(Зач. 175) Сего́ ра́ди іму́ще служе́ніє сіє́, я́коже поми́ловані би́хом, не стужа́єм сі;

Тому, маючи з милости Божої таке служіння, ми не сумуємо,

но отреко́хомся та́йних сра́ма, не в лука́вствії ходя́ще, ні льстя́ще словесе́ Бо́жия, но явле́нієм і́стини представля́юще себе́ ко вся́цій со́вісті челові́честій, пред Бо́гом.

але, відкинувши приховані ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом.

А́ще ли же єсть покрове́нно благовіствова́ніє на́ше, в ги́бнущих єсть покрове́нно,

Якщо ж і закрите благовістування наше, то закрите для тих, що гинуть.

в ни́хже бог ві́ка сего́ осліпи́ ра́зуми неві́рних, во є́же не возсія́ти їм сві́ту благовіствова́нія сла́ви Христо́ви, І́же єсть о́браз Бо́га неви́димаго.

Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого.

Не себе́ бо пропові́даєм, но Христа́ Ісу́са Го́спода; себе́ же самі́х рабо́в вам Ісу́са (Го́спода) ра́ди;

Бо ми не себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, а ми — раби ваші заради Ісуса,

(Зач. 176) я́ко Бог реки́й із тьми сві́ту возсія́ти, і́же возсія́ в сердця́х на́ших, к просвіще́нію ра́зума сла́ви Бо́жия о лиці́ Ісу́с Христо́ві.

тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа.

І́мами же сокро́вище сіє́ в скуде́льних сосу́діх, да премно́жество си́ли бу́деть Бо́жия, а не от нас;

Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою.

во всем скорб'я́ще, но не стужа́юще сі; неча́ємі, но не отчаява́ємі;

Hас звідусіль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихідних обставинах, але не втрачаємо надії;

гони́мі, но не оставля́ємі; низлага́ємі, но не погиба́юще;

нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені.

всегда́ ме́ртвость Го́спода Ісу́са в ті́лі нося́ще, да і живо́т Ісу́сов в ті́лі на́шем яви́ться.

Завжди мертвість Господа Ісуса носимо в тілі, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому.

При́сно бо ми живі́ї в смерть предає́мся Ісу́са ра́ди, да і живо́т Ісу́сов яви́ться в ме́ртвенній пло́ті на́шей;

Бо ми живі безперестанно віддаємося на смерть заради Ісуса, щоб і життя Ісусове відкрилося у смертній плоті нашій,

ті́мже смерть у́бо в нас ді́йствуєть, а живо́т в вас.

тому-то смерть діє в нас, а життя у вас.

(Зач. 177) Іму́ще же тойже дух ві́ри, по пи́санному: «Ві́ровах, ті́мже возглаго́лах», — і ми ві́руєм, ті́мже і глаго́лем,

Але, маючи той же дух віри, як написано: «Я вірував і тому говорив», — і ми віруємо, тому й говоримо,

ві́дяще, я́ко Воздви́гий Го́спода Ісу́са, і нас со Ісу́сом воздви́гнеть, і предпоста́вить с ва́ми.

знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить через Ісуса і нас і поставить перед Собою з вами.

Вся бо вас ра́ди, да благода́ть умно́жившаяся, мно́жайшими благодаре́нії ізби́точествить в сла́ву Бо́жию.

Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим більшу викликала в багатьох вдячність на славу Божу.

Ті́мже не стужа́єм сі; но а́ще і вні́шній наш челові́к тлі́єть, оба́че вну́тренній обновля́ється по вся дні.

Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється.

Є́же бо ни́ні ле́гкоє печа́лі на́шея, по преумноже́нію в преспі́яніє тяготу́ ві́чния сла́ви соді́ловаєть нам,

Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу,

не смотря́ющим нам ви́димих, но неви́димих; ви́димая бо вре́менна, неви́димая же ві́чна.

коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вічне.