|
Главa д7i
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
| По тріeхъ же лётэхъ ўвёбда їyда, ћкw дими1трій селevковъ сhнъ вплывE сквозЁ пристaнище, є4же при трjполи, со мн0жествомъ крёпкимъ и3 кораблsми, | Через три роки дійшла чутка до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з сильним сухопутним і морським військом |
|
2
|
2
|
| и3 њдержA странY и3 ўби2 ґнті0ха и3 є3гw2 намёстника лmсjю. | і, оволодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія. |
|
3
|
3
|
| Ґлкjмъ же нёкто бhвый прeжде ґрхіерeй, в0лею же њскверни1выйсz во временA смэшeніz, помhсливъ, ћкw ни кjимъ w4бразомънёбсть є3мY спасeніz, нижE прихождeніz ко с™0му nлтарю2, | Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровільно осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника, |
|
4
|
4
|
| пріи1де ко царю2 дими1трію сто2 пzтьдесsтъ пeрвагw лёта, приносS є3мY вэнeцъ злaтъ и3 фjнікъ, къ си6мъ же и3 цвэты2, и5же мнsхусz церк0вніи бhти: и въ дeнь џный молчaше. | у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки, які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив. |
|
5
|
5
|
| Получи1въ же врeмz безyмію своемY содёйствующее, при1званъ бhсть дими1тріемъ на соб0ръ и3 вопрошeнъ, въ к0емъ состоsніи и3 совётэ стоsтъ їудeє; | Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це: |
|
6
|
6
|
| Къ си6мъ речE: глаг0леміи t їудє1й ґсідeє, и4хже в0ждь їyда маккавeй, бр†ни стр0zтъ и3 р†спри воздвизaютъ, не допускaюще цaрству благостоsніz получи1ти: | так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту. |
|
7
|
7
|
| сегw2 рaди tлучeнъ прароди1телскіz слaвы, си1рэчь свzщенноначaлства, сёмw нн7э пріид0хъ, | Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди, |
|
8
|
8
|
| пeрвое ќбw њ надлежaщихъ царю2 вёрность содержaщь, втор0е же и3 њ свои1хъ грaжданёхъ промышлsz: предрэчeниыхъ бо безсловeсіемъ весьмA р0дъ нaшъ не мaлw стрaждетъ: | по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш. |
|
9
|
9
|
| к†zждо же си1хъ познaвъ, ты2, царю2, њ странЁ и3 њ њбстоsніи р0да нaшегw проуразумёй по человэколю1бію, є4же и4маши ко всBмъ благопрекл0нное: | Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм: |
|
10
|
10
|
| донeлэже бо їyда жи1въ є4сть, невозм0жно ми1ра получи1ти вещeмъ. | доки залишається Іуда, не може бути спокою. |
|
11
|
11
|
| Сицєвымъ же рэчє1ннымъ бhвшымъ t негw2, ѓбіе пр0чіи дрyзи, враждY и3мyщіи на їyду, разжег0ша дими1тріа. | Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія. |
|
12
|
12
|
| Призвaвъ же ск0рw никан0ра старёйшину над8 слонaми и3 воев0дою постaвивъ їудeею, послA, | Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, призначивши його воєначальником у Юдею, послав його, |
|
13
|
13
|
| дaвъ зaповэдь, самаго2 ќбw їyду ўби1ти, сyщихъ же съ ни1мъ расточи1ти, постaвити же ґлкjма ґрхіерeемъ превели1кагw хрaма. | давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму. |
|
14
|
14
|
| ТогдA kзhцы ўбёгшіи и3з8 їудeи t їyды, стадaми прихождaху къ нікан0ру, їудє1йскаz ѕлопол{чіz и3 бBдства себЁ благопол{чіz мнsще бhти. | Тоді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством. |
|
15
|
15
|
| Слhшавще же (їудeє) нікан0рово пришeствіе и3 нападeніе kзhкwвъ, посhпавшесz землeю, молsху постaвившаго дaже до вёка лю1ди сво‰ и3 пrнw съ kвленіемъ защищaющаго свою2 чaсть. | Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій. |
|
16
|
16
|
| Повелёвшу же воев0ду, ск0рw tтyду дви1гнушасz и3 смэси1шасz съ ни1ми при грaдцэ десaвли. | За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау. |
|
17
|
17
|
| Сjмwнъ же брaтъ їyдинъ срази1всz съ нікан0ромъ, мaлw же ўстраши1всz внезaпнагw рaди нахождeніz супостaтwвъ. | Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику поразку. |
|
18
|
18
|
| Nбaче же слhшавъ нікан0ръ мyжесто при їyдэ сyщихъ и3 благодyшіе, и4мже подвизaютсz за nтeчество, ўбоsсz сyдъ кр0вію сотвори1ти: | Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся вирішити справу кровопролиттям; |
|
19
|
19
|
| сегw2 рaди послA посідHніа и3 fеод0та и3 маттаfjю дaти и3 взsти десни1цу. | тому послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир. |
|
20
|
20
|
| Мн0гу же њ сeмъ бhвшу совёту и3 воев0дэ лю1демъ возвэсти1вшу и3 бhвшу є3диноглaсному всёхъ и3зволeнію, соизв0лиша на ми6рнаz | Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори |
|
21
|
21
|
| и3 нарек0ша дeнь, въ џньже њс0бнw сни1дутсz кyпнw. И# пріи1де. И# постaвиша разли6чнаz сэд†лища. | і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища. |
|
22
|
22
|
| Повелё же їyда воwружє1ннымъ бhти готHвымъ въ мёстэхъ прили1чныхъ, да не когдA t супост†тъ внезaпу ѕлодэsніе бyдетъ, и3 подобaющую бесёду џбще сотвори1ша. | Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, — і мали вони мирну нараду. |
|
23
|
23
|
| Пребывaше же нікан0ръ во їеrли1мэ и3 ни к0егwже ѕлA сотвори2, стадa же нар0дwвъ с0бранныхъ tпусти2. | Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ. |
|
24
|
24
|
| И#мёzше же їyду всегдA въ лицы2, душeвнw къ мyжу преклони1сz: | Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа; |
|
25
|
25
|
| моли1 же є3го2 њжени1тисz и3 ч†да сотвори1ти. Њжени1сz, блaгw поживE, nбщежи1телствоваше. | переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям. |
|
26
|
26
|
| Ґлкjмъ же ви1дz междY и4ми благопріsтство и3 бы6вшаz совэщ†ніz познaвъ, и4де къ дими1трію и3 глаг0лаше, ћкw нікан0ръ њ вeщехъ ч{ждаz мyдрствуетъ: їyду бо, навётника цaрству, преeмника воспріS себЁ. | Алким же, бачачи взаємну їх один до одного прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем. |
|
27
|
27
|
| Цaрь же воз8zри1всz и3 прелукaвыми њклевєтaніи є3гw2 разсверёпэвъ, писA нікан0ру глаг0лz: њ совэщaніихъ си1хъ тsжко (ми2 є4сть) носи1ти: повелэвaю ти2 маккавeа свsзана послaти ск0рw во ґнтіохjю. | Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Маккавея в Антиохію у кайданах. |
|
28
|
28
|
| Ўвёдавъ же њ си1хъ нікан0ръ, смzтeсz и3 тsжкw терпsше завэщ†ннаz tри1нути, ни чи1мже є3го2 мyжу њби1дэвшу. | Коли довідався про це Никанор, то знітився, і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого. |
|
29
|
29
|
| Но понeже царю2 сопроти1витисz не бЁ возм0жно, благоврeменства наблюдaше хи1тростію военною сіE соверши1ти. | Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю. |
|
30
|
30
|
| Маккавeй же ви1дz над8 соб0ю гр0знэе дёюща нікан0ра и3 њбыкновeнное срётеніе свирёпэе и3мyща, ўразумёвъ не t блaга бhти суровствY семY, собрaвъ не мaлw сyщихъ w4крестъ себє2, скрhсz t нікан0ра. | Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора. |
|
31
|
31
|
| Познaвъ же другjй, ћкw д0бльственнw t мyжа хи1тростію предварeнъ, пришeдъ къ вели1кому и свzт0му хрaму, свzщeнникwмъ подобaющыz жє1ртвы приносsщымъ повелЁ предaти мyжа. | Коли останній довідався, що Іуда майстерно випередив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли священики приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа. |
|
32
|
32
|
| Си6мъ же съ клsтвою рeкшымъ, ћкw не вёдzтъ, гдЁ є4сть и3ск0мый, простeръ десни1цу на цeрковь, си1ми клsтсz: | Коли ж вони з клятвою говорили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає, |
|
33
|
33
|
| ѓще не предадитe ми свsзана їyду, то2 б9ій хрaмъ рaвенъ со землeю сотворю2, и3 nлтaрь раскопaю, и3 кaпище діонЂсу слaвное возстaвлю здЁ. | то він, простягнувши правицю на храм, поклявся, сказавши: якщо ви не видасте мені Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, розкопаю жертовник, і збудую тут славний храм Діонису. |
|
34
|
34
|
| И# сі‰ рeкъ tи1де. Жерцы2 же воздёюще рyцэ на нeбо, прнзывaху сyщаго всегдA споб0рника kзhку своемY, сі‰ рекyще: | Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здіймаючи руки до неба, благали постійного Захисника народу нашого і говорили: |
|
35
|
35
|
| ты2, гDи всёхъ, не трeбуzй ничт0же, благоволи1лъ є3си2 хрaму њбитaніz твоегw2 бhти въ нaсъ: | Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьому бути місцем Твого перебування між нами. |
|
36
|
36
|
| и3 нн7э, q=^, с™е, всsкагw њсщ7eніz гDи, сохрани2 во вёкъ несквeрненъ сeй хрaмъ недaвнw њчищeнный, загради1 же вс‰ка ўстA непрaвєдна. | І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні. |
|
37
|
37
|
| Разjй же нёкто t старёйшинъ їеrли1мскихъ њклеветaнъ бhсть нікан0ру, мyжъ люби1тель грaжданъ и3 ѕэлw2 д0брэ словyщь и3 по благопрмsтству nтeцъ їудewмъ и3менyемый: | Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв. |
|
38
|
38
|
| бsше бо внесhй въ прeжнихъ временёхъ несмэшeніz сyдъ во їудeйствэ, и3 тёло и3 дyшу за їудeйство предаsше со всsкимъ ўсeрдіемъ. | Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанністю віддавав за юдейство і тіло і душу. |
|
39
|
39
|
| Хотsщь же нікан0ръ ћвну сотвори1ти нeнависть, ю4же и3мЁ на їудє1и, послA в0инwвъ б0лэе пzти2 сHтъ ћти є3го2. | Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його, |
|
40
|
40
|
| Мнsше бо, ћкw џнаго поимaвъ, си6мъ содёлаетъ бэдY. | бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя. |
|
41
|
41
|
| Мн0жеству же нар0да хотsщу ст0лпъ њбдержaти и3 дворHвыz двє1ри разрушaющу, и3 повелёвшу џгнь принести2 и3 двє1ри зажещи2, њб8sтъ tвсю1ду бhвъ, мечeмъ порази1сz, | Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже наказано було принести вогню, щоб запалити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем, |
|
42
|
42
|
| лyчше добльственнw хотsщь ўмрeти, нeжели беззак0нникwмъ подрyчникъ бhти и3 своE благор0дство недост0йнэ њбезчeстити. | бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство. |
|
43
|
43
|
| Ск0рости же рaди п0двига несмeртна ћзва бhсть, и3 нар0дwмъ внyтрь двeрій врёzвшымсz, востeкъ дeрзостнw на стёну, свeрже сaмъ себE мyжественнw на нар0ды. | Але оскільки удар виявився від поспіху неточним, а натовп уже вривався у двері, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу. |
|
44
|
44
|
| Њнымъ же ск0рw разбёгшымсz и3 бhвшу разстоsнію, падE среди1ною чрeва посредЁ и4хъ: | Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт. |
|
45
|
45
|
| є3щe же дhшущь и3 разжжeнъ душeю, востaвъ, кр0ви є3гw2 пот0комъ текyщей и3 тzжчaйшымъ рaнамъ сyщымъ, бэжaщь сквозЁ нар0ды пр0йде, | Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяжкі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі. |
|
46
|
46
|
| и3 стaвъ на нёкоемъ кaмени стремни1ннэмъ, весьмA ўжE без8 кр0ви бhвъ, и3ст0ргнувъ внyтрєннzz (сво‰) и3 взeмъ nбёма рукaма вeрже на нар0ды: и3 призвaвъ владёющаго живот0мъ и3 дyхомъ, да сі‰ є3мY пaки воздaстъ, и3 си1мъ w4бразомъ жив0тъ скончA. | Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихання, скінчив таким способом життя. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
