|
Глава 20
|
Κεφάλαιο 20
|
|
1
|
1
|
|
(Зач. 99) І бисть во єди́н от дній о́ніх, уча́щу Єму́ лю́ди в це́ркві і благовіству́ющу, прийдо́ша свяще́нници і кни́жници со ста́рці
|
Καὶ ἐγένετο ἐν μιᾷ τῶν ἡμερῶν ἐκείνων, διδάσκοντος αὐτοῦ τὸν λαὸν ἐν τῷ ἱερῷ καὶ εὐαγγελιζομένου, ἐπέστησαν οἱ ἱερεῖς καὶ οἱ γραμματεῖς σὺν τοῖς πρεσβυτέροις,
|
|
2
|
2
|
|
і рі́ша к Нему́, глаго́люще: рци нам, ко́єю о́бластію сія́ твори́ши, іли́ кто єсть да́вий Тебі́ власть сію́?
|
καὶ εἶπον πρὸς αὐτόν, λέγοντες, Εἰπὲ ἡμῖν, ἐν ποίᾳ ἐξουσίᾳ ταῦτα ποιεῖς, ἢ τίς ἐστιν ὁ δούς σοι τὴν ἐξουσίαν ταύτην;
|
|
3
|
3
|
|
Отвіща́в же рече́ к ним: вопрошу́ ви і Аз єди́наго словесе́, і рці́те Мі:
|
Ἀποκριθεὶς δὲ εἶπεν πρὸς αὐτούς, Ἐρωτήσω ὑμᾶς κἀγὼ ἕνα λόγον, καὶ εἴπατέ μοι·
|
|
4
|
4
|
|
креще́ніє Іоа́нново с небесе́ ли бі, іли́ от челові́к?
|
Τὸ βάπτισμα Ἰωάννου ἐξ οὐρανοῦ ἦν, ἢ ἐξ ἀνθρώπων;
|
|
5
|
5
|
|
Они́ же помишля́ху в себі́, глаго́люще, я́ко а́ще рече́м: с небесе́, рече́ть: почто́ у́бо не ві́ровасте єму́?
|
Οἱ δὲ συνελογίσαντο πρὸς ἑαυτούς, λέγοντες ὅτι Ἐὰν εἴπωμεν, Ἐξ οὐρανοῦ, ἐρεῖ, Διὰ τί οὐκ ἐπιστεύσατε αὐτῷ;
|
|
6
|
6
|
|
А́ще ли же рече́м: от челові́к, всі лю́діє ка́менієм побію́ть ни, ізві́стно бо бі о Іоа́нні, я́ко проро́к бі.
|
Ἐὰν δὲ εἴπωμεν, Ἐξ ἀνθρώπων, πᾶς ὁ λαὸς καταλιθάσει ἡμᾶς· πεπεισμένος γάρ ἐστιν Ἰωάννην προφήτην εἶναι.
|
|
7
|
7
|
|
І отвіща́ша: не ві́ми отку́ду.
|
Καὶ ἀπεκρίθησαν μὴ εἰδέναι πόθεν.
|
|
8
|
8
|
|
Ісу́с же рече́ їм: ні Аз глаго́лю вам, ко́єю о́бластію сія́ творю́.
|
Καὶ ὁ Ἰησοῦς εἶπεν αὐτοῖς, Οὐδὲ ἐγὼ λέγω ὑμῖν ἐν ποίᾳ ἐξουσίᾳ ταῦτα ποιῶ.
|
|
9
|
9
|
|
(Зач. 100) Нача́т же к лю́дем глаго́лати при́тчу сію́: челові́к ні́кий насади́ виногра́д, і вдаде́ єго́ ді́лателем, і оти́де на лі́та мно́га.
|
Ἤρξατο δὲ πρὸς τὸν λαὸν λέγειν τὴν παραβολὴν ταύτην· Ἄνθρωπος ἐφύτευσεν ἀμπελῶνα, καὶ ἐξέδοτο αὐτὸν γεωργοῖς, καὶ ἀπεδήμησεν χρόνους ἱκανούς·
|
|
10
|
10
|
|
І во вре́м'я посла́ к ді́лателем раба́, да от плода́ виногра́да даду́ть єму́; ді́лателі же би́вше єго́, посла́ша тща.
|
καὶ ἐν καιρῷ ἀπέστειλεν πρὸς τοὺς γεωργοὺς δοῦλον, ἵνα ἀπὸ τοῦ καρποῦ τοῦ ἀμπελῶνος δῶσιν αὐτῷ. Οἱ δὲ γεωργοὶ δείραντες αὐτὸν ἐξαπέστειλαν κενόν.
|
|
11
|
11
|
|
І приложи́ посла́ти друга́го раба́; они́ же і того́ би́вше і досади́вше єму́, посла́ша тща.
|
Καὶ προσέθετο πέμψαι ἕτερον δοῦλον· οἱ δὲ κἀκεῖνον δείραντες καὶ ἀτιμάσαντες ἐξαπέστειλαν κενόν.
|
|
12
|
12
|
|
І приложи́ посла́ти тре́тіяго; они́ же і того́ уя́звльше ізгна́ша.
|
Καὶ προσέθετο πέμψαι τρίτον· οἱ δὲ καὶ τοῦτον τραυματίσαντες ἐξέβαλον.
|
|
13
|
13
|
|
Рече́ же господи́н виногра́да: что сотворю́? Послю́ си́на моєго́ возлю́бленнаго, єда́ ка́ко, єго́ ви́дівше, усрам'я́ться.
|
Εἶπεν δὲ ὁ κύριος τοῦ ἀμπελῶνος, Τί ποιήσω; Πέμψω τὸν υἱόν μου τὸν ἀγαπητόν· ἴσως τοῦτον ἰδόντες ἐντραπήσονται.
|
|
14
|
14
|
|
Ви́дівше же єго́ ді́лателе, ми́шляху в себі́, глаго́люще: сей єсть наслі́дник, прийді́те, убіє́м єго́, да на́ше бу́деть достоя́ніє.
|
Ἰδόντες δὲ αὐτὸν οἱ γεωργοὶ διελογίζοντο πρὸς ἑαυτούς, λέγοντες, Οὗτός ἐστιν ὁ κληρονόμος· δεῦτε, ἀποκτείνωμεν αὐτόν, ἵνα ἡμῶν γένηται ἡ κληρονομία.
|
|
15
|
15
|
|
І ізве́дше єго́ вон із виногра́да, уби́ша. Что у́бо сотвори́ть їм господи́н виногра́да?
|
Καὶ ἐκβαλόντες αὐτὸν ἔξω τοῦ ἀμπελῶνος, ἀπέκτειναν. Τί οὖν ποιήσει αὐτοῖς ὁ κύριος τοῦ ἀμπελῶνος;
|
|
16
|
16
|
|
При́йдеть і погуби́ть ді́лателі сія́, і вдасть виногра́д іні́м. Сли́шавше же реко́ша: да не бу́деть!
|
Ἐλεύσεται καὶ ἀπολέσει τοὺς γεωργοὺς τούτους, καὶ δώσει τὸν ἀμπελῶνα ἄλλοις. Ἀκούσαντες δὲ εἶπον, Μὴ γένοιτο.
|
|
17
|
17
|
|
Он же воззрі́в на них, рече́: что у́бо пи́саноє сіє́: ка́мень, єго́же небрего́ша зи́ждущії, сей бисть во главу́ у́гла?
|
Ὁ δὲ ἐμβλέψας αὐτοῖς εἶπεν, Τί οὖν ἐστιν τὸ γεγραμμένον τοῦτο, Λίθον ὃν ἀπεδοκίμασαν οἱ οἰκοδομοῦντες, οὗτος ἐγενήθη εἰς κεφαλὴν γωνίας;
|
|
18
|
18
|
|
Всяк пади́й на ка́мені том, сокруши́ться, а на не́мже паде́ть, стри́єть єго́.
|
Πᾶς ὁ πεσὼν ἐπ’ ἐκεῖνον τὸν λίθον συνθλασθήσεται· ἐφ’ ὃν δ’ ἂν πέσῃ, λικμήσει αὐτόν.
|
|
19
|
19
|
|
(Зач. 101) І взиска́ша архієре́є і книжни́ци возложи́ти Нань ру́ці в той час, і убоя́шася наро́да; разумі́ша бо, я́ко к ним при́тчу сію́ рече́.
|
Καὶ ἐζήτησαν οἱ ἀρχιερεῖς καὶ οἱ γραμματεῖς ἐπιβαλεῖν ἐπ’ αὐτὸν τὰς χεῖρας ἐν αὐτῇ τῇ ὥρᾳ, καὶ ἐφοβήθησαν· ἔγνωσαν γὰρ ὅτι πρὸς αὐτοὺς τὴν παραβολὴν ταύτην εἶπεν.
|
|
20
|
20
|
|
І наблю́дше посла́ша ла́ятелі [наві́тников], притворя́ющих себе́ пра́ведники би́ти, да і́муть Єго́ в словесі́, во є́же преда́ти Єго́ нача́льству і о́бласті іге́монові.
|
Καὶ παρατηρήσαντες ἀπέστειλαν ἐγκαθέτους, ὑποκρινομένους ἑαυτοὺς δικαίους εἶναι, ἵνα ἐπιλάβωνται αὐτοῦ λόγου, εἰς τὸ παραδοῦναι αὐτὸν τῇ ἀρχῇ καὶ τῇ ἐξουσίᾳ τοῦ ἡγεμόνος.
|
|
21
|
21
|
|
І вопроси́ша Єго́, глаго́люще: Учи́телю, ві́ми, я́ко пра́во глаго́леши і учи́ши, і не на лиця́ зри́ши, но воі́стину путі́ Бо́жию учи́ши;
|
Καὶ ἐπηρώτησαν αὐτόν, λέγοντες, Διδάσκαλε, οἴδαμεν ὅτι ὀρθῶς λέγεις καὶ διδάσκεις· καὶ οὐ λαμβάνεις πρόσωπον, ἀλλ’ ἐπ’ ἀληθείας τὴν ὁδὸν τοῦ θεοῦ διδάσκεις.
|
|
22
|
22
|
|
досто́їть ли нам ке́сареві дань дая́ти, іли́ ні?
|
Ἔξεστιν ἡμῖν Καίσαρι φόρον δοῦναι, ἢ οὔ;
|
|
23
|
23
|
|
Разумі́в же їх лука́вство, рече́ к ним: что М'я іскуша́єте?
|
Κατανοήσας δὲ αὐτῶν τὴν πανουργίαν, εἶπεν πρὸς αὐτούς, Τί με πειράζετε;
|
|
24
|
24
|
|
Покажі́те Мі ца́ту [дина́рій]: чий і́мать о́браз і надписа́ніє? Отвіща́вше же реко́ша: ке́сарев.
|
Ἐπιδείξατέ μοι δηνάριον· τίνος ἔχει εἰκόνα καὶ ἐπιγραφήν; Ἀποκριθέντες δὲ εἶπον, Καίσαρος.
|
|
25
|
25
|
|
Он же рече́ їм: воздаді́те у́бо, я́же ке́сарева, ке́сареві, і я́же Бо́жия, Бо́гові.
|
Ὁ δὲ εἶπεν αὐτοῖς, Ἀπόδοτε τοίνυν τὰ Καίσαρος Καίσαρι, καὶ τὰ τοῦ θεοῦ τῷ θεῷ.
|
|
26
|
26
|
|
І не мого́ша зазрі́ти глаго́ла Єго́ пред людьми́; і диви́шася о отві́ті Єго́, і умолча́ша.
|
Καὶ οὐκ ἴσχυσαν ἐπιλαβέσθαι αὐτοῦ ῥήματος ἐναντίον τοῦ λαοῦ· καὶ θαυμάσαντες ἐπὶ τῇ ἀποκρίσει αὐτοῦ, ἐσίγησαν.
|
|
27
|
27
|
|
(Зач. 102) Приступи́ша же ні́ції от саддуке́й, глаго́лющії воскресе́нію не би́ти, вопроша́ху Єго́,
|
Προσελθόντες δέ τινες τῶν Σαδδουκαίων, οἱ ἀντιλέγοντες ἀνάστασιν μὴ εἶναι, ἐπηρώτησαν αὐτόν,
|
|
28
|
28
|
|
глаго́люще: Учи́телю, Моїсе́й написа́ нам: а́ще кому́ брат у́мреть іми́й жену́, і той безча́ден у́мреть, да брат єго́ по́йметь жену́ і возста́вить сі́м'я бра́ту своєму́.
|
λέγοντες, Διδάσκαλε, Μωσῆς ἔγραψεν ἡμῖν, Ἐάν τινος ἀδελφὸς ἀποθάνῃ ἔχων γυναῖκα, καὶ οὗτος ἄτεκνος ἀποθάνῃ, ἵνα λάβῃ ὁ ἀδελφὸς αὐτοῦ τὴν γυναῖκα, καὶ ἐξαναστήσῃ σπέρμα τῷ ἀδελφῷ αὐτοῦ.
|
|
29
|
29
|
|
Седьм у́бо бра́тій бі, і пе́рвий поя́т жену́, у́мре безча́ден;
|
Ἑπτὰ οὖν ἀδελφοὶ ἦσαν· καὶ ὁ πρῶτος λαβὼν γυναῖκα, ἀπέθανεν ἄτεκνος·
|
|
30
|
30
|
|
і поя́т втори́й жену́, і той у́мре безча́ден;
|
καὶ ἔλαβεν ὁ δεύτερος τὴν γυναῖκα, καὶ οὗτος ἀπέθανεν ἄτεκνος.
|
|
31
|
31
|
|
і тре́тій поя́т ю; та́кожде же і всі седьм, і не оста́виша чад, і умро́ша;
|
Καὶ ὁ τρίτος ἔλαβεν αὐτὴν ὡσαύτως. Ὡσαύτως δὲ καὶ οἱ ἑπτά· οὐ κατέλιπον τέκνα, καὶ ἀπέθανον.
|
|
32
|
32
|
|
по́сліжде же всіх у́мре і жена́;
|
Ὕστερον δὲ πάντων ἀπέθανεν καὶ ἡ γυνή.
|
|
33
|
33
|
|
в воскресе́ніє у́бо, кото́раго їх бу́деть жена́? Седьм бо імі́ша ю жену́.
|
Ἐν τῇ οὖν ἀναστάσει, τίνος αὐτῶν γίνεται γυνή; Οἱ γὰρ ἑπτὰ ἔσχον αὐτὴν γυναῖκα.
|
|
34
|
34
|
|
І отвіща́в рече́ їм Ісу́с: си́нове ві́ка сего́ же́няться і посяга́ють;
|
Καὶ ἀποκριθεὶς εἶπεν αὐτοῖς ὁ Ἰησοῦς, Οἱ υἱοὶ τοῦ αἰῶνος τούτου γαμοῦσιν καὶ ἐκγαμίσκονται·
|
|
35
|
35
|
|
а сподо́бльшіїся вік он улучи́ти і воскресе́ніє, є́же от ме́ртвих, ні же́няться, ні посяга́ють;
|
οἱ δὲ καταξιωθέντες τοῦ αἰῶνος ἐκείνου τυχεῖν καὶ τῆς ἀναστάσεως τῆς ἐκ νεκρῶν οὔτε γαμοῦσιν οὔτε ἐκγαμίζονται·
|
|
36
|
36
|
|
ні умре́ти бо ктому́ мо́гуть; ра́вні бо суть а́нгелом, і си́нове суть Бо́жії, воскресе́нія си́нове су́ще.
|
οὔτε γὰρ ἀποθανεῖν ἔτι δύνανται· ἰσάγγελοι γάρ εἰσιν, καὶ υἱοί εἰσιν τοῦ θεοῦ, τῆς ἀναστάσεως υἱοὶ ὄντες.
|
|
37
|
37
|
|
А я́ко востаю́ть ме́ртвії, і Моїсе́й сказа́ при купині́, я́коже глаго́леть Го́спода Бо́га Авраа́мля і Бо́га Ісаа́кова і Бо́га Іа́ковля.
|
Ὅτι δὲ ἐγείρονται οἱ νεκροί, καὶ Μωσῆς ἐμήνυσεν ἐπὶ τῆς βάτου, ὡς λέγει, Κύριον τὸν θεὸν Ἀβραὰμ καὶ τὸν θεὸν Ἰσαὰκ καὶ τὸν θεὸν Ἰακώβ.
|
|
38
|
38
|
|
Бог же ність ме́ртвих, но живи́х; всі бо Тому́ жи́ві суть.
|
Θεὸς δὲ οὐκ ἔστιν νεκρῶν, ἀλλὰ ζώντων· πάντες γὰρ αὐτῷ ζῶσιν.
|
|
39
|
39
|
|
Отвіща́вше же ні́ції от кни́жник реко́ша: Учи́телю, до́брі рекл єси́.
|
Ἀποκριθέντες δέ τινες τῶν γραμματέων εἶπον, Διδάσκαλε, καλῶς εἶπας.
|
|
40
|
40
|
|
Ктому́же не смі́яху Єго́ вопроси́ти нічесо́же. Рече́ же к ним:
|
Οὐκέτι δὲ ἐτόλμων ἐπερωτᾷν αὐτὸν οὐδέν.
|
|
41
|
41
|
|
ка́ко глаго́лють Христа́ Си́на Дави́дова би́ти?
|
Εἶπεν δὲ πρὸς αὐτούς, Πῶς λέγουσιν τὸν χριστὸν υἱὸν Δαυὶδ εἶναι;
|
|
42
|
42
|
|
Сам бо Дави́д глаго́леть в кни́зі псало́мстій: рече́ Госпо́дь Го́сподеві моєму́: сіди́ одесну́ю Мене́,
|
Καὶ αὐτὸς Δαυὶδ λέγει ἐν βίβλῳ ψαλμῶν, Εἶπεν ὁ κύριος τῷ κυρίῳ μου, Κάθου ἐκ δεξιῶν μου,
|
|
43
|
43
|
|
до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твої́ма.
|
ἕως ἂν θῶ τοὺς ἐχθρούς σου ὑποπόδιον τῶν ποδῶν σου.
|
|
44
|
44
|
|
Дави́д у́бо Го́спода Єго́ нарица́єть, і ка́ко Син єму́ єсть?
|
Δαυὶδ οὖν κύριον αὐτὸν καλεῖ, καὶ πῶς υἱὸς αὐτοῦ ἐστιν;
|
|
45
|
45
|
|
(Зач. 103) Сли́шащим же всім лю́дем, рече́ ученико́м Свої́м:
|
Ἀκούοντος δὲ παντὸς τοῦ λαοῦ, εἶπεν τοῖς μαθηταῖς αὐτοῦ,
|
|
46
|
46
|
|
внемлі́те себі́ от кни́жник, хотя́щих ходи́ти во оде́ждах, і лю́б’ящих цілова́нія на то́ржищих і предсіда́нія на со́нмищих, і преждевозлежа́нія на ве́черях;
|
Προσέχετε ἀπὸ τῶν γραμματέων τῶν θελόντων περιπατεῖν ἐν στολαῖς, καὶ φιλούντων ἀσπασμοὺς ἐν ταῖς ἀγοραῖς, καὶ πρωτοκαθεδρίας ἐν ταῖς συναγωγαῖς, καὶ πρωτοκλισίας ἐν τοῖς δείπνοις·
|
|
47
|
47
|
|
і́же сніда́ють до́ми вдови́ць, і вино́ю дале́че мо́ляться [і лицемі́рно на до́лзі мо́ляться]; сі́ї при́ймуть ли́шше осужде́ніє.
|
οἳ κατεσθίουσιν τὰς οἰκίας τῶν χηρῶν, καὶ προφάσει μακρὰ προσεύχονται. Οὗτοι λήψονται περισσότερον κρίμα.
|
