|
Глава 10
|
Глава 10
|
|
1
|
1
|
| Му́хи уме́ршия згноя́ють єле́я сла́дость. Че́стно ма́лоє му́дрости па́че сла́ви вели́кі безу́мія. | Мертві мухи псують і роблять смердючою запашну масть мироварника: те саме робить невелика глупота шанованої людини з її мудрістю і честю. |
|
2
|
2
|
| Се́рдце му́драго одесну́ю єго́, се́рдце же безу́мнаго ошу́юю єго́. | Серце мудрого — на праву сторону, а серце нерозумного — на ліву. |
|
3
|
3
|
| І в путь єгда́ безу́мний і́деть, се́рдце єго́ лиша́ється, і я́же помишля́єть, вся безу́міє суть. | Якою б дорогою не йшов нерозумний, у нього завжди бракує глузду, і всякому він висловить, що він нерозумний. |
|
4
|
4
|
| А́ще дух владі́ющаго взи́деть на тя, мі́ста твоєго́ не оста́ви, я́ко ізціле́ніє утоли́ть гріхи́ вели́кі. | Якщо гнів начальника запалає на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірливість покриває і великі провини. |
|
5
|
5
|
| Єсть лука́вство, є́же ви́діх под со́лнцем, а́ки нево́льно ізи́де от лиця́ владі́ющаго. | Є зло, яке бачив я під сонцем, це — ніби погрішність, яка йде від володаря: |
|
6
|
6
|
| Вдан безу́мний в висоти́ вели́кі, а бога́тії во смире́нних ся́дуть. | невігластво ставиться на велику висоту, а багаті сидять низько. |
|
7
|
7
|
| ви́діх рабо́в на ко́нех, і князе́й іду́щих я́ко рабо́в на землі́. | Бачив я рабів на конях, а князів, які ходять, подібно до рабів, пішки. |
|
8
|
8
|
| Копа́яй я́му впаде́ть в ню, і разоря́ющаго огра́ду угри́знеть єго́ змій. | Хто копає яму, той упаде у неї, і хто руйнує огорожу, того вжалить змій. |
|
9
|
9
|
| Ізе́мляй ка́меніє поболи́ть от них, разсіца́яй дрова́ біду́ при́йметь в них; | Хто пересуває камені, той може надсадити себе, і хто коле дрова, той може піддати себе небезпеці від них. |
|
10
|
10
|
| а́ще спаде́ть сі́чиво, і сам лице́м см'яте́ться; і си́ли укріпи́ть, і ізоби́ліє му́жу му́дрость. | Якщо затупиться сокира, і якщо лезо її не буде загострене, то потрібно буде напружувати сили; мудрість уміє це виправити. |
|
11
|
11
|
| А́ще угри́знеть змій не в шепті́, і ність ізли́шества обава́ющему. | Якщо змій ужалить без заговорювання, то не кращий за нього і злоязичний. |
|
12
|
12
|
| Словеса́ уст прему́драго благода́ть, устні́ же безу́мнаго потоп'я́ть єго́; | Слова з уст мудрого — благодать, а вуста нерозумного гублять його ж: |
|
13
|
13
|
| нача́ло слове́с уст єго́ безу́міє, і послі́дняя уст єго́ пре́лесть лука́ва. | початок слів з уст його — глупота, а кінець промови з уст його — безумство. |
|
14
|
14
|
| Безу́мний умножа́єть словеса́; не разумі́ челові́к, что би́вшеє і что бу́дущеє, что созади́ єго́, (і) кто возвісти́ть єму́? | Нерозумний наговорює багато, хоч людина не знає, що буде, і хто скаже йому, що буде після нього? |
|
15
|
15
|
| Труд безу́мних озло́бить їх, і́же не разумі́ іти́ во град. | Труд нерозумного стомлює його, тому що не знає навіть дороги у місто. |
|
16
|
16
|
| Го́ре тебі́, гра́де, в не́мже цар твой юн, і кня́зі твої́ ра́но ядя́ть. | Горе тобі, земле, коли цар твій отрок, і коли князі твої їдять рано! |
|
17
|
17
|
| Блаже́нна ти, земле́, єя́же цар твой син свобо́дних, і кня́зі твої́ во вре́м'я ядя́ть в си́лі і не постидя́ться. | Благо тобі, земле, коли цар у тебе зі шляхетного роду, і князі твої їдять вчасно, для підкріплення, а не для пересичення! |
|
18
|
18
|
| В лі́ностех смири́ться строп, і в пра́зднестві рук прока́плеть хра́мина. | Від лінощів обвисне стеля, і коли опустяться руки, то протече дім. |
|
19
|
19
|
| Во сміх творя́ть хліб, і вино́, і єле́й, є́же весели́тися живу́щим; і сребра́ со смире́нієм послу́шають вся́чеськая. | Бенкети влаштовуються для задоволення, і вино веселить життя; а за усе відповідає срібло. |
|
20
|
20
|
| І в со́вісті у́бо твоє́й не клени́ царя́, і в клі́ті ло́жниці твоєя́ не клени́ бога́таго; я́ко пти́ця небе́сная донесе́ть глас твой, і імі́яй крилі́ возвісти́ть сло́во твоє́. | Навіть і в думках твоїх не лихослов царя, і у спальній кімнаті твоїй не лихослов багатого; тому що птах небесний може перенести слово твоє, і крилатий — переказати промову твою. |
