Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ є҃і

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Глава́ є҃і	Глава 15

1	1
Нїкано́ръ же оу҆вѣ́давъ, ꙗ҆́кѡ і҆ꙋ́да въ мѣ́стѣхъсамарі́йскихъ, оу҆мы́сли со всѣ́мъ оу҆стремле́нїемъ въ де́нь сꙋббѡ́тный на ни́хъ напа́сти.	Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою.
2	2
По нꙋ́жди же послѣ́дꙋющїи є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́є глаго́лахꙋ: ника́коже си́це ѕвѣ́рски и҆ ва́рварски да погꙋблѧ́еши, но сла́вꙋ возда́ждь предпочте́нномꙋ ѿ всеви́дѧщагѡ со ст҃ы́нею дне́ви.	Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говорили: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»;
3	3
Нечести́выи́ же вопросѝ: є҆да̀ є҆́сть си́льный на нб҃сѝ, и҆́же повелѣ̀ пра́здновати де́нь сꙋббѡ́тный;	тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день суботній?»
4	4
Ѻ҆́нѣмъ же ѿвѣща́вшымъ: є҆́сть гдⷭ҇ь живы́й се́й на нб҃сѝ си́ленъ, и҆́же повелѣ̀ пра́здновати се́дмый де́нь.	І коли вони відповіли: «є живий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день»,
5	5
Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ а҆́зъ си́ленъ є҆́смь на землѝ, повелѣва́ѧй взима́ти ѻ҆рꙋ̑жїѧ и҆ ца̑рскїѧ потрє́бы и҆сполнѧ́ти. Ѻ҆ба́че не ѡ҆держа̀ и҆ соверши́ти ѡ҆каѧ́ннагѡ своегѡ̀ совѣ́та.	то він сказав: «а я — господар на землі, який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру.
6	6
И҆ нїкано́ръ оу҆́бѡ вели́кою горды́нею воздви́женъ оу҆мы́сли ѻ҆́бщꙋю побѣ́дꙋ соста́вити на і҆ꙋ́дꙋ.	Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою.
7	7
Маккаве́й же всегда̀ надѣ́ѧшесѧ со всѣ́мъ оу҆пова́нїемъ застꙋпле́нїе ѿ гдⷭ҇а полꙋчи́ти	Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одержить заступництво від Господа.
8	8
и҆ оу҆тѣша́ше свои́хъ, да не оу҆боѧ́тсѧ прише́ствїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ, да и҆мѣ̀ютъ же во оу҆мѣ̀ преждебы́вшꙋю и҆̀мъ ѿ нб҃сѐ по́мошь, и҆ нн҃ѣ да ча́ютъ ѿ вседержи́телѧ бы́ти себѣ̀ побѣ́дѣ и҆ по́мощи:	Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя.
9	9
и҆ наказа́въ и҆̀хъ ѿ зако́на и҆ прⷪ҇ро́кѡвъ, воспомѧнꙋ́въ же и҆̀мъ преждебы́вшыѧ по́двиги, оу҆се́рднѣйшихъ и҆̀хъ сотворѝ:	Втішаючи їх обітницями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю.
10	10
и҆ дꙋша́ми воздви́гнꙋвъ и҆̀хъ, оу҆вѣщава́ше, вкꙋ́пѣ показа́въ и҆̀мъ ꙗ҆зы́чєскаѧ льщє́нїѧ и҆ клѧтвопрестꙋпле́нїе:	Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв.
11	11
и҆ коего́ждо и҆́хъ воѡрꙋжи́въ не та́кѡ щитѡ́въ и҆ ко́пїй оу҆твержде́нїемъ, ꙗ҆́кѡ слове́съ благи́хъ оу҆тѣше́нїемъ, и҆ сказа́въ со́нъ достовѣ́ренъ, оу҆трѡ́бы всѣ́хъ возвеселѝ.	Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння.
12	12
Бы́сть же є҆гѡ̀ сицево̀ видѣ́нїе: ѻ҆ні́ю бы́вшаго а҆рхїере́а, мꙋ́жа до́браго и҆ блага́го, благоговѣ́йна видѣ́нїемъ, кро́тка же нра́вомъ и҆ бесѣ́дою благолѣ́пна, и҆ ѿ дѣ́тства ѡ҆бꙋчи́вшагосѧ всѣ̑мъ добродѣ́телемъ, сего̀ рꙋ́цѣ воздѣ́юща и҆ молѧ́щасѧ за всѧ̑ лю́ди і҆ꙋдє́йскїѧ (ви́дѣ).	Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, — бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський.
13	13
И҆ ꙗ҆́кѡ посе́мъ ꙗ҆ви́сѧ и҆́нъ мꙋ́жъ сѣди́нами и҆ сла́вою ди́венъ, чꙋ́дно же нѣ́кое и҆ великолѣ́пнѣйшее ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ преизѧ́щество.	Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю.
14	14
Ѿвѣща́въ же ѻ҆ні́а речѐ: се́й є҆́сть братолю́бецъ, и҆́же мно́гѡ мо́литсѧ ѡ҆ лю́дехъ и҆ ѡ҆ ст҃ѣ́мъ гра́дѣ, і҆еремі́а бж҃їй прⷪ҇ро́къ.	І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий.
15	15
Просте́ръ же і҆еремі́а десни́цꙋ, даѧ́ше і҆ꙋ́дѣ ме́чь зла́тъ, даю́щь же возгласѝ сїѧ̑:	Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав:
16	16
прїимѝ ст҃ы́й ме́чь да́ръ ѿ бг҃а, и҆́мже сокрꙋши́ши сꙋпоста́ты.	візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів.
17	17
Оу҆крѣпи́вшежесѧ і҆ꙋ́диными словесы̀ преблаги́ми и҆ могꙋ́щими къ мꙋ́жествꙋ оу҆стреми́ти и҆ дꙋ́щы ю҆́ношъ и҆спра́вити, оу҆мы́слиша не ѡ҆полча́тисѧ, но хра́брѡ напа́сти и҆ со всѧ́кою до́блестїю сше́дшымсѧ срази́тисѧ за ве́щы ст҃ы̑ѧ, поне́же и҆ гра́дъ и҆ ст҃а̑ѧ и҆ свѧти́лище бѣ́дствꙋютъ.	Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці.
18	18
Бѣ́ бо ѡ҆ жена́хъ и҆ ча́дѣхъ є҆ще́ же и҆ ѡ҆ бра́тїи и҆ оу҆́жикахъ ме́ншїй и҆̀мъ по́двигъ, велича́йшїй же и҆ пе́рвый стра́хъ ѡ҆ ѡ҆свѧще́ннѣмъ хра́мѣ.	Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм.
19	19
Та́кожде и҆ во гра́дѣ ѡ҆ста́влєннымъ не ма́лаѧ печа́ль, мѧтꙋ́щымсѧ ѡ҆ сраже́нїи на по́ли хотѧ́щемъ бы́ти.	Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі.
20	20
И҆ всѣ̑мъ оу҆жѐ ча́ющымъ и҆мꙋ́щагѡ бы́ти сраже́нїѧ и҆ сꙋпоста́тѡмъ оу҆жѐ смѣси́вшымсѧ, и҆ во́инствꙋ чи́ннѡ расположе́ннꙋ сꙋ́щꙋ и҆ ѕвѣрє́мъ въ прили́чнѣй странѣ̀ поста́влєнымъ и҆ ко́нницѣ по оу҆́гламъ оу҆чине́ннѣй,	Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було поставлене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, —
21	21
разсꙋжда́ѧ маккаве́й мно́жества прише́ствїе и҆ ѻ҆рꙋ́жїѧ разли́чное оу҆готовле́нїе и҆ свирѣ́пство ѕвѣре́й, просте́ръ рꙋ́цѣ на не́бо, призыва́ше чꙋдотворѧ́щаго и҆ призира́ющаго гдⷭ҇а, вѣ́даѧ, ꙗ҆́кѡ не ѻ҆рꙋ́жїемъ побѣ́да, но ꙗ҆́коже оу҆го́дно є҆мꙋ̀, достѡ́йнымъ дае́тъ ѡ҆долѣ́нїе.	Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним.
22	22
Рече́ же призыва́ѧ си́мъ ѡ҆́бразомъ: ты̀, влⷣко, посла́лъ є҆сѝ а҆́гг҃ла твоего̀ при є҆зекі́и царѝ і҆ꙋ́динѣ и҆ оу҆би́лъ є҆сѝ ѿ во́євъ сеннахирі́мовыхъ сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ пѧ́ть ты́сѧщъ:	У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, — і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч.
23	23
и҆ нн҃ѣ, вл҃҃дко си́льный на нб҃сѣ́хъ, послѝ а҆́гг҃ла твоего̀ блага́го пред̾ на́ми въ стра́хъ и҆ тре́петъ и҆̀мъ:	І нині, Господи небес, пошли доброго ангела перед нами на страх і трепет ворогам.
24	24
вели́чествомъ мы́шцы твоеѧ̀ да оу҆боѧ́тсѧ и҆̀же съ хꙋле́нїемъ прише́дшїи на ст҃ы̑ѧ лю́ди твоѧ̑. И҆ се́й оу҆́бѡ си́це помоли́сѧ.	Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив.
25	25
Нїкано́ръ же и҆ и҆̀же съ ни́мъ съ трꙋба́ми и҆ пѣ́сньми приближа́хꙋсѧ.	Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками,
26	26
І҆ꙋ́да же и҆ сꙋ́щїи съ ни́мъ въ призыва́нїи и҆ моли́твахъ смѣси́шасѧ съ сꙋпоста̑ты:	а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами.
27	27
и҆ рꙋка́ми оу҆́бѡ борю́щесѧ, сердца́ми же къ бг҃ꙋ молѧ́щесѧ, постла́ша не ме́нши три́десѧти пѧтѝ ты́сѧщъ, ꙗ҆вле́нїемъ бж҃їимъ ѕѣлѡ̀ возра́довавшесѧ.	Руками воюючи, а серцями молячися Богу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою.
28	28
Преста́вше же ѿ би́твы и҆ съ ра́достїю возвраща́ющесѧ, позна́ша нїкано́ра па́дша со всеѻрꙋ̑жїи (свои́ми).	Закінчивши діло і радісно повертаючись, вони дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні.
29	29
Бы́вшꙋ же во́плю и҆ смѧте́нїю, благословлѧ́хꙋ си́льнаго ѻ҆те́ческимъ гла́сомъ.	Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою.
30	30
И҆ повелѣ̀, и҆́же весьма̀ тѣ́ломъ и҆ дꙋше́ю первоподви́жникъ за гра́жданъ, и҆́же во́зраста благопрїѧ́тство къ своемꙋ̀ наро́дꙋ сохрани́вый і҆ꙋ́да, нїкано́ровꙋ главꙋ̀ и҆ рꙋ́кꙋ со ра́момъ ѿсѣщѝ и҆ принестѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ.	Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора і руку з плечем і несли в Єрусалим.
31	31
Прише́дъ же та́мѡ и҆ созва́въ є҆диноѧзы́чныхъ свои́хъ и҆ свѧще́нникѡвъ, пред̾ ѻ҆лтаре́мъ ста́въ, призва̀ сꙋ́щихъ ѿ краегра́дїѧ	Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жертовником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці,
32	32
и҆ показа̀ и҆̀мъ скве́рнагѡ нїкано́ра главꙋ̀ и҆ рꙋ́кꙋ хꙋ́льниковꙋ, ю҆́же прострѐ на хра́мъ ст҃ы́й вседержи́телевъ возносѧ́сѧ:	і, показавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався,
33	33
и҆ ѧ҆зы́къ нечести́вагѡ нїкано́ра ѿрѣ̀завъ, речѐ, ꙗ҆́кѡ на раздробле́нїе пти́цамъ и҆́мать да́ти, и҆ сїѧ̑ въ возме́здїе безꙋ́мїѧ проти́вꙋ хра́ма повѣ́си.	наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму.
34	34
Вси́ же на нб҃о благослови́ша гдⷭ҇а ꙗ҆вле́наго, рекꙋ́ще: блгⷭ҇ве́нъ сохрани́вый мѣ́сто своѐ не ѡ҆скверне́но.	Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неоскверненим місце Своє!
35	35
Повѣ́си же нїкано́ровꙋ главꙋ̀ на краегра́дїи во и҆звѣ́стное всѣ̑мъ и҆ ꙗ҆́вное гдⷭ҇ни по́мощи зна́менїе.	Голову ж Никанора повісив він на фортеці як видиме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої.
36	36
И҆ оу҆зако́ниша всѝ ѻ҆́бщимъ совѣ́томъ ника́коже ѡ҆ста́вити без̾ пра́зднованїѧ де́нь се́й:	І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, шанувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сирською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого.
37	37
и҆мѣ́ти же пра́здникъ се́й въ третїйна́десѧть де́нь вторагѡна́десѧть мцⷭ҇а, и҆́же глаго́летсѧ сѷрі́йскимъ гла́сомъ а҆да́ръ, пред̾ є҆ди́нымъ дне́мъ мардохе́ева днѐ.	Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово.
38	38
И҆ сїѧ̑ оу҆̀бо, ꙗ҆̀же ѡ҆ нїкано́рѣ, и҆мѣ́ютсѧ си́це: и҆ ѿ тѣ́хъ време́нъ ѡ҆держа́нъ бы́сть гра́дъ ѿ є҆врє́й, и҆ а҆́зъ здѣ̀ ѡ҆ставлѧ́ю сло́во.	Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені.
39	39
И҆ а҆́ще оу҆́бѡ бла́го и҆ прили́чно сочине́нїю, сегѡ̀ и҆ са́мъ хотѣ́хъ: а҆́ще же малоцѣ́нно и҆ мѣ́рно, сїѐ по возмо́жности мое́й бѣ̀.	Неприємно пити окремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець.
40
Ꙗ҆́коже бо вїно̀ ѡ҆со́бнѡ пи́ти, та́кожде и҆ во́дꙋ па́ки, сопроти́вно є҆́сть: но и҆мже ѡ҆́бразомъ вїно̀ съ водо́ю смѣ́шенное сла́дко и҆ весе́лꙋю благода́ть соверша́етъ, та́кожде и҆ сочине́нїе (и҆ оу҆краше́нїе) сло́ва весели́тъ слꙋ́хи чтꙋ́щихъ і҆сто́рїю. Здѣ́ же да бꙋ́детъ и҆ коне́цъ.

← Глава́ д҃і

Маккаве́йскаѧ 3-ѧ* →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт