Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ ѕ҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Глава́ ѕ҃	Глава 6

1	1
По си́хъ и҆́де і҆и҃съ на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ галїле́и тїверїа́дска:	Після цього пішов Ісус на той бік Тиверіадського моря в Галилеї.
2	2
и҆ по не́мъ и҆дѧ́ше наро́дъ мно́гъ, ꙗ҆́кѡ ви́дѧхꙋ зна́мєнїѧ є҆гѡ̀, ꙗ҆̀же творѧ́ше над̾ недꙋ́жными.	За Ним ішло багато народу, бо бачили чудеса, які Він творив над недужими.
3	3
Взы́де же на го́рꙋ і҆и҃съ, и҆ тꙋ̀ сѣдѧ́ше со оу҆чн҃ки̑ свои́ми.	Ісус зійшов на гору і сидів там з учениками Своїми.
4	4
Бѣ́ же бли́з̾ па́сха, пра́здникъ жидо́вскїй.	Наближалася ж Пасха, юдейське свято.
5	5
(Заⷱ҇ и҃і҃.) Возве́дъ оу҆̀бо і҆и҃съ ѻ҆́чи и҆ ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ мно́гъ наро́дъ грѧде́тъ къ немꙋ̀, глаго́ла къ фїлі́ппꙋ: чи́мъ кꙋ́пимъ хлѣ́бы, да ꙗ҆дѧ́тъ сі́и;	Ісус, звівши очі і побачивши, що багато народу йде до Нього, говорить Филипові: за що нам купити хлібів, щоб їх нагодувати?
6	6
Сїе́ же глаго́лаше, и҆скꙋша́ѧ є҆го̀: са́мъ бо вѣ́дѧше, что̀ хо́щетъ сотвори́ти.	Говорив же це, випробовуючи його, бо Сам знав, що хотів зробити.
7	7
Ѿвѣща̀ є҆мꙋ̀ фїлі́ппъ: двѣма̀ сто́ма пѣ́нѧзей хлѣ́бы не довлѣ́ютъ и҆́мъ, да кі́иждо и҆́хъ ма́ло что̀ прїи́метъ.	Филип відповів Йому: і на двісті динаріїв не вистачить хліба, щоб кожний з них хоч трохи одержав.
8	8
Глаго́ла є҆мꙋ̀ є҆ди́нъ ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, а҆ндре́й, бра́тъ сі́мѡна петра̀:	Один з учеників Його, Андрій, брат Симона-Петра, говорить Йому:
9	9
є҆́сть ѻ҆́трочищь здѣ̀ є҆ди́нъ, и҆́же и҆́мать пѧ́ть хлѣ́бъ ꙗ҆чме́нныхъ и҆ двѣ̀ ры̑бѣ: но сі́и что̀ сꙋ́ть на толи́ко;	тут є один юнак, який має п’ять хлібів ячмінних і дві рибини; але що то на таку безліч?
10	10
Рече́ же і҆и҃съ: сотвори́те человѣ́ки возлещѝ. Бѣ́ же трава̀ мно́га на мѣ́стѣ. Возлежѐ оу҆̀бо мꙋже́й число́мъ ꙗ҆́кѡ пѧ́ть ты́сѧщъ.	Ісус сказав: звеліть людям сісти. Було ж на тому місці багато трави. Отже, сіло людей близько п’яти тисяч.
11	11
Прїѧ́тъ же хлѣ́бы і҆и҃съ и҆, хвалꙋ̀ возда́въ, подадѐ оу҆чн҃кѡ́мъ, оу҆чн҃цы́ же возлежа́щымъ: та́кожде и҆ ѿ ры̑бꙋ, є҆ли́кѡ хотѧ́хꙋ.	Ісус, взявши хліби і воздавши хвалу, роздав ученикам, а ученики — тим, що сиділи, також і риби, скільки хто хотів.
12	12
И҆ ꙗ҆́кѡ насы́тишасѧ, гл҃а оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: собери́те и҆збы́тки оу҆крꙋ̑хъ, да не поги́бнетъ ничто́же.	І коли наситилися, то сказав ученикам Своїм: зберіть залишки, щоб нічого не пропало.
13	13
Собра́ша же, и҆ и҆спо́лниша двана́десѧте ко́шѧ оу҆крꙋ̑хъ ѿ пѧти́хъ хлѣ̑бъ ꙗ҆чме́нныхъ, и҆̀же и҆збы́ша ꙗ҆́дшымъ.	І зібрали, і наповнили дванадцять кошиків залишками від п’яти ячмінних хлібів, що їли.
14	14
(Заⷱ҇ ѳ҃і҃.) Человѣ́цы же ви́дѣвше зна́менїе, є҆́же сотворѝ і҆и҃съ, глаго́лахꙋ, ꙗ҆́кѡ се́й є҆́сть вои́стиннꙋ прⷪ҇ро́къ грѧды́й въ мі́ръ.	Тоді люди, побачивши, яке чудо сотворив Ісус, сказали: це воістину Той Пророк, Який має прийти у світ.
15	15
І҆и҃съ оу҆̀бо разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ хотѧ́тъ прїитѝ, да восхи́тѧтъ є҆го̀ и҆ сотворѧ́тъ є҆го̀ цр҃ѧ̀, ѿи́де па́ки въ го́рꙋ є҆ди́нъ.	Ісус же, дізнавшись, що хочуть прийти, несподівано взяти Його і зробити царем, знову пішов на гору один.
16	16
Ꙗ҆́кѡ по́здѣ бы́сть, снидо́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ на мо́ре,	Коли ж настав вечір, то ученики Його зійшли до моря.
17	17
и҆ влѣзо́ша въ кора́бль, и҆ и҆дѧ́хꙋ на ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ въ капернаꙋ́мъ. И҆ тма̀ а҆́бїе бы́сть, и҆ не (оу҆̀) бѣ̀ прише́лъ къ ни̑мъ і҆и҃съ.	І, сівши в човен, попливли на другий бік моря до Капернаума. Було вже темно, а Ісус не приходив до них.
18	18
Мо́ре же, вѣ́трꙋ ве́лїю дыха́ющꙋ, воздвиза́шесѧ.	Дув сильний вітер, і море хвилювалося.
19	19
Гре́бше же ꙗ҆́кѡ ста́дїй два́десѧть пѧ́ть и҆лѝ три́десѧть, оу҆зрѣ́ша і҆и҃са ходѧ́ща по мо́рю и҆ бли́з̾ кораблѧ̀ бы́вша, и҆ оу҆боѧ́шасѧ.	Пропливши стадій близько двадцяти п’яти чи тридцяти^*, вони побачили Ісуса, Який ішов по морю і вже наближався до човна, і злякались.
20	20
Ѻ҆́нъ же гл҃а и҆́мъ: а҆́зъ є҆́смь, не бо́йтесѧ.	Але Він сказав їм: це Я, не бійтеся.
21	21
Хотѧ́хꙋ оу҆̀бо прїѧ́ти є҆го̀ въ кора́бль: и҆ а҆́бїе кора́бль бы́сть на землѝ, въ ню́же и҆дѧ́хꙋ.	Вони хотіли взяти Його в човен; і у ту ж мить човен пристав до берега, куди пливли.
22	22
Во оу҆́трїй (же) наро́дъ, и҆́же стоѧ́ше ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, ви́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ кораблѧ̀ и҆но́гѡ не бѣ̀ тꙋ̀, то́кмѡ є҆ди́нъ то́й, въ ѻ҆́ньже внидо́ша оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́кѡ не вни́де со оу҆чн҃ки̑ свои́ми і҆и҃съ въ кора́бль, но є҆ди́ни оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀ и҆до́ша:	Наступного дня народ, який стояв по той бік моря, бачив, що іншого човна не було там, крім того, в який увійшли ученики Його, і що Ісус не входив у човен з учениками Своїми, а відпливли одні ученики Його.
23	23
и҆ и҆́ни прїидо́ша корабли̑ ѿ тїверїа́ды бли́з̾ мѣ́ста, и҆дѣ́же ꙗ҆до́ша хлѣ́бы, хвалꙋ̀ возда́вше гдⷭ҇еви:	Тим часом прийшли з Тиверіади інші човни до того місця, де їли хліб за благословенням Господнім.
24	24
є҆гда́ же ви́дѣша наро́ди, ꙗ҆́кѡ і҆и҃са не бы́сть тꙋ̀, ни оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, влѣзо́ша са́ми въ корабли̑, и҆ прїидо́ша въ капернаꙋ́мъ, и҆́щꙋще і҆и҃са,	Коли ж люди побачили, що тут немає ні Ісуса, ні учеників Його, то посідали в човни і попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса.
25	25
и҆ ѡ҆брѣ́тше є҆го̀ ѡ҆б̾ ѡ҆́нъ по́лъ мо́рѧ, рѣ́ша є҆мꙋ̀: равві̀, когда̀ здѣ̀ бы́сть [когда̀ сѣ́мѡ прише́лъ є҆сѝ];	І, знайшовши Його по той бік моря, сказали Йому: Учителю, коли Ти прибув сюди?
26	26
Ѿвѣща̀ и҆́мъ і҆и҃съ и҆ речѐ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, и҆́щете менє̀, не ꙗ҆́кѡ ви́дѣсте зна́менїе, но ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́ли є҆стѐ хлѣ́бы и҆ насы́тистесѧ:	Ісус сказав їм у відповідь: істинно, істинно кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому, що їли хліб і наситились.
27	27
(Заⷱ҇ к҃.) дѣ́лайте же не бра́шно ги́блющее, но бра́шно пребыва́ющее въ живо́тъ вѣ́чный, є҆́же сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ва́мъ да́стъ: сего́ бо ѻ҆ц҃ъ зна́мена бг҃ъ.	Дбайте не про їжу тлінну, а про їжу, яка залишається на життя вічне, яку дасть вам Син Людський, бо назнаменував Його Отець, Бог.
28	28
Рѣ́ша же къ немꙋ̀: что̀ сотвори́мъ, да дѣ́лаемъ дѣла̀ бж҃їѧ;	Вони сказали Йому: що нам робити, щоб чинити діла Божі?
29	29
Ѿвѣща̀ і҆и҃съ и҆ речѐ и҆́мъ: сѐ є҆́сть дѣ́ло бж҃їе, да вѣ́рꙋете въ того̀, є҆го́же посла̀ ѻ҆́нъ.	Ісус сказав їм у відповідь: ось діло Боже, щоб ви увірували в Того, Кого Він послав.
30	30
Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: ко́е оу҆̀бо ты̀ твори́ши зна́менїе, да ви́димъ и҆ вѣ́рꙋ и҆́мемъ тебѣ̀, что̀ дѣ́лаеши,	На це вони сказали Йому: яке ж знамення Ти створиш, щоб ми побачили і увірували в Тебе? Що Ти чиниш?
31	31
ѻ҆тцы̀ на́ши ꙗ҆до́ша ма́ннꙋ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́коже є҆́сть пи́сано: хлѣ́бъ съ небесѐ дадѐ и҆́мъ ꙗ҆́сти.	Батьки наші їли манну в пустелі, як написано: хліб з неба дав їм їсти.
32	32
Речѐ оу҆̀бо и҆́мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ, не мѡѷсе́й дадѐ ва́мъ хлѣ́бъ съ небесѐ, но ѻ҆ц҃ъ мо́й дае́тъ ва́мъ хлѣ́бъ и҆́стинный съ нб҃сѐ:	Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: не Мойсей дав вам хліб з неба, але Отець Мій дає вам істинний хліб з небес.
33	33
хлѣ́бъ бо бж҃їй є҆́сть сходѧ́й съ нб҃сѐ и҆ даѧ́й живо́тъ мі́рꙋ.	Бо хліб Божий є той, який сходить з небес і дає життя світові.
34	34
Рѣ́ша оу҆̀бо къ немꙋ̀: гдⷭ҇и, всегда̀ да́ждь на́мъ хлѣ́бъ се́й.	На це сказали Йому: Господи! Завжди давай нам хліб цей.
35	35
Рече́ же и҆́мъ і҆и҃съ: (Заⷱ҇ к҃а҃.) а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный: грѧды́й ко мнѣ̀ не и҆́мать взалка́тисѧ, и҆ вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ не и҆́мать вжа́ждатисѧ никогда́же.	Ісус сказав їм: Я є хліб життя; хто приходить до Мене, не відчуватиме голоду, і хто вірує в Мене, ніколи не матиме спраги.
36	36
Но рѣ́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ и҆ ви́дѣсте мѧ̀, и҆ не вѣ́рꙋете.	Але Я вам сказав, що ви хоч і бачили Мене, та не віруєте.
37	37
Всѐ, є҆́же дае́тъ мнѣ̀ ѻ҆ц҃ъ, ко мнѣ̀ прїи́детъ, и҆ грѧдꙋ́щаго ко мнѣ̀ не и҆зженꙋ̀ во́нъ:	Усе, що дає Мені Отець, до Мене прийде; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть.
38	38
ꙗ҆́кѡ снидо́хъ съ нб҃сѐ, не да творю̀ во́лю мою̀, но во́лю посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀.	Бо Я зійшов з небес не для того, щоб творити волю Мою, а волю Отця, Який послав Мене.
39	39
Се́ же є҆́сть во́лѧ посла́вшагѡ мѧ̀ ѻ҆ц҃а̀, да всѐ, є҆́же да́де мѝ, не погꙋблю̀ ѿ негѡ̀, но воскрешꙋ̀ є҆̀ въ послѣ́днїй де́нь.	Воля ж Отця, Який послав Мене, є та, щоб з усього, що Він дав Мені, нічого не погубити, а все те воскресити в останній день.
40	40
(Заⷱ҇ к҃в҃.) Се́ же є҆́сть во́лѧ посла́вшагѡ мѧ̀, да всѧ́къ ви́дѧй сн҃а и҆ вѣ́рꙋѧй въ него̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ воскрешꙋ̀ є҆го̀ а҆́зъ въ послѣ́днїй де́нь.	Воля Того, Хто послав Мене, є та, щоб кожен, хто бачить Сина і вірує в Нього, мав життя вічне; і Я воскрешу його в останній день.
41	41
Ропта́хꙋ оу҆̀бо і҆ꙋде́є ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆́кѡ речѐ: а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ сше́дый съ нб҃сѐ.	Ремствували на Нього юдеї за те, що Він казав: Я є хліб, який зійшов з небес.
42	42
И҆ глаго́лахꙋ: не се́й ли є҆́сть і҆и҃съ сы́нъ і҆ѡ́сифовъ, є҆гѡ́же мы̀ зна́емъ ѻ҆тца̀ и҆ ма́терь, ка́кѡ оу҆̀бо глаго́летъ се́й, ꙗ҆́кѡ съ нб҃сѐ снидо́хъ;	І говорили: чи це не Ісус, син Йосифів, батька і матір Якого ми знаємо? Як же говорить Він: Я зійшов з небес?
43	43
Ѿвѣща̀ оу҆̀бо і҆и҃съ и҆ речѐ и҆̀мъ: не ропщи́те междꙋ̀ собо́ю:	Ісус сказав їм у відповідь: не ремствуйте між собою.
44	44
никто́же мо́жетъ прїитѝ ко мнѣ̀, а҆́ще не ѻ҆ц҃ъ посла́вый мѧ̀ привлече́тъ є҆го̀, и҆ а҆́зъ воскрешꙋ̀ є҆го̀ въ послѣ́днїй де́нь.	Ніхто не може прийти до Мене, якщо Отець, Який послав Мене, не залучить його; і Я воскрешу його в останній день.
45	45
Є҆́сть пи́сано во прⷪ҇ро́цѣхъ: и҆ бꙋ́дꙋтъ всѝ наꙋче́ни бг҃омъ. Всѧ́къ слы́шавый ѿ ѻ҆ц҃а̀ и҆ навы́къ, прїи́детъ ко мнѣ̀.	У пророків написано: і будуть усі навчені Богом. Кожен, хто чув Отця і навчився, приходить до Мене.
46	46
Не ꙗ҆́кѡ ѻ҆ц҃а̀ ви́дѣлъ є҆́сть кто̀, то́кмѡ сы́й ѿ бг҃а, се́й ви́дѣ ѻ҆ц҃а̀.	Це не значить, що хтось бачив Отця, хіба лише Той, Хто від Бога; Він бачив Отця.
47	47
А҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: вѣ́рꙋѧй въ мѧ̀ и҆́мать живо́тъ вѣ́чный.	Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, має життя вічне.
48	48
(Заⷱ҇ к҃г҃.) А҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный:	Я є хліб життя.
49	49
ѻ҆тцы̀ ва́ши ꙗ҆до́ша ма́ннꙋ въ пꙋсты́ни, и҆ оу҆мро́ша:	Батьки ваші їли манну в пустелі — й померли.
50	50
се́й є҆́сть хлѣ́бъ сходѧ́й съ нб҃сѐ, да, а҆́ще кто̀ ѿ негѡ̀ ꙗ҆́стъ, не оу҆́мретъ:	Це ж є хліб, який сходить з небес, той, хто його їсть, не помре.
51	51
а҆́зъ є҆́смь хлѣ́бъ живо́тный, и҆́же сше́дый съ нб҃сѐ: а҆́ще кто̀ снѣ́сть ѿ хлѣ́ба сегѡ̀, жи́въ бꙋ́детъ во вѣ́ки: и҆ хлѣ́бъ, є҆го́же а҆́зъ да́мъ, пл҃ть моѧ̀ є҆́сть, ю҆́же а҆́зъ да́мъ за живо́тъ мі́ра.	Я — хліб живий, який зійшов з небес; хто їсть цей хліб, житиме вічно; хліб же, який Я дам, є Плоть Моя, яку Я віддам за життя світу.
52	52
Прѧ́хꙋсѧ же междꙋ̀ собо́ю жи́дове, глаго́люще: ка́кѡ мо́жетъ се́й на́мъ да́ти пл҃ть (свою̀) ꙗ҆́сти;	Тоді юдеї почали сперечатися між собою, кажучи: як Він може дати нам Плоть Свою їсти?
53	53
Рече́ же и҆̀мъ і҆и҃съ: а҆ми́нь, а҆ми́нь гл҃ю ва́мъ: а҆́ще не снѣ́сте пл҃ти сн҃а чл҃вѣ́ческагѡ, ни пїе́те кро́ве є҆гѡ̀, живота̀ не и҆́мате въ себѣ̀.	Ісус же сказав їм: істинно, істинно кажу вам: якщо не будете споживати Плоті Сина Людського і не питимете Його Крови, то не будете мати життя в собі.
54	54
Ꙗ҆ды́й мою̀ пл҃ть и҆ пїѧ́й мою̀ кро́вь и҆́мать живо́тъ вѣ́чный, и҆ а҆́зъ воскрешꙋ̀ є҆го̀ въ послѣ́днїй де́нь.	Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день.
55	55
Пл҃ть бо моѧ̀ и҆́стиннѡ є҆́сть бра́шно, и҆ кро́вь моѧ̀ и҆́стиннѡ є҆́сть пи́во.	Бо Плоть Моя є істинною їжею, і Кров Моя є істинним питтям.
56	56
(Заⷱ҇ к҃д҃.) Ꙗ҆ды́й мою̀ пл҃ть и҆ пїѧ́й мою̀ кро́вь во мнѣ̀ пребыва́етъ, и҆ а҆́зъ въ не́мъ.	Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому.
57	57
Ꙗ҆́коже посла́ мѧ живы́й ѻ҆ц҃ъ, и҆ а҆́зъ живꙋ̀ ѻ҆ц҃а̀ ра́ди: и҆ ꙗ҆ды́й мѧ̀, и҆ то́й жи́въ бꙋ́детъ менє̀ ра́ди.	Як послав Мене Живий Отець, — і Я живу Отцем, — так і той, хто їсть Мене, житиме через Мене.
58	58
Се́й є҆́сть хлѣ́бъ сше́дый съ нб҃сѐ: не ꙗ҆́коже ꙗ҆до́ша ѻ҆тцы̀ ва́ши ма́ннꙋ, и҆ оу҆мро́ша: ꙗ҆ды́й хлѣ́бъ се́й жи́въ бꙋ́детъ во вѣ́ки.	Цей і є хліб, який зійшов з небес. Не так, як батьки ваші їли манну і померли; хто їсть хліб цей, житиме повік.
59	59
Сїѧ̑ речѐ на со́нмищи, оу҆чѧ̀ въ капернаꙋ́мѣ.	Це Він говорив, навчаючи у синагозі, в Капернаумі.
60	60
Мно́зи оу҆̀бо слы́шавше ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀, рѣ́ша: жесто́ко є҆́сть сло́во сїѐ: (и҆) кто̀ мо́жетъ є҆гѡ̀ послꙋ́шати;	Багато хто з учеників Його, слухаючи те, говорили: жорстоке це слово! Хто може це слухати?
61	61
Вѣ́дый же і҆и҃съ въ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ ро́пщꙋтъ ѡ҆ се́мъ оу҆чн҃цы̀ є҆гѡ̀, речѐ и҆́мъ: сїе́ ли вы̀ блазни́тъ;	Але Ісус, знаючи Сам у Собі, що ученики Його ремствують на те, сказав їм: чи це спокушає вас?
62	62
а҆́ще оу҆̀бо оу҆́зрите сн҃а чл҃вѣ́ческаго восходѧ́ща, и҆дѣ́же бѣ̀ пре́жде;	А що ж, коли побачите Сина Людського, Який возноситься туди, де був раніш?
63	63
дꙋ́хъ є҆́сть, и҆́же ѡ҆живлѧ́етъ, пло́ть не по́льзꙋетъ ничто́же: гл҃го́лы, ꙗ҆́же а҆́зъ гл҃ахъ ва́мъ, дꙋ́хъ сꙋ́ть и҆ живо́тъ сꙋ́ть:	Дух оживляє; плоть аніскільки не допомагає.
64	64
но сꙋ́ть ѿ ва́съ нѣ́цыи, и҆́же не вѣ́рꙋютъ. Вѣ́дѧше бо и҆сконѝ і҆и҃съ, кі́и сꙋ́ть невѣ́рꙋющїи, и҆ кто̀ є҆́сть предаѧ́й є҆го̀.	Але є між вами деякі, що не вірують. Бо Ісус знав з самого початку, хто не вірує і хто зрадить Його.
65	65
И҆ гл҃аше: сегѡ̀ ра́ди рѣ́хъ ва́мъ, ꙗ҆́кѡ никто́же мо́жетъ прїитѝ ко мнѣ̀, а҆́ще не бꙋ́детъ є҆мꙋ̀ дано̀ ѿ ѻ҆ц҃а̀ моегѡ̀.	І сказав: Я для того і говорив вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо те не буде дано йому від Отця Мого.
66	66
Ѿ сегѡ̀ мно́зи ѿ оу҆чн҃къ є҆гѡ̀ и҆до́ша вспѧ́ть, и҆ ктомꙋ̀ не хожда́хꙋ съ ни́мъ.	Відтоді багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили.
67	67
Рече́ же і҆и҃съ ѻ҆бѣмана́десѧте: є҆да̀ и҆ вы̀ хо́щете и҆тѝ;	Тоді Ісус сказав дванадцятьом: чи не хочете відійти і ви?
68	68
Ѿвѣща̀ оу҆̀бо є҆мꙋ̀ сі́мѡнъ пе́тръ: гдⷭ҇и, къ комꙋ̀ и҆́демъ; гл҃го́лы живота̀ вѣ́чнагѡ и҆́маши,	Симон-Петро відповів Йому: Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного,
69	69
и҆ мы̀ вѣ́ровахомъ, и҆ позна́хомъ, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сн҃ъ бг҃а жива́гѡ.	і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого.
70	70
Ѿвѣща̀ и҆̀мъ і҆и҃съ: не а҆́зъ ли ва́съ двана́десѧте и҆збра́хъ; и҆ є҆ди́нъ ѿ ва́съ дїа́волъ є҆́сть.	Ісус відповів їм: чи не дванадцять Я обрав вас? Але один з вас є диявол.
71	71
Гл҃аше же і҆ꙋ́дꙋ сїмѡ́нова і҆скарїѡ́та: се́й бо хотѧ́ше преда́ти є҆го̀, є҆ди́нъ сы́й ѿ ѻ҆боюна́десѧте.	Це говорив Він про Іуду Симонового Іскаріота, бо той мав зрадити Його, хоч був одним з дванадцятьох.

← Глава́ є҃

Глава́ з҃ →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт