Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Ѿ Ма́рка

Порівняти:

⇄

Ѿ Ма́рка	Євангеліє від Марка

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
(Заⷱ҇ а҃.) Зача́ло є҆ѵⷢ҇лїа і҆и҃са хрⷭ҇та̀, сн҃а бж҃їѧ,	Початок Євангелія Ісуса Христа, Сина Божого.
2	2
ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано во прⷪ҇ро́цѣхъ: сѐ, а҆́зъ посыла́ю а҆́гг҃ла моего̀ пред̾ лице́мъ твои́мъ, и҆́же оу҆гото́витъ пꙋ́ть тво́й пред̾ тобо́ю.	Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою.
3	3
Гла́съ вопїю́щагѡ въ пꙋсты́ни: оу҆гото́вайте пꙋ́ть гдⷭ҇ень, пра̑вы твори́те стєзѝ є҆гѡ̀.	Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому.
4	4
Бы́сть і҆ѡа́ннъ крестѧ́й въ пꙋсты́ни и҆ проповѣ́даѧ кр҃ще́нїе покаѧ́нїѧ во ѿпꙋще́нїе грѣхѡ́въ.	Явився Іоан, який хрестив у пустелі і проповідував хрещення на покаяння для відпущення гріхів.
5	5
И҆ и҆схожда́ше къ немꙋ̀ всѧ̀ і҆ꙋде́йскаѧ страна̀ и҆ і҆ерⷭ҇ли́млѧне: и҆ креща́хꙋсѧ всѝ во і҆ѻрда́нѣ рѣцѣ̀ ѿ негѡ̀, и҆сповѣ́дающе грѣхѝ своѧ̑.	І виходили до нього з усієї країни Юдейської і єрусалимляни; і всі хрестилися в річці Йордані від нього, сповідаючи гріхи свої.
6	6
Бѣ́ же і҆ѡа́ннъ ѡ҆болче́нъ власы̑ велблꙋ̑жди, и҆ по́ѧсъ оу҆сме́нъ ѡ҆ чреслѣ́хъ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆ды́й а҆крі̑ды и҆ ме́дъ ди́вїй.	Іоан же носив одяг з верблюжого волоса і пояс шкіряний на стегнах своїх і їв акриди^* та дикий мед.
7	7
И҆ проповѣ́даше, глаго́лѧ: грѧде́тъ крѣ́плїй менє̀ в̾слѣ́дъ менє̀, є҆мꙋ́же нѣ́смь досто́инъ прекло́ньсѧ разрѣши́ти реме́нь сапѡ́гъ є҆гѡ̀:	І проповідував, кажучи: гряде Сильніший за мене слідом за мною, Якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінь взуття Його.
8	8
а҆́зъ оу҆́бѡ крести́хъ вы̀ водо́ю: то́й же крⷭ҇ти́тъ вы̀ дх҃омъ ст҃ы́мъ.	Я хрестив вас водою, а Він хреститиме вас Духом Святим.
9	9
(Заⷱ҇ в҃.) И҆ бы́сть во ѻ҆́нѣхъ дне́хъ, прїи́де і҆и҃съ ѿ назаре́та галїле́йскагѡ и҆ крⷭ҇ти́сѧ ѿ і҆ѡа́нна во і҆ѻрда́нѣ.	І сталось у ті дні, прийшов Ісус із Назарета галилейського і хрестився від Іоана в Йордані.
10	10
И҆ а҆́бїе восходѧ̀ ѿ воды̀, ви́дѣ разводѧ̑щасѧ небеса̀ и҆ дх҃а ꙗ҆́кѡ го́лꙋбѧ, сходѧ́ща на́нь.	І коли виходив з води, зараз же побачив Іоан небеса, що розкривалися, і Духа, Який, мов голуб, сходив на Нього.
11	11
И҆ гла́съ бы́сть съ небесѐ: ты̀ є҆сѝ сн҃ъ мо́й возлю́бленный, ѡ҆ не́мже бл҃говоли́хъ.	І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Якому Моє благовоління.
12	12
И҆ а҆́бїе дх҃ъ и҆зведѐ є҆го̀ въ пꙋсты́ню.	Негайно після того Дух веде Його в пустелю.
13	13
И҆ бѣ̀ тꙋ̀ въ пꙋсты́ни дні́й четы́редесѧть, и҆скꙋша́емь сатано́ю, и҆ бѣ̀ со ѕвѣрьмѝ: и҆ а҆́гг҃ли слꙋжа́хꙋ є҆мꙋ̀.	І пробув Він там у пустелі сорок днів, спокушуваний сатаною, і був із звірами; і ангели служили Йому.
14	14
По преда́нїи же і҆ѡа́нновѣ, прїи́де і҆и҃съ въ галїле́ю, проповѣ́даѧ є҆ѵⷢ҇лїе црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ	Після того ж, як виданий був Іоан, прийшов Ісус до Галилеї, проповідуючи Євангеліє Царства Божого
15	15
и҆ гл҃ѧ, ꙗ҆́кѡ и҆спо́лнисѧ вре́мѧ и҆ прибли́жисѧ црⷭ҇твїе бж҃їе: пока́йтесѧ и҆ вѣ́рꙋйте во є҆ѵⷢ҇лїе.	і кажучи, що настав час і наблизилося Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє.
16	16
(Заⷱ҇ г҃.) Ходѧ́ же при мо́ри галїле́йстѣмъ, ви́дѣ сі́мѡна и҆ а҆ндре́а бра́та (тогѡ̀) сі́мѡна, вмета̑юща мрє́жи въ мо́ре: бѣ́ста бо ры̑барѧ.	Проходячи ж біля моря Галилейського, побачив Симона і Андрія, брата Симонового, що закидали неводи в море, бо вони були рибалками.
17	17
И҆ речѐ и҆́ма і҆и҃съ: прїиди́та в̾слѣ́дъ менє̀, и҆ сотворю̀ ва́съ бы́ти ловца̑ человѣ́кѡмъ.	І сказав їм Ісус: ідіть за Мною, і Я зроблю, що ви будете ловцями людей.
18	18
И҆ а҆́бїе ѡ҆ста̑вльша мрє́жи своѧ̑, по не́мъ и҆до́ста.	І вони відразу ж, покинувши свої сіті, пішли за Ним.
19	19
И҆ преше́дъ ма́лѡ ѿтꙋ́дꙋ, оу҆зрѣ̀ і҆а́кѡва зеведе́ова и҆ і҆ѡа́нна бра́та є҆гѡ̀, и҆ та̑ въ кораблѝ стрѡ́ѧща мрє́жа:	І, пройшовши звідтіля трохи, Він побачив Якова Зеведеєвого і Іоана, брата його, які також були у човні, лагодили сіті;
20	20
и҆ а҆́бїе воззва̀ ѧ҆̀. И҆ ѡ҆ста̑вльша ѻ҆тца̀ своего̀ зеведе́а въ кораблѝ съ нає́мники, по не́мъ и҆до́ста.	і зараз же покликав їх. І вони, залишивши батька свого Зеведея в човні з наймитами, пішли за Ним.
21	21
И҆ внидо́ша въ капернаꙋ́мъ: и҆ а҆́бїе въ сꙋббѡ̑ты вше́дъ въ со́нмище, оу҆ча́ше.	І приходять до Капернаума; і незабаром у суботу увійшов Він у синагогу і навчав.
22	22
И҆ дивлѧ́хꙋсѧ ѡ҆ оу҆ч҃нїи є҆гѡ̀: бѣ́ бо оу҆чѧ̀ и҆̀хъ ꙗ҆́кѡ вла́сть и҆мы́й, и҆ не ꙗ҆́кѡ кни́жницы.	І дивувалися вченню Його; бо Він учив їх, як Такий, що має владу, а не як книжники.
23	23
(Заⷱ҇ д҃.) И҆ бѣ̀ въ со́нмищи и҆́хъ человѣ́къ въ дꙋ́сѣ нечи́сте, и҆ воззва̀,	І був у синагозі їхній чоловік, який мав у собі духа нечистого, і закричав:
24	24
глаго́лѧ: ѡ҆ста́ви, что̀ на́мъ и҆ тебѣ̀, і҆и҃се назарѧни́не; прише́лъ є҆сѝ погꙋби́ти на́съ: вѣ́мъ тѧ̀, кто̀ є҆сѝ, ст҃ы́й бж҃їй.	облиш, що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов погубити нас! Знаю Тебе, хто Ти, — Святий Божий.
25	25
И҆ запретѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, гл҃ѧ: оу҆молчѝ и҆ и҆зы́ди и҆з̾ негѡ̀.	І заборонив йому Ісус, кажучи: замовкни і вийди з нього.
26	26
И҆ стрѧсѐ є҆го̀ дꙋ́хъ нечи́стый, и҆ возопѝ гла́сомъ вели́кимъ, и҆ и҆зы́де и҆з̾ негѡ̀.	І стряс його дух нечистий і, скрикнувши гучним голосом, вийшов з нього.
27	27
И҆ оу҆жасо́шасѧ всѝ, ꙗ҆́коже стѧза́тисѧ и҆̀мъ къ себѣ̀, глаго́лющымъ: что̀ є҆́сть сїѐ; (и҆) что̀ оу҆ч҃нїе но́вое сїѐ, ꙗ҆́кѡ по ѡ҆́бласти и҆ дꙋховѡ́мъ нечи̑стымъ вели́тъ, и҆ послꙋ́шаютъ є҆гѡ̀;	І вжахнулися всі так, що один одного питали: що це, що це за нове вчення, що Він владно і духам нечистим наказує, і вони слухаються Його?
28	28
И҆зы́де же слꙋ́хъ є҆гѡ̀ а҆́бїе во всю̀ странꙋ̀ галїле́йскꙋ.	І враз розійшлися про Нього чутки по всій країні Галилейській.
29	29
(Заⷱ҇ е҃.) И҆ а҆́бїе и҆з̾ со́нмища и҆зше́дше, прїидо́ша въ до́мъ сі́мѡновъ и҆ а҆ндре́овъ, со і҆а́кѡвомъ и҆ і҆ѡа́нномъ.	Вийшовши невдовзі з синагоги, прийшли до господи Симона і Андрія, з Яковом та Іоаном.
30	30
Те́ща же сі́мѡнова лежа́ше ѻ҆гне́мъ жего́ма: и҆ а҆́бїе глаго́лаша є҆мꙋ̀ ѡ҆ не́й.	Теща ж Симонова лежала в гарячці; і зразу сказали Йому про неї.
31	31
И҆ пристꙋ́пль воздви́же ю҆̀, є҆́мь за рꙋ́кꙋ є҆ѧ̀: и҆ ѡ҆ста́ви ю҆̀ ѻ҆́гнь а҆́бїе, и҆ слꙋжа́ше и҆̀мъ.	І, підійшовши, Він підняв її, взявши її за руку; і гарячка зараз же залишила її, і вона почала слугувати їм.
32	32
По́здѣ же бы́вшꙋ, є҆гда̀ захожда́ше со́лнце, приноша́хꙋ къ немꙋ̀ всѧ̑ недꙋ̑жныѧ и҆ бѣсны̑ѧ.	Надвечір, коли заходило сонце, приносили до Нього всіх недужих і біснуватих.
33	33
И҆ бѣ̀ ве́сь гра́дъ собра́лсѧ къ две́ремъ.	І все місто зібралося біля дверей.
34	34
И҆ и҆сцѣлѝ мнѡ́ги ѕлѣ̀ стра́ждꙋщыѧ разли́чными недꙋ̑ги: и҆ бѣ́сы мнѡ́ги и҆згна̀, и҆ не ѡ҆ставлѧ́ше глаго́лати бѣ́сы, ꙗ҆́кѡ вѣ́дѧхꙋ є҆го̀ хрⷭ҇та̀ сꙋ́ща.	І Він зцілив багатьох, що страждали всякими недугами; вигнав багатьох бісів, і не дозволяв бісам говорити, що вони знають, що Він Христос.
35	35
(Заⷱ҇ ѕ҃.) И҆ оу҆́трѡ, но́щи сꙋ́щей ѕѣлѡ̀, воста́въ и҆зы́де, и҆ и҆́де въ пꙋ́сто мѣ́сто, и҆ тꙋ̀ мл҃твꙋ дѣ́ѧше.	А вранці, ще затемна, вставши, вийшов і пішов у безлюдне місце і там молився.
36	36
И҆ гна́ша є҆го̀ сі́мѡнъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ:	І поспішили за Ним Симон і ті, що були з Ним,
37	37
и҆ ѡ҆брѣ́тше є҆го̀, глаго́лаша є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ всѝ тебѐ и҆́щꙋтъ.	і, знайшовши Його, кажуть Йому: всі Тебе шукають.
38	38
И҆ гл҃а и҆̀мъ: и҆́демъ въ бли̑жнїѧ вє́си и҆ гра́ды, да и҆ та́мѡ проповѣ́мъ: на сїе́ бо и҆зыдо́хъ.	Він говорить їм: ходімо в найближчі села та міста, щоб Мені і там проповідувати; бо Я для того прийшов.
39	39
И҆ бѣ̀ проповѣ́даѧ на со́нмищихъ и҆́хъ, во все́й галїле́и, и҆ бѣ́сы и҆згонѧ̀.	І Він проповідував у синагогах їхніх по всій Галилеї і виганяв бісів.
40	40
И҆ прїи́де къ немꙋ̀ прокаже́нъ, молѧ̀ є҆го̀ и҆ на колѣ̑нꙋ припада́ѧ пред̾ ни́мъ, и҆ глаго́лѧ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ, а҆́ще хо́щеши, мо́жеши мѧ̀ ѡ҆чⷭ҇тити.	Приходить до Нього прокажений і, благаючи Його та падаючи перед Ним на коліна, говорить Йому: якщо хочеш, можеш мене очистити.
41	41
І҆и҃съ же млⷭ҇рдовавъ, просте́ръ рꙋ́кꙋ, коснꙋ́сѧ є҆гѡ̀, и҆ гл҃а є҆мꙋ̀: хощꙋ̀, ѡ҆чи́стисѧ.	Ісус, змилосердившись над ним, простягнув руку, доторкнувся до нього і сказав йому: хочу, очисться.
42	42
И҆ ре́кшꙋ є҆мꙋ̀, а҆́бїе ѿи́де ѿ негѡ̀ прокаже́нїе, и҆ чи́стъ бы́сть.	І як тільки сказав, зараз же зійшла з нього проказа, і він став чистим.
43	43
И҆ запре́щь є҆мꙋ̀, а҆́бїе и҆згна̀ є҆го̀:	І, заборонивши йому, негайно відіслав його.
44	44
и҆ гл҃а є҆мꙋ̀: блюдѝ, никомꙋ́же ничесѡ́же рцы̀: но ше́дъ покажи́сѧ і҆ере́еви и҆ принесѝ за ѡ҆чище́нїе твоѐ, ꙗ҆̀же повелѣ̀ мѡѷсе́й, во свидѣ́телство и҆̀мъ.	І сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи, але піди покажись священикові і принеси за очищення твоє, що повелів Мойсей, — на свідчення їм.
45	45
Ѻ҆́нъ же и҆зше́дъ нача́тъ проповѣ́дати мно́гѡ и҆ проноси́ти сло́во, ꙗ҆́коже ктомꙋ̀ не мощѝ є҆мꙋ̀ ꙗ҆́вѣ во гра́дъ вни́ти: но внѣ̀ въ пꙋсты́хъ мѣ́стѣхъ бѣ̀. И҆ прихожда́хꙋ къ немꙋ̀ ѿвсю́дꙋ.	А він, вийшовши, почав розголошувати і розповідати про подію, яка сталася, так що Ісус не міг уже явно ввійти до міста, але перебував зовні, в безлюдних місцях. І приходили до Нього звідусіль.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
(Заⷱ҇ з҃.) И҆ вни́де па́ки въ капернаꙋ́мъ по дне́хъ: и҆ слы́шано бы́сть, ꙗ҆́кѡ въ домꙋ̀ є҆́сть.	Коли через кілька днів знову прийшов до Капернаума, пішла чутка, що Він у домі.
2	2
И҆ а҆́бїе собра́шасѧ мно́зи, ꙗ҆́коже ктомꙋ̀ не вмеща́тисѧ ни при две́рехъ: и҆ гл҃аше и҆̀мъ сло́во.	Зразу ж зібралося багато людей, так що вже не вміщалися біля дверей, і Він говорив їм слово.
3	3
И҆ прїидо́ша къ немꙋ̀ носѧ́ще разсла́бленна (жи́лами), носи́ма четы́рьми:	І прийшли до Нього з розслабленим, якого несли четверо.
4	4
и҆ не могꙋ́щымъ прибли́житисѧ къ немꙋ̀ наро́да ра́ди, ѿкры́ша покро́въ, и҆дѣ́же бѣ̀, и҆ прокопа́вше свѣ́сиша ѻ҆́дръ, на не́мже разсла́бленный лежа́ше.	І, не маючи можливости наблизитись до Нього через народ, розкрили покрівлю дому, де Він був, і, розібравши її, спустили постіль, на якій лежав розслаблений.
5	5
Ви́дѣвъ же і҆и҃съ вѣ́рꙋ и҆́хъ, гл҃а разсла́бленномꙋ: ча́до, ѿпꙋща́ютсѧ тебѣ̀ грѣсѝ твоѝ.	Ісус, побачивши віру їхню, говорить розслабленому: чадо, відпускаються тобі гріхи твої.
6	6
Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи ѿ кни̑жникъ тꙋ̀ сѣдѧ́ще и҆ помышлѧ́юще въ сердца́хъ свои́хъ:	Були там деякі з книжників, що сиділи і помишляли в серцях своїх:
7	7
что̀ се́й та́кѡ гл҃етъ хꙋлы̑; кто̀ мо́жетъ ѡ҆ставлѧ́ти грѣхѝ, то́кмѡ є҆ди́нъ бг҃ъ;	чому Цей так богохулить? Хто може прощати гріхи, крім одного Бога?
8	8
И҆ а҆́бїе разꙋмѣ́въ і҆и҃съ дх҃омъ свои́мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ ті́и помышлѧ́ютъ въ себѣ̀, речѐ и҆̀мъ: что̀ сїѧ̑ помышлѧ́ете въ сердца́хъ ва́шихъ;	Ісус, відразу зрозумівши духом Своїм, що вони так помишляють у собі, сказав їм: навіщо так помишляєте в серцях ваших?
9	9
что̀ є҆́сть оу҆до́бѣе; рещѝ разсла́бленномꙋ: ѿпꙋща́ютсѧ тебѣ̀ грѣсѝ; и҆лѝ рещѝ: воста́ни, и҆ возмѝ ѻ҆́дръ тво́й, и҆ ходѝ;	Що легше — сказати розслабленому: прощаються тобі гріхи? Чи сказати: встань, візьми постіль свою і ходи?
10	10
но да оу҆вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ вла́сть и҆́мать сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй на землѝ ѿпꙋща́ти грѣхѝ: гл҃а разсла́бленномꙋ:	Та щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі відпускати гріхи, — говорить розслабленому:
11	11
тебѣ̀ гл҃ю: воста́ни, и҆ возмѝ ѻ҆́дръ тво́й, и҆ и҆дѝ въ до́мъ тво́й.	тобі кажу: встань, візьми постіль твою та йди до дому твого.
12	12
И҆ воста̀ а҆́бїе, и҆ взе́мъ ѻ҆́дръ, и҆зы́де пред̾ всѣ́ми: ꙗ҆́кѡ диви́тисѧ всѣ̑мъ и҆ сла́вити бг҃а, глаго́лющымъ, ꙗ҆́кѡ николи́же та́кѡ ви́дѣхомъ.	Він зараз же встав і, взявши постіль, вийшов перед усіма, так що всі дивувались і прославляли Бога, кажучи: ніколи ще такого ми не бачили.
13	13
(Заⷱ҇ и҃.) И҆ и҆зы́де па́ки къ мо́рю: и҆ ве́сь наро́дъ и҆дѧ́ше къ немꙋ̀, и҆ оу҆ча́ше и҆̀хъ.	І вийшов Ісус знову до моря; і весь народ пішов до Нього, і учив їх.
14	14
И҆ мимогрѧ́дый ви́дѣ леѵі́ю а҆лфе́ова, сѣдѧ́ща на мы́тницѣ, и҆ гл҃а є҆мꙋ̀: по мнѣ̀ грѧдѝ. И҆ воста́въ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆́де.	Проходячи, побачив Він Левія Алфеєвого, що сидів на митниці, і сказав йому: йди за Мною. І той, вставши, пішов за Ним.
15	15
И҆ бы́сть возлежа́щꙋ є҆мꙋ̀ въ домꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ мно́зи мытари̑ и҆ грѣ́шницы возлежа́хꙋ со і҆и҃сомъ и҆ со оу҆чн҃ки̑ є҆гѡ̀: бѧ́хꙋ бо мно́зи, и҆ по не́мъ и҆до́ша.	І коли Ісус возлежав у господі його, возлежали з Ним і ученики Його і багато митарів та грішників; бо багато їх було, і вони йшли за Ним.
16	16
И҆ кни́жницы и҆ фарїсе́є, ви́дѣвше є҆го̀ ꙗ҆дꙋ́ща съ мытари̑ и҆ грѣ̑шники, глаго́лахꙋ оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀: что̀ ꙗ҆́кѡ съ мытари̑ и҆ грѣ̑шники ꙗ҆́стъ и҆ пїе́тъ;	Книжники й фарисеї, побачивши, що Він їсть з митарями і грішниками, говорили ученикам Його: як це Він їсть і п’є з митарями і грішниками?
17	17
И҆ слы́шавъ і҆и҃съ гл҃а и҆̀мъ: не тре́бꙋютъ здра̑вїи врача̀, но болѧ́щїи: не прїидо́хъ призва́ти првⷣники, но грѣ́шники на покаѧ́нїе.	Почувши це, Ісус говорить їм: не здорові потребують лікаря, але хворі; Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння.
18	18
(Заⷱ҇ ѳ҃.) И҆ бѧ́хꙋ оу҆ченицы̀ і҆ѡа́ннѡвы и҆ фарїсе́йстїи постѧ́щесѧ. И҆ прїидо́ша и҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀: почто̀ оу҆ченицы̀ і҆ѡа́ннѡвы и҆ фарїсе́йстїи постѧ́тсѧ, а҆ твоѝ оу҆чн҃цы̀ не постѧ́тсѧ;	Учні Іоанові та фарисейські постили. Приходять до Нього і кажуть: чому учні Іоанові та фарисейські постять, а Твої ученики не постять?
19	19
И҆ речѐ и҆̀мъ і҆и҃съ: є҆да̀ мо́гꙋтъ сы́нове бра́чнїи, до́ндеже жени́хъ съ ни́ми є҆́сть, пости́тисѧ; є҆ли́ко вре́мѧ съ собо́ю и҆́мꙋтъ жениха̀, не мо́гꙋтъ пости́тисѧ:	І сказав їм Ісус: чи можуть постити гості весільні, коли з ними жених? Доки з ними жених, не можуть постити.
20	20
прїи́дꙋтъ же дні́е, є҆гда̀ ѿи́метсѧ ѿ ни́хъ жени́хъ, и҆ тогда̀ постѧ́тсѧ въ ты̑ѧ дни̑:	Прийдуть же дні, коли заберуть від них жениха, і тоді поститимуть у ті дні.
21	21
и҆ никто́же приложе́нїѧ пла́та небѣ́лена пришива́етъ къ ри́зѣ ве́тсѣ: а҆́ще ли же нѝ, во́зметъ коне́цъ є҆гѡ̀ но́вое ѿ ве́тхагѡ [ѿто́ргнетъ приставле́нїе є҆гѡ̀ но́вое (нѣ́что) ѿ ве́тхагѡ], и҆ го́рша дира̀ бꙋ́детъ:	І ніхто не пришиває латки з нової тканини до старої одежі: інакше нове відірветься від старого, і ще гірша дірка буде.
22	22
и҆ никто́же влива́етъ вїна̀ но́ва въ мѣ́хи вє́тхи: а҆́ще ли же нѝ, просади́тъ вїно̀ но́вое мѣ́хи, и҆ вїно̀ пролїе́тсѧ, и҆ мѣ́си поги́бнꙋтъ: но вїно̀ но́вое въ мѣ́хи нѡ́вы влїѧ́ти [подоба́етъ].	І ніхто не вливає вина молодого в міхи старі: інакше молоде вино прорве міхи, і вино витече, і міхи пропадуть; але вино молоде треба вливати в міхи нові.
23	23
(Заⷱ҇ і҃.) И҆ бы́сть мимоходи́ти є҆мꙋ̀ въ сꙋббѡ̑ты сквозѣ̀ сѣ̑ѧнїѧ, и҆ нача́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ пꙋ́ть твори́ти, востерза́юще кла́сы.	І довелося Йому в суботу проходити через посіви, і ученики Його дорогою почали рвати колоски.
24	24
И҆ фарїсе́є глаго́лахꙋ є҆мꙋ̀: ви́ждь, что̀ творѧ́тъ въ сꙋббѡ̑ты, є҆гѡ́же не досто́итъ;	І фарисеї сказали Йому: дивись, що вони роблять у суботу, чого не слід робити.
25	25
И҆ то́й гл҃аше и҆̀мъ: нѣ́сте ли николи́же члѝ, что̀ сотворѝ дв҃дъ, є҆гда̀ тре́бованїе и҆мѣ̀ и҆ взалка̀ са́мъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ;	Він сказав їм: невже ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу, бо зголоднів сам і ті, що були з ним?
26	26
ка́кѡ вни́де въ до́мъ бж҃їй при а҆вїаѳа́рѣ а҆рхїере́и, и҆ хлѣ́бы предложе́нїѧ снѣдѐ, и҆́хже не достоѧ́ше ꙗ҆́сти то́кмѡ і҆ере́ємъ, и҆ дадѐ и҆ сꙋ́щымъ съ ни́мъ;	Як увійшов він у дім Божий за первосвященика Авиафара і їв хліби принесення, яких не повинен їсти ніхто, крім священиків, і дав тим, що були з ним?
27	27
И҆ гл҃аше и҆̀мъ: сꙋббѡ́та человѣ́ка ра́ди бы́сть, а҆ не человѣ́къ сꙋббѡ́ты ра́ди:	І сказав їм: субота для людини, а не людина для суботи;
28	28
тѣ́мже госпо́дь є҆́сть сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй и҆ сꙋббѡ́тѣ.	тому Син Людський є господар і суботи.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
И҆ вни́де па́ки въ со́нмище: и҆ бѣ̀ та́мѡ человѣ́къ, сꙋ́хꙋ и҆мы́й рꙋ́кꙋ.	І знов увійшов до синагоги. І там був чоловік, який мав усохлу руку.
2	2
И҆ назира́хꙋ є҆го̀, а҆́ще въ сꙋббѡ̑ты и҆сцѣли́тъ є҆го̀, да на́нь возглаго́лютъ.	І стежили за Ним, чи не зцілить його в суботу, щоб звинуватити Його.
3	3
И҆ гл҃а человѣ́кꙋ сꙋ́хꙋ и҆мꙋ́щемꙋ рꙋ́кꙋ: ста́ни посредѣ̀.	Він же говорить чоловікові, котрий мав усохлу руку: стань посередині.
4	4
И҆ гл҃а и҆̀мъ: досто́итъ ли въ сꙋббѡ̑ты добро̀ твори́ти, и҆лѝ ѕло̀ твори́ти; дꙋ́шꙋ спастѝ, и҆лѝ погꙋби́ти; Ѻ҆ни́ же молча́хꙋ.	А їм говорить: чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити — душу спасти чи загубити? Вони ж мовчали.
5	5
И҆ воззрѣ́въ на ни́хъ со гнѣ́вомъ, скорбѧ̀ ѡ҆ ѡ҆камене́нїи серде́цъ и҆́хъ, гл҃а человѣ́кꙋ: прострѝ рꙋ́кꙋ твою̀. И҆ прострѐ: и҆ оу҆тверди́сѧ рꙋка̀ є҆гѡ̀ цѣла̀ ꙗ҆́кѡ дрꙋга́ѧ.	І, глянувши на них з гнівом, засмучений закам’янілістю сердець їхніх, каже чоловікові: простягни руку твою. Він простягнув, і стала рука його здорова, як друга.
6	6
(Заⷱ҇ а҃і҃.) И҆ и҆зше́дше фарїсе́є, а҆́бїе со и҆рѡдїа̑ны совѣ́тъ творѧ́хꙋ на́нь, ка́кѡ є҆го̀ погꙋбѧ́тъ.	Фарисеї, вийшовши, зразу ж радилися з іродіанами проти Нього, як би погубити Його.
7	7
І҆и҃съ же ѿи́де со оу҆чн҃ки̑ свои́ми къ мо́рю: и҆ мно́гъ наро́дъ ѿ галїле́и по не́мъ и҆́де, и҆ ѿ і҆ꙋде́и,	Але Ісус з учениками Своїми відійшов до моря; і за Ним пішло багато народу з Галилеї, Юдеї,
8	8
и҆ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ ѿ і҆дꙋме́и, и҆ со ѻ҆́нагѡ по́лꙋ і҆ѻрда́на. И҆ ѿ тѵ́ра и҆ сїдѡ́на мно́жество мно́гое, слы́шавше, є҆ли̑ка творѧ́ше, (и҆) прїидо́ша къ немꙋ̀.	з Єрусалима, Ідумеї, з-за Йордану; та з Тира й Сидона, почувши, що Він робив, йшли до Нього у великій кількості.
9	9
И҆ речѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, да кора́бль бꙋ́детъ оу҆ негѡ̀ наро́да ра́ди, да не стꙋжа́ютъ є҆мꙋ̀.	І сказав ученикам Своїм, щоб приготували для Нього човен, через багатолюдність, аби не тіснилися до Нього.
10	10
Мнѡ́ги бо и҆сцѣлѝ, ꙗ҆́коже напада́ти на него̀, да є҆мꙋ̀ прико́снꙋтсѧ, є҆ли́цы и҆мѣѧ́хꙋ ра̑ны.	Бо багатьох Він зцілив, тому ті, які мали рани, кидалися до Нього, щоб торкнутися Його.
11	11
И҆ дꙋ́си нечи́стїи, є҆гда̀ ви́дѧхꙋ є҆го̀, припада́хꙋ къ немꙋ̀ и҆ зва́хꙋ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ сн҃ъ бж҃їй.	І духи нечисті, коли бачили Його, падали перед Ним і кричали: Ти Син Божий.
12	12
И҆ мно́гѡ преща́ше и҆̀мъ, да не ꙗ҆вле́на є҆го̀ сотворѧ́тъ.	Та Він суворо забороняв їм, щоб не робили Його відомим.
13	13
(Заⷱ҇ в҃і҃.) И҆ взы́де на горꙋ̀ и҆ призва̀, и҆̀хже хотѧ́ше са́мъ: и҆ прїидо́ша къ немꙋ̀.	Потім зійшов на гору і покликав до Себе, кого Сам хотів; і прийшли до Нього.
14	14
И҆ сотворѝ двана́десѧте, да бꙋ́дꙋтъ съ ни́мъ, и҆ да посыла́етъ и҆́хъ проповѣ́дати,	І обрав з них дванадцять, щоб були з Ним і щоб посилати їх на проповідь,
15	15
и҆ и҆мѣ́ти вла́сть цѣли́ти недꙋ́ги и҆ и҆згони́ти бѣ́сы:	і щоб вони мали владу зціляти від недуг і виганяти бісів.
16	16
и҆ наречѐ сі́мѡнꙋ и҆́мѧ пе́тръ:	І поставив Симона, давши йому ім’я Петро,
17	17
и҆ і҆а́кѡва зеведе́ова и҆ і҆ѡа́нна бра́та і҆а́кѡвлѧ: и҆ наречѐ и҆́ма и҆мена̀ воанерге́съ, є҆́же є҆́сть сы̑на гро́мѡва:	Якова Зеведеєвого та Іоана, брата Якова, давши їм імення Воанергес, тобто «сини громові»,
18	18
и҆ а҆ндре́а, и҆ фїлі́ппа, и҆ варѳоломе́а, и҆ матѳе́а, и҆ ѳѡмꙋ̀, и҆ і҆а́кѡва а҆лфе́ова, и҆ ѳадде́а, и҆ сі́мѡна канані́та,	Андрія, Филипа, Варфоломія, Матфея, Фому, Якова Алфеєвого, Фадея, Симона Кананіта
19	19
и҆ і҆ꙋ́дꙋ і҆скарїѡ́тскаго, и҆́же и҆ предадѐ є҆го̀.	та Іуду Іскаріотського, який і зрадив Його.
20	20
(Заⷱ҇ г҃і҃.) И҆ прїидо́ша въ до́мъ: и҆ собра́сѧ па́ки наро́дъ, ꙗ҆́кѡ не мощѝ и҆̀мъ ни хлѣ́ба ꙗ҆́сти.	Приходять у дім; і знову збирається народ, так що їм неможливо було і хліба їсти.
21	21
И҆ слы́шавше и҆̀же бѧ́хꙋ оу҆ негѡ̀, и҆зыдо́ша, да и҆́мꙋтъ є҆го̀: глаго́лахꙋ бо, ꙗ҆́кѡ неи́стовъ є҆́сть.	І, почувши, ті, хто був у Нього, пішли взяти Його, бо говорили, що Він не при собі.
22	22
И҆ кни́жницы, и҆̀же ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма низше́дшїи, глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ веельзевꙋ́ла и҆́мать и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆ кнѧ́зи бѣсо́встѣмъ и҆зго́нитъ бѣ́сы.	А книжники, які прийшли з Єрусалима, говорили, що Він має в Собі Вельзевула і що силою бісівського князя виганяє бісів.
23	23
И҆ призва́въ и҆̀хъ, въ при́тчахъ гл҃аше и҆̀мъ: ка́кѡ мо́жетъ сатана̀ сатанꙋ̀ и҆згони́ти;	І, покликавши їх, говорив їм притчами: як може сатана виганяти сатану?
24	24
И҆ а҆́ще ца́рство на сѧ̀ раздѣли́тсѧ, не мо́жетъ ста́ти ца́рство то̀:	Якщо царство розділиться само в собі, не може встояти царство те.
25	25
и҆ а҆́ще до́мъ на сѧ̀ раздѣли́тсѧ, не мо́жетъ ста́ти до́мъ то́й:	І якщо дім розділиться сам у собі, не може встояти дім той.
26	26
и҆ а҆́ще сата́на воста̀ на сѧ̀ са́мъ и҆ раздѣли́сѧ, не мо́жетъ ста́ти, но коне́цъ и҆́мать.	І якщо сатана повстав сам на себе і розділився, не може встояти, але прийшов кінець його.
27	27
Никто́же мо́жетъ сосꙋ́ды крѣ́пкагѡ, вше́дъ въ до́мъ є҆гѡ̀, расхи́тити, а҆́ще не пе́рвѣе крѣ́пкаго свѧ́жетъ: и҆ тогда̀ до́мъ є҆гѡ̀ расхи́титъ.	Ніхто, ввійшовши в дім сильного, не може пограбувати речей його, якщо раніш не зв’яже сильного, і тоді розграбує дім його.
28	28
(Заⷱ҇ д҃і҃.) А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ ѿпꙋ́стѧтсѧ согрѣшє́нїѧ сынѡ́мъ человѣ́чєскимъ, и҆ хꙋлє́нїѧ, є҆ли̑ка а҆́ще восхꙋлѧ́тъ:	Істинно кажу вам: простяться синам людським усі гріхи та хули, якими б вони не хулили;
29	29
а҆ и҆́же восхꙋ́литъ на дх҃а ст҃а́го, не и҆́мать ѿпꙋще́нїѧ во вѣ́ки, но пови́ненъ є҆́сть вѣ́чномꙋ сꙋдꙋ̀.	хто ж хулитиме Духа Святого, тому не буде прощення довіку, але підлягає він вічному осуду.
30	30
Занѐ глаго́лахꙋ: дꙋ́ха нечи́стаго и҆́мать.	Бо ж говорили: в Ньому нечистий дух.
31	31
Прїидо́ша оу҆́бѡ мт҃и и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀, и҆ внѣ̀ стоѧ́ще посла́ша къ немꙋ̀, зовꙋ́ще є҆го̀.	Прийшли Мати і брати Його і, стоячи надворі, послали до Нього покликати Його.
32	32
И҆ сѣдѧ́ше наро́дъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀. Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: сѐ, мт҃и твоѧ̀ и҆ бра́тїѧ твоѧ̑ (и҆ сєстры̀ твоѧ̑) внѣ̀ и҆́щꙋтъ тебѐ.	Навколо Нього сидів народ. І сказали Йому: ось Мати Твоя і брати Твої і сестри Твої надворі, шукають Тебе.
33	33
И҆ ѿвѣща̀ и҆́мъ, гл҃ѧ: кто̀ є҆́сть мт҃и моѧ̀, и҆лѝ бра́тїѧ моѧ̑;	І відповів їм: хто мати Моя і брати Мої?
34	34
И҆ соглѧ́давъ ѡ҆́крестъ себє̀ сѣдѧ́щыѧ, гл҃а: сѐ, мт҃и моѧ̀ и҆ бра́тїѧ моѧ̑:	І, поглянувши довкола Себе на тих, що сиділи, сказав: ось мати Моя і брати Мої;
35	35
и҆́же бо а҆́ще сотвори́тъ во́лю бж҃їю, се́й бра́тъ мо́й и҆ сестра̀ моѧ̀ и҆ мт҃и (мѝ) є҆́сть.	бо хто творитиме волю Божу, той брат Мій, і сестра Моя, і мати Моя.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
И҆ па́ки нача́тъ оу҆чи́ти при мо́ри: и҆ собра́сѧ къ немꙋ̀ наро́дъ мно́гъ, ꙗ҆́коже самомꙋ̀ влѣ́зшꙋ въ кора́бль, сѣдѣ́ти въ мо́ри: и҆ ве́сь наро́дъ прѝ мо́ри на землѝ бѧ́ше.	І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі.
2	2
И҆ оу҆ча́ше и҆̀хъ при́тчами мно́гѡ и҆ гл҃аше и҆̀мъ во оу҆ч҃нїи свое́мъ:	І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм:
3	3
слы́шите: сѐ, и҆зы́де сѣ́ѧй сѣ́ѧти:	слухайте, ось вийшов сівач сіяти;
4	4
и҆ бы́сть є҆гда̀ сѣ́ѧше, ѻ҆́во падѐ при пꙋтѝ, и҆ прїидо́ша пти̑цы, и҆ позоба́ша є҆̀:	і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його.
5	5
дрꙋго́е же падѐ при ка́мени, и҆дѣ́же не и҆мѧ́ше землѝ мно́ги, и҆ а҆́бїе прозѧбѐ, занѐ не и҆мѧ́ше глꙋбины̀ земны́ѧ:	Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
6	6
со́лнцꙋ же возсїѧ́вшꙋ присвѧ́де, и҆ занѐ не и҆мѧ́ше ко́рене, и҆́зсше:	Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло.
7	7
и҆ дрꙋго́е падѐ въ те́рнїи, и҆ взы́де те́рнїе, и҆ подавѝ є҆̀: и҆ плода̀ не дадѐ:	Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду.
8	8
и҆ дрꙋго́е падѐ на землѝ до́брѣй, и҆ даѧ́ше пло́дъ восходѧ́щь и҆ растꙋ́щь, и҆ припло́доваше на три́десѧть, и҆ на шестьдесѧ́тъ, и҆ на сто̀.	А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ.
9	9
И҆ гл҃аше: и҆мѣ́ѧй оу҆́шы слы́шати да слы́шитъ.	І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає!
10	10
(Заⷱ҇ ѕ҃і҃.) Є҆гда́ же бы́сть є҆ди́нъ, вопроси́ша є҆го̀, и҆̀же бѧ́хꙋ съ ни́мъ, со ѻ҆бѣмана́десѧте ѡ҆ при́тчи.	Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу.
11	11
И҆ гл҃аше и҆̀мъ: ва́мъ є҆́сть дано̀ вѣ́дати та̑йны црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ: ѡ҆́нѣмъ же внѣ̑шнимъ въ при́тчахъ всѧ̑ быва́ютъ,	І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах,
12	12
да ви́дѧще ви́дѧтъ, и҆ не оу҆́зрѧтъ: и҆ слы́шаще слы́шатъ, и҆ не разꙋмѣ́ютъ: да не когда̀ ѡ҆братѧ́тсѧ, и҆ ѡ҆ста́вѧтсѧ и҆̀мъ грѣсѝ.	так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи.
13	13
И҆ гл҃а и҆̀мъ: не вѣ́сте ли при́тчи сеѧ̀; и҆ ка́кѡ всѧ̑ при̑тчи оу҆разꙋмѣ́ете;	І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі?
14	14
Сѣ́ѧй, сло́во сѣ́етъ.	Сівач слово сіє.
15	15
Сі́и же сꙋ́ть, и҆̀же при пꙋтѝ, и҆дѣ́же сѣ́етсѧ сло́во, и҆ є҆гда̀ оу҆слы́шатъ, а҆́бїе прихо́дитъ сатана̀ и҆ ѿе́млетъ сло́во сѣ́ѧнное въ сердца́хъ и҆́хъ.	Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх.
16	16
И҆ сі́и сꙋ́ть та́кожде и҆́же на ка́менныхъ сѣ́емїи, и҆̀же є҆гда̀ оу҆слы́шатъ сло́во, а҆́бїе съ ра́достїю прїе́млютъ є҆̀:	Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його,
17	17
и҆ не и҆́мꙋтъ коре́нїѧ въ себѣ̀, но привре́менни сꙋ́ть: та́же бы́вшей печа́ли и҆лѝ гоне́нїю словесѐ ра́ди, а҆́бїе соблажнѧ́ютсѧ.	але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються.
18	18
А҆ сі́и сꙋ́ть, и҆̀же въ те́рнїи сѣ́емїи, слы́шащїи сло́во:	Посіяне між терням означає тих, що слухають слово,
19	19
и҆ печа̑ли вѣ́ка сегѡ̀, и҆ ле́сть бога́тства, и҆ ѡ҆ про́чихъ по́хѡти входѧ́щыѧ подавлѧ́ютъ сло́во, и҆ безпло́дно быва́етъ.	але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває.
20	20
И҆ сі́и сꙋ́ть, и҆̀же на землѝ до́брѣй сѣ́ѧннїи, и҆̀же слы́шатъ сло́во и҆ прїе́млютъ, и҆ пло́дствꙋютъ на три́десѧть, и҆ на шестьдесѧ́тъ, и҆ на сто̀.	А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ.
21	21
И҆ гл҃аше и҆̀мъ: є҆да̀ свѣти́лникъ прихо́дитъ [вжига́ютъ], да под̾ спꙋ́домъ положа́тъ є҆го̀ и҆лѝ под̾ ѻ҆дро́мъ; не да ли на свѣ́щницѣ положе́нъ бꙋ́детъ;	І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику?
22	22
нѣ́сть бо та́йно, є҆́же не ꙗ҆ви́тсѧ, нижѐ бы́сть потае́но, но да прїи́детъ въ ꙗ҆вле́нїе:	Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б.
23	23
а҆́ще кто̀ и҆́мать оу҆́шы слы́шати, да слы́шитъ.	Коли хто має вуха слухати, нехай слухає!
24	24
(Заⷱ҇ з҃і҃.) И҆ гл҃аше и҆̀мъ: блюди́те что̀ слы́шите: въ ню́же мѣ́рꙋ мѣ́рите, возмѣ́ритсѧ ва́мъ, и҆ приложи́тсѧ ва́мъ слы́шащымъ:	І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають.
25	25
и҆́же бо а҆́ще и҆́мать, да́стсѧ є҆мꙋ̀: а҆ и҆́же не и҆́мать, и҆ є҆́же и҆́мать, ѿи́метсѧ ѿ негѡ̀.	Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має.
26	26
И҆ гл҃аше: та́кѡ є҆́сть (и҆) црⷭ҇твїе бж҃їе, ꙗ҆́коже человѣ́къ вмета́етъ сѣ́мѧ въ зе́млю,	І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю;
27	27
и҆ спи́тъ, и҆ востае́тъ но́щїю и҆ дні́ю: и҆ сѣ́мѧ прозѧба́етъ и҆ расте́тъ, ꙗ҆́коже не вѣ́сть ѻ҆́нъ:	і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він.
28	28
ѿ себє́ бо землѧ̀ плоди́тъ пре́жде травꙋ̀, пото́мъ кла́съ, та́же и҆сполнѧ́етъ пшени́цꙋ въ кла́сѣ:	Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі.
29	29
є҆гда́ же созрѣ́етъ пло́дъ, а҆́бїе по́слетъ се́рпъ, ꙗ҆́кѡ наста̀ жа́тва.	Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива.
30	30
И҆ гл҃аше: чесомꙋ̀ оу҆подо́бимъ црⷭ҇твїе бж҃їе; и҆лѝ ко́ей при́тчи приложи́мъ є҆̀;	І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його?
31	31
ꙗ҆́кѡ зе́рно горꙋ́шично, є҆́же є҆гда̀ всѣ́ѧно бꙋ́детъ въ землѝ, мнѣ́е всѣ́хъ сѣ́менъ є҆́сть земны́хъ:	Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі.
32	32
и҆ є҆гда̀ всѣ́ѧно бꙋ́детъ, возраста́етъ, и҆ быва́етъ бо́лѣе всѣ́хъ ѕе́лїй, и҆ твори́тъ вѣ̑тви вє́лїѧ, ꙗ҆́кѡ мощѝ под̾ сѣ́нїю є҆гѡ̀ пти́цамъ небє́снымъ вита́ти.	А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні.
33	33
И҆ таковы́ми при́тчами мно́гими гл҃аше и҆̀мъ сло́во, ꙗ҆́коже можа́хꙋ слы́шати.	І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати.
34	34
Без̾ при́тчи же не гл҃аше и҆̀мъ словесѐ: ѡ҆со́бь же оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ сказа́ше всѧ̑.	Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе.
35	35
(Заⷱ҇ и҃і҃.) И҆ гл҃а и҆̀мъ въ то́й де́нь, ве́черꙋ бы́вшꙋ: пре́йдемъ на ѡ҆́нъ по́лъ.	І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік.
36	36
И҆ ѿпꙋ́щше наро́ды, поѧ́ша є҆го̀ ꙗ҆́коже бѣ̀ въ кораблѝ: и҆ и҆ні́и же корабли̑ бѧ́хꙋ съ ни́мъ.	І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни.
37	37
И҆ бы́сть бꙋ́рѧ вѣ́трена вели́ка: вѡ́лны же влива́хꙋсѧ въ кора́бль, ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ погрꙋжа́тисѧ є҆мꙋ̀.	І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою.
38	38
И҆ бѣ̀ са́мъ на кормѣ̀ на возгла́вницѣ спѧ̀. И҆ возбꙋди́ша є҆го̀ и҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, не ради́ши ли, ꙗ҆́кѡ погиба́емъ;	А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо?
39	39
И҆ воста́въ запретѝ вѣ́трꙋ и҆ речѐ мо́рю: молчѝ, преста́ни. И҆ оу҆ле́же вѣ́тръ, и҆ бы́сть тишина̀ ве́лїѧ.	І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша.
40	40
И҆ речѐ и҆̀мъ: что̀ та́кѡ страшли́ви є҆стѐ; ка́кѡ не и҆́мате вѣ́ры;	І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри?
41	41
И҆ оу҆боѧ́шасѧ стра́хомъ ве́лїимъ и҆ глаго́лахꙋ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ: кто̀ оу҆̀бо се́й є҆́сть, ꙗ҆́кѡ и҆ вѣ́тръ и҆ мо́ре послꙋ́шаютъ є҆гѡ̀;	І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його?
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
(Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) И҆ прїидо́ша на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, во странꙋ̀ гадари́нскꙋю.	І прийшли на другий берег моря, в країну Гадаринську.
2	2
И҆ и҆злѣ́зшꙋ є҆мꙋ̀ и҆з̾ кораблѧ̀, а҆́бїе срѣ́те є҆го̀ ѿ гробѡ́въ человѣ́къ въ дꙋ́сѣ нечи́стѣ,	І коли вийшов Він з човна, зразу зустрів Його чоловік, який вийшов з гробів і мав духа нечистого;
3	3
и҆́же жили́ще и҆мѧ́ше во гробѣ́хъ, и҆ ни вери́гами никто́же можа́ше є҆го̀ свѧза́ти:	він жив у гробах, і ніхто не міг його зв’язати, навіть ланцюгами,
4	4
занѐ є҆мꙋ̀ мно́гажды пꙋ̑ты и҆ оу҆́жы (желѣ̑зны) свѧ́занꙋ сꙋ́щꙋ, и҆ растерза́тисѧ ѿ негѡ̀ оу҆́жємъ (желѣ̑знымъ) и҆ пꙋ́тѡмъ сокрꙋша́тисѧ: и҆ никто́же можа́ше є҆го̀ оу҆мꙋ́чити [оу҆кроти́ти]:	бо багато разів він був скований кайданами та ланцюгами, але розривав ланцюги і розбивав залізні кайдани, і ніхто не мав сили приборкати його.
5	5
и҆ вы́нꙋ но́щь и҆ де́нь во гробѣ́хъ и҆ въ гора́хъ бѣ̀, вопїѧ̀ и҆ толкі́йсѧ ка́менїемъ.	Завжди, вночі та вдень, був він у гробах і в горах, кричав та бився об каміння.
6	6
Оу҆зрѣ́въ же і҆и҃са и҆здале́ча, течѐ и҆ поклони́сѧ є҆мꙋ̀,	Побачивши ж Ісуса здаля, прибіг і поклонився Йому.
7	7
и҆ возопи́въ гла́сомъ ве́лїимъ, речѐ: что̀ мнѣ̀ и҆ тебѣ̀, і҆и҃се, сн҃е бг҃а вы́шнѧгѡ; заклина́ю тѧ̀ бг҃омъ, не мꙋ́чи менє̀.	І, скрикнувши гучним голосом, сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене!
8	8
Гл҃аше бо є҆мꙋ̀: и҆зы́ди, дꙋ́ше нечи́стый, ѿ человѣ́ка.	Бо Ісус сказав йому: вийди, душе нечистий, з цього чоловіка.
9	9
И҆ вопроша́ше є҆го̀: что́ ти є҆́сть и҆́мѧ; И҆ ѿвѣща̀ глаго́лѧ: легеѡ́нъ и҆́мѧ мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ мно́зи є҆смы̀.	І спитав його: як твоє ім’я? І він сказав у відповідь: легіон ім’я моє, бо багато нас.
10	10
И҆ моли́ша є҆го̀ мно́гѡ, да не по́слетъ и҆̀хъ внѣ̀ страны̀.	І благав Його вельми, щоб не висилав їх геть з країни тієї.
11	11
Бѣ́ же тꙋ̀ при горѣ̀ ста́до свино́е ве́лїе пасо́мо.	Паслось же там біля гори велике стадо свиней.
12	12
И҆ моли́ша є҆го̀ всѝ бѣ́си, глаго́люще: посли́ ны во свинїѧ̑, да въ нѧ̀ вни́демъ.	І благали Його всі біси, кажучи: пошли нас у свиней, щоб нам увійти в них.
13	13
И҆ повелѣ̀ и҆̀мъ а҆́бїе і҆и҃съ. И҆ и҆зше́дше дꙋ́си нечи́стїи, внидо́ша во свинїѧ̑: и҆ оу҆стреми́сѧ ста́до по бре́гꙋ въ мо́ре, бѧ́хꙋ же ꙗ҆́кѡ двѣ̀ ты́сѧщы, и҆ оу҆топа́хꙋ въ мо́ри.	Ісус відразу повелів їм. І, вийшовши, духи нечисті увійшли в свиней; і кинулося стадо з кручі в море, а їх було близько двох тисяч; і потонули в морі.
14	14
Пасꙋ́щїи же свинїѧ̑ бѣжа́ша и҆ возвѣсти́ша во гра́дѣ и҆ въ се́лѣхъ. И҆ и҆зыдо́ша ви́дѣти, что̀ є҆́сть бы́вшее.	Пастухи ж свиней побігли і розказали у місті і в селах. І жителі вийшли подивитись, що сталося.
15	15
И҆ прїидо́ша ко і҆и҃сови, и҆ ви́дѣша бѣснова́вшагосѧ сѣдѧ́ща и҆ ѡ҆болче́на и҆ смы́слѧща, и҆мѣ́вшаго легеѡ́нъ: и҆ оу҆боѧ́шасѧ.	Приходять до Ісуса і бачать, що біснуватий, в якому був легіон, сидить — і одягнений, і при здоровому розумі; і злякалися.
16	16
Повѣ́даша же и҆̀мъ ви́дѣвшїи, ка́кѡ бы́сть бѣсно́мꙋ, и҆ ѡ҆ свинїѧ́хъ.	Очевидці ж розказали їм про те, як це сталося з біснуватим, і про свиней.
17	17
И҆ нача́ша моли́ти є҆го̀ ѿитѝ ѿ предѣ̑лъ и҆́хъ.	І почали благати Його, щоб відійшов від меж їхніх.
18	18
И҆ влѣ́зшꙋ є҆мꙋ̀ въ кора́бль, молѧ́ше є҆го̀ бѣснова́выйсѧ, дабы̀ бы́лъ съ ни́мъ.	І коли Він увійшов у човен, колишній біснуватий просив Його, щоб бути з Ним.
19	19
І҆и҃съ же не дадѐ є҆мꙋ̀, но речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ въ до́мъ тво́й ко твои̑мъ и҆ возвѣстѝ и҆̀мъ, є҆ли̑ка тѝ гдⷭ҇ь сотворѝ и҆ поми́лова тѧ̀.	Але Ісус не дозволив йому, а сказав: йди додому до своїх і розкажи їм, що створив з тобою Господь і як помилував тебе.
20	20
И҆ и҆́де и҆ нача̀ проповѣ́дати въ десѧтѝ гра́дѣхъ, є҆ли̑ка сотворѝ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ. И҆ всѝ дивлѧ́хꙋсѧ.	І пішов, і почав проповідувати у Десятиградді про те, що сотворив з ним Ісус; і всі дивувалися.
21	21
(Заⷱ҇ к҃.) И҆ преше́дшꙋ і҆и҃сꙋ въ кораблѝ па́ки на ѡ҆́нъ по́лъ, собра́сѧ наро́дъ мно́гъ ѡ҆ не́мъ [къ немꙋ̀]. И҆ бѣ̀ при мо́ри.	Коли Ісус знову переправився в човні на той бік, зібралося до Нього багато народу; Він був біля моря.
22	22
И҆ сѐ, прїи́де є҆ди́нъ ѿ а҆рхїсѷнагѡ̑гъ, и҆́менемъ і҆аі́ръ, и҆ ви́дѣвъ є҆го̀, падѐ при ногꙋ̀ є҆гѡ̀	І ось приходить один з начальників синагоги на ім’я Іаїр і, побачивши Його, падає до ніг Його
23	23
и҆ молѧ́ше є҆го̀ мно́гѡ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ дщѝ моѧ̀ на кончи́нѣ є҆́сть: да прише́дъ возложи́ши на ню̀ рꙋ́цѣ, ꙗ҆́кѡ да спасе́тсѧ и҆ жива̀ бꙋ́детъ.	і дуже благає Його, кажучи: дочка моя при смерті; прийди і поклади на неї руки, щоб вона видужала і залишилася жива.
24	24
И҆ и҆́де съ ни́мъ: (Заⷱ҇ к҃а҃.) и҆ по не́мъ и҆дѧ́хꙋ наро́ди мно́зи и҆ оу҆гнета́хꙋ є҆го̀.	Ісус пішов з ним. За Ним йшло багато народу, і тиснули на Нього.
25	25
И҆ жена̀ нѣ́каѧ сꙋ́щи въ точе́нїи кро́ве лѣ́тъ двана́десѧте,	Якась жінка, що хворіла на кровотечу дванадцять років,
26	26
и҆ мно́гѡ пострада́вши ѿ мнѡ́гъ врачє́въ, и҆ и҆зда́вши своѧ̑ всѧ̑, и҆ ни є҆ди́ныѧ по́льзы ѡ҆брѣ́тши, но па́че въ го́ршее прише́дши:	багато потерпіла від багатьох лікарів, і витратила все, що було в неї, і не дістала ніякого полегшення, але їй стало ще гірше, —
27	27
слы́шавши ѡ҆ і҆и҃сѣ, прише́дши въ наро́дѣ созадѝ, прикоснꙋ́сѧ ри́зѣ є҆гѡ̀:	почувши про Ісуса, підійшла ззаду в натовпі і доторкнулась до одягу Його,
28	28
глаго́лаше бо, ꙗ҆́кѡ, а҆́ще прикоснꙋ́сѧ ри́замъ є҆гѡ̀, спасе́на бꙋ́дꙋ.	бо говорила: якщо доторкнусь хоч до одежі Його, то видужаю.
29	29
И҆ а҆́бїе и҆зсѧ́кнꙋ и҆сто́чникъ кро́ве є҆ѧ̀: и҆ разꙋмѣ̀ [ѡ҆щꙋтѝ] тѣ́ломъ, ꙗ҆́кѡ и҆сцѣлѣ̀ ѿ ра́ны.	І зразу припинилась у неї кровотеча; і вона відчула тілом, що зцілилася від недуги.
30	30
И҆ а҆́бїе і҆и҃съ разꙋмѣ̀ въ себѣ̀ си́лꙋ и҆зше́дшꙋю ѿ негѡ̀, (и҆) ѡ҆бра́щьсѧ въ наро́дѣ, гл҃аше: кто̀ прикоснꙋ́сѧ ри́замъ мои̑мъ;	І негайно Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила, звернувся до народу і сказав: хто доторкнувся до одежі Моєї?
31	31
И҆ глаго́лахꙋ є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ви́диши наро́дъ оу҆гнета́ющь тѧ̀, и҆ гл҃еши: кто̀ прикоснꙋ́сѧ мнѣ̀;	Ученики сказали Йому: Ти бачиш, що натовп тисне на Тебе, і говориш: хто доторкнувся до Мене?
32	32
И҆ ѡ҆бглѧ́даше ви́дѣти сотво́ршꙋю сїѐ.	Але Він оглядався навкруги, щоб бачити ту, яка зробила це.
33	33
Жена́ же оу҆боѧ́вшисѧ и҆ трепе́щꙋщи, вѣ́дѧщи, є҆́же бы́сть є҆́й, прїи́де и҆ припадѐ къ немꙋ̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀ всю̀ и҆́стинꙋ.	Жінка ж, знаючи, що з нею сталося, зі страхом і трепетом підійшла, впала перед Ним і сказала Йому всю правду.
34	34
Ѻ҆́нъ же речѐ є҆́й: дщѝ, вѣ́ра твоѧ̀ спасе́ тѧ: и҆дѝ въ ми́рѣ и҆ бꙋ́ди цѣла̀ ѿ ра́ны твоеѧ̀.	Він же сказав їй: дочко, віра твоя спасла тебе. Іди з миром і будь здорова від недуги твоєї.
35	35
Є҆щѐ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ, (и҆) прїидо́ша ѿ а҆рхїсѷнагѡ́га, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ дщѝ твоѧ̀ оу҆́мре: что̀ є҆щѐ дви́жеши оу҆чт҃лѧ;	Коли він ще говорив це, приходять від начальника синагоги і кажуть: дочка твоя померла; чого ще турбуєш Учителя?
36	36
І҆и҃съ же а҆́бїе слы́шавъ сло́во глаго́лемое, гл҃а а҆рхїсѷнагѡ́гови: не бо́йсѧ, то́кмѡ вѣ́рꙋй.	Але Ісус, почувши ці слова, зразу говорить начальникові синагоги: не бійся, тільки віруй.
37	37
И҆ не ѡ҆ста́ви по себѣ̀ ни є҆ди́наго и҆тѝ, то́кмѡ петра̀ и҆ і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна бра́та і҆а́кѡвлѧ.	І не дозволив нікому йти за Собою, крім Петра, Якова та Іоана, брата Якова.
38	38
И҆ прїи́де въ до́мъ а҆рхїсѷнагѡ́говъ и҆ ви́дѣ молвꙋ̀, пла́чꙋщыѧсѧ и҆ крича́щыѧ мно́гѡ.	І прийшов у дім начальника синагоги і бачить тривогу і тих, що плакали та дуже голосили.
39	39
И҆ вше́дъ гл҃а и҆̀мъ: что̀ мо́лвите и҆ пла́четесѧ; ѻ҆трокови́ца нѣ́сть оу҆мерла̀, но спи́тъ.	І, увійшовши, говорить їм: чого тривожитесь і плачете? Дівчина не вмерла, а спить.
40	40
И҆ рꙋга́хꙋсѧ є҆мꙋ̀. Ѻ҆́нъ же и҆згна́въ всѧ̑, поѧ́тъ ѻ҆тца̀ ѻ҆трокови́цы и҆ ма́терь, и҆ и҆̀же (бѣ́хꙋ) съ ни́мъ, и҆ вни́де, и҆дѣ́же бѣ̀ ѻ҆трокови́ца лежа́щи.	І глузували з Нього. Він же, виславши всіх, бере з Собою батька й матір дівчини і тих, що були з Ним, і входить туди, де лежала дівчина.
41	41
И҆ є҆́мь за рꙋ́кꙋ ѻ҆трокови́цꙋ, гл҃а є҆́й: талїѳа̀ кꙋ́мї: є҆́же є҆́сть сказа́емо: дѣви́це, тебѣ̀ гл҃ю, воста́ни.	І, взявши дівчину за руку, каже їй: «таліфа, кумі», що значить: дівчино, тобі кажу, встань.
42	42
И҆ а҆́бїе воста̀ дѣви́ца и҆ хожда́ше: бѣ́ бо лѣ́тъ двоюна́десѧте. И҆ оу҆жасо́шасѧ оу҆́жасомъ ве́лїимъ.	В ту ж мить дівчина встала і почала ходити, бо була років дванадцяти. І всі, хто бачив, жахнулися від дива великого.
43	43
И҆ запретѝ и҆̀мъ мно́гѡ, да никто́же оу҆вѣ́сть сегѡ̀, и҆ речѐ: дади́те є҆́й ꙗ҆́сти.	І Він суворо наказав їм, щоб ніхто про це не знав, і сказав: дайте їй їсти.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
(Заⷱ҇ к҃в҃.) И҆ и҆зы́де ѿтꙋ́дꙋ и҆ прїи́де во ѻ҆те́чествїе своѐ: и҆ по не́мъ и҆до́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.	І вийшов звідти Він, і прийшов у Свою батьківщину, і за Ним ішли ученики Його.
2	2
И҆ бы́вшей сꙋббѡ́тѣ, нача́тъ на со́нмищи оу҆чи́ти. И҆ мно́зи слы́шащїи дивлѧ́хꙋсѧ, глаго́люще: ѿкꙋ́дꙋ семꙋ̀ сїѧ̑; и҆ что̀ премⷣрость да́ннаѧ є҆мꙋ̀, и҆ си̑лы таковы̑ рꙋка́ма є҆гѡ̀ быва́ютъ;	Коли настала субота, Він почав навчати в синагозі; і багато з тих, хто слухав, дивуючись, говорили: звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його?
3	3
не се́й ли є҆́сть тектѡ́нъ, сн҃ъ мр҃і́инъ, бра́тъ же і҆а́кѡвꙋ и҆ і҆ѡсі́и и҆ і҆ꙋ́дѣ и҆ сі́мѡнꙋ; и҆ не сєстры́ ли є҆гѡ̀ здѣ̀ (сꙋ́ть) въ на́съ; И҆ блажнѧ́хꙋсѧ ѡ҆ не́мъ.	Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри? І спокушалися через Нього.
4	4
Гл҃аше же и҆̀мъ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть прⷪ҇ро́къ без̾ че́сти, то́кмѡ во ѻ҆те́чествїи свое́мъ, и҆ въ сро́дствѣ и҆ въ домꙋ̀ свое́мъ.	Ісус же сказав їм: не буває пророка без пошани, хіба тільки на батьківщині своїй, і серед родичів, і в домі своїм.
5	5
И҆ не можа́ше тꙋ̀ ни є҆ди́ныѧ си́лы сотвори́ти, то́кмѡ ма́лѡ недꙋ́жныхъ, возло́жь рꙋ́цѣ, и҆сцѣлѝ.	І не міг створити там ніякого чуда, тільки зцілив небагатьох недужих, поклавши на них руки.
6	6
И҆ дивлѧ́шесѧ за невѣ́рствїе и҆́хъ: и҆ ѡ҆бхожда́ше вє́си ѡ҆́крестъ оу҆чѧ̀.	І дивувався невір’ю їхньому; і обходив села навколишні, і навчав.
7	7
(Заⷱ҇ к҃г҃.) И҆ призва̀ ѻ҆бана́десѧте, и҆ нача́тъ и҆̀хъ посыла́ти два̀ два̀, и҆ даѧ́ше и҆̀мъ вла́сть над̾ дꙋ̑хи нечи́стыми.	І покликавши дванадцятьох, почав посилати їх по двоє, даючи їм владу над нечистими духами.
8	8
И҆ заповѣ́да и҆̀мъ, да ничесѡ́же во́змꙋтъ на пꙋ́ть, то́кмѡ же́злъ є҆ди́нъ: ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни при по́ѧсѣ мѣ́ди:	І заповідав їм нічого не брати в дорогу, тільки один жезл: ні торбини, ні хліба, ні міді в поясі,
9	9
но ѡ҆бꙋве́ни въ санда̑лїѧ: и҆ не ѡ҆блачи́тисѧ въ двѣ̀ ри̑зѣ.	щоб були взуті у сандалі і не зодягалися у дві одежі.
10	10
И҆ гл҃аше и҆̀мъ: и҆дѣ́же а҆́ще вни́дете въ до́мъ, тꙋ̀ пребыва́йте, до́ндеже и҆зы́дете ѿтꙋ́дꙋ:	І сказав їм: коли де увійдете в дім, залишайтеся в ньому, доки не підете з того місця.
11	11
и҆ є҆ли́цы а҆́ще не прїи́мꙋтъ вы̀, нижѐ послꙋ́шаютъ ва́съ, и҆сходѧ́ще ѿтꙋ́дꙋ, ѿтрѧси́те пра́хъ, и҆́же под̾ нога́ми ва́шими, во свидѣ́телство и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ѿра́днѣе бꙋ́детъ содо́мѡмъ и҆ гомо́ррѡмъ въ де́нь сꙋ́дный, не́же гра́дꙋ томꙋ̀.	І коли хто не прийме вас і не послухає вас, виходячи звідти, обтрусіть порох з ніг ваших, на свідчення проти них. Істинно кажу вам: відрадніше буде Содому і Гоморрі в день судний, ніж місту тому.
12	12
И҆ и҆зше́дше проповѣ́дахꙋ, да пока́ютсѧ:	Вони пішли і проповідували, щоб покаялися;
13	13
и҆ бѣ́сы мнѡ́ги и҆згонѧ́хꙋ: и҆ ма́захꙋ ма́сломъ мнѡ́ги недꙋ̑жныѧ, и҆ и҆сцѣлѣва́хꙋ.	виганяли багатьох бісів і багатьох хворих мазали оливою і зціляли.
14	14
(Заⷱ҇ к҃д҃.) И҆ оу҆слы́ша ца́рь и҆́рѡдъ: ꙗ҆́вѣ бо бы́сть и҆́мѧ є҆гѡ̀: и҆ глаго́лаше, ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́ннъ крⷭ҇ти́тель ѿ ме́ртвыхъ воста̀, и҆ сєгѡ̀ ра́ди си̑лы дѣ́ютсѧ ѡ҆ не́мъ.	Цар Ірод, почувши про Ісуса [бо Його ім’я стало відомим], говорив: це Іоан Хреститель воскрес з мертвих, і тому чудеса діються ним.
15	15
И҆ні́и глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ и҆лїа̀ є҆́сть: и҆ні́и же глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ є҆́сть, и҆лѝ ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ прⷪ҇рѡ́къ.	Одні говорили, що це Ілля, а інші говорили, що то пророк або один з пророків.
16	16
Слы́шавъ же и҆́рѡдъ речѐ, ꙗ҆́кѡ, є҆го́же а҆́зъ оу҆сѣ́кнꙋхъ і҆ѡа́нна, то́й є҆́сть: то́й воста̀ ѿ ме́ртвыхъ.	Ірод же, почувши, сказав: це Іоан, якому я відсік голову; він воскрес з мертвих.
17	17
То́й бо и҆́рѡдъ посла́въ, ꙗ҆́тъ і҆ѡа́нна и҆ свѧза̀ є҆го̀ въ темни́цѣ, и҆рѡдїа́ды ра́ди жены̀ фїлі́ппа бра́та своегѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆жени́сѧ є҆́ю.	Бо цей Ірод, пославши, взяв Іоана і посадив його у в’язницю, через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, з якою він одружився.
18	18
Глаго́лаше бо і҆ѡа́ннъ и҆́рѡдови: не достои́тъ тебѣ̀ и҆мѣ́ти женꙋ̀ (фїлі́ппа) бра́та твоегѡ̀.	Бо Іоан говорив Іродові: не годиться тобі мати жінку брата твого.
19	19
И҆рѡді́а же гнѣ́вашесѧ на него̀ и҆ хотѧ́ше є҆го̀ оу҆би́ти: и҆ не можа́ше.	Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла.
20	20
И҆́рѡдъ бо боѧ́шесѧ і҆ѡа́нна, вѣ́дый є҆го̀ мꙋ́жа првⷣна и҆ ст҃а, и҆ соблюда́ше є҆го̀: и҆ послꙋ́шавъ є҆гѡ̀, мнѡ́га творѧ́ше, и҆ въ сла́дость є҆гѡ̀ послꙋ́шаше.	Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв його; багато що робив, слухаючись його, та із задоволенням слухав його.
21	21
И҆ приклю́чшꙋсѧ дню̀ потре́бнꙋ [оу҆до́бнꙋ], є҆гда̀ и҆́рѡдъ рождествꙋ̀ своемꙋ̀ ве́черю творѧ́ше кнѧзє́мъ свои̑мъ и҆ ты́сѧщникѡмъ и҆ старѣ́йшинамъ галїлє́йскимъ:	І настав нагідний день, коли Ірод, святкуючи день свого народження, влаштував бенкет для вельмож своїх, тисяцьких і старійшин галилейських;
22	22
и҆ вше́дши дще́рь тоѧ̀ и҆рѡдїа́ды, и҆ плѧса́вши, и҆ оу҆го́ждши и҆́рѡдови и҆ возлежа́щымъ съ ни́мъ, речѐ ца́рь дѣви́цѣ: просѝ оу҆ менє̀ є҆гѡ́же а҆́ще хо́щеши, и҆ да́мъ тѝ.	і увійшла дочка Іродіади, танцювала і догодила Іродові і тим, що возлежали з ним; цар сказав дівчині: проси в мене, чого хочеш, і дам тобі.
23	23
И҆ клѧ́тсѧ є҆́й: ꙗ҆́кѡ є҆гѡ́же а҆́ще попроси́ши оу҆ менє̀, да́мъ тѝ, и҆ до по́лъ ца́рствїѧ моєгѡ̀.	І клявся їй: чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства.
24	24
Ѻ҆на́ же и҆зше́дши речѐ ма́тери свое́й: чесѡ̀ прошꙋ̀; Ѻ҆на́ же речѐ: главы̀ і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ.	Вона вийшла і спитала у матері своєї: що просити? Та відповіла: голову Іоана Хрестителя.
25	25
И҆ вше́дши а҆́бїе со тща́нїемъ къ царю̀, просѧ́ше, глаго́лющи: хощꙋ̀, да мѝ да́си ѿ негѡ̀ [а҆́бїе] на блю́дѣ главꙋ̀ і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ.	Вона відразу ж пішла з поспішністю до царя і просила, кажучи: хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя.
26	26
И҆ приско́рбенъ бы́въ ца́рь, клѧ́твы (же) ра́ди и҆ за возлежа́щихъ съ ни́мъ не восхотѣ̀ ѿрѣщѝ є҆́й.	Цар засмутився, але, заради клятви і тих, що возлежали з ним, не захотів відмовити їй.
27	27
И҆ а҆́бїе посла́въ ца́рь спекꙋла́тѡра, повелѣ̀ принестѝ главꙋ̀ є҆гѡ̀.	І негайно, пославши ката, цар звелів принести голову його.
28	28
Ѻ҆́нъ же ше́дъ оу҆сѣ́кнꙋ є҆го̀ въ темни́цѣ, и҆ принесѐ главꙋ̀ є҆гѡ̀ на блю́дѣ, и҆ дадѐ ю҆̀ дѣви́цѣ: и҆ дѣви́ца дадѐ ю҆̀ ма́тери свое́й.	Той пішов, відсік йому голову в темниці, і приніс голову його на блюді, і віддав її дівчині, а дівчина віддала її матері своїй.
29	29
И҆ слы́шавше оу҆ченицы̀ є҆гѡ̀, прїидо́ша и҆ взѧ́ша трꙋ́пъ є҆гѡ̀, и҆ положи́ша є҆го̀ во гро́бѣ.	Учні його, почувши, прийшли і взяли тіло його, і поклали його у гробі.
30	30
(Заⷱ҇ к҃е҃.) И҆ собраша́сѧ а҆пⷭ҇ли ко і҆и҃сꙋ и҆ возвѣсти́ша є҆мꙋ̀ всѧ̑, и҆ є҆ли̑ка сотвори́ша, и҆ є҆ли̑ка наꙋчи́ша.	І зібрались апостоли до Ісуса і розповіли Йому все, і що зробили, і чого навчили.
31	31
И҆ речѐ и҆̀мъ: прїиди́те вы̀ са́ми въ пꙋ́сто мѣ́сто є҆ди́ни [ѡ҆со́бь] и҆ почі́йте ма́лѡ. Бѧ́хꙋ бо приходѧ́щїи и҆ ѿходѧ́щїи мно́зи, и҆ ни ꙗ҆́сти и҆̀мъ бѣ̀ когда̀.	Він сказав їм: підіть ви одні у безлюдне місце і трохи відпочиньте, — бо так багато народу приходило і відходило, що їм ніколи було і їсти.
32	32
И҆ и҆до́ша въ пꙋ́сто мѣ́сто корабле́мъ є҆ди́ни.	І вирушили в безлюдне місце в човні одні.
33	33
И҆ ви́дѣша и҆̀хъ и҆дꙋ́щихъ наро́ди, и҆ позна́ша и҆̀хъ мно́зи: и҆ пѣ́ши ѿ всѣ́хъ градѡ́въ стица́хꙋсѧ та́мѡ, и҆ предвари́ша и҆̀хъ, и҆ снидо́шасѧ къ немꙋ̀.	І побачили їх, як вони вирушали, і багато хто впізнав їх; і сходились туди піші з усіх міст, і випередили їх, і зійшлись до Нього.
34	34
И҆ и҆зше́дъ ви́дѣ і҆и҃съ наро́дъ мно́гъ и҆ млⷭ҇рдова ѡ҆ ни́хъ, занѐ бѧ́хꙋ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы не и҆мꙋ́щыѧ па́стырѧ: и҆ нача́тъ и҆̀хъ оу҆чи́ти мно́гѡ.	Ісус, вийшовши, побачив багато людей і змилосердився над ними, бо вони були як вівці, що не мають пастиря; і почав навчати їх багато.
35	35
И҆ оу҆жѐ часꙋ̀ мно́гꙋ бы́вшꙋ, пристꙋ́пльше къ немꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, глаго́лаша, ꙗ҆́кѡ пꙋ́сто є҆́сть мѣ́сто, и҆ оу҆жѐ ча́съ мно́гъ:	І вже минуло багато часу, коли ученики Його приступили до Нього, кажучи: місце тут людне, а час уже пізній, —
36	36
ѿпꙋстѝ и҆̀хъ, да ше́дше во ѡ҆кре́стныхъ се́лѣхъ и҆ ве́сехъ кꙋ́пѧтъ себѣ̀ хлѣ́бы: не и҆́мꙋтъ бо чесѡ̀ ꙗ҆́сти.	відпусти їх, щоб вони пішли у навколишні селища та села і купили собі хліба; бо їм нічого їсти.
37	37
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: дади́те и҆̀мъ вы̀ ꙗ҆́сти. И҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀: да ше́дше кꙋ́пимъ двѣма̀ сто́ма пѣ̑нѧзь хлѣ́бы и҆ да́мы и҆̀мъ ꙗ҆́сти;	Він сказав їм у відповідь: ви дайте їм їсти. І сказали Йому: чи ми маємо піти купити хліба динаріїв на двісті і дати їм їсти?
38	38
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆́мъ: коли́кѡ хлѣ́бы и҆́мате; и҆ди́те и҆ ви́дите. И҆ оу҆вѣ́дѣвше глаго́лаша: пѧ́ть (хлѣ̑бъ), и҆ двѣ̀ ры̑бѣ.	Але Він сказав їм: скільки у вас є хлібів? Підіть і подивіться. Вони, довідавшись, сказали: п’ять хлібів і дві рибини.
39	39
И҆ повелѣ̀ и҆̀мъ посади́ти всѧ̑ на спо́ды на спо́ды [во ѡ҆крꙋ́гъ] на травѣ̀ зеленѣ̀.	Тоді повелів їм розсадити всіх рядами на зеленій траві.
40	40
И҆ возлего́ша на лѣ́хи на лѣ́хи [на кꙋ́чы] по стꙋ̀ и҆ по пѧти́десѧтъ.	І посідали рядами, по сто і по п’ятдесят.
41	41
И҆ прїе́мь пѧ́ть хлѣ̑бъ и҆ двѣ̀ ры́бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, блгⷭ҇вѝ и҆ преломѝ хлѣ́бы, и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, да предлага́ютъ пред̾ ни́ми: и҆ ѻ҆́бѣ ры̑бѣ раздѣлѝ всѣ̑мъ.	Він взяв п’ять хлібів і дві рибини, звівши очі на небо, благословив і розломив хліби і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали їм; і обидві рибини поділив на всіх.
42	42
И҆ ꙗ҆до́ша всѝ и҆ насы́тишасѧ:	І всі їли, і наситились.
43	43
и҆ взѧ́ша оу҆крꙋ́хи, двана́десѧте ко́шѧ и҆спо́лнь, и҆ ѿ ры̑бꙋ.	І набрали шматків хліба і залишків від риб дванадцять повних кошиків.
44	44
Бѧ́ше же ꙗ҆́дшихъ хлѣ́бы ꙗ҆́кѡ пѧ́ть ты́сѧщъ мꙋже́й.	Було ж тих, що їли хліби, близько п’яти тисяч мужів.
45	45
(Заⷱ҇ к҃ѕ҃.) И҆ а҆́бїе понꙋ́ди оу҆чн҃кѝ своѧ̑ вни́ти въ кора́бль и҆ вари́ти [предвари́ти] є҆го̀ на ѡ҆́нъ по́лъ къ виѳсаі́дѣ, до́ндеже са́мъ ѿпꙋ́ститъ наро́ды.	І зразу наказав ученикам Своїм увійти в човен і переправитись раніше за Нього на той бік до Вифсаїди, поки Він відпустить народ.
46	46
И҆ ѿре́ксѧ и҆̀мъ [и҆ ѿпꙋсти́въ ѧ҆̀], и҆́де въ го́рꙋ помоли́тисѧ.	І, відпустивши їх, пішов на гору помолитись.
47	47
И҆ ве́черꙋ бы́вшꙋ, бѣ̀ кора́бль посредѣ̀ мо́рѧ, и҆ са́мъ є҆ди́нъ на землѝ.	Увечері човен був посеред моря, а Він один на землі.
48	48
И҆ ви́дѣ и҆́хъ стра́ждꙋщихъ въ пла́ванїи: бѣ́ бо вѣ́тръ проти́венъ и҆̀мъ: и҆ ѡ҆ четве́ртѣй стра́жи нощнѣ́й прїи́де къ ни̑мъ, по мо́рю ходѧ́й, и҆ хотѧ́ше минꙋ́ти и҆̀хъ.	І побачив, як вони знемагали у плаванні; бо вітер їм був зустрічний; близько до четвертої сторожі ночі прийшов до них, ідучи по морю, і хотів проминути їх.
49	49
Ѻ҆ни́ же ви́дѣвше є҆го̀ ходѧ́ща по мо́рю, мнѧ́хꙋ призра́къ бы́ти и҆ возопи́ша.	Вони ж, побачивши, що Він іде по морю, подумали, що це привид, і закричали.
50	50
Вси́ бо є҆го̀ ви́дѣша и҆ смꙋти́шасѧ. И҆ а҆́бїе гл҃а съ ни́ми и҆ речѐ и҆̀мъ: дерза́йте: а҆́зъ є҆́смь, не бо́йтесѧ.	Бо всі побачили Його і стривожилися. І зараз же заговорив з ними і сказав їм: підбадьоріться! Це Я, не бійтеся!
51	51
И҆ вни́де къ ни̑мъ въ кора́бль: и҆ оу҆ле́же вѣ́тръ. И҆ ѕѣлѡ̀ и҆́злиха въ себѣ̀ оу҆жаса́хꙋсѧ и҆ дивлѧ́хꙋсѧ.	І увійшов до них у човен; і вітер стих. І вони надзвичайно про себе жахалися і дивувалися,
52	52
Не разꙋмѣ́ша бо ѡ҆ хлѣ́бѣхъ: бѣ́ бо се́рдце и҆́хъ ѡ҆камене́но.	бо не зрозуміли і чуда з хлібами, тому що серце їхнє було скам’яніле.
53	53
И҆ преше́дше прїидо́ша въ зе́млю геннисаре́тскꙋ и҆ приста́ша.	І, переправившись, були в землю Генісаретську і причалили до берега.
54	54
(Заⷱ҇ к҃з҃.) И҆ и҆зше́дшымъ и҆̀мъ и҆з̾ кораблѧ̀, а҆́бїе позна́ша є҆го̀,	Коли вони вийшли з човна, відразу жителі, впізнавши Його,
55	55
ѡ҆бте́кше всю̀ странꙋ̀ тꙋ̀, нача́ша на ѻ҆дрѣ́хъ приноси́ти болѧ́щыѧ, и҆дѣ́же слы́шахꙋ, ꙗ҆́кѡ тꙋ̀ є҆́сть.	оббігли всю околицю ту і почали приносити на постелях недужих туди, де тільки чули, що Він є.
56	56
И҆ а҆́може а҆́ще вхожда́ше въ вє́си, и҆лѝ во гра́ды, и҆лѝ се́ла, на распꙋ́тїихъ полага́хꙋ недꙋ̑жныѧ и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да понѐ воскри́лїю ри́зы є҆гѡ̀ прико́снꙋтсѧ: и҆ є҆ли́цы а҆́ще прикаса́хꙋсѧ є҆мꙋ̀, спаса́хꙋсѧ.	І куди тільки не приходив Він, чи в села, чи в міста, чи в селища, на перехрестях клали недужих і просили Його, щоб їм доторкнутись хоч до краю одежі Його; і ті, які доторкалися до Нього, зцілялись.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
И҆ собра́шасѧ къ немꙋ̀ фарїсе́є и҆ нѣ́цыи ѿ кни̑жникъ, прише́дшїи ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма:	Зібрались до Нього фарисеї і деякі з книжників, які прийшли з Єрусалима,
2	2
и҆ ви́дѣвше нѣ́кїихъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ нечи́стыми рꙋка́ми, си́рѣчь неꙋмове́ными, ꙗ҆дꙋ́щихъ хлѣ́бы, рꙋга́хꙋсѧ.	І, побачивши, що деякі з учеників Його їли хліб нечистими, тобто немитими, руками, докоряли їм.
3	3
Фарїсе́є бо и҆ всѝ і҆ꙋде́є, а҆́ще не тры́юще [до лакѡ́тъ] оу҆мы́ютъ рꙋ́къ, не ꙗ҆дѧ́тъ, держа́ще преда̑нїѧ ста́рєцъ:	Бо фарисеї і всі юдеї не їдять, не вимивши старанно рук, додержуючись передань предків.
4	4
и҆ ѿ то́ржища, а҆́ще не покꙋ́плютсѧ, не ꙗ҆дѧ́тъ. И҆ и҆́на мнѡ́га сꙋ́ть, ꙗ҆̀же прїѧ́ша держа́ти: погрꙋжє́нїѧ стклѧ́ницамъ и҆ чва́нѡмъ и҆ котлѡ́мъ и҆ ѻ҆дрѡ́мъ.	І після торжища, доки не обмиються, не їдять. Є і багато іншого, чого у них прийнято дотримуватись: обмивання чаш, кухлів, казанів і лавок.
5	5
(Заⷱ҇ к҃и҃.) Пото́мъ же вопроша́хꙋ є҆го̀ фарїсе́є и҆ кни́жницы: почто̀ оу҆чн҃цы̀ твоѝ не хо́дѧтъ по преда́нїю ста́рєцъ, но неꙋмове́ными рꙋка́ми ꙗ҆дѧ́тъ хлѣ́бъ;	Потім питають Його фарисеї і книжники: чому ученики Твої не роблять за переданням предків, а їдять хліб немитими руками?
6	6
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ до́брѣ прⷪ҇ро́чествова и҆са́їа ѡ҆ ва́съ лицемѣ́рѣхъ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: сі́и лю́дїе оу҆стна́ми мѧ̀ чтꙋ́тъ, се́рдце же и҆́хъ дале́че ѿстои́тъ ѿ менє̀,	Він сказав їм у відповідь: добре пророкував Ісая про вас, лицемірів, як і написано: люди ці шанують Мене устами, серце ж їхнє далеко від Мене.
7	7
всꙋ́е же чтꙋ́тъ мѧ̀, оу҆ча́ще оу҆че́нїємъ, за́повѣдемъ человѣ́чєскимъ:	Марно ж шанують Мене, навчаючи вчень, заповідей людських.
8	8
ѡ҆ста́вльше бо за́повѣдь бж҃їю, держитѐ преда̑нїѧ человѣ́чєскаѧ, крещє́нїѧ [ѡ҆мовє́нїѧ] чва́нѡмъ и҆ стклѧ́ницамъ, и҆ и҆́на подѡ́бна такова̑ мнѡ́га творитѐ.	Бо ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського, обмиваєте чаші і кухлі і робите багато іншого, до цього подібного.
9	9
И҆ гл҃аше и҆̀мъ: до́брѣ ѿмета́ете за́повѣдь бж҃їю, да преда́нїе ва́ше соблюдетѐ:	І сказав їм: чи добре, що відкидаєте заповідь Божу, щоб дотримуватися свого передання?
10	10
мѡѷсе́й бо речѐ: чтѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь твою̀: и҆ и҆́же ѕлосло́витъ ѻ҆тца̀ и҆лѝ ма́терь, сме́ртїю да оу҆́мретъ:	Бо Мойсей сказав: шануй батька свого і матір свою; і: хто лихословить на батька або матір, нехай смертю помре.
11	11
вы́ же глаго́лете: а҆́ще рече́тъ человѣ́къ ѻ҆тцꙋ̀ и҆лѝ ма́тери: корва́нъ, є҆́же є҆́сть да́ръ, и҆́же а҆́ще [и҆́мже бы] по́льзовалсѧ є҆сѝ ѿ менє̀:	А ви кажете: якщо скаже людина батькові чи матері: «корван», тобто дар Богові те, чим би ти скористався від мене,
12	12
и҆ не ктомꙋ̀ ѡ҆ставлѧ́ете є҆го̀ что̀ сотвори́ти ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ и҆лѝ ма́тери свое́й,	то вже дозволено нічого не робити для батька свого або матері своєї.
13	13
престꙋпа́юще сло́во бж҃їе преда́нїемъ ва́шимъ, є҆́же преда́сте: и҆ подѡ́бна такова̑ мнѡ́га творитѐ.	Переступаєте слово Боже переданням вашим, яке ви ж і установили; і робите багато чого, до цього подібного.
14	14
(Заⷱ҇ к҃ѳ҃.) И҆ призва́въ ве́сь наро́дъ, гл҃аше и҆̀мъ: послꙋ́шайте менѐ всѝ и҆ разꙋмѣ́йте:	І, покликавши весь народ, говорив йому: слухайте Мене всі і розумійте:
15	15
ничто́же є҆́сть внѣꙋ́дꙋ человѣ́ка входи́мо въ ѻ҆́нь, є҆́же мо́жетъ ѡ҆скверни́ти є҆го̀: но и҆сходѧ́щаѧ ѿ негѡ̀, та̑ сꙋ́ть сквернѧ̑щаѧ человѣ́ка:	нічого нема поза людиною, що входило б у неї і оскверняло її; але те, що виходить з неї, — те й оскверняє людину.
16	16
а҆́ще кто̀ и҆́мать оу҆́шы слы́шати, да слы́шитъ.	Якщо хто має вуха слухати, нехай слухає!
17	17
И҆ є҆гда̀ вни́де въ до́мъ ѿ наро́да, вопроша́хꙋ є҆го̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ ѡ҆ при́тчи.	І коли Він увійшов у дім від народу, ученики Його спитали Його про притчу.
18	18
И҆ гл҃а и҆̀мъ: та́кѡ ли и҆ вы̀ неразꙋ́мливи є҆стѐ; не разꙋмѣ́ете ли, ꙗ҆́кѡ всѐ, є҆́же и҆звнѣ̀ входи́мое въ человѣ́ка, не мо́жетъ ѡ҆скверни́ти є҆го̀;	Він сказав їм: невже ви такі нерозумні? Невже не розумієте, що все те, що входить у людину ззовні, не може осквернити її?
19	19
ꙗ҆́кѡ не вхо́дитъ є҆мꙋ̀ въ се́рдце, но во чре́во: и҆ а҆федрѡ́номъ и҆схо́дитъ, и҆стреблѧ́ѧ всѧ̑ бра̑шна.	Бо входить їй не в серце, а в утробу, і виходить геть, чим очищається всяка їжа.
20	20
Гл҃аше же, ꙗ҆́кѡ и҆сходѧ́щее ѿ человѣ́ка, то̀ скверни́тъ человѣ́ка:	Далі сказав: те, що виходить з людини, оскверняє людину.
21	21
и҆звнꙋ́трь бо ѿ се́рдца человѣ́ческа помышлє́нїѧ ѕла̑ѧ и҆схо́дѧтъ, прелюбодѣѧ̑нїѧ, любодѣѧ̑нїѧ, оу҆бі̑йства,	Бо зсередини, від серця людського, виходять лихі помисли, перелюбства, любодійства, вбивства,
22	22
татьбы̑, лихои̑мства, (ѡ҆би̑ды,) лꙋка̑вствїѧ, ле́сть, стꙋдодѣѧ̑нїѧ, ѻ҆́ко лꙋка́во, хꙋла̀, горды́нѧ, безꙋ́мство:	злодійство, здирство, лукавство, зради, ганебні вчинки, заздрісне око, богохульство, гордощі, безумство, —
23	23
всѧ̑ сїѧ̑ ѕла̑ѧ и҆звнꙋ́трь и҆схо́дѧтъ и҆ сквернѧ́тъ человѣ́ка.	все це зло зсередини виходить і оскверняє людину.
24	24
(Заⷱ҇ л҃.) И҆ ѿтꙋ́дꙋ воста́въ, и҆́де въ предѣ́лы тѵ̑рски и҆ сїдѡ̑нски: и҆ вше́дъ въ до́мъ, ни кого́же хотѧ́ше, дабы̀ є҆го̀ чꙋ́лъ: и҆ не мо́же оу҆таи́тисѧ.	І підвівшись, пішов звідти у краї Тирські та Сидонські; і, увійшовши в дім, не хотів, щоб хтось пізнав Його; але не зміг утаїтися.
25	25
Слы́шавши бо жена̀ ѡ҆ не́мъ, є҆ѧ́же дщѝ и҆мѧ́ше дꙋ́ха нечи́ста, прише́дши припадѐ къ нога́ма є҆гѡ̀:	Бо почула про Нього жінка, в якої дочка мала нечистого духа, прийшла і припала до ніг Його;
26	26
жена́ же бѣ̀ є҆́ллинска, сѷрофїнїкі́сса ро́домъ: и҆ молѧ́ше є҆го̀, да бѣ́са и҆зжене́тъ и҆з̾ дще́ре є҆ѧ̀.	а жінка та була язичниця, родом сирофінікіянка; і благала Його, щоб вигнав біса з дочки її.
27	27
І҆и҃съ же речѐ є҆́й: ѡ҆ста́ви, да пе́рвѣе насы́тѧтсѧ ча̑да: нѣ́сть бо добро̀ ѿѧ́ти хлѣ́бъ ча́дѡмъ и҆ поврещѝ псѡ́мъ.	Ісус же сказав їй: дай перше насититися дітям, бо недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.
28	28
Ѻ҆на́ же ѿвѣща́вши глаго́ла є҆мꙋ̀: є҆́й, гдⷭ҇и: и҆́бо и҆ псѝ под̾ трапе́зою ꙗ҆дѧ́тъ ѿ крꙋпи́цъ дѣте́й.	Вона ж сказала Йому у відповідь: так, Господи; але і пси під столом їдять крихти від дітей.
29	29
И҆ речѐ є҆́й: за сїѐ сло́во, и҆дѝ: и҆зы́де бѣ́съ и҆з̾ дще́ре твоеѧ̀.	І сказав їй: за це слово, іди; вийшов біс із дочки твоєї.
30	30
И҆ ше́дши въ до́мъ сво́й, ѡ҆брѣ́те бѣ́са и҆зше́дша и҆ дще́рь лежа́щꙋ на ѻ҆дрѣ̀.	І, прийшовши до свого дому, вона знайшла, що біс вийшов, і дочка лежить на постелі.
31	31
(Заⷱ҇ л҃а҃.) И҆ па́ки и҆зше́дъ і҆и҃съ ѿ предѣ̑лъ тѵ́рскихъ и҆ сїдѡ́нскихъ, прїи́де на мо́ре галїле́йско, междꙋ̀ предѣ̑лы декапѡ́льски.	Вийшовши з країв Тирських і Сидонських, Ісус знову пішов до моря Галилейського через околиці Десятиграддя.
32	32
И҆ приведо́ша къ немꙋ̀ глꙋ́ха и҆ гꙋгни́ва, и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да возложи́тъ на́нь рꙋ́кꙋ.	І привели до Нього глухого й гугнявого, і благали Його, щоб поклав на нього руку.
33	33
И҆ пое́мь є҆го̀ ѿ наро́да є҆ди́наго [ѡ҆со́бь], вложѝ пе́рсты своѧ̑ во оу҆́шы є҆гѡ̀ и҆ плю́нꙋвъ коснꙋ́сѧ ѧ҆зы́ка є҆гѡ̀:	Ісус, одвівши його одного вбік від народу, вклав пальці Свої у вуха його і, сплюнувши, доторкнувся до його язика.
34	34
и҆ воззрѣ́въ на не́бо, воздохнꙋ̀ и҆ гл҃а є҆мꙋ̀: є҆ффаѳа̀, є҆́же є҆́сть разве́рзисѧ.	І, звівши очі на небо, зітхнув і сказав йому: «єффафа», тобто відкрийся.
35	35
И҆ а҆́бїе разверзо́стасѧ слꙋ̑ха є҆гѡ̀, и҆ разрѣши́сѧ оу҆́за ѧ҆зы́ка є҆гѡ̀, и҆ глаго́лаше пра́вѡ.	І відразу відкрився у нього слух, і розв’язались пута язика його, і почав говорити правильно.
36	36
И҆ запретѝ и҆̀мъ, да ни комꙋ́же повѣ́дѧтъ: є҆ли́кѡ же и҆̀мъ то́й запреща́ше, па́че и҆́злиха проповѣ́дахꙋ.	І наказав їм, щоб нікому не розповідали. Та скільки Він не забороняв їм, вони ще більше розголошували.
37	37
И҆ преи́злиха дивлѧ́хꙋсѧ, глаго́люще: до́брѣ всѐ твори́тъ: и҆ глꙋхі̑ѧ твори́тъ слы́шати, и҆ нѣмы̑ѧ глаго́лати.	І надзвичайно дивувалися, кажучи: все добре робить, — глухим дає чути, і німим — говорити.
Глава́ и҃	Глава 8

1	1
(Заⷱ҇ л҃в҃.) Въ ты̑ѧ дни̑, ѕѣлѡ̀ мно́гꙋ наро́дꙋ сꙋ́щꙋ, и҆ не и҆мꙋ́щымъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти, призва́въ і҆и҃съ оу҆чн҃кѝ своѧ̑, гл҃а и҆̀мъ:	У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм:
2	2
млⷭ҇рдꙋю ѡ҆ наро́дѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ трѝ дни̑ присѣдѧ́тъ мнѣ̀ и҆ не и҆́мꙋтъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти:	жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти.
3	3
и҆ а҆́ще ѿпꙋщꙋ̀ и҆̀хъ не ꙗ҆́дшихъ въ до́мы своѧ̑, ѡ҆слабѣ́ютъ на пꙋтѝ: мно́зи бо ѿ ни́хъ и҆здале́ча пришлѝ сꙋ́ть.	Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека.
4	4
И҆ ѿвѣща́ша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ѿкꙋ́дꙋ си́хъ возмо́жетъ кто̀ здѣ̀ насы́тити хлѣ̑бы въ пꙋсты́ни;	Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі?
5	5
И҆ вопросѝ и҆̀хъ: коли́кѡ и҆́мате хлѣ́бѡвъ; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь.	І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім.
6	6
И҆ повелѣ̀ наро́дꙋ возлещѝ на землѝ: и҆ прїе́мь се́дмь хлѣ́бѡвъ, хвалꙋ̀ возда́въ, преломѝ и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, да предлага́ютъ: и҆ предложи́ша пред̾ наро́домъ.	Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям.
7	7
И҆ и҆мѧ́хꙋ ры́бицъ ма́лѡ: и҆ (сїѧ̑) блгⷭ҇ви́въ, речѐ предложи́ти и҆ ты̑ѧ.	Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її.
8	8
Ꙗ҆до́ша же и҆ насы́тишасѧ: и҆ взѧ́ша и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, се́дмь ко́шницъ.	І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків.
9	9
Бѧ́хꙋ же ꙗ҆́дшихъ ꙗ҆́кѡ четы́ре ты́сѧщы. И҆ ѿпꙋстѝ и҆̀хъ.	А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх.
10	10
И҆ а҆́бїе влѣ́зъ въ кора́бль со оу҆чн҃ки̑ свои́ми, прїи́де во страны̑ далманꙋѳа̑нски.	І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські.
11	11
(Заⷱ҇ л҃г҃.) И҆ и҆зыдо́ша фарїсе́є и҆ нача́ша стѧза́тисѧ съ ни́мъ, и҆́щꙋще ѿ негѡ̀ зна́менїѧ съ нб҃сѐ, и҆скꙋша́юще є҆го̀.	Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його.
12	12
И҆ воздохнꙋ́въ дх҃омъ свои́мъ, гл҃а: что̀ ро́дъ се́й зна́менїѧ и҆́щетъ; а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, а҆́ще да́стсѧ ро́дꙋ семꙋ̀ зна́менїе.	І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення.
13	13
И҆ ѡ҆ста́вль и҆̀хъ, влѣ́зъ па́ки въ кора́бль, (и҆) и҆́де на ѡ҆́нъ по́лъ.	І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік.
14	14
И҆ забы́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ взѧ́ти хлѣ́бы и҆ ра́звѣ є҆ди́нагѡ хлѣ́ба не и҆мѧ́хꙋ съ собо́ю въ кораблѝ.	При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого.
15	15
И҆ преща́ше и҆̀мъ, гл҃ѧ: зри́те, блюди́тесѧ ѿ ква́са фарїсе́йска и҆ ѿ ква́са и҆́рѡдова.	А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової.
16	16
И҆ помышлѧ́хꙋ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не и҆́мамы.	І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них.
17	17
И҆ разꙋмѣ́въ і҆и҃съ, гл҃а и҆̀мъ: что̀ помышлѧ́ете, ꙗ҆́кѡ хлѣ́бы не и҆́мате; не оу҆̀ ли чꙋ́вствꙋете, нижѐ разꙋмѣ́ете; є҆ще́ ли ѡ҆камене́но се́рдце ва́ше и҆́мате;	Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце?
18	18
ѻ҆́чи и҆мꙋ́ще не ви́дите; и҆ оу҆́шы и҆мꙋ́ще не слы́шите; и҆ не по́мните ли,	Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте?
19	19
є҆гда̀ пѧ́ть хлѣ́бы преломи́хъ въ пѧ́ть ты́сѧщъ, коли́кѡ кѡ́шъ и҆спо́лнь оу҆крꙋ̑хъ прїѧ́сте; Глаго́лаша є҆мꙋ̀: двана́десѧть.	Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять.
20	20
Є҆гда́ же се́дмь въ четы́ре ты́сѧщы, коли́кѡ ко́шницъ и҆сполнє́нїѧ оу҆крꙋ̑хъ взѧ́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь.	А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім.
21	21
И҆ гл҃а и҆̀мъ: ка́кѡ не разꙋмѣ́ете;	І сказав їм: як же не розумієте?
22	22
(Заⷱ҇ л҃д҃.) И҆ прїи́де въ виѳсаі́дꙋ: и҆ приведо́ша къ немꙋ̀ слѣ́па, и҆ молѧ́хꙋ є҆го̀, да є҆гѡ̀ ко́снетсѧ.	Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього.
23	23
И҆ є҆́мь за рꙋ́кꙋ слѣпа́го, и҆зведѐ є҆го̀ во́нъ и҆з̾ ве́си: и҆ плю́нꙋвъ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀, (и҆) возло́жь рꙋ́цѣ на́нь, вопроша́ше є҆го̀, а҆́ще что̀ ви́дитъ;	Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що.
24	24
И҆ воззрѣ́въ глаго́лаше: ви́жꙋ человѣ́ки ꙗ҆́кѡ дре́вїе ходѧ́щѧ.	Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять.
25	25
Пото́мъ (же) па́ки возложѝ рꙋ́цѣ на ѻ҆́чи є҆гѡ̀ и҆ сотворѝ є҆го̀ прозрѣ́ти: и҆ оу҆твори́сѧ [и҆ и҆сцѣлѣ̀] и҆ оу҆зрѣ̀ свѣ́тлѡ всѐ.	Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно.
26	26
И҆ посла̀ є҆го̀ въ до́мъ є҆гѡ̀, гл҃ѧ: ни въ ве́сь вни́ди, ни повѣ́ждь комꙋ̀ въ ве́си.	І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай.
27	27
(Заⷱ҇ л҃е҃.) И҆ и҆зы́де і҆и҃съ и҆ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ въ вє́си кесарі́и фїлі́пповы: и҆ на пꙋтѝ вопроша́ше оу҆чн҃кѝ своѧ̑, гл҃ѧ и҆̀мъ: кого́ мѧ глаго́лютъ человѣ́цы бы́ти;	І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди?
28	28
Ѻ҆ни́ же ѿвѣща́ша: і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ: и҆ и҆ні́и и҆лїю̀: дрꙋзі́и же є҆ди́наго ѿ прⷪ҇рѡ́къ.	Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків.
29	29
И҆ то́й гл҃а и҆̀мъ: вы́ же кого́ мѧ глаго́лете бы́ти; Ѿвѣща́въ же пе́тръ глаго́ла є҆мꙋ̀: ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ.	Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос.
30	30
(Заⷱ҇ л҃ѕ҃.) И҆ запретѝ и҆̀мъ, да ни комꙋ́же глаго́лютъ ѡ҆ не́мъ.	І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього.
31	31
И҆ нача́тъ оу҆чи́ти и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ мно́гѡ пострада́ти, и҆ и҆скꙋше́нꙋ бы́ти ѿ ста́рєцъ и҆ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ, и҆ оу҆бїе́нꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воскрⷭ҇нꙋти.	І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне.
32	32
И҆ не ѡ҆бинꙋ́ѧсѧ сло́во гл҃аше. И҆ прїе́мь є҆го̀ пе́тръ, нача́тъ прети́ти є҆мꙋ̀.	І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому.
33	33
Ѻ҆́нъ же ѡ҆бра́щьсѧ и҆ воззрѣ́въ на оу҆чн҃кѝ своѧ̑, запретѝ петро́ви, гл҃ѧ: и҆дѝ за мно́ю, сатано̀: ꙗ҆́кѡ не мы́слиши, ꙗ҆̀же (сꙋ́ть) бж҃їѧ, но ꙗ҆̀же человѣ́чєска.	Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське.
34	34
И҆ призва́въ наро́ды со оу҆чн҃ки̑ свои́ми, речѐ и҆̀мъ: (Заⷱ҇ л҃з҃.) и҆́же хо́щетъ по мнѣ̀ и҆тѝ, да ѿве́ржетсѧ себє̀, и҆ во́зметъ кре́стъ сво́й, и҆ по мнѣ̀ грѧде́тъ:	І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде.
35	35
и҆́же бо а҆́ще хо́щетъ дꙋ́шꙋ свою̀ спастѝ, погꙋби́тъ ю҆̀: а҆ и҆́же погꙋби́тъ дꙋ́шꙋ свою̀ менє̀ ра́ди и҆ є҆ѵⷢ҇лїа, то́й спасе́тъ ю҆̀:	Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її.
36	36
ка́ѧ бо по́льза человѣ́кꙋ, а҆́ще прїѡбрѧ́щетъ мі́ръ ве́сь, и҆ ѡ҆тщети́тъ дꙋ́шꙋ свою̀;	Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить?
37	37
и҆лѝ что̀ да́стъ человѣ́къ и҆змѣ́нꙋ на дꙋшѝ свое́й;	Або що дасть людина взамін за душу свою?
38	38
и҆́же бо а҆́ще постыди́тсѧ менє̀ и҆ мои́хъ слове́съ въ ро́дѣ се́мъ прелюбодѣ́йнѣмъ и҆ грѣ́шнѣмъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй постыди́тсѧ є҆гѡ̀, є҆гда̀ прїи́детъ во сла́вѣ ѻ҆ц҃а̀ своегѡ̀ со а҆́гг҃лы ст҃ы́ми.	Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими.
Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
И҆ гл҃аше и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́ть нѣ́цыи ѿ здѣ̀ стоѧ́щихъ, и҆̀же не и҆́мꙋтъ вкꙋси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дѧтъ црⷭ҇твїе бж҃їе прише́дшее въ си́лѣ.	І сказав їм: істинно говорю вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже, що прийшло в силі.
2	2
(Заⷱ҇ л҃и҃.) И҆ по шестѝ дне́хъ поѧ́тъ і҆и҃съ петра̀ и҆ і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна, и҆ возведѐ и҆̀хъ на горꙋ̀ высокꙋ̀ ѡ҆со́бь є҆ди̑ны: и҆ преѡбрази́сѧ пред̾ ни́ми.	І через шість днів узяв Ісус Петра, Якова та Іоана, і вивів лише їх одних на гору високу, і преобразився перед ними.
3	3
И҆ ри̑зы є҆гѡ̀ бы́ша блеща́щѧсѧ, бѣлы̑ ѕѣлѡ̀ ꙗ҆́кѡ снѣ́гъ, ꙗ҆цѣ́хже не мо́жетъ бѣли́лникъ оу҆бѣли́ти на землѝ.	Одяг Його став блискучим, дуже білим, мов сніг, як жоден білильник не може вибілити на землі.
4	4
И҆ ꙗ҆ви́сѧ и҆̀мъ и҆лїа̀ съ мѡѷсе́емъ: и҆ бѣ́ста со і҆и҃сомъ глагѡ́люща.	І явилися їм Ілля з Мойсеєм, і розмовляли з Ісусом.
5	5
И҆ ѿвѣща́въ пе́тръ глаго́ла і҆и҃сови: равві̀, добро̀ є҆́сть на́мъ здѣ̀ бы́ти: и҆ сотвори́мъ кро́вы трѝ, тебѣ̀ є҆ди́нъ, и҆ мѡѷсе́еви є҆ди́нъ, и҆ и҆лїѝ є҆ди́нъ.	При цьому Петро сказав Ісусові: Учителю, добре нам тут бути; зробимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один та Іллі один.
6	6
Не вѣ́дѧше бо, что̀ рѣщѝ: бѧ́хꙋ бо пристра́шни.	Бо не знав, що сказати; тому що страх охопив їх.
7	7
И҆ бы́сть ѡ҆́блакъ ѡ҆сѣнѧ́ѧ и҆̀хъ: и҆ прїи́де гла́съ и҆з̾ ѡ҆́блака, гл҃ѧ: се́й є҆́сть сн҃ъ мо́й возлю́бленный, тогѡ̀ послꙋ́шайте.	І з’явилася хмара, і осінила їх, і пролунав голос із хмари, кажучи: Цей є Син Мій Улюблений, Його слухайте!
8	8
И҆ внеза́пꙋ воззрѣ́вше, ктомꙋ̀ ни кого́же ви́дѣша, то́кмѡ і҆и҃са є҆ди́наго съ собо́ю.	І тут же, поглянувши, нікого вже не побачили, крім одного Ісуса з собою.
9	9
Сходѧ́щымъ же и҆̀мъ съ горы̀, запретѝ и҆̀мъ, да ни комꙋ́же повѣ́дѧтъ, ꙗ҆̀же ви́дѣша, то́кмѡ є҆гда̀ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй и҆з̾ ме́ртвыхъ воскрⷭ҇нетъ.	Коли ж вони сходили з гори, Він наказав їм нікому не розповідати про те, що бачили, доки Син Людський не воскресне з мертвих.
10	10
(Заⷱ҇ л҃ѳ҃.) И҆ сло́во оу҆держа́ша въ себѣ̀, стѧза́ющесѧ, что̀ є҆́сть, є҆́же и҆з̾ ме́ртвыхъ воскрⷭ҇нꙋти.	І вони тримали в собі це слово, допитуючись: що то означає, — воскреснути з мертвих.
11	11
И҆ вопроша́хꙋ є҆го̀ глаго́люще: ка́кѡ глаго́лютъ кни́жницы, ꙗ҆́кѡ и҆лїѝ подоба́етъ прїитѝ пре́жде;	І спитали Його: як же книжники говорять, що раніше належить прийти Іллі?
12	12
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: и҆лїа̀ оу҆́бѡ прише́дъ пре́жде, оу҆стро́итъ всѧ̑: и҆ ка́кѡ є҆́сть пи́сано ѡ҆ сн҃ѣ чл҃вѣ́честѣмъ, да мно́гѡ постра́ждетъ и҆ оу҆ничиже́нъ бꙋ́детъ:	Він же відповів їм: Ілля повинен прийти раніш і приготувати все; і як написано про Сина Людського, Йому належить багато постраждати і бути зневаженим.
13	13
но гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆ и҆лїа̀ прїи́де, и҆ сотвори́ша є҆мꙋ̀, є҆ли̑ка хотѣ́ша, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано ѡ҆ не́мъ.	Але кажу вам, що Ілля прийшов, і вчинили йому, як хотіли, як написано про нього.
14	14
И҆ прише́дъ ко оу҆чн҃кѡ́мъ, ви́дѣ наро́дъ мно́гъ ѡ҆ ни́хъ [ѡ҆́крестъ и҆́хъ] и҆ кни́жники стѧза́ющѧсѧ съ ни́ми.	Прийшовши до учеників, побачив багато народу біля них і книжників, які сперечалися з ними.
15	15
И҆ а҆́бїе ве́сь наро́дъ ви́дѣвъ є҆го̀ оу҆жасе́сѧ, и҆ прири́щꙋще цѣлова́хꙋ є҆го̀.	І відразу, побачивши Його, всі люди здивувалися, і, підбігаючи, вітали Його.
16	16
И҆ вопросѝ кни́жники: что̀ стѧза́етесѧ къ себѣ̀ [съ ни́ми];	Він запитав книжників: про що сперечаєтеся між собою?
17	17
(Заⷱ҇ м҃.) И҆ ѿвѣща́въ є҆ди́нъ ѿ наро́да речѐ: оу҆чт҃лю, приведо́хъ сы́на моего̀ къ тебѣ̀, и҆мꙋ́ща дꙋ́ха нѣ́ма:	Один з натовпу сказав у відповідь: Учителю, я привів до Тебе мого сина, що має духа німого.
18	18
и҆ и҆дѣ́же коли́ждо и҆́метъ є҆го̀, разбива́етъ є҆го̀, и҆ пѣ́ны тещи́тъ, и҆ скреже́щетъ зꙋбы̀ свои́ми, и҆ ѡ҆цѣпенѣва́етъ: и҆ рѣ́хъ оу҆чн҃кѡ́мъ твои̑мъ, да и҆зженꙋ́тъ є҆го̀, и҆ не возмого́ша.	Де тільки нападе на нього, кидає його на землю, і він пускає піну, і скрегоче зубами своїми, і ціпеніє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли.
19	19
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ є҆мꙋ̀ гл҃а: ѽ, ро́де невѣ́ренъ, доко́лѣ въ ва́съ бꙋ́дꙋ; доко́лѣ терплю́ вы; приведи́те є҆го̀ ко мнѣ̀.	Він же, відповідаючи йому, сказав: о роде невірний, доки буду з вами? Доки буду терпіти вас? Приведіть його до Мене.
20	20
И҆ привѣдо́ша є҆го̀ къ немꙋ̀. И҆ ви́дѣвъ є҆го̀, а҆́бїе дꙋ́хъ стрѧсѐ є҆го̀: и҆ па́дъ на землѝ, валѧ́шесѧ, пѣ̑ны тещѧ̀.	І привели його до Нього. Побачивши Його, дух стряснув його; він упав на землю і валявся, пускаючи піну.
21	21
И҆ вопросѝ ѻ҆тца̀ є҆гѡ̀: коли́кѡ лѣ́тъ є҆́сть, ѿне́лѣже сїѐ бы́сть є҆мꙋ̀; Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆здѣ́тска:	Ісус запитав батька його: скільки років, як це сталося з ним? Він сказав: з дитинства;
22	22
и҆ мно́гажды во ѻ҆́гнь вве́рже є҆го̀ и҆ въ во́ды, да погꙋби́тъ є҆го̀: но а҆́ще что̀ мо́жеши, помозѝ на́мъ, млⷭ҇рдовавъ ѡ҆ на́съ.	багато разів дух кидав його і в огонь і у воду, щоб згубити його; але, якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами.
23	23
І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: є҆́же а҆́ще что̀ мо́жеши вѣ́ровати, всѧ̑ возмѡ́жна вѣ́рꙋющемꙋ.	Ісус сказав йому: якщо хоч трохи можеш вірувати, все можливе віруючому.
24	24
И҆ а҆́бїе возопи́въ ѻ҆те́цъ ѻ҆троча́те, со слеза́ми глаго́лаше: вѣ́рꙋю, гдⷭ҇и: помозѝ моемꙋ̀ невѣ́рїю.	І тут же скрикнув батько отрока, зі сльозами говорячи: вірую, Господи! Допоможи моєму невірству.
25	25
Ви́дѣвъ же і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ сри́щетсѧ наро́дъ, запретѝ дꙋ́хꙋ нечи́стомꙋ, гл҃ѧ є҆мꙋ̀: дꙋ́ше нѣмы́й и҆ глꙋхі́й, а҆́зъ тѝ повѣлева́ю: и҆зы́ди и҆з̾ негѡ̀ и҆ ктомꙋ̀ не вни́ди въ него̀.	Ісус, побачивши, що збігається народ, заборонив духові нечистому, сказавши йому: душе німий і глухий! Я тобі повеліваю: вийди з нього і більше не входь у нього.
26	26
И҆ возопи́въ и҆ мно́гѡ прꙋжа́всѧ, и҆зы́де: и҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ ме́ртвъ, ꙗ҆́коже мнѡ́зѣмъ глаго́лати, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре.	І, закричавши та сильно напружившись, вийшов; і він став наче мертвий, так що багато хто говорив, що він помер.
27	27
І҆и҃съ же є҆́мь є҆го̀ за рꙋ́кꙋ, воздви́же є҆го̀: и҆ воста̀.	Але Ісус, взявши його за руку, підняв його; і той устав.
28	28
И҆ вше́дшꙋ є҆мꙋ̀ въ до́мъ, оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ вопроша́хꙋ є҆го̀ є҆ди́наго: ꙗ҆́кѡ мы̀ не возмого́хомъ и҆згна́ти є҆го̀;	Коли Ісус увійшов у дім, ученики спитали Його на самоті: чому ми не змогли вигнати його?
29	29
И҆ речѐ и҆̀мъ: се́й ро́дъ ничи́мже мо́жетъ и҆зы́ти, то́кмѡ моли́твою и҆ посто́мъ.	І сказав їм: цей рід не може вийти інакше, як від молитви і посту.
30	30
И҆ ѿтꙋ́дꙋ и҆зше́дше, и҆дѧ́хꙋ сквозѣ̀ галїле́ю: и҆ не хотѧ́ше, да кто̀ оу҆вѣ́сть.	Вийшовши звідти, проходили через Галилею, і Він не хотів, щоб хто довідався.
31	31
Оу҆ча́ше бо оу҆чн҃кѝ своѧ̑ и҆ гл҃аше и҆̀мъ, ꙗ҆́кѡ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй пре́данъ бꙋ́детъ въ рꙋ́цѣ человѣ́чєстѣ, и҆ оу҆бїю́тъ є҆го̀: и҆ оу҆бїе́нъ бы́въ, въ тре́тїй де́нь воскрⷭ҇нетъ.	Бо навчав учеників Своїх і говорив їм, що Сина Людського видано буде до рук людських, і вб’ють Його, і, вбитий будучи, Він на третій день воскресне.
32	32
Ѻ҆ни́ же не разꙋмѣва́хꙋ гл҃го́ла и҆ боѧ́хꙋсѧ є҆го̀ вопроси́ти.	Вони ж не розуміли цих слів, а запитати Його боялися.
33	33
(Заⷱ҇ м҃а҃.) И҆ прїи́де въ капернаꙋ́мъ: и҆ въ домꙋ̀ бы́въ, вопроша́ше и҆̀хъ: что̀ на пꙋтѝ въ себѣ̀ помышлѧ́сте;	Прийшли до Капернаума; і коли був у домі, запитав їх: про що дорогою ви міркували між собою?
34	34
Ѻ҆ни́ же молча́хꙋ: дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ бо стѧза́шасѧ на пꙋтѝ, кто̀ (є҆́сть) бо́лїй.	Вони мовчали, бо дорогою сперечалися між собою, хто більший.
35	35
И҆ сѣ́дъ пригласѝ ѻ҆бана́десѧте и҆ гл҃а и҆̀мъ: а҆́ще кто̀ хо́щетъ ста́рѣй бы́ти, да бꙋ́детъ всѣ́хъ ме́ншїй и҆ всѣ́мъ слꙋга̀.	І, сівши, запросив дванадцятьох і сказав їм: хто хоче бути першим, нехай буде з усіх найменшим і всім слугою.
36	36
И҆ прїи́мь ѻ҆троча̀, поста́ви є҆̀ посредѣ̀ и҆́хъ: и҆ ѡ҆б̾е́мь є҆̀, речѐ и҆̀мъ:	І, взявши дитину, поставив її посеред них і, обнявши її, сказав їм:
37	37
и҆́же а҆́ще є҆ди́но таковы́хъ ѻ҆троча́тъ прїи́метъ во и҆́мѧ моѐ, менѐ прїе́млетъ: и҆ и҆́же менѐ прїе́млетъ, не менѐ прїе́млетъ, но посла́вшаго мѧ̀.	хто одного з таких дітей прийме в ім’я Моє, той Мене приймає; а хто Мене приймає, той не Мене приймає, але Того, Хто послав Мене.
38	38
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ і҆ѡа́ннъ, глаго́лѧ: оу҆чт҃лю, ви́дѣхомъ нѣ́коего и҆́менемъ твои́мъ и҆згонѧ́ща бѣ́сы, и҆́же не хо́дитъ по на́съ: и҆ возбрани́хомъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ не послѣ́дꙋетъ на́мъ.	Відповів Йому Іоан, сказавши: Учителю, ми бачили одного, який Твоїм іменем виганяє бісів, а не ходить за нами; і заборонили йому, бо він не йде слідом за нами.
39	39
І҆и҃съ же речѐ: не брани́те є҆мꙋ̀: никто́же бо є҆́сть, и҆́же сотвори́тъ си́лꙋ ѡ҆ и҆́мени мое́мъ, и҆ возмо́жетъ вско́рѣ ѕлосло́вити мѧ̀.	Ісус сказав: не бороніть йому, бо нема нікого, хто сотворить чудо в ім’я Моє і зможе скоро лихословити на Мене.
40	40
И҆́же бо нѣ́сть на вы̀, по ва́съ є҆́сть.	Бо хто не проти вас, той за вас.
41	41
И҆́же бо а҆́ще напои́тъ вы̀ ча́шею воды̀ во и҆́мѧ моѐ, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇тѡ́вы є҆стѐ, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не погꙋби́тъ мзды̀ своеѧ̀.	І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди.
42	42
(Заⷱ҇ м҃в҃.) И҆ и҆́же а҆́ще соблазни́тъ є҆ди́наго ѿ ма́лыхъ си́хъ вѣ́рꙋющихъ въ мѧ̀, до́брѣе є҆́сть є҆мꙋ̀ па́че, а҆́ще ѡ҆блѣжи́тъ ка́мень же́рновный ѡ҆ вы́и є҆гѡ̀, и҆ вве́рженъ бꙋ́детъ въ мо́ре.	А хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь жорновий на шию і кинули його в море.
43	43
И҆ а҆́ще соблажнѧ́етъ тѧ̀ рꙋка̀ твоѧ̀, ѿсѣцы̀ ю҆̀: до́брѣе тѝ є҆́сть бѣ́дникꙋ [без̾ рꙋкѝ] въ живо́тъ вни́ти, не́же ѻ҆́бѣ рꙋ́цѣ и҆мꙋ́щꙋ вни́ти въ гее́ннꙋ, во ѻ҆́гнь неꙋгаса́ющїй,	І якщо спокушає тебе рука твоя, відсічи її; краще тобі калікою ввійти в життя, ніж, дві руки маючи, йти в геєну, в огонь невгасимий,
44	44
и҆дѣ́же че́рвь и҆́хъ не оу҆мира́етъ, и҆ ѻ҆́гнь не оу҆гаса́етъ.	де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
45	45
И҆ а҆́ще нога̀ твоѧ̀ соблажнѧ́етъ тѧ̀, ѿсѣцы̀ ю҆̀: до́брѣе тѝ є҆́сть вни́ти въ живо́тъ хро́мꙋ, не́же двѣ̀ но́зѣ и҆мꙋ́щꙋ вве́рженꙋ бы́ти въ гее́ннꙋ, во ѻ҆́гнь неꙋгаса́ющїй,	І якщо нога твоя спокушає тебе, відсічи її; краще тобі кривим увійти в життя, ніж, дві ноги маючи, бути вкинутим у геєну, в огонь невгасимий,
46	46
и҆дѣ́же че́рвь и҆́хъ не оу҆мира́етъ, и҆ ѻ҆́гнь не оу҆гаса́етъ.	де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
47	47
И҆ а҆́ще ѻ҆́ко твоѐ соблажнѧ́етъ тѧ̀, и҆сткнѝ є҆̀: до́брѣе тѝ є҆́сть со є҆ди́нѣмъ ѻ҆́комъ вни́ти въ црⷭ҇твїе бж҃їе, не́же двѣ̀ ѡ҆́цѣ и҆мꙋ́щꙋ вве́рженꙋ бы́ти въ гее́ннꙋ ѻ҆́гненнꙋю,	І якщо око твоє спокушає тебе, вирви його: краще тобі з одним оком увійти в Царство Боже, ніж, два ока маючи, бути вкинутим у геєну вогненну,
48	48
и҆дѣ́же че́рвь и҆́хъ не оу҆мира́етъ, и҆ ѻ҆́гнь не оу҆гаса́етъ.	де черв їхній не вмирає і вогонь не вгасає.
49	49
Всѧ́къ бо ѻ҆гне́мъ ѡ҆соли́тсѧ, и҆ всѧ́ка же́ртва со́лїю ѡ҆соли́тсѧ.	Бо кожний вогнем осолиться, і всяка жертва сіллю посолиться.
50	50
Добро̀ со́ль: а҆́ще же со́ль не слана̀ бꙋ́детъ, чи́мъ ѡ҆соли́тсѧ; И҆мѣ́йте со́ль въ себѣ̀, и҆ ми́ръ и҆мѣ́йте междꙋ̀ собо́ю.	Сіль — добра річ; якщо ж сіль не солона буде, чим осолиться? Майте сіль у собі і майте мир між собою.
Глава́ і҃	Глава 10

1	1
И҆ ѿтꙋ́дꙋ воста́въ пре́йде въ предѣ́лы і҆ꙋдє́йскїѧ, [чрез̾ странꙋ̀, ꙗ҆́же] ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ і҆ѻрда́на. И҆ снидо́шасѧ па́ки наро́ди къ немꙋ̀: и҆ ꙗ҆́кѡ ѡ҆бы́чай и҆мѣ̀, па́ки оу҆ча́ше и҆̀хъ.	Вийшовши звідти, приходить у краї Юдейські, по той бік Йордану. Знову збирається до Нього народ, і, за звичаєм Своїм, Він знову навчав їх.
2	2
(Заⷱ҇ м҃г҃.) И҆ пристꙋ́пльше фарїсе́є вопроси́ша є҆го̀: а҆́ще досто́итъ мꙋ́жꙋ женꙋ̀ пꙋсти́ти; и҆скꙋша́юще є҆го̀.	Підійшли фарисеї і запитали, спокушаючи Його: чи дозволено чоловікові розводитися з жінкою?
3	3
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: что̀ ва́мъ заповѣ́да мѡѷсе́й;	Він сказав їм у відповідь: що вам заповів Мойсей?
4	4
Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: мѡѷсе́й повелѣ̀ кни́гꙋ распꙋ́стнꙋю написа́ти, и҆ пꙋсти́ти.	Вони сказали: Мойсей дозволив написати розвідний лист і розлучатись.
5	5
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: по жестосе́рдїю ва́шемꙋ написа̀ ва́мъ за́повѣдь сїю̀:	Ісус відповів їм: через жорстокосердя ваше написав вам заповідь цю.
6	6
ѿ нача́ла же созда́нїѧ, мꙋ́жа и҆ женꙋ̀ сотвори́лъ ѧ҆̀ є҆́сть бг҃ъ:	На початку ж творіння чоловіком і жінкою створив їх Бог.
7	7
сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ста́витъ человѣ́къ ѻ҆тца̀ своего̀ и҆ ма́терь	Ось чому залишить чоловік батька свого і матір
8	8
и҆ прилѣпи́тсѧ къ женѣ̀ свое́й, и҆ бꙋ́дета ѻ҆́ба въ пло́ть є҆ди́нꙋ: тѣ́мже оу҆жѐ нѣ́ста два̀, но пло́ть є҆ди́на:	і пристане до жінки своєї, і будуть обоє єдиною плоттю. Так що вони вже не двоє, а одна плоть.
9	9
є҆́же оу҆̀бо бг҃ъ сочета̀, человѣ́къ да не разлꙋча́етъ.	Отже, що Бог з’єднав, того людина нехай не розлучає.
10	10
И҆ въ домꙋ̀ па́ки оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ ѡ҆ се́мъ вопроси́ша є҆го̀.	У домі ученики Його знову запитали Його про те саме.
11	11
И҆ гл҃а и҆̀мъ: (Заⷱ҇ м҃д҃.) и҆́же а҆́ще пꙋ́ститъ женꙋ̀ свою̀ и҆ ѡ҆же́нитсѧ и҆но́ю, прелюбы̀ твори́тъ на ню̀:	Він сказав їм: хто розведеться з жінкою своєю та ожениться на іншій, той перелюб чинить з нею.
12	12
и҆ а҆́ще жена̀ пꙋ́ститъ мꙋ́жа [мꙋ́жа своего̀] и҆ посѧ́гнетъ за и҆но́го, прелюбы̀ твори́тъ.	І якщо жінка розведеться з чоловіком своїм і вийде за іншого, перелюб чинить.
13	13
И҆ приноша́хꙋ къ немꙋ̀ дѣ́ти, да ко́снетсѧ и҆́хъ: оу҆чн҃цы́ же преща́хꙋ приносѧ́щымъ.	Приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них; ученики ж не допускали тих, що приносили.
14	14
Ви́дѣвъ же і҆и҃съ негодова̀ и҆ речѐ и҆̀мъ: ѡ҆ста́вите дѣте́й приходи́ти ко мнѣ̀ и҆ не брани́те и҆̀мъ, тацѣ́хъ бо є҆́сть црⷭ҇твїе бж҃їе:	Побачивши те, Ісус обурився і сказав їм: дозволяйте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже.
15	15
а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: и҆́же а҆́ще не прїи́метъ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆троча̀, не и҆́мать вни́ти въ нѐ.	Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитина, той не ввійде в нього.
16	16
И҆ ѡ҆б̾е́мь и҆̀хъ, возло́жь рꙋ́цѣ на ни́хъ, блгⷭ҇влѧ́ше и҆̀хъ.	І, обнявши їх, покладав руки на них і благословляв їх.
17	17
(Заⷱ҇ м҃е҃.) И҆ и҆сходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ на пꙋ́ть, прите́къ нѣ́кїй и҆ покло́ньсѧ на колѣ̑нꙋ є҆мꙋ̀, вопроша́ше є҆го̀: оу҆чт҃лю бл҃гі́й, что̀ сотворю̀, да живо́тъ вѣ́чный наслѣ́дствꙋю;	Коли виходив Він у дорогу, підбіг один якийсь, упав перед Ним на коліна і запитав Його: Учителю благий, що мені робити, щоб життя вічне успадкувати?
18	18
І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: что̀ мѧ̀ глаго́леши бл҃га; никто́же бл҃гъ, то́кмѡ є҆ди́нъ бг҃ъ.	Ісус сказав йому: чому ти називаєш Мене благим? Ніхто не благий, тільки один Бог.
19	19
За́пѡвѣди вѣ́си: не прелюбы̀ сотвори́ши: не оу҆бі́й: не оу҆кра́ди: не лжесвидѣ́телствꙋй: не ѡ҆би́ди: чтѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь.	Заповіді знаєш: не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, не кривди, шануй батька твого і матір.
20	20
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, сїѧ̑ всѧ̑ сохрани́хъ ѿ ю҆́ности моеѧ̀.	Той же сказав Йому у відповідь: Учителю, всього цього я дотримувався від юности моєї.
21	21
І҆и҃съ же воззрѣ́въ на́нь, возлюбѝ є҆го̀ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: є҆ди́нагѡ є҆сѝ не доконча́лъ: и҆дѝ, є҆ли̑ка и҆́маши, прода́ждь и҆ да́ждь ни́щымъ, и҆ и҆мѣ́ти и҆́маши сокро́вище на нб҃сѝ: и҆ прїидѝ (и҆) ходѝ в̾слѣ́дъ менє̀, взе́мъ кре́стъ.	Ісус, поглянувши на нього з любов’ю, сказав йому: одного тобі не вистачає: піди і все, що маєш, продай і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; тоді приходь та іди вслід за Мною, взявши хрест.
22	22
Ѻ҆́нъ же дрѧ́хлъ бы́въ ѡ҆ словесѝ [ѡ҆ словесѝ се́мъ], ѿи́де скорбѧ̀: бѣ́ бо и҆мѣ́ѧ стѧжа̑нїѧ мнѡ́га.	Він же, засмутившись від цього слова, відійшов зі скорботою, бо мав велике багатство.
23	23
И҆ воззрѣ́въ і҆и҃съ гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: (Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) ка́кѡ неꙋдо́бь и҆мꙋ́щїи бога́тство въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́дꙋтъ.	І, поглянувши довкола, Ісус сказав ученикам Своїм: як тяжко тим, хто має багатство, увійти в Царство Боже.
24	24
Оу҆чн҃цы́ же оу҆жаса́хꙋсѧ ѡ҆ словесѣ́хъ є҆гѡ̀. І҆и҃съ же па́ки ѿвѣща́въ гл҃а и҆̀мъ: ча̑да, ка́кѡ неꙋдо́бь оу҆пова́ющымъ на бога́тство въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́ти:	Ученики вжахнулись від слів Його. Але Ісус знову говорить їм у відповідь: діти, як тяжко тим, хто надіється на багатство, увійти в Царство Боже!
25	25
оу҆до́бѣе бо є҆́сть велбꙋ́дꙋ сквозѣ̀ и҆глинѣ̑ оу҆́шы проитѝ, не́же бога́тꙋ въ црⷭ҇твїе бж҃їе вни́ти.	Бо легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти в Царство Боже.
26	26
Ѻ҆ни́ же и҆́злиха дивлѧ́хꙋсѧ, глаго́люще къ себѣ̀: то̀ кто̀ мо́жетъ спасе́нъ бы́ти;	Вони ж надзвичайно здивувалися і говорили між собою: хто ж може спастись?
27	27
Воззрѣ́въ же на ни́хъ і҆и҃съ гл҃а: оу҆ человѣ̑къ невозмо́жно, но не оу҆ бг҃а: всѧ̑ бо возмѡ́жна сꙋ́ть оу҆ бг҃а.	Ісус, глянувши на них, говорить: для людей це неможливо, та не для Бога, бо все можливо Богові.
28	28
Нача́тъ же пе́тръ глаго́лати є҆мꙋ̀: сѐ, мы̀ ѡ҆ста́вихомъ всѧ̑ и҆ в̾слѣ́дъ тебє̀ и҆до́хомъ.	І почав Петро говорити Йому: ось ми все залишили і пішли слідом за Тобою.
29	29
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: никто́же є҆́сть, и҆́же ѡ҆ста́вилъ є҆́сть до́мъ, и҆лѝ бра́тїю, и҆лѝ сєстры̀, и҆лѝ ѻ҆тца̀, и҆лѝ ма́терь, и҆лѝ женꙋ̀, и҆лѝ ча̑да, и҆лѝ се́ла, менє̀ ра́ди и҆ є҆ѵⷢ҇лїа ра́ди:	Ісус же відповів: істинно говорю вам: нема нікого, хто залишив би дім, чи братів, чи сестер, чи батька, чи матір, чи жінку, чи дітей, чи землю ради Мене і ради Євангелія
30	30
а҆́ще не прїи́метъ стори́цею нн҃ѣ во вре́мѧ сїѐ, домѡ́въ, и҆ бра́тїй, и҆ се́стръ, и҆ ѻ҆тца̀, и҆ ма́тере, и҆ ча̑дъ, и҆ се́лъ, во и҆згна́нїи, и҆ въ вѣ́къ грѧдꙋ́щїй живо́тъ вѣ́чный:	і не одержав би сторицею вже нині, в час цей, серед гонінь, — домів, і братів, і сестер, і батьків, і матерів, і дітей, і земель, а в грядущому віці — життя вічне.
31	31
мно́зи же бꙋ́дꙋтъ пе́рвїи послѣ́дни, и҆ послѣ́днїи пе́рви.	І багато хто з перших будуть останніми, а останні — першими.
32	32
Бѧ́хꙋ же на пꙋтѝ, восходѧ́ще во і҆ерⷭ҇ли́мъ: и҆ бѣ̀ варѧ́ѧ и҆̀хъ і҆и҃съ, и҆ оу҆жаса́хꙋсѧ, и҆ в̾слѣ́дъ и҆дꙋ́ще, боѧ́хꙋсѧ. (Заⷱ҇ м҃з҃.) И҆ пое́мь па́ки ѻ҆бана́десѧть, нача́тъ и҆̀мъ гл҃ати, ꙗ҆̀же хотѧ́хꙋ є҆мꙋ̀ бы́ти:	Коли вони були в дорозі, йдучи до Єрусалима, Ісус ішов попереду них, а вони жахалися і, йдучи за Ним слідом, боялися.
33	33
ꙗ҆́кѡ, сѐ, восхо́димъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй пре́данъ бꙋ́детъ а҆рхїере́ѡмъ и҆ кни́жникѡмъ, и҆ ѡ҆сꙋ́дѧтъ є҆го̀ на сме́рть, и҆ предадѧ́тъ є҆го̀ ꙗ҆зы́кѡмъ:	Покликавши знову дванадцятьох, Він почав їм говорити про те, що буде з Ним: ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам;
34	34
и҆ порꙋга́ютсѧ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆ѧ́звѧтъ є҆го̀, и҆ ѡ҆плю́ютъ є҆го̀, и҆ оу҆бїю́тъ є҆го̀: и҆ въ тре́тїй де́нь воскрⷭ҇нетъ.	і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне.
35	35
И҆ пред̾ него̀ прїидо́ста і҆а́кѡвъ и҆ і҆ѡа́ннъ, сы̑на зеведе́єва, глагѡ́люща: оу҆чт҃лю, хо́щева, да, є҆́же а҆́ще про́сива, сотвори́ши на́ма.	Тоді підійшли до Нього Яків та Іоан, сини Зеведеєві, і сказали: Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що попросимо.
36	36
Ѻ҆́нъ же речѐ и҆́ма: что̀ хо́щета, да сотворю̀ ва́ма;	Він сказав їм: що хочете, щоб Я зробив вам?
37	37
Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мꙋ̀: да́ждь на́мъ, да є҆ди́нъ ѡ҆ деснꙋ́ю тебє̀ и҆ є҆ди́нъ ѡ҆ шꙋ́юю тебє̀ сѧ́дева во сла́вѣ твое́й.	Вони сказали Йому: дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй.
38	38
І҆и҃съ же речѐ и҆́ма: не вѣ́ста, чесѡ̀ про́сита: мо́жета ли пи́ти ча́шꙋ, ю҆́же а҆́зъ пїю̀, и҆ кр҃ще́нїемъ, и҆́мже а҆́зъ кр҃ща́юсѧ, крⷭ҇ти́тисѧ;	Ісус же сказав їм: не знаєте, чого просите. Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?
39	39
Ѡ҆́на же рѣ́ста є҆мꙋ̀: мо́жева. І҆и҃съ же речѐ и҆́ма: ча́шꙋ оу҆́бѡ, ю҆́же а҆́зъ пїю̀, и҆спїе́та, и҆ кр҃ще́нїемъ, и҆́мже а҆́зъ кр҃ща́юсѧ, крⷭ҇ти́тасѧ:	Вони відповіли Йому: можемо. Ісус же сказав їм: чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким Я хрещусь, охреститеся;
40	40
а҆ є҆́же сѣ́сти ѡ҆ деснꙋ́ю менє̀ и҆ ѡ҆ шꙋ́юю, нѣ́сть мнѣ̀ да́ти, но и҆̀мже оу҆гото́вано є҆́сть.	але щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене — не від Мене залежить, а кому уготовано.
41	41
И҆ слы́шавше де́сѧть, нача́ша негодова́ти ѡ҆ і҆а́кѡвѣ и҆ і҆ѡа́ннѣ.	І, почувши, десять почали гніватись на Якова та Іоана.
42	42
І҆и҃съ же призва́въ и҆̀хъ, гл҃а и҆̀мъ: вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ мнѧ́щїисѧ владѣ́ти ꙗ҆зы̑ки, соѡдолѣва́ютъ и҆̀мъ, и҆ вели́цыи и҆́хъ ѡ҆блада́ютъ и҆́ми:	Ісус же, покликавши їх, сказав їм: ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними.
43	43
не та́кѡ же бꙋ́детъ въ ва́съ: но и҆́же а҆́ще хо́щетъ въ ва́съ вѧ́щшїй бы́ти, да бꙋ́детъ ва́мъ слꙋга̀:	Але між вами нехай не буде так: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою.
44	44
и҆ и҆́же а҆́ще хо́щетъ въ ва́съ бы́ти ста́рѣй, да бꙋ́детъ всѣ̑мъ ра́бъ:	І хто хоче бути першим між вами, нехай буде всім рабом.
45	45
и҆́бо сн҃ъ чл҃вѣ́чь не прїи́де, да послꙋ́жатъ є҆мꙋ̀, но да послꙋ́житъ и҆ да́стъ дꙋ́шꙋ свою̀ и҆збавле́нїе за мнѡ́ги.	Бо і Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох.
46	46
(Заⷱ҇ м҃и҃.) И҆ прїидо́ша во і҆ерїхѡ́нъ. И҆ и҆сходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ ѿ і҆ерїхѡ́на, и҆ оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀, и҆ наро́дꙋ мно́гꙋ, сы́нъ тїме́овъ варті́мей слѣпы́й сѣдѧ́ше при пꙋтѝ, просѧ̀.	Приходять до Єрихона. І коли Він з учениками Своїми і численним людом виходив з Єрихона, син Тимеїв, Вартимей, сліпий, сидів при дорозі і просив милостиню.
47	47
И҆ слы́шавъ, ꙗ҆́кѡ і҆и҃съ назѡрѧни́нъ є҆́сть, нача́тъ зва́ти и҆ глаго́лати: сн҃е дв҃довъ і҆и҃се, поми́лꙋй мѧ̀.	Почувши, що це Ісус Назорей, він почав кричати і говорити: Ісусе, Сину Давидів! Помилуй мене.
48	48
И҆ преща́хꙋ є҆мꙋ̀ мно́зи, да оу҆молчи́тъ: ѻ҆́нъ же мно́жае па́че зва́ше: сн҃е дв҃довъ, поми́лꙋй мѧ̀.	І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене!
49	49
И҆ ста́въ і҆и҃съ, речѐ є҆го̀ возгласи́ти. И҆ возгласи́ша слѣпца̀, глаго́люще є҆мꙋ̀: дерза́й, воста́ни, зове́тъ тѧ̀.	Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе.
50	50
Ѻ҆́нъ же ѿве́ргъ ри̑зы своѧ̑, воста́въ прїи́де ко і҆и҃сови.	Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса.
51	51
И҆ ѿвѣща́въ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: что̀ хо́щеши, да сотворю̀ тебѣ̀; Слѣпы́й же глаго́ла є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, да прозрю̀.	Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів.
52	52
І҆и҃съ же речѐ є҆мꙋ̀: и҆дѝ: вѣ́ра твоѧ̀ сп҃се́ тѧ. И҆ а҆́бїе прозрѣ̀ и҆ по і҆и҃сѣ и҆́де въ пꙋ́ть.	Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом.
Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
(Заⷱ҇ м҃ѳ҃.) И҆ є҆гда̀ прибли́жи[ша]сѧ во і҆ерⷭ҇ли́мъ, въ виѳсфагі́ю и҆ виѳа́нїю, къ горѣ̀ є҆леѡ́нстѣй, посла̀ два̀ ѿ оу҆чн҃къ свои́хъ	Коли наблизились до Єрусалима, до Виффагії та Вифанії, до гори Елеонської, Ісус посилає двох з учеників Своїх
2	2
и҆ гл҃а и҆́ма: и҆ди́та въ ве́сь, ꙗ҆́же є҆́сть прѧ́мѡ ва́ма: и҆ а҆́бїе вхѡдѧ́ща въ ню̀, ѡ҆брѧ́щета жребѧ̀ привѧ́зано, на не́же никто́же ѿ человѣ̑къ всѣ́де: ѿрѣ́шша є҆̀, приведи́та:	і говорить їм: підіть у селище, яке прямо перед вами; і як тільки ввійдете в нього, зараз же знайдете осля прив’язане, на якого ніхто з людей ще не сідав; відв’язавши його, приведіть.
3	3
и҆ а҆́ще кто̀ ва́ма рече́тъ: что̀ твори́та сїѐ; рцы́та, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь тре́бꙋетъ є҆̀: и҆ а҆́бїе по́слетъ є҆̀ сѣ́мѡ.	І якщо хто скаже вам: що це ви робите, — відповідайте, що Господь потребує його; і відразу ж пошле його сюди.
4	4
И҆до́ста же, и҆ ѡ҆брѣто́ста жребѧ̀ привѧ́зано при две́рехъ внѣ̀ на распꙋ́тїи, и҆ ѿрѣши́ста є҆̀.	Вони пішли і знайшли молодого осла, прив’язаного на вулиці біля воріт, і відв’язали його.
5	5
И҆ нѣ́цыи ѿ стоѧ́щихъ тꙋ̀ глаго́лахꙋ и҆́ма: что̀ дѣ́ета ѿрѣша̑юща жребѧ̀;	І деякі з тих, що там стояли, говорили їм: що робите, навіщо відв’язуєте осля?
6	6
Ѡ҆́на же рѣ́ста и҆̀мъ, ꙗ҆́коже заповѣ́да и҆́ма і҆и҃съ: и҆ ѡ҆ста́виша ѧ҆̀.	Вони відповіли їм, як велів Ісус, і ті відпустили їх.
7	7
И҆ приведо́ста жребѧ̀ ко і҆и҃сови: и҆ возложи́ша на нѐ ри̑зы своѧ̑, и҆ всѣ́де на нѐ.	І привели осля до Ісуса; і поклали на нього одяг свій; і сів на нього.
8	8
Мно́зи же ри̑зы своѧ̑ постла́ша по пꙋтѝ: дрꙋзі́и же ва̑їа рѣ́захꙋ ѿ дре́вїѧ и҆ постила́хꙋ по пꙋтѝ.	Багато хто стелив свій одяг по дорозі; а інші різали гілки з дерев і встилали ними дорогу.
9	9
И҆ предходѧ́щїи и҆ в̾слѣ́дъ грѧдꙋ́щїи вопїѧ́хꙋ, глаго́люще: ѡ҆са́нна, блгⷭ҇ве́нъ грѧды́й во и҆́мѧ гдⷭ҇не,	І ті, які пішли попереду Нього, і ті, які супроводжували Його, викликували: осанна! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє!
10	10
блгⷭ҇ве́но грѧдꙋ́щее црⷭ҇тво во и҆́мѧ гдⷭ҇а ѻ҆тца̀ на́шегѡ дв҃да: ѡ҆са́нна въ вы́шнихъ.	Благословенне Царство отця нашого Давида, що гряде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх!
11	11
(Заⷱ҇ н҃.) И҆ вни́де во і҆ерⷭ҇ли́мъ і҆и҃съ и҆ въ це́рковь: и҆ соглѧ́давъ всѧ̑, по́здѣ оу҆жѐ сꙋ́щꙋ часꙋ̀, и҆зы́де въ виѳа́нїю со ѻ҆бѣмана́десѧте.	І ввійшов Ісус в Єрусалим і в храм; і, оглянувши все, оскільки час уже був пізній, пішов до Вифанії з дванадцятьма.
12	12
И҆ наꙋ́трїе и҆зше́дшымъ и҆̀мъ ѿ виѳа́нїи, взалка̀:	На другий день, коли вони вийшли з Вифанії, зголоднів.
13	13
и҆ ви́дѣвъ смоко́вницꙋ и҆здале́ча, и҆мꙋ́щꙋ ли́ствїе, прїи́де, а҆́ще оу҆́бѡ что̀ ѡ҆брѧ́щетъ на не́й: и҆ прише́дъ къ не́й, ничесѡ́же ѡ҆брѣ́те, то́кмѡ ли́ствїе: не оу҆̀ бо бѣ̀ вре́мѧ смо́квамъ.	І, побачивши здалека смоковницю, вкриту листям, пішов, чи не знайде чого на ній; але, прийшовши до неї, нічого не знайшов, крім листя, бо ще не час був для смокв.
14	14
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ є҆́й: да не ктомꙋ̀ ѿ тебє̀ во вѣ́ки никто́же плода̀ снѣ́сть. И҆ слы́шахꙋ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀.	І сказав їй Ісус: віднині нехай довіку ніхто плоду твого не з’їсть. І чули те ученики Його.
15	15
И҆ прїидо́ша (па́ки) во і҆ерⷭ҇ли́мъ. И҆ вше́дъ і҆и҃съ въ це́рковь, нача́тъ и҆згони́ти продаю́щыѧ и҆ кꙋпꙋ́ющыѧ въ це́ркви: и҆ трапє́зы торжникѡ́мъ и҆ сѣда̑лища продаю́щихъ гѡ́лꙋби и҆спрове́рже:	Прийшли до Єрусалима. Ісус, увійшовши до храму, почав виганяти тих, що продавали і купували в храмі; і столи міняйл, і лави тих, що продавали голубів, поперекидав.
16	16
и҆ не даѧ́ше, да кто̀ мимонесе́тъ сосꙋ́дъ сквозѣ̀ це́рковь.	І не дозволяв, щоб хто переніс через храм будь-яку річ.
17	17
И҆ оу҆ча́ше, гл҃ѧ и҆̀мъ: нѣ́сть ли пи́сано, ꙗ҆́кѡ хра́мъ мо́й хра́мъ моли́твы нарече́тсѧ всѣ̑мъ ꙗ҆зы́кѡмъ; вы́ же сотвори́сте є҆го̀ верте́пъ разбо́йникѡмъ.	І вчив їх, кажучи: чи не написано: дім Мій домом молитви назветься для всіх народів? Ви ж зробили його вертепом розбійників.
18	18
И҆ слы́шаша кни́жницы и҆ а҆рхїере́є, и҆ и҆ска́хꙋ, ка́кѡ є҆го̀ погꙋбѧ́тъ: боѧ́хꙋбосѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ ве́сь наро́дъ дивлѧ́шесѧ ѡ҆ оу҆ч҃нїи є҆гѡ̀.	Почули це книжники і первосвященики і шукали, як би погубити Його, але боялися, тому що весь народ дивувався Його вченню.
19	19
И҆ ꙗ҆́кѡ по́здѣ бы́сть, и҆схожда́ше во́нъ и҆з̾ гра́да.	Коли ж стало пізно, Він вийшов геть з міста.
20	20
И҆ оу҆́трѡ мимоходѧ́ще, ви́дѣша смоко́вницꙋ и҆зсо́хшꙋ и҆з̾ коре́нїѧ.	Проходячи вранці, побачили смоковницю, що всохла до кореня.
21	21
И҆ воспомѧнꙋ́въ пе́тръ глаго́ла є҆мꙋ̀: равві̀, ви́ждь, смоко́вница, ю҆́же проклѧ́лъ є҆сѝ, оу҆́сше.	І, згадавши, Петро сказав Йому: Учителю, дивись, смоковниця, яку Ти прокляв, усохла.
22	22
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ гл҃а и҆̀мъ:	Ісус, відповідаючи, говорить їм:
23	23
(Заⷱ҇ н҃а҃.) и҆мѣ́йте вѣ́рꙋ бж҃їю: а҆ми́нь бо гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ, и҆́же а҆́ще рече́тъ горѣ̀ се́й: дви́гнисѧ и҆ ве́рзисѧ въ мо́ре: и҆ не размы́слитъ въ се́рдцы свое́мъ, но вѣ́рꙋ и҆́метъ, ꙗ҆́кѡ є҆́же глаго́летъ, быва́етъ: бꙋ́детъ є҆мꙋ̀, є҆́же а҆́ще рече́тъ:	майте віру Божу, бо істинно кажу вам, якщо хто скаже горі цій: посунься і кинься в море, і не сумніватиметься в серці своїм, а повірить, що станеться за його словом, — буде йому, що тільки скаже.
24	24
сегѡ̀ ра́ди гл҃ю ва́мъ: всѧ̑ є҆ли̑ка а҆́ще молѧ́щесѧ про́сите, вѣ́рꙋйте, ꙗ҆́кѡ прїе́млете: и҆ бꙋ́детъ ва́мъ:	Тому кажу вам: усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите, — і буде вам.
25	25
и҆ є҆гда̀ стоитѐ молѧ́щесѧ, ѿпꙋща́йте, а҆́ще что̀ и҆́мате на кого̀, да и҆ ѻ҆ц҃ъ ва́шъ, и҆́же є҆́сть на нб҃сѣ́хъ, ѿпꙋ́ститъ ва́мъ согрѣшє́нїѧ ва̑ша:	І коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші.
26	26
а҆́ще ли же вы̀ не ѿпꙋща́ете, ни ѻ҆ц҃ъ ва́шъ, и҆́же є҆́сть на нб҃сѣ́хъ, ѿпꙋ́ститъ ва́мъ согрѣше́нїй ва́шихъ.	Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших.
27	27
(Заⷱ҇ н҃в҃.) И҆ прїидо́ша па́ки во і҆ерⷭ҇ли́мъ. И҆ въ це́ркви ходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀, прїидо́ша къ немꙋ̀ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы и҆ ста́рцы	Прийшли знову до Єрусалима. І коли Він ходив у храмі, підійшли до Нього первосвященики, і книжники, і старійшини
28	28
и҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀: ко́ею ѡ҆́бластїю сїѧ̑ твори́ши; и҆ кто̀ тѝ ѡ҆́бласть сїю̀ дадѐ, да сїѧ̑ твори́ши;	і говорили Йому: якою владою Ти це робиш? І хто дав Тобі владу це робити?
29	29
І҆и҃съ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: вопрошꙋ́ вы и҆ а҆́зъ словесѐ є҆ди́нагѡ, и҆ ѿвѣща́йте мѝ: и҆ рекꙋ̀ ва́мъ, ко́ею ѡ҆́бластїю сїѧ̑ творю̀:	Ісус сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, відповідайте Мені; тоді і Я скажу вам, якою владою це роблю.
30	30
кр҃ще́нїе і҆ѡа́нново съ нб҃се́ ли бѣ̀, и҆лѝ ѿ человѣ̑къ; ѿвѣща́йте мѝ.	Хрещення Іоанове з небес було чи від людей? Скажіть Мені.
31	31
И҆ мы́слѧхꙋ въ себѣ̀, глаго́люще: а҆́ще рече́мъ, съ нб҃сѐ, рече́тъ: почто̀ оу҆̀бо не вѣ́ровасте є҆мꙋ̀;	Ті міркували між собою: якщо скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
32	32
но а҆́ще рече́мъ, ѿ человѣ̑къ: боѧ́хꙋсѧ люді́й: вси́ бо и҆мѣ́ѧхꙋ і҆ѡа́нна, ꙗ҆́кѡ вои́стиннꙋ прⷪ҇ро́къ бѣ̀.	А сказати, що від людей, — боялись народу; бо всі знали, що Іоан воістину був пророк.
33	33
И҆ ѿвѣща́вше глаго́лаша і҆и҃сови: не вѣ́мы. И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ гл҃а и҆̀мъ: ни а҆́зъ гл҃ю ва́мъ, ко́ею ѡ҆́бластїю сїѧ̑ творю̀.	І сказали у відповідь Ісусові: не знаємо. Тоді Ісус сказав їм у відповідь: і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
Глава́ в҃і	Глава 12

1	1
(Заⷱ҇ н҃г҃.) И҆ нача́тъ и҆̀мъ въ при́тчахъ гл҃ати: вїногра́дъ насадѝ человѣ́къ, и҆ ѡ҆градѝ ѡ҆пло́томъ, и҆ и҆скопа̀ точи́ло, и҆ созда̀ сто́лпъ, и҆ предадѐ є҆го̀ тѧжа́телємъ [дѣ́лателємъ], и҆ ѿи́де.	І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік^*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав.
2	2
И҆ посла̀ къ тѧжа́телємъ во вре́мѧ раба̀, да ѿ тѧжа́тєль прїи́метъ ѿ плода̀ вїногра́да:	І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника.
3	3
ѻ҆ни́ же є҆́мше є҆го̀ би́ша и҆ ѡ҆тосла́ша тща̀.	Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим.
4	4
И҆ па́ки посла̀ къ ни̑мъ дрꙋга́го раба̀: и҆ того̀ ка́менїемъ би́вше, проби́ша главꙋ̀ є҆мꙋ̀ и҆ посла́ша безче́стна.	Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям.
5	5
И҆ па́ки и҆но́го посла̀: и҆ того̀ оу҆би́ша: и҆ мнѡ́ги и҆́ны, ѡ҆́вы оу҆́бѡ бїю́ще, ѡ҆́вы же оу҆бива́юще.	І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали.
6	6
Є҆щѐ оу҆̀бо є҆ди́наго сы́на и҆мѣ̀ возлю́бленнаго своего̀, посла̀ и҆ того̀ къ ни̑мъ послѣдѝ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ оу҆срамѧ́тсѧ сы́на моегѡ̀.	Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого.
7	7
Ѻ҆́ни же тѧжа́телє рѣ́ша къ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть наслѣ́дникъ: прїиди́те, оу҆бїе́мъ є҆го̀, и҆ на́ше бꙋ́детъ наслѣ́дствїе.	Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша.
8	8
И҆ є҆́мше є҆го̀ оу҆би́ша и҆ и҆зверго́ша є҆го̀ во́нъ и҆з̾ вїногра́да.	І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника.
9	9
Что̀ оу҆̀бо сотвори́тъ госпо́дь вїногра́да; Прїи́детъ и҆ погꙋби́тъ тѧжа́тєли и҆ да́стъ вїногра́дъ и҆нѣ̑мъ.	Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим.
10	10
Ни писа́нїѧ ли сегѡ̀ члѝ є҆стѐ: ка́мень, є҆го́же не въ рѧдꙋ̀ сотвори́ша зи́ждꙋщїи, се́й бы́сть во главꙋ̀ оу҆́гла:	Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем.
11	11
ѿ гдⷭ҇а бы́сть сїѐ, и҆ є҆́сть ди́вно во ѻ҆́чїю на́шєю;	Це від Господа, і дивним є в очах наших.
12	12
И҆ и҆ска́хꙋ є҆го̀ ꙗ҆́ти, и҆ оу҆боѧ́шасѧ наро́да: разꙋмѣ́ша бо, ꙗ҆́кѡ къ ни̑мъ при́тчꙋ речѐ: и҆ ѡ҆ста́вльше є҆го̀ ѿидо́ша.	І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли.
13	13
(Заⷱ҇ н҃д҃.) И҆ посла́ша къ немꙋ̀ нѣ̑кїѧ ѿ фарїсє́й и҆ и҆рѡдїа́нъ, да є҆го̀ ѡ҆больстѧ́тъ сло́вомъ.	І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові.
14	14
Ѻ҆ни́ же прише́дше глаго́лаша є҆мꙋ̀: оу҆чт҃лю, вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ и҆́стиненъ є҆сѝ и҆ не ради́ши ни ѡ҆ ко́мже: не зри́ши бо на лицѐ человѣ́кѡвъ, но вои́стиннꙋ пꙋтѝ бж҃їю оу҆чи́ши: досто́итъ ли кинсо́нъ ке́сареви да́ти, и҆лѝ нѝ; да́мы ли, и҆лѝ не да́мы;	Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати?
15	15
Ѻ҆́нъ же вѣ́дый и҆́хъ лицемѣ́рїе, речѐ и҆́мъ: что́ мѧ и҆скꙋша́ете; принеси́те мѝ пѣ́нѧзь, да ви́жꙋ.	Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його.
16	16
Ѻ҆ни́ же принесо́ша. И҆ гл҃а и҆̀мъ: чі́й ѡ҆́бразъ сі́й и҆ написа́нїе; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша є҆мꙋ̀: ке́саревъ.	Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря.
17	17
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: воздади́те ке́сарєва ке́сареви и҆ бж҃їѧ бг҃ови. И҆ чꙋди́шасѧ ѡ҆ не́мъ.	Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому.
18	18
(Заⷱ҇ н҃е҃.) И҆ прїидо́ша саддꙋке́є къ немꙋ̀, и҆̀же глаго́лютъ воскрⷭ҇нїю не бы́ти: и҆ вопроси́ша є҆го̀, глаго́люще:	Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння, і запитали Його, кажучи:
19	19
оу҆чт҃лю, мѡѷсе́й написа̀ на́мъ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще комꙋ̀ бра́тъ оу҆́мретъ и҆ ѡ҆ста́витъ женꙋ̀, а҆ ча̑дъ не ѡ҆ста́витъ: да по́йметъ бра́тъ є҆гѡ̀ женꙋ̀ є҆гѡ̀ и҆ воскреси́тъ сѣ́мѧ бра́тꙋ своемꙋ̀.	Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму.
20	20
Се́дмь бра́тїй бѣ̀: и҆ пе́рвый поѧ́тъ женꙋ̀ и҆ оу҆мира́ѧ не ѡ҆ста́ви сѣ́мене:	Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей.
21	21
и҆ вторы́й поѧ́тъ ю҆̀ и҆ оу҆́мре, и҆ ни то́й ѡ҆ста́ви сѣ́мене: и҆ тре́тїй та́кожде:	Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само.
22	22
и҆ поѧ́ша ю҆̀ се́дмь и҆ не ѡ҆ста́виша сѣ́мене: послѣди́ же всѣ́хъ оу҆́мре и҆ жена̀.	Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка.
23	23
Въ воскрⷭ҇нїе оу҆̀бо, є҆гда̀ воскре́снꙋтъ, кото́ромꙋ и҆́хъ бꙋ́детъ жена̀: се́дмь бо и҆мѣ́ша ю҆̀ женꙋ̀.	Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку.
24	24
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: не сегѡ́ ли ра́ди прельща́етесѧ, не вѣ́дꙋще писа́нїѧ, ни си́лы бж҃їѧ;	Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої?
25	25
є҆гда́ бо и҆з̾ ме́ртвыхъ воскре́снꙋтъ, ни же́нѧтсѧ, ни посѧга́ютъ, но сꙋ́ть ꙗ҆́кѡ а҆́гг҃ли на нб҃сѣ́хъ:	Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах.
26	26
ѡ҆ ме́ртвыхъ же, ꙗ҆́кѡ востаю́тъ, нѣ́сте ли члѝ въ кни́гахъ мѡѷсе́овыхъ, при кꙋпинѣ̀ ꙗ҆́кѡ речѐ є҆мꙋ̀ бг҃ъ, гл҃ѧ: а҆́зъ бг҃ъ а҆враа́мовъ и҆ бг҃ъ і҆саа́ковъ и҆ бг҃ъ і҆а́кѡвль;	А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова?
27	27
нѣ́сть бг҃ъ ме́ртвыхъ, но бг҃ъ живы́хъ: вы̀ оу҆̀бо мно́гѡ прельща́етесѧ.	Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь.
28	28
(Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) И҆ пристꙋ́пль є҆ди́нъ ѿ кни̑жникъ, слы́шавъ и҆̀хъ стѧза́ющихсѧ и҆ ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ до́брѣ ѿвѣща̀ и҆̀мъ, вопросѝ є҆го̀: ка́ѧ є҆́сть пе́рваѧ всѣ́хъ за́повѣдїй;	І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей?
29	29
І҆и҃съ же ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀: ꙗ҆́кѡ пе́рвѣйши всѣ́хъ за́повѣдїй: слы́ши, і҆и҃лю, гдⷭ҇ь бг҃ъ ва́шъ гдⷭ҇ь є҆ди́нъ є҆́сть:	Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний.
30	30
и҆ возлю́биши гдⷭ҇а бг҃а твоего̀ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и҆ все́ю дꙋше́ю твое́ю, и҆ всѣ́мъ оу҆мо́мъ твои́мъ, и҆ все́ю крѣ́постїю твое́ю: сїѧ̀ є҆́сть пе́рваѧ за́повѣдь.	І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь!
31	31
И҆ втора́ѧ подо́бна є҆́й: возлю́биши бли́жнѧго своего̀ ꙗ҆́кѡ са́мъ себѐ. Бо́лшаѧ сею̀ и҆́на за́повѣдь нѣ́сть.	І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає.
32	32
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ кни́жникъ: до́брѣ, оу҆чт҃лю, вои́стиннꙋ ре́клъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ є҆́сть бг҃ъ, и҆ нѣ́сть и҆́нъ ра́звѣ є҆гѡ̀:	Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього;
33	33
и҆ є҆́же люби́ти є҆го̀ всѣ́мъ се́рдцемъ, и҆ всѣ́мъ ра́зꙋмомъ, и҆ все́ю дꙋше́ю, и҆ все́ю крѣ́постїю: и҆ є҆́же люби́ти бли́жнѧго ꙗ҆́кѡ себѐ, бо́лѣ є҆́сть всѣ́хъ всесожже́нїй и҆ же́ртвъ.	і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви.
34	34
І҆и҃съ же ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ смы́сленнѡ ѿвѣща̀, речѐ є҆мꙋ̀: не дале́че є҆сѝ ѿ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ. И҆ никто́же смѣ́ѧше ктомꙋ̀ є҆го̀ вопроси́ти.	Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його.
35	35
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ гл҃аше, оу҆чѧ̀ въ це́ркви: ка́кѡ глаго́лютъ кни́жницы, ꙗ҆́кѡ хрⷭ҇то́съ сн҃ъ є҆́сть дв҃довъ;	Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів?
36	36
То́й бо дв҃дъ речѐ дх҃омъ ст҃ы́мъ: гл҃а гдⷭ҇ь гдⷭ҇еви моемꙋ̀: сѣдѝ ѡ҆ деснꙋ́ю менє̀, до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе нога́ма твои́ма.	Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх.
37	37
Са́мъ оу҆̀бо дв҃дъ глаго́летъ є҆го̀ гдⷭ҇а: и҆ ѿкꙋ́дꙋ сн҃ъ є҆мꙋ̀ є҆́сть; И҆ мно́гъ наро́дъ послꙋ́шаше є҆го̀ въ сла́дость.	Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою.
38	38
(Заⷱ҇ н҃з҃.) И҆ гл҃аше и҆̀мъ во оу҆ч҃нїи свое́мъ: блюди́тесѧ ѿ кни̑жникъ, хотѧ́щихъ во ѡ҆дѣѧ́нїихъ ходи́ти, и҆ цѣлова̑нїѧ на то́ржищихъ,	І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях,
39	39
и҆ преждесѣда̑нїѧ на со́нмищихъ, и҆ первовозлежа̑нїѧ на ве́черѧхъ:	сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, —
40	40
поѧда́юще до́мы вдови́цъ и҆ непщева́нїемъ надо́лзѣ молѧ́щесѧ, сі́и прїи́мꙋтъ ли́шшее ѡ҆сꙋжде́нїе.	ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження.
41	41
И҆ сѣ́дъ і҆и҃съ прѧ́мѡ сокро́вищномꙋ храни́лищꙋ, зрѧ́ше, ка́кѡ наро́дъ ме́щетъ мѣ́дь въ сокро́вищное храни́лище. И҆ мно́зи бога́тїи вмета́хꙋ мнѡ́га.	І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато.
42	42
И҆ прише́дши є҆ди́на вдови́ца оу҆бо́га, вве́рже лє́птѣ двѣ̀, є҆́же є҆́сть кодра́нтъ.	Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант.
43	43
И҆ призва́въ оу҆чн҃кѝ своѧ̑, речѐ и҆̀мъ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ вдови́ца сїѧ̀ оу҆бо́гаѧ мно́жае всѣ́хъ вве́рже вмета́ющихъ въ сокро́вищное храни́лище:	Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю,
44	44
вси́ бо ѿ и҆збы́тка своегѡ̀ вверго́ша: сїѧ́ же ѿ лише́нїѧ своегѡ̀ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆мѣ́ѧше, вве́рже, всѐ житїѐ своѐ.	бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій.
Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
(Заⷱ҇ н҃и҃.) И҆ и҆сходѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ ѿ це́ркве, глаго́ла є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀: оу҆чт҃лю, ви́ждь, каково̀ ка́менїе и҆ какова̑ зда̑нїѧ.	І коли виходив Він з храму, один з учеників Його сказав Йому: Учителю, подивись, які камені і які будівлі!
2	2
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ є҆мꙋ̀: ви́диши ли сїѧ̑ вели̑каѧ зда̑нїѧ; не и҆́мать ѡ҆ста́ти здѣ̀ ка́мень на ка́мени, и҆́же не разори́тсѧ.	Ісус сказав йому у відповідь: бачиш ці великі будівлі? Все це буде зруйноване, так що не залишиться тут і каменя на камені.
3	3
И҆ сѣдѧ́щꙋ є҆мꙋ̀ на горѣ̀ є҆леѡ́нстѣй прѧ́мѡ це́ркве, вопроша́хꙋ є҆го̀ є҆ди́наго пе́тръ и҆ і҆а́кѡвъ, и҆ і҆ѡа́ннъ и҆ а҆ндре́й:	І коли Він сидів на горі Елеонській проти храму, то Петро, Яків, Іоан і Андрій запитали Його на самоті:
4	4
рцы̀ на́мъ, когда̀ сїѧ̑ бꙋ́дꙋтъ; и҆ ко́е (бꙋ́детъ) зна́менїе, є҆гда̀ и҆́мꙋтъ всѧ̑ сїѧ̑ сконча́тисѧ;	скажи нам, коли це буде, і яке знамення, коли все це має скінчитися?
5	5
І҆и҃съ же ѿвѣща́въ и҆̀мъ, нача́тъ гл҃ати: блюди́тесѧ, да не кто̀ ва́съ прельсти́тъ.	Відповідаючи їм, Ісус почав говорити: бережіться, щоб ніхто не спокусив вас,
6	6
Мно́зи бо прїи́дꙋтъ во и҆́мѧ моѐ, глаго́люще, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь: и҆ мнѡ́ги прельстѧ́тъ.	бо багато хто прийде під іменем Моїм і говоритиме, що це Я; і багатьох спокусять.
7	7
Є҆гда́ же оу҆слы́шите бра̑ни и҆ слы̑шанїѧ бра́немъ, не оу҆жаса́йтесѧ: подоба́етъ бо бы́ти: но не оу҆̀ кончи́на.	Коли ж почуєте про війни і воєнні чутки, не жахайтеся: бо належить цьому бути, — але це ще не кінець.
8	8
Воста́нетъ бо ꙗ҆зы́къ на ꙗ҆зы́къ, и҆ ца́рство на ца́рство: и҆ бꙋ́дꙋтъ трꙋ́си по мѣ́стѡмъ, и҆ бꙋ́дꙋтъ гла̑ди и҆ мѧтє́жи. Нача́ло болѣ́знемъ сїѧ̑.	Бо постане народ на народ і царство на царство; і будуть землетруси у різних місцях, і будуть голод і заворушення; це — початок хвороб.
9	9
(Заⷱ҇ н҃ѳ҃.) Блюди́тесѧ же вы̀ са́ми: предадѧ́тъ бо вы̀ въ сѡ́нмища, и҆ на собо́рищихъ бїе́ни бꙋ́дете: и҆ пред̾ воевѡ́ды и҆ цари̑ веде́ни бꙋ́дете менє̀ ра́ди, во свидѣ́телство и҆̀мъ.	Стережіться ж ви самі, бо вас видаватимуть на судища і битимуть у синагогах, і перед правителями і царями поставлять вас через Мене, на свідчення перед ними.
10	10
И҆ во всѣ́хъ ꙗ҆зы́цѣхъ подоба́етъ пре́жде проповѣ́датисѧ є҆ѵⷢ҇лїю.	І всім народам раніш повинно бути проповідане Євангеліє.
11	11
Є҆гда́ же поведꙋ́тъ вы̀ предаю́ще, не пре́жде пецы́тесѧ, что̀ возглаго́лете, ни поꙋча́йтесѧ: но є҆́же а҆́ще да́стсѧ ва́мъ въ то́й ча́съ, сѐ глаго́лите: не вы́ бо бꙋ́дете глаго́лющїи, но дх҃ъ ст҃ы́й.	Коли ж поведуть видавати вас, то не турбуйтесь заздалегідь, що вам говорити, і не обдумуйте; але, що дасться вам у той час, те й говоріть, бо не ви будете говорити, а Дух Святий.
12	12
Преда́стъ же бра́тъ бра́та на сме́рть, и҆ ѻ҆те́цъ ча́до: и҆ воста́нꙋтъ ча̑да на роди́тєли и҆ оу҆бїю́тъ и҆̀хъ.	Видасть же брат брата на смерть, і батько — дітей; і постануть діти на батьків, і уб’ють їх.
13	13
И҆ бꙋ́дете ненави́дими всѣ́ми и҆́мене моегѡ̀ ра́ди: претерпѣ́вый же до конца̀, то́й спасе́нъ бꙋ́детъ.	І ненавидітимуть вас усі за ім’я Моє; хто ж перетерпить до кінця, той спасеться.
14	14
(Заⷱ҇ ѯ҃.) Є҆гда́ же оу҆́зрите ме́рзость запꙋстѣ́нїѧ, рече́ннꙋю данїи́ломъ прⷪ҇ро́комъ, стоѧ́щꙋ, и҆дѣ́же не подоба́етъ: чты́й да разꙋмѣ́етъ: тогда̀ сꙋ́щїи во і҆ꙋде́и да бѣжа́тъ на го́ры:	Коли ж побачите мерзоту запустіння, провіщену пророком Даниїлом, яка стоятиме, де не належить, хто читає, нехай розуміє, тоді хто буде в Юдеї, нехай біжить у гори;
15	15
и҆ и҆́же на кро́вѣ, да не сла́зитъ въ до́мъ, ни да вни́детъ взѧ́ти чесѡ̀ ѿ до́мꙋ своегѡ̀:	а хто на покрівлі, той нехай не сходить у дім і не заходить узяти щось з дому свого;
16	16
и҆ и҆́же на селѣ̀ сы́й, да не возврати́тсѧ вспѧ́ть взѧ́ти ри́зꙋ свою̀.	і хто на полі, нехай не вертається назад взяти одяг свій.
17	17
Го́ре же непра̑зднымъ и҆ доѧ́щымъ въ ты̑ѧ дни̑.	Горе ж вагітним і матерям-годувальницям у ті дні!
18	18
Моли́тесѧ же, да не бꙋ́детъ бѣ́гство ва́ше въ зимѣ̀.	Моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку.
19	19
Бꙋ́дꙋтъ бо дні́е ті́и ско́рбь, ꙗ҆кова̀ не бы́сть такова̀ ѿ нача́ла созда́нїѧ, є҆́же созда̀ бг҃ъ, донн҃ѣ, и҆ не бꙋ́детъ.	Бо в ті дні буде така скорбота, якої не було від початку творіння, яке вчинив Бог, навіть і донині, і не буде.
20	20
И҆ а҆́ще не бы̀ гдⷭ҇ь прекрати́лъ дні́й, не бы̀ оу҆́бѡ спасла́сѧ всѧ́ка пло́ть: но и҆збра́нныхъ ра́ди, и҆̀хже и҆збра̀, прекрати́тъ дни̑.	І коли б Господь не вкоротив тих днів, то не спаслась би ніяка плоть; але заради обраних, яких Він обрав, укоротить дні.
21	21
Тогда̀ а҆́ще кто̀ рече́тъ ва́мъ: сѐ, здѣ̀ хрⷭ҇то́съ, и҆лѝ: сѐ, ѻ҆́ндѣ: не и҆ми́те вѣ́ры.	Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або: ось там, — не йміть віри.
22	22
Воста́нꙋтъ бо лжехрі́сти и҆ лжепроро́цы и҆ дадѧ́тъ зна́мєнїѧ и҆ чꙋдеса̀, є҆́же прельсти́ти, а҆́ще возмо́жно, и҆ и҆збра̑нныѧ.	Бо встануть лжехристи і лжепророки і дадуть знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних.
23	23
Вы́ же блюди́тесѧ: сѐ, пре́жде рѣ́хъ ва́мъ всѧ̑.	Ви ж бережіться. Ось, Я наперед сказав вам усе.
24	24
(Заⷱ҇ ѯ҃а҃.) Но въ ты̑ѧ дни̑, по ско́рби то́й, со́лнце поме́ркнетъ, и҆ лꙋна̀ не да́стъ свѣ́та своегѡ̀,	Але в ті дні, після тієї скорботи, сонце померкне, і місяць не дасть свого світла,
25	25
и҆ ѕвѣ́зды бꙋ́дꙋтъ съ небесѐ спа́дающѧ, и҆ си̑лы, ꙗ҆̀же на небесѣ́хъ, подви́жꙋтсѧ.	і зірки спадуть з неба, і сили небесні похитнуться.
26	26
И҆ тогда̀ оу҆́зрѧтъ сн҃а чл҃вѣ́ческаго грѧдꙋ́ща на ѡ҆́блацѣхъ съ си́лою и҆ сла́вою мно́гою.	І тоді побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах, з силою і славою великою.
27	27
И҆ тогда̀ по́слетъ а҆́гг҃лы своѧ̑ и҆ собере́тъ и҆збра̑нныѧ своѧ̑ ѿ четы́рехъ вѣ̑тръ, ѿ конца̀ землѝ до конца̀ не́ба.	І тоді Він пошле ангелів Своїх і збере обраних Своїх від чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба.
28	28
Ѿ смоко́вницы же наꙋчи́тесѧ при́тчи: є҆гда̀ оу҆жѐ вѣ́твїе є҆ѧ̀ бꙋ́детъ мла́до и҆ и҆зраща́етъ ли́ствїе, вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ є҆́сть жа́тва:	Від смоковниці навчіться притчі: коли гілля її стає вже м’яким і пускає листя, то знаєте, що близько літо.
29	29
та́кѡ и҆ вы̀, є҆гда̀ сїѧ̑ ви́дите быва̑юща, вѣ́дите, ꙗ҆́кѡ бли́з̾ є҆́сть, при две́рехъ.	Так і ви: коли побачите, що все збувається, знайте, що близько, при дверях.
30	30
А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ не и҆́мать прейтѝ ро́дъ се́й, до́ндеже всѧ̑ сїѧ̑ бꙋ́дꙋтъ.	Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це буде.
31	31
(Заⷱ҇ ѯ҃в҃.) Не́бо и҆ землѧ̀ пре́йдꙋтъ, словеса́ же моѧ̑ не пре́йдꙋтъ.	Небо і земля перейдуть, слова ж Мої не перейдуть.
32	32
Ѡ҆ дни́ же то́мъ и҆лѝ ѡ҆ часѣ̀ никто́же вѣ́сть, ни а҆́гг҃ли, и҆̀же сꙋ́ть на нб҃сѣ́хъ, ни сн҃ъ, то́кмѡ ѻ҆ц҃ъ.	Про день же той або про годину ніхто не знає: ні ангели небесні, ні Син, а тільки Отець.
33	33
Блюди́те, бди́те и҆ моли́тесѧ: не вѣ́сте бо, когда̀ вре́мѧ бꙋ́детъ.	Пильнуйте, будьте на сторожі і моліться, бо не знаєте, коли настане час цей.
34	34
Ꙗ҆́коже человѣ́къ ѿходѧ̀ ѡ҆ста́вль до́мъ сво́й, и҆ да́въ рабѡ́мъ свои̑мъ вла́сть, и҆ комꙋ́ждо дѣ́ло своѐ, и҆ вратарю̀ повелѣ̀, да бди́тъ.	Подібно до того, коли чоловік, відходячи в дорогу і залишаючи свій дім, дав владу слугам своїм, і кожному своє діло, і наказав воротареві пильнувати,
35	35
Бди́те оу҆̀бо: не вѣ́сте бо, когда̀ госпо́дь до́мꙋ прїи́детъ, ве́черъ, и҆лѝ полꙋ́нощи, и҆лѝ въ пѣтлоглаше́нїе, и҆лѝ оу҆́трѡ:	так і ви: пильнуйте, бо не знаєте, коли прийде господар дому, ввечері, чи опівночі, чи як півні заспівають, чи вранці.
36	36
да не прише́дъ внеза́пꙋ, ѡ҆брѧ́щетъ вы̀ спѧ́щѧ.	Щоб, коли він несподівано прийде, ви не спали.
37	37
А҆ ꙗ҆̀же ва́мъ гл҃ю, всѣ̑мъ гл҃ю: бди́те.	А що кажу вам, кажу всім: пильнуйте.
Глава́ д҃і	Глава 14

1	1
Бѣ́ же па́сха и҆ ѡ҆прѣсно́цы по двою̀ дні́ю: и҆ и҆ска́хꙋ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, ка́кѡ є҆го̀ ле́стїю є҆́мше оу҆бїю́тъ:	Через два дні мало бути свято Пасхи і опрісноків. І шукали первосвященики і книжники, як би взяти Його хитрощами і вбити.
2	2
глаго́лахꙋ же: (но) не въ пра́здникъ, є҆да̀ [да не] ка́кѡ молва̀ бꙋ́детъ лю́дска.	Але говорили: тільки не в свято, щоб не сталося заворушення в народі.
3	3
(Заⷱ҇ ѯ҃г҃.) И҆ сꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀ въ виѳа́нїи, въ домꙋ̀ сі́мѡна прокаже́ннагѡ, возлежа́щꙋ є҆мꙋ̀, прїи́де жена̀, и҆мꙋ́щи а҆лава́стръ мѵ́ра на́рднагѡ пїстїкі́а многоцѣ́нна: и҆ сокрꙋ́шши а҆лава́стръ, возлива́ше є҆мꙋ̀ на главꙋ̀.	І коли Він був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, і возлежав, — прийшла жінка з алавастровою посудиною мира з нарда чистого, дорогоцінного, і, розбивши посудину, злила Йому на голову.
4	4
Бѧ́хꙋ же нѣ́цыи негодꙋ́юще въ себѣ̀ и҆ глаго́люще: почто̀ ги́бель сїѧ̀ мѵ́рнаѧ бы́сть;	Деякі обурились і між собою говорили: навіщо така трата мира?
5	5
можа́ше бо сїѐ продано̀ бы́ти вѧ́щше трїе́хъ сѡ́тъ пѣ̑нѧзь и҆ да́тисѧ ни́щымъ. И҆ преща́хꙋ є҆́й.	Бо можна було б його продати більш як за триста динаріїв і роздати вбогим. І дорікали їй.
6	6
І҆и҃съ же речѐ: ѡ҆ста́вите ю҆̀: что̀ є҆́й трꙋды̀ даетѐ; добро̀ дѣ́ло содѣ́ла ѡ҆ мнѣ̀.	Ісус же сказав: облиште її, навіщо її бентежите? Вона добре діло зробила для Мене.
7	7
Всегда́ бо ни́щыѧ и҆́мате съ собо́ю, и҆ є҆гда̀ хо́щете, мо́жете и҆̀мъ добро̀ твори́ти: мене́ же не всегда̀ и҆́мате.	Бо вбогих завжди маєте з собою і, коли захочете, можете їм добро робити; Мене ж не завжди маєте.
8	8
Є҆́же и҆мѣ̀ [возмо́же] сїѧ̀, сотворѝ: предварѝ пома́зати моѐ тѣ́ло на погребе́нїе.	Вона зробила, що могла: заздалегідь помазала Моє тіло на погребіння.
9	9
А҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: и҆дѣ́же а҆́ще проповѣ́стсѧ є҆ѵⷢ҇лїе сїѐ во все́мъ мі́рѣ, и҆ є҆́же сотворѝ сїѧ̀, глаго́лано бꙋ́детъ въ па́мѧть є҆ѧ̀.	Істинно кажу вам: по всьому світу, де тільки буде проповідане це Євангеліє, буде сказано на спомин про неї і про те, що вона зробила.
10	10
(Заⷱ҇ ѯ҃д҃.) И҆ і҆ꙋ́да і҆скарїѡ́тскїй, є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, и҆́де ко а҆рхїере́ємъ, да преда́стъ є҆го̀ и҆̀мъ.	І пішов Іуда Іскаріотський, один з дванадцяти, до первосвящеників, щоб видати Його їм.
11	11
Ѻ҆ни́ же слы́шавше возра́довашасѧ и҆ ѡ҆бѣща́ша є҆мꙋ̀ сре́бреники да́ти. И҆ и҆ска́ше, ка́кѡ є҆го̀ въ оу҆до́бно вре́мѧ преда́стъ.	Вони ж, почувши, зраділи і пообіцяли дати йому срібників. І він шукав, як би в слушний час видати Його.
12	12
И҆ въ пе́рвый де́нь ѡ҆прѣснѡ́къ, є҆гда̀ па́схꙋ жрѧ́хꙋ, глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: гдѣ̀ хо́щеши, ше́дше оу҆гото́ваемъ, да ꙗ҆́си па́схꙋ;	У перший день опрісноків, коли готували пасхальне ягня, ученики сказали Йому: де хочеш їсти паску? Ми підемо і приготуємо.
13	13
И҆ посла̀ два̀ ѿ оу҆чн҃къ свои́хъ и҆ гл҃а и҆́ма: и҆ди́та во гра́дъ: и҆ срѧ́щетъ ва́съ человѣ́къ въ скꙋде́льницѣ во́дꙋ носѧ̀: по не́мъ и҆ди́та,	І посилає двох з учеників Своїх, і каже їм: підіть до міста, і зустрінеться вам чоловік, який нестиме глек води; підіть за ним,
14	14
и҆ и҆дѣ́же а҆́ще вни́детъ, рцы́та господи́нꙋ до́мꙋ, ꙗ҆́кѡ оу҆чт҃ль гл҃етъ: гдѣ̀ є҆́сть вита́лница, и҆дѣ́же па́схꙋ со оу҆чн҃ки̑ мои́ми снѣ́мъ;	і куди він увійде, скажіть господареві дому того, що Учитель каже — де світлиця, в якій Я споживатиму паску з Моїми учениками?
15	15
и҆ то́й ва́ма пока́жетъ го́рницꙋ ве́лїю, по́стланꙋ, гото́вꙋ: тꙋ̀ оу҆гото́вайта на́мъ.	І він покаже вам велику, прибрану і готову горницю; там приготуйте нам.
16	16
И҆ и҆зыдо́ста оу҆чн҃ка̑ є҆гѡ̀, и҆ прїидо́ста во гра́дъ, и҆ ѡ҆брѣто́ста, ꙗ҆́коже речѐ и҆́ма: и҆ оу҆гото́васта па́схꙋ.	І пішли ученики Його, і прийшли до міста, і знайшли, як сказав їм; і приготували паску.
17	17
И҆ ве́черꙋ бы́вшꙋ прїи́де со ѻ҆бѣмана́десѧте.	Як настав вечір, Він прийшов з дванадцятьма.
18	18
И҆ возлежа́щымъ и҆̀мъ и҆ ꙗ҆дꙋ́щымъ, речѐ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ ва́съ преда́стъ мѧ̀, ꙗ҆ды́й со мно́ю.	І коли вони возлежали і їли, Ісус сказав: істинно кажу вам, один з вас, що їсть зі Мною, зрадить Мене.
19	19
Ѻ҆ни́ же нача́ша скорбѣ́ти и҆ глаго́лати є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ по є҆ди́номꙋ: є҆да̀ а҆́зъ; И҆ дрꙋгі́й: є҆да̀ а҆́зъ;	Вони засмутились і почали говорити Йому один за одним: чи не я? І інший: чи не я?
20	20
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: є҆ди́нъ ѿ ѻ҆боюна́десѧте, ѡ҆мочи́вый со мно́ю въ соли́ло.	Він же сказав їм у відповідь: один з дванадцяти, який умочає зі Мною в блюдо.
21	21
Сн҃ъ оу҆́бѡ чл҃вѣ́ческїй и҆́детъ, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано ѡ҆ не́мъ: го́ре же человѣ́кꙋ томꙋ̀, и҆́мже сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй преда́стсѧ: до́брѣе бы́ло бы є҆мꙋ̀, а҆́ще не бы̀ роди́лсѧ человѣ́къ то́й.	Та Син Людський іде, як написано про Нього; але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій.
22	22
И҆ ꙗ҆дꙋ́щымъ и҆̀мъ, прїе́мь і҆и҃съ хлѣ́бъ, (и҆) блгⷭ҇ви́въ, преломѝ и҆ дадѐ и҆̀мъ, и҆ речѐ: прїими́те, ꙗ҆ди́те: сїѐ є҆́сть тѣ́ло моѐ.	І коли вони їли, Ісус узяв хліб, благословив, переламав, дав їм і сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє.
23	23
И҆ прїи́мъ ча́шꙋ, хвалꙋ̀ возда́въ, дадѐ и҆̀мъ: и҆ пи́ша ѿ неѧ̀ всѝ.	І, взявши чашу та хвалу воздавши, подав їм; і пили з неї всі.
24	24
И҆ речѐ и҆̀мъ: сїѧ̀ є҆́сть кро́вь моѧ̀ но́вагѡ завѣ́та, за мнѡ́ги и҆злива́ема:	І сказав їм: це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається.
25	25
а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, ꙗ҆́кѡ ктомꙋ̀ не и҆́мамъ пи́ти ѿ плода̀ ло́знагѡ до днѐ тогѡ̀, є҆гда̀ є҆̀ пїю̀ но́во во црⷭ҇твїи бж҃їи.	Істинно кажу вам: Я вже не питиму від плоду виноградного до того дня, коли питиму нове вино в Царстві Божому.
26	26
И҆ воспѣ́вше и҆зыдо́ша въ го́рꙋ є҆леѡ́нскꙋю.	І, проспівавши, пішли на гору Елеонську.
27	27
И҆ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ всѝ соблазните́сѧ ѡ҆ мнѣ̀ въ но́щь сїю̀: пи́сано бо є҆́сть: поражꙋ̀ па́стырѧ, и҆ разы́дꙋтсѧ ѻ҆́вцы.	І сказав їм Ісус: цієї ночі всі ви спокуситеся через Мене, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці.
28	28
Но пото́мъ, є҆гда̀ воскрⷭ҇нꙋ, варѧ́ю вы̀ въ галїле́и.	По воскресінні ж Моїм буду раніше за вас у Галилеї.
29	29
Пе́тръ же речѐ є҆мꙋ̀: а҆́ще и҆ всѝ соблазнѧ́тсѧ, но не а҆́зъ.	Петро сказав Йому: хоч і всі спокусяться, але не я.
30	30
И҆ гл҃а є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ дне́сь въ но́щь сїю̀, пре́жде да́же втори́цею пѣ́тель не возгласи́тъ, трикра́ты ѿве́ржешисѧ менє̀.	І говорить йому Ісус: істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ночі, раніше, ніж двічі проспіває півень, ти тричі зречешся Мене.
31	31
Ѻ҆́нъ же мно́жае глаго́лаше па́че: а҆́ще (же) мѝ є҆́сть съ тобо́ю и҆ оу҆мре́ти, не ѿве́ргꙋсѧ тебє̀. Та́кожде и҆ всѝ глаго́лахꙋ.	Він же ще більше запевняв: хоч би мені належало і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Так само і всі говорили.
32	32
И҆ прїидо́ша въ ве́сь, є҆́йже и҆́мѧ геѳсима́нїа: и҆ гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: сѣди́те здѣ̀, до́ндеже ше́дъ помолю́сѧ.	Прийшли до місця, що зветься Гефсиманія; і Він сказав ученикам Своїм: посидьте тут, поки Я помолюся.
33	33
И҆ поѧ́тъ петра̀ и҆ і҆а́кѡва и҆ і҆ѡа́нна съ собо́ю: и҆ нача́тъ оу҆жаса́тисѧ и҆ тꙋжи́ти.	І взяв з Собою Петра, Якова та Іоана; і почав тужити й сумувати.
34	34
И҆ гл҃а и҆̀мъ: приско́рбна є҆́сть дш҃а̀ моѧ̀ до сме́рти: бꙋ́дите здѣ̀ и҆ бди́те.	І сказав їм: сумна душа Моя смертельно; побудьте тут і пильнуйте.
35	35
И҆ преше́дъ ма́лѡ, падѐ на землѝ и҆ молѧ́шесѧ, да, а҆́ще возмо́жно є҆́сть, ми́мѡ и҆́детъ ѿ негѡ̀ ча́съ:	І, трохи відійшовши, впав на землю і молився, щоб, коли можливо, минула Його година ця.
36	36
и҆ гл҃аше: а҆́вва ѻ҆́ч҃е, всѧ̑ возмѡ́жна тебѣ̀: ми́мѡ несѝ ѿ менє̀ ча́шꙋ сїю̀: но не є҆́же а҆́зъ хощꙋ̀, но є҆́же ты̀.	І говорив: Авва, Отче! Все можливе для Тебе, пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти.
37	37
И҆ прїи́де, и҆ ѡ҆брѣ́те и҆̀хъ спѧ́щихъ, и҆ гл҃а петро́ви: сі́мѡне, спи́ши ли; не возмо́глъ є҆сѝ є҆ди́нагѡ часа̀ побдѣ́ти;	Повертається і знаходить їх сплячими, і каже Петрові: Симоне, чи ти спиш? Не міг ти пильнувати й однієї години?
38	38
бди́те и҆ моли́тесѧ, да не вни́дете въ напа́сть: дꙋ́хъ оу҆́бѡ бо́дръ, пло́ть же немощна̀.	Пильнуйте і моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна.
39	39
И҆ па́ки ше́дъ помоли́сѧ, то́жде сло́во ре́къ.	І знову відійшов і молився, промовивши те саме слово.
40	40
И҆ возвра́щьсѧ ѡ҆брѣ́те ѧ҆̀ па́ки спѧ́ща: бѧ́хꙋ бо ѻ҆чеса̀ и҆̀мъ тѧ́гѡтна: и҆ не вѣ́дѧхꙋ, что̀ бы́ша є҆мꙋ̀ ѿвѣща́ли.	І, повернувшись, знову знайшов їх сплячими; бо очі їхні обважніли, і вони не знали, що Йому відповідати.
41	41
И҆ прїи́де трети́цею и҆ гл҃а и҆̀мъ: спи́те про́чее и҆ почива́йте: приспѣ̀ коне́цъ, прїи́де ча́съ: сѐ, предае́тсѧ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй въ рꙋ́ки грѣ́шникѡмъ:	І прийшов утретє і каже їм: ви все ще спите і спочиваєте? Годі, прийшов час: Син Людський видається в руки грішників.
42	42
воста́ните, и҆́демъ: сѐ, предаѧ́й мѧ̀ прибли́жисѧ.	Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто видає Мене.
43	43
(Заⷱ҇ ѯ҃е҃.) И҆ а҆́бїе, є҆щѐ є҆мꙋ̀ гл҃ющꙋ, прїи́де і҆ꙋ́да, є҆ди́нъ сы́й ѿ ѻ҆боюна́десѧте, и҆ съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми, ѿ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ и҆ ста́рєцъ.	І зараз же, як Він ще говорив, прийшов Іуда, один з дванадцяти, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і книжників і старійшин.
44	44
Даде́ же предаѧ́й є҆го̀ зна́менїе и҆̀мъ, глаго́лѧ: є҆го́же а҆́ще лобжꙋ̀, то́й є҆́сть: и҆ми́те є҆го̀ и҆ веди́те (є҆го̀) сохра́ннѡ.	Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є; беріть Його і ведіть обережно.
45	45
И҆ прише́дъ, а҆́бїе пристꙋ́пль къ немꙋ̀, глаго́ла (є҆мꙋ̀): равві̀, равві̀. И҆ ѡ҆блобыза̀ є҆го̀.	І, прийшовши, відразу підійшов до Нього і каже: Учителю! Учителю! І поцілував Його.
46	46
Ѻ҆ни́ же возложи́ша рꙋ́цѣ своѝ на него̀ и҆ ꙗ҆́ша є҆го̀.	А вони наклали руки свої на Нього і взяли Його.
47	47
Є҆ди́нъ же нѣ́кто ѿ стоѧ́щихъ и҆звле́къ но́жъ, оу҆да́ри раба̀ а҆рхїере́ова и҆ оу҆рѣ́за є҆мꙋ̀ оу҆́хо.	Один же з тих, що стояли тут, вихопив меча та вдарив раба первосвященика і відсік йому вухо.
48	48
И҆ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ и҆̀мъ: ꙗ҆́кѡ на разбо́йника ли и҆зыдо́сте со ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ дреко́льми ꙗ҆́ти мѧ̀;	Тоді Ісус сказав їм: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти.
49	49
По всѧ̑ дни̑ бѣ́хъ при ва́съ въ це́ркви оу҆чѧ̀, и҆ не ꙗ҆́сте менѐ: но да сбꙋ́детсѧ писа́нїе.	Повсякдень Я бував з вами в храмі і навчав, і ви не брали Мене. Але нехай збудуться Писання.
50	50
И҆ ѡ҆ста́вльше є҆го̀, всѝ бѣжа́ша.	Тоді, залишивши Його, всі повтікали.
51	51
И҆ є҆ди́нъ нѣ́кто ю҆́ноша и҆́де по не́мъ, ѡ҆дѣ́ѧнъ въ плащани́цꙋ по на́гꙋ: и҆ ꙗ҆́ша того̀ ю҆́ношꙋ.	Один юнак, загорнувшись покривалом на голе тіло, йшов слідом за Ним; і воїни схопили його.
52	52
Ѻ҆́нъ же ѡ҆ста́вль плащани́цꙋ, на́гъ бѣжа̀ ѿ ни́хъ.	Але він, покинувши покривало, голим утік від них.
53	53
И҆ ведо́ша і҆и҃са ко а҆рхїере́ю: и҆ снидо́шасѧ къ немꙋ̀ всѝ а҆рхїере́є и҆ кни́жницы и҆ ста́рцы.	І привели Ісуса до первосвященика; і зібрались до нього всі первосвященики, і книжники, і старійшини.
54	54
И҆ пе́тръ и҆здале́ча в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ и҆́де до внꙋ́трь во дво́ръ а҆рхїере́овъ: и҆ бѣ̀ сѣдѧ̀ со слꙋга́ми и҆ грѣ́ѧсѧ при свѣщѝ [при ѻ҆гнѝ].	Петро віддалік ішов слідом за Ним аж до середини двору первосвященика; і сидів зі слугами і грівся біля вогню.
55	55
А҆рхїере́є же и҆ ве́сь со́нмъ и҆ска́хꙋ на і҆и҃са свидѣ́телства, да оу҆мертвѧ́тъ є҆го̀: и҆ не ѡ҆брѣта́хꙋ.	Первосвященики ж і весь синедріон шукали свідчення на Ісуса, щоб віддати Його на смерть; і не знаходили.
56	56
Мно́зи бо лжесвидѣ́телствовахꙋ на него̀, и҆ ра̑вна свидѣ́тєлства не бѧ́хꙋ.	Бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились.
57	57
И҆ нѣ́цыи воста́вше лжесвидѣ́телствовахꙋ на него̀, глаго́люще:	І деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього і говорили:
58	58
ꙗ҆́кѡ мы̀ слы́шахомъ є҆го̀ гл҃юща, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ разорю̀ це́рковь сїю̀ рꙋкотворе́нꙋю и҆ тремѝ де́нми и҆́нꙋ нерꙋкотворе́нꙋ сози́ждꙋ.	ми чули, як Він казав: Я зруйную храм цей рукотворний і через три дні зведу інший, нерукотворний.
59	59
И҆ ни та́кѡ ра́вно бѣ̀ свидѣ́телство и҆́хъ.	Але й таке свідчення їхнє не сходилось.
60	60
И҆ воста́въ а҆рхїере́й посредѣ̀, вопросѝ і҆и҃са, глаго́лѧ: не ѿвѣщава́еши ли ничесѡ́же; что̀ сі́и на тѧ̀ свидѣ́телствꙋютъ;	Тоді первосвященик став посередині і спитав Ісуса: чого ж Ти нічого не відповідаєш на те, що вони проти Тебе свідчать?
61	61
Ѻ҆́нъ же молча́ше и҆ ничто́же ѿвѣщава́ше. Па́ки а҆рхїере́й вопросѝ є҆го̀ и҆ глаго́ла є҆мꙋ̀: ты́ ли є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сн҃ъ блгⷭ҇ве́ннагѡ;	Він же мовчав і нічого не відповідав. Знову первосвященик спитав Його і сказав Йому: чи Ти Христос, Син Благословенного?
62	62
І҆и҃съ же речѐ: а҆́зъ є҆́смь: и҆ оу҆́зрите сн҃а чл҃вѣ́ческаго ѡ҆ деснꙋ́ю сѣдѧ́ща си́лы и҆ грѧдꙋ́ща со ѡ҆́блаки небе́сными.	Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними.
63	63
А҆рхїере́й же растерза́въ ри̑зы своѧ̑, глаго́ла: что̀ є҆щѐ тре́бꙋемъ свидѣ́телей;	Тоді первосвященик, розірвавши одяг свій, сказав: для чого ще нам свідки?
64	64
слы́шасте хꙋлꙋ̀: что̀ ва́мъ мни́тсѧ; Ѻ҆ни́ же всѝ ѡ҆сꙋди́ша є҆го̀ бы́ти пови́нна сме́рти.	Ви чули богохульство? Як вам здається? Вони ж усі засудили Його до смерти.
65	65
И҆ нача́ша нѣ́цыи плюва́ти на́нь, и҆ прикрыва́ти лицѐ є҆гѡ̀, и҆ мꙋ́чити є҆го̀, и҆ глаго́лати є҆мꙋ̀: прорцы̀. И҆ слꙋги̑ по лани́тома є҆го̀ бїѧ́хꙋ.	І деякі почали плювати на Нього і, закриваючи Йому лице, бити Його і говорити Йому: проречи. І слуги били Його по щоках.
66	66
И҆ сꙋ́щꙋ петро́ви во дворѣ̀ ни́зꙋ, прїи́де є҆ди́на ѿ рабы́нь а҆рхїере́овыхъ,	Коли Петро був на подвір’ї внизу, прийшла одна із служниць первосвященика
67	67
и҆ ви́дѣвши петра̀ грѣ́ющасѧ, воззрѣ́вши на него̀, глаго́ла: и҆ ты̀ съ назарѧни́номъ і҆и҃сомъ бы́лъ є҆сѝ.	і, побачивши Петра, який грівся, та придивившись до нього, сказала: і ти був з Ісусом Назарянином.
68	68
Ѻ҆́нъ же ѿве́ржесѧ, глаго́лѧ: не вѣ́мъ, нижѐ зна́ю, что̀ ты̀ глаго́леши. И҆ и҆зы́де во́нъ на преддво́рїе: и҆ а҆ле́ктѡръ возгласѝ.	Але він відрікся, сказавши: не знаю і не розумію, що ти говориш. І вийшов геть на передній двір; і заспівав півень.
69	69
И҆ рабы́нѧ ви́дѣвши є҆го̀ па́ки, нача́тъ глаго́лати предстоѧ́щымъ, ꙗ҆́кѡ се́й ѿ ни́хъ є҆́сть.	Служниця, побачивши його знову, почала говорити присутнім, що цей з них.
70	70
Ѻ҆́нъ же па́ки ѿмета́шесѧ. И҆ пома́лѣ па́ки предстоѧ́щїи глаго́лахꙋ петро́ви: вои́стиннꙋ ѿ ни́хъ є҆сѝ: и҆́бо галїле́анинъ є҆сѝ, и҆ бесѣ́да твоѧ̀ подо́битсѧ.	Він знову відрікся. Трохи згодом присутні знову стали говорити Петрові: та й справді ти з них, бо ти галилеянин, і мова твоя схожа.
71	71
Ѻ҆́нъ же нача̀ роти́тисѧ и҆ клѧ́тисѧ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́мъ чл҃вѣ́ка сегѡ̀, є҆го́же вы̀ глаго́лете.	Він же почав божитися і клястися: не знаю Чоловіка Цього, про Якого говорите.
72	72
И҆ второ́е а҆ле́ктѡръ возгласѝ. И҆ помѧнꙋ̀ пе́тръ гл҃го́лъ, є҆го́же речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ, ꙗ҆́кѡ пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ двакра́ты, ѿве́ржешисѧ менє̀ трикра́ты. И҆ наче́нъ пла́кашесѧ.	Тоді вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж двічі проспіває півень, ти тричі відречешся від Мене, і почав плакати.
Глава́ є҃і	Глава 15

1	1
(Заⷱ҇ ѯ҃ѕ҃.) И҆ а҆́бїе наꙋ́трїе совѣ́тъ сотвори́ша а҆рхїере́є со ста̑рцы и҆ кни̑жники, и҆ ве́сь со́нмъ, свѧза́вше і҆и҃са ведо́ша и҆ преда́ша (є҆го̀) пїла́тꙋ.	Рано-вранці первосвященики зі старійшинами та книжниками і весь синедріон негайно зібрали раду і, зв’язавши Ісуса, відвели і видали Пилатові.
2	2
И҆ вопросѝ є҆го̀ пїла́тъ: ты́ ли є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́йскїй; Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ глаго́леши.	Пилат спитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти говориш.
3	3
И҆ глаго́лахꙋ на него̀ а҆рхїере́є мно́гѡ.	І первосвященики звинувачували Його багато в чому.
4	4
Пїла́тъ же па́ки вопросѝ є҆го̀, глаго́лѧ: не ѿвѣщава́еши ли ничто́же; ви́ждь, коли̑ка на тѧ̀ свидѣ́телствꙋютъ.	Пилат же знову спитав Його: Ти нічого не відповідаєш, бачиш, як багато звинувачень проти Тебе?
5	5
І҆и҃съ же ктомꙋ̀ ничто́же ѿвѣща̀, ꙗ҆́кѡ диви́тисѧ пїла́тꙋ.	Але Ісус і на це нічого не відповів, так що Пилат дивувався.
6	6
На (всѧ́къ) же пра́здникъ ѿпꙋща́ше и҆̀мъ є҆ди́наго свѧ́знѧ, є҆го́же проша́хꙋ.	На всяке ж свято він відпускав їм одного в’язня, за якого вони просили.
7	7
Бѣ́ же нарица́емый вара́вва со скѡ́вники свои́ми свѧ́занъ, и҆̀же въ ко́вѣ оу҆бі́йство сотвори́ша.	Тоді був у темниці один на ім’я Варавва, із своїми спільниками, які під час бунту вчинили вбивство.
8	8
И҆ возопи́въ наро́дъ нача̀ проси́ти, ꙗ҆́коже всегда̀ творѧ́ше и҆̀мъ.	І народ почав кричати і просити Пилата про те, що він завжди робив для них.
9	9
Пїла́тъ же ѿвѣща̀ и҆̀мъ, глаго́лѧ: хо́щете ли, пꙋщꙋ̀ ва́мъ цр҃ѧ̀ і҆ꙋде́йска;	Він сказав їм у відповідь: чи хочете, відпущу вам Царя Юдейського?
10	10
Вѣ́дѧше бо, ꙗ҆́кѡ за́висти ра́ди преда́ша є҆го̀ а҆рхїере́є.	Бо знав, що це через заздрість видали Його первосвященики.
11	11
А҆рхїере́є же поманꙋ́ша наро́дꙋ, да па́че вара́ввꙋ пꙋ́ститъ и҆̀мъ.	Та первосвященики підмовили народ просити, щоб краще відпустив їм Варавву.
12	12
Пїла́тъ же ѿвѣща́въ па́ки речѐ и҆̀мъ: что̀ оу҆̀бо хо́щете сотворю̀, є҆го́же глаго́лете цр҃ѧ̀ і҆ꙋде́йска;	Пилат же знову сказав їм у відповідь: що ж хочете, щоб я зробив з Тим, Кого ви називаєте Царем Юдейським?
13	13
Ѻ҆ни́ же па́ки возопи́ша (глаго́люще): пропнѝ є҆го̀.	Вони знову закричали: розіпни Його.
14	14
Пїла́тъ же глаго́лаше и҆̀мъ: что́ бо ѕло̀ сотворѝ; Ѻ҆ни́ же и҆́злиха вопїѧ́хꙋ: пропнѝ є҆го̀.	Пилат сказав їм: яке ж зло зробив Він? Вони ж ще дужче закричали: розіпни Його!
15	15
Пїла́тъ же хотѧ̀ наро́дꙋ хотѣ́нїе сотвори́ти, пꙋстѝ и҆̀мъ вара́ввꙋ: и҆ предадѐ і҆и҃са, би́въ, да про́пнꙋтъ є҆го̀.	Тоді Пилат, бажаючи догодити народові, відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття.
16	16
(Заⷱ҇ ѯ҃з҃.) Во́ини же ведо́ша є҆го̀ внꙋ́трь двора̀, є҆́же є҆́сть претѡ́ръ: и҆ созва́ша всю̀ спі́рꙋ,	Воїни відвели Його всередину двору, тобто в преторію, і зібрали весь полк,
17	17
и҆ ѡ҆блеко́ша є҆го̀ въ препрѧ́дꙋ, и҆ возложи́ша на него̀ спле́тше терно́въ вѣне́цъ,	і одягли Його в багряницю та, сплівши терновий вінець, поклали на Нього;
18	18
и҆ нача́ша цѣлова́ти є҆го̀ (и҆ глаго́лати): ра́дꙋйсѧ, цр҃ю̀ і҆ꙋде́йскїй.	і почали вітати Його: радуйся, Царю Юдейський!
19	19
И҆ бїѧ́хꙋ є҆го̀ по главѣ̀ тро́стїю, и҆ плюва́хꙋ на него̀, и҆ прегиба́юще колѣ̑на покланѧ́хꙋсѧ є҆мꙋ̀.	І били Його по голові тростиною, і плювали на Нього та, ставши на коліна, кланялися Йому.
20	20
И҆ є҆гда̀ порꙋга́шасѧ є҆мꙋ̀, совлеко́ша съ негѡ̀ препрѧ́дꙋ и҆ ѡ҆блеко́ша є҆го̀ въ ри̑зы своѧ̑: и҆ и҆зведо́ша є҆го̀, да про́пнꙋтъ є҆го̀.	Коли ж наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю, одягли Його у власний одяг і повели Його, щоб розіп’яти.
21	21
И҆ задѣ́ша мимоходѧ́щꙋ нѣ́коемꙋ сі́мѡнꙋ кѷрине́ю, грѧдꙋ́щꙋ съ села̀, ѻ҆тцꙋ̀ а҆леѯа́ндровꙋ и҆ рꙋ́фовꙋ, да во́зметъ крⷭ҇тъ є҆гѡ̀.	І примусили одного перехожого, який ішов з поля, якогось киринеянина Симона, батька Олександра і Руфа, нести хрест Його.
22	22
(Заⷱ҇ ѯ҃и҃.) И҆ приведо́ша є҆го̀ на голго́ѳꙋ мѣ́сто, є҆́же є҆́сть сказа́емо ло́бное мѣ́сто.	І привели Його на місце Голгофу, що означає Лобне місце.
23	23
И҆ даѧ́хꙋ є҆мꙋ̀ пи́ти є҆смѷрнїсме́но вїно̀: ѻ҆́нъ же не прїѧ́тъ.	І давали Йому пити вино зі смирною; але Він не прийняв.
24	24
И҆ распе́ншїи є҆го̀ раздѣли́ша ри̑зы є҆гѡ̀, мета́юще жре́бїй ѡ҆ ни́хъ, кто̀ что̀ во́зметъ.	Ті, що розпинали Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб, кому що взяти.
25	25
Бѣ́ же ча́съ тре́тїй, и҆ распѧ́ша є҆го̀.	Була третя година, і розіп’яли Його.
26	26
И҆ бѣ̀ написа́нїе вины̀ є҆гѡ̀ напи́сано: цр҃ь і҆ꙋде́йскъ.	І був напис провини Його: Цар Юдейський.
27	27
И҆ съ ни́мъ распѧ́ша два̀ разбѡ́йника, є҆ди́наго ѡ҆ деснꙋ́ю и҆ є҆ди́наго ѡ҆ шꙋ́юю є҆гѡ̀.	З Ним розіп’яли двох розбійників, одного праворуч, а другого ліворуч Нього.
28	28
И҆ сбы́стсѧ писа́нїе, є҆́же глаго́летъ: и҆ со беззако́нными вмѣни́сѧ.	І збулося Писання, яке говорить: і до злочинців приєднаний.
29	29
И҆ мимоходѧ́щїи хꙋ́лѧхꙋ є҆го̀, покива́юще глава́ми свои́ми и҆ глаго́люще: оу҆а̀, разорѧ́ѧй це́рковь и҆ тремѝ де́нми созида́ѧй,	Ті, що проходили, лихословили на Нього, киваючи головами своїми і кажучи: гей! Ти, Який руйнуєш храм і за три дні створюєш!
30	30
сп҃си́сѧ са́мъ и҆ сни́ди со крⷭ҇та̀.	Спаси Себе Самого і зійди з хреста.
31	31
Та́кожде и҆ а҆рхїере́є рꙋга́ющесѧ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ съ кни̑жники глаго́лахꙋ: и҆́ны сп҃сѐ, себе́ ли не мо́жетъ спⷭ҇тѝ;	Так само і первосвященики з книжниками, глузуючи, говорили один одному: інших спасав, а Себе не може спасти!
32	32
хрⷭ҇то́съ, цр҃ь і҆и҃левъ, да сни́детъ нн҃ѣ со крⷭ҇та̀, да ви́димъ и҆ вѣ́рꙋ и҆́мемъ є҆мꙋ̀. И҆ распѧ̑таѧ съ ни́мъ поноша́ста є҆мꙋ̀.	Христос, Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, щоб ми бачили, і увіруємо. І розп’яті з Ним ганьбили Його.
33	33
Бы́вшꙋ же часꙋ̀ шесто́мꙋ, тма̀ бы́сть по все́й землѝ до часа̀ девѧ́тагѡ.	О шостій же годині настала темрява по всій землі і тривала до дев’ятої години.
34	34
И҆ въ ча́съ девѧ́тый возопѝ і҆и҃съ гла́сомъ ве́лїимъ, гл҃ѧ: є҆лѡі̀, є҆лѡі̀, лама̀ савахѳані̀; є҆́же є҆́сть сказа́емо: бж҃е мо́й, бж҃е мо́й, почто̀ мѧ̀ ѡ҆ста́вилъ є҆сѝ;	О дев’ятій годині Ісус викрикнув гучним голосом: Елоі! Елоі! Лама савахфані? — що значить: Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?
35	35
И҆ нѣ́цыи ѿ предстоѧ́щихъ слы́шавше, глаго́лахꙋ: сѐ, и҆лїю̀ гласи́тъ.	Деякі з тих, що там стояли, почувши те, говорили: Він Іллю кличе.
36	36
Те́къ же є҆ди́нъ, и҆ напо́лнивъ гꙋ́бꙋ ѻ҆́цта, и҆ возло́жь на тро́сть, напаѧ́ше є҆го̀, глаго́лѧ: ѡ҆ста́вите, да ви́димъ, а҆́ще прїи́детъ и҆лїа̀ снѧ́ти є҆го̀.	А один побіг, намочив губку оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити, кажучи: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля зняти Його.
37	37
І҆и҃съ же пꙋ́щь гла́съ ве́лїй, и҆́здше.	Ісус же, скрикнувши гучним голосом, спустив дух.
38	38
И҆ завѣ́са церко́внаѧ раздра́сѧ на дво́е, свы́ше до ни́зꙋ.	І завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху донизу.
39	39
Ви́дѣвъ же со́тникъ стоѧ́й прѧ́мѡ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ та́кѡ возопи́въ и҆́здше, речѐ: вои́стиннꙋ чл҃вѣ́къ се́й сн҃ъ бѣ̀ бж҃їй.	Сотник, який стояв навпроти Нього, побачивши, як Він, так скрикнувши, віддав дух, сказав: воістину Чоловік Цей був Син Божий.
40	40
Бѧ́хꙋ же и҆ жєны̀ и҆здале́ча зрѧ́щѧ, въ ни́хже бѣ̀ марі́а магдали́на, и҆ марі́а і҆а́кѡва ма́лагѡ и҆ і҆ѡсі́и ма́ти, и҆ салѡмі́а,	Були тут і жінки, які дивилися здалеку; між ними були і Марія Магдалина, і Марія, мати Якова молодшого та Іосії, і Саломія,
41	41
ꙗ҆̀же, и҆ є҆гда̀ бѣ̀ въ галїле́и, хожда́хꙋ по не́мъ и҆ слꙋжа́хꙋ є҆мꙋ̀: и҆ и҆́ны мнѡ́гїѧ, ꙗ҆̀же взыдо́ша съ ни́мъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.	які і тоді, коли Він був у Галилеї, ходили за Ним і служили Йому, і багато інших, які разом з Ним прийшли до Єрусалима.
42	42
И҆ оу҆жѐ по́здѣ бы́вшꙋ, поне́же бѣ̀ пѧто́къ, є҆́же є҆́сть къ сꙋббѡ́тѣ,	І настав уже вечір [бо була п’ятниця, тобто день перед суботою].
43	43
(Заⷱ҇ ѯ҃ѳ҃.) прїи́де і҆ѡ́сифъ, и҆́же ѿ а҆рїмаѳе́а, благоѡбра́зенъ совѣ́тникъ, и҆́же и҆ то́й бѣ̀ ча́ѧ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ, дерзнꙋ́въ вни́де къ пїла́тꙋ, и҆ просѝ тѣлесѐ і҆и҃сова.	Прийшов Йосиф із Аримафеї, поважний радник, який і сам чекав Царства Божого, і насмілився прийти до Пилата просити тіло Ісусове.
44	44
Пїла́тъ же диви́сѧ, а҆́ще оу҆жѐ оу҆́мре: и҆ призва́въ со́тника, вопросѝ є҆го̀: а҆́ще оу҆жѐ оу҆́мре;	Пилат здивувався, що Він уже помер, і, покликавши сотника, спитав його, чи давно помер.
45	45
И҆ оу҆вѣ́дѣвъ ѿ со́тника, дадѐ тѣ́ло і҆ѡ́сифови.	І, довідавшись від сотника, віддав тіло Йосифові.
46	46
И҆ кꙋпи́въ плащани́цꙋ и҆ сне́мь є҆го̀, ѡ҆бви́тъ плащани́цею: и҆ положѝ є҆го̀ во гро́бъ, и҆́же бѣ̀ и҆зсѣ́ченъ ѿ ка́мене: и҆ привалѝ ка́мень над̾ двє́ри гро́ба.	Він, купивши плащаницю і знявши Його, оповив плащаницею і поклав Його у гробі, витесаному в скелі, і привалив камінь до дверей гробу.
47	47
Марі́а же магдали́на и҆ марі́а і҆ѡсі́ева зрѧ́стѣ, гдѣ̀ є҆го̀ полага́хꙋ.	Марія ж Магдалина і Марія Іосієва дивились, де Його поклали.
Глава́ ѕ҃і	Глава 16

1	1
(Заⷱ҇ о҃.) И҆ минꙋ́вшей сꙋббѡ́тѣ, марі́а магдали́на и҆ марі́а і҆а́кѡвлѧ и҆ салѡмі́а кꙋпи́ша а҆рѡма́ты, да прише́дшѧ пома́жꙋтъ і҆и҃са.	Як минула субота, Марія Магдалина, Марія Яковова і Саломія купили пахощі, щоб піти помазати Ісуса.
2	2
И҆ ѕѣлѡ̀ заꙋ́тра во є҆ди́нꙋ ѿ сꙋббѡ́тъ прїидо́ша на гро́бъ, возсїѧ́вшꙋ со́лнцꙋ,	І дуже рано, в перший день після суботи, прийшли до гробу, як сходило сонце.
3	3
и҆ глаго́лахꙋ къ себѣ̀: кто̀ ѿвали́тъ на́мъ ка́мень ѿ две́рїй гро́ба;	І говорять між собою: хто відвалить нам камінь від дверей гробу?
4	4
И҆ воззрѣ́вшѧ ви́дѣша, ꙗ҆́кѡ ѿвале́нъ бѣ̀ ка́мень: бѣ́ бо ве́лїй ѕѣлѡ̀.	І, глянувши, побачили, що камінь відвалений; а він був дуже великий.
5	5
И҆ вше́дшѧ во гро́бъ, ви́дѣша ю҆́ношꙋ сѣдѧ́ща въ десны́хъ, ѡ҆дѣ́ѧна во ѻ҆де́ждꙋ бѣлꙋ̀: и҆ оу҆жасо́шасѧ.	І, увійшовши у гріб, побачили юнака, який сидів праворуч і був одягнений у білу одежу; і вжахнулися.
6	6
Ѻ҆́нъ же глаго́ла и҆̀мъ: не оу҆жаса́йтесѧ: і҆и҃са и҆́щете назарѧни́на распѧ́таго: воста̀, нѣ́сть здѣ̀: сѐ, мѣ́сто, и҆дѣ́же положи́ша є҆го̀:	А він каже їм: не жахайтеся. Ісуса шукаєте Назарянина, розп’ятого. Він воскрес — Його нема тут. Ось місце, де поклали Його.
7	7
но и҆ди́те, рцы́те оу҆чн҃кѡ́мъ є҆гѡ̀ и҆ петро́ви, ꙗ҆́кѡ варѧ́етъ вы̀ въ галїле́и: та́мѡ є҆го̀ ви́дите, ꙗ҆́коже речѐ ва́мъ.	Але йдіть, скажіть ученикам Його і Петрові, що Він буде раніше за вас у Галилеї; там Його побачите, як Він сказав вам.
8	8
И҆ и҆зше́дшѧ бѣжа́ша ѿ гро́ба: и҆мѧ́ше [ѡ҆держа́ше] же и҆̀хъ тре́петъ и҆ оу҆́жасъ: и҆ ни комꙋ́же ничто́же рѣ́ша: боѧ́хꙋбосѧ.	І, вийшовши, вони побігли від гробу. Охопив їх трепет і жах. І нікому нічого не сказали, бо боялися.
9	9
(Заⷱ҇ о҃а҃.) Воскр҃съ же (і҆и҃съ) заꙋ́тра въ пе́рвꙋю сꙋббѡ́тꙋ, ꙗ҆ви́сѧ пре́жде марі́и магдали́ни, и҆з̾ неѧ́же и҆згна̀ се́дмь бѣсѡ́въ.	Ісус же, воскреснувши вранці в перший після суботи день, насамперед явився Марії Магдалині, з якої вигнав сім бісів.
10	10
Ѻ҆на́ (же) ше́дши возвѣстѝ съ ни́мъ бы́вшымъ, пла́чꙋщымсѧ и҆ рыда́ющымъ:	Вона пішла і сповістила тих, які були з Ним, що плакали і ридали.
11	11
и҆ ѻ҆нѝ слы́шавше, ꙗ҆́кѡ жи́въ є҆́сть и҆ ви́дѣнъ бы́сть ѿ неѧ̀, не ꙗ҆́ша вѣ́ры.	Та вони, почувши, що Він живий і що вона бачила Його, — не повірили.
12	12
По си́хъ же двѣма̀ ѿ ни́хъ грѧдꙋ́щема ꙗ҆ви́сѧ и҆нѣ́мъ ѡ҆́бразомъ, и҆дꙋ́щема на село̀.	Після цього явився в іншому образі двом з них на дорозі, коли вони йшли до села.
13	13
И҆ та̑ шє́дша возвѣсти́ста про́чымъ: и҆ ни тѣ́ма вѣ́ры ꙗ҆́ша.	І ті, повернувшись, сповістили іншим; але й тим не повірили.
14	14
Послѣди́ (же) возлежа́щымъ и҆̀мъ є҆диномꙋна́десѧте ꙗ҆ви́сѧ, и҆ поносѝ невѣ́рствїю и҆́хъ и҆ жестосе́рдїю, ꙗ҆́кѡ ви́дѣвшымъ є҆го̀ воста́вша не ꙗ҆́ша вѣ́ры.	Нарешті Він явився самим одинадцятьом, коли вони возлежали на вечері, і дорікав їм за невір’я і жорстокосердість, що не повірили тим, які бачили Його воскреслим.
15	15
И҆ речѐ и҆̀мъ: ше́дше въ мі́ръ ве́сь, проповѣ́дите є҆ѵⷢ҇лїе все́й тва́ри.	І сказав їм: ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню.
16	16
И҆́же вѣ́рꙋ и҆́метъ и҆ крⷭ҇ти́тсѧ, сп҃се́нъ бꙋ́детъ: а҆ и҆́же не и҆́метъ вѣ́ры, ѡ҆сꙋжде́нъ бꙋ́детъ.	Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений.
17	17
Зна́мєнїѧ же вѣ́ровавшымъ сїѧ̑ послѣ́дꙋютъ: и҆́менемъ мои́мъ бѣ́сы и҆жденꙋ́тъ: ѧ҆зы̑ки возглаго́лютъ нѡ́вы:	Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами,
18	18
ѕмїѧ̑ во́змꙋтъ: а҆́ще и҆ что̀ сме́ртно и҆спїю́тъ, не вреди́тъ и҆́хъ: на недꙋ̑жыѧ рꙋ́ки возложа́тъ, и҆ здра́ви бꙋ́дꙋтъ.	братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові.
19	19
Гдⷭ҇ь же оу҆̀бо, по гл҃го́ланїи (є҆гѡ̀) къ ни̑мъ, вознесе́сѧ на нб҃о и҆ сѣ́де ѡ҆ деснꙋ́ю бг҃а.	Господь же, після розмови з ними, вознісся на небо і сів праворуч Бога.
20	20
Ѻ҆ни́ же и҆зше́дше проповѣ́даша всю́дꙋ, гдⷭ҇ꙋ поспѣ́шствꙋющꙋ и҆ сло́во оу҆твержда́ющꙋ послѣ́дствꙋющими зна́меньми. А҆ми́нь.	Вони ж пішли і всюди проповідували, а Господь допомагав їм і стверджував слово наступними знаменнями. Амінь.

← Ѿ Матѳе́а

Ѿ Лꙋкѝ →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт