Порівняти Біблія церковнослов'янською з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава Gi

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Главa Gi	Глава 13

1	1
И# бhсть по си1хъ, и3 ў ґвессалHма сhна давjдова бЁ сестрA добрA вз0ромъ ѕэлw2, и4мz же є4й fамaрь, и3 возлюби2 ю5 ґмнHнъ сhнъ давjдовъ:	І було після того: в Авессалома, сина Давидового, була сестра красива, на ім’я Фамар, і полюбив її Амнон, син Давида.
2	2
и3 скорбsше ґмнHнъ, ћкw и3 разболётисz (є3мY) сестры2 своеS рaди fамaры, занE дёва бsше сіS, и3 не ўд0бно бЁ пред8 nчи1ма ґмнHнима что2 сотвори1ти є4й.	Й уболівав Амнон до того, що занедужав через Фамар, сестру свою; тому що вона була дівчина, і Амнону здавалося тяжким що-небудь зробити з нею.
3	3
И# бЁ ґмнHну дрyгъ, и4мz же є3мY їwнадaвъ, сhнъ самаA брaта давjдова, и3 їwнадaвъ мyжъ мyдръ ѕэлw2.	Але в Амнона був друг, на ім’я Іонадав, син Самая, брата Давидового; і був Іонадав людиною дуже хитрою.
4	4
И# речE є3мY (їwнадaвъ): чт0 ти, ћкw ты2 тaкw боли1ши, сhне царeвъ, ќтрw ќтрw; и3 не возвэщaеши ми2; И# речE є3мY ґмнHнъ: fамaру сестрY ґвессалHма брaта моегw2 ѓзъ люблю2.	І він сказав йому: від чого ти так худнеш з кожним днем, сину царя, — чи не відкриєш мені? І сказав йому Амнон: Фамар, сестру Авессалома, брата мого, люблю я.
5	5
И# речE є3мY їwнадaвъ: лsзи на постeли твоeй и3 разболи1сz, и3 вни1детъ nтeцъ тв0й ви1дэти тS, и3 речeши къ немY: да пріи1детъ нн7э fамaрь сестрA моS, и3 да ми2 дaстъ ћсти, и3 да сотвори1тъ пред8 nчи1ма мои1ма снёдь, да ўви1жду и3 вкушY t рyкъ є3S.	І сказав йому Іонадав: лягай у постіль твою, і прикинься хворим; і коли батько твій прийде відвідати тебе, скажи йому: нехай прийде Фамар, сестра моя, і підкріпить мене їжею, приготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив, і їв з рук її.
6	6
И# лsже ґмнHнъ и3 разболёсz: и3 вни1де цaрь ви1дэти є3го2. И# речE ґмнHнъ къ царю2: да пріи1детъ нн7э fамaрь сестрA моS ко мнЁ и3 да и3спечeтъ двA пр‰жма пред8 nчи1ма мои1ма, и3 и4мамъ ћсти t рукY є3S.	І ліг Амнон і прикинувся хворим, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон царю: нехай прийде Фамар, сестра моя, і спече на моїх очах корж, або два, і я поїм з рук її.
7	7
И# послA давjдъ къ fамaрэ въ д0мъ, глаг0лz: и3ди2 нн7э въ д0мъ ґмнHна брaта твоегw2 и3 сотвори2 є3мY снёдь.	І послав Давид до Фамар в дім сказати: піди в дім Амнона, брата твого, і приготуй йому страву.
8	8
И# и4де fамaрь въ д0мъ ґмнHна брaта своегw2, и3 т0й лежaше. И# взS тёсто, и3 смэси2, и3 ўстр0и пред8 nчи1ма є3гw2, и3 и3спечE пр‰жма:	І пішла вона в дім брата свого Амнона; а він лежить. І взяла вона борошна і замісила, і приготувала на очах його і спекла коржі,
9	9
и3 взS сковрадY и3 и3зложи2 пред8 него2, и3 не восхотЁ ћсти. И# речE ґмнHнъ: и3зжени1те вс‰ мyжы t менє2. И# и3згнaша вс‰ мyжы t негw2.	і взяла сковороду і виклала перед ним; але він не хотів їсти. І сказав Амнон: нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди,
10	10
И# речE ґмнHнъ къ fамaрэ: внеси1 ми снёдь во внyтреннюю хрaмину, и3 ћмъ t рукY твоє1ю. И# взS fамaрь пр‰жма, ±же и3спечE, и3 внесE ґмнHну брaту своемY во внyтреннюю хрaмину,	і сказав Амнон Фамар: віднеси страву у внутрішню кімнату, і я поїм з рук твоїх. І взяла Фамар коржі, що приготувала, і віднесла Амнону, братові своєму, у внутрішню кімнату.
11	11
и3 предстaви є3мY да ћстъ. И# ћтъ ю5, и3 речE є4й: грzди2, лsзи со мн0ю, сестро2 моS.	І коли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: іди, лягай зі мною, сестро моя.
12	12
И# речE є3мY: ни2, брaте м0й, не њбругaй менE, понeже не сотвори1тсz тaкw во ї}ли, не сотвори2 безyміz сегw2:	Але вона сказала: ні, брате мій, не знечещуй мене, тому що не робиться так в Ізраїлі; не роби цього безумства.
13	13
и3 ѓзъ кaмw скрhю безчeстіе моE; и3 ты2 бyдеши ћкw є3ди1нъ t безyмныхъ во ї}ли: и3 нн7э глаг0ли къ царю2, да не tлучи1тъ менE t тебє2.	І я, куди я піду з моїм нечестям? І ти, ти будеш одним із безумних в Ізраїлі. Ти поговори з царем; він не відмовить віддати мене тобі.
14	14
И# не восхотЁ ґмнHнъ послyшати глaса є3S, и3 преwдолЁ є4й, и3 смири2 ю5, и3 преспA съ нeю.	Але він не хотів слухати слів її, і переборов її, і зґвалтував її, і лежав з нею.
15	15
И# возненави1дэ ю5 ґмнHнъ нeнавистію вели1кою ѕэлw2, ћкw вeліимъ ненавидёніемъ возненави1дэ ю5 пaче любвE, є4юже люблsше ю5, и3 речE є4й ґмнHнъ: востaни и3 tиди2.	Потім зненавидів її Амнон величезною ненавистю, так що ненависть, якою він зненавидів її, була сильнішою за любов, яку мав до неї; і сказав Амнон: встань, іди.
16	16
И# речE є3мY fамaрь: (ни2, брaте,) ћкw ѕл0ба б0лши є4сть послёднzz пaче пeрвыz, ю4же сотвори1лъ є3си2 со мн0ю, є4же tслaти менE. И# не восхотЁ ґмнHнъ слhшати глaса є3S.	І [Фамар] сказала йому: ні, [брате]; прогнати мене — це зло більше за перше, яке ти зробив із мною. Але він не хотів слухати її.
17	17
И# призвA џтрока своего2, пристaвника д0му своегw2, и3 речE є3мY: tсли2 нн7э сію2 t менє2 в0нъ, и3 заключи2 двє1ри в8слёдъ є3S.	І покликав слугу свого, який служив йому, і сказав: прожени цю від мене геть і замкни двері за нею.
18	18
И# бЁ ри1за на нeй и3спещрeна, понeже тaкw њблачaхусz дщє1ри царє1вы, сyщыz дэви6цы, во nдє1жды сво‰. И# и3зведE ю5 в0нъ слугA є3гw2 и3 затвори2 двє1ри в8слёдъ є3S.	На ній був різнобарвний одяг, бо такий верхній одяг носили царські дочки-дівчата. І вивів її слуга геть і замкнув за нею двері.
19	19
И# взS fамaрь пeпелъ, и3 насhпа на главY свою2, и3 nдeжду и3спещрeнную растерзA на себЁ, и3 возложи2 рyцэ свои2 на главY свою2, и3 и3дyщи и3дsше и3 вопіsше.	І посипала Фамар попелом голову свою, і роздерла різнобарвний одяг, який мала на собі, і поклала руки свої на голову свою, і так ішла і волала.
20	20
И# речE къ нeй ґвессалHмъ брaтъ є3S: є3дA ґмнHнъ брaтъ тв0й бhсть съ тоб0ю; и3 нн7э, сестро2 моS, ўмолчи2, ћкw брaтъ тв0й є4сть: не полагaй на сeрдцы твоeмъ є4же глаг0лати сл0во сіE. И# сёде fамaрь вд0вствующи въ домY ґвессалHма брaта своегw2.	І сказав їй Авессалом, брат її: чи не Амнон, брат твій, був з тобою? — але тепер мовчи, сестро моя; він — брат твій; не тужи серцем твоїм про цю справу. І жила Фамар на самоті в домі Авессалома, брата свого.
21	21
И# слhша цaрь давjдъ вс‰ словесA сі‰, и3 разгнёвасz ѕэлw2, и3 не њпечaли дyха ґмнHна сhна своегw2, понeже люблsше є3го2, ћкw пeрвенецъ бЁ є3мY.	І почув цар Давид про все це, і дуже розгнівався, [але не засмутив духу Амнона, сина свого, тому що любив його, бо він був первісток його].
22	22
И# не глаг0ла ґвессалHмъ со ґмнHномъ ни њ добрЁ, ни њ ѕлЁ, понeже возненави1дэ ґвессалHмъ ґмнHна тогw2 рaди, понeже fамaру сестрY є3гw2 њбругaлъ.	Авессалом же не говорив з Амноном ні поганого, ні доброго; бо зненавидів Авессалом Амнона за те, що він знечестив Фамар, сестру його.
23	23
И# бhсть по двyхъ лётэхъ днjй, и3 бёша стригyще (џвцы) ґвессалHмwвы (раби2) въ веласHрэ бли1з8 є3фрeма: и3 призвA ґвессалHмъ вс‰ сhны царє1вы.	Через два роки було стриження овець в Авессалома у Ваал-Гацорі, що в Єфрема, і покликав Авессалом усіх синів царських.
24	24
И# пріи1де ґвессалHмъ ко царю2 и3 речE: сE, нн7э стригyтъ рабY твоемY, да и4детъ u5бо цaрь и3 џтроцы є3гw2 съ раб0мъ твои1мъ.	І прийшов Авессалом до царя і сказав: ось, нині стриження овець у раба твого; нехай піде цар і слуги його з рабом твоїм.
25	25
И# речE цaрь ко ґвессалHму: ни2, сhне м0й, да не п0йдемъ вси2 мы2, и3 да не њтzготи1мъ тS. И# нуждaше є3го2: и3 не восхотЁ (цaрь) и3ти2, и3 благослови2 є3го2.	Але цар сказав Авессалому: ні, сину мій, ми не підемо всі, щоб не бути тобі за тягар. І сильно просив його Авессалом; але він не захотів іти, і благословив його.
26	26
И# речE ґвессалHмъ къ немY: ѓще же ни2, понE да и4детъ съ нaми ґмнHнъ брaтъ м0й. И# речE є3мY цaрь: почто2 и4детъ съ тоб0ю ґмнHнъ;	І сказав йому Авессалом: принаймні нехай піде з нами Амнон, брат мій. І сказав йому цар: навіщо йому йти з тобою?
27	27
И# принyди є3го2 ґвессалHмъ, и3 tпусти2 съ ни1мъ ґмнHна и3 вс‰ сhны царє1вы. И# сотвори2 ґвессалHмъ пи1ръ, ћкоже твори1тъ пи1ръ цaрь.	Але Авессалом ублагав його, і він відпустив з ним Амнона і всіх царських синів; [і зробив Авессалом бенкет, як цар робить бенкет].
28	28
И# заповёда ґвессалHмъ nтрокHмъ свои6мъ, глаг0лz: ви1дите є3гдA возблажaетъ сeрдце ґмнHне t вінA, и3 рекY вaмъ: порази1те ґмнHна, и3 ўмертви1те є3го2: не ўб0йтесz, ћкw не ѓзъ ли є4смь повелэвazй вaмъ; мужaйтесz и3 бyдите въ сhны си1лы.	Авессалом же наказав слугам своїм, сказавши: дивіться, як тільки розвеселиться серце Амнона від вина, і я скажу вам: «уразьте Амнона», тоді убийте його, не бійтеся; це я наказую вам, будьте сміливі й мужні.
29	29
И# сотвори1ша џтроцы ґвессалHмли ґмнHну, ћкоже заповёда и5мъ ґвессалHмъ. И# востaша вси2 сhнове царє1вы, и3 всёде кjйждо на мскA своего2, и3 бэжaша.	І вчинили слуги Авессалома з Амноном, як наказав Авессалом. Тоді встали всі царські сини, сіли кожен на мула свого й утекли.
30	30
И# бhсть, сyщымъ и5мъ на пути2, и3 слyхъ д0йде до давjда, глаг0лz: и3зби2 ґвессалHмъ вс‰ сhны царє1вы, и3 не и3збhсть t ни1хъ ни є3ди1нъ.	Коли вони були ще в дорозі, дійшла чутка до Давида, що Авессалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них.
31	31
И# востA цaрь, и3 растерзA ри6зы сво‰, и3 лsже на земли2, и3 вси2 џтроцы є3гw2 предстоsщіи є3мY растерзaша ри6зы сво‰.	І встав цар, і роздер одяг свій, і простягнувся на землі, і всі слуги його, які стоять перед ним, роздерли одяг свій.
32	32
И# речE їwнадaвъ, сhнъ самаA брaта давjдова, и3 речE: да не речeтъ господи1нъ м0й цaрь, ћкw вс‰ џтроки сhны царє1вы ўби2, но ґмнHнъ є4сть є3ди1нъ ўбіeнъ, ћкw т0й и3з8 ќстъ ґвессалHму не и3схождaше, tнeлэже њбругA сестрY є3гw2 fамaру:	Але Іонадав, син Самая, брата Давидового, сказав: нехай не думає господар мій [цар], що всіх отроків, царських синів, умертвили; один тільки Амнон помер, тому що в Авессалома був цей задум з того дня, як Амнон знечестив сестру його;
33	33
и3 нн7э да не полагaетъ господи1нъ м0й цaрь словесE на сeрдцы своeмъ, глаг0лz: вси2 сhнове царє1вы ўмр0ша: ћкw ґмнHнъ є3ди1нъ ќмре.	отже, нехай господар мій, цар, не тривожиться думкою про те, начебто померли всі царські сини: помер один тільки Амнон.
34	34
И# побэжE ґвессалHмъ. И# воздви1же џтрокъ стрaжъ nчесA сво‰ и3 ви1дэ: и3 сE, лю1діе мн0зи и3дyще путeмъ в8слёдъ є3гw2 со страны2 г0ръ въ низхождeніе. И# пріи1де стрaжъ и3 возвэсти2 царю2 и3 речE: мyжы ви1дэхъ t пути2 њр0нска со страны2 горы2.	І втік Авессалом. І підняв слуга, який стояв на сторожі, очі свої, і побачив: ось, багато народу йде по дорозі на схилі гори. [І прийшов вартовий, і сповістив царю, і сказав: я бачив людей на дорозі Оронській на схилі гори.]
35	35
И# речE їwнадaвъ ко царю2: сE, сhнове царє1вы прих0дzтъ: по словеси2 рабA твоегw2, тaкw бhсть.	Тоді Іонадав сказав цареві: це йдуть царські сини; як говорив раб твій, так і є.
36	36
И# бhсть є3гдA скончA глаг0лz, и3 сE, сhнове царє1вы пріид0ша и3 воздвиг0ша глaсъ св0й и3 плaкаша: и3 сaмъ цaрь и3 вси2 џтроцы є3гw2 плaкаша плaчемъ вели1кимъ ѕэлw2.	І ледь тільки сказав він це, ось прийшли царські сини, і підняли крик і плакали. І сам цар і всі слуги його плакали дуже великим плачем.
37	37
И# ґвессалHмъ ўбэжE, и3 пріи1де ко f0лму сhну є3міyда, царю2 гедсyрску, въ зeмлю хамаахaдску. И# плaкаше давjдъ цaрь њ сhнэ своeмъ вс‰ дни6.	Авессалом же утік і пішов до Фалмая, сина Емиуда, царя Гессурського [у землю Хамаахадську]. І плакав [цар] Давид за сином своїм в усі дні.
38	38
И# ґвессалHмъ ўбэжE, и3 и4де въ гедсyръ, и3 бЁ тaмw три2 лBта.	Авессалом утік і прийшов у Гессур і пробув там три роки.
39	39
И# њстaви цaрь давjдъ и3зhти в8слёдъ ґвессалHма, ћкw ўтёшисz њ ґмнHнэ, ћкw ќмре.	І не став цар Давид переслідувати Авессалома; бо втішився після смерти Амнона.

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт