|
Глава́ д҃
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
|
|
Тому, маючи з милости Божої таке служіння, ми не сумуємо,
|
|
2
|
2
|
|
но ѿреко́хомсѧ та́йныхъ сра́ма, не въ лꙋка́вствїи ходѧ́ще, ни льстѧ́ще словесѐ бж҃їѧ, но ꙗ҆вле́нїемъ и҆́стины представлѧ́юще себѐ ко всѧ́цѣй со́вѣсти человѣ́честѣй, пред̾ бг҃омъ.
|
але, відкинувши приховані ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом.
|
|
3
|
3
|
|
А҆́ще ли же є҆́сть покрове́но бл҃говѣствова́нїе на́ше, въ ги́бнꙋщихъ є҆́сть покрове́но,
|
Якщо ж і закрите благовістування наше, то закрите для тих, що гинуть.
|
|
4
|
4
|
|
въ ни́хже бо́гъ вѣ́ка сегѡ̀ ѡ҆слѣпѝ ра́зꙋмы невѣ́рныхъ, во є҆́же не возсїѧ́ти и҆̀мъ свѣ́тꙋ бл҃говѣствова́нїѧ сла́вы хрⷭ҇то́вы, и҆́же є҆́сть ѡ҆́бразъ бг҃а неви́димагѡ.
|
Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого.
|
|
5
|
5
|
|
Не себе́ бо проповѣ́даемъ, но хрⷭ҇та̀ і҆и҃са гдⷭ҇а: себе́ же самѣ́хъ рабѡ́въ ва́мъ і҆и҃са (гдⷭ҇а) ра́ди:
|
Бо ми не себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, а ми — раби ваші заради Ісуса,
|
|
6
|
6
|
|
|
тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа.
|
|
7
|
7
|
|
И҆́мамы же сокро́вище сїѐ въ скꙋде́льныхъ сосꙋ́дѣхъ, да премно́жество си́лы бꙋ́детъ бж҃їѧ, а҆ не ѿ на́съ:
|
Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою.
|
|
8
|
8
|
|
во все́мъ скорбѧ́ще, но не стꙋжа́юще сѝ: неча́еми, но не ѿчаѧва́еми:
|
Hас звідусіль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихідних обставинах, але не втрачаємо надії;
|
|
9
|
9
|
|
гони́ми, но не ѡ҆ставлѧ́еми: низлага́еми, но не погиба́юще:
|
нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені.
|
|
10
|
10
|
|
всегда̀ ме́ртвость гдⷭ҇а і҆и҃са въ тѣ́лѣ носѧ́ще, да и҆ живо́тъ і҆и҃совъ въ тѣ́лѣ на́шемъ ꙗ҆ви́тсѧ.
|
Завжди мертвість Господа Ісуса носимо в тілі, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому.
|
|
11
|
11
|
|
Прⷭ҇нѡ бо мы̀ живі́и въ сме́рть предае́мсѧ і҆и҃са ра́ди, да и҆ живо́тъ і҆и҃совъ ꙗ҆ви́тсѧ въ ме́ртвеннѣй пло́ти на́шей:
|
Бо ми живі безперестанно віддаємося на смерть заради Ісуса, щоб і життя Ісусове відкрилося у смертній плоті нашій,
|
|
12
|
12
|
|
тѣ́мже сме́рть оу҆́бѡ въ на́съ дѣ́йствꙋетъ, а҆ живо́тъ въ ва́съ.
|
тому-то смерть діє в нас, а життя у вас.
|
|
13
|
13
|
|
|
Але, маючи той же дух віри, як написано: «Я вірував і тому говорив», — і ми віруємо, тому й говоримо,
|
|
14
|
14
|
|
вѣ́дѧще, ꙗ҆́кѡ воздви́гїй гдⷭ҇а і҆и҃са, и҆ на́съ со і҆и҃сомъ воздви́гнетъ, и҆ предпоста́витъ съ ва́ми.
|
знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить через Ісуса і нас і поставить перед Собою з вами.
|
|
15
|
15
|
|
Всѧ̑ бо ва́съ ра́ди, да блгⷣть оу҆мно́жившаѧсѧ, мно́жайшими благодарє́нїи и҆збы́точествитъ въ сла́вꙋ бж҃їю.
|
Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим більшу викликала в багатьох вдячність на славу Божу.
|
|
16
|
16
|
|
Тѣ́мже не стꙋжа́емъ сѝ: но а҆́ще и҆ внѣ́шнїй на́шъ человѣ́къ тлѣ́етъ, ѻ҆ба́че внꙋ́треннїй ѡ҆бновлѧ́етсѧ по всѧ̑ дни̑.
|
Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється.
|
|
17
|
17
|
|
Є҆́же бо нн҃ѣ ле́гкое печа́ли на́шеѧ, по преꙋмноже́нїю въ преспѣ́ѧнїе тѧготꙋ̀ вѣ́чныѧ сла́вы содѣ́ловаетъ на́мъ,
|
Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу,
|
|
18
|
18
|
|
не смотрѧ́ющымъ на́мъ ви́димыхъ, но неви́димыхъ: ви̑димаѧ бо вре́мєнна, неви̑димаѧ же вѣ̑чна.
|
коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вічне.
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.