Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ в҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7

Глава́ в҃	Глава 2

1	1
А҆рхїере́й оу҆̀бо сі́мѡнъ проти́вꙋ хра́ма преклони́въ колѣ̑на и҆ рꙋ́цѣ просте́ръ благочи́ннѡ, творѧ́ше моли́твꙋ сїю̀:	А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву:
2	2
гдⷭ҇и, гдⷭ҇и, цр҃ю̀ нбⷭ҇ный и҆ влⷣко всѧ́кагѡ созда́нїѧ, ст҃ы́й во ст҃ы́хъ, є҆динонача́лниче, вседержи́телю, вонмѝ на́мъ ѡ҆ѕло́блєннымъ ѿ непреподо́бнагѡ и҆ скве́рнагѡ, проде́рзостїю и҆ си́лою напыще́ннагѡ:	«Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбожника і нечестивця, пихатого зухвалістю і силою.
3	3
ты́ бо, созда́вый всѧ̑ и҆ всѧ̑ содержа́щь, си́ленъ и҆ првⷣнъ є҆сѝ, и҆ со оу҆кори́зною и҆ го́рдостїю что́ либо творѧ́щымъ сꙋ́диши:	Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе.
4	4
ты̀ пре́жде беззако́нїе сотво́ршихъ, въ ни́хже и҆ и҆споли́ни бы́ша, на си́лꙋ и҆ де́рзость оу҆пова́вшїи, погꙋби́лъ є҆сѝ, наве́дъ на ни́хъ безмѣ́рнꙋю во́дꙋ:	Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду.
5	5
ты̀ прегѡ́рдаѧ творѧ́щихъ содо́млѧнъ, въ ꙗ҆́вныхъ ѕло́бахъ бы́вшихъ, ѻ҆гне́мъ и҆ жꙋ́пеломъ попали́лъ є҆сѝ, ѡ҆́бразъ по ни́хъ бꙋ́дꙋщымъ соста́вль:	Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам.
6	6
ты̀ свирѣ́паго фараѡ́на поработи́вшаго лю́ди твоѧ̑ ст҃ы̑ѧ і҆и҃лѧ, разли́чными и҆ мно́гими и҆скꙋси́лъ є҆сѝ мꙋ́ками, показа́въ си́лꙋ твою̀,	Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу.
7	7
и҆ во ѻ҆́нѣхъ ве́лїю держа́вꙋ твою̀ ꙗ҆ви́лъ є҆сѝ, и҆ гонѧ́щаго є҆го̀ съ колесни́цами и҆ наро́дѡвъ мно́жествомъ погрꙋзи́лъ є҆сѝ во глꙋбинѣ̀ морстѣ́й, вѣ́рꙋющихъ же тебѣ̀, всѧ́кимъ созда́нїемъ ѡ҆блада́ющемꙋ, неврє́дны преве́лъ є҆сѝ: и҆̀же и҆ ви́дѣвше дѣла̀ твоеѧ̀ рꙋкѝ, восхвали́ша тебѐ вседержи́телѧ:	І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння, Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя.
8	8
ты̀, цр҃ю̀, созда́вый безконе́чнꙋю и҆ безмѣ́рнꙋю зе́млю, и҆збра́лъ є҆сѝ гра́дъ се́й и҆ ѡ҆ст҃и́лъ є҆сѝ мѣ́сто сїѐ во и҆́мѧ тебѣ̀ ничто́же тре́бꙋющемꙋ, и҆ просла́вилъ є҆сѝ во ꙗ҆вле́нїи великолѣ́пнѣмъ, составле́нїе сотвори́вый є҆гѡ̀ ко сла́вѣ вели́кагѡ и҆ честна́гѡ и҆́мене твоегѡ̀:	Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Твоїм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені.
9	9
и҆ лю́бѧщь до́мъ і҆и҃левъ, ѡ҆бѣща́лъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще бꙋ́детъ на́мъ ѕлоключе́нїе и҆ ѡ҆б̾и́метъ на́съ тѣснота̀, и҆ прише́дше на мѣ́сто сїѐ помо́лимсѧ, оу҆слы́шиши моли́твꙋ на́шꙋ:	З любови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу.
10	10
и҆ оу҆́бѡ вѣ́ренъ є҆сѝ и҆ и҆́стиненъ, а҆ поне́же мно́гащи ѡ҆скорблє́ннымъ бы́вшымъ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ, помо́глъ є҆сѝ и҆̀мъ ты̀ во смире́нїи и҆ и҆зба́вилъ є҆сѝ ѧ҆̀ ѿ вели́кихъ бѣ́дъ:	І Ти вірний та істинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек.
11	11
сѐ оу҆̀бо нн҃ѣ, ст҃ы́й цр҃ю̀, мно́гихъ ра́ди и҆ вели́кихъ на́шихъ грѣхѡ́въ стра́ждемъ, и҆ повинꙋ́емсѧ врагѡ́мъ на́шымъ, и҆ є҆смы̀ въ не́мощехъ:	Ось і ми, Святий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот.
12	12
въ на́шемъ же низпаде́нїи де́рзостивый и҆ скве́рный се́й начина́етъ ѡ҆би́дѣти на землѝ возвы́шенное и҆́мени сла́вы твоеѧ̀ ст҃о́е мѣ́сто:	У такому падінні нашому, цей зухвалий нечестивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму.
13	13
а҆́ще бо и҆ жили́ще твоѐ нб҃о нб҃сѐ непости́жно человѣ́кѡмъ є҆́сть, но поне́же бл҃говоли́лъ є҆сѝ сла́вꙋ твою̀ въ лю́дехъ твои́хъ і҆и҃ли, ѡ҆ст҃и́лъ є҆сѝ мѣ́сто сїѐ:	Бо хоч оселя Твоя, небо небес, недосяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це.
14	14
да не ѿмсти́ши на́мъ нечистото́ю си́хъ, нижѐ да нака́жеши на́съ скве́рною си́хъ: да не похва́лѧтсѧ пребеззако́ннїи въ ꙗ҆́рости свое́й, нижѐ да возра́дꙋютсѧ въ го́рдости ѧ҆зы́ка своегѡ̀, глаго́люще: мы̀ попра́хомъ хра́мъ ст҃ы́ни, ꙗ҆́коже попира́ютсѧ хра́мы ме́рзостей:	Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика свого, говорячи: ми потоптали дім святині, як потоптуються доми скверни.
15	15
ѡ҆ста́ви грѣхѝ на́шѧ и҆ разрꙋшѝ непра́вѡсти на́шѧ и҆ ꙗ҆вѝ млⷭ҇ть твою̀ въ ча́съ се́й, ско́рѡ да предварѧ́тъ ны̀ щедрѡ́ты твоѧ̑, и҆ да́ждь хвалє́нїѧ во оу҆ста̀ низпа́дшихъ и҆ сокрꙋше́нныхъ дꙋша́ми, сотвори́вый на́мъ ми́ръ.	Залиши гріхи наші, відпусти неправди наші і яви милість Твою у годину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені серцем; даруй нам мир».
16	16
Здѣ̀ всеви́децъ бг҃ъ и҆ пре́жде всѣ́хъ ст҃ы́й во ст҃ы́хъ, оу҆слы́шавъ моли́твꙋ смире́нїѧ, хꙋло́ю и҆ де́рзостїю вельмѝ вознесе́ннаго оу҆ѧзвѝ, ѿсю́дꙋ и҆ ѿѻнꙋ́дꙋ сотрѧ́съ є҆го̀, ꙗ҆́коже тро́сть вѣ́тромъ, ꙗ҆́кѡ и҆ на помо́стѣ недѣйстви́телнꙋ ктомꙋ̀ лежа́ти и҆ оу҆́дами разсла́бленнꙋ, нижѐ прогласи́ти возмощѝ є҆мꙋ̀, пра́веднымъ оу҆ѧ́звленнꙋ сꙋдо́мъ.	Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення, уразив того, хто надимався насильством і зухвалістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний праведним судом.
17	17
Ѿню́дꙋже дрꙋ́зи и҆ тѣ́ла є҆гѡ̀ ѡ҆храни́телє внеза́пнꙋю и҆ ѻ҆́стрꙋю ви́дѣвше ѡ҆б̾е́мшꙋю є҆го̀ ка́знь, оу҆боѧ́вшесѧ, да и҆ живота̀ не лиши́тсѧ, вско́рѣ є҆го̀ и҆звлеко́ша во́нъ, превели́кимъ оу҆ѧ́звленни стра́хомъ.	Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяжку страту, що спіткала його, і побоюючись, щоб він не позбувся життя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом.
18	18
По вре́мени же прише́дъ въ себѐ, ника́коже въ покаѧ́нїе прїи́де нака́занный и҆ съ преще́нїемъ го́рькимъ ѿи́де.	Через якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння, і відійшов з жорстокими погрозами.
19	19
Прише́дъ же во є҆гѵ́петъ и҆ ѕло́бꙋ оу҆множа́ющь чрез̾ предрѣче́нныхъ притрапе́зникѡвъ и҆ дрꙋгѡ́въ ѿ всѧ́кїѧ пра́вды ѿлꙋче́нныхъ, не то́кмѡ безчи́сленными стꙋдодѣѧ̑нїи дово́лствовасѧ, но и҆ на толи́кꙋю де́рзость произы́де, ꙗ҆́кѡ хꙋлє́нїѧ на мѣ́стѣхъ соста́ви, и҆ мно́зи дрꙋ́зи взира́юще на ца́рское хотѣ́нїе, и҆ ті́и послѣ́доваша ѻ҆́нагѡ во́ли.	Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ділами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями.
20	20
И҆ предложѝ ца́рь наро́днѣ на ꙗ҆зы́къ і҆ꙋде́йскїй и҆зда́ти хꙋлꙋ̀: и҆ повелѣ́въ на столпѣ̀ сꙋ́щемъ при дворѣ̀ поста́вити і҆́дѡла, и҆зваѧ̀ писа́нїе: є҆́же ни є҆ди́номꙋ ѿ нежрꙋ́щихъ во свѧта̑ѧ и҆́хъ входи́ти, всѣ́хъ же і҆ꙋде́євъ вписа́ти въ лю́ди прѡсты́ѧ и҆ въ слꙋже́бный чи́нъ поста́вити, сопроти́въ же глаго́лющихъ нꙋ́ждею ꙗ҆́тыхъ живота̀ лиши́ти.	Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: «Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зарахувати до рабського стану, а хто буде противитися, тих брати силою і позбавляти життя;
21	21
Тѣ́хже запи́санныхъ назна́меновати и҆ ѻ҆гне́мъ на тѣ́лѣ знамени́тымъ дїонѵ́са кі́ссовымъ листо́мъ, и҆ тѣ́хъ ѿлꙋчи́ти въ преждесокраще́ннꙋю свобо́дꙋ.	внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса — листок плюща, після чого відпускати їх у призначений їм стан з обмеженими правами».
22	22
Но да не всѣ̑мъ ненави́димь ꙗ҆ви́тсѧ, подписа̀: а҆́ще же нѣ́цыи ѿ ни́хъ произво́лѧтъ жи́телствовати во ѡ҆брѧ́дѣхъ ꙗ҆зы́ческихъ, сі́и ра́вни гра́жданѡмъ а҆леѯандрі̑йскимъ бꙋ́дꙋтъ.	Але щоб не зробитися ненависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами.
23	23
Тѣ́мже оу҆̀бо нѣ́цыи во гра́дѣ, благочє́стїѧ своѧ̑ ни во что́же вмѣнѧ́юще, съ ра́достїю себѐ вда́ша, мнѧ́ще себѐ а҆́ки ве́лїей нѣ́коей и҆мꙋ́щїи приѡбщи́тисѧ сла́вѣ ѿ бꙋ́дꙋщагѡ со царе́мъ сожи́телства.	Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ніби вони могли від майбутнього спілкування з царем прилучитися до великої слави.
24	24
Мно́жайшїи же хра́брою дꙋше́ю оу҆крѣпи́шасѧ и҆ не ѿстꙋпи́ша ѿ благоче́стїѧ: и҆ сре́бреники за живо́тъ ѡ҆бѣща́вше во и҆змѣне́нїе да́ти, безбоѧ́зненнѡ тща́хꙋсѧ свободи́ти себѐ ѿ вписа́нїй: благонаде́жни бы́ша по́мощь полꙋчи́ти,	Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, маючи добру надію одержати допомогу, і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.
25
а҆ ѿлꙋчи́вшихсѧ ѿ ни́хъ гнꙋша́хꙋсѧ, и҆ а҆́ки сꙋпоста́тѡвъ ро́дꙋ своемꙋ̀ сꙋди́ша, и҆ ѻ҆́бщагѡ сожи́телства и҆ благодѣѧ́нїѧ лиша́хꙋ.

← Глава́ а҃

Глава́ г҃ →

1 2 3 4 5 6 7

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт