|
Правила української транслітерації церковнослов'янських текстів
|
|
|
Вступ. Обґрунтування української вимови церковнослов’янських текстів
|
|
|
Свідчення української вимови в публіцистичній літературі XVIII-XIX ст.
|
|
|
Митрополит Іларіон (Огієнко) писав: «Кожна слов’янська церква вимовляє богослужбовий текст по-своєму, для чого iснують рiзнi вимови богослужбового тексту: болгарська, сербська, українська, росiйська. Маємо багато записiв богослужб ХVI–ХVIII вiкiв латиною, i вони й показують, як вимовляли тодi богослужбовий текст» [1]. Дійсно, існує безліч згадок про українську вимови церковнослов’янської. У 1842 році фiлолог Михайло Максимович зазначав: «Що малороси, йдучи за своєю власною вимовою, букву ѣ вимовляють як гостре i в тому легко пересвiдчитися: досить послухати сiльського дяка, який читає церковну книгу: в книзi написано „ Ганна Куземська у своїй книзі «Якою мовою молилася давня Україна…» наводить слова російського письменника О. Сумарокова (1717-1777): «... а потому, что все школы ими (українцями. — Г. К.) были наполнены, так сие провинцияльное произношение и вкоренилося, яко... „теби“ (свiдчення того, що ѣ українцi вимовляли як i. — Г. К.), „мья“ (пiдтвердження вживання апострофа пiсля губних. — Г. К.) и протчия малороссийския испорченныя выговоры; а особливо певчия многое преобразили... малороссиянцы вместо „Тебе, Господи“ — „Теби, Господы“ и вместо „Господи, помилуй“ поют... „Господы, помылуй“ и так даляе». «Знатнейшия наши духовныя (тобто архiєпископи, митрополити. — Г. К.) были ко стыду нашему только одни малороссиянцы... от чего все духовныя слепо следуя их неправильному и провинцияльному наречию, вместо „во вѣки“ и протч. говорили „во вики“ и так даляе». Сумароков засвiдчує, що українцi «всегда ѣ как i произносят» . ________________________________ [1] — Огiєнко I. I. Українська Церква, с. 79. |
|
|
Свідчення української вимови в пам'ятках церковнослов'янської писемності
|
|
Стародавні Євангелія XIст.Свідчення української вимови в Архангельському Євангелії 1092р. (написане ймовірно в Києві): - палаталізована (пом'якшена) Ц: О-ць (Отець), О-цю, О-цѧ (також вживається і О-ца), агньць, пьшеницѧ; (Також цс. слова тебѣ і себѣ пишуться як тобѣ і собѣ).
|
|
|
Жива традиція української вимови
|
|
|
Але окрема українська вимова церковнослов’янської — це не лише те, що залишилося в минулих століттях. Це жива традиція, яка досі збереглася в богослужінні на Галичині та Закарпатті. На Буковині ще живі свідки церковного використання української вимови, але, як і в решті регіонів України, вона була штучно витіснена вимовою російською і залишилася лише в деяких селах. На Волині, Поділлі та ін. можна почути українську вимову церковнослов’янської від звичайних парафіян та священників, які ніколи не чули про Київський ізвод (як у значенні редакції церковнослов’янських текстів, так і у більш новітньому значенні цього терміну — української вимови) і навчалися в радянських семінаріях, де вимова, звісно, була лише російська. Але в силу того, що в побуті вони спілкуються лише українською, їхній мовленнєвий апарат сформований так, що вони природним чином читають церковнослов’янську на український лад: «Во ім’я Отця…», «сущую Богородицю», «Господи, помилуй», «Вірую…» тощо. |
|
|
Вимова церковнослов’янської іншими народами
|
|
|
Різницю у вимовах інших слов’янських народів продемонструємо на прикладі деяких церковнослов’янських слів. Наприклад, по-російськи: нинє, хєрувіми, память, по-сербськи: нин’є, хєрувiмi, пам’ят, по-болгарськи: нiне, хєрувiмi, памят; по-російськи: Троіце трісвятую пєснь пріпевающє, по-сербськи: Троїце трiсв’ятую п’єсн прип’єваюшче, по-болгарськи: Тройце трiсвятую песн прiпеваюште, по-словацьки: Тройцi трiсв’ятую пiсн прiпiваюшче [4]. А це приклад словацької транслітерації Символу Віри: «Viruju vo jedinaho Boha Otca, Vsederžiteľa, Tvorca nebu i zemli, vidimym že vsim i nevidimym. I vo jedinaho Hospoda Iisusa Christa, Syna Božija, jedinorodnaho, iže ot Otca roždennaho prežde vsich vik: Svita ot Svita, Boha istinna ot Boha istinna, roždenna, ne sotvorenna, jedinosuščna Otcu, imže vsja Byša. Nas radi čelovik i našeho radi spasenija, sšedšaho s nebes, i voplotivšahosja ot Ducha Svjata i Mariji Divy, i vočelovičšasja… »
Як бачимо, вимова церковнослов’янської кожного слов’янського народу не відбувається «буква в букву». _____________________ [4] — Г. Куземська, Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів. — К. 2012, с. 13. |
|
|
Російська вимова церковнослов’янських текстів
|
|
|
Ось приклади російської вимови, коли деякі приголосні пом’якшені, хоча після них іде літера Але також варто зазначити, що самі церковнослов’янські тексти змінювалися спеціально під російську вимову. Так, у порівнянні з Полууставом Петра Могили (1643р.), Острозькою Біблієї (1581р.) та іншими старовинними богослужбовими текстами, бачимо наступні зміни в синодальній редакції:
____________________________ [6] — Острозька Бiблiя 1581 р., Опрацював та пiдготував до друку єрмнх. архiмандрит др. Рафаїл (Роман Торконяк) — Львiв: Українське Бiблiйне Товариство, Благодiйний Фонд «Книга», 2006, Мф. 11:28-29, ст. 1550. |
|
|
Сучасні зміни в текстах синодального ізводу
|
|
|
Також можемо спостерігати зміну самого синодального ізводу. Так, в Єлизаветинській Біблії (1751р.) зустрічаємо _____________________ [12] — Псалтир, Свято-Успенська Почаєвська Лавра, 2014. |
|
|
Правила транслітерації
|
|
|
Більшість правил співпадають із правилами описаними в книзі "Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів", тому деякі подаємо без змін, як у цій книзі (можливі скорочення), а деякі намагаємося розширити та обґрунтувати. Відмінності окремо |
|
|
Букви ѣ, є, ъ, ь
|
|
|
Літера Обгрунтування: 1) усі наявні молитовники та богослужбові тексти українською транслітерацією передають г) Отче наш. Молитовник. До друку підготовлено в Перемишльській єпархії Польської Православної Церкви. 1989 рік. ґ) Православний Молитвослов, виданий з благословення Митрополита Київського і Галицького Філарета і Патріарха Московського Алексія, Київ, 1968р. (перевиданий в 1990р.).д) Православний молитовник. Сучасна редакція Київського ізводу в українській транслітерації. — 2019.; є) Православний молитвослов | Українська вимова, УПЦ, 2024р.; ж) Псалтир церковнословʼянською з парастасом | Українська вимова, УПЦ, Баладек, Київ 2024р.; інші. 2) в «Граматиці» (1619р.) Мелетія Смотрицького автор констатує наявність різних традицій прочитання в руських діалектах, тому він закликає не писати " 4) Свідчення в публіцистичній та художній літературі. а) Феофан Прокопович і після п’ятнадцятирічного перебування в Санкт-Петербурзі не відучився вимовляти “ѣ” як “і”, про що свідчать рими в епітафії на могилі Іскри і Кочубея на території Києво-Печерської лаври: владычни — вѣчный (бо “владичні” і “вєчний” не римуються), зритель-добродѣтелъ; лики-вѣки; дружины-перемѣны [15]. в) «…малороси, йдучи за своєю власною вимовою, букву э вимовляють як гостре i» - Михайло Максимович [17]; г) Церковнослов'янські слова достойнопѣтая та вонми у Кобзарі 1876-го року писалися так: достойно-пітая, воньми. У 2003-му уже ми бачимо цілком московську транслітерацію: достойно пєтая, вонми. [18]. 5) Г. Куземська, Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів. — К. 2012, с. 28. 6) жива вимова, яку можна почути, зайшовши до православного чи греко-католицького храму Буковини, Галичини, Закарпаття, а подекуди Волині, чи знайти безліч відео із записами Богослужінь чи піснеспівів, де почуєте "і" на місці "ѣ". _____________________ [14] — Житецький П. I. Нарис лiтературної iсторiї української мови... с. 19. Літери • Літери а) на початку слова або після голосної літери: Виняток — деякі слова давньоєврейського, грецького та латинського походження: б) після префіксів: в) там, де нині вимовляємо є: • У всіх інших випадках літери • Літеру • Після префіксів перед йотованими голосними • У кінці слів: Така вимова не лише природна для нас, а й історично виправдана 700-літньою традицією. Якщо сучасні болгари, серби чи словаки вимовляють: памят, Господ, мудрост, песн, печал, змінюючи м’який знак на твердий, — так само виправдана зміна твердого знака на м’який в українській вимові, коли це відновлює нашу багатовікову богослужбову традицію. 1917 року в Україні 75-тисячним накладом вийшов ц.-сл. молитовник з паралельним українським перекладом, де упорядник — відомий громадський і культурний діяч Полтавщини священик Андрій Геращенко (1870–1920) — у вступній статті подає стислі правила української транслітерації: "Закінчення В Архангельському та Остромисловому Євангеліях написаних у Києві в ХІ ст. теж зустрічаємо да ст҃итьсѧ имѧ твоѥ. в) у решті випадків • Літеру • У всіх інших випадках ь зберігаємо: • Слова |
|
|
Літери а, я
|
|
|
Літеру • Після голосних літера а транслітерується згідно із сучасною вимовою: • Після • У решті випадків — як а: Літери |
|
|
Літера ї
|
|
|
Літера • 1) між двома приголосними, крім Винятки: деякі слова неслов'янського походження та власні назви, в яких традиційно Обґрунтування: а) У сучасній українській мові в питомих словах (спільнослов’янського походження) голосні і та и в позиції між двома нейотованими приголосними відбивають різні праслов’янські голосні. Якщо говорити простіше в контексті транслітерації церковнослов'янської мови, то в українській мові, а отже і вимові, і стоїть між приголосними там, де в спільних словах в церковнослов'янській б) Граматика української мови, Василь Сімович, 1919р., розділ "Як читати церковні книги", с. 91: "мїръ читай: мир". в) Молитвеник, Бухарест, 1976р., виданий Румунською ПЦ, розділ "Свята Літургія Івана Золотоустого": "О мирі всего мира...". г) попри те, що в греко-католицьких молитовниках починаючи з 60-х років ми бачимо написання херувім та мір (у значенні світу), "Молитвословець для молодїжи" отців Василіян, виданий в Жовкві в 1907р., передає більш живу народну вимову, зокрема написання Херувим та Серафим. Схоже, що греко-католицьке духовенство з часом вирішило вимовляти церковнослов'янське д) до кінця XVI ст. в богослужбових текстах, написаних на території сучасної України та Московії, церковнослов'янське слово, що українською означає світ, майже завжди писалося як Острозька Біблія: В Єлисаветградському ж Євангелії (кін. XVI - поч XVII ст.) бачимо різні написання для одного і того ж слова в одному вірші, що може свідчити про його однакову вимову: Так само в Полууставі Петра Могили (1643р., розділ "Тропарі Воскреснії") переважно пишеться Отже попри штучне введення написання є) церковнослов'янське слово мир у значенні світу увійшло і в українську мову. Такі слова як мирський, миряни пишуться через и. Малорусько-німецький словник (Желехівський Є.І.; Недільський С., 1886р.), який досить чутливий до відтінків вимови (див. "желехівка"), теж подає це слово церез и: мир. 2) після подвійних приголосних пр, вр та хр: 4) в наказовому способі дієслів другої особи: 5) іменники множини в родовому відімінку та чоловічі імена із закінченням на 6) У прикметникових закінченнях із м’якою основою та в закінченнях іменників між приголосними пишемо та вимовляємо і: Це правило легко запам’ятати так: літеру и чи і в таких закінченнях пишемо згідно із сучасною вимовою. • Сполуку іа після голосної транслітерують як я: • У всіх інших випадках _____________________ [20] — Історична фонетика української мови. І.В. Дудко, Ю.С. Макарець, Київ, 2013р. |
|
|
Літера и
|
|
|
Літеру і множини там, де за сучасним правописом має бути і: Виняток. В іменниках жіночого роду ІІІ відміни на -ть за другим приголосним: милости, чести, благости тощо, і як винятки: любови, Руси. д) у наказовому способі дієслів другої особи у множині на останньому складі з е) після префіксів з голосною на кінці та на стику складних слів: Примітка. Після префіксів з кінцевою приголосною пишемо и: є) у слові • Для музичних творів, де має звучати кожна голосна літера, ці слова транслітерують через і: • а) після голосних: б) у займенниках • У всіх інших випадках літеру |
|
|
Транслітерація імені Іисусъ
|
|
|
Ім’я а) Православний Молитвослов, виданий з благословення Митрополита Київського і Галицького Філарета і Патріарха Московського Алексія, Київ, 1968р. (перевиданий в 1990р.). б) Молитовник для молодіжі отців Василіян, Жовква, 1907р. ![]() в) Молитовник для всіх, о. Петро Дзедик, Перемишль, 1939р. г) Молитвеник, Бухарест, 1976р., виданий Румунською ПЦ. д) Г. Куземська, Якою мовою молилася давня Україна: Правила української транслітерації церковнослов’янських текстів. — К. 2012, с. 27. |
|
|
Літера ы
|
|
|
Буква а) у словах |
|
|
Літера с
|
|
|
|
|
|
Літера v
|
|
|
Літера • на початку слова |
|
|
Апостроф
|
|
|
• Виняток імперфект дієслова бути: |
|
|
Наголоси
|
|
|
Наголоси подаємо незмінно так, як у церковнослов'янському тексті, що транслітеруємо. |
Архангельське Євангеліє,
Архангельське Євангеліє, 


 - Copy.jpg)
.jpg)
 - Copy.jpg)














.jpg)