Порівняти Біблія церковнослов'янською з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава 4

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Главa д7	Глава 4

1	1
Предрэчeнный же сjмwнъ, и4же њ срeбреницэхъ и3 nтeчествэ доноси1тель сотвори1сz, ѕлосл0вzше nиjю, ѓкибы т0й и3ліодHра и3 поwщрsлъ къ си6мъ и ѕл0бъ содётелб бhлъ.	А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і батьківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла.
2	2
И# благодётелz грaду и3 защи1тника свои1хъ людjй и3 ревни1телz зак0нwвъ (б9іихъ) дерзaше нарицaти навётникомъ вещeй.	Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя.
3	3
Враждё же въ толи1ко происходsщей, ћкw чрез8 нёкоего t другHвъ сjмwновыхъ и3 ўб‡йства совершaхусz,	Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства:
4	4
созерцaz nнjа лю1тость прёніz, и3 ґполлHніа неи1стовствовати, ћкw кілисmрjи и3 фінікjи воев0ду, ўмножaюща ѕл0бу сjмwнову, ко царю2 tи1де,	тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона,
5	5
не бывazй грaжданъ клеветни1къ, но п0льзу во џбществэ и3 на є3ди1нэ всемY мн0жеству промышлsz:	вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи на увазі користь кожного й усього народу,
6	6
ви1дzше бо, ћкw без8 царeва пр0мысла не м0щно получи1ти ми1ра ктомY вещeмъ, и3 ћкw сjмwнъ не tстaвитъ бyйства.	бо він бачив, що без царського захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не залишить свого безумства.
7	7
Њстaвльшу же житіE селevку и3 пріeмшу цaрство ґнті0ху, и4же нарицaшесz є3піфaнъ, желaше їасHнъ брaтъ nнjинъ ґрхіерeйства,	Але коли помер Селевк, і одержав царство Антиох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії,
8	8
вни1де ко царю2, њбэщавaz є3мY сребрA тал†нтъ три1ста шестьдесsтъ и3 t прих0дwвъ нёкіихъ и3нhхъ тал†нтъ џсмьдесzтъ.	пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісімдесят талантів.
9	9
Къ си6мъ же њбэщавaше и3 и3нhхъ написaти сто2 пzтьдесsтъ, ѓще подaстсz влaстію є3гw2 ўчи1лище ю4ныхъ є3мY постaвити и сyщихъ во їеrли1мэ ґнтіохjанами писaти.	Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілесних вправ юнаків і писати єрусалимлян антиохійцями.
10	10
Соизв0лившу же царю2, и3 начaлство њдержaвъ, ѓбіе на kзhческій њбhчай є3диноплемє1нныz сво‰ преводи1ти начA.	Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв.
11	11
И# ўстaвлєннаz їудewмъ человэколю6біz ц†рскаz чрез8 їwанна nтцA є3vполeма, и4же бsше посл0мъ њ дрyжбэ и3 споборeніи къ ри1млzнwмъ, tри1ну: и3 закHнныz ќбw гражд†нскіz разорsz ўстaвы, беззакHнныz њбы6чаи нововвождaше.	Він відкинув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї.
12	12
Тщaтелнэ бо под8 сaмымъ краегрaдіемъ ўчи1лище постaви, и3 и3зрsднэйшихъ ю4ношъ покори1въ, под8 петaсъ ввождaше.	Навмисно під самою фортецею побудував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку.
13	13
И# си1це бЁ ўсeрдіе нёкое ко є4ллинству и3 ўспёхъ kзhческагw жи1телства, рaди безмёрнагw, нечести1вагw, ґ не ґрхіерeа їасHна, беззак0ніz.	Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика,
14	14
Ћкw не ктомY њ слyжбахъ nлтaрныхъ ўсeрдни бsху жерцы2, но хрaмъ ќбw презирaюще и3 њ жeртвахъ нерадsще, тщaхусz прич†стницы бhти палeстрэ беззак0ннагw предaніz, по произзывaніи и3грaлищнагw крyга.	так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска.
15	15
И# nтeчєскіz ќбw чє1сти ни во чт0же вмэнsху, є4ллинскіz же сл†вы предHбры бhти мнsху:	Ні у що ставили вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими.
16	16
и4хже рaди њб8sтъ \| лю1тое њбстоsніе, и3 њ и4хже ревновaху наставлeніихъ, и3 весьмA и5мъ хотSху ўпод0битисz си1хъ врагHвъ и3 мучи1телей и3мёzху.	За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями;
17	17
Нечествовати бо въ бжcтвенныхъ за0нэхъ неуд0бь: но сі‰ послёдующее врeмz и3звэсти1тъ.	бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як показує час, що настає після того.
18	18
Бhвшу же пzтолётному три1знищу въ тЂрэ и3 царю2 сyщу тaмw,	Коли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там,
19	19
послA їасHнъ стyдныхъ смотри1телей и3з8 їеrли1ма ґнтіохjаны сyщыz, несyщыz сребрA дідрaхмъ три1ста въ жeртву и3раклjеву, њ и4хже и3 молsху принeсшіи, да не ўпотреблsютъ въ жeртву, ћкw не дост0итъ, но во и3ны6z росх0ды и5хъ tложи1ти.	тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати:
20	20
ПослA u5бо сі‰ рaди послaвшагw въ жeртву и3раклjеву, рaди же принeсшихъ на строeніе кораблецeй тривесeлныхъ.	отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден.
21	21
П0слану же бhвшу во є3гЂпетъ ґполлHнію сhну менестeову ко птоломeю філомeтеру царю2, торжествA рaди воспріsтіz прест0ла, возмнёвъ ґнті0хъ чyжда є3го2 бhти свои1хъ вещeй, њ своeмъ без8wпaсствэ печaшесz: тогw2 рaди во їoппjю пришeдъ, дости1же во їеrли1мъ.	Коли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сходження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима.
22	22
Великолёпнw же t їасHна и3 грaда пріsтъ, со свэщьми2 свётлыми и3 хвалaми вни1де: тaже си1це въ фінікjю съ в0инствомъп0йде.	Чудово прийнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію.
23	23
По трелётнэмъ же врeмени послA їасHнъ менелaа брaта предрэчeннагw сjмwна несyща царю2 срeбреники и3 њ вeщехъ нyжныхъ представлeніе соверши1ти и3мyщаго.	Після трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потрібних справ.
24	24
Џнъ же предстaвъ царю2 и3 возвели1чивъ є3го2 въ лицE влaсти рaди, на себE вост0рже ґрхіерeйство, положи1въ свhше їасHна тал†нтъ сребрA три1ста.	Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона.
25	25
Пріeмь же t царS повелBніz пріи1де, ничт0же ќбw носS дост0йно ґрхіерeйства, ћрость же жeстокагw мучи1телz и ѕвёрz лю1тагw гнёвъ и3мёz.	Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра.
26	26
И# їасHнъ ќбw, и4же своего2 брaта к0знію ўлови2, сaмъ к0знію ўловлeнъ t и3нaгw, бэглeцъ во ґманjтскую странY и3згнaнъ бhсть.	Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську.
27	27
Менелaй же начaлство ќбw њдержA, њ срeбрениэхъ же царeви њбэщaнныхъ ничт0же радsше:	Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги,
28	28
творsщу же и3стzзaніе сwстрaту краегрaдіz є3пaрху, къ семy бо надлежaще дaней дёло, тоS рaди вины2 џба ко царю2 при1звани.	бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем.
29	29
И# менелaй ќбw њстaви ґрхіерeйства преeмника лmсімaха брaта своего2, сwстрaтъ же крати1та, и4же бЁ над8 к›прzны.	Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат — Кратита, начальника кіпрян.
30	30
И# є3гдA сі‰ дёzхусz, случи1сz тaрсzнwмъ и3 малHтwмъ крамолY воздви1гнути, сегw2 рaди, ћкw ґнтіохjдэ нал0жницэ царeвэ въ дaръ tдaни бhша.	У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській.
31	31
Ск0рw u5бо цaрь пріи1де ўкроти1ти вeщы, њстaвz намёстника ґндронjка є3ди1наго t кнzзeй свои1хъ.	Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних сановників.
32	32
Возмнёвъ же менелaй воспріsти себЁ врeмz благополyчно, златы6z иBкіz сосyды t цeркве ўкрaдъ даровA ґндронjку и3 и4на продадE въ тЂръ и3 во њкрє1стныz грaды.	Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах.
33	33
Я%же ћвнw познaвъ nнjа, њбличaше є3го2, tшeдъ въ мёсто без8wпaсное, въ дафнію бли1з8 ґнтіохjи лежaщую.	Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце — Дафну, що лежить біля Антиохії.
34	34
Tтyду менелaй взeмъ на є3ди1нэ ґндронjка, молsше да ўбіeтъ nнjю. Џнъ же пришeдъ ко nнjи, и3 ўвэщaвъ лeстію, и3 десни1цу съ клsтвою дaвъ, ѓще и3 въ подозрёніи бЁ, ўсовётова и3з8 без8wпaснагw мёста и3зhти, є3г0же и3 ѓбіе заключи1въ ўби2, не ўстыдёвсz прaвды.	Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його убити Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши руку з клятвою, хоч і був у підозрі, переконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди.
35	35
Сеs же рaди вины2 не т0кмw їудeє, но мн0зи и3 t и3нhхъ kзhкwвъ иегодовaху и3 скорбsху њ непрaведньмъ мyжа ўбjйствэ.	Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа.
36	36
Возвратившусz же царю2 t кілікjйскихъ мёстъ, сyщіи во грaдэ їудeє приступи1ша просsще (судA) кyпнw съ ненави1дzщими беззакHніz є4ллинами њ безви1ннэмъ ўбjйствэ nнjинэ.	Коли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (*разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно.
37	37
Њскорби1всz u5бо душeю ґнті0хъ (nнjи рaди) и3 преклони1въ на ми1лость, и3 слeзы и3зліsвъ њ цэломyдріи скончaвшагwсz и3 њ мн0зэмъ благонрaвіи	Антиох, душевно засмучений і розчулений співчуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого,
38	38
и3 раз8zри1всz душeю, ѓбіе со ґндронjка порфЂру совлeкъ и3 nдє1жды њбодрaвъ, по всемY грaду повелёвъ њбводи1ти, на т0мже мёстэ, и3дёже nнjю нечести1вw ўби2, тaмw ўбjйцу погуби2, гDу дост0йную є3мY кaзнь воздаю1щу.	й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити вбивцю; чим Господь і воздав йому заслужену кару.
39	39
Е#гдa же мнHга свzщеннограби1тєлства во грaдэ содBлана бhша t лmсімaха со менелaевымъ совётомъ, и3 и3зhде вёсть внЁ, собрaсz мн0жество на лmсімaха, мнHгимъ ўжE златы6мъ сосyдwмъ и3знесє1нымъ бhвшымъ.	Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів.
40	40
Нар0дwмъ же востаю1щымъ и3 гнёва и3сп0лнєннымъ, воwружи1въ лmсімaхъ три2 тhсzщы, начA беззак0нными рукaми њби1дэти, предводи1телствующу нёкоему мучи1телю престарёвшусz в0зрастомъ, пaче же безyміемъ.	Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав беззаконне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві.
41	41
Ўразумёвше же и3 ўси1ліе лmсімахово, и3нjи кaменіе, и3нjи дрекHліz тHлстаz восхи1тиша, нёцыи же бли1з8 лежaщій прaхъ взeмше, на сyщихъ w4крестъ лmсімaха метaша.	Побачивши таке насильство Лисимаха, одні схопили каміння, інші — товсті кілки, а деякі, хапаючи з землі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха,
42	42
СеS рaди вины2 мн0гихъ ќбw t ни1хъ ўzзви1ша, нёкщхъ же и3 низложи1ша, всёхъ же въ бёгъ њбрати1ша: самаг0 же свzщеннограби1телz при сокр0вищнэмъ храни1лищи ўби1ша.	і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого святотатця умертвили біля скарбниці.
43	43
Њ си1хъ же сyдъ на менелaа настоsше.	Щодо цього відбувся суд над Менелаєм.
44	44
Е#гдa же пріи1де цaрь въ тЂръ, къ немY судeбное дёло принес0ша п0сланніи три2 м{жа t старёйшинъ.	Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу.
45	45
И# ўжE премогaемь менелaй њбэщA птоломeю сhну дорmмeнову мнHги срeбреники дaти на ўтолeніе царS.	Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя.
46	46
Поsтъ u5бо њс0бь птоломeй въ нёкій притв0ръ ѓки прохлаждaюшасz царS, преврати2,	І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу.
47	47
и3 всеS ќбw ѕл0бы вин0внаго менелaа свободи2 t вины2, ґ бёдныхъ, и5же ѓще бы и3 пред8 ск›fы глаг0лали, tпущeни бhли бhша неwсуждeни, си1хъ на смeрть њсуди2.	Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть.
48	48
Ск0рw u5бо непрaведну кaзнь претерпёша и5же њ грaдэ и3 лю1дехъ и3 њ свzщeнныхъ сосyдэхъ доноси1вшіи.	Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів.
49	49
СеS рaди вины2 и3 тЂрzне, вознегодовaвще њ беззак0ніи, на погребeніе и4хъ щeдрw преподaша.	Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх.
50	50
Менелaй же рaди лихои1мства њбладaющихъ пребывaше во влaсти, возрастaющь ѕл0бою, вели1кій грaжданwмъ навётникъсотвори1всz.	А Менелай, завдяки користолюбству начальників, утримав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян.

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт