Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Глава 23

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Глава 23	Глава́ к҃г

1	1
І піднялася вся громада їхня, і повели Його до Пилата.	(Заⷱ҇ р҃і҃.) И҆ воста́вше всѐ мно́жество и҆́хъ, ведо́ша є҆го̀ къ пїла́тꙋ.
2	2
І почали звинувачувати Його, кажучи: ми знайшли Цього, Який розбещує народ наш і забороняє давати податок кесареві, називаючи Себе Христом Царем.	Нача́ша же на́нь ва́дити, глаго́люще: сего̀ ѡ҆брѣто́хомъ развраща́юща ꙗ҆зы́къ на́шъ и҆ возбранѧ́юща ке́сареви да́нь даѧ́ти, глаго́люща себѐ хрⷭ҇та̀ цр҃ѧ̀ бы́ти.
3	3
Пилат запитав Його: Ти Цар Юдейський? Він же сказав йому у відповідь: ти кажеш.	Пїла́тъ же вопросѝ є҆го̀, глаго́лѧ: ты́ ли є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́ѡмъ; Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ речѐ є҆мꙋ̀: ты̀ глаго́леши.
4	4
Пилат сказав первосвященикам і народові: ніякої провини я не знаходжу в Чоловікові Цьому.	Пїла́тъ же речѐ ко а҆рхїере́ѡмъ и҆ наро́дꙋ: нико́еѧже ѡ҆брѣта́ю вины̀ въ чл҃вѣ́цѣ се́мъ.
5	5
Але вони наполягали, кажучи, що Він розбещує народ, навчаючи по всій Юдеї, починаючи від Галилеї і аж до цього місця.	Ѻ҆ни́ же крѣплѧ́хꙋсѧ глаго́люще, ꙗ҆́кѡ развраща́етъ лю́ди, оу҆чѧ̀ по все́и і҆ꙋде́и, наче́нъ ѿ галїле́и до здѣ̀.
6	6
Пилат, почувши про Галилею, запитав: хіба Він галилеянин?	Пїла́тъ же слы́шавъ галїле́ю, вопросѝ, а҆́ще чл҃вѣ́къ галїле́анинъ є҆́сть;
7	7
І, довідавшись, що Він з области Іродової, послав Його до Ірода, який у ці дні теж був у Єрусалимі.	И҆ разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ ѿ ѡ҆́бласти и҆́рѡдовы є҆́сть, посла̀ є҆го̀ ко и҆́рѡдꙋ, сꙋ́щꙋ и҆ томꙋ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ въ ты̑ѧ дни̑.
8	8
Ірод же, побачивши Ісуса, дуже зрадів, бо давно вже хотів Його бачити, тому що багато чув про Нього і сподівався побачити від Нього яке-небудь знамення.	И҆́рѡдъ же ви́дѣвъ і҆и҃са ра́дъ бы́сть ѕѣлѡ̀: бѣ́ бо жела́ѧ ѿ мно́га вре́мене ви́дѣти є҆го̀, занѐ слы́шаше мнѡ́га ѡ҆ не́мъ: и҆ надѣ́ѧшесѧ зна́менїе нѣ́кое ви́дѣти ѿ негѡ̀ быва́емо.
9	9
І ставив Йому багато запитань, але Він нічого не відповідав йому.	Вопроша́ше же є҆го̀ словесы̀ мно́гими: ѻ҆́нъ же ничесѡ́же ѿвѣщава́ше є҆мꙋ̀.
10	10
Первосвященики ж і книжники стояли і наполегливо звинувачували Його.	Стоѧ́хꙋ же а҆рхїере́є и҆ кни́жницы, прилѣ́жнѡ ва́дѧще на́нь.
11	11
Але Ірод зі своїми воїнами, зневаживши Його і познущавшись з Нього, вдягнув Його у світлий одяг і повернув Його до Пилата.	Оу҆кори́въ же є҆го̀ и҆́рѡдъ съ вѡ́и свои́ми и҆ порꙋга́всѧ, ѡ҆бо́лкъ є҆го̀ въ ри́зꙋ свѣ́тлꙋ, возвратѝ є҆го̀ къ пїла́тꙋ.
12	12
І стали від того дня Ірод і Пилат друзями, бо раніше мали ворожнечу між собою.	Бы́ста же дрꙋ̑га и҆́рѡдъ же и҆ пїла́тъ въ то́й де́нь съ собо́ю: пре́жде бо бѣ́ста враждꙋ̀ и҆мꙋ̑ща междꙋ̀ собо́ю.
13	13
Пилат же, скликавши первосвящеників і начальників та народ,	Пїла́тъ же созва́въ а҆рхїерє́и и҆ кнѧ̑зи и҆ лю́ди,
14	14
сказав їм: ви привели до мене Чоловіка Цього, який ніби розбещує народ; і ось я перед вами допитав і не знайшов Чоловіка Цього винним ні в чому з того, в чому ви звинувачуєте Його.	речѐ къ ни̑мъ: приведо́сте мѝ чл҃вѣ́ка сего̀, ꙗ҆́кѡ развраща́юща лю́ди: и҆ сѐ а҆́зъ пред̾ ва́ми и҆стѧза́въ, ни є҆ди́ныѧ же ѡ҆брѣта́ю въ чл҃вѣ́цѣ се́мъ вины̀, ꙗ҆̀же на́нь ва́дите:
15	15
Й Ірод теж, бо я послав Його до нього, і нічого, вартого смерти, Він не вчинив.	но ни и҆́рѡдъ: посла́хъ бо є҆го̀ къ немꙋ̀, и҆ сѐ ничто́же досто́йно сме́рти сотворе́но є҆́сть ѡ҆ не́мъ:
16	16
Отже, покаравши Його, відпущу.	наказа́въ оу҆̀бо є҆го̀ ѿпꙋщꙋ̀.
17	17
А йому і треба було заради свята відпустити їм одного в’язня.	Нꙋ́ждꙋ же и҆мѧ́ше на всѧ̑ пра́здники ѿпꙋща́ти и҆̀мъ є҆ди́наго.
18	18
Але весь народ почав кричати: візьми Цього, відпусти ж нам Варавву!	Возопи́ша же всѝ наро́ди, глаго́люще: возмѝ сего̀, ѿпꙋсти́ же на́мъ вара́ввꙋ.
19	19
А той за якийсь вчинений у місті бунт і вбивство був посаджений до в’язниці.	И҆́же бѣ̀ за нѣ́кꙋю крамо́лꙋ бы́вшꙋю во гра́дѣ и҆ оу҆бі́йство вве́рженъ въ темни́цꙋ.
20	20
Пилат знову підвищив голос, бажаючи відпустити Ісуса.	Па́ки же пїла́тъ возгласѝ, хотѧ̀ ѿпꙋсти́ти і҆и҃са.
21	21
Але вони кричали: розіпни, розіпни Його!	Ѻ҆ни́ же возглаша́хꙋ, глаго́люще: распнѝ, распнѝ є҆го̀.
22	22
Він утретє сказав їм: яке ж зло Він учинив? Я нічого, вартого смерти, не знайшов у Ньому; отже, покаравши Його, відпущу.	Ѻ҆́нъ же трети́цею речѐ къ ни̑мъ: что́ бо ѕло̀ сотворѝ се́й; ничесѡ́же досто́йна сме́рти ѡ҆брѣто́хъ въ не́мъ: наказа́въ оу҆̀бо є҆го̀ ѿпꙋщꙋ̀.
23	23
Але вони продовжували з великим криком вимагати, щоб Він був розп’ятий; і перемогли крики їхні і первосвящеників.	Ѻ҆ни́ же прилѣжа́хꙋ гла̑сы вели́кими, просѧ́ще є҆го̀ на распѧ́тїе: и҆ оу҆стоѧ́хꙋ [превозмога́хꙋ] гла́си и҆́хъ и҆ а҆рхїере́йстїи.
24	24
І Пилат присудив, щоб було за проханням їхнім.	Пїла́тъ же посꙋдѝ бы́ти проше́нїю и҆́хъ:
25	25
І відпустив їм ув’язненого за бунт і вбивство, якого вони просили; Ісуса ж віддав на їхню волю.	ѿпꙋсти́ же бы́вшаго за крамолꙋ̀ и҆ оу҆бі́йство всажде́на въ темни́цꙋ, є҆го́же проша́хꙋ: і҆и҃са же предадѐ во́ли и҆́хъ.
26	26
І коли повели Його, то, затримавши якогось Симона киринеянина, що йшов з поля, поклали на нього хрест, щоб ніс за Ісусом.	И҆ ꙗ҆́кѡ поведо́ша є҆го̀, є҆́мше сі́мѡна нѣ́коего кѷрине́а, грѧдꙋ́ща съ села̀, возложи́ша на́нь крⷭ҇тъ, нестѝ по і҆и҃сѣ.
27	27
І йшло за Ним дуже багато народу і жінок, які плакали і ридали за Ним.	И҆дѧ́ше же вослѣ́дъ є҆гѡ̀ наро́дъ мно́гъ люде́й, и҆ жєны̀, ꙗ҆̀же и҆ пла́кахꙋсѧ и҆ рыда́хꙋ є҆гѡ̀.
28	28
Ісус же, обернувшись до них, сказав: дочки єрусалимські! Не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими.	Ѡ҆бра́щьсѧ же къ ни̑мъ і҆и҃съ речѐ: дщє́ри і҆ерⷭ҇ли̑мски, не пла́читесѧ ѡ҆ мнѣ̀, ѻ҆ба́че себѐ пла́чите и҆ ча̑дъ ва́шихъ:
29	29
Бо ось надходять дні, коли скажуть: блаженні неплідні, і утроби, які не родили, і груди, які не годували!	ꙗ҆́кѡ сѐ дні́е грѧдꙋ́тъ, въ нѧ́же рекꙋ́тъ: блажє́ны неплѡ́ды, и҆ оу҆трѡ́бы, ꙗ҆̀же не роди́ша, и҆ сосцы̀, и҆̀же не дои́ша.
30	30
Тоді почнуть говорити горам: упадіть на нас! І пагорбам: покрийте нас!	Тогда̀ начнꙋ́тъ глаго́лати гора́мъ: пади́те на ны̀: и҆ холмѡ́мъ: покры́йте ны̀.
31	31
Бо коли із зеленим деревом таке роблять, то що ж буде з сухим?	Занѐ, а҆́ще въ сꙋ́ровѣ дре́вѣ сїѧ̑ творѧ́тъ, въ сꙋ́сѣ что̀ бꙋ́детъ;
32	32
Вели і двох злочинців з Ним, щоб убити.	(Заⷱ҇ р҃а҃і҃.) Ведѧ́хꙋ же и҆ и҆́на два̀ ѕлодѣ̑ѧ съ ни́мъ оу҆би́ти.
33	33
І коли прийшли на місце, що зветься Лобним, тут розп’яли Його і злочинців, одного з правого, а другого з лівого боку.	И҆ є҆гда̀ прїидо́ша на мѣ́сто, нарица́емое ло́бное, тꙋ̀ распѧ́ша є҆го̀ и҆ ѕлодѣ̑ѧ, ѻ҆́ваго оу҆́бѡ ѡ҆деснꙋ́ю, а҆ дрꙋга́го ѡ҆шꙋ́юю.
34	34
Ісус же говорив: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. А ті, що ділили одяг Його, кидали жереб.	І҆и҃съ же глаго́лаше: ѻ҆́ч҃е, ѿпꙋстѝ и҆̀мъ: не вѣ́дѧтъ бо что̀ творѧ́тъ. Раздѣлѧ́юще же ри̑зы є҆гѡ̀, мета́хꙋ жрє́бїѧ.
35	35
І стояли люди і дивилися. Насміхалися ж разом з ними і начальники, кажучи: інших спасав; нехай спасе Себе, якщо Він Христос, Божий обранець.	И҆ стоѧ́хꙋ лю́дїе зрѧ́ще. Рꙋга́хꙋсѧ же и҆ кнѧ̑зи съ ни́ми, глаго́люще: и҆ны̑ѧ сп҃сѐ, да сп҃се́тъ и҆ себѐ, а҆́ще то́й є҆́сть хрⷭ҇то́съ бж҃їй и҆збра́нный.
36	36
Глузували з Нього і воїни, підходячи та підносячи Йому оцет,	Рꙋга́хꙋсѧ же є҆мꙋ̀ и҆ во́ини, пристꙋпа́юще и҆ ѻ҆́цетъ придѣ́юще є҆мꙋ̀,
37	37
і казали: якщо Ти Цар Юдейський, спасися Сам.	и҆ глаго́лахꙋ: а҆́ще ты̀ є҆сѝ цр҃ь і҆ꙋде́йскъ, сп҃си́сѧ са́мъ.
38	38
І був над Ним напис, написаний письмом грецьким, римським і єврейським: «Цей є Цар Юдейський».	Бѣ́ же и҆ написа́нїе напи́сано над̾ ни́мъ писмены̀ є҆́ллинскими и҆ ри́мскими и҆ є҆вре́йскими: се́й є҆́сть цр҃ь і҆ꙋде́йскъ.
39	39
Один з розіп’ятих злочинців хулив Його, говорячи: якщо Ти Христос, спаси Себе і нас.	Є҆ди́нъ же ѿ ѡ҆бѣ̑шеною ѕлодѣ̑ю хꙋ́лѧше є҆го̀, глаго́лѧ: а҆́ще ты̀ є҆сѝ хрⷭ҇то́съ, сп҃сѝ себѐ и҆ на́ю.
40	40
Озвався і другий, і докоряв тому, і казав: чи ти не боїшся Бога, коли й сам на те саме засуджений?	Ѿвѣща́въ же дрꙋгі́й преща́ше є҆мꙋ̀, глаго́лѧ: ни лѝ ты̀ бои́шисѧ бг҃а, ꙗ҆́кѡ въ то́мже ѡ҆сꙋжде́нъ є҆сѝ;
41	41
І ми засуджені справедливо, бо достойне за діла наші одержали; а Він нічого лихого не вчинив.	и҆ мы̀ оу҆́бѡ въ пра́вдꙋ: достѡ́йнаѧ бо по дѣлѡ́мъ на́ю воспрїе́млева: се́й же ни є҆ди́нагѡ ѕла̀ сотворѝ.
42	42
І сказав Ісусові: пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє!	И҆ глаго́лаше і҆и҃сови: помѧни́ мѧ, гдⷭ҇и, є҆гда̀ прїи́деши во црⷭ҇твїи сѝ.
43	43
І сказав йому Ісус: істинно кажу тобі: сьогодні ж будеш зі Мною в раю.	И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆и҃съ: а҆ми́нь гл҃ю тебѣ̀, дне́сь со мно́ю бꙋ́деши въ раѝ.
44	44
Було ж близько шостої години^*, і настала темрява по всій землі аж до години дев’ятої.	Бѣ́ же ча́съ ꙗ҆́кѡ шесты́й, и҆ тма̀ бы́сть по все́й землѝ до часа̀ девѧ́тагѡ:
45	45
І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині.	и҆ поме́рче со́лнце, и҆ завѣ́са церко́внаѧ раздра́сѧ посредѣ̀.
46	46
Скрикнувши гучним голосом, Ісус сказав: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух.	И҆ возгла́шь гла́сомъ ве́лїимъ і҆и҃съ, речѐ: ѻ҆́ч҃е, въ рꙋ́цѣ твоѝ предаю̀ дх҃ъ мо́й. И҆ сїѧ̑ ре́къ и҆́здше.
47	47
Сотник же, побачивши, що сталося, прославив Бога і сказав: воістину Чоловік Цей був праведний.	Ви́дѣвъ же со́тникъ бы́вшее, просла́ви бг҃а, глаго́лѧ: вои́стиннꙋ чл҃вѣ́къ се́й првⷣнъ бѣ̀.
48	48
І весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався, б’ючи себе в груди.	И҆ всѝ прише́дшїи наро́ди на позо́ръ се́й, ви́дѧще быва̑ющаѧ, бїю́ще пє́рси своѧ̑ возвраща́хꙋсѧ.
49	49
Всі ж, хто знав Його, і жінки, які прийшли з Ним з Галилеї, стояли віддалік і дивилися на це.	Стоѧ́хꙋ же всѝ зна́емїи є҆гѡ̀ и҆здале́ча, и҆ жєны̀ спослѣ́дствовавшыѧ є҆мꙋ̀ ѿ галїле́и, зрѧ́щѧ сїѧ̑.
50	50
І ось один чоловік на ім’я Йосиф, що був радником^*, чоловік благий і праведний,	И҆ сѐ, мꙋ́жъ и҆́менемъ і҆ѡ́сифъ, совѣ́тникъ сы́й, мꙋ́жъ бл҃гъ и҆ првⷣнъ,
51	51
який не брав участи у раді і справі їхній, з Аримафеї, міста юдейського, який і сам сподівався Царства Божого,	се́й не бѣ̀ приста́лъ совѣ́тꙋ и҆ дѣ́лꙋ и҆́хъ, ѿ а҆рїмаѳе́а гра́да і҆ꙋде́йска, и҆́же ча́ѧше и҆ са́мъ црⷭ҇твїѧ бж҃їѧ:
52	52
прийшов до Пилата і просив тіло Ісусове.	се́й пристꙋ́пль къ пїла́тꙋ, просѝ тѣлесѐ і҆и҃сова:
53	53
І, знявши Його, обгорнув плащаницею і поклав Його у гробі, висіченому в скелі, де ще ніхто ніколи не був покладений.	и҆ сне́мъ є҆̀ ѡ҆бви́тъ плащани́цею, и҆ положѝ є҆̀ во гро́бѣ и҆зсѣ́ченѣ, въ не́мже не бѣ̀ никто́же никогда́же положе́нъ.
54	54
День той був п’ятниця, і надходила субота.	И҆ де́нь бѣ̀ пѧто́къ, и҆ сꙋббѡ́та свѣта́ше.
55	55
Слідом же йшли жінки, які прийшли з Ісусом з Галилеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його.	Вⸯслѣ́дъ же шє́дшыѧ жєны̀, ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ пришлѝ съ ни́мъ ѿ галїле́и, ви́дѣша гро́бъ, и҆ ꙗ҆́кѡ положе́но бы́сть тѣ́ло є҆гѡ̀:
56	56
Повернувшися, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю.	возвра́щшѧсѧ же оу҆гото́ваша а҆рѡма́ты и҆ мѵ́ро: и҆ въ сꙋббѡ́тꙋ оу҆́бѡ оу҆молча́ша по за́повѣди.

← Глава 22

Глава 24 →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт