|
Главa ѕ7
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| Не по мн0зэ же врeмени послA цaрь стaрца (нёкоего) ґfинeанина понуждaти їудє1й, дабы2 tступи1ли t nтeческихъ предaній и3 по бжcтвєннымъ зак0нwмъ не жи1телствовали, | Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від законів батьківських і не жити за законами Божими, |
|
2
|
2
|
| њскверни1ти же и3 во їеrли1мэ хрaмъ и3 нарещи2 дjа nлmмпjйскагw, и3 сyщій въ гарізjнэ, ћкоже њбитaющіи бsху на мёстэ џнэмъ, дjа страннопріи1мца. | а також осквернити храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки мешканці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного. |
|
3
|
3
|
| Лю1то же и3 всемY нар0ду бЁ и тsжко нападeніе ѕл0бы, | Важким і нестерпним було для народу нещастя, що настало. |
|
4
|
4
|
| и4бо цeрковь любодэsніz и3 козлогласовaніz бЁ полнA t kзы6къ живyщихъ со блудни1цами и3 во свzщeнныхъ притв0рэхъ къ женaмъ приближaющихсz и3 неподwбaющаz внyтрь вносsщихъ. | Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блудницями, змішувалися з жінками у самих священних притворах і вносили всередину речі недозволені. |
|
5
|
5
|
| Nлтaрь тaкожде п0лнъ бЁ возбранeнными t зак0нwвъ. | І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. |
|
6
|
6
|
| Бsше же не возм0жио суббHтъ храни1ти, ни прaздникwвъ nтeческихъ содержaти, нижE весьмA комY себE їудeаниномъ и3меновaти. | Не можна було ні зберігати суботи, ні дотримуватися батьківських свят, ні навіть називатися юдеєм. |
|
7
|
7
|
| Ведsхужесz съ г0рькою нуждeю на всsкъ мцcъ въ дeнь рождeніz царeва въ жeртвэ: бhвшу же діон0сову прaзднику, понуждaхусz їудeє кjссы и3мyще хвали1ти діонЂса. | З тяжким примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жертви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. |
|
8
|
8
|
| Повелёніе же и3зhде въ бли6жніz грaды є4ллинскіz, птоломeю под8усти1вшу, да тогHжде ўставлeніz проти1ву їудeєвъ ўпотреблsютъ, и3 жeртву прин0сzтъ, | Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, |
|
9
|
9
|
| не и3зволsющихъ же прейти2 на є4ллинскіz ўстaвы да ўбивaютъ: бЁ u5бо ви1дэти настоsщую бёдность. | а тих, що не погоджувалися переходити до еллінських звичаїв, убивали. Тоді-то можна було бачити справжню біду. |
|
10
|
10
|
| ДвЁ бо жєны2 њклевєтaны бhстэ њбрёзавшыz ч†да сво‰: си1хъ привёсивше и4ма къ сосцaмъ младeнцы и3 пред8 нар0домъ њбводи1вше и5хъ по грaду, со стэны2 сверг0ша. | Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни. |
|
11
|
11
|
| И#нjи же въ бли6жніz стeкшесz пещє1ры, тaйнw дeнь суббHтный прaздновати, є3гдA возвёщено бhсть філjппу, сожжeни бhша, занE рaди чeсти прaздничнагw днE боsхусz помогaти себЁ. | Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захищатися з поваги до святости дня. |
|
12
|
12
|
| Молю2 u5бо чтyщихъ кни1гу сію2 не ўстрашaтисz напaстей, мнёти же мучє1іz сі‰ не къ погублeнію, но къ наказaнію р0да нaшегw бhти. | Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого. |
|
13
|
13
|
| И$бо на мн0го врeмz не попускaти ѕлочeствующымъ, но ѓбіе впaдати и5мъ въ мучє1ніz, вели1кагw благодэsніz є4сть знaменіе. | Бо те саме, що нечестивцям не дається багато часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння. |
|
14
|
14
|
| Не бо2 ћкоже на и4ныхъ kзhцэхъ ждeтъ долготерпэли1вый вLка, д0ндеже дости1гшихъ ко и3сполнeнію грэхHвъ мyчитъ, тaкw и3 на нaсъ суди2 бhти: | Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь довготерпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас, |
|
15
|
15
|
| да не до концA дости1гшымъ грэхHмъ нaшымъ, послэди2 нaмъ tмсти1тъ. | щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів. |
|
16
|
16
|
| Сегw2 рaди никогдaже t нaсъ млcрдіе своE teмлетъ: наказyzй же бёдствами не њставлsетъ людjй свои1хъ. | Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу. |
|
17
|
17
|
| Но сі‰ ко ўвэщaнію нaмъ речє1на сyть: мaлыми же подобaетъ вни1ти въ п0вэсть. | Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді. |
|
18
|
18
|
| Е#леазaръ нёкій t пeрвенствующихъ кни1жникwвъ, мyжъ ўжE состaрэвсz лётами и3 зрaкомъ лицA благолёпенъ сhй, tвeрстыми ўсты6 принуждaемь бsше ћсти свин†z мzсA. | Був такий собі Єлеазар, з перших книжників, муж, який уже досяг старости, але дуже красивої зовнішности: його примушували, розкриваючи йому рот, їсти свиняче м’ясо. |
|
19
|
19
|
| Џнъ же со слaвою смeрть пaче, нeжели ненави1стный жив0тъ пред8избрaвъ, в0лею и3дsше на мyку: | Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював, |
|
20
|
20
|
| плю1нувъ же (на т†z), и4мже w4бразомъ подобaше приходи1ти хотsщымъ терпёти мучeніе, ±же не лёть бЁ ћсти рaди люблeніz животA. | як належало тим, хто вирішив устояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. |
|
21
|
21
|
| Ко беззак0ннэй же пристaвленніи жeртвэ, дрeвнzгw рaди къ мyжу знaніz, взeмше є3го2 на є3ди1нэ молsху, да принесє1наz мzсA, ±же ћсти є3мY лёть бsше, є3гw2 рaди ўготHвана, притвори1тъ себE ѓки kдyща повелBннаz t царS жeртвєннаz мzсA: | Тоді приставлені до беззаконного жертвоприношення, які знали цього мужа з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принести ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, |
|
22
|
22
|
| да сіE содёлавъ и3збaвитсz t смeрти и3 дрeвніz рaди къ ни6мъ дрyжбы полyчитъ человэколю1біе. | щоб через це уникнути смерти і за давньою з ними дружбою скористатися їхнім людинолюбством. |
|
23
|
23
|
| Џнъ же мhсль блaгу воспріeмь и3 дост0йну в0зраста и3 стaрости преимyщества, и3 пристzжaныz лёпотныz сэди1ны и3 и3здётска пред0брагw воспитaніz, пaче же с™aгw и3 бGодaннагw зак0на, послёдовнw tвэщA, ск0рw глаг0лz: и3зволsю п0сланъ бhти во ѓдъ, | Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше — святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть; |
|
24
|
24
|
| не бо2 в0зрасту нaшему дост0йно є4сть лицемёрити, да мн0зи t ю4ныхъ непщyюще є3леазaра девzтидесzтилётна прейти2 къ жи1телству и3ноплемeнныхъ, | бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’яностолітній Єлеазар перейшов у язичництво, |
|
25
|
25
|
| и3 nни2 моегw2 рaди лицемёріz и3 маловрeменнагw животA прельстsтсz менє2 рaди, и3 нeнависть и3 пор0къ стaростимоeй сотворю2: | і самі внаслідок мого лицемірства, заради короткого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість. |
|
26
|
26
|
| ѓще бо нhнэшніz мyки человёческіz и3 и3збaвлюсz, но руки2 всемогyщагw ни жи1въ, ни ўмeрый и3збэгY: | Якщо у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти. |
|
27
|
27
|
| тёмже мyжественнэ нн7э разлучи1всz животA, стaрости ќбw дост0инъ kвлю1сz, | Тому, мужньо розлучаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, |
|
28
|
28
|
| ю4нымъ же w4бразъ д0блій њстaвлю, є4же ўсeрднw и3 д0бльственнw за чєстнhz и3 свzты6z зак0ны ўмирaти. И# сі‰ рeкъ, со тщaніемъ на мyку п0йде. | а юним залишу добрий приклад — охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. |
|
29
|
29
|
| Ведyщіи же є3го2, бhвшую мaлw прeжде благопріsтность къ немY въ свирёпость премэни1ша предрэчeнныхъ рaди словeсъ, ±же сjи мнsху безyмство бhти. | Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим виявлену до нього доброзичливість змінили на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх божевіллям. |
|
30
|
30
|
| Хотs же рaнами скончaтисz, возстенaвъ речE: гDеви с™hй рaзумъ и3мyщему ћвно є4сть, ћкw t смeрти могyщь и3збaвитисz, жeстwкіz терплю2 на тёлэ бwлёзни ўzзвлsемь, на души1 же слaдцэ стрaха рaди є3гw2 сі‰ стрaжду. | Готуючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страждання, а душею охоче терплю їх зі страху перед Ним. |
|
31
|
31
|
| И# сeй u5бо си1мъ w4бразомъ жив0тъ скончA, не т0кмw ю4ношамъ, но и3 премнHгимъ kзhка свою2 смeрть во w4бразъ д0блести и3 въ памzть добродётели њстaвивъ. | І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з народу зразок доблести і пам’ятник доброчесности. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
