(Зач. 122) Па́вел, зван апо́стол Ісу́с Христо́в во́лею Божиєю, і Сосфе́н брат,

Павло, волею Божою покликаний апостол Ісуса Христа, і Сосфен, брат

Це́ркві Бо́жієй су́щей в Кори́нфі, освяще́нним о Христі́ Ісу́сі, зва́нним святи́м, со всі́ми призива́ющими і́м'я Го́спода на́шего Ісу́са Христа́, во вся́цім мі́сті, тіх же і на́шем:

церкві Божій у Коринфі, освяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, з усіма, хто призиває ім’я Господа нашого Ісуса Христа, у всякому місці, у них і у нас:

(Зач. 123) благода́ть вам і мир от Бо́га Отця́ на́шего і Го́спода Ісу́са Христа́.

благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.

Благодарю́ Бо́га моєго́ всегда́ о вас, о благода́ті Бо́жієй да́нній вам о Христі́ Ісу́сі,

Завжди дякую Богові моєму за вас заради благодаті Божої, дарованої вам у Христі Ісусі,

я́ко во всем обогати́стеся о Нем, во вся́цім сло́ві і вся́цім ра́зумі,

бо в Hьому ви збагатилися всім, усяким словом і всяким пізнанням, —

я́коже свиді́тельство Христо́во ізвісти́ся в вас, —

тому що свідчення Христове утвердилося у вас, —

я́ко вам не лиши́тися ні во єди́нім дарова́нії, ча́ющим открове́нія Го́спода на́шего Ісу́са Христа́,

так що ви не маєте нестачі ні в якому даруванні, чекаючи явлення Господа нашого Ісуса Христа,

І́же і утверди́ть вас да́же до конця́ непови́нних в день Го́спода на́шего Ісу́са Христа́.

Який і утвердить вас до кінця, щоб бути вам неповинними в день Господа нашого Ісуса Христа.

Ві́рен Бог, І́мже зва́ні би́сте во обще́ніє Си́на Єго́ Ісу́са Христа́, Го́спода на́шего.

Вірний Бог, Яким покликані ви до єднання з Сином Його Ісусом Христом, Господом нашим.

(Зач. 124) Молю́ же ви, бра́тіє, і́менем Го́спода на́шего Ісу́са Христа́, да то́жде глаго́лете всі, і да не бу́дуть в вас ра́спрі, да бу́дете же утвержде́нні в то́мже разумі́нії і в тойже ми́слі.

Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділення, а щоб ви з’єднані були в одному розумінні та в одній думці.

Возвісти́ся бо мі о вас, бра́тіє моя́, (по́сланним) от Хло́їса [от дома́шніх Хло́їса], я́ко рве́нія в вас суть.

Бо від домашніх Хлоїних стало мені відомо про вас, браття мої, що між вами є суперечки.

Глаго́лю же се, я́ко ки́йждо вас глаго́леть: аз у́бо єсьм Па́влов, аз же Аполло́сов, аз же Ки́фин, аз же Христо́в.

Я кажу про те, що у вас говорять: я — Павлів; я — Аполлосів; я — Кифин; а я — Христів.

Єда́ разділи́ся Христо́с, єда́ Па́вел расп'я́ться по вас? Іли́ во і́м'я Па́влово крести́стеся?

Хіба ж розділився Христос? Хіба Павло розп’явся за вас? Чи в ім’я Павлове ви хрестилися?

Благодарю́ Бо́га, я́ко ні єди́наго от вас крести́х, то́чію Кри́спа і Га́я,

Дякую Богові, що я нікого з вас не хрестив, крім Криспа та Гая,

да не кто рече́ть, я́ко в моє́ і́м'я крести́х.

щоб не сказав хто, що я хрестив у моє ім’я.

Крести́х же і Стефани́нов дом; про́чеє не вім, а́ще кого́ іно́го крести́х.

Хрестив же я і Стефанів дім; а чи хрестив ще кого, не знаю.

Не посла́ бо мене́ Христо́с крести́ти, но благовісти́ти, не в прему́дрості сло́ва, да не іспраздни́ться Крест Христо́в.

Бо Христос послав мене не хрестити, а благовістити, і не в премудрості слова, щоб не скасувати хреста Христового.

(Зач. 120) Сло́во бо крестноє погиба́ющим у́бо юро́дство єсть, а спаса́ємим нам си́ла Бо́жия єсть.

Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, — сила Божа.

Пи́сано бо єсть: погублю́ прему́дрость прему́дрих, і ра́зум разу́мних отве́ргу.

Бо написано: «Погублю мудрість мудреців і розум розумних відкину».

Гді прему́др? Гді кни́жник? Гді совопро́сник ві́ка сего́? Не обуї́ ли Бог прему́дрость ми́ра сего́?

Де мудрець? Де книжник? Де допитливий віку цього? Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство?

Поне́же бо в прему́дрості Бо́жієй не разумі́ мир прему́дростію Бо́га, благоізво́лил Бог бу́йством про́повіді спасти́ ві́рующих.

Бо коли світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій, то угодно було Богові безумством проповіді спасти віруючих.

Поне́же і іуде́є зна́менія про́сять, і є́ллини прему́дрости і́щуть;

Бо й юдеї вимагають чудес, і елліни шукають мудрости;

ми же пропові́дуєм Христа́ ра́сп'ята, іуде́єм у́бо собла́зн, е́ллином же безу́міє,

а ми проповідуємо Христа розп’ятого, для юдеїв спокуса, а для еллінів безумство,

самі́м же зва́нним іуде́єм же і е́ллином Христа́, Бо́жию си́лу і Бо́жию прему́рость;

для самих же покликаних, юдеїв і еллінів, — Христа, Божу силу і Божу премудрість;

зане́ бу́єє Бо́жиє прему́дріє челові́к єсть, і немощно́є Бо́жиє кріпча́є челові́к єсть.

бо й безумне Боже мудріше від людського, і немічне Боже сильніше від людського.

(Зач.) Ви́діте бо зва́ніє ва́ше, бра́тіє, я́ко не мно́зі прему́дрі по пло́ті, не мно́зі си́льні, не мно́зі благоро́дні;

Погляньте, браття, хто ви‚ покликані: небагато серед вас мудрих за плоттю, небагато сильних, небагато благородних;

но бу́яя ми́ра ізбра́ Бог, да прему́дрия посрами́ть, і не́мощная ми́ра ізбра́ Бог, да посрами́ть крі́пкая;

але Бог обрав немудре світу, щоб посоромити мудрих, і немічне світу обрав Бог, щоб посоромити сильне;

і худоро́дная ми́ра і уничиже́нная ізбра́ Бог, і не су́щая, да су́щая упраздни́ть,

і незнатне світу і принижене, і нічого не значуще обрав Бог, щоб скасувати значуще, —

я́ко да не похва́литься вся́ка плоть пред Бо́гом.

щоб ніяка плоть не хвалилася перед Богом.

Із Него́же ви єсте́ о Христі́ Ісу́сі, І́же бисть нам прему́рость от Бо́га, пра́вда же і освяще́ніє і ізбавле́ніє,

Від Hього і ви в Христі Ісусі, Який став для нас премудрістю від Бога, праведністю і освяченням та відкупленням,

да, я́коже пи́шеться: «Хваля́йся, о Го́споді да хва́литься».

щоб було як написано: «Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом».

Не хощу́ же вас не ві́діти, бра́тіє, я́ко отці́ на́ші всі под о́блаком би́ша, і всі сквозі́ мо́ре пройдо́ша;

Hе хочу, браття, щоб ви не знали, що отці наші всі були під хмарою і всі пройшли крізь море;

і всі в Моїсе́я крести́шася во о́блаці і в мо́рі;

і всі хрестилися у Мойсея в хмарі і в морi;

і всі то́жде бра́шно духо́вноє ядо́ша;

і всі споживали ту саму духовну їжу;

і всі то́жде пи́во духо́вноє пи́ша, пія́ху бо от духо́внаго послі́дующаго ка́мене; ка́мень же бі Христо́с.

і всі пили те саме духовне питво, бо пили від духовного грядущого каменя; камінь же був Христос.

(Зач. 144) Но не во мно́жайших їх благоволи́ Бог, пораже́ни бо би́ша в пусти́ні.

Та не до багатьох із них благоволив Бог, тому вони загинули в пустелі.

Сія́ же о́брази нам би́ша, я́ко не би́ти нам похотнико́м злих, я́коже і они́ похоті́ша.

А це було за приклад для нас, щоб ми не були похітливі до лихого, як були похітливі вони.

Ні ідолослужи́теле бива́йте, я́коже ні́ції от них, я́коже єсть пи́сано: сідо́ша лю́діє я́сти і пи́ти, і воста́ша ігра́ти.

Hе будьте також ідолопоклонниками, як деякі з них, про яких написано: «Люди сіли їсти й пити і встали, щоб грати».

Ніже́ соблу́дим, я́коже ні́ції от них соблуди́ша, і падо́ша во єди́н день два́десять три ти́сящі.

Hе станемо чинити блуду, як деякі з них блудодіяли, і загинуло їх одного дня двадцять три тисячі.

Ні да іскуша́їм Христа́, я́коже ні́ції от них іскуси́ша і от змій погибо́ша.

Hе будемо спокушати Христа, як деякі з них спокушали, і загинули від змій.

Ні ропщі́те, я́коже ні́ції от них ропта́ша і погибо́ша от всегуби́теля.

Hе нарікайте, як деякі з них нарікали, і загинули від всегубителя.

Сія́ же вся о́брази прилуча́хуся о́нім; пи́сана же би́ша в науче́ніє на́ше, в ни́хже конці́ вік достиго́ша.

Усе це сталося з ними як приклади, а написано для повчання нам, які досягли останніх віків.

(Зач 145) Ті́мже мня́йся стоя́ти да блюде́ться, да не паде́ть.

Тому, хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти.

Іскуше́ніє вас не дости́же, то́чію челові́чеськоє; ві́рен же Бог, І́же не оста́вить вас іскуси́тися па́че, є́же мо́жете, но сотвори́ть со іскуше́нієм і ізби́тіє, я́ко возмощи́ вам понести́.

Вас спіткала спокуса ніяка інша, тільки людська; і вірний Бог, Який не попустить вам, щоб ви були спокушені більше, ніж можете, але разом із спокусою дасть і полегшення, щоб ви могли перенести.

Ті́мже, бра́тіє моя́ возлю́блєнная, бі́гайте от ідолослуже́нія.

Отже, улюблені мої, уникайте ідолослужіння.

Я́ко му́дрим глаго́лю: суді́те ви, є́же глаго́лю;

Я кажу вам як розсудливим: самі розсудіть те, про що говорю.

ча́ша благослове́нія, ю́же благословля́єм, не обще́ніє ли Кро́ве Христо́ви єсть? Хліб, єго́же ло́мим, не обще́ніє ли Ті́ла Христо́ва єсть?

Чаша благословення, яку ми благословляємо, чи не є приєднання Крови Христової? Хліб, який ми переломлюємо, чи не є приєднання Тіла Христового?

Я́ко єди́н хліб, єди́но ті́ло єсьми́ мно́зі; всі бо от єди́наго хлі́ба причаща́ємся.

Один хліб, і нас багато — одне тіло; бо всі причащаємось від одного хліба.

Ви́діте Ізра́їля по пло́ті: не яду́щії ли же́ртви о́бщници олтаре́ві суть?

Погляньте на Ізраїля по плоті: ті, що їдять жертви, чи не учасники жертовника?

Что у́бо глаго́лю? Я́ко і́дол что єсть? Іли́ ідоложе́ртвенноє что єсть?

Що ж я кажу? Чи те, що ідол є щось, або жертва ідольська що-небудь значить?

Но зане́, я́же жруть язи́ци, бісо́м жруть, а не Бо́гові; не хощу́ же вас о́бщников би́ти бісо́м.

Hі, але що язичники, приносячи жертви, приносять бісам, а не Богові. А я не хочу, щоб ви єдналися з бісами.

Не мо́жете ча́шу Госпо́дню пи́ти і ча́шу бісо́вськую; не мо́жете трапе́зі Госпо́дній причаща́тися і трапе́зі бісо́встій.

Hе можете пити чашу Господню і чашу бісівську; не можете бути учасниками трапези Господньої і трапези бісівської.

Іли́ раздража́єм Го́спода? Єда́ кріпча́йші Єго́ єсьми́?

Чи посміємо ми гнівити Господа? Хіба ми сильніші за Hього?

(Зач. 146) Вся мі літь суть, но не вся на по́льзу; вся мі літь суть, но не вся назида́ють.

Усе мені дозволено, та не все на користь; усе мені дозволено, та не все повчає.

Нікто́же своєго́ си да і́щеть, но є́же бли́жняго ки́йждо.

Hехай ніхто не шукає для себе, але кожний для ближнього.

Все, є́же на то́ржищі продає́моє, яді́те, нічто́же сумня́щеся, за со́вість;

Усе, що продається на торгу, їжте, не вагаючись, для спокою совісти;

Госпо́дня бо земля́ і ісполне́ніє єя́.

бо «Господня земля і те, що наповнює її».

А́ще ли кто от неві́рних призива́єть ви, і хо́щете іти́, все предлага́ємоє вам яді́те, нічто́же сумня́щеся, за со́вість.

Якщо хтось із невірних запросить вас і ви захочете піти, то все, що дадуть вам, їжте без найменшого вагання, для спокою совісти.

(Зач. 147) А́ще ли же кто вам рече́ть: сіє́ ідоложе́ртвенно єсть — не яді́те за о́ного пові́давшаго, і со́вість; Госпо́дня бо земля́ і ісполне́ніє єя́.

Але якщо хтось вам скаже: це ідоложертовне, — то не їжте заради того, хто сказав вам‚ і заради совісти. Бо Господня земля і те, що наповнює її.

Со́вість же глаго́лю не свою́, но друга́го; вску́ю бо свобо́да моя́ су́диться от іни́я со́вісти?

А совість маю на увазі не свою, а іншого; бо чому моя свобода судитиметься чужою совістю?

А́ще аз благода́тію причаща́юся, почто́ хулу́ приє́млю, о не́мже аз благодарю́?

Якщо я із вдячністю вживаю їжу, то навіщо мене зневажати за те, за що я дякую?

А́ще у́бо я́сте, а́ще ли пієте́, а́ще ли і́но что творите́, вся во сла́ву Бо́жию творі́те.

Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу.

Безпреткнове́нні бива́йте іуде́єм, і е́ллином, і Це́ркві Бо́жієй,

Hе давайте спокуси ні юдеям, ні еллінам, ні Церкві Божій,

я́коже і аз во всем всім угожда́ю, не іски́й своєя́ по́льзи, но мно́гих, да спасу́ться.

тому що і я догоджаю всім у всьому, шукаючи не своєї користи, а користи багатьох, щоб вони спаслися.

А́ще язи́ки челові́чеськими глаго́лю і а́нгельськими, любве́ же не і́мам, бих (я́ко) мідь звеня́щи, іли́ кимва́л звяца́яй.

Якщо я говорю мовами людськими й ангельськими, а любови не маю, то я — мідь, що дзвенить, або кімвал, що бриньчить.

І а́ще і́мам проро́чество, і вім та́йни вся і весь ра́зум, і а́ще і́мам всю ві́ру, я́ко і го́ри преставля́ти, любве́ же не і́мам, — нічто́же єсьм.

Якщо маю дар пророцтва, і знаю всі таємниці, і маю всяке пізнання і всю віру, так що й гори можу переставляти, а любови не маю, — то я ніщо.

І а́ще разда́м вся імі́нія моя́, і а́ще преда́м ті́ло моє́, во є́же сжещи́ є, любве́ же не і́мам, — ні ка́я по́льза мі єсть.

І якщо роздам усе добро моє і віддам тіло моє на спалення, а любови не маю, то нема мені з того ніякої користи.