Завантаження...
Зміст

Глава 15
Главa є7i
1
1
Тогда́ приступи́ша ко Ісу́сові і́же от Ієрусали́ма кни́жници і фарисе́є, глаго́люще: ТогдA приступи1ша ко ї}сови и5же t їеrли1ма кни1жницы и3 фарісeє, глаг0люще:
2
2
почто́ ученици́ Твої́ преступа́ють преда́ніє ста́рець? Не умива́ють бо рук свої́х, єгда́ хліб ядя́ть. почто2 ўчн7цы2 твои2 преступaютъ предaніе стaрєцъ; не ўмывaютъ бо рyкъ свои1хъ, є3гдA хлёбъ kдsтъ.
3
3
Он же отвіща́в рече́ їм: почто́ і ви преступа́єте за́повідь Бо́жию за преда́ніє ва́ше? Џнъ же tвэщaвъ речE и5мъ: почто2 и3 вы2 преступaете зaповэдь б9ію за предaніе вaше;
4
4
Бог бо запові́да, глаго́ля: чти отця́ і ма́тер; і; і́же злосло́вить отця́ іли́ ма́тер, сме́ртію да у́мреть. БGъ бо заповёда, гlz: чти2 nтцA и3 мaтерь: и3: и4же ѕлосл0витъ nтцA и3ли2 мaтерь, смeртію да ќмретъ.
5
5
Ви же глаго́лете: і́же а́ще рече́ть отцю́ іли́ ма́тері: дар, і́мже би от мене́ по́льзовался єси́, Вh же глаг0лете: и4же ѓще речeтъ nтцY и3ли2 мaтери: дaръ, и4мже бы t менє2 п0льзовалсz є3си2:
6
6
і да не почти́ть отця́ своєго́ іли́ ма́тере [ма́тере своєя́]; і разори́сте за́повідь Бо́жию за преда́ніє ва́ше. и3 да не почти1тъ nтцA своегw2 и3ли2 мaтере [мaтере своеS]: и3 разори1сте зaповэдь б9ію за предaніе вaше.
7
7
Лицемі́ри, до́брі проро́чествова о вас Іса́я, глаго́ля: Лицемёри, д0брэ прbр0чествова њ вaсъ и3сaіа, глаг0лz:
8
8
приближа́ються мні лю́діє сі́ї усти́ свої́ми і устна́ми чтуть М'я; се́рдце же їх дале́че отстої́ть от Мене́; приближaютсz мнЁ лю1діе сjи ўсты6 свои1ми и3 ўстнaми чтyтъ мS: сeрдце же и4хъ далeче tстои1тъ t менє2:
9
9
всу́є же чтуть М'я, уча́ще уче́нієм, за́повідем челові́чеським. всyе же чтyтъ мS, ўчaще ўчeніємъ, зaповэдемъ человёчєскимъ.
10
10
І призва́в наро́ди, рече́ їм: сли́шіте і разумі́йте; И# призвaвъ нар0ды, речE и5мъ: слhшите и3 разумёйте:
11
11
не входя́щеє во уста́ скверни́ть челові́ка, но ісходя́щеє ізо устто скверни́ть челові́ка. не входsщее во ўстA скверни1тъ человёка: но и3сходsщее и3зо ќстъ, то2 скверни1тъ человёка.
12
12
(Зач. 61) Тогда́ присту́пльше ученици́ Єго́ рі́ша Єму́: ві́си ли, я́ко фарисе́є сли́шавше сло́во соблазни́шася? (За? …№.) ТогдA пристyпльше ўчн7цы2 є3гw2 рёша є3мY: вёси ли, ћкw фарісeє слhшавше сл0во соблазни1шасz;
13
13
Он же отвіща́в рече́: всяк сад, єго́же не насади́ Оте́ць Мой Небе́сний, іскорени́ться; Џнъ же tвэщaвъ речE: всsкъ сaдъ, є3г0же не насади2 nц7ъ м0й нбcный, и3скорени1тсz:
14
14
оста́віте їх; вожді́ суть слі́пі сліпце́м; сліпе́ць же сліпця́ а́ще во́дить, о́ба в я́му впаде́тася. њстaвите и5хъ: вожди6 сyть слёпи слэпцє1мъ: слэпeцъ же слэпцA ѓще в0дитъ, џба въ ћму впадeтасz.
15
15
Отвіща́в же Петр рече́ Єму́: скажи́ нам при́тчу сію́. Tвэщaвъ же пeтръ речE є3мY: скажи2 нaмъ при1тчу сію2.
16
16
Ісу́с же рече́ їм: єдина́че [єще́] ли і ви без ра́зума єсте́? Ї}съ же речE (и5мъ): є3динaче [є3щE] ли и3 вы2 без8 рaзума є3стE;
17
17
не у ли разуміва́єте, я́ко вся́ко, є́же вхо́дить во уста́, во чре́во вміща́ється і афедро́ном ісхо́дить? не u5 ли разумэвaете, ћкw всsко, є4же вх0дитъ во ўстA, во чрeво вмэщaетсz и3 ґфедрHномъ и3сх0дитъ;
18
18
ісходя́щая же ізо уст, от се́рдця ісхо́дять, і та скверня́ть челові́ка; и3сход‰щаz же и3зо ќстъ, t сeрдца и3сх0дzтъ, и3 т† сквернsтъ человёка:
19
19
от се́рдця бо ісхо́дять помишле́нія зла́я, уби́йства, прелюбодія́нія, любодія́нія, татьби́, лжесвиді́тельства, хули́; t сeрдца бо и3сх0дzтъ помышлє1ніz ѕл†z, ўб‡йства, прелюбодэ‰ніz, любодэ‰ніz, татьбы6, лжесвидётєлства, хулы6:
20
20
сія́ суть скверня́щая челові́ка; а є́же неумове́ннима рука́ма я́стине скверни́ть челові́ка. сі‰ сyть скверн‰щаz человёка: ґ є4же неумовeнныма рукaма ћсти, не скверни1тъ человёка.
21
21
(Зач. 62) І ізше́д отту́ду Ісу́с, оти́де во страни́ Тирськия і Сидо́нськия. (За? …в7.) И# и3зшeдъ tтyду ї}съ, tи1де во страны6 т›рскіz и3 сідw6нскіz.
22
22
І се, жена́ ханане́йська, от преді́л тіх ізше́дши, возопи́ к Нему́ глаго́лющи: поми́луй м'я, Го́споди, Си́не Дави́дов, дщи моя́ злі бісну́ється. И# сE, женA хананeйска, t предBлъ тёхъ и3зшeдши, возопи2 къ немY глаг0лющи: поми1луй мS, гDи, сн7е дв7довъ, дщи2 моS ѕлЁ бэснyетсz.
23
23
Он же не отвіща́ єй словесе́. І присту́пльше ученици́ Єго́, моля́ху Єго́, глаго́люще: отпусти́ ю, я́ко вопіє́ть вслід нас. Џнъ же не tвэщA є4й словесE. И# пристyпльше ўчн7цы2 є3гw2, молsху є3го2, глаг0люще: tпусти2 ю5, ћкw вопіeтъ в8слёдъ нaсъ.
24
24
Он же отвіща́в рече́: нісьм по́слан, то́кмо ко овця́м поги́бшим до́му Ізра́їлева. Џнъ же tвэщaвъ речE: нёсмь п0сланъ, т0кмw ко nвцaмъ поги1бшымъ д0му ї}лева.
25
25
Она́ же прише́дши поклони́ся Єму́, глаго́лющи: Го́споди, помози́ мі. Nнa же пришeдши поклони1сz є3мY, глаг0лющи: гDи, помози1 ми.
26
26
Он же отвіща́в рече́: ність добро́ от’я́ти хлі́ба ча́дом і поврещи́ псом. Џнъ же tвэщaвъ речE: нёсть добро2 tsти хлёба чaдwмъ и3 поврещи2 псHмъ.
27
27
Она́ же рече́: єй, Го́споди; і́бо і пси ядя́ть от крупи́ць па́дающих от трапе́зи господе́й свої́х. Nнa же речE: є4й, гDи: и4бо и3 пси2 kдsтъ t крупи1цъ пaдающихъ t трапeзы господeй свои1хъ.
28
28
Тогда́ отвіща́в Ісу́с рече́ єй: о, же́но, ве́лія ві́ра твоя́; бу́ди тебі́, я́коже хо́щеши. І ісцілі́ дщи єя́ от того́ часа́. ТогдA tвэщaвъ ї}съ речE є4й: q, жeно, вeліz вёра твоS: бyди тебЁ ћкоже х0щеши. И# и3сцэлЁ дщи2 є3S t тогw2 часA.
29
29
(Зач. 63) І преше́д отту́ду Ісу́с, при́йде на мо́ре Галіле́йськоє, і возше́д на гору́, сі́де ту. (За? …G.) И# прешeдъ tтyду ї}съ, пріи1де на м0ре галілeйское, и3 возшeдъ на горY, сёде тY.
30
30
І приступи́ша к Нему́ наро́ди мно́зі, іму́ще с собо́ю хроми́я, сліпи́я, німи́я, бі́дния і і́ни мно́гі, і приверго́ша їх к нога́ма Ісу́совима; і ісціли́ їх. И# приступи1ша къ немY нар0ди мн0зи, и3мyще съ соб0ю хрwмhz, слэпы6z, нэмы6z, бBдныz и3 и4ны мнHги, и3 приверг0ша и5хъ къ ногaма ї}совыма: и3 и3сцэли2 и5хъ:
31
31
я́коже наро́дом диви́тися, ви́дящим німи́я глаго́люща, бі́дния здра́ви, хроми́я ходя́щя і сліпи́я ви́дящя; і сла́вляху Бо́га Ізра́їлева. ћкоже нар0дwмъ диви1тисz, ви1дzщимъ нэмы6z глаг0люща, бBдныz здр†вы, хрwмhz ходsщz и3 слэпы6z ви1дzщz: и3 слaвлzху бGа ї}лева.
32
32
(Зач. 64) Ісу́с же призва́в ученики́ Своя́, рече́ (їм): милосе́рдую о наро́ді (сем), я́ко уже́ дні три присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти; і отпусти́ти їх не я́дших не хощу́, да не ка́ко ослабі́ють на путі́. (За? …д7.) Ї}съ же призвaвъ ўчн7ки2 сво‰, речE (и5мъ): млcрдую њ нар0дэ (сeмъ), ћкw ўжE дни6 три2 присэдsтъ мнЁ и3 не и4мутъ чесw2 ћсти: и3 tпусти1ти и5хъ не ћдшихъ не хощY, да не кaкw њслабёютъ на пути2.
33
33
І глаго́лаша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду нам в пусти́ні хлі́би толи́ці, я́ко да наси́титься толи́к наро́д? И# глаг0лаша є3мY ўчн7цы2 є3гw2: tкyду нaмъ въ пустhни хлёби толи1цы, ћкw да насhтитсz толи1къ нар0дъ;
34
34
І глаго́ла їм Ісу́с: коли́ко хлі́би і́мате? Они́ же рі́ша: седьм і ма́ло ри́биць. И# гlа и5мъ ї}съ: коли1кw хлёбы и4мате; Nни1 же рёша: сeдмь, и3 мaлw рhбицъ.
35
35
І повелі́ наро́дом возлещи́ на землі́, И# повелЁ нар0дwмъ возлещи2 на земли2,
36
36
і приє́м седьм хлі́би і ри́би, хвалу́ возда́в преломи́ і даде́ ученико́м Свої́м, ученици́ же наро́дом. и3 пріeмь сeдмь хлёбы и3 ры6бы, хвалY воздaвъ преломи2 и3 дадE ўчн7кHмъ свои6мъ, ўчн7цh же нар0дwмъ.
37
37
І ядо́ша всі і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць іспо́лнь; И# kд0ша вси2 и3 насhтишасz: и3 взsша и3збhтки ўкр{хъ, сeдмь к0шницъ и3сп0лнь:
38
38
я́дших же бя́ше чети́ре ти́сящі муже́й, ра́зві жен і діте́й. ћдшихъ же бsше четhре тhсzщы мужeй, рaзвэ жeнъ и3 дэтeй.
39
39
І отпусти́в наро́ди, влі́зе в кора́бль і при́йде в преді́ли Магдали́нські. И# tпусти1въ нар0ды, влёзе въ корaбль и3 пріи1де въ предёлы магдали6нски.