|
Глава 7
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
|
Во у́тріє же объяви́ Олофе́рнъ всему́ во́инству своєму́ и всѣ́мъ лю́демъ свои́мъ, и́же пріидо́ша на споборе́ніє єму́, воздви́гнутися къ ветилу́и и восхо́ды го́рнія предвоспрія́ти и твори́ти бра́нь проти́ву сыно́въ Ізра́илевыхъ.
|
На другий день Олоферн наказав усьому війську своєму і всьому народові своєму, який прийшов до нього на допомогу, підступити до Ветилуї, зайняти висоти нагірної країни і почати війну проти синів Ізраїлевих.
|
|
2
|
2
|
|
И воздви́жеся въ де́нь то́й вся́къ му́жъ си́льный и́хъ: а си́ла и́хъ муже́й ра́тныхъ, муже́й пѣ́шихъ сто́ се́дмьдесять ты́сящъ, и ко́нниковъ ты́сящей двана́десять, кромѣ́ приуготовле́нія и муже́й, и́же бы́ша пѣшцы́ въ ни́хъ, мно́жество мно́го зѣло́.
|
І у той самий день піднялися всі сильні чоловіки їхні: військо їхнє складалося зі ста сімдесяти тисяч ратників, воїнів піших, і з дванадцяти тисяч кінних, крім обозу і піших людей, які були при них, — а і цих була безліч.
|
|
3
|
3
|
|
И ополчи́шася бо юдо́ли бли́зъ ветилу́и при исто́чницѣ, и протяго́шася въ широту́ от Доѳаі́ма да́же до велѳе́ма, и въ долготу́ от ветилу́и да́же до киамо́на, и́же є́сть проти́ву єсдрило́на.
|
Зупинившись на долині біля Ветилуї біля джерела, вони простягнулися в ширину від Дофаїма до Велфема, а у довжину від Ветилуї до Киамона, що лежить навпроти Ездрилона.
|
|
4
|
4
|
|
Сы́нове же Ізра́илевы, я́ко уви́дѣша и́хъ мно́жество, смути́шася зѣло́, и рече́ кі́йждо ко бли́жнему своєму́: ны́нѣ поли́жутъ сі́и лице́ земли́ всея́, и ниже́ го́ры высо́кія, ниже́ де́бри, ниже́ хо́лми снесу́тъ тя́жесть и́хъ.
|
Сини ж Ізраїля, побачивши безліч їх, дуже збентежилися, і кожен говорив ближньому своєму: тепер вони спустошать усю землю, і ні високі гори, ні долини, ні пагорби не витримають їхньої ваги.
|
|
5
|
5
|
|
И взе́мше кі́йждо ору́дія ра́тная своя́ и возже́гше огни́ на ба́шнехъ свои́хъ, пребыва́ша стрегу́ще всю́ но́щь о́ну.
|
І, взявши кожен свою бойову зброю, і запаливши вогні на вежах своїх, вони всю цю ніч провели на варті.
|
|
6
|
6
|
|
Во вторы́й же де́нь изведе́ Олофе́рнъ всю́ ко́нницу свою́ проти́ву лица́ сыно́въ Ізра́илевыхъ, и́же бы́ша въ ветилу́и,
|
На другий день Олоферн вивів усю свою кінноту перед лице синів Ізраїлевих, які були у Ветилуї,
|
|
7
|
7
|
|
и усма́триваше восхо́довъ гра́да и́хъ, и на исто́чники гра́да и́хъ на́йде, и предвоспрія́ и́хъ, и приста́ви къ ни́мъ ополче́нія муже́й ра́тныхъ, а са́мъ возврати́ся къ лю́демъ свои́мъ.
|
оглянув входи міста їхнього, обійшов і зайняв джерела вод їхніх і, оточивши їх ратними людьми, повернувся до свого народу.
|
|
8
|
8
|
|
И прише́дше къ нему́ вси́ нача́лницы сыно́въ Иса́влихъ и вси́ вожде́ве люді́й Моа́влихъ и воєво́ды примо́рія рѣ́ша:
|
Але прийшли до нього усі начальники синів Ісава і всі вожді народу моавитського і всі воєначальники примор’я і сказали:
|
|
9
|
9
|
|
да послу́шаєтъ у́бо словесе́ влады́ка на́шъ, да не бу́детъ сокруше́нія въ си́лѣ твоє́й:
|
вислухай, господарю наш, слово, щоб не було втрати у війську твоєму.
|
|
10
|
10
|
|
наро́дъ бо се́й сыно́въ Ізра́илевыхъ не упова́ютъ на ко́пія своя́, но на высоты́ го́ръ свои́хъ, въ ни́хже они́ живу́тъ, не бо́ є́сть удо́бно пріити́ верха́ми го́ръ и́хъ:
|
Цей народ синів Ізраїля сподівається не на списи свої, але на висоти гір своїх, на яких живуть, тому що незручно підніматися на вершини їхніх гір.
|
|
11
|
11
|
|
и ны́нѣ, влады́ко, не ра́туй на ни́хъ, я́коже быва́єтъ ра́ть ополче́нія, и не паде́тъ от люді́й твои́хъ му́жъ єди́нъ:
|
Отже, господарю, не воюй з ним так, як буває звичайна війна, — і жоден чоловік не впаде з народу твого.
|
|
12
|
12
|
|
пребу́ди въ полцѣ́ твоє́мъ, соблюда́яй вся́каго му́жа от си́лы твоєя́, и да обдержа́тъ о́троцы твои́ исто́чникъ водны́й, и́же исхо́дитъ изъ ко́рене горы́,
|
Ти залишся у своєму таборі, щоб зберегти кожного чоловіка у війську твоєму, а раби твої нехай оволодіють джерелом води, що витікає з підошви гори;
|
|
13
|
13
|
|
зане́ отту́ду напая́ются вси́ живу́щіи въ ветилу́и: и погуби́тъ и́хъ жа́жда, и отдадя́тъ гра́дъ сво́й, а мы́ и лю́діє на́ши взы́демъ на бли́зкія верхи́ го́ръ и ополчи́мся на ни́хъ въ предохране́ніє, є́же не изы́ти изъ гра́да му́жу єди́ному:
|
тому що звідти беруть воду всі жителі Ветилуї, — і погубить їх спрага, і вони здадуть своє місто; а ми з нашим народом піднімемося на ближні вершини гір і розташуємося на них для сторожі, щоб жодна людина не вийшла з міста.
|
|
14
|
14
|
|
и иста́ютъ гла́домъ са́ми и жены́ и́хъ и ча́да и́хъ и пре́жде не́же пріити́ мечу́ на ни́хъ, паду́тъ на сто́гнахъ обита́нія своєго́:
|
І будуть знемагати вони від голоду, і дружини їхні і діти їхні, і раніше, ніж торкнеться їх меч, упадуть на вулицях оселення свого;
|
|
15
|
15
|
|
и возда́си и́мъ воздая́ніє лука́воє, поне́же возкрамо́лствоваша и не срѣто́ша лица́ твоєго́ въ ми́рѣ.
|
і ти віддаси їм злом за те, що вони обурилися і не зустріли тебе з миром.
|
|
16
|
16
|
|
И уго́дна бы́ша словеса́ и́хъ предъ Олофе́рномъ и предъ всѣ́ми слуги́ єго́, и уста́виша сотвори́ти, я́коже глаго́лаша.
|
Сподобалися ці слова їхні Олоферну і всім слугам його, і він вирішив зробити так, як вони сказали.
|
|
17
|
17
|
|
И воздви́жеся по́лкъ сыно́въ Аммо́нихъ, и съ ни́ми пя́ть ты́сящей сыно́въ Ассу́рскихъ, и ополчи́шася во юдо́ли и предвоспрія́ша во́ды и исто́чники во́дъ сыно́въ Ізра́илевыхъ.
|
І рушив полк синів Аммона і з ними п’ять тисяч синів Ассура і, розташувавшись у долині, оволоділи водами і джерелами вод синів Ізраїля.
|
|
18
|
18
|
|
И взыдо́ша сы́нове Иса́вли и сы́нове Аммо́ни и ополчи́шася въ го́рнѣй проти́ву Доѳаі́ма, и посла́ша от себе́ къ ю́гу и восто́ку проти́ву єкреви́ла, и́же є́сть бли́зъ Ху́са, и́же є́сть при пото́цѣ мохму́ръ: а про́чеє во́инство Ассирі́овъ ополчи́шася на по́ли и покры́ша все́ лице́ земли́: и шатры́ и припа́сы и́хъ разста́вишася въ наро́дѣ мно́зѣ, и бы́ша во мно́жество мно́го зѣло́.
|
А сини Ісава і сини Аммона піднялися і зайняли нагірну область навпроти Дофаїма, і відправили частину їх на південь і на схід навпроти Екревиля, що біля Хуса, який стоїть при потоці Мохмур; інше ж ассирійське військо розташувалося на рівнині і покрило усе лице землі: намети й обози їхні з безліччю народу розтяглися на дуже великому просторі.
|
|
19
|
19
|
|
Сы́нове же Ізра́илевы возопи́ша ко Го́споду Бо́гу своєму́, зане́ возмалоду́шествова ду́хъ и́хъ, я́ко обыдо́ша всѣ́хъ врази́ и́хъ, и не бѣ́ возмо́жно избѣжа́ти изъ среды́ и́хъ.
|
Сини Ізраїля воззвали до Господа Бога свого, тому що вони упали духом, тому що усі вороги їхні оточили їх, і їм не можна було втекти від них.
|
|
20
|
20
|
|
И пребы́сть о́крестъ и́хъ все́ ополче́ніє Ассу́рскоє, пѣшцы́ и колесни́цы и ко́нницы и́хъ, дні́й три́десять четы́ре: и оскудѣ́ша всѣ́мъ живу́щымъ во ветилу́и вся́ прія́телища и́хъ водна́я,
|
Навколо них стояло все військо ассирійське, — піші, колісниці і кіннота їх, — тридцять чотири дні; у всіх жителів Ветилуї спорожніли всі сосуди з водою,
|
|
21
|
21
|
|
и рвы́ оскудѣва́ша, и не имѣ́яху пи́ти въ сы́тость воды́ дне́ єди́наго, зане́ мѣ́рою дава́ху и́мъ пи́ти.
|
спорожніли водойми, і жодного дня вони не могли пити води вдосталь, тому що давали їм пити мірою.
|
|
22
|
22
|
|
И смято́шася младе́нцы и́хъ и жены́ и́хъ и ю́ноши, изнемога́ху от жа́жды и па́даху на сто́гнахъ гра́да и въ прохо́дѣхъ вра́тъ, и не бѣ́ крѣ́пости ктому́ въ ни́хъ.
|
І засумували діти їхні і дружини їхні і юнаки і, знемагаючи від спраги, падали на вулицях міста й у проходах воріт, і вже не було у них сили.
|
|
23
|
23
|
|
И собра́шася вси́ лю́діє ко Озі́и и князе́мъ гра́да, ю́ноши и жены́ и о́троцы и возопи́ша гла́сомъ вели́кимъ и рѣ́ша предъ всѣ́ми старѣ́йшинами:
|
Тоді весь народ зібрався до Озії і до начальників міста, — юнаки, дружини і діти, — і з голосним воланням говорили усім старійшинам:
|
|
24
|
24
|
|
да су́дитъ Бо́гъ между́ на́ми и ва́ми, я́ко сотвори́сте въ на́съ непра́вду ве́лію, не глаго́люще ми́рная съ сынми́ Ассу́рскими:
|
нехай судить Бог між нами і вами; ви зробили нам велику неправду, тому що не запропонували миру синам Ассура;
|
|
25
|
25
|
|
и ны́нѣ нѣ́сть помо́щника на́мъ, но продаде́ на́съ Бо́гъ въ ру́цѣ и́хъ, є́же низве́рженымъ бы́ти предъ ни́ми жа́ждею и погубле́ніємъ вели́кимъ:
|
і тепер немає у нас помічника: Бог віддав нас у їхні руки, щоб погубити нас спрагою і великою погибеллю.
|
|
26
|
26
|
|
и ны́нѣ призови́те и́хъ и отдади́те гра́дъ ве́сь въ расхище́ніє лю́демъ Олофе́рновымъ и все́й си́лѣ єго́:
|
Запросіть же їх тепер і віддайте все місто на розграбування народу Олоферна і всього війська його,
|
|
27
|
27
|
|
лу́чше бо на́мъ бы́ти и́мъ въ расхище́ніє, бу́демъ бо въ рабы́, и жива́ бу́детъ душа́ на́ша, и не у́зримъ сме́рти младе́нцевъ на́шихъ во очесѣ́хъ на́шихъ, и же́нъ и ча́дъ на́шихъ изчеза́щихъ душа́ми свои́ми:
|
бо краще для нас дістатися їм на пограбування: хоч ми будемо рабами їхніми, зате живою буде душа наша, і очі наші не побачать смерти немовлят наших і дружин і дітей наших, що розлучаються з душами своїми.
|
|
28
|
28
|
|
свидѣ́телствуємъ ва́мъ не́бомъ и земле́ю и Бо́гомъ на́шимъ и Го́сподемъ оте́цъ на́шихъ, и́же отмща́єтъ на́мъ по грѣхо́мъ на́шымъ и по грѣхо́мъ оте́цъ на́шихъ, да не сотвори́тъ по глаго́ломъ си́мъ во дне́шній де́нь.
|
Закликаємо перед вами у свідки небо і землю, Бога нашого і Господа батьків наших, Який карає нас за гріхи наші і за гріхи батьків наших, нехай учинить за словами цими в нинішній день.
|
|
29
|
29
|
|
И бы́сть пла́чь ве́лій посредѣ́ собра́нія всѣ́хъ єдиноду́шно, и возопи́ша ко Го́споду Бо́гу гла́сомъ вели́кимъ.
|
І підняли вони одностайно великий плач серед зібрання і голосно волали до Господа Бога.
|
|
30
|
30
|
|
И рече́ къ ни́мъ Озі́а: дерза́йте, бра́тія, претерпи́мъ єще́ пя́ть дні́й, въ ни́хже обрати́тъ Госпо́дь Бо́гъ на́шъ ми́лость свою́ на на́съ, не бо́ оста́витъ на́съ въ коне́цъ:
|
Озія сказав їм: не сумуйте, брати! потерпимо ще п’ять днів, в які Господь Бог наш поверне милість Свою на нас, бо Він не залишить нас до кінця.
|
|
31
|
31
|
|
а́ще же пре́йдутъ сі́и, и не пріи́детъ на на́съ по́мощь, сотворю́ по словесе́мъ ва́шымъ.
|
Якщо ж вони пройдуть, і допомога до нас не прийде, — я зроблю за вашими словами.
|
|
32
|
32
|
|
И распусти́ люді́й ко своєму́ ополче́нію: и на стѣ́ны и ба́шни гра́да своєго́ отидо́ша, а жены́ и ча́да въ до́мы и́хъ отсла́. И бы́ша во смире́ніи мно́зѣмъ во гра́дѣ.
|
І відпустив народ у свій стан, і вони пішли на стіни і вежі свого міста, а дружин і дітей відіслав по домах їхніх; і у великій скорботі залишалися вони в місті.
|
