|
Глава 4
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
|
И па́ки нача́тъ учи́ти при мо́ри: и собра́ся къ Нему́ наро́дъ мно́гъ, я́коже Самому́ влѣ́зшу въ кора́бль, сѣдѣ́ти въ мо́ри: и ве́сь наро́дъ при́ мо́ри на земли́ бя́ше.
|
І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі.
|
|
2
|
2
|
|
И уча́ше и́хъ при́тчами мно́го и глаго́лаше и́мъ во уче́ніи Своє́мъ:
|
І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм:
|
|
3
|
3
|
|
слы́шите: се́, изы́де сѣ́яй сѣ́яти:
|
слухайте, ось вийшов сівач сіяти;
|
|
4
|
4
|
|
и бы́сть єгда́ сѣ́яше, о́во паде́ при пути́, и пріидо́ша пти́цы, и позоба́ша є́:
|
і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його.
|
|
5
|
5
|
|
друго́є же паде́ при ка́мени, идѣ́же не имя́ше земли́ мно́ги, и а́біє прозябе́, зане́ не имя́ше глубины́ земны́я:
|
Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
|
|
6
|
6
|
|
со́лнцу же возсія́вшу присвя́де, и зане́ не имя́ше ко́рене, и́зсше:
|
Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло.
|
|
7
|
7
|
|
и друго́є паде́ въ те́рніи, и взы́де те́рніє, и подави́ є́: и плода́ не даде́:
|
Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду.
|
|
8
|
8
|
|
и друго́є паде́ на земли́ до́брѣй, и дая́ше пло́дъ восходя́щь и расту́щь, и припло́доваше на три́десять, и на шестьдеся́тъ, и на сто́.
|
А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ.
|
|
9
|
9
|
|
И глаго́лаше: имѣ́яй у́шы слы́шати да слы́шитъ.
|
І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає!
|
|
10
|
10
|
|
Єгда́ же бы́сть єди́нъ, вопроси́ша Єго́, и́же бя́ху съ Ни́мъ, со обѣмана́десяте о при́тчи.
|
Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу.
|
|
11
|
11
|
|
И глаго́лаше и́мъ: ва́мъ є́сть дано́ вѣ́дати та́йны Ца́рствія Бо́жія: о́нѣмъ же внѣ́шнимъ въ при́тчахъ вся́ быва́ютъ,
|
І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах,
|
|
12
|
12
|
|
да ви́дяще ви́дятъ, и не у́зрятъ: и слы́шаще слы́шатъ, и не разумѣ́ютъ: да не когда́ обратя́тся, и оста́вятся и́мъ грѣси́.
|
так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи.
|
|
13
|
13
|
|
И глаго́ла и́мъ: не вѣ́сте ли при́тчи сея́? И ка́ко вся́ при́тчи уразумѣ́єте?
|
І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі?
|
|
14
|
14
|
|
Сѣ́яй, сло́во сѣ́єтъ.
|
Сівач слово сіє.
|
|
15
|
15
|
|
Сі́и же су́ть, и́же при пути́, идѣ́же сѣ́єтся сло́во, и єгда́ услы́шатъ, а́біє прихо́дитъ сатана́ и отъе́млетъ сло́во сѣ́янноє въ сердца́хъ и́хъ.
|
Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх.
|
|
16
|
16
|
|
И сі́и су́ть та́кожде и́же на ка́менныхъ сѣ́єміи, и́же єгда́ услы́шатъ сло́во, а́біє съ ра́достію пріє́млютъ є́:
|
Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його,
|
|
17
|
17
|
|
и не и́мутъ коре́нія въ себѣ́, но привре́менни су́ть: та́же бы́вшей печа́ли или́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ются.
|
але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються.
|
|
18
|
18
|
|
А сі́и су́ть, и́же въ те́рніи сѣ́єміи, слы́шащіи сло́во:
|
Посіяне між терням означає тих, що слухають слово,
|
|
19
|
19
|
|
и печа́ли вѣ́ка сего́, и ле́сть бога́тства, и о про́чихъ по́хоти входя́щыя подавля́ютъ сло́во, и безпло́дно быва́єтъ.
|
але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває.
|
|
20
|
20
|
|
И сі́и су́ть, и́же на земли́ до́брѣй сѣ́янніи, и́же слы́шатъ сло́во и пріє́млютъ, и пло́дствуютъ на три́десять, и на шестьдеся́тъ, и на сто́.
|
А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ.
|
|
21
|
21
|
|
И глаго́лаше и́мъ: єда́ свѣти́лникъ прихо́дитъ, да подъ спу́домъ положа́тъ єго́ или́ подъ одро́мъ? Не да ли на свѣ́щницѣ положе́нъ бу́детъ?
|
І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику?
|
|
22
|
22
|
|
Нѣ́сть бо та́йно, є́же не яви́тся, ниже́ бы́сть потає́но, но да пріи́детъ въ явле́ніє:
|
Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б.
|
|
23
|
23
|
|
а́ще кто́ и́мать у́шы слы́шати, да слы́шитъ.
|
Коли хто має вуха слухати, нехай слухає!
|
|
24
|
24
|
|
И глаго́лаше и́мъ: блюди́те что́ слы́шите: въ ню́же мѣ́ру мѣ́рите, возмѣ́рится ва́мъ, и приложи́тся ва́мъ слы́шащымъ:
|
І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають.
|
|
25
|
25
|
|
и́же бо а́ще и́мать, да́стся єму́: а и́же не и́мать, и є́же и́мать, отъи́мется от него́.
|
Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має.
|
|
26
|
26
|
|
И глаго́лаше: та́ко є́сть [и] Ца́рствіє Бо́жіє, я́коже человѣ́къ вмета́єтъ сѣ́мя въ зе́млю,
|
І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю;
|
|
27
|
27
|
|
и спи́тъ, и востає́тъ но́щію и дні́ю: и сѣ́мя прозяба́єтъ и расте́тъ, я́коже не вѣ́сть о́нъ:
|
і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він.
|
|
28
|
28
|
|
от себе́ бо земля́ плоди́тъ пре́жде траву́, пото́мъ кла́съ, та́же исполня́єтъ пшени́цу въ кла́сѣ:
|
Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі.
|
|
29
|
29
|
|
єгда́ же созрѣ́єтъ пло́дъ, а́біє по́слетъ се́рпъ, я́ко наста́ жа́тва.
|
Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива.
|
|
30
|
30
|
|
И глаго́лаше: чесому́ уподо́бимъ Ца́рствіє Бо́жіє? Или́ ко́єй при́тчи приложи́мъ є́?
|
І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його?
|
|
31
|
31
|
|
Я́ко зе́рно гору́шично, є́же єгда́ всѣ́яно бу́детъ въ земли́, мнѣ́є всѣ́хъ сѣ́менъ є́сть земны́хъ:
|
Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі.
|
|
32
|
32
|
|
и єгда́ всѣ́яно бу́детъ, возраста́єтъ, и быва́єтъ бо́лѣє всѣ́хъ зе́лій, и твори́тъ вѣ́тви ве́лія, я́ко мощи́ подъ сѣ́нію єго́ пти́цамъ небе́снымъ вита́ти.
|
А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні.
|
|
33
|
33
|
|
И таковы́ми при́тчами мно́гими глаго́лаше и́мъ сло́во, я́коже можа́ху слы́шати.
|
І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати.
|
|
34
|
34
|
|
Безъ при́тчи же не глаго́лаше и́мъ словесе́: осо́бь же ученико́мъ Свои́мъ сказа́ше вся́.
|
Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе.
|
|
35
|
35
|
|
И глаго́ла и́мъ въ то́й де́нь, ве́черу бы́вшу: пре́йдемъ на о́нъ по́лъ.
|
І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік.
|
|
36
|
36
|
|
И отпу́щше наро́ды, поя́ша Єго́ я́коже бѣ́ въ корабли́: и ині́и же корабли́ бя́ху съ Ни́мъ.
|
І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни.
|
|
37
|
37
|
|
И бы́сть бу́ря вѣ́трена вели́ка: во́лны же влива́хуся въ кора́бль, я́ко уже́ погружа́тися єму́.
|
І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою.
|
|
38
|
38
|
|
И бѣ́ Са́мъ на кормѣ́ на возгла́вницѣ спя́. И возбуди́ша Єго́ и глаго́лаша Єму́: Учи́телю, не ради́ши ли, я́ко погиба́ємъ?
|
А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо?
|
|
39
|
39
|
|
И воста́въ запрети́ вѣ́тру и рече́ мо́рю: молчи́, преста́ни. И уле́же вѣ́тръ, и бы́сть тишина́ ве́лія.
|
І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша.
|
|
40
|
40
|
|
И рече́ и́мъ: что́ та́ко страшли́ви єсте́? Ка́ко не и́мате вѣ́ры?
|
І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри?
|
|
41
|
41
|
|
И убоя́шася стра́хомъ ве́ліимъ и глаго́лаху дру́гъ ко дру́гу: кто́ у́бо Се́й є́сть, я́ко и вѣ́тръ и мо́ре послу́шаютъ Єго́?
|
І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його?
|
