|
Глава 2
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
| (Зач 264) Са́мі бо ві́сте, бра́тіє, вход наш і́же к вам, я́ко не вотще́ бисть; | Ви самі знаєте, браття, про наш вхід до вас, що він не був даремний; |
|
2
|
2
|
| но предпострада́вше і досажде́ні би́вше, я́коже ві́сте, в Філі́ппіх, дерзну́хом о Бо́зі на́шем глаго́лати к вам благовіствова́ніє Бо́жиє со мно́гим по́двигом. | але, спершу постраждавши і зазнавши зневаги в Филиппах, як ви знаєте, ми насмілились у Богові нашому проповідувати вам благовістя Боже з великим подвигом. |
|
3
|
3
|
| Утіше́ніє бо на́ше не от пре́лести, ні от нечистоти́, ні ле́стію; | Бо в нашому вченні нема ні омани, ні нечистих спонукань, ні лукавства; |
|
4
|
4
|
| но я́коже іскуси́хомся от Бо́га ві́рні би́ти прия́ти благовіствова́ніє, та́ко глаго́лем, не а́ки челові́ком угожда́юще, но Бо́гу іскуша́ющему сердця́ на́ша. | але, оскільки Бог визнав нас гідними, щоб доручити нам благовістування, то ми так і говоримо, догоджаючи не людям, а Богові, Який випробовує серця наші. |
|
5
|
5
|
| Нікогда́же бо в словесі́ ласка́нія би́хом к вам, я́коже ві́сте, ніже́ в вині́ лихоіма́нія: Бог свиді́тель! | Бо ніколи не було в нас перед вами ні слова омани, як ви знаєте, ні користи: Бог свідок! |
|
6
|
6
|
| Ні і́щуще от челові́к сла́ви, ні от вас, ні от іні́х; | Hе шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших: |
|
7
|
7
|
| могу́ще в тяготі́ би́ти, я́коже Христо́ви апо́столи, но би́хом ти́сі посреді́ вас, я́коже дої́лиця грі́єть своя́ ча́да. | ми могли прийти з поважністю, як апостоли Христові, але були тихі серед вас, як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми. |
|
8
|
8
|
| Та́ко жела́юще вас, благоволи́хом пода́ти вам не то́чію благовіствова́ніє Бо́жиє, но і ду́ші своя́, зане́же возлю́блені би́сте нам. | Так ми, з прихильности до вас, зажадали передати вам не тільки благовістя Боже, але й душі наші, тому що ви стали нам любі. |
|
9
|
9
|
| (Зач. 265) По́мніте бо, бра́тіє, труд наш і по́двиг: нощ бо і день ді́лающе, да не отяготи́м ні єди́наго от вас, пропові́дахом вам благовіствова́ніє Бо́жиє. | Бо ви пам’ятаєте, браття, труд наш і подвиг: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити кого з вас, ми проповідували благовістя Боже. |
|
10
|
10
|
| Ви свиді́теле і Бог, я́ко преподо́бно і пра́ведно і непоро́чно вам, ві́рующим, би́хом, | Свідки ви і Бог, як свято і праведно та бездоганно ми поводились серед вас, віруючих, |
|
11
|
11
|
| я́коже ві́сте, зане́ єди́наго кого́ждо вас, я́коже оте́ць ча́да своя́, | тому що ви добре знаєте, як кожного з вас, мов батько дітей своїх, |
|
12
|
12
|
| моля́ще і утіша́юще вас, і свиді́тельствующе вам ходи́ти досто́йно Бо́гу, призва́вшему ви во своє́ Ца́рство і сла́ву. | ми просили і переконували та благали діяти достойно Бога, Який покликав вас у Своє Царство і славу. |
|
13
|
13
|
| Сего́ ра́ди і ми благодари́м Бо́га непреста́нно, я́ко приє́мше сло́во сли́шанія Бо́жия от нас, прия́сте не а́ки сло́во челові́чесько, но, я́коже єсть воі́стину, сло́во Бо́жиє, є́же і ді́йствується в вас, ві́рующих. | Тому і ми безперестанно дякуємо Богові, що‚ прийнявши від нас почуте Слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як Слово Боже, яким воно є істинно, яке і діє у вас, віруючих. |
|
14
|
14
|
| (Зач. 266) Ви бо подо́бници би́сте, бра́тіє, церква́м Бо́жиїм су́щим во Іуде́ї о Христі́ Ісу́сі, зане́ та́яжде і ви пострада́сте от свої́х сплеме́нник, я́коже і ті́ї от іуде́й, | Бо ви, браття, стали наслідувачами церков Божих у Христі Ісусі, які знаходяться в Юдеї, бо і ви те саме перетерпіли від своїх єдиноплемінників, що й ті від юдеїв, |
|
15
|
15
|
| уби́вших і Го́спода Ісу́са і Єго́ проро́ки, і нас ізгна́вших, і Бо́гу не угоди́вших, і всім челові́ком проти́в'ящихся, | які вбили і Господа Ісуса і Його пророків, і нас вигнали, і Богові не догоджають, і всім людям противляться, |
|
16
|
16
|
| (і) возбраня́ющих нам глаго́лати язи́ком, да спасу́ться, во є́же іспо́лнити їм гріхи́ своя́ всегда́; пости́же же на них гнів до конця́. | які забороняють нам говорити язичникам, щоб спаслися, і через це поповнюють завжди міру гріхів своїх; та наближається на них гнів до кінця. |
|
17
|
17
|
| Ми же, бра́тіє, осироті́вше от вас ко вре́мені часа́ лице́м, а не се́рдцем, ли́шше тща́хомся лице́ ва́ше ви́діти мно́гим жела́нієм. | Ми ж, браття, розлучившись із вами на короткий час лицем, а не серцем, ще з більшим бажанням прагнули побачити лице ваше. |
|
18
|
18
|
| Ті́мже хоті́хом прийти́ к вам, аз у́бо Па́вел, єди́ною і два́жди; і возбрани́ нам сатана́. | І тому ми, я‚ Павло, і один раз і вдруге хотіли прийти до вас, та перешкодив нам сатана. |
|
19
|
19
|
| Кто бо нам упова́ніє, іли́ ра́дость, іли́ віне́ць похвале́нія? Не і ви ли пред Го́сподем на́шим Ісу́с Христо́м во прише́ствії Єго́? | Бо хто наша надія, або радість, або вінець похвали? Хіба і не ви перед Господом нашим Ісусом Христом у пришестя Його? |
|
20
|
20
|
| (Зач. 267) Ви бо єсте́ сла́ва на́ша і ра́дость. | Бо ви — слава наша і радість. |
