Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Мїхе́й

Порівняти:

⇄

Мїхе́й	Книга пророка Михея

Глава́ а҃	Глава 1

1	1
Сло́во гдⷭ҇не, є҆́же бы́сть ко мїхе́ю мѡрасѳі́тинꙋ, во дни̑ і҆ѡаѳа́ма и҆ а҆ха́за и҆ є҆зекі́и царе́й і҆ꙋ́диныхъ, ѡ҆ ни́хже ви́дѣ ѡ҆ самарі́и и҆ ѡ҆ і҆ерⷭ҇ли́мѣ.	Слово Господнє, яке було до Михея морасфитина у дні Іоафама, Ахаза і Єзекії, царів юдейських, і яке відкрито йому про Самарію та Єрусалим.
2	2
Слы́шите, лю́дїе всѝ, словеса̀, и҆ внемлѝ, землѐ и҆ всѝ и҆̀же на не́й, и҆ бꙋ́детъ гдⷭ҇ь бг҃ъ въ ва́съ въ послꙋ́шествованїе, гдⷭ҇ь ѿ до́мꙋ ст҃а́гѡ своегѡ̀.	Слухайте, всі народи, слухай, земле, і все, що наповнює її! Нехай буде Господь Бог свідком проти вас, Господь зі святого храму Свого!
3	3
Поне́же, сѐ, гдⷭ҇ь и҆схо́дитъ ѿ мѣ́ста своегѡ̀, и҆ сни́детъ и҆ настꙋ́питъ на высѡты̀ зємны́ѧ,	Бо ось, Господь виходить з місця Свого, зійде і наступить на висоти землі, —
4	4
и҆ поколе́блютсѧ го́ры под̾ ни́мъ, и҆ ю҆дѡ́ли раста́ютъ ꙗ҆́кѡ во́скъ ѿ лица̀ ѻ҆гнѧ̀ и҆ ꙗ҆́кѡ вода̀ сходѧ́щи со оу҆стремле́нїемъ.	і гори розтануть під Ним, долини розпадуться, як віск від вогню, як води, що ллються з кручі.
5	5
Нече́стїѧ ра́ди і҆а́кѡвлѧ всѧ̑ сїѧ̑ и҆ грѣха̀ ра́ди до́мꙋ і҆и҃лева. Ко́е нече́стїе до́мꙋ і҆а́кѡвлю; не самарі́а ли; и҆ кі́й грѣ́хъ до́мꙋ і҆ꙋ́дина; не і҆ерⷭ҇ли́мъ ли;	Усе це — за нечестя Якова, за гріх дому Ізраїлевого. Від кого нечестя Якова? чи не від Самарії? Хто влаштував висоти в Юдеї? чи не Єрусалим?
6	6
И҆ положꙋ̀ самарі́ю во ѻ҆во́щное храни́лище се́лное и҆ въ са́дъ вїногра́да, и҆ разве́ргꙋ въ про́пасть ка́менїе є҆ѧ̀, и҆ ѡ҆снова̑нїѧ є҆ѧ̀ ѿкры́ю:	За те зроблю Самарію купою руїн у полі, місцем для розведення винограду; скину у долину каміння її й оголю основи її.
7	7
и҆ всѧ̑ и҆зва̑ѧннаѧ є҆ѧ̀ сокрꙋша́тъ, и҆ всѧ̑ мзды̑ є҆ѧ̀ запалѧ́тъ ѻ҆гне́мъ, и҆ всѧ̑ кꙋмі́ры є҆ѧ̀ положꙋ̀ въ па́гꙋбꙋ: поне́же ѿ найма̀ блꙋда̀ собра̀ и҆ ѿ найма̀ блꙋже́нїѧ совратѝ.	Усі ідоли її будуть розбиті і всі любодійні дари її спалені будуть вогнем, і всіх ідолів її віддам на руйнування, бо з любодійних дарів вона влаштовувала їх, на любодійні дари вони і будуть обернені.
8	8
Сегѡ̀ ра́ди возрыда́етъ и҆ воспла́четсѧ, по́йдетъ боса̀ и҆ нага̀, сотвори́тъ пла́чь а҆́ки ѕмїє́въ и҆ рыда́нїе а҆́ки дще́рей сїри́нскихъ:	Про це буду я плакати і ридати, буду ходити, як пограбований і оголений, вити, як шакали, і плакати, як страуси,
9	9
ꙗ҆́кѡ ѡ҆держа̀ ꙗ҆́зва є҆ѧ̀, поне́же прїи́де да́же до і҆ꙋ́ды и҆ коснꙋ́сѧ до вра́тъ люді́й мои́хъ да́же до і҆ерⷭ҇ли́ма.	тому що болісна поразка її, дійшла до Іуди, досягла навіть воріт народу мого, Єрусалима.
10	10
И҆̀же въ ге́ѳѣ, не велича́йтесѧ, и҆ і҆енакі́млѧне, не согражда́йте и҆з̾ до́мꙋ на посмѣѧ́нїе, пе́рстїю посы́плите посмѣѧ́нїе ва́ше.	Не оголошуйте про це у Гефі, не плачте там голосно; але у селищі Офра покрий себе попелом.
11	11
Ѡ҆бита́ющаѧ до́брѣ во градѣ́хъ свои́хъ, не и҆зы́де живꙋ́щаѧ въ сеннаа́рѣ, пла́читесѧ до́мꙋ (сꙋ́щагѡ) бли́з̾ є҆ѧ̀, прїи́метъ ѿ ва́съ ꙗ҆́звꙋ болѣ́зней.	Переселяйтеся, жительки Шафира, соромітно оголені; не втече і та, що живе у Цаані; плач у селищі Ецель не дасть вам зупинитися у ньому.
12	12
Кто̀ нача̀ во блага̑ѧ всели́вшейсѧ въ болѣ́знехъ, ꙗ҆́кѡ снидо́ша ѕла̑ѧ ѿ гдⷭ҇а на врата̀ і҆ерⷭ҇ли̑млѧ,	Горює по своєму добру жителька Марофи, бо зійшла біда від Господа до воріт Єрусалима.
13	13
шꙋ́мъ колесни́цъ и҆ ко́нникѡвъ: живꙋ́щаѧ въ лахі́сѣ нача́лница грѣха̀ та̀ є҆́сть дще́ри сїѡ́ни, ꙗ҆́кѡ въ тебѣ̀ ѡ҆брѣто́шасѧ нечє́стїѧ і҆и҃лєва.	Запрягай у колісницю швидких, жителько Лахиса; ти — початок гріха дочки Сионової, бо у тебе з’явилися злочини Ізраїля.
14	14
Сегѡ̀ ра́ди да́стъ посыла́ємыѧ да́же до наслѣ́дїѧ ге́ѳова, до́мы сꙋ́єтны, вотщѐ бы́ша царє́мъ і҆и҃лєвымъ,	Тому ти посилати будеш дари у Морешеф-Геф; але селища Ахзива будуть оманою для царів Ізраїлевих.
15	15
до́ндеже наслѣ́дники приведꙋ̀ тебѣ̀, живꙋ́щаѧ въ лахі́сѣ, наслѣ́дїе да́же до ѻ҆долла́ма прїи́детъ, сла́ва дще́ре сїѡ́ни.	Ще спадкоємця приведу до тебе, жителько Мореша; він пройде до Одоллама, слави Ізраїля.
16	16
Ѡ҆бросни́сѧ и҆ ѡ҆стризи́сѧ по ча́дѣхъ свои́хъ млады́хъ: разширѝ ѡ҆бросне́нїе твоѐ ꙗ҆́кѡ ѻ҆ре́лъ, поне́же плѣне́ни бы́ша ѿ тебє̀.	Зніми із себе волосся, обстрижися, у скорботі за ніжно улюбленими синами твоїми; розшир через них плішину, як в орла, що линяє, бо вони переселені будуть від тебе.
Глава́ в҃	Глава 2

1	1
Бы́ша помышлѧ́юще трꙋды̀ и҆ дѣ́лающе ѕла̑ѧ на ло́жахъ свои́хъ, и҆ кꙋ́пнѡ со дне́мъ соверша́хꙋ та̑ѧ, поне́же не воздвиго́ша къ бг҃ꙋ рꙋ́къ свои́хъ:	Горе тим, що задумують беззаконня і на постелях своїх придумують злодіяння, які роблять ранком на світанку, тому що є в руках їхніх сила!
2	2
и҆ жела́хꙋ се́лъ, и҆ гра́блѧхꙋ сиро́тъ, и҆ до́мы ѿима́хꙋ, и҆ расхища́хꙋ мꙋ́жа и҆ до́мъ є҆гѡ̀, и҆ мꙋ́жа и҆ наслѣ́дїе є҆гѡ̀.	Побажають полів і беруть їх силою, домів, — і віднімають їх; оббирають людину і її дім, чоловіка і його спадщину.
3	3
Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ помышлѧ́ю на пле́мѧ сїѐ ѕла̑ѧ, ѿ ни́хже не подви́гнете вы́й ва́шихъ и҆ не по́йдете про́сти внеза́пꙋ, ꙗ҆́кѡ вре́мѧ ѕло̀ є҆́сть.	Тому так говорить Господь: ось, Я думаю навести на цей рід таку біду, якої ви не скинете з шиї вашої, і не будете ходити випроставшись; бо цей час злий.
4	4
Въ то́й де́нь прїи́метсѧ на вы̀ при́тча, и҆ воспла́четсѧ пла́чь съ пѣ́снїю, глаго́лющь: бѣ́дство пострада́хомъ: ча́сть люді́й мои́хъ и҆змѣ́рисѧ оу҆́жемъ, и҆ не бѣ̀ возбранѧ́ѧй є҆го̀, є҆́же ѿврати́тисѧ: се́ла ва̑ша раздѣлє́на бы́ша.	У той день скажуть про вас притчу і будуть плакати гірким плачем і говорити: «ми зовсім зруйновані! наділ народу мого відданий іншим; як повернеться до мене! поля наші вже розділені іноплемінникам».
5	5
Сегѡ̀ ра́ди не бꙋ́детъ тебѣ̀ вме́щꙋщь оу҆́жа въ жре́бїи въ со́нмѣ гдⷭ҇ни.	Тому не буде у тебе нікого, хто кинув би жереб для виміру в зібранні перед Господом.
6	6
Не пла́читесѧ слеза́ми, нижѐ да слезѧ́тъ ѡ҆ си́хъ: не ѿве́ржетъ бо оу҆кѡри́зны	Не пророкуйте, пророки; не пророкуйте їм, щоб не осягло вас нечестя.
7	7
гл҃ѧй: до́мъ і҆а́кѡвль разгнѣ́ва дх҃ъ гдⷭ҇ень: не сїѧ̑ ли сꙋ́ть начина̑нїѧ є҆гѡ̀; не словеса̀ ли є҆гѡ̀ сꙋ́ть дѡбра̀ съ ни́мъ, и҆ пра́вїи ходи́ша;	О, той, що називається домом Якова! хіба умалився Дух Господній? чи такі дії Його? чи не благодійні слова Мої для того, хто чинить справедливо?
8	8
И҆ пре́жде лю́дїе моѝ во враждꙋ̀ сопроти́вишасѧ, проти́вꙋ ми́рꙋ своемꙋ̀: ко́жꙋ є҆гѡ̀ ѡ҆дра́ша, є҆́же ѿѧ́ти оу҆пова́нїе, сокрꙋше́нїе ра́тное:	Народ же, який був колись Моїм, повстав як ворог, і ви віднімаєте як верхній, так і спідній одяг у тих, хто проходить мирно, хто відвертається від війни.
9	9
сегѡ̀ ра́ди старѣ̑йшины люді́й мои́хъ и҆зве́ргꙋтсѧ и҆з̾ домѡ́въ сла́дости своеѧ̀, ѕлы́хъ ра́ди начина́нїй свои́хъ ѿринове́ни бы́ша. Прибли́житесѧ гора́мъ вѣ̑чнымъ:	Дружин народу Мого ви виганяєте з приємних домів їхніх; у дітей їхніх ви назавжди віднімаєте прикрасу Мою.
10	10
воста́ни и҆ пойдѝ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть тебѣ̀ се́й поко́й: нечистоты̀ ра́ди, и҆стлѣ́сте тлѣ́нїемъ,	Встаньте і йдіть, бо країна ця не є місце спокою; за нечистоту вона буде розорена і притім жорстоким розоренням.
11	11
прогна́стесѧ ни ки́мже гони́ми: дꙋ́хъ поста́ви лжꙋ̀, и҆ска́па тебѣ̀ въ вїно̀ и҆ пїѧ́нство: и҆ бꙋ́детъ, ѿ ка́пли люді́й си́хъ,	Якби який-небудь вітрогон видумав неправду і сказав: «я буду проповідувати тобі про вино і сикер», то він і був би бажаним проповідником для цього народу.
12	12
собира́емь собере́тсѧ і҆а́кѡвъ со всѣ́ми: прїе́мѧй прїимꙋ̀ ѡ҆ста́вшихъ і҆и҃левыхъ, вкꙋ́пѣ положꙋ̀ возвраще́нїе є҆гѡ̀, а҆́ки ѻ҆́вцы въ ско́рби, ꙗ҆́кѡ па́ствꙋ посредѣ̀ ло́жа и҆́хъ: и҆зско́чатъ ѿ человѣ̑къ.	Неодмінно зберу всього тебе, Якове, неодмінно з’єднаю залишки Ізраїля, об’єднаю їх воєдино, як овець у Восорі, як отару в овечому загоні: зашумлять вони від багатолюдства.
13	13
Взы́ди просѣче́нїемъ пред̾ лице́мъ и҆́хъ: просѣко́ша, и҆ проидо́ша врата̀, и҆ и҆зыдо́ша и҆́ми. И҆ и҆зы́де ца́рь и҆́хъ пред̾ лице́мъ и҆́хъ, гдⷭ҇ь же во́ждь и҆́хъ бꙋ́детъ.	Перед ними піде стіноруйнівник; вони зруйнують перешкоди, увійдуть через ворота і вийдуть ними; і цар їхній піде перед ними, а на чолі їх Господь.
Глава́ г҃	Глава 3

1	1
И҆ рече́тъ: слы́шите оу҆́бѡ сїѧ̑, вла̑сти до́мꙋ і҆а́кѡвлѧ и҆ ѡ҆ста́вшїи до́мꙋ і҆и҃лева: не ва́мъ ли є҆́сть є҆́же разꙋмѣ́ти сꙋ́дъ;	І сказав я: слухайте, глави Якова і князі дому Ізраїлевого: чи не вам слід знати правду?
2	2
Ненави́дѧщїи добра̀, а҆ и҆́щꙋщїи ѕла̀, похища́ющїи ко́жы и҆́хъ съ ни́хъ и҆ плѡ́ти и҆́хъ ѿ косте́й и҆́хъ:	А ви ненавидите добре і любите зле; здираєте з них шкіру їхню і плоть з кісток їхніх,
3	3
ꙗ҆́коже ѡ҆б̾ѧдо́ша плѡ́ти люді́й мои́хъ, и҆ ко́жы и҆́хъ ѿ косте́й и҆́хъ ѡ҆дра́ша, и҆ кѡ́сти и҆́хъ столко́ша и҆ содроби́ша ꙗ҆́кѡ плѡ́ти въ коно́бъ и҆ ꙗ҆́кѡ мѧса̀ въ горне́цъ:	їсте плоть народу Мого і здираєте з них шкіру їхню, а кістки їхні ламаєте і розтрощуєте ніби у горщик, і плоть — ніби у казан.
4	4
та́кѡ возопїю́тъ ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ не послꙋ́шаетъ и҆́хъ и҆ ѿврати́тъ лицѐ своѐ ѿ ни́хъ въ то̀ вре́мѧ, поне́же слꙋка́вноваша въ начина́нїихъ свои́хъ на нѧ̀.	І будуть вони волати до Господа, але Він не почує їх і сховає лице Своє від них на той час, коли вони злодійствують.
5	5
Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь на проро́ки льстѧ́щыѧ люді́й мои́хъ, оу҆грыза́ющыѧ зꙋбы̀ свои́ми и҆ проповѣ́дающыѧ ми́ръ на ни́хъ, и҆ не вда́сѧ во оу҆ста̀ и҆́хъ, возста́виша на ни́хъ ра́ть:	Так говорить Господь на пророків, які вводять в оману народ Мій, які гризуть зубами своїми — і проповідують мир, а хто нічого не кладе їм у рот, проти того оголошують війну.
6	6
сегѡ̀ ра́ди но́щь бꙋ́детъ ва́мъ ѿ видѣ́нїѧ, и҆ тма̀ бꙋ́детъ ва́мъ ѿ волхвова́нїѧ, и҆ за́йдетъ со́лнце на проро́ки, и҆ поме́ркнетъ на нѧ̀ де́нь:	Тому ніч буде вам замість видіння, і пітьма — замість пророкувань; зайде сонце над пророками і потьмариться день над ними.
7	7
и҆ оу҆срамѧ́тсѧ ви́дѧщїи сѡ́нїѧ, и҆ посмѣѧ́ни бꙋ́дꙋтъ волсвѝ, и҆ возглаго́лютъ на ни́хъ всѝ сі́и, занѐ не бꙋ́детъ послꙋ́шаѧй и҆́хъ.	І посоромляться прозорливці, й осоромлені будуть ворожбити, і закриють уста свої всі вони, тому що не буде відповіді від Бога.
8	8
А҆́ще а҆́зъ не напо́лню си́лы дх҃омъ гдⷭ҇нимъ и҆ сꙋдо́мъ и҆ си́лою, є҆́же возвѣсти́ти і҆а́кѡвꙋ нечє́стїѧ є҆гѡ̀ и҆ і҆и҃леви грѣхѝ є҆гѡ̀.	А я сповнений сили Духа Господнього, правоти і твердости, щоб висловити Якову злочин його й Ізраїлю гріх його.
9	9
Слы́шите сїѧ̑, старѣ̑йшины до́мꙋ і҆а́кѡвлѧ и҆ ѡ҆ста́вшїи до́мꙋ і҆и҃лева, гнꙋша́ющїисѧ сꙋдо́мъ и҆ всѧ̑ пра̑ваѧ развраща́ющїи,	Слухайте ж це, глави дому Яковового і князі дому Ізраїлевого, що гребують правосуддям і викривляють усе пряме,
10	10
созида́ющїи сїѡ́на кровьмѝ и҆ і҆ерⷭ҇ли́ма непра́вдами:	будують Сион кров’ю і Єрусалим — неправдою!
11	11
старѣ̑йшины є҆гѡ̀ на да́рѣхъ сꙋжда́хꙋ, и҆ жерцы̀ є҆гѡ̀ на мздѣ̀ ѿвѣщава́хꙋ, и҆ проро́цы є҆гѡ̀ на сребрѣ̀ волхвова́хꙋ, и҆ на гдⷭ҇ѣ почива́хꙋ, глаго́люще: не гдⷭ҇ь ли въ на́съ є҆́сть; не прїи́дꙋтъ на ны̀ ѕла̑ѧ.	Глави його судять за подарунки і священики його навчають за плату, і пророки його передвіщають за гроші, а тим часом спираються на Господа, говорячи: «чи не серед нас Господь? не спіткає нас біда!»
12	12
Сегѡ̀ ра́ди ва́съ дѣ́ла сїѡ́нъ ꙗ҆́коже ни́ва и҆з̾ѡре́тсѧ, и҆ і҆ерⷭ҇ли́мъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆во́щное храни́лище бꙋ́детъ, и҆ гора̀ до́мꙋ ꙗ҆́коже лꙋ́гъ дꙋбра́вный.	Тому через вас Сион буде розораний, як поле, і Єрусалим зробиться купою руїн, і гора дому цього буде лісистим пагорбом.
Глава́ д҃	Глава 4

1	1
И҆ бꙋ́детъ въ послѣ̑днїѧ дни̑ ꙗ҆вле́на гора̀ гдⷭ҇нѧ, оу҆гото́вана над̾ вєрхѝ го́ръ, и҆ вознесе́тсѧ вы́ше холмѡ́въ, и҆ потща́тсѧ къ не́й лю́дїе,	І буде в останні дні: гора дому Господнього поставлена буде на чолі гір і підніметься над пагорбами, і потечуть до неї народи.
2	2
и҆ прїи́дꙋтъ ꙗ҆зы́цы мно́зи и҆ рекꙋ́тъ: прїиди́те, взы́демъ на го́рꙋ гдⷭ҇ню и҆ въ до́мъ бг҃а і҆а́кѡвлѧ: и҆ пока́жꙋтъ на́мъ пꙋ́ть є҆гѡ̀, и҆ по́йдемъ по стезѧ́мъ є҆гѡ̀: ꙗ҆́кѡ ѿ сїѡ́на и҆зы́детъ зако́нъ, и҆ сло́во гдⷭ҇не и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма,	І підуть багато народів і скажуть: прийдіть, і зійдемо на гору Господню й у дім Бога Якова, і Він навчить нас шляхів Своїх, і будемо ходити стежками Його, бо від Сиону вийде закон і слово Господнє — з Єрусалима.
3	3
и҆ разсꙋ́дитъ средѣ̀ люді́й мно́гихъ и҆ и҆з̾ѡбличи́тъ ꙗ҆зы́ки крѣ̑пки да́же до землѝ да́льнїѧ: и҆ раскꙋю́тъ мечы̀ своѧ̑ на ра̑ла и҆ сꙋ̑лицы своѧ̑ на серпы̀, и҆ не ктомꙋ̀ во́зметъ ꙗ҆зы́къ на ꙗ҆зы́къ меча̀, и҆ не наꙋча́тсѧ ксемꙋ̀ воева́ти.	І буде Він судити багато народів, і викриє багато племен у далеких країнах; і перекують вони мечі свої на орала і списи свої — на серпи; не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати.
4	4
И҆ почі́етъ кі́йждо под̾ лозо́ю свое́ю и҆ кі́йждо под̾ смоко́вницею свое́ю, и҆ не бꙋ́детъ оу҆страша́ющагѡ, занѐ оу҆ста̀ гдⷭ҇а вседержи́телѧ гл҃аша сїѧ̑.	Але кожен буде сидіти під своєю виноградною лозою і під своєю смоковницею, і ніхто не буде лякати їх, бо вуста Господа Саваофа вирекли це.
5	5
Ꙗ҆́кѡ всѝ лю́дїе по́йдꙋтъ кі́йждо въ пꙋ́ть сво́й, а҆ мы̀ по́йдемъ во и҆́мѧ гдⷭ҇а бг҃а на́шегѡ въ вѣ́къ и҆ далеча́е.	Бо всі народи ходять, кожний в ім’я свого бога; а ми будемо ходити в ім’я Господа Бога нашого повік.
6	6
Въ то́й де́нь, гл҃етъ гдⷭ҇ь, соберꙋ̀ сокрꙋше́ннꙋю, и҆ ѿринове́ннꙋю прїимꙋ̀, и҆ и҆̀хже ѿри́нꙋхъ:	У той день, — говорить Господь, — зберу кульгавих і з’єднаю розігнане і тих, на кого Я навів біду.
7	7
и҆ положꙋ̀ сокрꙋше́ннꙋю во ѡ҆ста́нокъ и҆ ѿринове́ннꙋю въ ꙗ҆зы́къ крѣ́покъ, и҆ воцр҃и́тсѧ гдⷭ҇ь над̾ ни́ми въ горѣ̀ сїѡ́нѣ ѿнн҃ѣ и҆ до вѣ́ка.	І зроблю кульгаве залишком і далеко розсіяне сильним народом, і Господь буде царювати над ними на горі Сионі відтепер і довіку.
8	8
И҆ ты̀, сто́лпе па́ствы мглѧ́ный, дщѝ сїѡ́нѧ, къ тебѣ̀ прїи́детъ и҆ вни́детъ вла́сть пе́рваѧ, ца́рство и҆з̾ вавѷлѡ́на дще́ри і҆ерⷭ҇ли́мли.	А ти, вежо стада, пагорбе дочки Сиону! до тебе прийде і повернеться колишнє владарювання, царство — до дочок Єрусалима.
9	9
И҆ нн҃ѣ вскꙋ́ю позна́ла є҆сѝ ѕло̀; не бѣ́ ли тебѣ̀ царѧ̀; и҆лѝ совѣ́тъ тво́й поги́бе, ꙗ҆́кѡ ѡ҆быдо́ша тѧ̀ болѣ̑зни, а҆́ки ражда́ющїѧ;	Для чого ж ти нині так голосно волаєш? Хіба немає у тебе царя? Чи не стало у тебе радника, що тебе схопили муки, як ту, що народжує?
10	10
Болѣ́знꙋй и҆ мꙋжа́йсѧ и҆ приближа́йсѧ, дщѝ сїѡ́нѧ, ꙗ҆́кѡ ражда́ющаѧ: занѐ нн҃ѣ и҆зы́деши и҆з̾ гра́да и҆ всели́шисѧ на по́ли и҆ до́йдеши вавѷлѡ́на: ѿтꙋ́дꙋ и҆з̾и́метъ тѧ̀ и҆ ѿтꙋ́дꙋ и҆зба́витъ тѧ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й ѿ рꙋкѝ вра̑гъ твои́хъ.	Страждай і мучся болями, дочко Сиону, як та, що народжує, бо нині ти вийдеш з міста і будеш жити у полі, і дійдеш до Вавилона: там будеш спасена, там визволить тебе Господь від руки ворогів твоїх.
11	11
И҆ нн҃ѣ собра́шасѧ на тѧ̀ ꙗ҆зы́цы мно́зи глаго́лющїи: пора́дꙋемсѧ: и҆ воззрѧ́тъ на сїѡ́нъ ѻ҆́чи на́ши.	А тепер зібралися проти тебе багато народів і говорять: «нехай буде вона осквернена, і нехай надивиться око наше на Сион!»
12	12
Сі́и же не разꙋмѣ́ша помышле́нїѧ гдⷭ҇нѧ и҆ не домы́слишасѧ совѣ́та є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ собра̀ и҆̀хъ а҆́ки снопы̀ гꙋмє́нныѧ.	Але вони не знають думок Господніх і не розуміють ради Його, що Він зібрав їх як снопи на току.
13	13
Воста́ни и҆ и҆змлатѝ и҆̀хъ, дщѝ сїѡ́нѧ, ꙗ҆́кѡ ро́ги твоѧ̑ положꙋ̀ желѣ̑зны и҆ па́знѡкти твоѧ̑ положꙋ̀ мѣ̑дѧны, и҆ и҆стончи́ши лю́ди мнѡ́ги, и҆ возложи́ши гдⷭ҇еви мно́жество и҆́хъ и҆ крѣ́пость и҆́хъ гдⷭ҇еви всеѧ̀ землѝ.	Встань і молоти, дочко Сиону, бо Я зроблю ріг твій залізним і копита твої зроблю мідними, і знищиш багато народів, і присвятиш Господу здобутки їх і багатства їх Владиці всієї землі.
Глава́ є҃	Глава 5

1	1
Нн҃ѣ ѡ҆гради́тсѧ дщѝ є҆фре́мова ѡ҆гражде́нїемъ, ра́ть оу҆чинѝ на вы̀, жезло́мъ поразѧ́тъ ѡ҆ че́люсть племе́нъ і҆и҃левыхъ.	Тепер ополчись, дочко полчищ; облягли нас облогою, тростиною будуть бити по щоках суддю Ізраїлевого.
2	2
И҆ ты̀, виѳлее́ме, до́ме є҆фра́ѳовъ, є҆да̀ ма́лъ є҆сѝ, є҆́же бы́ти въ ты́сѧщахъ і҆ꙋ́диныхъ; и҆з̾ тебє́ бо мнѣ̀ и҆зы́детъ старѣ́йшина, є҆́же бы́ти въ кнѧ́зѧ во і҆и҃ли, и҆схо́ди же є҆гѡ̀ и҆з̾ нача́ла ѿ дні́й вѣ́ка.	І ти, Вифлеєме-Ефрафо, чи малий ти між тисячами Іудиними? з тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого походження від початку, від днів вічних.
3	3
Сегѡ̀ ра́ди да́стъ ѧ҆̀, до вре́мене ражда́ющїѧ породи́тъ, и҆ про́чїи ѿ бра́тїи и҆́хъ ѡ҆братѧ́тсѧ къ сынѡ́мъ і҆и҃лєвымъ.	Тому Він залишить їх до часу, доки не народить та, що має народити; тоді повернуться до синів Ізраїля і ті брати їхні, які залишилися.
4	4
И҆ ста́нетъ, и҆ оу҆́зритъ, и҆ оу҆пасе́тъ па́ствꙋ свою̀ крѣ́постїю гдⷭ҇ь, и҆ въ сла́вѣ и҆́мене гдⷭ҇а бг҃а своегѡ̀ пребꙋ́дꙋтъ: занѐ нн҃ѣ возвели́читсѧ да́же до конє́цъ землѝ.	І стане Він, і буде пасти у силі Господній, у величі імені Господа Бога Свого, і вони будуть жити безпечно, бо тоді Він буде великим до країв землі.
5	5
И҆ бꙋ́детъ се́й ми́ръ, є҆гда̀ а҆ссꙋ́ръ прїи́детъ на зе́млю ва́шꙋ, и҆ є҆гда̀ взы́детъ на странꙋ̀ ва́шꙋ, и҆ воста́нꙋтъ на́нь се́дмь па́стырей и҆ ѻ҆́смь ꙗ҆́звъ человѣ́ческихъ,	І буде Він мир. Коли Ассур прийде у нашу землю і вступить у наші палаци, ми виставимо проти нього сім пастирів і вісім князів.
6	6
и҆ оу҆пасꙋ́тъ а҆ссꙋ́ра ѻ҆рꙋ́жїемъ и҆ зе́млю неврѡ́довꙋ ко́пїѧми є҆ѧ̀, и҆ и҆зба́витъ ѿ а҆ссꙋ́ра, є҆гда̀ прїи́детъ на зе́млю ва́шꙋ и҆ є҆гда̀ встꙋ́питъ на предѣ́лы ва́шѧ.	І будуть вони пасти землю Ассура мечем і землю Немврода у самих воротах її, і Він-то визволить від Ассура, коли той прийде у землю нашу і коли вступить у межі наші.
7	7
И҆ бꙋ́детъ ѡ҆ста́нокъ і҆а́кѡвль въ ꙗ҆зы́цѣхъ средѣ̀ люді́й мно́гихъ, а҆́ки роса̀ ѿ гдⷭ҇а па́дающи и҆ ꙗ҆́кѡ а҆́гнцы на ѕла́цѣ, ꙗ҆́кѡ да не собере́тсѧ ни є҆ди́нъ, нижѐ постои́тъ въ сынѣ́хъ человѣ́ческихъ.	І буде залишок Якова серед багатьох народів, як роса від Господа, як злива на траві, і він не буде залежати від людини і покладатися на синів Адамових.
8	8
И҆ бꙋ́детъ ѡ҆ста́нокъ і҆а́кѡвль въ ꙗ҆зы́цѣхъ средѣ̀ люді́й мно́гихъ, а҆́ки ле́въ въ скотѣ́хъ въ дꙋбра́вѣ и҆ ꙗ҆́кѡ льви́чищь въ ста́дѣхъ ѻ҆́вчихъ, ꙗ҆́коже є҆гда̀ про́йдетъ, и҆ ѿлꙋчи́въ восхи́титъ, и҆ не бꙋ́детъ и҆з̾има́ющагѡ.	І буде залишок Якова між народами, серед багатьох племен, як лев серед звірів лісових, як скимен серед отари овець, який, коли виступить, то долає і терзає, і ніхто не врятує від нього.
9	9
Вознесе́тсѧ рꙋка̀ твоѧ̀ на ѡ҆скорблѧ́ющыѧ тѧ̀, и҆ всѝ вразѝ твоѝ потребѧ́тсѧ.	Підніметься рука твоя над ворогами твоїми, і всі вороги твої будуть знищені.
10	10
И҆ бꙋ́детъ въ то́й де́нь, гл҃етъ гдⷭ҇ь, потреблю̀ ко́ни твоѧ̑ и҆з̾ среды̀ твоеѧ̀ и҆ погꙋблю̀ колєсни́цы твоѧ̑,	І буде у той день, — говорить Господь: знищу коней твоїх із середовища твого і знищу колісниці твої,
11	11
и҆ потреблю̀ гра́ды землѝ твоеѧ̀ и҆ разве́ргꙋ всѧ̑ тверды̑ни твоѧ̑,	знищу міста у землі твоїй і зруйную всі укріплення твої,
12	12
и҆ ѿве́ргꙋ волхвова̑нїѧ твоѧ̑ ѿ рꙋкꙋ̀ твоє́ю, и҆ волхвꙋ́ющїи не бꙋ́дꙋтъ въ тебѣ̀:	вивергну чародійство з руки твоєї, і тих, хто ворожить по хмарах, не буде у тебе;
13	13
и҆ потреблю̀ и҆зва̑ѧннаѧ твоѧ̑ и҆ кꙋмі́ры твоѧ̑ и҆з̾ среды̀ тебє̀, и҆ посе́мъ да не поклони́шисѧ дѣлѡ́мъ рꙋ́къ твои́хъ:	знищу ідолів твоїх і кумирів із середовища твого, і не будеш більше поклонятися виробам рук твоїх.
14	14
и҆ посѣкꙋ̀ дꙋбра̑вы ѿ среды̀ тебє̀ и҆ погꙋблю̀ гра́ды твоѧ̑:	Викоріню із середовища твого священні діброви твої і розорю міста твої.
15	15
и҆ сотворю̀ со гнѣ́вомъ и҆ съ ꙗ҆́ростїю ме́сть ꙗ҆зы́кѡмъ, поне́же не послꙋ́шаша менѐ.	І звершу у гніві й обуренні помсту над народами, які будуть неслухняні.
Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
Слы́шите, ꙗ҆̀же гл҃а гдⷭ҇ь: воста́ни, сꙋди́сѧ съ гора́ми, и҆ да слы́шатъ хо́лми гла́съ тво́й.	Слухайте, що говорить Господь: встань, судися перед горами, і пагорби нехай чують голос твій!
2	2
Слы́шите, го́ры, сꙋ́дъ гдⷭ҇ень, и҆ дє́бри ѡ҆снова̑нїѧ землѝ, ꙗ҆́кѡ сꙋ́дъ гдⷭ҇ень къ лю́демъ є҆гѡ̀, и҆ со і҆и҃лемъ прѣ́тисѧ и҆́мать.	Слухайте, гори, суд Господній, і ви, тверді основи землі: бо у Господа суд з народом Своїм, і з Ізраїлем Він змагається.
3	3
Лю́дїе моѝ, что̀ сотвори́хъ ва́мъ, и҆лѝ чи́мъ ѡ҆скорби́хъ ва́съ, и҆лѝ чи́мъ стꙋжи́хъ ва́мъ; ѿвѣща́йте мѝ.	Народе Мій! що зробив Я тобі і чим обтяжував тебе? відповідай Мені.
4	4
Занѐ и҆зведо́хъ ва́съ и҆з̾ землѝ є҆гѵ́петскїѧ и҆ и҆з̾ до́мꙋ рабо́ты и҆зба́вихъ ва́съ, и҆ посла́хъ пред̾ ва́ми мѡѷсе́а и҆ а҆арѡ́на и҆ марїа́мъ.	Я вивів тебе з землі Єгипетської і визволив тебе з дому рабства, і послав перед тобою Мойсея, Аарона і Маріам.
5	5
Лю́дїе моѝ, помѧни́те оу҆̀бо, что̀ совѣща̀ на вы̀ вала́къ ца́рь мѡаві́тскїй, и҆ что̀ є҆мꙋ̀ ѿвѣща̀ валаа́мъ сы́нъ веѡ́ровъ, ѿ сїті́ѧ до галга̑лъ; ꙗ҆́кѡ да позна́етсѧ пра́вда гдⷭ҇нѧ.	Народе Мій! згадай, що задумував Валак, цар Моавитський, і що відповів йому Валаам, син Веорів, і що відбувалося від Ситтима до Галгал, щоб пізнати тобі праведні дії Господні.
6	6
Въ че́мъ пости́гнꙋ гдⷭ҇а, срѧ́щꙋ бг҃а моего̀ вы́шнѧго; срѧ́щꙋ ли є҆го̀ со всесожже́нїемъ, телцы̑ є҆динолѣ́тными;	«З чим постати мені перед Господом, схилитися перед Богом небесним? Чи постати перед Ним із всепаленнями, з тельцями однолітніми?
7	7
є҆да̀ прїи́метъ гдⷭ҇ь въ ты́сѧщахъ ѻ҆внѡ́въ, и҆лѝ во тма́хъ ко́злищъ тꙋ́чныхъ; да́мъ ли пе́рвенцы моѧ̑ ѡ҆ нече́стїи мое́мъ, пло́дъ оу҆тро́бы моеѧ̀, за грѣхѝ дꙋшѝ моеѧ̀;	Але чи можна догодити Господу тисячами баранів або невичерпними потоками єлею? Хіба дам Йому первістка мого за злочин мій і плід утроби моєї — за гріх душі моєї?»
8	8
Возвѣсти́сѧ бо тебѣ̀, человѣ́че, что̀ добро̀, и҆лѝ чесогѡ̀ гдⷭ҇ь и҆́щетъ ѿ тебє̀, ра́звѣ є҆́же твори́ти сꙋ́дъ и҆ люби́ти ми́лость и҆ гото́вꙋ бы́ти є҆́же ходи́ти съ гдⷭ҇емъ бг҃омъ твои́мъ;	О, людино! сказано тобі, що́ — добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм.
9	9
Гла́съ гдⷭ҇ень гра́дꙋ призове́тсѧ, и҆ сп҃се́тъ боѧ́щыѧсѧ и҆́мене є҆гѡ̀: послꙋ́шай, пле́мѧ, и҆ кто̀ оу҆краси́тъ гра́дъ;	Глас Господа взиває до міста, і мудрість благоговіє перед ім’ям Твоїм: слухайте жезл і Того, Хто поставив його.
10	10
Є҆да̀ ѻ҆́гнь и҆ до́мъ беззако́ннагѡ собира́ѧ и҆мѣ̑нїѧ беззакѡ́ннаѧ и҆ со оу҆кори́зною непра̑вды;	Чи не знаходяться і тепер у домі нечестивого скарби нечестя і зменшена міра, огидна?
11	11
Є҆да̀ ѡ҆правди́тсѧ въ мѣ́рилѣ беззако́нникъ и҆ во вре́тищи мѣ́ры непра́выѧ,	Чи можу я бути чистим з терезами неточними і з обманними гирями у торбі?
12	12
ѿ ни́хже бога́тство своѐ нече́стїѧ напо́лниша; и҆ живꙋ́щїи въ не́й глаго́лахꙋ лжꙋ̀, и҆ ѧ҆зы́къ и҆́хъ вознесе́сѧ во оу҆стѣ́хъ и҆́хъ.	Оскільки багатії його сповнені неправди, і жителі його говорять неправду, і язик їх є обман у вустах їхніх,
13	13
И҆ а҆́зъ начнꙋ̀ поража́ти тѧ̀ и҆ погꙋблю̀ тѧ̀ во грѣсѣ́хъ твои́хъ.	то і Я незцілимо уражу тебе спустошенням за гріхи твої.
14	14
Ты̀ ꙗ҆́сти бꙋ́деши и҆ не насы́тишисѧ, и҆ поме́ркнетъ въ тебѣ̀, и҆ соврати́шисѧ, и҆ не спасе́шисѧ: и҆ є҆ли́цы а҆́ще и҆збꙋ́дꙋтъ, ѻ҆рꙋ́жїю предадѧ́тсѧ.	Ти будеш їсти, і не будеш ситим; порожнеча буде всередині тебе; будеш зберігати, але не вбережеш, а що збережеш, те віддам мечу.
15	15
Ты̀ посѣ́еши, но не по́жнеши: ты̀ и҆згнете́ши ма́сличїе, но не пома́жешисѧ ма́сломъ: и҆ насадитѐ вїно̀, и҆ не и҆спїетѐ: и҆ поги́бнꙋтъ зако́ны люді́й мои́хъ.	Будеш сіяти, а жати не будеш; будеш чавити оливки, і не будеш намащуватися єлеєм; вичавиш виноградний сік, а вина пити не будеш.
16	16
И҆ храни́лъ є҆сѝ ѡ҆правда̑нїѧ замврі̑ина и҆ всѧ̑ дѣла̀ до́мꙋ а҆хаа́влѧ, и҆ ходи́сте въ совѣ́тѣхъ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ да преда́мъ тѧ̀ въ па́гꙋбꙋ, и҆ живꙋ́щыѧ въ не́й во звизда́нїе, и҆ оу҆кѡри́зны люді́й прїи́мете.	Збереглися у вас звичаї Амврія і всі діла дому Ахавового, і ви чините за порадами їх; і віддам Я тебе на спустошення і жителів твоїх на посміяння, і ви понесете наругу народу Мого.
Глава́ з҃	Глава 7

1	1
ⷱ҇И҆́, лю́тѣ мнѣ̀! поне́же бы́хъ а҆́ки собира́ѧй сла́мꙋ на жа́твѣ, и҆ ꙗ҆́кѡ па́родокъ во ѡ҆б̾има́нїи вїногра́да не сꙋ́щꙋ гро́здїю, є҆́же ꙗ҆́сти первоплѡ́днаѧ, ꙗ҆̀же вожделѣ̀ дꙋша̀ моѧ̀.	Горе мені! бо зі мною тепер — як після збирання літніх плодів, як після збирання винограду: жодної ягоди для їжі, ні спілого плоду, якого бажає душа моя.
2	2
ⷱ҇И҆́, лю́тѣ мнѣ̀, дꙋшѐ! ꙗ҆́кѡ поги́бе бл҃гочтⷭ҇и́вый ѿ землѝ, и҆ и҆справлѧ́ющагѡ въ человѣ́цѣхъ нѣ́сть: всѝ во кро́вехъ прѧ́тсѧ, кі́йждо бли́жнѧго своего̀ ѡ҆ѕлоблѧ́етъ ѡ҆ѕлобле́нїемъ,	Не стало милосердих на землі, немає правдивих між людьми; всі чинять підступи, щоб проливати кров; кожен ставить братові своєму сіть.
3	3
на ѕло̀ рꙋ́ки своѧ̑ оу҆готовлѧ́ютъ: кнѧ́зь про́ситъ, и҆ сꙋдїѧ̀ ми̑рнаѧ словеса̀ глаго́летъ, жела́нїе дꙋшѝ є҆гѡ̀ є҆́сть: и҆ ѿимꙋ̀ блага̑ѧ и҆́хъ,	Руки їхні повернені до того, щоб уміти робити зло; начальник вимагає подарунків, і суддя судить за хабарі, а вельможі висловлюють злі бажання душі своєї і перекручують справу.
4	4
ꙗ҆́кѡ мо́ль поѧда́ѧй, и҆ ходѧ́й по пра́виламъ въ де́нь стражбы̀. ⷱ҇И҆́, лю́тѣ! оу҆̀, лю́тѣ! ѿмщє́нїѧ твоѧ̑ приспѣ́ша, нн҃ѣ бꙋ́дꙋтъ пла́чы и҆́хъ.	Кращий з них — як терен, і справедливий — гірше за колючу огорожу, день провісників Твоїх, відвідання Твоє настає; нині спіткає їх сум’яття.
5	5
Не вѣ́рите дрꙋгѡ́мъ, ни надѣ́йтесѧ на старѣ̑йшины, и҆ ѿ сожи́телницы твоеѧ̀ храни́сѧ, є҆́же сказа́ти є҆́й что̀:	Не вірте другові, не покладайтеся на приятеля; від тієї, що лежить на лоні твоєму, стережи двері вуст твоїх.
6	6
поне́же сы́нъ безче́ститъ ѻ҆тца̀, дще́рь воста́нетъ на ма́терь свою̀ и҆ невѣ́ста на свекро́вь свою̀, вразѝ всѝ мꙋ́жꙋ дома́шнїи є҆гѡ̀.	Бо син ганьбить батька, дочка повстає проти матері, невістка — проти свекрухи своєї; вороги людині — домашні її.
7	7
А҆́зъ же ко гдⷭ҇еви воззрю̀, потерплю̀ бг҃а сп҃са моего̀, оу҆слы́шитъ мѧ̀ бг҃ъ мо́й.	А я буду споглядати на Господа, уповати на Бога спасіння мого: Бог мій почує мене.
8	8
Не ра́дꙋйсѧ ѡ҆ мнѣ̀, вражде́бница моѧ̀, ꙗ҆́кѡ падо́хъ, и҆ воста́нꙋ: занѐ а҆́ще сѧ́дꙋ во тмѣ̀, гдⷭ҇ь ѡ҆свѣти́тъ мѧ̀.	Не радій заради мене, неприятелько моя! хоча я впав, але встану; хоч я у мороці, але Господь світло для мене.
9	9
Гнѣ́въ гдⷭ҇ень стерплю̀, ꙗ҆́кѡ согрѣши́хъ є҆мꙋ̀, до́ндеже ѡ҆правди́тъ прю̀ мою̀ и҆ сотвори́тъ сꙋ́дъ мо́й: и҆ и҆зведе́тъ мѧ̀ на свѣ́тъ, и҆ оу҆зрю̀ пра́вдꙋ є҆гѡ̀.	Гнів Господній я буду нести, тому що згрішив перед Ним, доки Він не вирішить справи моєї і не вчинить суду наді мною; тоді Він виведе мене на світло, і я побачу правду Його.
10	10
И҆ оу҆́зритъ вражде́бница моѧ̀, и҆ ѡ҆блече́тсѧ въ стꙋ́дъ глаго́лющаѧ ко мнѣ̀: гдѣ́ є҆сть гдⷭ҇ь бг҃ъ тво́й; Ѻ҆́чи моѝ воззрѧ́тъ на ню̀, нн҃ѣ бꙋ́детъ въ попра́нїе а҆́ки ка́лъ на пꙋте́хъ.	І побачить це неприятелька моя і сором покриє її, яка говорила мені: «де Господь Бог твій?» Надивляться на неї очі мої, як вона буде потоптана, подібно до бруду на вулицях.
11	11
Де́нь глажде́нїѧ плі́нѳа: и҆зглажде́нїе твоѐ де́нь ѻ҆́ный, и҆ сотре́тъ зако́ны твоѧ̑ де́нь ѻ҆́ный.	У день спорудження стін твоїх, у цей день віддалиться визначення.
12	12
И҆ гра́ди твоѝ прїи́дꙋтъ на поравне́нїе и҆ въ раздѣле́нїе а҆ссѷрі́йско, и҆ гра́ди твоѝ тве́рдїи въ раздѣле́нїе ѿ тѵ́ра да́же до рѣкѝ сѵ́рскїѧ, и҆ ѿ мо́рѧ да́же до мо́рѧ, и҆ ѿ горы̀ да́же до горы̀, дні́е воды̀ и҆ молвы̀.	У той день прийдуть до тебе з Ассирії і міст єгипетських, і від Єгипту до ріки Євфрату, і від моря до моря, і від гори до гори.
13	13
И҆ бꙋ́детъ землѧ̀ въ па́гꙋбꙋ со живꙋ́щими на не́й, ѿ плодѡ́въ начина́нїй и҆́хъ.	А земля та буде пустелею за провину жителів її, за плоди діянь їх.
14	14
Пасѝ лю́ди твоѧ̑ жезло́мъ твои́мъ, ѻ҆́вцы наслѣ́дїѧ твоегѡ̀, вселѧ́ющыѧсѧ є҆ди̑ны въ дꙋбра́вѣ средѣ̀ карми́ла, попасꙋ́тъ васані́тїдꙋ и҆ галааді́тїдꙋ, ꙗ҆́коже дні́е вѣ́ка.	Паси народ Твій жезлом Твоїм, овець спадщини Твоєї, які живуть самотньо у лісі посеред Кармила; нехай пасуться вони на Васані і Галааді, як у дні давні!
15	15
И҆ по днє́мъ и҆схо́да твоегѡ̀ и҆з̾ є҆гѵ́пта оу҆́зрите чꙋдє́снаѧ.	Як у дні виходу твого із землі Єгипетської, явлю йому дивні діла.
16	16
Оу҆́ зрѧтъ ꙗ҆зы́цы и҆ оу҆срамѧ́тсѧ ѿ всеѧ̀ крѣ́пости своеѧ̀, рꙋ́цѣ возложа́тъ на оу҆ста̀ своѧ̑, и҆ оу҆́ши и҆́хъ ѡ҆гло́хнꙋтъ,	Побачать це народи і посоромляться при всій могутності своїй; покладуть руку на вуста, вуха їхні зробляться глухими;
17	17
поли́жꙋтъ пе́рсть ꙗ҆́кѡ ѕмі́еве плѣ́жꙋще по землѝ, смѧтꙋ́тсѧ во ѡ҆блеже́нїи свое́мъ: ѡ҆ гдⷭ҇ѣ бз҃ѣ на́шемъ оу҆жа́снꙋтсѧ и҆ оу҆боѧ́тсѧ ѿ тебє̀.	будуть лизати порох, як змія, як черва земна, виповзуть вони з укріплень своїх; устрашаться Господа Бога нашого й убояться Тебе.
18	18
Кто̀ бг҃ъ ꙗ҆́коже ты̀, ѿе́млѧй беззакѡ́нїѧ и҆ ѡ҆ставлѧ́ѧй нечє́стїѧ ѡ҆ста́нкѡмъ наслѣ́дїѧ своегѡ̀; и҆ не оу҆держа̀ гнѣ́ва своегѡ̀ во свидѣ́нїе, ꙗ҆́кѡ воли́тель млⷭ҇ти є҆́сть.	Хто Бог, як Ти, що прощає беззаконня і не ставить за злочин залишку спадщини Твоєї? не вічно гнівається Він, тому що любить милувати.
19	19
То́й ѡ҆брати́тъ и҆ оу҆ще́дритъ ны̀, и҆ погрꙋзи́тъ непра̑вды на́шѧ и҆ вве́ржетъ въ глꙋбины̑ мѡрскі́ѧ всѧ̑ грѣхѝ на́шѧ,	Він знову змилосердиться над нами, згладить беззаконня наші. Ти ввергнеш у безодню морську всі гріхи наші.
20	20
да́стъ и҆́стинꙋ і҆а́кѡвꙋ, (и҆) млⷭ҇ть а҆враа́мꙋ, ꙗ҆́коже клѧ́лсѧ є҆сѝ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ во дни̑ пє́рвыѧ.	Ти виявиш вірність Якову, милість Аврааму, яку із клятвою обіцяв батькам нашим від днів перших.

← І҆ѡ́на

Наꙋ́мъ →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт