Видіння Ісаї, сина Амосового, яке він бачив про Юдею та Єрусалим, у дні Озії, Іоафама, Ахаза, Єзекії — царів юдейських.

Видѣ́ніє, є́же ви́дѣ Иса́іа сы́нъ Амо́совъ, є́же ви́дѣ на Іуде́ю и на Ієрусали́мъ, въ ца́рство Озі́и и Іоаѳа́ма, и Аха́за и Єзекі́и, и́же ца́рствоваша во Іуде́и.

Слухайте, небеса, і слухай, земле, бо Господь говорить: Я виховав і підніс синів, а вони обурилися проти Мене.

Слы́ши, небо, и внуши́, земле́, я́ко Госпо́дь возглаго́ла: сы́ны роди́хъ и возвы́сихъ, ті́и же отверго́шася мене́.

Віл знає володаря свого, і осел — ясла господаря свого; а Ізраїль не знає [Мене], народ Мій не розуміє.

Позна́ во́лъ стяжа́вшаго и́, и осе́лъ я́сли господи́на своєго́: Ізра́иль же Мене́ не позна́, и лю́діє Мои́ не разумѣ́ша.

На жаль, народ грішний, народ обтяжений беззаконнями, плем’я лиходіїв, сини погибельні! Залишили Господа, знехтували Святого Ізраїлевого, — повернулися назад.

Увы́, язы́къ грѣ́шный, лю́діє испо́лнени грѣхо́въ, сѣ́мя лука́воє, сы́нове беззако́нніи, оста́висте Го́спода и разгнѣ́васте свята́го Ізра́илева, отврати́теся вспя́ть.

У що бити ще вас, що продовжуєте свою затятість? Уся голова у виразках, і все серце зачахло.

Что́ єще́ уязвля́єтеся, прилага́юще беззако́ніє? Вся́кая глава́ въ болѣ́знь, и вся́коє се́рдце въ печа́ль.

Від підошви ноги до тімені голови немає у нього здорового місця: виразки, плями, гнійні рани, неочищені й необв’язані і не пом’якшені єлеєм.

От но́гъ да́же до главы́ нѣ́сть въ не́мъ цѣ́лости: ни стру́пъ, ни я́зва, ни ра́на паля́щаяся: нѣ́сть пла́стыря приложи́ти, ниже́ єле́а, ниже́ обяза́нія.

Земля ваша спустошена; міста ваші спалені вогнем; поля ваші на ваших очах з’їдають чужі; усе спорожніло, як після руйнування чужинцями.

Земля́ ва́ша пуста́, гра́ди ва́ши огне́мъ пожже́ни, страну́ ва́шу предъ ва́ми чужді́и пояда́ютъ, и опустѣ́ низвраще́на от люді́й чужди́хъ.

І залишилася дочка Сиону, як намет у винограднику, як курінь на горо́ді, як обложене місто.

Оста́вится дще́рь Сіо́ня, я́ко ку́ща въ віногра́дѣ и я́ко ово́щноє храни́лище въ вертогра́дѣ, я́ко гра́дъ вою́ємый.

Якби Господь Саваоф не полишив нам невеликого залишку, то ми були б те саме, що Содом, уподібнилися б Гоморрі.

И а́ще не бы́ Госпо́дь Савао́ѳъ оста́вилъ на́мъ сѣ́мене, я́ко Содо́ма у́бо бы́ли бы́хомъ, и я́ко Гомо́рру уподо́билися бы́хомъ.

Слухайте слово Господнє, князі содомські; слухай закон Бога нашого, народе гоморрський!

Услы́шите сло́во Госпо́дне, кня́зи Содо́мстіи: внемли́те зако́ну Бо́жію, лю́діє Гомо́ррстіи.

Для чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь. Я пересичений всепаленнями баранів і жиром відгодованої худоби, і крови тельців і агнців і козлів не хочу.

Что́ ми мно́жество же́ртвъ ва́шихъ, глаго́летъ Госпо́дь? Испо́лненъ є́смь всесожже́ній о́внихъ и ту́ка а́гнцевъ, и кро́ве юнце́въ и козло́въ не хощу́.

Коли ви приходите стати перед лице Моє, хто вимагає від вас, щоб ви топтали двори Мої?

Ниже́ приходи́те яви́тися ми́: кто́ бо изыска́ сія́ изъ ру́къ ва́шихъ? Ходи́ти по двору́ моєму́ не приложите́.

Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для Мене; новомісяч і субот, святкових зібрань не можу терпіти: беззаконня — і святкування!

И а́ще принесе́те ми́ семіда́лъ, всу́є: кади́ло ме́рзость ми́ є́сть.

Новомісяччя ваші і свята ваші ненавидить душа Моя: вони тягар для Мене; Мені тяжко нести їх.

Новоме́сячій ва́шихъ и суббо́тъ и дне́ вели́каго не потерплю́: поста́ и пра́здности, и новоме́сячій ва́шихъ и пра́здниковъ ва́шихъ ненави́дитъ душа́ моя́: бы́сте ми́ въ сы́тость, ктому́ не стерплю́ грѣхо́въ ва́шихъ.

І коли ви простягаєте руки ваші, Я закриваю від вас очі Мої; і коли ви примножуєте моління ваші, Я не чую: ваші руки повні крови.

Єгда́ простре́те ру́ки [ва́шя] ко мнѣ́, отвращу́ о́чи мои́ от ва́съ: и а́ще умно́жите моле́ніє, не услы́шу ва́съ: ру́ки бо ва́шя испо́лнены кро́ве.

Обмийтеся, очистіться; віддаліть злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте чинити зло;

Измы́йтеся, [и] чи́сти бу́дите, отими́те лука́вства от ду́шъ ва́шихъ предъ очи́ма мои́ма, преста́ните от лука́вствъ ва́шихъ.

навчіться чинити добро, шукайте правди, рятуйте пригнобленого, захищайте сироту, заступайтеся за вдову.

Научи́теся добро́ твори́ти, взыщи́те суда́, изба́вите оби́димаго, суди́те си́ру и оправди́те вдови́цу,

Тоді прийдіть — і розсудимо, — говорить Господь. Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, — як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, — як вовну убілю.

и пріиди́те, и истя́жимся, глаго́летъ Госпо́дь. И а́ще бу́дутъ грѣси́ ва́ши я́ко багря́ноє, я́ко снѣ́гъ убѣлю́: а́ще же бу́дутъ я́ко червле́ноє, я́ко во́лну убѣлю́.

Якщо захочете і послухаєтеся, то будете споживати блага землі;

И а́ще хо́щете и послу́шаєте мене́, блага́я земли́ снѣ́сте:

якщо ж зречетеся і будете чинити опір, то меч пожере вас: бо вуста Господні говорять.

а́ще же не хо́щете, ниже́ послу́шаєте мене́, ме́чь вы́ поя́стъ: уста́ бо Госпо́дня глаго́лаша сія́.

Як зробилася блудницею вірна столиця, сповнена правосуддя! Правда жила у ній, а тепер — убивці.

Ка́ко бы́сть блудни́ца гра́дъ вѣ́рный Сіо́нъ по́лнъ суда́? въ не́мже пра́вда почива́ше, ны́нѣ же [въ не́мъ] убі́йцы.

Срібло твоє стало окалиною, вино твоє зіпсоване водою;

Сребро́ ва́ше неискуше́но, корче́мницы твои́ мѣша́ютъ віно́ съ водо́ю.

князі твої — законопорушники і спільники злодіїв; усі вони люблять подарунки і ганяються за мздою; не захищають сироту, і справа вдови не доходить до них.

Кня́зи твои́ не покаря́ются, о́бщницы тате́мъ, лю́бяще да́ры, гоня́ще воздая́ніє, си́рымъ не судя́щіи и суду́ вдови́цъ не внима́ющіи.

Тому говорить Господь, Господь Саваоф, Сильний Ізраїлів: о, задовольню Я Себе над супротивниками Моїми й помщуся ворогам Моїм!

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Влады́ка Госпо́дь Савао́ѳъ: го́ре крѣ́пкимъ во Ізра́или: не преста́нетъ бо я́рость моя́ на проти́вныя, и су́дъ враго́мъ мои́мъ сотворю́:

І зверну на тебе руку Мою і, як у лузі, очищу з тебе домішки, і відокремлю від тебе все свинцеве;

и наведу́ ру́ку мою́ на тя́, и разжегу́ въ чистоту́, непокаря́ющихся же погублю́, и отиму́ всѣ́хъ беззако́нныхъ от тебе́, и всѣ́хъ го́рдыхъ смирю́.

і знову буду поставляти тобі суддів, як раніше, і радників, як спочатку; тоді будуть говорити про тебе: «місто правди, столиця вірна».

И приста́влю судіи́ твоя́ я́коже пре́жде, и совѣ́тники твоя́ я́ко от нача́ла: и по си́хъ нарѣче́шися гра́дъ пра́вды, ма́ти градово́мъ, вѣ́рный Сіо́нъ.

Сион спасеться правосуддям, і сини його, які навернулися, правдою;

Съ судо́мъ бо спасе́тся плѣне́ніє єго́ и съ ми́лостынею.

усім же відступникам і грішникам — погибель, і ті, що залишили Господа, знищаться.

И сокруша́тся беззако́нніи и грѣ́шницы вку́пѣ, и оста́вившіи Го́спода сконча́ются:

Вони будуть посоромлені за діброви, які настільки любі для вас, і посоромлені за сади, які ви обрали собі;

зане́же постыдя́тся о і́долѣхъ свои́хъ, и́хже са́ми восхотѣ́ша, и посра́мятся о садѣ́хъ свои́хъ, и́хже возжелѣ́ша.

бо ви будете, як дуб, якого лист обпав, і як сад, у якому немає води.

Бу́дутъ бо я́ко тереві́нѳъ отме́тнувый ли́ствія [своя́], и я́ко вертогра́дъ не имы́й воды́.

І сильний буде лахміттям, і діло його — іскрою; і будуть горіти разом, — і ніхто не погасить.

И бу́детъ крѣ́пость и́хъ я́ко сте́бль изгре́бія, и дѣ́ланія и́хъ я́ко и́скры о́гненныя, и сожгу́тся беззако́нницы и грѣ́шницы вку́пѣ, и не бу́детъ угаша́яй.

Слово, яке було у видінні до Ісаї, сина Амосового, про Юдею та Єрусалим.

Сло́во бы́вшеє от Го́спода ко Иса́іи сы́ну Амо́сову о Іуде́и и о Ієрусали́мѣ.

І буде в останні дні, гора дому Господнього буде поставлена у главу гір і підніметься над пагорбами, і потечуть до неї усі народи.

Я́ко бу́детъ въ послѣ́днія дни́ явле́на гора́ Госпо́дня, и до́мъ Бо́жій на версѣ́ го́ръ, и возвы́сится превы́ше холмо́въ: и пріи́дутъ къ не́й вси́ язы́цы.

І підуть багато народів і скажуть: прийдіть, і зійдемо на гору Господню, у дім Бога Якова, і навчить Він нас Своїх шляхів і будемо ходити стежками Його; бо від Сиону вийде закон, і слово Господнє — з Єрусалима.

И по́йдутъ язы́цы мно́зи и реку́тъ: пріиди́те, и взы́демъ на го́ру Госпо́дню и въ до́мъ Бо́га Іа́ковля, и возвѣсти́тъ на́мъ пу́ть сво́й, и по́йдемъ по нему́. От Сіо́на бо изы́детъ зако́нъ, и сло́во Госпо́дне изъ Ієрусали́ма:

І буде Він судити народи, і викриє багато племен; і перекують мечі свої на орала, і списи свої — на серпи: не підніме народ на народ меча, і не будуть більше вчитися воювати.

и суди́ти бу́детъ посредѣ́ язы́къ и изобличи́тъ лю́ди мно́ги: и раскую́тъ мечы́ своя́ на ора́ла и ко́пія своя́ на серпы́, и не во́зметъ язы́къ на язы́къ меча́, и не навы́кнутъ ктому́ ра́товатися.

О, доме Якова! Прийдіть, і будемо ходити у світлі Господньому.

И ны́нѣ, до́ме Іа́ковль, пріиди́те, по́йдемъ свѣ́томъ Госпо́днимъ.

Але Ти відкинув народ Твій, дім Якова, тому що вони багато чого перейняли від сходу: і чаклуни у них, як у филистимлян, і з синами чужих вони у спілкуванні.

Оста́ви бо лю́ди своя́, до́мъ Іа́ковль: зане́ я́коже изъ нача́ла напо́лнися страна́ и́хъ волхвова́ній, я́коже иноплеме́нниковъ, и ча́да мно́га иноплеме́ннича роди́шася и́мъ.

І наповнилася земля його сріблом і золотом, і немає числа скарбам його; і наповнилася земля його конями, і немає числа колісницям його;

Напо́лнися бо страна́ и́хъ сребра́ и зла́та, и не бя́ше числа́ сокро́вищъ и́хъ: и напо́лнися земля́ и́хъ ко́ней, и не бя́ше числа́ колесни́цъ и́хъ:

і наповнилася земля його ідолами: вони поклоняються ділу рук своїх, тому, що зробили персти їх.

и напо́лнися земля́ ме́рзостей дѣ́лъ ру́къ и́хъ, и поклони́шася тѣ́мъ, я́же сотвори́ша пе́рсты и́хъ:

І схилилася людина, і принизився муж, — і Ти не простиш їх.

и преклони́ся человѣ́къ, и смири́ся му́жъ, и не претерплю́ и́мъ.

Іди у скелю і сховайся у землю від страху Господа і від слави величі Його.

И ны́нѣ вни́дите въ ка́меніє и скры́йтеся въ зе́млю от лица́ стра́ха Госпо́дня и от сла́вы крѣ́пости єго́, єгда́ воста́нетъ сокруши́ти зе́млю.

Поникнуть горді погляди людини, і високе людське принизиться; і один Господь буде високий у той день.

О́чи бо Госпо́дни высо́цы, человѣ́къ же смире́нъ: и смири́тся высота́ человѣ́ческая, и вознесе́тся Госпо́дь єди́нъ въ де́нь о́ный.

Бо гряде день Господа Саваофа на все горде й зарозуміле і на все звеличене, — і воно буде принижене, —

Де́нь бо Го́спода Савао́ѳа на вся́каго досади́теля и гордели́ваго, и на вся́каго высо́каго и велича́ваго, и смиря́тся:

і на всі кедри ливанські, високі і піднесені, і на всі дуби васанські,

и на вся́къ ке́дръ Ліва́нскій высо́кихъ и превознесе́нныхъ и на вся́ко дре́во же́лудя Васа́нска,

і на всі високі гори, і на всі підвищені пагорби,

и на вся́кую го́ру высо́кую и на вся́кій хо́лмъ высо́кій,

і на усяку високу вежу, і на всяку міцну стіну,

и на вся́кій сто́лпъ высо́къ и на вся́кую стѣ́ну высо́кую,

і на всі кораблі фарсиські, і на всі жадані прикраси їх.

и на вся́кій кора́бль морскі́й и на вся́ко видѣ́ніє добро́ты корабле́й.

І впаде велич людська, і високе людське принизиться; і один Господь буде високий у той день,

И смири́тся вся́кій человѣ́къ, и паде́тся высота́ человѣ́ча, и вознесе́тся Госпо́дь єди́нъ въ де́нь о́ный.

й ідоли зовсім зникнуть.

И рукотворе́ная вся́ скры́ютъ,

І ввійдуть люди в ущелини скель і у прірви землі від страху Господа і від слави величі Його, коли Він повстане скрушити землю.

вне́сше въ пеще́ры и въ разсѣ́лины ка́меній и въ верте́пы земны́я, от лица́ стра́ха Госпо́дня и от сла́вы крѣ́пости єго́, єгда́ воста́нетъ сокруши́ти зе́млю.

У той день людина кине кротам і кажанам срібних своїх ідолів і золотих своїх ідолів, яких зробила собі для поклоніння їм,

Въ де́нь бо о́ный изри́нетъ человѣ́къ ме́рзости своя́ златы́я и сре́бряныя, я́же сотвори́ша, да покланя́ются су́єтнымъ и нетопыре́мъ,

щоб увійти в ущелини скель і у розпадини гір від страху Господа і від слави величі Його, коли Він повстане скрушити землю.

є́же вни́ти въ верте́пы тве́рдаго ка́мене и въ разсѣ́лины ка́меній, от лица́ стра́ха Госпо́дня и от сла́вы крѣ́пости єго́, єгда́ воста́нетъ сокруши́ти зе́млю.

Перестаньте ви надіятися на людину, дихання якої у ніздрях її, бо що вона значить?

Оста́вите [у́бо] ва́мъ человѣ́ка, єму́же є́сть дыха́ніє въ ноздре́хъ єго́: я́ко въ че́мъ вмѣни́ся се́й?

Ось, Господь, Господь Саваоф, відніме у Єрусалима і в Іуди посох і тростину, всяке підкріплення хлібом і всяке підкріплення водою,

Се́, Влады́ка Госпо́дь Савао́ѳъ отъи́метъ от Ієрусали́ма и от Іуде́и крѣ́пкаго и крѣ́пкую, крѣ́пость хлѣ́ба и крѣ́пость воды́,

хороброго вождя і воїна, суддю і пророка, і прозорливця і старця,

исполи́на и крѣ́пкаго, и человѣ́ка ра́тника и судію́, и проро́ка и смотрели́ваго, и ста́рца

п’ятдесятника і вельможу і радника, і мудрого художника і майстерного у слові.

и пятьдесятонача́лника, и ди́внаго совѣ́тника и прему́драго архіте́ктона и разу́мнаго послу́шателя.

І дам їм отроків у начальники, і діти будуть панувати над ними.

И поста́влю ю́ношы кня́зи и́хъ, и руга́теліє госпо́дствовати бу́дутъ и́ми.

І у народі один буде пригнічуваний іншим, і кожен — ближнім своїм; юнак буде нахабно підноситися над старцем, і простолюдин над вельможею.

И напа́дати и́мутъ лю́діє, человѣ́къ на человѣ́ка, и человѣ́къ на бли́жняго своєго́: прирази́тся отроча́ къ ста́рцу, и безче́стный къ честно́му.

Тоді вхопиться людина за брата свого, у сімействі батька свого, і скаже: у тебе є одяг, будь нашим вождем, і нехай будуть ці руїни під рукою твоєю.

Я́ко и́мется человѣ́къ бра́та своєго́, или́ дома́шняго отца́ своєго́, глаго́ля: ри́зу и́маши, началово́ждь на́мъ бу́ди, и бра́шно моє́ подъ тобо́ю да бу́детъ.

А він із клятвою скаже: не можу зцілити ран суспільства; і в моєму домі немає ні хліба, ні одягу; не робіть мене вождем народу.

И отвѣща́въ въ де́нь о́ный рече́тъ: не бу́ду тво́й началово́ждь, нѣ́сть бо въ дому́ моє́мъ ни хлѣ́ба, ни ри́зы: не бу́ду началово́ждь лю́демъ си́мъ.

Так руйнувався Єрусалим, і упав Іуда, тому що язик їх і діла їх — проти Господа, образливі для очей слави Його.

Я́ко оста́вленъ бы́сть Ієрусали́мъ, и Іуде́а паде́, и язы́къ и́хъ со беззако́ніємъ, не покаря́ющься Го́сподеви.

Вираз облич їх свідчить проти них, і про гріх свій вони розповідають відкрито, як содомляни, не приховують: горе душі їх! бо самі на себе накликають зло.

Сего́ ра́ди ны́нѣ смири́ся сла́ва и́хъ, и сту́дъ лица́ и́хъ проти́ву ста́ и́мъ: грѣ́хъ же сво́й я́ко Содо́мскій возвѣсти́ша и яви́ша. Го́ре души́ и́хъ, зане́ умы́слиша совѣ́тъ лука́вый на себе́ сами́хъ,

Скажіть праведникові, що благо йому, бо він буде споживати плоди діл своїх;

ре́кше: свя́жемъ пра́веднаго, я́ко непотре́бенъ на́мъ є́сть. У́бо плоды́ дѣ́лъ свои́хъ снѣдя́тъ.

а беззаконникові — горе, бо буде йому відплата за діла рук його.

Го́ре беззако́нному: лука́вая бо приключа́тся єму́ по дѣло́мъ руку́ єго́.

Гнобителі народу Мого — діти, і жінки панують над ним. Народе Мій! вожді твої вводять тебе в оману і путь стежок твоїх зіпсували.

Лю́діє мои́, приста́вницы ва́ши пожина́ютъ ва́съ, и истяза́ющіи облада́ютъ ва́ми: лю́діє мои́, блажа́щіи ва́съ льстя́тъ вы́ и стези́ но́гъ ва́шихъ возмуща́ютъ.

Повстав Господь на суд — і стоїть, щоб судити народи.

Но ны́нѣ устро́ится Госпо́дь на су́дъ и поста́витъ на су́дъ лю́ди своя́:

Господь вступає у суд зі старійшинами народу Свого і з князями його: ви спустошили виноградник; награбоване у бідного — у ваших домах;

са́мъ Госпо́дь на су́дъ пріи́детъ со старѣ́йшины люді́й и со кня́зи и́хъ. Вы́ же почто́ запали́сте віногра́дъ мо́й, и разграбле́ніє убо́гаго въ домѣ́хъ ва́шихъ?

навіщо ви утискуєте народ Мій і гнітите бідних? говорить Господь, Господь Саваоф.

почто́ вы́ оби́дите люді́й мои́хъ и лице́ убо́гихъ посрамля́єте? глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ.

І сказав Господь: за те, що дочки Сиону гордовиті і ходять, піднявши шию і зваблюючи поглядами, і виступають величною ходою і гримлять ланцюжками на ногах, —

Сія́ глаго́летъ Госпо́дь: поне́же вознесо́шася дще́ри Сіо́ни и ходи́ша высо́кою вы́єю и помиза́ніємъ оче́съ и ступа́ніємъ но́гъ, ку́пно ри́зы влеку́шыя [по до́лу] и нога́ма ку́пно игра́ющыя:

оголить Господь тім’я дочок Сиону і відкриє Господь сором їх;

и смири́тъ Госпо́дь нача́лныя дще́ри Сіо́ни, и Госпо́дь откры́єтъ срамоту́ и́хъ.

у той день відніме Господь красиві ланцюжки на ногах і зірочки, і півмісяці,

Въ де́нь о́нъ, и отъи́метъ Госпо́дь сла́ву ри́зъ и́хъ и красоты́ и́хъ, и вплете́нія злата́я [на главѣ́] и тре́сны ри́зныя, и лу́ницы гри́венныя

серги, і намиста, й опахала, запонки і зап’ястя, і пояси, і сосудці з парфумами, і привіски чарівні,

и срачи́цы то́нкія, и красоту́ лица́ и́хъ и состроє́ніє красы́ сла́вныя, и о́бручи и пе́рстни, и мони́ста и запя́стія и худо́жныя усеря́зи,

персні і кільця в носі,

и багряни́цы и пребагря́ная, и у́тварь хра́мную

верхній одяг і нижній, і хустки, і гаманці,

и свѣ́тлая лако́нская, и виссо́ны и синеты́, и червлени́цы

світлі тонкі опанчі і пов’язки, і покривала.

и виссо́нъ со зла́томъ и синето́ю преты́каны, и тончи́цы преи́маны зла́томъ:

І буде замість пахощів сморід, і замість пояса буде мотузка, і замість завитого волосся — проплішина, і замість широкої опанчі — вузьке веретище, замість краси — клеймо.

и бу́детъ вмѣ́сто вони́ до́брыя смра́дъ, и вмѣ́сто по́яса у́жемъ препоя́шешися, и вмѣ́сто украше́нія злата́го, є́же на главѣ́, плѣ́шь имѣ́ти бу́деши дѣ́лъ твои́хъ ра́ди, и вмѣ́сто ри́зы багря́ныя препоя́шешися вре́тищемъ:

Чоловіки твої впадуть від меча, і хоробрі твої — на війні.

и сы́нъ тво́й добрѣ́йшій, єго́же лю́биши, мече́мъ паде́тъ, и крѣ́пцыи ва́ши мече́мъ паду́тъ и смиря́тся:

І будуть зітхати і плакати ворота столиці, і буде вона сидіти на землі спустошена.

и воспла́чутся храни́лища у́тварей ва́шихъ, и оста́нешися єди́на и о зе́млю уда́рена бу́деши.

І вхопляться сім жінок за одного чоловіка у той день, і скажуть: «свій хліб будемо їсти і свій одяг будемо носити, тільки нехай будемо називатися твоїм ім’ям, — зніми з нас ганьбу».

И и́мутся се́дмь же́нъ за му́жа єди́наго, глаго́лющя: хлѣ́бъ на́шъ я́сти бу́демъ и въ ри́зы на́шя одѣва́тися, то́чію и́мя твоє́ да нарече́тся на на́съ, отими́ укори́зну на́шу.

У той день паросток Господа з’явиться у красі і честі, і плід землі — у величі і славі, для уцілілих синів Ізраїля.

Въ де́нь о́ный возсія́єтъ Бо́гъ въ совѣ́тѣ со сла́вою на земли́, є́же вознести́ и просла́вити оста́нокъ Ізра́иля.

Тоді ті, що залишилися на Сионі й уціліли в Єрусалимі, будуть називатися святими, усі вписані у книгу для життя в Єрусалимі,

И бу́детъ оста́нокъ въ Сіо́нѣ и оста́нокъ во Ієрусали́мѣ, святи нареку́тся вси́ напи́санніи въ жи́знь во Ієрусали́мѣ:

коли Господь омиє скверну дочок Сиону й очистить кров Єрусалима із середовища його духом суду і духом вогню.

я́ко отмы́єтъ Госпо́дь скве́рну сыно́въ и дще́рей Сіо́нскихъ и кро́вь Ієрусали́мску очи́ститъ от среды́ и́хъ ду́хомъ суда́ и ду́хомъ зно́я.

І створить Господь над усяким місцем гори́ Сиону і над зібраннями її хмару і дим під час дня і блищання палючого вогню у час ночі; бо над усім шанованим буде покров.

И пріи́детъ Госпо́дь, и бу́детъ все́ мѣ́сто горы́ Сіо́ни, и вся́ я́же о́крестъ єя́ осѣни́тъ о́блакъ во дни́, и я́ко ды́ма и свѣ́та о́гненна горя́ща въ нощи́, все́ю сла́вою покры́єтся:

І буде намет для осінення удень від спеки і для притулку і захисту від непогоди і дощу.

и бу́детъ въ сѣ́нь от зно́я и въ покро́въ и въ сокрове́ніє от же́стости и дождя́.

Заспіваю Улюбленому моєму пісню Улюбленого мого про виноградник Його. В Улюбленого мого був виноградник на вершині плодючої гори,

Воспою́ ны́нѣ возлю́бленному пѣ́снь возлю́бленнаго моєго́ віногра́ду моєму́: віногра́дъ бы́сть возлю́бленному въ ро́зѣ, на мѣ́стѣ ту́чнѣ:

і Він обніс його огорожею, й очистив його від каменів, і насадив у ньому добірні виноградні лози, і побудував вежу посередині його, і викопав у ньому точило, й очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс дикі ягоди.

и огражде́ніємъ огради́хъ и окопа́хъ, и насади́хъ ло́зу избра́нну, и созда́хъ сто́лпъ посредѣ́ єго́, и предточи́ліє ископа́хъ въ не́мъ, и жда́хъ, да сотвори́тъ гро́здіє, и сотвори́ те́рніє.

І нині, жителі Єрусалима і мужі Іуди, розсудіть Мене з виноградником Моїм.

И ны́нѣ, живу́щіи во Ієрусали́мѣ и человѣ́че Іу́динъ, суди́те между́ мно́ю и віногра́домъ мои́мъ.

Що ще належало б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому? Чому, коли Я очікував, що він принесе добрі грона, він приніс дикі ягоди?

Что́ сотворю́ єще́ віногра́ду моєму́, и не сотвори́хъ єму́? зане́же жда́хъ, да сотвори́тъ гро́здіє, сотвори́ же те́рніє.

Отже, Я скажу вам, що зроблю з виноградником Моїм: відніму в нього огорожу, і буде він спустошеним; зруйную стіни його, і буде потоптаним,

Ны́нѣ у́бо возвѣщу́ ва́мъ, что́ а́зъ сотворю́ віногра́ду моєму́: отиму́ огражде́ніє єго́, и бу́детъ въ разграбле́ніє: и разорю́ стѣ́ну єго́, и бу́детъ въ попра́ніє.

і залишу його у запустінні: не будуть ні обрізувати, ні обкопувати його, — і заросте він терням і бур’яном, і повелю хмарам не проливати на нього дощ.

И оста́влю віногра́дъ мо́й, и ктому́ не обрѣ́жется, ниже́ покопа́єтся, и взы́детъ на не́мъ, я́коже на ляди́нѣ, те́рніє: и облако́мъ заповѣ́мъ, є́же не одожди́ти на него́ дождя́.

Виноградник Господа Саваофа є дім Ізраїлів, і мужі Іуди — улюблене насадження Його. І чекав Він правосуддя, але ось — кровопролиття; чекав правди, і ось — волання.

Віногра́дъ бо Го́спода Савао́ѳа, до́мъ Ізра́илевъ є́сть, и человѣ́къ Іу́динъ но́вый са́дъ возлю́бленный: жда́хъ, да сотвори́тъ су́дъ, сотвори́ же беззако́ніє, и не пра́вду, но во́пль.

Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля, так що іншим не залишається місця, начебто ви одні оселені на землі.

Го́ре совокупля́ющымъ до́мъ къ до́му и село́ къ селу́ приближа́ющымъ, да бли́жнему оти́мутъ что́: єда́ вселите́ся єди́ни на земли́?

У вуха мої сказав Господь Саваоф: численні доми ці будуть порожні, великі і красиві — без мешканців;

Услы́шашася бо во ушесѣ́хъ Го́спода Савао́ѳа сія́: а́ще бо бу́дутъ до́мове мно́зи, въ запустѣ́ніє бу́дутъ вели́цыи и до́бріи, и не бу́дутъ живу́щіи въ ни́хъ:

десять ділянок у винограднику дадуть один бат, і хомер посіяного зерна ледь принесе ефу.

идѣ́же бо возорю́тъ де́сять супру́гъ воло́въ, сотвори́тъ корча́гъ єди́нъ, и сѣ́яй Артава́съ ше́сть сотвори́тъ мѣ́ры три́.

Горе тим, які з раннього ранку шукають сикери і до пізнього вечора розгарячають себе вином;

Го́ре востаю́щымъ зау́тра и Сіке́ръ гоня́щымъ, жду́щымъ ве́чера: віно́ бо сожже́тъ я́:

і цитра і гуслі, тимпан і сопілка і вино на бенкетах їх; а на справи Господа вони не дивляться і про діяння рук Його не думають.

со гу́сльми бо и пѣвни́цами, и тимпа́ны и свирѣ́льми віно́ пію́тъ, на дѣла́ же Госпо́дня не взира́ютъ и дѣ́лъ руку́ єго́ не помышля́ютъ.

За те народ мій піде у полон непередбачено, і вельможі його будуть голодувати, і багатії його будуть знемагати від спраги.

У́бо плѣне́ни бы́ша лю́діє мои́, за є́же не вѣ́дѣти и́мъ Го́спода, и мно́жество бы́сть ме́ртвыхъ гла́да ра́ди и жа́жди водны́я.

За те пекло розширилося і безмірно розкрило пащу свою: і зійде туди слава їх і багатство їх, і шум їх і все́, що веселить їх.

И разшири́ а́дъ ду́шу свою́ и разве́рзе уста́ своя́, є́же не преста́ти: и сни́дутъ сла́вніи и вели́цыи и бога́тіи и губи́теліє и́хъ и веселя́йся въ не́мъ:

І принизиться людина, і смириться муж, і очі гордих поникнуть;

и смири́тся человѣ́къ, и обезче́стится му́жъ, и о́чи высокогля́дающіи смиря́тся.

а Господь Саваоф звеличиться у суді, і Бог Святий виявить святість Свою у правді.

И вознесе́тся Госпо́дь Савао́ѳъ въ судѣ́, и Бо́гъ святы́й просла́вится въ пра́вдѣ:

І будуть пастися вівці за своєю волею, і чужі будуть живитися залишеними плідними пасовищами багатих.

и упасу́тся расхище́нніи я́ко юнцы́, и пусты́ни плѣне́нныхъ а́гнцы поядя́тъ.

Горе тим, хто тягне на себе беззаконня мотузками суєти, і гріх — ніби ременями колісничними;

Го́ре привлача́ющымъ грѣхи́ я́ко у́жемъ до́лгимъ, и я́ко и́га ю́нична реме́немъ беззако́нія своя́,

які говорять: «нехай Він поспішить і прискорить діло Своє, щоб ми бачили, і нехай наблизиться і прийде для виконання ради Святого Ізраїлевого, щоб ми пізнали!»

глаго́лющымъ: ско́ро да прибли́жатся, я́же сотвори́тъ, да ви́димъ, и да пріи́детъ совѣ́тъ свята́го Ізра́илева, да разумѣ́ємъ.

Горе тим, які зло називають добром, і добро — злом, пітьму вважають світлом, і світло — пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке — гірким!

Го́ре глаго́лющымъ лука́воє до́броє, и до́броє лука́воє, полага́ющымъ тму́ свѣ́тъ, и свѣ́тъ тму́, полага́ющымъ го́рькоє сла́дкоє, и сла́дкоє го́рькоє.

Горе тим, які мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою!

Го́ре, и́же му́дри въ себѣ́ сами́хъ и предъ собо́ю разу́мни.

Горе тим, які сміливі пити вино і сильні готувати міцний напій,

Го́ре крѣ́пкимъ ва́шымъ, віно́ пію́щымъ, и вельмо́жамъ растворя́ющымъ Сіке́ръ,

які за подарунки виправдовують винного і правих позбавляють законного!

оправда́ющымъ нечести́ва даро́въ ра́ди, и є́же є́сть пра́ведноє пра́веднаго взе́млющымъ от него́.

За те, як вогонь з’їдає солому, і полум’я знищує сіно, так зотліє корінь їх, і цвіт їх розвіється, як порох; тому що вони відкинули закон Господа Саваофа і знехтували слово Святого Ізраїлевого.

Сего́ ра́ди я́коже сгори́тъ тро́сть от у́глія о́гненнаго и сожже́тся от пла́мене разгорѣ́вшагося, ко́рень и́хъ я́ко пе́рсть бу́детъ, и цвѣ́тъ и́хъ я́ко пра́хъ взы́детъ: не восхотѣ́ша бо зако́на Го́спода Савао́ѳа, но сло́во свята́го Ізра́илева раздражи́ша.

За те запалає гнів Господа на народ Його, і простягне Він руку Свою на нього й уразить його, так що здригнуться гори, і трупи їхні будуть як послід на вулицях. І при усьому цьому гнів Його не відвернеться, і рука Його ще буде простягнута.

И возъяри́ся гнѣ́вомъ Госпо́дь Савао́ѳъ на лю́ди своя́, и наложи́ ру́ку свою́ на ни́хъ, и порази́ и́хъ: и раздражи́шася го́ры, и бы́ша тру́пи и́хъ я́ко гно́й посредѣ́ пути́. И во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся я́рость єго́, но єще́ рука́ єго́ высока́.

І підніме прапор народам далеким, і дасть знак тому, хто живе на краю землі, — і ось, він легко і скоро прийде;

Воздви́гнетъ у́бо зна́меніє во язы́цѣхъ су́щихъ дале́че и позви́ждетъ и́мъ от коне́цъ земли́, и се́, ско́ро ле́гцѣ гряду́тъ:

не буде у нього ні втомленого, ні знеможеного; жоден не задрімає і не засне, і не зніметься пояс зі стегон його, і не розірветься ремінь на взутті його;

не вза́лчутъ, ни утрудя́тся, ни воздре́млютъ, ни поспя́тъ, ни распоя́шутъ по́ясовъ свои́хъ от чре́слъ свои́хъ, ниже́ расто́ргнутся реме́ни сапого́въ и́хъ:

стріли його загострені, і всі луки його натягнуті; копита коней його подібні до кременю, і колеса його — як вихор;

и́хже стрѣ́лы остры́ су́ть, и лу́цы и́хъ напряже́ни: копы́та ко́ней и́хъ я́ко тве́рдъ ка́мень вмѣни́шася, коле́са колесни́цъ и́хъ я́ко бу́ря.

ревіння його — як ревіння левиці; він рикає подібно до скимнів, і зареве, і схопить здобич і віднесе, і ніхто не відніме.

Яря́тся я́ко льво́ве, и предста́ша я́ко льви́чища: и и́метъ, и возопіє́тъ я́ко звѣ́рь, и изве́ржетъ, и не бу́детъ отъе́млющаго и́хъ.

І зареве на нього у той день ніби ревіння розбурханого моря; і спогляне він на землю, і ось — пітьма, горе, і світло померкло у хмарах.

И возопіє́тъ и́хъ ра́ди въ то́й де́нь, я́ко шу́мъ мо́ря волну́ющася: и воззря́тъ на зе́млю, и се́, тма́ же́стока въ недоумѣ́ніи и́хъ.

У рік смерти царя Озії бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм.

И бы́сть въ лѣ́то, въ не́же у́мре Озі́а ца́рь, ви́дѣхъ Го́спода сѣдя́ща на престо́лѣ высо́цѣ и превознесе́ннѣ, и испо́лнь до́мъ сла́вы єго́.

Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил: двома закривав кожен лице своє, і двома закривав ноги свої, і двома літав.

И серафі́ми стоя́ху о́крестъ єго́, ше́сть кри́лъ єди́ному и ше́сть кри́лъ друго́му: и двѣма́ у́бо покрыва́ху ли́ца своя́, двѣма́ же покрыва́ху но́ги своя́ и двѣма́ лета́ху.

І взивали вони один до одного і говорили: Святий, Святий, Святий Господь Саваоф! уся земля повна слави Його!

И взыва́ху дру́гъ ко дру́гу и глаго́лаху: свя́тъ, свя́тъ, свя́тъ Госпо́дь Савао́ѳъ: испо́лнь вся́ земля́ сла́вы єго́.

І похитнулися верхи врат від голосу тих, що викликували, і дім наповнився курінням.

И взя́ся наддве́ріє от гла́са, и́мже вопія́ху, и до́мъ напо́лнися ды́ма.

І сказав я: горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами, — і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа.

И реко́хъ: о, окая́нный а́зъ, я́ко умили́хся, я́ко человѣ́къ сы́й и нечи́сты устнѣ́ имы́й, посредѣ́ люді́й нечи́стыя устнѣ́ иму́щихъ а́зъ живу́: и Царя́ Го́спода Савао́ѳа ви́дѣхъ очи́ма мои́ма.

Тоді прилетів до мене один із серафимів, і в руці у нього розпалене вугілля, яке він узяв кліщами з жертовника,

И по́сланъ бы́сть ко мнѣ́ єди́нъ от серафі́мовъ, и въ руцѣ́ своє́й имя́ше у́гль горя́щь, єго́же клеща́ми взя́тъ от олтаря́,

і торкнувся вуст моїх і сказав: ось, це торкнулося вуст твоїх, і беззаконня твоє вилучене від тебе, і гріх твій очищений.

и прикосну́ся устна́мъ мои́мъ и рече́: се́, прикосну́ся сіє́ устна́мъ твои́мъ, и отъи́метъ беззако́нія твоя́ и грѣхи́ твоя́ очи́ститъ.

І почув я голос Господа, Який говорить: кого Мені послати? і хто піде задля Нас? І я сказав: ось я, пошли мене.

И слы́шахъ гла́съ Го́спода глаго́люща: кого́ послю́, и кто́ по́йдетъ къ лю́демъ си́мъ? И реко́хъ: се́, а́зъ є́смь, посли́ мя́.

І сказав Він: іди і скажи цьому народові: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима будете дивитися — і не побачите.

И рече́: иди́ и рцы́ лю́демъ си́мъ: слу́хомъ услы́шите, и не уразумѣ́єте: и ви́дяще у́зрите, и не уви́дите:

Бо огрубіло серце народу цього, і вухами насилу чують, і очі свої зімкнули, нехай не побачать очима, і не почують вухами, і не зрозуміють серцем, і не навернуться, щоб Я зцілив їх.

одебелѣ́ бо се́рдце люді́й си́хъ, и уши́ма свои́ма тя́жко слы́шаша, и о́чи свои́ смежи́ша, да не когда́ у́зрятъ очи́ма и уши́ма услы́шатъ, и се́рдцемъ уразумѣ́ютъ и обратя́тся, и исцѣлю́ я́.

І сказав я: чи надовго, Господи? Він сказав: доки не опустіють міста, і залишаться без жителів, і доми без людей, і доки земля ця зовсім не спустіє.

И реко́хъ: доко́лѣ, Го́споди? И рече́: до́ндеже опустѣ́ютъ гра́ди, от є́же ненаселе́нымъ бы́ти, и до́мы, от є́же не бы́ти человѣ́комъ, и земля́ оста́нется пуста́.

І виселить Господь людей, і велике запустіння буде на цій землі.

И посе́мъ продолжи́тъ Бо́гъ человѣ́ки, и умно́жатся оста́вльшіися на земли́.

І якщо ще залишиться десята частина на ній і повернеться, і вона знову буде спустошена; але як від теревинфа і як від дуба, коли вони і зрубані, залишається корінь їх, так святе сíм’я буде коренем її.

И єще́ на не́й є́сть десяти́на, и па́ки бу́детъ въ расхище́ніє я́коже тереві́нѳъ и я́ко же́лудь, єгда́ испаде́тъ изъ плю́ски своєя́: сѣ́мя свято стоя́ніє єго́.

І було у дні Ахаза, сина Іоафамового, сина Озії, царя Юдейського, Рецин, цар Сирійський, і Факей, син Ремаліїн, цар Ізраїльський, пішли проти Єрусалима, щоб завоювати його, але не могли завоювати.

И бы́сть во дни́ Аха́за сы́на Іоаѳа́мля, сы́на Озі́и, царя́ Іу́дина, взы́де расі́нъ ца́рь Ара́мль, и факе́й сы́нъ ромелі́євъ, ца́рь Ізра́илевъ, на Ієрусали́мъ, воєва́ти на него́, и не возмого́ша разори́ти єго́.

І було сповіщено дому Давидовому і сказано: сиріяни розташувалися у землі Єфремовій; і сколихнулося серце його і серце народу його, як колишуться від вітру дерева у лісі.

И возвѣсти́ся въ дому́ даві́довѣ, глаго́ля: совѣща́ся Ара́мъ со Єфре́момъ, и ужасе́ся душа́ єго́ и душа́ люді́й єго́, я́коже въ дубра́вѣ дре́во вѣ́тромъ восколе́блется.

І сказав Господь Ісаї: вийди ти і син твій Шеар-Ясув назустріч Ахазу, до кінця водопроводу верхнього ставка, на дорогу до поля білильного,

И рече́ Госпо́дь ко Иса́іи: изы́ди во срѣ́теніє Аха́зу ты́ и оста́выйся Іасу́въ сы́нъ тво́й, къ купѣ́ли го́рняго пути́ села́ бѣли́лнича,

і скажи йому: спостерігай і будь спокійним; не страшися і нехай не сумує серце твоє від двох кінців цих димлячих головешок, від розпаленого гніву Рецина і сиріян і сина Ремаліїного.

и рече́ши єму́: блюди́, є́же молча́ти, и не бо́йся, ниже́ душа́ твоя́ да изнемо́жетъ от двою́ дре́ву главе́нь дымя́щихся си́хъ: єгда́ бо гнѣ́въ я́рости моєя́ бу́детъ, па́ки исцѣлю́.

Сирія, Єфрем і син Ремаліїн задумали проти тебе зло, говорячи:

Сы́нъ же Ара́мль и сы́нъ ромелі́євъ я́ко совѣща́ста совѣ́тъ лука́вый на тя́, глаго́люще:

підемо на Юдею й підбуримо її, і оволодіємо нею і поставимо у ній царем сина Тавеїлового.

взы́демъ во Іуде́ю, и собесѣ́довавше съ ни́ми отврати́мъ я́ къ на́мъ и воцари́мъ въ не́й сы́на тавеи́лева:

Але Господь Бог так говорить: це не станеться і не збудеться;

сія́ же глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: не пребу́детъ совѣ́тъ се́й, ниже́ сбу́дется,

бо глава Сирії — Дамаск, і глава Дамаска — Рецин; а через шістдесят п’ять років Єфрем перестане бути народом;

но глава́ Ара́му Дама́скъ, и глава́ Дама́ску расі́нъ: но єще́ шестьдеся́тъ и пя́ть лѣ́тъ, оскудѣ́єтъ ца́рство Єфре́мово от люді́й,

і глава Єфрема — Самарія, і глава Самарії — син Ремаліїн. Якщо ви не вірите, то тому, що ви не засвідчені.

глава́ же Єфре́мови соморо́нъ, и глава́ соморо́ну сы́нъ ромелі́євъ: и а́ще не увѣ́рите, ниже́ и́мате разумѣ́ти.

І продовжував Господь говорити до Ахаза, і сказав:

И приложи́ Госпо́дь глаго́лати ко Аха́зу, рекі́й:

проси собі знамення у Господа Бога твого: проси або у глибині, або на висоті.

проси́ себѣ́ зна́менія от Го́спода Бо́га твоєго́ во глубину́, или́ въ высоту́.

І сказав Ахаз: не буду просити і не буду спокушати Господа.

И рече́ Аха́зъ: не и́мамъ проси́ти, ниже́ искушу́ Го́спода.

Тоді сказав Ісая: слухайте ж, доме Давидів! хіба мало для вас утруднювати людей, навіщо ви хочете утруднювати і Бога мого?

И рече́ [Иса́іа]: слы́шите у́бо, до́ме даві́довъ: єда́ ма́ло ва́мъ є́сть тру́дъ дая́ти человѣ́комъ, и ка́ко даєте́ Го́сподеви тру́дъ?

Отже, Сам Господь дасть вам знамення: ось, Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл.

Сего́ ра́ди да́стъ Госпо́дь са́мъ ва́мъ зна́меніє: се́, Дѣ́ва во чре́вѣ зачне́тъ и роди́тъ Сы́на, и нарече́ши и́мя єму́ Ємману́илъ:

Він буде годуватися молоком і медом, доки не буде розуміти відкидати зле й обирати добре;

ма́сло и ме́дъ снѣ́сть, пре́жде не́же разумѣ́ти єму́ изво́лити зла́я, или́ избра́ти благо́є:

бо перш ніж це немовля буде розуміти відкидати зле й обирати добре, земля та, якої ти страхаєшся, буде залишена обома царями її.

зане́ пре́жде не́же разумѣ́ти отроча́ти благо́є или́ зло́є, отри́нетъ лука́воє, є́же избра́ти благо́є, и оста́вится земля́, єя́же ты́ бои́шися, от лица́ дву́хъ царе́й.

Але наведе Господь на тебе і на народ твій і на дім батька твого дні, які не приходили з часу відпадіння Єфрема від Іуди, наведе царя Ассирійського.

Но наведе́тъ Госпо́дь на тя́ и на лю́ди твоя́ и на до́мъ отца́ твоєго́ дни́, и́же єще́ не пришли́, от дне́ въ о́ньже отъя́ Єфре́ма от Іу́ды, царя́ Ассирі́йска.

І буде у той день: дасть знак Господь мусі, яка при гирлі ріки Єгипетської, і бджолі, що у землі Ассирійській, —

И бу́детъ въ то́й де́нь, позви́ждетъ Госпо́дь му́хамъ, я́же владѣ́ютъ ча́стію рѣки́ Єги́петскія, и пчелѣ́, я́же є́сть во странѣ́ Ассирі́йстѣй:

і прилетять і всядуться усі вони по долинах опустілих і по розщелинах скель, і по всіх колючих чагарниках, і по всіх деревах.

и пріи́дутъ вси́ и почі́ютъ въ де́брехъ страны́ и въ пеще́рахъ ка́менныхъ, и во верте́пѣхъ и во вся́цѣй разсѣ́линѣ и во вся́цѣмъ дре́вѣ.

У той день поголить Господь бритвою, найнятою по той бік ріки, царем Ассирійським, голову і волосся на ногах, і навіть відніме бороду.

Въ де́нь о́ный обрі́єтъ Госпо́дь бри́твою ная́тою объ ону́ страну́ рѣки́ царя́ Ассирі́йска, главу́ и власы́ но́гъ, и браду́ отъи́метъ.

І буде у той день: хто буде мати корову і двох овець,

И бу́детъ въ то́й де́нь, корми́ти бу́детъ человѣ́къ ю́ницу от воло́въ и двѣ́ о́вцѣ:

за достатком молока, яке вони дадуть, буде їсти масло; маслом і медом будуть годуватися усі, хто залишився у цій землі.

и бу́детъ от мно́жества творе́нія мле́чнаго, ма́сло и ме́дъ снѣ́сть вся́къ оста́выйся на земли́.

І буде у той день: на кожному місці, де росла тисяча виноградних лоз на тисячу срібників, буде терня і колючий чагарник.

И бу́детъ въ то́й де́нь, вся́ко мѣ́сто, идѣ́же а́ще бу́детъ ты́сяща ло́зъ віногра́да, по ты́сящи Сі́кль, въ ляди́ну бу́детъ и въ те́рніє:

Зі стрілами і луками будуть ходити туди, бо уся земля буде терням і колючим чагарником.

со стрѣло́ю и лу́комъ вни́дутъ та́мо, я́ко ляди́ною и те́рніємъ бу́детъ вся́ земля́:

І на жодну з гір, які розчищалися сапами, не підеш, боячись терня і колючого чагарника: туди будуть виганяти волів, і дрібна худоба буде топтати їх.

и вся́ка гора́ оре́мая возоре́тся, не на́йдетъ та́мо стра́хъ: бу́детъ от ляди́ны и от те́рнія па́ству овца́мъ и въ попра́ніє волу́.

І сказав мені Господь: візьми собі великий сувій і накресли на ньому людськими письменами: Магер-шелал-хаш-баз^*.

И рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: пріими́ себѣ́ сви́токъ но́въ вели́къ и напиши́ въ не́мъ писа́ломъ человѣ́чимъ, є́же ско́ро плѣне́ніє сотвори́ти коры́стей, приспѣ́ бо:

І я узяв собі вірних свідків: Урію священика і Захарію, сина Варахіїного, —

и свидѣ́тели мнѣ́ сотвори́ вѣ́рны человѣ́ки, урі́ю ієре́а и Заха́рію сы́на Варахі́ина.

і приступив я до пророчиці, і вона зачала і народила сина. І сказав мені Господь: наречи йому ім’я: Магер-шелал-хаш-баз,

И приступи́хъ ко проро́чицѣ, и во чре́вѣ зача́тъ и роди́ сы́на. И рече́ Госпо́дь мнѣ́: нарцы́ и́мя єму́: ско́ро плѣни́, на́гло расхи́ти,

бо раніше ніж дитя буде вміти вимовити: батько мій, мати моя, — багатства Дамаска і здобич самарійську понесуть перед царем Ассирійським.

зане́ пре́жде не́же разумѣ́ти отроча́ти назва́ти отца́ или́ ма́терь, пріи́метъ си́лу Дама́скову, и коры́сти самарі́йскія предъ царе́мъ Ассирі́йскимъ.

І продовжував Господь говорити до мене і сказав ще:

И приложи́ Госпо́дь глаго́лати ко мнѣ́ єще́, глаго́ля:

за те, що цей народ зневажає води Силоама, які течуть тихо, і захоплюється Рецином і сином Ремаліїним,

поне́же не восхотѣ́ша лю́діє сі́и воды́ Сілоа́мли теку́щія ти́сѣ, но восхотѣ́ша имѣ́ти рассо́на и сы́на ромелі́єва царя́ надъ ва́ми,

наведе на нього Господь води ріки бурхливі і великі — царя Ассирійського з усією славою його; і підніметься вона в усіх протоках своїх і виступить із усіх берегів своїх;

сего́ ра́ди се́, возво́дитъ Госпо́дь на вы́ во́ду рѣки́ си́льну и мно́гу, царя́ Ассирі́йска и сла́ву єго́: и взы́детъ на вся́ку де́брь ва́шу, и обы́детъ вся́ку стѣ́ну ва́шу,

і піде по Юдеї, наводнить її і високо підніметься — дійде до шиї; і розпростерті крила її будуть по усій широті землі Твоєї, Еммануїле!

и отъи́метъ от Іуде́и человѣ́ка, и́же возмо́жетъ главу́ воздви́гнути, или́ могу́щаго что́ соверши́ти: и бу́детъ по́лкъ єго́, во є́же напо́лнити ширину́ страны́ твоєя́, съ на́ми Бо́гъ!

Ворогуйте, народи, але тремтіть, і слухайте, усі віддалені землі! Озброюйтесь, але тремтіть; озброюйтесь, але тремтіть!

Разумѣ́йте, язы́цы, и покаря́йтеся, услы́шите да́же до послѣ́днихъ земли́: могу́щіи, покаря́йтеся: а́ще бо па́ки возмо́жете, па́ки побѣ́ждени бу́дете,

Задумуйте задуми, але вони руйнуються; говоріть слово, але воно не збудеться: бо з нами Бог!

и и́же а́ще совѣ́тъ совѣща́єте, разори́тъ Госпо́дь, и сло́во, є́же а́ще возглаго́лете, не пребу́детъ въ ва́съ, я́ко съ на́ми Бо́гъ.

Бо так говорив мені Господь, тримаючи на мені міцну руку і напоумлюючи мене не ходити шляхом цього народу, і сказав:

Та́ко глаго́летъ Госпо́дь: крѣ́пкою руко́ю не покаря́ются хожде́нію пути́ люді́й си́хъ, глаго́люще:

«Не називайте змовою усього того, що народ цей називає змовою; і не бійтеся того, чого він боїться, і не страшіться.

да не когда́ реку́тъ: же́стоко: все́ бо, є́же а́ще реку́тъ лю́діє сі́и, же́стоко є́сть: стра́ха же и́хъ не убо́йтеся, ниже́ возмяти́теся.

Господа Саваофа — Його шануйте свято, і Він — страх ваш, і Він — тремтіння ваше!

Го́спода си́лъ, того́ освяти́те, и то́й бу́детъ тебѣ́ въ стра́хъ.

І буде Він освяченням і каменем спотикання, і скелею спокуси для обох домів Ізраїля, петлею і сіткою для жителів Єрусалима.

И а́ще бу́деши упова́я на него́, бу́детъ тебѣ́ во освяще́ніє, а не я́коже о ка́мень претыка́нія преткне́шися, ниже́ я́ко о ка́мень паде́нія: до́мове же Іа́ковли въ пру́глѣ, и въ раздо́ліи сѣдя́щіи во Ієрусали́мѣ.

І багато хто з них спіткнеться і впаде, і розіб’ється, і заплутається у сітях, і буде уловлений.

Сего́ ра́ди изнемо́гутъ въ ни́хъ мно́зи, и паду́тъ, и сокруша́тся, и прибли́жатся, и я́ти бу́дутъ человѣ́цы въ тверды́ни су́ще.

Зав’яжи свідчення, і запечатай одкровення при учениках Моїх».

Тогда́ явле́ни бу́дутъ печатлѣ́ющіи зако́нъ, є́же не учи́тися.

Отже, я надіюся на Господа, Який сховав лице Своє від дому Якова, й уповаю на Нього.

И рече́тъ: пожду́ Бо́га отвра́щшаго лице́ своє́ от до́му Іа́ковля и упова́я бу́ду на́нь.

Ось я і діти, яких дав мені Господь, як вказівки і знамення в Ізраїлі від Господа Саваофа, Який живе на горі Сионі.

Се́, а́зъ и дѣ́ти, я́же ми́ даде́ Бо́гъ: и бу́дутъ зна́менія и чудеса́ въ дому́ Ізра́илевѣ от Го́спода Савао́ѳа, и́же обита́єтъ на горѣ́ Сіо́нъ.

І коли скажуть вам: зверніться до викликачів померлих і до чаклунів, до шептунів і утробомовців, — тоді відповідайте: чи не повинен народ звертатися до свого Бога? чи запитують мертвих про живих?

И а́ще реку́тъ къ ва́мъ: изыщи́те чревоволше́бниковъ и от земли́ возглаша́ющихъ, тщесло́вующихъ, и́же от чре́ва глаша́ютъ, не язы́къ ли къ Бо́гу своєму́ взы́щетъ? что́ испыту́ютъ ме́ртвыя о живы́хъ?

Звертайтеся до закону й одкровення. Якщо вони не говорять, як це слово, то немає у них світла.

Зако́нъ бо въ по́мощь даде́, да реку́тъ не я́коже сло́во сіє́, за́ньже не лѣ́ть да́ры дая́ти.

І будуть вони бродити по землі, жорстоко пригноблені і голодні; і під час голоду будуть злостивитися, хулити царя свого і Бога свого.

И пріи́детъ на вы́ же́стокъ гла́дъ, и бу́детъ, єгда́ вза́лчете, ско́рбни бу́дете и зло́ рече́те кня́зю и оте́честву:

І глянуть угору, і подивляться на землю; і ось — горе і морок, густа пітьма, і будуть скинуті у пітьму. Але не завжди буде морок там, де тепер він загуснув.

и воззря́тъ на не́бо горѣ́, и на зе́млю ни́зу при́зрятъ, и се́, ску́дость тѣ́сна и тма́, ско́рбь и тѣснота́ и тма́, я́коже не ви́дѣти: и не оскудѣ́єтъ въ тѣ́снотѣ сы́й да́же до вре́мене.

Час, що минув, принизив землю Завулонову і землю Неффалимову; але наступний звеличить приморську путь, зайорданську країну, Галилею язичницьку.

Сіє́ пре́жде испі́й, ско́ро твори́, страно́ Завуло́ня и земле́ Нефѳалі́мля, и про́чіи при мо́ри живу́щіи, и объ ону́ страну́ Іорда́на, Галіле́а язы́ковъ.

Народ, що ходить у пітьмі, побачить світло велике; на тих, що живуть у країні тіні смертної, світло засяє.

Лю́діє ходя́щіи во тмѣ́ ви́дѣша свѣ́тъ ве́лій: живу́щіи во странѣ́ и сѣ́ни сме́ртнѣй, свѣ́тъ возсія́єтъ на вы́.

Ти примножиш народ, збільшиш радість його. Він буде веселитися перед Тобою, як веселяться під час жнив, як радіють при розподілі здобичі.

Мно́жайшіи лю́діє, я́же изве́лъ єси́, въ весе́ліи твоє́мъ: и возвеселя́тся предъ тобо́ю, я́коже веселя́щіися въ жа́тву, и я́коже веселя́тся дѣля́щіи коры́сти.

Бо ярмо, яке обтяжувало його, і жезл, який уражав його, і тростину, яка пригноблювала його, Ти скрушиш, як у день Мадіама.

Зане́ отъя́тся яре́мъ лежа́й на ни́хъ, и же́злъ, и́же на вы́и и́хъ: же́злъ бо истязу́ющихъ разсы́па Госпо́дь, я́коже въ де́нь, и́же на Мадіа́ма.

Бо усяке взуття воїна під час битви й одяг, обагрений кров’ю, будуть віддані на спалення, на поживу вогню.

Я́ко вся́кую оде́жду со́бранну ле́стію и ри́зу съ примире́ніємъ отдаду́тъ, и восхотя́тъ, да бы́ша огне́мъ сожже́ны бы́ли.

Бо Немовля народилося нам — Син даний нам; владарювання на раменах Його, і наречуть ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець вічности, Князь миру^*.

Я́ко отроча́ роди́ся на́мъ, Сы́нъ, и даде́ся на́мъ, єго́же нача́лство бы́сть на ра́мѣ єго́: и нарица́єтся и́мя єго́: вели́ка совѣ́та а́нгелъ, чу́денъ, совѣ́тникъ, Бо́гъ крѣ́пкій, властели́нъ, кня́зь ми́ра, Оте́цъ бу́дущаго вѣ́ка: приведу́ бо ми́ръ на кня́зи, ми́ръ и здра́віє єму́.

Примноженню владарювання Його і миру немає межі на престолі Давида й у царстві його, щоб Йому утвердити його і зміцнити його судом і правдою віднині і довіку. Ревність Господа Саваофа зробить це.

И ве́ліє нача́лство єго́, и ми́ра єго́ нѣ́сть предѣ́ла на престо́лѣ Дави́довѣ и на ца́рствѣ єго́, испра́вити є́ и заступи́ти єго́ въ судѣ́ и пра́вдѣ, отны́нѣ и до вѣ́ка: ре́вность Го́спода Савао́ѳа сотвори́тъ сія́.

Слово посилає Господь на Якова, і воно сходить на Ізраїля,

Сме́рть {Євр.: сло́во.} посла́ Госпо́дь на Іа́кова, и пріи́де на Ізра́иля:

щоб знав увесь народ, Єфрем і жителі Самарії, які з гордістю і пихатим серцем говорять:

и уразумѣ́ютъ вси́ лю́діє Єфре́мовы и живу́щіи въ самарі́и, въ досажде́ніи и высо́цѣмъ се́рдцы глаго́люще:

цеглини упали — побудуємо з тесаного каменю; сикомори вирубані — замінимо їх кедрами.

плі́нѳы падо́ша, но пріиди́те, изсѣче́мъ ка́меніє и посѣче́мъ черни́чіє и ке́дры, и сози́ждемъ себѣ́ сто́лпъ.

І воздвигне Господь проти нього ворогів Рецина, і супротивників його озброїть:

И разруши́тъ Бо́гъ востаю́щыя на го́ру Сіо́ню, и враги́ єго́ разсы́плетъ:

сиріян зі сходу, а филистимлян із заходу; і будуть вони пожирати Ізраїля повним ротом. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта.

сирі́ю от восто́къ со́лнца и є́ллины от за́пада со́лнца, пояда́ющыя Ізра́иля всѣ́ми усты́. Во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся я́рость єго́, но єще́ рука́ єго́ высока́.

Але народ не навертається до Того, Хто б’є його, і до Господа Саваофа не прибігає.

И лю́діє не обрати́шася, до́ндеже я́звени бы́ша, и Го́спода не взыска́ша.

І відсіче Господь у Ізраїля голову і хвіст, пальму і тростину, в один день:

И отъя́тъ Госпо́дь от Ізра́иля главу́ и о́шибъ, вели́ка и ма́ла, во єди́нъ де́нь:

старець і знатний, — це голова; а пророк-лжевчитель є хвіст.

ста́рца и чудя́щихся ли́цамъ, сіє́ нача́ло: и проро́ка уча́ща беззако́нная, се́й о́шибъ.

І вожді цього народу введуть його в оману, і ті, що водять їх, загинуть.

И бу́дутъ блажа́щіи люді́й си́хъ льстя́ше, и льстя́тъ, я́ко да поглотя́тъ я́.

Тому за юнаків його не порадіє Господь, і сиріт його і вдів його не помилує: бо усі вони — лицеміри і лиходії, і вуста усіх говорять нечестиво. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта.

Сего́ ра́ди о ю́ношахъ и́хъ не возвесели́тся Госпо́дь, и сиро́тъ и́хъ и вдови́цъ и́хъ не поми́луєтъ: я́ко вси́ беззако́нніи и лука́віи, и вся́кая уста́ глаго́лютъ непра́вду. Во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся я́рость єго́, но єще́ рука́ єго́ высока́.

Бо беззаконня, як вогонь, розгорілося, пожирає терня і колючий чагарник і палає у хащах лісу, і піднімаються стовпи диму.

И разгори́тся я́ко о́гнь беззако́ніє, и я́ко тро́скотъ сухі́й пояде́нъ бу́детъ огне́мъ, и разгори́тся въ ча́щахъ дубра́вныхъ и поя́стъ, я́же о́крестъ холмо́въ вся́.

Лють Господа Саваофа обпалить землю, і народ зробиться ніби поживою вогню; не пощадить людина брата свого.

За я́рость гнѣ́ва Госпо́дня сгорѣ́ вся́ земля́, и бу́дутъ лю́діє я́ко огне́мъ пожже́ни: человѣ́къ бра́та своєго́ не поми́луєтъ,

І будуть різати праворуч, і залишаться голодні; і будуть їсти ліворуч, і не будуть ситі; кожен буде пожирати плоть м’язів своїх:

но уклони́тся на де́сно, я́ко вза́лчетъ, и снѣ́сть от шу́іихъ, и не насы́тится человѣ́къ яды́й пло́ти мы́шцы своєя́:

Манассія — Єфрема, і Єфрем — Манассію, обоє разом — Іуду. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта.

снѣ́сть бо Манассі́й Єфре́мово, и Єфре́мъ Манассі́ино, я́ко вку́пѣ повою́ютъ Іу́ду. Во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся я́рость [єго́], но єще́ рука́ єго́ высока́.

Горе тим, які постановляють несправедливі закони і пишуть жорстокі рішення,

Го́ре пи́шущымъ лука́вство: пи́шущіи бо лука́вство пи́шутъ,

щоб усунути бідних від правосуддя і викрасти права у слабосилих з народу Мого, щоб удів зробити здобиччю своєю й пограбувати сиріт.

укланя́юще су́дъ убо́гихъ, восхища́юще су́дъ ни́щихъ люді́й мои́хъ, я́ко бы́ти и́мъ вдови́цѣ въ расхище́ніє и сиротѣ́ въ разграбле́ніє.

І що ви будете робити у день відвідання, коли прийде загибель здалеку? До кого звернетеся по допомогу? І де залишите багатство ваше?

И что́ сотворя́тъ въ де́нь посѣще́нія? ско́рбь бо ва́мъ отдале́че пріи́детъ. И къ кому́ прибѣ́гнете, да помо́жетъ ва́мъ? И гдѣ́ оста́вите сла́ву ва́шу,

Без Мене зігнуться між в’язнями і впадуть між убитими. При усьому цьому не відвернеться гнів Його, і рука Його ще простерта.

є́же не впа́сти въ плѣне́ніє? И подъ убіє́ными паду́тъ. И во всѣ́хъ си́хъ не отврати́ся гнѣ́въ єго́, но єще́ рука́ єго́ высока́.

О, Ассур, жезл гніву Мого! і бич у руці його — Моє обурення!

Го́ре Ассирі́ємъ, же́злъ я́рости моєя́ и гнѣ́въ є́сть въ руку́ и́хъ.

Я пошлю його проти народу нечестивого і проти народу гніву Мого, дам йому повеління пограбувати грабежем і здобути здобич і потоптати його, як бруд на вулицях.

Гнѣ́въ мо́й послю́ на язы́къ беззако́ненъ, и свои́хъ люді́й повелю́ сотвори́ти коры́сти и плѣне́ніє, и попра́ти гра́ды и положи́ти я́ въ пра́хъ.

Але він не так подумає і не так помислить серце його; у нього буде на серці — зруйнувати і знищити чимало народів.

Се́й же не та́ко помы́сли и душе́ю не та́ко возмнѣ́: но отсту́питъ у́мъ єго́, и є́же потреби́ти язы́ки не ма́лы.

Бо він скаже: «чи не всі царі князі мої?

И а́ще реку́тъ єму́: ты́ ли єси́ єди́нъ кня́зь?

Халне чи не те саме, що Кархемис? Емаф чи не те саме, що Арпад? Самарія чи не те саме, що Дамаск?

И рече́тъ: не взя́хъ ли страны́, я́же вы́ше Вавило́на и хала́ни, идѣ́же сто́лпъ созда́нъ, и взя́хъ Араві́ю и Дама́скъ и самарі́ю?

Оскільки рука моя оволоділа царствами ідольськими, в яких кумирів більше, ніж у Єрусалимі й Самарії, —

Я́коже сія́ взя́хъ, и вся́ княже́нія возму́. Возрыда́йте, изва́янная во Ієрусали́мѣ и въ самарі́и:

то чи не зроблю того самого з Єрусалимом і статуями його, як зробив із Самарією та ідолами її?»

я́коже бо сотвори́хъ самарі́и и рукотворе́ннымъ єя́, та́ко сотворю́ и Ієрусали́му и кумі́ромъ єго́.

І буде, коли Господь звершить усе Своє діло на горі Сионі і в Єрусалимі, скаже: подивлюся на успіх гордовитого серця царя Ассирійського і на марнославство високо піднятих очей його.

И бу́детъ, єгда́ сконча́єтъ Госпо́дь вся́ творя́ въ горѣ́ Сіо́ни и во Ієрусали́мѣ, наведе́тъ на у́мъ вели́кій, на кня́зя Ассирі́йска и на высоту́ сла́вы о́чію єго́.

Він говорить: «силою руки моєї і моєю мудрістю я зробив це, тому що я розумний: і переставляю межі народів, і розграбовую скарби їх, і скидаю з престолів, як велетень;

Рече́ бо: крѣ́постію руки́ моєя́ сотворю́, и прему́дростію ра́зума [моєго́] отиму́ предѣ́лы язы́ковъ, и си́лу и́хъ плѣню́,

і рука моя захопила багатство народів, як гнізда; і як забирають залишені у них яйця, так забрав я всю землю, і ніхто не поворухнув крилом, і не відкрив рота, і не пискнув».

и сотрясу́ гра́ды населе́ныя, и вселе́нную всю́ объиму́ руко́ю моє́ю я́ко гнѣздо́, и я́ко оста́вленая я́ица возму́: и нѣ́сть, и́же убѣжи́тъ мене́, или́ проти́ву мнѣ́ рече́тъ, и отве́рзетъ уста́ и глуми́тъ.

Чи величається сокира перед тим, хто рубає нею? Чи пила пишається перед тим, хто рухає нею? Начебто жезл повстає проти того, хто піднімає його; начебто палка піднімається на того, хто не дерево!

Єда́ просла́вится сѣки́ра безъ сѣку́щаго є́ю? или́ вознесе́тся пила́ безъ влеку́щаго ю́? Та́кожде а́ще кто́ во́зметъ же́злъ, или́ дре́во: и не та́ко.

За те Господь, Господь Саваоф, пошле чахлість на повних його, і між знаменитими його запалить полум’я, як полум’я вогню.

Но по́слетъ Госпо́дь Савао́ѳъ на твою́ че́сть безче́стіє, и на твою́ сла́ву о́гнь горя́ возгори́тся.

Світло Ізраїля буде вогнем, і Святий його — полум’ям, яке спалить і пожере терня його і бур’ян його в один день;

И бу́детъ свѣ́тъ Ізра́илевъ во о́гнь, и освяти́тъ єго́ огне́мъ горя́щимъ, и поя́стъ я́ко сѣ́но вещество́.

і славний ліс його і сад його, від душі до тіла, знищить; і він буде, як чахлий умирущий.

Въ то́й де́нь уга́снутъ го́ры и хо́лми и дубра́вы, и поя́стъ от души́ да́же до пло́тей: и бу́детъ бѣжа́й, я́ко бѣжа́й от пла́мене горя́ща:

І залишок дерев лісу його такий буде нечисленний, що дитя спроможне буде зробити опис.

и оста́вльшіися от ни́хъ бу́дутъ въ число́, и отроча́ ма́лоє напи́шетъ я́.

І буде у той день: залишок Ізраїля й ті з дому Якова, що спаслися, не будуть більше покладатися на того, хто уразив їх, але покладуть уповання на Господа, Святого Ізраїлевого, щиросердо.

И бу́детъ въ то́й де́нь, не приложи́тся ктому́ оста́нокъ Ізра́илевъ, и спасе́нніи Іа́ковли не бу́дутъ ктому́ упова́юще на оби́дѣвшыя и́хъ, но бу́дутъ упова́юще на Бо́га свята́го Ізра́илева и́стиною.

Залишок навернеться, залишок Якова — до Бога сильного.

И обрати́тся оста́нокъ Іа́ковль къ Бо́гу крѣ́пкому.

Бо хоч би народу в тебе, Ізраїле, було стільки, скільки піску морського, тільки залишок його навернеться; знищення визначено повною правдою;

И а́ще бу́дутъ лю́діє Ізра́илевы я́ко песо́къ морскі́й, оста́нокъ и́хъ спасе́тся:

бо визначене знищення звершить Господь, Господь Саваоф, по усій землі.

сло́во бо соверша́я и сокраща́я пра́вдою, я́ко сло́во сокраще́но сотвори́тъ Госпо́дь во все́й вселе́ннѣй.

Тому так говорить Господь, Господь Саваоф: народе Мій, що живеш на Сионі! не бійся Ассура. Він уразить тебе жезлом і тростину свою підніме на тебе, як Єгипет.

Сего́ ра́ди сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: не бо́йтеся, лю́діє мои́, от Ассирі́анъ, живу́щіи въ Сіо́нѣ, я́ко жезло́мъ порази́тъ тя́: я́зву бо наво́дитъ на тя́, є́же ви́дѣти пу́ть Єги́пта.

Ще трохи, дуже трохи, і мине Моє обурення, і лють Моя обернеться на знищення їх.

Єще́ бо ма́ло, и преста́нетъ гнѣ́въ, я́рость же моя́ на совѣ́тъ и́хъ:

І підніме Господь Саваоф бич на нього, як у час поразки Мадіама біля скелі Орива, або як простяг на море жезл, і підніме його, як на Єгипет.

и воздви́гнетъ Бо́гъ си́лъ на ня́ я́зву, я́ко я́зву Мадіа́млю на мѣ́стѣ ско́рби, и я́рость єго́ на пу́ть и́же къ мо́рю, на пу́ть и́же во Єги́петъ:

І буде у той день: зніметься з рамен твоїх тягар його, і ярмо його — із шиї твоєї; і розпадеться ярмо від жиру.

и бу́детъ въ то́й де́нь, отъи́мется и́го єго́ от ра́мене твоєго́ и стра́хъ єго́ от тебе́, и согніє́тъ и́го от ра́менъ ва́шихъ.

Він іде на Аїаф, проходить Мигрон, у Михмасі складає свої запаси.

Пріи́детъ бо во гра́дъ Агга́й, и пре́йдетъ въ Магеддо́, и въ Махма́сѣ положи́тъ сосу́ды своя́.

Проходять тіснини; у Геві ночівля їх; Рама трясеться; Гива Саулова розбіглася.

И мине́тъ де́брь, и пріи́детъ во Агга́й: стра́хъ пріи́метъ раму́ гра́дъ Сау́ловъ,

Вий голосом твоїм, дочко Галима; нехай почує тебе Лаїс, бідний Анафоф!

побѣ́гнетъ дще́рь Галі́мля, услы́шится въ лаісѣ́, услы́шится во Анаѳо́ѳѣ.

Мадмена розбіглася, жителі Гевима поспішають утікати.

И ужасе́ся Мадеми́на и живу́щіи во гіви́мѣ.

Ще день простоїть він у Нові; погрожує рукою своєю горі Сиону, пагорбу Єрусалимському.

Утѣша́йте дне́сь є́же на пути́ пребы́ти: утѣша́йте руко́ю го́ру дще́рь Сіо́ню, и хо́лми, и́же во Ієрусали́мѣ:

Ось, Господь, Господь Саваоф, страшною силою зірве гілки дерев, і ті, що величаються зростом, будуть зрубані, високі — повалені на землю.

се́, Влады́ка Госпо́дь Савао́ѳъ смяте́тъ сла́вныя со крѣ́постію, и высо́ціи укори́зною сокруша́тся, и высо́цыи смиря́тся,

І посіче хащу лісу залізом, і Ливан упаде від Всемогутнього.

и паду́тъ высо́цыи мече́мъ, Ліва́нъ же съ высо́кими паде́тся.

І вийде паросток від кореня Ієссеєвого, і гілка виросте від кореня його;

И изы́детъ же́злъ изъ ко́рене Ієссе́ова, и цвѣ́тъ от ко́рене єго́ взы́детъ:

і спочине на ньому Дух Господній, дух премудрости і розуму, дух ради і кріпкости, дух вíдання і благочестя;

и почі́єтъ на не́мъ Ду́хъ Бо́жій, Ду́хъ прему́дрости и ра́зума, Ду́хъ совѣ́та и крѣ́пости, Ду́хъ вѣ́дѣнія и благоче́стія:

і страхом Господнім сповниться, і буде судити не за поглядом очей Своїх, і не за слухом вух Своїх вирішувати діла.

испо́лнитъ єго́ Ду́хъ стра́ха Бо́жія: не по сла́вѣ суди́ти и́мать, ниже́ по глаго́ланію обличи́тъ,

Він буде судити бідних за правдою, і діла страдників землі вирішувати за істиною; і жезлом уст Своїх уразить землю, і духом уст Своїх уб’є нечестивого.

но су́дитъ пра́вдою смире́нному су́дъ и обличи́тъ пра́востію смире́нныя земли́, и порази́тъ зе́млю сло́вомъ у́стъ свои́хъ и Ду́хомъ усте́нъ убіє́тъ нечести́ваго:

І буде опоясанням стегон Його правда, і опоясанням крижів Його — істина.

и бу́детъ препоя́санъ пра́вдою о чре́слѣхъ свои́хъ и и́стиною обви́тъ по ре́брамъ свои́мъ:

Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх.

и пасти́ся бу́дутъ вку́пѣ во́лкъ со а́гнцемъ, и ры́сь почі́єтъ со ко́злищемъ, и теле́цъ и юне́цъ и ле́въ вку́пѣ пасти́ся бу́дутъ, и отроча́ ма́ло поведе́тъ я́:

І корова буде пастися з ведмедицею, і дитинчата їх будуть лежати разом, і лев, як віл, буде їсти солому.

и во́лъ и медвѣ́дь вку́пѣ пасти́ся бу́дутъ, и вку́пѣ дѣ́ти и́хъ бу́дутъ, и ле́въ а́ки во́лъ я́сти бу́детъ пле́вы:

І немовля буде гратися над норою аспида, і дитя простягне руку свою на гніздо змії.

и отроча́ мла́до на пеще́ры а́спідовъ и на ло́же исча́дій а́спідскихъ ру́ку возложи́тъ:

Не будуть робити зла і шкоди на усій святій горі Моїй, бо земля буде наповнена віданням Господа, як води наповнюють море.

и не сотворя́тъ зла́, ни возмо́гутъ погуби́ти ни кого́же на горѣ́ святѣ́й моє́й: я́ко напо́лнися вся́ земля́ вѣ́дѣнія Госпо́дня, а́ки вода́ мно́га покры́ мо́ре.

І буде у той день: до кореня Ієссеєвого, який стане, як знамено для народів, навернуться язичники, — і спокій його буде слава.

И бу́детъ въ де́нь о́ный ко́рень Ієссе́овъ, и востая́й владѣ́ти язы́ки, на того́ язы́цы упова́ти бу́дутъ: и бу́детъ поко́й єго́ че́сть.

І буде у той день: Господь знову простягне руку Свою, щоб повернути Собі залишок народу Свого, який залишиться в Ассура, і в Єгипті, і в Патросі, й у Хуса, і в Елама, й у Сеннаарі, й у Емафі, й на островах моря,

И бу́детъ въ де́нь о́ный, приложи́тъ Госпо́дь показа́ти ру́ку свою́, є́же возревнова́ти по оста́нку про́чему люді́й, и́же а́ще оста́нетъ от Ассирі́овъ и от Єги́пта, и Вавило́на и от єѳіо́піи, и от Єламі́товъ и от восто́ковъ со́лнца, и от Араві́и и от острово́въ морски́хъ.

І підніме знамено язичникам, і збере вигнанців Ізраїля, і розсіяних юдеїв скличе від чотирьох кінців землі.

И воздви́гнетъ зна́меніє въ язы́ки, и собере́тъ поги́бшыя Ізра́илевы, и расточе́нныя Іу́дины собере́тъ от четы́рехъ кри́лъ земли́.

І припиниться заздрість Єфрема, і ті, що ворогують проти Іуди, будуть знищені. Єфрем не буде заздрити Іуді, й Іуда не буде пригноблювати Єфрема.

И отъи́мется ре́вность Єфре́мова, и врази́ Іу́дины поги́бнутъ: Єфре́мъ не возревну́єтъ Іу́дѣ, и Іу́да не оскорби́тъ Єфре́ма.

І полетять через плечі филистимлян на захід, пограбують усіх дітей Сходу; на Едома і Моава накладуть руку свою, і діти Аммона будуть підданими їм.

И полетя́тъ въ корабле́хъ иноплеме́нничихъ, мо́ре ку́пно плѣня́тъ, и су́щихъ от восто́къ со́лнца, и Ідуме́ю: и на Моа́ва пе́рвѣє ру́ки возложа́тъ, сы́нове же Аммо́ни пе́рвіи покоря́тся.

І висушить Господь затоку моря Єгипетського, і простягне руку Свою на ріку в сильному вітрі Своєму, і розіб’є її на сім струмків, так що у сандаліях можуть переходити її.

И опустоши́тъ Госпо́дь мо́ре Єги́петскоє и возложи́тъ ру́ку свою́ на рѣку́ ду́хомъ преси́льнымъ: и порази́тъ на се́дмь де́брій, я́коже преходи́ти ю́ во обуве́ніи:

Тоді для залишку народу Його, що залишиться в Ассура, буде велика дорога, як це було для Ізраїля, коли він виходив із землі Єгипетської.

и бу́детъ проше́ствіє лю́демъ мои́мъ оста́вшымъ во Єги́птѣ, и бу́детъ Ізра́илю, я́коже въ де́нь, єгда́ изы́де от земли́ Єги́петскія.

І скажеш у той день: славлю Тебе, Господи; Ти гнівався на мене, але відвернув гнів Твій і утішив мене.

И рече́ши въ де́нь о́ный: благословлю́ тя́, Го́споди, я́ко разгнѣ́вался єси́ на мя́, и отврати́лъ єси́ я́рость твою́ [от мене́], и поми́ловалъ мя́ єси́.

Ось, Бог — спасіння моє: уповаю на Нього і не боюся; бо Господь — сила моя, і спів мій — Господь; і Він був мені на спасіння.

Се́, Бо́гъ мо́й Спа́съ мо́й, упова́я бу́ду на него́ и не убою́ся: зане́ сла́ва моя́ и похвала́ моя́ Госпо́дь, и бы́сть ми́ во спасе́ніє.

І у радості будете черпати воду із джерел спасіння,

И почерпи́те во́ду со весе́ліємъ от исто́чникъ спасе́нія.

і скажете у той день: славте Господа, закликайте ім’я Його; сповіщайте у народах діла Його; нагадуйте, що велике ім’я Його;

И рече́ши въ де́нь о́ный: хвали́те Го́спода, воспо́йте и́мя єго́, возвѣсти́те во язы́цѣхъ сла́вная єго́, помина́йте, я́ко вознесе́ся и́мя єго́.

співайте Господу, бо Він створив велике, — нехай знають це по усій землі.

Хвали́те и́мя Госпо́дне, я́ко высо́кая сотвори́: возвѣсти́те сія́ по все́й земли́.

Веселися і радуйся, жителько Сиону, бо великий посеред тебе Святий Ізраїлів.

Весели́теся и ра́дуйтеся, живу́щіи въ Сіо́нѣ, я́ко вознесе́ся святы́й Ізра́илевъ посредѣ́ тебе́.

Пророцтво про Вавилон, яке прорік Ісая, син Амосів.

Видѣ́ніє на Вавило́на, є́же ви́дѣ Иса́іа сы́нъ Амо́совъ.

Підніміть знамено на відкритій горі, піднесіть голос; махніть їм рукою, щоб ішли у ворота володарів.

На горѣ́ по́льнѣй воздви́гните зна́меніє, вознеси́те гла́съ и́мъ, не бо́йтеся, поуща́йте руко́ю, отве́рзите, кня́зи.

Я дав повеління обраним Моїм і закликав для звершення гніву Мого сильних Моїх, які торжествують у величі Моїй.

А́зъ повелѣва́ю, освяще́нни су́ть: и а́зъ веду́ и́хъ, исполи́ни и́дутъ испо́лнити я́рость мою́ ра́дующеся, вку́пѣ и укаря́юще.

Великий шум на горах, ніби від багатолюдного народу, бунтівний шум царств і народів, які зібралися разом: Господь Саваоф оглядає бойове військо.

Гла́съ язы́ковъ мно́гихъ на гора́хъ, подо́бенъ язы́ковъ мно́гихъ, гла́съ царе́й и язы́ковъ собра́вшихся: Госпо́дь Савао́ѳъ заповѣ́да язы́ку оружебо́рцу

Ідуть з далекої країни, від краю неба, Господь і знаряддя гніву Його, щоб скрушити усю землю.

пріити́ от земли́ издале́ча, от кра́я основа́нія небесе́, Госпо́дь и оружебо́рцы єго́, растли́ти всю́ вселе́нную.

Ридайте, бо день Господа близький, іде як руйнівна сила від Всемогутнього.

Рыда́йте: бли́зъ бо де́нь Госпо́день, и сокруше́ніє от Бо́га пріи́детъ:

Від того руки у всіх опустилися, і серце у кожної людини розтануло.

сего́ ра́ди вся́ка рука́ разслабѣ́єтъ, и вся́ка душа́ человѣ́ча убои́тся,

Жахнулися, судома і болі схопили їх; мучаться, як та, що народжує, зі здивуванням дивляться одне на одного, обличчя у них розгорілися.

и смяту́тся послы́, и болѣ́зни пріи́мутъ я́ я́ко жены́ ражда́ющія: и поскорбя́тъ дру́гъ ко дру́гу, и ужа́снутся, и лице́ своє́ я́ко пла́мень измѣня́тъ.

Ось, приходить день Господа лютий, з гнівом і палаючою люттю, щоб зробити землю пустелею і знищити з неї грішників її.

Се́ бо, де́нь Госпо́день гряде́тъ неисцѣ́льный, я́рости и гнѣ́ва, положи́ти вселе́нную [всю́] пу́сту и грѣ́шники погуби́ти от нея́.

Зірки небесні і світила не дають від себе світла; сонце меркне при сході своєму, і місяць не сяє світлом своїм.

Звѣ́зды бо небе́сныя и орі́онъ и все́ украше́ніє небе́сноє свѣ́та своєго́ не дадя́тъ, и помрачи́тся со́лнце возсіява́ющеє, и луна́ не да́стъ свѣ́та своєго́.

Я покараю світ за зло, і нечестивих — за беззаконня їхні, і покладу кінець зарозумілости гордих, і принижу пихатість гнобителів;

И заповѣ́мъ все́й вселе́ннѣй зла́я и нечести́вымъ грѣхи́ и́хъ, и погублю́ укори́зну беззако́нныхъ и укори́зну го́рдыхъ смирю́:

зроблю те, що люди будуть дорожчі за чисте золото, і мужі — дорожчі за золото офирське.

и бу́дутъ оста́вшіи честні́и па́че, не́жели зла́то нежже́ноє, и человѣ́къ че́стенъ бу́детъ па́че, не́жели ка́мень, и́же от суфі́ра.

Для цього потрясу небо, і земля зрушиться з місця свого у люті Господа Саваофа, у день палаючого гніву Його.

Разъяри́тся бо не́бо, и земля́ потрясе́тся от основа́ній свои́хъ, за я́рость гнѣ́ва Го́спода Савао́ѳа въ де́нь, въ о́ньже пріи́детъ я́рость єго́.

Тоді кожен, як переслідувана сарна і як покинуті вівці, повернеться до народу свого, і кожен побіжить у свою землю.

И бу́дутъ оста́вшіи я́ко се́рна бѣжа́щая и я́ко овца́ заблуди́вшая, и не бу́детъ собира́яй, я́ко человѣ́ку въ лю́ди своя́ возврати́тися, и человѣ́къ во страну́ свою́ побѣ́гнетъ.

Але хто попадеться, буде проколотий, і кого схоплять, той упаде від меча.

И́же бо а́ще плѣни́тся, порази́тся, и и́же со́брани су́ть, мече́мъ паду́тъ.

І немовлята їхні будуть розбиті на очах їхніх; доми їхні будуть розграбовані і дружини їхні знечещені.

И ча́да и́хъ предъ ни́ми разбію́тъ, и до́мы и́хъ плѣня́тъ, и жены́ и́хъ по́ймутъ.

Ось, Я підніму проти них мидян, які не цінують срібла і не мають пристрасти до золота.

Се́, а́зъ возбужда́ю на вы́ ми́довъ, и́же сребра́ не вмѣня́ютъ, ниже́ зла́та тре́буютъ:

Луки їхні уразять юнаків і не пощадять плоду утроби: око їх не зласкавиться над дітьми.

стрѣля́нія ю́ношеская сокруша́тъ, и ча́дъ ва́шихъ не поми́луютъ, ниже́ пощадя́тъ ча́дъ твои́хъ о́чи и́хъ.

І Вавилон, краса царств, гордість халдеїв, буде знищений Богом, як Содом і Гоморра,

И бу́детъ Вавило́нъ, и́же нарица́єтся сла́вный от царя́ Халде́йска, я́коже разсы́па Бо́гъ Содо́му и Гомо́рру,

не заселиться ніколи, й у роди родів не буде жителів у ньому; не розкине аравитянин намету свого, і пастухи зі стадами не будуть відпочивати там.

не насели́тся въ вѣ́чноє вре́мя, и не вни́дутъ въ о́нь чрезъ мно́гія ро́ды, ниже́ про́йдутъ єго́ Ара́вляне, ниже́ пастуси́ почі́ютъ въ не́мъ.

Але будуть жити у ньому звірі пустелі, і доми наповняться пугачами; і страуси оселяться, і кошлаті будуть скакати там.

И почі́ютъ та́мо звѣ́ріє, и напо́лнятся до́мове шу́ма, и почі́ютъ ту́ Сі́рини, и бѣ́си та́мо воспля́шутъ,

Шакали будуть вити у палацах їхніх, і гієни — у розважальних домах.

и онокента́вры та́мо вселя́тся, и вогнѣздя́тся єже́ве въ домѣ́хъ и́хъ.

Близький час його, і не забаряться дні його, бо помилує Господь Якова і знову полюбить Ізраїля; і оселить їх на землі їхній, і приєднаються до них іноземці і приліпляться до дому Якова.

Ско́ро и́детъ и не уме́длитъ: и поми́луєтъ Госпо́дь Іа́кова и избере́тъ па́ки Ізра́иля, и почі́ютъ на земли́ своє́й, и пришле́цъ приложи́тся къ ни́мъ и приложи́тся къ до́му Іа́ковлю,

І візьмуть їх народи, і приведуть на місце їх, і дім Ізраїля засвоїть їх собі на землі Господній рабами і рабинями, і візьме у полон тих, що полонили його, і буде панувати над гнобителями своїми.

и по́ймутъ и́хъ язы́цы и введу́тъ на мѣ́сто и́хъ, и наслѣ́дятъ и умно́жатся на земли́ Бо́жіи въ рабы́ и рабы́ни: и бу́дутъ плѣне́ни плѣни́вшіи я́, и облада́ни бу́дутъ облада́вшіи и́ми.

І буде у той день: коли Господь визволить тебе від скорботи твоєї і від страху і від тяжкого рабства, в якому ти був поневолений,

И бу́детъ въ то́й де́нь, упоко́итъ тя́ Госпо́дь от болѣ́зни и я́рости твоєя́ и от рабо́ты жесто́кія, є́юже рабо́талъ єси́ и́мъ.

ти промовиш переможну пісню на царя Вавилонського і скажеш: як не стало мучителя, припинилося грабіжництво!

И пріи́меши пла́чь се́й {Євр.: при́тчу сію́.} на царя́ Вавило́нска и рече́ши въ то́й де́нь: ка́ко преста́ истязу́яй и преста́ понужда́яй?

Розтрощив Господь жезл нечестивих, скіпетр владик,

Сокруши́ Бо́гъ яре́мъ грѣ́шниковъ, яре́мъ князе́й,

який уражав народи у люті ударами невідворотними, який у гніві панував над племенами з нестримним переслідуванням.

порази́въ язы́къ я́ростію, я́звою неисцѣ́льною, поража́яй язы́къ я́звою я́рости, є́юже не пощадѣ́, почи́ упова́ющи.

Уся земля відпочиває, покоїться, викликує з радости;

Вся́ земля́ вопіє́тъ со весе́ліємъ,

і кипариси радіють за тебе, і кедри ливанські, говорячи: «з тих пір, як ти заснув, ніхто не приходить рубати нас».

и древа́ Ліва́нова возвесели́шася о тебѣ́ и ке́дръ Ліва́нскій: оне́лѣже ты́ усну́лъ єси́, не взы́де посѣка́яй на́съ.

Пекло глибинне почало рухатися заради тебе, щоб зустріти тебе при вході твоєму; пробудив для тебе рефаїмів, усіх вождів землі; підняв усіх царів язичницьких із престолів їхніх.

А́дъ до́лѣ огорчи́ся, срѣ́тъ тя́: воста́ша съ тобо́ю вси́ исполи́ни облада́вшіи земле́ю, подвиза́вшіи от престо́ловъ свои́хъ всѣ́хъ царе́й язы́ческихъ.

Усі вони будуть говорити тобі: і ти зробився безсилим, як ми! і ти став подібним до нас!

Вси́ отвѣща́ютъ и реку́тъ тебѣ́: и ты́ плѣне́нъ єси́, я́коже и мы́: и въ на́съ вмѣне́нъ єси́.

У пекло скинута гординя твоя з усім шумом твоїм; під тобою підстилається черва, і черва — покров твій.

Сни́де сла́ва твоя́ во а́дъ, мно́гоє весе́ліє твоє́: подъ тобо́ю посте́лютъ гни́лость, и покро́въ тво́й че́рвь.

Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи.

Ка́ко спаде́ съ небесе́ денни́ца восходя́щая зау́тра? сокруши́ся на земли́ посыла́яй ко всѣ́мъ язы́комъ.

А говорив у серці своєму: «зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горí у зібранні богів, на краю півночі;

Ты́ же ре́клъ єси́ во умѣ́ твоє́мъ: на не́бо взы́ду, вы́ше звѣ́здъ небе́сныхъ поста́влю престо́лъ мо́й, ся́ду на горѣ́ высо́цѣ, на гора́хъ высо́кихъ, я́же къ сѣ́веру:

зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього».

взы́ду вы́ше о́блакъ, бу́ду подо́бенъ вы́шнему.

Але скинутий у пекло, у глибини пекельні.

Ны́нѣ же во а́дъ сни́деши и во основа́нія земли́.

Ті, що бачили тебе, вдивляються у тебе, розмірковують про тебе: «чи той це чоловік, який коливав землю, тряс царства,

Ви́дѣвшіи тя́ удивя́тся о тебѣ́ и реку́тъ: се́й человѣ́къ раздража́яй зе́млю, потряса́яй цари́,

всесвіт зробив пустелею і руйнував міста його, полонених своїх не відпускав додому?».

положи́вый вселе́нную всю́ пу́сту и гра́ды єя́ разсы́па, плѣне́ныхъ не разрѣши́.

Всі царі народів, усі лежать у шані, кожен у своїй усипальниці;

Вси́ ца́ріє язы́ковъ успо́ша въ че́сти, кі́йждо въ дому́ своє́мъ.

а ти повалений поза гробницею своєю, як знехтувана гілка, як одяг убитих, уражених мечем, яких опускають у кам’яні рови, — ти, як потоптаний труп,

Ты́ же пове́рженъ бу́деши въ гора́хъ, я́ко мертве́цъ ме́рзкій со мно́гими мертвецы́ изсѣ́чеными мече́мъ, сходя́щими во а́дъ.

не з’єднаєшся з ними у могилі; бо ти зруйнував землю твою, убив народ твій: повіки не пом’янеться плем’я лиходіїв.

Я́коже ри́за въ кро́ви намоче́на не бу́детъ чиста́, та́кожде и ты́ не бу́деши чи́стъ, зане́ зе́млю мою́ погуби́лъ єси́ и лю́ди моя́ изби́лъ єси́: не пребу́деши въ вѣ́чноє вре́мя, сѣ́мя зло́є.

Готуйте заколення синам його за беззаконня батька їхнього, щоб не повстали і не заволоділи землею і не наповнили всесвіт ворогами.

Угото́ви ча́да твоя́ на убіє́ніє грѣха́ми отца́ твоєго́, да воста́нутъ и наслѣ́дятъ зе́млю и напо́лнятъ зе́млю ра́тьми.

І повстану на них, — говорить Господь Саваоф, — і знищу ім’я Вавилона і весь залишок, і сина й онука, — говорить Господь.

И воста́ну на ня́, глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, и погублю́ и́мя и́хъ, и оста́нокъ, и сѣ́мя: сія́ глаго́летъ Госпо́дь.

І зроблю його володінням їжаків і болотом, і вимету його мітлою знищувальною, — говорить Господь Саваоф.

И положу́ Вавило́на пу́ста, я́ко вогнѣзди́тися єже́мъ, и бу́детъ ни во что́же: и положу́ и́ бре́нія про́пасть въ па́губу.

З клятвою говорить Господь Саваоф: як Я задумав, так і буде; як Я визначив, так і відбудеться,

Сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: я́коже глаго́лахъ, та́ко бу́детъ, и я́коже совѣща́хъ, та́ко пребу́детъ,

щоб знищити Ассура у землі Моїй і розтоптати його на горах Моїх; і спаде з них ярмо його, і зніметься тягар його з рамен їхніх.

є́же погуби́ти Ассирі́анъ на земли́ моє́й и на гора́хъ мои́хъ: и бу́дутъ въ попра́ніє, и отъи́мется от ни́хъ яре́мъ и́хъ, и сла́ва {Євр.: бре́мя.} и́хъ от ра́менъ и́хъ отъи́мется.

Таке визначення, ухвалене про усю землю, і ось рука, простягнута на усі народи,

Се́й совѣ́тъ, єго́же совѣща́ Госпо́дь на всю́ вселе́нную, и сія́ рука́ на вся́ язы́ки вселе́нныя:

бо Господь Саваоф визначив, і хто може скасувати це? рука Його простягнута, — і хто відверне її?

я́же бо Бо́гъ святы́й совѣща́, кто́ разори́тъ? и ру́ку єго́ высо́кую кто́ отврати́тъ?

У рік смерти царя Ахаза було таке пророче слово:

Въ лѣ́то, въ не́же у́мре Аха́зъ ца́рь, бы́сть глаго́лъ се́й:

не радуйся, земле Филистимська, що розтрощено жезл, який уражав тебе, бо з кореня зміїного вийде аспид, і плодом його буде летючий дракон.

не ра́дуйтеся, вси́ иноплеме́нницы, сокруши́ся бо яре́мъ бію́щаго вы́: от сѣ́мене бо зміи́на изы́дутъ исча́дія а́спідовъ, и исча́дія и́хъ изы́дутъ зміи́ паря́щіи:

Тоді найбідніші будуть нагодовані, жебраки будуть спочивати у безпеці; а твій корінь уморю голодом, і він уб’є залишок твій.

и упасу́тся убо́зіи и́мъ, ни́щіи же человѣ́цы въ ми́рѣ почі́ютъ: и потреби́тъ гла́домъ сѣ́мя твоє́, и оста́нокъ тво́й избіє́тъ.

Ридайте, ворота! вий голосом, місто! Розпадешся ти, уся земле Филистимська, тому що від півночі дим іде, і немає відсталого у полчищах їх.

Воспла́читеся, врата́ градо́въ, да возопію́тъ гра́ды смяте́нніи, иноплеме́нницы вси́, зане́ ды́мъ от сѣ́вера и́детъ, и нѣ́сть, и́же пребу́детъ.

Що ж скажуть вісники народу? — Те, що Господь утвердив Сион, і у ньому знайдуть притулок бідні з народу Його.

И что́ отвѣща́ютъ ца́ріє язы́ковъ? я́ко Госпо́дь основа́ Сіо́на, и тѣ́мъ спасу́тся смире́нніи люді́й єго́. И что́ отвѣща́ютъ ца́ріє язы́ковъ? я́ко Госпо́дь основа́ Сіо́на, и тѣ́мъ спасу́тся смире́нніи люді́й єго́. Сло́во на Моави́тскую зе́млю.

Пророцтво про Моав. — Так! уночі буде зруйнований Ар-Моав і знищений; так! уночі буде зруйнований Кир-Моав і знищений!

Но́щію поги́бнетъ Моаві́тска земля́, но́щію бо поги́бнетъ стѣна́ Моаві́тская.

Він піднімається до Баїта і Дивона, піднімається на висоти, щоб плакати; Моав ридає над Нево́ і Медевою; у всіх них обстрижені голови, в усіх поголені бороди.

Пла́читеся о себѣ́, поги́бнетъ бо и диво́нъ, идѣ́же тре́бище ва́ше: та́мо взы́дете пла́катися надъ Нава́вомъ Моаві́тскимъ. Пла́читеся, на вся́цѣй главѣ́ плѣ́шь, вся́ мы́шцы обсѣ́чены,

На вулицях його опоясуються веретищем; на покрівлях його і площах його усе ридає, потопає у сльозах.

на сто́гнахъ єго́ препоя́шитеся во вре́тища, и воспла́читеся на хра́минахъ єго́ и на у́лицахъ єго́ и на сто́гнахъ єго́, вси́ возрыда́йте съ пла́чемъ.

І волає Есевон і Елеала; голос їх чується до самої Іааци; за ними і воїни Моава ридають; душа його збурена в ньому.

Я́ко возопи́ єсево́нъ и Єлеала́, да́же до Іассы́ услы́шася гла́съ и́хъ: сего́ ра́ди чре́сла Моаві́тіды вопію́тъ, душа́ єя́ увѣ́сть.

Ридає серце моє за Моавом; біжать з нього до Сигора, до третьої Егли; піднімаються на Лухит з плачем; по дорозі Хоронаїмській здіймають страшний крик;

Се́рдце Моаві́тіды вопіє́тъ въ не́й да́же до Сиго́ра: ю́ница бо є́сть трилѣ́тна. Въ возше́ствіи же луі́ѳа къ тебѣ́ пла́чущеся взы́дутъ путе́мъ Ароніи́млимъ: вопіє́тъ сотре́ніє и тру́съ.

тому що води Нимрима вичерпалися, луки засохли, трава вигоріла, не стало зелені.

Вода́ немрі́мля пуста́ бу́детъ, и трава́ єя́ оскудѣ́єтъ: травы́ бо зеле́ны не бу́детъ.

Тому вони залишки запасів і те, що збережено ними, переносять за ріку Аравійську.

Єда́ и си́це спасе́тся? наведу́ бо на де́брь Ара́влянъ, и во́змутъ ю́:

Бо волання по усіх краях Моава, до Еглаїма плач його і до Беер-Елима плач його;

пре́йде бо во́пль предѣ́лъ земли́ Моаві́тскія до агаллі́ма, и пла́чь єя́ да́же до кла́дязя Єлі́мля.

тому що води Димона наповнилися кров’ю, і Я наведу на Димон ще нове — левів на тих, що втекли з Моава, і на тих, що залишилися у країні.

Вода́ бо дімо́ня напо́лнится кро́ве: наведу́ бо на дімо́на Ара́вляны, и возму́ сѣ́мя Моа́вле и Аріи́лево и оста́нокъ Адами́нь.

Посилайте агнців володарю землі з Сели у пустелі на гору дочки Сиону;

Послю́ а́ки га́ды на зе́млю: єда́ ка́мень пу́стъ є́сть гора́ дще́ре Сіо́ни {посли́те а́гнцы владу́щему земле́ю от ка́мене пусты́ни къ горѣ́ дще́ре Сіо́ни}?

бо до мандрівного птаха, викинутого з гнізда, будуть подібні дочки Моава біля бродів Арнонських.

Бу́деши бо а́ки пти́цы паря́щія птене́цъ отъя́тый, дщи́ Моа́вля, пото́мъ же Арно́нъ {Євр.: въ прохожде́ніи Арно́на.} мно́жайше совѣщава́й.

«Збери раду, ухвали рішення; осіни нас серед полудня, як уночі, тінню твоєю, укрий вигнаних, не видай тих, що блукають.

Сотвори́те покро́въ пла́ча єя́ при́сно: въ полу́деннѣй тмѣ́ бѣгу́тъ, ужасну́шася: да не отведе́шися,

Нехай поживуть у тебе мої вигнані моавитяни; будь їм покровом від грабіжника: бо гнобителя не стане, грабунок припиниться, ті, що топчуть, зникнуть із землі.

обита́ти бу́дутъ въ тебѣ́ бѣглецы́ Моа́вли: бу́дутъ въ покрове́ніє ва́мъ от лица́ гоня́щаго, я́ко отъя́ся по́мощь твоя́, и кня́зь поги́бе попира́яй от земли́.

Й утвердиться престіл милістю, і сяде на ньому в істині, у наметі Давидовому, суддя, що шукає правди і прагне правосуддя».

И испра́вится съ ми́лостію престо́лъ, и ся́детъ на не́мъ со и́стиною во ски́ніи даві́довѣ, судя́ и взыска́я су́дъ и ускоря́я пра́вду.

«Чули ми про гордість Моава, гордість надмірну, про пихатість його і зарозумілость і шаленість його: нещира мова його».

Слы́шахомъ укори́зну Моа́влю, укори́тель [бы́сть] зѣло́, горды́ню отъя́хъ: не та́ко волхвова́ніє твоє́, не та́ко.

Тому заридає Моав за Моавом, — усі будуть ридати; стогніть за твердинями Кирхарешета: вони зовсім зруйновані.

Воспла́чется Моа́въ, въ Моаві́тідѣ бо вси́ воспла́чутся: живу́щымъ же въ се́ѳѣ помышле́нія, и не усрами́шися.

Поля есевонські зубожіли, також і виноградник севамський; володарі народів знищили кращі лози його, які досягали Іазера, розстилалися по пустелі; пагони їх розширювалися, переходили за море.

Поля́ єсево́ня возрыда́ютъ, віногра́дъ Севама́нь: пожира́ющіи язы́ковъ, попери́те віногра́ды єго́, да́же до Іази́ра: не совокупи́теся, обходи́те пусты́ню, по́сланніи оста́шася, проидо́ша бо мо́ре.

Тому і я буду плакати за лозою севамською плачем Іазера, буду обливати тебе сльозами моїми, Есевон і Елеала; бо під час збирання винограду твого і під час жнив твоїх немає більше гучної радости.

Сего́ ра́ди воспла́чуся я́ко пла́чемъ Іази́ровымъ о віногра́дѣ Севама́ни: древа́ твоя́ посѣче́ єсево́нъ и Єліала́, я́ко на жа́тву твою́ и на объима́ніє віна́ поперу́, и вся́ паду́тся.

Зникли з плодючої землі веселощі і радість, і у виноградниках не співають, не торжествують; виноградар не топче винограду у точилах: Я припинив радість.

И отъи́мется ра́дость и весе́ліє от віногра́довъ, и въ віногра́дѣхъ твои́хъ не возра́дуются, и не изгнету́тъ віна́ въ точи́лѣхъ, преста́ло бо є́сть:

Від того нутрощі мої стогнуть за Моавом, як гуслі, і серце моє — за Кирхарешетом.

сего́ ра́ди чре́во моє́ на Моа́ва а́ки гу́сли возгласи́тъ, и вну́тренняя моя́ а́ки стѣ́ну обнови́лъ єси́.

Хоч і з’явиться Моав, і буде до втоми подвизатися на висотах, і прийде до святилища свого помолитися, але ніщо не допоможе.

И бу́детъ въ посрамле́ніє тебѣ́, я́ко утруди́ся Моа́въ о тре́бищихъ, и вни́детъ въ рукотворе́нная своя́, да помо́лится, и не возмо́гутъ изба́вити єго́.

Ось слово, яке прорік Господь про Моав здавна.

Сіє́ сло́во є́же глаго́ла Госпо́дь на Моа́ва, єгда́ возглаго́ла.

Нині ж так говорить Господь: через три роки, рахуючи роками найманства, велич Моава буде принижена з усією великою багатолюдністю, і залишок буде дуже малий і незначний.

И ны́нѣ глаго́лю: въ тріє́хъ лѣ́тѣхъ лѣ́тъ нає́мника обезче́стится сла́ва Моа́вля во все́мъ бога́тствѣ мно́зѣ, и оста́вится ума́ленъ и нече́стенъ. И ны́нѣ глаго́лю: въ тріє́хъ лѣ́тѣхъ лѣ́тъ нає́мника обезче́стится сла́ва Моа́вля во все́мъ бога́тствѣ мно́зѣ, и оста́вится ума́ленъ и нече́стенъ. Сло́во, є́же на Дама́скъ.

Пророцтво про Дамаск. — Ось, Дамаск виключається з числа міст і буде купою руїн.

Се́, Дама́скъ во́змется от градо́въ бу́детъ въ паде́ніє.

Міста ароерські будуть покинуті, — залишаться для стад, які будуть відпочивати там, і нікому буде лякати їх.

Оста́вленъ въ вѣ́къ, въ ло́же стада́мъ и въ поко́й, и не бу́детъ отгоня́яй.

Не стане твердині Єфремової і царства Дамаскського зі всією Сирією; з ними буде те саме, що зі славою синів Ізраїля, — говорить Господь Саваоф.

И ксему́ не бу́детъ укрѣпле́нъ, є́же вбѣ́гнути та́мо Єфре́му: и ксему́ не бу́детъ ца́рство въ дама́сцѣ, и оста́нокъ Си́рянъ поги́бнетъ: нѣ́си бо ты́ лу́чшій от сыно́въ Ізра́илевыхъ и сла́вы и́хъ: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ.

І буде у той день: умалиться слава Якова, і повне тіло його стане худим.

Бу́детъ въ то́й де́нь помраче́ніє сла́вы Іа́ковли, и ту́чная сла́вы єго́ потрясу́тся.

Те саме буде, що після збору хліба женцем, коли рука його пожне колосся, і коли зберуть колосся у долині Рефаїмській.

И бу́детъ, я́коже а́ще кто́ собира́єтъ жа́тву стоя́щую, и сѣ́мя кла́совъ пожина́єтъ: и бу́детъ, я́коже а́ще кто́ собира́єтъ кла́сы въ де́бри тве́рдѣ.

І залишаться у нього, як буває при оббиванні маслин, дві-три ягоди на самій вершині, або чотири-п’ять на плодючих гілках, — говорить Господь, Бог Ізраїлів.

И оста́нется въ не́й сте́бліє, или́ а́ки зе́рна ма́слична двѣ́ или́ три́ на версѣ́ высо́цѣ, или́ четы́ре или́ пя́ть на вѣ́твіи єя́ оста́нутъ: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ.

У той день зверне людина погляд свій до Творця свого, і очі її будуть спрямовані до Святого Ізраїлевого;

Въ то́й де́нь упова́я бу́детъ человѣ́къ на сотво́ршаго и́, и о́чи єго́ ко свято́му Ізра́илеву воззря́тъ,

і не гляне на жертовники, на діло рук своїх, і не подивиться на те, що зробили пальці її, на ідолів Астарти і Ваала.

и не бу́дутъ упова́юще на тре́бища, ниже́ на дѣла́ ру́къ свои́хъ, я́же сотвори́ша пе́рсты и́хъ, и не бу́дутъ смотри́ти на дубра́вы, ниже́ на ме́рзости и́хъ.

У той день укріплені міста будуть, як руїни у лісах і на вершинах гір, залишені перед синами Ізраїля, — і буде порожньо.

Въ то́й де́нь бу́дутъ гра́ди твои́ оста́влени, я́коже оста́виша Аморре́є и Єве́є от лица́ сыно́въ Ізра́илевыхъ: и бу́дутъ пу́сти,

Бо ти забув Бога спасіння твого, і не згадував про скелю притулку твого; від того розвів розважальні сади і насадив живці від чужої лози.

зане́ оста́вилъ єси́ Бо́га Спа́са твоєго́ и Го́спода помо́щника твоєго́ не помяну́лъ єси́: сего́ ра́ди насади́ши са́дъ невѣ́ренъ и сѣ́мя невѣ́рно.

У день насадження твого ти піклувався, щоб воно росло і щоб посіяне тобою рано розцвіло; але у день збирання не купа жни́ва буде, але скорбота жорстока.

Въ о́ньже бо де́нь а́ще насади́ши, прельсти́шися: а є́же а́ще зау́тра посѣ́єши, то́ процвѣте́тъ на жа́тву, во о́ньже де́нь наслѣ́диши, и а́ки оте́цъ человѣ́чь наслѣ́діє да́си сыно́мъ твои́мъ.

На жаль! шум народів багатьох! шумлять вони, як шумить море. Ревіння племен! вони ревуть, як ревуть сильні води.

О, лю́тѣ мно́жеству язы́ковъ мно́гихъ! а́ки мо́ре волну́ющеєся, та́ко смяте́теся, и хребе́тъ язы́ковъ мно́гихъ я́ко вода́ возшуми́тъ:

Ревуть народи, як ревуть сильні води; але Він пригрозив їм і вони далеко побігли, і були гнані, як порох по горах від вітру і як пил від вихору.

а́ки вода́ мно́га язы́цы мно́зи, а́ки [шу́мъ] воды́ мно́гія ну́ждею носи́мыя: и отве́ржетъ єго́ и дале́че пожене́тъ єго́, а́ки пра́хъ пле́вный вѣ́ющихъ проти́ву вѣ́тра, и я́ко пра́хъ коле́сный бу́ря вознося́щая.

Вечір — і ось жах! і раніше ранку вже немає його. Така доля грабіжників наших, жереб руйнівників наших.

Къ ве́черу, и бу́детъ пла́чь: пре́жде зау́трія, и не бу́детъ: сія́ ча́сть плѣни́вшихъ ны́, и жре́бій наслѣ́дившихъ на́съ.

Горе землі, яка осіняє крилами по той бік рік ефіопських,

Го́ре корабе́лнымъ кри́ламъ земли́, я́же объ ону́ страну́ рѣ́къ єѳіо́пскихъ.

і посилає послів по морю, у папірусних суднах по водах! Ідіть, швидкі посли, до народу міцного і бадьорого, до народу страшного від початку і донині, до народу рослого і який усе топче, землю якого розрізають ріки.

Посыла́яй по мо́рю послы́ въ зало́гъ и посла́нія кни́жная верху́ воды́: по́йдутъ бо вѣ́стницы ле́гцы ко язы́ку высо́ку и къ лю́демъ стра́ннымъ и стропти́вымъ. Кто́ да́лѣє и́хъ? язы́къ безнаде́женъ и попра́нъ.

Усі ви, що населяєте всесвіт і живете на землі! дивіться, коли знамено підніметься на горах, і, коли засурмить труба, слухайте!

Ны́нѣ рѣ́ки земны́я вся́ а́ки страна́ населе́на насели́тся, страна́ и́хъ а́ки зна́меніє от горы́ воздви́гнется, а́ки гла́съ трубы́ услы́шанъ бу́детъ.

Бо так Господь сказав мені: Я спокійно дивлюся з оселі Моєї, як світла теплота після дощу, як хмара роси під час жнивної спеки.

Я́ко та́ко ми́ рече́ Госпо́дь: утвержде́ніє бу́детъ въ моє́мъ гра́дѣ, а́ки свѣ́тъ зно́я полу́деннаго и а́ки о́блакъ ро́сный въ де́нь жа́твы бу́детъ.

Бо раніше збирання винограду, коли він відцвіте, і грона почнуть дозрівати, Він обріже ножем гілки і відкине, і відрубає гілля.

Пре́жде жа́твы, єгда́ соверши́тся цвѣ́тъ, и гре́знъ произы́детъ по цвѣ́тѣ недозрѣ́лъ: и отъи́метъ гро́здіє ма́лоє серпа́ми и ло́зіє отъи́метъ и посѣче́тъ,

І залишать усе хижим птахам на горах і звірам польовим; і птахи будуть проводити там літо, а всі звірі польові будуть зимувати там.

и оста́витъ вку́пѣ пти́цамъ небе́снымъ и звѣре́мъ земны́мъ: и соберу́тся на ня́ пти́цы небе́сныя, и вси́ звѣ́ріє земли́ на́нь пріи́дутъ.

У той час буде принесений дар Господу Саваофу від народу міцного і бадьорого, від народу страшного від початку і донині, від народу рослого, і який усе́ топче, землю якого розрізають ріки, — до місця імені Господа Саваофа, на гору Сион.

Въ то́ вре́мя принесу́тся да́ры Го́споду Савао́ѳу от люді́й оскорбле́ныхъ и отто́рженыхъ и от люді́й вели́кихъ, отны́нѣ и въ вѣ́чноє вре́мя: язы́къ надѣ́ющься и попра́нъ, и́же є́сть въ ча́сти рѣ́чнѣй страны́ своєя́, на мѣ́сто, идѣ́же и́мя Го́спода Савао́ѳа, на го́ру Сіо́ню. Въ то́ вре́мя принесу́тся да́ры Го́споду Савао́ѳу от люді́й оскорбле́ныхъ и отто́рженыхъ и от люді́й вели́кихъ, отны́нѣ и въ вѣ́чноє вре́мя: язы́къ надѣ́ющься и попра́нъ, и́же є́сть въ ча́сти рѣ́чнѣй страны́ своєя́, на мѣ́сто, идѣ́же и́мя Го́спода Савао́ѳа, на го́ру Сіо́ню. Видѣ́ніє на Єги́пта.

Пророцтво про Єгипет. — Ось, Господь сидить на хмарі легкій і гряде в Єгипет. І затремтять від лиця Його ідоли єгипетські, і серце Єгипту розтане у ньому.

Се́, Госпо́дь сѣди́тъ на о́блацѣ ле́гцѣ и пріи́детъ во Єги́петъ, и потрясу́тся рукотворе́нная Єги́петская от лица́ єго́, и сердца́ и́хъ разсла́бнутъ въ ни́хъ.

Я озброю єгиптян проти єгиптян; і будуть битися брат проти брата і друг проти друга, місто з містом, царство з царством.

И воста́нутъ Єги́птяне на Єги́птяны, и вооружи́тся человѣ́къ на бра́та своєго́, и вся́къ на бли́жняго своєго́, воста́нетъ гра́дъ на гра́дъ и зако́нъ на зако́нъ.

І дух Єгипту знеможе у ньому, і зруйную раду його, і вдадуться вони до ідолів і до чаклунів, і до тих, що викликають мертвих, і до ворожбитів.

И возмяте́тся ду́хъ Єги́птянъ въ ни́хъ, и совѣ́тъ и́хъ разсы́плю, и вопро́сятъ бого́въ свои́хъ и кумі́ровъ свои́хъ, и глася́щихъ от земли́ и чревоволше́бниковъ.

І віддам єгиптян до рук володаря жорстокого, і лютий цар буде панувати над ними, говорить Господь, Господь Саваоф.

И преда́мъ Єги́петъ въ ру́цѣ человѣ́ковъ вла́стелей же́стокихъ, и ца́ріє же́стоцы облада́ти бу́дутъ и́ми: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ.

І виснажаться води у морі і ріка вичерпається і висохне;

И испію́тъ Єги́птяне во́ду, я́же при мо́ри, а рѣка́ оскудѣ́єтъ и и́зсхнетъ.

і збідніють ріки, і канали єгипетські обміліють і висохнуть; очерет і тростина зав’януть.

И оскудѣ́ютъ рѣ́ки и рове́нницы рѣ́чніи: и и́зсхнетъ ве́сь со́нмъ водны́й, и во вся́цѣмъ лу́зѣ тро́стнѣмъ и си́тнѣмъ,

Поля біля ріки, по берегах ріки, і все, посіяне біля ріки, засохне, розвіється і зникне.

и зла́къ зеле́ный ве́сь и́же о́крестъ рѣки́, и все́ сѣ́ємоє при рѣцѣ́ по́схнетъ вѣ́тромъ растлѣ́нно.

І заплачуть рибалки, і заридають усі, хто кидає вудку в ріку, і ті, що ставлять сіті у воді, засмутяться,

И возстеня́тъ ры́баріє, и возстеня́тъ вси́ ме́щущіи у́дицу въ рѣку́, и ме́щущіи не́воды и ме́щущіи сѣ́ти возрыда́ютъ.

і будуть збентежені ті, що обробляють льон, і ткачі білих полотен;

И сту́дъ пріи́метъ дѣ́лающихъ ле́нъ расче́саный и дѣ́лающихъ виссо́нъ, и бу́дутъ дѣ́лающіи я́ въ болѣ́зни,

і будуть роздерті сіті, й усі, які мають насадки для живої риби, впадуть духом.

и вси́ творя́щіи Сіке́ру опеча́лятся и поболя́тъ душа́ми.

Так! збожеволіли князі цоанські; рада мудрих радників фараонових стала безглуздою. Як скажете ви фараонові: «я син мудреців, син царів древніх?»

И юро́диви бу́дутъ кня́зи тане́совы: му́дріи царе́вы совѣ́тницы, совѣ́тъ и́хъ обюро́дѣєтъ. Ка́ко рече́те царю́: сы́нове смы́сленыхъ мы́, сы́нове царе́й дре́внихъ?

Де вони? де твої мудреці? нехай вони тепер скажуть тобі; нехай довідаються, що́ Господь Саваоф визначив про Єгипет.

Гдѣ́ су́ть ны́нѣ му́дріи твои́, и да возвѣстя́тъ тебѣ́ и реку́тъ: что́ совѣща́ Госпо́дь Савао́ѳъ на Єги́петъ?

Збожеволіли князі цоанські; впали в оману князі мемфиські, і звів Єгипет з путі глав племен його.

Оскудѣ́ша кня́зи тане́совы, и вознесо́шася кня́зи мемфі́тстіи, и прельстя́тъ Єги́пта по племено́мъ.

Господь послав у нього дух сп’яніння; і вони ввели Єгипет в оману в усіх ділах його, подібно до того, як п’яний бродить по блювотині своїй.

Госпо́дь бо раствори́ и́мъ ду́хъ прельще́нія, и прельсти́ша Єги́пта всѣ́ми дѣлесы́ свои́ми, я́коже прельща́єтся пія́ный и ку́пно блю́ющь.

І не буде в Єгипті такого діла, яке вміли б зробити голова і хвіст, пальма і тростина.

И не бу́детъ Єги́птяномъ дѣ́ла, є́же бы сотвори́ло главу́ и о́шибъ, и нача́ло и коне́цъ.

У той день єгиптяни будуть подібні до жінок, і затремтять і убояться руху руки Господа Саваофа, яку Він підніме на них.

Въ то́й де́нь бу́дутъ Єги́птяне а́ки жены́ во стра́сѣ и тре́пете от лица́ руки́ Го́спода Савао́ѳа, ю́же то́й возложи́тъ на ня́.

Земля Іудина зробиться жахом для Єгипту; хто згадає про неї, той затремтить від визначення Господа Саваофа, яке Він ухвалив про нього.

И бу́детъ страна́ Іуде́йска во стра́хъ Єги́птяномъ: вся́къ, и́же а́ще воспомяне́тъ ю́ и́мъ, убоя́тся совѣ́та ра́ди, єго́же совѣща́ Госпо́дь Савао́ѳъ на́нь.

У той день п’ять міст у землі Єгипетській будуть говорити мовою ханаанською і клястися Господом Саваофом; одне назветься містом сонця.

Въ то́й де́нь бу́детъ пя́ть градо́въ во Єги́птѣ, глаго́лющихъ язы́комъ ханаані́тскимъ и клену́щихся и́менемъ Го́спода Савао́ѳа: гра́дъ аседе́къ прозове́тся єди́нъ гра́дъ.

У той день жертовник Господу буде посередині землі Єгипетської, і пам’ятник Господу — біля меж її.

Въ то́й де́нь бу́детъ же́ртвенникъ Го́сподеви въ земли́ Єги́петстѣй и сто́лпъ въ предѣ́лѣхъ єго́ Го́сподеви.

І буде він знаменням і свідченням про Господа Саваофа у землі Єгипетській, тому що вони воззвуть до Господа з причини гнобителів, і Він пошле їм спасителя і заступника, і визволить їх.

И бу́детъ въ зна́меніє во вѣ́къ Го́сподеви въ земли́ Єги́петстѣй: я́ко возопію́тъ ко Го́споду на оскорбля́ющыя и́хъ, и по́слетъ и́мъ Госпо́дь человѣ́ка, и́же спасе́тъ я́, судя́й спасе́тъ я́.

І Господь явить Себе в Єгипті; і єгиптяни у той день пізнають Господа і принесуть жертви і дари, і дадуть обітниці Господу, і виконають.

И позна́нъ бу́детъ Госпо́дь Єги́птяномъ: и увѣ́дятъ Єги́птяне Го́спода въ то́й де́нь и сотворя́тъ же́ртвы и да́ры, и обѣща́ютъ обѣ́ты Го́сподеви и воздадя́тъ.

І уразить Господь Єгипет; уразить і зцілить; вони навернуться до Господа, і Він почує їх, і зцілить їх.

И порази́тъ Госпо́дь Єги́птянъ я́звою вели́кою и исцѣли́тъ и́хъ цѣльбо́ю, и обратя́тся ко Го́сподеви, и услы́шитъ и́хъ и исцѣли́тъ и́хъ цѣльбо́ю.

У той день з Єгипту в Ассирію буде велика дорога, і буде приходити Ассур у Єгипет, і єгиптяни — в Ассирію; і єгиптяни разом з ассиріянами будуть служити Господу.

Въ то́й де́нь бу́детъ пу́ть от Єги́пта ко Ассирі́аномъ, и вни́дутъ Ассирі́ане во Єги́петъ, и Єги́птяне по́йдутъ ко Ассирі́аномъ, и порабо́таютъ Єги́птяне Ассирі́аномъ.

В той день Ізраїль буде третім з Єгиптом і Ассирією; благословення буде посеред землі,

Въ то́й де́нь бу́детъ Ізра́иль тре́тій во Єги́птянѣхъ и во Ассирі́анѣхъ, благослове́нъ на земли́,

яку благословить Господь Саваоф, говорячи: благословенний народ Мій — єгиптяни, і діла рук Моїх — ассиріяни, і спадщина Моя — Ізраїль.

ю́же благослови́ Госпо́дь Савао́ѳъ, глаго́ля: благослове́ни лю́діє мои́, и́же во Єги́птѣ и и́же во Ассирі́ахъ, и наслѣ́діє моє́ Ізра́иль.

У рік, коли Тартан прийшов до Азота, бувши посланим від Саргона, царя Ассирійського, і воював проти Азота, і взяв його,

Въ лѣ́то, въ не́же вни́де танаѳа́нъ во азо́тъ, єгда́ по́сланъ бы́сть от Арны́, царя́ Ассирі́йскаго, и воєва́ на азо́тъ и взя́ єго́,

у той самий час Господь сказав Ісаї, синові Амосовому, так: піди і зніми веретище зі стегон твоїх і скинь сандалії твої з ніг твоїх. Він так і зробив: ходив нагий і босий.

тогда́ рече́ Госпо́дь ко Иса́іи сы́ну Амо́сову, глаго́ля: иди́ и све́рзи вре́тище со чре́слъ свои́хъ, и санда́лія твоя́ иззу́й съ но́гъ твои́хъ, и сотвори́ си́це, ходя́ на́гъ и бо́съ.

І сказав Господь: як раб Мій Ісая ходив нагий і босий три роки, на вказівку і знамення про Єгипет і Ефіопію,

И рече́ Госпо́дь: я́коже ходи́лъ ра́бъ мо́й Иса́іа на́гъ и бо́съ три́ лѣ́та, три́ лѣ́та бу́дутъ зна́менія и чудеса́ Єги́птяномъ и єѳіо́пляномъ:

так поведе цар Ассирійський полонених з Єгипту і переселенців з Ефіопії, молодих і старих, нагими і босими і з оголеними стегнами, для посоромлення Єгипту.

я́ко та́кожде отведе́тъ ца́рь Ассирі́йскъ плѣ́нъ Єги́петскъ и єѳіо́пскъ, ю́ношы и ста́рцы, на́ги и бо́сы, открове́ны во стыдѣ́ніє Єги́пту.

Тоді жахнуться і засоромляться через Ефіопію, надію свою, і через Єгипет, яким хвалилися.

И постыдя́тся побѣжде́ни Єги́птяне о єѳіо́плянѣхъ, на ни́хже упова́ху Єги́птяне, бя́ху бо и́мъ сла́ва.

І скажуть у той день жителі цієї країни: ось які ті, на яких ми надіялися і до яких зверталися по допомогу, щоб урятуватися від царя Ассирійського! і як урятувалися б ми?

И реку́тъ живу́щіи на о́стровѣ се́мъ въ де́нь о́ный: се́, мы́ бѣ́хомъ упова́юще бѣжа́ти къ ни́мъ на по́мощь, и́же не мого́ша спасти́ся от царя́ Ассирі́йска, и ка́ко мы́ спасе́мся? И реку́тъ живу́щіи на о́стровѣ се́мъ въ де́нь о́ный: се́, мы́ бѣ́хомъ упова́юще бѣжа́ти къ ни́мъ на по́мощь, и́же не мого́ша спасти́ся от царя́ Ассирі́йска, и ка́ко мы́ спасе́мся? Видѣ́ніє пусты́ни.

Пророцтво про пустелю приморську. — Як бурі на півдні носяться, йде він від пустелі, із землі страшної.

Я́коже бу́ря сквозѣ́ пусты́ню прохо́дитъ, от пусты́ни исходя́щая изъ земли́,

Грізне видіння показане мені: грабіжник грабує, спустошувач спустошує; піднімайся, Еламе, облягай, Миде! усім стогнанням я покладу кінець.

стра́шно видѣ́ніє и же́стоко повѣ́дася мнѣ́: преступа́яй преступа́єтъ, и беззако́ннуяй беззако́нствуєтъ: на мя́ Єламі́те, и послы́ пе́рсстіи на мя́ и́дутъ: ны́нѣ воздохну́ и утѣ́шу себе́.

Від цього стегна мої трясуться; муки схопили мене, як муки тієї, що народжує. Я схвильований від того, що чую; я збентежений від того, що бачу.

Сего́ ра́ди напо́лнишася чре́сла моя́ разслабле́нія, и болѣ́зни прія́ша мя́ а́ки ражда́ющую: непра́вдовахъ є́же не слы́шати, потща́хся є́же не ви́дѣти.

Серце моє тремтить; дрож б’є мене; відрадна ніч моя перетворилася на жах для мене.

Се́рдце моє́ заблужда́єтъ, и беззако́ніє погружа́єтъ мя́, душа́ моя́ стои́тъ во стра́сѣ.

Готують стіл, розстилають покривала, — їдять, п’ють. «Вставайте, князі, мажте щити!»

Угото́вите трапе́зу, яди́те, пі́йте: воста́вше, кня́зи, угото́вите щиты́,

Бо так сказав мені Господь: піди, постав сторожа; нехай він розповідає, що побачить.

я́ко та́ко рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: ше́дъ поста́ви себѣ́ стра́жа, и є́же а́ще у́зриши, возвѣсти́.

І побачив він вершників на конях, вершників на ослах, вершників на верблюдах, що їхали попарно; і вслухався він старанно, з великою увагою, —

И узрѣ́хъ вса́дники ко́нныя два́, вса́дника на осля́ти и вса́дника на велблю́дѣ. Послу́шай слу́шаніємъ мно́гимъ

і закричав, як лев: господарю мій! на сторожі стояв я весь день, і на місці моєму залишався цілі ночі:

и призови́ урі́ю на стра́жбу Госпо́дню. И рече́: стоя́хъ вы́ну де́нь, и у по́лчища а́зъ стоя́хъ всю́ но́щь,

і ось, їдуть люди, вершники на конях попарно. Потім він виголосив і сказав: упав, упав Вавилон, і всі ідоли богів його лежать на землі розбиті.

и се́, са́мъ гряде́тъ [му́жъ] вса́дникъ двоко́нный, и отвѣща́въ рече́: паде́, паде́ Вавило́нъ, и вси́ кумі́ры єго́ и вся́ рукотворе́нная єго́ сокруши́шася на земли́.

О, вимолочений мій і син току мого! Що чув я від Господа Саваофа, Бога Ізраїлевого, те і сповістив вам.

Послу́шайте, оста́вшіися, и болѣ́знующіи, услы́шите: є́же слы́шахъ от Го́спода Савао́ѳа, Бо́гъ Ізра́илевъ возвѣсти́ на́мъ.

Пророцтво про Думу. — Кричать до мене із Сеїра: сторож! скільки ночі? сторож! скільки ночі?

Видѣ́ніє на Ідуме́ю. Ко мнѣ́ зови́ от Сиі́ра: стреги́те забра́ла.

Сторож відповідає: наближається ранок, але ще ніч. Якщо ви наполегливо запитуєте, то наверніться і приходьте.

Стрегу́ зау́тра и но́щію. А́ще и́щеши, ищи́ и у мене́ обита́й.

Пророцтво про Аравію. — У лісі аравійському ночуйте, каравани деданські!

Въ дубра́вѣ въ ве́черъ преспи́ши, или́ на пути́ Деда́новѣ.

Хто живе у землі Фемайській! несіть воду назустріч спраглим; з хлібом зустрічайте тих, що біжать,

Во срѣ́теніє жа́ждущему во́ду принеси́те, живу́щіи во странѣ́ Ѳема́новѣ, со хлѣ́бы срѣта́йте бѣжа́щыя мно́жества ра́ди убіє́нныхъ

бо вони від мечів біжать, від меча оголеного і від лука натягнутого, і від лютости війни.

и мно́жества ра́ди заблужда́ющихъ, и мно́жества ра́ди мече́й и мно́жества ра́ди луко́въ напряже́нныхъ, и мно́жества ра́ди па́дшихъ на сѣ́чи.

Бо так сказав мені Господь: ще рік, рівний року найманця, і вся слава Кидарова щезне,

Я́ко си́це рече́ Госпо́дь ко мнѣ́: єще́ лѣ́то [єди́но], я́коже лѣ́то нає́мника, оскудѣ́єтъ сла́ва сыно́въ Кида́рскихъ,

і луків у хоробрих синів Кидара залишиться небагато: так сказав Господь, Бог Ізраїлів.

и оста́нокъ луко́въ си́льныхъ сыно́въ Кида́рскихъ бу́детъ ма́лъ, я́ко Госпо́дь Бо́гъ Изра́илевъ глаго́ла. и оста́нокъ луко́въ си́льныхъ сыно́въ Кида́рскихъ бу́детъ ма́лъ, я́ко Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ глаго́ла. Видѣ́ніє де́бри Сіо́ни.

Пророцтво про долину видіння. — Що з тобою, що ти весь зійшов на покрівлі?

Что́ бы́сть тебѣ́, я́ко ны́нѣ возлѣзо́сте вси́ на хра́мины тще́тныя?

Місто гамірливе, яке хвилюється, місто радісне! Уражені твої не мечем убиті і не у битві померли;

Напо́лнися гра́дъ вопію́щихъ, уя́звленніи твои́ не мечьми́ уязвле́ни, ниже́ мертвецы́ твои́ умерщвле́ни ра́тію:

усі вожді твої бігли разом, але були зв’язані стрільцями; усі знайдені у тебе зв’язані разом, як би далеко не бігли.

вси́ кня́зи твои́ побѣго́ша, и плѣне́нніи же́стоцѣ су́ть свя́зани, и крѣ́пцыи въ тебѣ́ дале́че отбѣжа́ша.

Тому говорю: залиште мене, я буду плакати гірко; не намагайтеся утішати мене у розоренні дочки народу мого.

Сего́ ра́ди реко́хъ: оста́вите мене́, да го́рцѣ воспла́чуся: не належи́те утѣша́ти мя́ о сокруше́ніи дще́ре ро́да моєго́:

Бо день сум’яття і потоптання і збентеження у долині видіння від Господа, Бога Саваофа. Ламають стіну, і крик піднімається у гори.

я́ко де́нь мяте́жа и па́губы и попра́нія, и смяте́ніє от Го́спода Савао́ѳа: въ де́бри Сіо́ни скита́ются, от ма́ла да́же до вели́ка скита́ются по гора́мъ.

І Елам несе сагайдак; люди на колісницях і вершники, і Кир оголює щит.

Єламі́те же взя́ша ту́лы, и вса́дницы человѣ́цы на ко́нехъ, и собо́ръ ополче́нія.

І ось, кращі долини твої повні колісниць, і вершники вишикувалися навпроти воріт,

И бу́дутъ избра́нны де́бри твоя́, напо́лнятся колесни́цъ, ко́нницы же засту́пятъ врата́ твоя́

і знімають покров з Юдеї; і ти у той день звертаєш погляд на запас зброї у домі кедровому.

и откры́ютъ врата́ Іу́дина, и воззря́тъ въ то́й де́нь во избра́нныя до́мы гра́да,

Але ви бачите, що багато проламів у стіні міста Давидового, і збираєте во́ди у нижньому ставку;

и откры́ютъ сокрове́нная домо́въ краєгра́дія даві́дова, и у́зрятъ, я́ко мно́жайшіи су́ть, и я́ко отврати́ша во́ду дре́внія купѣ́ли во гра́дъ,

і відзначаєте доми у Єрусалимі, і руйнуєте доми, щоб зміцнити стіну;

и я́ко разори́ша до́мы Ієрусали́мли на утвержде́ніє стѣнѣ́ гра́днѣй.

і влаштовуєте між двома стінами сховище для вод старого ставка. А на Того, Хто це робить, не дивитеся, і не дивитеся на Того, Хто здавна визначив це.

И сотвори́сте себѣ́ во́ду между́ двѣма́ стѣна́ма, внутрьу́ду купѣ́ли дре́внія, и не воззрѣ́сте на сотвори́вшаго ю́ испе́рва, и согра́ждшаго ю́ не ви́дѣсте.

І Господь, Господь Саваоф, закликає вас у цей день плакати і тужити, й обстригти волосся й опоясатися веретищем.

И призва́ Госпо́дь, Госпо́дь Савао́ѳъ въ то́й де́нь пла́чь и рыда́ніє, и остриже́ніє и препоя́саніє во вре́тища:

Але ось, веселощі і радість! Убивають волів, і ріжуть овець; їдять м’ясо, і п’ють вино: «будемо їсти і пити, бо завтра помремо!»

ті́и же сотвори́ша ра́дость и весе́ліє, закала́юще телцы́ и жру́ще о́вцы, я́ко я́сти мяса́ и пи́ти віно́, глаго́люще: да я́мы и піє́мъ, у́трѣ бо у́мремъ.

І відкрив мені у вуха Господь Саваоф: не буде прощено вам це нечестя, доки не помрете, сказав Господь, Господь Саваоф.

И открове́нна сія́ су́ть во у́шію Го́спода Савао́ѳа, я́ко не оста́вится ва́мъ то́й грѣ́хъ, до́ндеже у́мрете.

Так сказав Господь, Господь Саваоф: іди собі, піди до цього царедворця, до Севни, начальника палацу [і скажи йому]:

Си́це глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: иди́ въ ку́щу ко сомна́ну строи́телю до́му и рцы́ єму́:

що у тебе тут, і хто тут у тебе, що ти тут висікаєш собі гробницю? — Він висікає собі гробницю на підвищенні, вирубує у скелі житло собі.

что́ ты́ здѣ́, и что́ тебѣ́ здѣ́, я́ко истеса́лъ єси́ себѣ́ здѣ́ гро́бъ и сотвори́лъ єси́ себѣ́ на высо́цѣ гро́бъ, и написа́лъ єси́ себѣ́ на ка́мени ку́щу?

Ось, Господь перекине тебе, як кидає сильна людина, і стисне тебе у клубок;

Се́, ны́нѣ Госпо́дь Савао́ѳъ изве́ржетъ и сотре́тъ му́жа, и отъи́метъ у́тварь твою́ и вѣне́цъ тво́й сла́вный,

згорнувши тебе у згорток, кине тебе, як меч, у землю простору; там ти помреш, і там чудові колісниці твої будуть ганьбою для дому господаря твого.

и пове́ржетъ тя́ во страну́ вели́ку и безмѣ́рну, и та́мо у́мреши: и положи́тъ колесни́цу твою́ до́брую въ безче́стіє и до́мъ кня́зя твоєго́ въ попра́ніє:

І зіштовхну тебе з місця твого, і скину тебе із ступеня твого.

и изве́ржешися от строи́телства твоєго́ и от степе́не твоєго́.

І буде у той день, прикличу раба Мого Елиакима, сина Хелкиїного,

И бу́детъ въ то́й де́нь, и призову́ раба́ моєго́ Єліакі́ма сы́на хелкі́єва

і вдягну його в одяг твій, і поясом твоїм підпережу його, і владу твою передам до рук його; і буде він батьком для жителів Єрусалима і для дому Іудиного.

и облеку́ єго́ во у́тварь твою́, и вѣне́цъ тво́й да́мъ єму́ и держа́ву твою́, и строи́телство твоє́ да́мъ въ ру́цѣ єго́, и бу́детъ я́ко оте́цъ живу́щымъ во Ієрусали́мѣ и живу́щымъ во Іуде́и.

І ключ дому Давидового покладу на рамена його; відчинить він, і ніхто не зачинить; зачинить він, і ніхто не відчинить.

И да́мъ єму́ сла́ву даві́дову, и обвладѣ́єтъ, и не бу́детъ противоглаго́лющаго: и да́мъ єму́ клю́чь до́му даві́дова на ра́мо єго́, и отве́рзетъ, и не бу́детъ затворя́ющаго, и затво́ритъ, и не бу́детъ отверза́ющаго.

І зміцню його як цвях у твердому місці; і буде він як сідалище слави для дома батька свого.

И поста́влю єго́ кня́зя на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и бу́детъ на престо́лѣ сла́вы до́му отца́ своєго́.

І буде висіти на ньому вся слава дому батька його, дітей та онуків, усього домашнього начиння до останніх музичних інструментів.

И бу́детъ упова́яй на него́ вся́къ сла́вный въ дому́ отца́ єго́, от ма́ла да́же до вели́ка: и бу́дутъ зави́сяще на не́мъ.

У той день, — говорить Господь Саваоф, — похитнеться цвях, укріплений у твердому місці, і буде вибитий, і впаде, і розпадеться уся вага, яка на ньому: бо Господь говорить.

Въ то́й де́нь, сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, подви́гнется человѣ́къ утвержде́нъ на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и отъи́мется, и паде́тъ, и потреби́тся сла́ва, я́же на не́мъ, я́ко Госпо́дь глаго́ла. Въ то́й де́нь, сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, подви́гнется человѣ́къ утвержде́нъ на мѣ́стѣ вѣ́рнѣ, и отъи́мется, и паде́тъ, и потреби́тся сла́ва, я́же на не́мъ, я́ко Госпо́дь глаго́ла. Видѣ́ніє на ти́ра.

Пророцтво про Тир. — Ридайте, кораблі Фарсиса, бо він зруйнований; немає домів, і нема кому входити у доми. Так їм сповіщено із землі Киттийської.

Пла́читеся, корабли́ кархидо́нстіи, я́ко поги́бе, и ктому́ не и́дутъ от земли́ китіє́йскія, отведе́ся плѣне́нъ.

Замовкніть, мешканці острова, який наповнювали купці сидонські, що плавають по морю.

Кому́ подо́бни бы́ша живу́щіи во о́стровѣ, купцы́ фі́нічестіи, преходя́щіи мо́ре?

По великих водах привозили в нього насіння Сихора, жниво великої ріки, і був він торговищем народів.

Въ водѣ́ мно́зѣ сѣ́мя купе́ческо, а́ки жа́твѣ вноси́мѣй купцы́ язы́честіи.

Посоромся, Сидоне; бо ось що говорить море, сила морська: «як би не мучилося я пологами і не народжувало, і не виховувало юнаків, не вирощувало дівчат».

Усрами́ся, Сідо́не, рече́ мо́ре. Крѣ́пость же морска́я рече́: не болѣ́хъ, ни породи́хъ, ни вскорми́хъ ю́ношъ, ниже́ вознесо́хъ дѣви́цъ.

Коли звістка дійде до єгиптян, здригнуться вони, почувши про Тир.

Єгда́ же слы́шано бу́детъ во Єги́птѣ, пріи́метъ я́ болѣ́знь о ти́рѣ.

Переселяйтеся у Фарсис, ридайте, мешканці острова!

Иди́те въ кархидо́нъ, пла́читеся, живу́щіи во о́стровѣ се́мъ.

Чи це ваше радісне місто, початок якого від днів древніх? Ноги його несуть його блукати у країні далекій.

Не сіє́ ли бѣ́ велича́ніє ва́мъ испе́рва, пре́жде не́же пре́дану бы́ти єму́?

Хто визначив це Тиру, який роздавав вінці, якого купці були князями, торговці — знаменитостями землі?

Кто́ сія́ совѣща́ на ти́ра? єда́ ху́ждшій є́сть, или́ не крѣ́пкій є́сть? купцы́ єго́ сла́вніи кня́зи земли́.

Господь Саваоф визначив це, щоб посоромити гордовитість усякої слави, щоб принизити всі знаменитості землі.

Госпо́дь Савао́ѳъ совѣща́ разсы́пати вся́кую горды́ню сла́вныхъ и обезче́стити вся́коє сла́вноє на земли́.

Ходи по землі твоїй, дочко Фарсиса, як ріка: немає більше перепони.

Дѣ́лай зе́млю твою́, и́бо корабли́ ктому́ не пріи́дутъ от кархидо́на.

Він простяг руку Свою на море, потряс царства; Господь дав повеління про Ханаана зруйнувати укріплення його

И рука́ твоя́ ктому́ не укрѣпѣ́єтъ по мо́рю, разгнѣвля́ющая царе́й. Госпо́дь Савао́ѳъ заповѣ́да о Ханаа́нѣ, є́же погуби́ти крѣ́пость єго́.

і сказав: ти не будеш більше радіти, осоромлена дівчино, дочко Сидона! Вставай, іди в Киттим, але і там не буде тобі спокою.

И реку́тъ: ктому́ не приложи́те укаря́ти и оби́дѣти дще́рь Сідо́ню: и а́ще отъи́деши ко китіи́омъ, ниже́ та́мо бу́детъ тебѣ́ поко́й:

Ось земля халдеїв. Цього народу раніше не було; Ассур поклав йому початок з мешканців пустель. Вони ставлять вежі свої, руйнують палаци його, перетворюють його на руїни.

и въ зе́млю Халде́йску, но и та́ опустѣ́ла от Ассирі́анъ, я́ко стѣна́ єя́ паде́ся.

Ридайте, кораблі фарсиські! Бо твердиня ваша розорена.

Пла́читеся, корабли́ кархидо́нстіи, я́ко поги́бе тверды́ня ва́ша.

І буде в той день, забудуть Тир на сімдесят років, мірою днів одного царя. Після закінчення ж сімдесяти років з Тиром буде те саме, що співають про блудницю:

И бу́детъ въ то́й де́нь, оста́вленъ бу́детъ ти́ръ се́дмьдесятъ лѣ́тъ, я́коже вре́мя [єди́наго] царя́, я́ко вре́мя человѣ́ческо: и по седми́десятихъ лѣ́тѣхъ бу́детъ ти́ръ я́ко пѣ́снь блудни́цы.

«візьми цитру, ходи по місту, забута блуднице! Грай складно, співай багато пісень, щоб згадали про тебе».

Возми́ гу́сли, обыди́ гра́дъ, блудни́ца забве́ная, до́брѣ погуди́, мно́го воспо́й, да па́мять твоя́ бу́детъ.

І буде, після закінчення сімдесяти років, Господь відвідає Тир; і він знову почне одержувати прибуток свій і буде блудодіяти з усіма царствами земними по всьому всесвіту.

И бу́детъ по седми́десятихъ лѣ́тѣхъ, присѣще́ніє сотвори́тъ Бо́гъ ти́ру, и па́ки возста́вится на пре́жднеє и бу́детъ то́ржище всѣ́мъ ца́рствамъ вселе́нныя на лицы́ земли́.

Але торгівля його і прибуток його будуть присвячувані Господу; не будуть замкнені і покладені в комори, бо до тих, що живуть перед лицем Господа, буде переходити прибуток від торгівлі його, щоб вони їли до ситости і мали одяг міцний.

И бу́детъ єго́ ку́пля и мзда́ свято Го́сподеви, не и́мъ со́брано бу́детъ, но живу́щымъ предъ Го́сподемъ, вся́ ку́пля єго́, я́сти и пи́ти и напо́лнитися, и въ сы́тость, на па́мять предъ Го́сподемъ.

Ось, Господь спустошує землю і робить її неплідною: змінює вигляд її і розсіває тих, що живуть на ній.

Се́, Госпо́дь разсы́плетъ вселе́нную и опустоши́тъ ю́, и откры́єтъ лице́ єя́ и расточи́тъ живу́щыя на не́й.

І що буде з народом, те і зі священиком; що зі слугою, те і з господарем його; що зі служницею, те і з господинею її; що з тим, хто купує, те і з тим, що продає; що з позичальником, те і з позикодавцем; що з лихварем, те і з тим, що дає у ріст.

И бу́дутъ лю́діє а́ки жре́цъ, и ра́бъ а́ки господи́нъ, и раба́ а́ки госпожа́: бу́детъ купу́яй я́ко продая́й, и взаи́мъ є́мляй а́ки заимода́вецъ, и до́лжный а́ки єму́же є́сть до́лженъ.

Земля спустошена вкрай і зовсім розграбована, бо Господь прорік слово це.

Тлѣ́ніємъ истлѣ́єтъ земля́, и расхище́ніємъ расхище́на бу́детъ земля́: уста́ бо Госпо́дня глаго́лаша сія́.

Ремствує, смутна земля; поник, смутний всесвіт; поникли ті, що підносилися над народом землі.

Воспла́кася земля́, и растлѣ́нна бы́сть вселе́нная, воспла́кашася высо́цыи земли́.

І земля осквернена тими, що живуть на ній, бо вони переступили закони, змінили устав, порушили вічний завіт.

Земля́ бо беззако́ніє сотвори́ живу́щихъ ра́ди на не́й, поне́же преступи́ша зако́нъ и измѣни́ша за́повѣди, разруши́ша завѣ́тъ вѣ́чный.

За те прокляття поїдає землю, і несуть покарання ті, що живуть на ній; за те спалені мешканці землі, і небагато залишилося людей.

Сего́ ра́ди прокля́тіє поя́стъ зе́млю, я́ко согрѣши́ша живу́щіи на не́й: сего́ ра́ди убо́зи бу́дутъ живу́щіи на земли́, и оста́нется человѣ́ковъ ма́ло.

Плаче сік грона; хворіє виноградна лоза; зітхають усі, що веселилися серцем.

Воспла́чется віно́, возрыда́єтъ віногра́дъ, возстену́тъ вси́ ра́дующіися душе́ю.

Припинилися веселощі з тимпанами; замовк шум тих, хто веселиться; затихли звуки гуслів;

Преста́ло є́сть весе́ліє тимпа́новъ, преста́ высокоде́рзость и бога́тство нечести́выхъ, преста́лъ є́сть гла́съ гу́слей:

уже не п’ють вина з піснями; гірка сикера для тих, які п’ють її.

усрами́шася, не пи́ша віна́, горька́ бы́сть Сіке́ра пію́щымъ.

Зруйноване запустіле місто, всі доми замкнені, не можна ввійти.

Опустѣ́ вся́къ гра́дъ, заключи́тъ хра́мъ, є́же не вни́ти.

Плачуть за вином на вулицях; затьмарилася усяка радість; вигнана усяка веселість землі.

Пла́читеся о вінѣ́ всю́ду, преста́ла є́сть ра́дость вся́ земна́я, отъи́де вся́ ра́дость земли́.

У місті лишилося запустіння, і ворота розвалилися.

И оста́нутъ гра́ди пу́сти, и до́мове оста́влени поги́бнутъ.

А посеред землі, між народами, буде те саме, що буває при оббиванні маслин, при оббиранні винограду, коли закінчене збирання.

Сія́ вся́ бу́дутъ на земли́ среди́ язы́ковъ: я́коже а́ще кто́ отряса́єтъ ма́сличину, та́ко отрясу́тъ и́хъ: и [я́коже] а́ще оста́нетъ от объима́нія віногра́да,

Вони піднесуть голос свій, торжествуючи у величі Господа, голосно будуть викликувати з моря.

сі́и гла́сомъ возопію́тъ: оста́вшіися же на земли́ возра́дуются со сла́вою Госпо́днею, возмяте́тся вода́ морска́я.

Отже, славте Господа на сході, на островах морських — ім’я Господа, Бога Ізраїлевого.

Сего́ ра́ди сла́ва Госпо́дня во о́стровѣхъ бу́детъ морски́хъ, и́мя Госпо́дне просла́влено бу́детъ.

Від краю землі ми чуємо пісню: «Слава Праведному!» І сказав я: лихо мені, лихо мені! горе мені! лиходії злодійствують, і злодійствують лиходії як злочинники.

Го́споди Бо́же Ізра́илевъ, от кри́лъ земны́хъ чудеса́ слы́шахомъ, наде́жда благочести́вому: и реку́тъ: [го́ре ху́лящымъ, и́же ху́лятъ зако́нъ,] го́ре престу́пникомъ, и́же преступа́ютъ зако́нъ.

Жах і яма і петля для тебе, жителю землі!

Стра́хъ и про́пасть и сѣ́ть на ва́съ живу́щихъ на земли́.

Тоді той, хто побіжить від крику жаху, упаде в яму; і хто вийде з ями, потрапить у петлю; бо вікна з небесної висоти розкриються, і основи землі потрясуться.

И бу́детъ, бѣжа́й стра́ха впаде́тъ въ про́пасть, и изла́зяй изъ про́пасти и́мется въ сѣ́ть: я́ко о́кна съ небесе́ отверзо́шася, и потрясу́тся основа́нія земна́я.

Земля розтрощується, земля розпадається, земля сильно трясеться;

Мяте́жемъ возмяте́тся земля́, и ску́достію оскудѣ́єтъ земля́.

хитається земля, наче п’яний, і качається, як колиска, і беззаконня її тяжіє на ній; вона впаде, і вже не встане.

Преклони́ся и потрясе́ся земля́ а́ки ово́щноє храни́лище, и а́ки пія́нъ и шу́менъ паде́тъ и не возмо́жетъ воста́ти, преодолѣ́ бо на не́й беззако́ніє.

І буде у той день: відвідає Господь воїнство піднесене на висоті і царів земних на землі.

И бу́детъ въ то́й де́нь, наведе́тъ Госпо́дь на у́тварь небе́сную ру́ку и на цари́ земны́я.

І будуть зібрані разом, як в’язні, у рів, і будуть зачинені у в’язниці, і після багатьох днів будуть покарані.

И соберу́тъ собра́ніє єя́ и затворя́тъ въ тве́рди и въ темни́цы: мно́зѣми ро́ды бу́детъ посѣще́ніє и́хъ.

І почервоніє місяць, і засоромиться сонце, коли Господь Саваоф воцариться на горі Сионі й у Єрусалимі, і перед старійшинами його буде слава.

И иста́єтъ плі́нѳа и паде́тъ стѣна́, и устыди́тся луна́ и посрами́тся со́лнце: я́ко воцари́тся Госпо́дь въ Сіо́нѣ и во Ієрусали́мѣ и предъ старѣ́йшины сла́венъ бу́детъ.

Господи! Ти Бог мій; буду прославляти Тебе, буду величати ім’я Твоє, бо Ти звершив дивне; напередвизначення древні істинні, амінь.

Го́споди Бо́же мо́й, просла́влю тя́, воспою́ и́мя твоє́, я́ко сотвори́лъ єси́ чу́дная дѣла́, совѣ́тъ дре́вній и́стинный: да бу́детъ, Го́споди.

Ти перетворив місто на купу каміння, міцне укріплення на руїни; палаців іноплемінників уже не стало у місті; повік не буде воно відновлене.

Я́ко положи́лъ єси́ гра́ды въ пе́рсть, гра́ды тве́рдыя, є́же па́сти основа́ніємъ и́хъ, нечести́выхъ гра́дъ да не сози́ждется во вѣ́къ.

Тому будуть прославляти Тебе народи сильні; міста страшних племен будуть боятися Тебе,

Сего́ ра́ди благословя́тъ тя́ лю́діє ни́щіи, и гра́ди человѣ́ковъ оби́димыхъ возблагословя́тъ тя́.

бо Ти був притулком бідного, притулком убогого у тяжкий для нього час, захистом від бурі, тінню від спеки; бо гнівне дихання тиранів було подібне до бурі проти стіни.

Бы́лъ бо єси́ вся́кому гра́ду смире́нному помо́щникъ, и изнемога́ющымъ за оскудѣ́ніє покро́въ, от человѣ́къ злы́хъ изба́виши и́хъ: покро́въ жа́ждущихъ, и ду́хъ человѣ́ковъ оби́димыхъ.

Як спека в місці безводному, Ти приборкав буйство ворогів; як спеку тінню хмари, придушено тріумфування гнобителів.

А́ки человѣ́цы малоду́шніи жа́ждущіи въ Сіо́нѣ, я́ко изба́виши и́хъ от человѣ́къ нечести́выхъ, и́мже на́съ пре́далъ єси́.

І зробить Господь Саваоф на горі цій для усіх народів трапезу з ситних страв, трапезу з чистих вин, з жиру кісток і найчистіших вин;

И сотвори́тъ Госпо́дь Савао́ѳъ всѣ́мъ язы́комъ: на горѣ́ се́й испію́тъ ра́дость, испію́тъ віно́,

і знищить на горі цій покривало, яке покриває усі народи, покривало, яке лежить на усіх племенах.

пома́жутся ми́ромъ на горѣ́ се́й: преда́ждь сія́ вся́ язы́комъ: то́й бо совѣ́тъ на вся́ язы́ки.

Поглинена буде смерть навіки, і витре Господь Бог сльози з усіх облич, і зніме ганьбу з народу Свого по усій землі; бо так говорить Господь.

Пожре́ сме́рть {Євр.: поже́рта бу́детъ сме́рть} возмо́гши, и па́ки отъя́тъ Госпо́дь Бо́гъ вся́кую сле́зу от вся́каго лица́: поноше́ніє люді́й отъя́тъ от всея́ земли́, уста́ бо Госпо́дня глаго́лаша [сія́].

І скажуть у той день: ось Він, Бог наш! на Нього ми уповали, і Він спас нас! Цей є Господь; на Нього уповали ми; радіймо і веселімось у спасінні Його!

И реку́тъ въ де́нь о́ный: се́, Бо́гъ на́шъ, на́ньже упова́хомъ, и спасе́тъ на́съ: се́й Госпо́дь, потерпѣ́хомъ єго́, и возра́довахомся и возвесели́хомся о спасе́ніи на́шемъ.

Бо рука Господа спочиває на горі цій, і Моав буде подоланий на місці своєму, як топчеться солома у гною.

Поко́й да́стъ Бо́гъ на горѣ́ се́й, и попере́тся Моаві́тіда, я́коже то́пчутъ то́къ колесни́цами.

І хоч він простягне посеред нього руки свої, як плавець простягає їх для плавання, але Бог принизить гордість його разом з лукавством рук його.

И воздви́гнетъ ру́цѣ свои́, я́коже и то́й смири́, є́же погуби́ти: и смири́тъ горды́ню єго́, на ня́же ру́цѣ возложи́.

І твердиню високих стін твоїх зруйнує, скине, повалить на землю, у порох.

И высоту́ убѣ́жища огра́ды твоєя́ смири́тъ, и обни́зится да́же до земли́.

У той день будуть співати пісню цю у землі Іудиній: місто міцне у нас; спасіння дав Він замість стіни і валу.

Въ то́й де́нь воспою́тъ пѣ́снь сію́ въ земли́ Іуде́йстѣй, глаго́люще: се́, гра́дъ крѣ́покъ, и спасе́ніє на́мъ положи́тъ стѣ́ну и огражде́ніє.

Відчиніть ворота; нехай увійде народ праведний, який зберігає істину.

Отве́рзите врата́, да вни́дутъ лю́діє храня́щіи пра́вду и храня́щіи и́стину,

Твердого духом Ти зберігаєш у довершеному мирі, бо на Тебе уповає він.

пріє́млющіи и́стину и храня́щіи ми́ръ.

Уповайте на Господа повіки, бо Господь Бог є твердиня вічна:

Я́ко на тя́ надѣ́яніємъ надѣ́яшася, Го́споди, во вѣ́къ, Бо́же вели́кій, вѣ́чный,

Він скидає тих, що жили на висоті, місто, що високо стояло; повалив його, повалив на землю, кинув його у порох.

и́же смири́въ низве́лъ єси́ живу́щыя въ высо́кихъ: гра́ды крѣ́пкія разори́ши и обни́зиши я́ да́же до земли́.

Нога топче його, ноги бідного, стопи убогих.

И поперу́тъ я́ но́ги кро́ткихъ и смире́нныхъ.

Путь праведника пряма; Ти вирівнюєш шлях праведника.

Пу́ть благочести́выхъ пра́въ бы́сть, и приугото́ванъ пу́ть благочести́выхъ.

І на путі судів Твоїх, Господи, ми уповали на Тебе; до імені Твого і до спогадів про Тебе прагнула душа наша.

Пу́ть бо Госпо́день су́дъ: упова́хомъ на и́мя твоє́ и па́мять, єя́же жела́єтъ душа́ на́ша.

Душею моєю я прагнув до Тебе вночі, і духом моїм я буду шукати Тебе у нутрощах моїх з раннього ранку, бо коли суди Твої звершуються на землі, тоді ті, що живуть у мирі, навчаються правди.

От но́щи у́тренюєтъ ду́хъ мо́й къ тебѣ́, Бо́же, зане́ свѣ́тъ повелѣ́нія твоя́ на земли́: пра́вдѣ научи́теся, живу́щіи на земли́.

Якщо нечестивий буде помилуваний, то не навчиться він правди, — буде лиходійствувати у землі правих і не буде дивитися на велич Господа.

Преста́ бо нечести́вый: вся́къ, и́же не научи́тся пра́вдѣ на земли́, и́стины не сотвори́тъ: да во́змется нечести́вый, да не ви́дитъ сла́вы Госпо́дни.

Господи! рука Твоя була високо піднята, але вони не бачили її; побачать і посоромляться ті, що ненавидять народ Твій; вогонь пожере ворогів Твоїх.

Го́споди, высока́ твоя́ мы́шца, и не вѣ́дѣша, разумѣ́вше же постыдя́тся: ре́вность пріи́метъ лю́ди ненака́занныя, и ны́нѣ о́гнь супоста́ты поя́стъ.

Господи! Ти даруєш нам мир; бо і всі діла наші Ти влаштовуєш для нас.

Го́споди Бо́же на́шъ, ми́ръ да́ждь на́мъ, вся́ бо возда́лъ єси́ на́мъ.

Господи Боже наш! інші владики, крім Тебе, панували над нами; але через Тебе тільки ми славимо ім’я Твоє.

Го́споди Бо́же на́шъ, стяжи́ ны: Го́споди, ра́звѣ тебе́ ино́го не вѣ́мы: и́мя твоє́ имену́ємъ.

Мертві не оживуть; рефаїми не встануть, тому що Ти відвідав і знищив їх, і знищив усяку пам’ять про них.

Ме́ртвіи же живота́ не и́мутъ ви́дѣти, ниже́ вра́чеве воскреся́тъ: сего́ ра́ди наве́лъ єси́ и погуби́лъ єси́, и взя́лъ єси́ вся́къ му́жескъ по́лъ и́хъ.

Ти примножив народ, Господи, примножив народ, — прославив Себе, поширив усі краї землі.

Приложи́ и́мъ зла́, Го́споди, приложи́ зла́ сла́внымъ земли́.

Господи! у біді він шукав Тебе; проливав тихе моління, коли покарання Твоє осягало його.

Го́споди, въ ско́рби помяну́хомъ тя́, въ ско́рби ма́лѣ наказа́ніє твоє́ на́мъ.

Як вагітна жінка, коли настає час пологів, мучиться, волає від болю свого, так були ми перед Тобою, Господи.

И я́ко боля́щая приближа́єтся роди́ти и въ болѣ́зни своє́й воскрича́, та́ко бы́хомъ возлю́бленному твоєму́.

Були вагітні, мучилися, — і народжували ніби вітер; спасіння не надали землі, й інші жителі всесвіту не упали.

Стра́ха ра́ди твоєго́, Го́споди, во чре́вѣ прія́хомъ и поболѣ́хомъ, и роди́хомъ ду́хъ спасе́нія твоєго́, єго́же сотвори́хомъ на земли́: не паде́мся, но паду́тся вси́ живу́щіи на земли́.

Оживуть мерці Твої, повстануть мертві тіла! Оживайте і торжествуйте, повалені у порох: бо роса Твоя — роса рослин, і земля вивергне мерців.

Воскре́снутъ ме́ртвіи и воста́нутъ и́же во гробѣ́хъ, и возра́дуются и́же на земли́: роса́ бо, я́же от тебе́, исцѣле́ніє и́мъ є́сть, земля́ же нечести́выхъ паде́тъ.

Піди, народе мій, увійди у покої твої і замкни за собою двері твої, сховайся на мить, доки не мине гнів;

Иди́те, лю́діє мои́, вни́дите во хра́мину ва́шу, затвори́те две́ри своя́, укры́йтеся ма́ло єли́ко єли́ко, до́ндеже мимои́детъ гнѣ́въ Госпо́день.

бо ось, Господь виходить з оселі Своєї покарати мешканців землі за їхнє беззаконня, і земля відкриє поглинену нею кров і вже не сховає убитих своїх.

Се́ бо, Госпо́дь от свята́го [мѣ́ста] наво́дитъ гнѣ́въ на живу́щыя на земли́: и откры́єтъ земля́ кро́вь свою́ и не покры́єтъ избіє́ныхъ.

У той день уразить Господь мечем Своїм тяжким, і великим і міцним, левіафана, змія, що прямо біжить, і левіафана, змія, що вигинається, й уб’є чудовисько морське.

Въ то́й де́нь наведе́тъ Госпо́дь ме́чь святы́й и вели́кій и крѣ́пкій на дра́конта змі́а бѣжа́ща, на дра́конта змі́а лука́ваго, и убіє́тъ дра́конта су́щаго въ мо́ри.

У той день оспівайте його — улюблений виноградник:

Въ то́й де́нь віногра́дъ до́брый, жела́ніє пѣ́ти надъ ни́мъ:

Я, Господь, охоронитель його, кожної миті напуваю його; вночі і вдень стережу його, щоб ніхто не увірвався в нього.

а́зъ гра́дъ крѣ́пкій, гра́дъ вою́ємый, всу́є напою́ єго́: плѣне́нъ бо бу́детъ но́щію, въ де́нь же паде́тся стѣна́ єго́: нѣ́сть того́, и́же не во́зметъ єго́.

Гніву немає у Мене. Але якби хто протиставив Мені у ньому бур’ян і терня, Я війною піду проти нього, випалю його зовсім.

Кто́ мя приста́витъ стрещи́ сте́бліє на ни́вѣ? ра́ди вражды́ сея́ отри́нухъ и́. У́бо сего́ ра́ди сотвори́ Госпо́дь Бо́гъ вся́, єли́ка совѣща́.

Хіба удасться до захисту Мого й укладе мир зі Мною? тоді нехай укладе мир зі Мною.

И сгорѣ́хъ, возопію́тъ живу́щіи въ не́мъ: сотвори́мъ ми́ръ єму́, сотвори́мъ ми́ръ,

У грядущі дні укоріниться Яків, дасть паросток і розцвіте Ізраїль; і наповниться плодами вселенна.

приходя́щая ча́да Іа́ковля: прозя́бнетъ и процвѣте́тъ Ізра́иль, и напо́лнится вселе́нная плода́ єго́.

Чи так Він уражав його, як уражав тих, що уражали його? Чи так убивав його, як убиті ті, що убивали його?

Єда́ я́коже то́й порази́, и са́мъ си́це уязви́тся? и я́коже са́мъ уби́, та́кожде убіє́нъ бу́детъ?

Мірою Ти карав його, коли відкидав його; викинув його сильним подувом Своїм, ніби у день східного вітру.

Сваря́ся и укоря́я отпу́ститъ я́: не ты́ ли бы́лъ єси́ помышля́я ду́хомъ же́стокимъ, уби́ти я́ ду́хомъ я́рости?

І через це загладиться беззаконня Якова; і плодом цього буде зняття гріха з нього, коли усі камені жертовників він перетворить на шматки вапна, і не будуть уже стояти діброви й ідоли сонця.

Сего́ ра́ди отъи́мется беззако́ніє Іа́ковле, и сіє́ є́сть благослове́ніє єго́, єгда́ отиму́ грѣ́хъ єго́, єгда́ положа́тъ все́ ка́меніє тре́бищъ сокруше́но а́ки пра́хъ дро́бный: и не пребу́дутъ древеса́ и́хъ, и кумі́ры и́хъ бу́дутъ посѣ́чени, а́ки дубра́ва дале́че.

Бо укріплене місто спорожніє, оселі будуть покинуті й обезлюднені, як пустеля. Там буде пастися теля, і там воно буде спочивати і об’їдати гілки його.

Обита́ющеє ста́до отпуще́нно бу́детъ, а́ки ста́до оста́вленоє: и бу́детъ мно́го вре́мя въ па́жить, и та́мо почі́ютъ стада́.

Коли гілки його засохнуть, їх обламають; жінки прийдуть і спалять їх. Оскільки це народ безрозсудний, то не пожаліє його Творець його, і не помилує його Творець його.

И по вре́мени не бу́детъ въ не́мъ вся́каго зла́ка, зане́же и́зсхнетъ: жены́ гряду́щыя съ позо́рища, пріиди́те: не су́ть бо лю́діє иму́ще смы́сла, сего́ ра́ди не уще́дритъ сотвори́вый я́, ниже́ созда́вый и́хъ поми́луєтъ.

Але буде у той день: Господь потрясе усе́ від великої ріки до потоку Єгипетського, і ви, сини Ізраїля, будете зібрані один до одного;

И бу́детъ въ то́й де́нь, загради́тъ Госпо́дь от рове́нника рѣ́чнаго, да́же до рінокору́ры {Євр.: водоте́чи Єги́петскія.} [гра́да]: вы́ же собери́те сы́ны Ізра́илевы по єди́ному.

і буде у той день: засурмить велика труба, і прийдуть заблудлі в Ассирійській землі і вигнані у землю Єгипетську і поклоняться Господу на горі святій у Єрусалимі.

И бу́детъ въ то́й де́нь, востру́бятъ трубо́ю вели́кою, и пріи́дутъ погубля́єміи во странѣ́ Ассирі́йстѣй и погубля́єміи во Єги́птѣ, и покло́нятся Го́сподеви на горѣ́ святѣ́й во Ієрусали́мѣ.

Горе вінку гордости п’яних єфремлян, зів’ялій квітці красивого вбрання його, яка на вершині плодючої долини уражених вином!

Го́ре вѣнцу́ горды́ни, наи́мницы Єфре́мовы, цвѣ́тъ отпады́й от сла́вы, на версѣ́ горы́ ту́чныя пія́ніи безъ віна́.

Ось, міцний і сильний у Господа, як злива з градом і згубний вихор, як розлита повінь бурхливих вод, із силою валить його на землю.

Се́, крѣпка́ и же́стока я́рость Госпо́дня, а́ки гра́дъ низпуща́ємый не имы́й кро́ва, наси́льно низпуща́ємый: я́коже воды́ мно́гоє мно́жество влеку́щеє страну́, земли́ сотвори́тъ поко́й рука́ма,

Ногами топчеться вінок гордости п’яних єфремлян.

и нога́ма попере́тся вѣне́цъ горды́ни, наи́мницы Єфре́мовы.

І з зів’ялою квіткою красивого убрання його, яка на вершині плодючої долини, відбувається те саме, що буває із дозрілою раніше часу смоквою, яку, як тільки хто побачить, негайно бере у руку і проковтує її.

И бу́детъ цвѣ́тъ отпады́й от наде́жды сла́вы на версѣ́ горы́ высо́кія, а́ки ра́нній пло́дъ смо́квинъ: ви́дѣвый єго́, пре́жде взя́тія въ ру́цѣ свои́, восхо́щетъ поглоти́ти єго́.

У той день Господь Саваоф буде чудовим вінцем і славною діадемою для залишку народу Свого,

Въ то́й де́нь бу́детъ Госпо́дь Савао́ѳъ вѣне́цъ наде́жди, сплете́ный сла́вою оста́вшымся лю́демъ.

і духом правосуддя для того, хто сидить на судилищі, і мужністю для тих, що відбивають ворога біля воріт.

И оста́вятся ду́хомъ су́днымъ на су́дъ, и крѣ́пость возбраня́ющихъ погубля́ти.

Але і ці хитаються від вина і збиваються зі шляху від сикери; священик і пророк спотикаються від міцних напоїв; переможені вином, збожеволіли від сикери, у видінні помиляються, у судженні спотикаються.

Сі́и бо віно́мъ су́ть прельще́ни: прельсти́шася Сіке́ры ра́ди, жре́цъ и проро́къ изступи́ша ума́ от Сіке́ры, поже́рты бы́ша віно́мъ, потрясо́шася от пія́нства Сіке́ры, прельсти́шася: сіє́ є́сть привидѣ́ніє.

Бо усі столи наповнені гидкою блювотиною, немає чистого місця. —

Прокля́тіє поя́стъ се́й совѣ́тъ, се́й бо совѣ́тъ ра́ди лихои́мства.

А говорять: «кого хоче він учити вíдання? і кого врозумлювати проповіддю? віднятих від грудного молока, відлучених від сосків матері?

Кому́ возвѣсти́хомъ зла́я и кому́ повѣ́дахомъ вѣ́сть? и́же отдоє́ніи [су́ть] от млека́, отто́рженніи от сосца́.

Бо усе заповідь на заповідь, заповідь на заповідь, правило на правило, правило на правило, тут трохи і там трохи».

Печа́ли на печа́ль ожида́й, наде́жды къ наде́жди, єще́ ма́ло, єще́ ма́ло,

За те белькотливими вустами і чужою мовою будуть говорити до цього народу.

я́ко ху́достію усте́нъ, язы́комъ ины́мъ возглаго́лютъ лю́демъ си́мъ, реку́ще и́мъ:

Їм говорили: «ось — спокій, дайте спокій натрудженому, і ось — заспокоєння». Але вони не хотіли слухати.

се́й поко́й а́лчному и сіє́ сокруше́ніє, и не восхотѣ́ша слы́шати.

І стало у них словом Господа: заповідь на заповідь, заповідь на заповідь, правило на правило, правило на правило, тут трохи, там трохи, — так що вони підуть, і упадуть горілиць, і розіб’ються, і потраплять у сітку і будуть уловлені.

И бу́детъ и́мъ сло́во Го́спода Бо́га, печа́ль къ печа́ли, наде́жда къ наде́жди, єще́ ма́ло, єще́ ма́ло, да и́дутъ и паду́тся вспя́ть и въ бѣду́ впаду́тъ, и сокруша́тся и плѣне́ни бу́дутъ.

Отже, слухайте слово Господнє, хульники, правителі народу цього, який у Єрусалимі.

Сего́ ра́ди услы́шите сло́во Госпо́дне, му́жіє озло́бленніи и кня́зи люді́й су́щихъ во Ієрусали́мѣ.

Тому що ви говорите: «ми уклали союз зі смертю і з пеклом зробили договір: коли всевражаючий бич буде проходити, він не дійде до нас, — тому що неправду зробили ми притулком для себе, і обманом прикриємо себе».

Я́ко реко́сте: сотвори́хомъ завѣ́тъ со а́домъ и со сме́ртію сложе́ніє: бу́ря носи́ма а́ще мимои́детъ, не пріи́детъ на на́съ: положи́хомъ лжу́ наде́жду на́шу и лже́ю покры́ємся.

Тому так говорить Господь Бог: ось, Я покладаю в основу на Сионі камінь, — камінь випробуваний, наріжний, дорогоцінний, міцно утверджений: віруючий у нього не посоромиться.

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ полага́ю во основа́ніє Сіо́ну ка́мень многоцѣ́ненъ, избра́нъ, краєуго́ленъ, че́стенъ, во основа́ніє єму́, и вѣ́руяй въ о́нь не постыди́тся:

І поставлю суд мірилом і правду терезами; і градом знищиться притулок неправди, і води потоплять місце приховування.

и положу́ су́дъ въ наде́жду, ми́лость же моя́ на мѣ́рилѣхъ, и упова́вшіи вотще́ на лжу́, я́ко не мине́тъ ва́съ бу́ря:

І союз ваш зі смертю зруйнується, і договір ваш із пеклом не встоїть. Коли піде всевражаючий бич, ви будете потоптані.

и не отъи́метъ от ва́съ завѣ́та сме́ртнаго, и наде́жда ва́ша, я́же ко а́ду, не пребу́детъ. Бу́ря иду́щая а́ще на́йдетъ, бу́дете є́й въ попра́ніє:

Як тільки він піде, схопить вас; ходити ж буде щоранку, день і ніч, і одна чутка про нього буде вселяти жах.

єгда́ мимои́детъ, во́зметъ ва́съ: я́ко по вся́ко у́тро преходи́ти бу́детъ въ де́нь, и въ нощи́ бу́детъ наде́жда зла́. Научи́теся слы́шати, утѣсня́єміи:

Занадто коротка буде постіль, щоб простягнутися; занадто вузькою і ковдра, щоб загорнутися у неї.

не мо́жемъ ра́товати, са́ми же изнемога́ємъ, є́же собра́тися на́мъ.

Бо повстане Господь, як на горі Перацимі; розгнівається, як на долині Гаваонській, щоб зробити діло Своє, надзвичайне діло, і звершити дію Свою, дивну Свою дію.

Я́коже гора́ на нечести́выхъ воста́нетъ Госпо́дь, и бу́детъ [я́коже] въ де́бри гавао́нстѣй, съ я́ростію сотвори́тъ дѣла́ своя́, го́рести дѣ́ло: я́рость же єго́ чу́ждо употреби́тся, и погубле́ніє єго́ стра́нно.

Отже, не кощунствуйте, щоб кайдани ваші не стали міцнішими; бо я чув від Господа, Бога Саваофа, що знищення визначене для усієї землі.

И вы́ не ра́дуйтеся, ниже́ да возмо́гутъ ва́ши у́зы: зане́ сконча́ны и сокраще́ны ве́щи слы́шахъ от Го́спода Савао́ѳа, я́же сотвори́тъ надъ все́ю земле́ю.

Прихиліть вухо, і послухайте мого голосу; будьте уважні, і вислухайте промову мою.

Внуши́те и слы́шите гла́съ мо́й, внемли́те и слы́шите словеса́ моя́.

Чи завжди хлібороб оре для посіву, борознить і боронить землю свою?

Єда́ ве́сь де́нь бу́детъ оря́й ора́ти? или́ сѣ́мя угото́витъ пре́жде воздѣ́ланія земли́?

Ні; коли вирівняє поверхню її, він сіє чорнуху, або розсипає кмин, або розкидає пшеницю рядами, і ячмінь у визначеному місці, і просо поряд з ним.

Не єгда́ ли умягчи́тъ {уравни́тъ} лице́ єя́, тогда́ всѣ́єтъ ма́ло черну́хи и кимі́на, пото́мъ же сѣ́єтъ пшени́цу и ячме́нь и про́со въ предѣ́лѣхъ твои́хъ?

І такого порядку вчить його Бог його; Він наставляє його.

И научи́шися суду́ Бо́га твоєго́ и возра́дуєшися.

Бо не молотять чорнуху котком зубцюватим, і коліс молотильних не катають по кмину; але палкою вибивають чорнуху, і кмин — палкою.

И́бо не съ же́стокостію очища́єтся черну́ха, ниже́ ко́ло колесни́чноє обы́детъ кимі́на, но жезло́мъ истряса́єтся черну́ха, кимі́нъ же со хлѣ́бомъ снѣ́стся.

Зерновий хліб вимолочують, але не розбивають його; і водять по ньому молотильні колеса з конями їх, але не розтирають його.

Не во вѣ́къ бо а́зъ разгнѣ́ваюся на вы́, ниже́ гла́съ гнѣ́ва моєго́ попере́тъ ва́съ.

І це походить від Господа Саваофа: дивні долі Його, велика премудрість Його!

И сія́ от Го́спода Савао́ѳа изыдо́ша чудеса́: совѣ́туйте, вознеси́те тще́тноє утѣше́ніє.

Горе Ариїлу, Ариїлу, місту, в якому жив Давид! прикладіть рік до року; нехай заколюють жертви.

Го́ре гра́ду Аріи́лу, на́ньже даві́дъ воєва́. Собери́те жи́та от го́да до го́да, снѣ́сте бо вку́пѣ съ Моа́вомъ:

Але Я стисну Ариїл, і буде плач і нарікання; і він залишиться у Мене, як Ариїл.

озло́блю бо Аріи́ла, и бу́детъ крѣ́пость єго́ и бога́тство мнѣ́:

Я розташуюся станом навколо тебе і стисну тебе сторожею спостерігачів, і збудую проти тебе укріплення.

и обся́ду тя́ а́ки даві́дъ, и поста́влю о́крестъ тебе́ остро́гъ, и согражду́ столпы́.

І будеш принижений, із землі будеш говорити, і глуха буде мова твоя з-під пороху, і голос твій буде, як голос утробомовця, і з-під пороху шепотіти буде голос твій.

И смиря́тся словеса́ твоя́ до земли́, и въ зе́млю вни́дутъ словеса́ твоя́: и бу́детъ гла́съ тво́й а́ки глася́щихъ от земли́, и ко земли́ изнемо́жетъ гла́съ тво́й.

Безліч ворогів буде у тебе, як дрібний пил, і полчище лютих, як пліва, що розлітається; і це звершиться раптово, в одну мить.

И бу́детъ я́ко пе́рсть от колесе́ бога́тство нечести́выхъ, и а́ки пра́хъ летя́й мно́жество утѣсня́ющихъ тя́, и бу́детъ а́ки черта́ внеза́пу от Го́спода Савао́ѳа.

Господь Саваоф відвідає тебе громом і землетрусом, і сильним голосом, бурею і вихром, і полум’ям усепожерливого вогню.

Присѣще́ніє бо бу́детъ со гро́момъ и съ тру́сомъ и гла́сомъ вели́кимъ, бу́ря несо́ма и пла́мень о́гненный пояда́яй.

І як сон, як нічне сновидіння, буде безліч усіх народів, які воюють проти Ариїла, й усіх, що виступили проти нього й укріплень його і тих, що стиснули його.

И бу́детъ а́ки со́ніє ви́дяй во снѣ́ но́щію, бога́тство всѣ́хъ язы́ковъ, єли́цы воєва́ша на Аріи́ла, и вси́, и́же воєва́ша на Ієрусали́ма, и вси́ со́бранніи на́нь и озлобля́ющіи єго́.

І як голодному сниться, ніби він їсть, але пробуджується, і душа його голодна; і як спраглому сниться, ніби він п’є, але пробуджується, і ось він знемагає, і душа його спрагла: те саме буде і з безліччю усіх народів, які воюють проти гори Сион.

И бу́дутъ а́ки во снѣ́ яду́щіи и пію́щіи, и воста́вшымъ, то́щь и́хъ со́нъ: и я́коже во снѣ́ жа́ждай а́ки пія́й, воспряну́въ же єще́ жа́ждетъ, душа́ же єго́ вотще́ надѣ́яся: та́ко бу́детъ бога́тство всѣ́хъ язы́ковъ, єли́цы воєва́ша на го́ру Сіо́ню.

Чудуйтеся і дивуйтеся: вони осліпили інших, і самі осліпли; вони п’яні, але не від вина, — хитаються, але не від сикери;

Разслабѣ́йте и ужасни́теся, и упі́йтеся не Сіке́ромъ, ни віно́мъ,

бо навів на вас Господь дух приспання і зімкнув очі ваші, пророки, і закрив ваші голови, прозорливці.

я́ко напои́ ва́съ Госпо́дь ду́хомъ умиле́нія, и смежи́тъ о́чи и́хъ и проро́ковъ и́хъ и князе́й и́хъ, ви́дящихъ сокрове́нная.

І всяке пророцтво для вас те саме, що слова в запечатаній книзі, яку подають тому, хто вміє читати книгу, і говорять: «прочитай її»; і той відповідає: «не можу, тому що вона запечатана».

И бу́дутъ ва́мъ вся́ сія́ словеса́, а́ки словеса́ кни́ги запечатлѣ́нныя сея́, ю́же а́ще даду́тъ человѣ́ку вѣ́дущему писа́нія, глаго́люще: прочти́ сіє́. И рече́тъ: не могу́ прочести́, запечатлѣ́нна бо.

І передають книгу тому, хто читати не вміє, і говорять: «прочитай її»; і той відповідає: «я не вмію читати».

И да́стся кни́га сія́ въ ру́цѣ человѣ́ку не вѣ́дущему писа́нія, и рече́тся єму́: прочти́ сіє́. И рече́тъ: не вѣ́мъ писа́нія.

І сказав Господь: оскільки цей народ наближається до Мене вустами своїми, і язиком своїм шанує Мене, серце ж його далеко відстоїть від Мене, і благоговіння їх переді Мною є вивчення заповідей людських;

И рече́ Госпо́дь: приближа́ются мнѣ́ лю́діє сі́и усты́ свои́ми и устна́ми свои́ми почита́ютъ мя́, се́рдце же и́хъ дале́че отстои́тъ от мене́: всу́є же почита́ютъ мя́, уча́ще за́повѣдемъ человѣ́ческимъ и уче́ніємъ.

то ось, Я ще незвичайно вчиню з цим народом, чудно і дивно, так що мудрість мудреців його загине, і розуму у розумних його не стане.

Сего́ ра́ди се́, а́зъ приложу́, є́же пресели́ти лю́ди сія́, и преста́влю я́, и погублю́ прему́дрость прему́дрыхъ и ра́зумъ разу́мныхъ сокры́ю.

Горе тим, які думають сховатися у глибині, щоб намір свій приховати від Господа, які роблять діла свої у мороці й говорять: «хто побачить нас? і хто пізнає нас?»

Го́ре творя́щымъ глубо́ко совѣ́тъ, а не Го́сподемъ: го́ре въ та́йнѣ совѣ́тъ творя́щымъ, и бу́дутъ во тмѣ́ дѣла́ и́хъ, и реку́тъ: кто́ ны ви́дѣ, и кто́ ны уразумѣ́єтъ, я́же мы́ твори́мъ?

Яка нерозсудливість! Хіба можна вважати гончара глиною? Чи скаже витвір про того, хто зробив його: «не він зробив мене»? і чи скаже твір про художника свого: «він не розуміє»?

Не я́коже ли бре́ніє скуде́льника вмѣните́ся? Єда́ рече́тъ зда́ніє созда́вшему є́: не ты́ мя́ созда́лъ єси́? или́ творе́ніє сотво́ршему: не разу́мно мя́ сотвори́лъ єси́?

Ще трохи, дуже трохи, і Ливан чи не перетвориться на сад, а сад чи не будуть вважати за ліс?

Не єще́ ли ма́ло, и приложи́тся Ліва́нъ, а́ки гора́ херме́ль, и херме́ль въ дубра́ву вмѣни́тся?

І у той день глухі почують слова книги, і прозріють із пітьми і мороку очі сліпих.

И услы́шатъ въ де́нь о́ный глусі́и словеса́ кни́ги [сея́], и и́же во тмѣ́ и и́же во мглѣ́ о́чи слѣпы́хъ у́зрятъ.

І стражденні більше і більше будуть радіти у Господі, і бідні люди будуть торжествувати за Святого Ізраїля,

И возра́дуются ни́щіи ра́ди Го́спода въ весе́ліи, и отча́явшіися человѣ́цы испо́лнятся весе́лія.

бо не буде більше кривдника, і хульник зникне, і будуть знищені усі поборники неправди,

Исчезе́ беззако́нникъ, и поги́бе го́рдый, и потреби́шася вси́ беззако́ннующіи во зло́бѣ

які заплутують людину у словах, і тому, хто вимагає суду, біля воріт розставляють сіті, і відштовхують правого.

и творя́щіи согрѣша́ти человѣ́ки во сло́вѣ: всѣ́мъ же облича́ющымъ во вратѣ́хъ претыка́ніє положа́тъ, поне́же соврати́ша въ непра́вдахъ пра́веднаго.

Тому так говорить про дім Якова Господь, Який відкупив Авраама: тоді Яків не буде у соромі, і лице його більше не зблідне.

Сего́ ра́ди та́ко глаго́летъ Госпо́дь на до́мъ Іа́ковль, єго́же опредѣли́ от Авраа́ма: не ны́нѣ постыди́тся Іа́ковъ, ниже́ ны́нѣ лице́ своє́ измѣни́тъ Ізра́иль:

Бо коли побачить у себе дітей своїх, діла рук Моїх, то вони свято будуть шанувати ім’я Моє і свято шанувати Святого Яковового, і благоговіти перед Богом Ізраїлевим.

но єгда́ уви́дятъ ча́да и́хъ дѣла́ моя́, мене́ ра́ди освятя́тъ и́мя моє́ и освятя́тъ свята́го Іа́ковля, и Бо́га Ізра́илева убоя́тся.

Тоді ті, що блукають духом, пізнають мудрість, і непокірливі навчаться послуху.

И уразумѣ́ютъ заблужда́ющіи ду́хомъ смы́слъ, и ро́пщущіи науча́тся послу́шати, и язы́цы нѣмотству́ющіи науча́тся глаго́лати ми́ръ.

Горе непокірливим синам, — говорить Господь, — які роблять наради, але без Мене, і укладають союзи, але не за духом Моїм, щоб додавати гріх до гріха:

Го́ре, ча́да отступи́вшая, сія́ глаго́летъ Госпо́дь: сотвори́сте совѣ́тъ не мно́ю и завѣ́ты не Ду́хомъ мои́мъ, приложи́ти грѣхи́ ко грѣхо́мъ:

не запитавши вуст Моїх, йдуть у Єгипет, щоб підкріпити себе силою фараона й укритися під тінню Єгипту.

иду́щіи сни́ти во Єги́петъ, мене́ же не вопроси́ша, є́же по́мощь имѣ́ти от фарао́на и заступле́ніє от Єги́птянъ.

Але сила фараона буде для вас соромом, і притулок під тінню Єгипту — нечестям;

Бу́детъ бо ва́мъ покро́въ фарао́новъ въ постыдѣ́ніє и упова́ющымъ на Єги́петъ укори́зна:

тому що князі його^* вже у Цоані, і посли його дійшли до Ханеса.

я́ко су́ть въ та́нѣ старѣ́йшины єго́, и вѣ́стницы єго́ зли́.

Усі вони будуть посоромлені через народ, який некорисний для них; не буде від нього ні допомоги, ні користи, але — стид і сором.

Вотще́ потрудя́тся люді́й ра́ди, и́же не упо́льзуютъ и́хъ, ниже́ на по́мощь, ниже́ на по́льзу, но на сту́дъ и на укори́зну.

Тягарі на тваринах, які йдуть на південь, по землі гноблення й утисків, звідки виходять левиці і леви, аспиди і летючі змії; вони несуть на хребтах ослів багатства свої і на горбах верблюдів скарби свої до народу, який не принесе їм користи.

Видѣ́ніє четвероно́гихъ, и́же въ пусты́ни. Въ печа́ли и въ тѣснотѣ́ ле́въ и льви́чищь: отту́ду а́спіды и пле́мя а́спідовъ паря́щихъ, и́же везя́ху на ослѣ́хъ и на велблю́дѣхъ бога́тство своє́ ко язы́ку, и́же не помо́жетъ и́мъ въ по́мощь, но на сту́дъ и укори́зну.

Бо допомога Єгипту буде марна і даремна; тому Я сказав їм: сила їх — сидіти спокійно.

Єги́птяне вотще́ и всу́є успѣ́ютъ ва́мъ: возвѣсти́ и́мъ, я́ко тще́тно утѣше́ніє ва́ше сіє́.

Тепер піди, накресли це на дошці у них, і впиши це у книгу, щоб залишилося на майбутній час, назавжди, навіки.

Ны́нѣ у́бо сѣ́дъ напиши́ сія́ на дскѣ́ и въ кни́гу: я́ко бу́дутъ сія́ во дни́ време́нъ и да́же до вѣ́ка.

Бо це народ непокірний, діти неправдиві, діти, які не хочуть слухати закону Господнього,

Я́ко лю́діє непокори́ви су́ть, сы́нове лжи́віи, и́же не похотѣ́ша слы́шати зако́на Бо́жія,

які провидцям говорять: «перестаньте провидіти», і пророкам: «не пророкуйте нам правди, говоріть нам утішне, пророкуйте приємне;

глаго́люще проро́комъ: не повѣ́дайте на́мъ: и видѣ́нія ви́дящымъ: не глаго́лите на́мъ, но на́мъ глаго́лите и возвѣща́йте на́мъ ино́є прельще́ніє

зійдіть з дороги, ухиліться від путі; усуньте від очей наших Святого Ізраїлевого».

и соврати́те на́съ съ пути́ сего́: отими́те от на́съ пу́ть се́й и отими́те от на́съ су́дъ Ізра́илевъ {Євр.: свято́є Ізра́илево.}.

Тому так говорить Святий Ізраїлів: оскільки ви відкидаєте слово це, а сподіваєтеся на обман і неправду, і спираєтеся на те:

Того́ ра́ди си́це глаго́летъ Госпо́дь святы́й Ізра́илевъ: поне́же не покори́стеся словесе́мъ си́мъ и надѣ́ястеся на лжу́, и я́ко поропта́сте и упова́юще бы́сте на сло́во сіє́,

то беззаконня це буде для вас, як тріщина, що загрожує падінням, виявлена у високій стіні, руйнування якої настане раптово, в одну мить.

сего́ ра́ди бу́детъ ва́мъ грѣ́хъ се́й, а́ки стѣна́ па́дающая внеза́пу гра́да тве́рда плѣне́на, єго́же а́біє настои́тъ паде́ніє:

І Він зруйнує її, як розтрощують глиняну посудину, розбиваючи її без пощади, так що в уламках її не знайдеться і черепка, щоб узяти вогню з вогнища або зачерпнути води з водойми;

и паде́ніє єго́ бу́детъ я́ко сокруше́ніє сосу́да гли́няна, от гли́ны дро́бны, я́ко не мо́жно обрѣсти́ въ ни́хъ чре́па, и́мже о́гнь во́змеши и въ о́ньже вліє́ши воды́ ма́ло.

бо так говорить Господь Бог, Святий Ізраїлів: залишаючись на місці й у спокої, ви спаслися б; у тиші й упованні міцність ваша; але ви не хотіли

Та́ко глаго́летъ Госпо́дь, Госпо́дь святы́й Ізра́илевъ: єгда́ возврати́вся воздо́хнеши, тогда́ спасе́шися и уразумѣ́єши, гдѣ́ єси́ бы́лъ: єгда́ упова́лъ єси́ на су́єтная, тще́тна крѣ́пость ва́ша бы́сть, и не хотѣ́сте послу́шати,

і говорили: «ні, ми на конях утечемо», — за те і побіжите; «ми на швидких поскачемо», — за те і ті, що переслідують вас, будуть швидкі.

но реко́сте: на ко́нехъ побѣ́гнемъ. Того́ ра́ди побѣ́гнете. И реко́сте: на ле́гкихъ вса́дницы бу́демъ. Того́ ра́ди ле́гцы бу́дутъ гоня́щіи ва́съ.

Від погрози одного побіжить тисяча, від погрози п’ятьох побіжите так, що залишок ваш буде як віха на вершині гори і як знамено на пагорбі.

От гла́са єди́наго побѣ́гнутъ ты́сяща, и от гла́са пяти́ побѣ́гнутъ мно́зи, до́ндеже оста́влени бу́дете а́ки що́гла на горѣ́ и я́ко зна́мя нося́й на холмѣ́.

І тому Господь бариться, щоб поми́лувати вас, і тому ще утримується, щоб пожаліти вас; бо Господь є Бог правди: блаженні всі, що уповають на Нього!

И па́ки пожде́тъ Бо́гъ, є́же уще́дрити ва́съ, и сего́ ра́ди вознесе́тся є́же поми́ловати ва́съ: зане́ судія́ Госпо́дь Бо́гъ ва́шъ є́сть, и гдѣ́ оста́вите сла́ву ва́шу? блаже́ни вси́ пребыва́ющіи въ не́мъ.

Народ буде жити на Сионі в Єрусалимі; ти не будеш багато плакати, — Він помилує тебе, за голосом волання твого, і як тільки почує його, відповість тобі.

Зане́ лю́діє святі́и въ Сіо́нѣ вселя́тся, Ієрусали́мъ же пла́чемъ воспла́кася: поми́луй мя́. Поми́луєтъ тя́, єгда́ узрѣ́ гла́съ во́пля твоєго́, послу́ша тебе́.

І дасть вам Господь хліб у горі і воду в нужді; і вчителі твої уже не будуть ховатися, й очі твої будуть бачити вчителів твоїх;

И да́стъ Госпо́дь ва́мъ хлѣ́бъ печа́ли и во́ду тѣ́сную, и ктому́ не прибли́жатся къ тебѣ́ льстя́щіи тя́: я́ко о́чи твои́ у́зрятъ прельща́ющихъ тя́,

і вуха твої будуть чути слово, що говорить позаду тебе: «ось шлях, ідіть ним», якби ви ухилилися праворуч і якби ви ухилилися ліворуч.

и ушеса́ твоя́ услы́шатъ словеса́ созади́ тебе́ прельща́ющихъ, и́же глаго́лютъ: се́й пу́ть, поиди́мъ по нему́ или́ на де́сно, или́ на лѣ́во.

Тоді ви будете вважати скверною оклад ідолів зі срібла твого й оклад ідолів із золота твого; ти кинеш їх, як нечистоту; ти скажеш їм: геть звідси.

И отве́ржеши кумі́ры посре́бренныя, и позлаще́нныя раздроби́ши, и развѣ́єши я́ко во́ду жены́ мѣ́сячныя, и а́ки моты́ла отве́ржеши я́.

І Він дасть дощ на насіння твоє, яким засієш поле, і хліб, плід землі, і він буде рясний і соковитий; стада твої у той день будуть пастися на широких пасовищах.

Тогда́ бу́детъ до́ждь сѣ́мени земли́ твоєя́, и хлѣ́бъ жи́та земли́ твоєя́ бу́детъ изоби́ленъ и ту́ченъ, и напасу́тся ско́ти твои́ въ то́й де́нь на мѣ́стѣ ту́чнѣ и простра́ннѣ.

І воли й осли, які обробляють поле, будуть їсти корм солоний, очищений лопатою і віялом.

Юнцы́ ва́ши и воло́ве дѣ́лающіи зе́млю наядя́тся пле́въ смѣ́шенныхъ со ячме́немъ извѣ́янымъ.

І на всякій горі високій і на всякому пагорбі підвищеному потечуть струмки, потоки вод, у день великої поразки, коли упадуть вежі.

И бу́детъ на вся́цѣй горѣ́ высо́цѣ и на вся́цѣмъ хо́лмѣ вознесе́ннѣ вода́ теку́щая въ де́нь о́ный, єгда́ поги́бнутъ мно́зи, и єгда́ паду́тся столпи́:

І світло місяця буде, як світло сонця, а світло сонця буде світлішим усемеро, як світло семи днів, у той день, коли Господь обв’яже рану народу Свого і зцілить нанесені йому виразки.

и бу́детъ свѣ́тъ луны́ а́ки свѣ́тъ со́лнца, и свѣ́тъ со́лнечный бу́детъ седмери́цею въ то́й де́нь, єгда́ исцѣли́тъ Госпо́дь сокруше́ніє люді́й свои́хъ и болѣ́знь я́звы твоєя́ исцѣли́тъ.

Ось, ім’я Господа йде здаля, горить гнів Його, і полум’я його сильне, вуста Його сповнені обурення, і язик Його, як вогонь, що поїдає,

Се́, и́мя Госпо́дне и́детъ вре́менемъ мно́гимъ, горя́щая я́рость єго́: со сла́вою сло́во усте́нъ єго́, сло́во гнѣ́ва по́лно, и гнѣ́въ я́рости я́ко о́гнь поя́стъ:

і подих Його, як потік, що розлився, який піднімається навіть до шиї, щоб розвіяти народи до останку; і буде у щелепах народів вузда, яка направляє до омани.

и ду́хъ єго́ а́ки вода́ въ де́бри влеку́щи пріи́детъ да́же до вы́и и раздѣли́тся, є́же смути́ти язы́ки о прельще́ніи су́єтнѣмъ, и пожене́тъ я́ пре́лесть тща́, и во́зметъ я́ предъ лице́мъ и́хъ.

А у вас будуть пісні, як у ніч священного свята, і веселість серця, як у того, хто йде із сопілкою на гору Господню, до твердині Ізраїлевої.

Єда́ при́сно подоба́єтъ ва́мъ ра́доватися и входи́ти во свята́я моя́ всегда́, а́ки пра́зднующымъ и я́ко веселя́щымся вни́ти со сопѣ́лію въ го́ру Госпо́дню къ Бо́гу Ізра́илеву?

І загримить Господь величним гласом Своїм і явить тяжкий м’яз Свій у сильному гніві й у полум’ї вогню, що поїдає, у бурі й у повені й у кам’яному граді.

И слы́шану сотвори́тъ Госпо́дь сла́ву гла́са своєго́, и я́рость мы́шцы своєя́ показа́ти, съ я́ростію и гнѣ́вомъ, и со пла́менемъ пояда́ющимъ возгреми́тъ зѣ́лно, и я́ко вода́ и гра́дъ низходя́щь ну́ждею.

Бо від гласу Господа здригнеться Ассур, жезлом уражений.

Гла́сомъ бо Госпо́днимъ побѣжде́ни бу́дутъ Ассирі́ане я́звою, є́юже а́ще порази́тъ я́.

І всякий рух визначеного йому жезла, який Господь направить на нього, буде з тимпанами і цитрами, і Він піде проти нього війною спустошливою.

И бу́детъ єму́ о́крестъ, отону́дуже бѣ́ и́хъ наде́жда по́мощи, на ню́же то́й упова́ше: ті́и со тимпа́ны и гу́сльми ра́товати бу́дутъ на́нь от премѣне́нія.

Бо Тофет давно уже влаштований; він приготований і для царя, глибокий і широкий; у багатті його багато вогню і дров; подув Господа, як потік сірки, запалить його.

Ты́ бо пре́жде дні́й истя́занъ бу́деши: єда́ и тебѣ́ угото́вася ца́рствовати? де́брь глубо́кую, древеса́ лежа́ща, о́гнь и древа́ мно́га, я́рость Госпо́дня а́ки де́брь жу́пеломъ горя́щая.

Горе тим, які йдуть у Єгипет по допомогу, сподіваються на коней і покладаються на колісниці, тому що їх багато, і на вершників, тому що вони дуже сильні, а на Святого Ізраїлевого не дивляться і до Господа не прибігають!

Го́ре сходя́щымъ во Єги́петъ по́мощи ра́ди, упова́ющымъ на ко́ни и на колесни́цы: су́ть бо мно́га, и ко́нническоє мно́жество мно́го зѣло́: и не бѣ́ша упова́юще на свята́го Ізра́илева, и Бо́га не взыска́ша.

Але премудрий Він; і наведе біду, і не скасує слів Своїх; повстане проти дому нечестивих і проти допомоги тих, що чинять беззаконня.

То́йже прему́дрѣ наведе́ на ни́хъ зла́я, и сло́во єго́ не отри́нется, и воста́нетъ на до́мы человѣ́ковъ злы́хъ и на наде́жду и́хъ тще́тную,

І єгиптяни — люди, а не Бог; і коні їхні — плоть, а не дух. І простягне руку Свою Господь, і спіткнеться захисник, і упаде той, кого захищають, і усі разом загинуть.

Єги́птянина человѣ́ка, а не Бо́га, ко́нски пло́ти, и не бу́детъ по́мощи: Госпо́дь же наведе́тъ ру́ку свою́ на ня́, и утрудя́тся помага́ющіи, и вси́ вку́пѣ поги́бнутъ.

Бо так сказав мені Господь: як лев, як скимен, який реве над своєю здобиччю, хоч би багато пастухів кричало на нього, від крику їхнього не здригнеться і безлічі їх не поступиться, — так Господь Саваоф зійде воювати за гору Сион і за пагорб його.

Зане́же та́ко рече́ мнѣ́ Госпо́дь: я́коже возреве́тъ ле́въ, или́ льви́чищь о лови́твѣ, ю́же и́метъ, и возопіє́тъ надъ не́ю, до́ндеже напо́лнятся го́ры гла́са єго́, и побѣди́шася и мно́жества я́рости убоя́шася: та́ко Госпо́дь Савао́ѳъ сни́детъ на го́ру Сіо́ню и на го́ры єго́ воєва́ти.

Як птахи — пташенят, так Господь Саваоф покриє Єрусалим, захистить і визволить, пощадить і спасе.

Я́коже пти́цы паря́щыя, си́це защи́титъ Госпо́дь Савао́ѳъ о Ієрусали́мѣ, защи́титъ и изба́витъ, и снабди́тъ и спасе́тъ.

Наверніться до Того, від Якого вас стільки відпало, сини Ізраїля!

Обрати́теся, совѣщава́ющіи глубо́къ совѣ́тъ и беззако́ненъ, сы́нове Ізра́илевы:

У той день відкине кожна людина своїх срібних ідолів і золотих своїх ідолів, яких руки ваші зробили вам на гріх.

я́ко въ то́й де́нь отве́ргутъ человѣ́цы рукотворе́нная своя́ сре́бряная и рукотворе́нная злата́я, я́же сотвори́ша ру́ки и́хъ.

І Ассур упаде не від людського меча, і не людський меч уразить його, — він уникне меча, і юнаки його будуть податтю.

И паде́тъ Ассу́ръ не мече́мъ человѣ́ческимъ, ни ме́чь му́жескій поя́стъ єго́, и побѣ́гнетъ не от лица́ меча́: ю́ноты же бу́дутъ въ побѣжде́ніє.

І від страху пробіжить повз укріплення своє; і князі його будуть лякатися прапора, — говорить Господь, Якого вогонь на Сионі і горно в Єрусалимі.

Ка́меніємъ бо объи́мутся я́ко остро́гомъ и побѣжде́ни бу́дутъ, а бѣжа́й плѣне́нъ бу́детъ. Сія́ глаго́летъ Госпо́дь: [блаже́нъ,] и́же имѣ́єтъ пле́мя въ Сіо́нѣ и ю́жики во Ієрусали́мѣ.

Ось, Цар буде царювати за правдою, і князі будуть правити за законом;

Се́ бо, Ца́рь пра́ведный воцари́тся, и кня́зи со судо́мъ владѣ́ти начну́тъ.

і кожен з них буде як захист від вітру і покрив від негоди, як джерела вод у степу, як тінь від високої скелі у землі спраглій.

И бу́детъ человѣ́къ сокрыва́яй словеса́ своя́, и скры́єтся, а́ки от воды́ носи́мыя: и яви́тся въ Сіо́нѣ я́ко рѣка́ теку́щая сла́вная въ земли́ жа́ждущей.

І очі тих, що бачать, не будуть закриватися, і вуха тих, що чують, будуть слухати.

И ксему́ не бу́дутъ упова́юще на человѣ́ки, но у́шы вдадя́тъ на слы́шаніє,

І серце легковажних буде вміти міркувати; і недорікуваті будуть говорити ясно.

и се́рдце изнемо́гшихъ во́нметъ послу́шати, и язы́цы нѣмотству́ющіи ско́ро науча́тся глаго́лати ми́ръ:

Невігласа уже не будуть називати шановним, і про підступного не скажуть, що він чесний.

и ксему́ не реку́тъ юро́дивому владѣ́ти, и ксему́ не реку́тъ слуги́ твои́: молчи́.

Бо невіглас говорить дурне, і серце його думає про беззаконне, щоб діяти лицемірно і промовляти хулу на Господа, душу голодного позбавляти хліба і віднімати питво у спраглих.

Юро́дъ бо юро́дивая изрѣче́тъ, и се́рдце єго́ тще́тная уразумѣ́єтъ, є́же соверша́ти беззако́нная и глаго́лати на Го́спода пре́лесть, є́же растли́ти ду́шы а́лчныя и ду́шы жа́ждущыя тщы́ сотвори́ти.

У підступного і дії згубні: він задумує підступи, щоб згубити бідного словами неправди, хоч би бідний був і правий.

Совѣ́тъ бо злы́хъ беззако́нная совѣщава́єтъ, растли́ти смире́нныя словесы́ непра́ведными и разсы́пати словеса́ смире́нныхъ на судѣ́.

А чесний і думає про чесне і твердо стоїть у всьому, що чесне.

Благочести́віи же смы́сленнѣ совѣща́ша, и то́й совѣ́тъ пребу́детъ.

Жінки недбалі! встаньте, послухайте голосу мого; дочки безтурботні! прихиліть слух до моїх слів.

Жены́ бога́тыя, воста́ните и услы́шите гла́съ мо́й: дще́ри, съ наде́ждею слы́шите словеса́ моя́:

Ще кілька днів понад рік, і жахнетеся, недбалі! бо не буде оббирання винограду, і час жнив не настане.

дня́ лѣ́тняго па́мять сотвори́те въ болѣ́зни съ наде́ждею: потреби́ся объима́ніє ві́нноє, преста́ сѣ́яніє, и [собира́ніє] ктому́ не пріи́детъ.

Здригніться, безтурботні! жахніться, недбалі! скиньте одяг, оголіться й опояшіть стегна.

Ужасни́теся, сжа́литеся, упова́вшыя, совлецы́теся, на́ги бу́дите, препоя́шите чре́сла своя́ во вре́тища

Будуть бити себе у груди за прекрасні поля, за плідну виноградну лозу.

и въ пе́рси бі́йтеся о селѣ́ жела́ємѣмъ и о віногра́днѣмъ рожде́ніи.

На землі народу мого будуть рости терни і бур’ян, також і на усіх домах веселощів у радісному місті;

На земли́ люді́й мои́хъ те́рніє и бы́ліє возни́кнетъ, и от всего́ до́му ра́дость восхи́тится: гра́дъ бога́тъ,

бо палаци будуть залишені; гамірливе місто буде покинуте; Офел і вежа назавжди будуть служити, замість печер, притулком диких ослів і стад, що пасуться,

до́мове оста́вленніи, бога́тство гра́да и до́мы вожделѣ́нія оста́вятъ: и бу́дутъ ве́си пеще́ры до вѣ́ка, ра́дость осло́мъ ди́віимъ, па́ствы пастухо́въ:

доки не виллється на нас Дух звище, і пустеля не зробиться садом, а сад не будуть вважати лісом.

до́ндеже на́йдетъ на ны́ Ду́хъ от вы́шняго, и бу́детъ пусты́ня въ херме́ль, а херме́ль въ дубра́ву вмѣни́тся.

Тоді суд установиться у цій пустелі, і правосуддя буде перебувати на плодоносному полі.

И почі́єтъ въ пусты́ни су́дъ, и пра́вда въ карми́лѣ всели́тся:

І справою правди буде мир, і плодом правосуддя — спокій і безпека навіки.

и бу́дутъ дѣла́ пра́вды ми́ръ, и одержи́тъ пра́вда поко́й, и упова́юще бу́дутъ до вѣ́ка:

Тоді народ мій буде жити в оселях миру й у селищах безпечних, і у покоях блаженних.

и вселя́тся лю́діє єго́ во гра́дѣ ми́ра и обита́ти бу́дутъ упова́юще, и почі́ютъ съ бога́тствомъ.