Уладару́ Чалавекалю́бны, ці не цяпе́р ужо́ ло́жа гэ́тае мне бу́дзе труно́ю? Ці няшча́сную маю́ душу́ Ты асвятлі́ш яшчэ́ святло́м дня? Вось, труна́ перада мно́ю стаі́ць; вось, смерць чака́е мяне́. Суда Твайго́, Го́спадзі, я баю́ся, і му́кі бяско́нцай, але зла рабі́ць не перастаю́: Цябе́, Го́спада Бо́га майго́, я заўжды́ гняўлю́, і Прачы́стую Тваю́ Ма́ці, і ўсе Нябе́сныя сі́лы, і свято́га А́нгела ахо́ўніка майго́. Ве́даю, Го́спадзі, што нява́рты я чалавекалю́бства Твайго́, а ва́рты ўсяля́кага асуджэ́ння і му́кі. Але, Го́спадзі, хачу́ я ці не хачу́ — спасі́ мяне́. Бо калі пра́ведніка Ты спасе́ш, няма́ тут нічо́га вялі́кага, і калі чы́стага памі́луеш, няма́ нічо́га дзі́ўнага, бо яны́ ва́ртыя мі́ласці Тваёй. А вось на мне грэ́шным праяві́ дзі́ўную мі́ласць Тваю́, у гэ́тым пакажы́ чалавекалю́бства Тваё, і няха́й мая́ зага́ннасць не перавы́сіць Тваёй невымо́ўнай до́брасці і міласэ́рнасці, і як Ты хо́чаш, так упара́дкуй жыццё маё.

Вказуючи на постіль свою, промовляй:

Владико Людинолюбче, невже цей одр мені гробом буде, чи ще окаянну мою душу освітиш світлом дня? Ось могила стоїть переді мною, ось смерть чекає на мене. Суда Твого, Господи, я боюся і муки нескінченної, але й зло творити не перестаю, Тебе, Господа мого, завжди прогнівляю і Пречисту Твою Матір, і всіх Небесних Сил, святого Ангела-Охоронителя мого. Знаю, Господи, що я недостойний людинолюбства Твого, але достойний усілякого осудження і муки. Та, Господи, хочу чи не хочу, спаси мене. Якщо праведника спасаєш – нічого у цьому надзвичайного, і якщо чистого милуєш – нічого у цьому дивного, бо вони достойні Твоєї милості, але на мені, грішному, вияви дивну Твою милість й у цьому покажи людинолюбство Твоє, і нехай не перевершить моя злоба Твою невимовну благість і милосердя, і, як Сам бажаєш, вчини діло спасіння мого.