Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ ѳ҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Глава́ ѳ҃	Глава 9

1	1
(Заⷱ҇ м҃.) Созва́въ же ѻ҆бана́десѧте, дадѐ и҆̀мъ си́лꙋ и҆ вла́сть на всѧ̑ бѣ́сы, и҆ недꙋ́ги цѣли́ти:	Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг.
2	2
и҆ посла̀ и҆̀хъ проповѣ́дати црⷭ҇твїе бж҃їе и҆ и҆сцѣли́ти болѧ́щыѧ.	І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих.
3	3
И҆ речѐ къ ни̑мъ: ничесѡ́же возми́те на пꙋ́ть: ни жезла̀, ни пи́ры, ни хлѣ́ба, ни сребра̀, ни по двѣма̀ ри́зама и҆мѣ́ти:	І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі.
4	4
и҆ въ ѻ҆́ньже до́мъ вни́дете, тꙋ̀ пребыва́йте и҆ ѿтꙋ́дꙋ и҆сходи́те:	І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу.
5	5
и҆ є҆ли́цы а҆́ще не прїе́млютъ ва́съ, и҆сходѧ́ще ѿ гра́да тогѡ̀, и҆ пра́хъ ѿ но́гъ ва́шихъ ѿтрѧси́те, во свидѣ́телство на нѧ̀.	А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них.
6	6
И҆сходѧ́ще же прохожда́хꙋ сквозѣ̀ вє́си, благовѣствꙋ́юще и҆ и҆сцѣлѧ́юще всю́дꙋ.	Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди.
7	7
(Заⷱ҇ м҃а҃.) Слы́ша же и҆́рѡдъ четвертовла́стникъ быва̑ющаѧ ѿ негѡ̀ всѧ̑ и҆ недоꙋмѣва́шесѧ: занѐ глаго́лемо бѣ̀ ѿ нѣ́кихъ, ꙗ҆́кѡ і҆ѡа́ннъ воста̀ ѿ ме́ртвыхъ:	Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих;
8	8
ѿ и҆нѣ́хъ же, ꙗ҆́кѡ и҆лїа̀ ꙗ҆ви́сѧ: ѿ дрꙋги́хъ же, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ є҆ди́нъ ѿ дре́внихъ воскре́се.	інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків.
9	9
И҆ речѐ и҆́рѡдъ: і҆ѡа́нна а҆́зъ оу҆сѣ́кнꙋхъ: кто́ же є҆́сть се́й, ѡ҆ не́мже а҆́зъ слы́шꙋ такова́ѧ; И҆ и҆ска́ше ви́дѣти є҆го̀.	І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його.
10	10
И҆ возвра́щшесѧ а҆пⷭ҇ли повѣ́даша є҆мꙋ̀, є҆ли́ка сотвори́ша: и҆ пои́мъ и҆̀хъ, ѿи́де є҆ди́нъ [ѡ҆со́бь] на мѣ́сто пꙋ́сто гра́да, нарица́емагѡ виѳсаі́да.	Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда.
11	11
Наро́ди же разꙋмѣ́вше, по не́мъ и҆до́ша: и҆ прїе́мъ и҆̀хъ, гл҃аше и҆̀мъ ѡ҆ црⷭ҇твїи бж҃їи и҆ тре́бꙋющыѧ и҆сцѣле́нїѧ цѣлѧ́ше.	Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення.
12	12
Де́нь же нача́тъ прекланѧ́тисѧ. (Заⷱ҇ м҃в҃.) Пристꙋ́пльше же ѻ҆бана́десѧте реко́ша є҆мꙋ̀: ѿпꙋстѝ наро́дъ, да ше́дше во ѡ҆крє́стныѧ вє́си и҆ се́ла вита́ютъ и҆ ѡ҆брѧ́щꙋтъ бра́шно: ꙗ҆́кѡ здѣ̀ въ пꙋ́стѣ мѣ́стѣ є҆смы̀.	День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці.
13	13
Рече́ же къ ни̑мъ: дади́те и҆̀мъ вы̀ ꙗ҆́сти. Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: нѣ́сть оу҆ на́съ вѧ́щше, то́кмѡ пѧ́ть хлѣ̑бъ и҆ ры̑бѣ двѣ̀, а҆́ще оу҆̀бо не ше́дше мы̀ кꙋ́пимъ во всѧ̑ лю́ди сїѧ̑ бра̑шна.	А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей?
14	14
Бѣ́хꙋ бо мꙋже́й ꙗ҆́кѡ пѧ́ть ты́сѧщъ. Рече́ же ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ: посади́те и҆̀хъ на кꙋ̑пы по пѧти́десѧтъ.	Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят.
15	15
И҆ сотвори́ша та́кѡ и҆ посади́ша и҆̀хъ всѧ̑.	І зробили так, і розсадили всіх.
16	16
Прїи́мъ же пѧ́ть хлѣ̑бъ и҆ ѻ҆́бѣ ры̑бѣ, воззрѣ́въ на не́бо, блгⷭ҇вѝ и҆̀хъ, и҆ преломѝ, и҆ даѧ́ше оу҆чн҃кѡ́мъ предложи́ти наро́дꙋ.	Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові.
17	17
И҆ ꙗ҆до́ша и҆ насы́тишасѧ всѝ: и҆ взѧ́ша и҆збы́вшыѧ и҆̀мъ оу҆крꙋ́хи ко́шѧ двана́десѧте.	І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків.
18	18
(Заⷱ҇ м҃г҃.) И҆ бы́сть є҆гда̀ молѧ́шесѧ є҆ди́нъ, съ ни́мъ бѣ́хꙋ оу҆чн҃цы̀: и҆ вопросѝ и҆̀хъ, гл҃ѧ: кого́ мѧ глаго́лютъ наро́ди бы́ти;	І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ?
19	19
Ѻ҆ни́ же ѿвѣща́вше рѣ́ша: і҆ѡа́нна крⷭ҇ти́телѧ: и҆ні́и же и҆лїю̀: дрꙋзі́и же, ꙗ҆́кѡ прⷪ҇ро́къ нѣ́кїй ѿ дре́внихъ воскре́се.	Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків.
20	20
Рече́ же и҆̀мъ: вы́ же кого́ мѧ глаго́лете бы́ти; Ѿвѣща́въ же пе́тръ речѐ: хрⷭ҇та̀ бж҃їѧ.	Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого.
21	21
Ѻ҆́нъ же запре́щь и҆̀мъ, повелѣ̀ никомꙋ́же глаго́лати сегѡ̀,	Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це,
22	22
ре́къ, ꙗ҆́кѡ подоба́етъ сн҃ꙋ чл҃вѣ́ческомꙋ мно́гѡ пострада́ти, и҆ и҆скꙋше́нꙋ [ѿве́рженꙋ] бы́ти ѿ ста́рєцъ и҆ а҆рхїерє́й и҆ кни̑жникъ, и҆ оу҆бїе́нꙋ бы́ти, и҆ въ тре́тїй де́нь воста́ти.	сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.
23	23
(Заⷱ҇ м҃д҃.) Гл҃аше же ко всѣ̑мъ: а҆́ще кто̀ хо́щетъ по мнѣ̀ и҆тѝ, да ѿве́ржетсѧ себє̀, и҆ во́зметъ кре́стъ сво́й, и҆ послѣ́дꙋетъ мѝ.	До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною.
24	24
И҆́же бо а҆́ще хо́щетъ дꙋ́шꙋ свою̀ спⷭ҇тѝ, погꙋ́битъ ю҆̀: а҆ и҆́же погꙋ́битъ дꙋ́шꙋ свою̀ менє̀ ра́ди, се́й сп҃се́тъ ю҆̀.	Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.
25	25
Что́ бо по́льзы и҆́мать человѣ́къ, прїѡбрѣ́тъ мі́ръ ве́сь, себе́ же погꙋби́въ и҆лѝ ѿтщети́въ;	Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?
26	26
И҆́же бо а҆́ще постыди́тсѧ менє̀ и҆ мои́хъ слове́съ, сегѡ̀ сн҃ъ чл҃вѣ́ческїй постыди́тсѧ, є҆гда̀ прїи́детъ во сла́вѣ свое́й и҆ ѻ҆́ч҃ей и҆ ст҃ы́хъ а҆́гг҃лъ.	Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів.
27	27
Глаго́лю же ва́мъ вои́стиннꙋ: сꙋ́ть нѣ́цыи ѿ здѣ̀ стоѧ́щихъ, и҆̀же не и҆́мꙋтъ вкꙋси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дѧтъ црⷭ҇твїе бж҃їе.	Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже.
28	28
(Заⷱ҇ м҃е҃.) Бы́сть же по словесѣ́хъ си́хъ ꙗ҆́кѡ дні́й ѻ҆́смь, и҆ пое́мъ петра̀ и҆ і҆ѡа́нна и҆ і҆а́кѡва, взы́де на горꙋ̀ помоли́тисѧ.	Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись.
29	29
И҆ бы́сть є҆гда̀ молѧ́шесѧ, видѣ́нїе лица̀ є҆гѡ̀ и҆́но, и҆ ѡ҆дѣѧ́нїе є҆гѡ̀ бѣло̀ блиста́ѧсѧ.	І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим.
30	30
И҆ сѐ мꙋ̑жа два̀ съ ни́мъ глагѡ́люща, ꙗ҆̀же бѣ́ста мѡѷсе́й и҆ и҆лїа̀,	І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля:
31	31
ꙗ҆́вльшасѧ во сла́вѣ, глаго́ласта же и҆схо́дъ є҆гѡ̀, є҆го́же хотѧ́ше сконча́ти во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.	з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі.
32	32
Пе́тръ же и҆ сꙋ́щїи съ ни́мъ бѧ́хꙋ ѡ҆тѧгче́ни сно́мъ: оу҆бꙋ́ждшесѧ же ви́дѣша сла́вꙋ є҆гѡ̀, и҆ ѻ҆́ба мꙋ̑жа стоѧ̑ща съ ни́мъ.	Петро ж і ті, що були з Ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним.
33	33
И҆ бы́сть є҆гда̀ разлꙋчи́стасѧ ѿ негѡ̀, речѐ пе́тръ ко і҆и҃сꙋ: наста́вниче, добро̀ є҆́сть на́мъ здѣ̀ бы́ти: и҆ сотвори́мъ сѣ̑ни трѝ, є҆ди́нꙋ тебѣ̀, и҆ є҆ди́нꙋ мѡѷсе́ови, и҆ є҆ди́нꙋ и҆лїѝ: не вѣ́дый, є҆́же глаго́лаше.	Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить.
34	34
Се́ же є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ, бы́сть ѡ҆́блакъ, и҆ ѡ҆сѣнѝ и҆̀хъ: оу҆боѧ́шасѧ же, вше́дше во ѡ҆́блакъ.	Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару.
35	35
И҆ гла́съ бы́сть и҆з̾ ѡ҆́блака, глаго́лѧ: се́й є҆́сть сн҃ъ мо́й возлю́бленный, тогѡ̀ послꙋ́шайте.	І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте!
36	36
И҆ є҆гда̀ бы́сть гла́съ, ѡ҆брѣ́тесѧ і҆и҃съ є҆ди́нъ. И҆ ті́и оу҆молча́ша, и҆ никомꙋ́же возвѣсти́ша въ ты̑ѧ дни̑ ничесѡ́же ѿ тѣ́хъ, ꙗ҆̀же ви́дѣша.	І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили.
37	37
(Заⷱ҇ м҃ѕ҃.) Бы́сть же въ про́чїй де́нь, сше́дшымъ и҆̀мъ съ горы̀, срѣ́те є҆го̀ наро́дъ мно́гъ.	Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.
38	38
И҆ сѐ мꙋ́жъ и҆з̾ наро́да возопѝ, глаго́лѧ: оу҆чи́телю, молю́тисѧ, при́зри на сы́на моего̀, ꙗ҆́кѡ є҆диноро́денъ мѝ є҆́сть:	Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний:
39	39
и҆ сѐ дꙋ́хъ є҆́млетъ є҆го̀, и҆ внеза́пꙋ вопїе́тъ, и҆ прꙋжа́етсѧ [терза́етъ є҆го̀] съ пѣ́нами, и҆ є҆два̀ ѿхо́дитъ ѿ негѡ̀, сокрꙋша́ѧ є҆го̀:	його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його.
40	40
и҆ моли́хсѧ оу҆чн҃кѡ́мъ твои̑мъ, да и҆жденꙋ́тъ є҆го̀: и҆ не возмого́ша.	Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли.
41	41
Ѿвѣща́въ же і҆и҃съ речѐ: ѽ, ро́де невѣ́рный и҆ развраще́нный, доко́лѣ бꙋ́дꙋ въ ва́съ и҆ терплю̀ вы̀; приведи́ (ми) сы́на твоего̀ сѣ́мѡ.	Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого.
42	42
Є҆ще́ же грѧдꙋ́щꙋ є҆мꙋ̀, пове́рже є҆го̀ бѣ́съ и҆ стрѧсѐ. Запрети́ же і҆и҃съ дꙋ́хови нечи́стомꙋ, и҆ и҆сцѣлѝ ѻ҆́трока, и҆ вдадѐ є҆го̀ ѻ҆тцꙋ̀ є҆гѡ̀.	Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його.
43	43
Дивлѧ́хꙋсѧ же всѝ ѡ҆ вели́чїи бж҃їи. (Заⷱ҇ м҃з҃.) Всѣ̑мъ же чꙋдѧ́щымсѧ ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же творѧ́ше і҆и҃съ, речѐ ко оу҆чн҃кѡ́мъ свои̑мъ:	І всі дивувались величі Божій. Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм:
44	44
вложи́те вы̀ во оу҆́шы ва́ши словеса̀ сїѧ̑: сн҃ъ бо чл҃вѣ́ческїй и҆́мать преда́тисѧ въ рꙋ́цѣ человѣ́чєстѣ.	вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські.
45	45
Ѻ҆ни́ же не разꙋмѣ́ша глаго́ла сегѡ̀, бѣ́ бо прикрове́нъ ѿ ни́хъ, да не ѡ҆щꙋтѧ́тъ є҆гѡ̀: и҆ боѧ́хꙋсѧ вопроси́ти є҆го̀ ѡ҆ глаго́лѣ се́мъ.	Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись.
46	46
Вни́де же помышле́нїе въ ни́хъ, кто̀ и҆́хъ вѧ́щшїй бы бы́лъ.	Спало ж їм на думку — хто б з них був більший?
47	47
І҆и҃съ же вѣ́дый помышле́нїе серде́цъ и҆́хъ, прїе́мъ ѻ҆троча̀, поста́ви є҆̀ оу҆ себє̀	Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою
48	48
и҆ речѐ и҆̀мъ: и҆́же а҆́ще прїи́метъ сїѐ ѻ҆троча̀ во и҆́мѧ моѐ, менѐ прїе́млетъ: и҆ и҆́же а҆́ще менѐ прїе́млетъ, прїе́млетъ посла́вшаго мѧ̀: и҆́же бо ме́ншїй є҆́сть въ ва́съ, се́й є҆́сть вели́къ.	і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий.
49	49
(Заⷱ҇ м҃и҃.) Ѿвѣща́въ же і҆ѡа́ннъ речѐ: наста́вниче, ви́дѣхомъ нѣ́коего ѡ҆ и҆́мени твое́мъ и҆згонѧ́ща бѣ́сы: и҆ возбрани́хомъ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ вослѣ́дъ не хо́дитъ съ на́ми.	При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами.
50	50
И҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆и҃съ: не брани́те: и҆́же бо нѣ́сть на вы̀, по ва́съ є҆́сть.	Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас.
51	51
(Заⷱ҇.) Бы́сть же є҆гда̀ скончава́хꙋсѧ дні́е восхожде́нїю є҆гѡ̀, и҆ то́й оу҆твердѝ лицѐ своѐ и҆тѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ:	І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима.
52	52
и҆ посла̀ вѣ́стники пред̾ лице́мъ свои́мъ: и҆ и҆зше́дше внидо́ша въ ве́сь самарѧ́нскꙋ, ꙗ҆́кѡ да оу҆гото́вѧтъ є҆мꙋ̀:	І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому.
53	53
и҆ не прїѧ́ша є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ лицѐ є҆гѡ̀ бѣ̀ грѧдꙋ́щее во і҆ерⷭ҇ли́мъ.	Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима.
54	54
Ви̑дѣвша же оу҆чн҃ка̑ є҆гѡ̀ і҆а́кѡвъ и҆ і҆ѡа́ннъ, рѣ́ста: гдⷭ҇и, хо́щеши ли, рече́ма, да ѻ҆́гнь сни́детъ съ небесѐ и҆ потреби́тъ и҆̀хъ, ꙗ҆́коже и҆ и҆лїа̀ сотворѝ;	Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?
55	55
Ѡ҆бра́щьсѧ же запретѝ и҆́ма, и҆ речѐ: не вѣ́ста, ко́егѡ дꙋ́ха є҆ста̀ вы̀:	Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу;
56	56
сн҃ъ бо чл҃вѣ́ческїй не прїи́де дꙋ́шъ человѣ́ческихъ погꙋби́ти, но спⷭ҇тѝ: и҆ и҆до́ша во и҆́нꙋ ве́сь.	бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села.
57	57
(Заⷱ҇ м҃ѳ҃.) Бы́сть же и҆дꙋ́щымъ и҆̀мъ по пꙋтѝ, речѐ нѣ́кїй къ немꙋ̀: и҆дꙋ̀ по тебѣ̀, а҆́може а҆́ще и҆́деши, гдⷭ҇и.	Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.
58	58
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ли́си ꙗ҆́звины и҆́мꙋтъ, и҆ пти̑цы небє́сныѧ гнѣ́зда: сн҃ъ же чл҃вѣ́ческїй не и҆́мать гдѣ̀ главꙋ̀ подклони́ти.	Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити.
59	59
Рече́ же ко дрꙋго́мꙋ: ходѝ в̾слѣ́дъ менє̀. Ѻ҆́нъ же речѐ: гдⷭ҇и, повелѝ мѝ, (да) ше́дъ пре́жде погребꙋ̀ ѻ҆тца̀ моего̀.	А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого.
60	60
Рече́ же є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: ѡ҆ста́ви мє́ртвыѧ погребстѝ своѧ̑ мертвецы̀: ты́ же ше́дъ возвѣща́й црⷭ҇твїе бж҃їе.	Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже.
61	61
Рече́ же и҆ дрꙋгі́й: и҆дꙋ̀ по тебѣ̀, гдⷭ҇и: пре́жде же повелѝ мѝ ѿвѣща́тисѧ, и҆̀же сꙋ́ть [попрости́тисѧ съ сꙋ́щими] въ домꙋ̀ мое́мъ.	І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми.
62	62
Рече́ же къ немꙋ̀ і҆и҃съ: никто́же возло́жь рꙋ́кꙋ свою̀ на ра́ло и҆ зрѧ̀ вспѧ́ть, оу҆пра́вленъ є҆́сть въ црⷭ҇твїи бж҃їи.	Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.

← Глава́ и҃

Глава́ і҃ →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт