(Зач. 50) Іа́ков, Бо́гу і Го́споду Ісу́су Христу́ раб, обімана́десяте колі́нома, і́же в разсі́янії, ра́доватися.

Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся.

Вся́ку ра́дость імі́йте, бра́тіє моя́, єгда́ во іскуше́нія впа́даете разли́чна,

З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам,

ві́дяще, я́ко іскуше́ніє ва́шея ві́ри соді́ловаєть терпі́ніє;

знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння;

терпі́ніє же ді́ло соверше́нно да і́мать, я́ко да бу́дете соверше́нні і всеці́лі, ні в че́мже лише́ні.

терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку.

А́ще же кто от вас лише́н єсть прему́дрости, да про́сить от даю́щаго Бо́га всім нелицеприє́мні і не поноша́ющаго, і да́сться єму́.

Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому.

Да про́сить же ві́рою, нічто́же сумня́ся; сумня́йся бо уподо́бися волне́нію морсько́му, ві́три возмета́єму і развіва́єму.

Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває.

Да не мнить бо челові́к он, я́ко при́йметь что от Бо́га.

Hехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа.

Муж двоєду́шен неустро́єн во всіх путе́х свої́х.

Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх.

Да хва́литься же брат смире́нний в висоті́ своє́й,

Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою,

бога́тий же во смире́нії своє́м, зане́ я́коже цвіт тра́вний мимоі́деть;

а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний.

возсія́ бо со́лнце со зно́єм, і ізсуши́ траву́, і цвіт єя́ отпаде́, і благолі́піє лиця́ єя́ поги́бе; си́це і бога́тий в хожде́нії своє́м ув'яда́єть.

Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах.

Блаже́н муж, і́же претерпи́ть іскуше́ніє; зане́ іску́сен бив, при́йметь віне́ць жи́зні, єго́же обіща́ Бог лю́б'ящим Єго́.

Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його.

Нікто́же іскуша́єм да глаго́леть, я́ко от Бо́га іскуша́єм єсьм; Бог бо ність іскуси́тель злим [іскуша́єм зли́ми], не іскуша́єть же Той нікого́же,

У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого,

ки́йждо же іскуша́ється, от своєя́ по́хоті влеко́м і прельща́єм;

але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю;

Та́же по́хоть заче́нши ражда́єть гріх, гріх же соді́ян ражда́єть смерть.

похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.

Не льсті́теся, бра́тіє моя́ возлю́бленная;

Hе обманюйтесь, браття мої улюблені.

вся́ко дая́ніє бла́го і всяк дар соверше́н сви́ше єсть, сходя́й от Отця́ сві́тов, у Него́же ність преміне́ніє, іли́ преложе́нія стінь.

Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни.

Восхоті́в бо породи́ нас сло́вом і́стини, во є́же би́ти нам нача́ток ні́кий созда́нієм Єго́.

Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь.

(Зач. 51) Ті́мже, бра́тіє моя́ возлю́бленная, да бу́деть всяк челові́к скор усли́шати (і) ко́сен глаго́лати, ко́сен во гнів,

Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів,

гнів бо му́жа пра́вди Бо́жия не соді́ловаєть.

бо гнів людини не творить правди Божої.

Сего́ ра́ди отло́жше вся́ку скве́рну і ізби́ток зло́би, в кро́тості приймі́те всажде́нноє сло́во, могу́щеє спасти́ ду́ші ва́ша.

Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі.

Бива́йте же творці́ сло́ва, а не то́чію сли́шателі, прельща́юще себе́ самі́х.

Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють.

Зане́ а́ще кто єсть сли́шатель сло́ва, а не творе́ць, такови́й уподо́бися му́жу смотря́ющу лице́ битія́ своєго́ в зерца́лі:

Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:

усмотри́ бо себе́ і оти́де, і а́біє заби́, како́в бі.

вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона.

Прини́кий же в зако́н соверше́н свобо́ди, і преби́в, сей не сли́шатель заби́тлив бив, но творе́ць ді́ла, сей блаже́н в ді́ланії своє́м бу́деть.

Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності.

А́ще кто мни́ться ві́рен би́ти в вас, і не обуздова́єть язи́ка своєго́, но льстить се́рдце своє́, сего́ су́єтна (єсть) ві́ра.

Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста.

Ві́ра бо чиста́ і нескве́рна пред Бо́гом і Отце́м сія́ єсть, є́же посіща́ти си́рих і вдови́ць в ско́рбіх їх, (і) нескве́рна себе́ блюсти́ от ми́ра.

Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу.

А́ще у́бо зако́н соверша́єте ца́рський, по Писа́нію: возлю́биши і́скренняго своєго́, я́коже себе́ сама́го, — до́брі творите́;

Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближнього твого, як самого себе, — добре робите.

а́ще же на лиця́ зрите́, то гріх содіва́єте, облича́ємі от зако́на я́коже престу́пници.

А коли робите, дивлячись на особу, то гріх чините, і перед законом виявляєтеся злочинцями.

(Зач. 52) Бра́тіє моя́, не на лиця́ зря́ще імі́йте ві́ру Го́спода на́шего Ісу́са Христа́ сла́ви.

Браття мої, майте віру в Ісуса Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи.

А́ще бо вни́деть в со́нмище ва́ше муж, злат пе́рстень нося́, в ри́зі сві́тлі, вни́деть же і нищ в ху́ді оді́жди,

Бо, якщо у зібрання ваше ввійде людина із золотим перснем, у багатому одязі, увійде ж і бідний у драному одязі,

і воззрите́ на нося́щаго ри́зу сві́тлу, і рече́те єму́: ти ся́ди зді до́брі; і ни́щему рече́те: ти ста́ни та́мо, іли́ ся́ди зді на подно́жії моє́м, —

і ви, дивлячись на одягненого у багатий одяг, скажете йому: «Тобі добре сісти тут», а бідному скажете: «Ти стань там або сідай тут, біля моїх ніг»‚ —

і не разсмотри́сте в себі́, і би́сте судії́ помишле́ній злих.

то чи не поділилися ви в собі і чи не стаєте суддями з недобрими думками?

Сли́шіте, бра́тіє моя́ возлю́бленная, не Бог ли ізбра́ ни́щия ми́ра сего́ бога́ти в ві́рі і наслі́дники Ца́рствія, є́же обіща́ лю́б'ящим Єго́?

Послухайте, браття мої улюблені: хіба не бідних обрав Бог бути багатими вірою і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, що люблять Його?

ви же укори́сте ни́щаго. Не бога́тії ли наси́лують вам, і ті́ї влеку́ть ви на суди́ща?

А ви зневажили бідного. Хіба не багаті утискують вас і хіба не вони тягнуть вас на суди?

не ті́ї ли ху́лять до́броє і́м'я нарече́нноє на вас?

Хіба не вони зневажають те добре ім’я, яким ви називаєтесь?

І́же бо весь зако́н соблюде́ть, согріши́ть же во єди́нім, бисть всім пови́нен.

Хто дотримується всього закону і зогрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому.

Реки́й бо: не прелюби́ сотвори́ши, рекл єсть і: не убіє́ши, а́ще же не прелюби́ сотвори́ши, убіє́ши же, бил єси́ престу́пник зако́на.

Бо Той же, Хто сказав: «Hе перелюбствуй», сказав і: «Hе убий»; тому, якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом.

Та́ко глаго́літе і та́ко творі́те, я́ко зако́ном свобо́дним іму́щії суд прия́ти.

Так говоріть і так робіть, як такi‚ що мають бути суджені за законом свободи.

Суд бо без ми́лости не сотво́ршему ми́лости; і хва́литься ми́лость на суді́.

Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом.

(Зач. 53) Ка́я по́льза, бра́тіє моя́, а́ще ві́ру глаго́леть кто імі́ти, діл же не і́мать? Єда́ мо́жеть ві́ра спасти́ єго́?

Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його?

А́ще же брат іли́ сестра́ на́га бу́дета і лише́на бу́дета дневни́я пи́щі,

Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку,

рече́ть же ї́ма кто от вас: «Іді́та с ми́ром, грі́йтася і насища́йтася», — не дасть же ї́ма тре́бованія тіле́снаго, ка́я по́льза?

а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдіть із миром, грійтесь і їжте», — але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь?

Та́кожде і ві́ра, а́ще діл не і́мать, мертва́ єсть о себі́.

Так само й віра — коли не має діл, сама по собі мертва.

Но рече́ть кто: ти ві́ру і́маши, аз же діла́ і́мам; покажи́ мі ві́ру твою́ от діл твої́х, і аз тебі́ покажу́ от діл мої́х ві́ру мою́.

Але скаже хто-небудь: «Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх».

Ти ві́руєши, я́ко Бог єди́н єсть: до́брі твори́ши; і бі́си ві́рують, і трепе́щуть.

Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять.

Хо́щеши же ли разумі́ти, о, челові́че су́єтне, я́ко ві́ра без діл мертва́ єсть?

Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва?

Авраа́м оте́ць наш не от діл ли оправда́ся, возне́с Ісаа́ка, си́на своєго́ на же́ртвенник?

Хіба не ділами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Ісаака?

Ви́диши ли, я́ко ві́ра поспі́шествоваше діло́м єго́, і от діл соверши́ся ві́ра?

Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла довершености?

І соверши́ся писа́ніє глаго́лющеє: ві́рова же Авраа́м Бо́гові, і вміни́ся єму́ в пра́вду, і друг Бо́жий наре́чеся.

І справдилося слово Писання: «Вірував Авраам Богові, і це було поставлено йому в праведність, і його назвали другом Божим».

Зрите́ ли у́бо, я́ко от діл оправда́ється челові́к, а не от ві́ри єди́ния?

Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою?

Та́кожде же і Раа́в блудни́ця не от діл ли оправда́ся, приє́мши схо́дники і іни́м путе́м ізве́дши їх?

Так само і блудниця Раава хіба не ділами виправдалася, прийнявши підглядачів і вивівши їх іншою дорогою?

Я́коже бо ті́ло без ду́ха мертво́ єсть, та́ко і ві́ра без діл мертва́ єсть.

Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва.

(Зач. 54) Не мно́зі учи́теліє бива́йте, бра́тіє моя́, ві́дяще, я́ко бо́льшеє осужде́ніє при́ймем,

Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд,

мно́го бо согріша́єм всі. А́ще кто в сло́ві не согріша́єть, сей соверше́н муж, си́лен обузда́ти і все ті́ло.

бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло.

Се [бо і] ко́нем узди́ во уста́ влага́єм, да повину́ються нам, і все ті́ло їх обраща́єм;

Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім.

се, і кораблі́ вели́ці су́ще і от же́стоких ві́тров заточа́ємі, обраща́ються ма́лим корми́льцем, а́може стремле́ніє пра́вящаго хо́щеть;

Ось і кораблі, хоч які вони великі і як не носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич;

та́кожде же і язи́к мал уд єсть, і вельми́ хва́литься. Се, мал огнь, [і] коль вели́кі ве́щі сожига́єть.

так само і язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!

І язи́к — огнь, лі́пота непра́вди; си́це і язи́к водворя́ється во у́діх на́ших, скверня́ все ті́ло, і паля́ ко́ло рожде́нія на́шего, і опаля́яся от геє́нни;

І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, будучи сам запалюваний від геєни.

вся́ко бо єстество́ звіре́й же і птиць, гад же і риб укроща́ється і укроти́ться єстество́м челові́ческим,

Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством,

язи́ка же нікто́же мо́жеть от челові́к укроти́ти, не удержи́мо [бо] зло, іспо́лнь я́да смертоно́сна.

а язика приборкати ніхто з людей не може: це — невтримне зло; він повний отрути смертоносної.

Тім благословля́єм Бо́га і Отця́, і тім клене́м челові́ки би́вшия по подо́бію Бо́жию;

Hим благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою.

от ті́хже уст ісхо́дить благослове́ніє і кля́тва. Не подоба́єть, бра́тіє моя́ возлю́бленная, сим та́ко бива́ти.

З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було.

(Зач. 50) Єда́ ли істо́чник от єди́наго у́стія істоча́єть сла́дкоє і го́ркоє?

Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода?

Єда́ мо́жеть, бра́тіє моя́, смоко́вниця ма́слини твори́ти, іли́ виногра́дная лоза́ смо́кви? Та́кожде ні єди́н істо́чник сла́ну і сла́дку твори́ть во́ду.

Hе може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода.

Кто прему́др і худо́г в вас, да пока́жеть от до́браго житія́ діла́ своя́ в кро́тості і прему́дрості.

Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю.

А́ще же за́висть го́рку і́мате і рве́ніє в сердця́х ва́ших, не хвалі́теся, ні лжі́те на і́стину;

Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини.

ність сія́ прему́дрость сви́ше низходя́щи, но зе́мна, душе́вна, бісо́вська,

Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська,

іді́же бо за́висть і рве́ніє, ту нестроє́ніє і вся́ка зла вещ.

бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе.

А я́же сви́ше прему́рость, пе́рвіє у́бо чиста́ єсть, пото́м же ми́рна, кротка́, благопокорли́ва, іспо́лнь ми́лости і плодо́в благи́х, несумі́нна і нелицемі́рна.

А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна.

Плод же пра́вди в ми́рі сі́ється творя́щим мир.

Плід же правди сіється у світі тими, які зберігають мир.

Отку́ду бра́ні і сва́ри в вас? Не отсю́ду ли, от сласте́й ва́ших, вою́ющих во у́діх ва́ших?

Звідкіль у вас ворожнеча і чвари? Чи не звідси, від пристрастей ваших, що воюють у членах ваших?

Жела́єте, і не і́мате; убива́єте і зави́дите, і не мо́жете улучи́ти; сваря́єтеся і бо́рете, і не і́мате, зане́ не про́сите;

Жадаєте і не маєте; вбиваєте і заздрите‚ і не можете досягти? Сваритесь і ворогуєте — і не маєте, бо не просите,

про́сите, і не приє́млете, зане́ злі про́сите, да в сласте́х ва́ших іждиве́те.

просите — і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших.

Прелюбоді́є і прелюбоді́йці, не ві́сте ли, я́ко люби́ ми́ра сего́ вражда́ Бо́гу єсть, і́же бо восхо́щеть друг би́ти ми́ру, враг Бо́жий бива́єть.

Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові.

Іли́ мните́, я́ко всу́є Писа́ніє глаго́леть: к за́висті жела́єть дух, і́же всели́ся в ни?

Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: «Ревнощів жадає дух, який вселився в нас»?

Бо́льшую же дає́ть благода́ть; ті́мже глаго́леть: Госпо́дь го́рдим проти́виться, смире́нним же дає́ть благода́ть.

Але тим більшу дає благодать; тому й сказано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».

(Зач. 56) Повині́теся у́бо Бо́гу, проти́вітеся же дия́волу, і біжи́ть от вас.

Отже, покоріться Боговi; противтеся дияволові, і він утече від вас.

Прибли́жітеся Бо́гу, і прибли́житься вам; очи́стіте ру́ці, грі́шници, іспра́віте сердця́ ва́ша, двоєду́шнії;

Hаблизьтеся до Бога, і наблизиться до вас; очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні.

постражді́те, і слезі́те, і пла́чітеся; сміх ваш в плач да обрати́ться, і ра́дость в сі́тованіє;

Страждайте, плачте і ридайте; сміх ваш нехай обернеться на плач і радість — на печаль.

смирі́теся пред Го́сподем, і вознесе́ть ви.

Смиріться перед Господом, і піднесе вас.

Не оклевета́йте друг дру́га, бра́тіє; оклевета́яй бо бра́та, іли́ осужда́яй бра́та своєго́, оклевета́єть зако́н і осужда́єть зако́н; а́ще же зако́н осужда́єши, ні́си творе́ць зако́на, но судія́.

Hе злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон і судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя.

Єди́н єсть Законополо́жник і Судія́, моги́й спасти́ і погуби́ти; ти же кто єси́ осужда́яй дру́га?

Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього?

Сли́шіте ни́ні, глаго́лющії: днесь іли́ у́трі по́йдем во он град, і сотвори́м ту лі́то єди́но, і ку́плю ді́єм і приобріте́ніє;

Тепер послухайте ви, що говорите: «Сьогодні або завтра підемо до такого-то міста, і проживемо там один рік, і будемо торгувати й одержувати прибуток»;

і́же не ві́сте, что у́трі случи́ться; ка́я бо жизнь ва́ша, па́ра бо єсть, я́же вма́лі явля́ється, пото́м же ісчеза́єть.

ви, які не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає.

Вмі́сто є́же би глаго́лати вам: а́ще Госпо́дь восхо́щеть, і жи́ві бу́дем, і сотвори́м сіє́ іли́ о́но;

Замість того, щоб вам говорити: «Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше», —

ни́ні же хва́литеся в горди́нех ва́ших; вся́ка хвала́ такова́ зла єсть.

ви ж нині хвалитесь у гордощах ваших; всяка така похвальба є зло.

Ві́дущему у́бо добро́ твори́ти, і не творя́щему, гріх єму́ єсть.

Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх.

Прийді́те ни́ні, бога́тії, пла́чітеся і рида́йте о лю́тих ско́рбіх ва́ших гряду́щих на ви.

Послухайте ви, багатії; плачте і ридайте від лютих бід ваших, що наближаються до вас.

Бога́тство ва́ше ізгни́, і ри́зи ва́ша мо́ліє поядо́ша.

Багатство ваше згнило, і одяг ваш поточений міллю.

Зла́то ва́ше і сре́бро ізоржа́ві, і ржа їх в послу́шество на вас бу́деть, і сність пло́ті ва́ша а́ки огнь: єго́же сниска́сте в послі́днія дні.

Золото ваше і срібло поіржавіло, та іржа їх буде свідчити проти вас і з’їсть плоть вашу, як вогонь: ви придбали собі скарб на останні дні.

Се, мзда ді́лателей ді́лавших ни́ви ва́ша, удержа́ная от вас, вопіє́ть, і вопіє́нія жа́вших во у́ші Го́спода Савао́фа внидо́ша.

Ось плата, яку ви утримали у робітників, що працювали на ваших полях, голосить; і голосіння женців дійшли до вух Господа Саваофа.

Возвесели́стеся на землі́, і наслади́стеся; упита́сте сердця́ ва́ша, а́ки в день заколе́нія.

Ви розкошували на землі та зазнали насолоди; наситили серця ваші, ніби на день заколення.

Осуди́сте, уби́сте Пра́веднаго: не проти́виться вам.

Ви засудили, убили Праведника; Він не противився вам.

Долготерпі́те у́бо, бра́тіє моя́, до прише́ствія Госпо́дня. Се земледі́лець ждеть честна́го плода́ от землі́, долготерп'я́ о нем, до́ндеже при́йметь дождь ран і по́зден;

Отже, браття, будьте довготерпеливі до пришестя Господа. Ось хлібороб чекає доброго плоду від землі і довго терпить задля нього, поки прийме дощ ранній і пізній.

долготерпі́те у́бо і ви, утверді́те сердця́ ва́ша, я́ко прише́ствіє Госпо́днє прибли́жися.

Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші, бо пришестя Господа наближається.

Не воздиха́йте друг на дру́га, бра́тіє, да не осужде́ні бу́дете: се, Судія́ пред две́рми стої́ть.

Hе нарікайте, браття, один на одного, щоб і ви не були осуджені: ось Суддя перед дверима стоїть.

(Зач. 57) О́браз приймі́те, бра́тіє моя́, злострада́нія і долготерпі́нія проро́ки, і́же глаго́лаша і́менем Госпо́днім.

Візьміть за приклад, браття мої, тяжкі страждання і довготерпіння пророків, які говорили ім’ям Господнім.

Се, блажи́м терп'я́щия. Терпі́ніє І́овле сли́шасте, і кончи́ну Госпо́дню ви́дісте, я́ко многоми́лостив єсть Госпо́дь і щедр.

Ось ми ублажаємо тих, які терпіли. Ви чули про терпіння Іова і бачили кінець його від Господа; бо Господь вельми милостивий і щедрий.

Пре́жде же всіх, бра́тіє моя́, не клені́теся ні не́бом, ні земле́ю, ні іно́ю ко́єю кля́твою: бу́ди же вам є́же «єй, єй», і є́же «ні, ні», да не в лицемі́ріє впаде́те.

Перш за все, браття мої, не кляніться ні небом, ні землею, ні іншою якою клятвою, а нехай буде у вас: «так, так»; і «ні, нi», щоб вам не зазнати осуду.

Злостра́ждеть ли кто в вас? Да моли́тву ді́єть; благоду́шствуєть ли кто? Да поє́ть.

Якщо хто з вас тяжко страждає, нехай молиться. Хто в доброму настрої, нехай співає псалми.

Боли́ть ли кто в вас, да призове́ть пресві́тери Церко́вния, і да моли́тву сотворя́ть над ним, пома́завше єго́ єле́єм во і́м'я Госпо́днє;

Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє.

і моли́тва ві́ри спасе́ть боля́щаго, і воздви́гнеть єго́ Госпо́дь; і а́ще гріхи́ сотвори́л єсть, отпу́стяться єму́.

І молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому.

Іспові́дайте у́бо друг дру́гу согріше́нія і молі́теся друг за дру́га, я́ко да ісцілі́єте, мно́го бо мо́жеть моли́тва пра́веднаго поспішеству́єма.

Отже, признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного.

Ілія́ челові́к бі подобостра́стен нам, і моли́твою помоли́ся, да не бу́деть дождь, і не одожди́ по землі́ лі́та три і мі́сяць шесть;

Ілля був чоловік подібний до нас, а помолився молитвою, щоб не було дощу, і не було дощу на землі три роки і шість місяців.

і па́ки помоли́ся, і не́бо дождь даде́, і земля́ прозябе́ плод свой.

І знову помолився, і небо дало дощ, і земля зростила плід свій.

Бра́тіє, а́ще кто в вас заблу́дить от путі́ і́стини, і обрати́ть кто єго́,

Браття! Якщо хтось із вас відхилиться від істини і хтось наверне його,

да вість, я́ко обрати́вий грі́шника от заблужде́нія путі́ єго́ спасе́ть ду́шу от сме́рти і покри́єть мно́жество гріхо́в.

нехай той знає, що хто звернув грішника з облудної путі, спасе душу від смерти і покриє безліч гріхів.