Яків, раб Бога і Господа Ісуса Христа, дванадцятьом колінам, що в розсіянні, — радуйтеся.

(Зач. 50) Іа́ков, Бо́гу і Го́споду Ісу́су Христу́ раб, обімана́десяте колі́нома, і́же в разсі́янії, ра́доватися.

З великою радістю приймайте, браття мої, коли підпадаєте різним спокусам,

Вся́ку ра́дость імі́йте, бра́тіє моя́, єгда́ во іскуше́нія впа́даете разли́чна,

знаючи, що випробування вашої віри дає терпіння;

ві́дяще, я́ко іскуше́ніє ва́шея ві́ри соді́ловаєть терпі́ніє;

терпіння ж повинно мати досконалу дію, щоб ви були досконалі в усій повноті без усякого недоліку.

терпі́ніє же ді́ло соверше́нно да і́мать, я́ко да бу́дете соверше́нні і всеці́лі, ні в че́мже лише́ні.

Якщо ж у кого з вас не вистачає мудрости, нехай просить у Бога, Який дає всім просто й без докорів, — і дасться йому.

А́ще же кто от вас лише́н єсть прему́дрости, да про́сить от даю́щаго Бо́га всім нелицеприє́мні і не поноша́ющаго, і да́сться єму́.

Але нехай просить з вірою, нітрохи не сумніваючись, бо той, хто сумнівається, подібний до морської хвилі, яку вітер здіймає і розвіває.

Да про́сить же ві́рою, нічто́же сумня́ся; сумня́йся бо уподо́бися волне́нію морсько́му, ві́три возмета́єму і развіва́єму.

Hехай не думає така людина одержати що-небудь від Господа.

Да не мнить бо челові́к он, я́ко при́йметь что от Бо́га.

Двоєдушна людина нестійка на всіх шляхах своїх.

Муж двоєду́шен неустро́єн во всіх путе́х свої́х.

Hехай хвалиться брат смиренний своєю висотою,

Да хва́литься же брат смире́нний в висоті́ своє́й,

а багатий — смиренням своїм, бо він перейде, як цвіт трав’яний.

бога́тий же во смире́нії своє́м, зане́ я́коже цвіт тра́вний мимоі́деть;

Сходить сонце, настає спека, і спекою висушує траву; цвіт її опадає, зникає краса її вигляду, так в’яне і багатий на своїх шляхах.

возсія́ бо со́лнце со зно́єм, і ізсуши́ траву́, і цвіт єя́ отпаде́, і благолі́піє лиця́ єя́ поги́бе; си́це і бога́тий в хожде́нії своє́м ув'яда́єть.

Блаженна людина, яка переносить спокуси, бо, будучи випробуваною, вона одержить вінець життя, який обіцяв Господь тим, що люблять Його.

Блаже́н муж, і́же претерпи́ть іскуше́ніє; зане́ іску́сен бив, при́йметь віне́ць жи́зні, єго́же обіща́ Бог лю́б'ящим Єго́.

У спокусі ніхто не кажи: «Бог мене спокушає»; бо Бог не спокушається злом і Сам не спокушає нікого,

Нікто́же іскуша́єм да глаго́леть, я́ко от Бо́га іскуша́єм єсьм; Бог бо ність іскуси́тель злим [іскуша́єм зли́ми], не іскуша́єть же Той нікого́же,

але кожен спокушається, захоплюючись і зваблюючись власною похіттю;

ки́йждо же іскуша́ється, от своєя́ по́хоті влеко́м і прельща́єм;

похіть же, зачавши, породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.

Та́же по́хоть заче́нши ражда́єть гріх, гріх же соді́ян ражда́єть смерть.

Hе обманюйтесь, браття мої улюблені.

Не льсті́теся, бра́тіє моя́ возлю́бленная;

Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходять зверху, від Отця світів, у Якого немає зміни і ні тіні переміни.

вся́ко дая́ніє бла́го і всяк дар соверше́н сви́ше єсть, сходя́й от Отця́ сві́тов, у Него́же ність преміне́ніє, іли́ преложе́нія стінь.

Захотівши, Він породив нас словом істини, щоб нам бути якимсь початком Його створінь.

Восхоті́в бо породи́ нас сло́вом і́стини, во є́же би́ти нам нача́ток ні́кий созда́нієм Єго́.

Отож, браття мої улюблені, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повільною на слова, повільною на гнів,

(Зач. 51) Ті́мже, бра́тіє моя́ возлю́бленная, да бу́деть всяк челові́к скор усли́шати (і) ко́сен глаго́лати, ко́сен во гнів,

бо гнів людини не творить правди Божої.

гнів бо му́жа пра́вди Бо́жия не соді́ловаєть.

Тому, відкинувши всяку нечистоту і залишок злоби, з лагідністю прийміть насаджене слово, яке може спасти ваші душі.

Сего́ ра́ди отло́жше вся́ку скве́рну і ізби́ток зло́би, в кро́тості приймі́те всажде́нноє сло́во, могу́щеє спасти́ ду́ші ва́ша.

Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють.

Бива́йте же творці́ сло́ва, а не то́чію сли́шателі, прельща́юще себе́ самі́х.

Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі:

Зане́ а́ще кто єсть сли́шатель сло́ва, а не творе́ць, такови́й уподо́бися му́жу смотря́ющу лице́ битія́ своєго́ в зерца́лі:

вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона.

усмотри́ бо себе́ і оти́де, і а́біє заби́, како́в бі.

Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності.

Прини́кий же в зако́н соверше́н свобо́ди, і преби́в, сей не сли́шатель заби́тлив бив, но творе́ць ді́ла, сей блаже́н в ді́ланії своє́м бу́деть.

Коли хто з вас гадає, що він побожний і не приборкує свого язика, але спокушає своє серце, то побожність у того пуста.

А́ще кто мни́ться ві́рен би́ти в вас, і не обуздова́єть язи́ка своєго́, но льстить се́рдце своє́, сего́ су́єтна (єсть) ві́ра.

Чиста і непорочна побожність перед Богом і Отцем є в тому, щоб піклуватися про сиріт і вдів у їхніх скорботах і берегти себе неоскверненим від світу.

Ві́ра бо чиста́ і нескве́рна пред Бо́гом і Отце́м сія́ єсть, є́же посіща́ти си́рих і вдови́ць в ско́рбіх їх, (і) нескве́рна себе́ блюсти́ от ми́ра.

Браття мої, майте віру в Ісуса Христа, нашого Господа слави, не зважаючи на особи.

(Зач. 52) Бра́тіє моя́, не на лиця́ зря́ще імі́йте ві́ру Го́спода на́шего Ісу́са Христа́ сла́ви.

Бо, якщо у зібрання ваше ввійде людина із золотим перснем, у багатому одязі, увійде ж і бідний у драному одязі,

А́ще бо вни́деть в со́нмище ва́ше муж, злат пе́рстень нося́, в ри́зі сві́тлі, вни́деть же і нищ в ху́ді оді́жди,

і ви, дивлячись на одягненого у багатий одяг, скажете йому: «Тобі добре сісти тут», а бідному скажете: «Ти стань там або сідай тут, біля моїх ніг»‚ —

і воззрите́ на нося́щаго ри́зу сві́тлу, і рече́те єму́: ти ся́ди зді до́брі; і ни́щему рече́те: ти ста́ни та́мо, іли́ ся́ди зді на подно́жії моє́м, —

то чи не поділилися ви в собі і чи не стаєте суддями з недобрими думками?

і не разсмотри́сте в себі́, і би́сте судії́ помишле́ній злих.

Послухайте, браття мої улюблені: хіба не бідних обрав Бог бути багатими вірою і спадкоємцями Царства, яке Він обіцяв тим, що люблять Його?

Сли́шіте, бра́тіє моя́ возлю́бленная, не Бог ли ізбра́ ни́щия ми́ра сего́ бога́ти в ві́рі і наслі́дники Ца́рствія, є́же обіща́ лю́б'ящим Єго́?

А ви зневажили бідного. Хіба не багаті утискують вас і хіба не вони тягнуть вас на суди?

ви же укори́сте ни́щаго. Не бога́тії ли наси́лують вам, і ті́ї влеку́ть ви на суди́ща?

Хіба не вони зневажають те добре ім’я, яким ви називаєтесь?

не ті́ї ли ху́лять до́броє і́м'я нарече́нноє на вас?

Коли ви виконуєте закон царський за Писанням: люби ближнього твого, як самого себе, — добре робите.

А́ще у́бо зако́н соверша́єте ца́рський, по Писа́нію: возлю́биши і́скренняго своєго́, я́коже себе́ сама́го, — до́брі творите́;

А коли робите, дивлячись на особу, то гріх чините, і перед законом виявляєтеся злочинцями.

а́ще же на лиця́ зрите́, то гріх содіва́єте, облича́ємі от зако́на я́коже престу́пници.

Хто дотримується всього закону і зогрішить у чому-небудь одному, той стає винуватим у всьому.

І́же бо весь зако́н соблюде́ть, согріши́ть же во єди́нім, бисть всім пови́нен.

Бо Той же, Хто сказав: «Hе перелюбствуй», сказав і: «Hе убий»; тому, якщо ти не перелюбствуєш, але уб’єш, то ти також злочинець перед законом.

Реки́й бо: не прелюби́ сотвори́ши, рекл єсть і: не убіє́ши, а́ще же не прелюби́ сотвори́ши, убіє́ши же, бил єси́ престу́пник зако́на.

Так говоріть і так робіть, як такi‚ що мають бути суджені за законом свободи.

Та́ко глаго́літе і та́ко творі́те, я́ко зако́ном свобо́дним іму́щії суд прия́ти.

Бо немилостивий суд тому, хто не творив милости; милість же підноситься над судом.

Суд бо без ми́лости не сотво́ршему ми́лости; і хва́литься ми́лость на суді́.

Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? Чи може ця віра спасти його?

(Зач. 53) Ка́я по́льза, бра́тіє моя́, а́ще ві́ру глаго́леть кто імі́ти, діл же не і́мать? Єда́ мо́жеть ві́ра спасти́ єго́?

Якщо брат або сестра нагі і не мають денного прожитку,

А́ще же брат іли́ сестра́ на́га бу́дета і лише́на бу́дета дневни́я пи́щі,

а хто-небудь з вас скаже їм: «Йдіть із миром, грійтесь і їжте», — але не дасть їм потрібного для тіла, яка користь?

рече́ть же ї́ма кто от вас: «Іді́та с ми́ром, грі́йтася і насища́йтася», — не дасть же ї́ма тре́бованія тіле́снаго, ка́я по́льза?

Так само й віра — коли не має діл, сама по собі мертва.

Та́кожде і ві́ра, а́ще діл не і́мать, мертва́ єсть о себі́.

Але скаже хто-небудь: «Ти маєш віру, а я маю діла; покажи мені віру твою без діл твоїх, а я покажу тобі віру мою в ділах моїх».

Но рече́ть кто: ти ві́ру і́маши, аз же діла́ і́мам; покажи́ мі ві́ру твою́ от діл твої́х, і аз тебі́ покажу́ от діл мої́х ві́ру мою́.

Ти віруєш, що Бог єдиний: добре робиш; та й біси вірують і тремтять.

Ти ві́руєши, я́ко Бог єди́н єсть: до́брі твори́ши; і бі́си ві́рують, і трепе́щуть.

Але чи хочеш ти знати, легковажна людино, що віра без діл мертва?

Хо́щеши же ли разумі́ти, о, челові́че су́єтне, я́ко ві́ра без діл мертва́ єсть?

Хіба не ділами виправдався Авраам, отець наш, поклавши на жертовник сина свого Ісаака?

Авраа́м оте́ць наш не от діл ли оправда́ся, возне́с Ісаа́ка, си́на своєго́ на же́ртвенник?

Чи бачиш, що віра сприяла ділам його, і ділами віра досягла довершености?

Ви́диши ли, я́ко ві́ра поспі́шествоваше діло́м єго́, і от діл соверши́ся ві́ра?

І справдилося слово Писання: «Вірував Авраам Богові, і це було поставлено йому в праведність, і його назвали другом Божим».

І соверши́ся писа́ніє глаго́лющеє: ві́рова же Авраа́м Бо́гові, і вміни́ся єму́ в пра́вду, і друг Бо́жий наре́чеся.

Чи бачите, що людина виправдовується ділами, а не тільки вірою?

Зрите́ ли у́бо, я́ко от діл оправда́ється челові́к, а не от ві́ри єди́ния?

Так само і блудниця Раава хіба не ділами виправдалася, прийнявши підглядачів і вивівши їх іншою дорогою?

Та́кожде же і Раа́в блудни́ця не от діл ли оправда́ся, приє́мши схо́дники і іни́м путе́м ізве́дши їх?

Бо як тіло без духу мертве, так і віра без діл мертва.

Я́коже бо ті́ло без ду́ха мертво́ єсть, та́ко і ві́ра без діл мертва́ єсть.

Браття мої, не багато хто ставайте учителями, знаючи, що ми підпадемо під більший осуд,

(Зач. 54) Не мно́зі учи́теліє бива́йте, бра́тіє моя́, ві́дяще, я́ко бо́льшеє осужде́ніє при́ймем,

бо всі ми багато грішимо. Хто не грішить словом, той досконала людина, яка може приборкати і все тіло.

мно́го бо согріша́єм всі. А́ще кто в сло́ві не согріша́єть, сей соверше́н муж, си́лен обузда́ти і все ті́ло.

Ось ми вкладаємо вуздечки в рот коням, щоб вони слухались нас, і керуємо всім тілом їхнім.

Се [бо і] ко́нем узди́ во уста́ влага́єм, да повину́ються нам, і все ті́ло їх обраща́єм;

Ось і кораблі, хоч які вони великі і як не носяться сильними вітрами, та невеликим кермом спрямовуються, куди хоче керманич;

се, і кораблі́ вели́ці су́ще і от же́стоких ві́тров заточа́ємі, обраща́ються ма́лим корми́льцем, а́може стремле́ніє пра́вящаго хо́щеть;

так само і язик — невеликий член, але багато чинить. Подивись, невеликий вогонь‚ а як багато речей спалює!

та́кожде же і язи́к мал уд єсть, і вельми́ хва́литься. Се, мал огнь, [і] коль вели́кі ве́щі сожига́єть.

І язик — вогонь, прикраса неправди; язик поставлений так між нашими членами, що сквернить усе тіло і запалює круг життя, будучи сам запалюваний від геєни.

І язи́к — огнь, лі́пота непра́вди; си́це і язи́к водворя́ється во у́діх на́ших, скверня́ все ті́ло, і паля́ ко́ло рожде́нія на́шего, і опаля́яся от геє́нни;

Бо всяке єство звірів і птахів, плазунів і морських тварин приборкується і приборкане людським єством,

вся́ко бо єстество́ звіре́й же і птиць, гад же і риб укроща́ється і укроти́ться єстество́м челові́ческим,

а язика приборкати ніхто з людей не може: це — невтримне зло; він повний отрути смертоносної.

язи́ка же нікто́же мо́жеть от челові́к укроти́ти, не удержи́мо [бо] зло, іспо́лнь я́да смертоно́сна.

Hим благословляємо Бога і Отця, і ним же проклинаємо людей, створених за подобою Божою.

Тім благословля́єм Бо́га і Отця́, і тім клене́м челові́ки би́вшия по подо́бію Бо́жию;

З тих самих уст виходить благословення і прокляття: не повинно, браття мої, щоб це так було.

от ті́хже уст ісхо́дить благослове́ніє і кля́тва. Не подоба́єть, бра́тіє моя́ возлю́бленная, сим та́ко бива́ти.

Хіба з одного джерела тече солодка і гірка вода?

(Зач. 50) Єда́ ли істо́чник от єди́наго у́стія істоча́єть сла́дкоє і го́ркоє?

Hе може, браття мої, смоковниця родити маслини або виноградна лоза — смокви. Також і з одного джерела не може виливатися солона і солодка вода.

Єда́ мо́жеть, бра́тіє моя́, смоко́вниця ма́слини твори́ти, іли́ виногра́дная лоза́ смо́кви? Та́кожде ні єди́н істо́чник сла́ну і сла́дку твори́ть во́ду.

Хто мудрий і розумний між вами? Доведи це на ділі добрим поводженням з мудрою лагідністю.

Кто прему́др і худо́г в вас, да пока́жеть от до́браго житія́ діла́ своя́ в кро́тості і прему́дрості.

Але якщо у вашому серці ви маєте гірку заздрість і сварливість, то не хваліться і не говоріть неправди проти істини.

А́ще же за́висть го́рку і́мате і рве́ніє в сердця́х ва́ших, не хвалі́теся, ні лжі́те на і́стину;

Це не та мудрість, яка сходить зверху, але земна, душевна, бісівська,

ність сія́ прему́дрость сви́ше низходя́щи, но зе́мна, душе́вна, бісо́вська,

бо де заздрість і сварливість, там безладдя і все лихе.

іді́же бо за́висть і рве́ніє, ту нестроє́ніє і вся́ка зла вещ.

А мудрість, яка сходить зверху, по-перше, чиста, потім мирна, лагідна, покірлива, повна милосердя і плодів благих, неупереджена і нелицемірна.

А я́же сви́ше прему́рость, пе́рвіє у́бо чиста́ єсть, пото́м же ми́рна, кротка́, благопокорли́ва, іспо́лнь ми́лости і плодо́в благи́х, несумі́нна і нелицемі́рна.

Плід же правди сіється у світі тими, які зберігають мир.

Плод же пра́вди в ми́рі сі́ється творя́щим мир.

Звідкіль у вас ворожнеча і чвари? Чи не звідси, від пристрастей ваших, що воюють у членах ваших?

Отку́ду бра́ні і сва́ри в вас? Не отсю́ду ли, от сласте́й ва́ших, вою́ющих во у́діх ва́ших?

Жадаєте і не маєте; вбиваєте і заздрите‚ і не можете досягти? Сваритесь і ворогуєте — і не маєте, бо не просите,

Жела́єте, і не і́мате; убива́єте і зави́дите, і не мо́жете улучи́ти; сваря́єтеся і бо́рете, і не і́мате, зане́ не про́сите;

просите — і не одержуєте, тому що просите не на добре, а щоб ужити для пристрастей ваших.

про́сите, і не приє́млете, зане́ злі про́сите, да в сласте́х ва́ших іждиве́те.

Перелюбники і перелюбниці! Чи не знаєте, що дружба зі світом є ворожнеча проти Бога? Бо хто хоче бути другом світові, той стає ворогом Богові.

Прелюбоді́є і прелюбоді́йці, не ві́сте ли, я́ко люби́ ми́ра сего́ вражда́ Бо́гу єсть, і́же бо восхо́щеть друг би́ти ми́ру, враг Бо́жий бива́єть.

Чи ви думаєте, що даремно Писання говорить: «Ревнощів жадає дух, який вселився в нас»?

Іли́ мните́, я́ко всу́є Писа́ніє глаго́леть: к за́висті жела́єть дух, і́же всели́ся в ни?

Але тим більшу дає благодать; тому й сказано: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».

Бо́льшую же дає́ть благода́ть; ті́мже глаго́леть: Госпо́дь го́рдим проти́виться, смире́нним же дає́ть благода́ть.

Отже, покоріться Боговi; противтеся дияволові, і він утече від вас.

(Зач. 56) Повині́теся у́бо Бо́гу, проти́вітеся же дия́волу, і біжи́ть от вас.

Hаблизьтеся до Бога, і наблизиться до вас; очистіть руки, грішники, виправте серця, двоєдушні.

Прибли́жітеся Бо́гу, і прибли́житься вам; очи́стіте ру́ці, грі́шници, іспра́віте сердця́ ва́ша, двоєду́шнії;

Страждайте, плачте і ридайте; сміх ваш нехай обернеться на плач і радість — на печаль.

постражді́те, і слезі́те, і пла́чітеся; сміх ваш в плач да обрати́ться, і ра́дость в сі́тованіє;

Смиріться перед Господом, і піднесе вас.

смирі́теся пред Го́сподем, і вознесе́ть ви.

Hе злословте один на одного, браття: бо хто злословить на брата або судить брата свого, той злословить на закон і судить закон: коли ж ти закон судиш, то ти не виконавець закону, а суддя.

Не оклевета́йте друг дру́га, бра́тіє; оклевета́яй бо бра́та, іли́ осужда́яй бра́та своєго́, оклевета́єть зако́н і осужда́єть зако́н; а́ще же зако́н осужда́єши, ні́си творе́ць зако́на, но судія́.

Один є Законодавець і Суддя, Який може спасти і погубити; а ти хто, що судиш ближнього?

Єди́н єсть Законополо́жник і Судія́, моги́й спасти́ і погуби́ти; ти же кто єси́ осужда́яй дру́га?

Тепер послухайте ви, що говорите: «Сьогодні або завтра підемо до такого-то міста, і проживемо там один рік, і будемо торгувати й одержувати прибуток»;

Сли́шіте ни́ні, глаго́лющії: днесь іли́ у́трі по́йдем во он град, і сотвори́м ту лі́то єди́но, і ку́плю ді́єм і приобріте́ніє;

ви, які не знаєте, що станеться завтра; бо що таке ваше життя? Воно є пара, що з’являється на короткий час, а потім зникає.

і́же не ві́сте, что у́трі случи́ться; ка́я бо жизнь ва́ша, па́ра бо єсть, я́же вма́лі явля́ється, пото́м же ісчеза́єть.

Замість того, щоб вам говорити: «Коли угодно буде Господеві і будемо живі, то зробимо те або інше», —

Вмі́сто є́же би глаго́лати вам: а́ще Госпо́дь восхо́щеть, і жи́ві бу́дем, і сотвори́м сіє́ іли́ о́но;

ви ж нині хвалитесь у гордощах ваших; всяка така похвальба є зло.

ни́ні же хва́литеся в горди́нех ва́ших; вся́ка хвала́ такова́ зла єсть.

Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх.

Ві́дущему у́бо добро́ твори́ти, і не творя́щему, гріх єму́ єсть.

Послухайте ви, багатії; плачте і ридайте від лютих бід ваших, що наближаються до вас.

Прийді́те ни́ні, бога́тії, пла́чітеся і рида́йте о лю́тих ско́рбіх ва́ших гряду́щих на ви.

Багатство ваше згнило, і одяг ваш поточений міллю.

Бога́тство ва́ше ізгни́, і ри́зи ва́ша мо́ліє поядо́ша.

Золото ваше і срібло поіржавіло, та іржа їх буде свідчити проти вас і з’їсть плоть вашу, як вогонь: ви придбали собі скарб на останні дні.

Зла́то ва́ше і сре́бро ізоржа́ві, і ржа їх в послу́шество на вас бу́деть, і сність пло́ті ва́ша а́ки огнь: єго́же сниска́сте в послі́днія дні.

Ось плата, яку ви утримали у робітників, що працювали на ваших полях, голосить; і голосіння женців дійшли до вух Господа Саваофа.

Се, мзда ді́лателей ді́лавших ни́ви ва́ша, удержа́ная от вас, вопіє́ть, і вопіє́нія жа́вших во у́ші Го́спода Савао́фа внидо́ша.

Ви розкошували на землі та зазнали насолоди; наситили серця ваші, ніби на день заколення.

Возвесели́стеся на землі́, і наслади́стеся; упита́сте сердця́ ва́ша, а́ки в день заколе́нія.

Ви засудили, убили Праведника; Він не противився вам.

Осуди́сте, уби́сте Пра́веднаго: не проти́виться вам.

Отже, браття, будьте довготерпеливі до пришестя Господа. Ось хлібороб чекає доброго плоду від землі і довго терпить задля нього, поки прийме дощ ранній і пізній.

Долготерпі́те у́бо, бра́тіє моя́, до прише́ствія Госпо́дня. Се земледі́лець ждеть честна́го плода́ от землі́, долготерп'я́ о нем, до́ндеже при́йметь дождь ран і по́зден;

Терпіть же довго і ви, зміцніть серця ваші, бо пришестя Господа наближається.

долготерпі́те у́бо і ви, утверді́те сердця́ ва́ша, я́ко прише́ствіє Госпо́днє прибли́жися.

Hе нарікайте, браття, один на одного, щоб і ви не були осуджені: ось Суддя перед дверима стоїть.

Не воздиха́йте друг на дру́га, бра́тіє, да не осужде́ні бу́дете: се, Судія́ пред две́рми стої́ть.

Візьміть за приклад, браття мої, тяжкі страждання і довготерпіння пророків, які говорили ім’ям Господнім.

(Зач. 57) О́браз приймі́те, бра́тіє моя́, злострада́нія і долготерпі́нія проро́ки, і́же глаго́лаша і́менем Госпо́днім.

Ось ми ублажаємо тих, які терпіли. Ви чули про терпіння Іова і бачили кінець його від Господа; бо Господь вельми милостивий і щедрий.

Се, блажи́м терп'я́щия. Терпі́ніє І́овле сли́шасте, і кончи́ну Госпо́дню ви́дісте, я́ко многоми́лостив єсть Госпо́дь і щедр.

Перш за все, браття мої, не кляніться ні небом, ні землею, ні іншою якою клятвою, а нехай буде у вас: «так, так»; і «ні, нi», щоб вам не зазнати осуду.

Пре́жде же всіх, бра́тіє моя́, не клені́теся ні не́бом, ні земле́ю, ні іно́ю ко́єю кля́твою: бу́ди же вам є́же «єй, єй», і є́же «ні, ні», да не в лицемі́ріє впаде́те.

Якщо хто з вас тяжко страждає, нехай молиться. Хто в доброму настрої, нехай співає псалми.

Злостра́ждеть ли кто в вас? Да моли́тву ді́єть; благоду́шствуєть ли кто? Да поє́ть.

Чи хто з вас занедужає, нехай покличе пресвітерів Церкви і нехай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє.

Боли́ть ли кто в вас, да призове́ть пресві́тери Церко́вния, і да моли́тву сотворя́ть над ним, пома́завше єго́ єле́єм во і́м'я Госпо́днє;

І молитва віри зцілить недужого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому.

і моли́тва ві́ри спасе́ть боля́щаго, і воздви́гнеть єго́ Госпо́дь; і а́ще гріхи́ сотвори́л єсть, отпу́стяться єму́.

Отже, признавайтесь один одному в провинах і моліться один за одного, щоб вам зцілитися, бо багато може щира молитва праведного.

Іспові́дайте у́бо друг дру́гу согріше́нія і молі́теся друг за дру́га, я́ко да ісцілі́єте, мно́го бо мо́жеть моли́тва пра́веднаго поспішеству́єма.

Ілля був чоловік подібний до нас, а помолився молитвою, щоб не було дощу, і не було дощу на землі три роки і шість місяців.

Ілія́ челові́к бі подобостра́стен нам, і моли́твою помоли́ся, да не бу́деть дождь, і не одожди́ по землі́ лі́та три і мі́сяць шесть;

І знову помолився, і небо дало дощ, і земля зростила плід свій.

і па́ки помоли́ся, і не́бо дождь даде́, і земля́ прозябе́ плод свой.

Браття! Якщо хтось із вас відхилиться від істини і хтось наверне його,

Бра́тіє, а́ще кто в вас заблу́дить от путі́ і́стини, і обрати́ть кто єго́,

нехай той знає, що хто звернув грішника з облудної путі, спасе душу від смерти і покриє безліч гріхів.

да вість, я́ко обрати́вий грі́шника от заблужде́нія путі́ єго́ спасе́ть ду́шу от сме́рти і покри́єть мно́жество гріхо́в.