|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
|
И єгда́ утиши́ся мяте́жъ муже́й су́щихъ о́крестъ засѣда́нія и рече́ Олофе́рнъ вождонача́лникъ си́лы Ассу́рскія ко Ахіо́ру предъ всѣ́мъ наро́домъ иноплеме́нниковъ и ко всѣ́мъ сыно́мъ Моа́влимъ:
|
Коли затих шум навколо зібрання, Олоферн, воєначальник війська ассирійського, сказав Ахиору перед усім народом іноплемінників і всіх синів Моава:
|
|
2
|
2
|
|
и кто́ єси ты́, Ахіо́ре, и нає́мницы Єфре́мли, я́ко проро́чествовалъ єси́ въ на́съ, я́коже дне́сь, и ре́клъ єси́ ро́дъ Ізра́илевъ не воєва́ти, я́ко Бо́гъ и́хъ защища́єтъ и́хъ? и кто́ Бо́гъ, а́ще не Навуходоно́соръ? се́й по́слетъ держа́ву свою́ и истреби́тъ и́хъ от лица́ земли́, и не изба́витъ и́хъ Бо́гъ и́хъ:
|
хто ти такий, Ахиоре, з найманцями Єфрема, що напророкував нам сьогодні і сказав, щоб ми не воювали з родом Ізраїльським, тому що Бог їх захищає? Хто ж Бог, як не Навуходоносор? Він пошле свою силу і зітре їх з лиця землі, — і Бог їхній не спасе їх.
|
|
3
|
3
|
|
но мы́ раби́ єго́ порази́мъ и́хъ я́ки человѣ́ка єди́наго, и не претерпя́тъ крѣ́пости ко́ней на́шихъ,
|
Але ми, раби його, вразимо їх, як одну людину, і не встояти їм проти сили наших коней.
|
|
4
|
4
|
|
попере́мъ бо и́хъ и́ми, и го́ры и́хъ упію́тся въ кро́ви и́хъ, и поля́ и́хъ испо́лнятся ме́ртвыми и́хъ, и не постои́тъ стопа́ но́гъ и́хъ проти́ву лица́ на́шего, но погубле́ніємъ поги́бнутъ, глаго́летъ ца́рь Навуходоно́соръ, господи́нъ всея́ земли́, рече́ бо: не вотще́ бу́дутъ глаго́лы слове́съ єго́:
|
Ми розтопчемо їх; гори їхні уп’ються їхньою кров’ю, рівнини їхні наповняться їхніми трупами, і не стане стопа ніг їхніх проти нашого лиця, але загибеллю загинуть вони, говорить цар Навуходоносор, господар усієї землі. Тому що він сказав, — і не даремні будуть слова повелінь його.
|
|
5
|
5
|
|
ты́ же, Ахіо́ре, нає́мниче Аммо́нь, и́же глаго́лалъ єси́ словеса́ сія́ въ де́нь непра́вды твоєя́, не у́зриши ктому́ лица́ моєго́ от дне́ сего́, до́ндеже не отомщу́ ро́ду су́щихъ изъ Єги́пта,
|
А ти, Ахиоре, найманцю Аммона, який висловив слова ці в день неправди твоєї, від цього дня не побачиш більше обличчя мого, доки я не помщуся цьому народові, який прийшов з Єгипту.
|
|
6
|
6
|
|
и тогда́ про́йдетъ ме́чь во́инства моєго́ и наро́да рабо́въ мои́хъ ре́бра твоя́, и паде́ши въ я́звенныхъ и́хъ, єгда́ возвращу́ся:
|
Коли ж я повернуся, меч війська мого і натовп слуг моїх пройде по ребрах твоїх, — і ти упадеш між пораненими їхніми.
|
|
7
|
7
|
|
и отведу́тъ тя́ раби́ мои́ въ го́рнюю, и оста́вятъ тя́ во єди́нѣмъ от градо́въ восхо́довъ,
|
Раби мої відведуть тебе в нагірну країну і залишать в одному з міст на висотах,
|
|
8
|
8
|
|
и не поги́бнеши до́ндеже истребле́нъ бу́деши съ ни́ми:
|
і ти не помреш там, доки не будеш з ними знищений.
|
|
9
|
9
|
|
и а́ще упова́єши се́рдцемъ твои́мъ, я́ко не во́змутся да не испада́єтъ твоє́ лице́: рѣ́хъ, и ничто́же отпаде́тъ от глаго́ловъ мои́хъ.
|
Якщо ж ти сподіваєшся в серці твоєму, що вони не будуть взяті, то нехай не спадає лице твоє. Я сказав, і жодне зі слів моїх не пропаде.
|
|
10
|
10
|
|
И повелѣ́ Олофе́рнъ рабо́мъ свои́мъ, и́же предстоя́ху въ шатрѣ́ єго́, я́ти Ахіо́ра и отвести́ єго́ къ Ветилу́и и преда́ти въ ру́ки сыно́въ Ізра́илевых.
|
І наказав Олоферн рабам своїм, які стояли в наметі його, взяти Ахиора, відвести його у Ветилую і віддати в руки синів Ізраїля.
|
|
11
|
11
|
|
И я́ша єго́ раби́ єго́ и изведо́ша єго́ внѣ́ полка́ на по́ле, и воздвиго́шася от среды́ напо́льныя въ го́рнюю и пріидо́ша на исто́чники, и́же бы́ша подъ вети́лу́єю.
|
Раби його схопили і вивели його за стан на поле, а із середовища рівнини піднялися в нагірну країну і прийшли до джерел, що були під Ветилуєю.
|
|
12
|
12
|
|
И я́ко уви́дѣша и́хъ му́жіє гра́да на верху́ горы́, взя́ша ору́жія своя́ и отидо́ша внѣ́ гра́да на ве́рхъ горы́: и бся́кій му́жъ пра́щникъ одержа́ша восхо́дъ сво́й и мета́ху ка́меніємъ на ни́хъ.
|
Коли побачили їх жителі міста на вершині гори, то взялися за зброю свою і, вийшовши за місто на вершину гори, усі чоловіки-пращники охороняли вхід свій і кидали в них камінням.
|
|
13
|
13
|
|
И подше́дше подъ го́ру, связа́ша Ахіо́ра и оста́виша пове́рженна подъ ко́ренемъ горы́, и отидо́ша ко господи́ну своєму́.
|
А вони, підійшовши під гору, зв’язали Ахиора і, залишивши його кинутим біля підошви гори, пішли до свого господаря.
|
|
14
|
14
|
|
Снизоше́дше же сы́нове Ізра́илевы от гра́да своєго́ ста́ша надъ ни́мъ, и разрѣши́вше єго́ введо́ша въ ветилу́ю и поста́виша єго́ предъ нача́лниками гра́да своєго́,
|
Сини ж Ізраїля, які вийшли зі свого міста, зупинилися над ним і, розв’язавши його, привели у Ветилую, і представили його начальникам свого міста,
|
|
15
|
15
|
|
и́же бы́ша во дне́хъ ты́хъ, Озі́а сы́нъ мі́хинъ от пле́мене Симео́ня, и хаврі́й сы́нъ Гоѳоніи́левъ, и Хармі́й сы́нъ Мелхіи́левъ.
|
якими були у ті дні Озія, син Михи з коліна Симеонового, Хаврій, син Гофониїла, і Хармій, син Мелхиїла.
|
|
16
|
16
|
|
И созва́ша всѣ́хъ старѣ́йшинъ гра́да: и стеко́шася вся́кій ю́ноша и́хъ и жены́ въ собра́ніє, и поста́виша Ахіо́ра посредѣ́ всего́ наро́да своєго́. И вопроси́ єго́ Озі́а о случи́вшемся.
|
Вони скликали всіх старійшин міста, і збіглися на зібрання усі юнаки їхні і дружини, і поставили Ахиора серед усього народу свого, й Озія запитав його про те, що трапилося.
|
|
17
|
17
|
|
И отвѣща́въ возвѣсти́ и́мъ глаго́лы засѣда́нія Олофе́рнова и вся́ глаго́лы, єли́ка глаго́ла посредѣ́ князе́й сыно́въ Ассу́рскихъ, и єли́ка велерѣ́чева Олофе́рнъ на до́мъ Ізра́илевъ.
|
Він у відповідь переказав їм слова зібрання Олофернового й усі слова, які він висловив серед начальників синів Ассура, і всі гордовиті слова Олоферна про дім Ізраїля.
|
|
18
|
18
|
|
И па́дше лю́діє поклони́шася Бо́гу и возопи́ша, глаго́люще:
|
Тоді народ упав, поклонився Богу і воззвав:
|
|
19
|
19
|
|
Го́споди Бо́же небесе́, при́зри на горды́ни и́хъ, и поми́луй смире́ніє ро́да на́шего, и при́зри на лице́ освяще́нныхъ тебѣ́ въ де́нь се́й.
|
Господи, Боже Небесний! подивися на їхню гординю і помилуй смиренність роду нашого, і зглянься на лице освячених Тобі у цей день.
|
|
20
|
20
|
|
И утѣ́шиша Ахіо́ра и похвали́ша єго́ зѣло́.
|
І втішили Ахиора і похвалили його.
|
|
21
|
21
|
|
И взя́ єго́ Озі́а изъ собра́нія въ до́мъ сво́й и сотвори́ пи́ръ старѣ́йшинамъ, и призыва́ху Бо́га Ізра́илева на по́мощь всю́ но́щь о́ну.
|
Потім Озія взяв його із зібрання у свій дім і зробив бенкет для старійшин, — і цілу ніч ту вони закликали Бога Ізраїлевого на допомогу.
|
