С™и1тель Пeтръ, митрополи1тъ Кjевскій и3 всеS Рyси, чудотв0рецъ.
Ѓvгустъ, въ к7д-й дeнь.
Святитель Петро, митрополит Київський і всієї Русі, народився на землях Галицько-Волинського князівства в побожній християнській родині. Ще в молоді роки він обрав шлях чернечого служіння і вступив до одного з волинських монастирів. Старанністю в молитві, смиренням та ревним виконанням послуху молодий чернець здобув повагу братії, а згодом був рукопокладений у пресвітерський сан.
Перебуваючи в обителі, майбутній митрополит опанував також мистецтво іконопису. Його ікони відзначалися великою майстерністю й духовною виразністю. Церковне передання пов’язує з ім’ям святителя Петра, зокрема, два відомі образи Пресвятої Богородиці — Петрівську та Новодворську ікони.
Прагнучи більш усамітненого молитовного життя, ієромонах Петро з благословення свого ігумена залишив монастир. Місцем для подвигу він обрав береги річки Рати, притоки Західного Бугу, неподалік сучасного Львова. Там подвижник спорудив для себе келію. З часом навколо нього почали збиратися інші ченці, для яких була збудована невелика церква. Так виникла Ратенська Спасо-Преображенська обитель, ігуменом якої став святий Петро.
Очолюючи монастир, він став для братії не лише наставником, але й прикладом чернечого життя. Святитель вирізнявся особливим милосердям: він намагався не залишати без допомоги жодного нужденного чи подорожнього. Коли ж не мав матеріальних засобів для милостині, міг віддати людині написану власноруч ікону.
Звістка про благочестя й духовну мудрість ігумена Петра поширилася далеко за межі монастиря. Його відвідував і галицький князь Юрій Львович, який разом зі своїми боярами приходив послухати настанови подвижника.
На початку XIV століття церковне становище Галицької землі змінилося. У 1303 році за сприяння князя Юрія Львовича Галицьку єпископію було піднесено до гідності митрополії. Після смерті першого Галицького митрополита Нифонта князь вирішив послати ігумена Петра до Константинополя, бажаючи бачити його новим Галицьким митрополитом. Проте Константинопольський патріарх Афанасій поставив Петра на значно ширше служіння — митрополитом Київським і всієї Русі.
Після поставлення святитель певний час перебував у Галичі, згодом — у Києві, а останній період свого архіпастирського служіння провів у Москві. Звідти він продовжував опікуватися церковним життям величезної митрополії, що охоплювала київські, галицькі та північноруські землі.
Ставши предстоятелем Руської Церкви, митрополит Петро докладав великих зусиль до утвердження православної віри та благочестя. Попри слабке здоров’я і небезпеки тривалих подорожей того часу, він відвідував єпархії своєї митрополії, навчав духовенство й мирян та закликав їх жити відповідно до християнських заповідей.
Руські князівства в той час перебували в залежності від Золотої Орди, тому становище Церкви значною мірою визначалося ставленням ханської влади. Коли у 1313 році ханом став Узбек, який прийняв іслам, святитель Петро особисто вирушив до Орди. Його прийняли прихильно, а результатом поїздки стало отримання ханської грамоти, яка підтверджувала давні права православного духовенства та надавала йому додаткові привілеї.
Особливо близькі взаємини склалися у митрополита Петра з московським князем Іваном Калитою. Москва поступово ставала важливим осередком церковного життя. У 1326 році князь Іван, отримавши благословення святителя, розпочав спорудження кам’яного собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці. У новому храмі, неподалік жертовника, митрополит Петро заздалегідь приготував місце для свого поховання.
21 грудня 1326 року святитель Петро мирно відійшов до Господа. Його поховали в Успенському соборі в Москві. Невдовзі біля гробниці святителя почали засвідчувати численні чудесні зцілення та інші знамення, і його шанування швидко поширилося серед православного народу.
У 1339 році, за митрополита Феогноста, святителя Петра було прославлено в лику святих. Нині його чесні мощі перебувають в Успенському соборі Московського Кремля, а пам’ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі, зберігається в Православній Церкві як пам’ять ревного архіпастиря, подвижника й учителя благочестя.
Перебуваючи в обителі, майбутній митрополит опанував також мистецтво іконопису. Його ікони відзначалися великою майстерністю й духовною виразністю. Церковне передання пов’язує з ім’ям святителя Петра, зокрема, два відомі образи Пресвятої Богородиці — Петрівську та Новодворську ікони.
Прагнучи більш усамітненого молитовного життя, ієромонах Петро з благословення свого ігумена залишив монастир. Місцем для подвигу він обрав береги річки Рати, притоки Західного Бугу, неподалік сучасного Львова. Там подвижник спорудив для себе келію. З часом навколо нього почали збиратися інші ченці, для яких була збудована невелика церква. Так виникла Ратенська Спасо-Преображенська обитель, ігуменом якої став святий Петро.
Очолюючи монастир, він став для братії не лише наставником, але й прикладом чернечого життя. Святитель вирізнявся особливим милосердям: він намагався не залишати без допомоги жодного нужденного чи подорожнього. Коли ж не мав матеріальних засобів для милостині, міг віддати людині написану власноруч ікону.
Звістка про благочестя й духовну мудрість ігумена Петра поширилася далеко за межі монастиря. Його відвідував і галицький князь Юрій Львович, який разом зі своїми боярами приходив послухати настанови подвижника.
На початку XIV століття церковне становище Галицької землі змінилося. У 1303 році за сприяння князя Юрія Львовича Галицьку єпископію було піднесено до гідності митрополії. Після смерті першого Галицького митрополита Нифонта князь вирішив послати ігумена Петра до Константинополя, бажаючи бачити його новим Галицьким митрополитом. Проте Константинопольський патріарх Афанасій поставив Петра на значно ширше служіння — митрополитом Київським і всієї Русі.
Після поставлення святитель певний час перебував у Галичі, згодом — у Києві, а останній період свого архіпастирського служіння провів у Москві. Звідти він продовжував опікуватися церковним життям величезної митрополії, що охоплювала київські, галицькі та північноруські землі.
Ставши предстоятелем Руської Церкви, митрополит Петро докладав великих зусиль до утвердження православної віри та благочестя. Попри слабке здоров’я і небезпеки тривалих подорожей того часу, він відвідував єпархії своєї митрополії, навчав духовенство й мирян та закликав їх жити відповідно до християнських заповідей.
Руські князівства в той час перебували в залежності від Золотої Орди, тому становище Церкви значною мірою визначалося ставленням ханської влади. Коли у 1313 році ханом став Узбек, який прийняв іслам, святитель Петро особисто вирушив до Орди. Його прийняли прихильно, а результатом поїздки стало отримання ханської грамоти, яка підтверджувала давні права православного духовенства та надавала йому додаткові привілеї.
Особливо близькі взаємини склалися у митрополита Петра з московським князем Іваном Калитою. Москва поступово ставала важливим осередком церковного життя. У 1326 році князь Іван, отримавши благословення святителя, розпочав спорудження кам’яного собору на честь Успіння Пресвятої Богородиці. У новому храмі, неподалік жертовника, митрополит Петро заздалегідь приготував місце для свого поховання.
21 грудня 1326 року святитель Петро мирно відійшов до Господа. Його поховали в Успенському соборі в Москві. Невдовзі біля гробниці святителя почали засвідчувати численні чудесні зцілення та інші знамення, і його шанування швидко поширилося серед православного народу.
У 1339 році, за митрополита Феогноста, святителя Петра було прославлено в лику святих. Нині його чесні мощі перебувають в Успенському соборі Московського Кремля, а пам’ять святителя Петра, митрополита Київського і всієї Русі, зберігається в Православній Церкві як пам’ять ревного архіпастиря, подвижника й учителя благочестя.
Тропaрь, глaсъ д7:
Ћже прeжде безпл0днаz землE, / нhнэ весели1сz: / сe бо хrт0съ свэти1льника въ тебЁ показA / ћвэ сіsюща въ мjрэ, / и3 и3сцэлэвaюща недyги и3 бwлёзни нaшz. / сегw2 рaди ликyй и3 весели1сz со дерзновeніемъ: // с™и1тель бо є4сть вhшнzгw сі‰ содёловаzй.
Кондaкъ, глaсъ и7. Под0бенъ: Взбрaнной:
Взбрaнному и3 ди1вному нaшеz земли2 чудотв0рцу, / днeсь люб0вію къ тебЁ притекaемъ, пёснь, бGон0се, плетyще, / ћкw и3мёz дерзновeніе ко гDу, / многоoбрaзныхъ и3збaви нaсъ њбстоsній, да зовeмъ ти2: // рaдуйсz, ўтверждeніе грaду нaшему.
