Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ в҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава́ в҃	Глава 2

1	1
Во дне́хъ тѣ́хъ воста̀ маттаѳі́а сы́нъ і҆ѡа́нновъ, сы́на сѷмеѡ́нѧ, свѧще́нникъ ѿ сынѡ́въ і҆ѡарі́влихъ ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ сѣ́де во мѡди́нѣ.	У ті дні повстав Маттафія, син Іоана, сина Симеонового, священик із синів Іоарива з Єрусалима; жив він у Модині.
2	2
И҆ и҆мѧ́ше сынѡ́въ пѧ́ть: і҆ѡа́нна, и҆́же проименова́шесѧ гадді́съ,	У нього було п’ять синів: Іоан, прозваний Гаддисом,
3	3
и҆ сі́мѡна, и҆́же проименова́шесѧ ѳассі́съ,	Симон, прозваний Фассі,
4	4
і҆ꙋ́дꙋ, и҆́же зва́шесѧ маккаве́й,	Іуда, прозваний Маккавеєм,
5	5
є҆леаза́ра, и҆́же проименова́шесѧ а҆ѵара́нъ, и҆ і҆ѡнаѳа́на, и҆́же проименова́шесѧ а҆пфꙋ́съ.	Єлеазар, названий Авараном, Іонафан, прозваний Апфусом.
6	6
И҆ ви́дѣ хꙋлє́нїѧ быва̑ющаѧ во і҆ꙋде́и и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ,	Бачачи богохульства, які відбувалися в Юдеї та Єрусалимі,
7	7
и҆ речѐ: оу҆вы̀ мнѣ̀! почто̀ рожде́нъ є҆́смь ви́дѣти сотре́нїе люді́й мои́хъ и҆ сотре́нїе гра́да ст҃а́гѡ, и҆ сѣдѣ́ти здѣ̀, внегда̀ предава́тисѧ є҆мꙋ̀ въ рꙋ́цѣ врагѡ́въ и҆ ст҃ы́ни въ рꙋ́ки чꙋжди́хъ;	він сказав: горе мені! для чого народився я бачити руйнування народу мого і руйнування святого міста і залишатися тут, коли він відданий до рук ворогів і святилище — до рук чужих?
8	8
бы́сть хра́мъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ человѣ́къ безче́стенъ,	Храм його зробився, як муж безславний,
9	9
сосꙋ́ды сла́вы є҆гѡ̀ плѣне́ни ѿнесе́ни сꙋ́ть, побїе́ни сꙋ́ть младе́нцы є҆гѡ̀ на сто́гнахъ, и҆ ю҆́ношы є҆гѡ̀ падо́ша мече́мъ вра́жїимъ:	дорогоцінні сосуди його віднесені у полон, немовлята його побиті на вулицях, юнаки його упали від меча ворога.
10	10
кі́й ꙗ҆зы́къ не наслѣ́дова ца́рства є҆гѡ̀ и҆ не ѡ҆держа̀ коры́стей є҆гѡ̀;	Який народ не займав царства його і не оволодівав здобутками його?
11	11
всѧ̀ оу҆́тварь є҆гѡ̀ взѧта̀ є҆́сть, вмѣ́стѡ свобо́днагѡ бы́сть въ раба̀:	Усі прикраси його забрані; з вільного він зробився рабом.
12	12
и҆ сѐ, ст҃а̑ѧ на̑ша и҆ красота̀ на́ша и҆ сла́ва на́ша ѡ҆пꙋстѣ̀, и҆ ѡ҆скверни́ша ѧ҆̀ ꙗ҆зы́цы:	І ось святині наші, і краса наша, і слава наша спорожніли, і язичники осквернили їх.
13	13
почто̀ оу҆̀бо на́мъ є҆щѐ жи́ти;	Для чого нам ще жити?
14	14
И҆ растерза̀ ри̑зы своѧ̑ маттаѳі́а и҆ сы́нове є҆гѡ̀, и҆ ѡ҆блеко́шасѧ во врє́тища, и҆ пла́каша ѕѣлѡ̀.	І роздерли Маттафія і сини його одяг свій, і одяглися у веретища, і гірко плакали.
15	15
И҆ прїидо́ша ѿ царѧ̀ принꙋжда́ющїи ко ѿстꙋпле́нїю во гра́дъ мѡди́нъ, да пожрꙋ́тъ.	І прийшли від царя у місто Модин ті, що примушували до відступництва, щоб приносити жертви.
16	16
И҆ мно́зи ѿ і҆и҃лѧ приложи́шасѧ къ ни̑мъ: маттаѳі́а же и҆ сы́нове є҆гѡ̀ собра́шасѧ.	І багато хто з Ізраїля пристав до них; а Маттафія і сини його устояли.
17	17
И҆ ѿвѣща́ша по́сланнїи ѿ царѧ̀ и҆ рѣ́ша маттаѳі́и глаго́люще: кнѧ́зь и҆ пресла́вный и҆ ве́лїй є҆сѝ во гра́дѣ се́мъ, и҆ оу҆твержде́нъ въ сынѣ́хъ и҆ бра́тїихъ:	І відповіли ті, що прийшли від царя, і сказали Маттафії: ти вождь, ти славний і великий у цьому місті і маєш опору в синах і братах.
18	18
нн҃ѣ оу҆̀бо пристꙋпѝ пе́рвый и҆ сотворѝ повелѣ́нїе царе́во, ꙗ҆́коже сотвори́ша всѝ ꙗ҆зы́цы и҆ мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины и҆ ѡ҆ста́вшїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, и҆ бꙋ́деши ты̀ и҆ до́мъ тво́й посредѣ̀ дрꙋгѡ́въ царе́выхъ: и҆ ты̀ и҆ сы́нове твоѝ просла́витесѧ въ сребрѣ̀ и҆ зла́тѣ и҆ въ дарѣ́хъ мно́зѣхъ.	Отже, приступи тепер перший, і виконай повеління царя, як зробили це всі народи і мужі юдейські і ті, що залишилися в Єрусалимі, і будеш ти і дім твій у числі друзів царських, і ти і сини твої будете вшановані і сріблом, і золотом, і багатьма дарами.
19	19
И҆ ѿвѣща̀ маттаѳі́а и҆ речѐ гла́сомъ ве́лїимъ: а҆́ще и҆ всѝ ꙗ҆зы́цы въ домꙋ̀ ца́рствїѧ царѧ̀ слꙋ́шаютъ є҆гѡ̀, є҆́же ѿстꙋпи́ти комꙋ́ждо ѿ слꙋже́нїѧ ѻ҆тє́цъ свои́хъ, и҆ соизво́лиша въ за́повѣдехъ є҆гѡ̀:	І відповів Маттафія і сказав гучним голосом: якщо і всі народи в області царства царя послухають його і відступлять кожен від богослужіння батьків своїх, і погодяться з повеліннями його,
20	20
но а҆́зъ и҆ сы́нове моѝ и҆ бра́тїѧ моѧ̑ повинꙋ́емсѧ зако́нꙋ ѻ҆тє́цъ на́шихъ:	то я і сини мої і брати мої будемо чинити за завітом батьків наших.
21	21
млⷭ҇тивъ на́мъ (бꙋ́ди, бж҃е), є҆́же ѡ҆ста́вити зако́нъ и҆ ѡ҆правда̑нїѧ:	Помилуй нас Бог, щоб залишити закон і постанови!
22	22
слове́съ царе́выхъ не послꙋ́шаемъ, є҆́же престꙋпи́ти слꙋже́нїе на́ше на де́сно и҆лѝ на шꙋ́ее.	Не послухаємо ми слів царя, щоб відступити нам від нашого богослужіння праворуч або ліворуч.
23	23
И҆ ꙗ҆́кѡ преста̀ глаго́лати словеса̀ сїѧ̑, пристꙋпѝ мꙋ́жъ і҆ꙋде́анинъ пред̾ ѻ҆чи́ма всѣ́хъ жре́ти въ ка́пищи, є҆́же въ мѡди́нѣ, по повелѣ́нїю царе́вꙋ.	Коли закінчив він говорити ці слова, підійшов муж юдеянин перед очима усіх, щоб принести за повелінням царя ідольську жертву на жертовнику, який був у Модині.
24	24
И҆ ви́дѣ маттаѳі́а и҆ возревнова̀, и҆ вострепета́ша внꙋ́трєннѧѧ є҆гѡ̀, и҆ возжже́сѧ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀ по сꙋдꙋ̀ (зако́на), и҆ наскочи́въ разсѣчѐ є҆го̀ въ ка́пищи.	Побачивши це, Маттафія возревнував, і затремтіли нутрощі його, і запалала лють його за закон, і він, підбігши, убив його біля жертовника.
25	25
И҆ мꙋ́жа, є҆го́же ца́рь посла̀, и҆́же принꙋжда́ше жре́ти, оу҆бѝ во вре́мѧ ѻ҆́но и҆ ка́пище разорѝ.	І в той же час убив мужа царського, який примушував приносити жертву, і зруйнував жертовник.
26	26
И҆ возревнова̀ ѡ҆ зако́нѣ, ꙗ҆́коже же сотворѝ фїнее́съ замврі́ю сы́нꙋ салѡ́млю.	І возревнував він за закон, як це зробили Финеєс із Замврієм, сином Салома.
27	27
И҆ возопѝ маттаѳі́а во гра́дѣ гла́сомъ ве́лїимъ глаго́лѧ: всѧ́къ ревнꙋ́ѧй ѡ҆ зако́нѣ и҆ стоѧ́й въ завѣ́тѣ да и҆зы́детъ в̾слѣ́дъ менє̀.	І викликнув Маттафія у місті гучним голосом: усякий, хто ревнує за закон і стоїть у завіті, нехай йде слідом за мною!
28	28
И҆ ѿбѣжа̀ са́мъ и҆ сы́нове є҆гѡ̀ въ го́ры, и҆ ѡ҆ста́виша, є҆ли̑ка и҆мѣ́ѧхꙋ во гра́дѣ.	І втік сам і сини його у гори, залишивши все, що мали у місті.
29	29
Тогда̀ снидо́ша мно́зи и҆́щꙋще сꙋда̀ и҆ пра́вды въ пꙋсты́ню,	Тоді багато (*людей), відданих правді і закону, пішли в пустелю і залишалися там,
30	30
и҆ сѣдо́ша тꙋ̀ са́ми, и҆ сы́нове и҆́хъ и҆ жєны̀ и҆́хъ, и҆ ско́ти и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆мно́жишасѧ на ни́хъ ѕла̑ѧ.	самі і сини їхні, і дружини їхні, і худоба їхня, тому що примножилися біди їхні.
31	31
И҆ возвѣще́но бы́сть мꙋжє́мъ царє́вымъ и҆ си́ламъ, и҆̀же бѧ́хꙋ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ гра́дѣ даві́довѣ, ꙗ҆́кѡ ѿидо́ша мꙋ́жїе нѣ́цыи, и҆̀же разори́ша за́повѣдь ца́рскꙋ, въ мѣста̀ та̑йнаѧ въ пꙋсты́ню.	І сповіщено було мужам царським і війську, яке знаходилося в Єрусалимі, місті Давидовому, що деякі мужі, порушивши царське повеління, пішли у таємні місця у пустелю.
32	32
И҆ теко́ша в̾слѣ́дъ и҆́хъ мно́зи, и҆ пости́гше и҆̀хъ ѡ҆полчи́шасѧ на ни́хъ, и҆ соста́виша проти́вꙋ и҆́хъ бра́нь въ де́нь сꙋббѡ́тный,	І погналися за ними у великій кількості і, наздогнавши їх, ополчилися, і вишикувалися до битви проти них у день суботній,
33	33
и҆ реко́ша къ ни̑мъ: донн҃ѣ дово́лно, и҆зыди́те и҆ сотвори́те по сло́вꙋ царе́вꙋ, и҆ жи́ви бꙋ́дете.	і сказали їм: тепер ще можна; виходьте і зробіть за словом царя, і залишитеся живими.
34	34
И҆ рѣ́ша: не и҆зы́демъ, ни сотвори́мъ по сло́вꙋ царе́вꙋ, є҆́же ѡ҆скверни́ти де́нь сꙋббѡ́тный.	Але вони відповіли: не вийдемо і не зробимо за словом царя, не осквернимо дня суботнього.
35	35
И҆ оу҆скори́ша на ни́хъ бра́нь.	Тоді поспішили почати битву проти них.
36	36
И҆ не ѿвѣща́ша и҆̀мъ, нижѐ ка́мене верго́ша на ни́хъ, нижѐ загради́ша мѣ́стъ та́йныхъ, рекꙋ́ще:	Але вони не відповідали їм, ні навіть каменя не кинули на них, ані загородили таємних сховищ своїх,
37	37
оу҆́мремъ всѝ въ простотѣ̀ на́шей, свидѣ́телє бꙋ́дꙋтъ на на́съ не́бо и҆ землѧ̀, ꙗ҆́кѡ непра́вѡ погꙋблѧ́ете на́съ.	і сказали: ми всі помремо у невинності нашій; небо і земля свідки за нас, що ви несправедливо губите нас.
38	38
И҆ воста́ша на ни́хъ въ бра́ни въ сꙋббѡ̑ты, и҆ оу҆мро́ша сі́и и҆ жєны̀ и҆́хъ, и҆ сы́нове и҆́хъ и҆ ско́ти и҆́хъ, да́же до ты́сѧщи дꙋ́шъ челѡвѣ́къ.	Нападали на них по суботах, і померло їх, і дружин їхніх, і дітей їхніх з худобою їхньою, до тисячі душ.
39	39
И҆ позна̀ маттаѳі́а и҆ дрꙋ́зи є҆гѡ̀, и҆ пла́кашасѧ ѡ҆ ни́хъ ѕѣлѡ̀.	Коли дізналися про це Маттафія і друзі його, гірко плакали за ними;
40	40
И҆ речѐ мꙋ́жъ и҆́скреннемꙋ своемꙋ̀: а҆́ще всѝ сотвори́мъ, ꙗ҆́коже бра́тїѧ на̑ша сотвори́ша, и҆ не воѡполчи́мсѧ на ꙗ҆зы́ки ѡ҆ дꙋша́хъ на́шихъ и҆ ѡ҆правда́нїихъ на́шихъ, нн҃ѣ на́съ ско́рѡ и҆скоренѧ́тъ ѿ землѝ.	і говорили одне одному: якщо всі ми будемо чинити так, як чинили ці брати наші, і не будемо битися з язичниками за життя наше і постанови наші, то вони скоро знищать нас із землі.
41	41
И҆ оу҆мы́слиша въ де́нь ѡ҆́нъ глаго́люще: всѧ́къ человѣ́къ, и҆́же а҆́ще прїи́детъ къ на́мъ на бра́нь въ де́нь сꙋббѡ́тный, ѡ҆полчи́мсѧ проти́вꙋ є҆гѡ̀, и҆ не оу҆́мремъ всѝ, ꙗ҆́коже оу҆мро́ша бра́тїѧ на̑ша въ та́йныхъ.	І вирішили вони у той день і сказали: хто б не пішов на війну проти нас у день суботній, будемо битися проти нього, щоб нам не померти всім, як померли брати наші в потаємних сховищах.
42	42
Тогда̀ собра́сѧ къ ни̑мъ со́нмище і҆ꙋде́йское крѣ́пцыи въси́лѣ ѿ і҆и҃лѧ, всѧ́къ соизволѧ́ѧй зако́нꙋ:	Тоді зібралося до них багато юдеїв, міцних силою в Ізраїлі, всі вірні закону.
43	43
и҆ всѝ и҆̀же бѣжа́ша ѿ ѕлы́хъ, приложи́шасѧ и҆̀мъ и҆ бы́ша и҆̀мъ во оу҆твержде́нїе.	І всі, що втекли від біди, приєдналися до них і стали підкріпленням для них.
44	44
И҆ собра́ша во́євъ и҆ поби́ша грѣ́шныхъ во гнѣ́вѣ свое́мъ и҆ мꙋже́й беззако́нныхъ въ ꙗ҆́рости свое́й: про́чїи же бѣжа́ша во ꙗ҆зы́ки спасти́сѧ.	Так склали вони військо й уражали у гніві своєму нечестивих і у люті своїй мужів беззаконних; інші ж бігли для порятунку до язичників.
45	45
И҆ ѡ҆бы́де маттаѳі́а и҆ дрꙋ́зи є҆гѡ̀, и҆ разори́ша ка̑пища,	І обходили навколо Маттафія і друзі його, і руйнували жертовники,
46	46
и҆ ѡ҆брѣ́заша ѻ҆́троки неѡбрѣ̑заныѧ, є҆ли́кихъ ѡ҆брѣто́ша въ предѣ́лѣхъ і҆и҃левыхъ въ си́лѣ,	і безбоязно обрізували необрізаних дітей, скільки знаходили у межах ізраїльських,
47	47
и҆ погна́ша сынѡ́въ горды́ни, и҆ оу҆спѣ̀ дѣ́ло въ рꙋкꙋ̀ и҆́хъ:	і переслідували синів гордині, і справа успішно йшла у руках їхніх.
48	48
и҆ оу҆держа́ша зако́нъ ѿ рꙋкѝ ꙗ҆зы́кѡвъ и҆ ѿ рꙋкѝ царе́й, и҆ не да́ша ро́га грѣ́шникꙋ.	Так захищали вони закон від руки язичників і від руки царів і не дали торжествувати грішникові.
49	49
И҆ прибли́жишасѧ дні́е маттаѳі́и оу҆мре́ти, и҆ речѐ сынѡ́мъ свои̑мъ: нн҃ѣ оу҆крѣпи́сѧ горды́нѧ и҆ ѡ҆бличе́нїе, и҆ вре́мѧ низвраще́нїѧ и҆ гнѣ́въ ꙗ҆́рости:	Наблизилися дні смерти Маттафії, і він сказав синам своїм: нині посилилися гордість і випробування, нині час перевороту і гнів люті.
50	50
и҆ нн҃ѣ, ча̑да, возревнꙋ́йте зако́нꙋ и҆ дади́те дꙋ́шы ва́шѧ за завѣ́тъ ѻ҆тцє́въ на́шихъ.	Отже, діти, ревнуйте за закон і віддайте життя ваше за завіт батьків наших.
51	51
Помѧни́те дѣла̀ ѻ҆тє́цъ на́шихъ ꙗ҆̀же сотвори́ша въро́дѣхъ свои́хъ, и҆ прїи́мете сла́вꙋ ве́лїю и҆ и҆́мѧ вѣ́чное.	Згадайте про діла батьків наших, які вони зробили у часи свої, і ви придбаєте велику славу і вічне ім’я.
52	52
А҆враа́мъ не во и҆скꙋше́нїи ли ѡ҆брѣ́тенъ є҆́сть вѣ́ренъ, и҆ вмѣни́сѧ є҆мꙋ̀ въ пра́вдꙋ;	Авраам чи не у спокусі знайдений був вірним? і це було поставлено йому у праведність.
53	53
І҆ѡ́сифъ во вре́мѧ тѣсноты̀ своеѧ̀ сохранѝ за́повѣдь и҆ бы́сть господи́нъ є҆гѵ́птꙋ.	Йосиф у стисненому становищі своєму зберіг заповідь і зробився володарем Єгипту.
54	54
Фїнее́съ ѻ҆те́цъ на́шъ внегда̀ возревнова̀ ре́вностїю, прїѧ́тъ завѣ́тъ свѧще́нства вѣ́чнагѡ.	Финеєс, батько наш, за те, що возревнував ревністю, одержав завіт вічного священства.
55	55
І҆исꙋ́съ, є҆гда̀ и҆спо́лни сло́во, бы́сть сꙋдїѧ̀ во і҆и҃ли.	Ісус за виконання слова став суддею над Ізраїлем.
56	56
Хале́въ, є҆гда̀ засвидѣ́телствова въ цр҃кви, воспрїѧ̀ землѝ наслѣ́дїе.	Халев за свідчення перед зібранням одержав у спадщину землю.
57	57
Даві́дъ во свое́й ми́лости наслѣ́дова престо́лъ ца́рствїѧ во вѣ́къ вѣ́ка.	Давид за своє милосердя успадкував престіл царства навіки.
58	58
И҆лїа̀, є҆гда̀ возревнова̀ ре́вностїю зако́на, взѧ́сѧ да́же на не́бо.	Ілля за велику ревність щодо закону взятий навіть на небо.
59	59
А҆на́нїа, а҆за́рїа, мїсаи́лъ вѣ́рꙋюще спасо́шасѧ ѿ пла́мене.	Ананія, Азарія, Мисаїл вірою спаслися від полум’я.
60	60
Данїи́лъ въ простотѣ̀ свое́й и҆з̾ѧ́тсѧ ѿ оу҆́стъ льво́выхъ.	Даниїл за свою невинність був урятований від щелеп левів.
61	61
И҆ та́кѡ помышлѧ́йте по ро́дꙋ и҆ ро́дꙋ, ꙗ҆́кѡ всѝ оу҆пова́ющїи на́нь не и҆знемо́гꙋтъ.	Отже, пригадуйте від роду до роду, що всі, які надіялися на Нього, не знеможуть.
62	62
И҆ ѿ слове́съ мꙋ́жа грѣ́шна не оу҆бо́йтесѧ, поне́же сла́ва є҆гѡ̀ въ моты̑ла и҆ въ че́рвїе:	Не бійтеся слів чоловіка грішного, бо слава його перетвориться на гній і черву.
63	63
дне́сь вознесе́тсѧ, а҆ оу҆́трѣ не ѡ҆брѧ́щетсѧ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брати́сѧ въ пе́рсть свою̀, и҆ помышле́нїе є҆гѡ̀ поги́бе.	Сьогодні він підноситься, а завтра не знайдуть його, бо він перетворився на прах свій, і задум його загинув.
64	64
и҆ вы̀, сы́нове, оу҆крѣпи́тесѧ и҆ мꙋжа́йтесѧ въ зако́нѣ, ꙗ҆́кѡ въ не́мъ просла́витесѧ.	Але ви, діти мої, кріпіться і мужньо стійте у законі, бо через нього ви прославитесь.
65	65
И҆ сѐ, сѷмеѡ́нъ бра́тъ ва́шъ, вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ совѣ́та є҆́сть, тогѡ̀ послꙋ́шайте всѧ̑ дни̑, то́й бꙋ́детъ ва́мъ во ѻ҆тца̀.	Ось — Симон, брат ваш: знаю, що він — муж ради, слухайтеся його в усі дні; він буде вам замість батька.
66	66
И҆ і҆ꙋ́да маккаве́й, се́й крѣ́покъ въ си́лѣ ѿ ю҆́ности своеѧ̀, се́й бꙋ́детъ ва́мъ нача́лникъ во́инства и҆ сотвори́тъ бра́нь лю́демъ.	А Іуда Маккавей, міцний силою від юности своєї, нехай буде у вас начальником війська, і буде вести війну з народами.
67	67
И҆ вы̀ приведи́те къ себѣ̀ всѧ̑ творцы̀ зако́на и҆ ѿмсти́те мще́нїе люді́й ва́шихъ:	Отже, зберіть до себе всіх виконавців закону і мстіться за обра́зи народу вашого;
68	68
возда́йте воздаѧ́нїе ꙗ҆зы́кѡмъ и҆ внемли́те въ за́пѡвѣди зако́на.	віддайте воздаяння язичникам і будьте уважні до повелінь закону.
69	69
И҆ благословѝ и҆̀хъ: и҆ приложи́сѧ ко ѻ҆тцє́мъ свои̑мъ.	І благословив їх і відійшов до батьків своїх.
70	70
И҆ оу҆́мре въ лѣ́то сто̀ четы́редесѧть шесто́е: и҆ погребо́ша є҆го̀ сы́нове є҆гѡ̀ во гробѣ́хъ ѻ҆тє́цъ є҆гѡ̀ въ мѡди́нѣ, и҆ пла́каша є҆го̀ ве́сь і҆и҃ль пла́чемъ ве́лїимъ.	Помер же він на сто сорок шостому році; і сини його поховали його у гробі батьків своїх у Модині, і весь Ізраїль оплакував його гірким плачем.

← Глава́ а҃

Глава́ г҃ →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт