Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ є҃і

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Глава́ є҃і	Глава 15

1	1
Тогда̀ пристꙋпи́ша ко і҆и҃сови и҆̀же ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма кни́жницы и҆ фарїсе́є, глаго́люще:	Тоді приступають до Ісуса єрусалимські книжники та фарисеї і говорять:
2	2
почто̀ оу҆чн҃цы̀ твоѝ престꙋпа́ютъ преда́нїе ста́рєцъ; не оу҆мыва́ютъ бо рꙋ́къ свои́хъ, є҆гда̀ хлѣ́бъ ꙗ҆дѧ́тъ.	чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб.
3	3
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ и҆̀мъ: почто̀ и҆ вы̀ престꙋпа́ете за́повѣдь бж҃їю за преда́нїе ва́ше;	Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого?
4	4
Бг҃ъ бо заповѣ́да, гл҃ѧ: чтѝ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь: и҆: и҆́же ѕлосло́витъ ѻ҆тца̀ и҆лѝ ма́терь, сме́ртїю да оу҆́мретъ.	Бо Бог заповідав: шануй батька й матір; і хто лихословить на батька чи матір, нехай смертю помре.
5	5
Вы́ же глаго́лете: и҆́же а҆́ще рече́тъ ѻ҆тцꙋ̀ и҆лѝ ма́тери: да́ръ, и҆́мже бы ѿ менє̀ по́льзовалсѧ є҆сѝ:	А ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався,
6	6
и҆ да не почти́тъ ѻ҆тца̀ своегѡ̀ и҆лѝ ма́тере [ма́тере своеѧ̀]: и҆ разори́сте за́повѣдь бж҃їю за преда́нїе ва́ше.	той може і не шанувати батька свого або матір свою. Таким чином, і ви порушили заповідь Божу переданням вашим.
7	7
Лицемѣ́ри, до́брѣ прⷪ҇ро́чествова ѡ҆ ва́съ и҆са́їа, глаго́лѧ:	Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи:
8	8
приближа́ютсѧ мнѣ̀ лю́дїе сі́и оу҆сты̑ свои́ми и҆ оу҆стна́ми чтꙋ́тъ мѧ̀: се́рдце же и҆́хъ дале́че ѿстои́тъ ѿ менє̀:	наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене;
9	9
всꙋ́е же чтꙋ́тъ мѧ̀, оу҆ча́ще оу҆че́нїємъ, за́повѣдемъ человѣ́чєскимъ.	але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським.
10	10
И҆ призва́въ наро́ды, речѐ и҆̀мъ: слы́шите и҆ разꙋмѣ́йте:	І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте!
11	11
не входѧ́щее во оу҆ста̀ скверни́тъ человѣ́ка: но и҆сходѧ́щее и҆зо оу҆́стъ, то̀ скверни́тъ человѣ́ка.	Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину.
12	12
(Заⷱ҇ ѯ҃а҃.) Тогда̀ пристꙋ́пльше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ рѣ́ша є҆мꙋ̀: вѣ́си ли, ꙗ҆́кѡ фарїсе́є слы́шавше сло́во соблазни́шасѧ;	Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?
13	13
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: всѧ́къ са́дъ, є҆го́же не насадѝ ѻ҆ц҃ъ мо́й нбⷭ҇ный, и҆скорени́тсѧ:	Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться.
14	14
ѡ҆ста́вите и҆̀хъ: вожди̑ сꙋ́ть слѣ́пи слѣпцє́мъ: слѣпе́цъ же слѣпца̀ а҆́ще во́дитъ, ѻ҆́ба въ ꙗ҆́мꙋ впаде́тасѧ.	Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму.
15	15
Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ є҆мꙋ̀: скажѝ на́мъ при́тчꙋ сїю̀.	Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю.
16	16
І҆и҃съ же речѐ (и҆̀мъ): є҆дина́че [є҆щѐ] ли и҆ вы̀ без̾ ра́зꙋма є҆стѐ;	Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте?
17	17
не оу҆̀ ли разꙋмѣва́ете, ꙗ҆́кѡ всѧ́ко, є҆́же вхо́дитъ во оу҆ста̀, во чре́во вмѣща́етсѧ и҆ а҆федрѡ́номъ и҆схо́дитъ;	Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть?
18	18
и҆сходѧ̑щаѧ же и҆зо оу҆́стъ, ѿ се́рдца и҆схо́дѧтъ, и҆ та̑ сквернѧ́тъ человѣ́ка:	А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину,
19	19
ѿ се́рдца бо и҆схо́дѧтъ помышлє́нїѧ ѕла̑ѧ, оу҆бі̑йства, прелюбодѣѧ̑нїѧ, любодѣѧ̑нїѧ, татьбы̑, лжесвидѣ́тєлства, хꙋлы̑:	бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула.
20	20
сїѧ̑ сꙋ́ть сквернѧ̑щаѧ человѣ́ка: а҆ є҆́же неꙋмове́нныма рꙋка́ма ꙗ҆́сти, не скверни́тъ человѣ́ка.	Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину.
21	21
(Заⷱ҇ ѯ҃в҃.) И҆ и҆зше́дъ ѿтꙋ́дꙋ і҆и҃съ, ѿи́де во страны̑ тѵ̑рскїѧ и҆ сїдѡ̑нскїѧ.	І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські.
22	22
И҆ сѐ, жена̀ ханане́йска, ѿ предѣ̑лъ тѣ́хъ и҆зше́дши, возопѝ къ немꙋ̀ глаго́лющи: поми́лꙋй мѧ̀, гдⷭ҇и, сн҃е дв҃довъ, дщѝ моѧ̀ ѕлѣ̀ бѣснꙋ́етсѧ.	І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується.
23	23
Ѻ҆́нъ же не ѿвѣща̀ є҆́й словесѐ. И҆ пристꙋ́пльше оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, молѧ́хꙋ є҆го̀, глаго́люще: ѿпꙋстѝ ю҆̀, ꙗ҆́кѡ вопїе́тъ в̾слѣ́дъ на́съ.	Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід.
24	24
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: нѣ́смь по́сланъ, то́кмѡ ко ѻ҆вца́мъ поги́бшымъ до́мꙋ і҆и҃лева.	Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого.
25	25
Ѻ҆на́ же прише́дши поклони́сѧ є҆мꙋ̀, глаго́лющи: гдⷭ҇и, помози́ ми.	А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені.
26	26
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ: нѣ́сть добро̀ ѿѧ́ти хлѣ́ба ча́дѡмъ и҆ поврещѝ псѡ́мъ.	Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам.
27	27
Ѻ҆на́ же речѐ: є҆́й, гдⷭ҇и: и҆́бо и҆ псѝ ꙗ҆дѧ́тъ ѿ крꙋпи́цъ па́дающихъ ѿ трапе́зы господе́й свои́хъ.	Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх.
28	28
Тогда̀ ѿвѣща́въ і҆и҃съ речѐ є҆́й: ѽ, же́но, ве́лїѧ вѣ́ра твоѧ̀: бꙋ́ди тебѣ̀ ꙗ҆́коже хо́щеши. И҆ и҆сцѣлѣ̀ дщѝ є҆ѧ̀ ѿ тогѡ̀ часа̀.	Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить.
29	29
(Заⷱ҇ ѯ҃г҃.) И҆ преше́дъ ѿтꙋ́дꙋ і҆и҃съ, прїи́де на мо́ре галїле́йское, и҆ возше́дъ на горꙋ̀, сѣ́де тꙋ̀.	Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там.
30	30
И҆ пристꙋпи́ша къ немꙋ̀ наро́ди мно́зи, и҆мꙋ́ще съ собо́ю хрѡмы́ѧ, слѣпы̑ѧ, нѣмы̑ѧ, бѣ̑дныѧ и҆ и҆́ны мнѡ́ги, и҆ приверго́ша и҆̀хъ къ нога́ма і҆и҃совыма: и҆ и҆сцѣлѝ и҆̀хъ:	І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх.
31	31
ꙗ҆́коже наро́дѡмъ диви́тисѧ, ви́дѧщимъ нѣмы̑ѧ глаго́люща, бѣ̑дныѧ здра̑вы, хрѡмы́ѧ ходѧ́щѧ и҆ слѣпы̑ѧ ви́дѧщѧ: и҆ сла́влѧхꙋ бг҃а і҆и҃лева.	І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого.
32	32
(Заⷱ҇ ѯ҃д҃.) І҆и҃съ же призва́въ оу҆чн҃кѝ своѧ̑, речѐ (и҆̀мъ): млⷭ҇рдꙋю ѡ҆ наро́дѣ (се́мъ), ꙗ҆́кѡ оу҆жѐ дни̑ трѝ присѣдѧ́тъ мнѣ̀ и҆ не и҆́мꙋтъ чесѡ̀ ꙗ҆́сти: и҆ ѿпꙋсти́ти и҆̀хъ не ꙗ҆́дшихъ не хощꙋ̀, да не ка́кѡ ѡ҆слабѣ́ютъ на пꙋтѝ.	Ісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: шкода Мені людей, що вже три дні перебувають зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі.
33	33
И҆ глаго́лаша є҆мꙋ̀ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀: ѿкꙋ́дꙋ на́мъ въ пꙋсты́ни хлѣ́би толи́цы, ꙗ҆́кѡ да насы́титсѧ толи́къ наро́дъ;	Говорять Йому ученики Його: де ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу?
34	34
И҆ гл҃а и҆̀мъ і҆и҃съ: коли́кѡ хлѣ́бы и҆́мате; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: се́дмь, и҆ ма́лѡ ры́бицъ.	Говорить їм Ісус: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім, і трохи риби.
35	35
И҆ повелѣ̀ наро́дѡмъ возлещѝ на землѝ,	Тоді звелів народові возлягти на землю.
36	36
и҆ прїе́мь се́дмь хлѣ́бы и҆ ры̑бы, хвалꙋ̀ возда́въ преломѝ и҆ дадѐ оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ, оу҆чн҃цы́ же наро́дѡмъ.	І, взявши сім хлібів та рибу і віддавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, а ученики — народові.
37	37
И҆ ꙗ҆до́ша всѝ и҆ насы́тишасѧ: и҆ взѧ́ша и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, се́дмь ко́шницъ и҆спо́лнь:	І їли всі і наситились; і набрали сім повних кошиків залишків,
38	38
ꙗ҆́дшихъ же бѧ́ше четы́ре ты́сѧщы мꙋже́й, ра́звѣ же́нъ и҆ дѣте́й.	а тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.
39	39
И҆ ѿпꙋсти́въ наро́ды, влѣ́зе въ кора́бль и҆ прїи́де въ предѣ́лы магдали̑нски.	І, відпустивши народ, Він сів у човен і прибув у межі Магдалинські.

← Глава́ д҃і

Глава́ ѕ҃і →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт