Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ к҃г

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Глава́ к҃г	Глава 23

1	1
(Заⷱ҇ р҃і҃.) И҆ воста́вше всѐ мно́жество и҆́хъ, ведо́ша є҆го̀ къ пїла́тꙋ.	І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата.
2	2
Нача́ша же на́нь ва́дити, глаго́люще: сего̀ ѡ҆брѣто́хомъ развраща́юща ꙗ҆зы́къ на́шъ и҆ возбранѧ́юща ке́сареви да́нь даѧ́ти, глаго́люща себѐ хрⷭ҇та̀ цр҃ѧ̀ бы́ти.	І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем.
3	3
Пїла́тъ же вопросѝ є҆го̀, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́ѡмъ; Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ глаго́леши.	Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш.
4	4
Пїла́тъ же речѐ ко а҆рхїере́ѡмъ и҆ наро́дꙋ: нико́еѧже ѡ҆брѣта́ю вины̀ въ чл҃вѣ́цѣ се́мъ.	Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому.
5	5
Ѻ҆ни́ же крѣплѧ́хꙋсѧ глаго́люще, ꙗ҆́кѡ развраща́етъ лю́ди, оу҆чѧ̀ по все́и і҆ꙋде́и, наче́нъ ѿ галїле́и до здѣ̀.	Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця.
6	6
Пїла́тъ же слы́шавъ галїле́ю, вопросѝ, а҆́ще чл҃вѣ́къ галїле́анинъ є҆́сть;	Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин?
7	7
И҆ разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ ѿ ѡ҆́бласти и҆́рѡдовы є҆́сть, посла̀ є҆го̀ ко и҆́рѡдꙋ, сꙋ́щꙋ и҆ томꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ въ ты̑ѧ дни̑.	І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі.
8	8
И҆́рѡдъ же ви́дѣвъ і҆и҃са ра́дъ бы́сть ѕѣлѡ̀: бѣ́ бо жела́ѧ ѿ мно́га вре́мене ви́дѣти є҆го̀, занѐ слы́шаше мнѡ́га ѡ҆ не́мъ: и҆ надѣ́ѧшесѧ зна́менїе нѣ́кое ви́дѣти ѿ негѡ̀ быва́емо.	Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення.
9	9
Вопроша́ше же є҆го̀ словесы̀ мно́гими: ѻ҆́нъ же ничесѡ́же ѿвѣщава́ше є҆мꙋ̀.	І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому.
10	10
Стоѧ́хꙋ же а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, прилѣ́жнѡ ва́дѧще на́нь.	Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його.
11	11
Оу҆кори́въ же є҆го̀ и҆́рѡдъ съ вѡ́и свои́ми и҆ порꙋга́всѧ, ѡ҆бо́лкъ є҆го̀ въ ри́зꙋ свѣ́тлꙋ, возвратѝ є҆го̀ къ пїла́тꙋ.	Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата.
12	12
Бы́ста же дрꙋ̑га и҆́рѡдъ же и҆ пїла́тъ въ то́й де́нь съ собо́ю: пре́жде бо бѣ́ста враждꙋ̀ и҆мꙋ̑ща междꙋ̀ собо́ю.	І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою.
13	13
Пїла́тъ же созва́въ а҆рхїерє́и и҆ кнѧ̑зи и҆ лю́ди,	Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ,
14	14
речѐ къ ни̑мъ: приведо́сте мѝ чл҃вѣ́ка сего̀, ꙗ҆́кѡ развраща́юща лю́ди: и҆ сѐ а҆́зъ пред̾ ва́ми и҆стѧза́въ, ни є҆ди́ныѧ же ѡ҆брѣта́ю въ чл҃вѣ́цѣ се́мъ вины̀, ꙗ҆̀же на́нь ва́дите:	сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його.
15	15
но ни и҆́рѡдъ: посла́хъ бо є҆го̀ къ немꙋ̀, и҆ сѐ ничто́же досто́йно сме́рти сотворе́но є҆́сть ѡ҆ не́мъ:	Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вартого смерти, Він не вчинив.
16	16
наказа́въ оу҆̀бо є҆го̀ ѿпꙋщꙋ̀.	Отже, покаравши Його, відпущу.
17	17
Нꙋ́ждꙋ же и҆мѧ́ше на всѧ̑ пра́здники ѿпꙋща́ти и҆̀мъ є҆ди́наго.	А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня.
18	18
Возопи́ша же всѝ наро́ди, глаго́люще: возмѝ сего̀, ѿпꙋсти́ же на́мъ вара́ввꙋ.	Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву!
19	19
И҆́же бѣ̀ за нѣ́кꙋю крамо́лꙋ бы́вшꙋю во гра́дѣ и҆ оу҆бі́йство вве́рженъ въ темни́цꙋ.	А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці.
20	20
Па́ки же пїла́тъ возгласѝ, хотѧ̀ ѿпꙋсти́ти і҆и҃са.	Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса.
21	21
Ѻ҆ни́ же возглаша́хꙋ, глаго́люще: распнѝ, распнѝ є҆го̀.	Але вони кричали: розіпни, розіпни Його!
22	22
Ѻ҆́нъ же трети́цею речѐ къ ни̑мъ: что́ бо ѕло̀ сотворѝ се́й; ничесѡ́же досто́йна сме́рти ѡ҆брѣто́хъ въ не́мъ: наказа́въ оу҆̀бо є҆го̀ ѿпꙋщꙋ̀.	Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу.
23	23
Ѻ҆ни́ же прилѣжа́хꙋ гла̑сы вели́кими, просѧ́ще є҆го̀ на распѧ́тїе: и҆ оу҆стоѧ́хꙋ [превозмога́хꙋ] гла́си и҆́хъ и҆ а҆рхїере́йстїи.	Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників.
24	24
Пїла́тъ же посꙋдѝ бы́ти проше́нїю и҆́хъ:	І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім.
25	25
ѿпꙋсти́ же бы́вшаго за крамолꙋ̀ и҆ оу҆бі́йство всажде́на въ темни́цꙋ, є҆го́же проша́хꙋ: і҆и҃са же предадѐ во́ли и҆́хъ.	І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю.
26	26
И҆ ꙗ҆́кѡ поведо́ша є҆го̀, є҆́мше сі́мѡна нѣ́коего кѷрине́а, грѧдꙋ́ща съ села̀, возложи́ша на́нь крⷭ҇тъ, нестѝ по і҆и҃сѣ.	І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом.
27	27
И҆дѧ́ше же вослѣ́дъ є҆гѡ̀ наро́дъ мно́гъ люде́й, и҆ жєны̀, ꙗ҆̀же и҆ пла́кахꙋсѧ и҆ рыда́хꙋ є҆гѡ̀.	І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним.
28	28
Ѡ҆бра́щьсѧ же къ ни̑мъ і҆и҃съ речѐ: дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мски, не пла́читесѧ ѡ҆ мнѣ̀, ѻ҆ба́че себѐ пла́чите и҆ ча̑дъ ва́шихъ:	Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими.
29	29
ꙗ҆́кѡ сѐ дні́е грѧдꙋ́тъ, въ нѧ́же рекꙋ́тъ: блажє́ны неплѡ́ды, и҆ оу҆трѡ́бы, ꙗ҆̀же не роди́ша, и҆ сосцы̀, и҆̀же не дои́ша.	Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували!
30	30
Тогда̀ начнꙋ́тъ глаго́лати гора́мъ: пади́те на ны̀: и҆ холмѡ́мъ: покры́йте ны̀.	Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас!
31	31
Занѐ, а҆́ще въ сꙋ́ровѣ дре́вѣ сїѧ̑ творѧ́тъ, въ сꙋ́сѣ что̀ бꙋ́детъ;	Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?
32	32
(Заⷱ҇ р҃а҃і҃.) Ведѧ́хꙋ же и҆ и҆́на два̀ ѕлодѣ̑ѧ съ ни́мъ оу҆би́ти.	Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити.
33	33
И҆ є҆гда̀ прїидо́ша на мѣ́сто, нарица́емое ло́бное, тꙋ̀ распѧ́ша є҆го̀ и҆ ѕлодѣ̑ѧ, ѻ҆́ваго оу҆́бѡ ѡ҆деснꙋ́ю, а҆ дрꙋга́го ѡ҆шꙋ́юю.	І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку.
34	34
І҆и҃съ же глаго́лаше: ѻ҆́ч҃е, ѿпꙋстѝ и҆̀мъ: не вѣ́дѧтъ бо что̀ творѧ́тъ. Раздѣлѧ́юще же ри̑зы є҆гѡ̀, мета́хꙋ жрє́бїѧ.	Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб.
35	35
И҆ стоѧ́хꙋ лю́дїе зрѧ́ще. Рꙋга́хꙋсѧ же и҆ кнѧ̑зи съ ни́ми, глаго́люще: и҆ны̑ѧ сп҃сѐ, да сп҃се́тъ и҆ себѐ, а҆́ще то́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ бж҃їй и҆збра́нный.	І стояли люди і дивилися. Насміхалися ж разом з ними і начальники, кажучи: інших спасав; нехай спасе Себе, якщо Він Христос, Божий обранець.
36	36
Рꙋга́хꙋсѧ же є҆мꙋ̀ и҆ во́ини, пристꙋпа́юще и҆ ѻ҆́цетъ придѣ́юще є҆мꙋ̀,	Глузували з Нього і воїни, підходячи та підносячи Йому оцет,
37	37
и҆ глаго́лахꙋ: а҆́ще ты̀ є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́йскъ, сп҃си́сѧ са́мъ.	і казали: якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам.
38	38
Бѣ́ же и҆ написа́нїе напи́сано над̾ ни́мъ писмены̀ є҆́ллинскими и҆ ри́мскими и҆ є҆вре́йскими: се́й є҆́сть цр҃ь і҆ꙋде́йскъ.	І був над Ним напис, написаний письмом грецьким, римським і єврейським: «Цей є Цар Юдейський».
39	39
Є҆ди́нъ же ѿ ѡ҆бѣ̑шеною ѕлодѣ̑ю хꙋ́лѧше є҆го̀, глаго́лѧ: а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сп҃сѝ себѐ и҆ на́ю.	Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас.
40	40
Ѿвѣща́въ же дрꙋгі́й преща́ше є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: ни лѝ ты̀ бои́шисѧ бг҃а, ꙗ҆́кѡ въ то́мже ѡ҆сꙋжде́нъ є҆сѝ;	Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений?
41	41
и҆ мы̀ оу҆́бѡ въ пра́вдꙋ: достѡ́йнаѧ бо по дѣлѡ́мъ на́ю воспрїе́млева: се́й же ни є҆ди́нагѡ ѕла̀ сотворѝ.	І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив.
42	42
И҆ глаго́лаше і҆и҃сови: помѧни́ мѧ, гдⷭ҇и, є҆гда̀ прїи́деши во црⷭ҇твїи сѝ.	І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!
43	43
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀, дне́сь со мно́ю бꙋ́деши въ раѝ.	І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю.
44	44
Бѣ́ же ча́съ ꙗ҆́кѡ шесты́й, и҆ тма̀ бы́сть по все́й землѝ до часа̀ девѧ́тагѡ:	Було ж близько шостої години^*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої.
45	45
и҆ поме́рче со́лнце, и҆ завѣ́са церко́внаѧ раздра́сѧ посредѣ̀.	І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині.
46	46
И҆ возгла́шь гла́сомъ ве́лїимъ і҆и҃съ, речѐ: ѻ҆́ч҃е, въ рꙋ́цѣ твоѝ предаю̀ дх҃ъ мо́й. И҆ сїѧ̑ ре́къ и҆́здше.	Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух.
47	47
Ви́дѣвъ же со́тникъ бы́вшее, просла́ви бг҃а, глаго́лѧ: вои́стиннꙋ чл҃вѣ́къ се́й првⷣнъ бѣ̀.	Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний.
48	48
И҆ всѝ прише́дшїи наро́ди на позо́ръ се́й, ви́дѧще быва̑ющаѧ, бїю́ще пє́рси своѧ̑ возвраща́хꙋсѧ.	І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди.
49	49
Стоѧ́хꙋ же всѝ зна́емїи є҆гѡ̀ и҆здале́ча, и҆ жєны̀ спослѣ́дствовавшыѧ є҆мꙋ̀ ѿ галїле́и, зрѧ́щѧ сїѧ̑.	Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це.
50	50
И҆ сѐ, мꙋ́жъ и҆́менемъ і҆ѡ́сифъ, совѣ́тникъ сы́й, мꙋ́жъ бл҃гъ и҆ првⷣнъ,	І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був радником^*, чоловік благий і праведний,
51	51
се́й не бѣ̀ приста́лъ совѣ́тꙋ и҆ дѣ́лꙋ и҆́хъ, ѿ а҆рїмаѳе́а гра́да і҆ꙋде́йска, и҆́же ча́ѧше и҆ са́мъ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ:	який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдейського, який і сам сподівався Царства Божого,
52	52
се́й пристꙋ́пль къ пїла́тꙋ, просѝ тѣлесѐ і҆и҃сова:	прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове.
53	53
и҆ сне́мъ є҆̀ ѡ҆бви́тъ плащани́цею, и҆ положѝ є҆̀ во гро́бѣ и҆зсѣ́ченѣ, въ не́мже не бѣ̀ никто́же никогда́же положе́нъ.	І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений.
54	54
И҆ де́нь бѣ̀ пѧто́къ, и҆ сꙋббѡ́та свѣта́ше.	День той був п’ятниця, і надходила субота.
55	55
Вⸯслѣ́дъ же шє́дшыѧ жєны̀, ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ пришлѝ съ ни́мъ ѿ галїле́и, ви́дѣша гро́бъ, и҆ ꙗ҆́кѡ положе́но бы́сть тѣ́ло є҆гѡ̀:	Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його.
56	56
возвра́щшѧсѧ же оу҆гото́ваша а҆рѡма́ты и҆ мѵ́ро: и҆ въ сꙋббѡ́тꙋ оу҆́бѡ оу҆молча́ша по за́повѣди.	Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю.

← Глава́ к҃в

Глава́ к҃д →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт