|
Соборне послання апостола Якова
|
Соборне послання апостола Якова
|
|
Глава 1
|
Глава 1
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 50) Іа́ков, Бо́гу і Го́споду Ісу́су Христу́ раб, обімана́десяте колі́нома, і́же в разсі́янії, ра́доватися. | Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся. |
|
2
|
2
|
| Вся́ку ра́дость імі́йте, бра́тіє моя́, єгда́ во іскуше́нія впа́даете разли́чна, | З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам, |
|
3
|
3
|
| ві́дяще, я́ко іскуше́ніє ва́шея ві́ри соді́ловаєть терпі́ніє; | знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння; |
|
4
|
4
|
| терпі́ніє же ді́ло соверше́нно да і́мать, я́ко да бу́дете соверше́нні і всеці́лі, ні в че́мже лише́ні. | терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку. |
|
5
|
5
|
| А́ще же кто от вас лише́н єсть прему́дрости, да про́сить от даю́щаго Бо́га всім нелицеприє́мні і не поноша́ющаго, і да́сться єму́. | Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому. |
|
6
|
6
|
| Да про́сить же ві́рою, нічто́же сумня́ся; сумня́йся бо уподо́бися волне́нію морсько́му, ві́три возмета́єму і развіва́єму. | Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває. |
|
7
|
7
|
| Да не мнить бо челові́к он, я́ко при́йметь что от Бо́га. | Hехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа. |
|
8
|
8
|
| Муж двоєду́шен неустро́єн во всіх путе́х свої́х. | Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх. |
|
9
|
9
|
| Да хва́литься же брат смире́нний в висоті́ своє́й, | Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою, |
|
10
|
10
|
| бога́тий же во смире́нії своє́м, зане́ я́коже цвіт тра́вний мимоі́деть; | а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний. |
|
11
|
11
|
| возсія́ бо со́лнце со зно́єм, і ізсуши́ траву́, і цвіт єя́ отпаде́, і благолі́піє лиця́ єя́ поги́бе; си́це і бога́тий в хожде́нії своє́м ув'яда́єть. | Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах. |
|
12
|
12
|
| Блаже́н муж, і́же претерпи́ть іскуше́ніє; зане́ іску́сен бив, при́йметь віне́ць жи́зні, єго́же обіща́ Бог лю́б'ящим Єго́. | Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його. |
|
13
|
13
|
| Нікто́же іскуша́єм да глаго́леть, я́ко от Бо́га іскуша́єм єсьм; Бог бо ність іскуси́тель злим [іскуша́єм зли́ми], не іскуша́єть же Той нікого́же, | У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого, |
|
14
|
14
|
| ки́йждо же іскуша́ється, от своєя́ по́хоті влеко́м і прельща́єм; | але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю; |
|
15
|
15
|
| Та́же по́хоть заче́нши ражда́єть гріх, гріх же соді́ян ражда́єть смерть. | похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть. |
|
16
|
16
|
| Не льсті́теся, бра́тіє моя́ возлю́бленная; | Hе обманюйтесь, браття мої улюблені. |
|
17
|
17
|
| вся́ко дая́ніє бла́го і всяк дар соверше́н сви́ше єсть, сходя́й от Отця́ сві́тов, у Него́же ність преміне́ніє, іли́ преложе́нія стінь. | Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни. |
|
18
|
18
|
| Восхоті́в бо породи́ нас сло́вом і́стини, во є́же би́ти нам нача́ток ні́кий созда́нієм Єго́. | Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь. |
|
19
|
19
|
| (Зач. 51) Ті́мже, бра́тіє моя́ возлю́бленная, да бу́деть всяк челові́к скор усли́шати (і) ко́сен глаго́лати, ко́сен во гнів, | Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів, |
|
20
|
20
|
| гнів бо му́жа пра́вди Бо́жия не соді́ловаєть. | бо гнів людини не творить правди Божої. |
|
21
|
21
|
| Сего́ ра́ди отло́жше вся́ку скве́рну і ізби́ток зло́би, в кро́тості приймі́те всажде́нноє сло́во, могу́щеє спасти́ ду́ші ва́ша. | Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі. |
|
22
|
22
|
| Бива́йте же творці́ сло́ва, а не то́чію сли́шателі, прельща́юще себе́ самі́х. | Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють. |
|
23
|
23
|
| Зане́ а́ще кто єсть сли́шатель сло́ва, а не творе́ць, такови́й уподо́бися му́жу смотря́ющу лице́ битія́ своєго́ в зерца́лі: | Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі: |
|
24
|
24
|
| усмотри́ бо себе́ і оти́де, і а́біє заби́, како́в бі. | вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона. |
|
25
|
25
|
| Прини́кий же в зако́н соверше́н свобо́ди, і преби́в, сей не сли́шатель заби́тлив бив, но творе́ць ді́ла, сей блаже́н в ді́ланії своє́м бу́деть. | Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності. |
|
26
|
26
|
| А́ще кто мни́ться ві́рен би́ти в вас, і не обуздова́єть язи́ка своєго́, но льстить се́рдце своє́, сего́ су́єтна (єсть) ві́ра. | Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста. |
|
27
|
27
|
| Ві́ра бо чиста́ і нескве́рна пред Бо́гом і Отце́м сія́ єсть, є́же посіща́ти си́рих і вдови́ць в ско́рбіх їх, (і) нескве́рна себе́ блюсти́ от ми́ра. | Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу. |
|
Глава 2
|
Глава 2
|
|
8
|
8
|
| А́ще у́бо зако́н соверша́єте ца́рський, по Писа́нію: возлю́биши і́скренняго своєго́, я́коже себе́ сама́го, — до́брі творите́; | Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближнього твого, як самого себе, — добре робите. |
|
9
|
9
|
| а́ще же на лиця́ зрите́, то гріх содіва́єте, облича́ємі от зако́на я́коже престу́пници. | А коли робите, дивлячись на особу, то гріх чините, і перед законом виявляєтеся злочинцями. |
|
1
|
1
|
| (Зач. 52) Бра́тіє моя́, не на лиця́ зря́ще імі́йте ві́ру Го́спода на́шего Ісу́са Христа́ сла́ви. | Браття мої, майте віру в Ісуса Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи. |
|
2
|
2
|
| А́ще бо вни́деть в со́нмище ва́ше муж, злат пе́рстень нося́, в ри́зі сві́тлі, вни́деть же і нищ в ху́ді оді́жди, | Бо, якщо у зібрання ваше ввійде людина із золотим перснем, у багатому одязі, увійде ж і бідний у драному одязі, |
|
3
|
3
|
| і воззрите́ на нося́щаго ри́зу сві́тлу, і рече́те єму́: ти ся́ди зді до́брі; і ни́щему рече́те: ти ста́ни та́мо, іли́ ся́ди зді на подно́жії моє́м, — | і ви, дивлячись на одягненого у багатий одяг, скажете йому: «Тобі добре сісти тут», а бідному скажете: «Ти стань там або сідай тут, біля моїх ніг»‚ — |
|
4
|
4
|
| і не разсмотри́сте в себі́, і би́сте судії́ помишле́ній злих. | то чи не поділилися ви в собі і чи не стаєте суддями з недобрими думками? |
|
5
|
5
|
| Сли́шіте, бра́тіє моя́ возлю́бленная, не Бог ли ізбра́ ни́щия ми́ра сего́ бога́ти в ві́рі і наслі́дники Ца́рствія, є́же обіща́ лю́б'ящим Єго́? | Послухайте, браття мої улюблені: хіба не бідних обрав Бог бути багатими вірою і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, що люблять Його? |
|
6
|
6
|
| ви же укори́сте ни́щаго. Не бога́тії ли наси́лують вам, і ті́ї влеку́ть ви на суди́ща? | А ви зневажили бідного. Хіба не багаті утискують вас і хіба не вони тягнуть вас на суди? |
|
7
|
7
|
| не ті́ї ли ху́лять до́броє і́м'я нарече́нноє на вас? | Хіба не вони зневажають те добре ім’я, яким ви називаєтесь? |
|
10
|
10
|
| І́же бо весь зако́н соблюде́ть, согріши́ть же во єди́нім, бисть всім пови́нен. | Хто дотримується всього закону і зогрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому. |
|
11
|
11
|
| Реки́й бо: не прелюби́ сотвори́ши, рекл єсть і: не убіє́ши, а́ще же не прелюби́ сотвори́ши, убіє́ши же, бил єси́ престу́пник зако́на. | Бо Той же, Хто сказав: «Hе перелюбствуй», сказав і: «Hе убий»; тому, якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом. |
|
12
|
12
|
| Та́ко глаго́літе і та́ко творі́те, я́ко зако́ном свобо́дним іму́щії суд прия́ти. | Так говоріть і так робіть, як такi‚ що мають бути суджені за законом свободи. |
|
13
|
13
|
| Суд бо без ми́лости не сотво́ршему ми́лости; і хва́литься ми́лость на суді́. | Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом. |
|
14
|
14
|
| (Зач. 53) Ка́я по́льза, бра́тіє моя́, а́ще ві́ру глаго́леть кто імі́ти, діл же не і́мать? Єда́ мо́жеть ві́ра спасти́ єго́? | Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його? |
|
15
|
15
|
| А́ще же брат іли́ сестра́ на́га бу́дета і лише́на бу́дета дневни́я пи́щі, | Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку, |
|
16
|
16
|
| рече́ть же ї́ма кто от вас: «Іді́та с ми́ром, грі́йтася і насища́йтася», — не дасть же ї́ма тре́бованія тіле́снаго, ка́я по́льза? | а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдіть із миром, грійтесь і їжте», — але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь? |
|
17
|
17
|
| Та́кожде і ві́ра, а́ще діл не і́мать, мертва́ єсть о себі́. | Так само й віра — коли не має діл, сама по собі мертва. |
|
18
|
18
|
| Но рече́ть кто: ти ві́ру і́маши, аз же діла́ і́мам; покажи́ мі ві́ру твою́ от діл твої́х, і аз тебі́ покажу́ от діл мої́х ві́ру мою́. | Але скаже хто-небудь: «Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх». |
|
19
|
19
|
| Ти ві́руєши, я́ко Бог єди́н єсть: до́брі твори́ши; і бі́си ві́рують, і трепе́щуть. | Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять. |
|
20
|
20
|
| Хо́щеши же ли разумі́ти, о, челові́че су́єтне, я́ко ві́ра без діл мертва́ єсть? | Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва? |
|
21
|
21
|
| Авраа́м оте́ць наш не от діл ли оправда́ся, возне́с Ісаа́ка, си́на своєго́ на же́ртвенник? | Хіба не ділами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Ісаака? |
|
22
|
22
|
| Ви́диши ли, я́ко ві́ра поспі́шествоваше діло́м єго́, і от діл соверши́ся ві́ра? | Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла довершености? |
|
23
|
23
|
| І соверши́ся писа́ніє глаго́лющеє: ві́рова же Авраа́м Бо́гові, і вміни́ся єму́ в пра́вду, і друг Бо́жий наре́чеся. | І справдилося слово Писання: «Вірував Авраам Богові, і це було поставлено йому в праведність, і його назвали другом Божим». |
|
24
|
24
|
| Зрите́ ли у́бо, я́ко от діл оправда́ється челові́к, а не от ві́ри єди́ния? | Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою? |
|
25
|
25
|
| Та́кожде же і Раа́в блудни́ця не от діл ли оправда́ся, приє́мши схо́дники і іни́м путе́м ізве́дши їх? | Так само і блудниця Раава хіба не ділами виправдалася, прийнявши підглядачів і вивівши їх іншою дорогою? |
|
26
|
26
|
| Я́коже бо ті́ло без ду́ха мертво́ єсть, та́ко і ві́ра без діл мертва́ єсть. | Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва. |
