При́тчи Соломо́на сы́на даві́дова, и́же ца́рствова во Ізра́или,

Притчі Соломона, сина Давидового, царя Ізраїльського,

позна́ти прему́дрость и наказа́ніє и уразумѣ́ти словеса́ му́дрости,

щоб пізнати мудрість і наставляння, зрозуміти слова розуму;

прія́ти же изви́тія слове́съ и разрѣше́нія гада́ній, уразумѣ́ти же пра́вду и́стинную и су́дъ исправля́ти:

засвоїти правила розсудливости, правосуддя, суду і правоти;

да да́стъ незло́бивымъ кова́рство, отроча́ти же ю́ну чу́вство же и смы́слъ.

простим дати розважливість, юнаку — знання і розсудливість;

Си́хъ бо послу́шавъ, му́дрый прему́дрѣє бу́детъ, а разу́мный строи́телство стя́жетъ:

послухає мудрий — і примножить пізнання, і розумний знайде мудрі поради;

уразумѣ́єтъ же при́тчу и те́мноє сло́во, рѣче́нія же прему́дрыхъ и гада́нія.

щоб розуміти притчу і хитромудру мову, слова мудреців і загадки їхні.

Нача́ло прему́дрости стра́хъ Госпо́день, ра́зумъ же бла́гъ всѣ́мъ творя́щымъ єго́: благоче́стіє же въ Бо́га нача́ло чу́вства, прему́дрость же и наказа́ніє нечести́віи уничижа́тъ.

Початок мудрости — страх Господній; [добре розуміння в усіх, кого воно водить; а благоговіння до Бога — початок розуміння;] нерозумні тільки нехтують мудрість і наставляння.

Слы́ши, сы́не, наказа́ніє отца́ твоєго́ и не отри́ни завѣ́товъ ма́тере твоєя́:

Слухай, сину мій, повчання батька твого і не відкидай заповіту матері твоєї,

вѣне́цъ бо благода́тей пріи́меши на твоє́мъ версѣ́ и гри́вну зла́ту о твоє́й вы́и.

тому що це — прекрасний вінок для голови твоєї і прикраса для шиї твоєї.

Сы́не, да не прельстя́тъ тебе́ му́жіє нечести́віи, ниже́ да восхо́щеши,

Сину мій! якщо будуть схиляти тебе грішники, не погоджуйся;

а́ще помо́лятъ тя́, глаго́люще: иди́ съ на́ми, приобщи́ся кро́ве, скры́ємъ же въ зе́млю му́жа пра́ведна непра́ведно:

якщо будуть говорити: «йди з нами, зробимо засідку для убивства, підстережемо непорочного без вини,

пожре́мъ же єго́ я́коже а́дъ жи́ва, и во́змемъ па́мять єго́ от земли́,

живих проковтнемо їх, як пекло, і — цілих, як тих, що сходять у могилу;

стяжа́ніє єго́ многоцѣ́нноє пріи́мемъ, испо́лнимъ же до́мы на́шя коры́стей:

наберемо всякого дорогоцінного майна, наповнимо доми наші здобич чю;

жре́бій же тво́й положи́ съ на́ми: о́бще же влага́лище стя́жемъ вси́, и мѣше́цъ єди́нъ да бу́детъ всѣ́мъ на́мъ.

жереб твій ти будеш кидати разом з нами, склад один буде в усіх нас», —

Не иди́ въ пу́ть съ ни́ми: уклони́ же но́гу твою́ от сте́зь и́хъ:

сину мій! не ходи в путь з ними, утримай ногу твою від путі їх,

но́зѣ бо и́хъ на зло́ теку́тъ, и ско́ри су́ть излія́ти кро́вь.

тому що ноги їхні біжать до зла і поспішають на пролиття крови.

Не безъ пра́вды бо простира́ются мре́жи перна́тымъ:

У очах усіх птахів даремно розставляються тенета,

ті́и бо убі́йству приобща́ющеся, сокро́вищствуютъ себѣ́ зла́я: разруше́ніє же муже́й законопресту́пныхъ зло́.

а роблять за сідку для їхньої крови і підстерігають їхні душі.

Сі́и путіє́ су́ть всѣ́хъ творя́щихъ беззако́нная: нече́стіємъ бо свою́ ду́шу отъе́млютъ.

Такі путі кожного, хто жадає чужого добра: воно віднімає життя у того, хто заволодів ним.

Прему́дрость во исхо́дѣхъ поє́тся, въ сто́гнахъ же дерзнове́ніє во́дитъ,

Премудрість виголошує на вулиці, на площах підносить голос свій,

на кра́єхъ же стѣ́нъ проповѣ́дуєтся, у вра́тъ же си́льныхъ присѣди́тъ, во вратѣ́хъ же гра́да дерза́ющи глаго́летъ:

у головних місцях зібрань проповідує, біля входів у міські ворота говорить промову свою:

єли́ко у́бо вре́мя незло́бивіи держа́тся пра́вды, не постыдя́тся: безу́мніи же доса́ды су́ще жела́теліє, нечести́віи бы́вше, возненави́дѣша чу́вство

«доки, невігласи, будете любити неуцтво? доки буйні будуть тішитися буйством? доки нерозумні будуть ненавидіти знання?

и пови́нни бы́ша обличе́ніємъ. Се́, предложу́ ва́мъ моєго́ дыха́нія рѣче́ніє, научу́ же ва́съ моєму́ словеси́.

Зверніться до мого викривання: ось, я виллю на вас дух мій, сповіщу вам слова мої.

Поне́же зва́хъ, и не послу́шасте, и простира́хъ словеса́, и не внима́сте,

Я кликала, і ви не послухалися; простягала руку мою, і не було того, хто слухає;

но отмета́сте моя́ совѣ́ты и мои́мъ обличе́ніємъ не внима́сте:

і ви відкинули всі мої поради, і викривань моїх не прийняли.

у́бо и а́зъ ва́шей поги́бели посмѣю́ся, пора́дуюся же, єгда́ пріи́детъ ва́мъ па́губа,

За те і я посміюся з вашої загибелі; порадію, коли прийде на вас жах;

и єгда́ пріи́детъ на вы́ внеза́пу мяте́жъ, низвраще́ніє же подо́бно бу́ри пріи́детъ, или́ єгда́ пріи́детъ ва́мъ печа́ль и градоразоре́ніє, или́ єгда́ на́йдетъ на вы́ па́губа.

коли прийде на вас жах, як буря, і лихо, як вихор, принесеться на вас; коли осягнуть вас скорбота і тиснява.

Бу́детъ бо єгда́ призове́те мя́, а́зъ же не послу́шаю ва́съ: взы́щутъ мене́ злі́и и не обря́щутъ.

Тоді будуть кликати мене, і я не почую; зранку будуть шукати мене, і не знайдуть мене.

Возненави́дѣша бо прему́дрость, словесе́ же Госпо́дня не прія́ша:

За те, що вони зненавиділи знання і не обрали для себе страху Господнього,

ниже́ хотѣ́ша внима́ти мои́мъ совѣ́томъ, руга́хуся же мои́мъ обличе́ніємъ.

не прийняли поради моєї, знехтували усі викривання мої;

Тѣ́мже снѣдя́тъ свои́хъ путі́й плоды́ и своєго́ нече́стія насы́тятся:

за те і будуть вони споживати від плодів шляхів своїх і насичуватися від помислів їх.

и́бо, зане́ оби́дѣша младе́нцевъ, убіє́ни бу́дутъ, и истяза́ніє нечести́выя погуби́тъ.

Тому що впертість невігласів уб’є їх, і безтурботність нерозумних погубить їх,

Мене́ же слу́шаяй всели́тся на упова́ніи и почі́єтъ безъ стра́ха от вся́каго зла́.

а той, хто слухає мене, буде жити безпечно і спокійно, не боячись зла».

Сы́не, а́ще пріи́мъ глаго́лъ моєя́ за́повѣди, скры́єши въ себѣ́,

Сину мій! якщо ти приймеш слова мої і збережеш при собі заповіді мої,

послу́шаєтъ прему́дрости твоє́ у́хо, и приложи́ши се́рдце твоє́ къ ра́зуму: приложи́ши же є́ въ наказа́ніє сы́ну твоєму́.

так що вухо твоє зробиш уважним до мудрости і нахилиш серце твоє до роздумування;

А́ще бо прему́дрость призове́ши и ра́зуму да́си гла́съ тво́й, чу́вство же взы́щеши вели́кимъ гла́сомъ,

якщо будеш закликати знання і звертатися до розуму;

и а́ще взы́щеши єя́ я́ко сребра́, и я́коже сокро́вища испыта́єши ю́:

якщо будеш шукати його, як срібла, і відшукувати його, як скарб,

тогда́ уразумѣ́єши стра́хъ Госпо́день и позна́ніє Бо́жіє обря́щеши:

то зрозумієш страх Господній і знайдеш пізнання про Бога.

я́ко Госпо́дь дає́тъ прему́дрость, и от лица́ єго́ позна́ніє и ра́зумъ:

Тому що Господь дає мудрість; з уст Його — знання і розум;

и сокро́вищствуєтъ исправля́ющымъ спасе́ніє, защища́єтъ же ше́ствіє и́хъ,

Він зберігає для праведних спасіння; Він — щит для тих, хто ходить непорочно;

є́же сохрани́ти пути́ оправда́ній, и пу́ть благоговѣ́инствующихъ єго́ сохрани́тъ.

Він охороняє путі правди й оберігає стежки святих Своїх.

Тогда́ уразумѣ́єши пра́вду и су́дъ и испра́виши вся́ стези́ благі́я.

Тоді ти зрозумієш правду і правосуддя і прямоту, усякий добрий шлях.

А́ще бо пріи́детъ прему́дрость въ твою́ мы́сль, чу́вство же твоє́й души́ добро́ бы́ти возмни́тся,

Коли мудрість увійде в серце твоє, і знання буде приємне душі твоїй,

совѣ́тъ до́бръ сохрани́тъ тя́, помышле́ніє же преподо́бноє соблюде́тъ тя́,

тоді розсудливість буде оберігати тебе, розум буде охороняти тебе,

да изба́витъ тя́ от пути́ зла́го и от му́жа, глаго́люща ничто́же вѣ́рно.

щоб спасти тебе від шляху злого, від людини, яка говорить неправду,

О, оста́вившіи пути́ пра́выя, є́же ходи́ти въ путе́хъ тмы́!

від тих, які залишають путі прямі, щоб ходити шляхами темряви;

о, веселя́щіися о злы́хъ и ра́дующіися о развраще́ніи злѣ́мъ!

від тих, які радіють, чинячи зло, захоплюються злою розпустою,

и́хже стези́ стро́потны, и кри́ва тече́нія и́хъ, є́же дале́че тя́ сотвори́ти от пути́ пра́ва,

шляхи яких криві, і які блукають на стежках своїх;

и чу́жда от пра́веднаго ра́зума. Сы́не, да тя́ не пости́гнетъ совѣ́тъ злы́й,

щоб спасти тебе від дружини іншого, від чужої, яка промовляє солодкі слова свої,

оставля́яй уче́ніє ю́ности, и завѣ́та Божественнаго забы́вый:

яка залишила керівника юности своєї і забула завіт Бога свого.

поста́ви бо при сме́рти до́мъ сво́й и при а́дѣ съ земны́ми дѣя́нія своя́.

Дім її веде до смерти, і шляхи її — до мерців;

Вси́ ходя́щіи по нему́ не возвратя́тся, ниже́ пости́гнутъ сте́зь пра́выхъ: ни бо́ дости́гнутъ лѣ́тъ жи́зни.

ніхто з тих, що ввійшли до неї, не повертається і не вступає на путь життя.

А́ще бо бы́ша ходи́ли въ стези́ благі́я, обрѣли́ у́бо бы́ша стези́ пра́вы гла́дки: бла́зи бу́дутъ жи́теліє на земли́, незло́бивіи же оста́нутъ на не́й:

Тому ходи шляхом добрих і тримайся стежок праведників,

я́ко пра́віи вселя́тся на земли́, и преподо́бніи оста́нутъ на не́й.

бо праведні будуть жити на землі, і непорочні будуть перебувати на ній;

Путіє́ нечести́выхъ от земли́ поги́бнутъ, пребеззако́нніи же изри́нутся от нея́.

а беззаконні будуть знищені з землі, і віроломні викорінені з неї.

Сы́не, мои́хъ зако́новъ не забыва́й, глаго́лы же моя́ да соблюда́єтъ твоє́ се́рдце:

Сину мій! повчання мого не забувай, і заповіді мої нехай зберігає серце твоє;

долготу́ бо житія́ и лѣ́та жи́зни и ми́ръ приложа́тъ тебѣ́.

бо довготи днів, літ життя і миру вони додадуть тобі.

Ми́лостыни и вѣ́ра да не оскудѣва́ютъ тебѣ́: обложи́ же я́ на твоє́й вы́и и напиши́ я́ на скрижа́ли се́рдца твоєго́: и обря́щеши благода́ть.

Милість і істина нехай не залишають тебе: обв’яжи ними шию твою, напиши їх на скрижалі серця твого,

И промышля́й до́брая предъ Го́сподемъ [Бо́гомъ] и человѣ́ки.

і знайдеш милість і благовоління в очах Бога і людей.

Бу́ди упова́я всѣ́мъ се́рдцемъ на Бо́га, о твоє́й же прему́дрости не возноси́ся:

Уповай на Господа всім серцем твоїм, і не покладайся на розум твій.

во всѣ́хъ путе́хъ твои́хъ познава́й ю́, да исправля́єтъ пути́ твоя́.

У всіх путях твоїх пізнавай Його, і Він направить стежки твої.

Не бу́ди му́дръ о себѣ́: бо́йся же Бо́га и уклоня́йся от вся́каго зла́:

Не будь мудрецем в очах твоїх; бійся Господа і віддаляйся від зла:

тогда́ исцѣле́ніє бу́детъ тѣ́лу твоєму́ и уврачева́ніє косте́мъ твои́мъ.

це буде здоров’ям для тіла твого і споживою для кісток твоїх.

Чти́ Го́спода от пра́ведныхъ твои́хъ трудо́въ и нача́тки дава́й єму́ от твои́хъ плодо́въ пра́вды:

Шануй Господа від майна твого і від початків усіх прибутків твоїх,

да испо́лнятся жи́тницы твоя́ мно́жествомъ пшени́цы, віно́ же точи́ла твоя́ да источа́ютъ.

і наповняться скарбниці твої до надлишку, і точила твої будуть переливатися новим вином.

Сы́не, не пренебрега́й наказа́нія Госпо́дня, ниже́ ослабѣва́й от него́ облича́ємь:

Покарання Господнього, сину мій, не відкидай, і не тяготися викриванням Його;

єго́же бо лю́битъ Госпо́дь, наказу́єтъ, біє́тъ же вся́каго сы́на, єго́же пріє́млетъ.

бо кого любить Господь, того карає і благоволить до того, як батько до сина свого.

Блаже́нъ человѣ́къ, и́же обрѣ́те прему́дрость, и сме́ртенъ, и́же увѣ́дѣ ра́зумъ.

Блаженний муж, який здобув мудрість, і людина, яка придбала розум, —

Лу́чше бо сію́ купова́ти, не́жели зла́та и сребра́ сокро́вища:

тому що надбання її краще за придбання срібла, і прибутку від неї більше, ніж від золота:

честнѣ́йша же є́сть ка́меній многоцѣ́нныхъ: не сопротивля́єтся є́й ничто́же лука́во, благозна́тна є́сть всѣ́мъ приближа́ющымся є́й: вся́ко же честно́є недосто́йно єя́ є́сть.

вона дорожче за дорогоцінне каміння; [ніяке зло не може противитися їй; вона добре відома всім, хто наближається до неї,] і ніщо з бажаного тобою не зрівняється з нею.

Долгота́ бо житія́ и лѣ́та жи́зни въ десни́цѣ єя́, въ шу́йцѣ же єя́ бога́тство и сла́ва: от у́стъ єя́ исхо́дитъ пра́вда, зако́нъ же и ми́лость на язы́цѣ но́ситъ.

Довголіття — у правиці її, а в лівій (руці) у неї — багатство і слава; [з уст її виходить правда; закон і милість вона на язиці носить;]

Путіє́ єя́ путіє́ добри́, и вся́ стези́ єя́ ми́рны.

путі її — путі приємні, і всі стежки її — мирні.

Дре́во живота́ є́сть всѣ́мъ держа́щымся єя́, и воскланя́ющымся на ню́, я́ко на Го́спода, тверда́.

Вона — древо життя для тих, які здобувають її, — і блаженні, які зберігають її!

Бо́гъ прему́дростію основа́ зе́млю, угото́ва же небеса́ ра́зумомъ:

Господь премудрістю заснував землю, небеса утвердив розумом;

въ чу́вствѣ єго́ бе́здны разверзо́шася, о́блацы же источи́ша ро́су.

Його премудрістю розкрилися безодні, і хмари кроплять росою.

Сы́не, да не премине́ши, соблюди́ же мо́й совѣ́тъ и мы́сль:

Сину мій! не випускай їх з очей твоїх; зберігай розсудливість і розважливість,

да жива́ бу́детъ душа́ твоя́, и благода́ть бу́детъ на твоє́й вы́и: [бу́детъ же исцѣле́ніє пло́темъ твои́мъ и уврачева́ніє косте́мъ твои́мъ:]

і вони будуть життям для душі твоєї і прикрасою для шиї твоєї.

да хо́диши надѣ́яся въ ми́рѣ во всѣ́хъ путе́хъ твои́хъ, нога́ же твоя́ не по́ткнется.

Тоді безпечно підеш шляхом твоїм, і нога твоя не спіткнеться.

А́ще бо ся́деши, безбоя́зненъ бу́деши, а́ще же поспи́ши, сла́достно поспи́ши.

Коли ляжеш спати, — не будеш боятися; і коли заснеш, — сон твій приємним буде.

И не убои́шися стра́ха наше́дшаго, ниже́ устремле́нія нечести́выхъ находя́щаго:

Не убоїшся несподіваного страху і пагуби від нечестивих, коли вона прийде;

Госпо́дь бо бу́детъ на всѣ́хъ путе́хъ твои́хъ и утверди́тъ но́гу твою́, да не поползне́шися.

тому що Господь буде упованням твоїм і збереже ногу твою від уловлення.

Не отрецы́ся благотвори́ти тре́бующему, єгда́ и́мать рука́ твоя́ помога́ти.

Не відмовляй у благодіянні нужденному, коли рука твоя в силі зробити його.

Не рцы́: отше́дъ возврати́ся, и зау́тра да́мъ, си́льну ти́ су́щу благотвори́ти: не вѣ́си бо, что́ породи́тъ де́нь находя́й.

Не говори другові твоєму: «піди і прийди знову, і завтра я дам», коли ти маєш при собі. [Тому що ти не знаєш, що принесе прийдешній день.]

Не соплета́й на дру́га твоєго́ зла́, прише́лца су́ща и упова́юща на тя́.

Не замишляй проти ближнього твого зла, коли він без побоювання живе з тобою.

Не вражду́й на человѣ́ка ту́не, да не что́ на тя́ содѣ́єтъ зло́є.

Не сварися з людиною без причини, коли вона не зробила зла тобі.

Не стяжи́ злы́хъ муже́й поноше́нія, ни возревну́й путе́мъ и́хъ.

Не змагайся з людиною, яка чинить насилля, і не обирай жодного зі шляхів її;

Нечи́стъ бо предъ Го́сподемъ вся́къ законопресту́пникъ и съ пра́ведными не сочетава́єтся.

тому що мерзота перед Господом розпусний, а з праведними у Нього спілкування.

Кля́тва Госпо́дня въ домѣ́хъ нечести́выхъ, дворы́ же пра́ведныхъ благословля́ются.

Прокляття Господнє на домі нечестивого, а житло благочестивих Він благословляє.

Госпо́дь го́рдымъ проти́вится, смире́ннымъ же дає́тъ благода́ть.

Якщо з кощунників Він насміхається, то смиренним дає благодать.

Сла́ву прему́дріи наслѣ́дятъ, нечести́віи же вознесо́ша безче́стіє.

Мудрі успадковують славу, а нерозумні — ганьбу.

Послу́шайте, дѣ́ти, наказа́нія о́тча и внемли́те разумѣ́ти помышле́ніє,

Слухайте, діти, настановлення батька, і пильнуйте, щоб навчитися розуму,

да́ръ бо благі́й да́рую ва́мъ: моєго́ зако́на не оставля́йте.

тому що я дав вам добре вчення. Не залишайте заповіді моєї.

Сы́нъ бо бы́хъ и а́зъ отцу́ послушли́вый, и люби́мый предъ лице́мъ ма́тере,

Бо і я був син у батька мого, і єдиний у матері моєї, яка ніжно любила мене,

и́же глаго́лаша и учи́ша мя́: да утвержда́єтся на́ше сло́во въ твоє́мъ се́рдцы: храни́ за́повѣди, не забыва́й:

і він учив мене і говорив мені: нехай утримає серце твоє слова мої; зберігай заповіді мої, і живи.

стяжи́ прему́дрость, стяжи́ ра́зумъ: не забу́ди, ниже́ пре́зри рѣче́нія мои́хъ у́стъ, ниже́ уклони́ся от глаго́лъ у́стъ мои́хъ.

Здобувай мудрість, здобувай розум; не забувай цього і не відхиляйся від слів вуст моїх.

Не оста́ви єя́, и и́мется тебе́: возжелѣ́й єя́, и соблюде́тъ тя́.

Не залишай її, і вона буде охороняти тебе; люби її, і вона буде оберігати тебе.

Нача́ло прему́дрости: стяжа́ти прему́дрость, и во все́мъ стяжа́ніи твоє́мъ стяжи́ ра́зумъ.

Головне — мудрість: здобувай мудрість, і всім майном твоїм здобувай розум.

Огради́ ю́, и вознесе́тъ тя́: почти́ ю́, да тя́ объи́метъ,

Високо цінуй її, і вона піднесе тебе; вона прославить тебе, якщо ти приліпишся до неї;

да да́стъ главѣ́ твоє́й вѣне́цъ благода́тей, вѣнце́мъ же сла́дости защи́титъ тя́.

покладе на голову твою прекрасний вінок, доставить тобі чудовий вінець.

Слы́ши, сы́не, и пріими́ моя́ словеса́, и умно́жатся лѣ́та живота́ твоєго́, да ти́ бу́дутъ мно́зи путіє́ житія́.

Слухай, сину мій, і прийми слова мої, — і примножаться тобі літа життя.

Путе́мъ бо прему́дрости учу́ тя, наставля́ю же тебе́ на тече́нія пра́вая:

Я вказую тобі путь мудрости, веду тебе стежками прямими.

а́ще бо хо́диши, не за́пнутся стопы́ твоя́: а́ще ли тече́ши, не утруди́шися.

Коли підеш, не буде утрудненим хід твій, і коли побіжиш, не спіткнешся.

Ими́ся моєго́ наказа́нія, не оста́ви, но сохрани́ є́ себѣ́ въ жи́знь твою́.

Міцно тримайся наставляння, не залишай, зберігай його, тому що воно — життя твоє.

На пути́ нечести́выхъ не иди́, ниже́ возревну́й путе́мъ законопресту́пныхъ.

Не вступай на стежку нечестивих і не ходи шляхом злих;

На не́мже а́ще мѣ́стѣ во́я соберу́тъ, не иди́ та́мо: уклони́ся же от ни́хъ и измѣни́:

залиш його, не ходи ним, ухилися від нього і пройди мимо;

не у́снутъ бо, а́ще зла́ не сотворя́тъ: отъи́мется со́нъ от ни́хъ, и не спя́тъ:

тому що вони не заснуть, якщо не зроблять зла; пропадає сон у них, якщо вони не доведуть кого до падіння;

ті́и бо пита́ются пи́щею нече́стія, віно́мъ же законопресту́пнымъ упива́ются.

бо вони їдять хліб беззаконня і п’ють вино крадіння.

Путі́є же пра́ведныхъ подо́бнѣ свѣ́ту свѣ́тятся: предхо́дятъ и просвѣща́ютъ, до́ндеже испра́вится де́нь.

Путь праведних — як світило променисте, яке більше і більше світлішає до повного дня.

Путіє́ же нечести́выхъ те́мни: не вѣ́дятъ, ка́ко претыка́ются.

Путь же беззаконних — як темрява; вони не знають, об що спіткнуться.

Сы́не, мои́мъ глаго́ломъ внима́й, къ мои́мъ же словесе́мъ прилага́й у́хо твоє́:

Сину мій! до слів моїх дослухайся, і до промов моїх прихили вухо твоє;

да не оскудѣ́ютъ ти́ исто́чницы твои́, храни́ я́ въ се́рдцы твоє́мъ:

нехай не відходять вони від очей твоїх; зберігай їх усередині серця твого:

живо́тъ бо су́ть всѣ́мъ обрѣта́ющымъ я́ и все́й пло́ти и́хъ исцѣле́ніє.

тому що вони життя для того, хто знайшов їх, і здоров’я для всього тіла його.

Вся́цѣмъ хране́ніємъ блюди́ твоє́ се́рдце: от си́хъ бо исхо́дища живота́.

Більше за все бережене зберігай серце твоє, тому що з нього джерела життя.

Отими́ от себе́ стропти́ва уста́, и оби́дливы устнѣ́ дале́че от тебе́ отри́ни.

Відкинь від себе облудність уст, і лукавство язика віддали від себе.

О́чи твои́ пра́во да зря́тъ, и вѣ́жди твои́ да помава́ютъ пра́ведная.

Очі твої нехай прямо дивляться, і вії твої нехай будуть спрямовані прямо перед тобою.

Пра́ва тече́нія твори́ твои́ма нога́ма и пути́ твоя́ исправля́й.

Обміркуй стежку для ноги твоєї, і всі путі твої нехай будуть твердими.

Не уклони́ся ни на де́сно, ни на шу́є: отврати́ же но́гу твою́ от пути́ зла́:

Не ухиляйся ні праворуч, ні ліворуч; віддали ногу твою від зла,

пути́ бо десны́я вѣ́сть Госпо́дь, развраще́ни же су́ть, и́же ошу́юю.

[тому що шляхи праві спостерігає Господь, а ліві — зіпсовані.

То́й же пра́ва сотвори́тъ тече́нія твоя́, и хожде́нія твоя́ въ ми́рѣ поспѣши́тъ.

Він же прямими зробить путі твої, і ходу твою у мирі влаштує.]

Сы́не, моє́й прему́дрости внима́й, къ мои́мъ же словесе́мъ прилага́й у́хо твоє́,

Сину мій! дослухайся до мудрости моєї, і прихили вухо твоє до розуму мого,

да сохрани́ши мы́сль благу́ю: чу́вство же мои́хъ усте́нъ заповѣ́даєтъ тебѣ́.

щоб дотриматися розсудливости, і щоб вуста твої зберегли знання. [Не слухай улесливої жінки;]

Не внима́й злѣ́й женѣ́: ме́дъ бо ка́плетъ от усте́нъ жены́ блудни́цы, я́же на вре́мя наслажда́єтъ тво́й горта́нь:

тому що мед виливають вуста чужої дружини, і м’якша за єлей мова її;

послѣди́ же горча́є же́лчи обря́щеши, и изощре́нну па́че меча́ обою́ду о́стра:

але наслідки від неї гіркі, як полинь, гострі, як меч двогострий;

безу́мія бо но́зѣ низво́дятъ употребля́ющихъ ю́ со сме́ртію во а́дъ, стопы́ же єя́ не утвержда́ются:

ноги її сходять до смерти, стопи її досягають пекла.

на пути́ бо живо́тныя не нахо́дитъ, заблужде́нна же тече́нія єя́ и неблагоразу́мна.

Якби ти захотів осягнути стежку життя її, то путі її непостійні, і ти не узнаєш їх.

Ны́нѣ у́бо, сы́не, послу́шай мене́ и не отринове́нна сотвори́ моя́ словеса́:

Отже, діти, слухайте мене і не відступайте від слів уст моїх.

дале́че от нея́ сотвори́ пу́ть тво́й и не прибли́жися ко две́ремъ домо́въ єя́,

Тримай далі від неї путь твою і не підходь близько до дверей дому її,

да не преда́стъ ины́мъ живота́ твоєго́, и твоєго́ житія́ неми́лостивымъ,

щоб здоров’я твого не віддати іншим і років твоїх мучителеві;

да не насы́тятся ині́и твоєя́ крѣ́пости, твои́ же труды́ въ до́мы чужды́я вни́дутъ,

щоб не насичувалися силою твоєю чужі, і труди твої не були для чужого дому.

и раска́єшися на послѣ́докъ тво́й, єгда́ истру́тся пло́ти тѣ́ла твоєго́, и рече́ши:

І ти будеш стогнати після, коли плоть твоя і тіло твоє будуть виснажені, —

ка́ко возненави́дѣхъ наказа́ніє, и от обличе́ній уклони́ся се́рдце моє́?

і скажеш: «навіщо я ненавидів наставляння, і серце моє зневажало викривання,

не послу́шахъ гла́са наказу́ющаго мя́, и ко уча́щему мя́ не прилага́хъ у́ха моєго́:

і я не слухав голоси вчителів моїх, не прихиляв вуха мого до наставників моїх:

вма́лѣ бѣ́хъ во вся́цѣмъ злѣ́ посредѣ́ це́ркве и со́нмища.

ледь не впав я у всяке зло серед зібрання і суспільства!»

Сы́не, пі́й во́ды от свои́хъ сосу́довъ и от твои́хъ кладенце́въ исто́чника:

Пий воду з твоєї водойми і ту, яка тече з твого колодязя.

да преизлива́ются тебѣ́ во́ды от твоєго́ исто́чника, во твоя́ же пути́ да происхо́дятъ твоя́ во́ды.

Нехай [не] розливаються джерела твої по вулиці, потоки вод — по площах;

Да бу́дутъ тебѣ́ єди́ному имѣ́нія, и да никто́же чу́ждь причасти́тся тебѣ́.

нехай вони будуть належати тобі одному, а не чужим з тобою.

Исто́чникъ твоєя́ воды́ да бу́детъ тебѣ́ тво́й, и весели́ся съ жено́ю, я́же от ю́ности твоєя́:

Джерело твоє нехай буде благословенним; і утішайся дружиною юности твоєї,

єле́нь любве́ и жребя́ твои́хъ благода́тей да бесѣ́дуєтъ тебѣ́, твоя́ же да предъи́детъ тебѣ́ и да бу́детъ съ тобо́ю во вся́ко вре́мя: въ дру́жбѣ бо сея́ спребыва́яй умно́женъ бу́деши.

улюбленою ланню і прекрасною сарною: груди її нехай напувають тебе повсякчас, любов’ю її насолоджуйся постійно.

Не мно́гъ бу́ди къ чужде́й, ниже́ объя́тъ бу́ди объя́тіи не твоєя́:

І для чого тобі, сину мій, захоплюватися сторонньою й обіймати груди чужої?

предъ очи́ма бо су́ть Бо́жіима путіє́ му́жа, вся́ же тече́нія єго́ назира́єтъ.

Бо перед очима Господа путі людини, і Він вимірює всі стежки її.

Законопреступле́нія му́жа уловля́ютъ: плени́цами же свои́хъ грѣхо́въ кі́йждо затяза́єтся.

Беззаконного уловлюють власні беззаконня його, і в кайданах гріха свого він утримується:

Се́й скончава́єтся съ ненака́занными: от мно́жества же своєго́ житія́ изве́ржется и погиба́єтъ за безу́міє.

він помирає без наставляння, і від великого безумства свого губиться.

Сы́не, а́ще поручи́шися за твоєго́ дру́га, преда́си твою́ ру́ку врагу́.

Сину мій! якщо ти поручився за ближнього твого і дав руку твою за іншого, —

Сѣ́ть бо крѣпка́ му́жу свои́ устнѣ́, и плѣня́єтся устна́ми свои́хъ у́стъ.

ти обплутав себе словами вуст твоїх, упійманий словами вуст твоїх.

Твори́, сы́не, я́же а́зъ заповѣ́дую ти́, и спаса́йся: и́деши бо въ ру́цѣ злы́хъ за твоєго́ дру́га: бу́ди не ослабѣва́я, поощря́й же и твоєго́ дру́га, єго́же испоручи́лъ єси́.

Зроби ж, сину мій, ось що, і визволи себе, тому що ти потрапив до рук ближнього твого: піди, упади до ніг і благай ближнього твого;

Не да́ждь сна́ твои́ма очи́ма, ниже́ да воздре́млеши твои́ма вѣ́ждома,

не давай сну очам твоїм і дрімання віям твоїм;

да спасе́шися а́ки се́рна от тене́тъ и я́ко пти́ца от сѣ́ти.

рятуйся, як сарна з руки і як птах з руки птахолова.

Иди́ ко мра́вію, о, лѣни́ве, и поревну́й ви́дѣвъ пути́ єго́, и бу́ди о́наго мудрѣ́йшій:

Піди до мурахи, лінивцю, подивися на дії її, і будь мудрим.

о́нъ бо, не су́щу єму́ земледѣ́лцу, ниже́ ну́дящаго єго́ имѣ́яй, ниже́ подъ влады́кою сы́й,

Нема у неї ні начальника, ні приставника, ні володаря;

гото́витъ въ жа́тву пи́щу и мно́гоє въ лѣ́то твори́тъ угото́ваніє. Или́ иди́ ко пчелѣ́ и увѣ́ждь, ко́ль дѣ́лателница є́сть, дѣ́ланіє же ко́ль честно́є твори́тъ: єя́же трудо́въ ца́ріє и прості́и во здра́віє употребля́ютъ, люби́ма же є́сть всѣ́ми и сла́вна: а́ще си́лою и немощна́ су́щи, [но] прему́дростію почте́на произведе́ся.

але вона заготовляє влітку хліб свій, збирає під час жнив їжу свою. [Або піди до бджоли і пізнай, яка вона працьовита, яку поважну роботу вона виконує; її труди вживають для здоров’я і царі і простолюдини; улюблена ж вона всіма і славна; хоч силою вона слабка, але мудрістю вшанована.]

Доко́лѣ, о, лѣни́ве, лежи́ши? когда́ же от сна́ воста́неши?

Доки ти, лінивцю, будеш спати? коли ти встанеш від сну твого?

Ма́ло у́бо спи́ши, ма́ло же сѣди́ши, ма́ло же дре́млеши, ма́ло же объе́млеши пе́рси рука́ма:

Трохи поспиш, трохи подрімаєш, трохи, склавши руки, полежиш:

пото́мъ же на́йдетъ тебѣ́ а́ки зо́лъ пу́тникъ убо́жество: ску́дость же а́ки благі́й тече́цъ. А́ще же не лѣни́въ бу́деши, пріи́детъ я́ко исто́чникъ жа́тва твоя́, ску́дость же а́ки злы́й тече́цъ [от тебе́] отбѣжи́тъ.

і прийде, як перехожий, бідність твоя, і нестаток твій, як розбійник. [Якщо ж будеш не лінивим, то, як джерело, прийдуть жнива твої; убогість же далеко втече від тебе.]

Му́жъ безу́менъ и законопресту́пный хо́дитъ въ пути́ не бла́ги:

Людина лукава, людина нечестива ходить з облудними вустами,

то́й же намиза́єтъ о́комъ и зна́меніє дає́тъ ного́ю, учи́тъ же помава́ніємъ пе́рстовъ.

моргає очима своїми, говорить ногами своїми, дає знаки пальцями своїми;

Развраще́нно же се́рдце кує́тъ зла́я: на вся́коє вре́мя таковы́й мяте́жы составля́єтъ гра́ду.

підступність у серці її: вона замишляє зло повсякчас, сіє розбрат.

Сего́ ра́ди внеза́пу прихо́дитъ єму́ поги́бель, разсѣче́ніє и сокруше́ніє неисцѣ́льноє.

Зате несподівано прийде погибель її, раптом буде розбита — без зцілення.

Я́ко ра́дуєтся о всѣ́хъ, и́хже ненави́дитъ Бо́гъ, сокруша́єтся же за нечистоту́ души́:

Ось шість, що ненавидить Господь, навіть сім, що мерзота для душі Його:

о́ко досади́теля, язы́къ непра́ведный, ру́цѣ пролива́ющя кро́вь пра́веднаго,

очі горді, мова неправдива і руки, що проливають кров невинну,

и се́рдце кую́щеє мы́сли злы́, и но́зѣ тща́щыяся зло́ твори́ти потребя́тся.

серце, яке кує злі задуми, ноги, які швидко біжать до лиходійства,

Разжиза́єтъ лжы́ свидѣ́тель непра́веденъ и насыла́єтъ суды́ посредѣ́ бра́тій.

лжесвідок, який наговорює неправду і сіє розбрат між братами.

Сы́не, храни́ зако́ны отца́ твоєго́ и не отри́ни наказа́нія ма́тере твоєя́:

Сину мій! зберігай заповідь батька твого і не відкидай наставляння матері твоєї;

навяжи́ же я́ на твою́ ду́шу при́сно и обяжи́ и́хъ о твоє́й вы́и.

нав’яжи їх назавжди на серце твоє, обв’яжи ними шию твою.

Єгда́ хо́диши, води́ ю́, и съ тобо́ю да бу́детъ: єгда́ же спи́ши, да храни́тъ тя́, да востаю́щу ти́ глаго́летъ съ тобо́ю.

Коли ти підеш, вони будуть керувати тобою; коли ляжеш спати, будуть охороняти тебе; коли пробудишся, будуть розмовляти з тобою:

Зане́ свѣти́лникъ за́повѣдь зако́на и свѣ́тъ, и пу́ть жи́зни, и обличе́ніє, и наказа́ніє,

бо заповідь є світильник, і наставляння — світло, і розсудливі повчання — шлях до життя,

є́же сохрани́ти тя́ от жены́ мужа́ты и от наважде́нія язы́ка чужда́го.

щоб оберігати тебе від негідної жінки, від улесливої мови чужої.

Сы́не, да не побѣди́тъ тя́ добро́ты по́хоть, ниже́ уловле́нъ бу́ди твои́ма очи́ма, ниже́ да совосхи́тишися вѣ́ждами єя́.

Не пожадай краси її в серці твоєму, [нехай не уловленим будеш очима твоїми,] і нехай не захопить вона тебе віями своїми;

Цѣна́ бо блудни́цы, єли́ка єди́наго хлѣ́ба: жена́ же муже́й честны́я ду́шы уловля́єтъ.

тому що через жінку блудну убожіють до шматка хліба, а заміжня жінка уловлює дорогу душу.

Ввя́жетъ ли кто́ о́гнь въ нѣ́дра, ри́зъ же [свои́хъ] не сожже́тъ ли?

Чи може хто взяти собі вогонь у пазуху, щоб не прогорів одяг його?

Или́ ходи́ти кто́ бу́детъ на у́глієхъ о́гненныхъ, но́гъ же не сожже́тъ ли?

Чи може хто ходити по вугіллю, яке горить, щоб не обпекти ніг своїх?

Та́ко вше́дый къ женѣ́ мужа́тѣй не безъ вины́ бу́детъ, ниже́ вся́къ прикаса́йся є́й.

Те саме буває і з тим, хто входить до дружини ближнього свого: хто доторкнеться до неї, не залишиться без провини.

Не ди́вно, а́ще кто́ я́тъ бу́детъ крады́й: кра́детъ бо, да насы́титъ ду́шу свою́ а́лчущую:

Не дарують злодієві, якщо він краде, щоб наситити душу свою, коли він голодний;

а́ще же я́тъ бу́детъ, возда́стъ седмери́цею, и вся́ имѣ́нія своя́ да́въ, изба́витъ себе́.

але, будучи упійманим, він заплатить всемеро, віддасть усе майно дому свого.

Прелюбодѣ́й же за ску́дость ума́ поги́бель души́ своє́й содѣва́єтъ,

Хто ж перелюбствує з жінкою, у того немає розуму; той губить душу свою, хто чинить це:

болѣ́зни же и безче́стіє понесе́тъ: поноше́ніє же єго́ не загла́дится во вѣ́къ:

побиття і ганьбу знайде він, і нечестя його не згладиться,

испо́лнена бо ре́вности я́рость му́жа єя́: не пощади́тъ въ де́нь суда́,

тому що ревнощі — лють чоловіка, і не пощадить він у день помсти,

не измѣни́тъ ни єди́ною цѣно́ю вражды́, ниже́ разрѣши́тся мно́гими дарми́.

не прийме ніякого викупу і не задовольниться, скільки б ти не примножував дари.

Сы́не, храни́ моя́ словеса́, моя́ же за́повѣди скры́й у себе́. Сы́не, чти́ Го́спода, и укрѣпи́шися: кромѣ́ же єго́ не бо́йся ино́го.

Сину мій! зберігай слова мої і заповіді мої приховай у себе. [Сину мій! шануй Господа, — і зміцнишся, і, крім Нього, не бійся нікого.]

Храни́ моя́ за́повѣди, и поживе́ши, словеса́ же моя́ я́ко зѣ́ницы о́чію:

Зберігай заповіді мої і живи, і вчення моє, як зіниця очей твоїх.

обложи́ же и́ми твоя́ пе́рсты, напиши́ же я́ на скрижа́ли се́рдца твоєго́.

Нав’яжи їх на персти твої, напиши їх на скрижалі серця твого.

Нарцы́ прему́дрость сестру́ тебѣ́ бы́ти, ра́зумъ же зна́ємь сотвори́ тебѣ́,

Скажи мудрості: «ти сестра моя!» і розум назви рідним твоїм,

да тя́ соблюде́тъ от жены́ чужді́я и лука́выя, а́ще тя́ словесы́ льсти́выми облага́ти на́чнетъ:

щоб вони охороняли тебе від дружини іншого, від чужої, яка пом’якшує слова свої.

око́нцемъ бо изъ до́му своєго́ на пути́ прини́чущи,

Ось, одного разу дивився я у вікна дому мого, крізь ґрати мої,

єго́же а́ще у́зритъ от безу́мныхъ ча́дъ ю́ношу скудоу́мна,

і побачив серед недосвідчених, помітив між молодими людьми нерозумного юнака,

проходя́щаго ми́мо у́гла въ распу́тіихъ до́му єя́

який переходив площу біля рогу її і йшов по дорозі до дому її,

и глаго́лющаго въ те́мный ве́черъ, єгда́ упокоє́ніє бу́детъ нощно́є и мра́чноє:

у сутінках під вечір дня, у нічній темряві і в мороці.

жена́ же сря́щетъ єго́, зра́къ иму́щи прелюбодѣ́йничь, я́же твори́тъ ю́ныхъ пари́ти сердца́мъ: воскри́лена же є́сть и блу́дна,

І ось — назустріч йому жінка, в убранні блудниці, з підступним серцем,

въ дому́ же не почива́ютъ но́зѣ єя́:

галаслива і невгамовна; ноги її не живуть у домі її:

вре́мя бо нѣ́коє внѣ́ глуми́тся, вре́мя же на распу́тіихъ при вся́цѣмъ у́глѣ присѣди́тъ:

то на вулиці, то на площах, і біля кожного рогу чинить вона кови.

пото́мъ є́мши лобза́єтъ єго́, безсту́днымъ же лице́мъ рече́тъ къ нему́:

Вона схопила його, цілувала його, і з безсоромним обличчям говорила йому:

же́ртва ми́рна ми́ є́сть, дне́сь воздаю́ обѣ́ты моя́:

«мирна жертва у мене: сьогодні я звершила обітниці мої;

сего́ ра́ди изыдо́хъ въ срѣ́теніє тебѣ́, жела́ющи лица́ твоєго́, обрѣто́хъ тя́:

тому і вийшла назустріч тобі, щоб відшукати тебе, і — знайшла тебе;

простира́лами покры́хъ о́дръ мо́й, ковра́ми же сугу́быми постла́хъ, и́же от Єги́пта,

килимами я вбрала постіль мою, різнобарвними тканинами єгипетськими;

шафра́номъ посы́пахъ ло́же моє́ и до́мъ мо́й кори́цею:

спальню мою напахтила смирною, алое і корицею;

пріиди́ и наслади́мся любве́ да́же до у́тра, гряди́ и поваля́ємся въ по́хоти:

зайди, будемо упиватися ніжностями до ранку, насолодимося любов’ю,

нѣ́сть бо му́жа моєго́ въ дому́, отъи́де въ пу́ть дале́че,

тому що чоловіка немає вдома: він вирушив у далеку дорогу;

дово́лно сребра́ взя́ съ собо́ю, по мно́гихъ дне́хъ возврати́тся въ до́мъ сво́й.

гаманець срібла взяв із собою; прийде додому до дня повномісяччя».

И прельсти́ єго́ мно́гою бесѣ́дою, тене́тами же усте́нъ [въ блу́дъ] привлече́ єго́.

Численними ласкавими словами вона звабила його, м’якістю вуст своїх оволоділа ним.

О́нъ же а́біє послѣ́дова є́й обюро́дѣвъ, и я́коже во́лъ на заколе́ніє веде́тся, и я́ко пе́съ на у́зы,

Негайно він пішов за нею, як віл йде на забій, [і як пес — на ланцюг,] і як олень — на постріл,

или́ я́ко єле́нь уя́звленъ стрѣло́ю въ я́тра: и спѣши́тъ я́ко пти́ца въ сѣ́ть, не вѣ́дый, я́ко на ду́шу свою́ тече́тъ.

доки стріла не простромить печінки його; як пташка кидається в тенета, і не знає, що вони — на погибель її.

Ны́нѣ у́бо, сы́не, послу́шай мене́ и внима́й глаго́ломъ у́стъ мои́хъ,

Отже, діти, слухайте мене і дослухайтеся до слів моїх.

да не уклони́тся въ пути́ єя́ се́рдце твоє́,

Нехай не ухиляється серце твоє на путі її, не блукай по стежках її,

и да не прельсти́шися въ стезя́хъ єя́: мно́гихъ бо уязви́вши низве́рже, и безчи́сленни су́ть, и́хже уби́ла є́сть:

тому що багатьох повалила вона пораненими, і багато сильних убиті нею:

путіє́ а́довы до́мъ єя́, низводя́щіи въ сокро́вища сме́ртная.

дім її — дорога у пекло, яка сходить у внутрішні оселі смерти.

Тѣ́мже ты́ прему́дрость проповѣ́ждь, да ра́зумъ послу́шаєтъ тебе́.

Чи не премудрість взиває? і чи не розум підносить голос свій?

На высо́кихъ бо крає́хъ є́сть, посредѣ́ же сте́зь стои́тъ:

Вона стає на підвищених місцях, при шляху, на роздоріжжях;

при вратѣ́хъ бо си́льныхъ присѣди́тъ, во вхо́дѣхъ же поє́тся.

вона взиває біля воріт при вході в місто, біля входу в двері:

Ва́съ, о, человѣ́цы, молю́, и вдаю́ мо́й гла́съ сыно́мъ человѣ́ческимъ.

«до вас, люди, взиваю я, і до синів людських голос мій!

Уразумѣ́йте, незло́бивіи, кова́рство, ненака́занніи же, приложи́те се́рдце.

Навчіться, нерозумні, розсудливости, і дурні — розуму.

Послу́шайте мене́: честна́я бо реку́ и изнесу́ от усте́нъ пра́вая.

Слухайте, тому що я буду говорити важливе, і слова вуст моїх — правда;

Я́ко и́стинѣ поучи́тся горта́нь мо́й, ме́рзки же предо мно́ю устны́ лжи́выя.

бо істину промовить язик мій, і нечестя — мерзота для вуст моїх;

Съ пра́вдою вси́ глаго́лы у́стъ мои́хъ, ничто́же въ ни́хъ стро́потно, ниже́ развраще́нно.

усі слова вуст моїх справедливі; немає у них підступу і лукавства;

Вся́ пра́ва разумѣва́ющымъ, и пра́ва обрѣта́ющымъ ра́зумъ.

усі вони ясні для розумного і справедливі для тих, що здобули знання.

Пріими́те наказа́ніє, а не сребро́, и ра́зумъ па́че зла́та искуше́на: избира́йте же вѣ́дѣніє па́че зла́та чи́ста.

Прийміть учення моє, а не срібло; краще знання, ніж добірне золото;

Лу́чши бо прему́дрость ка́меній многоцѣ́нныхъ, вся́коє же честно́є недосто́йно єя́ є́сть.

тому що мудрість краща за перли, і ніщо з бажаного не зрівняється з нею.

А́зъ прему́дрость всели́хъ совѣ́тъ, и ра́зумъ и смы́слъ а́зъ призва́хъ.

Я, премудрість, живу з розумом і шукаю розсудливого знання.

Стра́хъ Госпо́день ненави́дитъ непра́вды, досажде́нія же и горды́ни, и пути́ лука́выхъ: возненави́дѣхъ же а́зъ развраще́нныя пути́ злы́хъ.

Страх Господній — ненавидіти зло; гордість і зарозумілість і злу путь і підступні вуста я ненавиджу.

Мо́й совѣ́тъ и утвержде́ніє, мо́й ра́зумъ, моя́ же крѣ́пость.

У мене рада і правда; я розум, у мене сила.

Мно́ю ца́ріє ца́рствуютъ, и си́льніи пи́шутъ пра́вду:

Мною царі царюють і володарі узаконюють правду;

мно́ю вельмо́жи велича́ются, и власти́тиліє мно́ю держа́тъ зе́млю.

мною керуються начальники і вельможі й усі судді землі.

А́зъ лю́бящыя мя́ люблю́, и́щущіи же мене́ обря́щутъ благода́ть.

Тих, хто любить мене, я люблю, і ті, що шукають мене, знайдуть мене;

Бога́тство и сла́ва моя́ є́сть, и стяжа́ніє мно́гихъ и пра́вда.

багатство і слава у мене, скарб, що не гине, і правда;

Лу́чше є́сть плоди́ти мене́, па́че зла́та и ка́менія дра́га: мои́ же плоды́ лу́чше сребра́ избра́нна.

плоди мої кращі за золото, і золото найчистіше, і користи від мене більше, ніж від добірного срібла.

Въ путе́хъ пра́вды хожду́ и посредѣ́ сте́зь оправда́нія живу́,

Я ходжу шляхом правди, стежками правосуддя,

да раздѣлю́ лю́бящымъ мя́ имѣ́ніє, и сокро́вища и́хъ испо́лню благи́хъ. А́ще возвѣщу́ ва́мъ быва́ющая на вся́къ де́нь, помяну́, я́же от вѣ́ка, исчести́.

щоб доставити тим, хто любить мене, істотне благо, і скарбниці їхні я наповнюю. [Коли я звіщу те, що буває щодня, то не забуду перелічити те, що від віку.]

Госпо́дь созда́ мя {Євр.: стяжа́ мя.} нача́ло путі́й свои́хъ въ дѣла́ своя́,

Господь мав мене початком путі Своєї, раніше творінь Своїх, споконвіку;

пре́жде вѣ́къ основа́ мя, въ нача́лѣ, пре́жде не́же зе́млю сотвори́ти,

від віку я помазана, від початку, раніше буття землі.

и пре́жде не́же бе́здны содѣ́лати, пре́жде не́же произы́ти исто́чникомъ во́дъ,

Я народилася, коли ще не існували безодні, коли ще не було джерел, повних води.

пре́жде не́же гора́мъ водрузи́тися, пре́жде же всѣ́хъ холмо́въ ражда́єтъ мя́.

Я народилася раніше, ніж підняті були гори, раніше пагорбів,

Госпо́дь сотвори́ страны́ и ненаселе́нныя, и концы́ населе́нныя поднебе́сныя.

коли ще Він не створив ні землі, ні полів, ні початкових порошинок всесвіту.

Єгда́ гото́вяше не́бо, съ ни́мъ бѣ́хъ, и єгда́ отлуча́ше престо́лъ сво́й на вѣ́трѣхъ,

Коли Він готував небеса, я була там. Коли Він проводив кругову лінію по лицю безодні,

и єгда́ крѣ́пки творя́ше вы́шнія о́блаки, и єгда́ тве́рды полага́ше исто́чники поднебе́сныя,

коли утверджував угорі хмари, коли зміцнював джерела безодні,

и єгда́ полага́ше мо́рю предѣ́лъ єго́, да во́ды не ми́мо и́дутъ у́стъ єго́, и крѣ́пка творя́ше основа́нія земли́, бѣ́хъ при не́мъ устроя́ющи.

коли давав морю устав, щоб води не переступали меж його, коли покладав основи землі:

А́зъ бѣ́хъ, о не́йже ра́довашеся, на вся́къ же де́нь веселя́хся предъ лице́мъ єго́ на вся́ко вре́мя,

тоді я була при Ньому художницею, і була радістю кожного дня, веселячись перед лицем Його в усі часи,

єгда́ веселя́шеся вселе́нную соверши́въ, и веселя́шеся о сынѣ́хъ человѣ́ческихъ.

радіючи на земному колі Його, і радість моя була із синами людськими.

Ны́нѣ у́бо, сы́не, послу́шай мене́: и блаже́ни, и́же пути́ моя́ сохраня́тъ.

Отже, діти, послухайте мене; і блаженні ті, які зберігають путі мої!

Услы́шите прему́дрость, и умудри́теся, и не отмещи́те.

Послухайте настанови і будьте мудрі, і не відступайте від них.

Блаже́нъ му́жъ, и́же послу́шаєтъ мене́, и человѣ́къ, и́же пути́ моя́ сохрани́тъ, бдя́й при мои́хъ две́рехъ при́сно, соблюда́яй пра́ги мои́хъ вхо́довъ:

Блаженна людина, яка слухає мене, пильнуючи щодня біля воріт моїх і стоячи на сторожі біля дверей моїх!

исхо́ди бо мои́ исхо́ди живота́, и уготовля́єтся хотѣ́ніє от Го́спода:

тому що, хто знайшов мене, той знайшов життя, і одержить благодать від Господа;

согрѣша́ющіи же въ мя́ нече́ствуютъ на своя́ ду́ши, и ненави́дящіи мя́ лю́бятъ сме́рть.

а той, хто грішить проти мене, наносить шкоду душі своїй: усі ненависники мої люблять смерть».

Прему́дрость созда́ себѣ́ до́мъ и утверди́ столпо́въ се́дмь:

Премудрість збудувала собі дім, витесала сім стовпів його,

закла́ своя́ же́ртвенная, и раствори́ въ ча́ши своє́й віно́, и угото́ва свою́ трапе́зу:

заколола жертву, розбавила вино своє і приготувала в себе трапезу;

посла́ своя́ рабы́, созыва́ющи съ высо́кимъ проповѣ́даніємъ на ча́шу, глаго́лющи:

послала слуг своїх проголосити з височин міських:

и́же є́сть безу́менъ, да уклони́тся ко мнѣ́.

«хто нерозумний, звернися сюди!» І бідним на розум вона сказала:

И тре́бующымъ ума́ рече́: пріиди́те, яди́те мо́й хлѣ́бъ и пі́йте віно́, є́же раствори́хъ ва́мъ:

«йдіть, їжте хліб мій і пийте вино, мною розчинене;

оста́вите безу́міє и жи́ви бу́дете, да во вѣ́ки воцарите́ся: и взыщи́те ра́зума, да поживете́ и испра́вите ра́зумъ въ вѣ́дѣніи.

залиште нерозумне, і живіть, і ходіть шляхом розуму».

Наказу́яй злы́я пріи́метъ себѣ́ безче́стіє, облича́яй же нечести́ваго поро́чна сотвори́тъ себе́ [обличе́нія бо нечести́вому ра́ны єму́].

Той, хто повчає кощунника, наживе собі неславу, і той, хто викриває нечестивого — пляму собі.

Не облича́й злы́хъ, да не возненави́дятъ тебе́: облича́й прему́дра, и возлю́битъ тя́.

Не викривай кощунника, щоб він не зненавидів тебе; викривай мудрого, і він полюбить тебе;

Да́ждь прему́дрому вину́, и прему́дрѣйшій бу́детъ: сказу́й пра́ведному, и приложи́тъ пріима́ти.

дай наставляння мудрому, і він буде ще мудрішим; навчи правдивого, і він примножить знання.

Нача́ло прему́дрости стра́хъ Госпо́день, и совѣ́тъ святы́хъ ра́зумъ: разумѣ́ти бо зако́нъ, по́мысла є́сть блага́го.

Початок мудрости — страх Господній, і пізнання Святого — розум;

Си́мъ бо о́бразомъ мно́гоє поживе́ши вре́мя, и приложа́тся тебѣ́ лѣ́та живота́ твоєго́.

тому що через мене примножаться дні твої, і додадуться тобі роки життя.

Сы́не, а́ще прему́дръ бу́деши, себѣ́ прему́дръ бу́деши и и́скреннимъ твои́мъ: а́ще же зо́лъ бу́деши, єди́нъ почерпне́ши зла́я. Сы́нъ нака́занъ прему́дръ бу́детъ, безу́мный же слуго́ю употреби́тся. И́же утвержда́єтся на лжа́хъ, се́й пасе́тъ вѣ́тры, то́й же пожене́тъ пти́цы паря́щыя: оста́ви бо пути́ своєго́ віногра́да, въ стезя́хъ же своєго́ земледѣ́ланія заблуди́, прохо́дитъ же сквозѣ́ пусты́ню безво́дную и зе́млю опредѣле́нную въ жа́ждѣхъ, собира́єтъ же рука́ма непло́діє.

[Сину мій!] якщо ти мудрий, то мудрий для себе [і для ближніх твоїх]; і якщо буйний, то один потерпиш. [Хто утверджується на неправді, той пасе вітер, той ганяється за птахами летючими: бо він залишив путі свого виноградника і блукає стежками поля свого; проходить через безводну пустелю і землю, приречену на спрагу; збирає руками безплідне.]

Жена́ безу́мная и проде́рзая скудна́ хлѣ́бомъ быва́єтъ, я́же не вѣ́сть стыдѣ́нія,

Жінка безрозсудна, галаслива, нерозумна, яка нічого не знає,

сѣ́де при две́рехъ до́му своєго́, на столцѣ́ я́вѣ на сто́гнахъ,

сідає біля дверей дому свого на стільці, на підвищених місцях міста,

призыва́ющая мимоходя́щихъ и исправля́ющихъ пути́ своя́:

щоб кликати тих, що проходять дорогою, йдуть прямо своїми шляхами:

и́же є́сть от ва́съ безу́мнѣйшій, да уклони́тся ко мнѣ́: и лише́ннымъ ра́зума повелѣва́ю, глаго́лющи:

«хто нерозумний, звернися сюди!» і бідному розумом сказала вона:

хлѣ́бомъ сокрове́ннымъ въ сла́дость прикосни́теся и во́ду татьбы́ сла́дкую пі́йте.

«води вкрадені солодкі, і прихований хліб приємний».

О́нъ же не вѣ́сть, я́ко земноро́дніи у нея́ погиба́ютъ и во днѣ́ а́да обрѣта́ются. Но отскочи́, не заме́дли на мѣ́стѣ єя́, ниже́ наста́ви о́ка своєго́ къ не́й: та́ко бо про́йдеши во́ду чужду́ю и пре́йдеши рѣку́ чужду́ю: от воды́ же чужді́я оша́йся и от исто́чника чужда́го не пі́й, да мно́гоє вре́мя поживе́ши, и приложа́тся тебѣ́ лѣ́та живота́.

І він не знає, що мерці там, і що у глибині пекла закликані нею. [Але ти відскоч, не барися на місці, не зупиняй погляду твого на ній; бо таким чином ти пройдеш воду чужу. Від води чужої віддаляйся, і з джерела чужого не пий, щоб пожити довгий час, і щоб додалися тобі літа життя.]

Сы́нъ прему́дръ весели́тъ отца́, сы́нъ же безу́менъ печа́ль ма́тери.

Притчі Соломона. Син мудрий радує батька, а син нерозумний — засмучення для його матері.

Не по́льзуютъ сокро́вища беззако́нныхъ, пра́вда же изба́витъ от сме́рти.

Не приносять користи скарби неправедні, правда ж рятує від смерти.

Не убіє́тъ гла́домъ Госпо́дь ду́шу пра́ведную, живо́тъ же нечести́выхъ низврати́тъ.

Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне.

Нищета́ му́жа смиря́єтъ: ру́цѣ же му́жественныхъ обогаща́ются.

Лінива рука робить бідним, а рука старанна збагачує.

Сы́нъ нака́занъ прему́дръ бу́детъ, безу́мный же слуго́ю употреби́тся: спасе́тся от зно́я сы́нъ разу́мный, вѣтротлѣ́ненъ же быва́єтъ на жа́твѣ сы́нъ беззако́нный.

Хто збирає влітку — син розумний, а хто спить під час жнив — син безпутний.

Благослове́ніє Госпо́дне на главѣ́ пра́веднаго: уста́ же нечести́выхъ покры́єтъ пла́чь безвре́менный.

Благословення — на голові праведника, вуста ж беззаконних загородить насильство.

Па́мять пра́ведныхъ съ похвала́ми: и́мя же нечести́выхъ угаса́єтъ.

Пам’ять праведника буде благословенна, а ім’я нечестивих мерзотним.

Прему́дръ се́рдцемъ пріи́метъ за́повѣди: непокрове́нный же устна́ма остроптѣва́я запне́тся.

Мудрий серцем приймає заповіді, а нерозумний устами спотикнеться.

И́же хо́дитъ про́сто, хо́дитъ надѣ́яся: развраща́я же пути́ своя́, позна́нъ бу́детъ.

Хто ходить у непорочності, той ходить безпечно; а хто спотворює путі свої, той буде покараний.

Намиза́яй о́комъ съ ле́стію собира́єтъ муже́мъ печа́ли: облича́яй же со дерзнове́ніємъ миротвори́тъ.

Хто мигає очима, той викликає досаду, а нерозумний устами спотикнеться.

Исто́чникъ жи́зни въ руцѣ́ пра́веднаго: уста́ же нечести́ваго покры́єтъ па́губа.

Вуста праведника — джерело життя, вуста ж беззаконних загородить насильство.

Не́нависть воздвиза́єтъ ра́спрю: всѣ́хъ же нелюбопри́телныхъ покрыва́єтъ любо́вь.

Ненависть збуджує розбрати, але любов покриває всі гріхи.

И́же от усте́нъ произно́ситъ прему́дрость, жезло́мъ біє́тъ му́жа безсерде́чна.

У вустах розумного знаходиться мудрість, але на тілі нерозумного — різка.

Прему́дріи скры́ютъ чу́вство, уста́ же проде́рзаго приближа́ются сокруше́нію.

Мудрі зберігають знання, але вуста нерозумного — близька загибель.

Стяжа́ніє бога́тыхъ гра́дъ тве́рдъ, сокруше́ніє же нечести́выхъ нищета́.

Майно багатого — міцне місто його, біда для бідних — убогість їх.

Дѣла́ пра́ведныхъ живо́тъ творя́тъ, пло́дове же нечести́выхъ грѣхи́.

Труди праведного — до життя, успіх нечестивого — до гріха.

Пути́ жи́зни храни́тъ наказа́ніє: наказа́ніємъ же не обличе́ный заблужда́єтъ.

Хто зберігає настановлення, той на путі до життя; а той, хто відкидає викривання, — блукає.

Покрыва́ютъ вражду́ устнѣ́ пра́выя: износя́щіи же укори́зну безу́мнѣйшіи су́ть.

Хто приховує ненависть, у того вуста неправдиві; і хто розголошує наклепи, той нерозумний.

От многосло́вія не избѣжи́ши грѣха́: щадя́ же устнѣ́, разу́менъ бу́деши.

При багатослів’ї не минути гріха, а той, хто стримує вуста свої, — розумний.

Сребро́ разжже́ноє язы́къ пра́веднаго: се́рдце же нечести́ваго исче́знетъ.

Добірне срібло — язик праведного, серце ж нечестивих — нікчемність.

Устнѣ́ пра́ведныхъ вѣ́дятъ высо́кая: безу́мніи же въ ску́дости скончава́ются.

Уста праведного пасуть багатьох, а нерозумні помирають від нестачі розуму.

Благослове́ніє Госпо́дне на главѣ́ пра́веднаго, сіє́ обогаща́єтъ, и не и́мать приложи́тися єму́ печа́ль въ се́рдцы.

Благословення Господнє — воно збагачує і печалі з собою не приносить.

Смѣ́хомъ безу́мный твори́тъ зла́я: прему́дрость же му́жеви ражда́єтъ ра́зумъ.

Для нерозумного злочинне діяння ніби забава, а людині розумній властива мудрість.

Въ поги́бели нечести́вый обно́сится: жела́ніє же пра́веднаго прія́тно.

Чого страшиться нечестивий, те й осягне його, а бажання праведників виконається.

Преходя́щей бу́ри, нечести́вый исчеза́єтъ, пра́ведный же уклони́вся спаса́єтся во вѣ́ки.

Як проноситься вихор, так немає більше нечестивого; а праведник — на вічній основі.

Я́коже гро́здіє зеле́ноє вре́дъ зубо́мъ и ды́мъ очи́ма, та́ко законопреступле́ніє творя́щымъ є́.

Що оцет для зубів і дим для очей, те лінивий для тих, хто посилає його.

Стра́хъ Госпо́день прилага́єтъ дни́: лѣ́та же нечести́выхъ ума́лятся.

Страх Господній додає днів, літа ж нечестивих скоротяться.

Пребыва́єтъ съ пра́ведными весе́ліє, упова́ніє же нечести́выхъ погиба́єтъ.

Очікування праведників — радість, а надія нечестивих загине.

Утвержде́ніє преподобному стра́хъ Госпо́день, сокруше́ніє же творя́щымъ зла́я.

Путь Господня — твердиня для непорочного і страх для тих, що чинять беззаконня.

Пра́ведникъ во вѣ́ки не поколе́блется: нечести́віи же не населя́тъ земли́.

Праведник повіки не завагається, нечестиві ж не будуть жити на землі.

Уста́ пра́веднаго ка́плютъ прему́дрость, язы́къ же непра́веднаго поги́бнетъ:

Вуста праведника виточують мудрість, а язик зловредний відсічеться.

устнѣ́ муже́й пра́ведныхъ ка́плютъ благода́ти, уста́ же нечести́выхъ развраща́ются.

Вуста праведного знають благоприємне, а вуста нечестивих — розбещене.

Мѣ́рила льсти́вая ме́рзость предъ Го́сподемъ, вѣ́съ же пра́ведный прія́тенъ єму́.

Невірні терези — мерзота перед Господом, але правильна вага угодна Йому.

Идѣ́же а́ще вни́детъ досажде́ніє, та́мо и безче́стіє: уста́ же смире́нныхъ поуча́ются прему́дрости.

Прийде гордість, прийде і посоромлення; але зі смиренними — мудрість. [Праведник, помираючи, залишає жаль; але несподівана і радісна буває погибель нечестивих.]

Умира́яй пра́ведникъ оста́ви раска́яніє, удо́бна же быва́єтъ и посмѣя́телна нечести́выхъ поги́бель.

Непорочність прямодушних буде керувати ними, а лукавство підступних погубить їх.

Соверше́нство пра́выхъ наста́витъ и́хъ, и поползнове́ніє отрица́ющихся плѣни́тъ и́хъ. Не упо́льзуютъ имѣ́нія въ де́нь я́рости: пра́вда же изба́витъ от сме́рти.

Не допоможе багатство у день гніву, правда ж урятує від смерти.

Пра́вда непоро́чнаго исправля́єтъ пути́, нече́стіє же впада́єтъ въ непра́вду.

Правда непорочного рівняє путь його, а нечестивий упаде від нечестя свого.

Пра́вда муже́й пра́выхъ изба́витъ и́хъ, безсовѣ́тіємъ же уловля́ются беззако́нніи.

Правда прямодушних спасе їх, а беззаконники будуть уловлені беззаконням своїм.

Сконча́вшуся му́жу пра́ведну, не поги́бнетъ наде́жда: похвала́ же нечести́выхъ поги́бнетъ.

Зі смертю чоловіка нечестивого зникає надія, і чекання беззаконних гине.

Пра́ведный от ло́ва убѣ́гнетъ, въ него́же мѣ́сто предає́тся нечести́вый.

Праведник спасається від біди, а замість нього потрапляє у неї нечестивий.

Во устѣ́хъ нечести́выхъ сѣ́ть гра́жданомъ, чу́вство же пра́ведныхъ благопоспѣ́шно.

Устами лицемір губить ближнього свого, а праведники прозорливістю спасаються.

Во благи́хъ пра́ведныхъ испра́вится гра́дъ, и въ поги́бели нечести́выхъ ра́дованіє.

При благоденстві праведників веселиться місто, і при погибелі нечестивих буває торжество.

Въ благослове́ніи пра́выхъ возвы́сится гра́дъ, усты́ же нечести́выхъ раскопа́єтся.

Благословенням праведних звеличується місто, а вустами нечестивих руйнується.

Руга́єтся гра́жданомъ лише́нный ра́зума, му́жъ же му́дръ безмо́лвіє во́дитъ.

Бідний на розум висловлює презирство до ближнього свого; але розумна людина мовчить.

Му́жъ двоязы́ченъ открыва́єтъ совѣ́ты въ со́нмищи, вѣ́рный же ду́хомъ таи́тъ ве́щы.

Хто ходить як пліткар, той відкриває таємницю; але вірна людина таїть справу.

И́мже и нѣ́сть управле́нія, па́даютъ а́ки ли́ствіє, спасе́ніє же є́сть во мно́зѣ совѣ́тѣ.

При нестачі піклування падає народ, а при багатьох радниках благоденствує.

Лука́вый злодѣ́йствуєтъ, єгда́ сочетава́єтся съ пра́веднымъ, ненави́дитъ же гла́са утвержде́нія.

Зло заподіює собі той, хто дає запоруку за стороннього; а хто ненавидить запоруку, той безпечний.

Жена́ благода́тна возно́ситъ му́жу сла́ву: престо́лъ же безче́стія жена́ ненави́дящая пра́вды. Бога́тства лѣни́віи ску́дни быва́ютъ, крѣ́пцыи же утвержда́ются бога́тствомъ.

Доброзвичайна дружина здобуває славу [чоловіку, а дружина, що ненавидить правду, є верх нечестя. Лінивці бувають убогі], а працелюбні, здобувають багатство.

Души́ своє́й благотвори́тъ му́жъ ми́лостивый, погубля́єтъ же тѣ́ло своє́ неми́лостивый.

Чоловік милосердий благодіє душі своїй, а жорстокосердий руйнує плоть свою.

Нечести́вый твори́тъ дѣла́ непра́ведная: сѣ́мя же пра́ведныхъ мзда́ и́стины.

Нечестивий робить справу ненадійну, а тому, хто сіє правду, — нагорода певна.

Сы́нъ пра́ведный ражда́єтся въ живо́тъ: гоне́ніє же нечести́ваго въ сме́рть.

Праведність веде до життя, а той, хто прагне до зла, прагне смерти своєї.

Ме́рзость Го́сподеви путіє́ развраще́нни, прія́тни же єму́ вси́ непоро́чніи въ путе́хъ свои́хъ.

Мерзота перед Господом — підступні серцем; але благоугодні Йому непорочні в путі.

Въ ру́ку ру́цѣ вложи́въ непра́ведно, не безъ му́ки бу́детъ злы́хъ: сѣ́яй же пра́вду пріи́метъ мзду́ вѣ́рну.

Можна ручитися, що порочний не залишиться непокараним; сім’я ж праведних спасеться.

Я́коже усеря́зь златы́й въ но́здрехъ свиніи́, та́ко женѣ́ злоу́мнѣй лѣ́пота.

Що золоте кільце в носі у свині, те жінка красива і — нерозсудлива.

Жела́ніє пра́ведныхъ все́ благо́є, наде́жда же нечести́выхъ поги́бнетъ.

Бажання праведних є одне добро, очікування нечестивих — гнів.

Су́ть, и́же своя́ сѣ́юще, мно́жайшая творя́тъ: су́ть же и собира́юще чужда́я, умаля́ются.

Хтось сипле щедро, і йому ще додається; а інший надміру ощадливий, і однак же убожіє.

Душа́ благослове́нна вся́кая проста́я: му́жъ я́рый неблагообра́зенъ.

Благодійна душа буде насичена, і хто напуває інших, той і сам напоєний буде.

Удержава́яй пшени́цу оста́витъ ю́ язы́комъ: продая́й пшени́цу ску́по, от наро́да про́клятъ, благослове́ніє же Госпо́дне на главѣ́ подава́ющаго.

Хто утримує в себе хліб, того кляне народ; а на голові того, хто продає, — благословення.

Творя́й блага́я и́щетъ благода́ти добры́: и́щущаго же зла́я пости́гнутъ єго́.

Хто прагне добра, той шукає благовоління; а хто шукає зла, до того воно і приходить.

Надѣ́яйся на бога́тство своє́, се́й паде́тъ: заступа́яй же пра́ведныхъ, то́й возсія́єтъ.

Той, хто надіється на багатство своє, упаде; а праведники, як лист, будуть зеленіти.

Не сматря́яй своєго́ до́му наслѣ́дитъ вѣ́тры: порабо́таєтъ же безу́мный разу́мному.

Той, хто розладнує дім свій, отримає у наділ вітер, і нерозумний буде рабом мудрого серцем.

От плода́ пра́вды дре́во жи́зни прозяба́єтъ: отъе́млются же безвре́менно ду́ши беззако́нныхъ.

Плід праведника — древо життя; і мудрий привертає душі.

А́ще пра́ведный єдва́ спаса́єтся, нечести́вый же и грѣ́шный гдѣ́ яви́тся?

Так праведнику воздається на землі, тим більше нечестивому і грішному.

Любя́й наказа́ніє лю́битъ чу́вство: ненави́дяй же обличе́нія безу́менъ.

Хто любить настанови, той любить знання; а хто ненавидить викриття, той невіглас.

Лу́чше обрѣты́й благода́ть от Го́спода Бо́га: му́жъ же законопресту́пенъ премолча́нъ бу́детъ.

Добрий здобуває благовоління від Господа; а людину підступну Він засудить.

Не испра́вится человѣ́къ от беззако́ннаго: коре́нія же пра́ведныхъ не оти́мутся.

Не утвердить себе людина беззаконням; корінь же праведників нерухомий.

Жена́ му́жественная вѣне́цъ му́жу своєму́: я́коже въ дре́вѣ че́рвь, та́ко му́жа погубля́єтъ жена́ злотво́рная.

Доброчесна дружина — вінець для чоловіка свого; а ганебна — як гниль у кістках його.

Мы́сли пра́ведныхъ судьбы́: управля́ютъ же нечести́віи ле́сти.

Помисли праведних — правда, а задуми нечестивих — підступність.

Словеса́ нечести́выхъ льсти́ва въ кро́вь, уста́ же пра́выхъ изба́вятъ и́хъ.

Промови нечестивих — засідка для пролиття крови, вуста ж праведних спасають їх.

А́може обрати́тся нечести́вый, исчеза́єтъ: хра́мины же пра́ведныхъ пребыва́ютъ.

Торкнеться нечестивих нещастя — і немає їх, а дім праведних стоїть.

Уста́ разу́мнаго хвали́ма быва́ютъ от му́жа: слабосе́рдъ же поруга́ємь быва́єтъ.

Хвалять людину за мірою розуму її, а розбещений серцем буде у презирстві.

Лу́чше му́жъ въ безче́стіи рабо́таяй себѣ́, не́жели че́сть себѣ́ обложи́въ и лиша́яйся хлѣ́ба.

Краще простий, але який працює на себе, ніж той, хто видає себе за знатного, але має потребу у хлібі.

Пра́ведникъ ми́луєтъ ду́шы ското́въ свои́хъ: утро́бы же нечести́выхъ неми́лостивны.

Праведний турбується і про життя худоби своєї, серце ж нечестивих жорстоке.

Дѣ́лаяй свою́ зе́млю испо́лнится хлѣ́бовъ: гоня́щіи же су́єтная лише́ни ра́зума. И́же є́сть сла́достенъ въ ві́ннѣмъ пребыва́ніи, во свои́хъ тверды́нехъ оста́витъ безче́стіє.

Хто обробляє землю свою, той буде насичуватися хлібом; а хто йде слідом за тими, що марно гають час, той недоумкуватий. [Хто знаходить задоволення у гаянні часу за вином, той у своєму домі залишить безславність.]

Жела́нія нечести́выхъ зла́: коре́ніє же благочести́выхъ въ тве́рдостехъ.

Нечестивий бажає уловити в сіті зла; але корінь праведних твердий.

За грѣ́хъ усте́нъ впа́даєтъ въ сѣ́ти грѣ́шникъ: избѣга́єтъ же от ни́хъ пра́ведникъ. Сматря́яй кро́тко поми́лованъ бу́детъ, а срѣта́яй во вратѣ́хъ оскорби́тъ ду́шы.

Нечестивий уловлюється гріхами вуст своїх; але праведник вийде з біди. [Той, хто дивиться лагідно, помилуваний буде, а той, хто зустрічається у воротах, заважає іншим.]

От плодо́въ у́стъ душа́ му́жа напо́лнится благи́хъ, воздая́ніє же усте́нъ єго́ возда́стся єму́.

Від плоду вуст своїх людина насичується добром, і нагорода людині — за ділами рук її.

Путіє́ безу́мныхъ пра́ви предъ ни́ми: послу́шаєтъ совѣ́товъ му́дрый.

Шлях нерозумного прямий у його очах; але хто слухає поради, той мудрий.

Безу́мный а́біє исповѣ́сть гнѣ́въ сво́й: кры́єтъ же своє́ безче́стіє хи́трый.

У нерозумного відразу ж виявиться гнів його, а розсудливий ховає образу.

Явле́нную вѣ́ру возвѣща́єтъ пра́ведный: свидѣ́тель же непра́ведныхъ льсти́въ.

Хто говорить те, що знає, той говорить правду; а у свідка неправдивого — омана.

Су́ть, и́же глаго́люще уязвля́ютъ а́ки мечи́: язы́цы же прему́дрыхъ исцѣля́ютъ.

Якийсь пустослів уражає наче мечем, а язик мудрих — лікує.

Устнѣ́ и́стинны исправля́ютъ свидѣ́телство: свидѣ́тель же ско́ръ язы́къ и́мать непра́веденъ.

Вуста правдиві вічно перебувають, а неправдивий язик — тільки на мить.

Ле́сть въ се́рдцы кую́щаго зла́я: хотя́щіи же ми́ра возвеселя́тся.

Підступність — у серці зловмисників, радість — у миротворців.

Ничто́же непра́ведноє уго́дно є́сть пра́ведному: нечести́віи же испо́лнятся злы́хъ.

Не станеться з праведником ніякого зла, нечестиві ж будуть сповнені злом.

Ме́рзость Го́сподеви устнѣ́ лжи́вы: творя́й же вѣ́рно прія́тенъ єму́.

Мерзота перед Господом — вуста неправдиві, а ті, що говорять істину, благоугодні Йому.

Му́жъ разуми́вый престо́лъ чу́вствія: се́рдце же безу́мныхъ сря́щетъ кля́твы.

Чоловік розсудливий приховує знання, а серце нерозумних висловлює глупоту.

Рука́ избра́нныхъ одержи́тъ удо́бь: льсти́віи же бу́дутъ во плѣне́ніи.

Рука старанних буде панувати, а лінива буде під даниною.

Стра́шноє сло́во се́рдце му́жа пра́ведна смуща́єтъ, вѣ́сть же блага́я весели́тъ єго́.

Туга на серці людини придушує її, а добре слово звеселяє його.

Разуми́въ пра́ведникъ себѣ́ дру́гъ бу́детъ: мы́сли же нечести́выхъ некро́тки: согрѣша́ющихъ пости́гнутъ зла́я, пу́ть же нечести́выхъ прельсти́тъ я́.

Праведник указує ближньому своєму путь, а путь нечестивих вводить їх в оману.

Не улучи́тъ льсти́вый лови́твы: стяжа́ніє же честно́є му́жъ чи́стый.

Лінивий не смажить своєї дичини; а майно людини старанної дорогоцінне.

Въ путе́хъ пра́вды живо́тъ, путіє́ же злопо́мнящихъ въ сме́рть.

На путі правди — життя, і на стежці її немає смерти.

Сы́нъ благоразу́мный послушли́въ отцу́, сы́нъ же непокорли́вый въ поги́бель.

Мудрий син слухає настанови батька, а буйний не слухає викриття.

От плодо́въ пра́вды снѣ́сть благі́й: ду́шы же беззако́нныхъ погиба́ютъ безвре́менно.

Від плоду вуст своїх людина споживе добро, душа ж законопорушників — зло.

И́же храни́тъ своя́ уста́, соблюда́єтъ свою́ ду́шу: проде́рзивый же устна́ма устраши́тъ себе́.

Хто зберігає вуста свої, той береже душу свою; а хто широко розкриває свій рот, тому біда.

Въ по́хотехъ є́сть вся́къ пра́здный: ру́ки же му́жественныхъ въ прилѣжа́ніи.

Душа лінивого бажає, але марно; а душа старанних насититься.

Словесе́ непра́ведна ненави́дитъ пра́ведникъ: нечести́вый же стыди́тся и не возъимѣ́тъ дерзнове́нія.

Праведник ненавидить неправдиве слово, а нечестивий осоромлює і нечестить себе.

Пра́вда храни́тъ незло́бивыя: нечести́выя же злы́ твори́тъ грѣ́хъ.

Правда зберігає непорочного в путі, а нечестя губить грішника.

Су́ть богатя́ще себе́, ничесо́же иму́ще: и су́ть смиря́ющеся во мно́зѣ бога́тствѣ.

Хтось видає себе за багатого, а в нього нічого нема; інший видає себе за бідного, а в нього багатства багато.

Избавле́ніє му́жа души́ своє́ єму́ бога́тство: ни́щій же не терпи́тъ преще́нія.

Багатством своїм людина викуповує життя своє, а бідний і погрози не чує.

Свѣ́тъ пра́веднымъ всегда́, свѣ́тъ же нечести́выхъ угаса́єтъ: ду́ши льсти́выя заблужда́ютъ во грѣсѣ́хъ, пра́ведніи же ще́дрятъ и ми́луютъ.

Світло праведних весело горить, світильник же нечестивих угасає. [Душі підступні блукають у гріхах, а праведники співчувають і милують.]

Злы́й съ досажде́ніємъ твори́тъ зла́я: себе́ же зна́ющіи прему́дри [су́ть].

Від зарозумілости виникає розбрат, а в тих, що радяться, — мудрість.

Имѣ́ніє поспѣша́ємо со беззако́ніємъ ума́лено быва́єтъ, собира́яй же себѣ́ со благоче́стіємъ изоби́лствовати бу́детъ: пра́ведный ще́дритъ и дає́тъ.

Багатство від суєтности виснажується, а той, хто збирає працею, примножує його.

Лу́чше начина́яй помога́ти се́рдцемъ обѣща́ющаго и въ наде́жду веду́щаго: дре́во бо жи́зни жела́ніє до́броє.

Надія, яка довго не збувається, мучить серце, а бажання, що сповнилося, — як древо життя.

И́же презира́єтъ ве́щь, презрѣ́нъ бу́детъ от нея́: а боя́йся за́повѣди, се́й здра́вствуєтъ.

Хто нехтує слово, той заподіює шкоду собі; а хто боїться заповіді, тому воздається.

Сы́ну лука́вому ничто́же є́сть бла́го: рабу́ же му́дру благопоспѣ́шна бу́дутъ дѣла́, и испра́вится пу́ть єго́.

[У сина лукавого нічого немає доброго, а в розумного раба справи благоуспішні, і путь його пряма.]

Зако́нъ му́дрому исто́чникъ жи́зни: безу́мный же от сѣ́ти у́мретъ.

Навчання мудрого — джерело життя, що віддаляє від сітей смерти.

Ра́зумъ бла́гъ дає́тъ благода́ть: разумѣ́ти же зако́нъ, мы́сли є́сть благі́я: путіє́ же презира́ющихъ въ поги́бели.

Добрий розум дає приємність, путь же беззаконних жорстока.

Вся́къ хи́трый твори́тъ съ ра́зумомъ, безу́мный же простре́тъ свою́ зло́бу.

Усякий розважливий діє зі знанням, а нерозумний виставляє напоказ глупство.

Ца́рь де́рзостенъ впаде́тъ во зла́я, вѣ́стникъ же му́дръ изба́витъ єго́.

Поганий посол потрапляє в біду, а вірний посланник — спасіння.

Нищету́ и безче́стіє отъе́млетъ наказа́ніє: храня́й же обличе́нія просла́вится.

Убогість і посоромлення тому, хто відкидає вчення; а хто дотримується настанов, буде в честі.

Жела́нія благочести́выхъ наслажда́ютъ ду́шу, дѣла́ же нечести́выхъ дале́че от ра́зума.

Бажання, яке сповнилося, — приємне для душі; але тяжко для глупих ухилятися від зла.

Ходя́й съ прему́дрыми прему́дръ бу́детъ, ходя́й же съ безу́мными позна́нъ бу́детъ.

Той, хто спілкується з мудрими, стане мудрішим, а хто дружить з нерозумними, розбеститься.

Согрѣша́ющихъ пости́гнутъ зла́я, пра́ведныхъ же пости́гнутъ блага́я.

Грішників переслідує зло, а праведникам відплачується добром.

Бла́гъ му́жъ наслѣ́дитъ сы́ны сыно́въ: сокро́вищствуєтся же пра́веднымъ бога́тство нечести́выхъ.

Добрий залишає спадщину й онукам, а багатство грішника зберігається для праведного.

Пра́ведніи насладя́тся въ бога́тствѣ лѣ́та мно́га: непра́ведніи же поги́бнутъ вско́рѣ.

Багато хліба буває і на ниві бідних; але дехто гине від безладдя.

И́же щади́тъ же́злъ [сво́й], ненави́дитъ сы́на своєго́: любя́й же наказу́єтъ прилѣ́жно.

Хто шкодує різки своєї, той ненавидить сина; а хто любить, той з дитинства карає його.

Пра́ведный яды́й насыща́єтъ ду́шу свою́: ду́шы же нечести́выхъ ску́дны.

Праведник їсть до ситости, а утроба беззаконних терпить нестачу.

Му́дрыя жены́ созда́ша до́мы: безу́мная же раскопа́ рука́ма свои́ма.

Мудра дружина влаштує дім свій, а нерозумна зруйнує його своїми руками.

Ходя́й пра́во бои́тся Го́спода: развраща́яй же пути́ своя́ обезче́стится.

Хто йде прямим шляхом, боїться Господа; а чиї шляхи криві, той нехтує Його.

Изъ у́стъ безу́мныхъ же́злъ досажде́нія: устнѣ́ же му́дрыхъ храня́тъ я́.

У вустах нерозумного — бич гордости; вуста ж мудрих охороняють їх.

Идѣ́же нѣ́сть воло́въ, я́сли чи́сты: а идѣ́же жи́та мно́га, я́вна волу́ крѣ́пость.

Де немає волів, там ясла порожні; а багато прибутку від сили волів.

Свидѣ́тель вѣ́ренъ не лже́тъ: разжиза́єтъ же ло́жная свидѣ́тель непра́веденъ.

Вірний свідок не обманює, а свідок неправдивий наговорить багато неправди.

Взы́щеши прему́дрости у злы́хъ, и не обря́щеши: чу́вство же у му́дрыхъ удо́бно.

Розпусний шукає мудрости, і не знаходить; а для розумного знання легке.

Вся́ проти́вна [су́ть] му́жеви безу́мну: ору́жіє же чу́вствія устнѣ́ прему́дры.

Відійди від чоловіка нерозумного, у якого ти не помічаєш розумних уст.

Прему́дрость кова́рныхъ уразумѣ́єтъ пути́ и́хъ: бу́йство же безу́мныхъ въ заблужде́ніи.

Мудрість розумного — знання путі своєї, глупство ж безрозсудних — омана.

До́мове беззако́нныхъ тре́буютъ очище́нія, до́мове же пра́ведныхъ прія́тни.

Нерозумні глузують з гріха, а серед праведних — благовоління.

Се́рдце му́жа чу́вственно печа́ль души́ єго́: єгда́ же весели́тся, не примѣша́єтся досажде́нію.

Серце знає горе душі своєї, і в радість його не втрутиться чужий.

До́мове нечести́выхъ исче́знутъ, селе́нія же пра́во творя́щихъ пребу́дутъ.

Дім беззаконних зруйнується, а житло праведних розквітне.

Є́сть пу́ть, и́же мни́тся человѣ́комъ пра́въ бы́ти, послѣ́дняя же єго́ прихо́дятъ во дно́ а́да.

Є шляхи, які здаються людині прямими; але кінець їх — дорога до смерти.

Ко весе́ліємъ не примѣшава́єтся печа́ль: послѣ́дняя же ра́дости въ пла́чь прихо́дятъ.

І під час сміху іноді болить серце, і кінцем радости буває печаль.

Путі́й свои́хъ насы́тится дерзосе́рдый, от размышле́ній же свои́хъ му́жъ бла́гъ.

Людина з розбещеним серцем насититься від шляхів своїх, і добра — від своїх.

Незло́бивый вѣ́ру є́млетъ вся́кому словеси́, кова́рный же прихо́дитъ въ раска́яніє.

Нерозумний вірить усякому слову, розсудливий же уважний до шляхів своїх.

Прему́дръ убоя́вся уклони́тся от зла́, безу́мный же на себе́ надѣ́явся смѣшава́єтся со беззако́ннымъ.

Мудрий боїться і віддаляється від зла, а нерозумний дратівливий і самовпевнений.

Остроя́ростный безъ совѣ́та твори́тъ, му́жъ же му́дрый мно́гая терпи́тъ.

Запальний може зробити дурість; але людина, яка навмисне чинить зло, ненависна.

Раздѣля́ютъ безу́мніи зло́бу, кова́рніи же удержа́тъ чу́вство.

Невігласи одержують у частку собі глупоту, а розсудливі увінчаються знанням.

Попо́лзнутся злі́и предъ благи́ми, и нечести́віи послу́жатъ предъ две́рьми пра́ведныхъ.

Схиляться злі перед добрими і нечестиві — біля воріт праведника.

Дру́зіє возненави́дятъ друго́въ убо́гихъ: дру́зіє же бога́тыхъ мно́зи.

Бідний ненавидимим буває навіть близькими своїми, а в багатого багато друзів.

Безче́стяй убо́гія согрѣша́єтъ, ми́луяй же ни́щыя блаже́нъ.

Хто з презирством ставиться до ближнього свого, той грішить; а хто милосердний до бідних, той блаженний.

Заблужда́ющіи [непра́ведницы] дѣ́лаютъ зла́я, ми́лость же и и́стину дѣ́лаютъ благі́и. Не вѣ́дятъ ми́лости и вѣ́ры дѣ́лателіє злы́хъ: ми́лостыни же и вѣ́ры у дѣ́лателей благи́хъ.

Чи не помиляються ті, що замишляють зло? [не знають милости і вірности ті, що чинять зло;] але милість і вірність у благомислячих.

Во вся́цѣмъ пеку́щемся є́сть изоби́ліє: любосла́стный же и безпеча́льный въ ску́дости бу́детъ.

Від усякої праці є прибуток, а від марнослів’я тільки збиток.

Вѣне́цъ прему́дрыхъ бога́тство и́хъ, житіє́ же безу́мныхъ зло́.

Вінець мудрих — багатство їх, а глупота невігласів глупотою і є.

Изба́витъ от злы́хъ ду́шу свидѣ́тель вѣ́ренъ, разжиза́єтъ же лжи́вая ле́стный.

Вірний свідок спасає душі, а неправдивий наговорить багато неправди.

Во стра́сѣ Госпо́дни упова́ніє крѣ́пости, ча́домъ же свои́мъ оста́витъ утвержде́ніє [ми́ра].

У страху перед Господом — надія тверда, і синам Своїм Він притулок.

Стра́хъ Госпо́день исто́чникъ жи́зни, твори́тъ же укланя́тися от сѣ́ти сме́ртныя.

Страх Господній — джерело життя, що віддаляє від сітей смерти.

Во мно́зѣ язы́цѣ сла́ва царю́: во оскудѣ́ніи же лю́дстѣ сокруше́ніє си́льному.

У численності народу — велич царя, а при малолюдстві народу біда володареві.

Долготерпѣли́въ му́жъ мно́гъ въ ра́зумѣ, малоду́шный же крѣ́пко безу́менъ.

У терплячої людини багато розуму, а дратівливий виявляє глупоту.

Кро́ткій му́жъ се́рдцу вра́чь: мо́ль же косте́мъ се́рдце чу́вственно.

Лагідне серце — життя для тіла, а заздрість — гниль для кісток.

Оклевета́яй убо́гаго раздража́єтъ сотво́ршаго и́, почита́яй же єго́ ми́луєтъ ни́щаго.

Хто пригноблює бідного, той хулить Творця його; хто ж шанує Його, той благодіє нужденному.

Во зло́бѣ своє́й отри́нется нечести́вый: надѣ́яйжеся на Го́спода свои́мъ преподо́біємъ пра́веденъ.

За зло своє нечестивий буде відкинутий, а праведний і при смерті своїй має надію.

Въ се́рдцы бла́зѣ му́жа почі́єтъ прему́дрость, въ се́рдцы же безу́мныхъ не познава́єтся.

Мудрість спочиває у серці розумного, і серед дурнів дає знати про себе.

Пра́вда возвыша́єтъ язы́къ: умаля́ютъ же племена́ грѣси́.

Праведність підносить народ, а беззаконня — нечестя народів.

Прія́тенъ царе́ви слуга́ разу́мный, свои́мъ же благообраще́ніємъ отъе́млетъ безче́стіє.

Благовоління царя — до раба розумного, а гнів його — проти того, хто ганьбить його.

Гнѣ́въ губи́тъ и разу́мныя: отвѣ́тъ же смире́нъ отвраща́єтъ я́рость, а сло́во же́стоко возвиза́єтъ гнѣ́вы.

[Гнів губить і розумних.] Лагідна відповідь відвертає гнів, а образливе слово збуджує лють.

Язы́къ му́дрыхъ до́брая свѣ́сть: уста́ же безу́мныхъ возвѣща́ютъ зла́я.

Язик мудрих сповіщає добрі знання, а вуста нерозумних вивергають дурість.

На вся́цѣмъ мѣ́стѣ о́чи Госпо́дни сматря́ютъ злы́я же и благі́я.

На всякому місці очі Господні: вони бачать злих і добрих.

Исцѣле́ніє язы́ка дре́во жи́зни: храня́й же єго́ испо́лнится ду́ха.

Лагідний язик — древо життя, але неприборканий — печаль духу.

Безу́мный руга́єтся наказа́нію о́тчу: храня́й же за́повѣди хитрѣ́йшій. Во мно́зѣ пра́вдѣ крѣ́пость мно́га: нечести́віи же от земли́ искореня́тся.

Нерозумний нехтує наставляння батька свого; а хто прислуховується до викривань, той розважливий. [У багатстві правди велика сила, а нечестиві викоріняться з землі.]

Въ домѣ́хъ пра́ведныхъ крѣ́пость мно́га: плоды́ же нечести́выхъ погиба́ютъ.

У домі праведника — достаток скарбів, а у прибутку нечестивого — безладдя.

Устнѣ́ му́дрыхъ связу́ются чу́вствомъ, сердца́ же безу́мныхъ не тве́рда.

Вуста мудрих поширюють знання, а серце нерозумних не так.

Же́ртвы нечести́выхъ ме́рзость Го́сподеви, обѣ́ты же правоходя́щихъ прія́тни єму́.

Жертва нечестивих — мерзота перед Господом, а молитва праведних благоугодна Йому.

Ме́рзость Го́сподеви путіє́ нечести́выхъ: гоня́щыя же пра́вду лю́битъ.

Мерзота перед Господом — путь нечестивого, а того, хто йде шляхом правди, Він любить.

Наказа́ніє незло́биваго познава́єтся от мимоходя́щихъ: ненави́дящіи же обличе́нія скончава́ются сра́мно.

Зле покарання — тому, хто ухиляється від путі, і той, хто ненавидить викриття, загине.

А́дъ и па́губа я́вна предъ Го́сподемъ, ка́ко не и сердца́ человѣ́ковъ?

Пекло й Аваддон відкриті перед Господом, тим більше серця синів людських.

Не возлю́битъ ненака́занный облича́ющихъ єго́, съ му́дрыми же не побесѣ́дуєтъ.

Не любить розпусний тих, хто викриває його, і до мудрих не піде.

Се́рдцу веселя́щуся, лице́ цвѣте́тъ: въ печа́лехъ же су́щу, сѣ́туєтъ.

Веселе серце робить лице веселим, а при сердечній печалі дух занепадає.

Се́рдце пра́воє и́щетъ чу́вства: уста́ же ненака́занныхъ уразумѣ́ютъ зла́я.

Серце розумного шукає знання, вуста ж дурних споживають глупство.

На вся́ко вре́мя о́чи злы́хъ пріє́млютъ зла́я: до́бріи же безмо́лвствуютъ при́сно.

Усі дні нещасного сумні; а в кого серце веселе, у того завжди бенкет.

Лу́чше части́ца ма́лая со стра́хомъ Госпо́днимъ, не́жели сокро́вища ве́лія безъ боя́зни.

Краще небагато зі страхом Господнім, ніж великий скарб, і при ньому тривога.

Лу́чше учрежде́ніє от зе́лій съ любо́вію и благода́тію, не́жели представле́ніє телце́въ со враждо́ю.

Краще блюдо зелені, і при ньому любов, ніж відгодований бик, і при ньому ненависть.

Му́жъ я́рый устроя́єтъ бра́ни, долготерпѣли́вый же и бу́дущую укроща́єтъ. Терпѣли́вый му́жъ угаси́тъ суды́, нечести́вый же воздвиза́єтъ па́че.

Запальна людина збуджує розбрат, а терпляча утишує незгоду.

Путіє́ пра́здныхъ по́стлани те́рніємъ, му́жественныхъ же угла́ждени.

Шлях лінивого — як терновий пліт, а путь праведних — гладенька.

Сы́нъ прему́дръ весели́тъ отца́, сы́нъ же безу́менъ раздража́єтъ ма́терь свою́.

Мудрий син радує батька, а нерозумна людина зневажає матір свою.

Несмы́сленнаго стези́ ску́дны ума́: му́жъ же разу́менъ исправля́я хо́дитъ.

Глупота — радість для недоумкуватого, а людина розумна йде прямою дорогою.

Отлага́ютъ помышле́нія не чту́щіи со́нмищъ: въ сердца́хъ же совѣ́тныхъ пребыва́єтъ совѣ́тъ.

Без ради розпочаті діла зруйнуються, а з великою кількістю радників вони відбудуться.

Не послу́шаєтъ злы́й єго́, ниже́ рече́тъ поле́зно что́ и добро́ о́бщему.

Радість людині у відповіді вуст її, і як добре слово вчасне!

Путіє́ живота́ помышле́нія разу́мнаго, да уклони́вся от а́да спасе́тся.

Путь життя мудрого вгору, щоб ухилитися від пекла внизу.

До́мы досади́телей разоря́єтъ Госпо́дь, утверди́ же предѣ́лъ вдови́цы.

Дім гордовитих розорить Господь, а межу вдови укріпить.

Ме́рзость Го́сподеви по́мыслъ непра́ведный, чи́стыхъ же глаго́лы че́стны.

Мерзота перед Господом — думки злих, слова ж непорочних угодні Йому.

Губи́тъ себе́ мздои́мецъ, ненави́дяй же даро́въ прія́тія спасе́тся: ми́лостынями и вѣ́рами очища́ются грѣси́, стра́хомъ же Госпо́днимъ уклоня́єтся вся́къ от зла́.

Корисливий розладнає дім свій, а той, хто ненавидить подарунки, буде жити.

Сердца́ пра́ведныхъ поуча́ются вѣ́рѣ, уста́ же нечести́выхъ отвѣща́ютъ зла́я: прія́тни предъ Го́сподемъ путіє́ муже́й пра́ведныхъ, и́миже и врази́ дру́зіє быва́ютъ.

Серце праведного обмірковує відповідь, а вуста нечестивих вивергають зло. [Приємні перед Господом путі праведних; через них і вороги стають друзями.]

Дале́че отстои́тъ Бо́гъ от нечести́выхъ, моли́твы же пра́ведныхъ послу́шаєтъ: лу́чше ма́лоє прія́тіє со пра́вдою, не́жели мно́га жи́та съ непра́вдою: се́рдце му́жа да мы́слитъ пра́ведная, да от Бо́га испра́вятся стопы́ єго́.

Далекий Господь від нечестивих, а молитву праведників чує.

Ви́дящеє о́ко до́брая весели́тъ се́рдце, сла́ва же блага́я утучня́єтъ ко́сти.

Світлий погляд радує серце, добра звістка зміцнює кістки.

Слу́шаяй обличе́ній живота́ посредѣ́ прему́дрыхъ водвори́тся.

Вухо, уважне до вчення життя, перебуває між мудрими.

И́же отмета́єтъ наказа́ніє, ненави́дитъ себе́: соблюда́яй же обличе́нія лю́битъ свою́ ду́шу.

Хто відкидає наставляння, той не дбає про свою душу; а хто слухає викривання, той набуває розуму.

Стра́хъ Госпо́день наказа́ніє и прему́дрость, и нача́ло сла́вы отвѣща́єтъ є́й [,*предъи́детъ же смире́ннымъ сла́ва].

Страх Господній навчає мудрости, і славі передує смирення.

Человѣ́ку предложе́ніє се́рдца: и от Го́спода отвѣ́тъ язы́ка.

Людині належать припущення серця, але від Господа відповідь язика.

Вся́ дѣла́ смире́ннаго явле́нна предъ Бо́гомъ, и укрѣпля́яй ду́хи Госпо́дь.

Усі путі людини чисті в її очах, але Господь зважує душі.

Прибли́жи ко Го́споду дѣла́ твоя́, и утвердя́тся помышле́нія твоя́.

Віддай Господу справи твої, і наміри твої звершаться.

Вся́ содѣ́ла Госпо́дь себе́ ра́ди: нечести́віи же въ де́нь зо́лъ поги́бнутъ.

Усе зробив Господь заради Себе; і навіть нечестивого тримає на день біди.

Нечи́стъ предъ Бо́гомъ вся́къ высокосе́рдый: въ ру́ку же ру́цѣ влага́яй непра́ведно не обезвини́тся. Нача́ло пути́ бла́га, є́же твори́ти пра́ведная, прія́тна же предъ Бо́гомъ па́че, не́жели жре́ти же́ртвы. Ища́й Го́спода обря́щетъ ра́зумъ со пра́вдою: пра́вѣ же и́щущіи єго́ обря́щутъ ми́ръ.

Мерзота перед Господом усякий гордовитий серцем; можна ручитися, що він не залишиться непокараним. [Початок доброго шляху — чинити правду; це угодніше перед Богом, ніж приносити жертви. Хто шукає Господа, знайде знання з правдою; істинно ті, що шукають Його, знайдуть мир.]

Вся́ дѣла́ Госпо́дня со пра́вдою: храни́тся же нечести́вый на де́нь зо́лъ.

Милосердям і правдою очищається гріх, і страх Господній відводить від зла.

Проро́чество во устнѣ́хъ царе́выхъ, въ суди́щи же не погрѣша́тъ уста́ єго́.

Коли Господу вгодні путі людини, Він і ворогів її примиряє з нею.

Превѣ́са мѣ́рила пра́вда у Го́спода: дѣла́ же єго́ мѣ́рила пра́ведная.

Краще небагато з правдою, ніж безліч прибутків з неправдою.

Ме́рзость царе́ви творя́й зла́я: со пра́вдою бо уготовля́єтся престо́лъ нача́лства.

Серце людини обмірковує свій шлях, але Господь керує ходом її.

Прія́тны царю́ устнѣ́ пра́ведны, словеса́ же пра́вая лю́битъ Госпо́дь.

У вустах царя — слово натхненне; вуста його не повинні погрішати на суді.

Я́рость царе́ва вѣ́стникъ сме́рти: му́жъ же прему́дръ утоли́тъ єго́.

Правильні терези і вагові чаші — від Господа; від Нього ж усі гирі в торбі.

Во свѣ́тѣ жи́зни сы́нъ царе́въ: прія́тніи же єму́ я́ко о́блакъ по́зденъ.

Мерзота для царів — діло беззаконне, тому що правдою утверджується престіл.

Угнѣжде́нія прему́дрости избра́ннѣє зла́та: вселе́нія же ра́зума дража́йши сребра́.

Приємні царю вуста правдиві, і того, хто говорить істину, він любить.

Путіє́ жи́зни укланя́ются от злы́хъ: долгота́ же житія́ путіє́ пра́ведни. Пріє́мляй наказа́ніє во благи́хъ бу́детъ, храня́й же обличе́нія умудри́тся. И́же храни́тъ своя́ пути́, соблюда́єтъ свою́ ду́шу: любя́й же живо́тъ сво́й щади́тъ своя́ уста́.

Царський гнів — вісник смерти; але мудра людина умилостивить його.

Пре́жде сокруше́нія предваря́єтъ досажде́ніє, пре́жде же паде́нія злопомышле́ніє.

У світлому погляді царя — життя, і благовоління його — як хмара з пізнім дощем.

Лу́чше кроткоду́шенъ со смире́ніємъ, не́жели и́же раздѣля́єтъ коры́сти съ досади́тельми.

Придбання мудрости набагато краще за золото, і придбання розуму переважніше за добірне срібло.

Разу́мный въ ве́щехъ обрѣта́тель благи́хъ, надѣ́яйся же на Го́спода блаже́нъ.

Путь праведних — відхилення від зла: той береже душу свою, хто зберігає путь свою.

Прему́дрыя и разу́мныя злы́ми нари́чутъ, сла́дціи же въ словеси́ мно́жає услы́шани бу́дутъ.

Погибелі передує гордість, і падінню — пихатість.

Исто́чникъ живо́тенъ ра́зумъ стяжа́вшымъ, наказа́ніє же безу́мныхъ зло́.

Краще смирятися духом з лагідними, ніж розділяти здобич з гордими.

Се́рдце прему́драго уразумѣ́єтъ я́же от свои́хъ єму́ у́стъ, во устна́хъ же но́ситъ ра́зумъ.

Хто веде справу розумно, той знайде благо, і хто надіється на Господа, той блаженний.

Со́тове медо́вніи словеса́ до́брая, сла́дость же и́хъ исцѣле́ніє души́.

Мудрий серцем назветься благорозумним, і солодкі слова додасть до навчання.

Су́ть путіє́ мня́щіися пра́ви бы́ти му́жу, оба́че послѣ́дняя и́хъ зря́тъ во дно́ а́дово.

Розум для тих, хто має його, — джерело життя, а вченість нерозумних — глупота.

Му́жъ въ трудѣ́хъ тружда́єтся себѣ́ и изнужда́єтъ поги́бель свою́: стропти́вый во свои́хъ уста́хъ но́ситъ поги́бель.

Серце мудрого робить язик його мудрим і примножує знання у вустах його.

Му́жъ безу́менъ копа́єтъ себѣ́ зла́я и во устна́хъ свои́хъ сокро́вищствуєтъ о́гнь.

Приємна мова — стільниковий мед, солодка для душі і цілюща для кісток.

Му́жъ стропти́вый разсыла́єтъ зла́я, и свѣти́лникъ льсти́ вжига́єтъ злы́мъ, и разлуча́єтъ дру́ги.

Є путі, які здаються людині прямими, але кінець їх шлях до смерті.

Му́жъ законопресту́пенъ прельща́єтъ дру́ги и отво́дитъ и́хъ въ пути́ не бла́ги.

Трудящий трудиться для себе, тому що змушує його до того рот його.

Утвержда́яй о́чи свои́ мы́слитъ развраще́нная, грызы́й же устнѣ́ свои́ опредѣля́єтъ вся́ зла́я: се́й пе́щь є́сть зло́бы.

Чоловік лукавий замишляє зло, і на вустах його ніби вогонь палючий.

Вѣне́цъ хвалы́ ста́рость, на путе́хъ же пра́вды обрѣта́єтся.

Чоловік підступний сіє розбрат, і навушник розлучає друзів.

Лу́чше му́жъ долготерпѣли́въ па́че крѣ́пкаго, [и му́жъ ра́зумъ имѣ́яй па́че земледѣ́лца вели́каго:] удержава́яй же гнѣ́въ па́че взе́млющаго гра́дъ.

Людина неблагонамірена розбещує ближнього свого і веде його на путь недобру;

Въ нѣ́дра вхо́дятъ вся́ непра́веднымъ: от Го́спода же вся́ пра́ведная.

прищулює очі свої, щоб придумати підступи; закушуючи собі губи, чинить лиходійство; [він — піч злоби].

Лу́чше укру́хъ хлѣ́ба со сла́стію въ ми́рѣ, не́жели до́мъ испо́лненъ мно́гихъ благи́хъ и непра́ведныхъ же́ртвъ со бра́нію.

Краще шматок сухого хліба, і з ним мир, ніж дім, повний заколотої худоби, з розбратом.

Ра́бъ смы́сленъ облада́єтъ влады́ки безу́мными, въ бра́тіихъ же раздѣли́тъ [имѣ́ніє] на ча́сти.

Розумний раб панує над безпутним сином і між братами розділить спадщину.

Я́коже искуша́єтся въ пещи́ сребро́ и зла́то, та́ко избра́нная сердца́ у Го́спода.

Плавильня — для срібла, і горно — для золота, а серця випробовує Господь.

Злы́й послу́шаєтъ язы́ка законопресту́пныхъ, пра́ведный же не внима́єтъ устна́мъ лжи́вымъ.

Злодій дослухається до вуст беззаконних, неправдомовець слухається язика пагубного.

Руга́йся убо́гому раздража́єтъ сотво́ршаго єго́, ра́дуяйся же о погиба́ющемъ не обезвини́тся: ми́луяй же поми́лованъ бу́детъ.

Хто знущається з убогого, той хулить Творця його; хто радіє нещастю, той не залишиться непокараним [а милосердий помилуваний буде].

Вѣне́цъ ста́рыхъ ча́да ча́дъ: похвала́ же ча́домъ отцы́ и́хъ. Вѣ́рному ве́сь мі́ръ бога́тство, невѣ́рному же ниже́ пѣ́нязь.

Вінець старих — сини синів, і слава дітей — батьки їхні. [У вірного цілий світ багатства, а в невірного — ні гроша.]

Неприли́чны су́ть безу́мному устнѣ́ вѣ́рны, ниже́ пра́ведному устнѣ́ лжи́вы.

Непристойна для нерозумного поважна мова, тим більше знатному — вуста неправдиві.

Мзда́ благода́тей наказа́ніє употребля́ющымъ: и а́може а́ще обрати́тся, успѣ́єтъ.

Подарунок — дорогоцінний камінь в очах того, хто володіє ним: куди не звернеться він, матиме успіх.

И́же таи́тъ оби́ды, и́щетъ любве́: а и́же ненави́дитъ скрыва́ти, разлуча́єтъ дру́ги и дома́шнія.

Хто прикриває провину, той шукає любови; а хто знову нагадує про неї, той віддаляє друга.

Сокруша́єтъ преще́ніє се́рдце му́драго: безу́мный же біє́мь не чу́вствуєтъ [ра́нъ].

На розумного сильніше діє догана, ніж на дурня сто ударів.

Прекосло́вія воздви́жетъ вся́къ злы́й: Госпо́дь же а́нгела неми́лостива по́слетъ на́нь.

Підбурювач шукає тільки зла; тому жорстокий ангел буде посланий проти нього.

Впаде́тъ попече́ніє му́жу смы́сленну: безу́мніи же размышля́ютъ зла́я.

Краще зустріти людині ведмедицю, позбавлену дітей, ніж дурня з його глупотою.

И́же воздає́тъ зла́я за блага́я, не подви́гнутся зла́я изъ до́му єго́.

Хто за добро відплачує злом, від дому того не відійде зло.

Вла́сть дає́тъ словесе́мъ нача́ло пра́вды: предводи́телствуєтъ же ску́дости пря́ и бра́нь.

Початок сварки — як прорив води; залиш сварку раніше, ніж розгориться вона.

И́же су́дитъ пра́веднаго непра́веднымъ, непра́веднаго же пра́веднымъ, нечи́стъ и ме́рзокъ у Го́спода.

Хто виправдовує нечестивого і хто звинувачує праведного — обоє мерзота перед Господом.

Вску́ю бя́ше имѣ́ніє безу́мному? стяжа́ти бо прему́дрости безсе́рдый не мо́жетъ. И́же высо́къ твори́тъ сво́й до́мъ, и́щетъ сокруше́нія: остроптѣва́яй же учи́тися впаде́тъ во зла́я.

До чого скарб у руках нерозумного? Для придбання мудрости у нього немає розуму. [Хто високим робить свій дім, той шукає, як розбитися; а хто ухиляється від навчання, впаде в біди.]

На вся́ко вре́мя дру́гъ да бу́детъ тебѣ́, бра́тія же въ ну́ждахъ поле́зни да бу́дутъ: сего́ бо ра́ди ражда́ются.

Друг любить повсякчас і, як брат, з’явиться під час нещастя.

Му́жъ безу́менъ пле́щетъ и ра́дуєтся себѣ́, я́коже поруча́яйся испору́читъ дру́га своєго́, на свои́хъ же устна́хъ о́гнь сокро́вищствуєтъ.

Чоловік бідний на розум дає руку і ручається за ближнього свого.

Грѣхолю́бецъ ра́дуєтся сва́ромъ, а жестокосе́рдый не усря́щетъ благи́хъ.

Хто любить сварки, той любить гріх, і хто високо піднімає ворота свої, той шукає падіння.

Му́жъ удобопрело́жный язы́комъ впаде́тъ во зла́я: се́рдце же безу́мнаго болѣ́знь стяжа́вшему є́.

Підступне серце не знайде добра, і лукавий язик потрапить у біду.

Не весели́тся оте́цъ о сы́нѣ ненака́заннѣмъ: сы́нъ же му́дръ весели́тъ ма́терь свою́.

Породив хто дурня, — собі на лихо, і батько нерозумного не порадіє.

Се́рдце веселя́щеся благоимѣ́тися твори́тъ: му́жу же печа́льну засы́шутъ ко́сти.

Веселе серце доброчинне, як лікування, а сумовитий дух сушить кістки.

Пріє́млющему да́ры непра́ведно въ нѣ́дра не предуспѣва́ютъ путіє́: нечести́вый же укланя́єтъ пути́ пра́вды.

Нечестивий бере подарунок з пазухи, щоб викривити путі правосуддя.

Лице́ разу́мно му́жа прему́дра, о́чи же безу́мнаго на концѣ́хъ земли́.

Мудрість — перед лицем розумного, а очі дурня — на краю землі.

Гнѣ́въ отцу́ сы́нъ безу́менъ, и болѣ́знь ро́ждшей єго́.

Нерозумний син — досада батькові своєму і засмучення для матері своєї.

Тщеты́ твори́ти му́жу пра́ведну не добро́, ниже́ преподо́бно навѣ́товати власте́мъ пра́веднымъ.

Недобре й звинувачувати правого, і бити вельмож за правду.

И́же щади́тъ глаго́лъ произнести́ же́стокъ, разу́менъ: долготерпѣли́вый же му́жъ прему́дръ, лу́чше и́щущаго нау́ки.

Розумний стриманий у словах своїх, і розсудливий холоднокровний.

Несмы́сленному вопроси́вшу о му́дрости, му́дрость вмѣни́тся: нѣ́ма же кто́ себе́ твори́тъ, возмни́тся разу́менъ бы́ти.

І нерозумний, коли мовчить, може здатися мудрим, і хто закриває вуста свої — розсудливим.

Вины́ и́щетъ му́жъ хотя́ отлучи́тися от друго́въ, на вся́ко же вре́мя поноси́мь бу́детъ.

Примхи шукає норовистий, повстає проти всього розумного.

Не тре́буєтъ прему́дрости му́жъ скудоу́менъ, зане́ па́че во́дится безу́міємъ.

Дурень не любить знання, а тільки б виявити свій розум.

Єгда́ пріи́детъ нечести́вый во глубину́ зо́лъ, неради́тъ: нахо́дитъ же єму́ безче́стіє и поноше́ніє.

З приходом нечестивого приходить і презирство, а з неславою — ганьба.

Вода́ глубока́ сло́во въ се́рдцы му́жа, рѣка́ же изска́чущи и исто́чникъ жи́зни.

Слова вуст людських — глибокі води; джерело мудрости — струменевий потік.

Чуди́тися лицу́ нечести́ваго не добро́, ниже́ преподо́бно укланя́ти пра́ведноє на судѣ́.

Недобре бути небезстороннім до нечестивого, щоб звергнути праведного на суді.

Устнѣ́ безу́мнаго приво́дятъ єго́ на зло́, уста́ же єго́ де́рзостная призыва́ютъ сме́рть.

Вуста нерозумного йдуть на сварку, і слова його викликають побиття.

Уста́ безу́мнаго сокруше́ніє єму́, устнѣ́ же єго́ сѣ́ть души́ єго́.

Язик нерозумного — загибель для нього, і вуста його — сітка для душі його.

Лѣни́выя низлага́єтъ стра́хъ: ду́ши же муже́й жена́мъ подо́бныхъ вза́лчутъ.

[Лінивого долає страх, а душі жоноподібні будуть голодувати.]

Не исцѣля́яй себе́ во свои́хъ дѣ́лѣхъ бра́тъ є́сть погубля́ющему себе́ сама́го.

Слова навушника — як ласощі, і вони входять у нутрощі утроби.

Изъ вели́чества крѣ́пости и́мя Госпо́дне, къ нему́же притека́юще пра́ведницы возно́сятся.

Недбайливий у роботі своїй — брат марнотратцю.

Имѣ́ніє бога́ту му́жу гра́дъ тве́рдъ, сла́ва же єго́ вельми́ присѣня́єтъ.

Ім’я Господа — міцна вежа: втікає до неї праведник — і у безпеці.

Пре́жде сокруше́нія возно́сится се́рдце му́жу и пре́жде сла́вы смиря́єтся.

Майно багатого — міцне місто його, і як висока огорожа в його уяві.

И́же отвѣща́єтъ сло́во пре́жде слы́шанія, безу́міє єму́ є́сть и поноше́ніє.

Перед падінням підноситься серце людини, а смирення передує славі.

Гнѣ́въ му́жа укроща́єтъ ра́бъ разу́мный: малоду́шна же человѣ́ка кто́ стерпи́тъ?

Хто дає відповідь не вислухавши, той нерозумний, і сором йому.

Се́рдце разу́мнаго стя́жетъ чу́вствіє, ушеса́ же му́дрыхъ и́щутъ смы́сла.

Дух людини переносить її немочі; а вражений дух — хто може підкріпити його?

Дая́ніє человѣ́ка распространя́єтъ єго́ и съ си́льными посажда́єтъ єго́.

Серце розумного здобуває знання, і вухо мудрих шукає знання.

Пра́ведный себе́ сама́го оглаго́лникъ во первосло́віи: єгда́ же приложи́тъ супоста́тъ, облича́єтся.

Подарунок у людини дає їй простір і до вельмож доведе її.

Прекосло́вія утоля́єтъ молчали́вый и во власте́хъ опредѣля́єтъ.

Перший у позові своєму правий, але приходить суперник його і досліджує її.

Бра́тъ от бра́та помога́ємь, я́ко гра́дъ тве́рдъ и высо́къ, укрѣпля́єтся же я́коже основа́ноє ца́рство.

Жереб припиняє суперечки і вирішує між сильними.

От плодо́въ у́стъ му́жъ насыща́єтъ чре́во своє́, и от плодо́въ усте́нъ свои́хъ насы́тится.

Брат, який озлобився, неприступніший за міцне місто, і сварки подібні до запорів замку.

Сме́рть и живо́тъ въ руцѣ́ язы́ка: удержава́ющіи же єго́ снѣдя́тъ плоды́ єго́.

Від плоду вуст людини наповнюється утроба її; плодами вуст своїх вона насичується.

И́же обрѣ́те жену́ добру́, обрѣ́те благода́ть, прія́лъ же є́сть от Го́спода тишину́.

Смерть і життя — у владі язика, і ті, що люблять його, споживуть від плодів його.

И́же изгоня́єтъ жену́ до́брую, изгоня́єтъ блага́я: держа́й же прелюбодѣ́йцу безу́менъ и нечести́въ.

Хто знайшов [добру] дружину, той знайшов благо й одержав благодать від Господа. [Хто виганяє добру дружину, той виганяє щастя, а хто утримує перелюбницю — божевільний і нечестивий.]

Съ моле́ніи глаго́летъ убо́гій, бога́тый же отвѣща́єтъ же́стоко.

З благанням говорить убогий, а багатий відповідає грубо.

Му́жъ любо́венъ къ дру́жбѣ, и є́сть дру́гъ прилѣпи́выйся па́че бра́та.

Хто хоче мати друзів, той і сам повинен бути дружнім; і буває друг, більш прив’язаний, ніж брат.

Лу́чше є́сть убо́гъ ходя́й въ простотѣ́ своє́й, не́же бога́тый стропти́въ устны́ свои́ми и несмы́сленъ.

Краще бідний, який ходить у своїй непорочності, ніж [багатий] із неправдивими вустами, і притім нерозумний.

Идѣ́же нѣ́сть уче́нія души́, нѣ́сть добро́, и и́же ско́ръ є́сть нога́ма, по́ткнется.

Недобре душі без знання, і хто поспішний ногами, той оступиться.

Неразу́міє му́жа погубля́єтъ пути́ єго́, и Бо́га вино́вна твори́тъ въ се́рдцы своє́мъ.

Глупота людини спотворює путь її, а серце її обурюється на Господа.

Бога́тство прилага́єтъ дру́ги мно́ги: ни́щій же и от су́щаго дру́га оставля́ємь быва́єтъ.

Багатство додає багато друзів, а бідного залишає і друг його.

Свидѣ́тель лжи́въ безъ му́ки не бу́детъ: оклевета́яй же непра́ведно не убѣжи́тъ єя́.

Лжесвідок не залишиться непокараним, і хто говорить неправду, не врятується.

Мно́зи угожда́ютъ ли́цамъ ца́рскимъ: вся́къ же зо́лъ быва́єтъ въ поноше́ніє му́жеви.

Багато хто запобігає перед знатними, і всякий — друг людині, яка дає подарунки.

Вся́къ, и́же убо́гаго бра́та ненави́дитъ, и от содру́жества дале́че бу́детъ. Мы́сль блага́я вѣ́дящымъ ю́ приближа́єтся, му́жъ же му́дръ обря́щетъ ю́. Мно́го творя́й зла́ соверша́єтъ зло́бу, а и́же раздража́єтъ словесы́, не спасе́тся.

Бідного ненавидять усі брати його, тим більше друзі його віддаляються від нього: женеться за ними, щоб поговорити, але і цього немає.

Стяжа́вый му́дрость лю́битъ себе́, а и́же сохраня́єтъ ра́зумъ, обря́щетъ блага́я.

Хто здобуває розум, той любить душу свою; хто спостерігає розважливість, той знаходить благо.

Свидѣ́тель лжи́вый не безъ му́ки бу́детъ, а и́же разжиза́єтъ зло́бу, поги́бнетъ от нея́.

Лжесвідок не залишиться непокараним, і хто говорить неправду, загине.

Не по́льзуєтъ безу́мному сла́дость, и а́ще ра́бъ на́чнетъ съ досажде́ніємъ облада́ти.

Непристойна нерозумному пишність, тим більше рабові панування над князями.

Ми́лостивъ му́жъ долготерпи́тъ, похвала́ же єго́ превосхо́дитъ законопресту́пныхъ.

Розсудливість робить людину повільною на гнів, і слава для неї — бути поблажливою до провин.

Царе́во преще́ніє подо́бно рыка́нію льво́ву, и я́коже роса́ зла́ку, та́ко ти́хость єго́.

Гнів царя — як ревіння лева, а благовоління його — як роса на траву.

Сту́дъ є́сть отцу́ сы́нъ безу́менъ, и нечи́сты обѣ́ты от мзды́ блудни́цы.

Нерозумний син — руйнування для батька свого, і сварлива дружина — стічна труба.

До́мъ и имѣ́ніє раздѣля́ютъ отцы́ ча́домъ: от Го́спода же сочетава́єтся жена́ му́жеви.

Дім і майно — спадщина від батьків, а розумна дружина — від Господа.

Стра́хъ содержи́тъ му́жа женонра́вна: душа́ же пра́зднаго вза́лчетъ.

Лінощі занурюють у сонливість, і недбайлива душа буде терпіти голод.

И́же храни́тъ за́повѣди, соблюда́єтъ свою́ ду́шу, а нерадя́й о свои́хъ путе́хъ поги́бнетъ.

Хто зберігає заповідь, той зберігає душу свою, а хто не дбає про путі свої, — загине.

Ми́луяй ни́ща взаи́мъ дає́тъ богови, по дая́нію же єго́ возда́стся єму́.

Хто благодіє бідному, дає в борг Господу, і Він воздасть йому за благодіяння його.

Наказу́й сы́на твоєго́, та́ко бо бу́детъ благонаде́женъ: въ досажде́ніє же не взе́млися душе́ю твоє́ю.

Карай сина свого, доки є надія, і не обурюйся криком його.

Злоу́менъ му́жъ мно́го отщети́тся: а́ще же губи́тель є́сть, и ду́шу свою́ приложи́тъ.

Гнівливий нехай терпить покарання, тому що, коли пощадиш його, доведеться тобі ще більше карати його.

Слу́шай, сы́не, отца́ твоєго́ наказа́нія, да му́дръ бу́деши въ послѣ́дняя твоя́.

Слухайся поради і приймай викривання, щоб стати тобі згодом мудрим.

Мно́ги мы́сли въ се́рдцы му́жа: совѣ́тъ же Госпо́день во вѣ́къ пребыва́єтъ.

Багато задумів у серці людини, але відбудеться тільки визначене Господом.

Пло́дъ му́жеви ми́лостыня: лу́чше же ни́щь пра́ведный, не́жели бога́тъ лжи́въ.

Радість людині — добродійність її, і бідна людина краще, ніж неправдива.

Стра́хъ Госпо́день въ живо́тъ му́жеви: а безстра́шный водвори́тся на мѣ́стѣхъ, идѣ́же не наблюда́єтся ра́зумъ.

Страх Господній веде до життя, і хто має його, завжди буде задоволений, і зло не осягне його.

Скрыва́яй въ нѣ́дрѣхъ ру́цѣ свои́ непра́ведно ниже́ ко усто́мъ свои́мъ принесе́тъ я́.

Лінивий опускає руку свою у чашу, і не хоче донести її до рота свого.

Губи́телю ра́ны пріє́млющу, безу́мный кова́рнѣє бу́детъ: а́ще же облича́єши му́жа разу́мна, уразумѣ́єтъ чу́вство.

Якщо ти покараєш кощунника, то і простий зробиться розсудливим; і якщо викриєш розумного, то він зрозуміє наставляння.

Безче́ствуяй отца́ и отрѣва́яй ма́терь свою́ срамоту́ пріи́метъ и поноше́ніє.

Хто розоряє батька і виганяє матір, — син соромітний і безчесний.

Сы́нъ оставля́яй храни́ти наказа́ніє о́тчеє поучи́тся словесе́мъ злы́мъ.

Перестань, сину мій, слухати напоумлення про відхилення від висловів розуму.

Выруча́яй о́трока несмы́слена досажда́єтъ оправда́нію: уста́ же нечести́выхъ пожру́тъ су́дъ.

Лукавий свідок знущається із суду, і вуста беззаконних ковтають неправду.

Уготовля́ются невозде́ржнымъ ра́ны, и муче́нія подо́бнѣ неразу́мнымъ.

Готові суди для кощунників, і побиття — на тіло нерозумних.

Неви́нно віно́, укори́зненно же пія́нство, и вся́къ пребыва́яй въ не́мъ не бу́детъ прему́дръ.

Вино — глузливе, сикера — буйна; і всякий, хто захоплюється ними, нерозумний.

Не ра́знствуєтъ преще́ніє царе́во от я́рости льво́вы: раздража́яй же єго́ и примѣша́яйся єму́ согрѣша́єтъ въ свою́ ду́шу.

Гроза царя — ніби ревіння лева: хто дратує його, той грішить проти самого себе.

Сла́ва му́жу отвраща́тися от досажде́нія: вся́къ же безу́менъ си́ми соплета́єтся.

Шана для людини — відстати від сварки; а всякий дурень задерикуватий.

Поноси́мь лѣни́вый не усрамля́єтся, та́кожде и зає́мляй пшени́цу въ жа́тву.

Лінивець узимку не оре: шукає влітку — і немає нічого.

Вода́ глубока́ совѣ́тъ въ се́рдцы му́жа: му́жъ же прему́дръ исче́рплетъ ю́.

Помисли в серці людини — глибокі води, але людина розумна вичерпує їх.

Вели́ка ве́щь человѣ́къ, и драга́я му́жъ творя́й ми́лость: му́жа же вѣ́рна [вели́ко] дѣ́ло обрѣсти́.

Багато хто хвалить людину за милосердя, але правдиву людину хто знаходить?

И́же безъ поро́ка живе́тъ въ пра́вдѣ, блаже́ны оста́витъ дѣ́ти своя́.

Праведник ходить у своїй непорочності: блаженні діти його після нього!

Єгда́ ца́рь пра́веденъ на престо́лѣ ся́детъ, не проти́вится предъ очи́ма єго́ ничто́же лука́во.

Цар, який сидить на престолі суду, розганяє очима своїми все зле.

Кто́ похва́лится чи́сто имѣ́ти се́рдце? или́ кто́ де́рзнетъ рещи́ чи́ста себе́ бы́ти от грѣхо́въ?

Хто може сказати: «я очистив моє серце, я чистий від гріха мого?»

Вѣ́съ вели́къ и ма́лъ, и мѣ́ра сугу́ба, нечи́ста предъ Го́сподемъ обоя́:

Неоднакові терези, неоднакова міра, те й інше — мерзота перед Господом.

и творя́й я́ въ начина́ніихъ свои́хъ за́пнется: ю́нота съ преподо́бнымъ, и пра́вый пу́ть єго́.

Можна узнати навіть отрока за заняттями його, чи чистою і чи правильною буде поведінка його.

У́хо слы́шитъ, и о́ко ви́дитъ: Госпо́дня дѣла́ обоя́.

Вухо, що чує, й око, що бачить, — і те й інше створив Господь.

Не люби́ клевета́ти, да не вознесе́шися: отве́рзи о́чи твои́ и насыща́йся хлѣ́ба.

Не люби спати, щоб тобі не зубожіти; тримай відкритими очі твої, і будеш досита їсти хліб.

Зло́, зло́, рече́тъ стяжава́яй, и отше́дъ тогда́ похва́лится.

«Погано, погано», говорить покупець, а коли відійде, хвалиться.

Є́сть зла́то и мно́жество ка́меній драги́хъ, сосу́дъ че́стенъ устнѣ́ разу́мны.

Є золото і багато перлів, але дорогоцінне начиння — вуста розумні.

Возми́ ри́зу єго́, я́ко испору́чникъ бы́сть чужды́я, и за чужду́ю возми́ зало́гъ от него́.

Візьми одяг його, оскільки він заручився за чужого; і за стороннього візьми від нього заставу.

Сла́докъ є́сть человѣ́ку хлѣ́бъ лжи́, но пото́мъ испо́лнятся уста́ єго́ ка́менія.

Солодкий для людини хліб, придбаний неправдою; але після рот її наповниться жорствою.

Помышле́ніє въ совѣ́тѣ угото́вится, въ правле́ніи же твори́тъ бра́нь.

Починання одержують твердість через нараду, і після наради веди війну.

Открыва́яй та́йну хо́дитъ ле́стію: и прельща́ющему устна́ми свои́ми не примѣша́йся.

Хто ходить переносником, той відкриває таємницю; і хто широко розкриває рот, з тим не спілкуйся.

Злосло́вящему отца́ или́ ма́терь уга́снетъ свѣти́лникъ, зѣ́ницы же оче́съ єго́ у́зрятъ тму́.

Хто лихословить батька свого і свою матір, того світильник згасне серед глибокої темряви.

Ча́сть поспѣ́шна въ нача́лѣ, въ послѣ́днихъ не благослови́тся.

Спадщина, поспішно захоплена спочатку, не благословиться згодом.

Не рцы́: отмщу́ врагу́: но потерпи́ Го́спода, да ти́ помо́жетъ.

Не говори: «я відплачу за зло»; залиш Господу, і Він збереже тебе.

Ме́рзость Го́сподеви сугу́бый вѣ́съ, и мѣ́рило лжи́во не добро́ предъ ни́мъ.

Мерзота перед Господом — неоднакові гирі, і неправильні терези — не добро.

От Го́спода исправля́ются стопы́ му́жу: сме́ртный же ка́ко уразумѣ́єтъ пути́ своя́?

Від Господа спрямовуються кроки людини; людині ж як дізнатися про шлях свій?

Сѣ́ть му́жеви ско́ро нѣ́что от свои́хъ освяща́ти: по обѣ́тѣ бо раска́яніє быва́єтъ.

Сітка для людини — поспішно давати обітницю, і після обітниці обмірковувати.

Вѣ́ятель нечести́выхъ є́сть ца́рь му́дръ и наложи́тъ на ня́ ко́ло.

Мудрий цар розвіє нечестивих і поверне на них колесо.

Свѣ́тъ Госпо́день дыха́ніє человѣ́комъ, и́же испыта́єтъ та́йная утро́бы.

Світильник Господній — дух людини, який випробовує всі глибини серця.

Ми́лостыня и и́стина сохране́ніє царю́, и объи́дутъ престо́лъ єго́ въ пра́вдѣ.

Милість і істина охороняють царя, і милістю він підтримує престіл свій.

Лѣ́пота [є́сть] ю́нымъ прему́дрость: сла́ва же ста́рымъ сѣди́ны.

Слава юнаків — сила їх, а прикраса старих — сивина.

Ра́ны и сокруше́нія срѣта́ютъ злы́хъ, я́звы же въ сокро́вищихъ чре́ва.

Рани від побиття — лікування проти зла, й удари, що проникають у нутрощі утроби.

Я́коже устремле́ніє воды́, та́ко се́рдце царе́во въ руцѣ́ Бо́жієй: а́може а́ще восхо́щетъ обрати́ти, та́мо уклони́тъ є́.

Серце царя — у руці Господа, як потоки вод: куди захоче, туди Він направляє його.

Вся́къ му́жъ явля́єтся себѣ́ пра́веденъ: управля́єтъ же сердца́ Госпо́дь.

Усякий шлях людини прямий в очах її; але Господь зважує серця.

Твори́ти пра́ведная и и́стинствовати уго́дна Бо́гу па́че, не́жели же́ртвъ кро́вь.

Дотримання правди і правосуддя більш угодне Господу, ніж жертва.

Велему́дрый во укори́знѣ дерзосе́рдъ, свѣти́ло же нечести́выхъ грѣси́.

Гордість очей і зарозумілість серця, які відзначають нечестивих, — гріх.

Помышле́нія тщали́ваго во изоби́ліи, и вся́къ неради́вый въ лише́ніи.

Думки старанного прагнуть достатку, а всякий поспішний терпить збиток.

Дѣ́лаяй сокро́вища язы́комъ лжи́вымъ су́єтная го́нитъ въ сѣ́ти сме́ртныя.

Придбання скарбу неправдивим язиком — скороминучий подув тих, хто шукає смерти.

Всегуби́телство на нечести́выя устремля́єтся: не хотя́тъ бо твори́ти пра́ведная.

Насильство нечестивих упаде на них, тому що вони зреклися дотримуватися правди.

Къ стро́потнымъ стро́потныя пути́ посыла́єтъ Бо́гъ: чи́ста бо и пра́ва дѣла́ єго́.

Мінливий шлях у людини розбещеної; а хто чистий, того дія пряма.

Лу́чше жи́ти во у́глѣ непокрове́ннѣмъ, не́жели въ пова́пленныхъ съ непра́вдою и въ хра́минѣ о́бщей.

Краще жити в кутку на покрівлі, ніж зі сварливою дружиною у просторому домі.

Душа́ нечести́ваго не поми́луєтся ни от єди́наго от человѣ́ковъ.

Душа нечестивого бажає зла: не знайде милости в очах його і друг його.

Тщету́ пріє́млющу невозде́ржному, кова́рнѣйшій бу́детъ незло́бивый, разумѣва́яй же му́дрый пріи́метъ ра́зумъ.

Коли карається кощунник, простий робиться мудрим; і коли врозумляється мудрий, то він здобуває знання.

Разумѣва́єтъ пра́ведный сердца́ нечести́выхъ и уничтожа́єтъ нечести́выя въ злы́хъ.

Праведник спостерігає за домом нечестивого: як впадають нечестиві у нещастя.

И́же затыка́єтъ ушеса́ своя́, є́же не послу́шати немощна́го, и то́й призове́тъ, и не бу́детъ послу́шаяй єго́.

Хто затикає вухо своє від волання бідного, той і сам буде волати, — і не буде почутий.

Дая́ніє та́йно отвраща́єтъ гнѣ́вы, щадя́й же даро́въ воздвиза́єтъ я́рость крѣ́пкую.

Подарунок таємний гасить гнів, і дарунок у пазуху — сильну лють.

Весе́ліє пра́ведныхъ твори́ти су́дъ: преподо́бный же нечи́стъ у злодѣ́євъ.

Дотримання правосуддя — радість для праведника і страх для тих, хто чинить зло.

Му́жъ заблужда́яй от пути́ пра́вды въ со́нмищи исполи́новъ почі́єтъ.

Людина, що збилася з путі розуму, оселиться в зібранні мерців.

Му́жъ ску́денъ лю́битъ весе́ліє, любя́й же віно́ и єле́й не обогати́тся.

Хто любить веселощі, зубожіє; а хто любить вино і жир, не розбагатіє.

Отре́біє же пра́веднику беззако́нникъ.

Викупом буде за праведного нечестивий і за прямодушного — лукавий.

Лу́чше жи́ти въ земли́ пу́стѣ, не́же жи́ти съ жено́ю сварли́вою и язы́чною и гнѣвли́вою.

Краще жити у землі пустельній, ніж з дружиною сварливою і сердитою.

Сокро́вище вожделѣ́нно почі́єтъ во устѣ́хъ му́драго: безу́мніи же му́жіє пожира́ютъ є́.

Жаданий скарб і жир — у домі мудрого; а нерозумна людина марнотратить їх.

Пу́ть пра́вды и ми́лостыни обря́щетъ живо́тъ и сла́ву.

Хто дотримується правди і милости, той знайде життя, правду і славу.

Во гра́ды крѣ́пки вни́де прему́дрый и разруши́ утвержде́ніє, на не́же надѣ́яшася нечести́віи.

Мудрий входить у місто сильних і знищує укріплення, на яке вони сподівалися.

И́же храни́тъ своя́ уста́ и язы́къ, соблюда́єтъ от печа́ли ду́шу свою́.

Хто зберігає вуста свої і язик свій, той зберігає від біди душу свою.

Проде́рзый и велича́вый и гордели́вый губи́тель нарица́єтся: а и́же памятозло́бствуєтъ, беззако́ненъ.

Зарозумілий злодій — кощунник ім’я йому — діє у запалі гордости.

По́хоти лѣни́ваго убива́ютъ: не произволя́ютъ бо ру́цѣ єго́ твори́ти что́.

Жадоба лінивця уб’є його, тому що руки його відмовляються працювати;

Нечести́вый жела́єтъ ве́сь де́нь по́хоти злы́я, пра́ведный же ми́луєтъ и ще́дритъ неща́дно.

кожного дня він сильно жадає, а праведник дає і не шкодує.

Же́ртвы нечести́выхъ ме́рзость Го́сподеви: и́бо беззако́нно прино́сятъ я́.

Жертва нечестивих — мерзота, особливо коли з лукавством приносять її.

Свидѣ́тель ло́жный поги́бнетъ, му́жъ же послушли́въ сохраня́ємь возглаго́летъ.

Лжесвідок загине; а людина, яка говорить те, що знає, буде говорити завжди.

Нечести́въ му́жъ безсту́дно стои́тъ лице́мъ: пра́вый же са́мъ разумѣва́єтъ пути́ своя́.

Людина нечестива зухвала лицем своїм, а праведний тримає прямо путь свою.

Нѣ́сть прему́дрости, нѣ́сть му́жества, нѣ́сть совѣ́та у нечести́ваго.

Немає мудрости, і немає розуму, і немає ради всупереч Господу.

Ко́нь уготовля́єтся на де́нь бра́ни: от Го́спода же по́мощь.

Коня готують на день битви, але перемога — від Господа.

Лу́чше и́мя до́броє, не́же бога́тство мно́го, па́че же сребра́ и зла́та благода́ть блага́я.

Добре ім’я краще за велике багатство, і добра слава краща за срібло і золото.

Бога́тъ и ни́щь срѣто́ста дру́гъ дру́га, обои́хъ же Госпо́дь сотвори́.

Багатий і бідний зустрічаються один з одним: того й іншого створив Господь.

Худо́гъ, ви́дѣвъ лука́ваго му́чима крѣ́пко, са́мъ наказу́єтся: безу́мніи же мимоше́дше отщети́шася.

Розсудливий бачить біду, і ховається; а недосвідчені йдуть уперед, і караються.

Ро́дъ прему́дрости стра́хъ Госпо́день, и бога́тство и сла́ва и живо́тъ.

За смиренням іде страх Господній, багатство і слава і життя.

Волчцы́ и сѣ́ти на путе́хъ стро́потныхъ, храня́й же свою́ ду́шу избѣжи́тъ и́хъ.

Терня і сіті на шляху підступного; хто береже душу свою, віддалися від них.

Бога́тіи убо́гими и́мутъ облада́ти, и раби́ свои́мъ господе́мъ взаи́мъ даду́тъ.

Напоум юнака на початку путі його: він не ухилиться від неї, коли і постаріє.

Сѣ́явый зла́я по́жнетъ зла́я, я́зву же дѣ́лъ свои́хъ соверши́тъ. Му́жа ти́ха и дая́теля лю́битъ Госпо́дь, суєту́ же дѣ́лъ єго́ сконча́єтъ.

Багатий панує над бідним, і боржник робиться рабом позикодавця.

Ми́луяй ни́щаго са́мъ препита́єтся: от свои́хъ бо хлѣ́бовъ даде́ убо́гому. Побѣ́ду и че́сть устроя́єтъ дая́й да́ры, оба́че ду́шу погубля́єтъ стяжа́вшихъ.

Хто сіє неправду, пожне біду, і тростини гніву його не стане. [Людину, яка доброхітно дає, любить Бог, і нестачу діл її поповнить.]

Изжени́ от со́нмища губи́теля, и изы́детъ съ ни́мъ прѣ́ніє: єгда́ бо ся́детъ въ со́нмищи, всѣ́хъ безче́ститъ.

Милосердий буде благословлятися, тому що дає бідному від хліба свого. [Перемогу і честь здобуває той, хто дає дари, і навіть оволодіває душею тих, що одержують їх.]

Лю́битъ Госпо́дь преподо́бная сердца́, прія́тни же єму́ вси́ непоро́чніи въ путе́хъ свои́хъ: устна́ма пасе́тъ ца́рь [лю́ди своя́].

Прожени кощунника, і віддалиться розбрат, і припиняться сварка і лайка.

О́чи Госпо́дни соблюда́ютъ чу́вство: презира́єтъ словеса́ законопресту́пный.

Хто любить чистоту серця, у того приємність на вустах, тому цар — друг.

Вины́ и́щетъ и глаго́летъ лѣни́вый: ле́въ на стезя́хъ, на путе́хъ же разбо́йницы.

Очі Господа охороняють знання, а слова законопорушника Він відкидає.

Я́ма глубока́ уста́ законопресту́пныхъ: возненави́дѣный же от Го́спода впаде́тся въ ню́. Су́ть путіє́ злі́и предъ му́жемъ, и не лю́битъ возврати́тися от ни́хъ: возврати́тися же подоба́єтъ от пути́ стро́потна и зла́го.

Лінивець говорить: «лев на вулиці! посередині площі уб’ють мене!»

Безу́міє ви́ситъ на се́рдцы ю́наго: же́злъ же и наказа́ніє дале́че [отго́нитъ] от него́.

Глибока прірва — вуста блудниць: на кого прогнівається Господь, той упаде туди.

Оби́дяй убо́гаго мно́гая себѣ́ зла́ твори́тъ, дає́тъ же бога́тому во оскудѣ́ніє [себѣ́].

Глупота прив’язалася до серця юнака, але виправна різка віддалить її від нього.

Ко словесе́мъ му́дрыхъ прилага́й твоє́ у́хо, и услы́ши моя́ словеса́: своє́ же се́рдце утверди́ [къ ни́мъ], да разумѣ́єши, я́ко добра́ су́ть.

Хто кривдить бідного, щоб примножити своє багатство, і хто дає багатому, той зубожіє.

И а́ще вложи́ши я́ въ се́рдце твоє́, возвеселя́тъ тебе́ ку́пно во твои́хъ устнѣ́хъ.

Прихили вухо твоє, і слухай слова мудрих, і серце твоє зверни до мого знання;

Да бу́детъ ти́ на Го́спода наде́жда, и пока́жетъ ти́ пу́ть сво́й.

тому що утіхою буде, якщо ти будеш зберігати їх у серці твоєму, і вони будуть також на вустах твоїх.