Священник благословляє народ, виголошуючи:

Священник: Благословення Господнє на вас Його благодаттю і чоловіколюбством завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Священник (обернувшись до престолу): Слава Тобі, Христе Боже, надіє наша, слава Тобі.

Хор: Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. Господи, помилуй (тричі). Благослови.

Священник (з хрестом у руках): Христос (у неділю — що воскрес із мертвих), Істинний Бог наш, молитвами Пречистої Своєї Матері, святих славних і всехвальних апостолів, святого отця нашого Іоана, архиєпископа Константинопольського, Золотоустого, і святого (ім’я святого, що його храм), і святого (ім’я святого, що його пам’ять у той день), святих і праведних Богоотців Іоакима і Анни, і всіх святих, помилує і спасе нас, бо Він Благий і Чоловіколюбний.

Хор: Амінь. Святійшого отця нашого (ім’я), Патріарха Київського і всієї Руси-України (або: владику і отця нашого (ім'я), Блаженнійшого Митрополита Київського і всієї України), і владику нашого (ім’я), єпископа (назва єпархії), Богом бережену Україну нашу, владу і військо її, парафіян святого храму з цього і всіх православних християн збережи, Господи, на многії літа!

Після відпусту священник роздає вірним антидор (просфори від проскомидії) і одночасно дає їм цілувати святий хрест. Коли священник повернеться у вівтар, то закриваються царські двері і завіса, а священник проказує молитви подяки після Святого Причастя.

Священник вийшовши роздає людям антидор. Після закінчення псалма і роздавши антидор, промовляє:

Благослове́ніє Госпо́днє на вас, Того́ благода́тію і человіколю́бієм всегда́, ни́ні, і при́сно, і во ві́ки віко́в.

Хор: Амі́нь.

Священник: Сла́ва Тебі́, Христе́ Бо́же, упова́ніє на́ше, сла́ва Тебі́.

Хор: Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́ху, і ни́ні, і при́сно, і во ві́ки віко́в, амі́нь.

Го́споди, поми́луй [тричі]. Благослови́.

Священник:

Якщо неділя: Воскреси́й із ме́ртвих:

Якщо ні: Христо́с і́стинний Бог наш, моли́твами Пречи́стия Своєя́ Ма́тере, святи́х сла́вних і всехва́льних апо́стол, і́же во святи́х отця́ на́шего Іоа́нна, архієпи́скопа Константи́ня гра́да, Златоу́стаго і свята́го [ім'я] [святого, що його храм і святого, що його пам’ять у той день], і всіх святи́х, поми́луєть і спасе́ть нас, я́ко Благ і Человіколю́бець.

Хор співає многоліття:

Господи́на і отця́ на́шего [ім'я], Блаже́ннійшаго Митрополи́та Ки́євськаго і всея́ Украї́ни [або: Святі́йшаго Архієпи́скопа Константино́поля, Но́ваго Ри́ма, і Вселе́нськаго Патріа́рха^*], / і господи́на на́шего високопреосвяще́ннійшаго [ім'я], митрополи́та [або: архієпи́скопа, або: преосвяще́ннійшаго єпи́скопа] [назва кафедри], / богохрани́мую страну́ на́шу Украї́ну, вла́сти і во́їнство єя́, / настоя́теля, бра́тію і прихо́жан свята́го хра́ма сего́, / і вся Правосла́вния христия́ни, // Го́споди, сохрани́ їх на мно́гая лі́та.

І священник, увійшовши у святий вівтар, промовляє подячні молитви.

Після того як диякон спожив Святі Дари з усією обережністю, щоб жодна з найдрібніших часточок не впала й не залишилася, вливає у святу Чашу трохи вина й води, споживає їх і витирає губкою всю вологу. Потім складає священні сосуди разом і, обгорнувши їх, ставить на звичайному місці, промовляючи:

Ни́ні отпуща́єши раба́ Твоєго́, Влади́ко, по глаго́лу Твоєму́ с ми́ром; я́ко ви́діста о́чі мої́ спасе́ніє Твоє́, є́же єси́ угото́вал пред лице́м всіх люде́й, світ во открове́ніє язи́ков і сла́ву люде́й Твої́х Ізра́їля.

І далі — так само, як священник.

Диякон омиває руки на звичайному місці. Потім священник і диякон вклоняються, звершують відпуст і, дякуючи Богові за все, виходять.

Кінець Божественної Літургії святого Іоанна Златоустого.