IV. Молитовні роздуми
1. Святе Писання і Церква закликають нас поглиблювати і вдосконалювати молитву, щоб вона дедалі більше наближувала дух до Бога і освячувала все наше життя. Молитвослів'я має поступово доповнюватися поглибленою молитвою, яка, натомість, є переддвер’ям вищих рівнів молитви.
2. Поглиблена молитва є зверненням до Бога в повній зосередженості всіх внутрішніх сил: це бесіда, споглядання чи безмовне предстояння. Тут уже мало одного «правила» і мало тих 10-15 хвилин, які відводимо на нього. Для цієї молитви треба щонайменше півгодини, а іноді й година щодня. Зрозуміло, далеко не в кожного є така змога. Тому добре почати з одного чи двох разів на тиждень. Виростає поглиблена молитва з молитвослів'я, а підготовкою до неї слугують духовні роздуми.
3. У повсякденному житті є багато моментів звертання до Бога подумки (див. гл. V). Відпочинок, прогулянки на природі, читання, зустрічі з людьми, навіть праця – все перераховане відкриває можливості для богомислення. Потрібно прагнути випрацювати відчуття постійного перебування перед Отцем. Тоді для нас не буде нічого «світського», все стане священним, все протікатиме «в полі Бога». Поза Ним – лише гріх, але навіть той через розкаяння повертає нас до Христа.
Все прекрасне, що тішить нас, походить від Нього. Він дав нам «хліб насущний», красу світу, радість праці та людського спілкування. Він дав нам саме буття, привів нас у це важке і прекрасне життя, щоб ми прямували ним, відкриваючи і розбудовуючи Його Царство.
Один із першохристиянських письменників, Гермас, зображував Церкву у вигляді будованої вежі. Каміння, з якого вона компонується, — душі вірних. Ця думка має превалювати в нашому житті. Чого чекає від нас Господь і як нам виконувати Його волю? Ось питання, від відповіді на яке залежить правильне влаштування християнського життя. Насамперед не Він для нас, а ми для Нього. Йому повинні ми віддати і присвятити кожен крок: смуток і радість, пізнання і працю – все має перебувати під знаком подячної молитви. У хвилини скорботи, хоча ми й знаємо, що Йому і так відомо про нас усе, ми відкриваємо Йому своє серце, і про що б ми не благали, кінцівка прохання має бути тією ж: «Да будеть воля Твоя».
4. Чималу допомогу в духовних роздумах може надати читання, особливо Святого Писання. Зосереджене, молитовне читання завжди повільне. Читаємо потроху, зупиняючись для звертань до Христа з молитвою: просимо Його просвітити наш розум. При цьому личить перехреститися або стати перед іконою, а потім повернутися до читання. Важливо усвідомлювати, що слова звернені до кожного з нас як заклик, закид чи схвалення. Тоді читання непомітно перетвориться на діалог, молитовну розмову з Богом. Добре, якщо час у читанні Святого Письма та книг про духовне життя можна проводити щодня. Якщо це неможливо, оберемо для духовного читання три дні (неділю, середу, п'ятницю) чи, у крайньому разі, недільні чи святкові дні.
5. Ритм людського життя пов'язаний з рівновагою між спілкуванням та усамітненням. За потребою, більша частина нашого часу проходить серед людей, та це мусить врівноважуватись хвилинами внутрішньої тиші. Вони передують роздумам і молитві.
Спочатку нехай це будуть лише 1-2 хвилини, проте треба прагнути, щоб у цей час усі сторонні думки, перешкоди (зовнішні та внутрішні) усунулися. Місце вибирається будь-яке, де поменше приводів для неуважности.
У ці хвилини ми намагаємося «прислухатися» до свого тіла, заспокоюємо його, гасимо потік сторонніх думок, «вслухаємося в тишу». А після цього повільно і вдумливо (мовчки) промовляємо якусь молитву, найкраще «Отче наш». Зупиняємось на одному слові (для одного разу слід брати лише одне слово або коротку фразу). «Отче наш»... Отець, всеосяжне Лоно Любові, Творець та Поводир. Подумаємо, що колись нас не було. Ми існуємо з Його волі. Він всюди і в усьому, і все-таки поки що Він для нас «на небесах», у світі Духа, у світі світла та повноти досконалої. Цей світ, омріяний і невимовний, виливається на нас, у наше життя. «Ім'я» Його – Любов. Її образ –зіткана зі світла Чаша, що сходить над обрієм, як сонце. «Да прийдеть Царствіє Твоє»... ми чекаємо, ми прагнемо його, але ми й покликані працювати для нього... І так до кінця кожне слово відчуємо і промислимо.
Теми для богодумства можуть бути різними. Наведемо декілька прикладів.
1. Я – Твоє творіння. Відчути, що кожна клітина тіла належить не мені; що все, що я маю, мені дано – і саме життя, і Дух. Усвідомити, що моє буття в руках Божих, що я належу Йому цілком.
2. Вдячність Господу. Усвідомити, що приведені у світ з небуття; скільки дарів ми отримали; дякувати за все, що було доброго в житті, включно з випробуваннями; дякувати за життя, працю, людей, речі, книги, світ, за все, що довкола, що живить і тішить.
3. Дух панує над плоттю. Усвідомити, що найвищий дар у мені – Дух, що від природи покликаний царювати, що йому дана така ж влада над тілом, яку дали людині при створенні над природою (Бут. 1:26).
4. Він дав нам від Духа Свого (1 Ін. 4:13). Думати про той сокровенний зв'язок, який існує між нами та Сущим. Про те, що ми – Його образ і подоба. Про те, що Він хоче діяти у нас.
5. Да будеть воля Твоя. Цілковите віддання «себе й одне одного» Його Провидінню. Повна довіра та надія на допомогу.
Можна брати слова з Писання, молитов, піснеспівів і літургії (наприклад, «Восія мирові світ Разума»; «Слава Тебі, показавшему нам світ»; «Обрящіте покой душам вашим»; «Нас ради человік і нашего ради спасенія»; «Прийди і вселися в ни»; «Да ісправиться молитва моя»; «Покаянія двері отвези мні» тощо. У будь-якому разі, потрібно стежити, щоб медитація не перетворювалася на абстрактний роздум. Вона має бути тісно пов'язаною з конкретною долею та особистістю людини та відчуватись як предстояння Богу. Усвідомлення Його присутности тут є дуже важливим. Дуже важливо також, щоб у ці хвилини ніщо стороннє не пороникало до думкок. Кожен початківець знає, як це важко. Але труднощі не мусять лякати нас чи охолоджувати.
6. До духовних роздумів належить також перевірка совісті, яку можна поєднувати зі щоденним молитвослів'ям або здійснювати наприкінці тижня. Обов'язково це робити напередодні сповіді (див. Таїнство, Слово і Образ) [29].
7. Духовні роздуми можна базувати не тільки на молитвах та коротких висловах зі Святого Письма, але також на моментах священної історії (наприклад, ходіння по водах [див. Мф. 14:25-33; Мк. 6:45-52; Ін. 6:15-21]). Святий Іоанн Златоуст рекомендує при міркуванні на євангельські теми безпосередньо уявляти обстановку і подробиці подій. При цьому, однак, слід пам'ятати, що людей з сильно розвиненою уявою може підстерігати тут «мрійливість», тобто болісне збудження душі, яке недосвідчена людина сприймає за справжні духовні переживання. Тут чаїться небезпека панування у духовному житті емоційної і навіть чуттєвої стихій, що спотворюють внутрішній устрій та ведуть до патології та лжемістики. Тому в молитві та духовних роздумах треба бути дуже обачним і не зловживати засобами уяви (про самоперевірку при особливих духовних станах див. гл. II, розділ 3). (Більшість східних подвижників вважали неприпустимими взагалі будь-які елементи уяви в богомислії. У баченні західних цей елемент допустимий, а подеколи і рекомендований. Походження цієї розбіжності дуже давнє. Воно пов'язане з різницею психології людей Сходу та Заходу. Схід, схильний до умовиводів, фантазії, багатої уяви, повинен був отримати протиотруту у вигляді заборони давати свавілля цій уяві. Захід же, більш тверезий і раціоналістичний, потребував зворотного: оживлення духу за допомогою сил душі. Нині ця психологічна відмінність практично нівелювалася. Тому при виборі методів богомислення більше уваги має бути приділено індивідуальним особливостям людини.
