I. Молитва та молитвослів'я

Кожна людина проживає миті, в які її єство мимоволі направляється вгору в молитовному пориві. Трагічні переломи життя, щем душі, коли вона охоплена творчим піднесенням або зіткнулася з красою, - все це може пробудити ту силу, яка підносить нас до Бога в благанні, подяці, радості. Але тут ми розглянемо головним чином систематичну молитву, яка входить до життя як постійна супутниця і натхненниця.

Початковою та необхідною формою молитви є молитвослів'я. Так називають вичитування «правила», що компоноване вранішніми та вечірніми молитвами і призначене на щодень. Цей ритм необхідний: інакше душа легко випадає з молитовного життя, ніби лише час від часу прокидаючись. У молитві ж, як і у всякій великій і важкій справі, суто «натхнення», «настрою» та імпровізації недостатньо.

Подібно до того, як людина, дивлячись на картину чи ікону, слухаючи музику чи вірші, долучається до внутрішнього світу їх авторів, так і читання молитов пов'язує нас з їх творцями: псалмоспівцями та подвижниками. Це допомагає нам набути духовного настрою, спорідненого з полум'яністю їхніх сердець. «У тому, щоб молитися нам «чужими» молитвами, — каже о. А. Єльчанінов, - (...) приклад нам Христос. Його молитовні вигуки на хресті – «цитати» з псалмів (...) (Пс. 21:2; Пс. 30:6) »[5].

Існує три основні «правила»:

1. повне - яке розраховане на людей, що мають більший, ніж інші, часу; воно міститься у повних ієрейських молитовниках;

2. коротке правило, розраховане на всіх; вранці: «Царю Небесний», «Трисвятоє», «Отче наш», «От сна возставши», «Помилуй м'я, Боже», «Вірую», «Боже, очисти», «К Тебі, Владико», «Святий Ангеле», «Пресвятая Владичице», прикликання святих, по молитві за живих та померлих; увечері: «Царю Небесний», «Трисвятоє», «Отче наш», «Помилуй нас, Господи», «Боже вічний», «Благаго Царя», «Ангеле Христов», від «Взбранной Воєводі» до «Достойно єсть». Ці молитви наявні в будь-якому молитовнику; І, врешті решт:

3. мінімальне правило преподобного Серафима (тричі «Отче наш», тричі «Богородице Діво» і один раз «Вірую») — у ті дні та за тих обставин, коли людина перебуває у надмірній втомі або не має достатньо часу.

Зовсім не читати «правило» - небезпечно. Втома і неуважність не мають породжувати в нас сумнівів (див. про це у роз. III). Навіть якщо «правило» читається без належної уваги, слова молитов, проникаючи в підсвідомість, чинять свою освячувальну дію.

Базові молитви незле знати напам'ять, аби вони глибше проникали в серце, і щоб їх можна було повторювати за будь-яких обставин. Написані молитви церковнослов'янською мовою, тому у зміст молитов потрібно вникнути заздалегідь, знайти переклад або перекласти самим, щоб слова не звучали безглуздо. «Потрудись, — радить преподобний Никодим Святогорець, — не в молитовну годину, а в інший вільний час обмірковувати та відчути належні молитви. Зробивши це, під час молитвослів'я не зіткнешся з жодними труднощами відтворення в собі всього змісту читаної молитви» [6].

Дуже важливо, аби той, хто приступає до молитви, вигнав зі свого серця обра́зи, роздратування, гіркоту. «Перед молитвою, — каже святитель Тихон Задонський, — потрібно (...) ні на кого не гніватися, ні злостивитись, а будь-яку образу полишити, щоб і нам самим Бог відпустив гріхи» [7].

Без зусиль, спрямованих на боротьбу з гріхом, на служіння людям, на встановлення контролю над тілом та душевним життям, молитва не може стати тим, чим вона призначена бути — внутрішнім стрижнем нашого життя (див. про аскезу у роз. II). Чималу роль у вихованні молитовного духу відіграє читання, особливо читання Євангелій (див. роз. IV), а також таїнства сповіді та Євхаристії.

Причащання Святих Тайн вносить всю людину в сокровенний потік благодатного життя. Йдучи до причастя рідко, ми завдаємо собі чималої шкоди, бо позбавляємося благодатної допомоги. У минулому склалася практика нечастого причастя, засуджувана святими Отцями. «У нас нині говорять навіть, що гріх часто причащається, — писав єпископ Феофан, — інші наполягають, що не можна причащатися частіше, ніж раз на шість тижнів. Можливо, крім цих є й інші дотичні хибні міркування. Не звертай уваги на ці тлумачення – причащайся так часто, як на те відчуєш потребу, нічтоже сумняшеся [анітрохи не вагаючись]. Намагайтеся тільки всіляко належним чином готуватися і приступати зі страхом і трепетом, з вірою, і сокрушенням, і відчуттям розкаяности. А як хто промовами надокучатиме, дайте їм відповідь: «Так я ж... на св. причастя щоразу маю дозвіл від духовного отця мого» [8]. [Частота причащання — досить суперечливе питання, і навіть серед святих є прихильники різних точок зору. Тому було б некоректно піддавати остракізму опонентів у цьому питанні].

В умовах сучасного життя з його завантаженістю та прискореними темпами нелегко відводити для молитви конкретний час. Однак найкраще ранкові молитви читати до початку будь-якої справи. В крайньому разі їх можна возносити дорогою з дому. Пізно ввечері часто буває важко зосередитися через втому, тому вчителі молитви рекомендують читати вечірні молитви у вільні хвилини до вечері чи ще раніше.

Якщо є можливість, під час молитви личить усамітнитися чи стати перед іконою. На питання про те, чи слід читати «правило» разом, усією сім'єю чи кожному окремо, неможливо дати однозначної відповіді. Це залежить від характеру людини та її взаємин із домашніми. Загальну молитву рекомендують напередовсім у святкові дні, перед святковою трапезою та в інших подібних випадках. Сімейна молитва є все ж таки різновид церковної («домашня церква») і тому не може замінити індивідуальну молитву, а суто доповнює її.

Перед початком молитвослів'я ми осіняємо себе хресним знаменням і намагаємось, відкинувши повсякденні турботи, налаштуватися на внутрішню розмову з Богом. «Постій мовчки, допоки стихнуть почуття, постав себе в присутність Божу, до свідомості і чуття Його, з благоговійним страхом, і впусти у серце живу віру, що Бог чує і бачить тебе» (з Молитвослова). (Про положення тіла при молитві див. у розд. II.)

Початківцю необхідно вимовляти молитви вголос або впівголоса. Це допомагає зосередитись.

Якщо під час читання «правила» проривається молитва своїми словами, то, як каже преподобний Никодим, «не дай цьому випадку пройти швидкоплинно, а зупинися на ньому» [9]. Цю думку ми знаходимо в єпископа Феофана. «Коли найде, – каже він, – сильне молитовне почуття і руйнує читання молитов, покидай це читання і давай простір цьому почуттю» [10].

Багатьом людям здається, що молитва завжди мусить нести «духовну насолоду». Вони забувають про її «трудницький» характер. «Не шукай у молитві насолод, – каже єпископ Ігнатій Брянчанінов, – вони аж ніяк не властиві грішникові. Бажання грішника відчути насолоду є вже самообман (...) Не шукай передчасно високих духовних станів і молитовних за́хватів»[11]. Зауважимо, що пошуки постійної духовної насолоди є прихованим видом егоїзму та прагнення до духовного комфорту. Трудність молитви – нерідко є ознакою її справжньої дієвости.

Про труднощі в молитві ми говоритимемо нижче (розд. ІІІ).

Молитва за інших людей є невід'ємною частиною молитвослів'я. Предстояння перед Богом не віддаляє людину від ближніх, але пов'язує її з ними ще тіснішими узами. Про це дуже добре писав поет А. К. Толстой: «Просити з вірою у Бога, щоб Він усунув нещастя від любої людини — не є справою даремною, як те стверджують деякі філософи, що визнають молитву лише способом поклонятися Богу, спілкуватися з Ним і відчувати Його присутність. Насамперед молитва чинить пряму і сильну дію на душу людини, за яку молишся, оскільки чим більше ви наближаєтеся до Бога, тим повнішу ви здобуваєте незалежність від вашого тіла. І тому ваша душа менш стиснута простором і матерією, що відділяють її від тієї душі, за яку вона молиться. Я майже переконаний, що дві людини, які б молилися одночасно з однаково сильною вірою одна за одну, могли б спілкуватися між собою, без будь-якої допомоги матеріальної і всупереч віддаленню (...). Як ми можемо знати, наскільки зумовлені заздалегідь події в житті дорогої людини? І якщо вони були надані будь-яким впливам, який вплив може бути сильнішим, ніж вплив душі, що наближається до Бога з гарячим бажанням, аби усі обставини сприяли щастю душі друга?» [12]

Не слід обмежуватись лише молитвою за близьких і дорогих нам людей. Молитва за тих, хто завдав нам прикрощів, вносить до душі мир, впливає на цих людей, і наша молитва стає жертовною.

Добре закінчити молитвослів'я подякою Богові за дароване спілкування і скорботою за свою неуважність. «Не відразу поринай у рутину, — вчить преподобний Никодим, — і ніколи не думай, що, здійснивши своє молитовне правило, ти все скінчив у ставленні до Бога» [13].

Приступаючи до справ, треба подумати про те, що нам доведеться говорити, робити, бачити протягом дня, і виблагати у Бога благословіння і сили для дотримання Його волі. Іноді добре зберегти в гущі трудового дня одне слово або коротку молитву, яка допоможе і в повсякденних справах знаходити Господа (див. розд. V).

Ми також повинні подумки звертатися до Бога перед початком будь-якої справи та перед їдою.