Порівняти Brenton–Byzantine English Bible з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - 3 Maccabees*

Порівняти:

⇄

3 Maccabees*	Третя книга Маккавейська*
	* Книги Маккавейські перекладені з грецької, тому що в єврейському тексті їх немає.
Chapter 1	Глава 1

1	1
Now Philopater, on learning from those who came back that Antiochus had made himself master of the places which belonged to himself, sent orders to all his footmen and horsemen, took with him his sister Arsinoe, and marched out as far as the parts of Raphia, where Antiochus and his forces encamped.	Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані були станом війська Антиоха.
2	2
And one Theodotus, intending to carry out his design, took with him the bravest of the armed men who had been before committed to his trust by Ptolemy, and got through at night to the tent of Ptolemy, to kill him on his own responsibility, and so to end the war.	Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні.
3	3
But Dositheus, called the son of Drimulus, by birth a Jew, afterward a renegade from the laws and observances of his country, conveyed Ptolemy away, and made an obscure person lie down in his stead in the tent. It befel this man to receive the fate which was meant for the other.	Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської віри: він помістив у наметі одного незначного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть.
4	4
A fierce battle then took place; and the men of Antiochus prevailing, Arsinoe continually went up and down the ranks, and with dishevelled hair, with tears and entreaties, begged the soldiers to fight manfully for themselves, their children, and wives; and promised that if they proved conquerors, she would give them two minæ of gold apiece.	Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золота.
5	5
It thus fell out that their enemies were defeated in hand-to-hand encounter, and that many of them were taken prisoners.	Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон.
6	6
Having vanquished this attempt, the king then decided to proceed to the neighbouring cities, and encourage them.	Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх.
7	7
By doing this, and by making donations to their temples, he inspired his subjects with confidence.	Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він надихнув мужністю підвладних йому.
8	8
The Jews also sent some of their council and of their elders to him. The greetings, guest-gifts, and congratulations on the past, bestowed by them, filled him with the greater eagerness to visit their city.	Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них.
9	9
Having arrived at Jerusalem, sacrificed, and offered thank-offerings to the Greatest God, and done whatever else was suitable to the sanctity of the place, and entered the inner court,	Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю;
10	10
he was so struck with the exact magnificence of the place, and so wondered at the orderly arrangements of the temple, that he conceived the purpose of entering the sanctuary itself.	і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав увійти у святилище.
11	11
And when they told him that this was not permissible, none of the nation, no, nor even the priests in general, but only the supreme high priest of all, and he only once in a year, being allowed to go in, he would by no means give way.	Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усіма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати.
12	12
Then they read the law to him; but he persisted in obtruding himself, exclaiming, that he ought to be allowed: and saying, Be it that they were deprived of this honour, I ought not to be.	Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: нехай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому?
13	13
And he put the question, Why, when he entered all temples, none of the priests who were present forbad him?	І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть.
14	14
He was thoughtlessly answered by some one, That he did wrong to boast of this.	Тоді священики у священних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насильно вторгається; храм наповнився криком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне.
15	15
Well; since I have done this, said he, be the cause what it may, shall I not enter with or without your consent?	І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами.
16	16
And when the priests fell down in their sacred vestments imploring the Greatest God to come and help in time of need, and to avert the violence of the fierce aggressor, and when they filled the temple with lamentations and tears,	Інші ж у всьому вбранні, залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту.
17	17
then those who had been left behind in the city were scared, and rushed forth, uncertain of the event.	А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші — на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм.
18	18
Virgins, who had been shut up within their chambers, came out with their mothers, scattering dust and ashes on their heads, and filling the streets with outcries.	Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотатського замаху.
19	19
Women, but recently separated off, left their bridal chambers, left the reserve that befitted them, and ran about the city in a disorderly manner.	Разом з тим деякі з громадян набралися сміливости не допускати того, хто домагався вторгнутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взятися за зброю і мужньо померти за закон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття:
20	20
Newborn babes were deserted by the mothers or nurses who waited upon them; some here, some there, in houses, or in fields; these now, with an ardour which could not be checked, swarmed into the Most High temple.	насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, вони залишилися у тому ж молитовному стані.
21	21
Various were the prayers offered up by those who assembled in this place, on account of the unholy attempt of the king.	Народ, як і раніше, продовжував молитися. Навіть старійшини, які були з царем, багаторазово намагалися відволікти гордовитий його розум від початого наміру.
22	22
Along with these there were some of the citizens who took courage, and would not submit to his obstinacy, and his intention of carrying out his purpose.	Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше.
23	23
Calling out to arms, and to die bravely in defence of the law of their fathers, they created a great uproar in the place, and were with difficulty brought back by the aged and the elders to the station of prayer which they had occupied before.	Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з нашими до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попустив такого беззаконного і пихатого вчинку.
24	24
During this time the multitude kept on praying.	Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін.
25	25
The elders who surrounded the king strove in many ways to divert his haughty mind from the design which he had formed.	Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.
26
He, in his hardened mood, insensible to all persuasion, was going onwards, with the view of carrying out this design.
27
Yet even his own officers, when they saw this, joined the Jews in an appeal to Him who has all power, to aid in the present crisis, and not wink at such overweening lawlessness.
28
Such was the frequency and the vehemence of the cry of the assembled crowd, that an indescribable noise ensued.
29
Not the men only, the very walls and floor seemed to sound forth; all things preferring dissolution rather than to see the place defiled.
Chapter 2	Глава 2

1	1
Now was it that the high priest Simon bowed his knees over against the holy place, and spread out his hands in reverent form, and uttered the following supplication:	А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву:
2	2
O Lord, Lord, King of the heavens, and Ruler of the whole creation, Holy among the holy, sole Governor, Almighty, give ear to us who are oppressed by a wicked and profane one, who exulteth in his confidence and strength.	«Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбожника і нечестивця, пихатого зухвалістю і силою.
3	3
It is thou, the Creator of all, the Lord of the universe, who art a righteous Governor, and judgest all who act with pride and insolence.	Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе.
4	4
It was thou who didst destroy the former workers of unrighteousness, among whom were the giants, who trusted in their strength and hardihood, by covering them with a measureless flood.	Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду.
5	5
It was thou who didst make the Sodomites, those workers of exceeding iniquity, men notorious for their vices, an example to after generations, when thou didst consume them with fire and brimstone.	Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам.
6	6
Thou didst make known thy power when thou causedst the bold Pharaoh, the enslaver of thy people, to pass through the ordeal of many and diverse inflictions.	Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу.
7	7
And thou rolledst the depths of the sea over him, when he made pursuit with chariots, and with a multitude of followers, and gavest a safe passage to those who put their trust in thee, the Lord of the whole creation.	І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння, Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя.
8	8
These saw and felt the works of thine hands, and praised thee the Almighty.	Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Твоїм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені.
9	9
Thou, O King, when thou createdst the illimitable and measureless earth, didst choose out this city: thou didst make this place sacred to thy name, albeit thou needest nothing: thou didst glorify it with thy illustrious presence, after constructing it to the glory of thy great and honourable name.	З любови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу.
10	10
And thou didst promise, out of love to the house of Israel, that should we fall away from thee, and become afflicted, and then come to this house and pray, thou wouldest hear our prayer.	І Ти вірний та істинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек.
11	11
Verily thou art faithful and true.	Ось і ми, Святий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот.
12	12
And whereas thou didst often aid our fathers when hard pressed, and in low estate, and deliveredst them out of great dangers,	У такому падінні нашому, цей зухвалий нечестивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму.
13	13
see now, holy King, how through our many and great sins we are borne down, and made subject to our enemies, and are become weak and powerless.	Бо хоч оселя Твоя, небо небес, недосяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це.
14	14
We being in this low condition, this bold and profane man seeks to dishonour this thy holy place, consecrated out of the earth to the name of thy Majesty.	Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика свого, говорячи: ми потоптали дім святині, як потоптуються доми скверни.
15	15
Thy dwelling-place, the heaven of heavens, is indeed unapproachable to men.	Залиши гріхи наші, відпусти неправди наші і яви милість Твою у годину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені серцем; даруй нам мир».
16	16
But since it seemed good to thee to exhibit thy glory among thy people Israel, thou didst sanctify this place.	Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення, уразив того, хто надимався насильством і зухвалістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний праведним судом.
17	17
Punish us not by means of the uncleanness of their men, nor chastise us by means of their profanity; lest the lawless ones should boast in their rage, and exult in exuberant pride of speech, and say,	Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяжку страту, що спіткала його, і побоюючись, щоб він не позбувся життя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом.
18	18
We have trampled upon the holy house, as idolatrous houses are trampled upon.	Через якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння, і відійшов з жорстокими погрозами.
19	19
Blot out our iniquities, and do away with our errors, and shew forth thy compassion in this hour.	Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ділами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями.
20	20
Let thy mercies quickly go before us. Grant us peace, that the cast down and broken hearted may praise thee with their mouth.	Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: «Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зарахувати до рабського стану, а хто буде противитися, тих брати силою і позбавляти життя;
21	21
At that time God, who seeth all things, who is beyond all Holy among the holy, heard that prayer, so suitable; and scourged the man greatly uplifted with scorn and insolence.	внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса — листок плюща, після чого відпускати їх у призначений їм стан з обмеженими правами».
22	22
Shaking him to and fro as a reed is shaken with the wind, he cast him upon the pavement, powerless, with limbs paralyzed; by a righteous judgment deprived of the faculty of speech.	Але щоб не зробитися ненависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами.
23	23
His friends and body-guards, beholding the swift recompense which had suddenly overtaken him, struck with exceeding terror, and fearing that he would die, speedily removed him.	Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ніби вони могли від майбутнього спілкування з царем прилучитися до великої слави.
24	24
When in course of time he had come to himself, this severe check caused no repentance within him, but he departed with bitter threatenings.	Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, маючи добру надію одержати допомогу, і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.
25
He proceeded to Egypt, grew worse in wickedness through his beforementioned companions in wine, who were lost to all goodness;
26
and not satisfied with countless acts of impiety, his audacity so increased that he raised evil reports there, and many of his friends, watching his purpose attentively, joined in furthering his will.
27
His purpose was to inflict a public stigma upon our race; wherefore he erected a pillar at the tower-porch, and caused the following inscription to be engraven upon it:
28
That entrance to their own temple was to be refused to all those who would not sacrifice; that all the Jews were to be registered among the common people; that those who resisted were to be forcibly seized and put to death;
29
that those who were thus registered, were to be marked on their persons by the ivy-leaf symbol of Dionysus, and to be set apart with these limited rights.
30
To do away with the appearance of hating them all, he had it written underneath, that if any of them should elect to enter the community of those initiated in the rites, these should have equal rights with the Alexandrians.
31
Some of those who were over the city, therefore, abhorring any approach to the city of piety, unhesitatingly gave in to the king, and expected to derive some great honour from a future connection with him.
32
A nobler spirit, however, prompted the majority to cling to their religious observances, and by paying money that they might live unmolested, these sought to escape the registration:
33
cheerfully looking forward to future aid, they abhorred their own apostates, considering them to be national foes, and debarring them from the common usages of social intercourse.
Chapter 3	Глава 3

1	1
On discovering this, so incensed was the wicked king, that he no longer confined his rage to the Jews in Alexandria. Laying his hand more heavily upon those who lived in the country, he gave orders that they should be quickly collected into one place, and most cruelly deprived of their lives.	Довідавшись про те, нечестивець дійшов такого шаленства, що не тільки озлобився проти юдеїв, які жили в Олександрії, але виявив жорстоку ворожість і проти тих, що жили у цілій країні, наказавши негайно зібрати всіх разом і віддати на найганебнішу смерть.
2	2
While this was going on, an invidious rumour was uttered abroad by men who had banded together to injure the Jewish race. The purport of their charge was, that the Jews kept them away from the ordinances of the law.	Коли готувалася ця справа, людьми, однодумними лиходійству, була розповсюджена зла чутка проти народу юдейського з приводу такого розпорядження, ніби вони ухиляються від виконання законних обов’язків.
3	3
Now, while the Jews always maintained a feeling of unswerving loyalty towards the kings,	Тим часом юдеї зберігали добру прихильність і незмінну вірність до царів; але вони шанували Бога, жили за Його законом і тому в деяких випадках допускали відступлення і відмови: з цієї причини вони і здавалися деяким ворожими; у всіх же інших людей добрим виконанням усього справедливого вони здобували благовоління.
4	4
yet, as they worshipped God, and observed his law, they made certain distinctions, and avoided certain things. Hence some persons held them in odium;	Незважаючи на те, відомий добрий спосіб життя цього народу іноплемінники вважали за ніщо. Вони помічали тільки розбіжності у богошанувані та їжі і говорили, що ці люди не допускають спілкування у трапезі ні з царем, ні з вельможами, що вони заздрісники і великі супротивники держави, і таким чином розголошували про них навмисну хулу.
5	5
although, as they adorned their conversation with works of righteousness, they had established themselves in the good opinion of the world.	Елліни, які жили у місті і не зазнали від них ніякої образи, бачачи несподіване обурення проти цих людей і раптове їхнє скупчення, хоч не могли допомогти їм, — тому що царське було розпорядження, — однак утішали їх, обурювалися, і сподівалися, що діло переміниться:
6	6
What all the rest of mankind said, was, however, made of no account by the foreigners;	бо не можна було нехтувати такою великою кількістю народу, ні в чому невинного.
7	7
who said much of the exclusiveness of the Jews with regard to their worship and meats; they alleged that they were men unsociable, hostile to the king's interests, refusing to associate with him or his troops. By this way of speaking, they brought much odium upon them.	Утім, деякі сусіди і друзі й ті, що торгували з ними, таємно приймаючи деяких з них, обіцяли допомагати їм і робити все можливе для їх захисту.
8	8
Nor was this unexpected uproar and sudden conflux of people unobserved by the Greeks who lived in the city, concerning men who had never harmed them: yet to aid them was not in their power, since all was oppression around; but they encouraged the Jews by sympathizing with them in their troubles, and expected a favourable turn of affairs:	А він, звеличуючись тимчасовим благополуччям і не помишляючи про владу величного Бога, думав незмінно залишитися з тим же наміром і написав проти них такий лист:
9	9
He who knoweth all things, will not, said they, disregard so great a people.	«Цар Птоломей Филопатор жителям Єгипту і місцевим воєначальникам і воїнам — радуватися і бути здоровими. Я ж сам здоровий і справи наші благоуспішні.
10	10
Some of the neighbours, friends, and fellow dealers of the Jews, even called them secretly to an interview, pledged them their assistance, and promised to do their very utmost for them.	Після походу, початого нами в Азію, який, як ви самі знаєте, несподіваною допомогою богів і нашою силою згідно з нашим наміром досяг щасливого закінчення, ми думали упорядкувати народи, які живуть у Келе-Сирії і Фінікії, не силою зброї, але поблажливістю і великим людинолюбством, охоче благодіючи їм.
11	11
Now the king, elated with his prosperous fortune, and not regarding the superior power of God, but thinking to persevere in his present purpose, wrote the following letter to the prejudice of the Jews.	Даючи по містах багаті внески у храми, ми прийшли і в Єрусалим, маючи намір вшанувати святилище цих негідних людей, які ніколи не залишають свого безумства.
12	12
King Ptolemy Philopater, to the commanders and soldiers in Egypt, and in all places, health and happiness!	Вони ж, прийнявши наше прибуття — на словах охоче, а на ділі підступно, коли ми бажали ввійти у храм і вшанувати його належними і найкращими дарунками, пихаті своєю давньою гордістю, заборонили нам вхід, не потерпівши від нас насильства з людинолюбства, яке ми маємо до всіх людей.
13	13
I am right well; and so, too, are my affairs.	Явно виявивши свою ворожість до нас, вони одні тільки з усіх народів завзято противляться царям і своїм благодійникам і не хочуть виконувати нічого справедливого.
14	14
Since our Asiatic campaign, the particulars of which ye know, and which by the aid of the gods, not lightly given, and by our own vigour, has been brought to a successful issue according to our expectation,	Ми ж, зглянувшись на їхнє безумство, і тоді, коли поверталися з перемогою, і в самому Єгипті, приймаючи людинолюбно всі народи, поводилися, як належало.
15	15
we resolved, not with strength of spear, but with gentleness and much humanity, as it were to nurse the inhabitants of Cœle-Syria and Phœnicia, and to be their willing benefactors.	Між іншим, оголошуючи усім про нашу непам’ятозлобність до їхніх одноплемінників, ми вирішили ввести зміни: оскільки вони служили нам на війні і займалися дуже багатьма справами, здавна з простоти наданими їм, то ми хотіли навіть надати їм права олександрійського громадянства і зробити учасниками споконвічного жрецтва.
16	16
So, having bestowed considerable sums of money upon the temples of the several cities, we proceeded even as far as Jerusalem; and went up to honour the temple of these wretched beings who never cease from their folly.	Вони ж, сприйнявши це як супротивне для себе і, за властивим їм злим норовом відкидаючи добре і схиляючись завжди до злого, не тільки знехтували неоціненне право громадянства, але й гласно і негласно гребують тими деякими з них, які щиро налаштовані до нас, постійно сподіваючись, що ми внаслідок безладного способу життя їхнього скоро скасуємо наші установлення.
17	17
To outward appearance they received us willingly; but belied that appearance by their deeds. When we were eager to enter their temple, and to honour it with the most beautiful and exquisite gifts,	Тому ми, достатньо переконавшись дослідами, що вони за всякої нагоди виявляють неприязні проти нас задуми, і, передбачаючи, що коли-небудь, за несподівано виниклого проти нас збурювання, ми будемо мати за собою в особі цих нечестивців — зрадників і жорстоких ворогів,
18	18
they were so carried away by their old arrogance, as to forbid us the entrance; while we, out of our forbearance toward all men, refrained from exercising our power upon them.	повеліваємо, як тільки буде отриманий цей лист, негайно згаданих нами людей з їхніми дружинами і дітьми, з насиллями і катуваннями закувавши у залізні кайдани, звідусіль вислати до нас на смертну страту, нещадну і ганебну, гідну таких зловмисників.
19	19
And thus, exhibiting their enmity against us, they alone among the nations lift up their heads against kings and benefactors, as men unwilling to submit to any thing reasonable.	Якщо вони одного разу будуть покарані, то ми сподіваємося, що у майбутньому наші державні справи набудуть довершеного благоустрою і найкращого порядку.
20	20
We then, having endeavoured to make allowance for the madness of these persons, and on our victorious return treating all people in Egypt courteously, acted in a manner which was befitting.	Якщо ж хто сховає когось з юдеїв, від старого до дитини, не виключаючи немовлят, має бути знищеним з усім його домом найжорстокішим чином.
21	21
Accordingly, bearing no ill-will against their kinsmen at Jerusalem, but rather remembering our connection with them, and the numerous matters with sincere heart from a remote period entrusted to them, we wished to venture a total alteration of their state, by bestowing upon them the rights of citizens of Alexandria, and to admit them to the everlasting rites of our solemnities.	А хто викриє кого-небудь, той одержить маєток винного і ще дві тисячі драхм із царської скарбниці, одержить волю і буде вшанований.
22	22
All this, however, they have taken in a very different spirit. With their innate malignity, they have spurned the fair offer; and constantly inclining to evil,	Усяке місце, де буде впійманий юдей, який ховається, має бути спустошене і випалене, так щоб нікому зі смертних ні на що не було придатне на вічні часи». Такий був зміст листа.
23
have rejected the inestimable rights. Not only so, but by using speech, and by refraining from speech, they abhor the few among them who are heartily disposed towards us; ever deeming that their ignoble course of procedure will force us to do away with our reform.
24
Having then, received certain proofs that these Jews bear us every sort of ill-will, we must look forward to the possibility of some sudden tumult among ourselves, when these impious men may turn traitors and barbarous enemies.
25
As soon, therefore, as the contents of this letter become known to you, in that same hour we order those Jews who dwell among you, with wives and children, to be sent to us, vilified and abused, in chains of iron, to undergo a death, cruel and ignominious, suitable to men disaffected.
26
For by the punishment of them in one body we perceive that we have found the only means of establishing our affairs for the future on a firm and satisfactory basis.
27
Whoever shall shield a Jew, whether it be old man, child, or suckling, shall with his whole house be tortured to death.
28
Whoever shall inform against the Jews, besides receiving the property of the person charged, shall be presented with two thousand drachmæ from the royal treasury, shall be made free, and shall be crowned.
29
Whatever place shall shelter a Jew, shall, when he is hunted forth, be put under the ban of fire, and be for ever rendered useless to every living being for all time to come.
30
Such was the purport of the king's letter.
Chapter 4	Глава 4

1	1
Wherever this decree was received, the people kept up a revelry of joy and shouting; as if their long-pent-up, hardened hatred, were now to shew itself openly.	Скрізь, куди приходило це повеління, у язичників відбувалися народні бенкети з радісними вигуками, нібито закореніла здавна у душі ворожнеча тепер виявилася сміливо.
2	2
The Jews suffered great throes of sorrow, and wept much; while their hearts, all things around being lamentable, were set on fire as they bewailed the sudden destruction which was decreed against them.	А в юдеїв почалися безутішна скорбота, гіркий плач і ридання; бо обпалювали серце стогони, що долинали з усіх боків від тих, які оплакували несподівану, раптово визначену їм загибель.
3	3
What home, or city, or place at all inhabited, or what streets were there, which their condition did not fill with wailing and lamentation?	Яка область або місто, чи яке населене місце, чи які дороги не наповнювалися їхнім плачем і воланням?
4	4
They were sent out unanimously by the generals in the several cities, with such stern and pitiless feeling, that the exceptional nature of the infliction moved even some of their enemies. These, influenced by sentiments of common humanity, and reflecting upon the uncertain issue of life, shed tears at this their miserable expulsion.	Жорстоко і без усякого жалю влада виселяла їх усіх разом з кожного міста, так що, бачачи цю незвичайну кару, і деякі з ворогів, дивлячись на загальне страждання і думаючи про невідому мінливість життя, оплакували найзлополучніше їхнє вигнання.
5	5
A multitude of aged hoary-haired men, were driven along with halting bending feet, urged onward by the impulse of a violent, shameless force to quick speed.	Гнали натовпами старих, вкритих сивинами, згорблених від старечої слабкости у ногах, і за вимогою насильницького вигнання безсоромно примушували їх до найшвидшого руху.
6	6
Girls who had entered the bridal chamber quite lately, to enjoy the partnership of marriage, exchanged pleasure for misery; and with dust scattered upon their myrrh-anointed heads, were hurried along unveiled, and, in the midst of outlandish insults, set up with one accord a lamentable cry in lieu of the marriage hymn.	Дівчата, які тільки-но з’єдналися подружнім союзом і ввійшли у шлюбний чертог, замість радости почали плакати, посипали попелом запашне від мастей волосся, були ведені непокритими, і замість шлюбних пісень здіймали загальне волання, будучи мучимими катуваннями іноплемінних. У кайданах їх відкрито з насильством тягли, щоб кинути у корабель.
7	7
Bound, and exposed to public gaze, they were hurried violently on board ship.	А їхні чоловіки, замість вінків перев’язані по шиях мотузками, у квітучому юнацькому віці, замість бенкету і насолоди молодости, проводили останні дні шлюбу у плачу, бо під ногами в себе бачили відкрите пекло.
8	8
The husbands of these, in the prime of their youthful vigour, instead of crowns wore halters round their necks; instead of feasting and youthful jollity, spent the rest of their nuptial days in wailings, and saw only the grave at hand.	Їх везли за подобою звірів у ярмі залізних кайданів; одні прикуті були за шиї до корабельних лав, інші міцними ланцюгами прив’язані були за ноги. Крім того, накриті щільним помостом, вони відокремлені були від світла, так що з усіх боків їх оточувала темрява, весь час плавання їх утримували подібно до зловмисників.
9	9
They were dragged along by unyielding chains, like wild beasts: of these, some had their necks thrust into the benches of the rowers; while the feet of others were enclosed in hard fetters.	Коли ж їх привезли на місце, називане Схедія, і плавання було скінчене, як призначено було царем, тоді він наказав поставити їх перед містом на кінській арені, яка мала велику окружність і дуже зручною була для відкритої наруги на виду у всіх, хто йшов у місто і назад, вирушав усередину країни, так щоб вони ні з військом не мали спілкування, ні взагалі не були удостоєні будь-якого даху.
10	10
The planks of the deck above them barred out the light, and shut out the day on every side, so that they might be treated like traitors during the whole voyage.	Коли це було виконано і цар почув, що одноплемінники їхні часто виходять таємно з міста оплакувати ганебну біду братів, то дуже розгнівався, і наказав і з цими вчинити точно так само, як і з тими, щоб вони ніяк не менше отримали покарання.
11	11
They were conveyed accordingly in this vessel, and at the end of it arrived at Schedia. The king had ordered them to be cast into the vast hippodrome, which was built in front of the city. This place was well adapted by its situation to expose them to the gaze of all comers into the city, and of those who went from the city into the country. Thus they could hold no communication with his forces; nay, were deemed unworthy of any civilized accommodation.	Він наказав переписати весь народ за іменами, не для тяжкого рабського служіння, незадовго перед цим звіщеного, а для того, щоб, змучивши їх оголошеними стратами, остаточно погубити в один день.
12	12
When this was done, the king, hearing that their brethren in the city often went out and lamented the melancholy distress of these victims,	І хоч цей перепис звершувався з крайнім поспіхом і ревним старанням від сходу до заходження сонця, але зовсім закінчити його не могли протягом сорока днів.
13	13
was full of rage, and commanded that they should be carefully subjected to the same (and not one whit milder) treatment.	Цар же, надмірно і безперестанно віддаючись насолодам, перед усіма ідолами влаштовував бенкети, і розумом, який далеко ухилився від істини, і нечистими вустами славословив тих, які глухі і не можуть говорити або надати допомогу, а на найвеличнішого Бога вимовляв непристойне.
14	14
The whole nation was now to be registered. Every individual was to be specified by name; not for that hard servitude of labour which we have a little before mentioned, but that he might expose them to the before-mentioned tortures; and finally, in the short space of a day, might extirpate them by his cruelties.	Після сказаного проміжку часу писарі донесли цареві, що вони не в змозі зробити перепис юдеїв, з причини незліченної їхньої безлічі; притому ще більша кількість їх знаходиться в областях; одні залишаються у домах, інші розсіяні по різних місцях, так що зробити це неможливо навіть усім властям у Єгипті.
15	15
The registering of these men was carried on cruelly, zealously, assiduously, from the rising of the sun to its going down, and was not brought to an end in forty days.	Коли ж цар ще суворіше погрожував їм, припускаючи, що вони підкуплені дарами і підступно уникали покарання, тоді довелося реально переконати його у тім. Вони довели, що бракує у них і хартій, і необхідних для того письмових тростин.
16	16
The king was filled with great and constant joy, and celebrated banquets before the temple idols. His erring heart, far from the truth, and his profane mouth, gave glory to idols, deaf and incapable of speaking or aiding, and uttered unworthy speech against the Greatest God.	Це була дія непереможного небесного Промислу, який допомагав юдеям.
17
At the end of the above-mentioned interval of time, the registrars brought word to the king that the multitude of the Jews was too great for registration,
18
inasmuch as there were many still left in the land, of whom some were in inhabited houses, and others were scattered about in various places; so that all the commanders in Egypt were insufficient for the work.
19
The king threatened them, and charged them with taking bribes, in order to contrive the escape of the Jews: but was clearly convinced of the truth of what had been said.
20
They said, and proved, that paper and pens had failed them for the carrying out of their purpose.
21
Now this was the active interference of the unconquerable Providence which assisted the Jews from heaven.
Chapter 5	Глава 5

1	1
Then he called Hermon, who had charge of the elephants. Full of rage, altogether fixed in his furious design,	Тоді цар, сповнений сильного гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва, вивести їх на юдеїв, приречених зустріти смерть.
2	2
he commanded him, with a quantity of unmixed wine and handfuls of incense infused to drug the elephants early on the following day. These five hundred elephants were, when infuriated by the copious draughts of frankincense, to be led up to the execution of death upon the Jews.	Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували проти юдеїв; а Ермон, який начальствував над слонами, у точності виконав його повеління.
3	3
The king, after issuing these orders, went to his feasting, and gathered together all those of his friends and of the army who hated the Jews the most.	Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений.
4	4
The master of the elephants, Hermon, fulfilled his commission punctually.	Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, прикликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.
5	5
The underlings appointed for the purpose went out about eventide and bound the hands of the miserable victims, and took other precautions for their security at night, thinking that the whole race would perish together.	Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприборканих слонів, після споживання ними у великій кількості вина і ладану, вранці з’явився у палац донести про це царю.
6	6
The heathen believed the Jews to be destitute of all protection; for chains fettered them about.	Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче.
7	7
They invoked the Almighty Lord, and ceaselessly besought with tears their merciful God and Father, Ruler of all, Lord of every power,	Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманувся у своєму неодмінному рішенні.
8	8
to overthrow the evil purpose which was gone out against them, and to deliver them by extraordinary manifestation from that death which was in store for them.	Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язичникам силу всемогутньої правиці Своєї.
9	9
Their litany so earnest went up to heaven.	Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, увійшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе.
10	10
Then Hermon, who had filled his merciless elephants with copious draughts of mingled wine and frankincense, came early to the palace to certify the king thereof.	Коли це було виконано, він заохочував тих, що зібралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах.
11	11
He, however, who has sent his good creature sleep from all time, by night or by day thus gratifying whom he wills, diffused a portion thereof now upon the king.	Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої причини юдеї допущені пережити нинішній день?
12	12
By this sweet and profound influence of the Lord he was held fast, and thus his unjust purpose was quite frustrated, and his unflinching resolve greatly falsified.	Той заявив, що ще вночі виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що вони повинні бути вдячні сьогоднішньому сну:
13	13
But the Jews, having escaped the hour which had been fixed, praised their holy God, and again prayed him who is easily reconciled to display the power of his powerful hand to the overweening Gentiles.	«А ти неодмінно на завтрашній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв».
14	14
The middle of the tenth hour had well nigh arrived, when the master-bidder, seeing the guests who were bidden collected, came and shook the king.	Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скільки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями.
15	15
He gained his attention with difficulty, and hinting that the mealtime was getting past, talked the matter over with him.	Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби народу зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку.
16	16
The king listened to this, and then turning aside to his potations, commanded the guests to sit down before him.	Юдеї безперестанно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу.
17	17
This done, he asked them to enjoy themselves, and to indulge in mirth at this somewhat late hour of the banquet.	Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар.
18	18
Conversation grew on, and the king sent for Hermon, and enquired of him, with fierce denunciations, why the Jews had been allowed to outlive that day.	Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав.
19	19
Hermon explained that he had done his bidding over night; and in this he was confirmed by his friends.	Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані за твоїм настійним велінням.
20	20
The king, then, with a barbarity exceeding that of Phalaris, said, That they might thank his sleep of that day. Lose no time, and get ready the elephants against to-morrow, as you did before, for the destruction of these accursed Jews.	Він же сповнився сильного гніву за такі слова, — бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, — і, блискаючи очима, сказав з погрозою:
21	21
When the king said this, the company present were glad, and approved; and then each man went to his own home.	якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би позбавлений життя.
22	22
Nor did they employ the night in sleep, so much as in contriving cruel mockeries for those deemed miserable.	Так зустрів Ермон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.
23	23
The morning cock had just crowed, and Hermon, having harnessed the brutes, was stimulating them in the great colonnade.	Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя царів за допомогу, отриману від Нього.
24	24
The city crowds were collected together to see the hideous spectacle, and waited impatiently for the dawn.	Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негідний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв.
25	25
The Jews, breathless with momentary suspense, stretched forth their hands, and prayed the Greatest God, in mournful strains, again to help them speedily.	Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, царю, ти будеш спокушати нас як нерозумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління?
26	26
The sun's rays were not yet shed abroad, and the king was waiting for his friends, when Hermon came to him, calling him out, and saying, That his desires could now be realized.	Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування.
27	27
The king, receiving him, was astonished at his unwonted exit; and, overwhelmed with a spirit of oblivion about everything, enquired the object of this earnest preparation.	Після цього цар, зовсім, як Фаларис, сповнившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв,
28	28
But this was the working of that Almighty God who had made him forget all his purpose.	підтвердив найнечестивішою клятвою, і визначив негайно послати їх у пекло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вогнем і мечем, і недоступний нам, — говорив він, — храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порожнім для всіх, хто бажає приносити там жертви.
29	29
Hermon, and all his friends, pointed out the preparation of the animals. They are ready, O king, according to your own strict injunction.	Тоді друзі і родичі, дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти.
30	30
The king was filled with fierce anger at these words; for, by the Providence of God regarding these things, his mind had become entirely confused. He looked hard at Hermon, and threatened him as follows:	А начальник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати.
31	31
Your parents, or your children, were they here, to these wild beasts a large repast they should have furnished; not these innocent Jews, who me and my forefathers loyally have served.	Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей.
32	32
Had it not been for familiar friendship, and the claims of your office, your life should have gone for theirs.	Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також від безлічі народу, і почули виклики, що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього життя і кінець їхнього найнещаснішого чекання.
33	33
Hermon, being threatened in this unexpected and alarming manner, was troubled in visage, and depressed in countenance.	Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обіймалися з рідними, кидаючись на шиї — батьки синам, а матері дочкам,
34	34
The friends, too, stole out one by one, and dismissed the assembled multitudes to their occupations.	деякі ж тримали біля грудей новонароджених немовлят, що ссали останнє молоко.
35	35
The Jews, having heard of these events, praised the glorious God and King of kings, because they had obtained this help, too, from him.	Знаючи ж однак заступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, відірвавши від грудей немовлят,
36	36
Now the king arranged another banquet after the same manner, and proclaimed an invitation to mirth.	і голосно волали до Володаря над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.
37
And he summoned Hermon to his presence, and said, with threats, How often, O wretch, must I repeat my orders to thee about these same persons?
38
Once more, arm the elephants against the morrow for the extermination of the Jews.
39
His kinsmen, who were reclining with him, wondered at his instability, and thus expressed themselves:
40
O king, how long dost thou make trial of us, as of men bereft of reason? This is the third time that thou hast ordered their destruction. When the thing is to be done, thou changest thy mind, and recallest thy instructions.
41
For this cause the feeling of expectation causes tumult in the city: it swarms with factions; and is continually on the point of being plundered.
42
The king, just like another Phalaris, a prey to thoughtlessness, made no account of the changes which his own mind had undergone, issuing in the deliverance of the Jews. He swore a fruitless oath, and determined forthwith to send them to Hades, crushed by the knees and feet of the elephants.
43
He would also invade Judea, and level its towns with fire and the sword; and destroy that temple which the heathen might not enter, and prevent sacrifices ever after being offered up there.
44
Joyfully his friends broke up, together with his kinsmen; and, trusting in his determination, arranged their forces in guard at the most convenient places of the city.
45
And the master of the elephants urged the beasts into an almost maniacal state, drenched them with incense and wine, and decked them with frightful instruments.
46
About early morning, when the city was now filled with an immense number of people at the hippodrome, he entered the palace, and called the king to the business in hand.
47
The king's heart teemed with impious rage; and he rushed forth with the mass, along with the elephants. With feelings unsoftened, and eyes pitiless, he longed to gaze at the hard and wretched doom of the above-mentioned Jews.
48
But the Jews, when the elephants went out at the gate, followed by the armed force; and when they saw the dust raised by the throng, and heard the loud cries of the crowd,
49
thought that they had come to the last moment of their lives, to the end of what they had tremblingly expected. They gave way, therefore, to lamentations and moans: they kissed each other: those nearest of kin to each other hung about one another's necks: fathers about their sons, mothers their daughters: other women held their infants to their breasts, which drew what seemed their last milk.
50
Nevertheless, when they reflected upon the succour before granted them from heaven, they prostrated themselves with one accord; removed even the sucking children from the breast, and
51
sent up an exceeding great cry, entreating the Lord of all power to reveal himself, and have mercy upon those who now lay at the gates of Hades.
Chapter 6	Глава 6

1	1
And Eleazar, an illustrious priest of the country, who had attained to length of days, and whose life had been adorned with virtue, caused the presbyters who were about him to cease to cry out to the holy God, and prayed thus:	Тим часом якийсь Єлеазар, шанований муж, зі священиків країни, який уже досяг старечого віку і прикрашений у житті своєму всякими чеснотами, запросив старців, які стояли навколо нього, приклика́ти святого Бога і молився так:
2	2
O King, mighty in power, most high, Almighty God, who regulatest the whole creation with thy tender mercy,	«Царю всесильний, найвищий, Боже Вседержителю, що милостиво управляєш усім створінням! споглянь, Отче, на сíм’я Авраама, на дітей освяченого Якова, на народ святого наділу Твого, який подорожував у землі чужій і неправедно знищується.
3	3
look upon the seed of Abraham, upon the children of the sanctified Jacob, thy sanctified inheritance, O Father, now being wrongfully destroyed as strangers in a strange land.	Ти фараона, колишнього володаря Єгипту, який мав безліч колісниць, звеличувався беззаконною зухвалістю і зарозумілими промовами, погубив з гордим його військом, потопивши у морі, а роду ізраїльському явив світло милости.
4	4
Thou destroyedst Pharaoh, with his host of chariots, when that lord of this same Egypt was uplifted with lawless hardihood and loud-sounding tongue. Shedding the beams of thy mercy upon the race of Israel, thou didst overwhelm him with his proud army.	Ти жорстокого царя Ассирійського Сеннахирима, який марнославився незліченними військами, підкорив мечем усю землю і повстав на святе місто Твоє, який у гордості й зухвалості говорив хулу, скинув, явно показавши багатьом народам Твою силу.
5	5
When Sennacherim, the grievous king of the Assyrians, glorying in his countless hosts, had subdued the whole land with his spear, and was lifting himself against thy holy city, with boastings grievous to be endured, thou, O Lord, didst demolish him and didst shew forth thy might to many nations.	Ти трьох отроків у Вавилоні, які добровільно віддали життя своє вогню, щоб не служити суєтним ідолам, зберіг неушкодженими до волосини, зросивши розпалену піч, а полум’я повернув на всіх ворогів.
6	6
When the three friends in the land of Babylon of their own will exposed their lives to the fire rather than serve vain things, thou didst send a dewy coolness through the fiery furnace, and bring the fire upon all their adversaries.	Ти Даниїла, наклепами заздрости ввергнутого у рів на розшматування левам, вивів на світло неушкодженим; Ти, Отче, й Іону, коли він безнадійно томився у череві кита, що живе в глибині моря, неушкодженим показав усім його присним.
7	7
It was thou who, when Daniel was hurled, through slander and envy, as a prey to lions down below, didst bring him back again unhurt to light.	І нині, Ти, що помщаєш за образи, многомилостивий, захиснику всіх, явися скоро сущим від роду Ізраїлевого, які терплять образи від мерзенних беззаконних язичників.
8	8
When Jonah was pining away in the belly of the sea-bred monster, thou didst look upon him, O Father, and recover him to the sight of his own.	Якщо ж життя наше у переселенні наповнилося нечестям, то, визволивши нас від руки ворогів, погуби нас, Господи, якою Тобі благоугодно, смертю,
9	9
And now, thou who hatest insolence; thou who dost abound in mercy; thou who art the protector of all things; appear quickly to those of the race of Israel, who are insulted by abhorred, lawless Gentiles.	нехай не славословлять марновіри суєтних ідолів за загибель улюблених Твоїх, говорячи: не визволив їх Бог їхній.
10	10
If our life has during our exile been stained with iniquity, deliver us from the hand of the enemy, and destroy us, O Lord, by the death which thou preferrest.	Ти ж, Вічний, що маєш усю силу і всяку владу, споглянь нині:
11	11
Let not the vain-minded congratulate vain idols at the destruction of thy beloved, saying, Neither did their God deliver them.	помилуй нас, через безумне насильство беззаконних, яких позбавляють життя подібно до зловмисників.
12	12
Thou who art All-powerful and Almighty, O Eternal One, behold! have mercy upon us who are being withdrawn from life, like traitors, by the unreasoning insolence of lawless men.	Нехай устрашаться тепер язичники непереможної могутности Твоєї, Преславний, що володієш силою спасти рід Якова.
13	13
Let the heathen cower before thy invincible might to-day, O glorious One, who hast all power to save the race of Jacob.	Благає Тебе вся безліч немовлят і батьки їхні зі сльозами: нехай буде явно всім язичникам, що з нами Ти, Господи, і не відвернув лиця Твого від нас;
14	14
The whole band of infants and their parents with tears beseech thee.	вчини так, як сказав Ти, Господи, що й у землі ворогів їхніх Ти не знехтуєш їх».
15	15
Let it be shewn to all the nations that thou art with us, O Lord, and hast not turned thy face away from us; but as thou saidst that thou wouldst not forget them even in the land of their enemies, so do thou fulfil this saying, O Lord.	Тільки-но Єлеазар закінчив молитву, як цар зі звірами і з усім страшним військом прийшов на арену.
16	16
Now, at the time that Eleazar had ended his prayer, the king came along to the hippodrome, with the wild beasts, and with his tumultuous power.	Коли побачили його юдеї, здійняли гучне волання до неба, так що і прилеглі долини сповнилися луною, і збудили нестримне співстраждання в усьому війську.
17	17
When the Jews saw this, they uttered a loud cry to heaven, so that the adjacent valleys resounded, and caused an irrepressible lamentation throughout the army.	Тоді великославний Вседержитель і істинний Бог, явивши святе лице Своє, відкрив небесні врата, з яких зійшли два славних і страшних ангели, видимі усім, крім юдеїв.
18	18
Then the all-glorious, all-powerful, and true God, displayed his holy countenance, and opened the gates of heaven, from which two angels, dreadful of form, came down, and were visible to all but the Jews.	Вони стали навпроти війська, і сповнили ворогів сум’яттям і страхом і зв’язали непорушними путами; також і тіло царя охопив трепет, і роздратовану зухвалість його охопило забуття.
19	19
And they stood opposite, and filled the enemies' host with confusion and cowardice; and bound them with immoveable fetters.	Тоді слони обернулися на озброєні війська, що супроводжували їх, топтали їх і погубляли.
20	20
And a cold shudder came over the person of the king, and oblivion paralysed the vehemence of his spirit.	Гнів царя перетворився на жалість і сльози про те, що перед тим він намагався виконати.
21	21
They turned back the animals upon the armed forces which followed them; and the animals trod them down, and destroyed them.	Бо, коли почув він крик юдеїв і побачив їх усіх, що схилилися на загибель, то, заплакавши, з гнівом погрожував друзям своїм і говорив:
22	22
The king's wrath was converted into compassion; and he wept at his own machinations.	ви зловживаєте владою, і перевершили за жорстокістю тиранів, і мене самого, вашого благодійника, намагаєтеся позбавити влади і життя, замишляючи таємно некорисне для царства.
23	23
For when he heard the cry, and saw them all on the verge of destruction, with tears he angrily threatened his friends, saying,	Тих, які так вірно охороняли укріплення нашої країни, хто безумно зібрав сюди, виселивши кожного з дому?
24	24
Ye have governed badly; and have exceeded tyrants in cruelty; and me your benefactor ye have laboured to deprive at once of my dominion and my life, by secretly devising measures injurious to the kingdom.	Тих, які здавна перевершували всі народи відданістю нам у всьому і часто терпіли найтяжчі гноблення від людей, хто піддав настільки незаслуженій ганьбі?
25	25
Who has gathered here, unreasonably removing each from his home, those who, in fidelity to us, had held the fortresses of the country?	Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні пута, відпустіть їх з миром у свої доми, випросивши прощення у тім, що раніше зроблено; звільніть синів небесного Вседержителя, живого Бога, Який від часів наших предків донині подавав безперервне благоденство і славу нашому царству.
26	26
Who has thus consigned to unmerited punishments those who in good will towards us from the beginning have in all things surpassed all nations, and who often have engaged in the most dangerous undertakings?	Ось що сказав цар. У ту ж хвилину звільнені юдеї, врятувавшись від смерти, прославляли свого святого Спасителя Бога.
27	27
Loose, loose the unjust bonds; send them to their homes in peace, and deprecate what has been done.	Після того цар, повернувшись у місто і покликавши завідувача витратами, наказав упродовж семи днів давати юдеям вино та інше потрібне для бенкету, вирішивши, щоб вони на тому ж місці, на якому очікували своєї загибелі, у повних веселощах святкували своє спасіння.
28	28
Release the sons of the almighty living God of heaven, who from our ancestors' times until now has granted a glorious and uninterrupted prosperity to our affairs.	Тоді вони, які були перед тим у нарузі і знаходилися біля пекла або краще сходили у пекло, замість гіркої і жалюгідної смерти влаштували бенкет спасіння і сповнені радости розділили для возлежання місце, приготоване їм на погибель і могилу.
29	29
These things he said: and they, released the same moment, having now escaped death, praised God their holy Saviour.	Облишивши найжаліснішу пісню плачу, вони почали пісню батьків, прославляючи Спасителя Ізраїлевого і Чудотворця Бога, і відкинувши все засмучення і ридання, склали хори на знамення мирних веселощів.
30	30
The king then departed to the city, and called his financier to him, and bade him provide a seven days' quantity of wine and other materials for feasting for the Jews. He decided that they should keep a gladsome festival of deliverance in the very place in which they expected to meet with their destruction.	Також і цар, скликавши з цієї нагоди багатолюдний бенкет, виявляв свою вдячність небу за славне, урочисто дароване їм спасіння.
31	31
Then they who were before despised and nigh unto Hades, yea, rather advanced into it, partook of the cup of salvation, instead of a grievous and lamentable death. Full of exultation, they parted out the place intended for their fall and burial into banqueting booths.	Ті ж, що прирікали їх на загибель і на їжу хижим птахам і з радістю робили їм перепис, тепер, охоплені соромом, застогнали, і зухвалість, що дихала вогнем, згасла з ганьбою.
32	32
Ceasing their miserable strain of woe, they took up the subject of their fatherland, hymning in praise God their wonder-working Saviour. All groans, all wailing, were laid aside: they formed dances in token of serene joy.	А юдеї, як сказали ми, склавши згаданий хор, відправляли свято з радісними славослів’ями і псалмоспівами.
33	33
So, also, the king collected a number of guests for the occasion, and returned unceasing thanks with much magnificence for the unexpected deliverance afforded him.	Вони зробили навіть громадську постанову, щоб у всякому поселенні їхньому в роди і роди радісно святкувати зазначені дні, не для пиття і пересичення, але в пам’ять спасіння, що було їм від Бога.
34	34
Those who had marked them out as for death and for carrion, and had registered them with joy, howled aloud, and were clothed with shame, and had the fire of their rage ingloriously put out.	Потім вони стали перед царем і просили відпустити їх у доми.
35	35
But the Jews, as we just said, instituted a dance, and then gave themselves up to feasting, glad thanksgivings, and psalms.	Перепис їх проходив з двадцять п’ятого дня місяця Пахона до четвертого дня місяця Епифа, протягом сорока днів; знищення їх призначалося від п’ятого дня місяця Епифа до сьомого, протягом трьох днів, у які славним чином явив Свою милість Владика всіх і спас їх усіх неушкоджено і цілком.
36	36
They made a public ordinance to commemorate these things for generations to come, as long as they should be sojourners. They thus established these days as days of mirth, not for the purpose of drinking or luxury, but because God had saved them.	Святкували вони, забезпечені усім від царя, до чотирнадцятого дня, в який вони і представили прохання про відпущення їх.
37	37
They requested the king to send them back to their homes.	Цар, призволивши їм, великодушно написав на їхню користь, за своїм підписом, таке послання до міських начальників:
38
They were being enrolled from the twenty-fifth of Pachon to the fourth of Epiphi, a period of forty days: the measures taken for their destruction lasted from the fifth of Epiphi till the seventh, that is, three days.
39
The Ruler over all did during this time manifest forth his mercy gloriously, and did deliver them all together unharmed.
40
They feasted upon the king's provision up to the fourteenth day, and then asked to be sent away.
41
The king commended them, and wrote the subjoined letter, of magnanimous import for them, to the commanders of every city.
Chapter 7	Глава 7

1	1
King Ptolemy Philopator to the commanders throughout Egypt, and to all who are set over affairs, joy and strength.	«Цар Птоломей Филопатор начальникам єгипетським і всім поставленим на посади — радуватися і бути здоровими. Здорові і ми і діти наші, бо великий Бог благодіє нам у справах за нашим бажанням.
2	2
We, too, and our children are well; and God has directed our affairs as we wish.	Деякі з друзів наших за зловмисництвом своїм часто представляли нам і переконували нас зібрати всіх юдеїв, які знаходяться у царстві, і замучити надзвичайними стратами, як зрадників,
3	3
Certain of our friends did of malice vehemently urge us to punish the Jews of our realm in a body, with the infliction of a monstrous punishment.	додаючи, що доки не буде цього зроблено, справи нашого царства ніколи не будуть благовпорядковані через ненависть, яку вони мають до всіх народів.
4	4
They pretended that our affairs would never be in a good state till this took place. Such, they said, was the hatred borne by the Jews to all other people.	Вони-то привели їх у кайданах насильно, як невільників, або краще, як наклепників, і без усякого розгляду і дослідження намагалися погубити їх, винаходячи жорстокості, лютіші навіть за скіфські звичаї.
5	5
They brought them fettered in grievous chains as slaves, nay, as traitors. Without enquiry or examination they endeavoured to annihilate them. They buckled themselves with a savage cruelty, worse than Scythian custom.	Ми суворо заборонили це і з благовоління, яке маємо до всіх людей, негайно дарували їм життя; а коли довідалися, що небесний Бог є вірний покров юдеїв і завжди захищає їх, як батько синів, ще ж взявши до уваги відому їхню доброзичливість до нас і до предків наших, ми справедливо звільнили їх від усякого звинувачення у чому б то не було,
6	6
For this cause we severely threatened them; yet, with the clemency which we are wont to extend to all men, we at length permitted them to live. Finding that the God of heaven cast a shield of protection over the Jews so as to preserve them, and that he fought for them as a father always fights for his sons;	і наказали всім і кожному повернутися у свої доми, так щоб ніде ніхто ні в чому не ображав їх і не докоряв у тім, що відбулося без їхньої провини.
7	7
and taking into consideration their constancy and fidelity towards us and towards our ancestors, we have, as we ought, acquitted them of every sort of charge.	Знайте, що коли ми почнемо проти них що-небудь лихе або взагалі образимо їх, то будемо мати проти себе не людину, але володаря над усякою владою всевишнього Бога месником за діла наші в усьому і завжди неминуче. Будьте здорові».
8	8
And we have dismissed them to their several homes; bidding all men everywhere to do them no wrong, or unrighteously revile them about the past.	Одержавши це послання, юдеї не поспішали негайно вирушити, але просили царя, щоб ті з роду юдейського, які самовільно залишили святого Бога і закон Божий, одержали через них належне покарання,
9	9
For know ye, that should we conceive any evil design against, or in any manner aggrieve them, we shall ever have as our opposite, not man, but the highest God, the ruler of all might. From Him there will be no escape, as the avenger of such deeds. Fare ye well.	додаючи, що ті, які переступили заради черева постанови Божественні, ніколи не будуть мати доброї прихильности і до правління царя.
10	10
When they had received this letter, they were not forward to depart immediately. They petitioned the king to be allowed to inflict fitting punishment upon those of their race who had willingly transgressed the holy God, and the law of God.	Цар визнав, що вони говорять правду, схвалив їх, і дав їм повноваження на все, щоб вони тих, що переступили закон Божий, знищили в усякому місці царства його безперешкодно, без особливого дозволу або нагляду царя.
11	11
They alleged that men who had for their bellies' sake transgressed the ordinances of God, would never be faithful to the interests of the king.	Тоді, подякувавши йому, як належало, священики і вся безліч народу заспівали «алилуя» і з радістю вирушили.
12	12
The king admitted the truth of this reasoning, and commended them. Full power was given them, without warrant or special commission, to destroy those who had transgressed the law of God boldly in every part of the king's dominions.	Усякого одноплемінника з тих, що осквернилися, якого зустрічали на шляху, вони карали й убивали у приклад іншим.
13	13
Their priests, then, as it was meet, saluted him with good wishes, and all the people echoed with the Hallelujah. They then joyfully departed.	У цей день вони умертвили понад триста мужів, і торжествували з веселощами, умертвляючи нечистих.
14	14
Then they punished and destroyed with ignominy every polluted Jew that fell in their way;	Самі ж, бувши з Богом до смерти й одержавши повну радість спасіння, піднялися з міста, увінчані всякими запашними квітами, з веселощами і вигуками, хвалами і благозвучними піснями, дякуючи Богу батьків, вічному Спасителю Ізраїля.
15	15
slaying thus, in that day, above three hundred men, and esteeming this destruction of the wicked a season of joy.	Прийшовши до Птолемаїди, названої за властивістю місця Родофором [трояндоносною], в якій за загальною їхньою домовленістю очікували їх кораблі сім днів,
16	16
They themselves having held fast their God unto death, and having enjoyed a full deliverance, departed from the city garlanded with sweet-flowered wreaths of every kind. Uttering exclamations of joy, with songs of praise, and melodious hymns they thanked the God of their fathers, the eternal Saviour of Israel.	вони влаштували там бенкет спасіння, бо цар щедро забезпечив їх усім, що потрібно було кожному до прибуття у свій дім.
17	17
Having arrived at Ptolemais, called from the specialty of that district Rose-bearing, where the fleet, in accordance with the general wish, waited for them seven days,	Оскільки вони добулися сюди у мирі, із пристойними подяками, то і тут також установили весело святкувати ці дні під час перебування свого.
18	18
they partook of a banquet of deliverance, for the king generously granted them severally the means of securing a return home.	Освятивши ці дні й затвердивши свою обітницю поставленням стовпа на місці бенкету, вони вирушили далі суходолом і морем і рікою, кожен у своє житло, неушкоджені, вільні, у повній радості, маючи охороною царське повеління. Тоді-то придбали вони більшу, ніж раніше, силу і славу і зробилися страшними для ворогів, ні від кого ніскільки не пригноблювані у своєму володінні,
19	19
They were accordingly brought back in peace, while they gave utterance to becoming thanks; and they determined to keep these days during their sojourn as days of joyfulness.	й усі одержали своє за описом, так що, хто мав що-небудь у себе, з величезним страхом віддавали їм, бо найбільші благодіяння явив їм найвеличніший Бог на спасіння їх.
20	20
These they registered as sacred upon a pillar, when they had dedicated the place of their festivity to be one of prayer. They departed unharmed, free, abundant in joy, preserved by the king's command, by land, by sea, and by river, each to his own home.	Благословенний Спаситель Ізраїля на вічні часи! Амінь.
21
They had more weight than before among their enemies; and were honoured and feared, and no one in any way robbed them of their goods.
22
Every man received back his own, according to inventory; those who had obtained their goods, giving them up with the greatest terror. For the greatest God wrought with perfectness wonders for their salvation.
23
Blessed be the Redeemer of Israel unto everlasting. Amen.

← 2 Maccabees*

Job →

Категорії

Контакти

Old Testament

New Testament

Вивчаєте англійську?

Old Testament

New Testament

Вивчаєте англійську?