|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
|
Єсть лука́вствіє, є́же ви́діх под со́лнцем, і мно́го єсть над челові́ком.
|
Є зло, яке бачив я під сонцем, і воно часто буває між людьми:
|
|
2
|
2
|
|
Муж, єму́же дасть Бог бога́тство і імі́ніє і сла́ву, і ність лиша́яй душі́ своє́й от всіх, ї́хже вожделі́єть, і не дасть єму́ Бог вла́сти от него́ я́сти, я́ко чуждь муж я́сти і́мать от него́. І сіє́ суєта́ і неду́г зол єсть.
|
Бог дає людині багатство і майно і славу, і немає для душі її нестачі ні в чому, чого не побажала б вона; але не дає їй Бог користуватися цим, а користується тим чужа людина: це — суєта і тяжка недуга!
|
|
3
|
3
|
|
А́ще роди́ть муж сто (чад) і лі́та мно́га поживе́ть, і мно́зі бу́дуть дні́є літ єго́, і душа́ єго́ не наси́титься от благости́ні, і погребе́нія не бисть єму́, ріх: благ па́че єго́ і́зверг,
|
Якби якийсь чоловік породив сто дітей, і прожив багато років, і ще примножилися дні життя його, але душа його не насолоджувалась би добром і не було б йому і погребіння, то я сказав би: викидень щасливіший за нього,
|
|
4
|
4
|
|
я́ко в суєті́ при́йде і во тьму і́деть, і во тьмі і́м'я єго́ покри́ється,
|
тому що він марно прийшов і відійшов у темряву, і його ім’я покрите мороком.
|
|
5
|
5
|
|
і со́лнця не ви́ді, ніже́ разумі́, поко́й сему́ па́че того́.
|
Він навіть не бачив і не знав сонця: йому спокійніше, ніж тому.
|
|
6
|
6
|
|
І поживе́ ти́сящу літ сугу́бо, і благости́ні не ви́ді, єда́ не во єди́но мі́сто вся і́дуть?
|
А той, хоча б прожив дві тисячі років і не насолоджувався добром, чи не усе піде в одне місце?
|
|
7
|
7
|
|
Весь труд челові́ч во уста́ єго́, і душа́ єго́ не іспо́лниться.
|
Усі труди людини — для рота її, а душа її не насичується.
|
|
8
|
8
|
|
Я́ко ко́є ізоби́ліє (челові́ку) му́дрому па́че безу́мнаго? Поне́же нищ позна́ ходи́ти проти́ву живота́.
|
Яка ж перевага мудрого перед нерозумним, яка — у бідняка, що вміє ходити перед живими?
|
|
9
|
9
|
|
Бла́го виді́ніє о́чію па́че ходя́щаго душе́ю. І се су́єтствіє і проізволе́ніє ду́ха.
|
Краще бачити очима, ніж бродити душею. І це — також суєта і томління духу!
|
|
10
|
10
|
|
А́ще что бисть, уже́ іменова́ся і́м'я єго́, і позна́ся, є́же єсть челові́к і не возмо́жеть суди́тися с кріпча́йшим па́че себе́.
|
Що існує, тому вже наречене ім’я, і відомо, що це — людина, і що вона не може сперечатися з тим, хто сильніший за неї.
|
|
11
|
11
|
|
Я́ко суть словеса́ мно́га умножа́ющая суєту́.
|
Багато таких речей, які примножують суєту: що ж для людини краще?
|