Від скверних уст, від мерзенного серця, від нечистого язика, від оскверненої душі прийми благання, Христе мій, і не відкинь ні слів моїх, ні благань, ані зухвальства. Дай мені, Христе мій, сміливо говорити те, що я хочу, але й навчи мене, що мені треба чинити й говорити. Згрішив я більше, ніж блудниця, що, довідавшись, де Ти перебуваєш, і купивши мира, сміливо прийшла намастити Твої ноги, Бога мого, Владики й Христа мого. Як не відкинув Ти її, що прийшла від щирого серця, так і мною не погордуй, Слово, а дозволь мені Твої ноги і тримати, і цілувати, і потоками сліз, як дорогоцінним миром, сміливо їх намащати. Обмий мене сльозами моїми, очисти мене ними, Слово, відпусти і провини мої і подай мені прощення. Ти знаєш безліч злих вчинків моїх, знаєш і струпи мої, і рани бачиш мої, але і віру знаєш, і прагнення бачиш, і зітхання чуєш. Не втаїться від Тебе, Боже мій, Сотворителю мій, Визволителю мій, ні крапля сльози, ані частина краплі. Спостерегли очі Твої те, чого я не доконав ще, і в книзі Твоїй записано і також і те, чого я не вчинив. Поглянь на і покору мою, поглянь на неміч мою, яка вона велика. І всі гріхи відпусти мені, Боже і всього, щоб я з чистим серцем, з трепетною думкою і сокрушенною душею причастився непорочних Твоїх і пресвятих Таїн, що оживляють і обожнює усякого, хто їсть і п’є з чистим серцем. Бо Ти, Владико мій, сказав: “Кожний, хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров, той у Мені перебуває, і Я в ньому”.

Правдиве кожне слово Владики і Бога мого, бо хто учасник Божественних і Боготворчих милостей, той уже не самотній, але з Тобою, Христе мій, трисонячним світлом, що світ просвічує. Щоб не перебувати мені одному без Тебе, Життєдавче, Дихання моє, Життя моє, Утіхо моя, Спасіння світу, я до Тебе приступив, як бачиш, зі сльозами і сокрушенною душею, благаючи визволення від моїх провин і неосудного причастя Твоїх животворчих і непорочних Таїн, щоб Ти перебував, як і сказав, зо мною, най нещасливішим: щоб спокусник, знайшовши мене без Твоєї благодаті, не заволодів мною підступно і, спокусивши, не відвернув від Твоїх слів. Тому я до Тебе припадаю й гаряче взиваю до Тебе: як прийняв Ти блудного й блудницю, що прийшла, так прийми, Милосердний, мене блудного і розпусного, мене, що нині до Тебе приходжу з душею сокрушенною. Знаю, Спасе, що ніхто інший так не згрішив Тобі, як я, і не вчинив таких діл, які я вчинив. Але знаю також і те, що ні страшні провини, ані безліч гріхів не перевищують великого довготерпіння і найвищого чоловіколюбства Бога мого. Але тих, що щиро каються, Ти оливою милості і очищаєш, і освітлюєш, і учасниками світла чиниш, щедро творячи спільниками Твого Божества, і на диво ангелам і людському розумінню многократно розмовляєш із ними, як із правдивими друзями Твоїми. Це дає мені сміливість, це окрилює мене надією, Христе мій. І я, сміливо надіючись на Твої великі добродійства для нас, радіючи і разом тремтячи, приймаю вогонь, будучи травою, і, дивне чудо, покриваюся росою невидимою, наче і справді купина, що колись горіла неопалимо. І тому вдячною думкою і вдячним серцем, вдячними моїми суглобами душі й тіла і мого поклоняюся, величаю і прославляю Тебе, Боже мій, бо Ти благословен нині і повіки. Амінь.

Ад паганых вуснаў, ад мярзо́тнага сэ́рца, ад нячыстага языка, ад душы апаганенай прымі малітву, Хрысце́ мой, і не адхілі ні слоў маіх, ні бессаро́мных учынкаў. Дай мне шчыра выказаць то́е, што я хачу, Хрысце мой, а лепш навучы мяне, што мне трэ́ба рабіць і казаць. Саграшыў я больш, чым распусніца, якая, даведаўшыся, дзе Ты знахо́дзішся, і купіўшы міра, адважылася падысці памазаць но́гі Твае, Бо́га майго́, Уладара́ і Хрыста майго́ ^*. Як не адкінуў Ты яе, што прыйшла ад шчырага сэ́рца, так не пагрэ́буй і мно́ю, Сло́ва, а дазво́ль мне Твае но́гі і трымаць, і цалаваць, і пато́камі слёз, нібы шматкашто́ўным мірам, адва́жыцца пама́заць іх. Абмый мяне слязьмі маімі, ачысці мяне імі, Сло́ва. Дару́й і правіны мае́, і прабачэ́нне мне дай, Ты ведаеш мно́ства злых маіх учынкаў, ведаеш і раны мае́, бачыш і язвы мае́, але і веру ведаеш, і стараннасць бачыш, і сто́гны чуеш. Не ўтаіцца ад Цябе, Бо́жа мой, Тво́рца мой, Адкупіцелю мой, ані кро́пля слёз, ні нават часцінка кро́плі той. Недако́нчанае мно́ю бачаць во́чы Твае, а ў кнізе Тваёй запісана Табо́ю і то́е, што яшчэ́ не рабілася. Паглядзі на пако́ру маю, паглядзі, які цяжа́р на мне, і грахі ўсе дару́й мне, Бо́жа ўсяго́ свету, каб я з чыстым сэ́рцам, трапятліваю думкаю і скру́шанаю душо́ю прычасціўся чыстых Тваіх і Прасвятых Тайн, якімі ажыўля́ецца і абагаўля́ецца ко́жны, хто есць і п'е іх з чыстым сэ́рцам. Бо Ты сказаў, Уладару́ мой: ко́жны, хто есць Маю́ Плоць і п'е Маю́ Кроў, той ува Мне прабывае, і Я ў ім. Праўдзівае ко́жнае сло́ва Уладара́ і Бо́га майго́, бо той, хто прычашчаецца Бажэ́ственных і Жыватво́рчых Даро́ў, ужо́ не само́тны ^*, а з Табо́ю, Хрысце мой, Святло́м трохсо́нечным, яко́е асвятляе свет. Таму, каб не застацца мне само́тным, без Цябе, жыцця Падацеля, дыхання майго́, жыцця майго́, радасці маёй, спасення свету, я і прыступіў да Цябе, як Ты бачыш, са слязьмі і душо́ю скрушанаю; прашу даць мне прабачэ́нне маіх правінаў і спадо́біць неасуджана прычасціцца Тваіх жыццядайных і беззаганных Тайн, каб Ты быў, як і казаў Ты, са мно́ю, самым няшчасным, і каб спакуснік, убачыўшы мяне пазбаўленым Тваёй благадаці, не авало́даў мно́ю каварна і, збіўшы з даро́гі, не адвёў мяне ад багатво́рных Тваіх слоў. Таму я прыпада́ю да Цябе і го́рача ўскліка́ю Табе: як Ты прыня́ў блуднага і распусніцу, што прыйшла да Цябе, так прымі, Міласцівы, і мяне, распуснага і блуднага, які з душо́ю скрушанаю цяпер прыхо́дзіць да Цябе ^*. Ведаю, Спасіцелю, што ніхто́ так не саграшыў перад Табо́ю, як я, і не зрабіў таго́, што я ўчыніў. Але ведаю таксама і то́е, што ні цяжкасць правін, ні мно́ства грахо́ў не перавышае вялікага доўгацярпе́ння і надзвыча́йнага чалавекалю́бства Бо́га майго́, а тых, што го́рача каюцца, Ты алеем спагады і ачышчаеш, і прасвятляеш, і далучаеш да святла, шчо́дра даючы́ ім супо́льнасць з Бажаство́м Тваім, і, на дзіва ангелам і чалавечаму разуменню, часта з імі размаўляеш, як з сапраўднымі сябрамі Тваімі. Гэ́та дае мне адвагу, гэ́та акрыля́е мяне, Хрысце́ мой. І, спадзеючы́ся на Твае шчо́дрыя нам дабрадзе́йствы, я з радасцю і ў той жа час з трымце́ннем аго́нь прымаю, будучы траво́ю, і — дзіўны цуд — неспадзявана пакрываюся расо́ю, як некалі цярно́вы куст гарэ́ў і не згараў. Таму ўдзячнаю думкаю, удзячным сэ́рцам, удзячнымі часцінкамі душы́ і цела майго́ я пакланяюся, велічаю і славасло́ўлю Цябе, Бо́жа мой, як благаславёнага цяпер і наве́кі.