́дъ Іису́съ изъ до́му, сѣдя́ше при мо́ри. Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря.
2
2
И собра́шася къ Нему́ наро́ди мно́зи, я́коже Єму́ въ кора́бль влѣ́зти и сѣ́сти: и ве́сь наро́дъ на бре́зѣ стоя́ше. І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі.
3
3
И глаго́ла и́мъ при́тчами мно́го, глаго́ля: се́, изы́де сѣ́яй, да сѣ́етъ: І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти;
4
4
и сѣ́ющу єму́, о́ва падо́ша при пути́, и пріидо́ша пти́цы и позоба́ша я́: І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його.
5
5
друга́я же падо́ша на ка́менныхъ, идѣ́же не имѣ́яху земли́ мно́ги, и а́біє прозябо́ша, зане́ не имѣ́яху глубины́ земли́: Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
6
6
со́лнцу же возсія́вшу присвя́нуша, и зане́ не имѣ́яху коре́нія, изсхо́ша: Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло.
7
7
друга́я же падо́ша въ те́рніи, и взы́де те́рніє и подави́ и́хъ: Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його;
8
8
друга́я же падо́ша на земли́ до́брѣй и дая́ху пло́дъ, о́во у́бо сто́, о́во же шестьдеся́тъ, о́во же три́десять: інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів.
9
9
имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ. Хто має вуха слухати, нехай слухає!
10
10
И приступи́вше ученицы́ [Єго́] реко́ша єму́: почто́ при́тчами глаго́леши и́мъ? І, приступивши, ученики сказали Йому: чому притчами говориш їм?
11
11
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: я́ко ва́мъ дано́ є́сть разумѣ́ти та́йны Ца́рствія Небе́снаго, о́нѣмъ же не дано́ є́сть: Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано.
12
12
и́же бо и́мать, да́стся єму́ и преизбу́детъ [ему́]: а и́же не и́мать, и є́же и́мать, во́змется от него́: Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має.
13
13
сего́ ра́ди въ при́тчахъ глаго́лю и́мъ, я́ко ви́дяще не ви́дятъ, и слы́шаще не слы́шатъ, ни разумѣ́ютъ: Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють;
14
14
и сбыва́єтся въ ни́хъ проро́чество Іса́іино, глаго́лющеє: слу́хомъ услы́шите, и не и́мате разумѣ́ти: и зря́ще у́зрите, и не и́мате ви́дѣти: і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите.
15
15
отолстѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и уши́ма тя́жко слы́шаша, и о́чи свои́ смежи́ша, да не когда́ у́зрятъ очи́ма, и уши́ма услы́шатъ, и се́рдцемъ уразумѣ́ютъ, и обратя́тся, и исцѣлю́ и́хъ. Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх.
16
16
Ва́ша же блаже́нна очеса́, я́ко ви́дятъ, и у́ши ва́ши, я́ко слы́шатъ: Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують.
17
17
ами́нь бо глаго́лю ва́мъ, я́ко мно́зи проро́цы и пра́ведницы вожделѣ́ша ви́дѣти, я́же ви́дите, и не ви́дѣша, и слы́шати, я́же слы́шите, и не слы́шаша. Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули.
18
18
Вы́ же услы́шите при́тчу сѣ́ющаго: Ви ж вислухайте значення притчі про сівача.
19
19
вся́кому слы́шащему сло́во Ца́рствія и не разумѣва́ющу, прихо́дитъ лука́вый и восхища́єтъ всѣ́янноє въ се́рдцы єго́: сіє́ є́сть, є́же при пути́ сѣ́янноє. До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі.
20
20
А на ка́мени сѣ́янноє, сіє́ є́сть слы́шай сло́во и а́біє съ ра́достію пріє́млетъ є́: А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його,
21
21
не и́мать же ко́рене въ себѣ́, но привре́мененъ є́сть: бы́вши же печа́ли или́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ется. але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається.
22
22
А сѣ́янноє въ те́рніи, се́ є́сть слы́шай сло́во, и печа́ль вѣ́ка сего́ и ле́сть бога́тства подавля́етъ сло́во, и безъ плода́ быва́єтъ. А посіяне між терням — це той, хто слухає слово, але турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним.
23
23
А сѣ́янноє на до́брѣй земли́, се́ є́сть слы́шай сло́во и разумѣва́я: и́же у́бо пло́дъ прино́ситъ и твори́тъ о́во сто́, о́во же шестьдеся́тъ, о́во три́десять. Посіяне ж в добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить — один у стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять разів.
24
24
И́ну при́тчу предложи́ и́мъ, глаго́ля: уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє человѣ́ку, сѣ́явшу до́броє сѣ́мя на селѣ́ своє́мъ: Іншу притчу запропонував їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм;
25
25
спя́щымъ же человѣ́комъ, пріи́де вра́гъ єго́ и всѣ́я пле́велы посредѣ́ пшени́цы и отъи́де: коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов.
26
26
егда́ же прозябе́ трава́ и пло́дъ сотвори́, тогда́ яви́шася и пле́веліє. Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль.
27
27
Прише́дше же раби́ господи́на, рѣ́ша єму́: го́споди, не до́броє ли сѣ́мя сѣ́ялъ єси́ на селѣ́ твоє́мъ? Отку́ду у́бо и́мать пле́велы? Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль?
28
28
О́нъ же рече́ и́мъ: вра́гъ человѣ́къ сіє́ сотвори́. Раби́ же рѣ́ша єму́: хо́щеши ли у́бо, да ше́дше исплеве́мъ я́? Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його?
29
29
О́нъ же рече́ [и́мъ]: ни́: да не когда́ восторга́юще пле́велы, восто́ргнете ку́пно съ ни́ми [и] пшени́цу: Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю.
30
30
оста́вите расти́ обоє́ ку́пно до жа́твы: и во вре́мя жа́твы реку́ жа́телемъ: собери́те пе́рвѣе пле́велы и свяжи́те и́хъ въ снопы́, я́ко сожещи́ я́: а пшени́цу собери́те въ жи́тницу мою́. Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою.
31
31
И́ну при́тчу предложи́ и́мъ, глаго́ля: подо́бно є́сть Ца́рствіє Небе́сноє зе́рну гору́шичну, є́же взе́мъ человѣ́къ всѣ́я на селѣ́ своє́мъ, Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
32
32
е́же ма́лѣйше у́бо є́сть от всѣ́хъ сѣ́менъ: єгда́ же возрасте́тъ, бо́лѣе [всѣ́хъ] зе́лій є́сть и быва́єтъ дре́во, я́ко пріити́ пти́цамъ небе́снымъ и вита́ти на вѣ́твехъ єго́. Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.
33
33
И́ну при́тчу глаго́ла и́мъ: подо́бно є́сть Ца́рствіє Небе́сноє ква́су, єго́же взе́мши жена́ скры́ въ са́тѣхъ тріє́хъ муки́, до́ндеже вскисо́ша вся́. Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.
34
34
Сія́ вся́ глаго́ла Іису́съ въ при́тчахъ наро́домъ, и безъ при́тчи ничесо́же глаго́лаше къ ни́мъ: Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм,
35
35
я́ко да сбу́дется рече́нноє проро́комъ, глаго́лющимъ: отве́рзу въ при́тчахъ уста́ Моя́: отры́гну сокрове́нная от сложе́нія мі́ра. щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.
36
36
Тогда́ оста́вль наро́ды, пріи́де въ до́мъ Іису́съ. И приступи́ша къ Нему́ ученицы́ Єго́, глаго́люще: скажи́ на́мъ при́тчу пле́велъ се́лныхъ. Тоді Ісус, залишивши людей, увійшов у дім. І, приступивши до Нього, ученики Його сказали: роз’ясни нам притчу про кукіль на полі.
37
37
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: сѣ́явый до́броє сѣ́мя є́сть Сы́нъ Человѣ́ческій: Він же сказав їм у відповідь: Той, Хто посіяв добре насіння, є Син Людський;
38
38
а село́ є́сть мі́ръ: до́броє же сѣ́мя, сі́и су́ть сы́нове Ца́рствія, а пле́веліє су́ть сы́нове непрія́зненніи: поле — це світ; добре насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого;
39
39
а вра́гъ всѣ́явый и́хъ є́сть діа́волъ: а жа́тва кончи́на вѣ́ка є́сть: а жа́тели А́нгели су́ть. ворог, що його посіяв, є диявол; жнива — це кінець світу, а женці — ангели.
40
40
Я́коже у́бо собира́ютъ пле́велы и огне́мъ сожига́ютъ, та́ко бу́детъ въ сконча́ніє вѣ́ка сего́: Отже, як збирають кукіль і спалюють вогнем, так буде при кінці світу цього:
41
41
по́слетъ Сы́нъ Человѣ́ческій А́нгелы Своя́, и соберу́тъ от Ца́рствія Єго́ вся́ собла́зны и творя́щихъ беззако́ніє пошле Син Людський ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня,
42
42
и вве́ргутъ и́хъ въ пе́щь о́гненну: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ: і вкинуть їх у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів.
43
43
тогда́ пра́ведницы просвѣтя́тся я́ко со́лнце въ Ца́рствіи Отца́ и́хъ. Имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ. Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього. Хто має вуха слухати, нехай слухає!
44
44
Па́ки подо́бно є́сть Ца́рствіє Небе́сноє сокро́вищу сокрове́ну на селѣ́, є́же обрѣ́тъ человѣ́къ скры́, и от ра́дости єго́ и́детъ, и вся́, єли́ка и́мать, продає́тъ, и купу́єтъ село́ то́. Ще Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде й продає все, що має, і купує поле те.
45
45
Па́ки подо́бно є́сть Ца́рствіє Небе́сноє человѣ́ку купцу́, и́щущу до́брыхъ би́серей, Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли,
46
46
и́же обрѣ́тъ єди́нъ многоцѣ́ненъ би́серъ, ше́дъ продаде́ вся́, єли́ка имя́ше, и купи́ єго́. і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її.
47
47
Па́ки подо́бно є́сть Ца́рствіє Небе́сноє не́воду вве́ржену въ мо́ре и от вся́каго ро́да собра́вшу, Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякої всячини;
48
48
и́же єгда́ испо́лнися, извлеко́ша и́ на кра́й, и сѣ́дше избра́ша до́брыя въ сосу́ды, а злы́я изверго́ша во́нъ. коли ж наповнився, його витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть.
49
49
Та́ко бу́детъ въ сконча́ніє вѣ́ка: изы́дутъ А́нгели, и отлуча́тъ злы́я от среды́ пра́ведныхъ, Так буде при кінці світу: зійдуть ангели, і відлучать злих від праведних,
50
50
и вве́ргутъ и́хъ въ пе́щь о́гненную: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ. і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів.
51
51
Глаго́ла и́мъ Іису́съ: разумѣ́сте ли сія́ вся́? Глаго́лаша Єму́: є́й, Го́споди. І каже їм Ісус: чи зрозуміли ви все це? Вони говорять Йому: так, Господи!
52
52
О́нъ же рече́ и́мъ: сего́ ра́ди вся́къ кни́жникъ, научи́вся Ца́рствію Небе́сному, подо́бенъ є́сть человѣ́ку домови́ту, и́же изно́ситъ от сокро́вища своєго́ но́вая и ве́тхая. Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе.
53
53
И бы́сть, єгда́ сконча́ Іису́съ при́тчи сія́, пре́йде отту́ду. І, коли скінчив Ісус притчі ці, пішов звідти.
54
54
И прише́дъ во оте́чествіє Своє́, уча́ше и́хъ на со́нмищи и́хъ, я́ко диви́тися и́мъ и глаго́лати: отку́ду Сему́ прему́дрость сія́ и си́лы? І, прийшовши до Своєї батьківщини, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Ньому премудрість ця і сили?
55
55
Не Се́й ли є́сть текто́новъ Сы́нъ? Не Ма́ти ли Єго́ нарица́єтся Маріа́мъ, и бра́тія Єго́ Іа́ковъ и Іосі́й, и Си́монъ и Іу́да? Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда?
56
56
И сестры́ Єго́ не вся́ ли въ на́съ су́ть? Отку́ду у́бо Сему́ сія́ вся́? І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все?
57
57
И блажня́хуся о Не́мъ. Іису́съ же рече́ и́мъ: нѣ́сть проро́къ безъ че́сти, то́кмо во оте́чествіи своє́мъ и въ дому́ своє́мъ. І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм.
58
58
И не сотвори́ ту́ си́лъ мно́гихъ за невѣ́рство и́хъ. І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.
Глава 14
Глава 14
1
1
Въ то́ вре́мя услы́ша И́родъ четвертовла́стникъ слу́хъ Іису́совъ У той час почув Ірод четвертовладник чутку про Ісуса
2
2
и рече́ отроко́мъ свои́мъ: се́й є́сть Іоа́ннъ Крести́тель: то́й воскре́се от ме́ртвыхъ, и сего́ ра́ди си́лы дѣ́ются о не́мъ. і сказав прислужникам своїм: це Іоан Хреститель; він воскрес із мертвих, і тому чудеса діються ним.
3
3
И́родъ бо є́мь Іоа́нна, связа́ єго́ и всади́ въ темни́цу, Иродіа́ды ра́ди жены́ Фили́ппа бра́та своєго́: Бо Ірод узяв Іоана, зв’язав його і посадив у в’язницю через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого,
4
4
глаго́лаше бо єму́ Іоа́ннъ: не досто́итъ ти́ имѣ́ти єя́. тому що Іоан говорив йому: не личить тобі мати її.
5
5
И хотя́щь єго́ уби́ти, убоя́ся наро́да, зане́ я́ко проро́ка єго́ имѣ́яху. І хотів убити його, та побоявся народу, бо вважали його пророком.
6
6
Дню́ же бы́вшу рождества́ И́родова, пляса́ дщи́ Иродіа́дина посредѣ́ и угоди́ И́родови: Коли був день народження Ірода, дочка Іродіади танцювала посеред зібрання і догодила Іродові,
7
7
тѣ́мже и съ кля́твою изрече́ є́й да́ти, єго́же а́ще воспро́ситъ. тому він поклявся дати їй, чого б вона не попросила.
8
8
Она́ же нава́ждена ма́терію своє́ю, да́ждь ми́, рече́, здѣ́ на блю́дѣ главу́ Іоа́нна Крести́теля. Вона ж, з намови матері своєї, сказала: дай мені тут на блюді голову Іоана Хрестителя.
9
9
И печа́ленъ бы́сть ца́рь: кля́твы же ра́ди и за возлежа́щихъ съ ни́мъ, повелѣ́ да́ти [е́й] І засмутився цар; але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, звелів дати їй.
10
10
и посла́въ усѣ́кну Іоа́нна въ темни́цѣ. І послав відсікти голову Іоана у в’язниці.
11
11
И принесо́ша главу́ єго́ на блю́дѣ и да́ша дѣви́цѣ: и отнесе́ ма́тери своє́й. І принесли голову його на блюді і дали дівчині, а та віднесла матері своїй.
12
12
И присту́пльше ученицы́ єго́ взя́ша тѣ́ло [его́] и погребо́ша є́: и прише́дше возвѣсти́ша Іису́сови. Ученики ж його, прийшовши, взяли тіло і поховали його; пішли і сповістили Ісуса.
13
13
И слы́шавъ Іису́съ отъи́де отту́ду въ корабли́ въ пу́сто мѣ́сто єди́нъ : и слы́шавше наро́ди по Не́мъ идо́ша пѣ́ши от градо́въ. І, почувши про те, Ісус відплив звідти на човні у безлюдне місце один; а народ, довідавшись, пішов за Ним з міст пішки.
14
14
И изше́дъ Іису́съ ви́дѣ мно́гъ наро́дъ, и милосе́рдова о ни́хъ, и исцѣли́ неду́жныя и́хъ. І, вийшовши, Ісус побачив багато людей, змилосердився над ними і зцілив недужих їхніх.
15
15
По́здѣ же бы́вшу, приступи́ша къ Нему́ ученицы́ Єго́, глаго́люще: пу́сто є́сть мѣ́сто, и ча́съ уже́ мину́: отпусти́ наро́ды, да ше́дше въ ве́си ку́пятъ бра́шна себѣ́. Як настав вечір, приступили до Нього ученики Його і кажуть: місце тут пустинне і час уже пізній; відпусти людей, нехай підуть у селища і куплять собі що їсти.
16
16
Іису́съ же рече́ и́мъ: не тре́буютъ отити́: дади́те и́мъ вы́ я́сти. Ісус же сказав їм: не треба їм іти, дайте ви їм їсти.
17
17
Они́ же глаго́лаша Єму́: не и́мамы здѣ́ то́кмо пя́ть хлѣ́бъ и двѣ́ ры́бѣ. Вони ж кажуть Йому: у нас тут тільки п’ять хлібів і дві рибини.
18
18
О́нъ же рече́: принеси́те Ми́ и́хъ сѣ́мо. Він сказав: принесіть їх Мені сюди.
19
19
И повелѣ́въ наро́домъ возлещи́ на травѣ́, и пріє́мъ пя́ть хлѣ́бъ и о́бѣ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, благослови́ и преломи́въ даде́ ученико́мъ хлѣ́бы, ученицы́ же наро́домъ. І звелів народові возлягти на траву і, взявши п’ять хлібів і дві рибини, підняв очі на небо, благословив і, переломивши, дав ученикам хліби, а ученики — народові.
20
20
И ядо́ша вси́ и насы́тишася: и взя́ша избы́тки укру́хъ, двана́десять ко́шя испо́лнь: І їли всі і наситились; і набрали залишків дванадцять повних кошиків;
21
21
яду́щихъ же бѣ́ муже́й я́ко пя́ть ты́сящъ, ра́звѣ же́нъ и дѣте́й. а тих, що їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, крім жінок та дітей.
22
22
И а́біє пону́ди Іису́съ ученики́ Своя́ влѣ́зти въ кора́бль и вари́ти Єго́ на о́номъ полу́ , до́ндеже отпу́ститъ наро́ды. І зараз же звелів Ісус ученикам Своїм сісти в човен і пливти раніше за Нього на той бік, поки Він відпустить людей.
23
23
И отпусти́въ наро́ды, взы́де на гору́ єди́нъ помоли́тися: по́здѣ же бы́вшу, єди́нъ бѣ́ ту́. І, відпустивши народ, Він зійшов на гору помолитися на самоті; і ввечері залишився там один.
24
24
Кора́бль же бѣ́ посредѣ́ мо́ря вла́яся волна́ми: бѣ́ бо проти́венъ вѣ́тръ. А човен був уже на середині моря, і било його хвилями, бо вітер був супротивний.
25
25
Въ четве́ртую же стра́жу но́щи и́де къ ни́мъ Іису́съ, ходя́ по мо́рю. У четверту ж сторожу ночі пішов Ісус до них, ідучи по морю.
26
26
И ви́дѣвше Єго́ ученицы́ по мо́рю ходя́ща, смути́шася, глаго́люще, я́ко призра́къ є́сть: и от стра́ха возопи́ша. І ученики, побачивши, що Він іде по морю, стривожились і говорили: це привид. І зі страху закричали.
27
27
А́біє же рече́ и́мъ Іису́съ, глаго́ля: дерза́йте: А́зъ є́смь, не бо́йтеся. Але Ісус зараз же заговорив до них і сказав: заспокойтесь! Це Я, не бійтеся.
28
28
Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́: Го́споди, а́ще Ты́ єси́, повели́ ми пріити́ къ Тебѣ́ по вода́мъ. О́нъ же рече́: пріиди́. Петро сказав Йому у відповідь: Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді.
29
29
И излѣ́зъ изъ корабля́ Пе́тръ, хожда́ше по вода́мъ, пріити́ ко Іису́сови: Він же сказав: прийди. І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса.
30
30
ви́дя же вѣ́тръ крѣ́покъ, убоя́ся, и наче́нъ утопа́ти, возопи́, глаго́ля: Го́споди, спаси́ мя. Побачивши ж сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене!
31
31
И а́біє Іису́съ просте́ръ ру́ку, я́тъ єго́ и глаго́ла єму́: маловѣ́ре, почто́ усумнѣ́лся єси́? Ісус зараз же простяг руку, підтримав його і говорить йому: маловіре! Чого ти засумнівався?
32
32
И влѣ́зшема и́ма въ кора́бль, преста́ вѣ́тръ. І, як увійшли вони в човен, вітер стих.
33
33
Су́щіи же въ корабли́ прише́дше поклони́шася Єму́, глаго́люще: вои́стинну Бо́жій Сы́нъ єси́. Ті, що були в човні, підійшли, вклонилися Йому і сказали: воістину Ти Син Божий.
34
34
И преше́дше пріидо́ша въ зе́млю Геннисаре́ѳскую. Переправившись, вони прибули в землю Генісаретську.
35
35
И позна́вше Єго́ му́жіє мѣ́ста того́, посла́ша во всю́ страну́ ту́, и принесо́ша къ Нему́ вся́ боля́щыя: Жителі того міста, впізнавши Його, дали знати по всій тій околиці, і принесли до Нього всіх недужих,
36
36
и моля́ху Єго́, да то́кмо прико́снутся вскри́лію ри́зы Єго́: и єли́цы прикосну́шася, спасе́ни бы́ша. і благали Його, щоб тільки доторкнутися до краю одежі Його; і ті, що доторкалися, зцілялися.
Глава 15
Глава 15
1
1
Тогда́ приступи́ша ко Іису́сови и́же от Ієрусали́ма кни́жницы и фарісе́є, глаго́люще: Тоді приступають до Ісуса єрусалимські книжники та фарисеї і говорять:
2
2
почто́ ученицы́ Твои́ преступа́ютъ преда́ніє ста́рецъ? Не умыва́ютъ бо ру́къ свои́хъ, єгда́ хлѣ́бъ ядя́тъ. чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.
3
3
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: почто́ и вы́ преступа́єте за́повѣдь Бо́жію за преда́ніє ва́ше? Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого?
4
4
Бо́гъ бо заповѣ́да, глаго́ля: чти́ отца́ и ма́терь: и, и́же злосло́витъ отца́ или́ ма́терь, сме́ртію да у́мретъ. Бо Бог заповідав: шануй батька й матір; і хто лихословить на батька чи матір, нехай смертю помре.
5
5
Вы́ же глаго́лете: и́же а́ще рече́тъ отцу́ или́ ма́тери: да́ръ, и́мже бы от мене́ по́льзовался єси́: А ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався,
6
6
и да не почти́тъ отца́ своєго́ или́ ма́тере : и разори́сте за́повѣдь Бо́жію за преда́ніє ва́ше. той може і не шанувати батька свого або матір свою. Таким чином, і ви порушили заповідь Божу переданням вашим.
7
7
Лицемѣ́ри, до́брѣ проро́чествова о ва́съ Іса́іа, глаго́ля: Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи:
8
8
приближа́ются Мнѣ́ лю́діє сі́и усты́ свои́ми и устна́ми чту́тъ Мя́: се́рдце же и́хъ дале́че отстои́тъ от Мене́: наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;
9
9
всу́є же чту́тъ Мя́, уча́ще уче́ніємъ, за́повѣдемъ человѣ́ческимъ. але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським.
10
10
И призва́въ наро́ды, рече́ и́мъ: слы́шите и разумѣ́йте: І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте!
11
11
не входя́щеє во уста́ скверни́тъ человѣ́ка: но исходя́щеє изо у́стъ, то́ скверни́тъ человѣ́ка. Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину.
12
12
Тогда́ присту́пльше ученицы́ Єго́ рѣ́ша Єму́: вѣ́си ли, я́ко фарісе́є слы́шавше сло́во соблазни́шася? Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?
13
13
О́нъ же отвѣща́въ рече́: вся́къ са́дъ, єго́же не насади́ Оте́цъ Мо́й Небе́сный, искорени́тся: Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться.
14
14
оста́вите и́хъ: вожди́ су́ть слѣ́пи слѣпце́мъ: слѣпе́цъ же слѣпца́ а́ще во́дитъ, о́ба въ я́му впаде́тася. Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму.
15
15
Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́ Єму́: скажи́ на́мъ при́тчу сію́. Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю.
16
16
Іису́съ же рече́ [и́мъ]: єдина́че ли и вы́ безъ ра́зума єсте́? Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте?
17
17
Не у́ ли разумѣва́єте, я́ко вся́ко, є́же вхо́дитъ во уста́, во чре́во вмѣща́єтся и афедро́номъ исхо́дитъ? Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть?
18
18
Исходя́щая же изо у́стъ, от се́рдца исхо́дятъ, и та́ скверня́тъ человѣ́ка: А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину,
19
19
от се́рдца бо исхо́дятъ помышле́нія зла́я, уби́йства, прелюбодѣя́нія, любодѣя́нія, татьбы́, лжесвидѣ́телства, хулы́: бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула.
20
20
сія́ су́ть скверня́щая человѣ́ка: а є́же неумове́нныма рука́ма я́сти, не скверни́тъ человѣ́ка. Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.
21
21
И изше́дъ отту́ду Іису́съ, отъи́де во страны́ Ти́рскія и Сідо́нскія. І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські.
22
22
И се́, жена́ Ханане́йска, от предѣ́лъ тѣ́хъ изше́дши, возопи́ къ Нему́ глаго́лющи: поми́луй мя́, Го́споди, Сы́не Дави́довъ, дщи́ моя́ злѣ́ бѣсну́єтся. І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується.
23
23
О́нъ же не отвѣща́ є́й словесе́. И присту́пльше ученицы́ Єго́, моля́ху Єго́, глаго́люще: отпусти́ ю́, я́ко вопіє́тъ вслѣ́дъ на́съ. Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід.
24
24
О́нъ же отвѣща́въ рече́: нѣ́смь по́сланъ, то́кмо ко овца́мъ поги́бшымъ до́му Изра́илева. Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого.
25
25
Она́ же прише́дши поклони́ся Єму́, глаго́лющи: Го́споди, помози́ ми. А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені.
26
26
О́нъ же отвѣща́въ рече́: нѣ́сть добро́ отъя́ти хлѣ́ба ча́домъ и поврещи́ псо́мъ. Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.
27
27
Она́ же рече́: є́й, Го́споди: и́бо и пси́ ядя́тъ от крупи́цъ па́дающихъ от трапе́зы господе́й свои́хъ. Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх.
28
28
Тогда́ отвѣща́въ Іису́съ рече́ є́й: о, же́но, ве́лія вѣ́ра твоя́: бу́ди тебѣ́ я́коже хо́щеши. И исцѣлѣ́ дщи́ єя́ от того́ часа́. Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить.
29
29
И преше́дъ отту́ду Іису́съ, пріи́де на мо́ре Галіле́йскоє, и возше́дъ на гору́, сѣ́де ту́. Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там.
30
30
И приступи́ша къ Нему́ наро́ди мно́зи, иму́ще съ собо́ю хромы́я, слѣпы́я, нѣмы́я, бѣ́дныя и и́ны мно́ги, и приверго́ша и́хъ къ нога́ма Іису́совыма: и исцѣли́ и́хъ: І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх.
31
31
я́коже наро́домъ диви́тися, ви́дящимъ нѣмы́я глаго́люща, бѣ́дныя здра́вы, хромы́я ходя́щя и слѣпы́я ви́дящя: и сла́вляху Бо́га Изра́илева. І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого.
32
32
Іису́съ же призва́въ ученики́ Своя́, рече́ [и́мъ]: милосе́рдую о наро́дѣ [се́мъ], я́ко уже́ дни́ три́ присѣдя́тъ Мнѣ́ и не и́мутъ чесо́ я́сти: и отпусти́ти и́хъ не я́дшихъ не хощу́, да не ка́ко ослабѣ́ютъ на пути́. Ісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: шкода Мені людей, що вже три дні перебувають зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі.
33
33
И глаго́лаша Єму́ ученицы́ Єго́: отку́ду на́мъ въ пусты́ни хлѣ́би толи́цы, я́ко да насы́тится толи́къ наро́дъ? Говорять Йому ученики Його: де ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу?
34
34
И глаго́ла и́мъ Іису́съ: коли́ко хлѣ́бы и́мате? Они́ же рѣ́ша: се́дмь, и ма́ло ры́бицъ. Говорить їм Ісус: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім, і трохи риби.
35
35
И повелѣ́ наро́домъ возлещи́ на земли́, Тоді звелів народові возлягти на землю.
36
36
и пріє́мь се́дмь хлѣ́бы и ры́бы, хвалу́ возда́въ преломи́ и даде́ ученико́мъ Свои́мъ, ученицы́ же наро́домъ. І, взявши сім хлібів та рибу і віддавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, а ученики — народові.
37
37
И ядо́ша вси́ и насы́тишася: и взя́ша избы́тки укру́хъ, се́дмь ко́шницъ испо́лнь: І їли всі і наситились; і набрали сім повних кошиків залишків,
38
38
я́дшихъ же бя́ше четы́ре ты́сящы муже́й, ра́звѣ же́нъ и дѣте́й. а тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.
39
39
И отпусти́въ наро́ды, влѣ́зе въ кора́бль и пріи́де въ предѣ́лы Магдали́нски. І, відпустивши народ, Він сів у човен і прибув у межі Магдалинські.
Глава 16
Глава 16
1
1
И приступи́ша [къ Нему́] фарісе́є и саддуке́є, искуша́юще проси́ша Єго́ зна́меніє съ небесе́ показа́ти и́мъ. І приступили до Нього фарисеї і саддукеї і, спокушаючи Його, просили показати їм знамення з неба.
2
2
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: ве́черу бы́вшу, глаго́лете: ве́дро, чермну́єтбося не́бо: Він же сказав їм у відповідь: увечері ви говорите: буде погода, бо небо червоне;
3
3
и у́тру: дне́сь зима́, чермну́єтбося дряселу́я не́бо. Лицемѣ́ри, лице́ у́бо небесе́ умѣ́ете разсужда́ти, зна́меній же времено́мъ не мо́жете [искуси́ти]. А вранці: сьогодні негода, бо небо багряне. Лицеміри! Розпізнавати лице неба ви вмієте, а знамення часу не можете.
4
4
Ро́дъ лука́въ и прелюбодѣ́йный зна́менія и́щетъ: и зна́меніє не да́стся єму́, то́кмо зна́меніє Іо́ны проро́ка. И оста́вль и́хъ, отъи́де. Рід лукавий і перелюбний знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка. І, залишивши їх, відійшов.
5
5
И преше́дше ученицы́ Єго́ на о́нъ по́лъ, забы́ша хлѣ́бы взя́ти. Переправившись на той бік, ученики Його забули взяти хлібів.
6
6
Іису́съ же рече́ и́мъ: внемли́те и блюди́теся от ква́са фарісе́йска и саддуке́йска. Ісус сказав їм: пильнуйте і стережіться закваски фарисейської та саддукейської.
7
7
Они́ же помышля́ху въ себѣ́, глаго́люще: я́ко хлѣ́бы не взя́хомъ. Вони ж розмірковували над цим і говорили: ми ж хлібів не взяли.
8
8
Разумѣ́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: что́ мы́слите въ себѣ́, маловѣ́ри, я́ко хлѣ́бы не взя́сте? Зрозумівши те, Ісус сказав їм: що помишляєте про себе, маловіри, що хлібів не взяли?
9
9
Не у́ ли разумѣ́ете, ниже́ по́мните пя́ть хлѣ́бы пяти́мъ ты́сящамъ, и коли́ко ко́шъ взя́сте? Хіба ще не розумієте і не пам’ятаєте про п’ять хлібів на п’ять тисяч, і скільки кошиків ви зібрали?
10
10
Ни ли се́дмь хлѣ́бы четы́ремъ ты́сящамъ, и коли́ко ко́шницъ взя́сте? Ані про сім хлібів на чотири тисячі, і скільки кошиків ви зібрали?
11
11
Ка́ко не разумѣ́ете, я́ко не о хлѣ́бѣхъ рѣ́хъ ва́мъ внима́ти, [но] от ква́са фарісе́йска и саддуке́йска? Як не розумієте, що не про хліб сказав Я вам: стережіться закваски фарисейської та саддукейської?
12
12
Тогда́ разумѣ́ша, я́ко не рече́ храни́тися от ква́са хлѣ́бнаго, но от уче́нія фарісе́йска и саддуке́йска. Тоді вони зрозуміли, що Він говорив їм стерегтися не хлібної закваски, а вчення фарисейського та саддукейського.
13
13
Прише́дъ же Іису́съ во страны́ Кесарі́и Фили́пповы, вопроша́ше ученики́ Своя́, глаго́ля: кого́ Мя глаго́лютъ человѣ́цы бы́ти, Сы́на Человѣ́ческаго? Коли Ісус прийшов у землі Кесарії Филипової, то спитав учеників Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?
14
14
Они́ же рѣ́ша: о́ви у́бо Іоа́нна Крести́теля, ині́и же Илію́, друзі́и же Ієремі́ю или́ єди́наго от проро́къ. Вони відповіли: одні — за Іоана Хрестителя, другі — за Іллю, інші — за Єремію або за одного з пророків.
15
15
Глаго́ла и́мъ [Іису́съ]: вы́ же кого́ Мя глаго́лете бы́ти? Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте?
16
16
Отвѣща́въ же Си́монъ Пе́тръ рече́: Ты́ єси́ Христо́съ, Сы́нъ Бо́га жива́го. Симон же Петро, відповідаючи, сказав: Ти є Христос, Син Бога Живого.
17
17
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ єму́: блаже́нъ єси́, Си́моне, ва́ръ Іо́на, я́ко пло́ть и кро́вь не яви́ тебѣ́, но Оте́цъ Мо́й, и́же на небесѣ́хъ: Тоді Ісус сказав йому у відповідь: блажен ти, Симоне, сину Іонин, бо не плоть і не кров* відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах;
18
18
и А́зъ же тебѣ́ глаго́лю, я́ко ты́ єси́ Пе́тръ, и на се́мъ ка́мени сози́жду Це́рковь Мою́, и врата́ а́дова не одолѣ́ютъ є́й: і Я кажу тобі: ти Петро*, тобто «камінь», і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її.
19
19
и да́мъ ти́ ключи́ Ца́рства Небе́снаго: и є́же а́ще свя́жеши на земли́, бу́детъ свя́зано на небесѣ́хъ: и є́же а́ще разрѣши́ши на земли́, бу́детъ разрѣше́но на небесѣ́хъ. І дам тобі ключі Царства Небесного; і що зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небесах, і що розв’яжеш на землі, те буде розв’язане на небесах.
20
20
Тогда́ запрети́ Іису́съ ученико́мъ Свои́мъ, да ни кому́же реку́тъ, я́ко Се́й є́сть Іису́съ Христо́съ. Тоді Ісус наказав ученикам Своїм, щоб нікому не говорили, що Він є Ісус Христос.
21
21
Отто́лѣ нача́тъ Іису́съ ска́зовати ученико́мъ Свои́мъ, я́ко подоба́єтъ Єму́ ити́ во Ієрусали́мъ и мно́го пострада́ти от ста́рецъ и архієре́й и кни́жникъ, и убіє́ну бы́ти, и въ тре́тій де́нь воста́ти. З того часу Ісус почав відкривати Своїм ученикам, що Йому належить іти до Єрусалима і багато постраждати від старійшин і первосвящеників і книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.
22
22
И поє́мь Єго́ Пе́тръ, нача́тъ прерѣца́ти Єму́ глаго́ля: милосе́рдъ Ты́, Го́споди: не и́мать бы́ти Тебѣ́ сіє́. І, відізвавши Його, Петро почав заперечувати Йому: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою!
23
23
О́нъ же обра́щься рече́ Петро́ви: иди́ за Мно́ю, сатано́, собла́знъ Ми́ єси́: я́ко не мы́слиши я́же [су́ть] Бо́жія, но человѣ́ческая. Він же, обернувшись, сказав Петрові: відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське.
24
24
Тогда́ Іису́съ рече́ ученико́мъ Свои́мъ: а́ще кто́ хо́щетъ по Мнѣ́ ити́, да отве́ржется себе́ и во́зметъ кре́стъ сво́й и по Мнѣ́ гряде́тъ: Тоді Ісус сказав ученикам Своїм: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, та йде за Мною.
25
25
и́же бо а́ще хо́щетъ ду́шу свою́ спасти́, погуби́тъ ю́: и и́же а́ще погуби́тъ ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, обря́щетъ ю́: Бо хто хоче душу* свою зберегти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.
26
26
ка́я бо по́льза человѣ́ку, а́ще мі́ръ ве́сь пріобря́щетъ, ду́шу же свою́ отщети́тъ? Или́ что́ да́стъ человѣ́къ измѣ́ну за ду́шу свою́? Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?
27
27
Пріити́ бо и́мать Сы́нъ Человѣ́ческій во сла́вѣ Отца́ Своєго́ со А́нгелы Свои́ми, и тогда́ возда́стъ кому́ждо по дѣя́ніємъ єго́: Бо прийде Син Людський у славі Отця Свого з ангелами Своїми і тоді віддасть кожному за ділами його.
28
28
ами́нь глаго́лю ва́мъ, [я́ко] су́ть нѣ́цыи от здѣ́ стоя́щихъ, и́же не и́мутъ вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дятъ Сы́на Человѣ́ческаго гряду́ща во Ца́рствіи Своє́мъ. Істинно кажу вам: є деякі з тих, що стоять тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Сина Людського, що гряде в Царстві Своїм.
Глава 17
Глава 17
1
1
И по дне́хъ шести́хъ поя́тъ Іису́съ Петра́ и Іа́кова и Іоа́нна бра́та єго́, и возведе́ и́хъ на гору́ высоку́ єди́ны, Коли минуло шість днів, Ісус взяв Петра, Якова та Іоана, брата його, і вивів їх на високу гору одних,
2
2
и преобрази́ся предъ ни́ми: и просвѣти́ся лице́ Єго́ я́ко со́лнце, ри́зы же Єго́ бы́ша бѣлы́ я́ко свѣ́тъ. і преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло.
3
3
И се́, яви́стася и́мъ Моисе́й и Иліа́, съ Ни́мъ глаго́люща. І ось явилися їм Мойсей та Ілля, які розмовляли з Ним.
4
4
Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́ [ко] Іису́сови: Го́споди, добро́ є́сть на́мъ здѣ́ бы́ти: а́ще хо́щеши, сотвори́мъ здѣ́ три́ сѣ́ни, Тебѣ́ єди́ну, и Моисе́ови єди́ну, и єди́ну Иліи́. При цьому Петро сказав Ісусові: Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети: Тобі один, Мойсеєві один, і один Іллі.
5
5
Єще́ [же] єму́ глаго́лющу, се́, о́блакъ свѣ́телъ осѣни́ и́хъ: и се́, гла́съ изъ о́блака глаго́ля: Се́й є́сть Сы́нъ Мо́й Возлю́бленный, о Не́мже благоволи́хъ: Того́ послу́шайте. Поки він говорив це, ясна хмара осінила їх, і ось голос з хмари говорить: Цей є Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління; Його слухайте.
6
6
И слы́шавше ученицы́ падо́ша ни́цы и убоя́шася зѣло́. І, почувши, ученики впали ниць і дуже полякались.
7
7
И присту́пль Іису́съ прикосну́ся и́хъ и рече́: воста́ните и не бо́йтеся. Але Ісус підійшов, доторкнувся до них і сказав: встаньте і не бійтеся.
8
8
Возве́дше же о́чи свои́, ни кого́же ви́дѣша, то́кмо Іису́са єди́наго. Звівши ж очі свої, вони нікого не побачили, тільки одного Ісуса.
9
9
И сходя́щымъ и́мъ съ горы́, заповѣ́да и́мъ Іису́съ, глаго́ля: ни кому́же повѣ́дите видѣ́нія, до́ндеже Сы́нъ Человѣ́ческій изъ ме́ртвыхъ воскре́снетъ. І коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих.
10
10
И вопроси́ша Єго́ ученицы́ Єго́, глаго́люще: что́ у́бо кни́жницы глаго́лютъ, я́ко Иліи́ подоба́єтъ пріити́ пре́жде? І спитали Його ученики Його: чому ж книжники говорять, що Іллі належить прийти раніш?
11
11
Іису́съ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: Иліа́ у́бо пріи́детъ пре́жде и устро́итъ вся́: Ісус сказав їм у відповідь: так, Ілля прийде раніш і все приготує;
12
12
глаго́лю же ва́мъ, я́ко Иліа́ уже́ пріи́де, и не позна́ша єго́, но сотвори́ша о не́мъ, єли́ка восхотѣ́ша: та́ко и Сы́нъ Человѣ́ческій и́мать пострада́ти от ни́хъ. але кажу вам, що Ілля вже прийшов, і його не впізнали, і зробили з ним, як хотіли. Так і Син Людський має постраждати від них.
13
13
Тогда́ разумѣ́ша ученицы́, я́ко о Іоа́ннѣ Крести́тели рече́ и́мъ. Тоді ученики зрозуміли, що він говорив їм про Іоана Хрестителя.
14
14
И прише́дшымъ и́мъ къ наро́ду, приступи́ къ Нему́ человѣ́къ, кла́няяся Єму́ Коли вони прийшли до народу, то підійшов до Нього чоловік і, ставши перед Ним на коліна,
15
15
и глаго́ля: Го́споди, поми́луй сы́на моєго́, я́ко на но́вы ме́сяцы бѣсну́єтся и злѣ́ стра́ждетъ: мно́жицею бо па́даєтъ во о́гнь и мно́жицею въ во́ду: сказав: Господи! Помилуй сина мого; бо він на новий місяць біснується і тяжко страждає, бо часто кидається в огонь і часто у воду.
16
16
и приведо́хъ єго́ ко ученико́мъ Твои́мъ, и не возмого́ша єго́ исцѣли́ти. Я приводив його до учеників Твоїх, та вони не змогли зцілити його.
17
17
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: о, ро́де невѣ́рный и развраще́нный, доко́лѣ бу́ду съ ва́ми? Доко́лѣ терплю́ ва́мъ? Приведи́те Ми́ єго́ сѣ́мо. Ісус же, відповідаючи, сказав: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами, доки терпітиму вас? Приведіть його до Мене сюди.
18
18
И запрети́ єму́ Іису́съ, и изы́де изъ него́ бѣ́съ: и исцѣлѣ́ о́трокъ от часа́ того́. І заборонив йому Ісус, і біс вийшов з нього; і отрок зцілився у ту ж мить.
19
19
Тогда́ присту́пльше ученицы́ ко Іису́су на єди́нѣ, рѣ́ша: почто́ мы́ не возмого́хомъ изгна́ти єго́? Тоді ученики, приступивши до Ісуса на самоті, сказали: чому ми не змогли вигнати його?
20
20
Іису́съ же рече́ и́мъ: за невѣ́рствіє ва́ше: ами́нь бо глаго́лю ва́мъ: а́ще и́мате вѣ́ру я́ко зе́рно гору́шно, рече́те горѣ́ се́й: прейди́ отсю́ду та́мо, и пре́йдетъ: и ничто́же невозмо́жно бу́детъ ва́мъ: Ісус же сказав їм: через невір’я ваше. Бо істинно кажу вам: якщо ви матимете віру як зерно гірчичне і скажете горі цій: перейди звідси туди, і вона перейде; і не буде нічого неможливого для вас.
21
21
се́й же ро́дъ не исхо́дитъ, то́кмо моли́твою и посто́мъ. Цей же рід виганяється тільки молитвою і постом.
22
22
Живу́щымъ же и́мъ въ Галіле́и, рече́ и́мъ Іису́съ: пре́данъ и́мать бы́ти Сы́нъ Человѣ́ческій въ ру́цѣ человѣ́комъ, Під час перебування їх у Галилеї, Ісус сказав їм: Син Людський буде виданий в руки людям,
23
23
и убію́тъ єго́, и въ тре́тій де́нь воста́нетъ. И ско́рбни бы́ша зѣло́. і уб’ють Його, і на третій день воскресне. І вони дуже засмутилися.
24
24
Прише́дшымъ же и́мъ въ Капернау́мъ, приступи́ша пріє́млющіи дидра́хмы къ Петро́ви и рѣ́ша: Учи́тель ва́шъ не да́стъ ли дидра́хмы? Коли ж вони прийшли до Капернаума, то підійшли до Петра збирачі дидрахм* і сказали: чи не дасть Учитель ваш дидрахми?
25
25
Глаго́ля: є́й. И єгда́ вни́де въ до́мъ, предвари́ єго́ Іису́съ, глаго́ля: что́ ти мни́тся, Си́моне? Ца́ріє зе́мстіи от кі́ихъ пріє́млютъ да́ни или́ кинсо́нъ? От свои́хъ ли сыно́въ, или́ от чужи́хъ? Він говорить: так. І коли увійшов він у дім, то Ісус, випередивши його, сказав: як тобі здається, Симоне, царі землі з кого беруть мито або податки: зі своїх синів чи з чужих?
26
26
Глаго́ла Єму́ Пе́тръ: от чужи́хъ. Рече́ єму́ Іису́съ: у́бо свобо́дни су́ть сы́нове: Петро говорить Йому: з чужих. Ісус сказав йому: отже, сини вільні;
27
27
но да не соблазни́мъ и́хъ, ше́дъ на мо́ре, ве́рзи у́дицу, и, ю́же пре́жде и́меши ры́бу, возми́: и отве́рзъ уста́ є́й, обря́щеши стати́ръ: то́й взе́мъ да́ждь и́мъ за Мя́ и за ся́. але, щоб нам не спокусити їх, піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рот і знайдеш статир*, візьми його і віддай їм за Мене і за себе.
Глава 18
Глава 18
1
1
Въ то́й ча́съ приступи́ша ученицы́ ко Іису́су, глаго́люще: кто́ у́бо бо́лій є́сть въ Ца́рствіи Небе́снѣмъ? У той час ученики приступили до Ісуса і кажуть: хто більший у Царстві Небесному?
2
2
И призва́въ Іису́съ отроча́, поста́ви є́ посредѣ́ и́хъ Ісус, покликавши дитя, поставив його посеред них
3
3
и рече́: ами́нь глаго́лю ва́мъ, а́ще не обратите́ся и бу́дете я́ко дѣ́ти, не вни́дете въ Ца́рство Небе́сноє: і сказав: істинно кажу вам: якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне.
4
4
и́же у́бо смири́тся я́ко отроча́ сіє́, то́й є́сть бо́лій во Ца́рствіи Небе́снѣмъ: Отже, хто упокориться, як дитя це, той і більший у Царстві Небесному.
5
5
и и́же а́ще пріи́метъ отроча́ таково́ во и́мя Моє́, Мене́ пріє́млетъ: І хто прийме одне таке дитя в ім’я Моє, той Мене приймає;
6
6
а и́же а́ще соблазни́тъ єди́наго ма́лыхъ си́хъ вѣ́рующихъ въ Мя́, у́не є́сть єму́, да обѣ́сится же́рновъ осе́лскій на вы́и єго́, и пото́нетъ въ пучи́нѣ морстѣ́й. а хто спокусить одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині.
7
7
Го́ре мі́ру от собла́знъ: ну́жда бо є́сть пріити́ собла́зномъ: оба́че го́ре человѣ́ку тому́, и́мже собла́знъ прихо́дитъ. Горе світові від спокус, бо потрібно, щоб прийшли спокуси; але горе такій людині, через яку спокуса приходить.
8
8
А́ще ли рука́ твоя́ или́ нога́ твоя́ соблажня́етъ тя́, отсѣцы́ ю́ и ве́рзи от себе́: добрѣ́йше ти́ є́сть вни́ти въ живо́тъ хро́му или́ бѣ́дну , не́же двѣ́ ру́цѣ и двѣ́ но́зѣ иму́щу вве́ржену бы́ти во о́гнь вѣ́чный: Якщо рука твоя чи нога твоя спокушає тебе, відсічи її і кинь від себе: краще тобі ввійти в життя без руки чи без ноги, ніж, дві руки і дві ноги маючи, бути вкинутим у вогонь вічний.
9
9
и а́ще о́ко твоє́ соблажня́етъ тя́, изми́ є́ и ве́рзи от себе́: добрѣ́йше ти́ є́сть со єди́нѣмъ о́комъ въ живо́тъ вни́ти, не́же двѣ́ о́цѣ иму́щу вве́ржену бы́ти въ геє́нну о́гненную. Коли око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе: краще тобі з одним оком у життя увійти, аніж з двома очима бути вкинутим у геєну вогненну.
10
10
Блюди́те, да не пре́зрите єди́наго [от] ма́лыхъ си́хъ: глаго́лю бо ва́мъ, я́ко А́нгели и́хъ на небесѣ́хъ вы́ну ви́дятъ лице́ Отца́ Моєго́ Небе́снаго. Стережіться, щоб ви не зневажили жодного з цих малих: бо кажу вам, що ангели їхні на небесах повсякчас бачать лице Отця Мого Небесного.
11
11
Пріи́де бо Сы́нъ Человѣ́ческій [взыска́ти и] спасти́ поги́бшаго. Бо Син Людський прийшов знайти і спасти загибле.
12
12
Что́ ва́мъ мни́тся? А́ще бу́детъ нѣ́коєму человѣ́ку сто́ ове́цъ, и заблу́дитъ єди́на от ни́хъ: не оста́витъ ли де́вятьдесятъ и де́вять въ гора́хъ и ше́дъ и́щетъ заблу́ждшія? Як вам здається, коли буде в якогось чоловіка сто овець, і одна з них заблукає, чи не покине він у горах дев’яносто дев’ять і не піде шукати ту, що заблукала?
13
13
и а́ще бу́детъ обрѣсти́ ю́, ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко ра́дуєтся о не́й па́че, не́же о девяти́десятихъ и девяти́ не заблу́ждшихъ. І якщо трапиться знайти її, істинно кажу вам, він радіє за неї більше, ніж за дев’яносто дев’ять, що не заблукали.
14
14
Та́ко нѣ́сть во́ля предъ Отце́мъ ва́шимъ Небе́снымъ, да поги́бнетъ єди́нъ от ма́лыхъ си́хъ. Так само немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих.
15
15
А́ще же согрѣши́тъ къ тебѣ́ бра́тъ тво́й, иди́ и обличи́ єго́ между́ тобо́ю и тѣ́мъ єди́нѣмъ: а́ще тебе́ послу́шаєтъ, пріобрѣ́лъ єси́ бра́та твоєго́: Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним. Якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого.
16
16
а́ще ли тебе́ не послу́шаєтъ, поими́ съ собо́ю єще́ єди́наго или́ два́, да при устѣ́хъ двою́ или́ тріє́хъ свидѣ́телей ста́нетъ вся́къ глаго́лъ: Якщо ж тебе не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося кожне слово.
17
17
а́ще же не послу́шаєтъ и́хъ, повѣ́ждь це́ркви: а́ще же и це́рковь преслу́шаєтъ, бу́ди тебѣ́ я́коже язы́чникъ и мыта́рь. Якщо ж не послухає їх, скажи церкві; якщо ж і церкви не послухає, то нехай він буде тобі як язичник і митар.
18
18
Ами́нь [бо] глаго́лю ва́мъ: єли́ка а́ще свя́жете на земли́, бу́дутъ свя́зана на небеси́: и єли́ка а́ще разрѣшите́ на земли́, бу́дутъ разрѣше́на на небесѣ́хъ. Істинно кажу вам: що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі.
19
19
Па́ки ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко а́ще два́ от ва́съ совѣща́єта на земли́ о вся́цѣй ве́щи, єя́же а́ще про́сита, бу́детъ и́ма от Отца́ Моєго́, И́же на небесѣ́хъ: Істинно також кажу вам: якщо двоє з вас дійдуть згоди на землі просити про всяку річ, то, чого б вони не попросили, буде їм від Отця Мого Небесного;
20
20
идѣ́же бо єста́ два́ или́ тріє́ со́брани во и́мя Моє́, ту́ є́смь посредѣ́ и́хъ. бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них.
21
21
Тогда́ присту́пль къ Нему́ Пе́тръ рече́: Го́споди, колькра́ты а́ще согрѣши́тъ въ мя́ бра́тъ мо́й, и отпущу́ ли єму́ до се́дмь кра́тъ? Тоді Петро підійшов до Нього і сказав: Господи, скільки разів прощати брату моєму, який згрішить проти мене? Чи до семи разів?
22
22
Глаго́ла єму́ Іису́съ: не глаго́лю тебѣ́: до се́дмь кра́тъ, но до се́дмьдесятъ кра́тъ седмери́цею. Ісус говорить йому: не кажу тобі — до семи, але до сімдесяти разів по сім.
23
23
Сего́ ра́ди уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє человѣ́ку царю́, и́же восхотѣ́ стяза́тися о словеси́ съ рабы́ свои́ми. Тому Царство Небесне подібне до царя, який захотів порахуватися з рабами своїми;
24
24
Наче́ншу же єму́ стяза́тися, приведо́ша єму́ єди́наго должника́ тмо́ю тала́нтъ: коли він почав рахуватися, привели до нього одного боржника, який винен був йому десять тисяч талантів*;
25
25
не иму́щу же єму́ возда́ти, повелѣ́ и́ госпо́дь єго́ прода́ти, и жену́ єго́, и ча́да, и вся́, єли́ка имѣ́яше, и отда́ти. а оскільки він не мав чим заплатити, то господар звелів продати його, і жінку його, і дітей, і все, що він мав, і віддати.
26
26
Па́дъ у́бо ра́бъ то́й, кла́няшеся єму́, глаго́ля: го́споди, потерпи́ на мнѣ́, и вся́ ти́ возда́мъ. Тоді раб той упав і, кланяючись йому, говорив: господарю, потерпи мені, і все тобі віддам.
27
27
Милосе́рдовавъ же госпо́дь раба́ того́, прости́ єго́ и до́лгъ отпусти́ єму́. Господар змилосердився над рабом тим, простив його і борг відпустив йому.
28
28
Изше́дъ же ра́бъ то́й, обрѣ́те єди́наго [от] клевре́тъ свои́хъ, и́же бѣ́ до́лженъ єму́ сто́мъ пѣ́нязь: и є́мь єго́ давля́ше, глаго́ля: отда́ждь ми́, и́мже [ми́] єси́ до́лженъ. Раб же той, вийшовши, зустрів одного з товаришів своїх, який був винен йому сто динаріїв*, і, схопивши його, душив і казав: віддай мені, що винен.
29
29
Па́дъ у́бо клевре́тъ єго́ на но́зѣ єго́, моля́ше єго́, глаго́ля: потерпи́ на мнѣ́, и вся́ возда́мъ ти́. Тоді товариш його впав до ніг його, благав його і говорив: потерпи мені, і все віддам тобі.
30
30
О́нъ же не хотя́ше, но ве́дъ всади́ єго́ въ темни́цу, до́ндеже возда́стъ до́лжноє. Але той не захотів, а повів і посадив його у в’язницю, доки не віддасть боргу.
31
31
Ви́дѣвше же клевре́ти єго́ бы́вшая, сжа́лиша си́ зѣло́ и прише́дше сказа́ша господи́ну своєму́ вся́ бы́вшая. Товариші його, побачивши таке, дуже засмутилися і, прийшовши, розповіли своєму господареві все, що сталося.
32
32
Тогда́ призва́въ єго́ господи́нъ єго́, глаго́ла єму́: ра́бе лука́вый, ве́сь до́лгъ о́нъ отпусти́хъ тебѣ́, поне́же умоли́лъ мя́ єси́: Тоді господар покликав його і каже: рабе лукавий! Весь той борг я простив тобі, бо ти ублагав мене.
33
33
не подоба́ше ли и тебѣ́ поми́ловати клевре́та твоєго́, я́коже и а́зъ тя́ поми́ловахъ? Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?
34
34
И прогнѣ́вався госпо́дь єго́, предаде́ єго́ мучи́телемъ, до́ндеже возда́стъ ве́сь до́лгъ сво́й. І, розгнівавшись, господар віддав його мучителям, доки не віддасть йому всього боргу.
35
35
Та́ко и Оте́цъ Мо́й Небе́сный сотвори́тъ ва́мъ, а́ще не отпустите́ кі́йждо бра́ту своєму́ от серде́цъ ва́шихъ прегрѣше́нія и́хъ. Так і Отець Мій Небесний учинить з вами, якщо кожен з вас не простить від серця свого братові своєму провини його.
Глава 19
Глава 19
1
1
И бы́сть єгда́ сконча́ Іису́съ словеса́ сія́, пре́йде от Галіле́и и пріи́де въ предѣ́лы Іуде́йскія объ о́нъ по́лъ Іорда́на. Коли Ісус скінчив слова ці, то вийшов з Галилеї і прийшов у землі Юдейські, що за Йорданом.
2
2
И по Не́мъ идо́ша наро́ди мно́зи, и исцѣли́ и́хъ ту́. За Ним пішло багато людей, і Він зцілив їх там.
3
3
И приступи́ша къ Нему́ фарісе́є искуша́юще Єго́ и глаго́лаша Єму́: а́ще досто́итъ человѣ́ку пусти́ти жену́ свою́ по вся́цѣй винѣ́? І приступили до Нього фарисеї і, спокушаючи Його, говорили Йому: чи за всяку провину дозволено чоловікові розводитися з жінкою своєю?
4
4
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: нѣ́сте ли чли́, я́ко Сотвори́вый искони́, му́жескій по́лъ и же́нскій сотвори́лъ я́ є́сть? Він сказав їм у відповідь: чи не читали ви, що Той, Хто створив на початку, чоловіком і жінкою створив їх?
5
5
И рече́: сего́ ра́ди оста́витъ человѣ́къ отца́ [своєго́] и ма́терь и прилѣпи́тся къ женѣ́ своє́й, и бу́дета о́ба въ пло́ть єди́ну, І сказав: заради цього залишить чоловік батька свого й матір і з’єднається з жінкою своєю, і будуть обоє однією плоттю.
6
6
я́коже ктому́ нѣ́ста два́, но пло́ть єди́на: є́же у́бо Бо́гъ сочета́, человѣ́къ да не разлуча́єтъ. Тож вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.
7
7
Глаго́лаша Єму́: что́ у́бо Моисе́й заповѣ́да да́ти кни́гу распу́стную и отпусти́ти ю́? Вони кажуть Йому: чому ж Мойсей заповідав дати розвідний лист і відпустити її?
8
8
Глаго́ла и́мъ: я́ко Моисе́й по жестосе́рдію ва́шему повелѣ́ ва́мъ пусти́ти жены́ ва́шя: изнача́ла же не бы́сть та́ко: Він говорить їм: Мойсей через жорстокість серця вашого дозволив вам розводитися з жінками вашими; а спочатку не було так.
9
9
глаго́лю же ва́мъ, я́ко и́же а́ще пу́ститъ жену́ свою́, ра́звѣ словесе́ прелюбодѣ́йна, и ожени́тся ино́ю, прелюбы́ твори́тъ: и женя́йся пущени́цею прелюбы́ дѣ́етъ. Я ж кажу вам: хто розведеться з жінкою своєю, за винятком вини перелюбу, і візьме шлюб з іншою, той перелюбствує; і хто одружиться з відпущеною, той чинить перелюб.
10
10
Глаго́лаша Єму́ ученицы́ Єго́: а́ще та́ко є́сть вина́ человѣ́ку съ жено́ю, лу́чше є́сть не жени́тися. Ученики Його говорять Йому: якщо така повинність чоловіка перед жінкою, то краще не женитись.
11
11
О́нъ же рече́ и́мъ: не вси́ вмѣща́ютъ словесе́ сего́, но и́мже дано́ є́сть: Він каже їм: не всі сприймають це слово, а кому дано.
12
12
су́ть бо скопцы́, и́же изъ чре́ва ма́терня роди́шася та́ко: и су́ть скопцы́, и́же скопи́шася от человѣ́къ: и су́ть скопцы́, и́же искази́ша са́ми себе́ Ца́рствія ра́ди Небе́снаго: могі́й вмѣсти́ти да вмѣсти́тъ. Бо є скопці, що з утроби матері народилися такими; і є скопці, які оскоплені людьми; і є скопці, котрі самі себе зробили скопцями заради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить.
13
13
Тогда́ приведо́ша къ Нему́ дѣ́ти, да ру́цѣ возложи́тъ на ни́хъ и помо́лится: ученицы́ же запрети́ша и́мъ. Тоді привели до Нього дітей, щоб Він поклав на них руки і помолився, ученики ж не дозволяли їм.
14
14
Іису́съ же рече́ [и́мъ]: оста́вите дѣте́й и не возбраня́йте и́мъ пріити́ ко Мнѣ́: таковы́хъ бо є́сть Ца́рство Небе́сноє. Але Ісус сказав: облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне.
15
15
И возло́жь на ни́хъ ру́цѣ, отъи́де отту́ду. І, поклавши на них руки, пішов звідти.
16
16
И се́, єди́нъ [нѣ́кій] присту́пль рече́ Єму́: Учи́телю благі́й, что́ бла́го сотворю́, да и́мамъ живо́тъ вѣ́чный? І ось хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю Благий, що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?
17
17
О́нъ же рече́ єму́: что́ Мя глаго́леши бла́га? Никто́же бла́гъ, то́кмо єди́нъ Бо́гъ: а́ще ли хо́щеши вни́ти въ живо́тъ, соблюди́ за́повѣди. Він же сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог. Якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримуйся заповідей.
18
18
Глаго́ла Єму́: кі́я? Іису́съ же рече́: є́же, не убіє́ши: не прелюбы́ сотвори́ши: не укра́деши: не лжесвидѣ́телствуєши: Говорить Йому: яких? Ісус же сказав: не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не лжесвідчи;
19
19
чти́ отца́ и ма́терь: и: возлю́биши и́скренняго твоєго́ я́ко са́мъ себе́. шануй батька й матір; і люби ближнього твого, як самого себе.
20
20
Глаго́ла Єму́ ю́ноша: вся́ сія́ сохрани́хъ от ю́ности моєя́: что́ є́смь єще́ не доконча́лъ? Юнак говорить Йому: все це я зберіг від юности моєї; чого ще не вистачає мені?
21
21
Рече́ єму́ Іису́съ: а́ще хо́щеши соверше́нъ бы́ти, иди́, прода́ждь имѣ́ніє твоє́ и да́ждь ни́щымъ: и имѣ́ти и́маши сокро́вище на небеси́: и гряди́ вслѣ́дъ Мене́. Ісус сказав йому: коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною.
22
22
Слы́шавъ же ю́ноша сло́во, отъи́де скорбя́: бѣ́ бо имѣ́я стяжа́нія мно́га. Почувши слово те, юнак відійшов у скорботі, бо мав багато добра.
23
23
Іису́съ же рече́ ученико́мъ Свои́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко неудо́бь бога́тый вни́детъ въ Ца́рствіє Небе́сноє: Ісус же сказав ученикам Своїм: істинно кажу вам, що тяжко багатому ввійти у Царство Небесне.
24
24
па́ки же глаго́лю ва́мъ: удо́бѣе є́сть велбу́ду сквозѣ́ иглинѣ́ у́шы проити́, не́же бога́ту въ Ца́рствіє Бо́жіє вни́ти. І ще кажу вам: легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти.
25
25
Слы́шавше же ученицы́ Єго́, дивля́хуся зѣло́, глаго́люще: кто́ у́бо мо́жетъ спасе́нъ бы́ти? Почувши це, ученики Його дуже здивувались і сказали: так хто ж може спастися?
26
26
Воззрѣ́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: у человѣ́къ сіє́ невозмо́жно є́сть, у Бо́га же вся́ возмо́жна. Ісус, поглянувши, сказав їм: людям це неможливо, Богові ж усе можливо.
27
27
Тогда́ отвѣща́въ Пе́тръ рече́ Єму́: се́, мы́ оста́вихомъ вся́ и вслѣ́дъ Тебе́ идо́хомъ: что́ у́бо бу́детъ на́мъ? Тоді Петро, відповідаючи, сказав Йому: ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?
28
28
Іису́съ же рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко вы́ ше́дшіи по Мнѣ́, въ пакибытіє́, єгда́ ся́детъ Сы́нъ Человѣ́ческій на престо́лѣ сла́вы Своєя́, ся́дете и вы́ на двоюна́десяте престо́лу, судя́ще обѣмана́десяте колѣ́нома Изра́илевома: Ісус же сказав їм: істинно говорю вам, що ви, які пішли за Мною, при відновленні світу, коли Син Людський сяде на престолі слави Своєї, сядете і ви на дванадцяти престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих.
29
29
и вся́къ, и́же оста́витъ до́мъ, или́ бра́тію, или́ сестры́, или́ отца́, или́ ма́терь, или́ жену́, или́ ча́да, или́ се́ла, и́мене Моєго́ ра́ди, стори́цею пріи́метъ и живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дитъ: І всякий, хто залишить дім, або братів, або сестер, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або землі заради імені Мого, одержить у стократ і успадкує життя вічне.
30
30
мно́зи же бу́дутъ пе́рви послѣ́дніи, и послѣ́дни пе́рвіи. І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.
Глава 20
Глава 20
1
1
Подо́бно бо є́сть Ца́рствіє Небе́сноє человѣ́ку домови́ту, и́же изы́де ку́пно у́тро ная́ти дѣ́латели въ віногра́дъ сво́й, Царство Небесне подібне до господаря дому, який вийшов рано вранці наймати робітників для свого виноградника.
2
2
и совѣща́въ съ дѣ́латели по пѣ́нязю на де́нь, посла́ и́хъ въ віногра́дъ сво́й. І, домовившись з робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника.
3
3
И изше́дъ въ тре́тій ча́съ, ви́дѣ и́ны стоя́щя на то́ржищи пра́здны, А коли вийшов він близько третьої години, то побачив інших, що стояли на торгу без діла.
4
4
и тѣ́мъ рече́: иди́те и вы́ въ віногра́дъ мо́й, и є́же бу́детъ пра́вда, да́мъ ва́мъ. Они́ же идо́ша. І сказав їм: ідіть і ви до мого виноградника, і, що належатиме, дам вам. Вони пішли.
5
5
Па́ки же изше́дъ въ шесты́й и девя́тый ча́съ, сотвори́ та́коже. А як вийшов він знову близько шостої і дев’ятої години, зробив так само.
6
6
Во єдиныйжена́десять ча́съ изше́дъ, обрѣ́те другі́я стоя́щя пра́здны и глаго́ла и́мъ: что́ здѣ́ стоите́ ве́сь де́нь пра́здни? Нарешті, вийшовши об одинадцятій годині, він знайшов інших, що стояли без діла, і говорить їм: чого тут стоїте цілий день без діла?
7
7
Глаго́лаша єму́: я́ко никто́же на́съ ная́тъ. Глаго́ла и́мъ: иди́те и вы́ въ віногра́дъ [мо́й], и є́же бу́детъ пра́ведно, пріи́мете. Вони кажуть йому: ніхто нас не найняв. Він говорить їм: ідіть і ви до виноградника мого і, що належатиме, одержите.
8
8
Ве́черу же бы́вшу, глаго́ла господи́нъ віногра́да къ приста́внику своєму́: призови́ дѣ́латели и да́ждь и́мъ мзду́, наче́нъ от послѣ́днихъ до пе́рвыхъ. Коли ж настав вечір, господар виноградника говорить управителеві своєму: поклич робітників і віддай їм плату, почавши з останніх і до перших.
9
9
И прише́дше и́же во єдиныйна́десять ча́съ, прія́ша по пѣ́нязю. І ті, що прийшли об одинадцятій годині, одержали по динарію.
10
10
Прише́дше же пе́рвіи мня́ху, я́ко вя́щше пріи́мутъ: и прія́ша и ті́и по пѣ́нязю: Ті ж, які прийшли першими, гадали, що вони одержать більше, але й вони одержали по динарію.
11
11
пріє́мше же ропта́ху на господи́на, І, одержавши, стали дорікати господареві
12
12
глаго́люще, я́ко сі́и послѣ́дніи єди́нъ ча́съ сотвори́ша, и ра́вныхъ на́мъ сотвори́лъ и́хъ єси́, поне́сшымъ тяготу́ дне́ и ва́ръ. і говорили: ці останні попрацювали одну годину, і ти зрівняв їх з нами, що перетерпіли денний тягар і спеку.
13
13
О́нъ же отвѣща́въ рече́ єди́ному и́хъ: дру́же, не оби́жу тебе́: не по пѣ́нязю ли совѣща́лъ єси́ со мно́ю? Він же сказав у відповідь одному з них: друже, я не скривдив тебе; чи не за динарій ти домовився зі мною?
14
14
Возми́ твоє́ и иди́: хощу́ же и сему́ послѣ́днему да́ти, я́коже и тебѣ́: Візьми своє та йди. Я ж хочу і цьому останньому дати те ж, що і тобі.
15
15
или́ нѣ́сть ми́ лѣ́ть сотвори́ти, є́же хощу́, во свои́хъ ми́? А́ще о́ко твоє́ лука́во є́сть, я́ко а́зъ бла́гъ є́смь? Хіба я не вільний по-своєму робити те, що хочу? Чи око твоє заздрісне через те, що я добрий?
16
16
Та́ко бу́дутъ послѣ́дніи пе́рви, и пе́рвіи послѣ́дни: мно́зи бо су́ть зва́ни, ма́ло же избра́нныхъ. Так будуть останні першими, і перші — останніми; бо багато покликаних, та мало обраних.
17
17
И восходя́ Іису́съ во Ієрусали́мъ, поя́тъ обана́десяте ученика́ єди́ны на пути́ и рече́ и́мъ: Ідучи до Єрусалима, Ісус узяв дванадцять учеників окремо, і дорогою сказав їм:
18
18
се́, восхо́димъ во Ієрусали́мъ, и Сы́нъ Человѣ́ческій пре́данъ бу́детъ архієре́ємъ и кни́жникомъ: и осу́дятъ Єго́ на сме́рть, ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам, і вони засудять Його на смерть;
19
19
и предадя́тъ Єго́ язы́комъ на поруга́ніє и біє́ніє и пропя́тіє: и въ тре́тій де́нь воскре́снетъ. і віддадуть Його язичникам на ганьбу, і побиття, і розп’яття; і на третій день воскресне.
20
20
Тогда́ приступи́ къ Нему́ ма́ти сы́ну Зеведе́ову съ сыно́ма свои́ма, кла́няющися и прося́щи нѣ́что от Него́. Тоді підійшла до Нього мати синів Зеведеєвих з синами своїми і, вклоняючись, просила чогось у Нього.
21
21
О́нъ же рече́ є́й: чесо́ хо́щеши? Глаго́ла єму́: рцы́, да ся́дета сія́ о́ба сы́на моя́, єди́нъ одесну́ю Тебе́, и єди́нъ ошу́юю [Тебе́], во Ца́рствіи Твоє́мъ. Він сказав їй: чого ти хочеш? Вона говорить Йому: скажи, щоб ці два сини мої сіли в Тебе один з правого боку, а другий з лівого у Царстві Твоїм.
22
22
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́: не вѣ́ста, чесо́ про́сита: мо́жета ли пи́ти ча́шу, ю́же А́зъ и́мамъ пи́ти, или́ креще́ніємъ, и́мже А́зъ креща́юся, крести́тися? Глаго́ласта єму́: мо́жева. Ісус сказав у відповідь: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я маю пити, і хреститись хрещенням, яким Я хрещуся? Вони кажуть Йому: можемо.
23
23
И глаго́ла и́ма: ча́шу у́бо Мою́ испіє́та, и креще́ніємъ, и́мже А́зъ креща́юся, и́мате крести́тися: а є́же сѣ́сти одесну́ю Мене́ и ошу́юю Мене́, нѣ́сть Моє́ да́ти, но и́мже угото́вася от Отца́ Моєго́. І говорить їм: чашу Мою будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, будете хреститися; а дати сісти від Мене праворуч і ліворуч — не від Мене залежить, а кому уготоване Отцем Моїм.
24
24
И слы́шавше де́сять, негодова́ша о обою́ бра́ту. Почувши це, інші десять учеників обурились на обох братів.
25
25
Іису́съ же призва́въ и́хъ, рече́: вѣ́сте, я́ко кня́зи язы́къ госпо́дствуютъ и́ми, и вели́цыи облада́ютъ и́ми: Ісус же, підізвавши їх, сказав: ви знаєте, що князі народів панують над ними, і вельможі володіють ними.
26
26
не та́ко же бу́детъ въ ва́съ: но и́же а́ще хо́щетъ въ ва́съ вя́щшій бы́ти, да бу́детъ ва́мъ слуга́: Не так буде у вас: але хто хоче між вами бути більшим, нехай буде вам слугою.
27
27
и и́же а́ще хо́щетъ въ ва́съ бы́ти пе́рвый, бу́ди ва́мъ ра́бъ: І хто хоче між вами бути першим, нехай буде вам рабом.
28
28
я́коже Сы́нъ Человѣ́ческій не пріи́де, да послу́жатъ Єму́, но послужи́ти и да́ти ду́шу Свою́ избавле́ніє за мно́гихъ. Так само Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою на спасіння багатьох.
29
29
И исходя́щу Єму́ от Ієрихо́на, по Не́мъ и́де наро́дъ мно́гъ. І коли виходили вони з Єрихона, за Ним ішло багато народу.
30
30
И се́, два́ слѣпца́ сѣдя́ща при пути́, слы́шавша, я́ко Іису́съ мимохо́дитъ, возопи́ста, глаго́люща: поми́луй ны́, Го́споди, Сы́не Дави́довъ. І ось двоє сліпих, що сиділи при дорозі, почувши, що Ісус наближається, почали кричати: помилуй нас, Господи, Сину Давидів!
31
31
Наро́дъ же преща́ше и́ма, да умолчи́та: о́на же па́че вопія́ста, глаго́люща: поми́луй ны́, Го́споди, Сы́не Дави́довъ. Народ же примушував їх мовчати; але вони ще голосніше почали кричати: помилуй нас, Господи, Сину Давидів!
32
32
И воста́въ Іису́съ возгласи́ я́ и рече́: что́ хо́щета, да сотворю́ ва́ма? Ісус, зупинившись, підізвав їх і сказав: що хочете, щоб Я зробив вам?
33
33
Глаго́ласта Єму́: Го́споди, да отве́рзетѣся о́чи на́ю. Вони говорять Йому: Господи, щоб відкрились очі наші.
34
34
Милосе́рдовавъ же Іису́съ прикосну́ся о́чію и́ма: и а́біє прозрѣ́ста и́ма о́чи, и по Не́мъ идо́ста. Ісус же, змилосердившись, доторкнувся до їхніх очей; і в ту ж мить прозріли очі їхні, і вони пішли за Ним.
Глава 21
Глава 21
1
1
И єгда́ прибли́жишася во Ієрусали́мъ и пріидо́ша въ Виѳсфагі́ю къ горѣ́ Єлео́нстѣй, тогда́ Іису́съ посла́ два́ ученика́, І коли наблизились до Єрусалима і прийшли у Виффагію до гори Елеонської, тоді Ісус послав двох учеників
2
2
глаго́ля и́ма: иди́та въ ве́сь, я́же пря́мо ва́ма: и а́біє обря́щета осля́ привя́зано, и жребя́ съ ни́мъ: отрѣши́вша приведи́та Ми́: і сказав їм: підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть і приведіть до Мене.
3
3
и а́ще ва́ма кто́ рече́тъ что́, рече́та, я́ко Госпо́дь єю́ тре́буєтъ: а́біє же по́слетъ я́. І якщо хто скаже вам що-небудь, відповідайте, що вони потрібні Господеві; і одразу ж відішле їх.
4
4
Сіє́ же все́ бы́сть, да сбу́дется рече́нноє проро́комъ, глаго́лющимъ: Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком, який говорить:
5
5
рцы́те дще́ри Сіо́новѣ: се́, Ца́рь тво́й гряде́тъ тебѣ́ кро́токъ, и всѣ́дъ на осля́ и жребя́, сы́на подъяре́мнича. скажіть дочці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної.
6
6
Ше́дша же ученика́ и сотво́рша, я́коже повелѣ́ и́ма Іису́съ, Ученики пішли і зробили так, як сказав їм Ісус:
7
7
приведо́ста осля́ и жребя́: и возложи́ша верху́ єю́ ри́зы своя́, и всѣ́де верху́ и́хъ. привели ослицю й осля і поклали на них одяг свій, і Він сів поверх нього.
8
8
Мно́жайшіи же наро́ди постила́ху ри́зы своя́ по пути́: друзі́и же рѣ́заху вѣ́тви от дре́въ и постила́ху по пути́. Безліч людей розстилали одяг свій по дорозі, а інші різали гілки з дерев і стелили по дорозі.
9
9
Наро́ди же предходя́щіи [ему́] и вслѣ́дствующіи зва́ху, глаго́люще: оса́нна Сы́ну Дави́дову: благослове́нъ Гряды́й во и́мя Госпо́дне: оса́нна въ вы́шнихъ. Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна* Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!
10
10
И вше́дшу Єму́ во Ієрусали́мъ, потрясе́ся ве́сь гра́дъ, глаго́ля: кто́ єсть Се́й? І коли увійшов Він у Єрусалим, все місто заворушилось і заговорило: Хто це такий?
11
11
Наро́ди же глаго́лаху: Се́й є́сть Іису́съ проро́къ, и́же от Назаре́та Галіле́йска. Народ же говорив: Цей є Ісус, Пророк із Назарета галилейського.
12
12
И вни́де Іису́съ въ це́рковь Бо́жію и изгна́ вся́ продаю́щыя и купу́ющыя въ це́ркви, и трапе́зы торжнико́мъ испрове́рже и сѣда́лища продаю́щихъ го́луби, І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали і купували в храмі, і поперевертав столи міняйл і лави тих, що продавали голубів.
13
13
и глаго́ла и́мъ: пи́сано є́сть: хра́мъ Мо́й хра́мъ моли́твы нарече́тся: вы́ же сотвори́сте и́ верте́пъ разбо́йникомъ. І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників.
14
14
И приступи́ша къ Нему́ хро́міи и слѣпі́и въ це́ркви: и исцѣли́ и́хъ. І приступили до Нього в храмі сліпі й криві, і Він зцілив їх.
15
15
Ви́дѣв ше же архієре́є и кни́жницы чудеса́, я́же сотвори́, и о́троки зову́щя въ це́ркви и глаго́лющя: оса́нна Сы́ну Дави́дову, негодова́ша А первосвященики і книжники, побачивши чудеса, які Він створив, і дітей, які виголошували в храмі: осанна Синові Давидовому, обурились
16
16
и рѣ́ша Єму́: слы́шиши ли, что́ сі́и глаго́лютъ? Іису́съ же рече́ и́мъ: є́й: нѣ́сте ли чли́ николи́же, я́ко изъ у́стъ младе́нецъ и ссу́щихъ соверши́лъ єси́ хвалу́? і сказали Йому: чи чуєш, що вони говорять? Ісус відповів їм: так, невже ви ніколи не читали: з уст немовлят і дітей Ти створив хвалу?
17
17
И оста́вль и́хъ, изы́де во́нъ изъ гра́да въ Виѳа́нію и водвори́ся ту́. І, залишивши їх, вийшов геть з міста у Вифанію і пробув там ніч.
18
18
У́тру же возвра́щься во гра́дъ, взалка́: Вранці ж, повертаючись у місто, зголоднів.
19
19
и узрѣ́въ смоко́вницу єди́ну при пути́, пріи́де къ не́й, и ничто́же обрѣ́те на не́й, то́кмо ли́ствіє єди́но, и глаго́ла є́й: да николи́же от тебе́ плода́ бу́детъ во вѣ́ки. И а́біє и́зсше смоко́вница. Побачивши біля дороги одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, крім самого листя, говорить їй: нехай не буде надалі від тебе плоду повік. І смоковниця відразу всохла.
20
20
И ви́дѣвше ученицы́ диви́шася, глаго́люще: ка́ко а́біє и́зсше смоко́вница? Побачивши це, ученики здивувались і говорили: як це — відразу ж всохла смоковниця?
21
21
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ: а́ще и́мате вѣ́ру и не усумните́ся, не то́кмо смоко́вничноє сотворите́, но а́ще и горѣ́ се́й рече́те: дви́гнися и ве́рзися въ мо́ре, бу́детъ: Ісус же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам, якщо будете мати віру і не засумніваєтеся, то не тільки зробите те, що сталося із смоковницею, але, якщо і горі цій скажете: піднімись і кинься в море, буде;
22
22
и вся́, єли́ка а́ще воспро́сите въ моли́твѣ вѣ́рующе, пріи́мете. і все, чого не попросите в молитві з вірою, одержите.
23
23
И прише́дшу Єму́ въ це́рковь, приступи́ша къ Нему́ уча́щу архієре́є и ста́рцы людсті́и, глаго́люще: ко́єю вла́стію сія́ твори́ши? И кто́ Ти даде́ вла́сть сію́? І коли Він прийшов у храм і навчав, приступили до Нього первосвященики і старійшини народу і сказали: якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав таку владу?
24
24
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: вопрошу́ вы и А́зъ сло́во єди́но: є́же а́ще рече́те Мнѣ́, и А́зъ ва́мъ реку́, ко́єю вла́стію сія́ творю́: Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, коли про те скажете Мені, то і Я вам скажу, якою владою це роблю.
25
25
креще́ніє Іоа́нново отку́ду бѣ́? Съ небесе́ ли, или́ от человѣ́къ? Они́ же помышля́ху въ себѣ́, глаго́люще: а́ще рече́мъ, съ небесе́: рече́тъ на́мъ: почто́ у́бо не вѣ́ровасте єму́? Хрещення Іоанове звідки було: з небес чи від людей? Вони ж міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже нам: чому ж ви не повірили йому?
26
26
А́ще ли рече́мъ, от человѣ́къ: бои́мся наро́да: вси́ бо и́мутъ Іоа́нна я́ко проро́ка. А якщо сказати, що від людей, то боїмось народу, бо всі мають Іоана за пророка.
27
27
И отвѣща́вше Іису́сови рѣ́ша: не вѣ́мы. Рече́ и́мъ и То́й: ни А́зъ ва́мъ глаго́лю, ко́єю вла́стію сія́ творю́. І відповіли Ісусові: не знаємо. Сказав їм і Він: і Я вам не скажу, якою владою це роблю.
28
28
Что́ же ся́ ва́мъ мни́тъ? Человѣ́къ нѣ́кій имя́ше два́ сы́на, и прише́дъ къ пе́рвому, рече́: ча́до, иди́ дне́сь, дѣ́лай въ віногра́дѣ моє́мъ. А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у винограднику моєму.
29
29
О́нъ же отвѣща́въ рече́: не хощу́: послѣди́ же раска́явся, и́де. Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, розкаявшись, пішов.
30
30
И присту́пль къ друго́му, рече́ та́коже. О́нъ же отвѣща́въ рече́: а́зъ, го́споди [иду́]: и не и́де. І, підійшовши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, господарю, — та не пішов.
31
31
Кі́й от обою́ сотвори́ во́лю о́тчу? Глаго́лаша Єму́: пе́рвый. Глаго́ла и́мъ Іису́съ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко мытари́ и любодѣ́йцы варя́ютъ вы́ въ Ца́рствіи Бо́жіи: Котрий з цих двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший. Ісус говорить їм: істинно кажу вам, що митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже.
32
32
пріи́де бо къ ва́мъ Іоа́ннъ [Крести́тель] путе́мъ пра́веднымъ, и не вѣ́ровасте єму́, мытари́ же и любодѣ́йцы вѣ́роваша єму́: вы́ же ви́дѣвше, не раска́ястеся послѣди́ вѣ́ровати єму́. Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому; ви ж, і бачивши це, не розкаялися і потім, щоб повірити йому.
33
33
И́ну при́тчу слы́шите. Человѣ́къ нѣ́кій бѣ́ домови́тъ, и́же насади́ віногра́дъ, и опло́томъ огради́ єго́, и ископа́ въ не́мъ точи́ло, и созда́ сто́лпъ, и вдаде́ и́ дѣ́лателемъ, и отъи́де. Вислухайте іншу притчу. Був якийсь господар дому, який посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав у ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, від’їхав.
34
34
Єгда́ же прибли́жися вре́мя плодо́въ, посла́ рабы́ своя́ къ дѣ́лателемъ прія́ти плоды́ єго́: Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів узяти свої плоди.
35
35
и є́мше дѣ́лателе рабо́въ єго́, о́ваго у́бо би́ша, о́ваго же уби́ша, о́ваго же ка́меніємъ поби́ша. Виноградарі, схопивши слуг його, кого побили, кого вбили, а кого побили камінням.
36
36
Па́ки посла́ и́ны рабы́ мно́жайшя пе́рвыхъ: и сотвори́ша и́мъ та́коже. Знову послав він інших слуг, більше, ніж перше; і з ними зробили так само.
37
37
Послѣди́ же посла́ къ ни́мъ сы́на своєго́, глаго́ля: усрамя́тся сы́на моєго́. Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого.
38
38
Дѣ́лателе же ви́дѣвше сы́на, рѣ́ша въ себѣ́: се́й є́сть наслѣ́дникъ: пріиди́те, убіє́мъ єго́ и удержи́мъ достоя́ніє єго́. Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець, ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його.
39
39
И є́мше єго́ изведо́ша во́нъ изъ віногра́да и уби́ша. І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили.
40
40
Єгда́ у́бо пріи́детъ господи́нъ віногра́да, что́ сотвори́тъ дѣ́лателемъ тѣ́мъ? Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями?
41
41
Глаго́лаша Єму́: злы́хъ злѣ́ погуби́тъ и́хъ, и віногра́дъ преда́стъ и́нымъ дѣ́лателемъ, и́же воздадя́тъ єму́ плоды́ во времена́ своя́. Говорять Йому: злочинців цих покарає смертю, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які віддаватимуть йому плоди своєчасно.
42
42
Глаго́ла и́мъ Іису́съ: нѣ́сте ли чли́ николи́же въ Писа́ніихъ: ка́мень, єго́же не въ ряду́ сотвори́ша зи́ждущіи, се́й бы́сть во главу́ у́гла? От Го́спода бы́сть сіє́, и є́сть ди́вно во о́чію ва́шею . Ісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем? Це від Господа, і дивне в очах наших.
43
43
Сего́ ра́ди глаго́лю ва́мъ, я́ко отъи́мется от ва́съ Ца́рствіє Бо́жіє и да́стся язы́ку творя́щему плоды́ єго́: Тому кажу вам, що відбереться від вас Царство Боже і дане буде народові, який буде приносити плоди його.
44
44
и пады́й на ка́мени се́мъ сокруши́тся: а на не́мже паде́тъ, сотры́єтъ и́. І той, хто впаде на камінь цей, розіб’ється, а на кого він упаде, того розчавить.
45
45
И слы́шавше архієре́є и фарісе́є при́тчи Єго́, разумѣ́ша, я́ко о ни́хъ глаго́летъ: І, слухаючи притчі Його, первосвященики і фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить.
46
46
и и́щуще Єго́ я́ти, убоя́шася наро́да, поне́же я́ко проро́ка Єго́ имѣ́яху. І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо Його мали за Пророка.
Глава 22
Глава 22
1
1
И отвѣща́въ Іису́съ, па́ки рече́ и́мъ въ при́тчахъ, глаго́ля: Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:
2
2
уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє человѣ́ку царю́, и́же сотвори́ бра́ки сы́ну своєму́ Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.
3
3
и посла́ рабы́ своя́ призва́ти зва́нныя на бра́ки: и не хотя́ху пріити́. І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.
4
4
Па́ки посла́ и́ны рабы́, глаго́ля: рцы́те зва́ннымъ: се́, обѣ́дъ мо́й угото́вахъ, юнцы́ мои́ и упита́нная исколе́на, и вся́ гото́ва: пріиди́те на бра́ки. Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.
5
5
Они́ же небре́гше отидо́ша, о́въ у́бо на село́ своє́, о́въ же на ку́пли своя́: Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.
6
6
про́чіи же є́мше рабо́въ єго́, досади́ша и́мъ и уби́ша и́хъ. Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.
7
7
И слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́вася, и посла́въ во́я своя́, погуби́ уби́йцы о́ны и гра́дъ и́хъ зажже́. Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.
8
8
Тогда́ глаго́ла рабо́мъ свои́мъ: бра́къ у́бо гото́въ є́сть, зва́нніи же не бы́ша досто́йни: Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.
9
9
иди́те у́бо на исхо́дища путі́й, и єли́цѣхъ а́ще обря́щете, призови́те на бра́ки. Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.
10
10
И изше́дше раби́ о́ни на распу́тія, собра́ша всѣ́хъ, єли́цѣхъ обрѣто́ша, злы́хъ же и до́брыхъ: и испо́лнися бра́къ возлежа́щихъ. І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.
11
11
Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти возлежа́щихъ, ви́дѣ ту́ человѣ́ка не оболче́на во одѣя́ніє бра́чноє, Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.
12
12
и глаго́ла єму́: дру́же, ка́ко вше́лъ єси́ сѣ́мо не имы́й одѣя́нія бра́чна? О́нъ же умолча́. І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.
13
13
Тогда́ рече́ ца́рь слуга́мъ: связа́вше єму́ ру́цѣ и но́зѣ, возми́те єго́ и вве́рзите во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ: Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
14
14
мно́зи бо су́ть зва́ни, ма́ло же избра́нныхъ. Бо багато покликаних, та мало обраних.
15
15
Тогда́ ше́дше фарісе́є, совѣ́тъ воспрія́ша, я́ко да обольстя́тъ Єго́ сло́вомъ. Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові.
16
16
И посыла́ютъ къ Нему́ ученики́ своя́ со иродіа́ны, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ єси́, и пути́ Бо́жію вои́стинну учи́ши, и неради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́комъ: І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу.
17
17
рцы́ у́бо на́мъ, что́ Ти́ ся мни́тъ? Досто́йно ли є́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, или́ ни́? Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?
18
18
Разумѣ́въ же Іису́съ лука́вство и́хъ, рече́: что́ Мя искуша́єте, лицемѣ́ри? Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри?
19
19
покажи́те Ми́ злати́цу кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Єму́ пѣ́нязь. Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій.
20
20
И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ се́й и написа́ніє? І говорить їм: чиє це зображення і напис?
21
21
[И] глаго́лаша Єму́: ке́саревъ. Тогда́ глаго́ла и́мъ: воздади́те у́бо ке́сарева ке́сареви, и Бо́жія Богови. Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
22
22
И слы́шавше диви́шася: и оста́вльше Єго́ отидо́ша. Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.
23
23
Въ то́й де́нь приступи́ша къ Нему́ саддуке́є, и́же глаго́лютъ не бы́ти воскресе́нію, и вопроси́ша Єго́, В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його:
24
24
глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й рече́: а́ще кто́ у́мретъ не имы́й ча́дъ, [да] по́йметъ бра́тъ єго́ жену́ єго́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́та своєго́: Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого.
25
25
бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тія: и пе́рвый оже́нься у́мре, и не имы́й сѣ́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своєму́: Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму.
26
26
та́кожде же и вторы́й, и тре́тій, да́же до седма́го: Так само і другий, і третій, навіть до сьомого.
27
27
послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́: А після всіх померла і жінка.
28
28
въ воскресе́ніє у́бо, кото́раго от седми́хъ бу́детъ жена́? Вси́ бо имѣ́ша ю́. Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її.
29
29
Отвѣща́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: прельща́єтеся, не вѣ́дуще Писа́нія, ни си́лы Бо́жія: Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої.
30
30
въ воскресе́ніє бо ни же́нятся, ни посяга́ютъ, но я́ко А́нгели Бо́жіи на небеси́ су́ть: Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах.
31
31
о воскресе́ніи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли чли́ рече́ннаго ва́мъ Бо́гомъ, глаго́лющимъ: А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом:
32
32
А́зъ є́смь Бо́гъ Авраа́мовъ, и Бо́гъ Ісаа́ковъ, и Бо́гъ Іа́ковль? Нѣ́сть Бо́гъ Бо́гъ ме́ртвыхъ, но [Бо́гъ] живы́хъ. Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих.
33
33
И слы́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́ніи Єго́. І, чуючи, народ дивувався вченню Його.
34
34
Фарисе́є же слы́шавше, я́ко посрами́ саддуке́и, собра́шася вку́пѣ. А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом.
35
35
И вопроси́ єди́нъ от ни́хъ законоучи́тель, искуша́я Єго́ и глаго́ля: І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи:
36
36
Учи́телю, ка́я за́повѣдь бо́лши [е́сть] въ зако́нѣ? Учителю, яка заповідь найбільша в законі?
37
37
Іису́съ же рече́ єму́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и все́ю душе́ю твоє́ю, и все́ю мы́слію твоє́ю: Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.
38
38
сія́ є́сть пе́рвая и бо́лшая за́повѣдь: Це є перша і найбільша заповідь.
39
39
втора́я же подо́бна є́й: возлю́биши и́скренняго твоєго́ я́ко са́мъ себе́: Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе.
40
40
въ сію́ обою́ за́повѣдію ве́сь зако́нъ и проро́цы ви́сятъ. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.
41
41
Собра́вшымся же фарісе́омъ, вопроси́ и́хъ Іису́съ, Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх:
42
42
глаго́ля: что́ ва́мъ мни́тся о Христѣ́? Чі́й є́сть Сы́нъ? Глаго́лаша Єму́: Дави́довъ. що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.
43
43
Глаго́ла и́мъ: ка́ко у́бо Дави́дъ Ду́хомъ Го́спода Єго́ нарица́єтъ, глаго́ля: Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи:
44
44
рече́ Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твои́ма? сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх.
45
45
А́ще у́бо Дави́дъ нарица́єтъ Єго́ Го́спода, ка́ко Сы́нъ єму́ є́сть? Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
46
46
И никто́же можа́ше отвѣща́ти Єму́ словесе́: ниже́ смѣ́яше кто́ от того́ дне́ вопроси́ти Єго́ ктому́. І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.
Глава 23
Глава 23
1
1
Тогда́ Іису́съ глаго́ла къ наро́домъ и ученико́мъ Свои́мъ, Тоді Ісус промовив до народу і учеників Своїх,
2
2
глаго́ля: на Моисе́овѣ сѣда́лищи сѣдо́ша кни́жницы и фарісе́є: кажучи: на Мойсеєвому сидінні сіли книжники та фарисеї.
3
3
вся́ у́бо, єли́ка а́ще реку́тъ ва́мъ блюсти́, соблюда́йте и твори́те: по дѣло́мъ же и́хъ не твори́те: глаго́лютъ бо, и не творя́тъ: Отже, все, що кажуть вам додержувати, додержуйте і робіть; а за ділами їхніми не робіть, бо вони говорять і не роблять.
4
4
связу́ютъ бо бремена́ тя́жка и бѣ́днѣ носи́ма, и возлага́ютъ на плеща́ человѣ́ческа, пе́рстомъ же свои́мъ не хотя́тъ дви́гнути и́хъ. Зв’язують важкі тягарі, які неможливо носити, і кладуть їх людям на плечі; самі ж і пальцем своїм не хочуть зрушити їх.
5
5
Вся́ же дѣла́ своя́ творя́тъ, да ви́дими бу́дутъ человѣ́ки: разширя́ютъ же храни́лища своя́ и велича́ютъ воскри́лія ри́зъ свои́хъ: Всі ж діла свої роблять так, щоб їх бачили люди: розширюють пов’язки* свої і подовжують край одежі своєї.
6
6
лю́бятъ же преждевозлега́нія на ве́черяхъ, и преждесѣда́нія на со́нмищихъ, Також люблять возлежати на перших місцях на вечерях і сидіти на перших місцях у синагогах;
7
7
и цѣлова́нія на то́ржищихъ, и зва́тися от человѣ́къ: учи́телю, учи́телю. і вітання на торжищах, та щоб люди звали їх: учителю, учителю!
8
8
Вы́ же не нарица́йтеся учи́теліє: єди́нъ бо є́сть ва́шъ Учи́тель, Христо́съ: вси́ же вы́ бра́тія єсте́: Ви ж не називайтесь учителями, бо один у вас Учитель — Христос; усі ж ви — браття.
9
9
и отца́ не зови́те себѣ́ на земли́: єди́нъ бо є́сть Оте́цъ ва́шъ, И́же на небесѣ́хъ: І отцем не називайте собі нікого на землі, бо один у вас Отець, Який на небесах.
10
10
ниже́ нарица́йтеся наста́вницы: єди́нъ бо є́сть Наста́вникъ ва́шъ, Христо́съ. І не називайтесь наставниками, бо один у вас Наставник — Христос.
11
11
Бо́лій же въ ва́съ да бу́детъ ва́мъ слуга́: Більший же з вас нехай буде вам слугою.
12
12
и́же бо вознесе́тся, смири́тся: и смиря́яйся вознесе́тся. Бо хто підносить себе, той принижений буде, а хто понижує себе, той піднесеться.
13
13
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є, лицемѣ́ри, я́ко затворя́ете Ца́рствіє Небе́сноє предъ человѣ́ки: вы́ бо не вхо́дите, ни входя́щихъ оставля́ете вни́ти. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти.
14
14
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є, лицемѣ́ри, я́ко снѣда́єте до́мы вдови́цъ, и віно́ю дале́че моли́твы творя́ще : сего́ ра́ди ли́шшеє пріи́мете осужде́ніє. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць, напоказ довго молитесь: за те ще більший осуд приймете.
15
15
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є, лицемѣ́ри, я́ко прехо́дите мо́ре и су́шу, сотвори́ти єди́наго прише́лца: и єгда́ бу́детъ, творите́ єго́ сы́на геє́нны сугу́бѣйша ва́съ. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що обходите море і сушу, щоб навернути хоч одного; і коли це станеться, робите його сином геєни, удвічі гіршим за вас.
16
16
Го́ре ва́мъ, вожди́ слѣпі́и, глаго́лющіи: и́же а́ще клене́тся це́рковію, ничесо́же є́сть: а и́же клене́тся зла́томъ церко́внымъ, до́лженъ є́сть. Горе вам, вожді сліпі, які говорять: якщо хто поклянеться храмом, то нічого, а якщо хто поклянеться золотом храму, той винний.
17
17
Бу́и и слѣпі́и, что́ бо бо́лѣе є́сть, зла́то ли, или́ це́рковь, святя́щая зла́то? Безумні і сліпі! Що більше: золото чи храм, який освячує золото?
18
18
И: и́же а́ще клене́тся олтаре́мъ, ничесо́же є́сть: а и́же клене́тся да́ромъ, и́же верху́ єго́, до́лженъ є́сть. І ще, коли хто поклянеться жертовником, то нічого, а якщо хто поклянеться даром, що на ньому, той винний.
19
19
Бу́и и слѣпі́и, что́ бо бо́лѣе, да́ръ ли, или́ олта́рь, святя́й да́ръ? Безумні і сліпі! Що більше: дар чи жертовник, який освячує дар?
20
20
И́же у́бо клене́тся олтаре́мъ, клене́тся и́мъ и су́щимъ верху́ єго́: Отже, хто клянеться жертовником, клянеться ним і всім, що на ньому.
21
21
и и́же клене́тся це́рковію, клене́тся є́ю и Живу́щимъ въ не́й: І хто клянеться храмом, клянеться ним і Тим, Хто живе в ньому.
22
22
и клены́йся небесе́мъ клене́тся Престо́ломъ Бо́жіимъ и Сѣдя́щимъ на не́мъ. І хто клянеться небом, клянеться Престолом Божим і Тим, Хто сидить на ньому.
23
23
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є, лицемѣ́ри, я́ко одеся́тствуєте мя́тву и ко́пръ и ки́минъ, и оста́висте вя́щшая зако́на, су́дъ и ми́лость и вѣ́ру: сія́ [же] подоба́ше твори́ти, и о́нѣхъ не оставля́ти. Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину* з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати.
24
24
Вожди́ слѣпі́и, оцѣжда́ющіи комары́, велблу́ды же пожира́юще. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!
25
25
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є лицемѣ́ри, я́ко очища́єте внѣ́шнеє сткля́ницы и блю́да, внутрьу́ду же су́ть по́лни хище́нія и непра́вды: Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що очищаєте зовні чаші і блюда, тоді як усередині вони повні злодійства і неправди.
26
26
фарисе́є слѣпы́й, очи́сти пре́жде вну́треннеє сткля́ницы и блю́да, да бу́детъ и внѣ́шнеє и́ма чи́сто. Фарисею сліпий, очисть перше всередині чаші і блюда, щоб чистими були і зовні вони.
27
27
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є, лицемѣ́ри, я́ко подо́битеся гробо́мъ пова́пленымъ, и́же внѣу́ду у́бо явля́ются красны́, внутрьу́ду же по́лни су́ть косте́й ме́ртвыхъ и вся́кія нечистоты́: Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що уподібнюєтесь розмальованим гробам, які зовні здаються гарними, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечистоти.
28
28
та́ко и вы́, внѣу́ду у́бо явля́етеся человѣ́комъ пра́ведни, внутрьу́ду же єсте́ по́лни лицемѣ́рія и беззако́нія. Так і ви на вигляд здаєтесь людям праведними, а всередині повні лицемірства і беззаконня.
29
29
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и фарісе́є, лицемѣ́ри, я́ко зи́ждете гро́бы проро́ческія, и кра́сите ра́ки пра́ведныхъ, Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і оздоблюєте пам’ятники праведникам,
30
30
и глаго́лете: а́ще бы́хомъ бы́ли во дни́ оте́цъ на́шихъ, не бы́хомъ у́бо о́бщницы и́мъ бы́ли въ кро́ви проро́къ: і говорите: якби ми були у дні батьків наших, то не були б спільниками їхніми у проливанні крови пророків.
31
31
тѣ́мже са́ми свидѣ́телствуєте себѣ́, я́ко сы́нове єсте́ изби́вшихъ проро́ки: Тим ви самі свідчите проти себе, що ви сини тих, які вбивали пророків.
32
32
и вы́ испо́лните мѣ́ру оте́цъ ва́шихъ. І ви доповнюєте міру зла батьків ваших.
33
33
Змія́, порожде́нія єхи́днова, ка́ко убѣжите́ от суда́ [огня́] геє́нскаго? Змії, поріддя єхиднове! Як утечете ви від суду вогню геєнського?
34
34
Сего́ ра́ди, се́, А́зъ послю́ къ ва́мъ проро́ки и прему́дры и кни́жники: и от ни́хъ убіє́те и ра́спнете, и от ни́хъ біє́те на со́нмищихъ ва́шихъ, и изжене́те от гра́да во гра́дъ: Тому ось Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників. І ви одних уб’єте і розіпнете, а інших будете бити в синагогах ваших і гнати з міста до міста.
35
35
я́ко да пріи́детъ на вы́ вся́ка кро́вь пра́ведна, пролива́ємая на земли́, от кро́ве А́веля пра́веднаго до кро́ве Заха́ріи сы́на Варахі́ина, єго́же уби́сте между́ це́рковію и олтаре́мъ. Нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крови Авеля праведного до крови Захарії, сина Варахії, якого вбили між храмом і жертовником.
36
36
Ами́нь глаго́лю ва́мъ: [я́ко] пріи́дутъ вся́ сія́ на ро́дъ се́й. Істинно кажу вам, що все це прийде на рід цей.
37
37
Ієрусали́ме, Ієрусали́ме, изби́вый проро́ки и ка́меніємъ побива́яй по́сланныя къ тебѣ́, колькра́ты восхотѣ́хъ собра́ти ча́да твоя́, я́коже собира́єтъ ко́кошъ птенцы́ своя́ подъ крилѣ́, и не восхотѣ́сте? Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням побиваєш посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не схотіли!
38
38
Се́, оставля́ется ва́мъ до́мъ ва́шъ пу́стъ. Ось лишається вам дім ваш пустий.
39
39
Глаго́лю бо ва́мъ: [я́ко] не и́мате Мене́ ви́дѣти отсе́лѣ, до́ндеже рече́те: благослове́нъ Гряды́й во и́мя Госпо́дне. Бо кажу вам: не побачите Мене віднині, доки не скажете: благословен, Хто йде в ім’я Господнє!
Глава 24
Глава 24
1
1
И изше́дъ Іису́съ идя́ше от це́ркве. И приступи́ша [къ Нему́] ученицы́ Єго́ показа́ти Єму́ зда́нія церко́вная. І, вийшовши, Ісус пішов від храму; і підійшли до Нього ученики Його, щоб показати Йому будівлі храму.
2
2
Іису́съ же рече́ и́мъ: не ви́дите ли вся́ сія́? Ами́нь глаго́лю ва́мъ, не и́мать оста́ти здѣ́ ка́мень на ка́мени, и́же не разори́тся. Ісус же сказав їм: чи бачите все це? Істинно кажу вам: не залишиться тут каменя на камені, все буде зруйновано.
3
3
Сѣдя́щу же Єму́ на горѣ́ Єлео́нстѣй, приступи́ша къ Нему́ ученицы́ на єди́нѣ, глаго́люще: рцы́ на́мъ, когда́ сія́ бу́дутъ? И что́ є́сть зна́меніє Твоєго́ прише́ствія и кончи́на вѣ́ка? Коли ж сидів Він на горі Елеонській, то приступили до Нього ученики на самоті і спитали: скажи нам, коли це буде і яке знамення Твого пришестя і кінця віку?
4
4
И отвѣща́въ Іису́съ рече́ и́мъ: блюди́те, да никто́же ва́съ прельсти́тъ: Ісус сказав їм у відповідь: стережіться, щоб хто не спокусив вас,
5
5
мно́зи бо пріи́дутъ во и́мя Моє́, глаго́люще: а́зъ є́смь Христо́съ: и мно́ги прельстя́тъ. бо багато хто прийде під іменем Моїм і казатиме: «я Христос», і багатьох спокусять.
6
6
Услы́шати же и́мате бра́ни и слы́шанія бра́немъ. Зри́те, не ужаса́йтеся, подоба́єтъ бо всѣ́мъ [си́мъ] бы́ти: но не тогда́ є́сть кончи́на. Також почуєте про війни і чутки про війни. Глядіть, не жахайтесь, бо належить усьому тому бути, та це ще не кінець.
7
7
Воста́нетъ бо язы́къ на язы́къ, и ца́рство на ца́рство: и бу́дутъ гла́ди и па́губы и тру́си по мѣ́стомъ: Постане бо народ на народ, і царство на царство; і будуть голод, моровиці і землетруси у різних місцях;
8
8
вся́ же сія́ нача́ло болѣ́знемъ. усе ж це — лиш початок хвороб.
9
9
Тогда́ предадя́тъ вы́ въ ско́рби и убію́тъ вы́: и бу́дете ненави́дими всѣ́ми язы́ки и́мене Моєго́ ра́ди. Тоді видаватимуть вас на муки і вбиватимуть вас; і вас зненавидять усі народи через ім’я Моє.
10
10
И тогда́ соблазня́тся мно́зи, и дру́гъ дру́га предадя́тъ, и возненави́дятъ дру́гъ дру́га: І тоді багато хто спокуситься, і видаватимуть один одного, і зненавидять один одного;
11
11
и мно́зи лжепроро́цы воста́нутъ и прельстя́тъ мно́гія: і багато лжепророків з’явиться і багатьох спокусять;
12
12
и за умноже́ніє беззако́нія, изся́кнетъ любы́ мно́гихъ. і через збільшення беззаконь охолоне любов у багатьох.
13
13
Претерпѣ́вый же до конца́, то́й спасе́тся. Хто ж витерпить до кінця, той спасеться.
14
14
И проповѣ́стся сіє́ Єва́нгеліє Ца́рствія по все́й вселе́ннѣй, во свидѣ́телство всѣ́мъ язы́комъ: и тогда́ пріи́детъ кончи́на. І буде проповідане це Євангеліє Царства по всьому світу, на свідчення усім народам; і тоді прийде кінець!
15
15
Єгда́ у́бо у́зрите ме́рзость запустѣ́нія, рече́нную Даніи́ломъ проро́комъ, стоя́щу на мѣ́стѣ святѣ: и́же чте́тъ, да разумѣ́етъ: Отже, коли побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоїть на святому місці, — хто читає, нехай розуміє, —
16
16
тогда́ су́щіи во Іуде́и да бѣжа́тъ на го́ры: тоді, хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори.
17
17
[и] и́же на кро́вѣ, да не схо́дитъ взя́ти я́же въ дому́ єго́: І хто на покрівлі, той нехай не сходить взяти що-небудь з дому свого;
18
18
и и́же на селѣ́, да не возврати́тся вспя́ть взя́ти ри́зъ свои́хъ. і хто на полі, той нехай не вертається взяти одяг свій.
19
19
Го́ре же непра́зднымъ и доя́щымъ въ ты́я дни́. Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні!
20
20
Моли́теся же, да не бу́детъ бѣ́гство ва́ше въ зимѣ́, ни въ суббо́ту. Моліться ж, щоб не сталася втеча ваша взимку або в суботу,
21
21
Бу́детъ бо тогда́ ско́рбь ве́лія, якова́же не была́ от нача́ла мі́ра досе́лѣ, ниже́ и́мать бы́ти. бо тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу донині і не буде.
22
22
И а́ще не бы́ша прекрати́лися дні́є о́ны, не бы́ у́бо спасла́ся вся́ка пло́ть: избра́нныхъ же ра́ди прекратя́тся дні́є о́ны. І якби не вкоротилися ті дні, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних скоротяться ті дні.
23
23
Тогда́ а́ще кто́ рече́тъ ва́мъ: се́, здѣ́ Христо́съ, или́ о́ндѣ: не ими́те вѣ́ры: Тоді, якщо хто скаже вам: ось тут Христос, або: отам, не йміть віри.
24
24
воста́нутъ бо лжехри́сти и лжепроро́цы и дадя́тъ зна́менія ве́лія и чудеса́, я́коже прельсти́ти, а́ще возмо́жно, и избра́нныя. Бо встануть лжехристи і лжепророки і покажуть великі знамення і чудеса, щоб звабити, якщо можливо, і обраних.
25
25
Се́, пре́жде рѣ́хъ ва́мъ. Ось Я наперед сказав вам.
26
26
А́ще у́бо реку́тъ ва́мъ: се́, въ пусты́ни є́сть, не изыди́те: се́, въ сокро́вищихъ, не ими́те вѣ́ры: Отже, коли скажуть вам: «ось Він у пустелі», — не виходьте; «ось Він у потаємних кімнатах», — не йміть віри.
27
27
я́коже бо мо́лнія исхо́дитъ от восто́къ и явля́ется до за́падъ, та́ко бу́детъ прише́ствіє Сы́на Человѣ́ческаго: Бо, як блискавиця виходить зі сходу і з’являється аж до заходу, так буде пришестя Сина Людського.
28
28
идѣ́же бо а́ще бу́детъ тру́пъ, та́мо соберу́тся орли́. Бо де буде труп, там зберуться орли.
29
29
А́біє же, по ско́рби дні́й тѣ́хъ, со́лнце поме́ркнетъ, и луна́ не да́стъ свѣ́та своєго́, и звѣ́зды спаду́тъ съ небесе́, и си́лы небе́сныя подви́гнутся: І враз, після скорботи тих днів, сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються.
30
30
и тогда́ яви́тся зна́меніє Сы́на Человѣ́ческаго на небеси́: и тогда́ воспла́чутся вся́ колѣ́на земна́я и у́зрятъ Сы́на Человѣ́ческаго гряду́ща на о́блацѣхъ небе́сныхъ съ си́лою и сла́вою мно́гою: І тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі; і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою.
31
31
и по́слетъ А́нгелы Своя́ съ тру́бнымъ гла́сомъ ве́ліимъ, и соберу́тъ избра́нныя Єго́ от четы́рехъ вѣ́тръ, от коне́цъ небе́съ до коне́цъ и́хъ. І пошле ангелів Своїх з сурмою гучноголосою; і зберуть обраних Його від чотирьох вітрів, від краю небес до кінця їх.
32
32
От смоко́вницы же научи́теся при́тчи: єгда́ уже́ ва́ія єя́ бу́дутъ мла́да, и ли́ствіє прозя́бнетъ, вѣ́дите, я́ко бли́зъ є́сть жа́тва: Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо.
33
33
та́ко и вы́, єгда́ ви́дите сія́ вся́, вѣ́дите, я́ко бли́зъ є́сть, при две́рехъ. Так само і ви: коли побачите все це, знайте, що близько, при дверях.
34
34
Ами́нь глаго́лю ва́мъ, не мимои́детъ ро́дъ се́й, до́ндеже вся́ сія́ бу́дутъ: Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде.
35
35
не́бо и земля́ мимои́детъ, словеса́ же Моя́ не мимои́дутъ. Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть.
36
36
О дни́ же то́мъ и часѣ́ никто́же вѣ́сть, ни А́нгели небе́сніи, то́кмо Оте́цъ Мо́й єди́нъ: Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один.
37
37
я́коже [бо бы́сть во] дни́ Но́євы, та́ко бу́детъ и прише́ствіє Сы́на Человѣ́ческаго: Але, як було у дні Ноя, так буде і в пришестя Сина Людського;
38
38
я́коже бо бѣ́ху во дни́ пре́жде пото́па яду́ще и пію́ще, женя́щеся и посяга́юще, до него́же дне́ вни́де Но́є въ ковче́гъ, бо, як у дні перед потопом їли, пили, женились і виходили заміж аж до того дня, як увійшов Ной у ковчег,
39
39
и не увѣ́дѣша, до́ндеже пріи́де вода́ и взя́тъ вся́: та́ко бу́детъ и прише́ствіє Сы́на Человѣ́ческаго: і не думали, поки не прийшов потоп і не забрав усіх, — так буде і в пришестя Сина Людського.
40
40
тогда́ два́ бу́дета на селѣ́: єди́нъ поє́млется, а другі́й оставля́ется: Тоді з двох, що будуть у полі, одного буде забрано, а другого залишено;
41
41
двѣ́ ме́лющѣ въ же́рновахъ: єди́на поє́млется, и єди́на оставля́ется. дві, що мелють на жорнах: одну буде забрано, а другу залишено.
42
42
Бди́те у́бо, я́ко не вѣ́сте, въ кі́й ча́съ Госпо́дь ва́шъ пріи́детъ. Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде.
43
43
Сіє́ же вѣ́дите, я́ко а́ще бы вѣ́далъ до́му влады́ка, въ ку́ю стра́жу та́ть пріи́детъ, бдѣ́лъ у́бо бы и не бы́ да́лъ подкопа́ти хра́ма своєго́. Але це ви знайте, що, якби знав господар дому, у яку сторожу прийде злодій, то пильнував би і не дав би підкопати дому свого.
44
44
Сего́ ра́ди и вы́ бу́дите гото́ви: я́ко, въ о́ньже ча́съ не мните́, Сы́нъ Человѣ́ческій пріи́детъ. Тому і ви будьте готові, бо в ту годину, про яку й не думаєте, прийде Син Людський.
45
45
Кто́ у́бо є́сть вѣ́рный ра́бъ и му́дрый, єго́же поста́витъ господи́нъ єго́ надъ до́момъ свои́мъ, є́же дая́ти и́мъ пи́щу во вре́мя [и́хъ]? Хто ж є вірним і мудрим рабом, якого господар його поставить над слугами своїми, щоб давати їм їжу вчасно?
46
46
блаже́нъ ра́бъ то́й, єго́же, прише́дъ господи́нъ єго́, обря́щетъ та́ко творя́ща: Блажен той раб, господар якого, прийшовши, знайде, що він робить так.
47
47
ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко надъ всѣ́мъ имѣ́ніємъ свои́мъ поста́витъ єго́. Істинно кажу вам, що над усім добром своїм поставить його.
48
48
А́ще ли же рече́тъ злы́й ра́бъ то́й въ се́рдцы своє́мъ: косни́тъ господи́нъ мо́й пріити́, Якщо ж раб той, будучи злим, скаже в серці своїм: не скоро прийде господар мій,
49
49
и на́чнетъ би́ти клевре́ты своя́, я́сти же и пи́ти съ пія́ницами: і почне бити товаришів своїх, їсти й пити з п’яницями, —
50
50
пріи́детъ господи́нъ раба́ того́ въ де́нь, въ о́ньже не ча́єтъ, и въ ча́съ, въ о́ньже не вѣ́сть, то прийде господар раба того в той день, в який він не сподівається, і в годину, про яку не знає.
51
51
и расте́шетъ єго́ полма́, и ча́сть єго́ съ невѣ́рными положи́тъ: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ. І розсіче його і визначить йому одну долю з лицемірами; там буде плач і скрегіт зубів.
Глава 25
Глава 25
1
1
Тогда́ уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє десяти́мъ дѣ́вамъ, я́же прія́ша свѣти́лники своя́ и изыдо́ша въ срѣ́теніє жениху́: Тоді уподібниться Царство Небесне десятьом дівам, які, взявши світильники свої, вийшли назустріч женихові.
2
2
пя́ть же бѣ́ от ни́хъ мудры́ и пя́ть юро́дивы. П’ять з них були мудрі, а п’ять — нерозумні.
3
3
Юро́дивыя же, пріє́мшя свѣти́лники своя́, не взя́ша съ собо́ю єле́а: Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою оливи.
4
4
му́дрыя же прія́ша єле́й въ сосу́дѣхъ со свѣти́лники свои́ми: Мудрі ж взяли оливи в посудинах разом із світильниками своїми.
5
5
косня́щу же жениху́, воздрема́шася вся́ и спа́ху. А оскільки жених забарився, то всі задрімали і поснули.
6
6
Полу́нощи же во́пль бы́сть: се́, жени́хъ гряде́тъ, исходи́те въ срѣ́теніє єго́. Опівночі ж почувся крик: ось жених іде, виходьте назустріч йому.
7
7
Тогда́ воста́ша вся́ дѣ́вы ты́я и украси́ша свѣти́лники своя́. Тоді встали всі діви та й приготували світильники свої.
8
8
Юро́дивыя же му́дрымъ рѣ́ша: дади́те на́мъ от єле́а ва́шего, я́ко свѣти́лницы на́ши угаса́ютъ. Нерозумні ж сказали мудрим: дайте нам вашої оливи, бо світильники наші гаснуть.
9
9
Отвѣща́ша же му́дрыя, глаго́люща: єда́ ка́ко не доста́нетъ на́мъ и ва́мъ: иди́те же па́че къ продаю́щымъ и купи́те себѣ́. А мудрі відповіли, кажучи: а як і нам, і вам не стане? Ідіть краще до продавців та й купіть собі.
10
10
Иду́щымъ же и́мъ купи́ти, пріи́де жени́хъ: и гото́выя внидо́ша съ ни́мъ на бра́ки, и затворе́ны бы́ша две́ри. Коли ж пішли вони купувати, прийшов жених, і ті, які були готові, ввійшли з ним на весілля, і двері зачинилися.
11
11
Послѣди́ же пріидо́ша и про́чыя дѣ́вы, глаго́лющя: го́споди, го́споди, отве́рзи на́мъ. Пізніше прийшли й інші діви і говорять: Господи! Господи! Відчини нам.
12
12
О́нъ же отвѣща́въ рече́ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, не вѣ́мъ ва́съ. Він же сказав їм у відповідь: істинно кажу вам: не знаю вас.
13
13
Бди́те у́бо, я́ко не вѣ́сте дне́ ни часа́, въ о́ньже Сы́нъ Человѣ́ческій пріи́детъ. Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде.
14
14
Я́коже бо человѣ́къ нѣ́кій отходя́ призва́ своя́ рабы́ и предаде́ и́мъ имѣ́ніє своє́: Так само один чоловік, відходячи, покликав своїх рабів і передав їм майно своє:
15
15
и о́вому у́бо даде́ пя́ть тала́нтъ, о́вому же два́, о́вому же єди́нъ, кому́ждо проти́ву си́лы єго́: и отъи́де а́біє. одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його, і відразу ж виїхав.
16
16
Ше́дъ же пріє́мый пя́ть тала́нтъ, дѣ́ла въ ни́хъ и сотвори́ другі́я пя́ть тала́нтъ: Той раб, який одержав п’ять талантів, пішов і використав їх на діло, і набув інші п’ять талантів.
17
17
та́кожде и и́же два́, приобрѣ́те и то́й друга́я два́: Так само і той, який одержав два таланти, набув інші два.
18
18
пріє́мый же єди́нъ, ше́дъ вкопа́ [его́] въ зе́млю и скры́ сребро́ господи́на своєго́. А той, який одержав один талант, пішов і закопав його в землю, і заховав срібло господаря свого.
19
19
По мно́зѣ же вре́мени пріи́де господи́нъ ра́бъ тѣ́хъ и стяза́ся съ ни́ми о словеси́. Коли минуло багато часу, приходить господар рабів тих і вимагає від них звіту.
20
20
И присту́пль пя́ть тала́нтъ пріє́мый, принесе́ другі́я пя́ть тала́нтъ, глаго́ля: го́споди, пя́ть тала́нтъ ми́ єси́ пре́далъ: се́, другі́я пя́ть тала́нтъ приобрѣто́хъ и́ми. Підійшов той, який одержав п’ять талантів, приніс інші п’ять талантів і сказав: господарю, п’ять талантів ти дав мені; ось ще п’ять талантів, які я здобув на них.
21
21
Рече́ же єму́ госпо́дь єго́: до́брѣ, ра́бе благі́й и вѣ́рный: о ма́лѣ бы́лъ єси́ вѣ́ренъ, надъ мно́гими тя́ поста́влю: вни́ди въ ра́дость го́спода твоєго́. Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого.
22
22
Присту́пль же и и́же два́ тала́нта пріє́мый, рече́: го́споди, два́ тала́нта ми́ єси́ пре́далъ: се́, друга́я два́ тала́нта приобрѣто́хъ и́ма. Підійшов також і той, який одержав два таланти, і сказав: господарю, два таланти ти дав мені; ось інші два таланти, що я здобув на них.
23
23
Рече́ [же] єму́ госпо́дь єго́: до́брѣ, ра́бе благі́й и вѣ́рный: о ма́лѣ [ми́] бы́лъ єси́ вѣ́ренъ, надъ мно́гими тя́ поста́влю: вни́ди въ ра́дость го́спода твоєго́. Господар його сказав йому: гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого.
24
24
Присту́пль же и пріє́мый єди́нъ тала́нтъ, рече́: го́споди, вѣ́дяхъ тя́, я́ко же́стокъ єси́ человѣ́къ, жне́ши, идѣ́же не сѣ́ялъ єси́, и собира́єши идѣ́же не расточи́лъ єси́: Підійшов і той, який одержав один талант, і сказав: господарю! Я знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав;
25
25
и убоя́вся, ше́дъ скры́хъ тала́нтъ тво́й въ земли́: [и] се́, и́маши твоє́. і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє.
26
26
Отвѣща́въ же госпо́дь єго́ рече́ єму́: лука́вый ра́бе и лѣни́вый, вѣ́дѣлъ єси́, я́ко жну́ идѣ́же не сѣ́яхъ, и собира́ю идѣ́же не расточи́хъ: Господар його сказав йому у відповідь: лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав;
27
27
подоба́ше у́бо тебѣ́ вда́ти сребро́ моє́ торжнико́мъ, и прише́дъ а́зъ взя́лъ бы́хъ своє́ съ ли́хвою: тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком.
28
28
возми́те у́бо от него́ тала́нтъ и дади́те иму́щему де́сять тала́нтъ: Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів.
29
29
иму́щему бо вездѣ́ дано́ бу́детъ и преизбу́детъ: от неиму́щаго же, и є́же мни́тся имѣ́я, взя́то бу́детъ от него́: Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має.
30
30
и неключи́маго раба́ вве́рзите во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ. Сія́ глаго́ля возгласи́: имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ. А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. Сказавши це, проголосив: хто має вуха слухати, нехай слухає!
31
31
Єгда́ же пріи́детъ Сы́нъ Человѣ́ческій въ сла́вѣ Своє́й и вси́ святі́и А́нгели съ Ни́мъ, тогда́ ся́детъ на престо́лѣ сла́вы Своєя́, Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї,
32
32
и соберу́тся предъ Ни́мъ вси́ язы́цы: и разлучи́тъ и́хъ дру́гъ от дру́га, я́коже па́стырь разлуча́єтъ о́вцы от ко́злищъ: і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів.
33
33
и поста́витъ о́вцы одесну́ю Себе́, а ко́злища ошу́юю. І поставить овець праворуч Себе, а козлів — ліворуч.
34
34
Тогда́ рече́тъ Ца́рь су́щымъ одесну́ю Єго́: пріиди́те, благослове́нніи Отца́ Моєго́, наслѣ́дуйте угото́ванноє ва́мъ Ца́рствіє от сложе́нія мі́ра: Тоді скаже Цар тим, які праворуч від Нього: прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу.
35
35
взалка́хся бо, и да́сте Ми́ я́сти: возжада́хся, и напои́сте Мя́: стра́ненъ бѣ́хъ, и введо́сте Мене́: Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене;
36
36
на́гъ, и одѣ́ясте Мя́: бо́ленъ, и посѣти́сте Мене́: въ темни́цѣ бѣ́хъ, и пріидо́сте ко Мнѣ́. був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене.
37
37
Тогда́ отвѣща́ютъ Єму́ пра́ведницы, глаго́люще: Го́споди, когда́ Тя́ ви́дѣхомъ а́лчуща, и напита́хомъ? Или́ жа́ждуща, и напои́хомъ? Тоді скажуть Йому праведники у відповідь: Господи!
38
38
Когда́ же Тя́ ви́дѣхомъ стра́нна, и введо́хомъ? Или́ на́га, и одѣ́яхомъ? Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили Тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли?
39
39
Когда́ же Тя́ ви́дѣхомъ боля́ща, или́ въ темни́цѣ, и пріидо́хомъ къ Тебѣ́? Коли ми бачили Тебе недужим або у в’язниці, і прийшли до Тебе?
40
40
И отвѣща́въ Ца́рь рече́тъ и́мъ: ами́нь глаго́лю ва́мъ, поне́же сотвори́сте єди́ному си́хъ бра́тій Мои́хъ ме́ншихъ, Мнѣ́ сотвори́сте. І Цар скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили.
41
41
Тогда́ рече́тъ и су́щымъ ошу́юю [Єго́]: иди́те от Мене́, прокля́тіи, во о́гнь вѣ́чный, угото́ванный діа́волу и а́ггеломъ єго́: Тоді скаже й тим, які ліворуч від Нього: ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його.
42
42
взалка́хся бо, и не да́сте Ми́ я́сти: возжада́хся, и не напои́сте Мене́: Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене;
43
43
стра́ненъ бѣ́хъ, и не введо́сте Мене́: на́гъ, и не одѣ́ясте Мене́: бо́ленъ и въ темни́цѣ, и не посѣти́сте Мене́. був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в’язниці, і не відвідали Мене.
44
44
Тогда́ отвѣща́ютъ Єму́ и ті́и, глаго́люще: Го́споди, когда́ Тя́ ви́дѣхомъ а́лчуща, или́ жа́ждуща, или́ стра́нна, или́ на́га, или́ бо́льна, или́ въ темни́цѣ, и не послужи́хомъ Тебѣ́? Тоді й вони скажуть Йому у відповідь: Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, чи подорожнім, або нагим, або недужим, або у в’язниці і не послужили Тобі?
45
45
Тогда́ отвѣща́єтъ и́мъ, глаго́ля: ами́нь глаго́лю ва́мъ, поне́же не сотвори́сте єди́ному си́хъ ме́ншихъ, ни Мнѣ́ сотвори́сте. Тоді скаже їм у відповідь: істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили.
46
46
И и́дутъ сі́и въ му́ку вѣ́чную, пра́ведницы же въ живо́тъ вѣ́чный. І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне.
Глава 26
Глава 26
1
1
И бы́сть, єгда́ сконча́ Іису́съ вся́ словеса́ сія́, рече́ ученико́мъ Свои́мъ: Коли Ісус скінчив усі ці слова, то сказав ученикам Своїм:
2
2
вѣ́сте, я́ко по двою́ дню́ Па́сха бу́детъ, и Сы́нъ Человѣ́ческій пре́данъ бу́детъ на пропя́тіє. ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття.
3
3
Тогда́ собра́шася архієре́є и кни́жницы и ста́рцы людсті́и во дво́ръ архієре́овъ, глаго́лемаго Каіа́фы, Тоді зібралися первосвященики, і книжники, і старійшини народу у дворі первосвященика на ім’я Каяфа,
4
4
и совѣща́ша, да Іису́са ле́стію и́мутъ и убію́тъ: і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити.
5
5
глаго́лаху же: но не въ пра́здникъ, да не молва́ бу́детъ въ лю́дехъ. Але говорили: тільки не у свято, щоб не було заворушення в народі.
6
6
Іису́су же бы́вшу въ Виѳа́ніи, въ дому́ Си́мона прокаже́ннаго, Коли ж Ісус був у Вифанії, в домі Симона прокаженого,
7
7
приступи́ къ Нему́ жена́, сткля́ницу ми́ра иму́щи многоцѣ́ннаго, и возлива́ше на главу́ Єго́ возлежа́ща. підійшла до Нього жінка з посудиною дорогоцінного мира і зливала Йому, що возлежав, на голову.
8
8
Ви́дѣвше же ученицы́ Єго́ негодова́ша, глаго́люще: чесо́ ра́ди ги́бель сія́ [бы́сть]? Побачивши це, ученики Його ремствували і говорили: для чого таке марнотратство?
9
9
можа́ше бо сіє́ ми́ро продано́ бы́ти на мно́зѣ и да́тися ни́щымъ. Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим.
10
10
Разумѣ́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: что́ тружда́єте жену́? Дѣ́ло бо добро́ содѣ́ла о Мнѣ́: Ісус же, зрозумівши це, сказав їм: навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене.
11
11
всегда́ бо ни́щыя и́мате съ собо́ю, Мене́ же не всегда́ и́мате: Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте.
12
12
возлія́вши бо сія́ ми́ро сіє́ на тѣ́ло Моє́, на погребе́ніє Мя́ сотвори́: Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала.
13
13
ами́нь глаго́лю ва́мъ: идѣ́же а́ще проповѣ́дано бу́детъ Єва́нгеліє сіє́ во все́мъ мі́рѣ, рече́тся и є́же сотвори́ сія́, въ па́мять єя́. Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її.
14
14
Тогда́ ше́дъ єди́нъ от обоюна́десяте, глаго́лемый Іу́да Іскаріо́тскій, ко архієре́омъ, Тоді один з дванадцятьох, званий Іудою Іскаріотом, пішов до первосвящеників
15
15
рече́: что́ ми хо́щете да́ти, и а́зъ ва́мъ преда́мъ Єго́? Они́ же поста́виша єму́ три́десять сре́бреникъ: і сказав: що хочете дати мені, — і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників.
16
16
и отто́лѣ иска́ше удо́бна вре́мене, да Єго́ преда́стъ. І відтоді він шукав нагоди, щоб видати Його.
17
17
Въ пе́рвый же де́нь опрѣсно́чный приступи́ша ученицы́ ко Іису́су, глаго́люще Єму́: гдѣ́ хо́щеши угото́ваємъ Ти́ я́сти па́сху? Першого ж дня опрісноків ученики приступили до Ісуса і сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску?
18
18
О́нъ же рече́: иди́те во гра́дъ ко о́нсицѣ, и рцы́те єму́: Учи́тель глаго́летъ: вре́мя Моє́ бли́зъ є́сть: у тебе́ сотворю́ па́сху со ученики́ Мои́ми. Він сказав: підіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми.
19
19
И сотвори́ша ученицы́, я́коже повелѣ́ и́мъ Іису́съ, и угото́ваша па́сху. Ученики зробили, як звелів їм Ісус, і приготували паску.
20
20
Ве́черу же бы́вшу, возлежа́ше со обѣмана́десяте ученико́ма: Коли ж настав вечір, Він возліг з дванадцятьма учениками.
21
21
и яду́щымъ и́мъ, рече́: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко єди́нъ от ва́съ преда́стъ Мя́. І коли вони їли, сказав: істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене.
22
22
И скорбя́ще зѣло́, нача́ша глаго́лати Єму́ єди́нъ кі́йждо и́хъ: єда́ а́зъ є́смь, Го́споди? Вони дуже засмутились і почали говорити Йому, кожен з них: чи не я, Господи?
23
23
О́нъ же отвѣща́въ рече́: омочи́вый со Мно́ю въ соли́ло ру́ку, то́й Мя́ преда́стъ: Він же сказав у відповідь: хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене.
24
24
Сы́нъ у́бо Человѣ́ческій и́детъ, я́коже є́сть пи́сано о Не́мъ: го́ре же человѣ́ку тому́, и́мже Сы́нъ Человѣ́ческій преда́стся: добро́ бы бы́ло єму́, а́ще не бы́ роди́лся человѣ́къ то́й. Син же Людський іде, як писано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.
25
25
Отвѣща́въ же Іу́да предая́й Єго́, рече́: єда́ а́зъ є́смь, Равви́? Глаго́ла єму́: ты́ ре́клъ єси́. При цьому Іуда, що зрадив Його, сказав: чи не я, Учителю? Ісус говорить йому: ти сказав.
26
26
Яду́щымъ же и́мъ, пріє́мь Іису́съ хлѣ́бъ и благослови́въ преломи́, и дая́ше ученико́мъ, и рече́: пріими́те, яди́те: сіє́ є́сть Тѣ́ло Моє́. І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.
27
27
И пріє́мъ ча́шу и хвалу́ возда́въ, даде́ и́мъ, глаго́ля: пі́йте от нея́ вси́: І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі,
28
28
сія́ бо є́сть Кро́вь Моя́, Но́ваго Завѣ́та, я́же за мно́гія излива́єма во оставле́ніє грѣхо́въ. бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.
29
29
Глаго́лю же ва́мъ, я́ко не и́мамъ пи́ти отны́нѣ от сего́ плода́ ло́знаго, до дне́ того́, єгда́ є́ пію́ съ ва́ми но́во во Ца́рствіи Отца́ Моєго́. Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого.
30
30
И воспѣ́вше изыдо́ша въ го́ру Єлео́нску. І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.
31
31
Тогда́ глаго́ла и́мъ Іису́съ: вси́ вы́ соблазните́ся о Мнѣ́ въ но́щь сію́: пи́сано бо є́сть: поражу́ па́стыря, и разы́дутся о́вцы ста́да: Тоді говорить їм Ісус: всі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари.
32
32
по воскресе́ніи же Моє́мъ варя́ю вы́ въ Галіле́и. По воскресінні ж Моїм випереджу вас у Галилеї.
33
33
Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́ Єму́: а́ще и вси́ соблазня́тся о Тебѣ́, а́зъ никогда́же соблажню́ся. Петро сказав Йому у відповідь: якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь.
34
34
Рече́ єму́ Іису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко въ сію́ но́щь, пре́жде да́же але́кторъ не возгласи́тъ, трикра́ты отве́ржешися Мене́. Ісус сказав йому: істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.
35
35
Глаго́ла єму́ Пе́тръ: а́ще ми́ є́сть и умре́ти съ Тобо́ю, не отве́ргуся Тебе́. Та́кожде и вси́ ученицы́ рѣ́ша. Говорить Йому Петро: хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Подібне говорили і всі ученики.
36
36
Тогда́ пріи́де съ ни́ми Іису́съ въ ве́сь, нарица́ємую Геѳсима́ніа, и глаго́ла ученико́мъ: сѣди́те ту́, до́ндеже ше́дъ помолю́ся та́мо. Потім приходить з ними Ісус у місцевість, що зветься Гефсиманією, і говорить ученикам: посидьте тут, поки Я піду та помолюся там.
37
37
И поє́мъ Петра́ и о́ба сы́на Зеведе́ова, нача́тъ скорбѣ́ти и тужи́ти. І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити.
38
38
Тогда́ глаго́ла и́мъ Іису́съ: приско́рбна є́сть душа́ Моя́ до сме́рти: пожди́те здѣ́ и бди́те со Мно́ю. Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною.
39
39
И преше́дъ ма́ло, паде́ на лицы́ Своє́мъ, моля́ся и глаго́ля: О́тче Мо́й, а́ще возмо́жно є́сть, да мимои́детъ от Мене́ ча́ша сія́: оба́че не я́коже А́зъ хощу́, но я́коже Ты́. І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти.
40
40
И прише́дъ ко ученико́мъ, и обрѣ́те и́хъ спя́щихъ, и глаго́ла Петро́ви: та́ко ли не возмого́сте єди́наго часа́ побдѣ́ти со Мно́ю? І приходить до учеників, і знаходить їх сплячими, і говорить Петрові: то не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною?
41
41
Бди́те и моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть: ду́хъ у́бо бо́дръ, пло́ть же немощна́. Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.
42
42
Па́ки втори́цею ше́дъ помоли́ся, глаго́ля: О́тче Мо́й, а́ще не мо́жетъ сія́ ча́ша мимоити́ от Мене́, а́ще не пію́ єя́, бу́ди во́ля Твоя́. Знову відійшовши, вдруге молився, кажучи: Отче Мій! Якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя.
43
43
И прише́дъ обрѣ́те и́хъ па́ки спя́щихъ: бѣ́ста бо и́мъ о́чи отяготѣ́нѣ. І, прийшовши, знаходить їх знову сплячими, бо в них очі обважніли.
44
44
И оста́вль и́хъ, ше́дъ па́ки, помоли́ся трети́цею, то́жде сло́во ре́къ. І, залишивши їх, знову відійшов і помолився втретє, сказавши те саме слово.
45
45
Тогда́ пріи́де ко ученико́мъ Свои́мъ и глаго́ла и́мъ: спи́те про́чеє и почива́йте: се́, прибли́жися ча́съ, и Сы́нъ Человѣ́ческій предає́тся въ ру́ки грѣ́шниковъ: Тоді приходить до учеників Своїх і говорить їм: ви все ще спите і відпочиваєте; ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників.
46
46
воста́ните, и́демъ: се́, прибли́жися предая́й Мя́. Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто зраджує Мене.
47
47
И єще́ Єму́ глаго́лющу, се́, Іу́да, єди́нъ от обоюна́десяте, пріи́де, и съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ору́жіємъ и дреко́льми, от архієре́й и ста́рецъ людски́хъ. І, коли Він ще говорив, ось прийшов Іуда, один з дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і старійшин людських.
48
48
Предая́й же Єго́ даде́ и́мъ зна́меніє, глаго́ля: Єго́же а́ще лобжу́, То́й є́сть: ими́те Єго́. Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є, беріть Його.
49
49
И а́біє присту́пль ко Іису́сови, рече́: ра́дуйся, Равви́. И облобыза́ Єго́. І, відразу ж підійшовши до Ісуса, сказав: радуйся, Учителю! І поцілував Його.
50
50
Іису́съ же рече́ єму́: дру́же, [твори́,] на не́же єси́ прише́лъ . Тогда́ присту́пльше возложи́ша ру́цѣ на Іису́са и я́ша Єго́. Ісус же сказав йому: друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли, наклали руки на Ісуса і взяли Його.
51
51
И се́, єди́нъ от су́щихъ со Іису́сомъ, просте́ръ ру́ку, извлече́ но́жъ сво́й, и уда́ри раба́ архієре́ова, и урѣ́за єму́ у́хо. І ось один з тих, що були з Ісусом, простягнувши руку, вихопив меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відсік йому вухо.
52
52
Тогда́ глаго́ла єму́ Іису́съ: возврати́ но́жъ тво́й въ мѣ́сто єго́: вси́ бо пріє́мшіи но́жъ ноже́мъ поги́бнутъ: Тоді Ісус говорить йому: поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть;
53
53
или́ мни́тся ти́, я́ко не могу́ ны́нѣ умоли́ти Отца́ Моєго́, и предста́витъ Ми́ вя́щше не́же двана́десяте легео́на А́нгелъ? чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів?
54
54
Ка́ко у́бо сбу́дутся Писа́нія, я́ко та́ко подоба́єтъ бы́ти? Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути?
55
55
Въ то́й ча́съ рече́ Іису́съ наро́домъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жіємъ и дреко́льми я́ти Мя́? По вся́ дни́ при ва́съ сѣдѣ́хъ учя́ въ це́ркви, и не я́сте Мене́. Тоді сказав Ісус до народу: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб узяти Мене; кожного дня сидів Я з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене.
56
56
Се́ же все́ бы́сть, да сбу́дутся Писа́нія проро́ческая. Тогда́ ученицы́ вси́ оста́вльше Єго́ бѣжа́ша. Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків. Тоді всі ученики, покинувши Його, розбіглися.
57
57
[Во́ини] же є́мше Іису́са ведо́ша къ Каіа́фѣ архієре́ови, идѣ́же кни́жницы и ста́рцы собра́шася. А воїни, які взяли Ісуса, повели Його до Каяфи, первосвященика, де зібралися книжники і старійшини.
58
58
Пе́тръ же идя́ше по Не́мъ издале́ча до двора́ архієре́ова: и вше́дъ вну́трь, сѣдя́ше со слуга́ми, ви́дѣти кончи́ну. Петро ж ішов за Ним здаля, до двору первосвященика; і, ввійшовши всередину, сів із слугами, щоб бачити кінець.
59
59
Архієре́є же и ста́рцы и со́нмъ ве́сь иска́ху лжесвидѣ́телства на Іису́са, я́ко да убію́тъ Єго́, Первосвященики і старійшини, і весь синедріон* шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його,
60
60
и не обрѣта́ху: и мно́гимъ лжесвидѣ́телемъ присту́пльшымъ, не обрѣто́ша. По́слѣжде же приступи́вша два́ лжесвидѣ́теля, і не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але, наостанок, прийшли два лжесвідки
61
61
рѣ́ста: Се́й рече́: могу́ разори́ти це́рковь Бо́жію и треми́ де́нми созда́ти ю́. і сказали: Він говорив: можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його.
62
62
И воста́въ архієре́й рече́ Єму́: ничесо́же ли отвѣщава́єши, что́ сі́и на Тя́ свидѣ́телствуютъ? І, вставши, первосвященик сказав Йому: чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать?
63
63
Іису́съ же молча́ше. И отвѣща́въ архієре́й рече́ Єму́: заклина́ю Тя́ Бо́гомъ живы́мъ, да рече́ши на́мъ, а́ще Ты́ єси́ Христо́съ, Сы́нъ Бо́жій? Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий?
64
64
Глаго́ла єму́ Іису́съ: ты́ ре́клъ єси́: оба́че глаго́лю ва́мъ: отсе́лѣ у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго сѣдя́ща одесну́ю си́лы и гряду́ща на о́блацѣхъ небе́сныхъ. Ісус говорить йому: ти сказав; але скажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили і гряде на хмарах небесних.
65
65
Тогда́ архієре́й растерза́ ри́зы своя́, глаго́ля, я́ко хулу́ глаго́ла: что́ єще́ тре́буємъ свидѣ́телей? Се́, ны́нѣ слы́шасте хулу́ Єго́: Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його!
66
66
что́ ва́мъ мни́тся? Они́ же отвѣща́вше рѣ́ша: пови́ненъ є́сть сме́рти. Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті.
67
67
Тогда́ заплева́ша лице́ Єго́ и па́кости Єму́ дѣ́яху : о́віи же за лани́ту уда́риша , Тоді плювали Йому в лице і знущалися з Нього, а деякі били Його по щоках
68
68
глаго́люще: прорцы́ на́мъ, Христе́, кто́ є́сть ударе́й Тя́? і говорили: проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе?
69
69
Пе́тръ же внѣ́ сѣдя́ше во дворѣ́. И приступи́ къ нему́ єди́на рабы́ня, глаго́лющи: и ты́ бы́лъ єси́ со Іису́сомъ Галіле́йскимъ. Петро ж сидів у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: і ти був з Ісусом Галилейським.
70
70
О́нъ же отве́ржеся предъ всѣ́ми, глаго́ля: не вѣ́мъ, что́ глаго́леши. Він же відрікся перед усіма, кажучи: не знаю, що ти говориш.
71
71
Изше́дшу же єму́ ко врато́мъ, узрѣ́ єго́ друга́я, и глаго́ла су́щымъ та́мо: и се́й бѣ́ со Іису́сомъ Назоре́омъ. Коли ж він виходив за ворота, побачила його інша і говорить тим, що були там: і цей був з Ісусом Назореєм.
72
72
И па́ки отве́ржеся съ кля́твою, я́ко не зна́ю Человѣ́ка. І він знову відрікся з клятвою: не знаю Цього Чоловіка.
73
73
Пома́лѣ же приступи́вше стоя́щіи, рѣ́ша Петро́ви: вои́стинну и ты́ от ни́хъ єси́, и́бо бесѣ́да твоя́ я́вѣ тя́ твори́тъ. Трохи згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе.
74
74
Тогда́ нача́тъ роти́тися и кля́тися, я́ко не зна́ю Человѣ́ка. И а́біє пѣ́тель возгласи́. Тоді він почав божитися й клястися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень.
75
75
И помяну́ Пе́тръ глаго́лъ Іису́совъ, рече́нный єму́, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ, трикра́ты отве́ржешися Мене́. И изше́дъ во́нъ пла́кася го́рько. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко.
Глава 27
Глава 27
1
1
У́тру же бы́вшу, совѣ́тъ сотвори́ша вси́ архієре́є и ста́рцы людсті́и на Іису́са, я́ко уби́ти Єго́: Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старійшини людські зібрали раду на Ісуса, щоб убити Його.
2
2
и связа́вше Єго́ ведо́ша и преда́ша Єго́ Понті́йскому Піла́ту иге́мону. І, зв’язавши Його, відвели і видали Його Понтію Пилату, правителю.
3
3
Тогда́ ви́дѣвъ Іу́да преда́вый Єго́, я́ко осуди́ша Єго́, раска́явся возврати́ три́десять сре́бреники архієре́ємъ и ста́рцемъ, Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам,
4
4
глаго́ля: согрѣши́хъ преда́въ кро́вь непови́нную. Они́ же рѣ́ша: что́ єсть на́мъ? Ты́ у́зриши. кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам.
5
5
И пове́ргъ сре́бреники въ це́ркви, отъи́де: и ше́дъ удави́ся. І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився.
6
6
Архієре́є же пріє́мше сре́бреники, рѣ́ша: недосто́йно є́сть вложи́ти и́хъ въ корва́ну, поне́же цѣна́ кро́ве є́сть. Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крови.
7
7
Совѣ́тъ же сотво́рше, купи́ша и́ми село́ скуде́льничо, въ погреба́ніє стра́ннымъ: І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх.
8
8
тѣ́мже нарече́ся село́ то́ село́ кро́ве, до сего́ дне́: Тому і зветься земля та «землею крови» до цього дня.
9
9
тогда́ сбы́стся рече́нноє Ієремі́ємъ проро́комъ, глаго́лющимъ: и прія́ша три́десять сре́бреникъ, цѣ́ну Цѣне́ннаго, Єго́же цѣни́ша от сыно́въ Изра́илевъ, Тоді збулося сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля,
10
10
и да́ша я́ на село́ скуде́льничо, я́коже сказа́ мнѣ́ Госпо́дь. і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь.
11
11
Іису́съ же ста́ предъ иге́мономъ. И вопроси́ Єго́ иге́монъ, глаго́ля: Ты́ ли єси́ Ца́рь Іуде́йскій? Іису́съ же рече́ єму́: ты́ глаго́леши. Ісус же став перед правителем. І питав Його правитель: Ти Цар Юдейський? Ісус сказав йому: ти говориш.
12
12
И єгда́ На́нь глаго́лаху архієре́є и ста́рцы, ничесо́же отвѣщава́ше. І коли звинувачували Його первосвященики і старійшини, Він нічого не відповідав.
13
13
Тогда́ глаго́ла Єму́ Піла́тъ: не слы́шиши ли, коли́ка на Тя́ свидѣ́телствуютъ? Тоді говорить Йому Пилат: чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе?
14
14
И не отвѣща́ єму́ ни къ єди́ному глаго́лу, я́ко диви́тися иге́мону зѣло́. І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель вельми дивувався.
15
15
На [вся́къ] же пра́здникъ обы́чай бѣ́ иге́мону отпуща́ти єди́наго наро́ду свя́зня, єго́же хотя́ху: На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли.
16
16
имя́ху же тогда́ свя́зана наро́чита, глаго́лемаго Вара́вву: Був тоді у них відомий в’язень, званий Вараввою.
17
17
собра́в шымся же и́мъ, рече́ и́мъ Піла́тъ: кого́ хо́щете [от обою́] отпущу́ ва́мъ: Вара́вву ли, или́ Іису́са глаго́лемаго Христа́? Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом?
18
18
Вѣ́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Єго́. Бо знав, що видали Його через заздрощі.
19
19
Сѣдя́щу же єму́ на суди́щи, посла́ къ нему́ жена́ єго́, глаго́лющи: ничто́же тебѣ́ и Пра́веднику Тому́: мно́го бо пострада́хъ дне́сь во снѣ́ Єго́ ра́ди. Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього.
20
20
Архієре́є же и ста́рцы наусти́ша наро́ды, да испро́сятъ Ва́равву, Іису́са же погубя́тъ. Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити за Варавву, а Ісуса погубити.
21
21
Отвѣща́въ же иге́монъ рече́ и́мъ: кого́ хо́щете от обою́ отпущу́ ва́мъ? Они́ же рѣ́ша: Вара́вву. Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
22
22
Глаго́ла и́мъ Піла́тъ: что́ у́бо сотворю́ Іису́су глаго́лемому Христу́? Глаго́лаша єму́ вси́: да ра́спятъ бу́детъ. Пилат говорить їм: що ж мені робити з Ісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий.
23
23
Иге́монъ же рече́: ко́є у́бо зло́ сотвори́? Они́ же и́злиха вопія́ху, глаго́люще: да про́пятъ бу́детъ. Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий.
24
24
Ви́дѣвъ же Піла́тъ, я́ко ничто́же успѣва́єтъ, но па́че молва́ быва́єтъ, пріє́мь во́ду, умы́ ру́цѣ предъ наро́домъ, глаго́ля: непови́ненъ є́смь от кро́ве Пра́веднаго Сего́: вы́ у́зрите. Пилат, побачивши, що ніщо не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви.
25
25
И отвѣща́вше вси́ лю́діє рѣ́ша: кро́вь Єго́ на на́съ и на ча́дѣхъ на́шихъ. Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших.
26
26
Тогда́ отпусти́ и́мъ Вара́вву: Іису́са же би́въ предаде́ [и́мъ], да Єго́ про́пнутъ. Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.
27
27
Тогда́ во́ини иге́моновы, пріє́мше Іису́са на суди́ще, собра́ша На́нь все́ мно́жество во́инъ: Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторії*, зібрали на Нього багато воїнів
28
28
и совле́кше Єго́, одѣ́яша Єго́ хлами́дою червле́ною: і, роздягнувши Його, наділи на Нього багряницю;
29
29
и спле́тше вѣне́цъ от те́рнія, возложи́ша на главу́ Єго́, и тро́сть въ десни́цу Єго́: и покло́ншеся на колѣ́ну предъ Ни́мъ руга́хуся Єму́, глаго́люще: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йскій. і, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Юдейський!
30
30
И плю́нувше На́нь, прія́ша тро́сть и бія́ху по главѣ́ Єго́. І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові.
31
31
И єгда́ поруга́шася Єму́, совлеко́ша съ Него́ багряни́цу и облеко́ша Єго́ въ ри́зы Єго́: и ведо́ша Єго́ на пропя́тіє. А коли наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю і вдягли Його в одяг Його й повели на розп’яття.
32
32
Исходя́ще же обрѣто́ша человѣ́ка Кирине́йска, и́менемъ Си́мона: и сему́ задѣ́ша понести́ кре́стъ Єго́. Виходячи, вони зустріли одного чоловіка киринейського на ім’я Симон; і примусили цього нести хрест Його.
33
33
И прише́дше на мѣ́сто нарица́ємоє Голго́ѳа, є́же є́сть глаго́лемо Кра́нієво мѣ́сто, І коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що значить Лобне місце,
34
34
да́ша єму́ пи́ти о́цетъ съ же́лчію смѣ́шенъ: и вку́шь, не хотя́ше пи́ти. дали Йому пити оцет, змішаний з жовчю; і, покуштувавши, не схотів пити.
35
35
Распе́ншіи же Єго́ раздѣли́ша ри́зы Єго́, ве́ргше жре́бія: Ті ж, що розіп’яли Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб;
36
36
и сѣдя́ще стрежа́ху Єго́ ту́: І, сидячи, стерегли Його там.
37
37
и возложи́ша верху́ главы́ Єго́ вину́ Єго́ напи́сану: Се́й є́сть Іису́съ, Ца́рь Іуде́йскій. І поставили над головою Його напис провини Його: Цей є Ісус, Цар Юдейський.
38
38
Тогда́ распя́ша съ Ни́мъ два́ разбо́йника: єди́наго о десну́ю, и єди́наго о шу́юю. Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч.
39
39
Мимоходя́щіи же ху́ляху Єго́, покива́юще глава́ми свои́ми Ті, що проходили мимо, лихословили на Нього, киваючи головами своїми
40
40
и глаго́люще: Разоря́яй це́рковь и треми́ де́нми Созида́яй, спаси́ся Са́мъ: а́ще Сы́нъ єси́ Бо́жій, сни́ди со кре́ста́. і кажучи: Ти, Який руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.
41
41
Та́кожде же и архієре́є руга́ющеся съ кни́жники и ста́рцы [и фарісе́и], глаго́лаху: Так само і первосвященики з книжниками та старійшинами і фарисеями, глузуючи, говорили:
42
42
ины́я спасе́, Себе́ ли не мо́жетъ спасти́? А́ще Ца́рь Изра́илевъ є́сть, да сни́детъ ны́нѣ со кре́ста́, и вѣ́руємъ въ Него́: інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього;
43
43
упова́ на Бо́га: да изба́витъ ны́нѣ Єго́, а́ще хо́щетъ Єму́. Рече́ бо, я́ко Бо́жій є́смь Сы́нъ. уповав на Бога, нехай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому. Бо Він казав: Я — Син Божий.
44
44
То́жде же и разбо́йника распя́тая съ Ни́мъ поноша́ста Єму́. Також і розбійники, розіп’яті з Ним, ганьбили Його.
45
45
От шеста́го же часа́ тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго: З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої.
46
46
о девя́тѣмъ же часѣ́ возопи́ Іису́съ гла́сомъ ве́ліимъ, глаго́ля: Илі́, Илі́, ліма́ савахѳані? Є́же є́сть, Бо́же Мо́й, Бо́же Мо́й, вску́ю Мя́ єси́ оста́вилъ? А близько дев’ятої години Ісус викрикнув гучним голосом: Ілі, Ілі! Лама савахфані! Що значить: Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?
47
47
Нѣ́цыи же от ту́ стоя́щихъ слы́шавше глаго́лаху, я́ко Илію́ глаша́єтъ Се́й. Деякі з тих, що стояли там, почувши це, говорили: Він кличе Іллю.
48
48
И а́біє те́къ єди́нъ от ни́хъ, и пріє́мь гу́бу, испо́лнивъ же о́цта, и вонзе́ на тро́сть, напая́ше Єго́. І зараз же один з них побіг, взяв губку, намочив оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити.
49
49
Про́чіи же глаго́лаху: оста́ви, да ви́димъ, а́ще пріи́детъ Иліа́ спасти́ Єго́. А інші говорили: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його.
50
50
Іису́съ же, па́ки возопи́въ гла́сомъ ве́ліимъ, испусти́ ду́хъ. Ісус же, знову скрикнувши гучним голосом, віддав дух.
51
51
И се́, завѣ́са церко́вная раздра́ся на дво́є съ вы́шняго кра́я до ни́жняго: и земля́ потрясе́ся: и ка́меніє распаде́ся: І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу;
52
52
и гро́би отверзо́шася: и мно́га тѣлеса́ усо́пшихъ святы́хъ воста́ша: і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли
53
53
и изше́дше изъ гро́бъ, по воскресе́ніи Єго́, внидо́ша во святы́й гра́дъ и яви́шася мно́зѣмъ. і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом.
54
54
Со́тникъ же и и́же съ ни́мъ стрегу́щіи Іису́са, ви́дѣвше тру́съ и бы́вшая, убоя́шася зѣло́, глаго́люще: вои́стинну Бо́жій Сы́нъ бѣ́ Се́й. Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий.
55
55
Бя́ху же ту́ и жены́ мно́ги издале́ча зря́щя, я́же идо́ша по Іису́сѣ от Галіле́и, служа́щя Єму́: Там було також багато жінок, що дивилися здалеку; вони йшли за Ісусом з Галилеї, слугуючи Йому;
56
56
въ ни́хже бѣ́ Марі́а Магдали́на, и Марі́а Іа́кова и Іосі́и ма́ти, и ма́ти сы́ну Зеведе́ову. між ними були Марія Магдалина і Марія, мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих.
57
57
По́здѣ же бы́вшу, пріи́де человѣ́къ бога́тъ от Аримаѳе́а, и́менемъ Іо́сифъ, и́же и са́мъ учи́ся у Іису́са: Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який також вчився в Ісуса.
58
58
се́й присту́пль къ Піла́ту, проси́ тѣлесе́ Іису́сова. Тогда́ Піла́тъ повелѣ́ да́ти тѣ́ло. Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло.
59
59
И пріє́мь тѣ́ло Іо́сифъ, обви́тъ є́ плащани́цею чи́стою І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею
60
60
и положи́ є́ въ но́вѣмъ своє́мъ гро́бѣ, єго́же изсѣче́ въ ка́мени: и возвали́въ ка́мень ве́лій надъ две́ри гро́ба, отъи́де. і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов.
61
61
Бѣ́ же ту́ Марі́а Магдали́на и друга́я Марі́а, сѣдя́щѣ пря́мо гро́ба. Були ж там Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробу.
62
62
Во у́трій же де́нь, и́же є́сть по пятцѣ́, собра́шася архієре́є и фарісе́є къ Піла́ту, Наступного ранку, що після п’ятниці, зійшлися первосвященики і фарисеї до Пилата
63
63
глаго́люще: го́споди, помяну́хомъ, я́ко льсте́цъ о́нъ рече́, єще́ сы́й жи́въ: по тріє́хъ дне́хъ воста́ну: і говорили: правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну.
64
64
повели́ у́бо утверди́ти гро́бъ до тре́тіяго дне́, да не ка́ко прише́дше ученицы́ Єго́ но́щію укра́дутъ Єго́ и реку́тъ лю́демъ: воста́ от ме́ртвыхъ: и бу́детъ послѣ́дняя ле́сть го́рша пе́рвыя. То звели охороняти гріб до третього дня, щоб ученики Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес з мертвих; і буде останній обман гірше першого.
65
65
Рече́ же и́мъ Піла́тъ: и́мате кустоді́ю: иди́те, утверди́те, я́коже вѣ́сте. Пилат сказав їм: маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте.
66
66
Они́ же ше́дше утверди́ша гро́бъ, зна́менавше ка́мень съ кустоді́єю. Вони пішли і поставили біля гробу сторожу і наклали на камінь печать.
Глава 28
Глава 28
1
1
Въ ве́черъ же суббо́тный , свита́ющи во єди́ну от суббо́тъ, пріи́де Марі́а Магдали́на и друга́я Марі́а, ви́дѣти гро́бъ. Після ж суботнього вечора, на світанку першого дня після суботи, прийшли Марія Магдалина та інша Марія подивитися на гріб.
2
2
И се́, тру́съ бы́сть ве́лій: А́нгелъ бо Госпо́день сше́дъ съ небесе́, присту́пль отвали́ ка́мень от две́рій гро́ба и сѣдя́ше на не́мъ: І ось стався великий землетрус, бо ангел Господній, який зійшов з неба, приступивши, відвалив камінь від дверей гробу і сів на ньому.
3
3
бѣ́ же зра́къ єго́ я́ко мо́лнія, и одѣя́ніє єго́ бѣло́ я́ко снѣ́гъ. Вигляд його був як блискавка, і одежа його біла, як сніг.
4
4
От стра́ха же єго́ сотрясо́шася стрегу́щіи и бы́ша я́ко ме́ртви. Зі страху перед ним ті, що стерегли, затремтіли і стали як мертві;
5
5
Отвѣща́въ же А́нгелъ рече́ жена́мъ: не бо́йтеся вы́: вѣ́мъ бо, я́ко Іису́са распя́таго и́щете: Ангел же, звернувшись до жінок, сказав: не бійтеся, бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого.
6
6
нѣ́сть здѣ́: воста́ бо, я́коже рече́: пріиди́те, ви́дите мѣ́сто, идѣ́же лежа́ Госпо́дь, Його нема тут — Він воскрес, як сказав. Підійдіть, погляньте на місце, де лежав Господь.
7
7
и ско́ро ше́дшѣ рцы́те ученико́мъ Єго́, я́ко воста́ от ме́ртвыхъ и се́, варя́етъ вы́ въ Галіле́и: та́мо Єго́ у́зрите: се́, рѣ́хъ ва́мъ. І підіть швидше, скажіть ученикам Його, що Він воскрес з мертвих і попередить вас у Галилеї; там Його побачите. Ось я сказав вам.
8
8
И изше́дшѣ ско́ро от гро́ба со стра́хомъ и ра́достію ве́лією, теко́стѣ возвѣсти́ти ученико́мъ Єго́. І, вийшовши поспішно з гробу, вони зі страхом і великою радістю побігли сповістити учеників Його.
9
9
Єгда́ же идя́стѣ возвѣсти́ти ученико́мъ Єго́, и се́, Іису́съ срѣ́те я́, глаго́ля: ра́дуйтеся. Онѣ́ же присту́пльшѣ я́стѣся за но́зѣ Єго́ и поклони́стѣся Єму́. Коли ж вони йшли сповістити учеників Його, ось Ісус зустрів їх і сказав: радуйтеся! Вони ж, приступивши, припали до ніг Його і вклонилися Йому.
10
10
Тогда́ глаго́ла и́ма Іису́съ: не бо́йтеся: иди́те, возвѣсти́те бра́тіи Моє́й, да и́дутъ въ Галіле́ю, и ту́ Мя́ ви́дятъ. Тоді говорить їм Ісус: не бійтеся; підіть сповістіть братів Моїх, щоб ішли до Галилеї, і там вони побачать Мене.
11
11
Иду́щема же и́ма, се́, нѣ́цыи от кустоді́и прише́дше во гра́дъ, возвѣсти́ша архієре́омъ вся́ бы́вшая. Коли ж вони йшли, то дехто зі сторожі, прийшовши до міста, сповістив первосвящеників про все, що сталося.
12
12
И собра́вшеся со ста́рцы, совѣ́тъ сотвори́ша, сре́бреники дово́лны да́ша во́иномъ, І вони, зібравшись із старійшинами, скликали раду, дали чимало грошей воїнам
13
13
глаго́люще: рцы́те, я́ко ученицы́ Єго́ но́щію прише́дше украдо́ша Єго́, на́мъ спя́щымъ: і сказали: говоріть, що ученики Його, прийшовши вночі, украли Його, коли ми спали.
14
14
и а́ще сіє́ услы́шано бу́детъ у иге́мона, мы́ утоли́мъ єго́ и ва́съ безпеча́льны сотвори́мъ. І якщо чутка про це дійде до правителя, ми переконаємо його і вас від неприємностей визволимо.
15
15
Они́ же пріє́мше сре́бреники, сотвори́ша, я́коже науче́ни бы́ша. И промче́ся сло́во сіє́ во Іуде́єхъ да́же до сего́ дне́. Вони, взявши гроші, зробили, як були навчені; і пронеслося слово це між юдеями, навіть до цього дня.
16
16
Єди́ніи же на́десяте ученицы́ идо́ша въ Галіле́ю, въ го́ру, а́може повелѣ́ и́мъ Іису́съ: А одинадцять учеників пішли в Галилею, на гору, куди звелів їм Ісус.
17
17
и ви́дѣвше Єго́, поклони́шася Єму́: о́ви же усумнѣ́шася. І, побачивши Його, поклонилися Йому, а деякі засумнівались.
18
18
И присту́пль Іису́съ, рече́ и́мъ, глаго́ля: даде́ся Ми́ вся́ка вла́сть на небеси́ и на земли́: І, наблизившись, Ісус сказав їм: дана Мені всяка влада на небі і на землі.
19
19
ше́дше у́бо научи́те вся́ язы́ки, кре́стя́ще и́хъ во и́мя Отца́ и Сы́на и Свята́го Ду́ха, Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,
20
20
уча́ще и́хъ блюсти́ вся́, єли́ка заповѣ́дахъ ва́мъ: и се́, А́зъ съ ва́ми є́смь во вся́ дни́ до сконча́нія вѣ́ка. Ами́нь. Коне́цъ є́же от Матѳе́а свята́го Єва́нгеліа: и́мать въ себѣ́ гла́въ 28, зача́лъ же церко́вныхъ 116. навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь.

От Ма́рка →
Старий Заповіт

•  •  •  • 

Новий Заповіт