|
Глава 2
|
Глава 2
|
|
1
|
|
| Ви самі знаєте, браття, про наш вхід до вас, що він не був даремний; | |
|
2
|
|
| але, спершу постраждавши і зазнавши зневаги в Филиппах, як ви знаєте, ми насмілились у Богові нашому проповідувати вам благовістя Боже з великим подвигом. | |
|
3
|
|
| Бо в нашому вченні нема ні омани, ні нечистих спонукань, ні лукавства; | |
|
4
|
|
| але, оскільки Бог визнав нас гідними, щоб доручити нам благовістування, то ми так і говоримо, догоджаючи не людям, а Богові, Який випробовує серця наші. | |
|
5
|
|
| Бо ніколи не було в нас перед вами ні слова омани, як ви знаєте, ні користи: Бог свідок! | |
|
6
|
|
| Hе шукаємо слави людської ні від вас, ні від інших: | |
|
7
|
|
| ми могли прийти з поважністю, як апостоли Христові, але були тихі серед вас, як годувальниця, що ніжно поводиться з дітьми своїми. | |
|
8
|
|
| Так ми, з прихильности до вас, зажадали передати вам не тільки благовістя Боже, але й душі наші, тому що ви стали нам любі. | |
|
9
|
|
| Бо ви пам’ятаєте, браття, труд наш і подвиг: вночі і вдень працюючи, щоб не обтяжити кого з вас, ми проповідували благовістя Боже. | |
|
10
|
|
| Свідки ви і Бог, як свято і праведно та бездоганно ми поводились серед вас, віруючих, | |
|
11
|
|
| тому що ви добре знаєте, як кожного з вас, мов батько дітей своїх, | |
|
12
|
|
| ми просили і переконували та благали діяти достойно Бога, Який покликав вас у Своє Царство і славу. | |
|
13
|
|
| Тому і ми безперестанно дякуємо Богові, що‚ прийнявши від нас почуте Слово Боже, ви прийняли його не як слово людське, а як Слово Боже, яким воно є істинно, яке і діє у вас, віруючих. | |
|
14
|
|
| Бо ви, браття, стали наслідувачами церков Божих у Христі Ісусі, які знаходяться в Юдеї, бо і ви те саме перетерпіли від своїх єдиноплемінників, що й ті від юдеїв, | |
|
15
|
|
| які вбили і Господа Ісуса і Його пророків, і нас вигнали, і Богові не догоджають, і всім людям противляться, | |
|
16
|
|
| які забороняють нам говорити язичникам, щоб спаслися, і через це поповнюють завжди міру гріхів своїх; та наближається на них гнів до кінця. | |
|
17
|
|
| Ми ж, браття, розлучившись із вами на короткий час лицем, а не серцем, ще з більшим бажанням прагнули побачити лице ваше. | |
|
18
|
|
| І тому ми, я‚ Павло, і один раз і вдруге хотіли прийти до вас, та перешкодив нам сатана. | |
|
19
|
|
| Бо хто наша надія, або радість, або вінець похвали? Хіба і не ви перед Господом нашим Ісусом Христом у пришестя Його? | |
|
20
|
|
| Бо ви — слава наша і радість. |
