VI. Вищі ступені молитви

Людина, яка починає молитовне життя, повинна остерігатися поспіху при переході до вищих форм молитви. Органічне і здорове розкриття в нас духовних сил має відбуватися поступово. Той, хто нехтує цим через нетерпіння, може стати жертвою гордині та хворобливих станів. Тому вищі рівні молитви повинні стояти перед нами як бажана мета, до якої може привести нас лише Сам Господь. На них Він розкривається в глибинах нашого духу, ми можемо лише готувати зораний ґрунт для Його священного посіву.

Тим не менш, і на початкових шляхах нас відвідують ніби відблиски досконалої молитви. Іноді, крім нашої волі, вона загоряється в серці, приносячи звістку з обітованої землі Духа.

Тут ми стисло торкнемося трьох форм вищої молитви: безмовної, невпинної та Ісусової, вкотре нагадуючи, що це лише вказівка на майбутнє, яка залежить від благодатних дарів і нашої готовности прийняти їх

«Внутрішня мовчанка, – каже митрополит Антоній, – це відсутність будь-якого внутрішнього руху думок чи емоцій, але це стан повної пильности, відкритости до Бога» [33]. Хвилини внутрішнього спокою, про які ми говорили вище (в гл. IV), можуть бути мовбито зачатком для підготовки душі і духу до цього стану. Після року молитвослів'я і духовних роздумів, що систематично відбувалися, можна раз на тиждень спробувати вибрати місце і час для того, щоб налаштувати свій дух на повну увагу до голосу Божого, що звучить у тиші. Тут замовкають усі прохання, усі слова і залишається лише благоговійне предстояння. Найменша вібрація тіла, душі чи духу може стати перешкодою для цього стану мовчазливости. Тому потрібно невпинно вправлятися в умінні опановувати свої думки та почуття. Якщо час від часу справжня безмовність відкриватиметься нам, ми не повинні відносити це до переліку своїх «успіхів». Пам'ятаймо, що Дух Божий може відвідати і непідготовленого, щоб пробудити в ньому прагнення рухатися до вишнього.

Не треба впадати у відчай, якщо наші зусилля будуть марними, якщо ми навіть втратимо почуття присутности Божої. Адже ми маємо шукати не «захвату», а любові до Христа. Бажання знайти Його є певною мірою вже здобуттям Його. Але Він Сам знає, коли нам потрібно відчути Його близькість. Тому чекатимемо терпляче і в смиренности.

Якщо ми вистоїмо в періоди сухости та духовної безплідности, Він прийде до нас і відкриє в нас джерело мовчазної молитви. Вона вже не залежатиме від нас, а потече як тихий струмінь благодаті.

Усередині нас існує глибинна реальність, виявом якої є невпинна молитва. Благодать може звернути її до свідомого «творення». Будь-яка душа у стані благодаті занурена в безперервну молитву.

У глибині свого єства людина відчуває тяжіння до Бога. Але, будучи вільною особистістю, вона може чинити опір цьому «духовному тяжінню», придушити в собі те, що є в ньому сокровенною молитвою. Однак якщо вона не перешкоджає їй, то можна сказати, що вона уже перебуває на правильній дорозі.

Невпинна молитва відображає саму природу людини, бо все, що в ній є (те, що робить нас людьми), походить від Бога і тягнеться до Нього.

Пробудити цю сокровенну сутність у людині допомагає благодать таїнств. У хрещенні дух християнина освячується, він стає причасником Божественного єства (див. 2 Пет. 1:4).

Все освячене єство людини прагне Творця. Коли до її свідомости досягає цей глибинний рух, вона повинна підкоритися вродженому тяжінню до Бога і радо відповідати Тому, Хто її кличе. І значення невпинної молитви саме в тому, щоб навчити людину стежити за прагненням до Бога, вкладеним у неї.

Одні й самі вчинки можуть мати різні мотиви і цілі. Одну і ту ж дію можна виконувати тільки для заробітку, тільки заради сім'ї, або – надихаючись бажанням виконувати Божу волю. Тому недостатньо просто робити добро. Згадаймо праведність фарисеїв, про яких мовиться у Євангелії. Вони були благочестиві, але їхнє благочестя живилося не щирою любов'ю до Бога, а марнославством. Також молитва мусить мати гідну спрямованість. Не ми самі, а Бог посідати чільне місце в нашому житті. Потрібно постійно аналізувати свою вольову спрямованість, очищаючи її від полови (самовдоволення, духовний комфорт, самозахоплення тощо).

Коли Господь освячує нас благодатними дарами, наша сокровенна молитва стає свідомою і регулярна молитва перетворюється на безперервну. Схожий дар отримуємо іноді раптово, неочікувано, і він тримає нас на крилах упродовж декількох днів (іноді довше) або ж коротшого часу. Це пряма дія Бога на нашу душу. Однак і після цього можуть настати періоди сухости (див. гл. III); вони ясно показують, що благодатний дар походив від Бога.

Молитва Ісусова – особливий вид поглибленої молитви, знаний від східних подвижників із V століття. Про її силу свідчать усі, хто вводив її у своє життя. «Більше за будь-яку іншу молитву, Ісусова молитва спрямована на те, щоб поставити нас у Божу присутність без жодних думок, окрім усвідомлення того дива, що ми тут і Бог з нами» (митрополит Антоній) [34]. Ця молитва вимагає великої праці та вміння зосереджуватись. Маючи велику силу, вона в той же час може стати небезпечною для того, хто приступає до неї без підготовки. Необхідною для неї умовою св. Отці вважають покаяння та смиренність. «Смиренністю ж, що народжується від послуху, за свідченням святого Іоанна Ліствичника та багатьох св. отців, зможе він (молільник) уникнути всіх принад і тенет диявольських, і тихо, спокійно, без будь-якої шкоди, постійно вправлятися в цій думці, з великим душевним успіхом» (Паїсій Величковський) [35].

Формула молитви: «Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй м'я, грішнаго». Є й скорочені формули: «Господи Ісусе, помилуй м'я» або: «Ісусе, Сине Божий, помилуй м'я». Це призивання вимагає великої зосереджености, щоб розум «не ухилявся до жодних сторонніх мрій» (блаженний Діадох) [36].

Повторення молитви має бути обмеженим певною кількістю (цьому посприяє вервиця). Преподобний Никодим рекомендує починати і закінчувати звичайні молитвослів'я Ісусовою молитвою («по кілька разів»). «Число повторювань і обставини для цієї молитви, — каже він, — сам собі визнач, або з поради духовного отця твого. Тільки спочатку багато не призначай, а потім, у міру насолоджування цією молитвою, додавай потроху. Якщо колись прийде бажання повторити належне число, не відмовляй собі в цьому, та не роби собі це постійним правилом, а тільки вчини так у цьому випадку» [37].

Отці застерігають не поспішати у цьому молитовному діянні, не напружуватися або ж нетерпляче шукати відчутного результату. «Відай, — каже святий Никодим, — що справжній успіх відбувається всередині, непомітно, непоказово, подібно до росту тіла (...) Не визначай часу, потрібного для успіху в молитві цій. Зберися тільки трудитися і трудитися. Минуть місяці і роки, аж поки з'являться слабкі початки успіху» [38].

Тіло і молитва Ісусова. Подвижники рекомендують тим, хто вправляється в Ісусовій молитві, сидяче положення (див. гл. II). Однак цим не виключається повторення Ісусової молитви під час фізичної праці, у дорозі, у храмі тощо.

Дія Ісусової молитви. Зосереджена на імені Христовому, ця молитва «збирає воєдино всі сили (духовні, душевні, тілесні) людини у преклонінні та любові. І цим вона надає буттю міцности» (митрополит Антоній) [39].

У занепалому стані природа людини розшарована і роздроблена. Анархічні думки та почуття роблять її нездатною зосередити розум на Богові. Натомість цілісність людини відновлюється завдяки «сходженню розуму у серце», тобто підпорядкуванню всіх сфер людини духу. Цьому «сходженню» сприяє Ісусова молитва.

Відновлення цілісности під впливом цієї молитви чиниться на всіх рівнях.

1. Ісусова молитва допомагає оздоровити тіло, вчить керувати диханням, зміцнює психічну врівноваженість.

2. Життя почуттів упорядковується, посилюється контроль над емоціями та думками.

3. Але головний результат Ісусової молитви проявляється у сфері духу. Зосередженість на священному імені Христовому пронизує світлом усе духовне життя людини. Молитва опановує все її єство.

Ім'я Ісус («Ієшуа» арамейською) означає «Ягве – спасіння». Вимовляти його – означає віддавати себе Христу, відкриватися Йому, брати участь у Його житті, означає підставляти себе під вплив Його любови, рятівної та відроджувальної. Ім'я Його має освячувальну силу. Якщо ми грішні, Він прощає нам, якщо спокушені – звільняє, якщо ми вдячні, Він наближає нас до Себе.

Повторюючи це ім'я, ми приєднуємося до молитви Самого Христа, проникаємо у Його ставлення до Отця і силою Святого Духа, Який є Його Духом, віднаходимо синівський доступ до серця Отця.

Вимовляти ім'я Ісусове означає також стверджувати, що «Ісус є Господь», але «ніхто не може назвати Ісуса Господом, як тільки через Духа Святого» (1 Кор. 12:3). Закликаючи ім'я Спасителя, ми зодягаємось в Ісусову покірність перед Духом, і воно стає для нас центром, звідки Дух сходить на нас, а через нас на наших братів і на весь світ.

Як ми бачимо з Діянь (Діян. 2:21; Діян. 4:17; Діян. 8:12), силою цього імені люди навертаються у віру і збирається Церква.

Поєднуючи нас із Ним, ім'я Ісусове не тільки дозволяє нам примножувати Його містичне Тіло – Церкву; воно вводить нас у її серцевину і тісно пов'язує з кожним її членом. Поклоняючись імені Ісусовому, ми повніше живемо і відчуваємо саме разом із Церквою, а також сприяємо її зростанню та єдності. Трудячись усередині Церкви, ми отримуємо можливість діяти і всередині всього творіння.

З Діянь ми знаємо, як силою імені Ісуса апостоли робили зцілення та багато інших чудес (Діян. 3:16; Діян. 4:10). Воно допомагає вивільнити прагнення до Бога, що таїться в серцях людей, притому часто навіть без їхнього відома. Воно дає нам також силу пробудити славослів'я Отцеві, яке дремле в надрах матеріального світу, який перебуває «в очікуванні» (див. Рим. 8:19). Закликаючи ім'я Ісусове на гори та моря, рослини та тварин, на всю природу, ми здійснюємо їхнє німе та несвідоме прагнення до Бога. Нарешті, обов'язок християнина – покликати від імені всієї тварі, людей і речей пришестя Христове для того, щоб Ним усе було врятованим і з урочистістю залученим до Отця (пор. 1 Кор. 15:24).

Постійне читання Ісусової молитви змикається з останнім словом і закликом Апокаліпсису: «Єй, гряди, Господи Ісусе» (Одкр. 22:20).

Насамкінець ще раз необхідно підкреслити, що вищі рівні та форми молитви для більшості – справа майбутнього. Не варто, оминувши початкові етапи, прагнути найвищих. Це може призвести лише до сумних наслідків. Будемо сподіватися у смиренності, яка є запорукою душевного та духовного здоров'я. Молімося в очікуванні пришестя Господа в нашу душу, коли вже не ми самі, а благодать буде творити в нас молитовне життя.