Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ а҃і

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Глава́ а҃і	Глава 11

1	1
(Заⷱ҇ н҃е҃.) И҆ бы́сть внегда̀ бы́ти є҆мꙋ̀ на мѣ́стѣ нѣ́коемъ молѧ́щꙋсѧ, (и҆) ꙗ҆́кѡ преста̀, речѐ нѣ́кїй ѿ оу҆чени̑къ є҆гѡ̀ къ немꙋ̀: гдⷭ҇и, наꙋчи́ ны моли́тисѧ, ꙗ҆́коже и҆ і҆ѡа́ннъ наꙋчѝ оу҆ченикѝ своѧ̑.	І сталося, коли в одному місці Він молився і перестав, один з учеників Його сказав Йому: Господи! Навчи нас молитися, як і Іоан навчив учнів своїх.
2	2
Рече́ же и҆̀мъ: є҆гда̀ мо́литесѧ, глаго́лите: ѻ҆́ч҃е на́шъ, и҆́же на нб҃сѣ́хъ, да свѧти́тсѧ и҆́мѧ твоѐ: да прїи́детъ црⷭ҇твїе твоѐ: да бꙋ́детъ во́лѧ твоѧ̀, ꙗ҆́кѡ на нб҃сѝ, и҆ на землѝ:	Він сказав їм: коли молитесь, говоріть: Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
3	3
хлѣ́бъ на́шъ насꙋ́щный подава́й на́мъ на всѧ́къ де́нь:	Хліб наш насущний дай нам сьогодні;
4	4
и҆ ѡ҆ста́ви на́мъ грѣхѝ на́шѧ, и҆́бо и҆ са́ми ѡ҆ставлѧ́емъ всѧ́комꙋ должникꙋ̀ на́шемꙋ: и҆ не введѝ на́съ во и҆скꙋше́нїе, но и҆зба́ви на́съ ѿ лꙋка́вагѡ.	і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
5	5
И҆ речѐ къ ни̑мъ: кто̀ ѿ ва́съ и҆́мать дрꙋ́га, и҆ и҆́детъ къ немꙋ̀ въ полꙋ́нощи, и҆ рече́тъ є҆мꙋ̀: дрꙋ́же, да́ждь мѝ взаи́мъ трѝ хлѣ́бы:	І сказав їм: припустімо, що хто-небудь з вас, маючи друга, прийде до нього опівночі і скаже йому: друже! Позич мені три хліби,
6	6
поне́же дрꙋ́гъ прїи́де съ пꙋ́ти ко мнѣ̀, и҆ не и҆́мамъ чесѡ̀ предложи́ти є҆мꙋ̀.	бо друг мій зайшов до мене з дороги, і я не маю чого дати йому.
7	7
И҆ то́й и҆звнꙋ́трь ѿвѣща́въ рече́тъ: не твори́ ми трꙋды̀: оу҆жѐ двє́ри затворены̀ сꙋ́ть, и҆ дѣ́ти моѧ̑ со мно́ю на ло́жи сꙋ́ть: (и҆) не могꙋ̀ воста́въ да́ти тебѣ̀.	А той зсередини скаже у відповідь: не турбуй мене, двері вже зачинені, і діти мої зі мною на постелі; не можу встати і дати тобі.
8	8
Гл҃ю же ва́мъ: а҆́ще и҆ не да́стъ є҆мꙋ̀ воста́въ, занѐ дрꙋ́гъ є҆мꙋ̀ є҆́сть: но за без̾о́чьство є҆гѡ̀, воста́въ да́стъ є҆мꙋ̀, є҆ли̑ка тре́бꙋетъ.	Кажу ж вам, якщо він не встане і не дасть йому по дружбі з ним, то через невідступність його, вставши, дасть йому, скільки той просить.
9	9
(Заⷱ҇ н҃ѕ҃.) И҆ а҆́зъ ва́мъ глаго́лю: проси́те, и҆ да́стсѧ ва́мъ: и҆щи́те, и҆ ѡ҆брѧ́щете: толцы́те, и҆ ѿве́рзетсѧ ва́мъ:	І я скажу вам: просіть, і дасться вам, шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам,
10	10
всѧ́къ бо просѧ́й прїе́млетъ, и҆ и҆щѧ́й ѡ҆брѣта́етъ, и҆ толкꙋ́щемꙋ ѿве́рзетсѧ.	бо кожний, хто просить, одержує, хто шукає, знаходить, хто стукає, тому відчиняють.
11	11
Кото́рагѡ же ва́съ ѻ҆тца̀ воспро́ситъ сы́нъ хлѣ́ба, є҆да̀ ка́мень пода́стъ є҆мꙋ̀; и҆лѝ ры́бы, є҆да̀ въ ры́бы мѣ́сто ѕмїю̀ пода́стъ є҆мꙋ̀;	Який з вас, батьків, коли син попросить у нього хліба, подасть йому камінь? Або, коли попросить риби, подасть йому змію замість риби?
12	12
и҆лѝ а҆́ще попро́ситъ ꙗ҆ица̀, є҆да̀ пода́стъ є҆мꙋ̀ ско́рпїю;	Або, якщо попросить яйця, подасть йому скорпіона?
13	13
А҆́ще оу҆̀бо вы̀ ѕлѝ сꙋ́ще, оу҆мѣ́ете даѧ̑нїѧ бла̑га даѧ́ти ча́дѡмъ ва́шымъ, ко́льми па́че ѻ҆ц҃ъ, и҆́же съ нб҃сѐ, да́стъ дх҃а ст҃а́го просѧ́щымъ оу҆ негѡ̀;	Отже, якщо ви, будучи злими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього.
14	14
(Заⷱ҇ н҃з҃.) И҆ бѣ̀ и҆згонѧ̀ бѣ́са, и҆ то́й бѣ̀ нѣ́мъ: бы́сть же бѣ́сꙋ и҆зше́дшꙋ, проглаго́ла нѣмы́й: и҆ диви́шасѧ наро́ди.	Одного разу вигнав Він біса, який був німий; і коли біс вийшов, німий заговорив; і народ дивувався.
15	15
Нѣ́цыи же ѿ ни́хъ рѣ́ша: ѡ҆ веельзевꙋ́лѣ кнѧ́зи бѣсо́встѣмъ и҆зго́нитъ бѣ́сы.	Деякі ж з них говорили: Він виганяє бісів силою Вельзевула, князя бісівського.
16	16
Дрꙋзі́и же и҆скꙋша́юще, зна́менїѧ ѿ негѡ̀ и҆ска́хꙋ съ небесѐ.	А інші, спокушаючи, домагалися від Нього знамення з неба.
17	17
Ѻ҆́нъ же вѣ́дый помышлє́нїѧ и҆́хъ, речѐ и҆̀мъ: всѧ́ко ца́рство само̀ въ себѣ̀ раздѣлѧ́ѧсѧ, запꙋстѣ́етъ: и҆ до́мъ на до́мъ, па́даетъ.	Але Він, знаючи їхні думки, сказав їм: всяке царство, що само в собі розділиться, запустіє; і дім, який розділиться сам в собі, упаде.
18	18
А҆́ще же и҆ сатана̀ са́мъ въ себѣ̀ раздѣли́сѧ, ка́кѡ ста́нетъ ца́рство є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже глаго́лете, ѡ҆ веельзевꙋ́лѣ и҆згонѧ́щѧ мѧ̀ бѣ́сы.	Якщо ж сатана сам у собі розділився, то як устоїть його царство? А ви говорите, що Я силою Вельзевула виганяю бісів.
19	19
А҆́ще же а҆́зъ ѡ҆ веельзевꙋ́лѣ и҆згоню̀ бѣ́сы, сы́нове ва́ши ѡ҆ ко́мъ и҆зго́нѧтъ; сегѡ̀ ра́ди ті́и бꙋ́дꙋтъ ва́мъ сꙋдїи̑.	Якщо ж Я силою Вельзевула виганяю бісів, то сини ваші чиєю силою виганяють їх? Тому вони будуть вам суддями.
20	20
А҆́ще ли же ѡ҆ пе́рстѣ бж҃їи и҆згоню̀ бѣ́сы, оу҆̀бо пости́же на ва́съ црⷭ҇твїе бж҃їе.	Якщо ж Я перстом Божим виганяю бісів, то, значить, прийшло до вас Царство Боже.
21	21
Є҆гда̀ крѣ́пкїй воѡрꙋжи́всѧ храни́тъ сво́й дво́ръ, во смире́нїи [въ ми́рѣ] сꙋ́ть и҆мѣ̑нїѧ є҆гѡ̀:	Коли сильний, озброївшись, стереже свій дім, тоді майно його в безпеці;
22	22
є҆гда́ же крѣ́плѣй є҆гѡ̀ наше́дъ побѣди́тъ є҆го̀, всѐ ѻ҆рꙋ́жїе є҆гѡ̀ во́зметъ, на не́же оу҆пова́ше, и҆ коры́сть є҆гѡ̀ раздае́тъ.	коли ж сильніший за нього нападе і переможе його, тоді візьме всю зброю його, на яку він покладався, і здобич свою роздасть.
23	23
(Заⷱ҇ н҃и҃.) И҆́же нѣ́сть со мно́ю, на мѧ̀ є҆́сть: и҆ и҆́же не собира́етъ со мно́ю, расточа́етъ.	Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той розкидає.
24	24
Є҆гда́ (же) нечи́стый дꙋ́хъ и҆зы́детъ ѿ человѣ́ка, прехо́дитъ сквозѣ̀ безвѡ́днаѧ мѣ̑ста, и҆щѧ̀ поко́ѧ: и҆ не ѡ҆брѣта́ѧ, глаго́летъ: возвращꙋ́сѧ въ до́мъ мо́й, ѿню́дꙋже и҆зыдо́хъ.	Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов;
25	25
И҆ прише́дъ ѡ҆брѧ́щетъ и҆̀ помете́нъ и҆ оу҆кра́шенъ:	і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним.
26	26
тогда̀ и҆́детъ и҆ по́йметъ се́дмь дрꙋги́хъ дꙋхѡ́въ го́ршихъ себє̀, и҆ вше́дше живꙋ́тъ тꙋ̀: и҆ быва́ютъ послѣ̑днѧѧ человѣ́кꙋ томꙋ̀ гѡ́рша пе́рвыхъ.	Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, — і буває для людини тієї останнє гіршим за перше.
27	27
Бы́сть же є҆гда̀ глаго́лаше сїѧ̑, воздви́гши нѣ́каѧ жена̀ гла́съ ѿ наро́да, речѐ є҆мꙋ̀: блаже́но чре́во носи́вшее тѧ̀, и҆ сосца̑, ꙗ҆̀же є҆сѝ сса́лъ.	Коли ж він це говорив, одна жінка з натовпу, піднісши голос, сказала Йому: блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що годували Тебе!
28	28
Ѻ҆́нъ же речѐ: тѣ́мже оу҆̀бо блаже́ни слы́шащїи сло́во бж҃їе и҆ хранѧ́щїи є҆̀.	А Він сказав: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його.
29	29
(Заⷱ҇ н҃ѳ҃.) Наро́дѡмъ же собира́ющымсѧ нача́тъ глаго́лати: ро́дъ се́й лꙋка́въ є҆́сть: зна́менїѧ и҆́щетъ, и҆ зна́менїе не да́стсѧ є҆мꙋ̀, то́кмѡ зна́менїе і҆ѡ́ны прⷪ҇ро́ка:	Коли ж багато народу стало збиратися, Він почав говорити: рід цей лукавий — він знамення шукає, і знамення не дасться йому, крім знамення Іони пророка.
30	30
ꙗ҆́коже бо бы́сть і҆ѡ́на зна́менїе нїнеѵі́тѡмъ, та́кѡ бꙋ́детъ и҆ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй ро́дꙋ семꙋ̀.	Бо як Іона був знаменням ниневитянам, так буде і Син Людський родові цьому.
31	31
Цари́ца ю҆́жскаѧ воста́нетъ на сꙋ́дъ съ мꙋ̑жи ро́да сегѡ̀, и҆ ѡ҆сꙋ́дитъ и҆̀хъ: ꙗ҆́кѡ прїи́де ѿ конє́цъ землѝ слы́шати премꙋ́дрость соломѡ́новꙋ: и҆ сѐ мно́жае соломѡ́на здѣ̀.	Цариця південна постане на суд з людьми роду цього і осудить їх, бо вона від краю землі прийшла послухати мудрість Соломонову; а ось тут Більший від Соломона.
32	32
Мꙋ́жїе нїнеѵі́тстїи воста́нꙋтъ на сꙋ́дъ съ ро́домъ си́мъ, и҆ ѡ҆сꙋ́дѧтъ и҆̀: ꙗ҆́кѡ покаѧ́шасѧ про́повѣдїю і҆ѡ́ниною: и҆ сѐ мно́жае і҆ѡ́ны здѣ̀.	Ниневитяни постануть на суд з родом цим і осудять його, бо вони покаялися після проповіді Іониної, а ось тут Більший від Іони.
33	33
Никто́же (оу҆́бѡ) свѣти́лника вже́гъ, въ скро́вѣ полага́етъ, ни под̾ спꙋ́домъ, но на свѣ́щницѣ, да входѧ́щїи свѣ́тъ ви́дѧтъ.	Ніхто, засвітивши світильник, не ставить його в закритому місці чи під посудину, але на свічник, щоб усі, що входять, бачили світло.
34	34
(Заⷱ҇ ѯ҃.) Свѣти́лникъ тѣ́лꙋ є҆́сть ѻ҆́ко: є҆гда̀ оу҆̀бо ѻ҆́ко твоѐ про́сто бꙋ́детъ, всѐ тѣ́ло твоѐ свѣ́тло бꙋ́детъ: є҆гда́ же лꙋка́во бꙋ́детъ, и҆ тѣ́ло твоѐ те́мно:	Світильником тіла є око; отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; а якщо воно буде нечистим, то і тіло твоє буде темним.
35	35
блюдѝ оу҆̀бо, є҆да̀ свѣ́тъ, и҆́же въ тебѣ̀, тма̀ є҆́сть.	Отже, дивись, щоб світло, яке в тобі, не стало темрявою.
36	36
А҆́ще бо тѣ́ло твоѐ всѐ свѣ́тло, не и҆мы́й нѣ́кїѧ ча́сти те́мны, бꙋ́детъ свѣ́тло всѐ, ꙗ҆́коже є҆гда̀ свѣти́лникъ блиста́нїемъ просвѣща́етъ тѧ̀.	Якщо ж тіло твоє все світле і немає жодної темної частини, то буде світле все так, ніби світильник сяйвом освітлює тебе.
37	37
Є҆гда́ же глаго́лаше, молѧ́ше є҆го̀ фарїсе́й нѣ́кїй, да ѡ҆бѣ́дꙋетъ оу҆ негѡ̀: вше́дъ же возлежѐ.	Коли Він говорив це, один фарисей запросив Його до себе на обід. Він прийшов і возліг.
38	38
Фарїсе́й же ви́дѣвъ диви́сѧ, ꙗ҆́кѡ не пре́жде крести́сѧ [не пе́рвѣе оу҆мы́сѧ] пре́жде ѡ҆бѣ́да.	Фарисей же здивувався, побачивши, що Він не вимив рук перед обідом.
39	39
Рече́ же гдⷭ҇ь къ немꙋ̀: нн҃ѣ вы̀, фарїсе́є, внѣ̑шнѧѧ стклѧ́ницы и҆ блю́да ѡ҆чища́ете, внꙋ́треннее же ва́ше по́лно грабле́нїѧ є҆́сть и҆ лꙋка́вства.	Але Господь сказав йому: нині ви, фарисеї, очищаєте зовні чашу і блюдо, а нутро ваше сповнене злодійства та лукавства.
40	40
Безꙋ́мнїи, не и҆́же ли сотворѝ внѣ́шнее, и҆ внꙋ́треннее сотвори́лъ є҆́сть;	Нерозумні! Чи не Той, Хто створив зовнішнє, створив і внутрішнє?
41	41
Ѻ҆ба́че ѿ сꙋ́щихъ дади́те ми́лостыню: и҆ сѐ всѧ̑ чи̑ста ва́мъ бꙋ́дꙋтъ.	Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте.
42	42
(Заⷱ҇ ѯ҃а҃.) Но го́ре ва́мъ фарїсе́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆десѧ́тствꙋете ѿ мѧ́твы и҆ пига́на и҆ всѧ́кагѡ ѕе́лїѧ, и҆ мимохо́дите сꙋ́дъ и҆ любо́вь бж҃їю: сїѧ̑ подоба́ше сотвори́ти, и҆ ѻ҆́нѣхъ не ѡ҆ставлѧ́ти.	Але горе вам, фарисеям, що даєте десяту частину з м’яти, рути і з усякого зілля, а не дбаєте про суд і любов Божу: і це належить робити, і того не залишати.
43	43
Го́ре ва́мъ фарїсе́ѡмъ, ꙗ҆́кѡ лю́бите предсѣда̑нїѧ на со́нмищехъ и҆ цѣлова̑нїѧ на то́ржищихъ.	Горе вам, фарисеям, що любите перші місця в синагогах і привітання на торжищах.
44	44
Го́ре ва́мъ, кни́жницы и҆ фарїсе́є лицемѣ́ри, ꙗ҆́кѡ є҆стѐ ꙗ҆́кѡ гро́би невѣ́доми, и҆ человѣ́цы ходѧ́щїи верхꙋ̀ не вѣ́дѧтъ.	Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що ви — як ті невідомі гроби, поверх яких люди ходять і не знають того.
45	45
Ѿвѣща́въ же нѣ́кїй ѿ закѡ́нникъ речѐ є҆мꙋ̀: оу҆чи́телю, сїѧ̑ глаго́лѧ, и҆ на́мъ досажда́еши.	На це хтось із законників сказав Йому: Учителю, говорячи це, Ти і нас ображаєш.
46	46
Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ ва́мъ зако́нникѡмъ го́ре, ꙗ҆́кѡ накла́даете на человѣ́ки бремена̀ не оу҆до́бь носи́ма, и҆ са́ми є҆ди́нѣмъ персто́мъ ва́шимъ не прикаса́етесѧ бременє́мъ.	Але Він сказав: і вам, законникам, горе, бо накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж жодним пальцем своїм не доторкнетесь до них.
47	47
(Заⷱ҇ ѯ҃в҃.) Го́ре ва́мъ, ꙗ҆́кѡ зи́ждете гро́бы прⷪ҇рѡ́къ, ѻ҆тцы́ же ва́ши и҆зби́ша и҆̀хъ.	Горе вам, що будуєте гробниці пророкам, яких повбивали батьки ваші:
48	48
Оу҆̀бо свидѣ́телствꙋете и҆ соблаговоли́те дѣлѡ́мъ ѻ҆тє́цъ ва́шихъ: ꙗ҆́кѡ ті́и оу҆́бѡ и҆зби́ша и҆̀хъ, вы́ же зи́ждете и҆́хъ гро́бы.	цим ви свідчите і схвалюєте діла батьків ваших, і погоджуєтеся з ними, бо ті повбивали пророків, ви ж будуєте їм гробниці.
49	49
Сегѡ̀ ра́ди и҆ премⷣрость бж҃їѧ речѐ: послю̀ въ ни́хъ [къ ни̑мъ] прⷪ҇ро́ки и҆ а҆пⷭ҇лы, и҆ ѿ ни́хъ оу҆бїю́тъ и҆ и҆зженꙋ́тъ:	Тому і премудрість Божа сказала: пошлю до них пророків і апостолів, і декого з них уб’ють, а декого виженуть.
50	50
да взы́щетсѧ кро́вь всѣ́хъ прⷪ҇рѡ́къ, пролива́емаѧ ѿ сложе́нїѧ мі́ра, ѿ ро́да сегѡ̀,	Хай же буде покараний рід цей за кров усіх пророків, пролиту від створення світу,
51	51
ѿ кро́ве а҆́велѧ да́же до кро́ве заха́рїи, поги́бшагѡ ме́ждꙋ ѻ҆лтаре́мъ и҆ хра́момъ: є҆́й, глаго́лю ва́мъ, взы́щетсѧ ѿ ро́да сегѡ̀.	від крови Авеля до крови Захарії, вбитого між жертовником і храмом. Так, кажу вам, стягнеться з роду цього.
52	52
Го́ре ва́мъ зако́нникѡмъ, ꙗ҆́кѡ взѧ́сте клю́чь разꙋмѣ́нїѧ: са́ми не внидо́сте, и҆ входѧ́щымъ возбрани́сте.	Горе вам, законникам, що ви взяли ключ розуміння: самі не ввійшли і тим, хто хотів увійти, боронили.
53	53
Гл҃ющꙋ же є҆мꙋ̀ сїѧ̑ къ ни̑мъ, нача́ша кни́жницы и҆ фарїсе́є бѣ́днѣ [ѕѣлѡ̀] гнѣ́ватисѧ на́нь и҆ преста́ти [вопроша́ти] є҆го̀ ѡ҆ мно́зѣ,	Коли Він говорив їм це, книжники і фарисеї почали дуже нападати на Нього, запитуючи багато про що,
54	54
ла́юще є҆го̀ [навѣ́тꙋюще на́нь], и҆́щꙋще оу҆лови́ти нѣ́что ѿ оу҆́стъ є҆гѡ̀, да на́нь возглаго́лютъ.	підкопуючись під Нього і намагаючись уловити з уст Його що-небудь таке, щоб звинуватити Його.

← Глава́ і҃

Глава́ в҃і →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт