V. Молитва у повсякденності
Для того, щоб наше життя дедалі більше насичувалося атмосферою молитви, ми не повинні обмежуватися лише тим часом, коли стоїмо в храмі, вдома перед іконами, або сидимо, розгорнувши Писання. Молитва може поступово заповнити всі чарунки нашого повсякденного життя. Цього досягти нелегко, але той, хто прагне частої молитви, отримує відчутну допомогу згори. Які ж є види і способи частої молитви?
1. Перший спосіб вправляння в частій молитві – це думка про Бога. Коли якась людина підкорила нас і вселила любов до себе, наша думка постійно лине до неї. Так само буває з тим, хто підкорений любов'ю до Бога. Він, за словами Псалмів, радіє, коли «згадує Бога» [пор. Пс. 41:5; Пс. 104:3-5]. Ця думка про Бога має декілька аспектів.
Ми думаємо про наше ставлення до Нього, ми наповнені довірою, вдячністю, розкаянням.
Ми думаємо про Нього у світлі Одкровення, розмірковуючи про Його велич, доброту, любов до людини.
Ми думаємо про Нього, коли постає питання, що зробити, аби виконати Його волю? За словом Христовим: «Не шукаю Моєї волі, а волі Отця, Який послав Мене» (Ін. 5:30).
Цій же меті (нагадуванню про Божу Присутність) слугує і молитва перед їжею, відкрита чи таємна. Відомий пастир ХІХ століття о. Родіон Путятін писав: «Коли ми п'ємо і їмо з молитвою і благословінням, тоді п'ємо і їмо на славу Божу, а роблене нами на славу Божу слугує нашій душі на спасінню... При молитві та благословнні і вино може веселити наше серце веселістю духовною, і тілесний хліб може стати рятівним для нашої душі... І тварини нерозумні знають і пам'ятають того, хто напуває і годує їх... Як же не знати і не пам'ятати нам Христа?» [30].
Вчімося дивитися на всі речі у їхньому зв'язку з Богом, відкриваймо духовне значення всього матеріального. Перебуваючи, наприклад, у натовпі, згадаємо, що довкола нас люди, за яких Христос пролив Свою Кров. Беручи до рук дитину, слід пам'ятати, що вона готова стати храмом Св. Духа. Вигляд лісу чи річки має сприйматися як вість Божа, звернена до нас. Все це – творіння Його, в яких ми можемо пізнати присутність Творця, який викликав їх до буття і підтримує життя донині.
2. Чиста думка завжди ризикує стати безособовою та абстрактною. Ми знаємо з досвіду (і психологія нагадує нам про це), що, будучи втіленою у мовленні, наша думка уточнюється та конкретизується. Слово приводить задіює інші внутрішні механізми, сприяючи більш глибокій участі людини у молитві. Саме тому для нас важлива бесіда з Богом.
Ми можемо говорити з Ним про все, що нас турбує: про наше ставлення до Нього та людей довкола. Станемо дякувати Йому, просити в Нього і висловлювати Йому свою любов. У нас має вкорінитися звичка звертатися до Нього, як до Отця, Сина та Святого Духа. Тоді наша молитва буде не абстрактною, а набуде характеру розмови «віч-на-віч» [див. Вих. 33:11]. Навіщо просити, раз «знає Отець» [див. Мф. 6:8]? Тут – наш свідомий поворот до Бога, смирення, почуття зв'язку та залежности, окрім того - важливість «виговорення», «спілкування» (о. А. Єльчанінов) [31].
Деякі люди щодня використовують різні короткі молитви з Біблії, інші –повторюють одну й ту ж протягом тижня. Можна записувати такі короткі молитви, можна брати їх із молитовника. «Молитва Ісусова» є одним із видів такої повторюваної короткої молитви (див. гл. 6). Зосередженню на одній короткій молитві дуже допомагає повторення її за вервицею.
3. Кармелітський монах Лаврентій (XVIII ст.) став духовним отцем безлічі своїх сучасників, наставляючи їх у практиці «занурення у себе». Протягом дня він, несучи послух на монастирській кухні, час від часу на кілька секунд занурювався в глибину свого духу, де віднаходив мир і свідомість Богоприсутности.
Ми надто часто буваємо настільки зайняті зовнішньою діяльністю, що вона паралізує дух. Періодична відчуженість та самопоглиблення можуть стати вирішальним чинником нашого духовного життя. «Щоб не літати нам і не розгублюватися, спокушаючись суєтністю, — каже преподобний Іван Карпафський (V ст.), — добре дослухатися до пророка, який каже: ідіте людіє мої, внидіте в храмину вашу, — в храмину сердця вашего (...) в оноє обиталище безо́бразноє, осіяваємоє безстрастієм і осіненієм святой благодаті»[32].
4. Постійне звернення до Біблії, особливо до Євангелій, має стати нашою повсякденною потребою.
Розгортаючи Писання, ми зупиняємо потік суєтних думок і почуттів і ніби входимо у світ Божественного Слова. Це входження вже є молитвою.
5. Практика частих молитовних звернень та самопоглиблення не потребує надто багато часу. Успіх залежить від частоти таких молитовних хвилин спокою. Потрібно звикнути використовувати будь-яку вільну хвилину для цього глибокого спілкування з Богом. Нехай це буде мить, коли ми переходимо від однієї справи до іншої, йдемо чи їдемо, лягаємо чи встаємо. Потрібно вміти переривати роботу для того, щоб «поглянути на Бога».
6. Древній мудрець казав: «День, в який я не надав допомоги комусь із людей, — мертвий день». Ці слова треба частіше нагадувати собі. Молитва, якщо вона не супроводжується діяльною любов'ю, ризикує виродитись у самообман. Служіння людям має бути такою ж повсякденною справою, як їда та пиття. Деякі з нас мають для цього можливість постійно, інші повинні активно шукати випадків послужити людям. Немає потреби перераховувати тут усі форми служіння. Навколо нас досить заблудлих, засмучених, нужденних, хворих і старих людей, які чекають на допомогу. «Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили», — говорить Господь [див. Мф. 25:40]. І тому взаємослужіння є по суті формою богослужіння, формою молитви. Раз і назавжди запам'ятаймо, що «віра без діл — мертва» [див. Як. 2:17].
