Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ з҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Глава́ з҃	Глава 7

1	1
Слꙋчи́сѧ же и҆ седми́мъ бра́тїѧмъ вкꙋ́пѣ съ ма́терїю ꙗ҆́тымъ, понꙋжда́ємымъ бы́ти ѿ царѧ̀ ꙗ҆́сти проти́вꙋ пра́вилъ мѧса̀ свина̑ѧ, бичмѝ и҆ жи́лами волꙋ́ѧми мꙋ̑чимымъ.	Трапилося також, що були схоплені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами.
2	2
Є҆ди́нъ же ѿ ни́хъ, и҆́же бѣ̀ пе́рвый, та́кѡ речѐ: что̀ хо́щеши вопроша́ти и҆ наꙋчи́тисѧ ѿ на́съ; гото́ви бо є҆смы̀ оу҆мре́ти, не́жели престꙋпи́ти ѻ҆те́чєскїѧ зако́ны.	Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони.
3	3
Разгнѣ́вавсѧ же ца́рь повелѣ̀ скѡврады̀ и҆ коно́бы разжещѝ.	Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани.
4	4
И҆̀мже ско́рѡ разжжє́ннымъ бы́вшымъ, повелѣ̀ сꙋ́щемꙋ ѿ ни́хъ предводи́телю сло́ва ѿрѣ́зати ѧ҆зы́къ, и҆ со всегѡ̀ ко́жꙋ содра́вше, краи̑ оу҆дѡ́въ тѣле́сныхъ ѿсѣщѝ, прѡ́чїимъ бра́тїѧмъ и҆ ма́тери смотрѧ́щымъ.	Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері.
5	5
И҆ є҆гда̀ оу҆жѐ неключи́мь сотворе́нъ бы́сть всѣ́ми (оу҆десы̀), повелѣ̀ ѻ҆гню̀ преда́ти є҆щѐ ды́шꙋща и҆ пещѝ на сковрадѣ̀: па́рꙋ же оу҆множа́ющꙋсѧ ѿ сковрады̀, (про́чїи кꙋ́пнѡ) съ ма́терию дрꙋ́гъ дрꙋ́га поѡщрѧ́хꙋ оу҆мре́ти мꙋ́жественнѡ, глаго́люще си́це:	Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, говорячи:
6	6
гдⷭ҇ь бг҃ъ зри́тъ и҆ ѡ҆ и҆́стинѣ на́шей оу҆тѣша́етсѧ, ꙗ҆́коже пред̾ лице́мъ свидѣ́телствꙋющею пѣ́снїю и҆з̾ѧвѝ мѡѷсе́й глаго́лѧ: и҆ ѡ҆ рабѣ́хъ свои́хъ оу҆тѣ́шитсѧ.	Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: «і над рабами Своїми змилосердиться».
7	7
Оу҆ме́ршꙋ же пе́рвомꙋ си́мъ ѡ҆́бразомъ, втора́го и҆зводѧ́хꙋ на порꙋга́нїе: и҆ ко́жꙋ со главы̀ є҆гѡ̀ со власы̑ содра́вше, и҆ вопроша́хꙋ: бꙋ́деши ли ꙗ҆́сти пре́жде не́же оу҆мꙋ́чено бꙋ́детъ всѐ тѣ́ло по оу҆́дамъ.	Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло?
8	8
Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ ѻ҆те́ческимъ гла́сомъ, речѐ: нѝ. Тѣ́мже и҆ се́й по рѧ́дꙋ прїѧ́тъ мꙋче́нїе, ꙗ҆́коже и҆ пе́рвый.	Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший.
9	9
Въ послѣ́днемъ же и҆здыха́нїи бы́въ, речѐ: ты̀ оу҆̀бо, ѡ҆каѧ́ннѣйшїй, ѿ настоѧ́щагѡ живота̀ на́съ погꙋблѧ́еши, цр҃ь же мі́ра оу҆ме́ршихъ на́съ свои́хъ ра́ди зако́нѡвъ воскр҃си́тъ на́съ въ воскрⷭ҇нїе живота̀ вѣ́чнагѡ.	Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбавляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які померли за Його закони, для життя вічного.
10	10
По се́мъ же тре́тїй порꙋга́емь бѣ̀, и҆ ѧ҆зы́ка и҆спроше́нъ, а҆́бїе и҆здадѐ и҆ рꙋ́цѣ де́рзостнѣ прострѐ и́ мꙋ́жественнѣ речѐ:	Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик — негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки,
11	11
ѿ нб҃сѐ сїѧ̑ притѧжа́хъ, и҆ є҆гѡ̀ ра́ди зако́нѡвъ презира́ю сїѧ̑, и҆ ѿ негѡ̀ сїѧ̑ па́ки оу҆пова́ю воспрїѧ́ти.	і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх.
12	12
Ꙗ҆́кѡ и҆ са́мъ ца́рь и҆ сꙋ́щїи съ нимъ оу҆дивлѧ́хꙋсѧ ю҆́нагѡ великодꙋ́шїю, ꙗ҆́кѡ ни во что́же полага́ше мꙋ̑ки.	Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання.
13	13
И҆ семꙋ̀ скончавшꙋсѧ, и҆ четве́ртаго та́кожде мꙋ́чахꙋ мꙋчи́телє.	Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого.
14	14
И҆ є҆гда̀ оу҆жѐ бы́сть къ сме́рти та́кѡ речѐ: лꙋ́чше оу҆бива́емымъ ѿ человѣ̑къ оу҆пова́нїѧ ча́ѧти ѿ бг҃а, па́ки и҆мꙋ́щымъ воскрешє́нымъ бы́ти ѿ негѡ̀, тебѣ́ же воскресе́нїе въ живо́тъ не бꙋ́детъ.	Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя.
15	15
По се́мъ же пѧ́таго приве́дше мꙋ́чиша. И҆ ѻ҆́нъ воззрѣ́въ на́нь, речѐ:	Потім привели і почали мучити п’ятого.
16	16
вла́сть въ человѣ́цѣхъ и҆мѣ́ѧ тлѣ́ненъ сы́й, є҆́же хо́щеши, твори́ши: не мни́ же ро́дꙋ на́шемꙋ ѿ бг҃а ѡ҆ста́вленꙋ бы́ти:	Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом.
17	17
ты́ же потерпѝ и҆ зрѝ ве́лїю держа́вꙋ є҆гѡ̀, ка́кѡ тебѐ и҆ сѣ̀мѧ твоѐ оу҆мꙋ́читъ.	Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє.
18	18
По се́мъ приведоша щеста́го. И҆ то́й оу҆мре́ти начина́ющь речѐ: не прельща́йсѧ сꙋ́етиѡ, мы́ бо себє̀ ра́ди сїѧ̑ стра́ждемъ согрѣша́юще къ бг҃ꙋ на́шемꙋ, сегѡ̀ ра́ди достѡ́йнаѧ оу҆дивле́нїѧ бы́ша:	Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву.
19	19
ты́ же да не возмни́ши непови́ненъ бы́ти, бг҃обо́рствовати наче́нъ.	Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу.
20	20
безмѣ́рно же ма́ти ди́внаѧ и҆ благі́ѧ па́мѧти досто́йнаѧ, ꙗ҆́же погиба́ющихъ седмѝ сынѡ́въ є҆ди́нагѡ днѐ и҆ вре́мене ви́дѧщи, благодꙋ́шнѡ терпѧ́ше ра́ди оу҆пова́нїѧ на гдⷭ҇а,	Найбільше ж достойна здивування і славної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом одного дня, благодушно переносила це у надії на Господа.
21	21
и҆ коего́ждо и҆́хъ оу҆вѣщава́ше ѻ҆те́ческимъ гла́сомъ, до́блїѧ и҆спо́лнена мꙋ́дрости и҆ же́нское помышле́нїе мꙋ́жескою дꙋше́ю воздвиза́ющи, глаго́лаше къ ни̑мъ:	Сповнена доблесних почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, вона заохочувала кожного з них вітчизняною мовою і говорила їм:
22	22
не вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ во чре́вѣ мое́мъ ꙗ҆ви́стесѧ, ниже́ бо а҆́зъ дꙋ́хъ и҆ живо́тъ да́хъ ва́мъ, и҆ коегѡ́ждо оу҆́ды не а҆́зъ соста́вихъ,	я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного.
23	23
но мі́ра творе́цъ, созда́вый ро́дъ человѣ́чь и҆ всѣ́хъ и҆з̾ѡбрѣты́й рожде́нїе, и҆ дꙋ́хъ и҆ жи́знь ва́мъ па́ки возда́стъ съ млⷭ҇тїю, ꙗ҆́кѡ нн҃ѣ са́ми себѐ презира́ете ра́ди зако́нѡвъ є҆гѡ̀.	Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони.
24	24
А҆нтїо́хъ же непщꙋ́ѧй оу҆ничиже́нъ бы́ти и҆ поноща́ющь гла́съ презрѣ́въ, є҆щѐ ю҆нѣ́йшемꙋ жи́вꙋ сꙋ́щꙋ, не то́кмѡ словесы̀ творѧ́ше оу҆вѣща́нїе, но и҆ клѧ́твою подкрѣплѧ́ше, бога́та кꙋ́пнѡ и҆ блаже́на сотвори́ти, преведе́ннаго ѿ ѻ҆те́ческихъ зако́нѡвъ, и҆ дрꙋ́га воз̾имѣ́ти, и҆ дѣла̀ ввѣ́рити є҆мꙋ̀.	Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощасливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади.
25	25
Си̑мъ же ю҆́ношѣ ни ка́коже вне́млющꙋ, призва́въ ца́рь ма́терь оу҆вѣщава́ше, да бꙋ́детъ ю҆́ношѣ совѣ́тница на спасе́нїе.	Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе.
26	26
Мно́гѡ же є҆мꙋ̀ оу҆вѣщава́ющꙋ, ѡ҆бѣща́ла совѣ́товати сы́нꙋ своемꙋ̀.	Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина.
27	27
Приклони́вшисѧ же къ немꙋ̀, посмѣѧ́сѧ же́стокомꙋ мꙋчи́телю и҆ си́це речѐ ѻ҆те́ческимъ гла́сомъ: сы́не, поми́лꙋй мѧ̀ носи́вшꙋю тѧ̀ во чре́вѣ де́вѧть мцⷭ҇ей и҆ млеко́мъ пита́вшꙋю тѧ̀ лѣ̑та трѝ, и҆ воскорми́вшꙋю тѧ̀ и҆ приве́дшꙋю въ во́зрастъ се́й, и҆ болѣ̑зни воспита́нїѧ поне́сшꙋю:	Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе.
28	28
молю́ тѧ, ча́до, да воззри́ши на не́бо и҆ зе́млю, и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ ни́хъ, ви́дѧщь оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ ѿ не сꙋ́щихъ сотворѝ сїѧ̑ бг҃ъ, и҆ человѣ́чь ро́дъ та́кѡ бы́сть:	Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський.
29	29
не оу҆бо́йсѧ плоторастерза́телѧ сегѡ̀, но досто́инъ бы́въ бра́тїи твоеѧ̀, воспрїимѝ сме́рть, да въ ми́лости съ бра́тїею твое́ю воспрїимꙋ̀ тѧ̀.	Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милости Божої знову придбала тебе з братами твоїми.
30	30
Є҆ще́ же сїѧ̑ є҆́й глаго́лющей, ю҆́ноша речѐ: когѡ̀ ѡ҆жида́ете; не слꙋ́шаю повелѣ́нїѧ царе́ва, но повелѣ́нїѧ зако́на слꙋ́шаю да́ннагѡ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ чрез̾ мѡѷсе́а:	Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея.
31	31
ты́ же всѧ́кїѧ ѕло́бы и҆з̾ѡбрѣта́тель бы́въ на і҆ꙋдє́и, не и҆збѣжи́ши рꙋ́къ бж҃їихъ:	Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих.
32	32
мы́ бо за грѣхѝ на́шѧ сїѧ̑ стра́ждемъ:	Ми страждаємо за свої гріхи.
33	33
а҆́ще же ра́ди оу҆страше́нїѧ и҆ наказа́нїѧ живы́й гдⷭ҇ь на́шъ ма́лѡ прогнѣ́васѧ, но па́ки примири́тсѧ рабѡ́мъ свои̑мъ:	Якщо для напоумлення і покарання нашого живий Господь і прогнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над рабами Своїми;
34	34
ты́ же, ѽⷩ҇̑, беззако́нниче и҆ всѣ́хъ человѣ̑къ скверна́вѣйше, не возноси́сѧ сꙋ́етнѡ кича́сѧ тще́тнымъ оу҆пова́нїемъ, на нбⷭ҇ныѧ рабы̑ є҆гѡ̀ возносѧ́щь рꙋ́кꙋ:	ти ж, нечестивий і найзлочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудними надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його,
35	35
не оу҆̀ бо вседержи́телѧ и҆ бсеви́дца бг҃а сꙋда̀ и҆збѣ́глъ є҆сѝ:	бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога.
36	36
бра́тїѧ бо на̑ша ма́лѡ нн҃ѣ болѣ́зни потерпѣ́вше по завѣ́тꙋ бж҃їю вѣ́чный живо́тъ полꙋчи́ша: ты́ же сꙋдо́мъ бж҃їимъ пра́веднꙋю ка́знь горды́ни (твоеѧ̀) воспрїи́меши:	Брати наші, перетерпівши нині короткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Божим понесеш праведне покарання за гордовитість.
37	37
а҆́зъ же, ꙗ҆́коже бра́тїѧ моѧ̑, дꙋ́шꙋ и҆ тѣ́ло моѐ предаю̀ за ѻ҆те́чєскїѧ зако́ны, призыва́ѧ бг҃а млⷭ҇тива вско́рѣ бы́ти і҆и҃лю: ты́ же съ мꙋче́нїемъ и҆ бїе́нїемъ и҆сповѣ́си, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ то́кмѡ бг҃ъ є҆́сть:	Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог,
38	38
на мнѣ̀ и҆ на бра́тїи мое́й преста́нетъ вседержи́телѧ гнѣ́въ нанесе́нный првⷣнѡ всемꙋ̀ ро́дꙋ на́шемꙋ.	і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Всемогутнього, який праведно спостиг весь рід наш.
39	39
Тогда̀ ца́рь раз̾ѧри́сѧ ꙗ҆́ростїю на́нь па́че и҆ны́хъ лютѣ́е, го́рцѣ терпѧ́щь посмѣѧ́нїе.	Тоді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з іншими, обурюючись за насміяння.
40	40
И҆ се́й оу҆̀бо чи́стъ ѿ житїѧ̀ премѣни́сѧ, по всемꙋ̀ на гдⷭ҇а оу҆пова́ѧ.	Так і цей скінчив життя чистим, цілком поклавшись на Господа.
41	41
Послѣди́ же сынѡ́въ и҆ ма́ти сконча́сѧ.	Після синів померла і мати.
42	42
Сїѧ̑ оу҆̀бо ѡ҆ же́ртвахъ и҆ ѡ҆ превосходѧ́щихъ мꙋчи́телствахъ толи́кѡ и҆звѣсти́шасѧ.	Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо.

← Глава́ ѕ҃

Глава́ и҃ →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт