|
Главa д7
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
| (За? Rо7е7.) Сегw2 рaди и3мyще служeніе сіE, ћкоже поми1ловани бhхомъ, не стужaемъ си2: | Тому, маючи з милости Божої таке служіння, ми не сумуємо, |
|
2
|
2
|
| но tрек0хомсz тaйныхъ срaма, не въ лукaвствіи ходsще, ни льстsще словесE б9іz, но kвлeніемъ и4стины представлsюще себE ко всsцэй с0вэсти человёчестэй, пред8 бGомъ. | але, відкинувши приховані ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом. |
|
3
|
3
|
| Ѓще ли же є4сть покровeно бlговэствовaніе нaше, въ ги1бнущихъ є4сть покровeно, | Якщо ж і закрите благовістування наше, то закрите для тих, що гинуть. |
|
4
|
4
|
| въ ни1хже б0гъ вёка сегw2 њслэпи2 рaзумы невёрныхъ, во є4же не возсіsти и5мъ свёту бlговэствовaніz слaвы хrт0вы, и4же є4сть w4бразъ бGа неви1димагw. | Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого. |
|
5
|
5
|
| Не себe бо проповёдаемъ, но хrтA ї}са гDа: себe же самёхъ рабHвъ вaмъ ї}са (гDа) рaди: | Бо ми не себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, а ми — раби ваші заради Ісуса, |
|
6
|
6
|
| (За? Rо7ѕ7.) ћкw бGъ рекjй и3з8 тмы2 свёту возсіsти, и4же возсіS въ сердцaхъ нaшихъ, къ просвэщeнію рaзума слaвы б9іz њ лицы2 ї}съ хrт0вэ. | тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа. |
|
7
|
7
|
| И$мамы же сокр0вище сіE въ скудeльныхъ сосyдэхъ, да премн0жество си1лы бyдетъ б9іz, ґ не t нaсъ: | Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою. |
|
8
|
8
|
| во всeмъ скорбsще, но не стужaюще си2: нечaеми, но не tчаzвaеми: | Hас звідусіль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихідних обставинах, але не втрачаємо надії; |
|
9
|
9
|
| гони1ми, но не њставлsеми: низлагaеми, но не погибaюще: | нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені. |
|
10
|
10
|
| всегдA мeртвость гDа ї}са въ тёлэ носsще, да и3 жив0тъ ї}совъ въ тёлэ нaшемъ kви1тсz. | Завжди мертвість Господа Ісуса носимо в тілі, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому. |
|
11
|
11
|
| Пrнw бо мы2 живjи въ смeрть предаeмсz ї}са рaди, да и3 жив0тъ ї}совъ kви1тсz въ мeртвеннэй пл0ти нaшей: | Бо ми живі безперестанно віддаємося на смерть заради Ісуса, щоб і життя Ісусове відкрилося у смертній плоті нашій, |
|
12
|
12
|
| тёмже смeрть ќбw въ нaсъ дёйствуетъ, ґ жив0тъ въ вaсъ. | тому-то смерть діє в нас, а життя у вас. |
|
13
|
13
|
| (За? Rо7з7.) И#мyще же т0йже д¦ъ вёры, по пи1санному: вёровахъ, тёмже возглаг0лахъ: и3 мы2 вёруемъ, тёмже и3 глаг0лемъ, | Але, маючи той же дух віри, як написано: «Я вірував і тому говорив», — і ми віруємо, тому й говоримо, |
|
14
|
14
|
| вёдzще, ћкw воздви1гій гDа ї}са, и3 нaсъ со ї}сомъ воздви1гнетъ, и3 предпостaвитъ съ вaми. | знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить через Ісуса і нас і поставить перед Собою з вами. |
|
15
|
15
|
| Вс‰ бо вaсъ рaди, да блгdть ўмн0жившаzсz, мн0жайшими благодарє1ніи и3збhточествитъ въ слaву б9ію. | Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим більшу викликала в багатьох вдячність на славу Божу. |
|
16
|
16
|
| Тёмже не стужaемъ си2: но ѓще и3 внёшній нaшъ человёкъ тлёетъ, nбaче внyтренній њбновлsетсz по вс‰ дни6. | Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється. |
|
17
|
17
|
| Е$же бо нн7э лeгкое печaли нaшеz, по преумножeнію въ преспёzніе тzготY вёчныz слaвы содёловаетъ нaмъ, | Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу, |
|
18
|
18
|
| не смотрsющымъ нaмъ ви1димыхъ, но неви1димыхъ: ви6димаz бо врeмєнна, неви6димаz же вBчна. | коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вічне. |
