Видѣ́ніє, є́же ви́дѣ Иса́іа сы́нъ Амо́совъ, є́же ви́дѣ на Іуде́ю и на Ієрусали́мъ, въ ца́рство Озі́и и Іоаѳа́ма, и Аха́за и Єзекі́и, и́же ца́рствоваша во Іуде́и.

Видіння Ісаї, сина Амосового, яке він бачив про Юдею та Єрусалим, у дні Озії, Іоафама, Ахаза, Єзекії — царів юдейських.

Слы́ши, небо, и внуши́, земле́, я́ко Госпо́дь возглаго́ла: сы́ны роди́хъ и возвы́сихъ, ті́и же отверго́шася мене́.

Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить: Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене.

Позна́ во́лъ стяжа́вшаго и́, и осе́лъ я́сли господи́на своєго́: Ізра́иль же Мене́ не позна́, и лю́діє Мои́ не разумѣ́ша.

Віл знає володаря свого, і осел — ясла господаря свого; а Ізраїль не знає [Мене], народ Мій не розуміє.

Увы́, язы́къ грѣ́шный, лю́діє испо́лнени грѣхо́въ, сѣ́мя лука́воє, сы́нове беззако́нніи, оста́висте Го́спода и разгнѣ́васте свята́го Ізра́илева, отврати́теся вспя́ть.

На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконнями, плем’я лиходіїв, сини погибельні! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого, — повернулися назад.

Что́ єще́ уязвля́єтеся, прилага́юще беззако́ніє? Вся́кая глава́ въ болѣ́знь, и вся́коє се́рдце въ печа́ль.

У що бити ще вас, що продовжуєте свою затятість? Уся голова у виразках, і все серце зачахло.

От но́гъ да́же до главы́ нѣ́сть въ не́мъ цѣ́лости: ни стру́пъ, ни я́зва, ни ра́на паля́щаяся: нѣ́сть пла́стыря приложи́ти, ниже́ єле́а, ниже́ обяза́нія.

Від підошви ноги до тімені голови немає у нього здорового місця: виразки, плями, гнійні рани, неочищені й необв’язані і не пом’якшені єлеєм.

Земля́ ва́ша пуста́, гра́ди ва́ши огне́мъ пожже́ни, страну́ ва́шу предъ ва́ми чужді́и пояда́ютъ, и опустѣ́ низвраще́на от люді́й чужди́хъ.

Земля ваша спустошена; міста ваші спалені вогнем; поля ваші на ваших очах з’їдають чужі; усе спорожніло, як після руйнування чужинцями.

Оста́вится дще́рь Сіо́ня, я́ко ку́ща въ віногра́дѣ и я́ко ово́щноє храни́лище въ вертогра́дѣ, я́ко гра́дъ вою́ємый.

І залишилася дочка Сиону, як намет у винограднику, як курінь на горо́ді, як обложене місто.

И а́ще не бы́ Госпо́дь Савао́ѳъ оста́вилъ на́мъ сѣ́мене, я́ко Содо́ма у́бо бы́ли бы́хомъ, и я́ко Гомо́рру уподо́билися бы́хомъ.

Якби Господь Саваоф не полишив нам невеликого залишку, то ми були б те саме, що Содом, уподібнилися б Гоморрі.

Услы́шите сло́во Госпо́дне, кня́зи Содо́мстіи: внемли́те зако́ну Бо́жію, лю́діє Гомо́ррстіи.

Слухайте слово Господнє, князі содомські; слухай закон Бога нашого, народе гоморрський!

Что́ ми мно́жество же́ртвъ ва́шихъ, глаго́летъ Госпо́дь? Испо́лненъ є́смь всесожже́ній о́внихъ и ту́ка а́гнцевъ, и кро́ве юнце́въ и козло́въ не хощу́.

Для чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крови тельців і агнців і козлів не хочу.

Ниже́ приходи́те яви́тися ми́: кто́ бо изыска́ сія́ изъ ру́къ ва́шихъ? Ходи́ти по двору́ моєму́ не приложите́.

Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої?

И а́ще принесе́те ми́ семіда́лъ, всу́є: кади́ло ме́рзость ми́ є́сть.

Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для Мене; новомісяч і субот, святкових зібрань не можу терпіти: беззаконня — і святкування!

Новоме́сячій ва́шихъ и суббо́тъ и дне́ вели́каго не потерплю́: поста́ и пра́здности, и новоме́сячій ва́шихъ и пра́здниковъ ва́шихъ ненави́дитъ душа́ моя́: бы́сте ми́ въ сы́тость, ктому́ не стерплю́ грѣхо́въ ва́шихъ.

Новомісяччя ваші і свята ваші ненавидить душа Моя: вони тягар для Мене; Мені тяжко нести їх.

Єгда́ простре́те ру́ки [ва́шя] ко мнѣ́, отвращу́ о́чи мои́ от ва́съ: и а́ще умно́жите моле́ніє, не услы́шу ва́съ: ру́ки бо ва́шя испо́лнены кро́ве.

І коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крови.

Измы́йтеся, [и] чи́сти бу́дите, отими́те лука́вства от ду́шъ ва́шихъ предъ очи́ма мои́ма, преста́ните от лука́вствъ ва́шихъ.

Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло;

Научи́теся добро́ твори́ти, взыщи́те суда́, изба́вите оби́димаго, суди́те си́ру и оправди́те вдови́цу,

навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову.

и пріиди́те, и истя́жимся, глаго́летъ Госпо́дь. И а́ще бу́дутъ грѣси́ ва́ши я́ко багря́ноє, я́ко снѣ́гъ убѣлю́: а́ще же бу́дутъ я́ко червле́ноє, я́ко во́лну убѣлю́.

Тоді прийдіть — і розсудимо, — говорить Господь. Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, — як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, — як вовну убілю.

И а́ще хо́щете и послу́шаєте мене́, блага́я земли́ снѣ́сте:

Якщо захочете і послухаєтеся, то будете споживати блага землі;

а́ще же не хо́щете, ниже́ послу́шаєте мене́, ме́чь вы́ поя́стъ: уста́ бо Госпо́дня глаго́лаша сія́.

якщо ж зречетеся і будете чинити опір, то меч пожере вас: бо вуста Господні говорять.

Ка́ко бы́сть блудни́ца гра́дъ вѣ́рный Сіо́нъ по́лнъ суда́? въ не́мже пра́вда почива́ше, ны́нѣ же [въ не́мъ] убі́йцы.

Як зробилася блудницею вірна столиця, сповнена правосуддя! Правда жила у ній, а тепер — убивці.

Сребро́ ва́ше неискуше́но, корче́мницы твои́ мѣша́ютъ віно́ съ водо́ю.

Срібло твоє стало окалиною, вино твоє зіпсоване водою;

Кня́зи твои́ не покаря́ются, о́бщницы тате́мъ, лю́бяще да́ры, гоня́ще воздая́ніє, си́рымъ не судя́щіи и суду́ вдови́цъ не внима́ющіи.

князі твої — законопорушники і спільники злодіїв; усі вони люблять подарунки і ганяються за мздою; не захищають сироту, і справа вдови не доходить до них.

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Влады́ка Госпо́дь Савао́ѳъ: го́ре крѣ́пкимъ во Ізра́или: не преста́нетъ бо я́рость моя́ на проти́вныя, и су́дъ враго́мъ мои́мъ сотворю́:

Тому говорить Господь, Господь Саваоф, Сильний Ізраїлів: о, задовольню Я Себе над супротивниками Моїми й помщуся ворогам Моїм!

и наведу́ ру́ку мою́ на тя́, и разжегу́ въ чистоту́, непокаря́ющихся же погублю́, и отиму́ всѣ́хъ беззако́нныхъ от тебе́, и всѣ́хъ го́рдыхъ смирю́.

І зверну на тебе руку Мою і, як у лузі, очищу з тебе домішки, і відокремлю від тебе все свинцеве;

И приста́влю судіи́ твоя́ я́коже пре́жде, и совѣ́тники твоя́ я́ко от нача́ла: и по си́хъ нарѣче́шися гра́дъ пра́вды, ма́ти градово́мъ, вѣ́рный Сіо́нъ.

і знову буду поставляти тобі суддів, як раніше, і радників, як спочатку; тоді будуть говорити про тебе: «місто правди, столиця вірна».

Съ судо́мъ бо спасе́тся плѣне́ніє єго́ и съ ми́лостынею.

Сион спасеться правосуддям, і сини його, які навернулися, правдою;

И сокруша́тся беззако́нніи и грѣ́шницы вку́пѣ, и оста́вившіи Го́спода сконча́ются:

усім же відступникам і грішникам — погибель, і ті, що залишили Господа, знищаться.

зане́же постыдя́тся о і́долѣхъ свои́хъ, и́хже са́ми восхотѣ́ша, и посра́мятся о садѣ́хъ свои́хъ, и́хже возжелѣ́ша.

Вони будуть посоромлені за діброви, які настільки любі для вас, і посоромлені за сади, які ви обрали собі;

Бу́дутъ бо я́ко тереві́нѳъ отме́тнувый ли́ствія [своя́], и я́ко вертогра́дъ не имы́й воды́.

бо ви будете, як дуб, якого лист обпав, і як сад, у якому немає води.

И бу́детъ крѣ́пость и́хъ я́ко сте́бль изгре́бія, и дѣ́ланія и́хъ я́ко и́скры о́гненныя, и сожгу́тся беззако́нницы и грѣ́шницы вку́пѣ, и не бу́детъ угаша́яй.

І сильний буде лахміттям, і діло його — іскрою; і будуть горіти разом, — і ніхто не погасить.

Сло́во бы́вшеє от Го́спода ко Иса́іи сы́ну Амо́сову о Іуде́и и о Ієрусали́мѣ.

Слово, яке було у видінні до Ісаї, сина Амосового, про Юдею та Єрусалим.

Я́ко бу́детъ въ послѣ́днія дни́ явле́на гора́ Госпо́дня, и до́мъ Бо́жій на версѣ́ го́ръ, и возвы́сится превы́ше холмо́въ: и пріи́дутъ къ не́й вси́ язы́цы.

І буде в останні дні, гора дому Господнього буде поставлена у главу гір і підніметься над пагорбами, і потечуть до неї усі народи.

И по́йдутъ язы́цы мно́зи и реку́тъ: пріиди́те, и взы́демъ на го́ру Госпо́дню и въ до́мъ Бо́га Іа́ковля, и возвѣсти́тъ на́мъ пу́ть сво́й, и по́йдемъ по нему́. От Сіо́на бо изы́детъ зако́нъ, и сло́во Госпо́дне изъ Ієрусали́ма:

І підуть багато народів і скажуть: прийдіть, і зійдемо на гору Господню, у дім Бога Якова, і навчить Він нас Своїх шляхів і будемо ходити стежками Його; бо від Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Єрусалима.

и суди́ти бу́детъ посредѣ́ язы́къ и изобличи́тъ лю́ди мно́ги: и раскую́тъ мечы́ своя́ на ора́ла и ко́пія своя́ на серпы́, и не во́зметъ язы́къ на язы́къ меча́, и не навы́кнутъ ктому́ ра́товатися.

І буде Він судити народи, і викриє багато племен; і перекують мечі свої на орала, і списи свої — на серпи: не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати.

И ны́нѣ, до́ме Іа́ковль, пріиди́те, по́йдемъ свѣ́томъ Госпо́днимъ.

О, доме Якова! Прийдіть, і будемо ходити у світлі Господньому.

Оста́ви бо лю́ди своя́, до́мъ Іа́ковль: зане́ я́коже изъ нача́ла напо́лнися страна́ и́хъ волхвова́ній, я́коже иноплеме́нниковъ, и ча́да мно́га иноплеме́ннича роди́шася и́мъ.

Але Ти відкинув народ Твій, дім Якова, тому що вони багато чого перейняли від сходу: і чаклуни у них, як у филистимлян, і з синами чужих вони у спілкуванні.

Напо́лнися бо страна́ и́хъ сребра́ и зла́та, и не бя́ше числа́ сокро́вищъ и́хъ: и напо́лнися земля́ и́хъ ко́ней, и не бя́ше числа́ колесни́цъ и́хъ:

І наповнилася земля його сріблом і золотом, і немає числа скарбам його; і наповнилася земля його конями, і немає числа колісницям його;

и напо́лнися земля́ ме́рзостей дѣ́лъ ру́къ и́хъ, и поклони́шася тѣ́мъ, я́же сотвори́ша пе́рсты и́хъ:

і наповнилася земля його ідолами: вони поклоняються ділу рук своїх, тому, що зробили персти їх.

и преклони́ся человѣ́къ, и смири́ся му́жъ, и не претерплю́ и́мъ.

І схилилася людина, і принизився муж, — і Ти не простиш їх.

И ны́нѣ вни́дите въ ка́меніє и скры́йтеся въ зе́млю от лица́ стра́ха Госпо́дня и от сла́вы крѣ́пости єго́, єгда́ воста́нетъ сокруши́ти зе́млю.

Іди у скелю і сховайся у землю від страху Господа і від слави величі Його.

О́чи бо Госпо́дни высо́цы, человѣ́къ же смире́нъ: и смири́тся высота́ человѣ́ческая, и вознесе́тся Госпо́дь єди́нъ въ де́нь о́ный.

Поникнуть горді погляди людини, і високе людське принизиться; і один Господь буде високий у той день.

Де́нь бо Го́спода Савао́ѳа на вся́каго досади́теля и гордели́ваго, и на вся́каго высо́каго и велича́ваго, и смиря́тся:

Бо гряде день Господа Саваофа на все горде й зарозуміле і на все звеличене, — і воно буде принижене, —

и на вся́къ ке́дръ Ліва́нскій высо́кихъ и превознесе́нныхъ и на вся́ко дре́во же́лудя Васа́нска,

і на всі кедри ливанські, високі і піднесені, і на всі дуби васанські,

и на вся́кую го́ру высо́кую и на вся́кій хо́лмъ высо́кій,

і на всі високі гори, і на всі підвищені пагорби,

и на вся́кій сто́лпъ высо́къ и на вся́кую стѣ́ну высо́кую,

і на усяку високу вежу, і на всяку міцну стіну,

и на вся́кій кора́бль морскі́й и на вся́ко видѣ́ніє добро́ты корабле́й.

і на всі кораблі фарсиські, і на всі жадані прикраси їх.

И смири́тся вся́кій человѣ́къ, и паде́тся высота́ человѣ́ча, и вознесе́тся Госпо́дь єди́нъ въ де́нь о́ный.

І впаде велич людська, і високе людське принизиться; і один Господь буде високий у той день,

И рукотворе́ная вся́ скры́ютъ,

й ідоли зовсім зникнуть.

вне́сше въ пеще́ры и въ разсѣ́лины ка́меній и въ верте́пы земны́я, от лица́ стра́ха Госпо́дня и от сла́вы крѣ́пости єго́, єгда́ воста́нетъ сокруши́ти зе́млю.

І ввійдуть люди в ущелини скель і у прірви землі від страху Господа і від слави величі Його, коли Він повстане скрушити землю.

Въ де́нь бо о́ный изри́нетъ человѣ́къ ме́рзости своя́ златы́я и сре́бряныя, я́же сотвори́ша, да покланя́ются су́єтнымъ и нетопыре́мъ,

У той день людина кине кротам і кажанам срібних своїх ідолів і золотих своїх ідолів, яких зробила собі для поклоніння їм,

є́же вни́ти въ верте́пы тве́рдаго ка́мене и въ разсѣ́лины ка́меній, от лица́ стра́ха Госпо́дня и от сла́вы крѣ́пости єго́, єгда́ воста́нетъ сокруши́ти зе́млю.

щоб увійти в ущелини скель і у розпадини гір від страху Господа і від слави величі Його, коли Він повстане скрушити землю.

Оста́вите [у́бо] ва́мъ человѣ́ка, єму́же є́сть дыха́ніє въ ноздре́хъ єго́: я́ко въ че́мъ вмѣни́ся се́й?

Перестаньте ви надіятися на людину, дихання якої у ніздрях її, бо що вона значить?

Се́, Влады́ка Госпо́дь Савао́ѳъ отъи́метъ от Ієрусали́ма и от Іуде́и крѣ́пкаго и крѣ́пкую, крѣ́пость хлѣ́ба и крѣ́пость воды́,

Ось, Господь, Господь Саваоф, відніме у Єрусалима і в Іуди посох і тростину, всяке підкріплення хлібом і всяке підкріплення водою,

исполи́на и крѣ́пкаго, и человѣ́ка ра́тника и судію́, и проро́ка и смотрели́ваго, и ста́рца

хороброго вождя і воїна, суддю і пророка, і прозорливця і старця,

и пятьдесятонача́лника, и ди́внаго совѣ́тника и прему́драго архіте́ктона и разу́мнаго послу́шателя.

п’ятдесятника і вельможу і радника, і мудрого художника і майстерного у слові.

И поста́влю ю́ношы кня́зи и́хъ, и руга́теліє госпо́дствовати бу́дутъ и́ми.

І дам їм отроків у начальники, і діти будуть панувати над ними.

И напа́дати и́мутъ лю́діє, человѣ́къ на человѣ́ка, и человѣ́къ на бли́жняго своєго́: прирази́тся отроча́ къ ста́рцу, и безче́стный къ честно́му.

І у народі один буде пригнічуваний іншим, і кожен — ближнім своїм; юнак буде нахабно підноситися над старцем, і простолюдин над вельможею.

Я́ко и́мется человѣ́къ бра́та своєго́, или́ дома́шняго отца́ своєго́, глаго́ля: ри́зу и́маши, началово́ждь на́мъ бу́ди, и бра́шно моє́ подъ тобо́ю да бу́детъ.

Тоді вхопиться людина за брата свого, у сімействі батька свого, і скаже: у тебе є одяг, будь нашим вождем, і нехай будуть ці руїни під рукою твоєю.

И отвѣща́въ въ де́нь о́ный рече́тъ: не бу́ду тво́й началово́ждь, нѣ́сть бо въ дому́ моє́мъ ни хлѣ́ба, ни ри́зы: не бу́ду началово́ждь лю́демъ си́мъ.

А він із клятвою скаже: не можу зцілити ран суспільства; і в моєму домі немає ні хліба, ні одягу; не робіть мене вождем народу.

Я́ко оста́вленъ бы́сть Ієрусали́мъ, и Іуде́а паде́, и язы́къ и́хъ со беззако́ніємъ, не покаря́ющься Го́сподеви.

Так руйнувався Єрусалим, і упав Іуда, тому що язик їх і діла їх — проти Господа, образливі для очей слави Його.

Сего́ ра́ди ны́нѣ смири́ся сла́ва и́хъ, и сту́дъ лица́ и́хъ проти́ву ста́ и́мъ: грѣ́хъ же сво́й я́ко Содо́мскій возвѣсти́ша и яви́ша. Го́ре души́ и́хъ, зане́ умы́слиша совѣ́тъ лука́вый на себе́ сами́хъ,

Вираз облич їх свідчить проти них, і про гріх свій вони розповідають відкрито, як содомляни, не приховують: горе душі їх! бо самі на себе накликають зло.

ре́кше: свя́жемъ пра́веднаго, я́ко непотре́бенъ на́мъ є́сть. У́бо плоды́ дѣ́лъ свои́хъ снѣдя́тъ.

Скажіть праведникові, що благо йому, бо він буде споживати плоди діл своїх;

Го́ре беззако́нному: лука́вая бо приключа́тся єму́ по дѣло́мъ руку́ єго́.

а беззаконникові — горе, бо буде йому відплата за діла рук його.

Лю́діє мои́, приста́вницы ва́ши пожина́ютъ ва́съ, и истяза́ющіи облада́ютъ ва́ми: лю́діє мои́, блажа́щіи ва́съ льстя́тъ вы́ и стези́ но́гъ ва́шихъ возмуща́ютъ.

Гнобителі народу Мого — діти, і жінки панують над ним. Народе Мій! вожді твої вводять тебе в оману і путь стежок твоїх зіпсували.

Но ны́нѣ устро́ится Госпо́дь на су́дъ и поста́витъ на су́дъ лю́ди своя́:

Повстав Господь на суд — і стоїть, щоб судити народи.

са́мъ Госпо́дь на су́дъ пріи́детъ со старѣ́йшины люді́й и со кня́зи и́хъ. Вы́ же почто́ запали́сте віногра́дъ мо́й, и разграбле́ніє убо́гаго въ домѣ́хъ ва́шихъ?

Господь вступає у суд зі старійшинами народу Свого і з князями його: ви спустошили виноградник; награбоване у бідного — у ваших домах;

почто́ вы́ оби́дите люді́й мои́хъ и лице́ убо́гихъ посрамля́єте? глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ.

навіщо ви утискуєте народ Мій і гнітите бідних? говорить Господь, Господь Саваоф.

Сія́ глаго́летъ Госпо́дь: поне́же вознесо́шася дще́ри Сіо́ни и ходи́ша высо́кою вы́єю и помиза́ніємъ оче́съ и ступа́ніємъ но́гъ, ку́пно ри́зы влеку́шыя [по до́лу] и нога́ма ку́пно игра́ющыя:

І сказав Господь: за те, що дочки Сиону гордовиті і ходять, піднявши шию і зваблюючи поглядами, і виступають величною ходою і гримлять ланцюжками на ногах, —

и смири́тъ Госпо́дь нача́лныя дще́ри Сіо́ни, и Госпо́дь откры́єтъ срамоту́ и́хъ.

оголить Господь тім’я дочок Сиону і відкриє Господь сором їх;

Въ де́нь о́нъ, и отъи́метъ Госпо́дь сла́ву ри́зъ и́хъ и красоты́ и́хъ, и вплете́нія злата́я [на главѣ́] и тре́сны ри́зныя, и лу́ницы гри́венныя

у той день відніме Господь красиві ланцюжки на ногах і зірочки, і півмісяці,

и срачи́цы то́нкія, и красоту́ лица́ и́хъ и состроє́ніє красы́ сла́вныя, и о́бручи и пе́рстни, и мони́ста и запя́стія и худо́жныя усеря́зи,

серги, і намиста, й опахала, запонки і зап’ястя, і пояси, і сосудці з парфумами, і привіски чарівні,

и багряни́цы и пребагря́ная, и у́тварь хра́мную

персні і кільця в носі,

и свѣ́тлая лако́нская, и виссо́ны и синеты́, и червлени́цы

верхній одяг і нижній, і хустки, і гаманці,

и виссо́нъ со зла́томъ и синето́ю преты́каны, и тончи́цы преи́маны зла́томъ:

світлі тонкі опанчі і пов’язки, і покривала.

и бу́детъ вмѣ́сто вони́ до́брыя смра́дъ, и вмѣ́сто по́яса у́жемъ препоя́шешися, и вмѣ́сто украше́нія злата́го, є́же на главѣ́, плѣ́шь имѣ́ти бу́деши дѣ́лъ твои́хъ ра́ди, и вмѣ́сто ри́зы багря́ныя препоя́шешися вре́тищемъ:

І буде замість пахощів сморід, і замість пояса буде мотузка, і замість завитого волосся — проплішина, і замість широкої опанчі — вузьке веретище, замість краси — клеймо.

и сы́нъ тво́й добрѣ́йшій, єго́же лю́биши, мече́мъ паде́тъ, и крѣ́пцыи ва́ши мече́мъ паду́тъ и смиря́тся:

Чоловіки твої впадуть від меча, і хоробрі твої — на війні.

и воспла́чутся храни́лища у́тварей ва́шихъ, и оста́нешися єди́на и о зе́млю уда́рена бу́деши.

І будуть зітхати і плакати ворота столиці, і буде вона сидіти на землі спустошена.

И и́мутся се́дмь же́нъ за му́жа єди́наго, глаго́лющя: хлѣ́бъ на́шъ я́сти бу́демъ и въ ри́зы на́шя одѣва́тися, то́чію и́мя твоє́ да нарече́тся на на́съ, отими́ укори́зну на́шу.

І вхопляться сім жінок за одного чоловіка у той день, і скажуть: «свій хліб будемо їсти і свій одяг будемо носити, тільки нехай будемо називатися твоїм ім’ям, — зніми з нас ганьбу».

Въ де́нь о́ный возсія́єтъ Бо́гъ въ совѣ́тѣ со сла́вою на земли́, є́же вознести́ и просла́вити оста́нокъ Ізра́иля.

У той день паросток Господа з’явиться у красі і честі, і плід землі — у величі і славі, для уцілілих синів Ізраїля.

И бу́детъ оста́нокъ въ Сіо́нѣ и оста́нокъ во Ієрусали́мѣ, святи нареку́тся вси́ напи́санніи въ жи́знь во Ієрусали́мѣ:

Тоді ті, що залишилися на Сионі й уціліли в Єрусалимі, будуть називатися святими, усі вписані у книгу для життя в Єрусалимі,

я́ко отмы́єтъ Госпо́дь скве́рну сыно́въ и дще́рей Сіо́нскихъ и кро́вь Ієрусали́мску очи́ститъ от среды́ и́хъ ду́хомъ суда́ и ду́хомъ зно́я.

коли Господь омиє скверну дочок Сиону й очистить кров Єрусалима із середовища його духом суду і духом вогню.

И пріи́детъ Госпо́дь, и бу́детъ все́ мѣ́сто горы́ Сіо́ни, и вся́ я́же о́крестъ єя́ осѣни́тъ о́блакъ во дни́, и я́ко ды́ма и свѣ́та о́гненна горя́ща въ нощи́, все́ю сла́вою покры́єтся:

І створить Господь над усяким місцем гори́ Сиону і над зібраннями її хмару і дим під час дня і блищання палючого вогню у час ночі; бо над усім шанованим буде покров.

и бу́детъ въ сѣ́нь от зно́я и въ покро́въ и въ сокрове́ніє от же́стости и дождя́.

І буде намет для осінення удень від спеки і для притулку і захисту від непогоди і дощу.

Воспою́ ны́нѣ возлю́бленному пѣ́снь возлю́бленнаго моєго́ віногра́ду моєму́: віногра́дъ бы́сть возлю́бленному въ ро́зѣ, на мѣ́стѣ ту́чнѣ:

Заспіваю Улюбленому моєму пісню Улюбленого мого про виноградник Його. В Улюбленого мого був виноградник на вершині плодючої гори,

и огражде́ніємъ огради́хъ и окопа́хъ, и насади́хъ ло́зу избра́нну, и созда́хъ сто́лпъ посредѣ́ єго́, и предточи́ліє ископа́хъ въ не́мъ, и жда́хъ, да сотвори́тъ гро́здіє, и сотвори́ те́рніє.

і Він обніс його огорожею, й очистив його від каменів, і насадив у ньому добірні виноградні лози, і побудував вежу посередині його, і викопав у ньому точило, й очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс дикі ягоди.

И ны́нѣ, живу́щіи во Ієрусали́мѣ и человѣ́че Іу́динъ, суди́те между́ мно́ю и віногра́домъ мои́мъ.

І нині, жителі Єрусалима і мужі Іуди, розсудіть Мене з виноградником Моїм.

Что́ сотворю́ єще́ віногра́ду моєму́, и не сотвори́хъ єму́? зане́же жда́хъ, да сотвори́тъ гро́здіє, сотвори́ же те́рніє.

Що ще належало б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому? Чому, коли Я очікував, що він принесе добрі грона, він приніс дикі ягоди?

Ны́нѣ у́бо возвѣщу́ ва́мъ, что́ а́зъ сотворю́ віногра́ду моєму́: отиму́ огражде́ніє єго́, и бу́детъ въ разграбле́ніє: и разорю́ стѣ́ну єго́, и бу́детъ въ попра́ніє.

Отже, Я скажу вам, що зроблю з виноградником Моїм: відніму в нього огорожу, і буде він спустошеним; зруйную стіни його, і буде потоптаним,

И оста́влю віногра́дъ мо́й, и ктому́ не обрѣ́жется, ниже́ покопа́єтся, и взы́детъ на не́мъ, я́коже на ляди́нѣ, те́рніє: и облако́мъ заповѣ́мъ, є́же не одожди́ти на него́ дождя́.

і залишу його у запустінні: не будуть ні обрізувати, ні обкопувати його, — і заросте він терням і бур’яном, і повелю хмарам не проливати на нього дощ.

Віногра́дъ бо Го́спода Савао́ѳа, до́мъ Ізра́илевъ є́сть, и человѣ́къ Іу́динъ но́вый са́дъ возлю́бленный: жда́хъ, да сотвори́тъ су́дъ, сотвори́ же беззако́ніє, и не пра́вду, но во́пль.

Виноградник Господа Саваофа є дім Ізраїлів, і мужі Іуди — улюблене насадження Його. І чекав Він правосуддя, але ось — кровопролиття; чекав правди, і ось — волання.

Го́ре совокупля́ющымъ до́мъ къ до́му и село́ къ селу́ приближа́ющымъ, да бли́жнему оти́мутъ что́: єда́ вселите́ся єди́ни на земли́?

Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля, так що іншим не залишається місця, начебто ви одні оселені на землі.

Услы́шашася бо во ушесѣ́хъ Го́спода Савао́ѳа сія́: а́ще бо бу́дутъ до́мове мно́зи, въ запустѣ́ніє бу́дутъ вели́цыи и до́бріи, и не бу́дутъ живу́щіи въ ни́хъ:

У вуха мої сказав Господь Саваоф: численні доми ці будуть порожні, великі і красиві — без мешканців;

идѣ́же бо возорю́тъ де́сять супру́гъ воло́въ, сотвори́тъ корча́гъ єди́нъ, и сѣ́яй Артава́съ ше́сть сотвори́тъ мѣ́ры три́.

десять ділянок у винограднику дадуть один бат, і хомер посіяного зерна ледь принесе ефу.

Го́ре востаю́щымъ зау́тра и Сіке́ръ гоня́щымъ, жду́щымъ ве́чера: віно́ бо сожже́тъ я́:

Горе тим, які з раннього ранку шукають сикери і до пізнього вечора розгарячають себе вином;

со гу́сльми бо и пѣвни́цами, и тимпа́ны и свирѣ́льми віно́ пію́тъ, на дѣла́ же Госпо́дня не взира́ютъ и дѣ́лъ руку́ єго́ не помышля́ютъ.

і цитра і гуслі, тимпан і сопілка і вино на бенкетах їх; а на справи Господа вони не дивляться і про діяння рук Його не думають.

У́бо плѣне́ни бы́ша лю́діє мои́, за є́же не вѣ́дѣти и́мъ Го́спода, и мно́жество бы́сть ме́ртвыхъ гла́да ра́ди и жа́жди водны́я.

За те народ мій піде у полон непередбачено, і вельможі його будуть голодувати, і багатії його будуть знемагати від спраги.

И разшири́ а́дъ ду́шу свою́ и разве́рзе уста́ своя́, є́же не преста́ти: и сни́дутъ сла́вніи и вели́цыи и бога́тіи и губи́теліє и́хъ и веселя́йся въ не́мъ:

За те пекло розширилося і безмірно розкрило пащу свою: і зійде туди слава їх і багатство їх, і шум їх і все́, що веселить їх.

и смири́тся человѣ́къ, и обезче́стится му́жъ, и о́чи высокогля́дающіи смиря́тся.

І принизиться людина, і смириться муж, і очі гордих поникнуть;

И вознесе́тся Госпо́дь Савао́ѳъ въ судѣ́, и Бо́гъ святы́й просла́вится въ пра́вдѣ:

а Господь Саваоф звеличиться у суді, і Бог Святий виявить святість Свою у правді.

и упасу́тся расхище́нніи я́ко юнцы́, и пусты́ни плѣне́нныхъ а́гнцы поядя́тъ.

І будуть пастися вівці за своєю волею, і чужі будуть живитися залишеними плідними пасовищами багатих.

Го́ре привлача́ющымъ грѣхи́ я́ко у́жемъ до́лгимъ, и я́ко и́га ю́нична реме́немъ беззако́нія своя́,

Горе тим, хто тягне на себе беззаконня мотузками суєти, і гріх — ніби ременями колісничними;

глаго́лющымъ: ско́ро да прибли́жатся, я́же сотвори́тъ, да ви́димъ, и да пріи́детъ совѣ́тъ свята́го Ізра́илева, да разумѣ́ємъ.

які говорять: «нехай Він поспішить і прискорить діло Своє, щоб ми бачили, і нехай наблизиться і прийде для виконання ради Святого Ізраїлевого, щоб ми пізнали!»

Го́ре глаго́лющымъ лука́воє до́броє, и до́броє лука́воє, полага́ющымъ тму́ свѣ́тъ, и свѣ́тъ тму́, полага́ющымъ го́рькоє сла́дкоє, и сла́дкоє го́рькоє.

Горе тим, які зло називають добром, і добро — злом, пітьму вважають світлом, і світло — пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке — гірким!

Го́ре, и́же му́дри въ себѣ́ сами́хъ и предъ собо́ю разу́мни.

Горе тим, які мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою!

Го́ре крѣ́пкимъ ва́шымъ, віно́ пію́щымъ, и вельмо́жамъ растворя́ющымъ Сіке́ръ,

Горе тим, які сміливі пити вино і сильні готувати міцний напій,

оправда́ющымъ нечести́ва даро́въ ра́ди, и є́же є́сть пра́ведноє пра́веднаго взе́млющымъ от него́.

які за подарунки виправдовують винного і правих позбавляють законного!

Сего́ ра́ди я́коже сгори́тъ тро́сть от у́глія о́гненнаго и сожже́тся от пла́мене разгорѣ́вшагося, ко́рень и́хъ я́ко пе́рсть бу́детъ, и цвѣ́тъ и́хъ я́ко пра́хъ взы́детъ: не восхотѣ́ша бо зако́на Го́спода Савао́ѳа, но сло́во свята́го Ізра́илева раздражи́ша.

За те, як вогонь з’їдає солому, і полум’я знищує сіно, так зотліє корінь їх, і цвіт їх розвіється, як порох; тому що вони відкинули закон Господа Саваофа і знехтували слово Святого Ізраїлевого.

И возъяри́ся гнѣ́вомъ Госпо́дь Савао́ѳъ на лю́ди своя́, и наложи́ ру́ку свою́ на ни́хъ, и порази́ и́хъ: и раздражи́шася го́ры, и бы́ша тру́пи и́хъ я́ко гно́й посредѣ́ пути́. И во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся я́рость єго́, но єще́ рука́ єго́ высока́.

За те запалає гнів Господа на народ Його, і простягне Він руку Свою на нього й уразить його, так що здригнуться гори, і трупи їхні будуть як послід на вулицях. І при усьому цьому гнів Його не відвернеться, і рука Його ще буде простягнута.

Воздви́гнетъ у́бо зна́меніє во язы́цѣхъ су́щихъ дале́че и позви́ждетъ и́мъ от коне́цъ земли́, и се́, ско́ро ле́гцѣ гряду́тъ:

І підніме прапор народам далеким, і дасть знак тому, хто живе на краю землі, — і ось, він легко і скоро прийде;

не вза́лчутъ, ни утрудя́тся, ни воздре́млютъ, ни поспя́тъ, ни распоя́шутъ по́ясовъ свои́хъ от чре́слъ свои́хъ, ниже́ расто́ргнутся реме́ни сапого́въ и́хъ:

не буде у нього ні втомленого, ні знеможеного; жоден не задрімає і не засне, і не зніметься пояс зі стегон його, і не розірветься ремінь на взутті його;

и́хже стрѣ́лы остры́ су́ть, и лу́цы и́хъ напряже́ни: копы́та ко́ней и́хъ я́ко тве́рдъ ка́мень вмѣни́шася, коле́са колесни́цъ и́хъ я́ко бу́ря.

стріли його загострені, і всі луки його натягнуті; копита коней його подібні до кременю, і колеса його — як вихор;

Яря́тся я́ко льво́ве, и предста́ша я́ко льви́чища: и и́метъ, и возопіє́тъ я́ко звѣ́рь, и изве́ржетъ, и не бу́детъ отъе́млющаго и́хъ.

ревіння його — як ревіння левиці; він рикає подібно до скимнів, і зареве, і схопить здобич і віднесе, і ніхто не відніме.

И возопіє́тъ и́хъ ра́ди въ то́й де́нь, я́ко шу́мъ мо́ря волну́ющася: и воззря́тъ на зе́млю, и се́, тма́ же́стока въ недоумѣ́ніи и́хъ.

І зареве на нього у той день ніби ревіння розбурханого моря; і спогляне він на землю, і ось — пітьма, горе, і світло померкло у хмарах.

И бы́сть въ лѣ́то, въ не́же у́мре Озі́а ца́рь, ви́дѣхъ Го́спода сѣдя́ща на престо́лѣ высо́цѣ и превознесе́ннѣ, и испо́лнь до́мъ сла́вы єго́.

У рік смерти царя Озії бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм.

И серафі́ми стоя́ху о́крестъ єго́, ше́сть кри́лъ єди́ному и ше́сть кри́лъ друго́му: и двѣма́ у́бо покрыва́ху ли́ца своя́, двѣма́ же покрыва́ху но́ги своя́ и двѣма́ лета́ху.

Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє, і двома закривав ноги свої, і двома літав.

И взыва́ху дру́гъ ко дру́гу и глаго́лаху: свя́тъ, свя́тъ, свя́тъ Госпо́дь Савао́ѳъ: испо́лнь вся́ земля́ сла́вы єго́.

І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф! уся земля повна слави Його!

И взя́ся наддве́ріє от гла́са, и́мже вопія́ху, и до́мъ напо́лнися ды́ма.

І похитнулися верхи врат від голосу тих, що викликували, і дім наповнився курінням.

И реко́хъ: о, окая́нный а́зъ, я́ко умили́хся, я́ко человѣ́къ сы́й и нечи́сты устнѣ́ имы́й, посредѣ́ люді́й нечи́стыя устнѣ́ иму́щихъ а́зъ живу́: и Царя́ Го́спода Савао́ѳа ви́дѣхъ очи́ма мои́ма.

І сказав я: горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, — і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа.

И по́сланъ бы́сть ко мнѣ́ єди́нъ от серафі́мовъ, и въ руцѣ́ своє́й имя́ше у́гль горя́щь, єго́же клеща́ми взя́тъ от олтаря́,

Тоді прилетів до мене один із серафимів, і в руці у нього розпалене вугілля, яке він узяв кліщами з жертовника,

и прикосну́ся устна́мъ мои́мъ и рече́: се́, прикосну́ся сіє́ устна́мъ твои́мъ, и отъи́метъ беззако́нія твоя́ и грѣхи́ твоя́ очи́ститъ.

і торкнувся вуст моїх і сказав: ось, це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений.

И слы́шахъ гла́съ Го́спода глаго́люща: кого́ послю́, и кто́ по́йдетъ къ лю́демъ си́мъ? И реко́хъ: се́, а́зъ є́смь, посли́ мя́.

І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати? і хто піде задля Нас? І я сказав: ось я, пошли мене.

И рече́: иди́ и рцы́ лю́демъ си́мъ: слу́хомъ услы́шите, и не уразумѣ́єте: и ви́дяще у́зрите, и не уви́дите:

І сказав Він: іди і скажи цьому народові: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима будете дивитися — і не побачите.

одебелѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и уши́ма свои́ма тя́жко слы́шаша, и о́чи свои́ смежи́ша, да не когда́ у́зрятъ очи́ма и уши́ма услы́шатъ, и се́рдцемъ уразумѣ́ютъ и обратя́тся, и исцѣлю́ я́.

Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх.

И реко́хъ: доко́лѣ, Го́споди? И рече́: до́ндеже опустѣ́ютъ гра́ди, от є́же ненаселе́нымъ бы́ти, и до́мы, от є́же не бы́ти человѣ́комъ, и земля́ оста́нется пуста́.

І сказав я: чи надовго, Господи? Він сказав: доки не опустіють міста, і залишаться без жителів, і доми без людей, і доки земля ця зовсім не спустіє.

И посе́мъ продолжи́тъ Бо́гъ человѣ́ки, и умно́жатся оста́вльшіися на земли́.

І виселить Господь людей, і велике запустіння буде на цій землі.

И єще́ на не́й є́сть десяти́на, и па́ки бу́детъ въ расхище́ніє я́коже тереві́нѳъ и я́ко же́лудь, єгда́ испаде́тъ изъ плю́ски своєя́: сѣ́мя свято стоя́ніє єго́.

І якщо ще залишиться десята частина на ній і повернеться, і вона знову буде спустошена; але як від теревинфа і як від дуба, коли вони і зрубані, залишається корінь їх, так святе сíм’я буде коренем її.

И бы́сть во дни́ Аха́за сы́на Іоаѳа́мля, сы́на Озі́и, царя́ Іу́дина, взы́де расі́нъ ца́рь Ара́мль, и факе́й сы́нъ ромелі́євъ, ца́рь Ізра́илевъ, на Ієрусали́мъ, воєва́ти на него́, и не возмого́ша разори́ти єго́.

І було у дні Ахаза, сина Іоафамового, сина Озії, царя Юдейського, Рецин, цар Сирійський, і Факей, син Ремаліїн, цар Ізраїльський, пішли проти Єрусалима, щоб завоювати його, але не могли завоювати.

И возвѣсти́ся въ дому́ даві́довѣ, глаго́ля: совѣща́ся Ара́мъ со Єфре́момъ, и ужасе́ся душа́ єго́ и душа́ люді́й єго́, я́коже въ дубра́вѣ дре́во вѣ́тромъ восколе́блется.

І було сповіщено дому Давидовому і сказано: сиріяни розташувалися у землі Єфремовій; і сколихнулося серце його і серце народу його, як колишуться від вітру дерева у лісі.

И рече́ Госпо́дь ко Иса́іи: изы́ди во срѣ́теніє Аха́зу ты́ и оста́выйся Іасу́въ сы́нъ тво́й, къ купѣ́ли го́рняго пути́ села́ бѣли́лнича,

І сказав Господь Ісаї: вийди ти і син твій Шеар-Ясув назустріч Ахазу, до кінця водопроводу верхнього ставка, на дорогу до поля білильного,

и рече́ши єму́: блюди́, є́же молча́ти, и не бо́йся, ниже́ душа́ твоя́ да изнемо́жетъ от двою́ дре́ву главе́нь дымя́щихся си́хъ: єгда́ бо гнѣ́въ я́рости моєя́ бу́детъ, па́ки исцѣлю́.

і скажи йому: спостерігай і будь спокійним; не страшися і нехай не сумує серце твоє від двох кінців цих димлячих головешок, від розпаленого гніву Рецина і сиріян і сина Ремаліїного.

Сы́нъ же Ара́мль и сы́нъ ромелі́євъ я́ко совѣща́ста совѣ́тъ лука́вый на тя́, глаго́люще:

Сирія, Єфрем і син Ремаліїн задумали проти тебе зло, говорячи:

взы́демъ во Іуде́ю, и собесѣ́довавше съ ни́ми отврати́мъ я́ къ на́мъ и воцари́мъ въ не́й сы́на тавеи́лева:

підемо на Юдею й підбуримо її, і оволодіємо нею і поставимо у ній царем сина Тавеїлового.

сія́ же глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: не пребу́детъ совѣ́тъ се́й, ниже́ сбу́дется,

Але Господь Бог так говорить: це не станеться і не збудеться;

но глава́ Ара́му Дама́скъ, и глава́ Дама́ску расі́нъ: но єще́ шестьдеся́тъ и пя́ть лѣ́тъ, оскудѣ́єтъ ца́рство Єфре́мово от люді́й,

бо глава Сирії — Дамаск, і глава Дамаска — Рецин; а через шістдесят п’ять років Єфрем перестане бути народом;

глава́ же Єфре́мови соморо́нъ, и глава́ соморо́ну сы́нъ ромелі́євъ: и а́ще не увѣ́рите, ниже́ и́мате разумѣ́ти.

і глава Єфрема — Самарія, і глава Самарії — син Ремаліїн. Якщо ви не вірите, то тому, що ви не засвідчені.

И приложи́ Госпо́дь глаго́лати ко Аха́зу, рекі́й:

І продовжував Господь говорити до Ахаза, і сказав:

проси́ себѣ́ зна́менія от Го́спода Бо́га твоєго́ во глубину́, или́ въ высоту́.

проси собі знамення у Господа Бога твого: проси або у глибині, або на висоті.

И рече́ Аха́зъ: не и́мамъ проси́ти, ниже́ искушу́ Го́спода.

І сказав Ахаз: не буду просити і не буду спокушати Господа.

И рече́ [Иса́іа]: слы́шите у́бо, до́ме даві́довъ: єда́ ма́ло ва́мъ є́сть тру́дъ дая́ти человѣ́комъ, и ка́ко даєте́ Го́сподеви тру́дъ?

Тоді сказав Ісая: слухайте ж, доме Давидів! хіба мало для вас утруднювати людей, навіщо ви хочете утруднювати і Бога мого?

Сего́ ра́ди да́стъ Госпо́дь са́мъ ва́мъ зна́меніє: се́, Дѣ́ва во чре́вѣ зачне́тъ и роди́тъ Сы́на, и нарече́ши и́мя єму́ Ємману́илъ:

Отже, Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл.

ма́сло и ме́дъ снѣ́сть, пре́жде не́же разумѣ́ти єму́ изво́лити зла́я, или́ избра́ти благо́є:

Він буде годуватися молоком і медом, доки не буде розуміти відкидати зле й обирати добре;

зане́ пре́жде не́же разумѣ́ти отроча́ти благо́є или́ зло́є, отри́нетъ лука́воє, є́же избра́ти благо́є, и оста́вится земля́, єя́же ты́ бои́шися, от лица́ дву́хъ царе́й.

бо перш ніж це немовля буде розуміти відкидати зле й обирати добре, земля та, якої ти страхаєшся, буде залишена обома царями її.

Но наведе́тъ Госпо́дь на тя́ и на лю́ди твоя́ и на до́мъ отца́ твоєго́ дни́, и́же єще́ не пришли́, от дне́ въ о́ньже отъя́ Єфре́ма от Іу́ды, царя́ Ассирі́йска.

Але наведе Господь на тебе і на народ твій і на дім батька твого дні, які не приходили з часу відпадіння Єфрема від Іуди, наведе царя Ассирійського.

И бу́детъ въ то́й де́нь, позви́ждетъ Госпо́дь му́хамъ, я́же владѣ́ютъ ча́стію рѣки́ Єги́петскія, и пчелѣ́, я́же є́сть во странѣ́ Ассирі́йстѣй:

І буде у той день: дасть знак Господь мусі, яка при гирлі ріки Єгипетської, і бджолі, що у землі Ассирійській, —

и пріи́дутъ вси́ и почі́ютъ въ де́брехъ страны́ и въ пеще́рахъ ка́менныхъ, и во верте́пѣхъ и во вся́цѣй разсѣ́линѣ и во вся́цѣмъ дре́вѣ.

і прилетять і всядуться усі вони по долинах опустілих і по розщелинах скель, і по всіх колючих чагарниках, і по всіх деревах.

Въ де́нь о́ный обрі́єтъ Госпо́дь бри́твою ная́тою объ ону́ страну́ рѣки́ царя́ Ассирі́йска, главу́ и власы́ но́гъ, и браду́ отъи́метъ.

У той день поголить Господь бритвою, найнятою по той бік ріки, царем Ассирійським, голову і волосся на ногах, і навіть відніме бороду.

И бу́детъ въ то́й де́нь, корми́ти бу́детъ человѣ́къ ю́ницу от воло́въ и двѣ́ о́вцѣ:

І буде у той день: хто буде мати корову і двох овець,

и бу́детъ от мно́жества творе́нія мле́чнаго, ма́сло и ме́дъ снѣ́сть вся́къ оста́выйся на земли́.

за достатком молока, яке вони дадуть, буде їсти масло; маслом і медом будуть годуватися усі, хто залишився у цій землі.

И бу́детъ въ то́й де́нь, вся́ко мѣ́сто, идѣ́же а́ще бу́детъ ты́сяща ло́зъ віногра́да, по ты́сящи Сі́кль, въ ляди́ну бу́детъ и въ те́рніє:

І буде у той день: на кожному місці, де росла тисяча виноградних лоз на тисячу срібників, буде терня і колючий чагарник.

со стрѣло́ю и лу́комъ вни́дутъ та́мо, я́ко ляди́ною и те́рніємъ бу́детъ вся́ земля́:

Зі стрілами і луками будуть ходити туди, бо уся земля буде терням і колючим чагарником.

и вся́ка гора́ оре́мая возоре́тся, не на́йдетъ та́мо стра́хъ: бу́детъ от ляди́ны и от те́рнія па́ству овца́мъ и въ попра́ніє волу́.

І на жодну з гір, які розчищалися сапами, не підеш, боячись терня і колючого чагарника: туди будуть виганяти волів, і дрібна худоба буде топтати їх.

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: пріими́ себѣ́ сви́токъ но́въ вели́къ и напиши́ въ не́мъ писа́ломъ человѣ́чимъ, є́же ско́ро плѣне́ніє сотвори́ти коры́стей, приспѣ́ бо:

І сказав мені Господь: візьми собі великий сувій і накресли на ньому людськими письменами: Магер-шелал-хаш-баз^*.

и свидѣ́тели мнѣ́ сотвори́ вѣ́рны человѣ́ки, урі́ю ієре́а и Заха́рію сы́на Варахі́ина.

І я узяв собі вірних свідків: Урію священика і Захарію, сина Варахіїного, —

И приступи́хъ ко проро́чицѣ, и во чре́вѣ зача́тъ и роди́ сы́на. И рече́ Госпо́дь мнѣ́: нарцы́ и́мя єму́: ско́ро плѣни́, на́гло расхи́ти,

і приступив я до пророчиці, і вона зачала і народила сина. І сказав мені Господь: наречи йому ім’я: Магер-шелал-хаш-баз,

зане́ пре́жде не́же разумѣ́ти отроча́ти назва́ти отца́ или́ ма́терь, пріи́метъ си́лу Дама́скову, и коры́сти самарі́йскія предъ царе́мъ Ассирі́йскимъ.

бо раніше ніж дитя буде вміти вимовити: батько мій, мати моя, — багатства Дамаска і здобич самарійську понесуть перед царем Ассирійським.

И приложи́ Госпо́дь глаго́лати ко мнѣ́ єще́, глаго́ля:

І продовжував Господь говорити до мене і сказав ще:

поне́же не восхотѣ́ша лю́діє сі́и воды́ Сілоа́мли теку́щія ти́сѣ, но восхотѣ́ша имѣ́ти рассо́на и сы́на ромелі́єва царя́ надъ ва́ми,

за те, що цей народ зневажає води Силоама, які течуть тихо, і захоплюється Рецином і сином Ремаліїним,

сего́ ра́ди се́, возво́дитъ Госпо́дь на вы́ во́ду рѣки́ си́льну и мно́гу, царя́ Ассирі́йска и сла́ву єго́: и взы́детъ на вся́ку де́брь ва́шу, и обы́детъ вся́ку стѣ́ну ва́шу,

наведе на нього Господь води ріки бурхливі і великі — царя Ассирійського з усією славою його; і підніметься вона в усіх протоках своїх і виступить із усіх берегів своїх;

и отъи́метъ от Іуде́и человѣ́ка, и́же возмо́жетъ главу́ воздви́гнути, или́ могу́щаго что́ соверши́ти: и бу́детъ по́лкъ єго́, во є́же напо́лнити ширину́ страны́ твоєя́, съ на́ми Бо́гъ!

і піде по Юдеї, наводнить її і високо підніметься — дійде до шиї; і розпростерті крила її будуть по усій широті землі Твоєї, Еммануїле!

Разумѣ́йте, язы́цы, и покаря́йтеся, услы́шите да́же до послѣ́днихъ земли́: могу́щіи, покаря́йтеся: а́ще бо па́ки возмо́жете, па́ки побѣ́ждени бу́дете,

Ворогуйте, народи, але тремтіть, і слухайте, усі віддалені землі! Озброюйтесь, але тремтіть; озброюйтесь, але тремтіть!

и и́же а́ще совѣ́тъ совѣща́єте, разори́тъ Госпо́дь, и сло́во, є́же а́ще возглаго́лете, не пребу́детъ въ ва́съ, я́ко съ на́ми Бо́гъ.

Задумуйте задуми, але вони руйнуються; говоріть слово, але воно не збудеться: бо з нами Бог!

Та́ко глаго́летъ Госпо́дь: крѣ́пкою руко́ю не покаря́ются хожде́нію пути́ люді́й си́хъ, глаго́люще:

Бо так говорив мені Господь, тримаючи на мені міцну руку і напоумлюючи мене не ходити шляхом цього народу, і сказав:

да не когда́ реку́тъ: же́стоко: все́ бо, є́же а́ще реку́тъ лю́діє сі́и, же́стоко є́сть: стра́ха же и́хъ не убо́йтеся, ниже́ возмяти́теся.

«Не називайте змовою усього того, що народ цей називає змовою; і не бійтеся того, чого він боїться, і не страшіться.

Го́спода си́лъ, того́ освяти́те, и то́й бу́детъ тебѣ́ въ стра́хъ.

Господа Саваофа — Його шануйте свято, і Він — страх ваш, і Він — тремтіння ваше!

И а́ще бу́деши упова́я на него́, бу́детъ тебѣ́ во освяще́ніє, а не я́коже о ка́мень претыка́нія преткне́шися, ниже́ я́ко о ка́мень паде́нія: до́мове же Іа́ковли въ пру́глѣ, и въ раздо́ліи сѣдя́щіи во Ієрусали́мѣ.

І буде Він освяченням і каменем спотикання, і скелею спокуси для обох домів Ізраїля, петлею і сіткою для жителів Єрусалима.

Сего́ ра́ди изнемо́гутъ въ ни́хъ мно́зи, и паду́тъ, и сокруша́тся, и прибли́жатся, и я́ти бу́дутъ человѣ́цы въ тверды́ни су́ще.

І багато хто з них спіткнеться і впаде, і розіб’ється, і заплутається у сітях, і буде уловлений.

Тогда́ явле́ни бу́дутъ печатлѣ́ющіи зако́нъ, є́же не учи́тися.

Зав’яжи свідчення, і запечатай одкровення при учениках Моїх».

И рече́тъ: пожду́ Бо́га отвра́щшаго лице́ своє́ от до́му Іа́ковля и упова́я бу́ду на́нь.

Отже, я надіюся на Господа, Який сховав лице Своє від дому Якова, й уповаю на Нього.

Се́, а́зъ и дѣ́ти, я́же ми́ даде́ Бо́гъ: и бу́дутъ зна́менія и чудеса́ въ дому́ Ізра́илевѣ от Го́спода Савао́ѳа, и́же обита́єтъ на горѣ́ Сіо́нъ.

Ось я і діти, яких дав мені Господь, як вказівки і знамення в Ізраїлі від Господа Саваофа, Який живе на горі Сионі.

И а́ще реку́тъ къ ва́мъ: изыщи́те чревоволше́бниковъ и от земли́ возглаша́ющихъ, тщесло́вующихъ, и́же от чре́ва глаша́ютъ, не язы́къ ли къ Бо́гу своєму́ взы́щетъ? что́ испыту́ютъ ме́ртвыя о живы́хъ?

І коли скажуть вам: зверніться до викликачів померлих і до чаклунів, до шептунів і утробомовців, — тоді відповідайте: чи не повинен народ звертатися до свого Бога? чи запитують мертвих про живих?

Зако́нъ бо въ по́мощь даде́, да реку́тъ не я́коже сло́во сіє́, за́ньже не лѣ́ть да́ры дая́ти.

Звертайтеся до закону й одкровення. Якщо вони не говорять, як це слово, то немає у них світла.

И пріи́детъ на вы́ же́стокъ гла́дъ, и бу́детъ, єгда́ вза́лчете, ско́рбни бу́дете и зло́ рече́те кня́зю и оте́честву:

І будуть вони бродити по землі, жорстоко пригноблені і голодні; і під час голоду будуть злостивитися, хулити царя свого і Бога свого.

и воззря́тъ на не́бо горѣ́, и на зе́млю ни́зу при́зрятъ, и се́, ску́дость тѣ́сна и тма́, ско́рбь и тѣснота́ и тма́, я́коже не ви́дѣти: и не оскудѣ́єтъ въ тѣ́снотѣ сы́й да́же до вре́мене.

І глянуть угору, і подивляться на землю; і ось — горе і морок, густа пітьма, і будуть скинуті у пітьму. Але не завжди буде морок там, де тепер він загуснув.

Сіє́ пре́жде испі́й, ско́ро твори́, страно́ Завуло́ня и земле́ Нефѳалі́мля, и про́чіи при мо́ри живу́щіи, и объ ону́ страну́ Іорда́на, Галіле́а язы́ковъ.

Час, що минув, принизив землю Завулонову і землю Неффалимову; але наступний звеличить приморську путь, зайорданську країну, Галилею язичницьку.

Лю́діє ходя́щіи во тмѣ́ ви́дѣша свѣ́тъ ве́лій: живу́щіи во странѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй, свѣ́тъ возсія́єтъ на вы́.

Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє.

Мно́жайшіи лю́діє, я́же изве́лъ єси́, въ весе́ліи твоє́мъ: и возвеселя́тся предъ тобо́ю, я́коже веселя́щіися въ жа́тву, и я́коже веселя́тся дѣля́щіи коры́сти.

Ти примножиш народ, збільшиш радість його. Він буде веселитися перед Тобою, як веселяться під час жнив, як радіють при розподілі здобичі.

Зане́ отъя́тся яре́мъ лежа́й на ни́хъ, и же́злъ, и́же на вы́и и́хъ: же́злъ бо истязу́ющихъ разсы́па Госпо́дь, я́коже въ де́нь, и́же на Мадіа́ма.

Бо ярмо, яке обтяжувало його, і жезл, який уражав його, і тростину, яка пригноблювала його, Ти скрушиш, як у день Мадіама.

Я́ко вся́кую оде́жду со́бранну ле́стію и ри́зу съ примире́ніємъ отдаду́тъ, и восхотя́тъ, да бы́ша огне́мъ сожже́ны бы́ли.

Бо усяке взуття воїна під час битви й одяг, обагрений кров’ю, будуть віддані на спалення, на поживу вогню.

Я́ко отроча́ роди́ся на́мъ, Сы́нъ, и даде́ся на́мъ, єго́же нача́лство бы́сть на ра́мѣ єго́: и нарица́єтся и́мя єго́: вели́ка совѣ́та а́нгелъ, чу́денъ, совѣ́тникъ, Бо́гъ крѣ́пкій, властели́нъ, кня́зь ми́ра, Оте́цъ бу́дущаго вѣ́ка: приведу́ бо ми́ръ на кня́зи, ми́ръ и здра́віє єму́.

Бо Немовля народилося нам — Син даний нам; владарювання на раменах Його, і наречуть ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець вічности, Князь миру^*.

И ве́ліє нача́лство єго́, и ми́ра єго́ нѣ́сть предѣ́ла на престо́лѣ Дави́довѣ и на ца́рствѣ єго́, испра́вити є́ и заступи́ти єго́ въ судѣ́ и пра́вдѣ, отны́нѣ и до вѣ́ка: ре́вность Го́спода Савао́ѳа сотвори́тъ сія́.

Примноженню владарювання Його і миру немає межі на престолі Давида й у царстві його, щоб Йому утвердити його і зміцнити його судом і правдою віднині і довіку. Ревність Господа Саваофа зробить це.

Сме́рть {Євр.: сло́во.} посла́ Госпо́дь на Іа́кова, и пріи́де на Ізра́иля:

Слово посилає Господь на Якова, і воно сходить на Ізраїля,

и уразумѣ́ютъ вси́ лю́діє Єфре́мовы и живу́щіи въ самарі́и, въ досажде́ніи и высо́цѣмъ се́рдцы глаго́люще:

щоб знав увесь народ, Єфрем і жителі Самарії, які з гордістю і пихатим серцем говорять:

плі́нѳы падо́ша, но пріиди́те, изсѣче́мъ ка́меніє и посѣче́мъ черни́чіє и ке́дры, и сози́ждемъ себѣ́ сто́лпъ.

цеглини упали — побудуємо з тесаного каменю; сикомори вирубані — замінимо їх кедрами.

И разруши́тъ Бо́гъ востаю́щыя на го́ру Сіо́ню, и враги́ єго́ разсы́плетъ:

І воздвигне Господь проти нього ворогів Рецина, і супротивників його озброїть:

сирі́ю от восто́къ со́лнца и є́ллины от за́пада со́лнца, пояда́ющыя Ізра́иля всѣ́ми усты́. Во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся я́рость єго́, но єще́ рука́ єго́ высока́.

сиріян зі сходу, а филистимлян із заходу; і будуть вони пожирати Ізраїля повним ротом. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта.

И лю́діє не обрати́шася, до́ндеже я́звени бы́ша, и Го́спода не взыска́ша.

Але народ не навертається до Того, Хто б’є його, і до Господа Саваофа не прибігає.

И отъя́тъ Госпо́дь от Ізра́иля главу́ и о́шибъ, вели́ка и ма́ла, во єди́нъ де́нь:

І відсіче Господь у Ізраїля голову і хвіст, пальму і тростину, в один день:

ста́рца и чудя́щихся ли́цамъ, сіє́ нача́ло: и проро́ка уча́ща беззако́нная, се́й о́шибъ.

старець і знатний, — це голова; а пророк-лжевчитель є хвіст.

И бу́дутъ блажа́щіи люді́й си́хъ льстя́ше, и льстя́тъ, я́ко да поглотя́тъ я́.

І вожді цього народу введуть його в оману, і ті, що водять їх, загинуть.

Сего́ ра́ди о ю́ношахъ и́хъ не возвесели́тся Госпо́дь, и сиро́тъ и́хъ и вдови́цъ и́хъ не поми́луєтъ: я́ко вси́ беззако́нніи и лука́віи, и вся́кая уста́ глаго́лютъ непра́вду. Во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся я́рость єго́, но єще́ рука́ єго́ высока́.

Тому за юнаків його не порадіє Господь, і сиріт його і вдів його не помилує: бо усі вони — лицеміри і лиходії, і вуста усіх говорять нечестиво. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта.

И разгори́тся я́ко о́гнь беззако́ніє, и я́ко тро́скотъ сухі́й пояде́нъ бу́детъ огне́мъ, и разгори́тся въ ча́щахъ дубра́вныхъ и поя́стъ, я́же о́крестъ холмо́въ вся́.

Бо беззаконня, як вогонь, розгорілося, пожирає терня і колючий чагарник і палає у хащах лісу, і піднімаються стовпи диму.

За я́рость гнѣ́ва Госпо́дня сгорѣ́ вся́ земля́, и бу́дутъ лю́діє я́ко огне́мъ пожже́ни: человѣ́къ бра́та своєго́ не поми́луєтъ,

Лють Господа Саваофа обпалить землю, і народ зробиться ніби поживою вогню; не пощадить людина брата свого.

но уклони́тся на де́сно, я́ко вза́лчетъ, и снѣ́сть от шу́іихъ, и не насы́тится человѣ́къ яды́й пло́ти мы́шцы своєя́:

І будуть різати праворуч, і залишаться голодні; і будуть їсти ліворуч, і не будуть ситі; кожен буде пожирати плоть м’язів своїх:

снѣ́сть бо Манассі́й Єфре́мово, и Єфре́мъ Манассі́ино, я́ко вку́пѣ повою́ютъ Іу́ду. Во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся я́рость [єго́], но єще́ рука́ єго́ высока́.

Манассія — Єфрема, і Єфрем — Манассію, обоє разом — Іуду. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта.

Го́ре пи́шущымъ лука́вство: пи́шущіи бо лука́вство пи́шутъ,

Горе тим, які постановляють несправедливі закони і пишуть жорстокі рішення,

укланя́юще су́дъ убо́гихъ, восхища́юще су́дъ ни́щихъ люді́й мои́хъ, я́ко бы́ти и́мъ вдови́цѣ въ расхище́ніє и сиротѣ́ въ разграбле́ніє.

щоб усунути бідних від правосуддя і викрасти права у слабосилих з народу Мого, щоб удів зробити здобиччю своєю й пограбувати сиріт.

И что́ сотворя́тъ въ де́нь посѣще́нія? ско́рбь бо ва́мъ отдале́че пріи́детъ. И къ кому́ прибѣ́гнете, да помо́жетъ ва́мъ? И гдѣ́ оста́вите сла́ву ва́шу,

І що ви будете робити у день відвідання, коли прийде загибель здалеку? До кого звернетеся по допомогу? І де залишите багатство ваше?

є́же не впа́сти въ плѣне́ніє? И подъ убіє́ными паду́тъ. И во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся гнѣ́въ єго́, но єще́ рука́ єго́ высока́.

Без Мене зігнуться між в’язнями і впадуть між убитими. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта.

Го́ре Ассирі́ємъ, же́злъ я́рости моєя́ и гнѣ́въ є́сть въ руку́ и́хъ.

О, Ассур, жезл гніву Мого! і бич у руці його — Моє обурення!

Гнѣ́въ мо́й послю́ на язы́къ беззако́ненъ, и свои́хъ люді́й повелю́ сотвори́ти коры́сти и плѣне́ніє, и попра́ти гра́ды и положи́ти я́ въ пра́хъ.

Я пошлю його проти народу нечестивого і проти народу гніву Мого, дам йому повеління пограбувати грабежем і здобути здобич і потоптати його, як бруд на вулицях.

Се́й же не та́ко помы́сли и душе́ю не та́ко возмнѣ́: но отсту́питъ у́мъ єго́, и є́же потреби́ти язы́ки не ма́лы.

Але він не так подумає і не так помислить серце його; у нього буде на серці — зруйнувати і знищити чимало народів.

И а́ще реку́тъ єму́: ты́ ли єси́ єди́нъ кня́зь?

Бо він скаже: «чи не всі царі князі мої?

И рече́тъ: не взя́хъ ли страны́, я́же вы́ше Вавило́на и хала́ни, идѣ́же сто́лпъ созда́нъ, и взя́хъ Араві́ю и Дама́скъ и самарі́ю?

Халне чи не те саме, що Кархемис? Емаф чи не те саме, що Арпад? Самарія чи не те саме, що Дамаск?

Я́коже сія́ взя́хъ, и вся́ княже́нія возму́. Возрыда́йте, изва́янная во Ієрусали́мѣ и въ самарі́и:

Оскільки рука моя оволоділа царствами ідольськими, в яких кумирів більше, ніж у Єрусалимі й Самарії, —

я́коже бо сотвори́хъ самарі́и и рукотворе́ннымъ єя́, та́ко сотворю́ и Ієрусали́му и кумі́ромъ єго́.

то чи не зроблю того самого з Єрусалимом і статуями його, як зробив із Самарією та ідолами її?»

И бу́детъ, єгда́ сконча́єтъ Госпо́дь вся́ творя́ въ горѣ́ Сіо́ни и во Ієрусали́мѣ, наведе́тъ на у́мъ вели́кій, на кня́зя Ассирі́йска и на высоту́ сла́вы о́чію єго́.

І буде, коли Господь звершить усе Своє діло на горі Сионі і в Єрусалимі, скаже: подивлюся на успіх гордовитого серця царя Ассирійського і на марнославство високо піднятих очей його.

Рече́ бо: крѣ́постію руки́ моєя́ сотворю́, и прему́дростію ра́зума [моєго́] отиму́ предѣ́лы язы́ковъ, и си́лу и́хъ плѣню́,

Він говорить: «силою руки моєї і моєю мудрістю я зробив це, тому що я розумний: і переставляю межі народів, і розграбовую скарби їх, і скидаю з престолів, як велетень;

и сотрясу́ гра́ды населе́ныя, и вселе́нную всю́ объиму́ руко́ю моє́ю я́ко гнѣздо́, и я́ко оста́вленая я́ица возму́: и нѣ́сть, и́же убѣжи́тъ мене́, или́ проти́ву мнѣ́ рече́тъ, и отве́рзетъ уста́ и глуми́тъ.

і рука моя захопила багатство народів, як гнізда; і як забирають залишені у них яйця, так забрав я всю землю, і ніхто не поворухнув крилом, і не відкрив рота, і не пискнув».

Єда́ просла́вится сѣки́ра безъ сѣку́щаго є́ю? или́ вознесе́тся пила́ безъ влеку́щаго ю́? Та́кожде а́ще кто́ во́зметъ же́злъ, или́ дре́во: и не та́ко.

Чи величається сокира перед тим, хто рубає нею? Чи пила пишається перед тим, хто рухає нею? Начебто жезл повстає проти того, хто піднімає його; начебто палка піднімається на того, хто не дерево!

Но по́слетъ Госпо́дь Савао́ѳъ на твою́ че́сть безче́стіє, и на твою́ сла́ву о́гнь горя́ возгори́тся.

За те Господь, Господь Саваоф, пошле чахлість на повних його, і між знаменитими його запалить полум’я, як полум’я вогню.

И бу́детъ свѣ́тъ Ізра́илевъ во о́гнь, и освяти́тъ єго́ огне́мъ горя́щимъ, и поя́стъ я́ко сѣ́но вещество́.

Світло Ізраїля буде вогнем, і Святий його — полум’ям, яке спалить і пожере терня його і бур’ян його в один день;

Въ то́й де́нь уга́снутъ го́ры и хо́лми и дубра́вы, и поя́стъ от души́ да́же до пло́тей: и бу́детъ бѣжа́й, я́ко бѣжа́й от пла́мене горя́ща:

і славний ліс його і сад його, від душі до тіла, знищить; і він буде, як чахлий умирущий.

и оста́вльшіися от ни́хъ бу́дутъ въ число́, и отроча́ ма́лоє напи́шетъ я́.

І залишок дерев лісу його такий буде нечисленний, що дитя спроможне буде зробити опис.

И бу́детъ въ то́й де́нь, не приложи́тся ктому́ оста́нокъ Ізра́илевъ, и спасе́нніи Іа́ковли не бу́дутъ ктому́ упова́юще на оби́дѣвшыя и́хъ, но бу́дутъ упова́юще на Бо́га свята́го Ізра́илева и́стиною.

І буде у той день: залишок Ізраїля й ті з дому Якова, що спаслися, не будуть більше покладатися на того, хто уразив їх, але покладуть уповання на Господа, Святого Ізраїлевого, щиросердо.

И обрати́тся оста́нокъ Іа́ковль къ Бо́гу крѣ́пкому.

Залишок навернеться, залишок Якова — до Бога сильного.

И а́ще бу́дутъ лю́діє Ізра́илевы я́ко песо́къ морскі́й, оста́нокъ и́хъ спасе́тся:

Бо хоч би народу в тебе, Ізраїле, було стільки, скільки піску морського, тільки залишок його навернеться; знищення визначено повною правдою;

сло́во бо соверша́я и сокраща́я пра́вдою, я́ко сло́во сокраще́но сотвори́тъ Госпо́дь во все́й вселе́ннѣй.

бо визначене знищення звершить Господь, Господь Саваоф, по усій землі.

Сего́ ра́ди сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: не бо́йтеся, лю́діє мои́, от Ассирі́анъ, живу́щіи въ Сіо́нѣ, я́ко жезло́мъ порази́тъ тя́: я́зву бо наво́дитъ на тя́, є́же ви́дѣти пу́ть Єги́пта.

Тому так говорить Господь, Господь Саваоф: народе Мій, що живеш на Сионі! не бійся Ассура. Він уразить тебе жезлом і тростину свою підніме на тебе, як Єгипет.

Єще́ бо ма́ло, и преста́нетъ гнѣ́въ, я́рость же моя́ на совѣ́тъ и́хъ:

Ще трохи, дуже трохи, і мине Моє обурення, і лють Моя обернеться на знищення їх.

и воздви́гнетъ Бо́гъ си́лъ на ня́ я́зву, я́ко я́зву Мадіа́млю на мѣ́стѣ ско́рби, и я́рость єго́ на пу́ть и́же къ мо́рю, на пу́ть и́же во Єги́петъ:

І підніме Господь Саваоф бич на нього, як у час поразки Мадіама біля скелі Орива, або як простяг на море жезл, і підніме його, як на Єгипет.

и бу́детъ въ то́й де́нь, отъи́мется и́го єго́ от ра́мене твоєго́ и стра́хъ єго́ от тебе́, и согніє́тъ и́го от ра́менъ ва́шихъ.

І буде у той день: зніметься з рамен твоїх тягар його, і ярмо його — із шиї твоєї; і розпадеться ярмо від жиру.

Пріи́детъ бо во гра́дъ Агга́й, и пре́йдетъ въ Магеддо́, и въ Махма́сѣ положи́тъ сосу́ды своя́.

Він іде на Аїаф, проходить Мигрон, у Михмасі складає свої запаси.

И мине́тъ де́брь, и пріи́детъ во Агга́й: стра́хъ пріи́метъ раму́ гра́дъ Сау́ловъ,

Проходять тіснини; у Геві ночівля їх; Рама трясеться; Гива Саулова розбіглася.

побѣ́гнетъ дще́рь Галі́мля, услы́шится въ лаісѣ́, услы́шится во Анаѳо́ѳѣ.

Вий голосом твоїм, дочко Галима; нехай почує тебе Лаїс, бідний Анафоф!

И ужасе́ся Мадеми́на и живу́щіи во гіви́мѣ.

Мадмена розбіглася, жителі Гевима поспішають утікати.

Утѣша́йте дне́сь є́же на пути́ пребы́ти: утѣша́йте руко́ю го́ру дще́рь Сіо́ню, и хо́лми, и́же во Ієрусали́мѣ:

Ще день простоїть він у Нові; погрожує рукою своєю горі Сиону, пагорбу Єрусалимському.

се́, Влады́ка Госпо́дь Савао́ѳъ смяте́тъ сла́вныя со крѣ́постію, и высо́ціи укори́зною сокруша́тся, и высо́цыи смиря́тся,

Ось, Господь, Господь Саваоф, страшною силою зірве гілки дерев, і ті, що величаються зростом, будуть зрубані, високі — повалені на землю.

и паду́тъ высо́цыи мече́мъ, Ліва́нъ же съ высо́кими паде́тся.

І посіче хащу лісу залізом, і Ливан упаде від Всемогутнього.

И изы́детъ же́злъ изъ ко́рене Ієссе́ова, и цвѣ́тъ от ко́рене єго́ взы́детъ:

І вийде паросток від кореня Ієссеєвого, і гілка виросте від кореня його;

и почі́єтъ на не́мъ Ду́хъ Бо́жій, Ду́хъ прему́дрости и ра́зума, Ду́хъ совѣ́та и крѣ́пости, Ду́хъ вѣ́дѣнія и благоче́стія:

і спочине на ньому Дух Господній, дух премудрости і розуму, дух ради і кріпкости, дух вíдання і благочестя;

испо́лнитъ єго́ Ду́хъ стра́ха Бо́жія: не по сла́вѣ суди́ти и́мать, ниже́ по глаго́ланію обличи́тъ,

і страхом Господнім сповниться, і буде судити не за поглядом очей Своїх, і не за слухом вух Своїх вирішувати діла.

но су́дитъ пра́вдою смире́нному су́дъ и обличи́тъ пра́востію смире́нныя земли́, и порази́тъ зе́млю сло́вомъ у́стъ свои́хъ и Ду́хомъ усте́нъ убіє́тъ нечести́ваго:

Він буде судити бідних за правдою, і діла страдників землі вирішувати за істиною; і жезлом уст Своїх уразить землю, і духом уст Своїх уб’є нечестивого.

и бу́детъ препоя́санъ пра́вдою о чре́слѣхъ свои́хъ и и́стиною обви́тъ по ре́брамъ свои́мъ:

І буде опоясанням стегон Його правда, і опоясанням крижів Його — істина.

и пасти́ся бу́дутъ вку́пѣ во́лкъ со а́гнцемъ, и ры́сь почі́єтъ со ко́злищемъ, и теле́цъ и юне́цъ и ле́въ вку́пѣ пасти́ся бу́дутъ, и отроча́ ма́ло поведе́тъ я́:

Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх.

и во́лъ и медвѣ́дь вку́пѣ пасти́ся бу́дутъ, и вку́пѣ дѣ́ти и́хъ бу́дутъ, и ле́въ а́ки во́лъ я́сти бу́детъ пле́вы:

І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому.

и отроча́ мла́до на пеще́ры а́спідовъ и на ло́же исча́дій а́спідскихъ ру́ку возложи́тъ:

І немовля буде гратися над норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії.

и не сотворя́тъ зла́, ни возмо́гутъ погуби́ти ни кого́же на горѣ́ святѣ́й моє́й: я́ко напо́лнися вся́ земля́ вѣ́дѣнія Госпо́дня, а́ки вода́ мно́га покры́ мо́ре.

Не будуть робити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, бо земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море.

И бу́детъ въ де́нь о́ный ко́рень Ієссе́овъ, и востая́й владѣ́ти язы́ки, на того́ язы́цы упова́ти бу́дутъ: и бу́детъ поко́й єго́ че́сть.

І буде у той день: до кореня Ієссеєвого, який стане, як знамено для народів, навернуться язичники, — і спокій його буде слава.

И бу́детъ въ де́нь о́ный, приложи́тъ Госпо́дь показа́ти ру́ку свою́, є́же возревнова́ти по оста́нку про́чему люді́й, и́же а́ще оста́нетъ от Ассирі́овъ и от Єги́пта, и Вавило́на и от єѳіо́піи, и от Єламі́товъ и от восто́ковъ со́лнца, и от Араві́и и от острово́въ морски́хъ.

І буде у той день: Господь знову простягне руку Свою, щоб повернути Собі залишок народу Свого, який залишиться в Ассура, і в Єгипті, і в Патросі, й у Хуса, і в Елама, й у Сеннаарі, й у Емафі, й на островах моря,

И воздви́гнетъ зна́меніє въ язы́ки, и собере́тъ поги́бшыя Ізра́илевы, и расточе́нныя Іу́дины собере́тъ от четы́рехъ кри́лъ земли́.

І підніме знамено язичникам, і збере вигнанців Ізраїля, і розсіяних юдеїв скличе від чотирьох кінців землі.

И отъи́мется ре́вность Єфре́мова, и врази́ Іу́дины поги́бнутъ: Єфре́мъ не возревну́єтъ Іу́дѣ, и Іу́да не оскорби́тъ Єфре́ма.

І припиниться заздрість Єфрема, і ті, що ворогують проти Іуди, будуть знищені. Єфрем не буде заздрити Іуді, й Іуда не буде пригноблювати Єфрема.

И полетя́тъ въ корабле́хъ иноплеме́нничихъ, мо́ре ку́пно плѣня́тъ, и су́щихъ от восто́къ со́лнца, и Ідуме́ю: и на Моа́ва пе́рвѣє ру́ки возложа́тъ, сы́нове же Аммо́ни пе́рвіи покоря́тся.

І полетять через плечі филистимлян на захід, пограбують усіх дітей Сходу; на Едома і Моава накладуть руку свою, і діти Аммона будуть підданими їм.

И опустоши́тъ Госпо́дь мо́ре Єги́петскоє и возложи́тъ ру́ку свою́ на рѣку́ ду́хомъ преси́льнымъ: и порази́тъ на се́дмь де́брій, я́коже преходи́ти ю́ во обуве́ніи:

І висушить Господь затоку моря Єгипетського, і простягне руку Свою на ріку в сильному вітрі Своєму, і розіб’є її на сім струмків, так що у сандаліях можуть переходити її.

и бу́детъ проше́ствіє лю́демъ мои́мъ оста́вшымъ во Єги́птѣ, и бу́детъ Ізра́илю, я́коже въ де́нь, єгда́ изы́де от земли́ Єги́петскія.

Тоді для залишку народу Його, що залишиться в Ассура, буде велика дорога, як це було для Ізраїля, коли він виходив із землі Єгипетської.

И рече́ши въ де́нь о́ный: благословлю́ тя́, Го́споди, я́ко разгнѣ́вался єси́ на мя́, и отврати́лъ єси́ я́рость твою́ [от мене́], и поми́ловалъ мя́ єси́.

І скажеш у той день: славлю Тебе, Господи; Ти гнівався на мене, але відвернув гнів Твій і утішив мене.

Се́, Бо́гъ мо́й Спа́съ мо́й, упова́я бу́ду на него́ и не убою́ся: зане́ сла́ва моя́ и похвала́ моя́ Госпо́дь, и бы́сть ми́ во спасе́ніє.

Ось, Бог — спасіння моє: уповаю на Нього і не боюся; бо Господь — сила моя, і спів мій — Господь; і Він був мені на спасіння.

И почерпи́те во́ду со весе́ліємъ от исто́чникъ спасе́нія.

І у радості будете черпати воду із джерел спасіння,

И рече́ши въ де́нь о́ный: хвали́те Го́спода, воспо́йте и́мя єго́, возвѣсти́те во язы́цѣхъ сла́вная єго́, помина́йте, я́ко вознесе́ся и́мя єго́.

і скажете у той день: славте Господа, закликайте ім’я Його; сповіщайте у народах діла Його; нагадуйте, що велике ім’я Його;

Хвали́те и́мя Госпо́дне, я́ко высо́кая сотвори́: возвѣсти́те сія́ по все́й земли́.

співайте Господу, бо Він створив велике, — нехай знають це по усій землі.

Весели́теся и ра́дуйтеся, живу́щіи въ Сіо́нѣ, я́ко вознесе́ся святы́й Ізра́илевъ посредѣ́ тебе́.

Веселися і радуйся, жителько Сиону, бо великий посеред тебе Святий Ізраїлів.

Видѣ́ніє на Вавило́на, є́же ви́дѣ Иса́іа сы́нъ Амо́совъ.

Пророцтво про Вавилон, яке прорік Ісая, син Амосів.

На горѣ́ по́льнѣй воздви́гните зна́меніє, вознеси́те гла́съ и́мъ, не бо́йтеся, поуща́йте руко́ю, отве́рзите, кня́зи.

Підніміть знамено на відкритій горі, піднесіть голос; махніть їм рукою, щоб ішли у ворота володарів.

А́зъ повелѣва́ю, освяще́нни су́ть: и а́зъ веду́ и́хъ, исполи́ни и́дутъ испо́лнити я́рость мою́ ра́дующеся, вку́пѣ и укаря́юще.

Я дав повеління обраним Моїм і закликав для звершення гніву Мого сильних Моїх, які торжествують у величі Моїй.

Гла́съ язы́ковъ мно́гихъ на гора́хъ, подо́бенъ язы́ковъ мно́гихъ, гла́съ царе́й и язы́ковъ собра́вшихся: Госпо́дь Савао́ѳъ заповѣ́да язы́ку оружебо́рцу

Великий шум на горах, ніби від багатолюдного народу, бунтівний шум царств і народів, які зібралися разом: Господь Саваоф оглядає бойове військо.

пріити́ от земли́ издале́ча, от кра́я основа́нія небесе́, Госпо́дь и оружебо́рцы єго́, растли́ти всю́ вселе́нную.

Ідуть з далекої країни, від краю неба, Господь і знаряддя гніву Його, щоб скрушити усю землю.

Рыда́йте: бли́зъ бо де́нь Госпо́день, и сокруше́ніє от Бо́га пріи́детъ:

Ридайте, бо день Господа близький, іде як руйнівна сила від Всемогутнього.

сего́ ра́ди вся́ка рука́ разслабѣ́єтъ, и вся́ка душа́ человѣ́ча убои́тся,

Від того руки у всіх опустилися, і серце у кожної людини розтануло.

и смяту́тся послы́, и болѣ́зни пріи́мутъ я́ я́ко жены́ ражда́ющія: и поскорбя́тъ дру́гъ ко дру́гу, и ужа́снутся, и лице́ своє́ я́ко пла́мень измѣня́тъ.

Жахнулися, судома і болі схопили їх; мучаться, як та, що народжує, зі здивуванням дивляться одне на одного, обличчя у них розгорілися.

Се́ бо, де́нь Госпо́день гряде́тъ неисцѣ́льный, я́рости и гнѣ́ва, положи́ти вселе́нную [всю́] пу́сту и грѣ́шники погуби́ти от нея́.

Ось, приходить день Господа лютий, з гнівом і палаючою люттю, щоб зробити землю пустелею і знищити з неї грішників її.

Звѣ́зды бо небе́сныя и орі́онъ и все́ украше́ніє небе́сноє свѣ́та своєго́ не дадя́тъ, и помрачи́тся со́лнце возсіява́ющеє, и луна́ не да́стъ свѣ́та своєго́.

Зірки небесні і світила не дають від себе світла; сонце меркне при сході своєму, і місяць не сяє світлом своїм.

И заповѣ́мъ все́й вселе́ннѣй зла́я и нечести́вымъ грѣхи́ и́хъ, и погублю́ укори́зну беззако́нныхъ и укори́зну го́рдыхъ смирю́:

Я покараю світ за зло, і нечестивих — за беззаконня їхні, і покладу кінець зарозумілости гордих, і принижу пихатість гнобителів;

и бу́дутъ оста́вшіи честні́и па́че, не́жели зла́то нежже́ноє, и человѣ́къ че́стенъ бу́детъ па́че, не́жели ка́мень, и́же от суфі́ра.

зроблю те, що люди будуть дорожчі за чисте золото, і мужі — дорожчі за золото офирське.

Разъяри́тся бо не́бо, и земля́ потрясе́тся от основа́ній свои́хъ, за я́рость гнѣ́ва Го́спода Савао́ѳа въ де́нь, въ о́ньже пріи́детъ я́рость єго́.

Для цього потрясу небо, і земля зрушиться з місця свого у люті Господа Саваофа, у день палаючого гніву Його.

И бу́дутъ оста́вшіи я́ко се́рна бѣжа́щая и я́ко овца́ заблуди́вшая, и не бу́детъ собира́яй, я́ко человѣ́ку въ лю́ди своя́ возврати́тися, и человѣ́къ во страну́ свою́ побѣ́гнетъ.

Тоді кожен, як переслідувана сарна і як покинуті вівці, повернеться до народу свого, і кожен побіжить у свою землю.

И́же бо а́ще плѣни́тся, порази́тся, и и́же со́брани су́ть, мече́мъ паду́тъ.

Але хто попадеться, буде проколотий, і кого схоплять, той упаде від меча.

И ча́да и́хъ предъ ни́ми разбію́тъ, и до́мы и́хъ плѣня́тъ, и жены́ и́хъ по́ймутъ.

І немовлята їхні будуть розбиті на очах їхніх; доми їхні будуть розграбовані і дружини їхні знечещені.

Се́, а́зъ возбужда́ю на вы́ ми́довъ, и́же сребра́ не вмѣня́ютъ, ниже́ зла́та тре́буютъ:

Ось, Я підніму проти них мидян, які не цінують срібла і не мають пристрасти до золота.

стрѣля́нія ю́ношеская сокруша́тъ, и ча́дъ ва́шихъ не поми́луютъ, ниже́ пощадя́тъ ча́дъ твои́хъ о́чи и́хъ.

Луки їхні уразять юнаків і не пощадять плоду утроби: око їх не зласкавиться над дітьми.

И бу́детъ Вавило́нъ, и́же нарица́єтся сла́вный от царя́ Халде́йска, я́коже разсы́па Бо́гъ Содо́му и Гомо́рру,

І Вавилон, краса царств, гордість халдеїв, буде знищений Богом, як Содом і Гоморра,

не насели́тся въ вѣ́чноє вре́мя, и не вни́дутъ въ о́нь чрезъ мно́гія ро́ды, ниже́ про́йдутъ єго́ Ара́вляне, ниже́ пастуси́ почі́ютъ въ не́мъ.

не заселиться ніколи, й у роди родів не буде жителів у ньому; не розкине аравитянин намету свого, і пастухи зі стадами не будуть відпочивати там.

И почі́ютъ та́мо звѣ́ріє, и напо́лнятся до́мове шу́ма, и почі́ютъ ту́ Сі́рини, и бѣ́си та́мо воспля́шутъ,

Але будуть жити у ньому звірі пустелі, і доми наповняться пугачами; і страуси оселяться, і кошлаті будуть скакати там.

и онокента́вры та́мо вселя́тся, и вогнѣздя́тся єже́ве въ домѣ́хъ и́хъ.

Шакали будуть вити у палацах їхніх, і гієни — у розважальних домах.

Ско́ро и́детъ и не уме́длитъ: и поми́луєтъ Госпо́дь Іа́кова и избере́тъ па́ки Ізра́иля, и почі́ютъ на земли́ своє́й, и пришле́цъ приложи́тся къ ни́мъ и приложи́тся къ до́му Іа́ковлю,

Близький час його, і не забаряться дні його, бо помилує Господь Якова і знову полюбить Ізраїля; і оселить їх на землі їхній, і приєднаються до них іноземці і приліпляться до дому Якова.

и по́ймутъ и́хъ язы́цы и введу́тъ на мѣ́сто и́хъ, и наслѣ́дятъ и умно́жатся на земли́ Бо́жіи въ рабы́ и рабы́ни: и бу́дутъ плѣне́ни плѣни́вшіи я́, и облада́ни бу́дутъ облада́вшіи и́ми.

І візьмуть їх народи, і приведуть на місце їх, і дім Ізраїля засвоїть їх собі на землі Господній рабами і рабинями, і візьме у полон тих, що полонили його, і буде панувати над гнобителями своїми.

И бу́детъ въ то́й де́нь, упоко́итъ тя́ Госпо́дь от болѣ́зни и я́рости твоєя́ и от рабо́ты жесто́кія, є́юже рабо́талъ єси́ и́мъ.

І буде у той день: коли Господь визволить тебе від скорботи твоєї і від страху і від тяжкого рабства, в якому ти був поневолений,

И пріи́меши пла́чь се́й {Євр.: при́тчу сію́.} на царя́ Вавило́нска и рече́ши въ то́й де́нь: ка́ко преста́ истязу́яй и преста́ понужда́яй?

ти промовиш переможну пісню на царя Вавилонського і скажеш: як не стало мучителя, припинилося грабіжництво!

Сокруши́ Бо́гъ яре́мъ грѣ́шниковъ, яре́мъ князе́й,

Розтрощив Господь жезл нечестивих, скіпетр владик,

порази́въ язы́къ я́ростію, я́звою неисцѣ́льною, поража́яй язы́къ я́звою я́рости, є́юже не пощадѣ́, почи́ упова́ющи.

який уражав народи у люті ударами невідворотними, який у гніві панував над племенами з нестримним переслідуванням.

Вся́ земля́ вопіє́тъ со весе́ліємъ,

Уся земля відпочиває, покоїться, викликує з радости;

и древа́ Ліва́нова возвесели́шася о тебѣ́ и ке́дръ Ліва́нскій: оне́лѣже ты́ усну́лъ єси́, не взы́де посѣка́яй на́съ.

і кипариси радіють за тебе, і кедри ливанські, говорячи: «з тих пір, як ти заснув, ніхто не приходить рубати нас».

А́дъ до́лѣ огорчи́ся, срѣ́тъ тя́: воста́ша съ тобо́ю вси́ исполи́ни облада́вшіи земле́ю, подвиза́вшіи от престо́ловъ свои́хъ всѣ́хъ царе́й язы́ческихъ.

Пекло глибинне почало рухатися заради тебе, щоб зустріти тебе при вході твоєму; пробудив для тебе рефаїмів, усіх вождів землі; підняв усіх царів язичницьких із престолів їхніх.

Вси́ отвѣща́ютъ и реку́тъ тебѣ́: и ты́ плѣне́нъ єси́, я́коже и мы́: и въ на́съ вмѣне́нъ єси́.

Усі вони будуть говорити тобі: і ти зробився безсилим, як ми! і ти став подібним до нас!

Сни́де сла́ва твоя́ во а́дъ, мно́гоє весе́ліє твоє́: подъ тобо́ю посте́лютъ гни́лость, и покро́въ тво́й че́рвь.

У пекло скинута гординя твоя з усім шумом твоїм; під тобою підстилається черва, і черва — покров твій.

Ка́ко спаде́ съ небесе́ денни́ца восходя́щая зау́тра? сокруши́ся на земли́ посыла́яй ко всѣ́мъ язы́комъ.

Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи.

Ты́ же ре́клъ єси́ во умѣ́ твоє́мъ: на не́бо взы́ду, вы́ше звѣ́здъ небе́сныхъ поста́влю престо́лъ мо́й, ся́ду на горѣ́ высо́цѣ, на гора́хъ высо́кихъ, я́же къ сѣ́веру:

А говорив у серці своєму: «зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горí у зібранні богів, на краю півночі;

взы́ду вы́ше о́блакъ, бу́ду подо́бенъ вы́шнему.

зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього».

Ны́нѣ же во а́дъ сни́деши и во основа́нія земли́.

Але скинутий у пекло, у глибини пекельні.

Ви́дѣвшіи тя́ удивя́тся о тебѣ́ и реку́тъ: се́й человѣ́къ раздража́яй зе́млю, потряса́яй цари́,

Ті, що бачили тебе, вдивляються у тебе, розмірковують про тебе: «чи той це чоловік, який коливав землю, тряс царства,

положи́вый вселе́нную всю́ пу́сту и гра́ды єя́ разсы́па, плѣне́ныхъ не разрѣши́.

всесвіт зробив пустелею і руйнував міста його, полонених своїх не відпускав додому?».

Вси́ ца́ріє язы́ковъ успо́ша въ че́сти, кі́йждо въ дому́ своє́мъ.

Всі царі народів, усі лежать у шані, кожен у своїй усипальниці;

Ты́ же пове́рженъ бу́деши въ гора́хъ, я́ко мертве́цъ ме́рзкій со мно́гими мертвецы́ изсѣ́чеными мече́мъ, сходя́щими во а́дъ.

а ти повалений поза гробницею своєю, як знехтувана гілка, як одяг убитих, уражених мечем, яких опускають у кам’яні рови, — ти, як потоптаний труп,

Я́коже ри́за въ кро́ви намоче́на не бу́детъ чиста́, та́кожде и ты́ не бу́деши чи́стъ, зане́ зе́млю мою́ погуби́лъ єси́ и лю́ди моя́ изби́лъ єси́: не пребу́деши въ вѣ́чноє вре́мя, сѣ́мя зло́є.

не з’єднаєшся з ними у могилі; бо ти зруйнував землю твою, убив народ твій: повіки не пом’янеться плем’я лиходіїв.

Угото́ви ча́да твоя́ на убіє́ніє грѣха́ми отца́ твоєго́, да воста́нутъ и наслѣ́дятъ зе́млю и напо́лнятъ зе́млю ра́тьми.

Готуйте заколення синам його за беззаконня батька їхнього, щоб не повстали і не заволоділи землею і не наповнили всесвіт ворогами.

И воста́ну на ня́, глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, и погублю́ и́мя и́хъ, и оста́нокъ, и сѣ́мя: сія́ глаго́летъ Госпо́дь.

І повстану на них, — говорить Господь Саваоф, — і знищу ім’я Вавилона і весь залишок, і сина й онука, — говорить Господь.

И положу́ Вавило́на пу́ста, я́ко вогнѣзди́тися єже́мъ, и бу́детъ ни во что́же: и положу́ и́ бре́нія про́пасть въ па́губу.

І зроблю його володінням їжаків і болотом, і вимету його мітлою знищувальною, — говорить Господь Саваоф.

Сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: я́коже глаго́лахъ, та́ко бу́детъ, и я́коже совѣща́хъ, та́ко пребу́детъ,

З клятвою говорить Господь Саваоф: як Я задумав, так і буде; як Я визначив, так і відбудеться,

є́же погуби́ти Ассирі́анъ на земли́ моє́й и на гора́хъ мои́хъ: и бу́дутъ въ попра́ніє, и отъи́мется от ни́хъ яре́мъ и́хъ, и сла́ва {Євр.: бре́мя.} и́хъ от ра́менъ и́хъ отъи́мется.

щоб знищити Ассура у землі Моїй і розтоптати його на горах Моїх; і спаде з них ярмо його, і зніметься тягар його з рамен їхніх.

Се́й совѣ́тъ, єго́же совѣща́ Госпо́дь на всю́ вселе́нную, и сія́ рука́ на вся́ язы́ки вселе́нныя:

Таке визначення, ухвалене про усю землю, і ось рука, простягнута на усі народи,

я́же бо Бо́гъ святы́й совѣща́, кто́ разори́тъ? и ру́ку єго́ высо́кую кто́ отврати́тъ?

бо Господь Саваоф визначив, і хто може скасувати це? рука Його простягнута, — і хто відверне її?

Въ лѣ́то, въ не́же у́мре Аха́зъ ца́рь, бы́сть глаго́лъ се́й:

У рік смерти царя Ахаза було таке пророче слово:

не ра́дуйтеся, вси́ иноплеме́нницы, сокруши́ся бо яре́мъ бію́щаго вы́: от сѣ́мене бо зміи́на изы́дутъ исча́дія а́спідовъ, и исча́дія и́хъ изы́дутъ зміи́ паря́щіи:

не радуйся, земле Филистимська, що розтрощено жезл, який уражав тебе, бо з кореня зміїного вийде аспид, і плодом його буде летючий дракон.

и упасу́тся убо́зіи и́мъ, ни́щіи же человѣ́цы въ ми́рѣ почі́ютъ: и потреби́тъ гла́домъ сѣ́мя твоє́, и оста́нокъ тво́й избіє́тъ.

Тоді найбідніші будуть нагодовані, жебраки будуть спочивати у безпеці; а твій корінь уморю голодом, і він уб’є залишок твій.

Воспла́читеся, врата́ градо́въ, да возопію́тъ гра́ды смяте́нніи, иноплеме́нницы вси́, зане́ ды́мъ от сѣ́вера и́детъ, и нѣ́сть, и́же пребу́детъ.

Ридайте, ворота! вий голосом, місто! Розпадешся ти, уся земле Филистимська, тому що від півночі дим іде, і немає відсталого у полчищах їх.

И что́ отвѣща́ютъ ца́ріє язы́ковъ? я́ко Госпо́дь основа́ Сіо́на, и тѣ́мъ спасу́тся смире́нніи люді́й єго́. И что́ отвѣща́ютъ ца́ріє язы́ковъ? я́ко Госпо́дь основа́ Сіо́на, и тѣ́мъ спасу́тся смире́нніи люді́й єго́. Сло́во на Моави́тскую зе́млю.

Що ж скажуть вісники народу? — Те, що Господь утвердив Сион, і у ньому знайдуть притулок бідні з народу Його.

Но́щію поги́бнетъ Моаві́тска земля́, но́щію бо поги́бнетъ стѣна́ Моаві́тская.

Пророцтво про Моав. — Так! уночі буде зруйнований Ар-Моав і знищений; так! уночі буде зруйнований Кир-Моав і знищений!

Пла́читеся о себѣ́, поги́бнетъ бо и диво́нъ, идѣ́же тре́бище ва́ше: та́мо взы́дете пла́катися надъ Нава́вомъ Моаві́тскимъ. Пла́читеся, на вся́цѣй главѣ́ плѣ́шь, вся́ мы́шцы обсѣ́чены,

Він піднімається до Баїта і Дивона, піднімається на висоти, щоб плакати; Моав ридає над Нево́ і Медевою; у всіх них обстрижені голови, в усіх поголені бороди.

на сто́гнахъ єго́ препоя́шитеся во вре́тища, и воспла́читеся на хра́минахъ єго́ и на у́лицахъ єго́ и на сто́гнахъ єго́, вси́ возрыда́йте съ пла́чемъ.

На вулицях його опоясуються веретищем; на покрівлях його і площах його усе ридає, потопає у сльозах.

Я́ко возопи́ єсево́нъ и Єлеала́, да́же до Іассы́ услы́шася гла́съ и́хъ: сего́ ра́ди чре́сла Моаві́тіды вопію́тъ, душа́ єя́ увѣ́сть.

І волає Есевон і Елеала; голос їх чується до самої Іааци; за ними і воїни Моава ридають; душа його збурена в ньому.

Се́рдце Моаві́тіды вопіє́тъ въ не́й да́же до Сиго́ра: ю́ница бо є́сть трилѣ́тна. Въ возше́ствіи же луі́ѳа къ тебѣ́ пла́чущеся взы́дутъ путе́мъ Ароніи́млимъ: вопіє́тъ сотре́ніє и тру́съ.

Ридає серце моє за Моавом; біжать з нього до Сигора, до третьої Егли; піднімаються на Лухит з плачем; по дорозі Хоронаїмській здіймають страшний крик;

Вода́ немрі́мля пуста́ бу́детъ, и трава́ єя́ оскудѣ́єтъ: травы́ бо зеле́ны не бу́детъ.

тому що води Нимрима вичерпалися, луки засохли, трава вигоріла, не стало зелені.

Єда́ и си́це спасе́тся? наведу́ бо на де́брь Ара́влянъ, и во́змутъ ю́:

Тому вони залишки запасів і те, що збережено ними, переносять за ріку Аравійську.

пре́йде бо во́пль предѣ́лъ земли́ Моаві́тскія до агаллі́ма, и пла́чь єя́ да́же до кла́дязя Єлі́мля.

Бо волання по усіх краях Моава, до Еглаїма плач його і до Беер-Елима плач його;

Вода́ бо дімо́ня напо́лнится кро́ве: наведу́ бо на дімо́на Ара́вляны, и возму́ сѣ́мя Моа́вле и Аріи́лево и оста́нокъ Адами́нь.

тому що води Димона наповнилися кров’ю, і Я наведу на Димон ще нове — левів на тих, що втекли з Моава, і на тих, що залишилися у країні.

Послю́ а́ки га́ды на зе́млю: єда́ ка́мень пу́стъ є́сть гора́ дще́ре Сіо́ни {посли́те а́гнцы владу́щему земле́ю от ка́мене пусты́ни къ горѣ́ дще́ре Сіо́ни}?

Посилайте агнців володарю землі з Сели у пустелі на гору дочки Сиону;

Бу́деши бо а́ки пти́цы паря́щія птене́цъ отъя́тый, дщи́ Моа́вля, пото́мъ же Арно́нъ {Євр.: въ прохожде́ніи Арно́на.} мно́жайше совѣщава́й.

бо до мандрівного птаха, викинутого з гнізда, будуть подібні дочки Моава біля бродів Арнонських.

Сотвори́те покро́въ пла́ча єя́ при́сно: въ полу́деннѣй тмѣ́ бѣгу́тъ, ужасну́шася: да не отведе́шися,

«Збери раду, ухвали рішення; осіни нас серед полудня, як уночі, тінню твоєю, укрий вигнаних, не видай тих, що блукають.

обита́ти бу́дутъ въ тебѣ́ бѣглецы́ Моа́вли: бу́дутъ въ покрове́ніє ва́мъ от лица́ гоня́щаго, я́ко отъя́ся по́мощь твоя́, и кня́зь поги́бе попира́яй от земли́.

Нехай поживуть у тебе мої вигнані моавитяни; будь їм покровом від грабіжника: бо гнобителя не стане, грабунок припиниться, ті, що топчуть, зникнуть із землі.

И испра́вится съ ми́лостію престо́лъ, и ся́детъ на не́мъ со и́стиною во ски́ніи даві́довѣ, судя́ и взыска́я су́дъ и ускоря́я пра́вду.

Й утвердиться престіл милістю, і сяде на ньому в істині, у наметі Давидовому, суддя, що шукає правди і прагне правосуддя».

Слы́шахомъ укори́зну Моа́влю, укори́тель [бы́сть] зѣло́, горды́ню отъя́хъ: не та́ко волхвова́ніє твоє́, не та́ко.

«Чули ми про гордість Моава, гордість надмірну, про пихатість його і зарозумілость і шаленість його: нещира мова його».

Воспла́чется Моа́въ, въ Моаві́тідѣ бо вси́ воспла́чутся: живу́щымъ же въ се́ѳѣ помышле́нія, и не усрами́шися.

Тому заридає Моав за Моавом, — усі будуть ридати; стогніть за твердинями Кирхарешета: вони зовсім зруйновані.

Поля́ єсево́ня возрыда́ютъ, віногра́дъ Севама́нь: пожира́ющіи язы́ковъ, попери́те віногра́ды єго́, да́же до Іази́ра: не совокупи́теся, обходи́те пусты́ню, по́сланніи оста́шася, проидо́ша бо мо́ре.

Поля есевонські зубожіли, також і виноградник севамський; володарі народів знищили кращі лози його, які досягали Іазера, розстилалися по пустелі; пагони їх розширювалися, переходили за море.

Сего́ ра́ди воспла́чуся я́ко пла́чемъ Іази́ровымъ о віногра́дѣ Севама́ни: древа́ твоя́ посѣче́ єсево́нъ и Єліала́, я́ко на жа́тву твою́ и на объима́ніє віна́ поперу́, и вся́ паду́тся.

Тому і я буду плакати за лозою севамською плачем Іазера, буду обливати тебе сльозами моїми, Есевон і Елеала; бо під час збирання винограду твого і під час жнив твоїх немає більше гучної радости.

И отъи́мется ра́дость и весе́ліє от віногра́довъ, и въ віногра́дѣхъ твои́хъ не возра́дуются, и не изгнету́тъ віна́ въ точи́лѣхъ, преста́ло бо є́сть:

Зникли з плодючої землі веселощі і радість, і у виноградниках не співають, не торжествують; виноградар не топче винограду у точилах: Я припинив радість.

сего́ ра́ди чре́во моє́ на Моа́ва а́ки гу́сли возгласи́тъ, и вну́тренняя моя́ а́ки стѣ́ну обнови́лъ єси́.

Від того нутрощі мої стогнуть за Моавом, як гуслі, і серце моє — за Кирхарешетом.

И бу́детъ въ посрамле́ніє тебѣ́, я́ко утруди́ся Моа́въ о тре́бищихъ, и вни́детъ въ рукотворе́нная своя́, да помо́лится, и не возмо́гутъ изба́вити єго́.

Хоч і з’явиться Моав, і буде до втоми подвизатися на висотах, і прийде до святилища свого помолитися, але ніщо не допоможе.

Сіє́ сло́во є́же глаго́ла Госпо́дь на Моа́ва, єгда́ возглаго́ла.

Ось слово, яке прорік Господь про Моав здавна.

И ны́нѣ глаго́лю: въ тріє́хъ лѣ́тѣхъ лѣ́тъ нає́мника обезче́стится сла́ва Моа́вля во все́мъ бога́тствѣ мно́зѣ, и оста́вится ума́ленъ и нече́стенъ. И ны́нѣ глаго́лю: въ тріє́хъ лѣ́тѣхъ лѣ́тъ нає́мника обезче́стится сла́ва Моа́вля во все́мъ бога́тствѣ мно́зѣ, и оста́вится ума́ленъ и нече́стенъ. Сло́во, є́же на Дама́скъ.

Нині ж так говорить Господь: через три роки, рахуючи роками найманства, велич Моава буде принижена з усією великою багатолюдністю, і залишок буде дуже малий і незначний.

Се́, Дама́скъ во́змется от градо́въ бу́детъ въ паде́ніє.

Пророцтво про Дамаск. — Ось, Дамаск виключається з числа міст і буде купою руїн.

Оста́вленъ въ вѣ́къ, въ ло́же стада́мъ и въ поко́й, и не бу́детъ отгоня́яй.

Міста ароерські будуть покинуті, — залишаться для стад, які будуть відпочивати там, і нікому буде лякати їх.

И ксему́ не бу́детъ укрѣпле́нъ, є́же вбѣ́гнути та́мо Єфре́му: и ксему́ не бу́детъ ца́рство въ дама́сцѣ, и оста́нокъ Си́рянъ поги́бнетъ: нѣ́си бо ты́ лу́чшій от сыно́въ Ізра́илевыхъ и сла́вы и́хъ: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ.

Не стане твердині Єфремової і царства Дамаскського зі всією Сирією; з ними буде те саме, що зі славою синів Ізраїля, — говорить Господь Саваоф.

Бу́детъ въ то́й де́нь помраче́ніє сла́вы Іа́ковли, и ту́чная сла́вы єго́ потрясу́тся.

І буде у той день: умалиться слава Якова, і повне тіло його стане худим.

И бу́детъ, я́коже а́ще кто́ собира́єтъ жа́тву стоя́щую, и сѣ́мя кла́совъ пожина́єтъ: и бу́детъ, я́коже а́ще кто́ собира́єтъ кла́сы въ де́бри тве́рдѣ.

Те саме буде, що після збору хліба женцем, коли рука його пожне колосся, і коли зберуть колосся у долині Рефаїмській.

И оста́нется въ не́й сте́бліє, или́ а́ки зе́рна ма́слична двѣ́ или́ три́ на версѣ́ высо́цѣ, или́ четы́ре или́ пя́ть на вѣ́твіи єя́ оста́нутъ: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ.

І залишаться у нього, як буває при оббиванні маслин, дві-три ягоди на самій вершині, або чотири-п’ять на плодючих гілках, — говорить Господь, Бог Ізраїлів.

Въ то́й де́нь упова́я бу́детъ человѣ́къ на сотво́ршаго и́, и о́чи єго́ ко свято́му Ізра́илеву воззря́тъ,

У той день зверне людина погляд свій до Творця свого, і очі її будуть спрямовані до Святого Ізраїлевого;

и не бу́дутъ упова́юще на тре́бища, ниже́ на дѣла́ ру́къ свои́хъ, я́же сотвори́ша пе́рсты и́хъ, и не бу́дутъ смотри́ти на дубра́вы, ниже́ на ме́рзости и́хъ.

і не гляне на жертовники, на діло рук своїх, і не подивиться на те, що зробили пальці її, на ідолів Астарти і Ваала.

Въ то́й де́нь бу́дутъ гра́ди твои́ оста́влени, я́коже оста́виша Аморре́є и Єве́є от лица́ сыно́въ Ізра́илевыхъ: и бу́дутъ пу́сти,

У той день укріплені міста будуть, як руїни у лісах і на вершинах гір, залишені перед синами Ізраїля, — і буде порожньо.

зане́ оста́вилъ єси́ Бо́га Спа́са твоєго́ и Го́спода помо́щника твоєго́ не помяну́лъ єси́: сего́ ра́ди насади́ши са́дъ невѣ́ренъ и сѣ́мя невѣ́рно.

Бо ти забув Бога спасіння твого, і не згадував про скелю притулку твого; від того розвів розважальні сади і насадив живці від чужої лози.

Въ о́ньже бо де́нь а́ще насади́ши, прельсти́шися: а є́же а́ще зау́тра посѣ́єши, то́ процвѣте́тъ на жа́тву, во о́ньже де́нь наслѣ́диши, и а́ки оте́цъ человѣ́чь наслѣ́діє да́си сыно́мъ твои́мъ.

У день насадження твого ти піклувався, щоб воно росло і щоб посіяне тобою рано розцвіло; але у день збирання не купа жни́ва буде, але скорбота жорстока.

О, лю́тѣ мно́жеству язы́ковъ мно́гихъ! а́ки мо́ре волну́ющеєся, та́ко смяте́теся, и хребе́тъ язы́ковъ мно́гихъ я́ко вода́ возшуми́тъ:

На жаль! шум народів багатьох! шумлять вони, як шумить море. Ревіння племен! вони ревуть, як ревуть сильні води.

а́ки вода́ мно́га язы́цы мно́зи, а́ки [шу́мъ] воды́ мно́гія ну́ждею носи́мыя: и отве́ржетъ єго́ и дале́че пожене́тъ єго́, а́ки пра́хъ пле́вный вѣ́ющихъ проти́ву вѣ́тра, и я́ко пра́хъ коле́сный бу́ря вознося́щая.

Ревуть народи, як ревуть сильні води; але Він пригрозив їм і вони далеко побігли, і були гнані, як порох по горах від вітру і як пил від вихору.

Къ ве́черу, и бу́детъ пла́чь: пре́жде зау́трія, и не бу́детъ: сія́ ча́сть плѣни́вшихъ ны́, и жре́бій наслѣ́дившихъ на́съ.

Вечір — і ось жах! і раніше ранку вже немає його. Така доля грабіжників наших, жереб руйнівників наших.

Го́ре корабе́лнымъ кри́ламъ земли́, я́же объ ону́ страну́ рѣ́къ єѳіо́пскихъ.

Горе землі, яка осіняє крилами по той бік рік ефіопських,

Посыла́яй по мо́рю послы́ въ зало́гъ и посла́нія кни́жная верху́ воды́: по́йдутъ бо вѣ́стницы ле́гцы ко язы́ку высо́ку и къ лю́демъ стра́ннымъ и стропти́вымъ. Кто́ да́лѣє и́хъ? язы́къ безнаде́женъ и попра́нъ.

і посилає послів по морю, у папірусних суднах по водах! Ідіть, швидкі посли, до народу міцного і бадьорого, до народу страшного від початку і донині, до народу рослого і який усе топче, землю якого розрізають ріки.

Ны́нѣ рѣ́ки земны́я вся́ а́ки страна́ населе́на насели́тся, страна́ и́хъ а́ки зна́меніє от горы́ воздви́гнется, а́ки гла́съ трубы́ услы́шанъ бу́детъ.

Усі ви, що населяєте всесвіт і живете на землі! дивіться, коли знамено підніметься на горах, і, коли засурмить труба, слухайте!

Я́ко та́ко ми́ рече́ Госпо́дь: утвержде́ніє бу́детъ въ моє́мъ гра́дѣ, а́ки свѣ́тъ зно́я полу́деннаго и а́ки о́блакъ ро́сный въ де́нь жа́твы бу́детъ.

Бо так Господь сказав мені: Я спокійно дивлюся з оселі Моєї, як світла теплота після дощу, як хмара роси під час жнивної спеки.

Пре́жде жа́твы, єгда́ соверши́тся цвѣ́тъ, и гре́знъ произы́детъ по цвѣ́тѣ недозрѣ́лъ: и отъи́метъ гро́здіє ма́лоє серпа́ми и ло́зіє отъи́метъ и посѣче́тъ,

Бо раніше збирання винограду, коли він відцвіте, і грона почнуть дозрівати, Він обріже ножем гілки і відкине, і відрубає гілля.

и оста́витъ вку́пѣ пти́цамъ небе́снымъ и звѣре́мъ земны́мъ: и соберу́тся на ня́ пти́цы небе́сныя, и вси́ звѣ́ріє земли́ на́нь пріи́дутъ.

І залишать усе хижим птахам на горах і звірам польовим; і птахи будуть проводити там літо, а всі звірі польові будуть зимувати там.

Въ то́ вре́мя принесу́тся да́ры Го́споду Савао́ѳу от люді́й оскорбле́ныхъ и отто́рженыхъ и от люді́й вели́кихъ, отны́нѣ и въ вѣ́чноє вре́мя: язы́къ надѣ́ющься и попра́нъ, и́же є́сть въ ча́сти рѣ́чнѣй страны́ своєя́, на мѣ́сто, идѣ́же и́мя Го́спода Савао́ѳа, на го́ру Сіо́ню. Въ то́ вре́мя принесу́тся да́ры Го́споду Савао́ѳу от люді́й оскорбле́ныхъ и отто́рженыхъ и от люді́й вели́кихъ, отны́нѣ и въ вѣ́чноє вре́мя: язы́къ надѣ́ющься и попра́нъ, и́же є́сть въ ча́сти рѣ́чнѣй страны́ своєя́, на мѣ́сто, идѣ́же и́мя Го́спода Савао́ѳа, на го́ру Сіо́ню. Видѣ́ніє на Єги́пта.

У той час буде принесений дар Господу Саваофу від народу міцного і бадьорого, від народу страшного від початку і донині, від народу рослого, і який усе́ топче, землю якого розрізають ріки, — до місця імені Господа Саваофа, на гору Сион.

Се́, Госпо́дь сѣди́тъ на о́блацѣ ле́гцѣ и пріи́детъ во Єги́петъ, и потрясу́тся рукотворе́нная Єги́петская от лица́ єго́, и сердца́ и́хъ разсла́бнутъ въ ни́хъ.

Пророцтво про Єгипет. — Ось, Господь сидить на хмарі легкій і гряде в Єгипет. І затремтять від лиця Його ідоли єгипетські, і серце Єгипту розтане у ньому.

И воста́нутъ Єги́птяне на Єги́птяны, и вооружи́тся человѣ́къ на бра́та своєго́, и вся́къ на бли́жняго своєго́, воста́нетъ гра́дъ на гра́дъ и зако́нъ на зако́нъ.

Я озброю єгиптян проти єгиптян; і будуть битися брат проти брата і друг проти друга, місто з містом, царство з царством.

И возмяте́тся ду́хъ Єги́птянъ въ ни́хъ, и совѣ́тъ и́хъ разсы́плю, и вопро́сятъ бого́въ свои́хъ и кумі́ровъ свои́хъ, и глася́щихъ от земли́ и чревоволше́бниковъ.

І дух Єгипту знеможе у ньому, і зруйную раду його, і вдадуться вони до ідолів і до чаклунів, і до тих, що викликають мертвих, і до ворожбитів.

И преда́мъ Єги́петъ въ ру́цѣ человѣ́ковъ вла́стелей же́стокихъ, и ца́ріє же́стоцы облада́ти бу́дутъ и́ми: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ.

І віддам єгиптян до рук володаря жорстокого, і лютий цар буде панувати над ними, говорить Господь, Господь Саваоф.

И испію́тъ Єги́птяне во́ду, я́же при мо́ри, а рѣка́ оскудѣ́єтъ и и́зсхнетъ.

І виснажаться води у морі і ріка вичерпається і висохне;

И оскудѣ́ютъ рѣ́ки и рове́нницы рѣ́чніи: и и́зсхнетъ ве́сь со́нмъ водны́й, и во вся́цѣмъ лу́зѣ тро́стнѣмъ и си́тнѣмъ,

і збідніють ріки, і канали єгипетські обміліють і висохнуть; очерет і тростина зав’януть.

и зла́къ зеле́ный ве́сь и́же о́крестъ рѣки́, и все́ сѣ́ємоє при рѣцѣ́ по́схнетъ вѣ́тромъ растлѣ́нно.

Поля біля ріки, по берегах ріки, і все, посіяне біля ріки, засохне, розвіється і зникне.

И возстеня́тъ ры́баріє, и возстеня́тъ вси́ ме́щущіи у́дицу въ рѣку́, и ме́щущіи не́воды и ме́щущіи сѣ́ти возрыда́ютъ.

І заплачуть рибалки, і заридають усі, хто кидає вудку в ріку, і ті, що ставлять сіті у воді, засмутяться,

И сту́дъ пріи́метъ дѣ́лающихъ ле́нъ расче́саный и дѣ́лающихъ виссо́нъ, и бу́дутъ дѣ́лающіи я́ въ болѣ́зни,

і будуть збентежені ті, що обробляють льон, і ткачі білих полотен;

и вси́ творя́щіи Сіке́ру опеча́лятся и поболя́тъ душа́ми.

і будуть роздерті сіті, й усі, які мають насадки для живої риби, впадуть духом.

И юро́диви бу́дутъ кня́зи тане́совы: му́дріи царе́вы совѣ́тницы, совѣ́тъ и́хъ обюро́дѣєтъ. Ка́ко рече́те царю́: сы́нове смы́сленыхъ мы́, сы́нове царе́й дре́внихъ?

Так! збожеволіли князі цоанські; рада мудрих радників фараонових стала безглуздою. Як скажете ви фараонові: «я син мудреців, син царів древніх?»

Гдѣ́ су́ть ны́нѣ му́дріи твои́, и да возвѣстя́тъ тебѣ́ и реку́тъ: что́ совѣща́ Госпо́дь Савао́ѳъ на Єги́петъ?

Де вони? де твої мудреці? нехай вони тепер скажуть тобі; нехай довідаються, що́ Господь Саваоф визначив про Єгипет.

Оскудѣ́ша кня́зи тане́совы, и вознесо́шася кня́зи мемфі́тстіи, и прельстя́тъ Єги́пта по племено́мъ.

Збожеволіли князі цоанські; впали в оману князі мемфиські, і звів Єгипет з путі глав племен його.

Госпо́дь бо раствори́ и́мъ ду́хъ прельще́нія, и прельсти́ша Єги́пта всѣ́ми дѣлесы́ свои́ми, я́коже прельща́єтся пія́ный и ку́пно блю́ющь.

Господь послав у нього дух сп’яніння; і вони ввели Єгипет в оману в усіх ділах його, подібно до того, як п’яний бродить по блювотині своїй.

И не бу́детъ Єги́птяномъ дѣ́ла, є́же бы сотвори́ло главу́ и о́шибъ, и нача́ло и коне́цъ.

І не буде в Єгипті такого діла, яке вміли б зробити голова і хвіст, пальма і тростина.

Въ то́й де́нь бу́дутъ Єги́птяне а́ки жены́ во стра́сѣ и тре́пете от лица́ руки́ Го́спода Савао́ѳа, ю́же то́й возложи́тъ на ня́.

У той день єгиптяни будуть подібні до жінок, і затремтять і убояться руху руки Господа Саваофа, яку Він підніме на них.

И бу́детъ страна́ Іуде́йска во стра́хъ Єги́птяномъ: вся́къ, и́же а́ще воспомяне́тъ ю́ и́мъ, убоя́тся совѣ́та ра́ди, єго́же совѣща́ Госпо́дь Савао́ѳъ на́нь.

Земля Іудина зробиться жахом для Єгипту; хто згадає про неї, той затремтить від визначення Господа Саваофа, яке Він ухвалив про нього.

Въ то́й де́нь бу́детъ пя́ть градо́въ во Єги́птѣ, глаго́лющихъ язы́комъ ханаані́тскимъ и клену́щихся и́менемъ Го́спода Савао́ѳа: гра́дъ аседе́къ прозове́тся єди́нъ гра́дъ.

У той день п’ять міст у землі Єгипетській будуть говорити мовою ханаанською і клястися Господом Саваофом; одне назветься містом сонця.

Въ то́й де́нь бу́детъ же́ртвенникъ Го́сподеви въ земли́ Єги́петстѣй и сто́лпъ въ предѣ́лѣхъ єго́ Го́сподеви.

У той день жертовник Господу буде посередині землі Єгипетської, і пам’ятник Господу — біля меж її.

И бу́детъ въ зна́меніє во вѣ́къ Го́сподеви въ земли́ Єги́петстѣй: я́ко возопію́тъ ко Го́споду на оскорбля́ющыя и́хъ, и по́слетъ и́мъ Госпо́дь человѣ́ка, и́же спасе́тъ я́, судя́й спасе́тъ я́.

І буде він знаменням і свідченням про Господа Саваофа у землі Єгипетській, тому що вони воззвуть до Господа з причини гнобителів, і Він пошле їм спасителя і заступника, і визволить їх.

И позна́нъ бу́детъ Госпо́дь Єги́птяномъ: и увѣ́дятъ Єги́птяне Го́спода въ то́й де́нь и сотворя́тъ же́ртвы и да́ры, и обѣща́ютъ обѣ́ты Го́сподеви и воздадя́тъ.

І Господь явить Себе в Єгипті; і єгиптяни у той день пізнають Господа і принесуть жертви і дари, і дадуть обітниці Господу, і виконають.

И порази́тъ Госпо́дь Єги́птянъ я́звою вели́кою и исцѣли́тъ и́хъ цѣльбо́ю, и обратя́тся ко Го́сподеви, и услы́шитъ и́хъ и исцѣли́тъ и́хъ цѣльбо́ю.

І уразить Господь Єгипет; уразить і зцілить; вони навернуться до Господа, і Він почує їх, і зцілить їх.

Въ то́й де́нь бу́детъ пу́ть от Єги́пта ко Ассирі́аномъ, и вни́дутъ Ассирі́ане во Єги́петъ, и Єги́птяне по́йдутъ ко Ассирі́аномъ, и порабо́таютъ Єги́птяне Ассирі́аномъ.

У той день з Єгипту в Ассирію буде велика дорога, і буде приходити Ассур у Єгипет, і єгиптяни — в Ассирію; і єгиптяни разом з ассиріянами будуть служити Господу.

Въ то́й де́нь бу́детъ Ізра́иль тре́тій во Єги́птянѣхъ и во Ассирі́анѣхъ, благослове́нъ на земли́,

В той день Ізраїль буде третім з Єгиптом і Ассирією; благословення буде посеред землі,

ю́же благослови́ Госпо́дь Савао́ѳъ, глаго́ля: благослове́ни лю́діє мои́, и́же во Єги́птѣ и и́же во Ассирі́ахъ, и наслѣ́діє моє́ Ізра́иль.

яку благословить Господь Саваоф, говорячи: благословенний народ Мій — єгиптяни, і діла рук Моїх — ассиріяни, і спадщина Моя — Ізраїль.

Въ лѣ́то, въ не́же вни́де танаѳа́нъ во азо́тъ, єгда́ по́сланъ бы́сть от Арны́, царя́ Ассирі́йскаго, и воєва́ на азо́тъ и взя́ єго́,

У рік, коли Тартан прийшов до Азота, бувши посланим від Саргона, царя Ассирійського, і воював проти Азота, і взяв його,

тогда́ рече́ Госпо́дь ко Иса́іи сы́ну Амо́сову, глаго́ля: иди́ и све́рзи вре́тище со чре́слъ свои́хъ, и санда́лія твоя́ иззу́й съ но́гъ твои́хъ, и сотвори́ си́це, ходя́ на́гъ и бо́съ.

у той самий час Господь сказав Ісаї, синові Амосовому, так: піди і зніми веретище зі стегон твоїх і скинь сандалії твої з ніг твоїх. Він так і зробив: ходив нагий і босий.

И рече́ Госпо́дь: я́коже ходи́лъ ра́бъ мо́й Иса́іа на́гъ и бо́съ три́ лѣ́та, три́ лѣ́та бу́дутъ зна́менія и чудеса́ Єги́птяномъ и єѳіо́пляномъ:

І сказав Господь: як раб Мій Ісая ходив нагий і босий три роки, на вказівку і знамення про Єгипет і Ефіопію,

я́ко та́кожде отведе́тъ ца́рь Ассирі́йскъ плѣ́нъ Єги́петскъ и єѳіо́пскъ, ю́ношы и ста́рцы, на́ги и бо́сы, открове́ны во стыдѣ́ніє Єги́пту.

так поведе цар Ассирійський полонених з Єгипту і переселенців з Ефіопії, молодих і старих, нагими і босими і з оголеними стегнами, для посоромлення Єгипту.

И постыдя́тся побѣжде́ни Єги́птяне о єѳіо́плянѣхъ, на ни́хже упова́ху Єги́птяне, бя́ху бо и́мъ сла́ва.

Тоді жахнуться і засоромляться через Ефіопію, надію свою, і через Єгипет, яким хвалилися.

И реку́тъ живу́щіи на о́стровѣ се́мъ въ де́нь о́ный: се́, мы́ бѣ́хомъ упова́юще бѣжа́ти къ ни́мъ на по́мощь, и́же не мого́ша спасти́ся от царя́ Ассирі́йска, и ка́ко мы́ спасе́мся? И реку́тъ живу́щіи на о́стровѣ се́мъ въ де́нь о́ный: се́, мы́ бѣ́хомъ упова́юще бѣжа́ти къ ни́мъ на по́мощь, и́же не мого́ша спасти́ся от царя́ Ассирі́йска, и ка́ко мы́ спасе́мся? Видѣ́ніє пусты́ни.

І скажуть у той день жителі цієї країни: ось які ті, на яких ми надіялися і до яких зверталися по допомогу, щоб урятуватися від царя Ассирійського! і як урятувалися б ми?

Я́коже бу́ря сквозѣ́ пусты́ню прохо́дитъ, от пусты́ни исходя́щая изъ земли́,

Пророцтво про пустелю приморську. — Як бурі на півдні носяться, йде він від пустелі, із землі страшної.

стра́шно видѣ́ніє и же́стоко повѣ́дася мнѣ́: преступа́яй преступа́єтъ, и беззако́ннуяй беззако́нствуєтъ: на мя́ Єламі́те, и послы́ пе́рсстіи на мя́ и́дутъ: ны́нѣ воздохну́ и утѣ́шу себе́.

Грізне видіння показане мені: грабіжник грабує, спустошувач спустошує; піднімайся, Еламе, облягай, Миде! усім стогнанням я покладу кінець.

Сего́ ра́ди напо́лнишася чре́сла моя́ разслабле́нія, и болѣ́зни прія́ша мя́ а́ки ражда́ющую: непра́вдовахъ є́же не слы́шати, потща́хся є́же не ви́дѣти.

Від цього стегна мої трясуться; муки схопили мене, як муки тієї, що народжує. Я схвильований від того, що чую; я збентежений від того, що бачу.

Се́рдце моє́ заблужда́єтъ, и беззако́ніє погружа́єтъ мя́, душа́ моя́ стои́тъ во стра́сѣ.

Серце моє тремтить; дрож б’є мене; відрадна ніч моя перетворилася на жах для мене.

Угото́вите трапе́зу, яди́те, пі́йте: воста́вше, кня́зи, угото́вите щиты́,

Готують стіл, розстилають покривала, — їдять, п’ють. «Вставайте, князі, мажте щити!»

я́ко та́ко рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: ше́дъ поста́ви себѣ́ стра́жа, и є́же а́ще у́зриши, возвѣсти́.

Бо так сказав мені Господь: піди, постав сторожа; нехай він розповідає, що побачить.

И узрѣ́хъ вса́дники ко́нныя два́, вса́дника на осля́ти и вса́дника на велблю́дѣ. Послу́шай слу́шаніємъ мно́гимъ

І побачив він вершників на конях, вершників на ослах, вершників на верблюдах, що їхали попарно; і вслухався він старанно, з великою увагою, —

и призови́ урі́ю на стра́жбу Госпо́дню. И рече́: стоя́хъ вы́ну де́нь, и у по́лчища а́зъ стоя́хъ всю́ но́щь,

і закричав, як лев: господарю мій! на сторожі стояв я весь день, і на місці моєму залишався цілі ночі:

и се́, са́мъ гряде́тъ [му́жъ] вса́дникъ двоко́нный, и отвѣща́въ рече́: паде́, паде́ Вавило́нъ, и вси́ кумі́ры єго́ и вся́ рукотворе́нная єго́ сокруши́шася на земли́.

і ось, їдуть люди, вершники на конях попарно. Потім він виголосив і сказав: упав, упав Вавилон, і всі ідоли богів його лежать на землі розбиті.

Послу́шайте, оста́вшіися, и болѣ́знующіи, услы́шите: є́же слы́шахъ от Го́спода Савао́ѳа, Бо́гъ Ізра́илевъ возвѣсти́ на́мъ.

О, вимолочений мій і син току мого! Що чув я від Господа Саваофа, Бога Ізраїлевого, те і сповістив вам.

Видѣ́ніє на Ідуме́ю. Ко мнѣ́ зови́ от Сиі́ра: стреги́те забра́ла.

Пророцтво про Думу. — Кричать до мене із Сеїра: сторож! скільки ночі? сторож! скільки ночі?

Стрегу́ зау́тра и но́щію. А́ще и́щеши, ищи́ и у мене́ обита́й.

Сторож відповідає: наближається ранок, але ще ніч. Якщо ви наполегливо запитуєте, то наверніться і приходьте.

Въ дубра́вѣ въ ве́черъ преспи́ши, или́ на пути́ Деда́новѣ.

Пророцтво про Аравію. — У лісі аравійському ночуйте, каравани деданські!

Во срѣ́теніє жа́ждущему во́ду принеси́те, живу́щіи во странѣ́ Ѳема́новѣ, со хлѣ́бы срѣта́йте бѣжа́щыя мно́жества ра́ди убіє́нныхъ

Хто живе у землі Фемайській! несіть воду назустріч спраглим; з хлібом зустрічайте тих, що біжать,

и мно́жества ра́ди заблужда́ющихъ, и мно́жества ра́ди мече́й и мно́жества ра́ди луко́въ напряже́нныхъ, и мно́жества ра́ди па́дшихъ на сѣ́чи.

бо вони від мечів біжать, від меча оголеного і від лука натягнутого, і від лютости війни.

Я́ко си́це рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: єще́ лѣ́то [єди́но], я́коже лѣ́то нає́мника, оскудѣ́єтъ сла́ва сыно́въ Кида́рскихъ,

Бо так сказав мені Господь: ще рік, рівний року найманця, і вся слава Кидарова щезне,

и оста́нокъ луко́въ си́льныхъ сыно́въ Кида́рскихъ бу́детъ ма́лъ, я́ко Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ глаго́ла. и оста́нокъ луко́въ си́льныхъ сыно́въ Кида́рскихъ бу́детъ ма́лъ, я́ко Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ глаго́ла. Видѣ́ніє де́бри Сіо́ни.

і луків у хоробрих синів Кидара залишиться небагато: так сказав Господь, Бог Ізраїлів.

Что́ бы́сть тебѣ́, я́ко ны́нѣ возлѣзо́сте вси́ на хра́мины тще́тныя?

Пророцтво про долину видіння. — Що з тобою, що ти весь зійшов на покрівлі?

Напо́лнися гра́дъ вопію́щихъ, уя́звленніи твои́ не мечьми́ уязвле́ни, ниже́ мертвецы́ твои́ умерщвле́ни ра́тію:

Місто гамірливе, яке хвилюється, місто радісне! Уражені твої не мечем убиті і не у битві померли;

вси́ кня́зи твои́ побѣго́ша, и плѣне́нніи же́стоцѣ су́ть свя́зани, и крѣ́пцыи въ тебѣ́ дале́че отбѣжа́ша.

усі вожді твої бігли разом, але були зв’язані стрільцями; усі знайдені у тебе зв’язані разом, як би далеко не бігли.

Сего́ ра́ди реко́хъ: оста́вите мене́, да го́рцѣ воспла́чуся: не належи́те утѣша́ти мя́ о сокруше́ніи дще́ре ро́да моєго́:

Тому говорю: залиште мене, я буду плакати гірко; не намагайтеся утішати мене у розоренні дочки народу мого.

я́ко де́нь мяте́жа и па́губы и попра́нія, и смяте́ніє от Го́спода Савао́ѳа: въ де́бри Сіо́ни скита́ются, от ма́ла да́же до вели́ка скита́ются по гора́мъ.

Бо день сум’яття і потоптання і збентеження у долині видіння від Господа, Бога Саваофа. Ламають стіну, і крик піднімається у гори.

Єламі́те же взя́ша ту́лы, и вса́дницы человѣ́цы на ко́нехъ, и собо́ръ ополче́нія.

І Елам несе сагайдак; люди на колісницях і вершники, і Кир оголює щит.

И бу́дутъ избра́нны де́бри твоя́, напо́лнятся колесни́цъ, ко́нницы же засту́пятъ врата́ твоя́

І ось, кращі долини твої повні колісниць, і вершники вишикувалися навпроти воріт,

и откры́ютъ врата́ Іу́дина, и воззря́тъ въ то́й де́нь во избра́нныя до́мы гра́да,

і знімають покров з Юдеї; і ти у той день звертаєш погляд на запас зброї у домі кедровому.

и откры́ютъ сокрове́нная домо́въ краєгра́дія даві́дова, и у́зрятъ, я́ко мно́жайшіи су́ть, и я́ко отврати́ша во́ду дре́внія купѣ́ли во гра́дъ,

Але ви бачите, що багато проламів у стіні міста Давидового, і збираєте во́ди у нижньому ставку;

и я́ко разори́ша до́мы Ієрусали́мли на утвержде́ніє стѣнѣ́ гра́днѣй.

і відзначаєте доми у Єрусалимі, і руйнуєте доми, щоб зміцнити стіну;

И сотвори́сте себѣ́ во́ду между́ двѣма́ стѣна́ма, внутрьу́ду купѣ́ли дре́внія, и не воззрѣ́сте на сотвори́вшаго ю́ испе́рва, и согра́ждшаго ю́ не ви́дѣсте.

і влаштовуєте між двома стінами сховище для вод старого ставка. А на Того, Хто це робить, не дивитеся, і не дивитеся на Того, Хто здавна визначив це.

И призва́ Госпо́дь, Госпо́дь Савао́ѳъ въ то́й де́нь пла́чь и рыда́ніє, и остриже́ніє и препоя́саніє во вре́тища:

І Господь, Господь Саваоф, закликає вас у цей день плакати і тужити, й обстригти волосся й опоясатися веретищем.

ті́и же сотвори́ша ра́дость и весе́ліє, закала́юще телцы́ и жру́ще о́вцы, я́ко я́сти мяса́ и пи́ти віно́, глаго́люще: да я́мы и піє́мъ, у́трѣ бо у́мремъ.

Але ось, веселощі і радість! Убивають волів, і ріжуть овець; їдять м’ясо, і п’ють вино: «будемо їсти і пити, бо завтра помремо!»

И открове́нна сія́ су́ть во у́шію Го́спода Савао́ѳа, я́ко не оста́вится ва́мъ то́й грѣ́хъ, до́ндеже у́мрете.

І відкрив мені у вуха Господь Саваоф: не буде прощено вам це нечестя, доки не помрете, сказав Господь, Господь Саваоф.

Си́це глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: иди́ въ ку́щу ко сомна́ну строи́телю до́му и рцы́ єму́:

Так сказав Господь, Господь Саваоф: іди собі, піди до цього царедворця, до Севни, начальника палацу [і скажи йому]:

что́ ты́ здѣ́, и что́ тебѣ́ здѣ́, я́ко истеса́лъ єси́ себѣ́ здѣ́ гро́бъ и сотвори́лъ єси́ себѣ́ на высо́цѣ гро́бъ, и написа́лъ єси́ себѣ́ на ка́мени ку́щу?

що у тебе тут, і хто тут у тебе, що ти тут висікаєш собі гробницю? — Він висікає собі гробницю на підвищенні, вирубує у скелі житло собі.

Се́, ны́нѣ Госпо́дь Савао́ѳъ изве́ржетъ и сотре́тъ му́жа, и отъи́метъ у́тварь твою́ и вѣне́цъ тво́й сла́вный,

Ось, Господь перекине тебе, як кидає сильна людина, і стисне тебе у клубок;

и пове́ржетъ тя́ во страну́ вели́ку и безмѣ́рну, и та́мо у́мреши: и положи́тъ колесни́цу твою́ до́брую въ безче́стіє и до́мъ кня́зя твоєго́ въ попра́ніє:

згорнувши тебе у згорток, кине тебе, як меч, у землю простору; там ти помреш, і там чудові колісниці твої будуть ганьбою для дому господаря твого.

и изве́ржешися от строи́телства твоєго́ и от степе́не твоєго́.

І зіштовхну тебе з місця твого, і скину тебе із ступеня твого.

И бу́детъ въ то́й де́нь, и призову́ раба́ моєго́ Єліакі́ма сы́на хелкі́єва

І буде у той день, прикличу раба Мого Елиакима, сина Хелкиїного,

и облеку́ єго́ во у́тварь твою́, и вѣне́цъ тво́й да́мъ єму́ и держа́ву твою́, и строи́телство твоє́ да́мъ въ ру́цѣ єго́, и бу́детъ я́ко оте́цъ живу́щымъ во Ієрусали́мѣ и живу́щымъ во Іуде́и.

і вдягну його в одяг твій, і поясом твоїм підпережу його, і владу твою передам до рук його; і буде він батьком для жителів Єрусалима і для дому Іудиного.

И да́мъ єму́ сла́ву даві́дову, и обвладѣ́єтъ, и не бу́детъ противоглаго́лющаго: и да́мъ єму́ клю́чь до́му даві́дова на ра́мо єго́, и отве́рзетъ, и не бу́детъ затворя́ющаго, и затво́ритъ, и не бу́детъ отверза́ющаго.

І ключ дому Давидового покладу на рамена його; відчинить він, і ніхто не зачинить; зачинить він, і ніхто не відчинить.

И поста́влю єго́ кня́зя на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и бу́детъ на престо́лѣ сла́вы до́му отца́ своєго́.

І зміцню його як цвях у твердому місці; і буде він як сідалище слави для дома батька свого.

И бу́детъ упова́яй на него́ вся́къ сла́вный въ дому́ отца́ єго́, от ма́ла да́же до вели́ка: и бу́дутъ зави́сяще на не́мъ.

І буде висіти на ньому вся слава дому батька його, дітей та онуків, усього домашнього начиння до останніх музичних інструментів.

Въ то́й де́нь, сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, подви́гнется человѣ́къ утвержде́нъ на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и отъи́мется, и паде́тъ, и потреби́тся сла́ва, я́же на не́мъ, я́ко Госпо́дь глаго́ла. Въ то́й де́нь, сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, подви́гнется человѣ́къ утвержде́нъ на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и отъи́мется, и паде́тъ, и потреби́тся сла́ва, я́же на не́мъ, я́ко Госпо́дь глаго́ла. Видѣ́ніє на ти́ра.

У той день, — говорить Господь Саваоф, — похитнеться цвях, укріплений у твердому місці, і буде вибитий, і впаде, і розпадеться уся вага, яка на ньому: бо Господь говорить.

Пла́читеся, корабли́ кархидо́нстіи, я́ко поги́бе, и ктому́ не и́дутъ от земли́ китіє́йскія, отведе́ся плѣне́нъ.

Пророцтво про Тир. — Ридайте, кораблі Фарсиса, бо він зруйнований; немає домів, і нема кому входити у доми. Так їм сповіщено із землі Киттийської.

Кому́ подо́бни бы́ша живу́щіи во о́стровѣ, купцы́ фі́нічестіи, преходя́щіи мо́ре?

Замовкніть, мешканці острова, який наповнювали купці сидонські, що плавають по морю.

Въ водѣ́ мно́зѣ сѣ́мя купе́ческо, а́ки жа́твѣ вноси́мѣй купцы́ язы́честіи.

По великих водах привозили в нього насіння Сихора, жниво великої ріки, і був він торговищем народів.

Усрами́ся, Сідо́не, рече́ мо́ре. Крѣ́пость же морска́я рече́: не болѣ́хъ, ни породи́хъ, ни вскорми́хъ ю́ношъ, ниже́ вознесо́хъ дѣви́цъ.

Посоромся, Сидоне; бо ось що говорить море, сила морська: «як би не мучилося я пологами і не народжувало, і не виховувало юнаків, не вирощувало дівчат».

Єгда́ же слы́шано бу́детъ во Єги́птѣ, пріи́метъ я́ болѣ́знь о ти́рѣ.

Коли звістка дійде до єгиптян, здригнуться вони, почувши про Тир.

Иди́те въ кархидо́нъ, пла́читеся, живу́щіи во о́стровѣ се́мъ.

Переселяйтеся у Фарсис, ридайте, мешканці острова!

Не сіє́ ли бѣ́ велича́ніє ва́мъ испе́рва, пре́жде не́же пре́дану бы́ти єму́?

Чи це ваше радісне місто, початок якого від днів древніх? Ноги його несуть його блукати у країні далекій.

Кто́ сія́ совѣща́ на ти́ра? єда́ ху́ждшій є́сть, или́ не крѣ́пкій є́сть? купцы́ єго́ сла́вніи кня́зи земли́.

Хто визначив це Тиру, який роздавав вінці, якого купці були князями, торговці — знаменитостями землі?

Госпо́дь Савао́ѳъ совѣща́ разсы́пати вся́кую горды́ню сла́вныхъ и обезче́стити вся́коє сла́вноє на земли́.

Господь Саваоф визначив це, щоб посоромити гордовитість усякої слави, щоб принизити всі знаменитості землі.

Дѣ́лай зе́млю твою́, и́бо корабли́ ктому́ не пріи́дутъ от кархидо́на.

Ходи по землі твоїй, дочко Фарсиса, як ріка: немає більше перепони.

И рука́ твоя́ ктому́ не укрѣпѣ́єтъ по мо́рю, разгнѣвля́ющая царе́й. Госпо́дь Савао́ѳъ заповѣ́да о Ханаа́нѣ, є́же погуби́ти крѣ́пость єго́.

Він простяг руку Свою на море, потряс царства; Господь дав повеління про Ханаана зруйнувати укріплення його

И реку́тъ: ктому́ не приложи́те укаря́ти и оби́дѣти дще́рь Сідо́ню: и а́ще отъи́деши ко китіи́омъ, ниже́ та́мо бу́детъ тебѣ́ поко́й:

і сказав: ти не будеш більше радіти, осоромлена дівчино, дочко Сидона! Вставай, іди в Киттим, але і там не буде тобі спокою.

и въ зе́млю Халде́йску, но и та́ опустѣ́ла от Ассирі́анъ, я́ко стѣна́ єя́ паде́ся.

Ось земля халдеїв. Цього народу раніше не було; Ассур поклав йому початок з мешканців пустель. Вони ставлять вежі свої, руйнують палаци його, перетворюють його на руїни.

Пла́читеся, корабли́ кархидо́нстіи, я́ко поги́бе тверды́ня ва́ша.

Ридайте, кораблі фарсиські! Бо твердиня ваша розорена.

И бу́детъ въ то́й де́нь, оста́вленъ бу́детъ ти́ръ се́дмьдесятъ лѣ́тъ, я́коже вре́мя [єди́наго] царя́, я́ко вре́мя человѣ́ческо: и по седми́десятихъ лѣ́тѣхъ бу́детъ ти́ръ я́ко пѣ́снь блудни́цы.

І буде в той день, забудуть Тир на сімдесят років, мірою днів одного царя. Після закінчення ж сімдесяти років з Тиром буде те саме, що співають про блудницю:

Возми́ гу́сли, обыди́ гра́дъ, блудни́ца забве́ная, до́брѣ погуди́, мно́го воспо́й, да па́мять твоя́ бу́детъ.

«візьми цитру, ходи по місту, забута блуднице! Грай складно, співай багато пісень, щоб згадали про тебе».

И бу́детъ по седми́десятихъ лѣ́тѣхъ, присѣще́ніє сотвори́тъ Бо́гъ ти́ру, и па́ки возста́вится на пре́жднеє и бу́детъ то́ржище всѣ́мъ ца́рствамъ вселе́нныя на лицы́ земли́.

І буде, після закінчення сімдесяти років, Господь відвідає Тир; і він знову почне одержувати прибуток свій і буде блудодіяти з усіма царствами земними по всьому всесвіту.

И бу́детъ єго́ ку́пля и мзда́ свято Го́сподеви, не и́мъ со́брано бу́детъ, но живу́щымъ предъ Го́сподемъ, вся́ ку́пля єго́, я́сти и пи́ти и напо́лнитися, и въ сы́тость, на па́мять предъ Го́сподемъ.

Але торгівля його і прибуток його будуть присвячувані Господу; не будуть замкнені і покладені в комори, бо до тих, що живуть перед лицем Господа, буде переходити прибуток від торгівлі його, щоб вони їли до ситости і мали одяг міцний.

Се́, Госпо́дь разсы́плетъ вселе́нную и опустоши́тъ ю́, и откры́єтъ лице́ єя́ и расточи́тъ живу́щыя на не́й.

Ось, Господь спустошує землю і робить її неплідною: змінює вигляд її і розсіває тих, що живуть на ній.

И бу́дутъ лю́діє а́ки жре́цъ, и ра́бъ а́ки господи́нъ, и раба́ а́ки госпожа́: бу́детъ купу́яй я́ко продая́й, и взаи́мъ є́мляй а́ки заимода́вецъ, и до́лжный а́ки єму́же є́сть до́лженъ.

І що буде з народом, те і зі священиком; що зі слугою, те і з господарем його; що зі служницею, те і з господинею її; що з тим, хто купує, те і з тим, що продає; що з позичальником, те і з позикодавцем; що з лихварем, те і з тим, що дає у ріст.

Тлѣ́ніємъ истлѣ́єтъ земля́, и расхище́ніємъ расхище́на бу́детъ земля́: уста́ бо Госпо́дня глаго́лаша сія́.

Земля спустошена вкрай і зовсім розграбована, бо Господь прорік слово це.

Воспла́кася земля́, и растлѣ́нна бы́сть вселе́нная, воспла́кашася высо́цыи земли́.

Ремствує, смутна земля; поник, смутний всесвіт; поникли ті, що підносилися над народом землі.

Земля́ бо беззако́ніє сотвори́ живу́щихъ ра́ди на не́й, поне́же преступи́ша зако́нъ и измѣни́ша за́повѣди, разруши́ша завѣ́тъ вѣ́чный.

І земля осквернена тими, що живуть на ній, бо вони переступили закони, змінили устав, порушили вічний завіт.

Сего́ ра́ди прокля́тіє поя́стъ зе́млю, я́ко согрѣши́ша живу́щіи на не́й: сего́ ра́ди убо́зи бу́дутъ живу́щіи на земли́, и оста́нется человѣ́ковъ ма́ло.

За те прокляття поїдає землю, і несуть покарання ті, що живуть на ній; за те спалені мешканці землі, і небагато залишилося людей.

Воспла́чется віно́, возрыда́єтъ віногра́дъ, возстену́тъ вси́ ра́дующіися душе́ю.

Плаче сік грона; хворіє виноградна лоза; зітхають усі, що веселилися серцем.

Преста́ло є́сть весе́ліє тимпа́новъ, преста́ высокоде́рзость и бога́тство нечести́выхъ, преста́лъ є́сть гла́съ гу́слей:

Припинилися веселощі з тимпанами; замовк шум тих, хто веселиться; затихли звуки гуслів;

усрами́шася, не пи́ша віна́, горька́ бы́сть Сіке́ра пію́щымъ.

уже не п’ють вина з піснями; гірка сикера для тих, які п’ють її.

Опустѣ́ вся́къ гра́дъ, заключи́тъ хра́мъ, є́же не вни́ти.

Зруйноване запустіле місто, всі доми замкнені, не можна ввійти.

Пла́читеся о вінѣ́ всю́ду, преста́ла є́сть ра́дость вся́ земна́я, отъи́де вся́ ра́дость земли́.

Плачуть за вином на вулицях; затьмарилася усяка радість; вигнана усяка веселість землі.

И оста́нутъ гра́ди пу́сти, и до́мове оста́влени поги́бнутъ.

У місті лишилося запустіння, і ворота розвалилися.

Сія́ вся́ бу́дутъ на земли́ среди́ язы́ковъ: я́коже а́ще кто́ отряса́єтъ ма́сличину, та́ко отрясу́тъ и́хъ: и [я́коже] а́ще оста́нетъ от объима́нія віногра́да,

А посеред землі, між народами, буде те саме, що буває при оббиванні маслин, при оббиранні винограду, коли закінчене збирання.

сі́и гла́сомъ возопію́тъ: оста́вшіися же на земли́ возра́дуются со сла́вою Госпо́днею, возмяте́тся вода́ морска́я.

Вони піднесуть голос свій, торжествуючи у величі Господа, голосно будуть викликувати з моря.

Сего́ ра́ди сла́ва Госпо́дня во о́стровѣхъ бу́детъ морски́хъ, и́мя Госпо́дне просла́влено бу́детъ.

Отже, славте Господа на сході, на островах морських — ім’я Господа, Бога Ізраїлевого.

Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, от кри́лъ земны́хъ чудеса́ слы́шахомъ, наде́жда благочести́вому: и реку́тъ: [го́ре ху́лящымъ, и́же ху́лятъ зако́нъ,] го́ре престу́пникомъ, и́же преступа́ютъ зако́нъ.

Від краю землі ми чуємо пісню: «Слава Праведному!» І сказав я: лихо мені, лихо мені! горе мені! лиходії злодійствують, і злодійствують лиходії як злочинники.

Стра́хъ и про́пасть и сѣ́ть на ва́съ живу́щихъ на земли́.

Жах і яма і петля для тебе, жителю землі!

И бу́детъ, бѣжа́й стра́ха впаде́тъ въ про́пасть, и изла́зяй изъ про́пасти и́мется въ сѣ́ть: я́ко о́кна съ небесе́ отверзо́шася, и потрясу́тся основа́нія земна́я.

Тоді той, хто побіжить від крику жаху, упаде в яму; і хто вийде з ями, потрапить у петлю; бо вікна з небесної висоти розкриються, і основи землі потрясуться.

Мяте́жемъ возмяте́тся земля́, и ску́достію оскудѣ́єтъ земля́.

Земля розтрощується, земля розпадається, земля сильно трясеться;

Преклони́ся и потрясе́ся земля́ а́ки ово́щноє храни́лище, и а́ки пія́нъ и шу́менъ паде́тъ и не возмо́жетъ воста́ти, преодолѣ́ бо на не́й беззако́ніє.

хитається земля, наче п’яний, і качається, як колиска, і беззаконня її тяжіє на ній; вона впаде, і вже не встане.

И бу́детъ въ то́й де́нь, наведе́тъ Госпо́дь на у́тварь небе́сную ру́ку и на цари́ земны́я.

І буде у той день: відвідає Господь воїнство піднесене на висоті і царів земних на землі.

И соберу́тъ собра́ніє єя́ и затворя́тъ въ тве́рди и въ темни́цы: мно́зѣми ро́ды бу́детъ посѣще́ніє и́хъ.

І будуть зібрані разом, як в’язні, у рів, і будуть зачинені у в’язниці, і після багатьох днів будуть покарані.

И иста́єтъ плі́нѳа и паде́тъ стѣна́, и устыди́тся луна́ и посрами́тся со́лнце: я́ко воцари́тся Госпо́дь въ Сіо́нѣ и во Ієрусали́мѣ и предъ старѣ́йшины сла́венъ бу́детъ.

І почервоніє місяць, і засоромиться сонце, коли Господь Саваоф воцариться на горі Сионі й у Єрусалимі, і перед старійшинами його буде слава.

Го́споди Бо́же мо́й, просла́влю тя́, воспою́ и́мя твоє́, я́ко сотвори́лъ єси́ чу́дная дѣла́, совѣ́тъ дре́вній и́стинный: да бу́детъ, Го́споди.

Господи! Ти Бог мій; буду прославляти Тебе, буду величати ім’я Твоє, бо Ти звершив дивне; напередвизначення древні істинні, амінь.

Я́ко положи́лъ єси́ гра́ды въ пе́рсть, гра́ды тве́рдыя, є́же па́сти основа́ніємъ и́хъ, нечести́выхъ гра́дъ да не сози́ждется во вѣ́къ.

Ти перетворив місто на купу каміння, міцне укріплення на руїни; палаців іноплемінників уже не стало у місті; повік не буде воно відновлене.

Сего́ ра́ди благословя́тъ тя́ лю́діє ни́щіи, и гра́ди человѣ́ковъ оби́димыхъ возблагословя́тъ тя́.

Тому будуть прославляти Тебе народи сильні; міста страшних племен будуть боятися Тебе,

Бы́лъ бо єси́ вся́кому гра́ду смире́нному помо́щникъ, и изнемога́ющымъ за оскудѣ́ніє покро́въ, от человѣ́къ злы́хъ изба́виши и́хъ: покро́въ жа́ждущихъ, и ду́хъ человѣ́ковъ оби́димыхъ.

бо Ти був притулком бідного, притулком убогого у тяжкий для нього час, захистом від бурі, тінню від спеки; бо гнівне дихання тиранів було подібне до бурі проти стіни.

А́ки человѣ́цы малоду́шніи жа́ждущіи въ Сіо́нѣ, я́ко изба́виши и́хъ от человѣ́къ нечести́выхъ, и́мже на́съ пре́далъ єси́.

Як спека в місці безводному, Ти приборкав буйство ворогів; як спеку тінню хмари, придушено тріумфування гнобителів.

И сотвори́тъ Госпо́дь Савао́ѳъ всѣ́мъ язы́комъ: на горѣ́ се́й испію́тъ ра́дость, испію́тъ віно́,

І зробить Господь Саваоф на горі цій для усіх народів трапезу з ситних страв, трапезу з чистих вин, з жиру кісток і найчистіших вин;

пома́жутся ми́ромъ на горѣ́ се́й: преда́ждь сія́ вся́ язы́комъ: то́й бо совѣ́тъ на вся́ язы́ки.

і знищить на горі цій покривало, яке покриває усі народи, покривало, яке лежить на усіх племенах.

Пожре́ сме́рть {Євр.: поже́рта бу́детъ сме́рть} возмо́гши, и па́ки отъя́тъ Госпо́дь Бо́гъ вся́кую сле́зу от вся́каго лица́: поноше́ніє люді́й отъя́тъ от всея́ земли́, уста́ бо Госпо́дня глаго́лаша [сія́].

Поглинена буде смерть навіки, і витре Господь Бог сльози з усіх облич, і зніме ганьбу з народу Свого по усій землі; бо так говорить Господь.

И реку́тъ въ де́нь о́ный: се́, Бо́гъ на́шъ, на́ньже упова́хомъ, и спасе́тъ на́съ: се́й Госпо́дь, потерпѣ́хомъ єго́, и возра́довахомся и возвесели́хомся о спасе́ніи на́шемъ.

І скажуть у той день: ось Він, Бог наш! на Нього ми уповали, і Він спас нас! Цей є Господь; на Нього уповали ми; радіймо і веселімось у спасінні Його!

Поко́й да́стъ Бо́гъ на горѣ́ се́й, и попере́тся Моаві́тіда, я́коже то́пчутъ то́къ колесни́цами.

Бо рука Господа спочиває на горі цій, і Моав буде подоланий на місці своєму, як топчеться солома у гною.

И воздви́гнетъ ру́цѣ свои́, я́коже и то́й смири́, є́же погуби́ти: и смири́тъ горды́ню єго́, на ня́же ру́цѣ возложи́.

І хоч він простягне посеред нього руки свої, як плавець простягає їх для плавання, але Бог принизить гордість його разом з лукавством рук його.

И высоту́ убѣ́жища огра́ды твоєя́ смири́тъ, и обни́зится да́же до земли́.

І твердиню високих стін твоїх зруйнує, скине, повалить на землю, у порох.

Въ то́й де́нь воспою́тъ пѣ́снь сію́ въ земли́ Іуде́йстѣй, глаго́люще: се́, гра́дъ крѣ́покъ, и спасе́ніє на́мъ положи́тъ стѣ́ну и огражде́ніє.

У той день будуть співати пісню цю у землі Іудиній: місто міцне у нас; спасіння дав Він замість стіни і валу.

Отве́рзите врата́, да вни́дутъ лю́діє храня́щіи пра́вду и храня́щіи и́стину,

Відчиніть ворота; нехай увійде народ праведний, який зберігає істину.

пріє́млющіи и́стину и храня́щіи ми́ръ.

Твердого духом Ти зберігаєш у довершеному мирі, бо на Тебе уповає він.

Я́ко на тя́ надѣ́яніємъ надѣ́яшася, Го́споди, во вѣ́къ, Бо́же вели́кій, вѣ́чный,

Уповайте на Господа повіки, бо Господь Бог є твердиня вічна:

и́же смири́въ низве́лъ єси́ живу́щыя въ высо́кихъ: гра́ды крѣ́пкія разори́ши и обни́зиши я́ да́же до земли́.

Він скидає тих, що жили на висоті, місто, що високо стояло; повалив його, повалив на землю, кинув його у порох.

И поперу́тъ я́ но́ги кро́ткихъ и смире́нныхъ.

Нога топче його, ноги бідного, стопи убогих.

Пу́ть благочести́выхъ пра́въ бы́сть, и приугото́ванъ пу́ть благочести́выхъ.

Путь праведника пряма; Ти вирівнюєш шлях праведника.

Пу́ть бо Госпо́день су́дъ: упова́хомъ на и́мя твоє́ и па́мять, єя́же жела́єтъ душа́ на́ша.

І на путі судів Твоїх, Господи, ми уповали на Тебе; до імені Твого і до спогадів про Тебе прагнула душа наша.

От но́щи у́тренюєтъ ду́хъ мо́й къ тебѣ́, Бо́же, зане́ свѣ́тъ повелѣ́нія твоя́ на земли́: пра́вдѣ научи́теся, живу́щіи на земли́.

Душею моєю я прагнув до Тебе вночі, і духом моїм я буду шукати Тебе у нутрощах моїх з раннього ранку, бо коли суди Твої звершуються на землі, тоді ті, що живуть у мирі, навчаються правди.

Преста́ бо нечести́вый: вся́къ, и́же не научи́тся пра́вдѣ на земли́, и́стины не сотвори́тъ: да во́змется нечести́вый, да не ви́дитъ сла́вы Госпо́дни.

Якщо нечестивий буде помилуваний, то не навчиться він правди, — буде лиходійствувати у землі правих і не буде дивитися на велич Господа.

Го́споди, высока́ твоя́ мы́шца, и не вѣ́дѣша, разумѣ́вше же постыдя́тся: ре́вность пріи́метъ лю́ди ненака́занныя, и ны́нѣ о́гнь супоста́ты поя́стъ.

Господи! рука Твоя була високо піднята, але вони не бачили її; побачать і посоромляться ті, що ненавидять народ Твій; вогонь пожере ворогів Твоїх.

Го́споди Бо́же на́шъ, ми́ръ да́ждь на́мъ, вся́ бо возда́лъ єси́ на́мъ.

Господи! Ти даруєш нам мир; бо і всі діла наші Ти влаштовуєш для нас.

Го́споди Бо́же на́шъ, стяжи́ ны: Го́споди, ра́звѣ тебе́ ино́го не вѣ́мы: и́мя твоє́ имену́ємъ.

Господи Боже наш! інші владики, крім Тебе, панували над нами; але через Тебе тільки ми славимо ім’я Твоє.

Ме́ртвіи же живота́ не и́мутъ ви́дѣти, ниже́ вра́чеве воскреся́тъ: сего́ ра́ди наве́лъ єси́ и погуби́лъ єси́, и взя́лъ єси́ вся́къ му́жескъ по́лъ и́хъ.

Мертві не оживуть; рефаїми не встануть, тому що Ти відвідав і знищив їх, і знищив усяку пам’ять про них.

Приложи́ и́мъ зла́, Го́споди, приложи́ зла́ сла́внымъ земли́.

Ти примножив народ, Господи, примножив народ, — прославив Себе, поширив усі краї землі.

Го́споди, въ ско́рби помяну́хомъ тя́, въ ско́рби ма́лѣ наказа́ніє твоє́ на́мъ.

Господи! у біді він шукав Тебе; проливав тихе моління, коли покарання Твоє осягало його.

И я́ко боля́щая приближа́єтся роди́ти и въ болѣ́зни своє́й воскрича́, та́ко бы́хомъ возлю́бленному твоєму́.

Як вагітна жінка, коли настає час пологів, мучиться, волає від болю свого, так були ми перед Тобою, Господи.

Стра́ха ра́ди твоєго́, Го́споди, во чре́вѣ прія́хомъ и поболѣ́хомъ, и роди́хомъ ду́хъ спасе́нія твоєго́, єго́же сотвори́хомъ на земли́: не паде́мся, но паду́тся вси́ живу́щіи на земли́.

Були вагітні, мучилися, — і народжували ніби вітер; спасіння не надали землі, й інші жителі всесвіту не упали.

Воскре́снутъ ме́ртвіи и воста́нутъ и́же во гробѣ́хъ, и возра́дуются и́же на земли́: роса́ бо, я́же от тебе́, исцѣле́ніє и́мъ є́сть, земля́ же нечести́выхъ паде́тъ.

Оживуть мерці Твої, повстануть мертві тіла! Оживайте і торжествуйте, повалені у порох: бо роса Твоя — роса рослин, і земля вивергне мерців.

Иди́те, лю́діє мои́, вни́дите во хра́мину ва́шу, затвори́те две́ри своя́, укры́йтеся ма́ло єли́ко єли́ко, до́ндеже мимои́детъ гнѣ́въ Госпо́день.

Піди, народе мій, увійди у покої твої і замкни за собою двері твої, сховайся на мить, доки не мине гнів;

Се́ бо, Госпо́дь от свята́го [мѣ́ста] наво́дитъ гнѣ́въ на живу́щыя на земли́: и откры́єтъ земля́ кро́вь свою́ и не покры́єтъ избіє́ныхъ.

бо ось, Господь виходить з оселі Своєї покарати мешканців землі за їхнє беззаконня, і земля відкриє поглинену нею кров і вже не сховає убитих своїх.

Въ то́й де́нь наведе́тъ Госпо́дь ме́чь святы́й и вели́кій и крѣ́пкій на дра́конта змі́а бѣжа́ща, на дра́конта змі́а лука́ваго, и убіє́тъ дра́конта су́щаго въ мо́ри.

У той день уразить Господь мечем Своїм тяжким, і великим і міцним, левіафана, змія, що прямо біжить, і левіафана, змія, що вигинається, й уб’є чудовисько морське.

Въ то́й де́нь віногра́дъ до́брый, жела́ніє пѣ́ти надъ ни́мъ:

У той день оспівайте його — улюблений виноградник:

а́зъ гра́дъ крѣ́пкій, гра́дъ вою́ємый, всу́є напою́ єго́: плѣне́нъ бо бу́детъ но́щію, въ де́нь же паде́тся стѣна́ єго́: нѣ́сть того́, и́же не во́зметъ єго́.

Я, Господь, охоронитель його, кожної миті напуваю його; вночі і вдень стережу його, щоб ніхто не увірвався в нього.

Кто́ мя приста́витъ стрещи́ сте́бліє на ни́вѣ? ра́ди вражды́ сея́ отри́нухъ и́. У́бо сего́ ра́ди сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ вся́, єли́ка совѣща́.

Гніву немає у Мене. Але якби хто протиставив Мені у ньому бур’ян і терня, Я війною піду проти нього, випалю його зовсім.

И сгорѣ́хъ, возопію́тъ живу́щіи въ не́мъ: сотвори́мъ ми́ръ єму́, сотвори́мъ ми́ръ,

Хіба удасться до захисту Мого й укладе мир зі Мною? тоді нехай укладе мир зі Мною.

приходя́щая ча́да Іа́ковля: прозя́бнетъ и процвѣте́тъ Ізра́иль, и напо́лнится вселе́нная плода́ єго́.

У грядущі дні укоріниться Яків, дасть паросток і розцвіте Ізраїль; і наповниться плодами вселенна.

Єда́ я́коже то́й порази́, и са́мъ си́це уязви́тся? и я́коже са́мъ уби́, та́кожде убіє́нъ бу́детъ?

Чи так Він уражав його, як уражав тих, що уражали його? Чи так убивав його, як убиті ті, що убивали його?

Сваря́ся и укоря́я отпу́ститъ я́: не ты́ ли бы́лъ єси́ помышля́я ду́хомъ же́стокимъ, уби́ти я́ ду́хомъ я́рости?

Мірою Ти карав його, коли відкидав його; викинув його сильним подувом Своїм, ніби у день східного вітру.

Сего́ ра́ди отъи́мется беззако́ніє Іа́ковле, и сіє́ є́сть благослове́ніє єго́, єгда́ отиму́ грѣ́хъ єго́, єгда́ положа́тъ все́ ка́меніє тре́бищъ сокруше́но а́ки пра́хъ дро́бный: и не пребу́дутъ древеса́ и́хъ, и кумі́ры и́хъ бу́дутъ посѣ́чени, а́ки дубра́ва дале́че.

І через це загладиться беззаконня Якова; і плодом цього буде зняття гріха з нього, коли усі камені жертовників він перетворить на шматки вапна, і не будуть уже стояти діброви й ідоли сонця.

Обита́ющеє ста́до отпуще́нно бу́детъ, а́ки ста́до оста́вленоє: и бу́детъ мно́го вре́мя въ па́жить, и та́мо почі́ютъ стада́.

Бо укріплене місто спорожніє, оселі будуть покинуті й обезлюднені, як пустеля. Там буде пастися теля, і там воно буде спочивати і об’їдати гілки його.

И по вре́мени не бу́детъ въ не́мъ вся́каго зла́ка, зане́же и́зсхнетъ: жены́ гряду́щыя съ позо́рища, пріиди́те: не су́ть бо лю́діє иму́ще смы́сла, сего́ ра́ди не уще́дритъ сотвори́вый я́, ниже́ созда́вый и́хъ поми́луєтъ.

Коли гілки його засохнуть, їх обламають; жінки прийдуть і спалять їх. Оскільки це народ безрозсудний, то не пожаліє його Творець його, і не помилує його Творець його.

И бу́детъ въ то́й де́нь, загради́тъ Госпо́дь от рове́нника рѣ́чнаго, да́же до рінокору́ры {Євр.: водоте́чи Єги́петскія.} [гра́да]: вы́ же собери́те сы́ны Ізра́илевы по єди́ному.

Але буде у той день: Господь потрясе усе́ від великої ріки до потоку Єгипетського, і ви, сини Ізраїля, будете зібрані один до одного;

И бу́детъ въ то́й де́нь, востру́бятъ трубо́ю вели́кою, и пріи́дутъ погубля́єміи во странѣ́ Ассирі́йстѣй и погубля́єміи во Єги́птѣ, и покло́нятся Го́сподеви на горѣ́ святѣ́й во Ієрусали́мѣ.

і буде у той день: засурмить велика труба, і прийдуть заблудлі в Ассирійській землі і вигнані у землю Єгипетську і поклоняться Господу на горі святій у Єрусалимі.

Го́ре вѣнцу́ горды́ни, наи́мницы Єфре́мовы, цвѣ́тъ отпады́й от сла́вы, на версѣ́ горы́ ту́чныя пія́ніи безъ віна́.

Горе вінку гордости п’яних єфремлян, зів’ялій квітці красивого вбрання його, яка на вершині плодючої долини уражених вином!

Се́, крѣпка́ и же́стока я́рость Госпо́дня, а́ки гра́дъ низпуща́ємый не имы́й кро́ва, наси́льно низпуща́ємый: я́коже воды́ мно́гоє мно́жество влеку́щеє страну́, земли́ сотвори́тъ поко́й рука́ма,

Ось, міцний і сильний у Господа, як злива з градом і згубний вихор, як розлита повінь бурхливих вод, із силою валить його на землю.

и нога́ма попере́тся вѣне́цъ горды́ни, наи́мницы Єфре́мовы.

Ногами топчеться вінок гордости п’яних єфремлян.

И бу́детъ цвѣ́тъ отпады́й от наде́жды сла́вы на версѣ́ горы́ высо́кія, а́ки ра́нній пло́дъ смо́квинъ: ви́дѣвый єго́, пре́жде взя́тія въ ру́цѣ свои́, восхо́щетъ поглоти́ти єго́.

І з зів’ялою квіткою красивого убрання його, яка на вершині плодючої долини, відбувається те саме, що буває із дозрілою раніше часу смоквою, яку, як тільки хто побачить, негайно бере у руку і проковтує її.

Въ то́й де́нь бу́детъ Госпо́дь Савао́ѳъ вѣне́цъ наде́жди, сплете́ный сла́вою оста́вшымся лю́демъ.

У той день Господь Саваоф буде чудовим вінцем і славною діадемою для залишку народу Свого,

И оста́вятся ду́хомъ су́днымъ на су́дъ, и крѣ́пость возбраня́ющихъ погубля́ти.

і духом правосуддя для того, хто сидить на судилищі, і мужністю для тих, що відбивають ворога біля воріт.

Сі́и бо віно́мъ су́ть прельще́ни: прельсти́шася Сіке́ры ра́ди, жре́цъ и проро́къ изступи́ша ума́ от Сіке́ры, поже́рты бы́ша віно́мъ, потрясо́шася от пія́нства Сіке́ры, прельсти́шася: сіє́ є́сть привидѣ́ніє.

Але і ці хитаються від вина і збиваються зі шляху від сикери; священик і пророк спотикаються від міцних напоїв; переможені вином, збожеволіли від сикери, у видінні помиляються, у судженні спотикаються.

Прокля́тіє поя́стъ се́й совѣ́тъ, се́й бо совѣ́тъ ра́ди лихои́мства.

Бо усі столи наповнені гидкою блювотиною, немає чистого місця. —

Кому́ возвѣсти́хомъ зла́я и кому́ повѣ́дахомъ вѣ́сть? и́же отдоє́ніи [су́ть] от млека́, отто́рженніи от сосца́.

А говорять: «кого хоче він учити вíдання? і кого врозумлювати проповіддю? віднятих від грудного молока, відлучених від сосків матері?

Печа́ли на печа́ль ожида́й, наде́жды къ наде́жди, єще́ ма́ло, єще́ ма́ло,

Бо усе заповідь на заповідь, заповідь на заповідь, правило на правило, правило на правило, тут трохи і там трохи».

я́ко ху́достію усте́нъ, язы́комъ ины́мъ возглаго́лютъ лю́демъ си́мъ, реку́ще и́мъ:

За те белькотливими вустами і чужою мовою будуть говорити до цього народу.

се́й поко́й а́лчному и сіє́ сокруше́ніє, и не восхотѣ́ша слы́шати.

Їм говорили: «ось — спокій, дайте спокій натрудженому, і ось — заспокоєння». Але вони не хотіли слухати.

И бу́детъ и́мъ сло́во Го́спода Бо́га, печа́ль къ печа́ли, наде́жда къ наде́жди, єще́ ма́ло, єще́ ма́ло, да и́дутъ и паду́тся вспя́ть и въ бѣду́ впаду́тъ, и сокруша́тся и плѣне́ни бу́дутъ.

І стало у них словом Господа: заповідь на заповідь, заповідь на заповідь, правило на правило, правило на правило, тут трохи, там трохи, — так що вони підуть, і упадуть горілиць, і розіб’ються, і потраплять у сітку і будуть уловлені.

Сего́ ра́ди услы́шите сло́во Госпо́дне, му́жіє озло́бленніи и кня́зи люді́й су́щихъ во Ієрусали́мѣ.

Отже, слухайте слово Господнє, хульники, правителі народу цього, який у Єрусалимі.

Я́ко реко́сте: сотвори́хомъ завѣ́тъ со а́домъ и со сме́ртію сложе́ніє: бу́ря носи́ма а́ще мимои́детъ, не пріи́детъ на на́съ: положи́хомъ лжу́ наде́жду на́шу и лже́ю покры́ємся.

Тому що ви говорите: «ми уклали союз зі смертю і з пеклом зробили договір: коли всевражаючий бич буде проходити, він не дійде до нас, — тому що неправду зробили ми притулком для себе, і обманом прикриємо себе».

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ полага́ю во основа́ніє Сіо́ну ка́мень многоцѣ́ненъ, избра́нъ, краєуго́ленъ, че́стенъ, во основа́ніє єму́, и вѣ́руяй въ о́нь не постыди́тся:

Тому так говорить Господь Бог: ось, Я покладаю в основу на Сионі камінь, — камінь випробуваний, наріжний, дорогоцінний, міцно утверджений: віруючий у нього не посоромиться.

и положу́ су́дъ въ наде́жду, ми́лость же моя́ на мѣ́рилѣхъ, и упова́вшіи вотще́ на лжу́, я́ко не мине́тъ ва́съ бу́ря:

І поставлю суд мірилом і правду терезами; і градом знищиться притулок неправди, і води потоплять місце приховування.

и не отъи́метъ от ва́съ завѣ́та сме́ртнаго, и наде́жда ва́ша, я́же ко а́ду, не пребу́детъ. Бу́ря иду́щая а́ще на́йдетъ, бу́дете є́й въ попра́ніє:

І союз ваш зі смертю зруйнується, і договір ваш із пеклом не встоїть. Коли піде всевражаючий бич, ви будете потоптані.

єгда́ мимои́детъ, во́зметъ ва́съ: я́ко по вся́ко у́тро преходи́ти бу́детъ въ де́нь, и въ нощи́ бу́детъ наде́жда зла́. Научи́теся слы́шати, утѣсня́єміи:

Як тільки він піде, схопить вас; ходити ж буде щоранку, день і ніч, і одна чутка про нього буде вселяти жах.

не мо́жемъ ра́товати, са́ми же изнемога́ємъ, є́же собра́тися на́мъ.

Занадто коротка буде постіль, щоб простягнутися; занадто вузькою і ковдра, щоб загорнутися у неї.

Я́коже гора́ на нечести́выхъ воста́нетъ Госпо́дь, и бу́детъ [я́коже] въ де́бри гавао́нстѣй, съ я́ростію сотвори́тъ дѣла́ своя́, го́рести дѣ́ло: я́рость же єго́ чу́ждо употреби́тся, и погубле́ніє єго́ стра́нно.

Бо повстане Господь, як на горі Перацимі; розгнівається, як на долині Гаваонській, щоб зробити діло Своє, надзвичайне діло, і звершити дію Свою, дивну Свою дію.

И вы́ не ра́дуйтеся, ниже́ да возмо́гутъ ва́ши у́зы: зане́ сконча́ны и сокраще́ны ве́щи слы́шахъ от Го́спода Савао́ѳа, я́же сотвори́тъ надъ все́ю земле́ю.

Отже, не кощунствуйте, щоб кайдани ваші не стали міцнішими; бо я чув від Господа, Бога Саваофа, що знищення визначене для усієї землі.

Внуши́те и слы́шите гла́съ мо́й, внемли́те и слы́шите словеса́ моя́.

Прихиліть вухо, і послухайте мого голосу; будьте уважні, і вислухайте промову мою.

Єда́ ве́сь де́нь бу́детъ оря́й ора́ти? или́ сѣ́мя угото́витъ пре́жде воздѣ́ланія земли́?

Чи завжди хлібороб оре для посіву, борознить і боронить землю свою?

Не єгда́ ли умягчи́тъ {уравни́тъ} лице́ єя́, тогда́ всѣ́єтъ ма́ло черну́хи и кимі́на, пото́мъ же сѣ́єтъ пшени́цу и ячме́нь и про́со въ предѣ́лѣхъ твои́хъ?

Ні; коли вирівняє поверхню її, він сіє чорнуху, або розсипає кмин, або розкидає пшеницю рядами, і ячмінь у визначеному місці, і просо поряд з ним.

И научи́шися суду́ Бо́га твоєго́ и возра́дуєшися.

І такого порядку вчить його Бог його; Він наставляє його.

И́бо не съ же́стокостію очища́єтся черну́ха, ниже́ ко́ло колесни́чноє обы́детъ кимі́на, но жезло́мъ истряса́єтся черну́ха, кимі́нъ же со хлѣ́бомъ снѣ́стся.

Бо не молотять чорнуху котком зубцюватим, і коліс молотильних не катають по кмину; але палкою вибивають чорнуху, і кмин — палкою.

Не во вѣ́къ бо а́зъ разгнѣ́ваюся на вы́, ниже́ гла́съ гнѣ́ва моєго́ попере́тъ ва́съ.

Зерновий хліб вимолочують, але не розбивають його; і водять по ньому молотильні колеса з конями їх, але не розтирають його.

И сія́ от Го́спода Савао́ѳа изыдо́ша чудеса́: совѣ́туйте, вознеси́те тще́тноє утѣше́ніє.

І це походить від Господа Саваофа: дивні долі Його, велика премудрість Його!

Го́ре гра́ду Аріи́лу, на́ньже даві́дъ воєва́. Собери́те жи́та от го́да до го́да, снѣ́сте бо вку́пѣ съ Моа́вомъ:

Горе Ариїлу, Ариїлу, місту, в якому жив Давид! прикладіть рік до року; нехай заколюють жертви.

озло́блю бо Аріи́ла, и бу́детъ крѣ́пость єго́ и бога́тство мнѣ́:

Але Я стисну Ариїл, і буде плач і нарікання; і він залишиться у Мене, як Ариїл.

и обся́ду тя́ а́ки даві́дъ, и поста́влю о́крестъ тебе́ остро́гъ, и согражду́ столпы́.

Я розташуюся станом навколо тебе і стисну тебе сторожею спостерігачів, і збудую проти тебе укріплення.

И смиря́тся словеса́ твоя́ до земли́, и въ зе́млю вни́дутъ словеса́ твоя́: и бу́детъ гла́съ тво́й а́ки глася́щихъ от земли́, и ко земли́ изнемо́жетъ гла́съ тво́й.

І будеш принижений, із землі будеш говорити, і глуха буде мова твоя з-під пороху, і голос твій буде, як голос утробомовця, і з-під пороху шепотіти буде голос твій.

И бу́детъ я́ко пе́рсть от колесе́ бога́тство нечести́выхъ, и а́ки пра́хъ летя́й мно́жество утѣсня́ющихъ тя́, и бу́детъ а́ки черта́ внеза́пу от Го́спода Савао́ѳа.

Безліч ворогів буде у тебе, як дрібний пил, і полчище лютих, як пліва, що розлітається; і це звершиться раптово, в одну мить.

Присѣще́ніє бо бу́детъ со гро́момъ и съ тру́сомъ и гла́сомъ вели́кимъ, бу́ря несо́ма и пла́мень о́гненный пояда́яй.

Господь Саваоф відвідає тебе громом і землетрусом, і сильним голосом, бурею і вихром, і полум’ям усепожерливого вогню.

И бу́детъ а́ки со́ніє ви́дяй во снѣ́ но́щію, бога́тство всѣ́хъ язы́ковъ, єли́цы воєва́ша на Аріи́ла, и вси́, и́же воєва́ша на Ієрусали́ма, и вси́ со́бранніи на́нь и озлобля́ющіи єго́.

І як сон, як нічне сновидіння, буде безліч усіх народів, які воюють проти Ариїла, й усіх, що виступили проти нього й укріплень його і тих, що стиснули його.

И бу́дутъ а́ки во снѣ́ яду́щіи и пію́щіи, и воста́вшымъ, то́щь и́хъ со́нъ: и я́коже во снѣ́ жа́ждай а́ки пія́й, воспряну́въ же єще́ жа́ждетъ, душа́ же єго́ вотще́ надѣ́яся: та́ко бу́детъ бога́тство всѣ́хъ язы́ковъ, єли́цы воєва́ша на го́ру Сіо́ню.

І як голодному сниться, ніби він їсть, але пробуджується, і душа його голодна; і як спраглому сниться, ніби він п’є, але пробуджується, і ось він знемагає, і душа його спрагла: те саме буде і з безліччю усіх народів, які воюють проти гори Сион.

Разслабѣ́йте и ужасни́теся, и упі́йтеся не Сіке́ромъ, ни віно́мъ,

Чудуйтеся і дивуйтеся: вони осліпили інших, і самі осліпли; вони п’яні, але не від вина, — хитаються, але не від сикери;

я́ко напои́ ва́съ Госпо́дь ду́хомъ умиле́нія, и смежи́тъ о́чи и́хъ и проро́ковъ и́хъ и князе́й и́хъ, ви́дящихъ сокрове́нная.

бо навів на вас Господь дух приспання і зімкнув очі ваші, пророки, і закрив ваші голови, прозорливці.

И бу́дутъ ва́мъ вся́ сія́ словеса́, а́ки словеса́ кни́ги запечатлѣ́нныя сея́, ю́же а́ще даду́тъ человѣ́ку вѣ́дущему писа́нія, глаго́люще: прочти́ сіє́. И рече́тъ: не могу́ прочести́, запечатлѣ́нна бо.

І всяке пророцтво для вас те саме, що слова в запечатаній книзі, яку подають тому, хто вміє читати книгу, і говорять: «прочитай її»; і той відповідає: «не можу, тому що вона запечатана».

И да́стся кни́га сія́ въ ру́цѣ человѣ́ку не вѣ́дущему писа́нія, и рече́тся єму́: прочти́ сіє́. И рече́тъ: не вѣ́мъ писа́нія.

І передають книгу тому, хто читати не вміє, і говорять: «прочитай її»; і той відповідає: «я не вмію читати».

И рече́ Госпо́дь: приближа́ются мнѣ́ лю́діє сі́и усты́ свои́ми и устна́ми свои́ми почита́ютъ мя́, се́рдце же и́хъ дале́че отстои́тъ от мене́: всу́є же почита́ютъ мя́, уча́ще за́повѣдемъ человѣ́ческимъ и уче́ніємъ.

І сказав Господь: оскільки цей народ наближається до Мене вустами своїми, і язиком своїм шанує Мене, серце ж його далеко відстоїть від Мене, і благоговіння їх переді Мною є вивчення заповідей людських;

Сего́ ра́ди се́, а́зъ приложу́, є́же пресели́ти лю́ди сія́, и преста́влю я́, и погублю́ прему́дрость прему́дрыхъ и ра́зумъ разу́мныхъ сокры́ю.

то ось, Я ще незвичайно вчиню з цим народом, чудно і дивно, так що мудрість мудреців його загине, і розуму у розумних його не стане.

Го́ре творя́щымъ глубо́ко совѣ́тъ, а не Го́сподемъ: го́ре въ та́йнѣ совѣ́тъ творя́щымъ, и бу́дутъ во тмѣ́ дѣла́ и́хъ, и реку́тъ: кто́ ны ви́дѣ, и кто́ ны уразумѣ́єтъ, я́же мы́ твори́мъ?

Горе тим, які думають сховатися у глибині, щоб намір свій приховати від Господа, які роблять діла свої у мороці й говорять: «хто побачить нас? і хто пізнає нас?»

Не я́коже ли бре́ніє скуде́льника вмѣните́ся? Єда́ рече́тъ зда́ніє созда́вшему є́: не ты́ мя́ созда́лъ єси́? или́ творе́ніє сотво́ршему: не разу́мно мя́ сотвори́лъ єси́?

Яка нерозсудливість! Хіба можна вважати гончара глиною? Чи скаже витвір про того, хто зробив його: «не він зробив мене»? і чи скаже твір про художника свого: «він не розуміє»?

Не єще́ ли ма́ло, и приложи́тся Ліва́нъ, а́ки гора́ херме́ль, и херме́ль въ дубра́ву вмѣни́тся?

Ще трохи, дуже трохи, і Ливан чи не перетвориться на сад, а сад чи не будуть вважати за ліс?

И услы́шатъ въ де́нь о́ный глусі́и словеса́ кни́ги [сея́], и и́же во тмѣ́ и и́же во мглѣ́ о́чи слѣпы́хъ у́зрятъ.

І у той день глухі почують слова книги, і прозріють із пітьми і мороку очі сліпих.

И возра́дуются ни́щіи ра́ди Го́спода въ весе́ліи, и отча́явшіися человѣ́цы испо́лнятся весе́лія.

І стражденні більше і більше будуть радіти у Господі, і бідні люди будуть торжествувати за Святого Ізраїля,

Исчезе́ беззако́нникъ, и поги́бе го́рдый, и потреби́шася вси́ беззако́ннующіи во зло́бѣ

бо не буде більше кривдника, і хульник зникне, і будуть знищені усі поборники неправди,

и творя́щіи согрѣша́ти человѣ́ки во сло́вѣ: всѣ́мъ же облича́ющымъ во вратѣ́хъ претыка́ніє положа́тъ, поне́же соврати́ша въ непра́вдахъ пра́веднаго.

які заплутують людину у словах, і тому, хто вимагає суду, біля воріт розставляють сіті, і відштовхують правого.

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Госпо́дь на до́мъ Іа́ковль, єго́же опредѣли́ от Авраа́ма: не ны́нѣ постыди́тся Іа́ковъ, ниже́ ны́нѣ лице́ своє́ измѣни́тъ Ізра́иль:

Тому так говорить про дім Якова Господь, Який відкупив Авраама: тоді Яків не буде у соромі, і лице його більше не зблідне.

но єгда́ уви́дятъ ча́да и́хъ дѣла́ моя́, мене́ ра́ди освятя́тъ и́мя моє́ и освятя́тъ свята́го Іа́ковля, и Бо́га Ізра́илева убоя́тся.

Бо коли побачить у себе дітей своїх, діла рук Моїх, то вони свято будуть шанувати ім’я Моє і свято шанувати Святого Яковового, і благоговіти перед Богом Ізраїлевим.

И уразумѣ́ютъ заблужда́ющіи ду́хомъ смы́слъ, и ро́пщущіи науча́тся послу́шати, и язы́цы нѣмотству́ющіи науча́тся глаго́лати ми́ръ.

Тоді ті, що блукають духом, пізнають мудрість, і непокірливі навчаться послуху.

Го́ре, ча́да отступи́вшая, сія́ глаго́летъ Госпо́дь: сотвори́сте совѣ́тъ не мно́ю и завѣ́ты не Ду́хомъ мои́мъ, приложи́ти грѣхи́ ко грѣхо́мъ:

Горе непокірливим синам, — говорить Господь, — які роблять наради, але без Мене, і укладають союзи, але не за духом Моїм, щоб додавати гріх до гріха:

иду́щіи сни́ти во Єги́петъ, мене́ же не вопроси́ша, є́же по́мощь имѣ́ти от фарао́на и заступле́ніє от Єги́птянъ.

не запитавши вуст Моїх, йдуть у Єгипет, щоб підкріпити себе силою фараона й укритися під тінню Єгипту.

Бу́детъ бо ва́мъ покро́въ фарао́новъ въ постыдѣ́ніє и упова́ющымъ на Єги́петъ укори́зна:

Але сила фараона буде для вас соромом, і притулок під тінню Єгипту — нечестям;

я́ко су́ть въ та́нѣ старѣ́йшины єго́, и вѣ́стницы єго́ зли́.

тому що князі його^* вже у Цоані, і посли його дійшли до Ханеса.

Вотще́ потрудя́тся люді́й ра́ди, и́же не упо́льзуютъ и́хъ, ниже́ на по́мощь, ниже́ на по́льзу, но на сту́дъ и на укори́зну.

Усі вони будуть посоромлені через народ, який некорисний для них; не буде від нього ні допомоги, ні користи, але — стид і сором.

Видѣ́ніє четвероно́гихъ, и́же въ пусты́ни. Въ печа́ли и въ тѣснотѣ́ ле́въ и льви́чищь: отту́ду а́спіды и пле́мя а́спідовъ паря́щихъ, и́же везя́ху на ослѣ́хъ и на велблю́дѣхъ бога́тство своє́ ко язы́ку, и́же не помо́жетъ и́мъ въ по́мощь, но на сту́дъ и укори́зну.

Тягарі на тваринах, які йдуть на південь, по землі гноблення й утисків, звідки виходять левиці і леви, аспиди і летючі змії; вони несуть на хребтах ослів багатства свої і на горбах верблюдів скарби свої до народу, який не принесе їм користи.

Єги́птяне вотще́ и всу́є успѣ́ютъ ва́мъ: возвѣсти́ и́мъ, я́ко тще́тно утѣше́ніє ва́ше сіє́.

Бо допомога Єгипту буде марна і даремна; тому Я сказав їм: сила їх — сидіти спокійно.

Ны́нѣ у́бо сѣ́дъ напиши́ сія́ на дскѣ́ и въ кни́гу: я́ко бу́дутъ сія́ во дни́ време́нъ и да́же до вѣ́ка.

Тепер піди, накресли це на дошці у них, і впиши це у книгу, щоб залишилося на майбутній час, назавжди, навіки.

Я́ко лю́діє непокори́ви су́ть, сы́нове лжи́віи, и́же не похотѣ́ша слы́шати зако́на Бо́жія,

Бо це народ непокірний, діти неправдиві, діти, які не хочуть слухати закону Господнього,

глаго́люще проро́комъ: не повѣ́дайте на́мъ: и видѣ́нія ви́дящымъ: не глаго́лите на́мъ, но на́мъ глаго́лите и возвѣща́йте на́мъ ино́є прельще́ніє

які провидцям говорять: «перестаньте провидіти», і пророкам: «не пророкуйте нам правди, говоріть нам утішне, пророкуйте приємне;

и соврати́те на́съ съ пути́ сего́: отими́те от на́съ пу́ть се́й и отими́те от на́съ су́дъ Ізра́илевъ {Євр.: свято́є Ізра́илево.}.

зійдіть з дороги, ухиліться від путі; усуньте від очей наших Святого Ізраїлевого».

Того́ ра́ди си́це глаго́летъ Госпо́дь святы́й Ізра́илевъ: поне́же не покори́стеся словесе́мъ си́мъ и надѣ́ястеся на лжу́, и я́ко поропта́сте и упова́юще бы́сте на сло́во сіє́,

Тому так говорить Святий Ізраїлів: оскільки ви відкидаєте слово це, а сподіваєтеся на обман і неправду, і спираєтеся на те:

сего́ ра́ди бу́детъ ва́мъ грѣ́хъ се́й, а́ки стѣна́ па́дающая внеза́пу гра́да тве́рда плѣне́на, єго́же а́біє настои́тъ паде́ніє:

то беззаконня це буде для вас, як тріщина, що загрожує падінням, виявлена у високій стіні, руйнування якої настане раптово, в одну мить.

и паде́ніє єго́ бу́детъ я́ко сокруше́ніє сосу́да гли́няна, от гли́ны дро́бны, я́ко не мо́жно обрѣсти́ въ ни́хъ чре́па, и́мже о́гнь во́змеши и въ о́ньже вліє́ши воды́ ма́ло.

І Він зруйнує її, як розтрощують глиняну посудину, розбиваючи її без пощади, так що в уламках її не знайдеться і черепка, щоб узяти вогню з вогнища або зачерпнути води з водойми;

Та́ко глаго́летъ Госпо́дь, Госпо́дь святы́й Ізра́илевъ: єгда́ возврати́вся воздо́хнеши, тогда́ спасе́шися и уразумѣ́єши, гдѣ́ єси́ бы́лъ: єгда́ упова́лъ єси́ на су́єтная, тще́тна крѣ́пость ва́ша бы́сть, и не хотѣ́сте послу́шати,

бо так говорить Господь Бог, Святий Ізраїлів: залишаючись на місці й у спокої, ви спаслися б; у тиші й упованні міцність ваша; але ви не хотіли

но реко́сте: на ко́нехъ побѣ́гнемъ. Того́ ра́ди побѣ́гнете. И реко́сте: на ле́гкихъ вса́дницы бу́демъ. Того́ ра́ди ле́гцы бу́дутъ гоня́щіи ва́съ.

і говорили: «ні, ми на конях утечемо», — за те і побіжите; «ми на швидких поскачемо», — за те і ті, що переслідують вас, будуть швидкі.

От гла́са єди́наго побѣ́гнутъ ты́сяща, и от гла́са пяти́ побѣ́гнутъ мно́зи, до́ндеже оста́влени бу́дете а́ки що́гла на горѣ́ и я́ко зна́мя нося́й на холмѣ́.

Від погрози одного побіжить тисяча, від погрози п’ятьох побіжите так, що залишок ваш буде як віха на вершині гори і як знамено на пагорбі.

И па́ки пожде́тъ Бо́гъ, є́же уще́дрити ва́съ, и сего́ ра́ди вознесе́тся є́же поми́ловати ва́съ: зане́ судія́ Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ є́сть, и гдѣ́ оста́вите сла́ву ва́шу? блаже́ни вси́ пребыва́ющіи въ не́мъ.

І тому Господь бариться, щоб поми́лувати вас, і тому ще утримується, щоб пожаліти вас; бо Господь є Бог правди: блаженні всі, що уповають на Нього!

Зане́ лю́діє святі́и въ Сіо́нѣ вселя́тся, Ієрусали́мъ же пла́чемъ воспла́кася: поми́луй мя́. Поми́луєтъ тя́, єгда́ узрѣ́ гла́съ во́пля твоєго́, послу́ша тебе́.

Народ буде жити на Сионі в Єрусалимі; ти не будеш багато плакати, — Він помилує тебе, за голосом волання твого, і як тільки почує його, відповість тобі.

И да́стъ Госпо́дь ва́мъ хлѣ́бъ печа́ли и во́ду тѣ́сную, и ктому́ не прибли́жатся къ тебѣ́ льстя́щіи тя́: я́ко о́чи твои́ у́зрятъ прельща́ющихъ тя́,

І дасть вам Господь хліб у горі і воду в нужді; і вчителі твої уже не будуть ховатися, й очі твої будуть бачити вчителів твоїх;

и ушеса́ твоя́ услы́шатъ словеса́ созади́ тебе́ прельща́ющихъ, и́же глаго́лютъ: се́й пу́ть, поиди́мъ по нему́ или́ на де́сно, или́ на лѣ́во.

і вуха твої будуть чути слово, що говорить позаду тебе: «ось шлях, ідіть ним», якби ви ухилилися праворуч і якби ви ухилилися ліворуч.

И отве́ржеши кумі́ры посре́бренныя, и позлаще́нныя раздроби́ши, и развѣ́єши я́ко во́ду жены́ мѣ́сячныя, и а́ки моты́ла отве́ржеши я́.

Тоді ви будете вважати скверною оклад ідолів зі срібла твого й оклад ідолів із золота твого; ти кинеш їх, як нечистоту; ти скажеш їм: геть звідси.

Тогда́ бу́детъ до́ждь сѣ́мени земли́ твоєя́, и хлѣ́бъ жи́та земли́ твоєя́ бу́детъ изоби́ленъ и ту́ченъ, и напасу́тся ско́ти твои́ въ то́й де́нь на мѣ́стѣ ту́чнѣ и простра́ннѣ.

І Він дасть дощ на насіння твоє, яким засієш поле, і хліб, плід землі, і він буде рясний і соковитий; стада твої у той день будуть пастися на широких пасовищах.

Юнцы́ ва́ши и воло́ве дѣ́лающіи зе́млю наядя́тся пле́въ смѣ́шенныхъ со ячме́немъ извѣ́янымъ.

І воли й осли, які обробляють поле, будуть їсти корм солоний, очищений лопатою і віялом.

И бу́детъ на вся́цѣй горѣ́ высо́цѣ и на вся́цѣмъ хо́лмѣ вознесе́ннѣ вода́ теку́щая въ де́нь о́ный, єгда́ поги́бнутъ мно́зи, и єгда́ паду́тся столпи́:

І на всякій горі високій і на всякому пагорбі підвищеному потечуть струмки, потоки вод, у день великої поразки, коли упадуть вежі.

и бу́детъ свѣ́тъ луны́ а́ки свѣ́тъ со́лнца, и свѣ́тъ со́лнечный бу́детъ седмери́цею въ то́й де́нь, єгда́ исцѣли́тъ Госпо́дь сокруше́ніє люді́й свои́хъ и болѣ́знь я́звы твоєя́ исцѣли́тъ.

І світло місяця буде, як світло сонця, а світло сонця буде світлішим усемеро, як світло семи днів, у той день, коли Господь обв’яже рану народу Свого і зцілить нанесені йому виразки.

Се́, и́мя Госпо́дне и́детъ вре́менемъ мно́гимъ, горя́щая я́рость єго́: со сла́вою сло́во усте́нъ єго́, сло́во гнѣ́ва по́лно, и гнѣ́въ я́рости я́ко о́гнь поя́стъ:

Ось, ім’я Господа йде здаля, горить гнів Його, і полум’я його сильне, вуста Його сповнені обурення, і язик Його, як вогонь, що поїдає,

и ду́хъ єго́ а́ки вода́ въ де́бри влеку́щи пріи́детъ да́же до вы́и и раздѣли́тся, є́же смути́ти язы́ки о прельще́ніи су́єтнѣмъ, и пожене́тъ я́ пре́лесть тща́, и во́зметъ я́ предъ лице́мъ и́хъ.

і подих Його, як потік, що розлився, який піднімається навіть до шиї, щоб розвіяти народи до останку; і буде у щелепах народів вузда, яка направляє до омани.

Єда́ при́сно подоба́єтъ ва́мъ ра́доватися и входи́ти во свята́я моя́ всегда́, а́ки пра́зднующымъ и я́ко веселя́щымся вни́ти со сопѣ́лію въ го́ру Госпо́дню къ Бо́гу Ізра́илеву?

А у вас будуть пісні, як у ніч священного свята, і веселість серця, як у того, хто йде із сопілкою на гору Господню, до твердині Ізраїлевої.

И слы́шану сотвори́тъ Госпо́дь сла́ву гла́са своєго́, и я́рость мы́шцы своєя́ показа́ти, съ я́ростію и гнѣ́вомъ, и со пла́менемъ пояда́ющимъ возгреми́тъ зѣ́лно, и я́ко вода́ и гра́дъ низходя́щь ну́ждею.

І загримить Господь величним гласом Своїм і явить тяжкий м’яз Свій у сильному гніві й у полум’ї вогню, що поїдає, у бурі й у повені й у кам’яному граді.

Гла́сомъ бо Госпо́днимъ побѣжде́ни бу́дутъ Ассирі́ане я́звою, є́юже а́ще порази́тъ я́.

Бо від гласу Господа здригнеться Ассур, жезлом уражений.

И бу́детъ єму́ о́крестъ, отону́дуже бѣ́ и́хъ наде́жда по́мощи, на ню́же то́й упова́ше: ті́и со тимпа́ны и гу́сльми ра́товати бу́дутъ на́нь от премѣне́нія.

І всякий рух визначеного йому жезла, який Господь направить на нього, буде з тимпанами і цитрами, і Він піде проти нього війною спустошливою.

Ты́ бо пре́жде дні́й истя́занъ бу́деши: єда́ и тебѣ́ угото́вася ца́рствовати? де́брь глубо́кую, древеса́ лежа́ща, о́гнь и древа́ мно́га, я́рость Госпо́дня а́ки де́брь жу́пеломъ горя́щая.

Бо Тофет давно уже влаштований; він приготований і для царя, глибокий і широкий; у багатті його багато вогню і дров; подув Господа, як потік сірки, запалить його.

Го́ре сходя́щымъ во Єги́петъ по́мощи ра́ди, упова́ющымъ на ко́ни и на колесни́цы: су́ть бо мно́га, и ко́нническоє мно́жество мно́го зѣло́: и не бѣ́ша упова́юще на свята́го Ізра́илева, и Бо́га не взыска́ша.

Горе тим, які йдуть у Єгипет по допомогу, сподіваються на коней і покладаються на колісниці, тому що їх багато, і на вершників, тому що вони дуже сильні, а на Святого Ізраїлевого не дивляться і до Господа не прибігають!

То́йже прему́дрѣ наведе́ на ни́хъ зла́я, и сло́во єго́ не отри́нется, и воста́нетъ на до́мы человѣ́ковъ злы́хъ и на наде́жду и́хъ тще́тную,

Але премудрий Він; і наведе біду, і не скасує слів Своїх; повстане проти дому нечестивих і проти допомоги тих, що чинять беззаконня.

Єги́птянина человѣ́ка, а не Бо́га, ко́нски пло́ти, и не бу́детъ по́мощи: Госпо́дь же наведе́тъ ру́ку свою́ на ня́, и утрудя́тся помага́ющіи, и вси́ вку́пѣ поги́бнутъ.

І єгиптяни — люди, а не Бог; і коні їхні — плоть, а не дух. І простягне руку Свою Господь, і спіткнеться захисник, і упаде той, кого захищають, і усі разом загинуть.

Зане́же та́ко рече́ мнѣ́ Госпо́дь: я́коже возреве́тъ ле́въ, или́ льви́чищь о лови́твѣ, ю́же и́метъ, и возопіє́тъ надъ не́ю, до́ндеже напо́лнятся го́ры гла́са єго́, и побѣди́шася и мно́жества я́рости убоя́шася: та́ко Госпо́дь Савао́ѳъ сни́детъ на го́ру Сіо́ню и на го́ры єго́ воєва́ти.

Бо так сказав мені Господь: як лев, як скимен, який реве над своєю здобиччю, хоч би багато пастухів кричало на нього, від крику їхнього не здригнеться і безлічі їх не поступиться, — так Господь Саваоф зійде воювати за гору Сион і за пагорб його.

Я́коже пти́цы паря́щыя, си́це защи́титъ Госпо́дь Савао́ѳъ о Ієрусали́мѣ, защи́титъ и изба́витъ, и снабди́тъ и спасе́тъ.

Як птахи — пташенят, так Господь Саваоф покриє Єрусалим, захистить і визволить, пощадить і спасе.

Обрати́теся, совѣщава́ющіи глубо́къ совѣ́тъ и беззако́ненъ, сы́нове Ізра́илевы:

Наверніться до Того, від Якого вас стільки відпало, сини Ізраїля!

я́ко въ то́й де́нь отве́ргутъ человѣ́цы рукотворе́нная своя́ сре́бряная и рукотворе́нная злата́я, я́же сотвори́ша ру́ки и́хъ.

У той день відкине кожна людина своїх срібних ідолів і золотих своїх ідолів, яких руки ваші зробили вам на гріх.

И паде́тъ Ассу́ръ не мече́мъ человѣ́ческимъ, ни ме́чь му́жескій поя́стъ єго́, и побѣ́гнетъ не от лица́ меча́: ю́ноты же бу́дутъ въ побѣжде́ніє.

І Ассур упаде не від людського меча, і не людський меч уразить його, — він уникне меча, і юнаки його будуть податтю.

Ка́меніємъ бо объи́мутся я́ко остро́гомъ и побѣжде́ни бу́дутъ, а бѣжа́й плѣне́нъ бу́детъ. Сія́ глаго́летъ Госпо́дь: [блаже́нъ,] и́же имѣ́єтъ пле́мя въ Сіо́нѣ и ю́жики во Ієрусали́мѣ.

І від страху пробіжить повз укріплення своє; і князі його будуть лякатися прапора, — говорить Господь, Якого вогонь на Сионі і горно в Єрусалимі.

Се́ бо, Ца́рь пра́ведный воцари́тся, и кня́зи со судо́мъ владѣ́ти начну́тъ.

Ось, Цар буде царювати за правдою, і князі будуть правити за законом;

И бу́детъ человѣ́къ сокрыва́яй словеса́ своя́, и скры́єтся, а́ки от воды́ носи́мыя: и яви́тся въ Сіо́нѣ я́ко рѣка́ теку́щая сла́вная въ земли́ жа́ждущей.

і кожен з них буде як захист від вітру і покрив від негоди, як джерела вод у степу, як тінь від високої скелі у землі спраглій.

И ксему́ не бу́дутъ упова́юще на человѣ́ки, но у́шы вдадя́тъ на слы́шаніє,

І очі тих, що бачать, не будуть закриватися, і вуха тих, що чують, будуть слухати.

и се́рдце изнемо́гшихъ во́нметъ послу́шати, и язы́цы нѣмотству́ющіи ско́ро науча́тся глаго́лати ми́ръ:

І серце легковажних буде вміти міркувати; і недорікуваті будуть говорити ясно.

и ксему́ не реку́тъ юро́дивому владѣ́ти, и ксему́ не реку́тъ слуги́ твои́: молчи́.

Невігласа уже не будуть називати шановним, і про підступного не скажуть, що він чесний.

Юро́дъ бо юро́дивая изрѣче́тъ, и се́рдце єго́ тще́тная уразумѣ́єтъ, є́же соверша́ти беззако́нная и глаго́лати на Го́спода пре́лесть, є́же растли́ти ду́шы а́лчныя и ду́шы жа́ждущыя тщы́ сотвори́ти.

Бо невіглас говорить дурне, і серце його думає про беззаконне, щоб діяти лицемірно і промовляти хулу на Господа, душу голодного позбавляти хліба і віднімати питво у спраглих.

Совѣ́тъ бо злы́хъ беззако́нная совѣщава́єтъ, растли́ти смире́нныя словесы́ непра́ведными и разсы́пати словеса́ смире́нныхъ на судѣ́.

У підступного і дії згубні: він задумує підступи, щоб згубити бідного словами неправди, хоч би бідний був і правий.

Благочести́віи же смы́сленнѣ совѣща́ша, и то́й совѣ́тъ пребу́детъ.

А чесний і думає про чесне і твердо стоїть у всьому, що чесне.

Жены́ бога́тыя, воста́ните и услы́шите гла́съ мо́й: дще́ри, съ наде́ждею слы́шите словеса́ моя́:

Жінки недбалі! встаньте, послухайте голосу мого; дочки безтурботні! прихиліть слух до моїх слів.

дня́ лѣ́тняго па́мять сотвори́те въ болѣ́зни съ наде́ждею: потреби́ся объима́ніє ві́нноє, преста́ сѣ́яніє, и [собира́ніє] ктому́ не пріи́детъ.

Ще кілька днів понад рік, і жахнетеся, недбалі! бо не буде оббирання винограду, і час жнив не настане.

Ужасни́теся, сжа́литеся, упова́вшыя, совлецы́теся, на́ги бу́дите, препоя́шите чре́сла своя́ во вре́тища

Здригніться, безтурботні! жахніться, недбалі! скиньте одяг, оголіться й опояшіть стегна.

и въ пе́рси бі́йтеся о селѣ́ жела́ємѣмъ и о віногра́днѣмъ рожде́ніи.

Будуть бити себе у груди за прекрасні поля, за плідну виноградну лозу.

На земли́ люді́й мои́хъ те́рніє и бы́ліє возни́кнетъ, и от всего́ до́му ра́дость восхи́тится: гра́дъ бога́тъ,

На землі народу мого будуть рости терни і бур’ян, також і на усіх домах веселощів у радісному місті;

до́мове оста́вленніи, бога́тство гра́да и до́мы вожделѣ́нія оста́вятъ: и бу́дутъ ве́си пеще́ры до вѣ́ка, ра́дость осло́мъ ди́віимъ, па́ствы пастухо́въ:

бо палаци будуть залишені; гамірливе місто буде покинуте; Офел і вежа назавжди будуть служити, замість печер, притулком диких ослів і стад, що пасуться,

до́ндеже на́йдетъ на ны́ Ду́хъ от вы́шняго, и бу́детъ пусты́ня въ херме́ль, а херме́ль въ дубра́ву вмѣни́тся.

доки не виллється на нас Дух звище, і пустеля не зробиться садом, а сад не будуть вважати лісом.

И почі́єтъ въ пусты́ни су́дъ, и пра́вда въ карми́лѣ всели́тся:

Тоді суд установиться у цій пустелі, і правосуддя буде перебувати на плодоносному полі.

и бу́дутъ дѣла́ пра́вды ми́ръ, и одержи́тъ пра́вда поко́й, и упова́юще бу́дутъ до вѣ́ка:

І справою правди буде мир, і плодом правосуддя — спокій і безпека навіки.

и вселя́тся лю́діє єго́ во гра́дѣ ми́ра и обита́ти бу́дутъ упова́юще, и почі́ютъ съ бога́тствомъ.

Тоді народ мій буде жити в оселях миру й у селищах безпечних, і у покоях блаженних.