|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| Єсть лука́вствіє, є́же ви́діх под со́лнцем, і мно́го єсть над челові́ком. | Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми: |
|
2
|
2
|
| Муж, єму́же дасть Бог бога́тство і імі́ніє і сла́ву, і ність лиша́яй душі́ своє́й от всіх, ї́хже вожделі́єть, і не дасть єму́ Бог вла́сти от него́ я́сти, я́ко чуждь муж я́сти і́мать от него́. І сіє́ суєта́ і неду́г зол єсть. | Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це — суєта і тяжка недуга! |
|
3
|
3
|
| А́ще роди́ть муж сто (чад) і лі́та мно́га поживе́ть, і мно́зі бу́дуть дні́є літ єго́, і душа́ єго́ не наси́титься от благости́ні, і погребе́нія не бисть єму́, ріх: благ па́че єго́ і́зверг, | Якби якийсь чоловік породив сто дітей, і прожив багато років, і ще примножилися дні життя його, але душа його не насолоджувалась би добром і не було б йому і погребіння, то я сказав би: викидень щасливіший за нього, |
|
4
|
4
|
| я́ко в суєті́ при́йде і во тьму і́деть, і во тьмі і́м'я єго́ покри́еться, | тому що він марно прийшов і відійшов у темряву, і його ім’я покрите мороком. |
|
5
|
5
|
| і со́лнця не ви́ді, ніже́ разумі́, поко́й сему́ па́че того́. | Він навіть не бачив і не знав сонця: йому спокійніше, ніж тому. |
|
6
|
6
|
| І поживе́ ти́сящу літ сугу́бо, і благости́ни не ви́ді, єда́ не во єди́но мі́сто вся і́дуть? | А той, хоча б прожив дві тисячі років і не насолоджувався добром, чи не усе піде в одне місце? |
|
7
|
7
|
| Весь труд челові́ч во уста́ єго́, і душа́ єго́ не іспо́лниться. | Усі труди людини — для рота її, а душа її не насичується. |
|
8
|
8
|
| Я́ко ко́є ізоби́ліє (челові́ку) му́дрому па́че безу́мнаго? Поне́же нищ позна́ ходи́ти проти́ву живота́. | Яка ж перевага мудрого перед нерозумним, яка — у бідняка, що вміє ходити перед живими? |
|
9
|
9
|
| Бла́го виді́ніє о́чію па́че ходя́щаго душе́ю. І се су́єтствіє і проізволе́ніє ду́ха. | Краще бачити очима, ніж бродити душею. І це — також суєта і томління духу! |
|
10
|
10
|
| А́ще что бисть, уже́ іменова́ся і́м'я єго́, і позна́ся, є́же єсть челові́к і не возмо́жеть суди́тися с кріпча́йшим па́че себе́. | Що існує, тому вже наречене ім’я, і відомо, що це — людина, і що вона не може сперечатися з тим, хто сильніший за неї. |
|
11
|
11
|
| Я́ко суть словеса́ мно́га умножа́ющая суєту́. | Багато таких речей, які примножують суєту: що ж для людини краще? |
