Ягниця Твоя, Ісусе, Євфимія / гучно взиває: / «Тебе, Жениху мій, люблю / і, шукаючи Тебе, страждаю, / і розпинаюся, і погребаюся з Тобою через Твоє хрещення, / і страждаю заради Тебе, / щоб царювати з Тобою, / і вмираю за Тебе, щоб і жити з Тобою. / Тож прийми мене як жертву непорочну, / що з любов'ю віддала себе Тобі». / Її молитвами, // як Милостивий, спаси душі наші.

Возлюбивши Жениха твого Христа / і яскраво світильник свій приготувавши, / ти возсіяла чеснотами, всехвальна Євфиміє. / Тому й увійшла з Ним на весільний бенкет, / прийнявши від Нього вінець страждань. / Тож визволи від бід нас, // що з вірою вшановуємо пам'ять твою.

Подвиги у стражданнях, подвиги у вірі / ти щиро принесла за Христа, Жениха твого. / Але й нині моли разом із Богородицею, / щоб єресі та гординю ворогів / під ноги воїнству нашому покорити — / ти, що визнання віри від шестисот тридцяти богоносних отців / прийняла і зберігаєш, всехвальна.